Американські консули на Півдні України (1829-1919 рік)
ЧДУ імені Петра Могили
Американські консули на Півдні України (1829-1919 рік)
Вовчук Людмила, кандидат історичних наук
Тригуб Олександр, доктор історичних наук, професор
Анотація
Російсько-американські відносини беруть свій початок з XVIII ст. Встановленню офіційних дипломатичних відносин між Росією та США передували багатолітні та плідні контакти у різних сферах і на різних рівнях. Це і перші звязки американських учених з петербурзькими, і прямі торгівельні контакти, які почали розвиватися після 1783 року.
Досить важливе значення у російсько-американських відносинах відіграв договір про торгівлю та навігацію, який був підписаний у Санкт-Петербурзі 18 грудня 1832 року міністром закордонних справ Росії К. Несельроде та американським посланцем Д. Бюкененом.
Зважаючи на підписаний документ, США прагнули збільшити товарообіг між країнами. Оскільки Одеса була найбільшим портовим містом півдня Імперії та враховуючи порто-франко, яке діяло з 1820 року, США у 1929 р. запроваджують консульство в Одесі, тим самим даючи початок розвитку дипломатичних відносин Південної України з США.
Упродовж з 1832-1914 рр. в Одесі діяло 10 консулів та 7 віце-консулів, які перебуваючи на посаді стимулювали розвитку відносин між США та Російською імперією, піклувалися про американських підданих, які проживали в Одесі, а також повідомляли про внутрішню ситуацію у регіоні.
Ключові слова: дипломатичні відносини, консул, консульство, Російська імперія, США, Південь України.
Сучасний стан розвитку української історичної науки обумовлює необхідність комплексного дослідження історії дипломатичних звязків України з іншими країнами, серед яких важливе місце займають відносини із Сполученими Штатами Америки періоду Російської імперії, які формувалися в умовах складного етапу світового розвитку, конфронтаційної політики на міжнародній арені.
Питання дипломатичних звязків Південної України із США періоду 1832-1919 років належить до маловивчених проблем. Однак, деякі аспекти визначеної теми дослідження знайшли своє відображення у роботах сучасних дослідників. Досить важливою є праці американського ученого-історика, спеціаліста з історії Північного Причорноморя П. Херліхі, яка досліджуючи основні причини становлення та розвитку Одеси і механізми формування взаємовигідних торгово-економічних звязків міста з сусідніми регіонами та країнами, частково розглядає роль і значення іноземних консулів, у тому числі консулів США: Джона Раллі, Тімоті Сміта й ін., у формуванні дипломатичних відносин між Південною Україною й іншими країнами [18, с. 26].
Досліджуючи дане питання, потрібно звернути увагу на монографію провідних спеціалістів з українсько-грецьких культурних та економічних відносин О. Слюсаренко та Н. Терентієвої, які згадують про діяльність першого американського консула в Одесі Джона Раллі (зустрічається як Янніс, Іван), який за походженням був греком [25].
Не менш важливе значення у розгляді даної тематики мають праці краєзнавчого характеру Г. Чередниченко, яка, висвітлюючи роль іноземних консульств у Миколаєві та їх значення у розвитку міста, побіжно згадує про відкриття американського консульства у місті [28, с. 29]. Недостатня розробка даного питання й актуалізація проблеми для сучасного розвитку країни й обумовлюють необхідність вивчення досвіду дипломатичних звязків південноукраїнських територій із Сполученими Штатами Америки.
Російсько-американські відносини беруть свій початок з XVIII ст. Позиція Росії у період війни США за незалежність 1775-1783 рр., а саме відмова надіслати 20-тисячний корпус для придушення повстання підданих англійського короля Георга ІІІ у Північній Америці й особливо проголошення 28 листопада (10 березня) 1780 р. «озброєного нейтралітету», сприяла дипломатичній ізоляції Англії та допомогла створенню сприятливої міжнародної ситуації для успішної боротьби Сполучених Штатів проти метрополії.
