Особливостідіяльностіринку
|
Ринок грошей
|
Ринок капіталів
|
Класичні операції ринку
|
Операції з міжбанківського кредитування, з обліку
комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими
державними зобов'язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних
інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям тощо.
|
Операції з фондовими Іструментами - акціями, середньо- та
довгостроковими облігаціями, довгострокові депозити комерційних банків,
операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.
|
Суб'єкти ринку
|
Кредитори, позичальники, фінансові посередники
|
Кредитори,позичальники, фінансові посередники
|
Характерні особливості ринку
|
Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до змін
в економіці та у фінансовій сфері. Тому позичковий процент як ціна грошей
часто змінюється під впливом попиту і пропозиції, які залежать від стану
економіки і фінансової сфери. Таким чином, він є найбільш реальним
індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування
процентної політики в країні.
|
Попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної
ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну
кон'юнктури, як на ринку грошей.
|
Центральний банк може продавати частину свого портфеля цінних паперів
безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них - населенню
та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їхні вільні резерви
та їхній кредитний потенціал. І навпаки, якщо центральний банк купуватиме цінні
папери у комерційних банків, фірм та населення, то в комерційних банках
відповідно зросте розмір вільних резервів та їхній кредитний потенціал.
Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим
інструментом грошово-кредитної політики центрального банку [2 ].
Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити висновок,
що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками
вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню
єдність.
4.Попит
на гроші
Попит на гроші - це одне з ключових і найскладніших явищ
ринку грошей.
Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей.
Економічна теорія розглядає попит на гроші як попит на певний запас
грошей. Слід відрізняти зміст понять "попит на гроші" та "попит
на грошовий доход". У першому випадку йдеться про запас грошей, що існує
на певний фіксований у часі момент. Розміри цього запасу можуть в різні періоди
змінюватися. На відміну від цього поняття, "грошовий доход"
характеризує не запас, а потік грошей. Його обсяг визначається не на визначений
момент, а за певний проміжок часу. Коли говорять, що ваша місячна заробітна
платня становить 680 грн., то йдеться про потік грошей, ваш дохід [3].
Якщо запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють
економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати
певну частину свого портфеля активів (багатства) у ліквідній формі. Якщо
власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме
зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення
попиту на гроші був застосований Дж.М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування
попиту на гроші теорією переваги ліквідності.
Теорія попиту на гроші базується на "рівнянні обміну" І.
Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для
обігу грошей і швидкістю їх обігу, з одного
боку, та абсолютним рівнем цін і реальним обсягом виробництва, з іншого.
Класичне формулювання цієї теорії має вигляд [2]:
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості
(М), то високе значення V зменшує потребу у грошах, у
їх додатковій емісії.
Якщо виходити з припущення, що пропозиція грошей на ринку має дорівнювати
величині попиту на них, то в такому разі параметр М можна замінити на параметр
МсС - величину попиту на гроші, тобто кількість грошей, яку економічні агенти
бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту матиме
вигляд:
і свідчить вона про те, що кількість грошей, необхідна для обігу, прямо
пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна швидкості
обігу грошей (V).
Одним із припущень цієї теорії є положення про те, що індивідууми
потребують грошей тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та
послуг. Йдеться про так звані "трансакційні гроші", які не дають
доходу [2].
Отже, попит на гроші це багатогранне поняття. Коли ми говоримо про попит
на гроші, то повинні враховувати основні характеристики, які розкривають зміст
цього поняття. А саме: попит на гроші потрібно сприймати як попит на запас
грошей у певний час, а не потік. Попит на гроші пов'язується з розв'язанням
питання щодо форми, у якій особою зберігається наявна сума багатства (готівкою,
цінними паперами тощо). Якщо особа віддає перевагу триманню у своєму портфелі
відповідної суми грошей, вона позбувається певної кількості благ, які можна
придбати на цю суму, а також втрачає дохід, який би мала отримати, якщо
придбала б на ці гроші акції чи облігації. Тобто отримання певного запасу
грошей пов'язане з певними збитками.
