Процес діагностики економічної безпеки підприємства

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Поняття економічної безпеки підприємства

.2 Фактори, що впливають на економічну безпеку підприємства

.3 Діагностика економічної безпеки підприємства

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства як суб’єкта господарювання

.2 Діагностика фінансово-економічного стану підприємства

.3 Резерви підвищення ефективності використання потенціалу ПП «Енергозахист»

РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

.1 Аналіз системи безпеки підприємства

.2 Стратегічне та інноваційне забезпечення системи управління економічною безпекою підприємства

.3 Проблеми забезпечення економічної безпеки підприємства

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Безпека підприємства - формується як складна система, в складі якої виділяються дві основні підсистеми: загрози безпеки бізнесу та захисту від них. Загрози спрямовані проти інтересів суб’єкта підприємництва, і високий рівень захищеності одного інтересу при низькому рівні іншого не забезпечує необхідний рівень безпеки бізнесу в цілому. У більшості випадків безпека розглядається як захист від небезпеки. Однак число джерел небезпек бізнесу зростає, вони якісно змінюються, тому одна тільки блокування загроз у принципі завжди вразлива. Кардинальне вирішення проблем слід шукати в комплексі, що включає не тільки запобігання загроз, а й у підході до забезпечення безпеки бізнесу як до об’єкта управління. Забезпечення безпеки бізнесу з точки зору управління, є цілеспрямованою спільною діяльністю, як самих суб’єктів підприємницької діяльності, так і органів виконавчої та муніципальної влади.

Управління ризиками підприємства вплив на потенційні і реальні загрози діяльності підприємства.

Метою курсової роботи є обґрунтування і розробка теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій по удосконаленню діагностики системи економічної безпеки на підприємствах в умовах ринку у напрямку підвищення економічної ефективності її функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

Можна виокремити наступні задачі:

1. Характеристика сутності економічної безпеки на підприємстві.

2.      Дослідження методології економічної безпеки на підприємстві.

.        Діагностика конкурентних переваг промислового підприємства.

.        Практичне застосування методології діагностики економічної безпеки на підприємстві.

.        Здійснення висновків на основі проведеної діагностики та пропонування пропозицій щодо поліпшення чи стабілізації стану підприємства та його продукції на ринку.

Об’єктом курсової роботи є процес діагностики економічної безпеки підприємства.

Предметом курсової роботи є теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки на підприємстві.

Дана робота складається з двох основних розділів: перший - теоретичний - має на меті розкриття суті та методології економічної безпеки підприємства і його продукції; другий - практичний (аналітичний) - демонструє практичне застосування методів діагностики безпеки підприємства і його продукції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

.1 Поняття економічної безпеки підприємства

Проблема оцінки економічної безпеки держави, регіону, галузі або підприємства останнім часом набула особливої актуальності. Однак, незважаючи на великий інтерес вітчизняних і зарубіжних вчених і практиків, слід зазначити залежить від ступеня захищеності їхніх економічних інтересів, чим значною, що існуючі розробки в основному, присвячені різним аспектам національної і регіональної безпеки, і в значно меншій мірі-питанням економічної безпеки підприємств.

Ефективність же функціонування, і саме існування підприємств прямо мірою визначається економічна безпека держави в цілому.

Безпека підприємства - це містке, комплексне поняття. У загальному вигляді її можна визначити як відсутність різного роду небезпек і загроз, або наявність можливостей щодо їх попередження, захисту своїх інтересів та недопущення втрат нижче критичної межі.

Економічна безпека є універсальною категорією, яка відображає захищеність суб'єктів соціально - економічних відносин на всіх рівнях, починаючи з держави й закінчуючи кожним її громадянином. Економічна безпека підприємства - це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що позначаються негативно на його діяльності. На жаль, підприємства не надають належної уваги цьому питанню. За змістом ця проблема передбачає систему заходів, що забезпечують конкурентоспроможність і економічну стійкість підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту працівників. Таким чином, економічна безпека підприємства - це такий стан виробничо-економічного потенціалу і підприємницьких можливостей, за якого гарантується оптимальне їхнє використання для економічно стійкого їх функціонування на основі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в умовах нестабільного ринкового середовища.

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його економічно стійке функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів загальної схеми організації економічної безпеки підприємства.

Економічна безпека підприємства є функцією від технологічної, ресурсної, фінансової, ринкової, соціальної та екологічної безпеки:

Е_б=f(Т_б, Р_б, Ф_б, К_б, С_б, Е_б),

де Е_б - економічна безпека підприємства;

Т_б - технологічна безпека підприємства;

Р_б - ресурсна безпека підприємства;

Ф_б - фінансова безпека підприємства;

К_б - ринкова безпека підприємства;

С_б - соціальна безпека підприємства;

Е_б - екологічна безпека підприємства.

Для кожної із видів безпек є свої параметри оцінки - індикатори.

Для технологічної безпеки - це ступінь спрацювання основних виробничих засобів, завантаження спеціалізованого устаткування; доступ до ноу-хау; частка витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НД ДКР); введення в дію основних виробничих засобів, інноваційно-інвестиційна модель розвитку.

Для ресурсної безпеки - забезпеченість виробництва основними видами ресурсів; коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами; можливість заміщення ресурсів; якість ресурсів.

Для фінансової безпеки - індекс обсягів виробництв; динаміка прибутку: розмір заборгованості; частка на ринку, частка державних інвестицій у ВВП; рентабельність; капіталовкладення; довгострокові кредити.

Для ринкової безпеки - наявність здорової конкуренції, розподіл сегментів ринку, конкурентоспроможність продукції.

Для соціальної безпеки - розмір мінімальної заробітної плати; середня заробітна плата; чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму, заборгованість із заробітної плати; частка заробітної плати в ціні; витрати сім’ї працівника на харчування; темпи скорочення персоналу; тривалість робочого тижня.

Усі перелічені види безпек та їхні індикатори діють у тісному взаємозв'язку й взаємообумовленості. Будь-який імпульс із зовнішнього середовища може змінити стан безпеки підприємства. Найбільший вплив на формування економічної безпеки підприємства має держава. Використовуючи прямі та непрямі методи втручання, вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства та держави не завжди збігаються, їхнім спільним виміром є економічна безпека. Таким чином, проблема полягає у тому, щоб, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдавати шкоди інтересам підприємства.

Серед проблем забезпечення економічної безпеки підприємництва, що підлягають рішенню, у першу чергу варто згадати наступні:

. Неповну визначеність з набором складових економічної безпеки підприємств;

. Наявність значних утруднень формалізованого опису динамічних властивостей підприємства з точки зору забезпечення його економічної безпеки, у взаємозв’язку дестабілізуючих факторів;

. Існуючі утруднення з визначенням складу оціночних критеріїв складових економічної безпеки, а також їхньою градацією для різних рівнів безпеки;

. Відсутні загально визначені вітчизняні методики оцінки рівня складових економічної безпеки підприємства, оскільки підходи, що одержали визначення у закордонній практиці, не завжди можна застосувати в умовах транзитивної економіки України;

. Відсутність методик комплексної оцінки рівня економічної безпеки підприємства, з урахуванням усіх її складових. Ця проблема досить істотна, оскільки рівні різних складових визначаються за різними шкалами, що утрудняє її зведення в єдиний комплексний показник.

Під загрозою економічній безпеці розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджають реалізації економічних інтересів або створюють небезпеку для них і суб'єктів господарської діяльності.

Криза на будь-якому підприємстві - це економічний процес, протікання якого визначено в часі. Вона проявляється у формі суттєвого порушення економічної рівноваги й загострення фінансово-економічних протиріч; виникає на будь-якій стадії життєвого циклу, переважно на початковій і кінцевій; має циклічний характер і визначається як зовнішніми, так і внутрішніми факторами; становить найбільшу небезпеку для існування підприємства, і в той же час є імпульсом до його оздоровлення.

У процесі антикризового управління за допомогою діагностики визначають: симптоми кризових явищ; стадія й ступінь розвитку кризи; варіанти виходу з кризи і т. д.

Перша стадія кризи - падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження рентабельності й обсягів прибутку, внаслідок чого погіршується фінансове становище підприємства, скорочуються фінансові можливості розвитку.

Друга стадія кризи - поява збитковості виробництва. Способи розпізнавання кризового стану визначають особливі вимоги до вихідної інформації. Третя стадія - практична відсутність власних коштів у підприємства (значна частина оборотних коштів направляється на погашення збитків і обслуговування кредиторської заборгованості).

Діагностика на цій стадії акцентує особливу увагу на цінності ознак, що характеризують кризу й рівень ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта знаходження оборотних коштів.

Четверта стадія - стан гострої неплатоспроможності. Немає можливості профінансувати навіть скорочене відтворення і платежі за попередніми зобов'язаннями. Виникає реальна загроза зупинки або припинення виробництва, а потім і банкрутства. У цій ситуації діагностика з використанням коефіцієнтів платоспроможності й забезпеченості власними оборотними коштами дозволяє встановити фінансову неспроможність і можливість нейтралізувати її через процедуру банкрутства.

Всю сукупність факторів виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна поділити на дві групи:

) зовнішні, на які воно не в змозі впливати або його вплив обмежений:

соціально-економічні фактори загального розвитку країни: тип економічної системи, темп і розміри інфляції; нестабільність податкової системи; незбалансована кредитна політика або її повна відсутність; економічна невизначеність або нестабільність регулюючого законодавства; структура потреб населення; рівень доходів і нагромаджень населення; зростання безробіття; ринкові фактори: міжнародна конкуренція; зниження ємності внутрішнього ринку; посилення монополізму на ринку; нестабільність валютного ринку; величина платоспроможного попиту клієнтів-підприємств; ріст пропозиції товарів-субститутів; науково-технічний та інформаційний розвиток виробничого циклу; порушення традиційних господарських зв'язків; інші зовнішні фактори: політико-правова нестабільність і стихійні лиха; погіршення криміногенної ситуації;

) внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства: управлінські: помилкова ринкова філософія підприємства; відсутність або неправильні принципи її дії; високий рівень комерційного ризику; недостатнє знання кон'юнктури ринку; неефективний фінансовий менеджмент: погане управління витратами виробництва; відсутність гнучкості в управлінні; невідповідність рівня управлінської та організаційної культури підприємства його технологічній структурі; недостатньо якісна система бухгалтерського обліку й звітності; виробничі: нераціональне використання ресурсів і низька якість продукції; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу; застарілі та зношені основні фонди; низька продуктивність праці; високі енерговитрати; перевантаженість об'єктами соціальної сфери; ринкові: низька конкурентоздатність продукції, залежність від обмеженого кола постачальників і покупців.

За можливістю діагностування та прогнозування фактори виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна розглядати як такі, що діагностуються; прогнозовані, такі, що не піддаються прогнозуванню. Боротьба підприємства за виживання в кризових умовах вимагає взаємозв'язку організаційних, правових, фінансових і управлінських аспектів.

Функціональні складові економічної безпеки підприємства створюють наступну структуру:

. Фінансова складова, що характеризує досягнення найбільш ефективного використання ресурсів.

. Інтелектуальна й кадрова складова, що характеризує збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства через ефективне управління персоналом.

. Техніко-технологічна складова, що характеризує ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій кращим світовим аналогам за умов оптимізації витрат ресурсів.

. Політико-правова складова, що характеризує всебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання діючого законодавства.

. Інформаційна складова, що характеризує ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства.

. Екологічна складова, що характеризує дотримання діючих екологічних норм, мінімізацію втрат від забруднення навколишнього середовища.

. Силова складова, що характеризує забезпечення фізичної безпеки працівників підприємства і збереження його майна.

. Ринкова складова, що характеризує ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства можливостям, які складаються в ринковому середовищі.

. Інтерфейсна складова, що характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами підприємства.

Забезпечення економічної безпеки припускає виділення, аналіз та оцінку існуючих загроз по кожній з функціональних складових і розробку на їх основі системи заходів, що попереджають і протидіють виникненню кризових явищ на підприємстві.

1.2 Фактори, що впливають на економічну безпеку підприємства

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку підприємства можуть бути:

свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств-конкурентів);

збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури на ринках підприємства, інновації, форс-можорні обставини тощо). Залежно від суб'єктивної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкурентного підприємства або його персоналу. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або його персоналу (перед усім керівників і функціональних менеджерів).

Економічна безпека підприємства залежить від різних причин. Зокрема, збиток інтересам підприємця може бути нанесений у результаті несумлінних дій конкурентів, невиконання партнерами, замовниками, постачальниками, клієнтами своїх обов'язків по оплаті контрактів, постачанні продуктів і т.п., а також кризових явищ в економіці, непередбачених змін кон'юнктури ринку, стихійних лих, надзвичайних подій, управлінської некомпетентності, соціальної напруженості і, нарешті, несприятливої економічної політики держави.

Таким чином, фактори, що впливають на рівень економічної безпеки підприємства, можуть бути внутрішніми і зовнішніми, економічними і позаекономічними, об'єктивними і суб'єктивними. Якщо виходити з того, що головний принцип ринкової економіки - це взаємодія працюючого об'єкта і ринку, що являє собою сукупність працюючих суб'єктів, що працюють, і разом з тим самостійну цілісність (зводиться не до суми складових її частин), то суб'єкт, що працює, може існувати тільки за умови безперебійної взаємодії з ринковим середовищем. Для цього необхідне нормальне функціонування як самого підприємства, так і ринку в цілому.

Існують три зовнішніх джерела загрози такому функціонуванню. Перший - це несприятлива для підприємства економічна політика держави. Маніпуляції останньої з метою регулювання економіки дисконтною ставкою, валютним курсом, ставками митного тарифу, податків і т. ін. можуть у ряді випадків суперечити виробничій, комерційній і фінансовій стратегії підприємства. Реальну небезпеку для підприємства також представляють адміністративні гоніння на ринок, насильницьке звуження сфери товарно-грошових відносин, порушення з боку державних органів законів, що регламентують підприємницьку діяльність, перевищення ними встановленої компетенції у взаєминах з підприємством, необґрунтоване втручання в його виробничу фінансову і комерційну діяльність, різні форми зазіхання на власність підприємства і т.п.

При виході на зовнішні ринки підприємство може піддатися негативному впливу в результаті несприятливої економічної політики іноземних держав.

Серйозну загрозу для розвитку підприємництва можуть представляти політично мотивовані дії по згортанню чи обмеженню економічних зв'язків. Економічні санкції ведуть до взаємної недовіри і, підриваючи матеріальну основу взаємин, дестабілізують безпеку в області економіки не тільки на міждержавному рівні.

