Мотиваційно-глибинний процес пізнання психіки суб’єкта
Мотиваційно-глибинний процес пізнання психіки субєкта
Галушко Л.Я.
Глибинне пізнання передбачає розкриття функціональних особливостей психіки у взаємозвязку свідомого і несвідомого. Тому актуальності набуває вивчення проблеми латентних рівнів несвідомої мотивації субєкта у форматі дуалізму психіки.
Аналіз останніх досліджень. Функціонування психіки в її цілісності незмінно перебуває в центрі уваги філософів та психологів. Цілісність психіки в єдності свідомихі несвідомих виявів розкрита у працях Адлера, Ф.В. Бассіна, О.Ф. Бондаренка, І. Канта, В.М. Лейбіна, С.Д. Максименка, О. Татенка, Т.М. Титаренко, Д. Узнадзе, З. Фрейда, К.Г. Юнга, Т.С. Яценко й ін. [4, с. 258-356; 11, с. 50-64]. Для феноменологічного дослідження важливими є пізнання досвідного матеріалу (Г.В. Лейбніц, Ф.І. Шеллінг та ін.).
У вітчизняній психології глибинна психокорекція представлена методом активного соціально-психологічного пізнання (АСПП), розробленим Т.С. Яценко у форматі психодинамічної парадигми [9, с. 264]. Вона передбачає створення іншого світогляду на процес пізнання психічного. Таке розширення самоусвідомлення можливе при адекватному його пізнанні, в єдності сфер свідомого і несвідомого, в чому активно задіяний субєкт. Він проявляється у системі реалізації мотиваційних чинників спонтанної активності. У цьому напрямку увага центрується на розкритті здатностей психічного до розуміння мотиваційної репрезентації латентних змістів. Таке пізнання частково розкривають праці послідовників психодинамічної теорії та методу активного соціально-психологічного пізнання: І.В. Сірик («Едіпова залежність та її вплив на формування психіки субєкта»); Н.Т. Шавровська («Особливості пізнання психологічних захистів субєкта засобами психоаналізу малюнків») [11, с. 205-207].
Мета статті розкрити специфіку та проаналізувати взаємозвязок мотиваційно-глибинного процесу пізнання психіки субєкта. Завдання дослідження полягають у розкритті змісту, структурно-динамічних процесів досліджуваної теми. мотиваційний психіка пізнання
Виклад основного матеріалу. В основу концепції дослідження покладено психодинамічну теорію розроблену Т.С. Яценко, що містить: ідею цілісності психіки в єдності свідомих та несвідомих виявів в їх суперечливій сутності; розуміння активного характеру глибинних детермінант, що ініціюють невимушену, спонтанну активність субєкта в єдності сфер свідомого та несвідомого [10, с. 264].
Людина знаходиться одночасно в обєктивній зовнішній і субєктивній внутрішній реальностях, які переживаються як єдине ціле, належать їй, мають індивідуально-неповторний вияв.
Визначаючи значення зовнішніх впливів, С.Л. Рубінштейн застерігає: «Усе в психології особистості, що формується так чи інакше зовні зумовлене, але ніщо в її розвитку не може виводитися безпосередньо із зовнішніх впливів. Виводити розвиток особистості з вимог, які їй ставляться ззовні суспільством, це значить заперечувати <...> саморозвиток особистості, тобто в остаточному підсумку заперечувати саму особистість як субєкта такого розвитку» [4, с. 339].
Розглядаючи діалектичні взаємини внутрішнього і зовнішнього, Т.С. Яценко зазначає: «Внутрішні утворення є не менш значущим в контексті наслідковості сприйняття обєктивного світу його власного пізнання, що є не менш важливим аніж обєктивнийсвіт, що стоїть поза субєктивним. Таким чином, зовнішній світ у його представленості у психіці є психотворним, тобто перетворення відбуваються психікою людини так, що наслідкові ефекти цього впливають на наступне сприйняття». Т.М. Титаренко зазначає, що «внутрішнє <. > менш усвідомлене, бо дуже звичне, нерідко виявляється сильнішим і впливовішим за тиск зовнішній» [4, с. 260].
