Класифікаційні параметри субкатегорійних суб’єктивно-модальних значень
КЛАСИФІКАЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ СУБКАТЕГОРІЙНИХ СУБЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ
Педченко С.О.
Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка
Стаття є спробою ідентифікувати спектр основних типів субєктивної субкатегорійної семантики. Погляд на субєктивну модальність як семантико-прагматичну категорію широкого змістового наповнення дав змогу накреслити її класифікаційну парадигму. У складі досліджуваної універсалії виокремлено епістемічний, волітивний та аксіологічний конституенти, кожен з-поміж яких має свій набір конкретизувальних значень. Доведено, що опертя на найновіші процедури семантико-функційної, комунікативної та прагматичної лінгвістики уможливить систематизацію значеннєвої розгалуженості субєктивно-модального поля. Зясовано, що запропоновані інтеграційні теоретико-методологічні засади вивчення означеної категорії створять надійні умови для цілісної характеристики лінгвопрагматичних засобів її реалізації в сучасній українській мові. Ключові слова: модальність, субкатегорійне модальне значення, епістемічна модальність, волітивна модальність, аксіологічна модальність.
Постановка проблеми. Інтеграція української лінгвістики у світовий науковий простір передбачає посилений інтерес до таких універсальних категорій, як локативність, темпоральність, допустовість, персуазивність, предикативність, модальність тощо. Остання з-поміж означених універсалій займає осібне місце в парадигмі гуманітарного знання й, попри велику кількість присвячених їй наукових розвідок, так і не знайшла своєї остаточної параметризації на системних методологічних засадах.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Синтаксична природа модальності, її семантична структура, парадигматичні звязки з іншими категоріями були обєктом граматичних студій багатьох мовознавців. З-поміж них відомі українські вчені І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко, О.С. Мельничук, А.П. Загнітко, М.В. Мірченко, М.І. Степаненко, В.Д. Шинкарук, Н.М. Костусяк та ін. З ідеями генеративно-трансформаційних граматик корелює модусно-диктумна концепція видатного швейцарця Ш. Баллі, текстоцентризм у дослідженні модальності простежено в працях В. Дресслера, І.Р. Гальперіна, Н.В. Смущинської. Вагомий внесок в окреслення таксонімійних обрисів субкатегорійних модальних значень зробили Н.Д. Арутюнова, О.В. Бондарко, А. Вежбицька, В.В. Виноградов, Г.О. Золотова, Т.Б. Алісова, Н.Ю. Шведова, В.Б. Касевич, Л.С. Єрмолаєва та ін. Погляд на модальність як складник лінгвістичної прагматики, повязаний із «субєктивним чинником експліцитної організації засобів мовного коду», постулюють прихильники прагмалінгвістики Ф.С. Бацевич [1], Т.А. Космеда [7]. У зясуванні окремих аспектів розглядуваної категорії посутню роль відіграли дисертаційні роботи В.М. Ткачука (функційно-семантичний опис субєктивної модальності, інтегрувальним компонентом якої є категорія оцінки), О.Л. Доценко (особливості реалізації субкатегорійних модальних значень через обєктно-зясувальні висловлення), Т.В. Телецької (компаративний аналіз модальної семантики предметності й вірогідності на матеріалі української, російської, французької та англійської мов), А.Р. Мацкевича (типологійні параметри засобів вираження модальності на тлі українського й арабського публіцистичного тексту), С.М. Бернацької (модальні значення можливості й необхідності на рівні формально-граматичної організації речення), С.В. Скомаровської (вербалізація бажальної модальності) та ін.
Виокремлення не розвязаних раніше частин загальної проблеми. Українське мовознавство сьогодні потребує створення динамічної цілісної моделі субєктивної модальності як семантико-прагматичної категорії широкого змістового наповнення. Адже саме субєктивний складник досліджуваної універсалії найвиразніше демонструє синергетичну сувязь трьох частин семіотики (Ф. де Соссюр, Ч. Пірс, Ю. Степанов) - семантики, синтактики й прагматики. Опертя на модусно-диктумну концепцію речення, урахування структурно-формального, логічного, семантико-синтаксичного поглядів, домінантна роль семантико-функційної та прагматичної теорій, зорієнтованих на вивищення людського чинника у процесі дослідження мовних одиниць будь-якого рівня, уможливлять цілісний аналіз субєктивної модальності та засобів її репрезентації в сучасній українській мові.
