М’яка сила як інструмент непрямого управління міжнародними процесами
Складовою сучасної міжнародної політики стає «мяка сила» - комплексний інструментарій вирішення зовнішньополітичних задач з використанням можливостей громадянського суспільства, інформаційно-комунікаційні, гуманітарні та інші альтернативні класичній дипломатії методи і технології. Можна виділити чотири основних засоби трансляції мякої сили, які використовуються і вимагають високо потенціалу всіх ресурсів держави: зовнішня політика (культурна дипломатія, публічна дипломатія), ЗМІ, інституції, мережеві структури, інтернет, соціальні мережі, релігія.
Міжнародник, американський дипломат і політолог Дж. Най сформулював тезу стосовно сфери міжнародних відносин: «Сила - це здатність змінювати поведінку інших для одержання того, чого ви бажаєте. Для цього є три способи: примус, сплата і привабливість (мяка сила)».
Зовнішньополітична стратегія США щодо Латинської Америки розуміється як діяльність держави, яка спрямована на включення ЛАКБ в процес формування вигідної моделі міжнародних відносин, що включає постановку довгострокових цілей і довгострокового планування з урахуванням співвідношення застосування в просторі і в часі необхідних ресурсів. Оскільки зовнішньополітична стратегія здійснюється стосовно оформлених просторових одиниць, найважливішою її складовою є геостратегічний вимір, повязаний з досягненням, підтримкою і збільшенням могутності за рахунок володіння найсприятливішим просторовим положенням (або контролю), за допомогою військових і невоєнних засобів. Виходячи з того, що стратегія належить до поняття військового планування, акцент у поширенні впливу держав на географічні простори поступово змінювався від використання «жорсткої сили» до впливу факторами «мякої сили»: політичному, економічному і культурному впливу. Для забезпечення реалізації зовнішньополітичної стратегії стосовно обєкта необхідне забезпечення внутрішніх і зовнішніх умов.
Джозеф Най (Joseph S. Nye) увів на початку 90-х років поняття «soft power» («мяка сила»). Навколо теоретико-концептуального та практико-політичного змісту цього поняття досі тривають дискусії в зарубіжній та у вітчизняній політологічній літературі, активно використовують чинні політики держав ЛАКБ. Термін часто згадується і в українському політичному та політологічному дискурсі. Мова йде про «smart power» («розумна сила»), яке вперше було запропоновано в доповіді «A Smarter, More Secure America» (2007), прочитаній Дж. Наєм разом з екс першим заступником держсекретаря США Річардом Армітіджем (Richard Armitage) для Центру стратегічних та міжнародних досліджень США (Center for Strategic and International Studies, CSIS).
В статті розглядається поняття, що було сформульовано за безпосередньої участі Дж. Ная, яке спровокувало значну увагу серед вітчизняної політологічної спільноти. Мова йде про «smart power» («розумна сила»), яке вперше було запропоновано в доповіді «A Smarter, More Secure America» (2007), прочитаній Дж. Наєм разом з екс першим заступником держсекретаря США Річардом Армітіджем (Richard Armitage) для Центру стратегічних та міжнародних досліджень США (Center for Strategic and International Studies, CSIS).
Ефективна мяка сила - це сукупність зовнішніх і внутрішніх факторів держави, які дозволяють ефективно використовувати мяку силу як інструмент впливу в глобальному світі.
Стосовно до «мякої сили» ми розуміємо формування авторитетних груп для створення інституціональних механізмів впливу, тобто фондів, форумів, неурядових організацій. У сучасному світі держави частіше діють не прямо, а через своїх агентів впливу. Вони формують громадську думку, часто досить агресивну, лобіюють інтереси своїх країн, хоча офіційно це не є їхньою метою.
Зовнішньополітична стратегія США щодо латиноамериканських країн (ЛАКБ) включила в себе комбінацію військових і невоєнних факторів. Військовим аспектом, який сприяє врахуванню в політиці ЛАКБ американських інтересів, стало співробітництво у військово-технічній галузі. Другим ключовим невоєнним фактором, який має звязок з першим є економічна модель держави. Третім ключовим елементом американської зовнішньополітичної стратегії щодо ЛАКБ є вплив на формування еліти, у культурній сфері через систему вищої освіти. Цей вплив дозволяє формувати невелику частку, але впливову частину соціуму, яка підтримує сучасний зовнішньополітичний курс держави, спрямований на тісний союз із США. Четвертим елементом для досягнення американських геостратегічних цілей є моделювання зовнішньополітичного курсу через формування за участю держави військово-політичних блоків.