Отже, «психотворність» проявляється в тому, що обєкт психічного пізнання повинен показати не лише обєктивний світ, а й внутрішній, який задає характер і специфіку сприйняття. Психіка, яка походить з «іншого», задає відображення навколишнього світу та сама ж створює проблему обєктивності цього відображення і визначає індивідуальну неповторність, що енергетично каталізується невидимими для субєкта механізмами. Останнє повязано із проблемою соціалізації субєкта, яка привносить у регуляцію правила і закони. Тому такі перші внутрішні передумови, що задаються зовні, повязані із табу на інцест, на кровозмішення; останнє привносить нову проблему у світ відображення, це не лише самовідображення, а й уява про відображення себе в дитинстві з іншими людьми, і особливо значущим є відображення себе первинними лібідними обєктами (батьками, родичами та ін.). Усвідомлення заборони чуттєвих (сексуальних потягів) обумовлює їх витіснення, пригнічення.
Сказане вище виокремлює формування латентного періоду, який надалі характеризується посиленням процесів витіснення, що зумовлює втрату спогадів про перші роки життя [8, с. 433]. О.М. Леонтьєв, як геніальний психолог і розробник теорії діяльності, не оминув цю тонку грань психічного, яке є енергетичним джерелом прихованих (неусвідомлюваних мотивів психічного). Зокрема він пише: «.мотиви, що спонукають (побуджують) діяльність і визначають її «особистісний смисл», можуть залишатись за кулісами як з боку свідомості. так і з боку безпосередньої афективності, тобто ні «усвідомлюватись», ні «переживатись» [6, с. 75].
Витіснена енергія стимулює переорієнтацію мотивації з первинних лібідних обєктів на обєкти заміщення, проекції, ідентифікації та сублімації. Таким чином у самій психіці створюється обєктивний світ породжений наслідковими ефектами неузгодженостей субєктивних мотивів індивіда і забороною на них соціуму, що закінчується витісненням, які несуть у собі осередки енергії, що утримується від прямолінійного вияву назовні опорами. Без сумніву, можна погодитися з О.М. Леонтьєвим, що це вже відбувається створення двох рівнів психічного відображення: свідоме, що має вияв у «Я», і несвідоме, яке «проситься» на поверхню через поведінку. Останнє не має іншого шляху, як проявитися в замаскованій формі вияву власної мотиваційної сили впливу на поведінку субєкта. Відповідно до позиції Є.П. Ільїна, «мотивація і мотиви завжди внутрішньо обумовлені» [1, с. 2].
Мотиваційні закономірності необхідно розглядати як динамічно-енергетичні, оскільки це внутрішня «енергія організму». Вона «вказує на реальні особливості мотивації, що існують незалежно від того, яка їх проекція у свідомості» (М.Г. Ярошевський). «Енергетизація» поведінки субєктивно виявляється у перебігу емоційних явищ. Мотиви у найбільш типовій ситуації виявляються як потреби і субєктивно переживаються як емоції та почуття. «Мотив неможливий без емоції, одночасно з ним виникаючої та повязаної. Не існує неемоційних мотивів» [5, с. 119].
Беручи до уваги погляди З. Фрейда, що вродженим джерелом енергії є потяги (синонімом якого є інстинкт), підкреслюється не якась конкретна мета, а скоріше загальна направленість руху. Ми залишаємо у вжитку потяг, тому що інстинкт більше повязаний із поведінкою тварин (біологічно складова поведінки).
З огляду на енергетичний потенціал потяг має імпульс, що його задає динамічний аспект. З. Фрейд писав: «Коли ми говоримо про несвідоме або витіснений імпульс потягу, не потрібно лякатись невизначеності цих виразів. Ми маємо на увазі лише такий імпульс потягу, коли уявлення як репрезентант потягу залишається неусвідомлюваним» [2, с. 194]. Він узгоджується з поняттям «мотив», що має на увазі «внутрішній рух». З. Фрейд вказував, що поняття «потяг» поєднує в собі такі чотири складники, як сила, джерело, обєкт, ціль [2, с. 95]. Уточнюючи поняття «сила потягу (енергія)», він говорить, що це «пограничне поняття між психікою та соматикою» [2, с. 95].