В умовах загострення відносин США з Англією та Францією, які досить грубо порушували нейтральні права американців, вашингтонський уряд був зацікавлений у прориві своєї ізоляції і тому шукав зближення з Російською імперією. Після нападу 22 липня 1807 року британського фрегата «Леопард» на американський «Чесалик» Т. Джефферсон переконався, що Росія була найбільш дружньо налаштованою до них країною з усіх існуючих, тому, як зазначав сам Джефферсон, співпраця з Росією буде досить вигідною для них.
У вересні 1807 року американський посланник у Лондоні Дж. Монро в бесіді з російським уповноваженим повідомив про бажання Президента, щоб Олександр І назначив свого дипломатичного представника до Сполучених Штатів. Принципова згода на встановлення дипломатичних відносин була у Петербурзі одразу погоджена, але обмін офіційними представниками відбувся дещо пізніше. Назначений Т. Джефферсоном на посаду посланника до Росії У. Шорт не був ухвалений сенатом і перший американський посланник Дж. А. Адамс прибув до Росії лише восени 1809 року. У свою чергу, російський посланник Ф. П. Пален відправився за океан вже у квітні 1810 р. й у червні вручив свої вірчі грамоти Дж. Медісону (з липня 1809 року у Філадельфії в якості генерального консула був Я. Дашков, який у той же час виконував обовязки повіреного у справах).
Встановленню офіційних дипломатичних відносин між Росією та США передували багатолітні та плідні контакти у різних сферах і на різних рівнях. Це і перші звязки американських учених з петербурзькими, і прямі торгівельні контакти, які почали розвиватися після 1783 року, а також добре відоме листування між Олександром І та Джефферсоном на початку ХІХ ст.
Після відкриття Північно-Західного узбережжя Америки експедицією Берінга та А. Чирікова у 1741 р. підприємницькі сибірські купці та промисловці почали систематично споряджати експедиції на Алеутські острови, де були засновані і перші російські поселення. Пізніше 8 (19) липня 1799 року, Павло І підписав указ про заснування Російсько-американської компанії (РАК) і затвердив «правила» та «привілеї», які надавали їй монопольне право на Північно-Західному узбережжі Америки.
У подальшому зближенню обох країн сприяв розвиток наприкінці XVIII ст. та на початку ХІХ ст. взаємовигідної торгівлі, особливо розквіт російсько-американської торгівлі настав після відміни ембарго у 1807 р. та встановленню дипломатичних відносин у 1809 році. В умовах континентальної блокади, яка проводилася наполеонівською Францією, американські кораблі стали регулярно відвідувати російські порти. Так, у навігацію 1810 р. у російські порти прибуло близько 200 суден під прапором США [20, с. 270-275].
Розрив відносин Російської імперії з Англією після Тільзіту та суперництво між країнами у Середній Азії, на Близькому та Далекому Сході посилив зацікавленість російського уряду у співпраці зі Сполученими Штатами, які, незважаючи на свій слабкий розвиток, розглядалися як одна з основних противаг світовій гегемонії Великої Британії. У більшій мірі у взаємному зближенні були зацікавлені самі Сполучені Штати, які на той час мали досить загострені відносини з Францією й Англією [21, с. 146].
квітня 1824 року, після недовгих переговорів, у Санкт-Петербурзі між країнами була підписана перша російсько-американська конвенція про судноплавство у Тихому океані. Зі сторони Росії був міністр закордонних справ К. Несельроде та Полетик, а США представляв посланник Г. Міддлтон.
Суть даної конвенції полягала у визначенні кордонів російської власності у Північній Америці. У результаті кордон між країнами був встановлений по 54о40пн.ш.; росіяни зобовязувалися не селитися південніше, а американці - північніше від цієї лінії. Особливо США досить завзято домагалися свободи торгівлі та рибної ловлі у північно-західних берегів Америки. З метою збереження дружніх відносин і продовження співпраці із США, Росія пішла на поступки: рибна ловля та плавання вздовж берегів по Тихому океані були оголошенні на 10 років відкритими для обох держав. Але, не дивлячись на це, американці не припинили своєї експансіоністської політики на тихоокеанській Півночі, що у кінцевому результаті стало однією з причин продажу Аляски [19, с. 78-79].
Досить важливе значення у російсько-американських відносинах відіграв договір про торгівлю та навігацію, який був підписаний у Санкт-Петербурзі 18 грудня 1832 року міністром закордонних справ Росії К. Несельроде та американським посланником Д. Бюкененом.
