Своєрідність репрезентації концепту краса в сакральному вимірі
Донбаський державний педагогічний університет
Своєрідність репрезентації концепту краса в сакральному вимірі
Швидка Н.В.
Статтю присвячено створенню парадигми біблійних символів як маркерів концепту краса в українській лінгвокультурі. Визначено парадигмальні відношення між основними біблійними символами, доведено їхню потужність у реалізації сакральних понять. Розширено систему вербалізаторів, що обєктивують концепт краса в релігійному вимірі. Окреслено образно-асоціативний потенціал старозаповітних і новозаповітних символів як деклараторів концепту краса. Виявлено імпліцитні номінації семи краса й зясовано особливості їх репрезентації в біблійній концептосфері. краса біблійний символ сакральний
Ключові слова: біблійна концептосфера, релігійний символ, концепт краса, вербалізатор, парадигма, асоціативний маркер.
Постановка проблеми. Для сучасного українського мовознавства актуальним є аналіз мовних явищ у лінгвокультурологічному аспекті, зокрема вивчення мови в кількаплощинному вимірі: взаємозвязку мови й ментальності, мови й культури, мови й звичаїв, традицій українців тощо. Відтак, пріоритетним є антропоцентризм в інтегральному дослідженні, спрямованому на моделювання інваріантної структури певного сегмента українськомовної картини світу. Одним з таких складників є концепт краса, що репрезентує уявлення про універсальну ознаку буття - красу, яку виокремлюють у процесі емоційно-естетичного освоєння дійсності. На сьогодні в філософії та естетиці наявні наукові напрацювання щодо витлумачення поняття краса в царині прекрасного (Аристотель, Геракліт, Т. Гоббс, Дж. Сантаян та ін.), красу вважали ідеєю божественного, прекрасного, утіленого в речах (Платон, Августин, Хома Аквінський та ін.), її характеризували як феномен людської психіки (М. Мендельсон, Д. Юм). У психології та нейрофізіології естетики досліджують сексуально-емоційну реакцію індивіда на красу, його фізіологічну здатність до сприймання прекрасного (М. Германов, І. Ренчлер, П. Симонов та ін.).
Аналіз останніх досліджень і публікацій. В україністиці О. Мельничук, В. Скляренко висвітлили етимологію лексем-маркерів краси: гарний, краса, красивий; П. Грищенко описав на діалектному матеріалі семантичні звязки дериватів з основою крас-; О. Тищенко схарактеризував зміст етимонів *кгаБа, *gaгnь у межах словянського лексико-семантичного поля «позитивні емоції»; Н. Бутенко, Д. Терехова завдяки асоціативному експерименту виявили стереотипні уявлення українців про красу, про наявність цієї ознаки в зовнішності людини; С. Бибик, С. Єрмоленко, І. Сахно порушували проблему сполучуваності слів із семою краса; О. Цапок заналізувала мовні засоби представлення етноконцепту краса в українській поезії шістдесятників.
Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми. Парадигма вербалізаторів концептуально маркованих символів поняттєвого поля краса й особливості їх репрезентації в біблійному вимірі є недостатньо дослідженим обєктом в українській лінгвокультурі. Інтерпретація біблійного дискурсу з позиції лінгвокультурології, виявлення архетипних, стереотипних, символьних й асоціативних значень потребуєсистемного аналізу для зясування статусу сакрального символу в мовній картині світу та його концептуального відбиття. У цьому і вбачаємо актуальність пропонованої наукової розвідки.
Мета статті. Аналіз образно-асоціативного потенціалу старозаповітних і новозаповітних символів з онімним компонентом як деклараторів концепту краса.
Виклад основного матеріалу. Концептуалізація є маркером ментального вияву спільноти, унікальних духовних надбань соціуму. При концептуалізації біблійні символи формують розгалужені синонімічні парадигми, у яких вияскравлено асоціативну образність. Такі мовні одиниці моделюють безперервний процес культурного розвитку, фіксують і транслюють загальнолюдські універсалії, формуючи особливе світосприймання мовців, уможливлюють реалізацію конструктивних настанов Святого Писання. Такий спосіб усвідомлення завдяки залученню вторинних асоціацій, закодованих у концептах, символах, архетипах як складників лексико-фразеологічної системи, є основним чинником, що зумовлює особливість мовної картини світу.
