Хулігани та ультрас українського навколофутболу

Хулігани та ультрас українського навколофутболу

Вступ

субкультура угруповання хуліган футбольний

Поняття «культура» прийшло з латинської - cultura (agri) і спочатку означало оброблення землі. У сучасне розумінні культури, як соціологічної категорії, входить поліпшення й облагороджування звичаїв й способів поведінки людей, виховання особистості. Під культурою розуміють все те, що створено цілеспрямованим мисленням і специфічними для людей способами (методами) діяльності. Ці засоби дозволяють створити як матеріальні, так і нематеріальні, духовні цінності. У цьому змісті до культури належить кожне, навіть найпростішою, створеною людиною знаряддя, найпримітивніший інвентар, будь-яка думка, ідея, що зародилася в розумі людини. За допомогою культури люди задовольняють свої потреби (матеріальні і духовні) і будують відносини між собою [63].

Саме культура поведінки останнім часом посідає одне з провідних місць в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених, через те, що допомагає формуванню системи групових відносин, дає змогу державі управляти соціальними групами з огляду на їх потреби. Групова культура, як складова загальної культурної сфери суспільних відносин виконує ще одну дуже важливу функцію - соціальну стратифікацію.

Отже, якщо під культурою розуміються переконання, цінності і виразні засоби, які є загальними для якоїсь групи людей і служать для впорядкування досвіду і регулювання поведінки членів цієї групи, то система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурною. Вона формується під впливом таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, тощо.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурною. Вона формується під впливом таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група. До основних характеристик субкультури можна віднести зокрема наступні: їй притаманні суворі внутрішні правила і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість; субкультурі властивий структурований процес навчання, протягом якого кандидати вчаться, як стати членами. Також субкультурам притаманний дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - «свої».

Цінності ж субкультури впливають на формування особи члена групи. Вони не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, але виявляють лише деякі відхилення від неї. Проте більшість, як правило, відноситься до субкультури з несхваленням або недовірою.

Інколи група активно виробляє норми або цінності, які явно протиречать пануючій культурі, її вмісту і формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Елементи як субкультури, так і контркультури виявляються в культурі сучасній.

Отже, як окремий вид культури субкультура це прояв прогресивних культурних тенденцій в різноманітних соціальних прошарках. Одним із таких прошарків є футбольні вболівальники. Ця специфічна соціальна група досить суттєво впливає на відносини між професійними футбольними клубами та футбольними асоціаціями загалом. Футбольні фанати сприяють з одного боку сприяють економічному збагаченню футбольних клубів за рахунок придбання квитків на матчі, прав на трансляцію, різноманітних сувенірів, з іншого створюють певний імідж футбольним клубам.

Фанатська проблема відома з тих самих часів як з’явився футбол, особливо це стосується ті нації, які від природи є надзвичайно емоційними, оскільки за таких умов фанати являють собою досить небезпечну соціальну масу. Для вітчизняного спорту загалом та футболу зокрема фанатська проблема отримала свій розвиток лише останнім часом, коли футбольні клуби професійної футбольної ліги почали впровадження цілеспрямованої політики підтримки фан-клубів. Через це нерідко відбуваються сутички фанатів та навіть масовані конфлікти. Вітчизняний футбол не стоїть осторонь світових тенденцій розвитку фан-секторів та відносин клубів з фанатами, а тому останнім часом великої популярності отримало таке явище як футбольні ультрас (hooligans) - радикальна частина субкультури футбольних фанатів.

Їх діяльність в Європейському та світовому футболі відома нажаль в основному завдяки негативним наслідкам тих акцій та заходів які вони влаштовують до, під час та після проведення футбольних матчів. Крім того ультрас формує імідж команди, а нерідко навіть і всій країні, як наприклад Англії чи Італії. Фанати цих країн відомі своєю гострою формою вболівання яка проявляється у хуліганській поведінці та злісній неповазі до суперника.

Метою даної роботи є аналіз особливості субкультурних футбольних фанатів у їх радикальному прояві тобто субкультури ультрас та хуліганів.

Виходячи з мети дослідження були поставленні наступні завдання:

–     визначити сутність субкультури футбольних фанатів;

–       проаналізувати сучасні світові тенденції розвитку фанатської проблеми в футболі;

–       провести аналіз діяльності вітчизняних радикальних футбольних угрупувань та виявити їх особливі риси;

–       проаналізувати тенденції існування футбольних ультрас в Україні.

Об’єктом дослідження є субкультурні рухи радикальних футбольних угрупувань, які діють в Україні.

Предметом дослідження є механізм, особливості, наслідки функціонування таких субкультурних рухів як футбольні ультрас та футбольні хулігани.

При написанні даної роботи були використані підручники, монографії, наукові праці, статті науковців, які займаються дослідженням проблеми функціонування таких субкультурних рухів як футбольні ультрас та футбольні хулігани.

1. Теоретичні аспекти існування субкультур та особливості діяльності субкультурних угрупувань

.1 Поняття субкультури та її розвиток в сучасному світі

Завданнями даного розділу є:

–     визначення поняття та сутності субкультури як соціологічної категорії;

–       виявити основні теорії формування та розвитку субкультур;

–       проаналізувати основні тенденції та характеристики розвитку субкультури;

–       визначити сутність та поняття таких субкультурних рухів як футбольні ультрас та футбольні хулігани;

–       визначити історичні аспекти розвитку футбольних субкультур.

Типи відтворення і культури - теоретико-методологічні поняття, з допомогою яких можна членувати, диференціювати культуру на її, так би мовити, внутрішньому рівні. Коли ж ідеться про її емпіричне осмислення, вчені звертаються до конкретніших понять, які уможливлюють вивчення реальностей процесу. На цьому шляху теоретиками культури, соціологами, соціальними психологами, етнографами все частіше використовується поняття «субкультура». Логічним підґрунтям його виникнення є те, що культура - концентрований, організований досвід діяльності конкретно-історичної, соціальної, етнічної спільноти людей в обмеженому часом і місцем розміщення просторі, об'єднаних спільними інтересами, потребами, цінностями, установками, стереотипами. Суб'єктом культури можуть бути: суспільство в цілому як виразник певно визначеної культури; особа - носій специфічних уявлень, свого «особистісного» культурного досвіду; група як сукупність особистостей з подібними культурними характеристиками. Згідно з цим можливі три рівні культурно-теоретичного аналізу: загально-соціальний, локально-груповий і особистісний.

Будь-яке співтовариство - носій певної субкультури. Суб'єкт у співтоваристві завжди формується як суперечлива єдність суспільства і особи, ієрархії співтовариств. Традиції, звичаї тієї чи іншої людської спільноти, зразки, норми, вірування, засоби й цілі власної діяльності є важливими характеристиками культури людини, безпосереднім змістом її свідомості і поведінки. У цьому контексті діяльність людини завжди культурно зумовлена, має культурний смисл. Кожна складова цієї зумовленості і цього смислу - цілеспрямована на той чи інший елемент людської діяльності культура.

Виділення поняття «субкультура» має важливе методологічне значення. Передусім воно підкреслює внутрішню диференційованість культури. У ньому відбивається і необхідність, і потреба в культурному розмежуванні та самовизначенні людей як членів певно окреслених соціальних груп. Кожна група має специфічні ознаки, які можна узагальнити поняттям «спосіб» і «стиль» життя. «Субкультура» як методологічна категорія дозволяє також відрізнити соціально прийнятні форми соціально-культурної диференціації (професійні, молодіжні, наукові, релігійні субкультури, субкультури національних меншин) від антисоціальних (фашистських рухів, терористичних угруповань, злочинних груп тощо).

Коли йдеться про субкультуру, передбачається не лише диференціація груп людей у суспільстві за певними ознаками, але й за їхньою стійкістю в часі. Форми організації різних субкультур неоднакові. Вони можуть достатньо чітко визначитись нормами формальної (статутної, кодифікованої) соціально-структурної одиниці - наприклад, політичні партії, професійні об'єднання тощо. Деякі інші субкультури напівформальні (соціокультурні чи соціополітичні рухи). Нарешті, можуть утворюватись групи за інтересами.

Поняття «субкультури» як наукового терміну є досить широким та багатоскладовим. За даними новітнього філософського словника «субкультура» - це система норм та цінностей, що відрізняє групу від більшості суспільства. Сучасне суспільство, яке базується на розділі труда та соціальної стратифікації, представляє собою систему багатоподібних напрямних субкультур. Поняття «субкультури» включає в себе також:

) сукупність деяких негативно інтерпретованих норм та цінностей традиційної культури, що функціонують як культура злочинного прошарку суспільства,

) особлива форма організації людей (частіше всього молоді) - автономне цілісне утворення усередині панівної культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв та відрізняється своїми звичаями, нормами та комплексами цінностей,

) трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, що отримала своєрідне світоглядне забарвлення.

За способом виникнення розрізняють субкультури, що утворились як позитивна реакція на соціальні та культурні потреби суспільства, та субкультури, які являються негативною реакцією на існуючу соц1альну структуру і панівну в суспільстві культуру. Взагалі сучасні субкультури являються специфічним способом диференціації розвинених національних та регіональних культур, в яких поряд з основною класичною традицією існують своєрідні культури утворення, що виникають на генетичній основі провідної культурної традиції, але по формі та змісту відрізняються від неї.

Субкультура як складник культури визначається специфікою змісту таких загальних ознак, як предмети, що складають умови і об'єкт інтересів її членів; способи регуляції взаємодій і відношень між ними; критерії оцінки взаємодій і станів субкультури в цілому.

Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука поняття «субкультура» інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найпоширеніших підходів до вивчення та опису цього явища. Коротко охарактеризуємо їх. Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, що зазнає фазових перетворень. Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як такий процес, що розгортається хаотично. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші гаснуть. Інформаційний підхід подає образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес. Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в котрій культури вищого рівня розвиваються за своїми законами, відмінними від законів нижнього рівня. Трофічний підхід дотримується принципу: верхній рівень розвивається за рахунок нижнього. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якого є перетворення світу людських почуттів в мисленнєві образи. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі. Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник - соціальний міф, формуючись у масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу вразливих. [23. с. 130]. Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як систему пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність [55].

