Селянський фактор переходу до нової економічної політики (1921 р.)
Селянський фактор переходу до нової економічної політики (1921 р.)
C.В. Корновенко
Анотація
Статтю присвячено вивченню нової економічної політики. Автором, на основі аналізу розсекречених матеріалів, розкрито високий ступінь суспільно-політичної активності українського селянства на початку 1920-х рр. Висвітлено, що селянство України не було задоволено політикою "воєнного комунізму". Активна антирадянська позиція селянства зумовила перегляд більшовиками доктринальних засад марксизму, зокрема соціально-економічного складника. Перехід до нової економічної політики відбувся завдяки тому, що селянство створило реальну загрозу більшовикам із утримання ними влади. селянство більшовик економічний
Ключові слова: нова економічна політика, українське селянство, суспільно-політична активність селянства, Україна.
Не одним поколінням дослідників у контексті вивчення історії України 1920-х рр. особлива увага приділялася і приділяється новій економічній політиці (далі - неп) як соціокультурному явищу постреволюційної доби. Зумовлено це тим, що неп - унікальна сторінка суспільно-політичної, соціально-економічної, духовно-культурної вітчизняної історії. По-перше, це була одна з перших спроб у масштабах країни відійти від жорсткого адміністрування економікою, суспільним життям часів "військового комунізму". По-друге, період непу - ренесанс української національної культури, започаткований Українською революцією. По-третє, неп - час альтернатив, пошуку.
Тривалий час радянською історіографією перехід до непу трактувався як "доробок ленінського генія" та більшовицької партії [1, 453,455]. Згодом такий підхід зазнав критики з боку новітніх українських і російських істориків [2]. Водночас ми вважаємо, що сучасна вітчизняна історіографія не приділяє належної уваги селянському фактору як ключовому у переході до непу. Автор статті ставить за мету дослідити вплив селянського фактору, зокрема суспільно-політичної активності селянства, на рішення більшовиків запровадити неп.
В історіографічній традиції, суспільно-політичній практиці кінця ХІХ - початку ХХ ст. утвердилося необгрунтоване, на нашу думку, розуміння селянства як інертної, промонархічно налаштованої, консервативно мислячої соціальної верстви, що не може бути самодостатнім, активним субєктом історичного процесу у широкому сенсі цього слова. Очевидно, що таке розуміння селянства як неповноцінного учасника суспільно-політичного та соціально-економічного життя зумовлювалося урядовою протекціоністською політикою щодо нього наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. [3]. У подальшому ідею селянської меншовартості на озброєння взяли більшовики [4]. Ними було розроблено концепцію селянства як союзника пролетаріату у боротьбі за світле майбутнє. Однак гегемоном проголошувався пролетаріат, якому, нібито, не було чого втрачати, окрім власних кайданів [5]. Натомість селянин розглядався як субєкт з "двоїстою психологією".
У будь-якому разі селянство для інтелектуалів кінця ХІХ - початку ХХ ст. залишалося непізнаним. Цей "Янус у лаптях" для більшості тогочасного соціуму становив обєкт і предмет пізнання, будучи "річчю у собі", яку намагалися збагнути, приписуючи йому, здебільшого, невластиві характеристики, намагаючись утиснути його у відомі тогочасні моделі та схеми. Власне пізнання селянства як самого себе, через йому властиві ознаки, не відбулося.
Однак суспільно-політична активність селянства в добу Української революції 1917-1921 рр. кардинально дисонувала з тими враженнями та уявленнями про селянство, що домінували у тогочасному інтелектуальному просторі. Уважний аналіз історичних подій початку ХХ ст. переконливо засвідчує радикалізацію та політизацію селянської свідомості, що знайшло відображення у "Великій селянській революції", започаткованій 1902 р. Ми погоджуємося з проектом, розробленим В. Даниловим стосовно селянської революції 1902-1922 рр. Щоправда, як на нас, додаткового обговорення потребує верхня хронологічна межа, принаймні для українських реальностей. Не викликає суттєвих заперечень думка про те, що селянський рух початку ХХ ст. - глибинна основа всіх революційних трансформацій, що зазнали Україна та Росія у перші десятиріччя ХХ ст. Саме на тлі селянської революції розгорталися інші революції - національно-демократичні, соціальні, політичні тощо. Селянська революція в Україні та Росії - захисна реакція їхнього селянства на обєктивний, властивий усім розвиненим країнам, процес первинного накопичення капіталів, за рахунок зубожіння селянства, а в кінцевому результаті - його ліквідації під впливом промислової цивілізації. Головне гасло та мета селянської революції - "земля та право вільно господарювати на ній" [6].
У випадку, коли селянський ідеал контрастував із позицією того чи іншого політичного режиму, розгортався селянський рух опору. Наприклад, упродовж перших двох декад липня 1919 р. в Україні були зареєстровані 207 збройних селянських виступів проти радянської влади. З них 111 відбулися на Київщині, 37 - на Полтавщині, 20 - на Волині, 14 - на Херсонщині, по 12 на Чернігівщині та Поділлі [7, 137]. Не припинявся селянський антирадянський збройний рух опору й у 1920 - на початку 1921 рр. Селянство України не мирилося з політикою "воєнного комунізму". У зазначений період Україною прокотилася хвиля антирадянських збройних селянських виступів. Обєктивно тогочасну ситуацію, що склалася у республіці із закінченням широкомасштабних бойових дій, ілюструють документи, що тривалий час були малодоступні дослідникам.