Концептуальна картина світу оперує поняттям концепт, реалізуючи такі домінантні функції: інтерпретативну (забезпечення світосприймання) і регулятивну (є універсальним орієнтиром у світі). Універсалії концептосфери залучають до свого складу концепти-архетипи, що є сталими структурами обробки, збереження та репрезентації колективного досвіду. Такі архетипи, зберігаючи й репродукуючи колективний досвід культурогенезу, забезпечують спадковість і єдність загальнокультурного розвитку. Тому концепти, обєктивовані мовою, називають культурними, а їхні назви кваліфікують як домінантні терміни культури. Концепт краса є універсалією, він функціює в концептосфері культури багатьох етносів. Ще за часів Платона красу, добро та істину вважали найвищими цінностями, рушійними чинниками розвитку суспільства. С. Кримський зазначав, що ці три складники кваліфікують як наскрізні архетипи культури й науки загалом [4, с. 97]. На думку Аристотеля, краса існує лише для розуму людини, адже завдяки мисленнєвим операціям порівняння, виміру, судження можливо її пізнати. На звязку краса - людина давньогрецькі філософи акцентували й тоді, коли йшлося про ідеал гармонійної людини, «з доброчесністю душі» й красою тіла. Красу насамперед вони ототожнювали з космосом, частиною якого є людина, і порядком, тобто гармонією. Гармонія, міра й досконалість - це визначені античними філософами компоненти краси Всесвіту [10, с. 62].
Кожна культурна епоха корегувала й доповнювала загальносвітовий зміст концепту краса, зокрема для середньовічного соціуму такий зміст визначався концептом Бог. В епоху середньовіччя красу повязували насамперед з нормами християнської моралі. Водночас з поняттям краса було залучено до ментального простору й дуальну опозицію потворне, яке кваліфікували як зло, гріховність. На усвідомлення краси мала неабиякий вплив релігійність, побожність, християнська праведність. Такі ознаки увиразнюють етнічні стереотипи, оскільки для українців духовні цінності завжди були пріоритетними.
Засобами відбиття культури є мовні одиниці, або мовні рефлекси, що структурують концепти і є своєрідними «згустками» культури у свідомості людини, тим, у вигляді чого культуру залучено до ментального світу індивіда. Ядерну зону концепту краса в українській мовній картині світу репрезентують лексеми краса, врода, похідні від них - красивий, прекрасний, вродливий тощо. Сучасний зміст зазначених мовних одиниць представляє ознаку краса як притаманну певним субєктам, обєктам чи явищам дійсності. Саме такий зміст фіксують словникові дефініції: «Краса - це властивість, якість гарного, прекрасного» [8, с. 326].
У мовознавстві відсутня одностайна позиція щодо етимології іменника краса. Її мотивують дієсловом *ЬгоБа - славити, хвалити й іменником *Ьгоб - слава (М. Фасмер, М. Шанський,
О. Преображенський); повязують цей номен з лит. *кагБІаБ - гарячий, *кагБІІ8 - спека, жара (Ф. Славський), унаслідок чого первинним значенням *кгаєа вважають «блиск вогню», трансформоване пізніше в «колір вогню, яскравість»; відомою є думка щодо встановлення звязку іменника *кгаєа з дієсловом *кге8аЯ - первісно «створювати, творити» [12, с. 96-97]. При зіставленні наявних концепцій помітне тяжіння до асоціативного звязку краса - вогонь, світло. На формування асоціатів краса і світло істотно вплинули тексти Біблії, у яких Бог є першоджерелом усього сущого на землі, зокрема й краси речей і краси будь-яких творінь. «Бог є світло» (1 Ів. 1:5), «Він зодягає світло, як шати...» (Пс. 103:2), «...від виду стегон Його й додолу огонь, а від стегон його й догори на вигляд сяйва ніби палаюча мідь» (Єз. 8:2). На підставі текстів біблійних оповідей можна виокремити взаємозвязок Бог - світло - краса, спроектований на створену Богом людину: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив...» (1М. 1:27), а відтак - від моменту творення в людину було закладено Божий образ краси, Його світло, це і є екзистенційною викінченістю тлумачення християнської віри ^ краси. Віра живе в тій глибині особистісного «Я», яку в українській культурній традиції (кордоцентризм) називають «серце». Як зазначав Г. Сковорода: «Серце є божественне в людині. Внутрішня людина є Бог [11, с. 226].