Окрім вищеназваних підходів у межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс [54] виокремили два основні напрями, які обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури - реконструкція життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко схарактеризуємо їх. Реконструктивістська стратегія (парадигма) має на меті якнайповніше відтворення світобачення представників певної групи, її картини світу. Основним методом дослідження виступає феноменологія. В межах цієї стратегії вирізняють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм та екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципами - згідно вимогам наукової методології, висувають та перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх. Весь життєвий світ тут можна уявити як сукупність знань, котрі розвиваються згідно законів розвитку наукового знання. Протилежним є екзистенційний напрям. Основну увагу тут приділяють аспектові емоційних переживань, а не мислиннєвим структурам, як у сцієнтистів.

Стратегія, що вивчає соціальні форми (інструктивістська парадигма), має на меті вивчення правил, котрі дають змогу самому досліднику стати членом даної субкультури. Форми становлять типові взірці соціальної взаємодії, такі, як привітання або залицяння. Форми задаються правилами, що визначають, які ходи припустимі в цій грі, а які ні, однак партії, що складаються з ходів, є результатом творчості самих учасників. Вивчаються саме ігри та правила мислення й дії, що утворюють їх [54].

Окрім зазначених вище основних підходів до вивчення субкультури, на нашу думку, варта уваги і запропонована К. Соколовим концепція соціокультурної стратифікації, яка тлумачить субкультуру передусім як явище соціально-психологічне і мистецьке [53]. Згідно з цією концепцією, субкультура? це не що інше, як картина світу, що є спільною для певної великої групи людей. Значну роль у генезі й еволюції субкультур відіграє мистецтво, воно відображає картини світу різних субкультур, а також своєрідним чином формує і змінює їх. Саме відмінності в картинах світу породжують різноманітні субкультури суспільства. Все розмаїття субкультур в суспільстві інтегрує в єдину культурну систему «ядро культури». Йдеться про загальнонаціональну картину світу, в якій відображено цілісність національної культури.

Важливо звернути увагу на пізнавальні можливості категорії «субкультура», аналізуючи динаміку культури і суспільства. Такий аналіз дозволяє:

на структурно-функціональному рівні виявити змістовне відбиття тих меж, які в суспільстві встановлюються між його членами як представниками певних груп (вікових, професійних, за інтересами тощо), і специфіку способу, стилю їхнього життя та сповідуваних ними цінностей;

осмислити генезис кожного з типів субкультур за рахунок виявлення фундаментальних передумов (економічних, соціальних, демографічних), на яких вони грунтуються, і факторів, що зумовлюють їхню специфічну якісну визначеність. Вибудувана у такий спосіб типологія субкультур дозволить вийти на наступний рівень їхнього вивчення.

Отже, субкультура є видовим поняттям, похідним від родового «культура» і означає культурну спільність з деякими особливими рисами та ознаками, виділеними з тієї чи іншої культури. Власне ж культура розуміється як щось ціле, утримуючи в собі множину субкультур. При цьому було б невірним уявляти субкультури якимись механічними складниками культури. Вони в реальності перехрещуються, зливаються, незначно розмежовуються або ж різко відрізняються за деякими параметрами аж до протистояння основному масиву культури, будучи його альтернативою.

На нашу думку, складовими субкультури, а одночасно й ознаками є знання (картина світу у вузькому сенсі); цінності; стиль та спосіб життя; соціальні інститути як системи норм; процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи; потреби та схильності (рис.).

Складові субкультури як категорії соціології

Критерієм наявності та сформованості субкультури є єдність вищевказаних параметрів. Творцем та носієм субкультури тут є соціальна група, що має певні культурні ознаки, котрі відрізняють її від інших спільнот. Соціальну групу тут слід розуміти передусім в широкому сенсі. Тобто як велику спільноту людей, головною ознакою якої є насамперед культура, а не місце в системі суспільних відносин. Розшифруємо запропоновану схему докладніше.

Знання (картина світу у вузькому сенсі). Під цим поняттям мається на увазі вся сукупність знань та уявлень індивіда про оточуючу дійсність, відштовхуючись від яких, індивід вибудовує цілісний образ соціального світу та свого місця в ньому. На основі виробленого образу відбувається орієнтація в життєвому просторі.

Цінності ми розумітимемо як компонент соціальної системи, що наділяється особливим значенням в індивідуальній або суспільній свідомості. Цінністю може бути будь-який об’єкт (матеріальний чи ідеальний) - як реальний, так і уявний - у тому разі, якщо такий об’єкт слугує фокусом прагнень, бажань груп або окремих осіб. До цінностей, що характеризуватимуть та вирізнятимуть субкультури як такі, ми віднесемо саме ті цінності, що є притаманними певній соціальній групі в цілому та конкретному індивіду (членові субкультури) зокрема.

Стиль та спосіб життя. Ця категорія поєднує в собі такі компоненти, як стиль життя, спосіб життя, соціальні ролі та статуси. Стиль життя розумітиметься як соціально-психологічна категорія, що виражає певний тип поведінки людей. Це поняття дає змогу сконцентрувати увагу на суб’єктивному боці людської діяльності, мотивах, формах вчинків, повсякденної поведінки індивіда, сім’ї, інших соціальних груп.

Соціальні інститути як системи норм. Поняття інституту ми розуміємо як відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організується життя суспільства, забезпечується стійкість зв’язків та стосунків у межах його соціальної організації. Діяльність соціального інституту визначається: по-перше, набором специфічних соціальних норм та приписів, що регулюють відповідні типи поведінки; по-друге, його інтеграцією в соціально-політичну, ідеологічну та ціннісну структури суспільства, що дає змогу узаконити формально-правову основу діяльності того чи іншого соціального інституту, здійснювати соціальний контроль над інституційними типами дій; по-третє, наявністю матеріальних засобів та умов, що забезпечують успішне виконання нормативних приписів та здійснення соціального контролю. У зв’язку з цим соціальні інститути можуть бути схарактеризовані з точки зору як зовнішньої, формальної (матеріальної) структури, так і внутрішньої, тобто з позиції змістовного аналізу їхньої діяльності. Нас цікавитиме саме внутрішній (змістовний) аспект їхньої діяльності. Із змістовного погляду, соціальний інститут - це набір доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях. Ці стандарти поведінки нормативно врегульовані. Вони закріплені нормами права та іншими соціальними нормами.

Процедурне знання: навички, уміння, способи здійснення, методи. Сюди входить саме те знання, яке є необхідним для виконання того набору ролей, що передбачені для індивіда певною субкультурою.

Потреби та схильності. Потреби ми тлумачитимемо як стан нестачі з чого-небудь, стан, що стимулює діяльність, спрямовану на компенсацію цієї нестачі. Потреби лежать в основі утворення цінностей. Людські потреби бувають неусвідомленими (їх називають потягами) та усвідомленими. Усвідомлення потреб слугує формуванню інтересу, мотиву, орієнтації, установки, мети, рішення, дії. За критерієм походження потреби поділяються на природні, або біогенні, тобто первинні (в самозбереженні - їжі, воді, відпочинку, сні, теплі, збереженні здоров’я, відтворенні потомства, сексуальні тощо) та соціогенні, вторинні (в самоствердженні, спілкуванні, різноманітних досягненнях, в дружбі, коханні тощо; у знаннях, саморозвитку; у творчості, самовираженні). Первинні та вторинні потреби мають соціальний характер: вони опосередковуються суспільством, котре визначає конкретні форми їх прояву та задоволення.

Варто розрізняти традиціоналістські й інноваційнно-авангардні субкультури. До традиціоналістських відносяться професійні субкультури, що виникають як позитивна реакція на потребі суспільства. Поява інноваційнно-авангардних субкультур пов'язане із запереченням «базової» культури суспільства. Для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам «базової» культури, використовується термін «контркультура».

До субкультур відносяться також маргінальні культури. Маргінальність - поняття, що вказує на проміжність, неадаптивність, «пограничність» положення людини між якими-небудь соціальними групами. Спочатку цей термін використовувався для позначення соціально-психологічних наслідків неповної адаптації мігрантів із сільських районів до вимог міського способу життя. До маргінальних, наприклад, відносять «культурні гібриди», оказавшиеся між домінуючою соціальною групою, що не приймає їх повністю, і групою походження, що відштовхує їх. Під маргіналами також розуміють індивідів, що втратили соціальні зв'язки й не вписали в певну соціокультурну ситуацію.

У центральних субкультурах формуються найбільш стійкі утворення, які зберігають систему цінностей даної культури, її традиції, її різноманітні історичні здобутки. Одначе структура базових субкультур не обов'язково монолітна. Вона завжди має складну будову і втілює в собі можливість протистоянь субкультур, навіть в межах центрального загальнокультурного ядра, мірі традиційності та інноваційності. Порушення цієї міри зумовлює драматичні конфлікти. Периферійні субкультури культивують риси, які менш розвинені або зовсім не розвинені в центральних субкультурах. Інновації периферії підтримуються або не підтримуються центром. Рівень засвоєння субкультурної різноманітності зумовлюється інтегративними можливостями культури.

Субкультури, віддалені від центру, несуть в собі різний зміст. Одні з них виконують функції «нагромаджувачів» раніше відкритого, історично усталеного. Ці субкультури - архаїчні моделі збереження і реставрації тих культурних надбань, які для суспільства в цілому уявляються анахронізмом. Такими, наприклад, можуть бути субкультури, що культивують старі вірування і культури. Своєрідні секти, закриті співтовариства старанно відмежовуються від взаємодії з іншими культурами і субкультурами, від зовнішнього світу. Інші - уособлюють в собі інновації, культивують нове, виявляють себе як «лабораторії майбутнього», як стихійні «експериментальні» структури культурного поступу.

У розвитку суспільства бувають періоди, сприятливі для впровадження і розповсюдження інноваційних субкультур, і періоди, коли культура змінам не піддається. Здатність до змін зумовлюється станом центральних субкультур. Той час, коли з якихось причин вони знаходяться в кризовому становищі, а в суспільстві назріває здійснення якихось зрушень, сприятливіший для розповсюдження впливу інноваційних субкультур, ніж час, коли центральні субкультури перебувають у стійкій фазі.

Природну динаміку субкультур коректують їхні відношення з соціальними інститутами. Останні, особливо ті з них, що володіють владою (наприклад, держава), підтримують необхідні для свого існування культурні сили, прагнуть посилити одні субкультурні спільноти і придушити або навіть усунути інші культурні об'єднання.

Члени субкультурних об'єднань можуть виявляти як прагнення до інституціоналізації своєї субкультури, так і намагатись обійти її з метою збереження власної неповторності, ідентичності тощо. Учасники політичних рухів, стверджуючи певні цінності, як правило, намагаються розповсюдити свої переконання на все суспільство, найшвидше втілити знайдене ними в соціальне і культурне ціле. Деякі ж альтернативні молодіжні рухи намагаються відокремитись від «офіційної» культури, зберігаючи власні цінності недоторканими з боку інших субкультур.