Інтелектуальна діяльність, яка здійснюється в межах CSIS, яка є однією з структур «фабрик думок» сучасних США концентрується на тому, щоб висвітлити для політичного керівництва держави ключові проблеми розвитку, а також окреслити та запропонувати адекватні рішення глобальних проблем сучасності. Членами CSIS є провідні американські теоретики політичної науки. Так, з квітня 2000 р. цю структуру очолював Дж. Ґемрі, що свого часу був заступником міністра оборони США. Серед членів CSIS були З. Бжезинський, Ґ. Кіссінджер, У. Коен, Дж. Шлезінджер, Р. Джеймс.
Більшість американських політологів позиціонували США як єдину наддержаву, яку не можна за критерієм комплексної могутності співставити з жодною іншою державою. Варто також зауважити, що США були сильнішими як за своїм сукупним потенціалом, так і за окремими його складовими, які в їх функціональному вимірі можна було звести до двох категорій - «hard power» («жорсткої сили») та «soft power» («мякої сили»).
В цій ситуації виникли умови для навязування волі іншим державам завдяки використанню жорстких економічних, військових важелів впливу. Однак, той дисбаланс, що склався між «жорсткою силою» та «мякою силою» США, призвів до фактичної кризи американської «мякої сили». Внаслідок США втратили звичний образ борця за цінності свободи. Разом з тим, одночасно широке розповсюдження американської культури в державах інших культурних ідентичностей ЛАКБ призвело до природного процесу їх конфлікту з місцевими традиціями.
Ресурсами «мякої сили» є культура та політичні цінності. Дж. Най та Р. Армітідж звертали увагу на зовнішню політику, яка отримує ключове значення для «мякої сили» в тому випадку, якщо розглядається іншими світовими акторами як легітимна, що має моральний авторитет.
Сутність «розумної влади» полягає, на думку авторів, в можливості забезпечити взаємодоповнююче функціонування різноманітних джерел «мякої сили», які діють окремо, оскільки безпосередньо не залежать від державної машини і не підпорядковуються їй. Серед таких джерел автори називають приватний бізнес, громадянське суспільство (публічна дипломатія), двосторонні угоди та декларації, взаємодії та консультації з боку багатосторонніх установ, в тому числі й неурядових організацій, щоб адекватно враховувати та узгоджувати різноманітні та багатосторонні інтереси, що співіснують в світі. Дж. Наю та Р. Армітіджу вбачається більш ефективним з економічної точки зору здійснювати фінансування різноманітних міжнародних організацій та установ, ніж витрачати величезні кошти на ґлобальну війну з тероризмом. На їх думку, подібні інвестиції дозволяють залучити до ґлобальних проектів ряд інших держав, що сприятиме перерозподілу відповідальності за світові проблеми. Це також дозволить США позиціонувати в світовому політичному просторі як актора, що володіє набором перспективних та оптимістичних за своїм змістом ідей відносно того, яким чином вирішувати ці проблеми.
Культура також відіграє важливу роль у світовій політиці, тому що в умовах глобального розуміння її принципів стало необхідним для організації діалогу між країнами. Розходження в культурі та історичній памяті про невирішені конфлікти не дозволяють народам адекватно вирішувати проблеми. Знання культурних особливостей конфліктуючих сторін дає ключ до примирення. зовнішньополітичний глобальний дипломатія
Дослідники погоджуються з тим, що в розпорядженні «жорсткої сили» є сукупність простих механізмів, тому її легше використовувати для досягнення цілей. Проте, «розумна сила» передбачає її використання лише в умовах досягнутого міжнародного консенсусу, тобто за умови підкріплення «мякою силою». Це необхідно для того, щоб збільшити кількість союзників на світовій арені, а не розширювати коло потенційних супротивників. Коло союзників необхідно поширювати як серед державних, так і серед недержавних акторів.
