Аспекти протидії злочинності у військових формуваннях України
Відповідно до чинного кримінального законодавства військовими злочинами визнаються передбачені розділом ХІХ ст. Кримінального кодексу України злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобовязаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.
Суспільна небезпечність військового злочину полягає в спричиненні шкоди або створенні загрози її заподіяння охоронюваним законодавством України про кримінальну відповідальність інтересам особи, суспільства, держави. Тому кожний злочин проти встановленого порядку несення або проходження військової служби обовязково спричиняє шкоду або несе загрозу спричинення шкоди військовій безпеці України.
Завданням статті є визначення поняття військової злочинності, аналіз окремих аспектів протидії їй і внесення пропозицій з удосконалення законодавства у воєнній сфері.
Проходження військової служби полягає в здійсненні військовослужбовцями професійної діяльності у відповідних військових формуваннях держави, повязаної із захистом Вітчизни.
Порядок проходження військової служби регулюється низкою нормативних актів: військовими статутами Збройних Сил України, законами України «Про військовий обовязок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», законодавчими актами, які визначають правовий статус, призначення й завдання конкретного військового формування (правоохоронного органу спеціального призначення), положеннями про проходження громадянами України військової служби у військових формуваннях України тощо.
Несення військової служби - це діяльність військовослужбовців із захисту Вітчизни, що характеризується набуттям ними спеціальних повноважень і покладенням особливої відповідальності під час виконання завдань бойового чергування, внутрішньої, прикордонної, вартової (вахтової) та патрульної служб на певний період часу.
Надані визначення дають змогу уявити, що несення військової служби є складовою проходження військової служби та співвідноситься з ним як частина із цілим.
Водночас не всі злочини. що скоєні військовослужбовцями, є військовими. Судова та прокурорсько - слідча практика містить багато прикладів вчинення солдатами, сержантами, прапорщиками, офіцерами злочинів, не передбачених розділом ХІХ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК України), у тому числі в позаслужбовий час.
Таким чином, коли йдеться про військову злочинність, то завжди мається на увазі явище, яке охоплює: а) вчинення військовослужбовцем чи військовозобовязаним під час проходження зборів злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України; б) вчинення злочину службовцем Збройних Сил України чи іншого військового формування; в) скоєння злочину на території військової частини (установи).
Слід зазначити, що в кримінологічній науці протягом тривалого періоду було відсутнє єдине визначення такого поняття, як злочинність. Зокрема, Н.Ф. Кузнєцова та А.С. Шляпочников під злочинністю розуміли «соціальне, історично обумовлене явище, яке виникає <...> з появою приватної власності та розділенням суспільства на класи». Як «соціальну систему, якій притаманні такі характеристики, як цілеспрямованість, відкритість, самодетермінація та розвиток у разі прорахунків боротьби з нею», розглядала злочинність А.І. Долгова. У свою чергу Г.Г. Шиханцов висловлював думку про те, що злочинність - це комплекс соціально-обумовлених діянь, що мають відносно масовий характер, які створюють підвищену небезпеку й розглядаються чинним кримінальним законодавством як злочини. Про те, що злочинність є явищем соціального або соціально-правового характеру, писали І.М. Даньшин, В.В. Василевич, Ю.В. Чуфаровський та багато інших авторів. Аналіз позицій сучасних кримінологів свідчить про те, що дискусія в цьому напрямі триває в попередніх межах, універсальне визначення злочинності відсутнє. У звязку із цим слушною вбачається думка С.М. Іншакова про те, що «складність проблеми злочинності проявляється у відсутності у вчених єдності під час визначення кримінального феномена», а також думка І.І. Карпеця про наявність багатьох підходів до розуміння злочинності.
Проблеми протидії злочинності у військових формуваннях України багато в чому обумовлюються факторами, причинами й умовами, що їй сприяють. Лише після повного або часткового усунення цих обставин, нейтралізації їх негативного впливу на порядок несення або проходження військової служби можливо досягти певного результату з протидії злочинності. Система та зміст основних напрямів профілактичної діяльності у військах повинні відповідати структурі та змісту причин, які обумовлюють існування злочинності в державі та її військових формуваннях.
У цілому заходи протидії військовим злочинам поділяються на загальносоціальні, спеціально - кримінологічні й індивідуальні.