Усе більше поширення одержують економічно мотивовані дії по згортанню чи обмеженню міжнародних господарських зв'язків. Наприклад, протекціонізм у міжнародній торгівлі.

Другим джерелом зовнішньої загрози для комерційної діяльності підприємства є дії інших господарюючих суб'єктів. Насамперед, мова йде про несумлінну конкуренцію, до дій якої відносяться:

порушення прав конкурентів на промислову власність (систематичне приховане використання найменувань конкурента, несанкціоноване відтворення продукції конкурента, розкриття секретів торгівлі і виробництва конкурента, промислове шпигунство);

підрив репутації конкурента (поширення помилкових зведень, що дискредитують підприємство, продукцію, торгову діяльність конкурента; порівняльна, шахрайська й облудна реклама);

дезорганізація виробництва конкурентів шляхом зманювання і підкупу їхніх робітників та службовців для заволодіння секретами торгівлі і виробництва;

інші несумлінні дії (дискримінація конкурентів, бойкот, демпінг).

Несумлінну конкуренцію доповнюють протекціоністські бар'єри на державному рівні. У даному випадку мова йде про обмеження ділової практики (ОДП). ОДП - це сукупність прийомів монополістичного тиску на партнерів у торгівлі і споживачів, що застосовуються для захоплення, утримання і реалізації пануючого положення на ринках на основі обмеження конкуренції. Негласний характер бар'єрів, що установлюються за допомогою ОДП безпосередніми учасниками торгового обороту, робить їх особливо небезпечними, тому що вони підривають діючу договірно-правову базу міжнародного товарообміну.

Третє зовнішнє джерело загроз - кризові явища у світовій економіці. Вони «переливаються» із країни в країну через канали зовнішніх економічних зв'язків. Послідовна інтеграція України у світову економіку породжує залежність українських підприємств від економічних процесів, що відбуваються у світі, (структурна перебудова, падіння цін попиту і цін на енергоносії й ін.). В міру втягування національної економіки у світовий відтворювальний процес підсилюється її схильність до впливу зовнішніх факторів. Таким чином, у прагненні до прибуткової діяльності сучасне підприємство, забезпечуючи власну безпеку, повинне приділяти неослабну увагу динаміці попиту, політиці уряду і центральних банків, відносинам із суперниками, тенденціям науково-технічного прогресу, світовій політиці і міжнародній господарській кон'юнктурі і т.п.

1.3 Діагностика економічної безпеки підприємства

Рівнем визначення економічної безпеки підприємства можна рекомендувати критерій економічної стійкості.

Під критерієм економічної стійкості підприємства розуміється ознака або сума ознак, на основі яких може бути прийняте рішення про те, є підприємство економічно стійким чи ні. Такий критерій повинен не просто визначити економічну стійкість підприємства, а також оцінювати її рівень. При цьому кількісну оцінку рівня економічної стійкості необхідно визначити за допомогою тих показників, що використовуються в плануванні, обліку й аналізу діяльності підприємства, що є передумовою практичного використання цієї оцінки. Для кількісної оцінки рівня економічної стійкості підприємства пропонується коефіцієнт економічної стійкості, що визначається за формулою:

де - коефіцієнт економічної стійкості підприємства; - чистий дохід підприємства; - поріг беззбитковості (дохід підприємства, при якому відшкодовуються змінні і постійні витрати).

Рівень економічної безпеки підприємства також оцінюють на підставі визначеного інтегрального критерію із зважуванням і сумуванням окремих функціональних критеріїв, що розраховуються шляхом порівняння (зіставлення) величини загрози економічної безпеки та ефективності заходів щодо її запобігання.

Аналіз і оцінку економічної безпеки підприємства виконують у такий послідовності: виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають економічну безпеку підприємства (по кожній з функціональних складових), аналіз і оцінка ступеня їх впливу; розрахунок узагальнених показників економічної безпеки для кожної з функціональних складових; розрахунок Інтегрального показника економічної безпеки підприємства, розробка комплексу заходів, спрямованих на підвищення економічної безпеки, і оцінка їх ефективності.

Оцінку рівня економічної безпеки здійснюється порівнянням розрахункових значень показника з реальними величинами, одержаними раніше стосовно підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки. Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію економічної безпеки підприємства здійснюють функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства за окремими складовими в наступній послідовності:

. Визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки. Розподіл об'єктивних і суб'єктивних негативних впливів.

. Фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки

. Оцінка ефективності вжитих заходів з погляду нейтралізації конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки

. Визначення причин недостатньої ефективності заходів, ужитих для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку.

. Виявлення не усунених і очікуваних негативних впливів та рівень економічної безпеки, а також тих, що можуть з'явитися в майбутньому.

. Опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів на економічну безпеку й запобігання можливій появі нових.

. Оцінка вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів на рівень економічної безпеки й визначення відповідальних за реалізацію таких заходів.

Оцінка ефективності діяльності відповідних структурних підрозділів підприємства (організації) з використанням даних про витрати для запобігання можливим негативним впливам на економічну безпеку й про розміри відверненої і заподіяної шкоди дає об'єктивну (підкріплену економічними розрахунками) панораму результативності діяльності всіх підрозділів (відділів, цехів) з цього питання.

Діагностика окремих складових економічної безпеки

Внутрішньовиробничі складові економічної безпеки

Фінансова складова.

Характеризує фінансову стійкість підприємства. Про ослаблення фінансової безпеки свідчать: зниження ліквідності; підвищення кредиторської і дебіторської заборгованості; зниження фінансової стійкості і т.п.

Інтелектуальна складова. Рівень інтелектуальної складової економічної безпеки може бути визначений у такий спосіб.

Розраховують значення наступних показників (коефіцієнтів):

плинність працівників високої кваліфікації - розраховується як відношення кількості працівників, що звільнилися до загальної кількості працівників даної кваліфікації;

питома вага інженерно-технічних і наукових співробітників - розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих;

показник винахідницької (раціоналізаторської) активності - визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих або інженерно-технічних працівників;

показник освітнього рівня - визначається як відношення кількості осіб, які мають вищу освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих.

Ці й інші аналогічні показники порівнюють з показниками інших підприємств або аналізують у динаміці (природно, при цьому враховують економічні показники діяльності аналізованого і порівнюваного підприємств).

Значення всіх показників зводять в інтегральний, використовуючи відомий у математиці метод відстаней.

Кадрова складова

Характеризує кадрову забезпеченість підприємства

До основних негативних впливів належать: відтік кадрів; плинність кадрів; фізичне старіння кадрів, старіння їхніх знань і кваліфікації; низька кваліфікація кадрів; поєднання основної діяльності з роботою в інших організаціях, що пов’язано як з низькою віддачею працівника, так і з можливим виходом конфіденційної інформації за межі підприємства. За дану складову безпеки повинна відповідати кадрова служба (відділ кадрів).

Технологічна складова

Характеризує технологічний потенціал і ступінь його захищеності. Показники рівня технологічної безпеки можуть бути розраховані аналогічно двом попереднім складовим, однак склад показників буде іншим. Так, наприклад, варто використовувати наступні показники, що характеризують технологічний потенціал і технологічну безпеку підприємства (природно, з урахуванням економічних результатів їхньої діяльності):

рівень прогресивності технологій, що розраховується як відношення кількості використовуваних прогресивних сучасних технологій (на рівні кращих серед підприємств, які працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості на підприємстві ;

рівень прогресивності продукції, що розраховується як відношення кількості найменувань виготовлених нових прогресивних видів продукції (на рівні кращих зразків серед підприємств, які працюють на конкретному ринку) до загальної їх кількості;

рівень технологічного потенціалу, що розраховується як частка технічних і технологічних рішень на рівні винаходів у загальній кількості нових рішень, які використовуються у виробничому процесі і т.д.

Правова складова

Характеризує правову захищеність інтересів підприємства і його працівників.

Рівень правової безпеки може бути визначений залежно від співвідношення втрат, понесений підприємством (як реальних так і у вигляді упущеної вигоди) внаслідок порушення правових норм (наприклад, виплат за позовами через порушення юридичних норм прав), і загального розміру відвернених юридичною службою втрат.

Для оцінки може бути запропоновано шкала:

втрат немає - абсолютна правова безпека;

частка правових утрат від 0 до 25% - нормальна правова безпека;

25-50% - нестабільний стан;

50-75% - критичний стан;

75-100% - кризовий стан.

Силова складова

Характеризує охорону інтересів підприємства і його працівників від фізичних і моральних впливів. До основних негативних впливів, що характеризують цю складову, належать:

фізичні і моральні впливи, спрямовані на конкретних особистостей, особливо керівництво і провідних фахівців підприємства з метою заподіяти шкоду їх здоров’ю (фізичному і психологічному, а також репутації і матеріальному благополуччю, що складає загрозу нормальній діяльності підприємства;

негативні впливи, що заподіюють шкоду майну підприємства, несуть загрозу зниження вартості його активів і втрати економічної незалежності (у тому числі доступ до конфігураційної інформації підприємства, включаючи промислове шпигунство; дезінформація; знищення інформації).

Позавиробничі складові економічної безпеки

Ринкова складова.

Відображає ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які складаються в ринковому середовищі. Про ослаблення ринкової безпеки свідчать: зменшення частки ринку, яку займає підприємство; ослаблення конкурентних позицій і здатності протидіяти конкурентному тискові; зниження адаптаційних можливостей підприємства до зміни ринку, відставання від вимог ринку і т.д.

За дану складової економічної безпеки підприємства повинна відповідати служба маркетингу.

Вплив кожного з факторів (як зовнішнього середовища, так і внутрішні) на ринкову безпеку підприємства оцінюють за допомогою коефіцієнтів упевненості, що вимірюються за шкалою від -1 до +1. Кожний з факторів розглядається як свідчення про наявність або відсутність загроз ринковій безпеці підприємства. При цьому можливості і сильні сторони оцінюють від 0 до +1, а загрози і слабкі сторони - від 0 до -1. Значення коефіцієнта упевненості відображує ступінь впевненості в тім, що вплив вимірюваного ним фактора збільшує (+) або зменшує (-) ступінь ринкової безпеки підприємства.

Інтерфейсна складова

Характеризує надійність взаємодії з економічними контрагентами . Загрозу даній складовій економічної безпеки підприємства представляють можливі непередбачені зміни умов взаємодії (аж до розриву відносин) з економічними контрагентами: постачальниками, торговельними і збутовими посередниками, інвесторами, споживачами і т.д. Відповідальність за дану складову економічної безпеки несе служба маркетингу.

Екологічна складова

Характеризує екологічну захищеність навколишнього середовища і самого підприємства. Негативні впливи на економічну безпеку, що належать до даної складової: загроза здоров’ю працівників підприємства; втрата прибутку унаслідок високого рівня екологічних штрафів і платежів; зниження конкурентоспроможності підприємства і виробленої продукції; підрив іміджу підприємства. Протидією повинна займатися служба екологічної безпеки.

Інформаційна складова

Рівень даної складової економічної безпеки визначається часткою неповної, неточної і суперечливої інформації, яка використовується в процесі прийняття управлінських рішень.

Протидією повинна займатися інформаційно-аналітична служба спільно зі службою охорони (аналіз достовірності інформації, що надходить, збір, накопичення, систематизація і збереження інформації, захист інформації від несанкціонованого доступу, підтримка зв’язків з діловими партнерами і широкими колами громадськості).

Як показники рівня інформаційної безпеки можуть бути використані наступні коефіцієнти:

коефіцієнт повноти інформації (Кпл) - розраховується як відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, яка приймає рішення (ОПР), і обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

коефіцієнт точності інформації (Кт) - розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації;

коефіцієнт суперечливості інформації (Кпр) - розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Обсяг інформації може бути розрахований у сторінках формату А4, кількості символів тексту, Кбайт, Мбайт тощо.

Рівень інформаційної безпеки може бути визначений на основі добутку трьох згаданих коефіцієнтів:

Кі = Кпл*Кт*Кпр

При цьому, якщо:Кі ≥ 0,7 - рівень безпеки високий;0,3 ≤ Кі<0,7 - рівень безпеки середній; Кі<0,3 - рівень безпеки низький.

Інтегральна оцінка рівня економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства в цілому (з урахуванням усіх її складових) пропонується визначати в наступній послідовності.

. Перевести у відносні оцінки показники рівнів кожної складової економічної безпеки по наступній формулі:

де О_і - відносна оцінка і-ї складової економічної безпеки підприємства;_і - кількість рівнів і-ї складової економічної безпеки;

п_і - номер розрахованого відповідно до викладених вище підходів рівня безпеки і-ї складової, рахуючи від самого несприятливого включно.

. Визначити вагомості Ві кожної із складових економічної безпеки.

. Розрахувати інтегральну оцінку економічної безпеки як середньозважену складових. Чим вона буде ближчою до одиниці, тим вищий рівень економічної безпеки. Оцінка нижче 0,5 свідчить про ослаблення економічної безпеки підприємства. Аналіз окремих складових дозволить уточнити - звідки виходять погрози.

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

2.1 Організаційно-правова характеристика підприємства як суб’єкта господарювання

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає ПП «Енергозахист».

ПП «Енергозахист» - офіційний представник в Україні італійської компанії ТМС. ПП «Енергозахист» - це сучасна компанія, що швидко розвивається, основним напрямком діяльності якої є комплексна поставка обладнання у сфері виробництва електричної та теплової енергії.

Що опалювального обладнання. В асортименті, що постійно знаходиться на складах групи ПП «Енергозахист», близько 25 тисяч найменувань: від промислових низьковольтних електроустановок та ввідно-розподільних пристроїв (шаф) до кінцевих настановних виробів. Обладнання, що поставляється відповідає стандартам газо-електробезпеки, експлуатаційної надійності і повністю сертифіковано.

Сьогодні компанія ПП «Енергозахист» представляє продукцію провідних європейських виробників з усього комплексу електро- та опалювального обладнання, таких як-Schneider Еlectric, Legrand, Oilon-промислових і технологічних пальників.

Група ПП «Енергозахист» пропонує:

Продаж:

-  котельного обладнання для систем опалення;

-       електротехнічного обладнання до 1000 В;

-       обладнання для середнього і високого напруги.

Сервіс:

-  інтелектуальний будинок на системі EIB;

-       технічна підтримка;

-       проектування електропостачання, електрообладнання;

-       проектування і збірка електрощитів (до 3200А) з наданням технічної документації та сертифікацією вироби;

-       проектування теплопостачання.