Аналіз структури ядерних мовних репрезентантів концепту краса в біблійному дискурсі засвідчує його глибинні звязки з концептами Бог, світло, вогонь, життя; концепт світло слугував підґрунтям для метафоричного зближення концептів краса - зоря, що сформували діахронічний зміст досліджуваного концепту.
Особливістю біблійної концептуалізації є спосіб вербалізації: залучення метафоричних чи метонімічних принципів, відбиття прототипних і стереотипних уявлень у символічних або фразеологічних одиницях прецедентного тексту. Концепт і символ - категорії, що, попри неоднозначне їх визначення в лінгвокультурології, перебувають в одновимірній площині й мають спільні ознаки: багатозначність, розгалужену сукупність конотацій, аксіологічних уявлень, нечіткість змістових меж, наявність перехідних зон тощо. Концепту, зреалізованому в понятті, образі, символі, підвалинами яких є внутрішня форма, притаманна значна кількість конотацій, які дають змогу залучити до власного поняттєвого поля інші концептуальні значення, близькі до нього й опозиційовані йому, змоделювати комплекс понять, образів, символів, що утворюють ту чи ту концептосферу. Асоціативне й конотативне забарвлення вербального образу в процесі символізації, як втілення концептуального значення, відбувається в кілька етапів: усвідомлення вторинної номінації як образного узагальнення; осмислення вербалізованого поняття. Мова експлікує концепти, закріплюючи й транслюючи інформацію про позамовні обєкти. Структуру будь-якого біблійного концепту моделює сукупність вербалізаторів: семи, лексеми, синонімія, антонімія, конотації, символи, гіпері гіпонімічні відношення, етимологічне й фразеологічне значення. Вербалізація концепту демонструє його значеннєвий потенціал і сприяє поширенню інформації про його змістове наповнення. Під час дослідження біблійного концепту й символу, за їх архетипного усвідомлення, значущим є й етнічно-національний складник. Номінативним традиціям притаманні саме ті «заповітні» поняття, які прагнув зберегти кожен народ, зокрема український етнос Марію, обрану для народження Божого Сина, названу в Біблії «благодатною»: «...Радій, благодатная [повна благодаті Божої, тобто ласка Божа з Його дарами], Господь із тобою!» (Лк. 1:28); «...Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї!» (Лк. 1:42), «...бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть, бо велике вчинив мені Потужний! Його ж Імення святе...» (Лк. 1: 48-49), маркує Богородицею, Царицею Небесною, Божою Матірю, Пречистою Марією, Пресвятою Дівою, Пресвятою Богородицею, Христовою Матірю. Ці номени притаманні насамперед текстам магічного призначення в народно-лікувальних практиках і молитвам. Лексичний інваріант Діва Марія поширений у західноєвропейській культурі, де закцентовано на сімейних, інтимних стосунках. Отже, біблійний концепт і символ спроектовують духовні поняття на конкретний етнічний простір.