Усі вищеназвані характеристики попиту на гроші необхідні для усвідомлення
механізму функціонування монетарного ринку і чинників, що впливають на нього.
Як уже зазначалось, Дж.М. Кейнс визнавав гроші одним із видів багатства і
стверджував, що величина обсягів активів, яку господарчі агенти бажають
зберігати грошима, залежить від того, як високо оцінюється ними властивість
ліквідності грошей.
Люди обирають відносно ліквідний портфель, а отже попит на гроші відносно
більший, ніж на інші активи. Тому теорію попиту на гроші Дж. М. Кейнса названо
теорією переваги ліквідності. Кейнс визначив дві причини (або мотиви), що
спонукають людей зберігати своє багатство або його частку ліквідними грошовими
активами.
Першим Кейнс назвав трансакційний мотив до збереження грошей: люди
зберігають частку своїх активів грошима, сприймаючи як засіб платежу (для
оплати товарів і послуг, що використовуються як у власному, так і у виробничому
споживанні).
Другий мотив - перестороги. Люди хочуть забезпечити можливість у
майбутньому розпоряджатися часткою своїх ресурсів готівкою і тому зберігають їх
грошовими активами. Кейнс також наголошував, що люди можуть зберігати свої
активи як грошима, так і цінними паперами (облігаціями), що пов'язано з певним
ризиком. Цінні папери, на відміну від грошей, забезпечують певний дохід
(відсотки). Цей дохід залежить від норми позичкового відсотка. Якщо норма
позичкового відсотка зменшується, то курс цінних паперів підвищується. Це
обумовлено приростом капіталу. І навпаки, підвищення норми позичкового відсотка
призводить до зниження курсу цінних паперів і втрати капіталу їхніми
власниками. Кейнс назвав спекулятивним мотив до збереження частки портфеля
активів грошима з метою запобігання втрати капіталу у разі збереження активів
цінними паперами [5].
Дж. М. Кейнс сприймав пропозицію грошей (М) як наданий показник, уповні
поділяючи погляди класиків. Новизна його поглядів полягала у методиці аналізу
попиту на гроші. За Кейнсом, сукупний попит на гроші (Ма)
визначається за формулою:
Сукупний попит на гроші має дві складові - трансакційну - Мd (яка враховує трансакційний мотив і
мотив перестороги) і Мd2
спекулятивну.
Новизною у Дж. М. Кейнса є спроба врахувати спекулятивний попит, тобто
попит на гроші як засіб збереження вартості. Цей попит залежить від норми
відсотка, оскільки курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено
пропорційний позичковому відсотку.
У кожному конкретному випадку споживач сам визначає, яку частку доходу
він збирається спрямувати на споживання, а яку - на збереження.
Збереження, що представлені цінними паперами, забезпечують дохід, але
володіння ними пов'язане з ризиком, тому що ціна цих паперів коливається у
значних межах. Підвищення норми відсотка пов'язане, відповідно до інших умов,
із значним зниженням курсу цінних паперів. У цьому разі спекулятивний попит
зростає тому, що, по-перше, високий відсоток компенсує ризик коливання цін, і,
по-друге, у разі зниження відсотка ці цінні папери можна вигідно продати. Якщо
ж норма відсотка буде незначною, то виникає протилежна тенденція.
Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох перемінних - доходу
та норми відсотка. Збільшення доходу призводить до збільшення попиту на гроші
та пов'язане з трансакційним мотивом і мотивом перестороги. Зниження
(зростання) норми позичкового відсотка, навпаки - збільшує (зменшує) попит на
гроші, що пояснюється існуванням спекулятивного мотиву.
У сучасній теорії попиту на гроші розглядається не тільки імовірність
збереження грошей готівкою або облігаціями, а й іншими ліквідними активами. До
портфелів власників сьогодні можуть долучатися різновиди як таких грошей, що не
забезпечують відсотків (готівка, вклади до вимоги), так і грошей, що
забезпечують відсотки (нацрахунки).