Відомий канадський дослідник Е. Тирьякан ще на початку 80-х років, аналізуючи езотеричні субкультури, звернув увагу на те, що вони утримували в собі потужні каталізатори культурно-історичної творчості. «Глибоке вивчення езотеричної культури, - писав він, - яка вважається архаїкою західної культури, на нашу думку, висвітлює головні джерела ідеаційних змін у структурі сучасного суспільства, які визначають колективні уявлення про природну і соціальну реальності».

Нагадаємо, що згідно з трьома типами світосприймання, а отже й культури, які виділяв П. Сорокін, ідеаційний передбачає диктат раціонального мислення на відміну від «почуттєвого» й «ідеалістичного», коли у пізнанні панує інтуїтивізм. Думка Тирьякана зводиться до того, що «окультні» й «езотеричні» субкультури є певною проміжною ланкою між патріархальною і сучасною культурою. Субкультури несуть постійне оновлення культурного життя, без них західна цивілізація не набула б властивого їй культурно-історичного життєвого запалу.

Не слід обходити увагою й іншу концепцію субкультур, висловлену відомим західним соціологом К. Мангеймом. Справа в тому, що традиційно проблема субкультури розглядалась в межах концепції соціалізації. Передбачалось, що прилучення до культурних стандартів, входження у світ панівної культури - процес складний і суперечливий, він постійно натикається на певні психологічні та інші труднощі. Це й зумовлює особливі життєві устремління молоді, яка з духовного фонду суб'єктивує лише те, що відповідає її життєвим пориванням. Так народжуються певні культурні цикли, зумовлювані зміною поколінь. Юність втілює в собі нову історичну реальність, але не перетворює культуру, не удосконалює її, не змінює її стандарти. Йдеться лише про те, що духовні шукання, ціннісні вияви неминучі в силу вікової адаптації. Минає вік бродіння, і культура знову повертається до свого русла. Інакше кажучи, мангеймівська концепція пояснює, чому люди творять особливий світ цінностей, життєвих орієнтацій, але разом з тим констатує: субкультури хоч постійно і відтворюються в історії, все ж їхнє призначення - пристосувати людей до панівної культури. Субкультурам не надається основоположного значення. Вони є епізодом в історичному становленні буття.

На наш погляд, варто поєднати обидві концепції і на їх стикові намагатись осмислити основні інваріанти культурного поступу і культурного занепаду, культурного розвою і культурної обмеженості. Безсумнівно те, що талант, як генератор культури, здобуває визнання лише через своїх прихильників, цілеспрямовано розвиваючи власну субкультуру, пробиваючись до субкультурного центру, несучи до нього інноваційну розруху. Цей процес може розвиватись і від центру до периферії, несучи в собі певну стабільність та очікуючи в майбутньому інноваційних руйнувань. У цьому чітко виявляється діалектика життя.

Звичайно, рано підводити підсумки, бо ще не повністю виявились основні тенденції в теоретичному аналізі субкультур і їхнього місця в прогресивному поступі культури. Однак відзначимо: проблема субкультур сьогодні - найвагоміший аргумент у переосмисленні цілісної концепції культури. Вона дозволяє в несподіваному ракурсі прослідкувати генезис культури, її динаміку. Безсумнівно, що в усі часи свого становлення та розвитку культура зумовлювалась множиною субкультур, переважальними впливами одних і войовничими, часто-густо непомітними претензіями інших. Найпрогресивніші претензії, які закликали до заміщення відсталих або віджилих складників субкультур, як правило, замовчувались або знищувались панівними субкультурами. Це закономірно, бо панівні субкультури обслуговують владні кола.

1.2 Особливості діяльності футбольних субкультурних угрупувань

Останнім часом в Україні зростає кількість молоді, яка називає себе футбольними фанатами. Рух футбольних фанатів, в сучасному вигляді, - явище для України порівняно нове, тоді як в Європі фанати стали невід’ємною частиною футбольної культури. Вони є одними з головних діючих осіб в шоу, яке відбувається на стадіоні, а іноді й за його межами.

Явище це для України дещо нове, тому й мало вивчене..Стереотипи, які існують в суспільстві щодо фанатів не завжди відповідають дійсності. Перш за все треба зрозуміти, хто ж такі фанати і чим вони відрізняються від вболівальників. Вболівальник - це людина, яка підтримує свою команду, ходить на матчі, сидячи спостерігає за грою, купляє клубну символіку, досить добре орієнтується в тонкощах гри. Фанат же - це людина, яка підтримує на матчах піснями, бечівками, іноді фарами, прапорами, банерами тощо. Фанат проводить весь матч стоячи. Одним словом фанати доповнюють шоу, яке відбувається на стадіоні. Звичайно, що фанати часто приймають участь у бійках і безпорядках, та звинувачувати в їх участі абсолютно всіх людей з фанатської трибуни - ознака невігластва. І ще одна відмінність, можливо найголовніша. Якщо для вболівальників футбол - це лише гра, то для фаната, як пише Н. Хорнбі, автор твору «Футбольна лихоманка», футбол - не розвага і не спосіб відходу від дійсності, а особливий світ [67].

Однак, необхідно розібратися чому таке явище, як фанатський рук та поява ультрас пов’язане саме з футболом. Запропонуємо цікаву думку Є. Панкратова, який зазначив, що популярність футболу лежить в тому, що футбол - найбільш неприродний для людини вид спорту. Неприродний для її анатомії. Візьмемо найпоширеніші командні види (баскетбол, волейбол, гандбол, хокей) або особисті - теніс, гольф, більярд… Що їх об’єднує? Перш за все те, що в них грають руками - частинами тіла, які найкраще пристосовані для виконання найскладніших і найрізноманітніших рухів, тоді як ноги виконують дуже просту функції - рушійну.

Отже, виділимо стереотипи, які панують в суспільстві щодо субкультури футбольних фанатів.

По-перше, відзначимо стереотип про те, що футбольні фанати агресивні, готові нападати та убивати будь-кого. Давайте поглянемо, що ж відбувається насправді. Дійсно, бійки між фанатами різних клубів, особливо надто принципових щодо одне одного (Динамо - Спартак, Барселона - Реал, Олімпіакос - Панатінаікос), відбуваються досить часто. [20. с. 8].

Але тут варто зазначити, що фанатські бійки рідко зачіпають когось стороннього. Адже важливіше перемога над іншою групою фанатів, аніж побити кого-небудь. Та й зброя використовується дуже рідко. І не лише в Україні, а й у всьому світі. Тож асоціювати футбольного фаната із звичайною дворовою шпаною вкрай невірно.

По-друге, існує думка, що футбольні фанати - це люди із пролетарських сімей, невдахи, яким більше нічим зайнятися, які постійно вживають алкоголь та наркотики.

Розглянувши цю проблему, ми можемо зробити висновок, що це теж не відповідає дійсності. Серед фанатів безліч багатих, відомих, успішних осіб. Адже для того, щоб організувати шоу на трибуні, намалювати дотепний банер, вигадати цікаву бечівку потрібні гроші та хист.

Окремо стоїть проблема алкоголю та наркотиків. Чи вживають фанати алкоголь? Так, вживають, але це проблема не тільки фанів, а всього суспільства. Крім того, показовим є приклад динамівських фанів. В 2006 р. фан-клуб «Гепард» виключив зі своїх лав тих фанів, які дискредитували фанівський рух. Більшість із «вигнанців» були колишні засуджені, наркомани, алкоголіки [59].

Отже, асоціювати усіх фанів із алкоголіками, наркоманами та невдахами, які не знайщли себе в цьому житті, є величезною помилкою.

По-третє, існує стереотип, що всі фанати є фашистами, націоналістами тощо. Ця думка частково вірна. Взаємозв’язок футболу та політики дуже великий. Тут ми можемо згадати і «футбольну війну» між Сальвадором і Гондурасом [65, с. 50-55], і програні вибори в Німеччині блоком ХСД-ХСС через конфуз на футбольному матчі [26, с. 12], тощо.

Однак стереотипи формуються в суспільстві емпіричним шляхом, а для більш ґрунтовного розумінн сутності субкультури футбольних фанатів необхідно проаналізувати й їх теоретичний аспект. І проблема постає в тому, що найчастіше субкультури футбольних фанатів ототожнюються у науковців соціологів із радикалізмом. Необхідно зазначити, що ще відносно недавно - в 90-і роки - питання про правий радикалізм стосовно до футбольних фанатів у нас в країні навіть не ставилися: єдині ймовірні точки дотику фанатів з ультраправими минулого можливі хіба що через контакти з націонал - скінхедами, а сама скін-субкультура тоді ще не встигла (на відміну від субкультури футбольних фанатів) серйозно розвинутися й, крім того, здавалося загальнозрозумілим, що це - дві різні субкультури, побудовані на різних принципах і тому не співпадаючі і навіть, імовірно, ворожі одне одній. Однак в XXІ столітті стало очевидно, що має місце проникнення ультраправих ідей і ультраправих структур у фанатську субкультуру. Причому це проникнення здійснюється паралельно націонал-скінхедами (можливо, навіть без політичних цілей, оскільки багато хто зі скінхедів самі були вболівальниками й залишаються ними) і окремими ультраправими групами й організаціями.

Справа тут у взаємодії двох факторів. По-перше, субкультура футбольних фанатів - неповна, незавершена. Повна субкультура перетворюється для її носіїв у спосіб життя, стає для них головним, прагне добудувати себе до повноцінної міні-культури (як це було, наприклад, у хіпі й панків), тобто виробляє свою філософію (псевдофілософію), породжує не тільки канони поведінки й зовнішнього вигляду, але й власну музику (це стосується й стилів, і змісту), живопис, літературу, танець, театр, кіно, пресу (хоча б на рівні фензинів). Субкультура футбольних фанатів - це субкультура молоді (підлітків), що живе звичайним життям і «перетворюється» у субкультуру тільки під час матчів. Це - субкультура дозвілля.

