Відродження концепції міжмор'я в контексті українсько-американських відносин
Процеси європейської та євроатлантичної інтеграції потребують від України розвивати всебічне співробітництво з кранами-сусідами, які відносно недавно приєдналися до ЄС та НАТО. Актуальність такого співробітництва значно посилилася в умовах російської військової агресії. В світі на наших очах постала нова геополітична ситуація передусім повязана з доволі вдалими спробами руйнації сталої системи міжнародних відносин і міжнародного права. Питання студіювання сучасного стану міжнародних відносин звязку з сучасною російською агресією мають неабияке наукове і практичне значення. Наукові розвідки в цій царині поки є доволі нечисельними. Зокрема, можна виділити праці Ю. Афанасьєва, О. Задорожнього, І. Ільчук, А. Киридон, Г. Корольова, І. Лоссовського, І. Печка, 3. Радковця, С. Скоркіна, Ю. Темірова, С. Трояна, І. Туряниці, П. Хоменського.
На тлі російської агресії в Європі спостерігається стрімке зближення позицій Румунії, Польщі, України і країн Балтії в питаннях інтеграції і взаємної відповіді на нові виклики з боку спільного ймовірного супротивника. Всі ці постсоціалістичні країни як і раніше «закохані» в ЄС і НАТО, але ця закоханість стає більш прагматичною. В Центральноєвропейських країнах, з одного боку популярна думка, що на даний момент ні НАТО, ні Європейський Союз не відповідають повною мірою їхнім очікуванням, а з іншого - питання перегляду членства в цих організаціях в жодному випадку не стоїть. Багатьом громадянам цих країн, а особливо - правих поглядів, не подобається Європейський Союз, але відсутня жодна стратегічної альтернативи. Те, що країни Центрально-Східної Європи стали членами ЄС та НАТО, зовсім не означає, що це сталося виключно задля отримання ними негайних стратегічних чи економічних бонусів. Разом з членством у Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі вони отримала підтвердження того, що вони є західними і демократичними країнами.
Європейська та євроатлантична інтеграція України є основою для побудови між Україною та іншими країнами Центрально-Східної Європи дійсно добросусідських та партнерських взаємин. У такий спосіб вимальовується перспектива надання характеру реального стратегічного партнерства відносинам в контексті відновлення геополітичної концепції Міжморя. Ще 1960-х роках політик і публіцист Є. Гедройц і політолог Ю. Мерошевський адаптували концепцію «Міжморя» до геополітичної реальності післявоєнного світу у своїй доктрині ULB, викладеної на сторінках емігрантського польського журналу «Культура» у 1974 році. У їхній концепції центральне значення відводилось незалежним де-юре Україні, Литві і Бєларусі (звідси назва В: Україна - Литва - Білорусь), як суміжним утворенням під контролем зовнішніх сил, а Польщі відводилась роль регіонального лідера.
Певна спроба обєднатися припадає на кінець 1980-х - початок 1990-х років. За ініціативою литовського Саюдісу, українського Руху, польської Солідарності, Народних Фронтів Білорусі, Латвії і Естонії почалися консультації з метою відродження ідеї Міжморя на базі так званного Енергетичного колектора і Економічної співдружності. Цей обєднавчий рух співпав з процесом розпаду СССР. Після створення СНД держави Балтії і Польща, зацікавились євроатлантичною та європейською інтеграцією. Білорусь побажала інтегруватися в російські геополітичні проекти. Олігархічне лобі в Україні призвело країну у багатовекторну невизначеність та «позаблоковість». Цим і завершилася ідея Міжморя в ХХ столітті.