Вербалізують сакральні концепти експліцитно й імліцитно виражені значення лексем. Експліцитна вербалізація концепту краса передбачає залучення мовних одиниць із семами крас-, вродлив-, наприклад: Йосип Прекрасний - символ не лише красивої, а й цнотливої людини з непохитною вірою в Бога, яку він не асимілював у Єгипті «...А Йосип був гарного стану та вродливого вигляду» (1М. 39:6). Лексема прекрасний у своєму значенні містить вказівку на ступінь вияву ознаки краси й виражає модус позитивного оцінювання. У зовнішності біблійних персонажів має вияв ще й духовна краса, репрезентуючи яку, старозаповітні та новозаповітні оповіді обєднують мовні засоби на підставі архетипної зорової асоціації краса - світло. Наприклад, Сарра «жінка вродлива з обличчя», «дружина-красуня» (1М. 12:11), «вельможа, княжна» (1М. 17:15); Ревекка - з євр. «полонена красою» або «зачарування красою» (1М. 24:16); Суламіф - уособлення дівочої краси, образу коханої: «Яка ти прекрасна, яка ти хороша!... Як лілея між тереном» (Пісн. 1:15; 2:1), «...немов та досвітня зоря, прекрасна, як місяць, як сонце ясна...» (Пісн. 6:10); Давид - з євр. «улюблений», Бог наділив його красою, талантом, розумом і відвагою. Про нього Господь сказав: «Я не суджу людини по обличчю, як люди, я дивлюсь на серце» (1 Сам. 17:41-45) тощо.
Імпліцитне називання певної реалії відбувається завдяки активізації імплікаціоналу семантики лексичної одиниці, який є «периферією значення слова, утвореного імплікацією додаткових, але важливих у контексті ознак поняття..., зокрема певних стереотипних асоціацій [7, с. 178]. Для біблійних символів саронська лілея - уособлення прекрасної жінки; кедр ливанський - описовий зворот привабливої чоловічої краси й сили; Еденський сад - райське життя, джерело земних благ, гармонійне життя, розкіш тощо імплікаціоналом є знання лінгвоспільноти фонової інформації про внутрішню та зовнішню красу, тобто імпліцитно вербалізована сема краса.
Особливість біблійної символіки, на думку
Новий Єрусалим символізує жінку, короновану вінцем з 12 зірок. Біблійні числа мають певне символічне маркування, зокрема 12 означало обраних (12 патріархів, синів Якова, 12 колін Ізраїля, 12 апостолів Христа, по 12 тисяч на кожне коліно обраних (Об. 7:4-8). Відтак, 12 - символ організаційної повноти, тому 12 зірок символізують жінку як небесну структуру. На 12-ти брамах написано назви 12-ти племен Ізраїлю (Об. 7:4-8), а на підвалинах - імена 12-ти апостолів Агнця. Місто - досконалий куб з периметром основи 12 тисяч стадій (близько 2220 кілометрів). Символічне число 12 є мірою довжини, ширини, висоти міста, і в біблійному пророцтві символізує організаційну структуру, чудово розплановану для здійснення Божого вічного наміру, тому розміри Нового Єрусалима гармонійні. Вочевидь, це місто, у якому немає нічого неправильного або хибного (Об. 21:15-17, 22). Завдяки дорогоцінним будівельним матеріалам місто є променистим: Єрусалим «щире золото, подібне до чистого скла» (Об. 21:18-21). Підвалини міста прикрашені 12-ма коштовними каменями як символ священного служіння, де Ісус Христос є «Світильником» (Об. 21:23). 12 брам - перлини дивовижної краси - нагадують Ісусову ілюстрацію, у якій він ототожнював Боже Царство із цінною перлиною. Тому Новий Єрусалим вияскравлює унікальну красу, справжню цінність, неперевершеність Майстра.
У картинах Божого Царства домінує біла кольорова гама, яка є експресивно-стилістичними вузлами психологічного й асоціативного підтексту і має особливе символічне навантаження: святість, чистота, духовність, істина й одкровення, невинність, радість. Найчастіше білий колір Іван Богослов бачить під час видінь небесного світу (місту не потрібні ні сонце, ні місяць, бо його освітлює слава Божа і Світильник - Ісус (Об. 21:22, 23). Репрезентована в межах одного контексту така кольорова гама створює винятково емоційний дискурс, акцентуючи на есхатологічному змісті.