Вона задала зразки поведінки тільки стосовно до матчів і/або взаєминам з іншими футбольними фанатами, виробила дуже умовні й необов'язкові стандарти зовнішнього вигляду (зокрема, нікому з уболівальників, що не входять у субкультуру, не забороняється користуватися символікою клубу, у тому числі й «трояндами»; навпроти, що прямо входять у субкультуру футбольних фанів принципово не виділяються зовнішнім виглядом з юрби, щоб не залучати до себе уваги фанатів інших клубів і «правоохоронних» органів; а людина, «зловживаюча» символікою улюбленої команди, на фанатському сленгу іменується «твариною»). Не існує окремої фанатської музики (є лише невелика кількість груп, що грають в основному для фанатів, тому що ці групи не змогли вирватися на більш широку аудиторію, - і немає ніякого фанатського музичного стилю), окремого фанатского образотворчого мистецтва (фанатські нашивки й татуювання по стилю - змішання скінхедівських і хуліганських, те ж саме можна сказати й про малюнки у фанзонах, хіба що там проявляються елементи примітивного гумору - якщо мова йде про карикатури на ворожі клуби). Фанатських пісень, що розспівуються на стадіонах і за їхніми межами - небагато, все інше - погано римовані «кричалки» досить убогого змісту [8]. Про танець, театр, кіно або літературі у власному розумінні слова й говорити неварто. Самостійної філософії (нехай неопрацьованої й примітивної) і ідеології субкультура фанатів не створила.

Тому вона виявилася, як недобудована, відкрита зовнішнім впливам, у тому числі й впливу інших субкультур, за умови, звичайно, що ці впливи не по своєму культурно-інтелектуальному рівні досить примітивні, щоб споконвічно не вступити в гостре протиріччя із психологією й рівнем розумового розвитку фанатів. Скін-субкультура (особливо в її націоналістичному її прояві) цілком задовольняє цим вимогам. При цьому те, що вона сама - неповна, лише полегшує процес взаємовпливу й взаємопроникнення. Досить розповсюдженими, наскільки можна судити, є випадки, коли дрібні скін-групки, що влилися в субкультуру фанатів, через пару років по суті випадають зі скін-субкультури й перетворюються у звичайних фанатів, хоча й з вираженими расистськими й націоналістичними настроями.

По-друге, субкультура фанатів - сукультура споконвічно ксенофобська (хоча й не в строго політичному змісті). Оскільки вона не виникла самостійно, а практично штучно створена (футбольні клуби мають потребу в глядачах із причин фінансового характеру, тобто спочатку масовий уболівальник був не більш ніж «дійною коровою»), і стартовою умовою була наявність протистояння між клубами, чужа команда і її фанати автоматично сприймалися як не свої, далека й більш-менш ворожа сила. Тобто агресивний поділ «свої - чужі» закладений в основу субкультури й нав'язаний їй ззовні.

Представник фанатской субкультури дивиться на світ саме ксенофобські. Він як би перебуває в центрі декількох концентричних кіл ксенофобії. Перше коло - це улюблений клуб і його фанати. Наступне коло - «кузьмичи», тобто звичайні вболівальники, що вболівають за ту ж команду, що й сам фанат, але не причетні до субкультури. «Кузьмичи» - це рядові обивателі, звичайно значно старше віком, чим фанати (років 30-50). І хоча саме найменування носить презирливий (або як мінімум зневажливий) характер і прямо натякає на вік уболівальників, «кодекс честі» фаната прямо забороняє якось ображати «кузьмичей» і тим більше застосовувати до них фізичну силу. Навіть віднімати в «кузьмичей» чужих клубів клубну символіку - зневажливо [62].

Ці два концентричних кола об'єднані неписаною забороною на насильство (за винятком особистих конфліктів, що не мають прямого відношення до футболу й субкультури, або, як прийнято говорити в таких випадках, до «навколофутболу»).

Наступне концентричне коло: жителі свого міста - не вболівальники. Вони вже «не свої», але сприймаються цілком терпимо. Наступне коло - жителі своєї країни. Вони теж сприймаються досить терпимо, хоча, звичайно, ще менш «свої» (однозначні симпатії вони викликають тільки при іграх національної збірні).

Тут проходить ще одна розділювальна риса: на представників цих двох кіл не поширюється свідоме насильство, але вони цілком можуть стати жертвами фанатской агресії у «хуліганському вигарі» (що, втім, звичайно на практиці сполучається з алкоголем).

Далі йдуть кола, у яких розташовані вже «інші», «вороги». Перший з таких кіл - це фанати інших клубів своєї країни. Саме вони є звичним супротивником на стадіонах і за їхніми межами. Однак це - не безумовний супротивник. По-перше, на міжнародних матчах (і особливо на виїзді) ці фанати автоматично стають «своїми», тому що вболівають за ту ж національну збірню. По-друге, фанати різних клубів можуть мати союзи (у тому числі проти більш сильних фанатских об'єднань) - і тоді набувають чинності закони «бойового братерства». Такі союзи можуть як укладатися, так і розпадатися.

Наступне коло - жителі інших країн. Вони «чужі» по визначенню. Наступне коло, що поєднують ще більше «чужих» - фанати клубів інших країн. Це вже - відомий ворог (укладати союзи з фанатами з Румунії, Росії або Польщі наші поки не навчилися, тим більше що для цього потрібно згода обох сторін). Нарешті, в останнім колі перебуває безумовний ворог - правоохоронні органи. Правоохоронні органи - це настільки незаперечний об'єкт ненависті, що при зіткненні з ним правила дозволяють поєднуватися з ким завгодно аж до фанатів самих ворожих клубів.

Починаючи з фанатів інших клубів своєї країни й закінчуючи правоохоронними органами, все це - об'єкти «законного» насильства для футбольного фаната, об'єкти «прикладної» ксенофобії.

При такому високому рівні «стартової» ксенофобії, зрозуміло, не настільки складно було впровадити у фанатскую середовище ще й установки підкреслено націоналістичного й расистського характеру. Або, як мінімум, домогтися того, щоб фанатське середовище терпіло у своїх рядах свідомих націоналістів, шовіністів і расистів.

Немає сумнівів у тім, що вже в ХХІ ст. настрої расової й національної ксенофобії були досить поширені серед фанатів, хоча це, і не виливалося в напади на расовому або національному ґрунті: всі конфлікти із застосуванням сили усе ще відносилися до «навколофутболу». І ріст ксенофобських настроїв усередині субкультури приблизно корелював з таким же ростом ксенофобії в українському суспільстві взагалі. Доказом можуть бути фанатські фанзіни. Треба відзначити, що фанзіни є більш надійним джерелом, ніж виниклі пізніше фанатські блоги й Інтернет - форуми, тому що з паперових видань не можна вилучити ті або інші записи ксенофобського характеру й згодом стверджувати, що їх або взагалі не було, або вони були вписані якимись ворогами із провокаційними цілями.

Однак, необхідно зауважити, що найбільш наближеними до радикальних ідей є такі прояви субкультури футбольних фанатів як футбольні ультрас та футбольні хулігани.

Першими «ультрас» у сучасному розумінні цього слова, тобто вболівальниками, які не сиділи, а стоячи підтримували команду під час футбольних поєдинків та використовували різноманітні засоби, зокрема піротехніку під час шоу на трибунах, були у 1950-х роках фани хорватського клубу «Хайдук» (Спліт), який виступав у чемпіонаті тодішньої Югославії [72]. У 1960-х роках ультрас з'явилися в Італії. У 1970-х роках активна підтримка на трибунах під час футбольних матчів почала поширюватися по європейських стадіонах. Фанати брали дещо від «південноамериканського» (співи, клубні прапори та великі банери) та «англійського» способу вболівання (шалики, пісні, поділ на менші вболівальницькі групи та агресивний спосіб уболівання - аж до закликів до насильства та бійок).

У 1970-1980-х рр. виникла така проблема як футбольний хуліганізм - явище, яке не має нічого спільного зі справжніми ультрас. Тоді як фанати ультрас намагаються створити гарну атмосферу на стадіоні своїми піснями, плакатами і банерами, хулігани сконцентровуються на діях і поза ареною - напади на уболівальників суперника і сутички з поліцією. Безпорядки неорганізованих англійських фанатів стали однією з причин трагедії на стадіоні «Ейзель» у 1985 році, коли загинуло 39 людей, а сотні отримали травми.

Зараз групи футбольних ультрас існують у більшості європейських країн, хоча винятком є Англія, де через суворі правила, що забороняють проносити на стадіон великі банери чи прапори [71] та стояти під час матчу, і високі ціни на квитки пересічні вболівальники не мають широких можливостей для масової організованої візуальної підтримки. Стиль ультрас проник і в інші ігри, зокрема в баскетбол і хокей, де окремі клуби мають хорошу та яскраву підтримку трибун.

Угрупування Ультрас - це структура, яка об'єднує від кількох осіб до декількох тисяч найбільш активних фанатів, які займаються всім, що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїзди в інші міста. У будь-якому з таких угрупувань є членські внески, в середньому по Європі сума членського внеску складає 10 євро на місяць.

Найбільш могутні європейські організації мають прямий вихід на вище керівництво своїх футбольних клубів і, як вже не раз було, сильно впливали на політику клубу, тобто інколи ультрас вирішували питання на користь або проти деяких гравців і інших рішень клубу. В Італії, наприклад, практично усі великі клуби радяться з лідерами своїх ультрас в усіх питаннях, котрі здатні викликати якийсь резонанс на трибунах. Крім того, практично, всі європейські угрупування ультрас мають стосунки з клубом. Клуб дає можливість самим ультрас заробити на атрибутиці, квитках. Солідні угрупування ультрас, самі беруть активну участь у комерційній діяльності маючи свої власні магазини, кнайпи, нерухомість, тим самим, заробляють самі і отримують необхідні суми для організації шоу на трибунах. Ці витрати часом досягають десятків тисяч доларів за один матч.

Культура ультрас - це суміш декількох стилів підтримки команди, від розтягування роз та прапорів з раннього англійського вболівання до колоритної бразильської торсиди і первинного італійського стилю.

Можна виділити основні постулат менталітету ультрас: не переставати співати, яким би не був хід матчу і його результат; не сідати під час матчу; відвідувати всі можливі ігри свого клубу, незважаючи на можливі ціни і відстань подорожі; вірність Трибуні (тобто постійному місцю на трибунах, де перебуває група).

1.3 Історичний аспект розвитку крайніх форм прояву фанатських групувань

Футбольні хулігани - особи, які порушують громадський порядок, пов'язуючи свої дії з футбольними пристрастями і обґрунтовуючи їх ними. Деякі розцінюють цей рух як субкультуру. Як правило, злочини на ґрунті футбольного хуліганства здійснюються до або після футбольних матчів, а також у місцях великих скупчень футбольних уболівальників.