У контексті міркувань щодо концептуального смислу «розумної сили» автори доповіді фактично приходять до тієї тези, до якої дійшли латиноамериканські дослідники в період напрацювання нової концепції безпеки. Сутність цієї тези полягає в тому, що блокове мислення, характерне для епохи холодної війни та повязане з побудовою жорстких коаліцій, в сучасних умовах є застарілим. В сучасних умовах ефективною може бути багатостороння та багаторівнева дипломатія, що передбачає переговори та взаємодію з усіма учасниками міжнародних відносин. Наприклад, глобальні спортивні події можуть розглядатися як позитивне тло для проведення таких переговорів. Навішування ідеологічних ярликів та свідоме конструювання «вісі зла» в контексті «розумної сили» також є неприпустимим, оскільки на практиці лише послаблює «мяку силу» держави, звужуючи спектр її впливу.
«Мяка сила» США стосовно латиноамериканських держав є складним, багатокомпонентним і різнорівневим механізмом. Головними конструкціями є досягнення в галузі культури, науки, освіти і спорту, духовні і моральні цінності. Відбувається поступове зростання ролі і значення діяльності різних офіційних і недержавних (часток) представництв в США, діаспори - як важливих субєктів і трансляторів «мякої сили». У цьому контексті окреме місце посідає підготовка громадян ЛАКБ в навчальних закладах. Подальше продовження і розширення цієї практики, безумовно, є досить ефективним методом «мякого» впливу на латиноамериканський соціум, що сприяє підвищенню кредиту довіри і поліпшення іміджу. Латиноамериканська діаспора має потребу в збереженні культурно-цивілізаційної ідентичності через загрозу її розмивання під натиском процесів глобалізації і пасіонарним підйомом національної самосвідомості латиноамериканського етносу. У цьому плані латиноамериканці мають потребу в «мякій силі» США, яка має здатність зберегти їхню ідентичність.
Внаслідок цього на початку XXI ст. основною рушійною силою при виробленні зовнішньополітичної стратегії, наприклад, Аргентини знову став прагматичний націоналізм, який у контексті подолання наслідків кризи виявився для урядів (Н. Кіршнера та ін.) визначальним фактором при виборі союзників як у регіоні, так і на світовій арені. При цьому при оцінці перспектив співробітництва латиноамериканських країн ставив досягнення економічних цілей, відкинувши ідеологічні або політичні розуміння. Так, зближення Бразилії, Аргентини з ліворадикальними режимами Венесуели, Болівії і Куби було обумовлено необхідністю подолати наслідки економічної й енергетичної кризи. Крім того, поглиблення співробітництва з цими країнами дозволило латиноамериканським країнам упевнено виступати з ними «єдиним фронтом» на регіональних і міжнародних форумах з найважливіших для регіону питань.
Автори доповіді, обґрунтовуючи стратегічну перспективність «розумної сили» для США, підкреслюють, що за умов можливих економічних труднощів цілий ряд держав, які відповідно до теорії демократичного транзиту, повинні були трансформуватися з диктаторських режимів на демократичні, відмовляться від подальших політичних та економічних реформ в цьому напрямі. Саме тому з цими державами США доведеться вести активний діалог.
Політико-прикладна складова доповіді безпосередньо з концептуального змісту «розумної сили» та відображена в пяти напрямах, на яких американському уряду необхідно акцентувати політичну увагу та фінансові ресурси. Автори доповіді виокремлюють у своїй праці ці напрями як окремі глави. Перший напрям повязаний з посиленням старих політичних міждержавних альянсів та формуванням нових. До нього також входять пошук партнерів та формування міжнародних інституціональних структур. На думку американських вчених, сучасним США не є доцільним сприяння подальшому послабленню існуючих міжнародних інститутів. Чимало з них було створено за активної підтримки США і в них саме США мають вплив. При цьому США не повинні допустити того, щоб ініціатива зі створення нових міжнародних інститутів була перехоплена іншими акторами світової політики. Напрямом є глобальний розвиток, який розглядається як надання гуманітарної, медичної, освітньої, економічної та технологічної підтримки державам «третього світу» самостійно та через міжнародні інститути. Третім напрямом є публічна дипломатія, повязана з розширенням гуманітарних обмінів між США та ЛАКБ. Четвертий напрям тематизується американськими вченими як корегування механізмів економічної інтеграції, яка має базуватися на ефективній діяльності міжнародних фінансових установ, орієнтованих на допомогу злиденним державам та заохочення економічного розвитку держав, що активно розвиваються. Пятий напрям, окреслений як технології та інновації, повязаний із забезпеченням глобальної енергетичної безпеки.