Питання про укладення торгового договору поставало неодноразово. Американець Ф. Дейн, який відвідав Санкт-Петербург у 1781-1783 рр., мав інструкцію у випадку доброзичливого прийому поставити питання про укладання договору про дружбу та торгівлю. Але з різних причин укладання договору відбулося пізніше, хоча на початку торгівельні відносини між країнами розвивалися без будь-яких перепон [20, с. 304].
Зважаючи на підписаний документ, США прагнули збільшити товарообіг між країнами. Оскільки Одеса була найбільшим портовим містом півдня Імперії та враховуючи порто-франко, яке діяло з 1820 року, США у 1929 р. запроваджують консульство в Одесі, тим самим даючи початок розвитку дипломатичних відносин Південної України з США.
Консули того часу, як правило, були торговими агентами урядів різних держав, тому на цю посаду часто призначалися одеські купці, які мали гарну репутацію та не перебували під судом і слідством, що перевірялося одеським поліцмейстером [24, с. 75]. У 1829 р. на посаду першого американського консула в Одесі був призначений судновласник з Нью-Йорка Чарльз Райнд (Рінд) (11.02.1779-31.03.1857) [17, с. 154]. Він прибув до Одеси у 1830 році. Одеса на той час стрімко розвивала свої економічні можливості та торговельні відносини, що сприяло розвитку комерційних відносин із американською стороною. Першим завданням нового консула було укладання торговельної угоди з Османською імперією, аби отримати дозвіл для американських суден на прохід протоками Босфору та Дарданелли.
Виконавши свою місію, у 1832 р. Чарльз Райнд рекомендував на посаду консула російського підданого Джона Раллі, якого характеризував Держдепартаменту США як кандидата «багатого та достойного».
Джон Раллі народився на острові Хіос 3 листопада 1785 року і за походженням був греком. Залишивши у 1827 році Лондон, Джон (грецькою - Занніс) переїздить до Одеси та засновує там одеську торгівельну компанію Раллі (яка переважно займалася зерноторгівлею). У 1846 р. торговий оборот компанії перевищив півтора мільйони рублів, що свідчить про значний статус цієї компанії у регіоні та за кордоном. Раллі був віце-президентом комерційної ради.
Будучи американським консулом, він досить компетентно виконував свої обовязки. До основних функцій консула того часу входило сприяння розвитку торгівлі та мореплавству між країнами, інформувати уряд США про економічну та політичну обстановку в країні чи районі перебування, а також вони повинні були опікуватися про інтереси своїх юридичних і фізичних осіб, які перебували у Росії й у потрібних випадках надавати їм відповідний захист [26, с. 125]. Згідно Всеросійського перепису населення на 1897 рік в Одесі проживало 36 американських підданих. Нажаль встановити чим вони займалися у певній мірі складно, тому що у графі «рід заняття» вони фігурують разом з англійцями [26, с. 125]. Проте, можна припустити, що як і більшість іноземних громадян Одеси, вони займалися торгівлею різного роду товарами.
Депеші Раллі у Вашингтон були завжди інформативними та написані гарною англійською мовою. Він першим повідомляв американський уряд про комерційні перспективи для американських торгових судів у Чорному морі, підкреслюючи вигідність доставки колоніальних товарів безпосередньо у порти імперії. Надіслану ним інформацію, він отримував від своїх філіалів у Ростові, Таганрозі й інших азовських містах, а також із своїх багаточисленних джерел на Заході. Прикладом його комерційної інтуїції може послугувати його порада Сполученим Штатам збільшити поставки зерна до Європи під час Кримської війни, скориставшись ембарго, яке було накладене на експорт зерна російським урядом: «Справжні обставини можуть бути з користю використані США, звідки значні потоки хлібних зернових можна експортуватися до Європи» [26, с. 153].