Мета статті - накреслити типологійну модель субєктивної модальної семантики, виокремивши основні різновиди епістемічної, волітивної й аксіологічної субкатегорійності.
Виклад основного матеріалу. Починаючи з «Метафізики» Аристотеля, що спричинила зяву формально-логічного погляду у філософському дефінуванні модальності, який згодом екстраполювався в лінгвістику й засвідчений ученням про три способи дієслова (індикатив, кондиціонал та імператив), горизонти онтологічного й мовознавчого потрактування модальності невпинно розширюються. У працях вітчизняних та зарубіжних учених вона постає як обєктивована семантична категорія (Г.В. Колшанський), одна з дієслівних семантичних зон (В.О. Плунгян), складник непропозитивної модальної рамки речення (Н.Д. Арутюнова), граматична категорія (Л.С. Єрмолаєва), кваліфікативна категорія модусу (Ш. Баллі), граматична категорія широкого змістового діапазону (В.В. Виноградов), семантико-синтаксична категорія (І.Р. Вихованець), функційно-семантична категорія (О.В. Бондарко), комунікативно-текстова категорія (В. Дресслер), найважливіший елемент текстотворення (Н.С. Валгіна) тощо.
Розмаїття різновекторних підходів до зясування лінгвістичної природи модальності, окреслення її диференційних ознак, параметризації структури, установлення відношень з іншими концептуальними одиницями, неможливість описати будь-яке субкатегорійне модальне значення без залучення інструментарію лінгвістичної прагматики спонукає до вироблення власного погляду на досліджувану універсалію як семантико-прагматичну категорію, засоби експлікації якої найповніше виявляються на рівні речення / висловлення. Змістове тло модальності структурують два тісно повязаних між собою компоненти - обєктивний і субєктивний. Обєктивний представлений реальним та ірреальним субкатегорійними модальними значеннями, що відображають характер звязку змісту речення й позамовної дійсності з погляду мовця. Спектр субєктивних субкатегорійних модальних значень, зі свого боку, конституюють три складники: 1) епістемічний, що відбиває оцінку субєктом думки ступеня достовірності обєктивних звязків; 2) волітивний, який експлікує інтенції мовця щодо необхідності чи бажаності пропозитивного змісту речення / висловлення; 3) аксіологічний, що репрезентує оцінну характеристику мовцем відображених у диктумній частині речення фактів довкілля (див. праці О.Л. Доценко [5], Н.М. Сафонової [9] та ін.). Кожен із виокремлених складників має свій набір конкретизувальних значень, які перебувають у постійній взаємодії, формуючи єдину модальну рамку речення.
Дослідницька література пропонує доволі широкий діапазон номінацій для епістемічного компонента субєктивної модальності, зокрема «гіпотетична модальність» (О.О. Драгомирецький), «порівняльна модальність» (Л.В. Прокопчук), «модальність позірності» (Н.Д. Арутюнова), «модальність вірогідності» (В.М. Березенко), «переповідність» (А.П. Загнітко), «модальність сумнівної оцінки» (О.С. Селезньова) та ін. Солідаризуючись із більшістю вчених, сутнісну ознаку епістемічної модальності вбачаємо в протиставленні за шкалою «проста достовірність - категорична достовірність - проблематична достовірність». Нейтральна достовірність (проста) демонструє констатацію факту, явища, події тощо, категорична маніфестує посилену (акцентовану) впевненість мовця в достовірності повідомлюваного, проблематична (недостовірність, ймовірність) зорієнтована на окреслення різного ступеня ймовірності здійснюваності факту, явища, події тощо з погляду мовця та базована на недостатній обізнаності субєкта мовлення чи авторському припущенні. Проблематична достовірність - одне з найважливіших субєктивно-модальних значень, що бере участь у формуванні загальної предикативної семантики, а на понятійному рівні корелює з категорією персуазивності, план змісту якої експлікує вказівка на рівень упевненості / невпевненості у вірогідності повідомлюваної інформації. Завжди формально актуалізована невпевненість спрямована або на зняття з мовця відповідальності за висловлення не зовсім правдивої інформації, або на уникнення категоричності. Продуцент ставить перед собою прагматичні завдання: висловити власне бачення ситуації, донести свою точку зору до адресата, домогтися адекватності розуміння її реципієнтом, орієнтуючи його на правильну інтерпретацію ситуації.