Монтаж і пусконалагоджувальні роботи:

-  опалювального обладнання;

-       електротехнічного обладнання, приладів автоматизації і КВП.

Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торгівельної діяльності, виконання робіт та надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Мета діяльності підприємства - ефективне використання майна підприємства, спільна діяльність трудового колективу по запровадженню нових технологій, форм організації виробництва, задоволення потреб населення у продукції та послугах підприємства.

Предметом діяльності ПП «Енергозахист» є: виробництво газових опалювальних котлів та апаратів різних модифікацій, призначених для опалення та гарячого водопостачання у квартири, будинки, офіси, магазини та інші споруди, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Також ПП «Енергозахист» стає головним представником фірми „Грюндфос”, яка займається реалізацією промислових та побутових насосів та насосних установок в м. Житомирі та Житомирській області.

ПП «Енергозахист» є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банківських установах, круглу печатку, кутовий штамп з власним найменуванням, інші печатки, наявність яких не заборонена чинним законодавством України, бланки, знак для товарів та послуг, іншу атрибутику юридичної особи, може від свого імені укладати угоди, набувати майнові та пов’язані з ними немайнові права, нести обов’язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському суді.

ПП «Енергозахист» у своїй діяльності керується діючим законодавством України, Статутом, Установчим договором, а також внутрішніми правилами процедур, регламентами та іншими локальними нормативними актами.

Учасники ПП «Енергозахист» мають право:

- брати участь в управлінні справами підприємства;

- брати участь у розподілі прибутку та одержувати його частку (дивіденди);

на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з Учасників мають особи, які є Учасниками ПП «Енергозахист» на початок строку виплати дивідендів.

- набувати у пріоритетному порядку продукцію, роботи та послуги, що виробляються підприємством;

одержувати дані та відомості щодо діяльності ПП «Енергозахист» , стану його майна, розмірів прибутків та збитків;

на вимогу Учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти Товариства про його діяльність, протоколи зборів;

- вийти з ПП «Енергозахист» у встановленому порядку;

- набувати інших прав, передбачених чинним законодавством України.

Учасники ПП «Енергозахист» зобов’язані:

- додержуватися установчих документів, виконувати рішення зборів учасників, органів управління товариства;

- виконувати свої зобов’язання перед ПП «Енергозахист» ;

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

своєчасно оплачувати вклади.

утримуватися від будь-якої діяльності, яка може заподіяти ПП «Енергозахист» шкоду.

В основі реалізації практично будь-якого управлінського рішення лежить використання коштів. Для здійснення своїх витрат підприємство повинне забезпечувати адекватне надходження грошової маси у вигляді виручки від реалізації продукції, товарів (робіт, послуг), надходження дивідендів на вкладений капітал, одержання тимчасових позикових коштів тощо.

Таким чином, діяльність підприємства є об’єктивною передумовою виникнення руху грошових коштів. Одним з найважливіших завдань аналізу грошових потоків є обґрунтування рівня достатності (недостатності) формування обсягу грошової маси загалом по підприємству, за видами діяльності та структурними підрозділами і визначення необхідної кількості параметрів, що дають об’єктивну, точну і своєчасну характеристику напрямів надходження і витрат коштів, обсягів, складу, структури, об'єктивних і суб’єктивних, зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на зміну грошових потоків.

ПП «Енергозахист» здійснює свою діяльність на принципах внутрішнього господарського розрахунку, підпорядкованості та підзвітності органам управління підприємства, а її керівник несе матеріальну і дисциплінарну відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності і внутрішнього обліку цього підрозділу.

До складу підприємства входять відділи, дільниці, підсобні виробництва, ремонтно-механічні майстерні та інші підрозділи. ПП «Енергозахист» має окремий баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку та штампи зі своїм найменуванням. Підприємство самостійно здійснює господарську діяльність відповідно до завдань, готує проекти договорів на виконання робіт та послуг, самостійно складає статистичні звіти і подає їх відповідно до встановленого органами статистики порядку, здійснює бухгалтерський і податковий облік, несе відповідальність за його вірогідність відповідно до встановленого чинним законодавством порядку.

На підставі положення про оплату праці, затвердженої підприємством і погодженого з об’єднаним профспілковим комітетом колективного договору, галузевої угоди підприємство здійснює оплату праці свої працівників і надання їм трудових і соціальних пільг.

Розрахунки підприємства, включаючи виплату заробітної плати, проводяться бухгалтерією підприємства.

Відносини підприємства з іншими суб’єктами підприємницької діяльності будуються на підставі договорів, що укладаються підприємством, і доручення підприємства. Контроль за діяльністю підприємства здійснюється шляхом надання підприємству статистичної звітності і податкових декларацій. Персональну відповідальність за вірогідність даних, відбитих у декларації і статистичних звітах, актах виконаних робіт і послуг несуть начальник і головний бухгалтер підприємства.

Всю повноту відповідальності за матеріальні цінності, ще знаходяться у підприємства, облік і звітність, а також виконання вимог статуту несе директор підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського і податкового обліку покладається на головного бухгалтера підприємства.

Ступінь відповідальності інших працівників підприємства визначається їхніми функціональними обов’язками (посадовими інструкціями).

Структуру управління ПП «Енергозахист» представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура управління ПП «Енергозахист»

Таким чином, структура управління ПП «Енергозахист» є лінійно-функціональною. Лінійно-функціональна структура є найпоширенішим видом структури бюрократичного типу, характеризується великим числом горизонтальних і вертикальних зв'язків і незначною участю низових ланок управління в прийнять рішень. Керівники при цій системі поділяються на лінійних і функціональних. Основою побудови такої системи є:

а) лінійна вертикаль управління;

б) спеціалізація управлінської праці за функціональними ознаками (техніка, економіка, маркетинг, виробництво фінанси тощо).

Функціональні обов’язки на підприємстві розподілені наступним чином.

Управління здійснює директор, який призначається на посаду власником підприємства.

Директор у межах компетенції:

- організує оперативно-господарську діяльність підприємства відповідно до завдань підприємства;

приймає на роботу і звільняє працівників;

видає накази, розпорядження;

розподіляє обов’язки між працівниками підприємства;

несе персональну відповідальність за своєчасність розрахунків з дебіторами і кредиторами підприємства, розрахунків з бюджетними і позабюджетними фондами, своєчасність виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Він несе відповідальність за результати господарської діяльності підприємства. Накази і розпорядження директора підприємства обов’язкові для виконання всіма працівниками підприємства.

Головний інженер здійснює контроль та управління виробничою діяльністю підприємства. Він приймає участь в оперативному управлінні виробництвом, контролює випуск готової продукції та її якість, затверджує норми списання матеріалів на випуск готової продукції та норми технологічно неминучого браку.

Бухгалтерський відділ на чолі з головним бухгалтером відповідає безпосередньо за правомірне та достовірне ведення бухгалтерського обліку, створює інформаційну базу для розробки програм діяльності підприємства, бізнес та фінансове планування, вчасне проведення нарахувань та перерахувань податків до бюджету, подання бухгалтерської, податкової та статистичної звітності.

Планово-економічний відділ, який очолює начальник планово-економічного відділу виконує в основному функції планування та прогнозування показників господарської діяльності підприємства. Даний відділ інформує керівника про випадки відхилень окремих результатів виробництва від планових показників. Іншими словами, допомагає здійснювати процес контролю і регулювання шляхом проведення оперативного аналізу виробничих результатів і визначення слабких місць виробництва. Також планово-економічний відділ складає кошториси і звіти про їх використання, які відіграють важливу роль в стимулюванні діяльності працівників підприємства. Кошториси містять планові показники, які повинні спонукати керівників будувати роботу так, щоб підприємство в цілому змогло досягти поставлених перед ним цілей.

Ще одним відділом на даному рівні управлінсько-організаційної структури підприємства є відділ кадрів. Відділу кадрів належить функція управління персоналом підприємства.

Працівники відділу кадрів на підприємстві виконують наступні завдання управління персоналом:

. Виконують роботу із забезпечення підприємства працівниками потрібних професій, спеціальностей і кваліфікації згідно з рівнем та профілем отриманої ними підготовки та ділових якостей.

. Беруть участь у роботі з прогнозування і визначення потреби в кадрах на основі планів економічного і соціального розвитку підприємства.

. Вирішують питання найму, звільнення, переведення працівників, контролюють їх розстановку і правильність використання у підрозділах підприємства.

. Систематично вивчають ділові якості та інші індивідуальні особливості працівників підприємства з метою добору кадрів на заміщення посад, які входять у номенклатуру керівника підприємства і створення резерву на висування, здійснюють контроль за його оновленням та поповненням, сприяють формуванню складу кадрів керівників із затвердженого резерву.

. Беруть участь в атестації, організації підвищення кваліфікації працівників, зарахованих до резерву, підготовці до роботи на керівних посадах.

. Контролюють виконання керівниками підрозділів постанов, наказів і розпоряджень з питань роботи з кадрами.

. Вживають заходів щодо удосконалення форм і методів роботи з кадрами.

. Організовують табельний облік, складання і виконання графіків відпусток, контроль за станом трудової дисципліни в підрозділах підприємства і додержанням працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку, розробляють заходи щодо поліпшення трудової дисципліни, зниження витрат робочого часу, контролюють їх виконання.

. Забезпечують складання встановленої звітності з обліку особового складу та роботи з кадрами.

Підприємство реалізує свою продукцію, послуги за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно або на договірній основі згідно діючих законодавчих актів з ціноутворення.

Асортимент продукції підприємства наведений у табл. 2.1

Як видно з табл. 2.1 основним видом товарів підприємства є газові котли, частка яких в реалізованій продукції становить 66,6%. Вартість реалізації газових котлів у 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зросла на 48,8 тис. грн., або на 1,52%.

Таблиця 2.1

Асортимент продукції ПП «Енергозахист» за 2010-2012 рр.

В цілому по підприємству обсяги реалізації продукції в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. зменшились на 360,7 тис. грн., або на 6,85%. Основна причина - це фінансова криза в країні та скорочення пропозиції споживчих кредитів.

Товариство виготовляє такі види котлів:

котел „Тетерів 10” одноконтурний котел, до 100 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

котел „Тетерів 10В” двоконтурний котел, до 100 кв.м. опалювальної площі;

котел „Тетерів 12” одноконтурний котел, до 120 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

котел „Тетерів 12В” двоконтурний котел, до 120 кв.м. опалювальної площі;

котел „Тетерів 16” одноконтурний котел, до 160 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

котел „Тетерів 16В” двоконтурний котел, до 160 кв.м. опалювальної площі;

котел „Тетерів 20” одноконтурний котел, до 200 кв.м. опалювальної площі, без водонагрівача;

котел „Тетерів 20В” двоконтурний котел, до 200 кв.м. опалювальної площі.

Дані котли виготовляються з стального листа, який має товщину 3 мм. Корпус кожного котла проходить гідро випробування тиском 3,5-4,8 атм. У інвективній частині котла використовуються щільнонатянуті циліндричні труби.

Зварювання котла проходить за допомогою робочої суміші, в склад якої входить інертний газ аргон. Якщо котли виготовляють з контуром гарячого водопостачання, використовується мідна трубка довжиною 10-15 м, в залежності від потужності котла. Основу котла складає газова автоматика, в котлах „Тетерів” використовується газова автоматика німецької фірми Mertik Maxitrol, яка представляє мирового лідера на ринку газового господарства компанію „Honeywell”. Дана автоматика енергонезалежна, забезпечує всі функції регулювання та безпеки при зниженні тиску газу. Газові насадки використовуються італійської фірми.

Всі роботи з виготовлення та установлення комплектуючих до котлів виконують працівники КП „Житомирський ремонтно-механічний завод”, де ПП «Енергозахист» розмістили своє замовлення, згідно договору.

Завод на замовлення ПП «Енергозахист» випускає на добу 80-90 шт. різних видів котлів для реалізації в м. Житомирі та прилеглих районах. Кожна партія готової продукції перевіряється виробничо-технологічною лабораторією за органолептичними та фізикокліматичними показниками на відповідність її НТД, провадиться радіологічний контроль, ведуться відповідні журнали.

Споживачами продукції ПП «Енергозахист» є фізичні та юридичні особи. Основними конкурентами підприємства можна назвати наступні фірми:

- ТОВ «Житомиртепломаш»;

-       ТОВ «СП «АТЕМ-ФРАНК» м. Житомир;

-       ТОВ «Леон», м. Вінниця.

Основні постачальники сировини та матеріалів наведені в таблиці 2.2:

Таблиця 2.2

Основні постачальники ПП «Енергозахист»

Сьогодні дуже поширений спосіб придбання матеріалів і необхідних виробів на гуртових базах, посередницьких фірмах, а також за публікаціями прайс-листів.

Взагалі можна сказати, що вітчизняні постачальники зацікавлені у співробітництві з заводом, адже підприємство працює, виробляє продукцію, є платоспроможним клієнтом потенційних постачальників, які здебільшого знаходяться у полоні бартеру.

2.2 Діагностика фінансово-економічного стану підприємства

Оперативна діагностика фінансово-господарського стану підприємства служить базою для прийняття поточних, оперативних управлінських рішень. Вона відслідковує й оцінює ключові сфери діяльності підприємства і насамперед аналізує фінансовий стан, беззбитковість, матеріальні н інформаційні потоки, оцінює ризик і виробляє рекомендації з управління ризиками.

Аналіз фінансового стану дозволяє визначити, наскільки стійке підприємство, чи здатне воно вчасно розплатитися зі своїми кредиторами, який прибуток воно одержало і чому. Фінансовий стан підприємства взаємозалежний із усіма сторонами його господарської діяльності, тому при аналізі фінансового стану необхідна ретельна перевірка етапів виробництва, зв'язаних із процесом заготівлі сировини і матеріалів, виготовленням і реалізацією продукції, а також взаємин з бюджетом, банками, постачальниками і покупцями.