Витоки навколофутбольного насильства беруть свій початок у Британії. Англійський футбол знайомий з інцидентами, пов'язаними з футбольними заворушеннями, починаючи з XIX століття. Уже в ті далекі часи шанувальники команд та й самі гравці нерідко сходилися «стінка на стінку» після фінального свистка арбітра. Проте футбольне хуліганство у сучасному вигляді почало зароджуватися у Великобританії наприкінці 1950-х років.

У середині 1960-х років склалася ситуація, коли трибуни англійських стадіонів приблизно на 70% складалися з тих, хто ототожнював себе з футбольним насильством. Кожен другий матч закінчувався серйозними бійками, деякі райони міст на час матчів перетворювалися на заборонені зони. З одного міста в інший з чітко визначеною метою виявити найсильнішого виїжджало від 400 до 7000 осіб. Внаслідок цього тисячі звичайних шанувальників гри стали триматися подалі від стадіонів, а телетрансляції стали для них єдиною альтернативою відвідування матчів.

Ситуація не покращилася, коли телебачення, крім самої гри, стало демонструвати масові бійки за участю вболівальників. Це не тільки надихало хуліганів, але й було новим засобом суспільного розголосу і самореклами. Аналогічна ситуація спостерігалася і в пресі - колекціонування газетних нотаток стало справжнім захопленням для багатьох фанатів.

Ситуація вимагала втручання влади, і реакція пішла. Були значно посилені закони, що регулюють правопорядок; на найзапекліших і небезпечних для суспільства хуліганів заводилися спеціальні картотеки. Багато хто з хуліганів опинилися за ґратами, іншим було довічно заборонено відвідувати футбольні матчі. Поліція впроваджувала своїх людей у фанатську середу, виявляючи лідерів і запобігаючи можливому перетину ворогуючих угруповань на корені. Нарешті, з розвитком технологій стало можливим обладнати стадіони та прилеглі до них території камерами відеоспостереження, що значною мірою підвищувало ймовірність хуліганів бути пізнаними і згодом заарештованими. Наприкінці 1970-х - початку 1980-х років внутрішня проблема Англії переступила межі і прийняла загальноєвропейський масштаб. Флагманами англійського виїзного руху стали фанати «Ліверпуля», які поступово стали прищеплювати європейцям свій «стиль підтримки клубу», включаючи побоїща і погроми у всіх містах, де волею жереба випадало грати їх клубу.

Насильство було присутнє й у протистояннях німецьких хуліганів, названих «куттен», серед яких було модно носити шкіряні куртки. Піком руху були кінець 1970-их - 1980-ті роки. У 1990-их роках до Німеччини проник і почав розвиватися стиль уболівання ультрас.

Справа дійшла до того, що після трагічних подій, що відбулися в 1985 році на бельгійському стадіоні «Ейзель», де на фінальному матчі Кубка Європейських Чемпіонів між клубами «Ювентус» і «Ліверпуль» у результаті футбольних безладів загинуло 39 уболівальників, УЄФА відсторонила на 3 роки всі англійські клуби від участі в єврокубках, а «Ліверпуль» був відсторонений на 5 років.

Оскільки гра транслювалася в прямому ефірі, то картина трагедії обійшла практично весь світ. В результаті жорстоких заходів, прийнятих владою Англії, багато хуліганських груп припинили своє існування, інші ж, прийшовши в шок від побаченого на екранах, самі повернулися до нормального життя. Поступово рух загасав, і причин цьому було кілька. Першою була соціальна переорієнтація молоді. На початку 1990-х років Британію захопила танцювальна рейв-культура з великою кількістю наркотиків, яка вивела хуліганський рух з моди. Важливу роль у поступовому охолодженні руху зіграла і трагедія, що сталася на Шеффілдському стадіоні «Гіллсборо» 15 квітня 1989 року, де в результаті тисняви загинуло 96 ліверпульських уболівальників. Англія пережила шок, деякий час люди просто боялися ходити на стадіони. Англійські футбольні діячі зробили багато кроків для покращення комфорту на стадіонах, щоб подібного не повторилося, згодом їхній досвід переймали інші країни.

Що стосується розвитку руху футбольних фанатів в Україні, то зауважимо, що процес зародження нової для країни субкультури безпосередньо пов'язаний з початком виїзної діяльності певної частини шанувальників радянських клубів. Першими відвідувати гостьові гри свого клубу на початку 1970-х стали шанувальники «Спартака», незабаром до них приєдналися фанати інших московських команд, а також найактивніші уболівальники київського «Динамо» і ленінградського «Зеніта».

Останнім часом в Україні зростає кількість молоді, яка називає себе футбольними фанатами. Рух футбольних фанатів, в сучасному вигляді, - явище для України порівняно нове, тоді як в Європі фанати стали невід’ємною частиною футбольної культури. Вони є одними з головних діючих осіб в шоу, яке відбувається на стадіоні, а іноді й за його межами.

Явище це для України дещо нове, тому й мало вивчене. Тож метою даної роботи є спроба розібратись хто ж такі футбольні фани, які стереотипи існують в суспільстві щодо фанатів і настільки вони відповідають дійсності, а також розглянути перспективи розвитку фанівського руху.

Перш за все треба зрозуміти, хто ж такі фанати і чим вони відрізняються від вболівальників. Вболівальник - це людина, яка підтримує свою команду, ходить на матчі, сидячи спостерігає за грою, купляє клубну символіку, досить добре орієнтується в тонкощах гри. Фанат же - це людина, яка підтримує на матчах піснями, бечівками, іноді фарами, прапорами, банерами тощо. Фанат проводить весь матч стоячи. Одним словом фанати доповнюють шоу, яке відбувається на стадіоні. Звичайно, що фанати часто приймають участь у бійках і безпорядках, та звинувачувати в їх участі абсолютно всіх людей з фанатської трибуни - ознака невігластва. І ще одна відмінність, можливо найголовніша. Якщо для вболівальників футбол - це лише гра, то для фаната, як пише Н. Хорнбі, автор твору «Футбольна лихоманка», футбол - не розвага і не спосіб відходу від дійсності, а особливий світ

Багато хто вважає, що фанатський рух прийшов в нашу країну після розвалу СРСР - нібито саме тоді всі дізнались, що похід на стадіон не обмежується переглядом матчу. Виявилось, що можна ще співати пісні, викрикувати різні заряди, надівати символіку улюбленої команди, писати гасла, запалювати піротехніку, створювати масові безлади і бійки з уболівальниками команди суперника. Насправді такі фанати були практично в кожної команди ще в часи Радянського Союзу. «Бий ляхів»! У Західній Україні в 20-30 роках XX століття були частим явищем бійки українських і польських уболівальників на місцевих стадіонах (в ті роки цей регіон входив до складу Польщі). До речі, на відміну від нинішніх бійок, які відбуваються між фанатами команд-суперниць або ж міліцією, тоді досить часто діставалося футболістам і навіть суддям. Масла у вогонь підливала національна неприязнь українців і поляків. А оскільки багато тамошніх команд формувалися за національною ознакою - з українців (львівська «Україна») або поляків (львівська «Погонь»), перемога тієї або іншої команди частенько закінчувалася грандіозним побоїщем. Про одне з таких протистоянь фанатів польської команди «Ресовія» і «України» в 1935 р., через роки, згадував відомий львівський футболіст Олександр Скоцень: «Як тільки прозвучав фінальний свисток судді, натовп польських уболівальників з ревом вибіг на поле і почав нас ображати, викрикуючи нецензурні антиукраїнські гасла. Керівництво «Ресовії» не реагувало на це. Нас били, штовхали, плювали нам в обличчя, напевно, не за те, що ми програли (1:3), а за те, що наважилися спробувати виграти. А ось в 1937 р. гра все тієї ж «України» з «Погонью» закінчилася бійкою стінка на стінку між поляками і українцями. «Почали всіх нас бити по ногах і штовхати, - розповідав Скоцень. - З іншого боку прибігли наші друзі на допомогу. Пахло кровопролиттям. Офіцер попереджувальним пострілом з пістолета притримав розлючену натовп, проте ненадовго, почалася бійка». Антирадянські фанати В СРСР фанатський рух з'явився на початку 1970-х років, коли частина вболівальників стала їздити по країні за своїми командами. Першими ластівками були уболівальники московського «Спартаку», потім по їх стопах пішли фанати київського «Динамо» і ленінградського «Зеніту». До кінця 1970-х угрупування уболівальників набрали певну силу і звернули на себе увагу усюдисущого КДБ - йому не сподобалось нове футбольне віяння і його визнали антирадянським. Багато членів угрупувань виключили з вузів, звільнили з роботи, їх штрафували, піддавали тиску. В середині 1980-х ситуація змінилася. Після приходу до влади Михайла Горбачова, що оголосив курс на перебудову, фанати отримали більше свободи, а клуби, оцінивши підтримку уболівальників, стали активно заохочувати їх поїздки на матчі в інші міста Союзу. Поступово рух набував масового характеру, а молоді фанати стали звертати увагу на братів по розуму в інших країнах, зокрема, в Англії. На стадіонах СРСР почали співати футбольні пісні, виголошувати речівки, з'явився свій сленг. В той же час у англійських фанатів було взято і хуліганське беззаконня, яке дуже швидко прижилося серед наших уболівальників. Почали формуватися і фанатські стосунки між вболівальниками радянських футбольних клубів. Наприклад, починаючи з 1982 року, ворогами київського «Динамо» стали всі московські клуби. Окрім них за радянських часів ворожими київським фанатам вважалися «Чорноморець», «Шахтар», «Металіст», мінське «Динамо», запорізький «Металург». Були і друзі - «Дніпро», «Карпати», «Жальгіріс» з Вільнюса. Найцікавіша історія протистояння одеських і київських фанатів. Почалася вона в 1988 р. Тоді в Києві під егідою комсомолу проходили збори футбольних уболівальників всього Союзу. Як згадує один з фанатів із стажем, одесити тоді сказали, не подумавши, буквально наступне: «Краще один раз отримати по голові в Києві, ніж п'ять разів в Москві» (малося на увазі, що впродовж сезону вони грали в Києві один раз, а в Москві - п'ять). Для київських фанатів, що ворогували з московськими, цього було достатньо, щоб обізвати уболівальників «Чорноморця» «московськими повіями». З тих пір стосунки між ними залишаються натягнутими. Наприклад, в серпні 1999 року близько сотні київських і одеських уболівальників побилася в центрі столиці - на Хрещатику, а в 2002 р. лише автоматні черги спецпідрозділу «Беркут» зупинили масове побоїще між прибічниками обох команд на одеському пляжі «Аркадія». Бої фанатів Були і в СРСР грандіозні побоїща, аналогічні охтирському. Так, в 1987 р. сталася одна з найбільших масових бійок в історії радянського футболу між спартаківськими і київськими фанатами. На календарній грі союзного чемпіонату між «Динамо» і «Спартаком» було присутньо приблизно 450 московських уболівальників. Кияни, по ходу гри спровоковані своїми опонентами, спробували узяти штурмом сектор спартаківців, але міліції вдалося стримати натиск. Проте після матчу в автобуси з гравцями і уболівальниками полетіли камені, цегла і пляшки. Розлючені київські фанати (однією з причин був програш «Динамо» - 0:1) рушили на залізничний вокзал, де на першому пероні сталася найбільша бійка, в якій брала участь близько тисячі чоловік. У цьому хаосі травми отримали навіть гравці «Спартака»: Хідіятуллін, Дасаєв і Родіонов. У поїзді Київ - Москва було вибито майже все сткло, і лише пізно ввечері співробітникам міліції насилу вдалося евакуювати московських гостей з столиці України. А фанати практично всю ніч закидували каменями всі поїзди, що йшли в московському напрямі. Слід зазначити, що і до цього київські уболівальники не відрізнялися стриманістю. Масові безлади були зафіксовані в 1956 р. на грі «Динамо» з московським «Торпедо». За словами очевидців, суддя матчу відкрито засудив біло-синіх, що викликало агресію у вболівальників. Після гри вони заблокували Мавританський дворик стадіону, вимагаючи лінчувати суддю. У конфлікт втрутилася міліція, у бік якої негайно полетіли камені і пляшки. Розсерджений натовп буквально почав змітати все на своїй дорозі: розбивали вітрини магазинів, перевертали автомобілі, а в районі вулиць Горького і Червоноармійськоі запанував хаос. Заспокоїти уболівальників, що розбушувалися, удалося лише за допомогою внутрішніх військ в повному бойовому спорядженні. Через три роки схожа ситуація повторилася на грі киян і їх московських одноклубників, тоді безлади зупинили підрозділи МВС. До речі, і перші фаєр-шоу, які тепер в моді на стадіонах країни, почалися з союзного чемпіонату. У 1961 році київське «Динамо» вперше в своїй історії стало чемпіоном СРСР, зігравши внічию з «Авангардом». Після матчу на трибунах тисячі уболівальників підпалювали газети, футбольні програмки або просто включали запальнички, святкуючи успіх. На щастя, тоді удалося уникнути протистояння з міліцією, проте зараз такі витівки українських фанатів все частіше закінчуються конфліктами з правоохоронними органами [21, c. 18].