Виразна прагматична орієнтація характерна й для волітивної субєктивної модальності, спрямованої на зміни екстралінгвальної реальності й відображення позиції субєкта мовлення щодо необхідності чи бажаності встановлення певного обєктивного звязку між складниками пропозиції. Основними її планами змісту є волюнтативність (директивність) та оптативність. Перше значення традиційна граматика ідентифікує зі спонукальністю, трактуючи її як вимогу від співрозмовника такої дії, що забезпечувала б реальність позначуваного реченням явища [12, с. 134], волевиявлення мовця, що під дією конкретної комунікативної ситуації набуває модальних відтінків наказу, команди, заклику, застереження, поради, побажання тощо [11, с. 419]. Діапазон експліцитних виявів волюнтативності коливається від наполегливої категоричності до ввічливого прохання. Друге вирізнене значення (оптативність) дослідники категорійної граматики української мови витлумачують як грамему бажального способу, що є контамінацією наказового та умовного способів (К.Г. Городенська) [2, с. 261] або трансформацією умовного способу в наказовий (І.Р. Вихованець) [3, с. 98].
Прагмалінгвістика розглядає волюнтативність у руслі теорії мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж. Серль), згідно з якою традиційно вичленовують пять шляхів досягнення людиною певної мети з допомогою слова, тобто типів ілокутивних актів: репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви, декларації. Спонукання корелює з директивним мовленнєвим актом, інтенційно зорієнтованим на адресата з метою здійснення ним бажаної для мовця дії, що, зі свого боку, детермінує двосубєктність волюнтативної ситуації - облігаторність продуцента як субєкта мовленнєвої дії та реципієнта як субєкта-виконавця каузальної дії. Крім того, до характерних ознак імперативних висловлень дослідники відносять діалогічність, зорієнтованість на програмування поведінки контрагента, безпосередню чи опосередковану маніпулятивність, які здебільшого супроводжують емоційна маркованість, розмовно-стилістична забарвленість та нашарування різноманітних субєктивно-модальних відтінків.
Натепер залишається дискусійним питання співвідношення субєктивної модальності з категорією оцінки. З одного боку, аксіологічність витлумачують як гіперкатегорію, яка, поглинаючи категорію модальності, обєднує різнорівневі мовні одиниці, що експлікують позитивне або негативне ставлення до змісту повідомлюваного [10], з іншого - оцінку розглядають як один із видів модальності, що накладається на дескриптивний зміст висловлення [4] і, виконуючи соціально-прагматичну роль, почасти репрезентує багатоярусні імпліцитні модальні смисли. За визначенням В. М. Телії, аксіологічна модальність - це звязок, установлений між ціннісним орієнтиром продуцента / реципієнта та позначуваною реалією, що характеризується як позитивна або негативна на будь-яких підставах відповідно до нормативних «стандартів буття речей» у певній картині світу [13, с. 22-23]. Сплутування двох категорійних універсалій, на нашу думку, спричинене передусім тим, що в більшості дефініцій поняття «модальність» присутній термін «оцінка» (оцінка мовцем змісту повідомлення щодо його реальності / ірреальності, вірогідності / невірогідності, можливості / неможливості тощо). Чіткості в їхньому розмежуванні не додає й той факт, що реалізатори субєктивно-модальних значень, демонструючи функційну дублетність, у відповідних контекстних умовах почасти перебирають на себе роль експлікатора чи інтенсифікатора аксіологічного модусу.
Припускаємо, що модальні оцінні значення зосереджені на покордонні двох самодостатніх категорій. Облігаторність субєкта та його ставлення до висловленого, а також зумовленість оцінок обєктивованою реальністю - інтегрувальні ознаки, зони дотику, модальності й аксіологічності, що детермінують часткову, периферійну, транспозицію оцінних сем у субєктивно-модальні. До розряду модальних операторів лінгвістика зараховує лише раціональну та емоційну оцінки. Щодо визначення статусу останньої серед мовознавців немає одностайності. Одні категорично виводять її за межі модальності [14], інші до кола модальних відносять широкий спектр емоційних реакцій мовця на події, явища довкілля [6; 8], ще інші модальними називають лише структури з вербалізованими у вигляді усвідомлених (логічно опрацьованих) категорій добра і зла (на щастя, як на зло тощо) емоційними оцінками [5].