Оцінка ресурсів, ефективність їх використання визначається системою економічних показників (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Основні економічні показники господарської діяльності ПП «Енергозахист»

Аналіз показав, що в цілому підприємство діє прибутково, про що свідчать дані показників виручки від реалізації продукції, валового доходу та чистого прибутку. Зокрема в 2010 році виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становила 1307,5 тис. грн. В 2012 році відбулося збільшення виручки на 403,4 тис. грн. або 30,9% в порівнянні з 2010 роком, що склало 1710,9 тис. грн. Чистий прибуток підприємства є невеликим, однак, як позитивне слід відмітити його зростання в 2011-2012 роках. Якщо в 2011 році він становив 315,9 тис. грн., то в 2012 році значення цього показника становило 491,1 тис. грн. або на 77,7% від рівня 2010 року. Така тенденція позначилася і на рентабельності господарської діяльності - її значення в 2010 році підвищилося на 16,78 відсоткових пунктів і досягло 74%. Має тенденцію до збільшення і показник середньорічної вартості основних засобів та оборотних активів. Якщо в 2010 році ці показники становили 1056,15 та 788,6 тис. грн., то в 2012 році їх значення збільшились і становлять 1087,65 та 828,15 тис. грн відповідно (відбулося збільшення на 6,9 та 13,4% відповідно). Фондовіддача, тобто показник, що характеризує ефективність використання основних засобів має не дуже велике, однак позитивне значення. Як показав аналіз, в 2012 році її значення становить 1,402 грн., що на 0,328 пункти більше рівня 2004 року. Для визначення ступеня забезпеченості підприємства основними засобами необхідно проаналізувати фондоозброєність праці робітників. Слід відзначити, що цей показник в 2012 році, хоч і не суттєво, зменшився, порівняно з 2010 роком на 0,5%. Позитивним зрушенням слід вважати загальне підвищення продуктивності праці, про що свідчать дані показника. Якщо в 2010 році цей показник становив 64,54 тис. грн, то в 2012 році відбулося збільшення його відповідно на 24,0%.

Для кращого розуміння фінансового стану підприємства необхідно дослідити його активи та зобов’язання. Підприємство використовує свої активи для виробництва товарів та надання послуг, які здатні задовольнити бажання чи потреби споживачів. Активи підприємства поділяються на матеріальні (основні засоби, запаси), нематеріальні, а також ті, які пов’язані з юридичними правами (дебіторська заборгованість). Основна характеристика зобов’язання полягає в тому, що підприємство має теперішню заборгованість.

Таблиця 2.4

Формування фінансових результатів ПП «Енергозахист» за 2010-2012 рр.

Проаналізувавши таблицю, ми бачимо, що виручка в 2012 р. збільшилась на 403,4 тис. грн., і склала 1710,9 тис. грн., що на 30,85% більше від показника 2010 р. Чистий доход в 2010 р. становив 1134,2 тис. грн., в 2011 р. вже 1344,9, а в 2012р. - 1582,9 тис. грн., що на 448,7 тис. грн.. більше від показника 2010 р., що майже на 40% більше. Можна також відмітити зростання собівартості реалізованої продукції в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. на 25%. В 2012 р. суттєво збільшились витрати на збут - майже на 60% та чистий прибуток майже на 78%, та склали 124,1 тис. грн. та 491,1 тис. грн. відповідно.

Аналіз структури витрат за елементами передбачає визначення питомої ваги окремих елементів витрат у загальній сумі витрат і оцінку їх зміни за звітний період. Для наочності використовується аналітична таблиця, у якій перераховуються елементи витрат, і відображається їх абсолютна величина та питома вага. Ці дані наводяться окремо: базові (минулого, звітного періоду, прогнозні), фактичні та зміна цих показників за період, що аналізується.

Проведемо оцінку ліквідності майна підприємства (табл. 2.8)

Таблиця 2.5

Оцінка ліквідності майна ПП «Енергозахист» за 2010-2012 роки

По суті, коефіцієнти ліквідності визначають рівень платоспроможності підприємства. З наведеної таблиці бачимо, що коефіцієнт абсолютної ліквідності в 2010 р. дорівнював 0,08, в 2012 - даний показник зменшився на 0,04 пункти. Це зумовлено швидкими темпами зростання поточних зобов‘язань в порівнянні з грошовими коштами. Цей показник свідчить про те, що в 2012 р. 4% поточних зобов‘язань підприємство може негайно погасити. Зазначимо, що коефіцієнт абсолютної ліквідності більший, ніж визначений норматив 0,2.

Що стосується коефіцієнта швидкої ліквідності, то його значення в 2012 р. складало 10,4 проти 3,7 - в 2010. Коефіцієнт збільшився - на 6,7 пунктів і є більшим за норматив. Це говорить про покращення стану платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт покриття перевищує 1 і склав в 2012 році - 13,4. Він збільшився в порівнянні з 2010 роком на 6,1 пунктів. Звідси, можна сказати, що мобілізувавши всі оборотні засоби підприємство може повністю покрити свої поточні зобов‘язання. Але загальний коефіцієнт платоспроможності не відображає мобільність капіталу. Підприємство, у якого є значні кошти на рахунках, буде більш ліквідне, ніж підприємство, у якого накопичені великі запаси. Тому майно підприємства не є ліквідним.

Узагальнимо визначені коефіцієнти за даними фінансової звітності підприємства в таблиці 2.9.

Таблиця 2.6

Оцінка фінансової стійкості підприємства за 2010-2012 рр.

Дані розрахунків свідчать, що фінансове становище підприємства в 2012 р. погіршилося, оскільки коефіцієнт автономії зменшився в порівнянні з 2010 р. на 0,09 пунктів. Водночас значення коефіцієнта більше за норматив. Це означає, що підприємство власними засобами покриває близько 82% майна. Отже фінансування господарської діяльності за рахунок залучених коштів здійснюється в допустимих межах.

За даними таблиці, коефіцієнт маневреності власного капіталу в 2010 р. становить 0,62 (62%), 2012 р. - 0,65 (65%). Наведений показник дає змогу проаналізувати ефективність використання власних коштів, гнучкість та пристосованість підприємства до змін внутрішніх та зовнішніх факторів. Розрахунки показують, що коефіцієнт маневреності власного капіталу зріс в 2012 р. на 0,03 пункти, а його розмір є вищим за теоретичний рівень на 0,15. Це свідчить, що підприємство спрямовує власні кошти на збільшення обсягів господарської діяльності.

Щодо показника концентрації залученого капіталу, то його значення в 2012 р. зменшилось на 0,05 пунктів. В 2012 р. підприємство зменшила вартість залученого капіталу, адже надмір боргів може підвищити ризик підприємства щодо спроможності розплатитись із своїми кредиторами.

Динаміка коефіцієнта фінансової стабільності свідчить про значне покращення фінансового стану підприємства, так як в 2010 р. значення показника перевищувало норматив (1) в 10 разів, то в 2011 - дорівнює 18,93, тобто збільшився на 8,85 пунктів. Кошти, вкладені у формування запасів, на 421% є власним майном підприємства і відповідно у активи - 93%.

Стійкий фінансовий стан підприємства в ринкових умовах значною мірою обумовлюється його діловою активністю.

Ділова активність підприємства проявляється через розширення ринків збуту продукції, підтримання ділової репутації (іміджу), вихід на ринок праці і капіталу тощо.

Ділова активність оцінюється системою показників (коефіцієнтів), які характеризують найважливіші сторони діяльності підприємства (табл. 2.10).

Таблиця 2.7

Аналіз показників ділової активності ПП «Енергозахист»

Коефіцієнт оборотності активів - відображає швидкість обороту сукупного капіталу підприємства, тобто показує, скільки разів за аналізований період відбувається повний цикл виробництва й обіг, що приносить відповідний ефект у вигляді прибутку, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна одиниця активів. В 2012 році цей показник становив 3,93.

Коефіцієнт оборотності оборотних засобів характеризує відношення виручки (валового доходу) від реалізації продукції, без урахування податку на додану вартість та акцизного збору до суми оборотних засобів підприємства. В 2012 році цей показник склав 6,18 пункти, що, в порівнянні з 2010 роком на 5,95 пункти більше. Це свідчить про пришвидшення обороту оборотних засобів ПП «Енергозахист» .

У процесі господарської діяльності підприємство дає товарний кредит для споживачів своєї продукції, тобто існує розрив у часі між продажем товару й надходженням оплати за нього, у результаті чого виникає дебіторська заборгованість. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за рік обернулися кошти, вкладені в розрахунки.

В 2012 році даний коефіцієнт становив 35,91 проти 0,91 в 2010 році. Це значить, що підприємство швидше одержує оплату по рахунках. З іншого боку, надання покупцям товарного кредиту є одним з інструментів стимулювання збуту, тому важливо знайти оптимальну тривалість кредитного періоду.

Показники оборотності дебіторської заборгованості корисно порівнювати з оборотністю кредиторської заборгованості. Такий підхід дозволяє зіставити умови комерційного кредиту, наданого аналізованим підприємством своїм клієнтам з умовами кредитування, якими воно користується з боку постачальників. Для цього необхідно визначити коефіцієнт оборотності й строк обороту дебіторської й кредиторської заборгованості по товарних операціях.

У ході економічної діагностики доцільно зіставити фактичні строки погашення дебіторської заборгованості із тривалістю наданого покупцям періоду відстрочки платежу, що дозволить оцінити ефективність контролю за станом розрахунків з дебіторами й зробити висновки про рівень їхньої кредитоспроможності.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - показує розширення або зниження комерційного кредиту, наданого підприємству. Зростання коефіцієнта означає збільшення швидкості оплати заборгованості підприємства, зниження - ріст покупок у кредит. З даних таблиці 2.9 видно, що коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 35.

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів - відображає число оборотів товарно-матеріальних запасів підприємства за аналізований період. Зниження даного показника свідчить про відносне збільшення виробничих запасів і незавершеного виробництва або про зниження попиту на готову продукцію. У цілому, чим вище показник оборотності матеріальних запасів, тим менше коштів зав’язано в цій найменш ліквідній статті оборотних активів, тим більш ліквідну структуру мають оборотні активи й тим стійкіше фінансове становище підприємства.

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної вартості основних засобів. Він показує ефективність використання основних засобів підприємства.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу розраховується як відношення чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) до середньорічної величини власного капіталу підприємства і характеризує ефективність використання власного капіталу підприємства.

Підприємство характеризується стійкою платіжної готовністю, достатньої забезпеченістю власними обіговими коштами і ефективнішим використанням з господарського доцільністю, чіткої організацією розрахунків, наявністю стійкою фінансової бази. Фінансове становище підприємства може погіршиться у разі неефективного розміщення коштів, їх іммобілізації, простроченої заборгованості до бюджету, постачальниками, банком, недостатньо стійкою потенційної фінансової базою, що з несприятливими тенденціями у виробництві. Тому необхідно зможе ефективно управляти фінансами, що забезпечить прозорість поточного майбутнього фінансового становища. Зараз проведення аналізу, підприємства є ліквідним, оскільки співвідношення груп активів і пасивів відповідають умовам ліквідності.

Таблиця 2.8

Структура та динаміка доходів підприємства:

Як видно з таблиці та рис. 2.9, дохід від реалізації продукції в 2012 році зріс на 408461 тис. грн. в порівнянні з 2010 роком. Собівартість реалізованої продукції зросла майже на 8% і в 2012 році становила 11180 тис. грн. проти 1249,3 тис. грн. в 2010 році. Валовий прибуток в 2012 році склав 1513,1 тис. грн., що на 13,26% більше від суми 2010 року.

Під доходами підприємства розуміють збільшення економічної вигоди у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які сприяють зростанню власного капіталу (окрім зростання капіталу за рахунок внесків власників). економічний безпека господарський промисловий

Суттєво зріс чистий прибуток та прибуток від операційної діяльності, в 2012 році вони становили 1951 тис. грн. і 2195,4 тис. грн. відповідно.

Взагалі діяльність підприємства є прибутковою і значення більшості показників покращились, хоча є і недоліки, які потрібно усунути задля ефективного господарювання.

2.3 Резерви підвищення ефективності використання потенціалу ПП «Енергозахист»

Сучасна практика оцінювання персоналу має у своєму складі значну кількість методів оцінювання. Їх можна класифікувати за певними ознаками. Так, за формою вираження кінцевого результату виділяють описові, кількісні та комбіновані методи. За описових методів оцінку подають у текстовій формі, за кількісних і комбінованих - використовують шкали оцінок, які дають змогу кількісно виміряти різні рівні виконання робіт в організації.

За інструментами оцінювання розрізняють прогностичний метод, інформаційною базою якого є результат обстежень, інтерв'ю, співбесід; практичний метод, що спирається на оцінювання результатів практичної діяльності працівника; імітаційний метод, коли працівника оцінюють за своєю поведінкою за умов конкретної ситуації (у навчальному процесі - кейс-метод). Розглянемо докладніше найпоширеніші методи оцінювання персоналу.

На нашу думку, оцінювання трудового потенціалу підприємства має будуватися на основі економічних оцінок здібностей працівників, створювати певний дохід. Чим вища індивідуальна продуктивність праці робітника і триваліший період його діяльності, тим більший він приносить дохід і є вищою цінністю для підприємства. Оцінювання трудового потенціалу підприємства варто проводити на основі моделей корисності (utility model), за допомогою яких можна оцінити економічні наслідки зміни трудової поведінки співробітника внаслідок певних заходів з боку підприємства. У цьому випадку потрібно наголосити на здатності робітника приносити більшу чи меншу додану вартість в умовах конкретного підприємства. Погодимось з В.М. Абрамовим, що ядро трудового потенціалу становлять сукупні здібності робітників компанії, які необхідні для того, щоб обирати, виконувати та координувати дії, метою яких є забезпечення конкурентних переваг підприємства на визначених ринках чи їх сегментах [1, с. 23].

Визначаючи величину трудового потенціалу підприємства, потрібно врахувати термін його використання (в контексті загального процесу оцінки вартості сукупного потенціалу). Він вимірюється проміжком реалізації конкретного бізнес-проекту або максимально можливим часом роботи.

З огляду на характер участі певних категорій персоналу в господарській діяльності, оцінку трудового потенціалу компанії варто розподілити принаймні на дві основні складові - оцінка трудового потенціалу технологічного персоналу та оцінка управлінського потенціалу. Саме ці дві групи працівників відтворюють реальні господарські зв'язки, що виникають у процесі функціонування соціально-економічних систем. Перша група працівників бере безпосередню участь у процесі виробництва, тобто це всі працівники компанії, що забезпечують виробництво необхідними ресурсами, беруть участь у їх обробці, реалізації готової продукції, забезпеченні безперервного процесу виробництва тощо. Виділена група співробітників відображає результати горизонтального поділу праці, тобто саме ці працівники тією чи іншою мірою забезпечують виконання цільової функції системи. Зважаючи на характер їхньої праці, ця загальна категорія персоналу має ресурсну природу, тобто трудові здібності цієї категорії працівників використовуються, як й інші економічні ресурси. Управлінська праця зовсім інша за своєю суттю - цей вид трудових здібностей наближається до нематеріальних активів підприємства. Необхідність виникнення цього виду праці зумовлена процесами вертикального поділу, що полягають у розподілі управлінської відповідальності та повноважень. У загальному вигляді управлінський потенціал інтегрує функціонально-структурні та нематеріальні складові.