У 1857 році американський уряд спробував заборонити своїм закордонним консулам займатися приватною комерційною діяльністю. Раллі був одним із консулів, який виступив проти цього рішення. Написавши листа Президенту Бюкенену, він наголосив на тому, що він займається торгівлею багато років, має торгові компанії не лише в Одесі, а також в Англії, Франції, Туреччині, Персії, Іст-Індії. Для того, щоб зберегти свою посаду (яка давала йому можливість займати відповідне положення серед еліти міста, носити мундир і шпагу в святкові дні, а також забезпечувати йому відповідні привілеї [26, с. 153]), Раллі був ладен відмовитися від платні, але у жодному разі не від своєї комерційної діяльності. Він нагадав Президентові про дружбу з ним його батька, коли вони разом були у правлінні товариства Св. Жаме. До прохання Раллі прислухалися, однак невдовзі, у 1859 році, Джон Раллі помер. Його дружина переїхала до Парижу, де у 1873 р. померла у Ліворно [18, с. 99].
Єдиний син Джона Стефан залишився в Одесі і служив американським віце-консулом з 1854 р. до смерті батька, після чого виконував обовязки консула до приїзду нового консула у 1861 р.
У другій половині 1861 р. з Вермонту прибув новопризначений консул США в Одесі Тімоті Сміт, який займав цю посаду протягом 1861-1875 рр. [4, с. 10; 2, с. 98].
Протягом усього періоду перебування на посаді консула, Т. Сміт, як і Дж. Раллі, надалі стимулював розвиток відносин між США та Російською імперією, піклувався про американських підданих, які проживали в Одесі, а також повідомляв про внутрішню ситуацію у регіоні. Так, він неодноразово надсилав інформацію про розвиток Одеси: «Значна кількість готелів і приватних помешкань, необхідних для розміщення зростаючого населення, стимулює будівельну діяльність і неймовірно збільшила ціни на власність і на оренду. Все рухається та метушиться і просувається вперед» [1, с. 99-100; 3, с. 112-113]. Повідомляв також і про розвиток торгівлі на південноукраїнських землях і про перспективи для США.
У 1876-1882 рр. посаду консула США займав американський підданий Ліндер Дайєр [18, с. 186], який виконував ті ж функції й обовязки як і його попередники.
Потрібно звернути увагу, що з метою зменшення навантаження на консула, у 1882 р. США відкривають в Одесі постійну посаду віце-консула, яку зайняв американський підданий Джон Фолкман (1882-1896 рр.), у той же час консулом було назначено професійного дипломата, консула у Трінідаді Фултона Пола (18821884 рр.), який також був громадянином США з Нью-Йорку [5, с. 91; 6, с. 191].
З 1885 року уряд США назначив своїм американським консулом в Одесі Джорджа Скотта, який пробув на цій посаді всього один рік [7, с. 130; 8, с. 83].
Довготривалий час - 1887-1907 рр., консулом США був Томас Хінан (у російськомовних документах досить часто зустрічається як Генау чи Генан) [9, с. 216], який у 1901 р. мав звання нештатного консула [10, с. 218; 12, с. 188]. Він зарекомендував себе досить відповідальним і талановитим дипломатом. За час перебування на посаді Т. Хінана, на посаді віце-консула змінилася низка осіб: Й. Фолькман, Г ерман Руіжи, Чарльз дю Буше, Альфред Сміт. дипломатичний консул америка україна
У 1908 р. Хінана змінив Дж. Х. Граут, який пробув на цій посаді до 1913 р., а віце-консулом був Альфред В. Сміт [11, с. 243; 27, арк. 3], а з 1914 р. посаду консула займав Девід Джон Ховелс (у російський джерелах - Девід Джон Георгійович Говельс), якого у 1914 р. перевели на посаду віце-консула.
Джона А. Ембрі. Враховуючи події на тогочасній міжнародній арені, а саме: перебіг подій Першої Світової війни та Більшовицька революція (1917 р.), у своїх звітах до уряду США Дж. Рей неодноразово повідомляв про різноманітні місцеві заворушення, гуманітарні операції й інші місцеві події, які на його погляд вимагали особливої уваги. Так, 14 листопада 1917 року він направив телеграму до Секретаріату США, в якій повідомляв, що ситуація у місті залишається незмінною, оскільки революційний комітет Одеси не може погодитися співпрацювати з місцевою владою. Інший яскравий приклад - це телеграма Рея, яка була направлена 18 грудня 1917 року та стосувалася повідомлення щодо гуманітарної допомоги сільському населенню Південної Росії, яке на той час потерпало від голоду. Дана телеграма містила повідомлення і про закриття банків, про позиції українського уряду, про ситуацію населення у цілому [15, с. 291; 16, с. 63].