Дослідник В. Вудворс вважав, що «головну роль в організації поведінки людини відіграють внутрішні рушійні сили, що підтверджує гіпотезу З. Фрейда про силу потягів. Цей термін використовується іншим відомим психологом К. Холлом, хоча в науці його потяг повязують переважно із психоаналізом, де він має вже усталенні характеристики: потяг побуджується із середини тіла і діє як постійна сила; має джерело енергії, обєкт і мета (ціль) характеризується енергетичним потенціалом; відношення потягу до цілі й обєкту допускають заміну(заміщення), тобто вони можуть бути замінені іншими, включаючи соціальний формат реалізації (сублімація); потяги можуть бути внутрішньо заблоковані, затримані на шляху до реалізації; існує відмінність між сексуальним потягом і потягом до самозбереження з перевагою останнього.
Мотив, на відміну від мотивації, спонукає із середини до здійснення певних дій. Це поняття в узагальненому стані виглядає як чисельність диспозицій. З усіх них найбільш важливою є поняття потреби (Л.П. Шумакова). Є відмінності у їх розумінні, зокрема: наявність потреби (С.Д. Максименко); обєктивна необхідність (Б.Ф. Ломов); внутрішня програма життєдіяльності (Б.І. Додонов); стан напруги (В.М. Мясіщев). За походженням потреби бувають біологічні, психогенні, соціогенні. Окрім фізіологічних, є ще потреби в безпеці, любові, прийнятті, визнанні, самоактуалізації, пізнанні, розумінні та естетичні потреби.
На особливу увагу заслуговує проблема самоактуалізації особистості, що розкривається у працях А. Маслоу, про якого О.М. Леонтьєв пише: «А. Маслоу, що пройшовши складний шлях трансформації своїх теоретичних поглядів, зробив ідею самоактуалізації наріжним каменем не лише теорії особистості, але і цілої філософсько-світоглядної системи» [7, с. 428].
У контексті дослідження, яке базується на методі АСПП, що ґрунтується на спонтанності поведінки, важливим виявляються саме потреби відкриті А. Маслоу із-за їх віддільності від предметної діяльності та зосередженості на внутрішніх порухах психіки субєкта. Не менш важливим є узагальнення А. Маслоу потреб на дві групи: 1) дефіцитарні; 2) буттєві. Перші функціонують по принципу гомеостазу, що потребує зниження напруги організму. Із цього приводу А. Маслоу вказує, що чинником є дефіцит чого-небудь.
А. Маслоу виділяв дві лінії потреб реалістичні й ті, що спонукають до: а) нівелювання; б) розвитку і самоактуалізації, тобто реалізації власного потенціалу. Потреба «уявно» дефіцитарного стану субєкта введено в психодинамічній парадигмі, породжена слідами афективно пережитого «дефіциту» чого-небудь (колись і десь). Біхевіористи стверджують, що поведінка стимулюється і фіксується своїми наслідковими ефектами, післядіями (Б.Ф. Скіннер). Ця потреба акумулює енергетичний потенціал витіснень і може незмінно конкурувати, тобто приглушувати реалізацію потреби «розвитку і самоактуалізації», яка є провідною для людини. Потреби не є прямою причиною дій, але вони нібито дають «поштовх», спонукання до руху в певному напрямі.
Не можна оминути увагою позицію Б.В. Зейгарник про квазіпотреби. У деяких випадках похідні емоції стають потребами («квазіпотребами») і набувають мотиваційного значення. Йдеться про так звані негативні мотиви, ґрунтовані на прагненні людини до переживань тривожності, ризику, поневірянь. По суті, негативні мотиви це особова інтерпретація потреби в самій актуалізації [8, с. 443]. Метод АСПП, який покладено в основу дослідження, максимально намагається виключити актуалізацію квазіпотреби в учасників процесу, щоб наблизитися до їхнього природного емотивно значущого матеріалу. Іншими словами, виключається соціальна обумовленість потреб.