Відстоюючи позиції вартісного оцінювання трудового потенціалу підприємства, треба враховувати зміну вартості самих грошей так само, як і під час дисконтування чистих потоків економічного прибутку від експлуатації підприємства. Тому загальну методику такого оцінювання відтворено у такій формулі:

(2.2)

де kd- темпи зміни в прогнозований період, кумулятивний коефіцієнт поступового зростання величини трудового потенціалу.

Уведення у формулу кумулятивного коефіцієнта зумовлене необхідністю врахування об'єктивних тенденцій, виявлених на основі статистичних досліджень, за якими ми виявили, що, незважаючи на інфляційні та кризові процеси, вартість трудового потенціалу, що вимірюється у фонді оплати праці та матеріальному стимулюванні, постійно зростає, що не може не вплинути на кінцевий результат діяльності підприємства.

Найповніше система оцінювання персоналу проявляється в комплексному оцінюванні працівника, яку можна розробляти за всіма категоріями персоналу організації. Структуру комплексної оцінки можна подати у вигляді моделі, яка охоплює три групи характеристик: працівника з боку його ділових та особистісних завдатків; трудової (ділової) поведінки; виконання роботи, її результатів.

Між трьома групами характеристик персоналу існує тісний зв'язок. Його основою є те, що трудова діяльність, як зазначали вище, водночас є процесом реалізації здібностей, знань, інших ділових завдатків; сукупністю дій під час виконання професійно-функціональних обов'язків; матеріальним утіленням якостей та поведінки в результатах праці. Результати праці є найважливішим компонентом комплексної оцінки, оскільки вони, по-перше, дають певне уявлення і про особистість працівника, і про його трудову поведінку, а по-друге, саме вони є свідченням досягнення індивідуальних і організаційних цілей підприємства. Разом з тим обмежувати оцінку лише оцінкою результатів неправомірно, оскільки подібні результати можуть бути отримані за різних типів трудової поведінки, різними діями та засобами.

Існує декілька підходів до визначення комплексної оцінки персоналу. Один із них було розроблено Науково-дослідним інститутом праці (Москва, 1989 р.) і вдосконалено Київським національним економічним університетом [З, с. 195]. В основі методики оцінювання лежить взаємозв'язок узгоджених

показників усіх трьох груп характеристик, що входять до комплексної оцінки персоналу. Її формалізують так:

Коn = 0,5·Кn · Дп + Сф · Рр, (2.3)

Кn = (О + С + А)/85,(2.4)

де: Коп - комплексна оцінка працівника;

Кп - професійно-кваліфікаційний рівень працівника;

Дп - ділові задатки працівника;

Сф - складність виконуваних функцій (роботи);

Рр - результати роботи;

О, С, А - відповідно оцінка освіти (О), стажу роботи за спеціальністю (С), активності в підвищенні кваліфікації, професіоналізму (А)',

,5 - емпіричний коефіцієнт, який посилює значущість оцінки складності та результатів праці;

,85 - максимальна бальна оцінка професійно-кваліфікаційного рівня.

Кожний елемент формули також є складеною величиною, яка компонується з конкретних ознак. Для надання уніфікованості вимірюванню різних оцінок усі їхні складові оцінюють у балах. Зважаючи на недосконалість методів оцінювання трудового потенціалу підприємства чи окремих його працівників, може йтися тільки про формування методологічних основ управління його розвитком. Тому особливо корисними можуть бути технології перерахунку витрат трудових ресурсів у еквівалентну вартість їхнього заміщення. Зазвичай, використовується залежність чисельності працівників підприємства від фондооснащеності їхньої праці.

Для вирішення проблемних питань щодо оцінювання та управління трудовим потенціалом підприємства можна рекомендувати такий алгоритм:

- Розподіл працівників підприємства на однорідні групи за професійними, кваліфікаційними, статево-віковими та іншими критеріями. Сегментація персоналу підприємства повинна проводитися, виходячи з мети аналізу та схожості реакції представників груп на типові управлінські рішення. Підсумковим результатом цього кроку є створення мінімальних трудових сегментів підприємства, що дасть змогу уникнути зайвих витрат на дослідження трудового потенціалу кожного окремого працівника та спростити процедуру визначення інтегрального показника.

-             Створення системи факторів, що зумовлюють інтенсивність праці та її результативність у розрізі окремих трудових сегментів підприємства. Тут визначаються внутрішні фактори кожної групи (групова динаміка та лідерство), а також загальні корпоративні чинники впливу (організаційний клімат, корпоративна культура тощо). Формування кількісних і якісних механізмів ідентифікації та обліку структури факторів. Остаточним результатом цього кроку є визначення істотних факторів впливу на розмір трудового потенціалу окремих сегментів підприємства.

-             Комплексний опис та оцінка результатів діяльності підприємства у розрізі різних систем структуризації (сегментних систем) з проведенням факторного аналізу їх розміру.

-             Аналіз розміру та факторних залежностей трудового потенціалу груп працівників, а також розроблення по кожному з виявлених істотних чинників системи заходів щодо управління ними. З метою полегшення цього кроку можна запропонувати використання сукупності наведених раніше показників, а також достатньо розроблену методологію логічних таблиць.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах. Підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку.

В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягу продажу можливо лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві, тобто глибокої реформи системи управління, виробництва і реалізації продукції, узгодженої з такими перетворювальними процесами, як: приватизація, реструктуризація та адаптація до міжнародних стандартів. Зростання продуктивності також сприятиме підвищенню зайнятості.

Проблема мотивації працівників ПП «Енергозахист» є особливо актуальною в умовах сьогодення, тому що система стимулювання і мотивації недосконала на вітчизняних підприємствах, від чого страждають не тільки працівники, а й підприємства в цілому, які не досягають своєї стратегічної мети - отримання визначеного прибутку.

Своєчасне проведення діагностики рівня мотивації праці на підприємстві й розробка мотиваційної стратегії сприяє підвищенню продуктивності праці, збільшенню фінансових результатів підприємства і, як наслідок, підвищенню його конкурентоспроможності.

Удосконалення системи управління ПП «Енергозахист» є однією з найважливіших задач управління. У більшості випадків рішення про коригування структур приймаються вищими керівниками організації як частина їхніх основних обов’язків. Значні за масштабами організаційні перетворення не здійснюються до тих пір, доки не з’явиться тверда впевненість у тому, що для цього існують серйозні причини, що викликають їхню необхідність.

Основним чинником конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності виробництва є наявність людських ресурсів та здатність професійно вирішувати поставлені перед виробництвом завдання. Персонал розглядається як економічна категорія, активний ресурс, який необхідно цілеспрямовано розвивати, а не як фактор витрат, який треба раціонально поглиблювати та розширювати знання, вміння і навички.

Формування системи мотивації з позицій її індивідуалізації передбачає встановлення об’єктивної залежності між винагородженням працівника та його внеском у зростання продуктивності виробництва продукції. Таку залежність запропоновано впроваджувати через систему мотивації, при цьому активізуючи його головні психологічні потреби, які передбачають застосування до працівника матеріального та не матеріального мотивування.

Базуючись на теоріях X та У Макгрегора, засоби мотивації поєднуються в п’ять відносно самостійних напрямків: матеріальне стимулювання, поліпшення якості робочої сили, удосконалення організації праці, залучення персоналу в процес керування й нематеріальне стимулювання [3, с. 417].

Безумовно, мотиваційному механізму оплати праці приділяється значна увага, але постійне підвищення рівня оплати праці не впливає як на підтримку робочої активності на належному рівні, так і на підвищення продуктивності праці. Застосування такого засобу мотивації може бути корисним для досягнення короткочасного збільшення продуктивності праці. В остаточному підсумку відбувається певне звикання до цього виду впливу. Однобокий вплив на працівників лише грошовими методами не може призвести до довгострокового підвищення продуктивності праці, тому необхідно так само застосовувати нематеріальну мотивацію: гнучкі графіки, поліпшення умов праці, похвальні грамоти і т. ін. Так само передбачається, що правильно поставлена мета шляхом формування орієнтації на її досягнення є мотиваційним засобом для працівника.

У свою чергу, мотивація працівників ПП «Енергозахист» - це вплив на поведінку працівника за допомогою активізації його потреб, інтересів, запитів, яка спрямована на досягнення цілей і завдань підприємства.

Метою мотивації є розвиток процесу стимулювання й робочого середовища, які б сприяли досягненню працівниками результатів, відповідно до очікувань керівництва підприємства. Жодна система управління не стане ефективно функціонувати, якщо не буде створена ефективна модель трудової мотивації персоналу ПП «Енергозахист» .

Мотиваційна стратегія підприємства передбачає виявлення основних важелів впливу на потреби працівників, що мають вирішальне значення для успіху реалізації загальної стратегії розвитку підприємства. Також використання мотиваційної стратегії дозволяє підприємству скоротити виробничий брак, підвищити продуктивність праці, що, у свою чергу, призводить до підвищення прибутковості підприємства й підвищення його конкурентоспроможності. Схему впливу мотиваційної стратегії на підвищення конкурентоспроможності підприємства подано на рисунку 2.8.

Рис. 2.8 Схема впливу мотиваційної стратегії на підвищення конкурентоспроможності підприємства

Мотиваційна стратегія підприємства обумовлює формування ефективних заходів стимулювання працівників до продуктивної діяльності на базі стратегічних орієнтирів. Обґрунтування та реалізація стратегічних концепцій розвитку підприємства мають спиратися на ефективну політику управління персоналом і раціональне функціонування операційної системи виробництва.

Відповідно до стратегічних рішень і пріоритетних напрямків операційної діяльності, підприємство має формувати мотиваційну стратегію з метою забезпечення системного управління продуктивним господарюванням та на цій основі підвищувати загальну конкурентоспроможність підприємства у сфері функціонування.

На нашу думку вдосконалення стимулювання високопродуктивної праці та посилення мотивації до праці трудового потенціалу повинно здійснюватися по усіх структурних складових заробітної плати.

Як свідчить зарубіжний досвід, однією з прогресивних форм організації заробітної плати є запровадження так званого гнучкого тарифу. Сутність гнучких тарифних систем полягає в тому, що в межах кожного кваліфікаційного розряду працівника або посади службовців встановлюється певний діапазон тарифних ставок та посадових окладів. Це дає можливість підвищити ефективність стимулювання працівників у межах того самого розряду або посади без переведення до іншого розряду або на іншу посаду вищої кваліфікації.

Колективні системи преміювання застосовуються для колективу найманих працівників в одному структурному підрозділі (цеху, дільниці, бригаді) або працівників, які виконують комплекс робіт, об’єднаних єдиним технологічним процесом.

Пропонуємо преміювання для ПП «Енергозахист» за такими показниками:

–  виконання завдань по збільшенню прибутку;

–       виконання завдань по зниженню собівартості виробленої та реалізованої продукції або зниженню операційних витрат (чи певних їх складових - матеріальних витрат, витрат на оплату праці, інших операційних витрат);

–       виконання завдань по зростанню продуктивності праці.

–       зниження трудомісткості продукції, ще випускається;

–       зниження витрат на заробітну плату в одиниці продукції (з урахуванням кількісних показників для робітників).

На рисунку 2.9 показано схему підвищення конкурентоспроможності підприємства через використання мотиваційної стратегії для ПП «Енергозахист» .

Нематеріальна мотивація як складова частина мотиваційної стратегії в контексті підвищення конкурентоспроможності підприємства в цілому має на меті підвищення професійних, освітніх, кваліфікаційних якостей працівників і розглядається як передумова підвищення за посадою. Для цього існує потреба щодо комплексного проведення дослідження відповідності якісного потенціалу профілю професійної компетенції, визначення рівня індивідуальної результативності, міри мотиваційної готовності, значущості опанованих програм навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Таким чином, мотивація праці формується на основі різнорідних потреб-мотиваторів працівника. Від мотивації залежить, як і в якому напрямку будуть використовуватися різні функціональні здібності працівника, якою буде модель його трудової поведінки.

Рис. 2.9. Схема підвищення конкурентоспроможності підприємства через використання мотиваційної стратегії

Мотивація праці пов’язана як зі змістовністю, корисністю праці, так і із самовираженням, самореалізацією працівника. Значну роль у практиці управління персоналом відіграє й статусна мотивація, вона є рушійною силою поведінки, пов’язаною з бажанням людини зайняти певну посаду, виконувати складну, відповідальну роботу, працювати у сфері діяльності, яка вважається суспільно корисною.

Мотиваційна стратегія підприємства обумовлює формування ефективних заходів стимулювання працівників до продуктивної діяльності, яка є одним із чинників, що позитивно впливають на конкурентоспроможність підприємства.

Слід зазначити, що трудовий колектив ПП «Енергозахист» є сукупністю об’єднаних для спільних дій з досягнення суспільно корисних цілей людей, пов’язаних спільністю інтересів, оформлених структурно та таких, що мають органи управління, забезпечення дисципліни та відповідальності. Трудовий колектив - це соціальна спільнота, яка становить сукупність малих груп, що є безпосереднім соціальним оточенням співробітника. Соціальні функції цих груп мають подвійний характер: включення працівників у соціально-трудові відносини основного колективу та створення на основі особистих контактів працівників мережі емоційних, психологічних стосунків. Поєднання цих двох груп відносин - соціальних та психологічних - утворює міжособистісні групові відносини, характерні для трудового колективу.

Соціально-психологічний клімат у трудовому колективі ПП «Енергозахист» характеризується ступенем задоволеності кожного члена колективу соціально-трудовими відносинами, трудовою діяльністю. Оцінка цієї міри досить суб’єктивна, однак формується вона й об’єктивними чинниками, серед яких: характер та зміст трудової діяльності, розміри винагороди, перспективи, наявність супутніх можливостей, а також специфічні особливості діяльності.

Велике значення для формування сприятливого соціально-психологічного клімату має психологічна та морально-психологічна сумісність членів трудового колективу. Перша ґрунтується на відповідності їх темпераментів, а друга - на відповідності професійних та морально-психологічних якостей.