Один з ініціаторів відродження центральноєвропейської конфедерації був і загиблий президент Польщі Л. Качиньский. Саме він пропонував провести конференцію про «Міжморя», користаючись новими можливостями - змінами в Україні, повязаними з першим Майданом. Однак планам не вдалося реалізуватися - 10 квітня 2010 року Л. Качиньский разом із представницькою делегацією Польщі раптово загинув в авіакатастрофі під Смоленськом, яку дуже імовірно організували російські спецслужби. Сьогодні, через півтора року після анексії Криму і вибуху війни в Україні часто цитують слова, сказані президентом Польщі під час російсько-грузинської війни в 2008 році. «Ми добре знаємо, що сьогодні Грузія, завтра Україна, післязавтра Прибалтика, а пізніше можливо прийде час і на мою країну, на Польщу». геополітичний інтеграція євроатлантичний український
Щодо проекту «Міжморя» то наміри Польщі можуть розглядатися як більш ніж серйозні. Це не одноразова забаганка новообраної польської влади для власного електорату, це життєва необхідність Центральної і Східної Європи відвоювати своє місце під сонцем перед Західною у Євросоюзі та геополітиці загалом. Візит А. Дуди до Бухареста в листопаді 2015 р. фактично розпочав процес формування коаліції держава від Балтії до Чорного моря - переговори в румунській столиці були присвячені розширенню співпраці між країнами Центральної Європи.
Концепція «Міжморя» (яку в Україні традиційно розглядали у звуженому варіанті Балто-Чорноморської дуги) у більш широкому трактуванні - як спільного простору або й альянсу між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями. У геополітичному, історичному та геоекономічному плані він може бути означений як «Центральна Європа» у широкому розумінні цього слова - група країн між державами ЄС-15 (які входили до ЄС уже 1995 року і часто неформально позначаються як «стара Європа») та двома євразійськими державами - Росією і Туреччиною. В окреслених межах розташовані 20 країн (враховуючи Косово), які до кінця 80-х років ХХ століття пережили соціалістичний експеримент різної глибини й інтенсивності, а після того розпочали більш або менш успішну трансформацію своїх економік та суспільно-політичних систем до ринкових та демократичних. 11 із них уже стали членами ЄС, а 12 - НАТО. Ще 8 так чи інакше євроінтегруються, і принаймні половина із них прагне до НАТО. А ще одна, Білорусь, продовжує залишатися в сфері впливу Росії, час від часу вдаючись до підкресленої демонстрації своєї незалежності. Безпековий і геополітичний виклик для регіону формує реваншистська політика Росії, яка свого часу так чи інакше претендувала на зверхність фактично над усіма країнами Міжморя.
вересня 2015 р. в Нью-Йорку відбулася зустріч державних лідерів Польщі, Болгарії, Словаччини, Хорватії, Румунії, Словенії, Австрії, Чехії, Естонії, Литви, Латвії та Угорщини. Це т.з. група «Адріатика-Балтика-Чорне море» (АВС польською - Абгіаїук-Ваїїук-Могсе С2ате). Проте, цей проект «Міжморя» започаткован без України. Втім, це легко пояснити, бо всі зазначені держави - виключно країни-члени ЄС.
Можливо, ідея Міжморя виглядає ідеалістичною, однак саме ідеї змінюють світ на краще. Однак для Росії жахливим «нічним страхіттям» є перспектива воєнно-політичного союзу країн Балтії, Польщі, Румунії та України. Прилучення до польсько-українського союзу скандинавських країн, країн Балтії, Білорусі, країн Центральної та Південно-Східної Європи і буде дійсним «Міжморям», що здатне виправдати надії його творців. Важливим напрямком стає діалог з питань розробки майбутньої інституційної моделі регіональної безпеки та співробітництва в Балто- Чорноморському регіоні з урахуванням існуючих можливостей діючих регіональних ініціатив та організацій. Румунія та Польща розглядають присутність в Балто-Чорноморському регіоні США та НАТО як чинник приборкання російської агресії. Президент Польщі А. Дуда вимагає включення країн-сусідів - Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії до переговорного процесу щодо українського врегулювання. Втім, варто усвідомлювати, що Польща засадничо не здатна виконувати роль «повноцінного південно-європейського центру сили». З різних причин: геополітичних, ментальних, культурних тощо. Саме в цьому контексті дуже важливий польсько-румунсько-український альянс. Проте, до 2014 року було важко уявити стратегічний союз Польщі та Румунії, а тим більше - їхній союз з українського питання. Втім, вже два роки це є геополітичною реальністю. Решта країн Вишеградської групи (Словаччина, Чехія, Угорщина) не поділяли стурбованість і погляди Польщі. Не випадково, що Польща і Румунія стали головними прихильниками збільшення військової присутності США та НАТО і створення системи оборони на європейській периферії. Уряд Румунії ініціював переговори з партнерами НАТО щодо створення «Союзницької флотилії на Чорному морі». Побудова відповідної структури військово-морських сил обумовлене посиленням позицій Росії у Чорноморському регіоні, зокрема, після анексії Криму. В лютому 2016 р. в Європу прибув вантаж з 412 контейнерів, загальною вагою понад 5000 тонн, який складався виключно боєприпасів. Вантаж був перекинутий в країни Центрально-Східної Європи.