Важливою проблемою протидії злочинам у військових формуваннях є високий рівень їх латентності. Зокрема, у період за 2002-2012 рр. органами прокуратури виявлено 163 прихованих військовими службовими особами від керівництва вищого рівня, Військової служби правопорядку в Збройних Силах України, контролюючих органів і прокурорських працівників злочинів. Досліджуючи окремі аспекти цього питання, потрібно зауважити, що юрисдикція цієї правоохоронної структури з виявлення та протидії злочинам у зазначений період не розповсюджувалася на інші, крім Збройних Сил України, військові формування. Військова злочинність у таких військових формуваннях, як Управління державної охорони України, Державна прикордонна служба України. Служба безпеки України, Національна гвардія України, Адміністрація державної спеціальної служби транспорту Міністерства інфраструктури України, під контролем служби правопорядку не перебуває. Не можна не погодитися з тим, що Військова служба правопорядку в Збройних Силах України керується власним досвідом. Вона не може належним чином обєктивно виконувати свої функції, оскільки керівник Служби призначається за поданням начальника Генерального штабу Збройних Сил України та фактично підпорядковується йому.
З метою розширення компетенції Військової служби правопорядку в Збройних Силах України з протидії злочинності у військах у 2015 р. на розгляд Верховної Ради України винесено проект Закону України «Про Військову поліцію» від 21.01.2015 р. № 805. Законопроектом, зокрема, передбачено створення на базі спеціального правоохоронного формування в складі Збройних Сил України Військової служби правопорядку в Збройних Силах України військової поліції та наділення її повноваженнями досудового розслідування злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів).
Відповідно до результатів соціологічного опитування, проведеного відділом прикладних соціологічних досліджень Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, коефіцієнт ефективності діяльності прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (реформованої військової прокуратури - М.Т.) у 2012-2013 рр. за середніми оцінками є найвищим порівняно з іншими правоохоронними органами та складає 3,17, у той час як оцінка діяльності міліції та Служби безпеки України за шкалою ефективності оцінюється значно нижче - 3,04, Управління з питань запобігання та виявлення корупції Міністерства оборони України - 2,99.
Діяльність Військової служби правопорядку з виконання покладених на неї завдань отримала найнижчу оцінку (2,93).
Приховування злочинів командирами (начальниками) відповідного рівня від органів прокуратури, військового командування та Військової служби правопорядку в Збройних Силах України здійснюється, як правило, у звязку з «круговою порукою» у військових підрозділах і приховуванням таких фактів із боку службових осіб органів військового управління. При цьому залежно від місця вчинення злочину, категорії й обставин скоєного правопорушення, колом такої «поруки» може охоплюватися сержантський склад, командування підрозділу, де проходить службу військовослужбовець, а в деяких випадках - навіть керівництво військової частини.
Військовослужбовці в більшості випадків не називають особу, яка вчинила злочин; у той, чи інший спосіб впливають на потерпілого та приховують або знищують знаряддя й сліди злочину. Такий стан справ можливий у військових колективах, де неналежним чином проводиться виховна робота, сержанти й офіцери не користуються авторитетом у підлеглих, а неформальні лідери, навпаки, встановлюють свій порядок взаємовідносин. військовий злочин кримінальний законодавство
Командування військових частин (установ, організацій), яким стало відомо про вчинений злочин через небажання отримання негативної оцінки з боку командування вищого рівня, застосування заходів прокурорського реагування, громадського резонансу, вчинене підлеглими суспільно небезпечне діяння та його наслідки приховують. Це може бути зроблено, зокрема, шляхом покладення військовослужбовця, до якого застосовано нестатутні заходи впливу, до районної (міської) лікарні замість військового госпіталю, укриття нестачі майна, пропонування неправомірної вигоди представникам контрольно-ревізійних органів або вчинення зловживання впливом стосовно них, термінового звільнення субєкта вчиненого злочину з військової служби «попередньою датою» тощо. В окремих випадках командири навмисно відтерміновують час повідомлення органам досудового розслідування та прокуратури про вчинення кримінального правопорушення, розраховуючи на примирення потерпілих осіб із правопорушником, відшкодування їм завданих злочином збитків тощо.