Соціально-психологічна сумісність членів трудового колективу забезпечується низкою умов, серед яких:

раціональний розподіл функцій, за якого жоден із суб’єктів взаємодії не зможе досягти успіху за рахунок іншого, чи у випадку, коли той зазнає невдачі;

відповідність особистих можливостей кожного структурі та змісту його трудової діяльності;

наближеність чи збіг моральних позицій, на основі чого виникають взаємна довіра, прагнення до співробітництва та бажання взаєморозуміння;

однорідність мотивів діяльності та індивідуальних прагнень членів трудового колективу;

можливість взаємодоповнення та органічного поєднання здібностей кожного в єдиному трудовому процесі.

Моніторинг у напрямі дослідження соціально-психологічного клімату у ПП «Енергозахист» має важливе значення, оскільки дає змогу дослідити стан цього показника як чинника підвищення ефективності соціально-економічної діяльності. Він має значення у забезпеченні високоефективної та продуктивної співпраці членів трудового колективу, впливає на підвищення задоволеності соціально-трудовими відносинами, що, в свою чергу, дає змогу досягти високої якості трудового життя, соціального добробуту та злагоди.

До сучасних систем матеріального стимулювання відносяться різні способи збільшення зацікавленості працівників у підвищенні ефективності виробництва. Їх впровадження в господарську практику є найбільш оптимальним у поєднанні з сучасними формами організації праці. Важливою перевагою цих систем є те, що вони диференціюються та видозмінюються у відповідності з економічними та соціальними завданнями, які виникають перед працівниками ПП «Енергозахист» . Непринципова різниця трьох основних напрямків розвитку систем є в різноманітності показників, способах, термінах та формах їх виплати.

До першого джерела стимулювання відноситься преміювання працівників за зростання чистого прибутку або рентабельності виробництва. Сплачувані премії не мають прямого зв’язку з індивідуальними показниками діяльності працюючого, а нараховуються в залежності від загальних підсумків функціонування ПП «Енергозахист» . Разом з тим така організація значно посилює взаємозв’язок між особистими інтересами працівників та ПП «Енергозахист» . Матеріальною основою цієї зацікавленості є розширення виробництва з метою збільшення прибутку від реалізації товарів або послуг, який розподіляється пропорційно особистому внеску.

Другим джерелом стимулювання є преміювання за зменшення витрат виробництва. Джерелом цих виплат є економія матеріальних витрат у порівнянні з попередньо встановленим нормативом. Він розраховується по відношенню до вартості готової продукції та на натуральну одиницю продукції.

Економічна сутність стимулювання полягає в тому, що фактичні витрати по окремих статтях калькулювання в звітному періоді порівнюються з нормативом. Зниження кількості матеріальних виробничих елементів за рахунок їх раціонального використання або росту продуктивності праці обумовлює одержання додаткового прибутку, який доцільно інвестувати до фондів заохочення працюючих та виробничого розвитку акціонерного підприємства. Найбільш ефективним способом розподілення фонду є пропорція, у відповідності до якої в його першу частину направляється від 25 до 50% одержаної суми в залежності від способу регулювання коштів для оплати праці.

Заохочувальний фонд використовується на поточне та резервне преміювання в періоди несприятливої економічної кон’юнктури, звичайно обумовленої ринковим зростанням цін. Премії розподіляються між працюючими пропорційно основній заробітній платні. Розмір премій може коливатись від 10 до 20% місячного заробітку, а у разі часткового відшкодування збитку, пов’язаного із зростанням вартості життя, не перевищувати рівня підвищення цін.

В діючих умовах важливого значення набуває стимулювання раціоналізаторства. Пропозиції, які надходять керівнику ПП «Енергозахист» , розподіляються за рівнем економічної ефективності та оплачуються у встановленій частці від його суми. У випадку реального зниження трудових або матеріальних витрат виробництва розмір премії пов’язується з передбачуваною сумою економії та сплачується у вигляді авансу.

Третій напрямок передбачає комбіноване преміювання працюючих ПП «Енергозахист» за приріст виробничих та комерційних показників. Доцільно розмір премії пов’язувати з обсягом реалізованої продукції за умови зниження витрат з оплати праці в перерахунку на одиницю випуску продукції. Причому ці витрати повинні мати стабільну тенденцію до зниження за декілька років. В окремих випадках можлива заміна обсягового показника на трудовий (приріст виробітку). Виплата бонусів (спеціальних премій) передбачає їх місячну періодичність за підсумками роботи за попередній місяць.

Розглянутий напрямок преміювання сприяє значному підвищенню ефективності виробництва ПП «Енергозахист» при додержанні таких умов:

1. Системи преміювання, зростання параметрів оптимальності праці та підвищення ефективності виробництва мають повністю охоплювати весь персонал, що забезпечить їх організаційну єдність. Причому головним показником преміювання має бути якість праці. В цьому випадку буде можлива диференціація тарифної ставки по конкретному виду робіт. Найбільш ефективною є «вилка» тарифів в розмірі 50% від її найменшої величини.

2.      Кожному знову найманому працівнику має бути встановлена мінімальна тарифна ставка відповідно до його розряду. В окремих випадках доцільно встановлення її рівня нижчим за оптимальний. Просування від початкового рівня до максимальної величини тарифу по відповідному розряду здійснюється щорічно в прямій залежності від якісних та кількісних підсумків праці. Працівникам, які досягли найвищого рівня виконання робіт, встановлюється максимальний рівень тарифу. Оцінку діяльності працівника, керуючись затвердженими раніше та заздалегідь доведеними до нього показниками, виконує безпосередній начальник. Керівник ПП «Енергозахист» підписує відповідний документ, попередньо ознайомившись з самооцінкою працівника, що атестується.

.        Керівництво ПП «Енергозахист» повинно мати можливість оперативного пересування окремих дефіцитних працівників з одного виробничого підрозділу в інші на звільнену ставку. Вона може бути вищою за попередню, але має знаходитись в межах присвоєного розряду. Причому така організаційна свобода передбачає пропорціональне за часом збільшення тарифу.

.        З метою підвищення виробництва за рахунок збереження стабільності між важливішими елементами оплати праці працівників аналогічних професій вважається оправданим проводити спеціальні дослідження на рівні галузі та з їх допомогою вносити відповідні корективи. Важливим напрямком є поєднання рівнів розглянутих преміальних виплат з підвищенням життєвого рівня. Такий підхід підвищує ефективність різних систем оплати праці.

Матеріальне стимулювання є найкращим мотиватором у сфері підвищення продуктивності праці.

На основі вище наведених показників охарактеризуємо ефективність формування фонд оплати праці за допомогою визначення співвідношення приросту чисельності виробничого персоналу в розрахунку на 1% приросту продукції в табл. 2.10.

З аналітичної табл. 2.10 можемо відзначити наступне, зважаючи на те, що кількість працівників у 2012 р. в порівнянні з 2010 та 2011 рр. збільшується, то відповідно і фонд оплати праці працівників також збільшується. У 2012 р. він збільшився на 448,3 тис. грн. проти 2011 р., та в порівнянні з 2010 р. на 640,3 тис. грн.

Таблиця 2.10

Основні показники ефективності трудової діяльності ПП «Енергозахист»

Отже, на ПП «Енергозахист» ефективність праці значно зросла. Продуктивність праці працівників у 2012 р. в порівнянні з 2010 р. збільшилась на 16,47 тис.грн./чол. порівняно з 2011 р. продуктивність праці підвищилась на 24%. Але, у 2012 р. при зростанні продуктивності праці на 24%, середньомісячна заробітна плата зросла на 15,6%, що є свідченням низької продуктивності праці працівників підприємства.

Співвідношення між темпами зростання середньої зарплати і середньої продуктивності праці працівників у 2012 р. становило 0,98, що вище, ніж показник 0,6-0,7, який вважається нормальним для роботи підприємства.

Значний мотиваційний потенціал закладено у заробітній платі як формі доходів персоналу підприємства. Намагання людини поліпшити свій добробут, задовольнити різні потреби спонукає її до активної трудової діяльності, підвищення якості своєї робочої сили, повної реалізації свого трудового потенціалу, більшої результативності праці. За таких умов заробітна плата має стати основною ланкою мотивації високоефективної праці через установлення безпосередньої залежності заробітної плати від кількості і якості праці кожного працівника, його трудового внеску.

У комплексі проблем, безпосередньо пов’язаних із формуванням якісно нових мотиваційних настанов працівників, винятково важлива роль належить удосконаленню систем заробітної плати, більшість з яких передбачає преміювання персоналу за досягнення певних кількісних і якісних результатів діяльності. Преміювання - засіб покращення кінцевих результатів, підвищення ефективності виробництва і якості роботи працівників. У ПП «Енергозахист» преміювання вводиться з метою зацікавленості працівників в кінцевих результатах праці, підвищення якості роботи, зміцнення трудової та виробничої дисципліни.

Удосконалення організації заробітної плати на підприємствах має будуватися на оптимізації тарифного регулювання заробітної плати, до неї належать:

·  удосконалення тарифної системи шляхом встановлення співвідношень тарифних ставок залежно від рівня кваліфікації робітників;

·        запровадження гнучких форм і систем оплати праці, включаючи контрактну й безтарифну;

·        розроблення внутрішньовиробничих тарифних умов оплати праці як чинників підвищення мотивувальної та стимулювальної ролі тарифних систем на підприємствах;

·        удосконалення мотиваційного механізму регулювання міжпосадових окладів, міжкваліфікаційних рівнів оплати праці;

·        удосконалення нормування як засобу регулювання міри праці та її оплати.

Важлива роль в удосконаленні систем оплати праці відводиться преміюванню. Застосування преміальних систем є ефективним важелем для заохочення утримання досягнутих успіхів в праці і стимулювання їх подальшого зростання. В роботі розроблено організаційно-економічну модель побудови преміальних систем.

Для покращення механізму оплати праці на підприємстві запропоновано організаційно-економічні механізми оплати праці (рис. 2.7), а також організаційно-економічну модель побудови преміальних систем (рис. 2.8).

Рис. 2.7 Організаційно-економічний механізм оплати праці працівників підприємства

ОЗ - основна заробітна плата за місяць;

Пм - премія місячна;

Пкв - премія квартальна;

Вр - винагорода за результатами роботи за рік;

Ркв - реалізація продукції квартальна;

Рр - реалізація продукції річна;

Дз - додаткова заробітна плата.

Основна заробітна плата - це тарифна зарплата.

Додаткова заробітна плата - це доплати і надбавки, які регламентуються законодавством та Колективним договором.

Основна заробітна плата може нараховуватися як окремо кожному працівникові, так і в цілому на працівників, умовно поділених по категоріях (перша категорія - працівники, які безпосередньо беруть участь у створенні нової продукції підприємства, розробці нових технологій; друга категорія - працівники, які забезпечують роботу основного виробництва; третя категорія - працівники служби постачання, бухгалтерії та економічних підрозділів; четверта категорія - працівники адміністративно-господарського та складського господарств, служби охорони).

При нарахування основної заробітної плати розподіл може здійснюватись за коефіцієнтом трудової участі, з врахуванням відпрацьованого часу, оцінки заслуг працівника, або за рішенням зборів працівників відповідної категорії.

Рис. 2.8 Організаційно-економічна модель побудови преміальних систем

Премія за місяць, квартал, рік нараховується на всіх працівників даної категорії з врахуванням виконання доведених показників преміювання. Премія за місяць нараховується на фонд заробітної плати всіх працівників даної категорії. Премія за квартал та рік нараховується у відсотковому відношенні до суми реалізованої продукції по підприємству в цілому. Винагороди розподіляються окремо між працівниками кожної категорії з врахування умов преміювання, діючих на підприємстві.

Оскільки розглянуті системи преміювання є багатофакторними з конкретизацією розмірів премій за кожним показником, то розрахунки ефективності необхідно здійснювати диференційовано, а потім визначати її сумарну величину. Оцінка рівня преміального показника з позицій одержання додаткового прибутку передбачає встановлення абсолютної та відносної ефективності.

Матеріальне стимулювання є найкращим мотиватором у сфері підвищення продуктивності праці.Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості повнішої реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращення використання всіх факторів її підвищення.

Економічно невиправдана виплата преміювальних коштів та порівняння їх з одержаною ефективністю у таких випадках:

. Встановлення вихідного рівня преміювання за виконання певного показника нижче досягнутої в базовому періоді величини. Причому в такій якості виступає термін до введення преміального положення. Якщо в процесі обґрунтування обрано перший період дії системи, то встановлений рівень має перевищувати середньорегресивну кількісну характеристику його величини. Коли початкова база преміювання в період розрахунку ефективності відповідає нормативному рівню, але разом з тим нижча за середньорегресивну величину.

. Організація матеріального стимулювання за перевиконання встановленого показника, якщо його приріст не забезпечує створення відповідної частини преміювальних коштів. Якщо в розглядуваному періоді рівень перевиконання преміювального показника зменшується у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Причому до розрахунку не беруться фактори, які впливають на такий стан ПП «Енергозахист» , звичайно до них відносяться: падіння обсягу виробництва у зв’язку із проведенням значних за обсягом планових робіт з ремонту обладнання або тривалих виробничих простоїв, викликаних загальноекономічною кризою.

. Виплати підвищеної суми премій одній групі працюючих у порівнянні з іншими, які виконують аналогічні, однорідні роботи, але які підпадають під дію інших преміювальних положень. Крім того, розмір преміювальних сум повинен впливати стимулююче, тобто перевищувати 10...15-відсотковий рівень їх тарифної ставки. Важливе місце займає можливість точного та достовірного обліку чітко контрольованих показників преміювання.

Отже, розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою підвищення прибутковості ПП «Енергозахист» та зростання його конкурентоспроможності в ринкових умовах господарювання. Керівник ПП «Енергозахист» завжди повинен пам’ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівника. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності парці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів.

Задача забезпечення економічної стійкості та довгострокової рентабельності являє собою одну із фундаментальних наукових проблем і є досить актуальною для підприємств України.

Більшість промислових підприємств України не є конкурентоспроможними. Крім того, треба враховувати те, що період індустріальної моделі розвитку виробництва закінчився і почався період постіндустріального розвитку виробництва. Це обумовлює об'єктивну необхідність переходу на інноваційно-інвестиційну модель розвитку виробництва. Перехід на інноваційно-інвестиційну модель розвитку виробництва можливий тільки при стійкому функціонуванні підприємств.

В зв'язку з цим виникає проблема визначення параметрів економічної стійкості підприємств, основними з яких є поріг беззбитковості підприємства і показники економічної стійкості.