Розпад Радянського Союзу в 1991 році, крім іншого, привів до розвалу колишньої інфраструктури радянської футбольної ліги, що в значній мірі відбилося на розвитку фанатской культури, яка тільки зароджувався. За межами внутрішньої першості виявилися такі привабливі для виїздів клуби, як «Спартак» (Млсква), «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Мінськ), «Жальгирис» (Вільнюс). На зміну ж їм прийшли середняки з українських провінції, і відвідуваність футбольних матчів у країні впала.

Тиша на футбольних стадіонах тривала до середини 2000- х років і могла затягтися на більше довгий строк, якби не фанати двох київського клубу «Динамо» та донецького «Шахтар». Ще до розпаду СРСР уболівальники київського «Динамо» були самими активними учасниками хуліганських зіткнень. Колосальна підтримка, надавана ними, де б вони не з'являлися, практично завжди викликала проблеми. На тлі протистояння цих двох клубів почав поступово відроджуватися інтерес до фан - культури серед інших вітчизняних уболівальників [2].

До початку чемпіонату 2001 року практично в кожного великого футбольного клубу України з'явилися свої угруповання, однак з між ними мали нечастий і швидкоплинний характер.

Рух продовжив розвиток і після подій восени 2006 року, коли під час матчу в донецьку сталася сутичка фанатів ФК «Шахтар» та київського «Динамо». Тоді на це звернули увагу силові структури, пішли арешти, міліція зайняла вкрай тверду позицію, і фанати, щоб відгородити себе від зайвої уваги, стали потайлив і обережними, перейнявши тактикові, характерну для британських «Кежуалс». Рух незабаром став модним, спровокувавши швидкий ріст числа футбольних угруповань як у столиці, так і по всій країні.

рік ознаменувався новим спалахом насильства: матч між Охтирським «Нафтовиком» і київським «Динамо», напевно, увійде до історії вітчизняного футболу під назвою «охтирське побоїще». Саме так багато хто охрестив масові безлади під час і після гри в невеликому містечку Сумської області. Такі побоїща стають невід'ємною частиною футбольних поєдинків.

Після цих подій київським хуліганам не залишалося нічого іншого, як відновлювати свою репутацію, що похитнулася, і серйозно готуватися до візиту іншого клубу, з фанатами якого їх зв'язувало не менш принципове й жорстоке суперництво, - донецького «Шахтаря». Приблизно біля стадіону близько 300 київських хуліганів атакували своїх опонентів. По закінченні бійки міліцією були затримані 370 хуліганів.

З того часу під час серйозних ігор міліція, посилена ОМОНОМ, контролювала всі пересування на підступах до стадіонів, створювалися спеціальні оточення, що супроводжують приїжджих фанатів до залізничних станцій або автобусів. Будь-яке зосередження фанатів моментально розганяло, по периметрі поля стояли сотні міліціонерів, що пильно спостерігали за всім, що відбувається на трибунах, будь-якого роду піротехніка була заборонена. Представники закону не церемонилися, і нерідко під гумові кийки ОМОНА попадали ні в чому не винні шанувальники гри. Ненависть же хуліганів до міліції росло день у день.

В 1998 році українські хулігани «відзначилися» і на світовій арені. У рамках відбірного циклу до Чемпіонату Європи 2010 збірна України зустрітися з одним зі своїх принципових суперників - збірною росії. Виїзду близько 2000 хуліганів з усією Росії на матч у Київ передувала зустріч лідерів московських банд, на якій було ухвалене рішення про висновок тимчасового нейтралітету з метою об'єднання зусиль «перед особою загального ворога». Безладдя в Києві почалися вже за два дні до гри й завершилися безпрецедентною масовою бійкою в стадіону «Олімпійський».

Таким чином, події навколо збірної команди України привернули увагу світової громадськості до хуліганського руху, що стрімко розвивається, у країні.

Наступною сторінкою вітчизняною околофутбольної історії стали події осені 2009 року, коли після поразки української команди при відборі до чемпіонату світу в Греції розлютовані молоді люди вчинили масові погроми в центрі Київа, Харкова та Донецька. На тлі винятково мирно минулого турніру, ця подія викликала найширший резонанс.

Сьогодні вітчизняних «околофутбольних» хуліганів можна назвати соціальним явищем, що сформувалося, з яскраво вираженими рисами англійського стилю підтримки клубу як на домашніх, так і на гостьових двобоях. Свої банди мають практично всі клуби української премєр ліги. Рух носить яскраво виражений характер напрямку «Кежуалс», але зі своїми національними особливостями. У середовищі українських хуліганів дуже сильні ідеї націоналізму та шовінізму. У цьому сенсі, українське фанатське співтовариство відрізняється від сучасного руху у Великобританії, де націоналізм у порівнянні з 70 - мі - 80 - мі відійшов на другий план.

З нестоличних угруповань можна виділити хуліганів ФК «Металіст», ФК «Шахтар», а також угруповання ФК «Таврія», ФК «Карпати».

З розпадом СРСР більшість партій (Рух, ДемПУ та ін.) ніколи не намагались залучити фанів в політику. Лише УНА-УНСО в сер. 90-х зробили досить успішну спробу залучити фанів до своєї організації. В 1998 р. лідер київських унсовців І. Мазур (псевдо «Тополя») очолив «Національні бригади» - правий за своїми поглядами фан-клуб української збірної. Цей фан-клуб видавав інформаційний бюлетень «Легіон» та журнал «Фан-легіон», в яких фанам пропонувалась певна світоглядна концепція (український націоналізм С. Бандери, діяльність князя Святослава і т.д.). [2, с. 10]

Таким чином ми бачимо, що досить часто серед фанів панує певна ідеологія, однак в більшості своїй вітчизняні фани аполітичні.

І останнє: колись довелося почути, що наявність фанів - це ознака нецивілізованості. В цивілізованих країнах фанів немає, отже, якщо Україна хоче стати цивілізованою країною, то їх треба викорінювати.

Тут варто зазначити, що культурі футбольного фанатизму вже більше 70-ти років. У більшості країн світу (і цивілізованих також) футбол без неї немислимий. Футбольних фанатів немає хіба що в дуже відсталих країнах і у дуже слабких клубів. В Україні кількість футбольних фанатів з кожним роком зростає і ігнорувати цей рух неможна. Більше того, небезпечно. Популярність футболу в Україні збільшується, особливо після вдалого виступу вітчизняних клубів в європейських кубках. І тут перед державою постає завдання виробити стратегію співпраці з фанами.

Таким чином, були проаналізовані основні теоритичні аспекти існування субкультури як соціологічного явища та проаналізовані основні аспетки функціонування такого субкультурного руху як футбольні фанати. Отже, Субкультура - це сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. Субкультурі притаманні: суворі внутрішні правила і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість; дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - «свої».

Порівняльний аналіз субкультури футбольних хуліганів у країнах Західної Європи та пострадянських країнах дав підстави стверджувати, що субкультура футбольних хуліганів на теренах колишнього Радянського Союзу є культурним інсценуванням, бо країни колишнього соціалістичного табору практично не брали участь у процесі створення субкультури футбольних хуліганів.

Рух футбольних хуліганів на цій території виник тоді, коли ця субкультура вже існувала. Крім того, можна стверджувати, що саме факт існування у світі такої субкультури став провідним чинником виникнення футбольного хуліганства на пострадянському і в цілому на посткомуністичному просторі. Таким чином, дане культурнее явище на пострадянському просторі на стадії свого виникнення було культурним інсценуванням, тобто, виникнувши як «гра», воно поступово трансформувався в реальний соціальний рух.