Вони також можуть володіти альтернативними формами ліквідних активів -
заощадженнями, строковими вкладами (строковими депозитами), взаємними фондами
грошових ринків та угодами про зворотний викуп, короткостроковими цінними
паперами, векселями, довготерміновими урядовими облігаціями, акціями
корпорацій, а також активами, втіленими у нерухомості, - виробниче обладнання
підприємств, товари тривалого користування (меблі, автомобілі) тощо. Усе це
впливає на бажання володіти яким-небудь із вищеназваних активів щодо грошей і
може вплинути на обсяги попиту на гроші.
Сучасна теорія попиту на гроші не поділяє точки зору про розподіл попиту
на гроші за мотивом перестороги, трансакційним і спекулятивним моментами.
Раніше зазначалося, що за сучасною теорією грошей процентна ставка все ж
таки впливає на попит на гроші не через спекулятивний мотив, а лише внаслідок
того, що норма відсотка є альтернативною вартістю зберігання грошей.
Альтернативна вартість зберігання грошей - це втрати від яких-небудь
невикористаних можливостей, що стикаються з альтернативними варіантами інвестицій.
Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують
економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники,
які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші [1].
Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну
обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу
на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей -
чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже, й
національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації
і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.
Зміна обсягу валового національного продукту у свою чергу визначається
двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу
виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад,
абсолютний рівень цін може зростати за незмінного обсягу реального виробництва,
і навпаки, останній може зростати за незмінного рівня цін, чи обидва показники
можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін
та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу
на попит на гроші.
Попит на гроші і норма процента. Як відомо, грошові заощадження можуть
зберігатися за бажанням власника грошей в альтернативних формах: їх можна
розмістити у фінансові активи (цінні папери, строкові вклади та депозити тощо)
або зберігати у ліквідній формі (готівкових або депозитних) грошей. Відомо, що заощадження
у формі фінансових активів забезпечують їх власникам дохід у вигляді певного
процента, тоді як зберігання активів у формі грошей не дають жодного доходу. І
все-таки люди воліють тримати частку своїх активів саме у грошовій формі, а не
в інших альтернативних формах. Величина грошей, що перебуває на руках у
населення, залежить від нагальних витрат та вигод. У зв'язку з цим вирішення
питання про зберігання грошей у формі касових залишків чи фінансових активів
здебільшого залежить від норми процента, що в економічній теорії трактується як
показник альтернативної вартості заощадження грошей. Тобто зростання
альтернативної вартості зберігання грошей зменшує попит на реальні грошові
залишки.
Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала
визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми.
Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив
щодо кон'юнктури ринку та ін.
Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти,
накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують
приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.
Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.
Чинник інфляції впливає на попит на гроші у кількох напрямах. В умовах
інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні
економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само
собою провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання
цін неминуче підштовхує вгору стазку процента і всі інші очікувані доходи на
альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна
вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід
пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно
не значне і не провокує інфляційних очікувань.
З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення
кон 'юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення
товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках
економічні суб'єкти віддадуть перевагу
.Пропозиція
грошей
Грошовий ринок, як зазначалося раніше, відображає співвідношення попиту і
пропозиції на гроші. Пропозиція грошей за монетарною теорією є альтернативою
щодо попиту на гроші. Тобто це дві неподільні і водночас протилежні категорії,
два боки одного економічного механізму.
Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти у будь-який
момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за
сприятливих обставин спрямувати в оборот.
На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з
попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда
перевищує його попит на гроші, а це можливо за зростання альтернативної
вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу
грошей на ринок до продажу. І навпаки, за перевищення попиту над наявним
запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти
попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - за
зростання рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією
грошей, а за зниження - з попитом на гроші.
На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому.
Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на
ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса
грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори,
наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю
межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо за
зростання сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою
емісією грошей в оборот. Тому емісія грошей розглядається як зростання
пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як
скорочення пропозиції грошей [1].
Емісія грошей здійснюється на двох рівнях. Перший з них -центральний банк,
другий - комерційні банки та схожі на них фінансово-кредитні установи.
За умов ринкової економіки центральні банки є юридично незалежними від
виконавчих органів влади установами. Головною функцією центральних банків
виступає забезпечення усталеності національної грошової одиниці та регулювання
і координація діяльності грошово-кредитної сфери.
Сучасний механізм емісії банкнот заснований на кредитуванні банків і
збільшенні золотовалютних резервів. Емісія банкнот за кредитування банків
забезпечена векселями та іншими банківськими зобов'язаннями; за кредитування
держави - державними довгостроковими зобов'язаннями; а за купівлі золота та
іноземної валюти - відповідно золотом та іноземною валютою.
Іншими словами, банкнотну емісію забезпечують активи центрального банку.
Обсяги пасивної операції центрального банку "емісія банкнот" залежать
від його активних операцій - позик банкам, скарбниці (Міністерству фінансів),
купівлі іноземної валюти і золота. У цьому сенсі можна сказати, що названі
активні операції центрального банку є первинними щодо пасивних.
Але це не означає, що кожна позика центрального банку кредитній системі
або державі пов'язана з новим випуском банкнот. Такі кредити можуть
зараховуватись на рахунки комерційних банків та до скарбниці, можуть відкриватися
у центральному банку, і у цьому разі емісія центрального банку буде депозитною,
а не банкнотною.
Отже, як зазначалось вище, випуск банкнот в обіг є монопольним правом
центральних банків, а емісія провадиться на кредитних засадах. Але пропозиція
грошей не обмежується лише банкнотною емісією, тому що у багатьох країнах
зберігаються платіжні засоби скарбниць - монети та певна кількість паперових
грошей (скарбничих білетів).
У колишньому СРСР скарбничі білети (один, три, п'ять карбованців)
випускались безпосередньо для фінансування дефіциту бюджету. Таким методом
фінансування бюджетного дефіциту користувалися в Україні до липня 1993 року,
коли Міністерство фінансів впровадило систему касового обслуговування
державного бюджету у межах надходжень і перейшло на кредитне обслуговування
його дефіциту.
У країнах Заходу обслуговування бюджетного дефіциту засновується не на
випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних
(скарбничих) боргових зобов'язань.
Починаючи з 1995 року в Україні також розпочато емісію державних цінних
паперів - ринкових, що обертаються на вільному ринку, і неринкових, що мають
фіксованого власника й не обертаються на ринку цінних паперів.
Випуск і розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів впливає
на емісійні процеси у тому разі, якщо ці цінні папери розміщуються у
банківських депозитних установах, у тому числі і в центральному банку.
Купуючи державні зобов'язання, центральний банк започатковує основу для
подальшої депозитно-чекової емісії комерційних банків, що призводить до
зростання грошової маси в обігу.
Як зазначалось вище, емісія грошей проводиться і на другому рівні
банківської системи, тобто комерційними банками та іншими фінансово-кредитними
установами.
Цим банкам притаманна функція емісії депозитних (банківських) грошей. їх
випуск - це банківська операція, пов'язана з перетворенням боргових зобов'язань
у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей
процес ще називають монетизацією боргових зобов'язань [2]. Наприклад,
постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий
вексель як боргове зобов'язання можна продати (дисконтувати) комерційному банку
й отримати відповідну суму грошей, яка буде зарахована на поточний рахунок
(депозит) постачальника. У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли
боржник за банківською позикою або за векселем, що перебуває у портфелі банку,
погашає борг.