Аналіз літературних джерел показав, що існує розроблена методика для визначення порогу беззбитковості тільки для окремих видів продукції. Методика визначення порогу беззбитковості для підприємства в цілому відсутня. Суть методики визначення порогу беззбитковості і показників економічної стійкості приведена в табл.2.13.

Для визначення порогу беззбитковості необхідно визначити постійні і змінні витрати підприємства, валову маржу і коефіцієнт валової маржі.

Для визначення цих показників достатньо даних форми №2 "Звіт про результати фінансової діяльності підприємства". При цьому постійні витрати можна визначити як суму адміністративних витрат (код рядка 070) і витрат на збут (код рядка 080).

Змінні витрати визначаються як різниця між операційними витратами (код рядка 280) і постійними витратами. Для визначення порогу беззбитковості для збиткових підприємств за методикою, що приведена в табл.2.13., необхідно визначити чистий доход підприємства, який необхідно отримати, щоб відшкодувати постійні і змінні витрати. Слід відмітити, що операційні витрати підприємства форми №2 будуть менші значення порогу беззбитковості, в зв'язку з тим, що не повністю відшкодовані постійні витрати. Тому операційні витрати не можна приймати за поріг беззбитковості підприємства.

Для визначення порогу беззбитковості збиткових підприємств рекомендується наступна формула:

,

де  - поріг беззбитковості підприємства (чистий дохід, при якому відшкодовуються змінні і постійні витрати);

Д_Ч - фактичний чистий дохід збиткового підприємства;

В_пост - фактичні постійні витрати збиткового підприємства;

В_зм - фактичні змінні витрати збиткового підприємства.

Розрахунок точки беззбитковості на ПП «Енергозахист» будемо проводити за реалізованою продукцією.

Таблиця 2.21

Методика розрахунку економічної стійкості підприємства за 2010 рік (тис. грн.)

Тепер точку беззбитковості можемо зобразити графічно на рис. 2.4.

Обсяг виробництва, Тис. грн.

Рис. 2.4 Графічне зображення оцінки рівня економічної безпеки господарської діяльності підприємства

Отже,з таблиці 2.14 ми бачимо, що в 2010 році на 1 гривню чистого доходу припадає 90 коп. операційних витрат підприємства (20 коп. постійних і 80 коп. змінних витрат). Було визначено, що обсяг беззбиткового виробництва становить 169216,6 грн., тобто при такому обсязі підприємство не зазнає збитків і не отримає прибутків. Якщо обсяг виробництва знизити на 8,1% - це становить 535802,4 грн., то підприємство буде знаходитись в прибутковій зоні, а якщо знизити на 8,5% - то підприємство перейде в збиткову зону.

Таблиця 2.22

Методика розрахунку економічної стійкості підприємства за 2011 рік (тис. грн.)

Тепер точку беззбитковості можемо зобразити графічно на рис. 2.5.

Обсяг виробництва, тис. грн.

Рис. 2.5 Графічне зображення оцінки рівня економічної безпеки господарської діяльності підприємства

Отже,з таблиці 2.15 ми бачимо, що в 2011 році на 1 гривню чистого доходу припадає 1,2 коп. операційних витрат підприємства (30 коп. постійних і 90 коп. змінних витрат). Було визначено, що обсяг беззбиткового виробництва становить 287870 грн., тобто при такому обсязі підприємство не зазнає збитків і не отримає прибутків. Якщо обсяг виробництва знизити на 7,09% - це становить 493948 грн., то підприємство буде знаходитись в прибутковій зоні, а якщо знизити на 6,5% - то підприємство перейде в збиткову зону.

Таблиця 2.23

Методика розрахунку економічної стійкості підприємства за 2012 рік (тис. грн.)

Отже,з таблиці 2.16. ми бачимо, що в 2012 році на 1 гривню чистого доходу припадає 1.1 грн. операційних витрат підприємства (20 коп. постійних і 90 кон. змінних витрат). Було визначено, що обсяг беззбиткового виробництва становить 673818,2 тис. грн.,тобто при такому обсязі підприємство отримає прибуток. Якщо обсяг виробництва підвищити на 0,55%, то підприємство буде знаходитись в збитковій зоні, а якщо підвищити на 1,05% - то підприємство перейде в прибуткову зону. З даної таблиці ми бачимо, що підприємство збиткове и точка беззбитковості є від’ємною і так, як змінні витрати не перевищують чистий дохід, то графічно зображати рівень економічної безпеки підприємства ми не будемо.

РОЗДІЛ 3. ДІАГНОСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ПП «ЕНЕРГОЗАХИСТ»

.1 Аналіз системи безпеки підприємства

Поняття та основні елементи системи економічної безпеки підприємства

Система економічної безпеки кожного підприємства є індивідуальною, її повнота і дієвість залежать від чинної в державі законодавчої бази, від обсягу матеріально-технічних і фінансових ресурсів, виділених керівниками підприємств, від розуміння кожним з працівників важливості гарантування безпеки бізнесу, а також віл досвіду роботи керівників служб безпеки підприємств.

Надійний захист економічної безпеки підприємства можливий лише за комплексного і системного підходу до її організації. Тому в економіці існує таке поняття, як система економічної безпеки підприємства. Ця система забезпечує можливість оцінити перспективи зростання підприємства, розробити тактику і стратегію Його розвитку.

Пріоритетним принципом організації і функціонування системи безпеки фірми треба вважати її комплексність, яку можна зобразити у вигляді тривимірної моделі (рис. 2.1).

Основними елементами системи економічної безпеки підприємства є:

) захист комерційної таємниці та конфіденційності інформації;

) комп'ютерна безпека;

) внутрішня безпека;

) безпека будинків і споруд;

) фізична безпека;

) технічна безпека;

) безпека зв'язку;

) безпека господарсько-договірної діяльності;

) безпека перевезень вантажів та осіб;

) безпека рекламних, культурних, масових заходів, ділових зустрічей та переговорів;

) протипожежна безпека;

) екологічна безпека;

) радіаційно-хімічна безпека;

) конкурентна розвідка;

) інформаційно-аналітична робота;

) експертна перевірка механізму системи забезпечення.

Організація системи безпеки будь-якого комерційного підприємства повинна мати такі чотири рівні:

. Адміністративний - управлінські рішення, необхідні для забезпечення безперебійного функціонування об'єкта.

. Оперативний - заходи забезпечення безпеки господарюючого суб'єкта специфічними засобами і методами.

. Технічний - використання сучасних технологій у сфері забезпечення всіх видів безпеки.

. Режимно-пропускний - система фізичної безпеки, зокрема охорона фінансових, інтелектуальних і матеріально-технічних цінностей підприємства. При цьому захист території охоплює такі основні компоненти:

Рис. 2.1 Типова тривимірна модель комплексної системи безпеки фірми (підприємства, організації)

o механічну систему захисту;пристрій сповіщення про спроби вторгнення;оптичну (телевізійну) систему пізнання порушників;оборонну систему (звукова і світлова сигналізація);центральний пост управління охорони;персонал (патрулі, постові, чергові, мобільна група швидкого реагування, оператори).

При цьому не слід забувати, що ефективна охорона власності об'єкта можлива лише за достатньої автономії діяльності охорони. При дотриманні охороною єдиних правил режиму підприємства адміністрація не повинна чинити на службу режиму будь-який тиск у вигляді скасування чи зниження рівня чинних правил обмеження доступу на об'єкт.

Головне завдання системи управління економічною безпекою підприємства - передбачення і випередження можливих загроз, що призводять до кризового стану, а також проведення антикризового управління, яке спрямоване на виведення підприємства з кризового стану; мінімізація зовнішніх і внутрішніх загроз економічному стану суб'єкта підприємництва, зокрема його фінансовим, матеріальним, інформаційним, кадровим ресурсам, на основі розробленого комплексу заходів економіко-правового і організаційного характеру. Слід мати на увазі, що найбільше значення у справі забезпечення економічної безпеки підприємництва мають первинні економіко-правові та організаційні заходи, що забезпечують фундамент, основу системи безпеки, на відміну від вторинних - технічних, фізичних тощо.

У процесі досягнення поставленої мети фірма вирішує конкретні завдання, які об'єднують усі напрями забезпечення безпеки.

Завдання, вирішувані системою гарантування безпеки:прогнозування можливих загроз економічній безпеці;організація діяльності із запобігання можливим загрозам (превентивні заходи);виявлення, аналіз і оцінювання виниклих реальних загроз економічній безпеці;ухвалення рішень і організація діяльності з реагування на виниклі загрози;постійне вдосконалення системи забезпечення економічної безпеки підприємництва.

Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва тісно взаємопов'язані. Об'єктом системи, як зазначалося, виступає стабільний економічний стан суб'єкта підприємницької діяльності в поточний і перспективний періоди. Конкретними ж об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові. Суб'єкт системи гарантування економічної безпеки підприємництва має складніший характер, оскільки його діяльність зумовлюється не тільки особливостями і характеристиками об'єкта, а й специфічними умовами зовнішнього середовища суб'єкта підприємницької діяльності. Виходячи з цього, можна виділити дві групи суб'єктів, що гарантують економічну безпеку підприємництва: зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх суб'єктів належать органи законодавчої, виконавчої і судової влади, покликані гарантувати безпеку всіх без винятку законослухняних учасників підприємницьких відносин, причому діяльність цих органів не можуть контролювати самі підприємці. Ці органи формують законодавчу основу функціонування і захисту підприємницької діяльності в різних її аспектах і забезпечують її виконання.

До внутрішніх суб'єктів належать особи, що безпосередньо здійснюють діяльність із захисту економічної безпеки певного суб'єкта підприємництва. Суб'єктами можуть виступати: працівники власної служби безпеки фірми (підприємства) та запрошені працівники із спеціалізованих фірм, що надають послуги із захисту підприємницької діяльності.

Безпеку можуть створювати дві групи суб'єктів (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Суб’єкти економічної безпеки підприємства

Головною умовою формування системи економічної безпеки підприємства є визначення сфер, у яких діють чинники небезпек і загроз.

До таких сфер належать, безпека в техногенній, науково-технічній, екологічній, інформаційній, психологічній сферах; фізична та пожежна безпека. Ці сфери детально були проаналізовані в попередньому розділі. Слід зазначити, що згадані вище підсистеми другого рівня можуть охоплювати підсистеми третього рівня. Наприклад, підсистемами економічної безпеки можуть бути фінансова, комерційна, майнова та ін.

Надійність і ефективність системи безпеки підприємства визначають за одним критерієм - відсутністю чи наявністю завданих йому матеріальних збитків і моральної шкоди. Зміст цього критерію характеризується такими показниками:

) запобігання витоку конфіденційних відомостей;

) запобігання протиправним діям з боку персоналу підприємства, його відвідувачів, клієнтів або припинення таких дій;

) збереження майна й інтелектуальної власності підприємства;

) запобігання надзвичайним ситуаціям;

) припинення насильницьких злочинів щодо окремих (спеціально виділених) працівників підприємства і груп їх;

) своєчасне виявлення і припинення спроб несанкціонованого проникнення на об'єкти підприємства, що охороняються.

Політика безпеки підприємства - це орієнтири для дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цілей. Для встановлення цих загальних орієнтирів необхідно сформулювати цілі забезпечення безпеки підприємства.

Складові політики безпеки наведено нарис. 2.3.

Цілями політики безпеки можуть бути:

* зміцнення дисципліни праці і підвищення її продуктивності;

* захист законних прав та інтересів підприємства;

* зміцнення інтелектуального потенціалу підприємства;

* збереження і примноження власності;

* підвищення конкурентоспроможності вироблюваної продукції;

* максимально повне інформаційне забезпечення діяльності підприємства і підвищення його ефективності;

* орієнтація на стандарти й лідерство в розробленні та освоєнні нової технології і продукції, що випускається;

* виконання виробничих програм;

* сприяння управлінським структурам у досягненні цілей підприємства;

запобігання залежності від випадкових і недобросовісних ділових партнерів.

Рис. 2.3 Складові політики безпеки

З урахуванням викладеного вище можна визначити такі загальні орієнтири дій і ухвалення рішень, які полегшують досягнення цих цілей:

збереження і нарощування ресурсного потенціалу; проведення комплексу превентивних заходів щодо підвищення рівня захищеності власності й персоналу підприємства;

залучення до діяльності із забезпечення безпеки підприємства всіх його працівників;

професіоналізм і спеціалізація персоналу підприємства;

пріоритетність несилових методів запобігання загрозам і їх нейтралізації.

.2 Стратегічне та інноваційне забезпечення системи управління економічною безпекою підприємства

Управління забезпеченням економічної безпеки промислового підприємства - це безперервний процес забезпечення на промисловому підприємстві, що знаходиться в певному зовнішньому середовищі, стабільності його функціонування, фінансової рівноваги і регулярного отримання прибутку, а також можливості виконання поставлених цілей і завдань, здатності його до подальшого розвитку і вдосконалення на різних стадіях життєвого циклу підприємства і в процесі зміни конкурентних ринкових стратегій [113].

Дане визначення розглядає процес управління забезпеченням економічної безпеки підприємства як безперервний, що враховує зміну стану підприємства і вплив на нього зовнішнього оточення. Нерозривно пов'язаною з вирішенням проблеми управління забезпеченням економічної безпеки промислових підприємств є оцінка її рівня. Зазначена оцінка повинна бути відправною точкою в розробці та коригуванні заходів щодо підвищення рівня забезпечення економічної безпеки на промисловому підприємстві і в той же час показником результативності цих заходів. Вона проводиться шляхом вибору і аналізу відносних значень різних показників забезпечення економічної безпеки за певними її складовими, що відображає стан економічної безпеки підприємства з урахуванням змін стадій життєвого циклу підприємства і зміни його конкурентних ринкових стратегій [113].

Динамічні зміни економічної безпеки підприємства багато в чому залежать від стадії життєвого циклу, на якому воно знаходиться. На стадії створення підприємства основними загрози щодо забезпечення економічної безпеки виступають загрози від неправильного позиціонування підприємства на ринку і від помилок при створенні продукту. Вони можуть виявитися катастрофічними для підприємства, яке створюється. На цій стадії життєвого циклу підприємства виникає гостра необхідність у дотриманні комерційної таємниці.

Стадія зростання підприємства - найбільш небезпечна стадія з точки зору забезпечення економічної безпеки підприємства, тому що позиція підприємства ще не стабільна і піддається впливу зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому з точки зору забезпечення економічної безпеки підприємства на цій стадії рекомендується найбільшу увагу приділяти питанням розширення виробництва та вдосконалення менеджменту [113].