Неабиякого значення набуває символіка вісону - тонкої коштовної лляної тканини найвищої якості, бо «вісон то праведність Святих» (Об. 19:8). Відтак, апокаліптично образний вісон є маркером моральної досконалості та праведності: «...А війська небесні, зодягнені в білий та чистий вісон, їхали вслід за Ним на білих конях» (Об. 19:14), такої ж символічної образності набувають лляні шати: «. А на престолах я бачив двадцятьох чотирьох старців, що сиділи, у шати білі одягнені, а на головах своїх мали вінці золоті» (Об. 4:4). Золото - символ слави, а білий колір шат символізує моральну чистоту, праведність, справедливу владу. Це один з найпоширеніших біблійних кольоративів, асоційований з небесною сферою, світлом, ангелами, Божественністю Христа, а отже, - і з вічністю. На думку Ф. Уілрайта, світло конотує владу, влада - це Бог, місце перебування Бога - небо [9, с. 88]. Новий Єрусалим символізує духовну безпеку, а на тих, кому дозволено ввійти до нього, чекає життя, оточене красою.
Висновки і пропозиції. Ідея Обявлення - змістова домінанта Святого Писання, є тим ядром, навколо якого сформувалася біблійна концептосфера. Вербалізовані біблійні концепти (символи, фразеологізми, алегорії тощо) транслюють «заповітні» істини впродовж століть. Концептуальний аналіз уможливлює зясування значення, залучає до поняттєвого поля інші номени, категорії, образи, символи тощо, тобто когнітивні уявлення. Дослідження біблійного концепту повинно ґрунтуватися на виявленні його відношень з іншими компонентами тексту, «з урахуванням того, що в поняттєвому вимірі концепти включають часто різноаспектні константи, які передають сутність як загальнолюдських, так і національно орієнтованих цінностей, зокрема таких морально-етичних категорій, як: добро, зло, віра, правда, доля, гріх, краса тощо» [3, с. 134]. Концепт краса, вербалізуючись у біблійному дискурсі, експлікує лексичну взаємодію архетипних, асоціативних, метафоричних і символьних значень, що створюють стереотипні уявлення українського етносу. Тому вважаємо перспективним системний аналіз біблійних концептів, що сприятиме відтворенню цілісної українськомовної картини світу.
Список літератури
1.Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / [переклад проф. Івана Огієнка]. К.: Українське Біблійне Товариство, 2003. 1375 с.
2.Грищенко П. Ю. Мова як акумулятор культури і одна з форм її вираження / П. Ю. Грищенко // Мова і культура. К.: Наукова думка, 1986. С. 66-90.
3.Кононенко В. І. Концепт і символ: лінгвокультурологічний аспект / В. І. Кононенко // Мова. Людина. Світ: До 70-річчя професора М. Кочергана: зб. наук. статей. К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. С. 157-162.
4.Кримський С. Б. Архетипи української культури / С. Б. Кримський / / Феномен української культури: методологічні засади осмислення: зб. наук. праць. К., 1996. С. 97-98.
5.Левченко О. П. Символи у фразеологічних системах української та російської мов: лінгвокультурологічний аспект: дис. ... докт. філол. наук: 10.02.01; 10.02.02 / Олена Петрівна Левченко. Львів, 2007. 443 с.
6.Решетняк О. О. Парадигма біблійних символів з онімним компонентом в українській лінгвокультурі: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Олена Олександрівна Решетняк. Словянськ, 2015. 258 с.
7.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. Полтава: Довкілля К, 2006. 716 с.
8.Словник української мови: В 11-ти т. Т. IV / Ред. кол.: І. К. Білодід (голова) та ін. К., 1970-1980.
9.Уилрайт Ф. Метафора и реальность / Ф. Уилрайт // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С. 82-110.
10.Цапок О. М. Мовні засоби репрезентації концепту краса в поезії українських шістдесятників: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Олена Миколаївна Цапок. Черкаси, 2003. 191 с.
11.Чижевський Д. Філософія Г. Сковороди / Д. Чижевський. Харків: Акта, 2003 432 с.
12.Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. М., 1979. Вып. 3. 199 с.; 1985. Вып. 12. 187 с.