НАТО має створити у Європі міжнародний штаб, розмістивши його частини у країнах Балтії, Польщі та Румунії. Для узгодження деталей ініціативи відбулася зустріч керівників армій цих держав з головнокомандувачем сил НАТО в Європі Ф. Брідлавом. Очікується, що в цих штабах працюватиме по 80-120 людей.
Залишаючи збоку економічні, політичні та військові аспекти, варто поглянути на певні культурно-антропологічні особливості запропонованого обєднання. Перш за все, впадає в очі, що більшість можливих членів цього гіпотетичного обєднання належать до балто-словянського світу, а мадяри та румуни традиційно повязані зі словянством. З іншого боку, південні словяни мають доволі сильну ілірійську компоненту, який їх зближає з албанцями - прямими потомками античних ілірів. І знову ж таки, більшість можливих держав-членів повністю або частково у різний період своєї історії належали до Речі Посполитої або Австро-Угорщини. Також важливим є те, що всі ці країни є посткомуністичними, а більшість із них зазнала російської окупації. У країнах, які би могли обєднатися у Міжморя, привязаність населення до традиційних християнських та національних цінностей доволі сильна. Принаймні, набагато сильніша, ніж у «старій» Європі. Тому можна очікувати, що у випадку формування цього обєднання, Міжморя могло би стати своєрідним центром відродження традиційної Європи. Таке ймовірне відродження традиційної Європи могло би спровокувати і відродження релігійності, а так стати джерелом онови європейського християнства. Гіпотетично конфедерація Міжмор'я могла б бути найбільш християнським, автентичним регіоном Європи.
Українська криза і війна певною загострила суперечки між Європейським Союзом і США. Росія задіяла щодо ЄС свою найсильнішу зброю - підкуп і глибоко укорінену агентуру, причому на рівні найвищого євросоюзівського істеблішменту. Україні потрібна потужна економічна й політична підтримка Заходу. Вона є - разом із санкціями проти Російської Федерації. Їх варто посилювати. Саме сенс «Міжморя» - в якості неформального антиросійського союзу який виступав провідником західної протидії Росії. Бачення спільного ворога зближує позиції країн Балтії, Польщі, України та Румунії. Сподіваючись розмістити американські військові бази на своїй території, Варшава та Бухарест захищають себе від вторгнення. Румунія та Польща беруть на себе відповідальність за зміцнення демократії на пострадянському просторі з тим, щоб гармонійно влитися в Європу і зайняти там свою, але потрібну новій Європі нішу.
Теоретично центральним гравцем Балто-Чорноморської співдружності могла би бути Україна, що спричинено її вигідним географічним розташуванням, природними ресурсами, пасіонарним населенням, економічним, технологічним, науковим та військовим потенціалом. Окрім того, вона залишається великою доларовою зоною. США зацікавлені в тому, щоб Україна зберегла цілісність та незалежність. Союзниками України, як і потенційними жертвами російського тиску є наші найближчі сусіди Польща, Румунія і Молдова, а також Грузія, Литва, Латвія та Естонія. Від російської експансії прагнуть себе захистити також Азербайджан та Туреччина.
Теоретично НАТО покликане прийти на допомогу Польщі, Румунії чи країнам Балтії у випадку неочікуваної та незбагненної загрози, якою може стати Росія, якщо побачить для себе користь у слабкості НАТО в створенні нової реальності. Щоб НАТО мало хоч якусь можливість ефективно працювати, воно повинно не лише прийти до одностайної згоди, а й мобілізувати та ввести в дію багатонаціональну силу, поки ще Польща, Румунія, та країни Балтії стоять на своїх позиціях.