На стадії зрілості підприємство вже захопило необхідну частку ринку і основна його мета - утримання завойованих позицій. Основними інструментами забезпечення високого рівня економічної безпеки є маркетинг, розробка нових продуктів, застосування нових технологій, а також удосконалення існуючих способів виробництва.

Стадія спаду підприємства характеризується низьким рівнем забезпечення економічної безпеки. Найбільша увагу тут повинна приділятися фінансовим питанням і збереженню ефективних напрямів діяльності, які повинні служити основою для виходу підприємства з кризи або створення нових виробництв [113].

Крім урахування життєвої стадії підприємства надзвичайно важливо розробити стратегічне забезпечення системи управління економічною безпекою підприємства (рис. 2.9), яке б інтегрувало в собі досягнутий рівень економічної безпеки підприємства та його здатності до забезпечення економічної безпеки в майбутньому.

Рис. 2.9 Стратегічне забезпечення системи управління економічною безпекою підприємства

Квадранти 1, 2, 3 характеризуються стратегіями формування системи економічної безпеки підприємства, зважаючи на те, що при позиціонуванні підприємства в цих квадрантах воно може лише протистояти загрозам, які виникають. Поки що не розроблено стратегічних або тактичних заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства. Перший квадрант може характеризуватись стратегією формування системи економічної безпеки підприємства при затоварюванні готовою продукцією. Така ситуація пов’язана з тим, що підприємство стабільно та безперервно випускає продукцію без проведення маркетингових досліджень, отже, існує значна небезпека затоварювання готовою продукцією складів до моменту сформованості та дієвості системи його економічної безпеки.

На другому квадранті спостерігається стратегія формування системи економічної безпеки підприємства в умовах залучення короткострових кредитів. Нестійкий фінансовий стан традиційно вважається тоді, коли підприємство може покрити свої запаси та витрати за допомогою власних та довгострокових і короткострокових позикових джерел. Короткострокові кредити вважаються найбільш ризикованими джерелами покриття витрат підприємства, тому що термін виплати за ними є досить незначним.

Третій квадрант є індикатором стратегії формування системи економічної безпеки підприємства в умовах жорсткої економії ресурсів. Для того, щоб протистояти неочікуваним загрозам, без розробленої на той час системи економічної безпеки підприємства ефективність використання ресурсів може полягати лише в їх значній економії.

Основною відмінністю блоку квадрантів 4, 5, 6 є те, що в них удосконалюється уже сформована система економічної безпеки підприємства. На цих етапах можна стверджувати про ефективне тактичне управління економічною безпекою підприємства. Четвертий квадрант характеризується стратегією удосконалення системи економічної безпеки підприємства в умовах зміни пріоритетів діяльності підприємства. Така стратегія пояснюється тим, що підприємство вдало адаптується до змін зовнішнього середовища, але не за рахунок випуску основного виду продукції. Адаптація може здійснюватись за рахунок ефективної фінансової діяльності або модернізації продукції.

На п’ятому квадранті пропонується стратегія удосконалення системи економічної безпеки підприємства в умовах залучення довгострокових кредитів. Пріоритети цієї стратегії пояснюються тим, що нормальний тип фінансової стійкості підприємства характеризується покриттям його витрат власними засобами та довгостроковими джерелами. В цьому випадку підприємство може краще адаптуватись до змін зовнішнього середовища та протистояти загрозам при залученні позикових коштів на довший період, термін виплати яких настане протягом більш тривалого періоду.

Шостий квадрант передбачає стратегію удосконалення системи економічної безпеки підприємства при зміні головного постачальника. Зміна постачальника дозволить підприємству більш гнучко адаптуватись до змін зовнішнього середовища, тим самим удосконалити уже сформовану систему його економічної безпеки.

Стратегії в квадрантах з 7 по 9 характеризуються необхідністю постійного моніторингу роботи сформованої системи економічної безпеки підприємства, так як вони пов’язані, в першу чергу, зі стрімким його розвитком. При потраплянні підприємства до сьомого квадранта необхідно запроваджувати стратегію постійного моніторингу роботи сформованої системи економічної безпеки підприємства в умовах випуску нової продукції. У восьмому квадранті формується стратегія перманентного посиленого моніторингу роботи системи економічної безпеки підприємства в умовах інвестування на розширене відтворення. Ефективно використовувати ресурси при наявності здібностей до розвитку можливо при умові запровадження нової технології, що і характеризує дев’ятий квадрант.

Найвищі рівні стратегічного забезпечення економічної безпеки підприємства пов’язані з інноваціями. Підприємство не може зберегти лідерства та свої конкурентні переваги без оновлення, так як воно є системою вищої структурної організації. Оновлення сьогодні рівнозначно стратегії [135]. У сучасному розумінні, інновації - це основна умова оновлення підприємства.

Під корпоративною інноваційною системою (КІС) розуміється сукупність промислових і фінансових елементів (підсистем, інститутів), що входять до корпорації, видів діяльності, а також ієрархію і зв'язки між ними, які формують і реалізують інноваційні процеси [33].

Інноваційні зміни повинні проходити у всіх без винятку бізнес-процесах підприємства. Побудова КІС на підприємстві передбачається на основі аналізу існуючих бізнес-процесів і моделювання нових. Бізнес-процес створення інновацій - це процес перетворення наукового знання в інновацію, який можна представити як послідовний ланцюг подій, у ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту [103].

Найбільш значущим з практичної точки зору є виділення етапів побудови корпоративної інноваційної системи [33]:

) зміни на будь-якому підприємстві слід починати з детального поглибленого аналізу існуючого стану;

) подання зібраної вихідної інформації з метою виявлення сильних і слабких сторін діяльності підприємства, оцінки ефективності його функціонування, опису існуючих бізнес-процесів на підприємстві і виявлення інноваційного потенціалу підприємства, який характеризуєть -

ся, як сукупність різних ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності;

) розробка функціональної моделі бізнес-процесів відповідно з ієрархією цілей і виявленим потенціалом інноваційного розвитку, розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи управління підприємством;

) розробка плану реорганізації виробничої та організаційної структури підприємства і системи мотивації персоналу.

3.3    Проблеми забезпечення економічної безпеки підприємств

Постaновкa проблeми. Будь-яка підприємницька діяльність завжди пов’язана з ризиком. Непередбачуваність господарської діяльності призводить до багатьох небажаних наслідків: від незначних матеріальних збитків до повного банкрутства. Тому особливу актуальність набуває проблема забезпечення економічної безпеки підприємства, адже правильне діагностування проблем економічної стійкості, систематизація загроз, ризиків є головним завданням для стабільного функціонування організації.

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідженням проблем економічної безпеки держави і підприємства займаються такі вчені: Ареф’єва О., Бінько І., Войнаренко М., Геєць В., Духов В., Єрмоленко М., Микитенко В., Мунтіян В., Нижник В. та ін. Разом з тим, й надалі залишаються не вирішеними питанняформування ефективної безпеки функціонування підприємства за умов сьогоднішньої нестабільної ситуації в країні.

Постановка завдання. Метою статті є дослідити сучасний стан економічної безпеки підприємства та запропонувати шляхи для підвищення ефективності її функціонування.

Результати дослідження. Економічна безпека підприємства - це стан захищеності підприємства від негативного впливу дестабілізуючих факторів, при якому забезпечується стабільне його функціонування, реалізація основних комерційних інтересів у даний час і в майбутньому [1, 26]. Існують зовнішні та внутрішні дестабілізуючі фактори. До зовнішніх належать: законодавча нестабільність, необґрунтовані зміни у системі державного регулювання підприємницької та господарської діяльності, протизаконну діяльність конкурентів, безвідповідальність ділових партнерів, свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб, корупція, негативні макроекономічні тенденції і т.д. До внутрішніх негативних факторів відносять дії чи бездіяльність працівників, які суперечать інтересам комерційної діяльності підприємства, наслідком чого може бути втрата інформаційних ресурсів, звільнення провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до послаблення інтелектуального потенціалу, втрата економічних зв’язків з партнерами, постачальниками, підрив ділового іміджу підприємства на ринку.

Враховуючи спектр можливих загроз економічної безпеки організації, захисту підлягають всі види ресурсів, що залучаються для досягнення економічної і соціальної мети організації. Виділяють такі напрями:

− фізичну безпеку об'єктів підприємницької діяльності: будівель, споруд, машин, механізмів, товарних запасів, сировини, фінансових ресурсів;

− юридичну безпеку, під якою розуміється виявлення неправомірних дій з боку суб’єктів господарювання, компетентне оформлення порядку і умов здійснення діяльності;

− інформаційну безпеку, захист об'єктів інтелектуальної власності та інших нематеріальних активів, інформаційних мереж, ресурсів;

− безпеку персоналу, техніку безпеки, особисту безпеку підприємця, безпеку ділових відносин [2, с. 99].

Для того, щоб підвищити рівень економічної безпеки підприємств та держави в цілому, на наш погляд, необхідно враховувати міжнародний досвід у цій сфері. Виходячи з цього доцільно, запропонувати такі шляхи покращення економічної безпеки підприємств:

використання методів діагностування економічної безпеки, таких як індикаторний, ресурсно-функціональний та метод, заснований на порівнянні величини інвестицій у підприємство. Розробкою методів діагностики економічної безпеки займаються такі вітчизняні вчені, як Судакова О.І., Савчук В.П., Закорко В.П., Сербинський Б.Ю. [3];

підприємства малого та середнього бізнесу досить часто зустрічаються з проблемою незаконних дій з боку великих підприємств та підприємств-монополістів, тому державі потрібно законодавчо закріплювати механізми реалізації прав підприємств у разі дискримінаційних дій щодо них;

також для зниження рівня монополізму, посилення рівня контролю та «прозорості» у регуляторній сфері у більшості розвинених країн забезпечено участь громадських та асоціативних підприємницьких організацій у прийнятті рішень адміністративних органів влади визнанням на регіональному рівні принципів реалізації викладених функції, прирівнення прав та відповідальності представників бізнес-асоціацій, які входять у такі дорадчі органи, до рівня держслужбовців тощо [4, c. 63].

розвиток страхової сфери може також бути дієвим механізмом зниження ризиків, пов’язаних із підприємницькою діяльністю;

вдосконалення законодавства про інтелектуальну власність, авторських прав.

Висновок

Отже, забезпечення економічної безпеки підприємства є досить важливою проблемою, дослідження якої дозволить зробити значний крок щодо підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та держави взагалом. Потрібно враховувати міжнародний досвід у питаннях економічної безпеки, що дозволить значно вдосконалити традиційні механізми державного сприяння розвитку підприємництва і сприяти зміцненню економічної безпеки суб’єктів підприємництва, їх можливостей щодо доступу до зовнішніх ринків.

Економічна безпека є універсальною категорією, яка відображає захищеність суб'єктів соціально - економічних відносин на всіх рівнях, починаючи з держави й закінчуючи кожним її громадянином.

На жаль, підприємства не надають належної уваги цьому питанню. За змістом ця проблема передбачає систему заходів, що забезпечують конкурентоспроможність і економічну стійкість підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту працівників. Таким чином, економічна безпека підприємства - це такий стан виробничо-економічного потенціалу і підприємницьких можливостей, за якого гарантується оптимальне їхнє використання для економічно стійкого їх функціонування на основі інноваційно-інвестиційної моделі розвитку в умовах нестабільного ринкового середовища.

Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його економічно стійке функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому.

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів загальної схеми організації економічної безпеки підприємства.

Таким чином, економічна безпека підприємства передбачає стійкий розвиток (тобто збалансований і безупинний), що досягається за допомогою використання усіх видів ресурсів. і підприємницьких можливостей, за якими гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Економічна безпека підприємства характеризується сукупністю якісних і кількісних показників, найважливішим серед яких є рівень економічної безпеки.

Список використаної літератури

1.   Бажал Ю.М. «Економічна теорія технологічних змін»: Навч. посібн. / Ю.М. Бажал. - К.: Заповіт, 2006.

2.      Берсуцкий Я.Г., Лепа Н.Н., Гузь Н.Г. и др. «Модели и алгоритмы принятия управленческих решений» : Научное пособ. / Я.Г. Берсуцкий, Н.Н. Лепа, Н.Г. Гузь. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. - 307 с.

.        Бендиков М. Экономическая безопасность промышленного предприятия (организационно-методический аспект) // Консультант директора. - 2000. - №2. - с. 7-13

.        Войнаренко М.П., Радецька Л.П., Філінюк В.Р. «Проблеми формування економіки України»: Навч. посібн. / М.П. Войнаренко, Л.П. Радецька, В.Р. Філінюк. - К.: Логос, 1999.

.        Дементьев В. «Менеджмент предприятия в системе экономической власти» / В. Дементьев // Вісник Тернопільської академії народного господарства. -2002. - №7 - Ч.1.

.        Економіка підприємства: В 2-х т.: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного - К.: Вид-во «Хвиля-Прес»; Донецьк: МП «Поиск»; Т-во книголюбів, 1995. - Т. 1.

.        Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В., Бородіна О.О. Узагальнююча оцінка фінансової складової рівня економічної безпеки підприємства // Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 46. - Донецьк, ДонНТУ, 2002. - 216 с.

.        Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы // Бизнес-информ. - 1999. - №11-12. - с. 45-47.

.        Ковалёв Д., Сухорукова Т. Экономическая безопасноть предприятия // Экономика Украины. - 2007. - №10. - С.48-52.

.        Кузнєцова А. Я., Возняк Г. В. «Деякі аспекти фінансування інвестиційно-інноваційних проектів за рахунок власних коштів підприємств» / А. Кузнєцова, Г.В. Возняк // Актуальні проблеми економіки .- 2004.- №7(37). - С. 42-52.

.        Лепа Н.Н. Методы и модели стратегического управления предприятием / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. - Донецк: ООО „Юго-Восток Лтд”, 2002. - 186 с.

.        Капустин Н. Экономическая безопасность отрасли и фирмы // Бизнес-информ. - 1999. - №11-12. - с. 45-47.

.        Мунтіян В.І. Економічна безпека України: Підручник. - Видавництво КВІСТ. - 1999. - 457 с.

.        Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) // Под ред. Е.А. Олейникова. - М.: ЗАО Бизнес школа «Интел-Синтез», 1997. - 288 с.

.        Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с., іл

.        Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації від 26 січня 2001 року №49/121

.        Сухорукова Т.Г. Концептуальный взгляд на экономическую безопасность предприятия // Залізничий транспорт України. - 1998. - №2-3. - с. 9-12