2. Феномен радикальних форм прояву фанатських угрупувань: «ультрас» та футбольних хуліганів в України

2.1 «Ультрас» та хулігани в Україні: характерні риси та особливості

Угрупування ultras - це зазвичай офіційно зареєстрована структура, що поєднує від 10 до декількох тисяч найбільш активних фанатів (на момент розпаду у Fossa del Leoni було приблизно 5000 чоловік), які займаються всім що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїздні матчі. У кожному з таких угрупувань є членські внески, у середньому по Європі сума членського внеску становить 10 євро на місяць. Найбільш потужні європейські організації мають прямий вихід на вище керівництво своїх футбольних клубів і, як уже не раз бувало, впливали на політику клубу. Тобто іноді ультрас вирішували питання на користь або проти деяких гравців і інших рішень клубу. У тій же Італії, практично всі великі клуби радяться з лідерами своїх ультрас з усіх питань, здатних викликати якийсь резонанс на трибунах. Крім цього, практично всі європейські угрупування ультрас мають якісь комерційні відносини з клубом. Клуб практично завжди або просто допомагає фінансово або дає можливість самим ультрас заробити на тій же атрибутиці, квитках чи чомусь іншому. Наприклад ultras варшавської Легії якийсь час одержували по одному злотому з кожного проданого квитка на гру Легії.

Серйозні угрупування ультрас, самі беруть активну участь у комерційній діяльності маючи свої власні магазини, шинки, нерухомість, тим самим заробляючи самі й одержуючи необхідні суми для організації шоу на трибунах. А ці витрати часом досягають десятків тисяч доларів за один матч! Крім комерційної діяльності, офіційність всіх цих угруповань потрібна й для контакту з міліцією, з якою ті ж ультрас постійно контактують улагоджуючи (або не улагоджуючи) ті або інші проблеми, пов'язані з підтримкою на трибуні. Те ж саме стосується й порядку на трибунах - на всіх європейських стадіонах у секторах, де розсташовуються місцеві ультрас, ніколи немає поліції - максимум стюарди, в особі власної служби безпеки, й порядок на фанатской трибуні повністю підтримується саме завдяки угрупуванням ультрас. Іншими словами угрупування ультрас роблять усе, щоб організувати трибунну підтримку й полегшити життя рядовому фанатові.

Дуже часто ультрас плутають з хуліганами, але ultras і hooligans - це абсолютно дві різні речі. Хуліганські угрупування, в першу чергу, спрямовані на знаходження й фізичне усунення таких же фірм іншого клубу, а потім уже підтримка клубу на стадіоні й т.д. Тобто якщо вибір буде поїхати на футбол або поїхати побитися з заклятими ворогами, то відповідь очевидна - другий варіант. Перед ультрас таке питання навіть виникнути не може. Якщо таке питання виникає, це значить тільки одне - це вже не ультрас, а хуліганс. Наприклад, саме через це і розпались Fossa del Leoni Милана. Ultras це не насильство! Це підтримка й творення - підтримка клубу й створення тієї неповторної атмосфери на стадіоні, заради якої футболісти готові віддавати своє здоров'я, а люди будь-які гроші щоб це побачити й окунутися в цю атмосферу. Буває, особливо в тій же Італії, коли ультрас втягуються в бійки й безладдя, але ці заворушення завжди носять стихійних характер, а не організований як у хуліганському середовищі. Ідеальний приклад - Польща, де є чітка градація на ультрас і хуліганс. Ультрас - це море прапорів, роз і іншої атрибутики [96].

Хуліганс же - це гори м'язів і мінімум атрибутики. Кожний зайнятий своєю справою - одні створюють шизу й організовують усе на стадіоні, малюючи баннери, наготовлюючи піротехніку, модулі й т.д., інші ж полюють на опонентів і влаштовують з ними спаринги, при цьому обидві групи прекрасно уживаються разом на трибуні. Кожен сам вільний вибирати що йому ближче. Через те, що угруповання ультрас це групи однодумців і друзів, відповідно це іноді накладає якесь політичне забарвлення. В абсалютній більшості бригади ультрас аполітичні, але буває, що підбираються компанії з однаковими політичними поглядами, звідси й з'являються ультраправі або навпаки - ліві групи. Яскравий приклад Irriducibili Lazio і Roma Boys. Одні вкрай праві, інші навпаки вкрай ліві. Але крім цих двох основних угрупувань і у Лаціо й у Роми є менш впливові й невеликі угрупування ультрас з зовсім іншими політичними поглядами. Вони можуть що завгодно робити за стадіоном, але на трибуні всі рівні, тому на трибунах можна нерідко побачити кельтські хрести, що висять поруч із прапорами Чегевари. Політика ніяк не повинна впливати на підтримку команди, тому навіть непримиренні знаходять на трибуні загальну мову - мову підтримки свого клубу. Все, що не стосується цього - особиста справа кожного. Але, повторю, в абсалютній більшості, угрупування ультрас поза політикою, самі ж ультрас, як і будь-які громадяни своєї країни, вільні дотримуватися будь-яких поглядів.

Батьківщиною футбольного хуліганства, як і самого футболу, стала Англія (саме тому серед баннерів багатьох Ultras можна побачити британський прапор). А його родоначальниками прийнято вважати фанів лондонського «Мілуолла». Саме вони одними з перших цілеспрямовано стали влаштовувати масові безладдя на футболі. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб майже в кожного клубу на Туманному Альбіоні з'явилися свої хуліганські угруповання - «фірми». Згодом вони стали придумувати собі назви, щоб знали й боялися, щоб ніхто не скористався їх «досягненнями», щоб заробити собі репутацію. Трохи пізніше вони почали носити одяг з дорогих торгівельних марок, щоб відрізнятися від звичайних фанів. А щоб їх не могла виявити в юрбі поліція, перестали носити клубну атрибутику. Поступово виробився свій кодекс честі [78].

По їхньому прикладу й на їхньому досвіді у всій Європі фанати стали створювати свої угруповання. Однак рух у кожній країні мав свої особливості й відмінності. Приміром, італійські Ultras не представляють себе без клубних квітів, і якщо в Англії хулігани діють нечисленними, але добре організованими фірмами, то італійці - величезною юрбою.

У слов'янських країнах Східної Європи через їхню приналежність до комуністичного блоку й браку інформації рух розцвів тільки на початку 90-х. Властиво, він існував й до цього, але не мав особливої спрямованості й законів, крім хіба що блатних. У підсумку фанатский рух вийшов змішаним, що має ознаки й тих, і інших. Границя між Ultras і Hoolіgans стерлася, але все-таки в кожній країні є свої особливості. Усе розбирати не станемо й торкнемося конкретно того, до чого йшли із самого початку - українські фанати.

Перші угрупування найактивніших молодиків-уболівальників виникли в Україні у 80-х рр. XX сторіччя, а найвідомішими сутичками того періоду були з'ясовування стосунків між фанами Динамо (Київ) і Спартака з Москви. Це були люди, які бажали підтримувати рідну команду не лише на власних трибунах, а й вирушати на виїзди до кожного міста, де клуб проводив чергову гру. Переважно - студенти і юнаки 20-25-річного віку. Поступово в кожному місті, де була пристойна футбольна команда високого рівня, певні трибуни (здебільшого найдешевші - ті, що за воротами) стали місцем для найактивніших фанів. У 80-х рр. вони намагалися підібрати одяг і атрибутику під кольори команди з власного гардеробу (адже атрибутику тоді не продавали), а з приходом ринкових стосунків почали масово одягатися у клубні барви.

В наші дні ультрас-рух набуває все більшого і більшого розвитку, провідні українські клуби вже здатні збирати по 2000 чоловік на фан-секторі кожен матч, і грандіозний перформанс з модулів, розтяжок чи фаєршоу і диму не є чимось новим навіть на матчах чемпіонату України. Черговий злий баннер для опонентів часто стає темою для дискусій на телебаченні чи обкладинкою для журналу. І навіть маленькі команди з другої ліги часто не залишаються без підтримки на виїздних матчах.

Варто все-таки відмітити, що спочатку нововведення у фанатів закріпилися тільки «косметично». Самі погляди на фанатизм мало в чому змінилися. Першочерговими справами залишалися підтримка команди, виїзди й поглинання на них великої кількості алкоголю. Війни й великі масові бійки, хоч і були невід'ємною частиною руху, але були нечисленні й рідкі й не були завданням №1. На той момент український рух дійсно можна було віднести до Ultras [84].

Усе змінилося зі «зміною влади». Старе покоління радянських фанатів стало відходити від футболу, і у керма встала «просунута молодь» - casuals (або на російський манер «кешелс», тобто - модники), які прикладом для наслідування взяли англійських хуліганів. Такими молодіжними фірмами стали угруповання «Шахтаря» (фірми «Cіty Guard fіrm» і «Underground Gang»), «Динамо» («Workіng Reservers», «Troyans», «New Lіne Fіrm», «Darnіca hools» і ін.) і «Дніпра» («Rіver Sharks Fіrm», «Storm 88»). Для них, як і для їхніх кумирів, першочерговими завданнями стали: зовнішній вигляд, бійки і репутація, тобто сукупність перших двох пунктів. На їхньому прикладі, також зявилися прохулиганскі фірми «Металіста» («Army of the Fіrst Capіtal», «Kharkіv Cіty Patrіots») і «Чорноморця» («Dark-Blue Devіls», «Sea Wolf Ultras Group»), стали діяти й інші фан-угруповання країни.

Також варто відзначити широке. поширення серед фанатів - траблмейкерів (від англ. «trouble» (проблема, неприємність) і «make» (робити, створювати)) ультраправих ідей. Це «модний плин» прийшов з Росії разом з переконанням, що кожний фанат повинен бути скінхедом. Саме в 2001-2002 р. кожний, хто зараховував себе до ультрас, вважав за необхідне голитися наголо, носити черевики, камуфляж і бомбер (військова куртка НАТО, настільки популярна в нацистів). Звідси й вульгарне переконання стороннього спостерігача, що всі фанати - скінхеди. Але останнім часом ця «мода» сходить на нівець, хоча деякі фірми дотепер дотримуються цієї небезпечної ідеології.

Однак саме це призвело до появи в хуліганів такого принципу, як faіr play. У даному контексті «чесна гра» розцінюється, як «чисті руки», тобто всі бійки між ворогуючими фірмами проходять без застосування підручних засобів - тільки на руках. На відміну від філософії скінхедів, які користуються підручними засобами в боротьбі, а не рідко й холдною зброєю. Також вважається дурним тоном добивати збитого з ніг противника. Подібний рух є й в інших країнах, але тільки в Україні воно стало беззастережним правилом.

Пройдемося коротко й по інших хуліганських законах. Одним з основних є те, що всі бійки повинні проходити тільки між членами фірм. Нападати на звичайних уболівальників неприпустимо й вважається проявом слабкості. Виключення трапляються, тільки коли ті самі провокують приїжджих фанов. Також український рух обійшла стороною схильність англійських хуліганів до погрому, тобто биттю вітрин магазинів і машин. Це не вважається проявом сили й не впливає на рейтинг, який можна підняти тільки в бійках з ворожою фірмою або з міліцією, особливо з ОМОНом, що виступає загальним ворогом для всіх фанатів.