Важливо не оминути потребу та мотив досягнень. Ця психогенна потреба ще у 1938 році була введена Г. Мюреєм. У 1950 р. наука збагатилася терміном «мотивація досягнення» (Д. Макклелланд). Вказаний феномен він повязував із умовами середовища та виховання в період раннього дитинства. Внутрішню спонукальну основу складають афективно забарвлені асоціації, повязані з успіхами та підкреслені відповідними діями з боку батьків. У мотивацію досягнень пізніше зробили свій внесок Дж. Аткінсон, Н. Фізер, Х. Хекхаузен та ін. Як результат мотив досягнення був розділений на дві мотиваційні тенденції прагнення до успіху та уникнення невдачі.
На основі емпіричних даних у психодинамічній парадигмі доведено, що психологічні захисти відповідно до їхніх провідних тенденцій «до сили та до слабкості» набувають усталених тенденцій поведінки: одні «до досягнень» (відповідно Ідеальному Я та Ідеалізованому Я), а інші «до уникнення невдачі» (відповідно відчуттям меншовартного «Я» та глибинним цінностям, що породжені фіксацією ситуацій емоційної знедоленості та її прагненні уникати покарання) [20 с. 264].
Модель внутрішньої динаміки психіки ілюструє цілісний погляд на внутрішню динаміку психічного у його суперечливій сутності і єдності свідомого та несвідомого, які підкорені взаємозвязкам, що можна окреслити наступними категоріями: ізоморфізм та гомоморфізм (за вертикаллю); симетрія та різноспрямованість. Модель відображає і асиметричність вищевказаних сфер психіки векторів). Важливою підструктурою цілісної психіки є захисти що охоплюють як свідому, так і несвідому сфери. Психодинамічна парадигма стверджує, що психологічний захист не зводиться до одноразових актів поведінки, а є інтегративним та системним утворенням з багаторівневою диспозиційною структурою, яка включає когнітивний, емотивний та поведінковий аспекти.
Важливо враховувати, що захисна система незалежно від її структурної розлогості (та різновидів) підкорена єдиному генеральному механізму «від слабкості до сили» [11, с. 110-112]. Тому ця проблема заслуговує на окрему увагу.
У групах АСПП, які для нас є основною дослідною платформою, діагностико-корекційний процес будується за законами позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції на більш високому рівні розвитку субєкта. Позитивність дезінтеграції полягає в тому, що послабляться ілюзорна платформа активності та відкриває перспективи для особистісної гармонії.
Вказаний вище закон, якому підкоряється АСПП, задає мотив когнітивного самовдосконалення. Такі ініціативи призводять до задоволення тенденції зниження дисонансу.
Разом із тим важливо відзначити, що є ризики включення захисної системи субєкта, яка знижує дисонансні ефекти шляхом відступів від реальності у бажаний для реалізованого «Я» бік. Саме захисти можуть:
а)забезпечити ілюзію зміни дисонансних знань, з метою зниження суперечності;
б)залучити на допомогу нові когнітивні елементи, що ґрунтуються на відступах від реальності; в) применшити значущість тих знань, які суперечать тим, що базово ближчі до позицій респондента) [11, с. 64]. Саме тому психоаналітичний аналіз ставить за основу введення матеріалізованих репрезентантів психіки, їх аналіз та інтерпретацію, що забезпечує обєктивні, незаперечні аргументи. Цьому сприяє атрибутивний підхід до розуміння мотивації. Він є вкрай важливим і для глибинно-психологічного пізнання сутності психокорекційного процесу.
Атрибутування мотиваційного процесу в АСПП відбувається на візуалізованих засобах, які потребують «оживлення» в діалогічній взаємодії психолога з респондентом, що дозволяє вийти на латентні смисли.