Після підписання Брестського миру 1918 р., складовою частиною якого був союзний договір УНР з країнами Четверного союзу, українські землі були окуповані німецько-австро-угорськими військами і всі консули, що представляли країни Антанти чи їх союзників, залишили УНР. Відповідно, з ними на початку 1918 року залишили Південну Україну й американські дипломати.
Протягом ХІХ ст. торгово-економічні відносини Південної України з США досягли значного розвитку. У результаті уряд США, з метою розширення сфер діяльності, вирішив відкрите віце-консульство у Миколаєві, який на той час був досить розвиненим містом і мав найбільший у Російській імперії корабельний бізнес зерна, марганцевої руди та вугілля, а також найглибші гавані, зернові елеватори та сприятливі зернові тарифи [30, с. 648, 653, 671]. У 1874 році Альфонс Альберт Дешович був призначений на посаду американського консульського агента (на момент його відсутності функції виконував австро-угорський консул Людвіг Лукіч Кулісіч (1868-1888 рр.) [22], але дана посада довго не проіснувала. У 1918 р. діяло Миколаївське віце-консульство США, куди було призначено І. Торн- Лісона, який у той же час, у звязку з періодом соціальних потрясінь і строкатої картини зміни влади у місті, управляв одночасно англійським, французьким, бельгійським, шведським і нідерландським консульствами [18, с. 222].
Протягом ХІХ - на початку ХХ ст. російсько-американські дипломатичні відносини, куди активно був втягнута Південна Україна, досягли значного розвитку, у результаті чого, урядом США було відкрито консульства у провідних портових містах - Одесі та Миколаєві. Активна співпраця між країнами дозволили створити на Півдні України сприятливу економічну конюнктуру для швидкого збагачення та виведення її на міжнародну арену. Такий перебіг дипломатичних відносин між Росією та США посприяв подальшій співпраці між ними. У сучасний період розвиток двосторонніх україно-американських відносин став більш динамічним і має значні можливості для подальшого розвитку взаємин у політичній, економічній і культурній сферах і врахування історичного досвіду буде сприяти дружнім відносинам на сучасному етапі.
Дипломати США в Одесі
КонсулиВіце-консули1. Чарльз Райнд (Charles Rhind), 1829-18312. Джон Ралі (John Ralli), 18311859Стівен Ралі (Stephen Ralli), 185418613. Джон Д. Арнольд (John D. Arnold), 18614. Тімоті К. Сміт (Timothy C. Smith), 1861-1875Стівен Ралі (Stephen Ralli), 18745. Ліндер Дайєр (Leander Dyer), 1876-18826. Фултон Пол (Fulton Paul), 18821884Йоганн Герман Фолькмана (Johann Hermann Volkmann), 1882-18967. Джордж Скотт (George Scott), 1885-18868. Томас Е. Хшан (Thomas E. Heenan), 1887-1907Герман Руши, 1901, Чарльз дю Буше (Charles W. du Bouchet), 1902-1905Альфред У. Смгг (Alfred W. Smith), 1906-19149. Джон Г. Граут (John H. Grout), 1908-191310. Деввд Джон Ховелс (David John Howells), 1913-191410. Джон А. Рей (John A. Ray), 1915-1918Деввд Джон Ховелс (David John Howells), 1914-1917Джон А. Ембрі (John A. Embry), 1917-1918
Література
1.Адрес-Календарь. Высокосный год. Издаваемый от канцелярии Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора на 1872 год. - Одесса, Типография П. Францова, 1871 - УІ+204+176+74 с.
2.Адрес-Календарь Издаваемый от канцелярии Новороссийского и Бессарабского генерал- губернатора с картой жизненных дорог российской империи на 1871 год. - Одесса, Типография П. Францова, 1870. - 148+156+50 с.