На думку британського експерта Е. Лукаса Міжморє на практиці це нездійсненно, і контрпродуктивно. Країни Міжморя занадто розділені, щоб сформувати єдиний фронт. Угорщина знаходиться в руках впертого Віктора Орбана, який без розуму від ідеї сильного лідерства (особливо його власного) і користується все більш теплими стосунками з Володимиром Путіним. Чеські та словацькі влади (і особливо президент Чехії Мілош Земан) не люблять протидії Росії. Болгарія незмінно ненадійна. Не спричаючись стосовно Угорщини чи Болгарії, на наш погляд, Міжморє може бути зреалізовано за більш вузького формату (Польша-Румнунія-Україна-країни Балтії) передусім як об'єднання спрямоване проти російської агресії і як каталізатор зусиль інших країн ЄС та НАТО в протидії російській агресії.
Геополітичний прогноз вказує, що Російська Федерація здатна проіснувати в своєму нинішньому вигляді ще десять років. Переважна залежність від експорту вуглеводнів і непередбачуваність цін на нафту не дозволяють Москві підтримувати державні інститути на всій великій території Російської Федерації. Очікується помітне ослаблення влади Москви, що має призвести до формального і неформального роздроблення Росії.
Існує думка, що Москва намагається здійснити реванш у формі євразійського блоку «ЄС-РФ-Китай», який має поєднати в цілісний комплекс європейські технології, російські ресурси і китайське виробництво. Реальною протидією блоку ЄС-РФ-Китай є формування Балто-Чорноморської дуги - Співдружності Міжморя. Нове геополітичне утворення унеможливить формування євразійського блоку. Зі свого боку, США життєво зацікавлені у творенні дієздатного союзу як обовязкової умови виживання США. Отже, для творення Міжморя потрібна спільна дія східноєвропейських країн та США.
США, не входячи формально до переговорного формату в Мінську, відіграють дуже важливу роль і по роботі контактної групи і по роботі на рівні керівництва країн. Регулярно відбуваються розмови Президента України з Віце- президентом США Джо Байденом, під час яких йдеться про невиконання Мінських домовленостей Росією, а також про підтримку Сполученими Штатами реформ в Україні. На думку посла України в США В.Чалого, нинішній діалог України і США є безпрецедентним діалогом на найвищому рівні. Наша позиція завжди полягала у залученні США до переговорів щодо російської агресії. Американці готові до цього, але щоб це відбулося має бути готовність усіх сторін, а з боку Росії її немає. Тому зараз Україна пропонує по Криму так званий формат «Женева плюс» із залученням американської сторони. Україна добре поінформованаі з боку американської сторони про зміст цих двосторонніх переговорів США з Росією. Наша позиція консолідована з США. Є три основні моменти, які відмічають щодо України: по-перше, важливість нашої держави з точки зору світової безпеки. У американців є розуміння того, що ми захищаємо не тільки свій суверенітет, а й робимо серйозний внесок в європейську безпеку. Оскільки США як глобальний гравець зацікавлені в збереженні стабільності міжнародних інституцій і збереженні миру. По-друге, нині є надзвичайна увага до допомоги Україні. Є робота багатьох волонтерів, які збирають допомогу українцям, залучені до цього і конгресмени, які допомагають з направленням контейнерів медичних препаратів, обладнання до України. По-третє, є велика увага до ходу наших реформ, їх інтенсивності. Американці дуже зацікавлені, щоб Україна на пострадянському просторі продемонструвала успіх і в цьому нас підтримують.
Отже, розбудова геополітичного проекту «Міжморя» має низку позитивів для України і вигідно США. Серед позитивних сторін для України є підвищення обороноздатності країни; зменшення загрози зі сторони східного сусіда; подальше відкриття ринків країн, які є досить еластичними до ціни товарів (а конкурентною перевагою України на даному етапі є саме ціна); впровадження «європейських стандартів» в нашій країні; можливість реалізації амбіцій лідерства; зміцнення позицій України на світовому рівні; розширення фінансування внутрішніх інновацій та залучення інновацій зі сторони країн-партнерів та збільшення інвестицій із США. Водночас не варто забувати про можливі негативні наслідки: існує можливість погіршити відносини з країнами т.з. «старої Європи»; зростання внутрішніх протиріч в самій Україні; збільшення відтоку талановитої молоді до країн-партнерів.