За таких умов обєктивуються, у доступну для спостереження площину, найістотніші для психіки характеристики. Свідомі пояснення субєкта враховуються психологом в інтерпретації, на умовах рівнозначності вербального і невербального матеріалу.
На сьогодні не існує означеного набору методів, що характерні лише для даного підходу. Результати, отримані під час застосування візуалізованих засобів самопрезентації, доводять їх доцільність з огляду на образно-символічну специфіку мови несвідомого. І як тут не погодитися із Д.О. Леонтьєвим, який вказує, що «саме ця область мотивації виконує роль полігону для вияву нових закономірностей, розробки нових пояснювальних категорій і теорії усієї людської мотивації» [3, с. 3]. У контексті методології психодинамічної парадигми можна стверджувати, що атрибутивний підхід є дієвим у глибинно-корекційній роботі за методом АСПП і сприяє створенню платформи для оптимального пізнання психіки у феноменологічній її сутності завдяки атрибутивності візуалізованих засобів власної репрезентації субєкта.
Мотиваційно-глибинний процес глибинного пізнання психіки субєкта заявляє про себе опосередковано, латентно, замасковано. Його можливо виявити через спонтанну процесуальну активність субєкта, що полегшує процес перекодування неусвідомлюваних смислів у форми, які піддаються свідомому сприйняттю та інтелектуальному осмисленню й узагальненню. Розуміння мотивів психіки людини є необхідним для успішного здійснення корекції.
Сказане вище дає змогу знайти шляхи відновлення взаємозвязків між сферами свідомого і несвідомого, спираючись на їхню функціональну невідємність з метою проведення психокорекційної роботи.
Перспективи подальших пошуків вбачаються в дослідженні мотиваційних аспектів глибинного пізнання, детермінованих системою психологічних захистів субєкта.
Література
1.Ильин Е. Мотивация и мотивы / Е. Ильин. СПб. : Питер, 2003. -512 с.
2.Лапланш Ж. Словарь по психоанализу / Ж. Лапланш, Ж.Б. Понталис ; пер. с фр. Н.С. Автономовой. 2-е изд., перераб. и доп. СПб. : Центр гуманитарных инициатив, 2010. 751 с.
4.Людина. Субєкт. Вчинок: філософсько-психологічні студії / за заг. ред В. О. Татенка. К. : Либідь, 2006. 360 с.
5.Мерлин В.С. Лекции по психологии мотивов человека : [учеб. пособие для спец. Курса] / В.С. Мерлин ; Перм. гос. пед. ин-т. Пермь, 1971. 120 с.
6.Прангишвили А.С. Основные критерии рассмотрения бессознательного в качестве своеобразной формы психической деятельности: в 4 т. / А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия, Ф.В. Бассина // Бессознательное: природа, функции, методы исследования / под ред.
7.А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия, Ф.В. Бассина. Тбилиси : Мецниереба, 1978. Т І. С. 71-83.
8.Реан А.А. Общая психология и психология личности / А.А. Реан. М : АСТ Москва ; СПб. : Прайм ЕВРОЗНАК, 2009. 639 с.
9.Файвишеский В.А. О существовании неосознаваемых негативних мотиваций и их проявлении в поведении человека : в 4 т. / В.А. Файвишеский // Бессознательное: природа, функции, методы исследования / под ред. А.С. Прангишвили, А.Е. Шерозия, Ф.В. Бассина. Тбилиси : Мецниереба, 1978. Т.Ш. С. 433-446.
10.Яценко Т.С. Динамика развития глубинной психокоррекции : теория й практика : [монография] / Т.С. Яценко. Днепропетровск : Изд-во «Инновация», 2015. 567 с.
11.Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції : [навч. посібник] / Т.С. Яценко. К. : Либідь, 1996. 264 с.
12.Яценко Т.С. Методология глубинно-коррекционной подготовки психолога / Т.С. Яценко, А.В. Глузман. Днепропетровск : Изд-во «Инновация», 2015. 396 с.