Широке тлумачення аксіологічності спричинило появу терміна «емоційно-експресивна оцінка». Значення вирізнененої кваліфікації, очевидно, також знаходиться у так званій синкретичній зоні, на межі з категорією оцінки, укотре потверджуючи загальновизнану в мовознавстві думку, що «чистих», вільних від міжкатегорійної взаємодії, лінгвістичних явищ не існує. Експресивність увіходить до семантичної структури модального висловлення як її прагматичний компонент, основне завдання якого - актуалізувати той чи той елемент змісту, спрямувати увагу реципієнта у відповідному напрямку. За аналогією до логічних лінгвістичні аксіологічні модальні значення класифікуємо на компаративні (виражені у формулах «краще» / «рівноцінно» / «гірше») та абсолютні (порівняння не актуалізоване - «добре» / «байдуже» / «погано»). І раціональна, й емоційно-експресивна оцінка за змістом може бути як позитивною (меліоративною), так і негативною (пейоративною), причому цей зміст часто детермінований контекстом.
Висновки і пропозиції. Навіть побіжний огляд основних складників субєктивної модальності засвідчує значну кількість лакун у її студіюванні, назрілу потребу в систематизації значеннєвої розгалуженості цієї частини загальномодальної парадигми. Звернення до набутків української академічної граматики, семантико-функційної теорії, комунікативної та прагматичної лінгвістики забезпечить ідентифікування змістового поля субєктивної модальності, супроводжуване вдокладненою класифікацією її семантичних зон, установлення симетрично-асиметричних звязків досліджуваної універсалії з іншими категоріями, ранжування засобів її репрезентації в сучасній українській мові.
модальність семантика субкатегорійна
Список літератури:
1.Бацевич Ф.С. Нариси з лінгвістичної прагматики: [монографія] / Ф.С. Бацевич. - Львів: ПАІС, 2010. - 336 с.
3.Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / І.Р. Вихованець. - К.: Наукова думка, 1988. - 256 с.
4.4. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки / Е.М. Вольф. - М.: КомКнига, 2006. - 280 с.
5.Доценко О.Л. Семантико-прагматичний синтаксис: особливості вираження модальності: [монографія] / О.Л. Доценко. - К.: Міленіум, 2006. - 226 с.
6.Козловський В.В. Про прагматичну спрямованість субєктивно-оцінного аспекту модальності / В.В. Козловський // Мовознавство. - 1991. - № 3. - С. 68-73.
7.Космеда Т.А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки / Т.А. Космеда. - Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - 350 с.
8.Космеда Т.А. Категория оценки и категория модальности: точки соприкосновения и отличия / Т.А. Космеда // Вопросы функциональной грамматики: сборник научных трудов; [под ред. М.И. Конюшевич]. - Гродно: ГрГУ, 2001. - Вып. 4. - С. 94-104.
9.Сафонова Н.М. Еволюція поглядів на субєктивну модальність / Н.М. Сафонова // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Вип. 34. - Ч. І. - Львів: ЛНУ імені І.Я. Франка. - 2004. - С. 74-80.
10.Старостина Ю.С. Интерпретация лингвистической оценки в терминах аксиологических суждений / Ю.С. Старостина // Вестник СамГУ. - 2007. - № 3 (53). - С. 232-241.
11.Сучасна українська літературна мова: підручник / [А.П. Грищенко, Л.І. Мацько, М.Я. Плющ та ін.]; за заг. ред. А.П. Грищенка. - К.: Вища школа, 1997. - 493 с.
12.Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / [за заг. ред. І.К. Білодіда]. - К.: Наукова думка, 1972. - 515 с.
13.Телия В.Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В.Н. Телия. - М.: Наука, 1986. - 143 с.
14.Шинкарук В.Д. Категорії модусу і диктуму у структурі речення: [монографія] / В.Д. Шинкарук. - Чернівці: Рута, 2002. - 217 с.