Кримінально-правова статистика свідчить про те, що, на жаль, серед засуджених за військові злочини з кожним роком збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 р. цей показник становив 36%, у 1997 р. - 47%, у 1998 р. - 52%, у 1999 р. - 54,5%, а в 2000 р. - 55%). У 2005 р. питома вага офіцерів і прапорщиків, засуджених за злочини, передбачені ст. ст. 423-426 КК України, склала 68% від загальної кількості засуджених за військові службові злочини військовослужбовців, а в 2007 р. - 68,3%. Спостерігається також збільшення показника участі офіцерів у злочинних діях, що вчинені в Збройних Силах України. У 1994 р. він складав 7%, у 2004 р. - 24%, у 2008 р. - 29%. У 2009 р. - 56 офіцерів, 29 мічманів і прапорщиків, 30 сержантів і старшин (44,7% від загальної кількості засуджених).
Викликають занепокоєння факти вчинення злочинів співробітниками правоохоронних військових формувань (Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Військової служби правопорядку в Збройних Силах України), а також військовими службовими особами відомчих контрольних органів. Більшість злочинів вчинюється ними з використанням повноважень представників влади або з використанням службового становища всупереч інтересам військової служби. Скоєння цією категорією військових службових осіб протиправних діянь характеризується не лише негативно-зневажливим ставленням до інших військовослужбовців (у тому числі підлеглих), а й до норм чинного законодавства в цілому. Слід зауважити, що як правоохоронці, так і представники контролюючих органів чітко усвідомлюють, протиправність своїх дій; форма вини при цьому характеризується прямим або непрямим умислом.
За 2012 р. спеціально уповноваженими субєктами у сфері протидії корупції за вчинення адміністративних корупційних правопорушень стосовно військовослужбовців і працівників Збройних Сил України складено 115 протоколів, що на 3,6% більше ніж за 2011 р. (135).
Ситуація ускладнюється тим, що адміністративні правопорушення з ознаками корупції, скоєні особами офіцерського складу, становлять 65,9% від вчинених військовослужбовцями взагалі (із числа притягнутих до адміністративної відповідальності).
З них 37,5% адміністративних корупційних правопорушень скоєно старшими офіцерами.
У 2012 р. за вчинення злочинів з ознаками корупції судами звільнено від кримінальної відповідальності 21 особу, при цьому з військової служби звільнено лише 10 осіб. У звязку із цим має сенс у законодавчому порядку внести зміни до Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» щодо посилення відповідальності за корупційні правопорушення. Зокрема, пропонується передбачити право командування щодо звільнення військових службових осіб із військової служби у випадку постановлення судом ухвали про звільнення цих осіб від кримінальної відповідальності за вчинення корупційного кримінального правопорушення.
Слідчо-прокурорська та судова практика свідчить про те, що підбір кадрового складу, забезпечення належного контролю за діяльністю молодших командирів, а також підтримання статутного порядку у військових частинах залишають бажати кращого. Далеко не у всіх військових колективах створено атмосферу нетерпимості до порушень військової дисципліни, розкрадання військового майна, «хуліганства» в погонах тощо. Аналіз факторів військової насильницької злочинності дозволяє стверджувати, що нестатутні взаємовідносини «автоматично» не зникнуть із військового середовища навіть за умови запровадження військової служби винятково за контрактом.
Зазначений інститут сержантів доцільно було б запроваджувати також у військових інститутах (факультетах), так само й під час проходження зборів студентами вузів із військовими кафедрами. Відомо, що сержантський склад, призначений із числа курсантів, як правило, лише на початковому етапі виказує принциповість у керівництві своїми товаришами по службі. Це повязано з тим, що сержантський склад військових інститутів, на відміну від військ, мусить виконувати обовязки протягом пяти років, а це достатньо великий строк для однієї посади. Виконання керівних функцій відволікає сержанта від навчання, що є додатковим негативним фактором із послаблення контролю за підлеглими. Під час навчання можливі зміни в сімейному стані, народження дітей, що також відволікає від виконання безпосередніх обовязків. І насамкінець, курсант на посаді сержанта розуміє, що в подальшому він зрівняється у військовому званні з усіма своїми підлеглими, та не бажає псувати з ними стосунки.
Тому за умови вимогливості військовослужбовців сержантського складу, поєднаної зі справедливим ставленням до підлеглих курсантів, майбутні офіцери матимуть можливість набути розуміння вимог військових статутів не лише на заняттях, а й у повсякденній службовій діяльності.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що військова злочинність є серйозним негативним явищем, що істотно впливає на боєздатність воєнної організації України. Протидія злочинам у військах має стати пріоритетним напрямом діяльності не лише для відповідних державних органів і керівників військових формувань, а й орієнтиром кожного солдата (матроса), сержанта, прапорщика офіцера.