Мова йде про можливості застосування поняття „розумна сила» в контексті якісно нових, перспективних способів впливу в світополітичних стратегіях сучасних держав. На нашу думку, такими напрямами є глобальні спортивні події, вивчення інформаційно-інтелектуального та інноваційного потенціалів сучасної держави. Аналіз цих напрямів в контексті «розумної сили» передбачає вивчення цілеспрямовано сконструйованих в рамках політичної спільноти образів та уявлень явищ міжнародного життя та сучасних політичних процесів. Всі ці феномени, що виступають своєрідними джерелами влади та впливу сучасних держав, відображають різноманітні варіанти впливу на розум та думки завдяки специфічно відображеного знання, і тому, на нашу думку, доволі близькі за сутністю до «розумної сили».
В якості інструмента «мякої сили» розглядається спорт в політичних процесах, особливо в контексті smart power, яка органічно входить до складу «розумної сили». Існує низка наукових праць, які розглядають спорт саме як інструмент мякої сили. Дослідник Бірмінґемського університету Д. Грікс (Jon Grix) та професор кафедри політичних наук та міжнародної політики Кентського університету Донни Лі (Donna Lee) «Soft Power, Sports Mega-events and Emerging States: The Lure of the Politics of Attraction» (2013) опублікували статтю, яка була підготовлена на базі CRP (Center for Rising Powers) при Кембриджському університеті.
Таким чином, масштабні спортивні події є складовою пакету інструментів, що використовуються державами ЛАКБ, які розвиваються, з метою позначити їх мяку силу в контексті стратегії smart power. Відтак, спорт виступає ідеальною формою реалізації цієї стратегії, адже він характеризується апелюванням до універсальних цінностей та здатністю до «склеювання» розколів в суспільстві, що особливо приваблює потенційних господарів подій, а також глобальну спільноту, і виступає ключовим чинником політики приваблювання (politics of attraction). Така вихідна телеологічна орієнтація спорту та обрана для її реалізації соціальна технологія визначають гуманістичний потенціал спорту, можливість виконувати не тільки соціокультурну функцію, але й комплекс інших, повязаних з нею функцій, особливо в політичній сфері.
Сучасні тенденції розвитку цивілізації такі, що значення «мякої сили» у загальному владному балансі кожної держави зростатиме, тому, що навіть великі і розвинуті держави не можуть дозволити собі вирішувати власні і міжнародні проблеми винятково насильницькими засобами, через взаємозвязок економік, внаслідок чого застосування деяких форм сучасної зброї, насамперед, ядерної, втрачає зміст, тому що загрожує глобальними катастрофами для всього людства.
У сучасних умовах «мяку силу» розглядається у фокусі глобальних соціально-політичних, економічних і культурних процесів. Вони формують нову, на відміну від попередніх, систему світової політики, класичні ієрархічні моделі взаємин між політичними акторами поступаються місцем мережевим структурам. У праці Дж. Ная і Р. Когейна - «Влада і взаємозалежність» (Power and Interdependence) підкреслюється, що ключовим поняттям нової концепції стає «комплексна» взаємозалежність, що складається в економічному взаємопроникненні в сфері міжнародної торгівлі під впливом інтернаціоналізації світової економіки. На противагу прихильникам «realpolitik», що ставлять в основу своєї системи національну державу, неоліберали порівнюють «lÉtat» c міжнародними організаціями, церквами, неурядовими організаціями, транснаціональними корпораціями, революційними рухами.
Таким чином, в епоху глобалізації і посилення геополітичної конкуренції інструментарій «мякої» сили розглядається дослідниками як важливий ресурс зовнішньополітичної могутності країни, що претендує на роль світового центру або полюсу влади, іншими словами на статус сучасної великої держави.
У сучасних умовах «мяку силу» розглядають у фокусі глобальних соціально-політичних, економічних і культурних процесів. Вони формують нову систему світової політики, в якій класичні ієрархічні моделі взаємин між політичними акторами поступаються місцем мережевим структурам.
Джерелом ефективної «мякої сили» є стратегія розвитку держави, ідентифікаційна дієвість ідеології і ціннісних орієнтацій, соціальної політики, моделі розвитку, здатність реалізації основної лінії і стратегії розвитку, що обєднує суспільство, творчу силу нації, культуру і силу впливу в міжнародних відносинах.