Так, наприклад, особливий відділ Південно-Західного фронту, роблячи короткий огляд ситуації в Україні у червні 1920 р., повідомляв: "Україна переживає чергову хвилю повстань. У Харківській, Донецькій та Чернігівській губ. повстання носять перекидний характер і занесені туди із сусідніх Курської, Катеринославської та Київської губ., в яких повстання мають цілком організований характер. Колискою повстань є Київська та Катеринославська губ. Ці спалахи мають підстави в помилкових діях продзагонників" [8, 259]. Секретний відділ ВЧК в інформаційному зведенні за 16-30 червня 1920 р. інформував: "Харківська губ. В Ахтирському повіті, у звязку з рішучими засобами по викачуванню хліба, настрої селянства змінилися на гірше. Партія веде роботу слабко і селянство мало або зовсім не розуміє завдань Радянської влади" [9, 268].
В. Антонов-Овсієнко доповідав: "На початок червня настрої селян Катеринославії в загальному та цілому не на користь Радянської влади. За даними на червень, з 226 волостей (всього в губернії 278 волостей) нараховувалося: охоплених повстанням - 6, вражених бандитизмом - 64, ворожих, але не активних - 91, лояльно-куркульських - 63, одверто радянських - 3. Перехід бідноти у банди повинен розглядатися, по-перше, як відображення стихійного процесу розшарування села, а по-друге, як помилка, що полягає в тому, що ми своєчасно не врахували моменту і не надали бідноті відповідної форми організації. Що стосується середняка, то він може бути прекрасним матеріалом для використання за умов, якщо ми: 1) зацікавимо його у грабунку кулака; 2) дійсно будемо проводити нашу політику перекладу головного тягаря на куркуля" [10, 277-278].
Катеринославська губчека, звітуючи за діяльність з 15 липня до 1 серпня 1920 р., інформувала: "Серед селян намічається посилення ворожості до Радянської влади, у звязку із застосуванням репресивних засобів по виконанню продрозверстки. Спостерігаються випадки розпуску Рад і призначення на їх місце старости, в результаті низки репресій виконання розверстки просунулося, але бандитизм має ще значні розміри, охоплюючи своїм впливом і ті верстви селянства, які були пасивні" [11, 279]. З інформаційного зведення за 1-15 серпня 1920 р.: "Київська губ. Настрій населення гарний і бадьорий. У повітах, які не були зайняті польсько-петлюрівськими військами, настрій селян петлюрівський і куркулі настроюють селян проти Радянської влади. Полтавська губ. Ставлення селянства до комуністичної партії вороже. Херсонська губ. Настрій населення Олександрівського повіту петлюрівський. Жителі приховують зброю, навіть кулемети. Можна очікувати повстання" [12, 295].
З двотижневого інформаційного зведення секретного відділу ВЧК за 15-30 вересня 1920 р.: "Катеринославська губ. Губернія являє собою несприятливий ґрунт для радянського будівництва. Настрій всіх верств населення незадовільний. Селянство настроєне вороже. Подільська губ. У Вінницькому повіті Піківська та Люпинецька волості повністю відмовились від виконання продрозверстки. Ситуація стала настільки загрозливою, що продправцівники відмовились працювати без підтримки загону. Донецька губ. Селянство абсолютно не має уявлення про Радянську владу і компартію" [13, 323]. Секретний відділ ВЧК, аналізуючи ситуацію в підвладних більшовиками районах України, свідчив: "Херсонська, Миколаївська губ. Радянські заклади отруєні антисемітизмом. Повністю бездіють упродкоми, навіть трудове населення і робочі повітових міст по карткам абсолютно нічого не отримують. На вільному ринку хліб - 300 крб. У волосних та сільських рад- закладах сидять одверті контрреволюціонери, їх нема ким замінити. Спостерігається розхлябаність, відсутність дисципліни в радянських закладах" [13, 326].
Доповідь секретного відділу ВЧК про повстанський рух, станом на листопад 1920 р. містить такі дані: "Останній досвід врангелівщини довів, що українське куркульство і взагалі селянство, начебто, залишилися лояльними, але це ще не означає, що зажиточний елемент села безвідмовно приєднався до Радянської влади. Селянин - багатій боїться палки поміщика, батога поліцейського і важкої данини губернатора, але він також боїться пролетарської послідовності в будівництві комунізму. Українське кулацтво бажає самому стати "хазяїном" на селі, не залежати від міста і робітника. За три роки революції стільки влад перебуло на Україні, що "безвладдя" здається українському "хліборобові" якимось виліковним від всього зла "ідеалом"" [14, 365].