3.Адрес-Календарь Издаваемый от канцелярии Новороссийского и Бессарабского генерал- губернатора на 1874 год. - Одесса, Типография П. Францова, 1873. - ІУ+180 с.
4.Адрес-Календарь Одесского градоначальства на 1864 год. - Одесса, Русская типография, 1863. - 396+42+УІ+29 с.
5.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на 1877 год. - Одесса, Русская типография, 1876. - 116+ХІХ с.
6.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на 1881 год. - Одесса, Русская типография, 1880. - 207 с.
7.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1882 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского военного округа, 1882. - 188 с. + Дополнение к Адрес-Календарю на 1882 год. Переписи, происшедшие по 1-ое августа 1882. - Одесса, Русская типография Исаковича, 1882. - 21 с.
8.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1884 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского военного округа, 1884. - 288 с.
9.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1885 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского военного округа, 1885. - 402+ХХХ с.
10.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1888 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского военного округа, 1887. - 418+ХХХХХІІ+10+ІУ с.
11.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1901 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского округа, 1901. - ХУІ+349+195 с.
.Адрес-Календарь Одесского Градоначальника на1891 год. - Одесса, Типография Штаба Одесского военного округа, 1890. - ЫУ+543 с.
13.Адрес-КалендарьОдесскогоГрадоначальникана1911год.- Одесса,Издание «Ведомостей Одесского градоначальства», 1911. - 439+ХСІ+68 с.
15.Адрес-КалендарьОдесскогоГрадоначальникана1915год.-Одесса, Издание «Ведомостей Одесского градоначальства», 1915. - 491+LXI+64 с.
16.Адрес-КалендарьОдесскогоГрадоначальникана1917год.-Одесса, Издание «Ведомостей Одесского градоначальства», 1917. - 132+CLXVIII+60 с.
17.Болхавитинов Н.Н. Заключение торгового договора между Россией и Соединенными Штатами (1832)./ Николай Николаевич Болхавитинов // История СССР. - 1974. - №1. - С.153-167.
18.Герлігі П. Одеса. Історія міста, 1794-1914 / Патриція Герлігі. - К.: «Критика», 1999. - 382 с.
19.Дипломатический словарь. В трех томах. - М.: Издательство политической литературы, 1964. - Том Ш. - 559 с.
20.20.Історія США. В чотирьох томах. - М.: Видавництво «Наука», 1983, Том І. - 676 с.
21.История Внешней политики России. Вторая половина ХІХ века (от Парижского мира 1856 г. до русско-французского союза). - М.: Междунар. отношения, 1999. - 384 с.
22.Николаевский вестник. - 1874. - 13 августа. - №92.
23.Новороссийский календарь на 1891 год. Издаваемый Одес.-м Городским Обществ. Управлением при Городкс. Публичной биб-ке. - Одесса, «Экономическая» типография, 1890. - 320+164+211+ІХ с.
24.Плесская-Зебольд Э.Г. Одесские немцы 1803-1920: - Научно-популярное издание / Эльвира Германовна Плесская-Зебольд. - Одессика: изд-во «ТЭС», 1999. - 520 с.
25.Слюсаренко О., Терентьєва Н. Торгово-економічні звязки України і Греції: історичні традиції та сьогодення. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. - 384 с.
26.Херлихи П. Европейский город Черноморья. очерки истории Одессы ХІХ века / Патриция Херлихи. - Одесса: Изд-во «Optimum», 2009. - 323 с.
27.ЦДІАК, Ф. 385 «Одесское жандармское управление, 1839-1917 гг.», оп.1, спр. 444 «1894 года по описи №4 Одесского жандармского управления с перепискою несостовляющего значения, 6 января 1894 год. - 13 сентября 1894 год». - 167 л.
28.Чередниченко Г. Иностранные консульства в Николаеве как культуро-историческое явление ХІХ-ХХ столетий // Краєзнавчий альманах. - Миколаїв, 2004. - №1.
29.Чередниченко Г. Консульський квартал // Николаевские новости - 2004. - 24-28 мая - С. 3.
30.Papers relating to the Foreign Relations of the United States. 1918. Russia (in three volumes). Volume II. - Washington: United States Government Printing Office, 1932. - 706 р.