Отже, обіг грошей являє собою результат взаємодії двох протилежних
потоків: один потік - випуск грошей (платіжних засобів) через банки для
задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік - це
повернення грошей боржникам підчас погашення боргових зобов'язань. Оскільки
випуск платіжних засобів, як правило, відбувається активніше, ніж їх
повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.
Комерційні банки утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам
кредити. Відомо, що грошова маса зростає, коли банки надають кредити клієнтам,
і зменшується, коли останні повертають кредити. Банк може надавати нові кредити
й утворювати додаткові гроші лише тоді, коли у нього є вільні резерви.
Аналогічний ефект емісії грошей буває тоді, коли комерційний банк купує
на фондовому ринку державні цінні папери. У цьому разі державні зобов'язання
перетворюються у платіжні засоби.
Додаткова емісія грошей можлива через придбання банком іноземної валюти.
І навпаки, продаж державних цінних паперів, погашення державного боргу або
продаж іноземної валюти означатиме зменшення грошової маси.
Таким чином, банківська система керує пропозицією грошей, тобто
оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У
розпорядженні центрального банку є економічні важелі, спираючись на які він
здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг у
країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам, як
>грошова база, >банківські резерви, >грошово-кредитний мультиплікатор.
Обов'язкові резерви є часткою (нормою у відсотках) банківських депозитів
та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка згідно з чинним
законодавством або встановленими нормативними актами має зберігатись у формі
касової готівки комерційних банків та інших депозитів у центральному банку.
Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначено,
що встановлення норми і обов'язкових резервів комерційних банків є компетенцією
НБУ.
Привертає увагу такий факт: у різних країнах норми обов'язкового резерву
за обсягом значно різняться між собою. Це пояснюється неоднозначністю завдань,
що вирішуються за допомогою регулювання норми обов'язкового резерву в різних
країнах.
Насамперед нормативне визначення обов'язкових резервів має метою
забезпечення захисту інтересів клієнтів і надійності комерційних банків,
підтримки їх ліквідності. Історії розвитку банківської справи відомі
непоодинокі випадки, коли в період паніки на фінансовому ринку вкладники
депозитів вдавалися до масових вилучень своїх коштів, що призводило до
чисельних банкрутств комерційних банків.
Як протидію цьому 1935 р. у США було запроваджено систему стовідсоткового
державного страхування депозитів. З цією метою утворено Федеральну корпорацію
зі страхування депозитів, яка страхує банки та їхніх клієнтів від таких
ситуацій. Система страхування депозитів існує і в багатьох інших країнах
Заходу. Слід враховувати й те, що у разі виникнення нестандартних ситуацій
комерційні банки мають можливість отримати додаткову суму готівки в
Національному банку. Звідси можна зробити висновок, що функція захисту
інтересів клієнтів за допомогою зберігання нормативних резервів не є головною
[3]. Важливішою є інша функція
розглядуваних резервів. Ідеться про їх використання як провідного важеля
регулювання можливостей комерційних банків здійснювати емісію банківських
грошей: за допомогою високої норми резерву звужувати таку емісію,
низької-стимулювати. Обов'язкові банківські резерви
зосереджуються у двох формах:
а) у формі касової готівки комерційного банку;
б) у формі коштів на резервному рахунку у центральному банку.
Співвідношення між депонованими коштами (вкладами) в Центральному банку і
готівкою, що міститься в касах комерційних банків, регулюється встановленими
нормативами.
У системі теоретичного аналізу пропозиції грошей важливе місце посідає
показник грошової бази, що часто використовується для визначення потенційних
можливостей розвитку емісійного процесу та прогнозування динаміки грошової
маси. Складовими грошової бази є обов'язкові банківські резерви (касова готівка
та депозити у центральному банку), а також готівкові гроші, що перебувають в
обігу поза банківською системою.