Поступово, до весни 1921 р., негативне ставлення селянства до розверстки виявилося повністю. Не бачити цього стало просто неможливим. А. Цюрупа стосовно цього повідомляв: "Кругом деморалізація, дезорганізація і винищення нашого апарату. Тільки на українському продовольчому фронті загинуло 1700 заготівельників" [15, 422]. Віддамо належне більшовицькому лідеру, його здатності обєктивно оцінувати реальність. В. Ленін констатував: "Селянство, формою відносин, що у нас склалися, невдоволене, воно цієї форми відносин не бажає і далі так існувати не буде. Це беззаперечно. Ця воля його виразилась однозначно. Це - воля громадських мас трудящого населення" [16, 59].
Апогеєм кризи став березень 1921 р. Країна була вражена звісткою про повстання у Кронштадті. Його підняли матроси, більшість серед яких складали селяни, невдоволені політикою "воєнного комунізму". Більшовики стояли перед обличчям реальної загрози втратити владу. "Економіка весни 1921 р. перетворилася на політику: "Кронштадт"" [16, 387]. Під тиском антибільшовицької позиції селянства та інших факторів соціально-економічного та політичного характеру, 4 лютого 1921 р. у промові на Московській конференції металістів В. Ленін висунув загальнопартійне завдання - переглянути відносини робітників і селян. Стосовно цього він писав, що необхідно задовольнити бажання селянства про заміну розверстки (як вилучення надлишків) хлібним податком [17, 306-309].
Отже, на початку 20-х рр. ХХ ст. невдоволення українського селянства радянською владою, про що свідчать масовість і масштабність селянських виступів в Україні фактично змусили державно-партійне радянське керівництво переглянути економічну теорію та практику марксизму. Без запровадження непу більшовики не змогли б утримати владу у своїх руках. У звязку з цим, вони, під тиском селянства, відчинили двері товарно-грошовим відносинам, економічним стимулам виробництва, насамперед у сільському господарстві. Водночас відмова від політики "воєнного комунізму" означала відродження ринкового способу господарювання, головним чином, для селян.
Література
2.Див. напр.: Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.). - К., 1996; Морозов А. Село і гроші. Українська кредитна кооперація в добу НЕПу. - Черкаси, 1993; Калініченко В. Селянське господарство в Україні в період НЕПу: Історико-еконо- мічне дослідження. - Х., 1997; Данилов В. К вопросу о понимании нэпа // НЭП: экономические политические и социокультурные аспекты. - М., 2006; Орлов И. НЭП в региональном ракурсе: от усредненных оценок к многообразию // НЭП: экономические политические и социокультурные аспекты. - М., 2006.
3.Дет. див.: Священко З. Проурядові аграрні ініціативи в Російській імперії на початку ХХ ст. - Умань, 2012.
4.Ленин В. Объединительный съезд РСДРП. 10-25 апреля 1906 г. //Полное собрание сочинений. - М., 1979. - Т. 12; Ленин В. Аграрная программа социал-демократии в первой русской революции 1905-1907 гг. // Полное собрание сочинений. - М., 1976. - Т. 16.
5.Дет. див.: Сафонов Д. Крестьянство как объект и субъект процесса модернизации // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. - Вип. 248. - Черкаси, 2012.
6.Данилов В. Аграрные реформы и аграрная революция в России // Великий незнакомец: крестьяне и фермеры в современном мире. - М., 1992; Данилов В. Крестьянская революция в России, 1902-1922 гг. // Крестьяне и власть. - М.; Тамбов, 1996 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.patriotica.ru; Кондрашин В. "Крестьянская революция в России. 1902-1922 гг.": научный проект и научная концепция (предварительные заметки) // Український селянин. - Черкаси, 2008. - Вип. 11.
7.Зінченко А. Нариси історії Подільського селянства: 1917-1930 рр. - Вінниця, 2008.
8.Краткий обзор положения на Украине (по сведениям особого отдела Юго-Западного фронта на 15-30 апреля) // Советская деревня ВЧК-ЩГПУ-НКВД: Док. и мат. : в 4 т. - Т. 1: 1918-1922 гг. / Под ред. А. Берело- вича и В. Данилова. - М., 1998.
9.Из информационной сводки секретного отдела ВЧК за 16-30 июня 1920 г. // Советская деревня...
10.Из доклада народного комиссара внутренних дел Украины Антонова в ВЧК о политическом положении Екатеринославской губернии по его личным наблюдениям // Советская деревня...
11.Из двухнедельной сводки Екатеринославской губчека за время с 15 июля по 1 августа 1920 г. //Советская деревня...
12.Из информационной сводки за 1-15 августа 1920 г. // Советская деревня...
13.Из двухнедельной информационной сводки секретного отдела ВЧК за 15-30 сентября 1920 г. // Советская деревня...
14.Доклад секретного отдела ВЧК о повстанческом движении по состоянию на ноябрь 1920 г. // Советская деревня...
15.Десятый съездРКП(б). Март 1921 г.: Стенографический отчет. - М., 1963.
16.Ленін В.І. Повне зібрання творів: у 55 т. - К., 1974. - Т. 43.
17.Ленін В.І. Повне зібрання творів: у 55 т. - К., 1973. - Т. 42.