Елементи, що входять до складу грошової бази (Мп), можна подати у
вигляді:
Створення грошової бази, що є основою емісії, здійснюється
під впливом багатьох чинників. Основні з них - це:
> збільшення зобов'язань комерційних банків за кредитами, отриманими
від центрального банку;
> чисті іноземні активи (збільшення або зменшення сальдо іноземних
активів), за умов їх конвертації у національну валюту викликає розширення або
звуження грошової бази;
> чисті зобов'язання уряду (зростання фінансових зобов'язань уряду
перед центральним банком, що виникають внаслідок фінансування дефіциту бюджету
у вигляді облігацій державної позики);
> нерезервні зобов'язання банківських установ (капітал і прибуток від
емісійної діяльності, некласифіковані активи і пасиви, інші зобов'язання)
[3,4].
Отже, значна кількість чинників, що впливають на обсяги грошової бази,
визначається загальноекономічними обставинами і тому не може регулюватися
безпосередньо центральним банком, тобто шляхом адміністрування. Тут треба
використовувати економічні важелі, й ефект кредитного мультиплікатора
підтверджує цей важливий для теорії грошей та емісійної практики висновок.
Ефект кредитного мультиплікатора, що у теорії грошей має назву
багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному
розширенні емісійного процесу, який здійснюється за рахунок багаторазових
примножень сформованих у банківській системі нових резервів і характеризує
спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в
цілому.
Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових грошей (депозитів)
до комерційних банків. Надходження можуть бути:
> готівкою;
> від операцій на відкритому ринку цінних паперів до скарбниці;
> чеками, виписаними на інший банк;
> кредитами центрального банку.
Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту. Наприклад, у банку А на
депозитному рахунку розміщено поточний вклад у сумі 10 000 грн. Дійсна норма
обов'язкового резерву становить 10%. У цьому разі 1000 грн. треба перерахувати
на резервний рахунок, а решта суми - 9 000 грн. становитиме наднормативний резерв
банку, тобто його власний емісійний фонд. Надалі банк А може розмістити свій
наднормативний резерв (9 000 грн.) в іншому банку Б, який отримає нову
депозитну суму - 9 000 грн. Дії банку Б схожі на дії банку А: він також
перераховує зі суми вкладу на рахунок резервного фонду десять відсотків, які
становлять 900 грн., а решта - 8100 грн. - стає наднормативним резервом банку Б
і також може бути розміщена в іншому банку - банку В і т. д.
Ефект кредитного мультиплікатора виникає не лише у міжбанківських операціях,
а й під час надання кредиту не банкам, а клієнтам підприємствам і комерційним
організаціям.
Ускладниться лише процес надходження кредитних ресурсів. Якщо припустити,
що всі грошові ресурси, отримані небанківським сектором від комерційних банків,
повернуться назад у банківську систему, то, зрештою, ефект кредитного
мультиплікатора виявиться таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.
Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично. Грошовий
мультиплікатор (т) є показником, обернено пропорційним нормі обов'язкового
відсотка або нормі резерву (г). Звідси:
Грошовий мультиплікатор надає коефіцієнт самозростання грошей. Коефіцієнт
т називають ще коефіцієнтом експансії депозитних вкладів. Він визначає
максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити
кожна одиниця наднормативних резервів за певного показника норми резерву.
* Таким чином, грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей
банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується
пропозиція грошей
Тоді пропозиція грошей (М8) прямо пропорційна грошовій базі (Ми) і
залежить від величини грошового мультиплікатора (т):
Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися
центральним банком, тобто належить до найважливіших показників діяльності
банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому
ринку.
За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки у
сейфах (залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що перебувають на
рахунках у центральному банку.
Зміна пропозиції грошей (Мв) може бути викликана дією чинників, які
впливають на обсяг грошової бази, та на коефіцієнт мультиплікатора.
Оскільки грошова база (Мв) перебуває під повним контролем центрального
банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку -
операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної
інтервенції. Усі вони здійснюються за його рішеннями, тому й зміна пропозиції
грошей у розмірах, адекватних зміні грошової бази, є функцією центрального
банку.
Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями
центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його
волі і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей [1]. Такими
чинниками можуть бути зміни:
- норми обов'язкових резервів;
- облікової ставки;
- типової ринкової процентної ставки;
- процентної ставки за депозитами до запитання;
- обсягу багатства економічних суб'єктів;
- тінізації підприємницької діяльності;
- стану довіри до банків, банківської паніки.
Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть
викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення у
готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу
мультиплікації, а отже - зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі
відбувається збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи
будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї
ліквідності.
Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг
пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального
банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це
робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести
пропозицію грошей на запланований рівень, не достатньо відповідно відрегулювати
грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне
зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.
У наведеному аналізі розглянуто вузлові проблеми, що характеризують
об'єктивну основу формування пропозиції грошей. Ідеться про розуміння того, що
пропозиція грошей, як і попит на них, формується під впливом об'єктивних
чинників, вивчення змісту й механізму взаємодії яких є одним із ключових
завдань монетарної теорії.
Список використаної літератури
1. Адамик Б.П. Національний банк
і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш,
2012. -278 с.
. Александрова М.М., Маслова
СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання,
перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336 c.
. Банківська справа:
Навчальний посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш,
2010. -314 с.
. Банківські операції/Під.
ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2010.
. Бірюков В., Єфімов Ю.,
Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний
посібник. За редакцією О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція
"Вве2опв", 2012. -416 с.
. Бобровников А. 10% за
безделье//Бізнес. -2011. - № 41(612). - С 54-55.
. Боринець СЯ. Міжнародні
валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во
"Знання", КОО, 2012. -305с
. Боринець СЯ. Міжнародні
фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2012. - 311с.
. Гальчинський А. Теорія
грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи",
2001. -411 с
. Гроші та кредит: Підручник /
За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012.-510 с
. Деньги. Кредит. Банки:
Учебник для вузов/Е.Ф. Жуков, Л.М. Максинова, А.В. Печникова и др.;Под.ред.
академ. РАЕНЕ.Ф.Жукова. -2-еизд., перераб. и доп . - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. -
600с.
. Дмитрієнко М., Ющенко В.,
Литвин В., ЯковлєваЛ. Гроші в Україні: факти і документи. -K..ARC Ukraine,
2011. - с. 454.
. Долан Э, Кембелля К.,
Кембелля Р., Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /Пер. с англ.
- М.: "Профико ", 2004. - 448 с.
. Замовець В.В., Зубик С.П.
Фінансове посередництво:Навч. посіб..-К.:КНЕУ, 2004. - 288 с
. КейнсДж. М. Трактат про
грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей. - К: 2012.
. Коваленко М. А., Білінкіс
В.М., СухомлинЛ.Є.: Операції сучасного комерційного банку: Навчальний посібник.
- Херсон: Олді-плюс, 2012. - 472 с
. Любунь О. С, Любунь В. С,
Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна
політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр
навчальної літератури, 2012. -351 с
. Кумицький С. Світова
ієрархія валют і перспективи її трансформації// Вісник НБУ - К: -2010. -№10. -
С 49-53.
. Лагутін В.Д. Кредитування:
теорія і практика: Навч.посібник. - К.: Т-во -Знання", КОО, 2012. -215с
. Мельник О.М. Інфляція:
теорія і практика регулювання. -К: Т-во. "Знання", КОО, 2012.-С 221.
. Миллер Р.Л., Ван-ХузД.Д.
Современные деньги и банковское дело. - М.: ИНФРА.-2012.
. Міжнародні організації:
Навчальний посібник/За редакцією Ю.Г. Козака, В. В. Ковалевського.-К: ЦУЛ,
2013. -288 с
. Ринок фінансових послуг /В.
ПХодакіська, О.Д. Данілов. - Ірпінь: Академія ДСП України, 2012. -501 с
. Папасюк Б. Криза платежів:
шляхи її подолання //Економіка України. -2012. -№11. - С 4-14.