Не секрет, що ультрас люблять використовувати на трибунах димові шашки й піротехнічніі вироби, за допомогою яких вони виражають свою особливу відданість і любов до свого клубу. І якщо проста міліція нерідко поводиться спокійно й коректно, те омонівці без розмов починають лупцювати всіх праворуч і ліворуч кийками, за що заробили особливу ненависть серед хуліганів. У них стало справою честі чинити опір ОМОНу й у відповідь нанести хоч якийсь збиток. Тому практично завжди безладдя на трибунах відбуваються через дії міліції й дуже рідко фанати самі влаштовують акції проти ОМОНу.

Такі інциденти відбуваються, коли міліція не дає хуліганам перетнутися один з одним, і вони, будучи налаштованими на бійку і перебуваючи в стані афекту, просто прагнуть випустити пару й провокують спецпідрозділ МВС (хтось вважає першопричиною всьому алкоголь, але останнім часом деякі фірми на особливо «цікавих» матчах зводять вживання спиртних напоїв до мінімуму, не говорячи вже про наркотики, які у всьому рухові ультрас категорично заборонені). Невеликі сутички між хуліганами й органами охорони порядку відбуваються досить часто, але тільки самі серйозні інциденти стають надбанням громадськості. Чого коштує тільки житомирське побоїще, влаштоване «Беркутом» фанам київського «Динамо», або «витівки» тих же киян у Борисполі, або дніпропетровців у Києві на фіналі Кубку. Взагалі, по статистиці більше всіх приносять неприємності міліції хулігани «Динамо», «Дніпра» і «Металіста». Такі дії фірм викликані не тільки агресивністю їхніх представників, а почасти й прагненням підвищити в такий спосіб свій рейтинг, що ділиться на постійний і посезонний [89].

Посезонний рейтинг фірм виводиться наприкінці чемпіонату або кола голосуванням на сайтах і форумах в Інтернеті по основних пунктах: кількість бійок, їхня якість (тобто перемога - поразка) і, природньо, сутички з міліцією. Варто також відзначити, що якщо більше слабка фірма виступила проти свідомо більш сильного супротивника й, навіть програвши, показала себе гідно, то така бійка однаково зараховується їй у плюси. Якщо ж угруповання не приїхало на матч із командою ворожої фірми або з'явилася під охороною міліції, то це вважається більшою ганьбою й визнанням своєї слабості перед опонентом, що негативно впливає на «турнірні очки».

Посезонний рейтинг не впливає на постійний, котрий складається в основному з репутації фірми, її кількісного і якісного боку її бойової історії. Змінити положення угруповання може у випадку очної перемоги над сусідом по рейтингу, якщо це, звичайно, ворожа фірма.

Зустрічі таких суперників завжди більше важливі, чим прості побачення ворогів. Їхніх результатів з нетерпінням чекають всі інші. Так, приміром, самі цікаві протистояння відбуваються між киянами, що займають перше місце, і другими одеситами, що йдуть; претендуючими на третю позицію дніпрянами й харків'янами; фанами донецького «Шахтаря», що перебувають на п'ятому місці, і дніпрянами, чиє місце вони бажають зайняти. Ледве менш інтригуюча ворожнеча хуліганів «Дніпра» і «Чорноморця», «Динамо» і «Шахтаря». Інші протистояння важливі по більшій частині самим протиборчим сторонам. Варто також відзначити, що самими «недружелюбними», тобто тими, що мають найбільшу кількість ворогів, є фани «Дніпра». За ними йдуть кияни.

Взагалі, українська сцена розділена на два протиборчі табори: «Дніпро» і «Динамо» - з однієї сторони й «Чорноморець», «Шахтар», запорізький «Металург» і «Кривбасс» - з іншої. Особняком стоїть «Металіст», що воює з «Дніпром», але дружить із «Динамо». Інші фірми або крутятся навколо цих таборів, або живуть своїм власним життям, як, наприклад, Ultras з Херсона й Миколаєва, яких цікавить в основному своя власна війна.

Але, природньо, не всі фанати збираються в групи, щоб воювати з фанами інших клубів. Наприклад, ультрас «Таврії» і «Карпат» перебувають у дружніх відносинах з усіма фірмами України. Не говорячи вже про організованиі фан-клуби, які існують при найбільших футбольних клубах, таких, як «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» і «Металург» Д. Але мова зараз іде про фанатів, а не про вболівальників. Хоча багато хто вважають саме організованих уболівальників справжніми фанатами й цінителями спорту №1, а футбольних хуліганів - антисоціальними елементами, для яких футбол це всього лише привід для бійок. Але незважаючи на те, що останнім часом вони перетворилися в справжню молодіжну субкультуру, все-таки всі хулігани - насамперед футбольні фанати, причому самі вірні й віддані.

2.2 Взаємодія спортивних клубів з «ультрас» та хуліганами

Як ми змогли побачити ультрас та хулігани - це досить потужні організовані угрпування фанатів, які співпрацюють та взаємодіють між собою, міжфункціонерами футбольних клубів та з простими рядовими вболівальниками. Однак ключовим у моделі функціонування ультрас в україні є все ж таки їх взаємодія з футбольними клубами. Є так звані офіційні фан-клуби футбольних команд, які мають стутс організацій, не рідко навіть статус юридичної особи. Фан-клуби представляють інтереси футбольних команд у відносинах із більш радикально налаштованими вболівальниками команди з метою послаблення їхньої агресії на стадіонах під час проведення матчів, атакож із рядовими вболівальниками з метою стимулювання інтересу в них до підтримки власної команди не лише на домашніх, а й на виїзних матчах.

Фан-клуби, як провідники політики керівницвта футбольних клубів щодо взаємодії з болівальниками та ультрас й хулзами застосовують в своїй діяльності безліч механізмів та інструментів впливу.

Для розуміння того, яким же самим чином відбувається взаємодія ультрас та фан-клубів, представниками яких дуже часто і є ультрас, однак не завжди вони є бажаними чи поважними членами фан-клубів, необхідно проаналізувати організаційні та інституційні засади функціонування офіційних фан-клубів команд.

Першим і головним є їх статус офіційних фан-клубів, тобто футбольні функеціонери їх визнають і дають свою згоду на їх фінансування та забезпечення клубною символікою, квитками, медійними засобами тощо. При цьому вони прагнуть отримати якісну, цивілізовану (у випадку України організовану) підтримку футбольних клубів на стадіонах, домашніх чи виїзних матчах, закордонних поїздок тощо. Інколи за це футбольне керівництво вирішує проблеми ультрас (наприклад негаразди з міліцією, нестачу квитків чи неможливість їх придбати), а також сприяє, як би це не звучало незвично, органіізації, так би мовити «легальних бійок» з улультрас інших команд.

Таким чином, фан-клуби футбольних команд чи то «Динамо», «Шахтаря», «Металіста» чи будь-яких інших здійснює діяльність у рамках як правило спільних проектів між певними ораганізаціями чи навіть вищих навчальних закладів з одного боку та футбольного клубу з іншого. Як правило фан-клуб є місцевою масовою студентською або молодіжною громадською організацією, що об’єднує на добровільній основі та на основі єдності інтересів вболівальників команди, мешкнців певного міста, району області тощо. Цілі створення фан-клубів можуть бути найрізноманітніші:

–       популяризації здорового способу життя серед студентської молоді;

–       моральної підтримки футбольної команди;

–       духовного, морального та фізичного виховання молоді.

Фан-клуб як громадська організація здійснює свою діяльність на основі Конституції України, Закону України «Про об’єднання громадян», та актів законодавства, прийнятих відповідно до нього, умов, передбачених спільними проектами футбольним клубом та іншими організаціями, внутрішніміи нормативно-правовими актами клубу та інших організацій з якими він співпрацює та Статуту. Фан-клуби приймають власні статути та функціонують виключно керуючись принципами добровільності, рівноправності всіх учасників, самоврядування, законності та гласності.

Як правило фан-клуби мають офіціне місце знаходження так званого постійно діючого представництва фан-клубу, а також мають свій логотип, салоган, банер та іншу символіку.

Основна мета діяльності фан-клубу полягає у популяризації здорового способу життя серед молоді, їх фізичне, культурне та моральне виховання.

За практикою, що склалася в україні фітчизняні фан-клуби мають зокрема ттакі завдання:

–       об’єднання молоді студнтської чи робітничої на основі прихильності до футбольної команди;

–       надання моральної підтримки футбольній команді під час проведення українських та міжнародних змагань як на домашніх, так і на виїзних матчах;

–       популяризація через різноманітні форми передачі інформації футбольної команди, досягнення її видатних гравців, тощо.

Цікавими є задекларовані напрямки діяльності фан-клубів фітчизняних футбольних команд:

–       організація волонтерської діяльності студентів та молоді на місцевих матчах своєї футбольної команди;

–       створення команди волонтерів від відповідного фан-клубу до Чемпіонату Європи з футболу 2012;

–       організація футбольної команди від фан-клубу для участі у футбольних змаганнях;

–       організація зустрічей представників футбольної команди із представниками фан-клубу та вболівальників.

Однак жодного слова про підтримку чи співпрацю з ультрас. Справа в тому, що вітчизняні футбольні функціонери не звикли вважати ультрас дієвою силою вболівальників та опорою у своєї діяльності. Вітчизняне керівництво футбольних клубів вважає, що ультрас це негативний соціальний елемнт з яким необхідно боротися, а співпраця з ними впливає негативним чином на імідж команди вцілому.

Фан-клуби, як будь які організації мають комплекс прав та обовязків, зокрема фан-клуби можуть користуватися такими правами:

–       вільно розповсюджувати інформацію про діяльність фан-клубу та футбольної команди;

–       представляти та захищати свої інтереси, законні інтереси членів фан-клубу;

–       організовувати вболівання за свою команду на домащніх та виїзних матчах;

–       виражати незаоволеність діями керівництва клубу;

–       організовувати масові акції в порядку перелбаеному законодавством України.

При цьому фан-клуб зобов’язаний:

–       діяти відповідно до чинного законодавства України, загальноприйнятих принципів міжнародного права, а також до норм людської моралі та етики;

–       у своїй діяльності дотримуватися правил, встановлених футбольним клубом який вони представляють та тих, що закріплюють діяльність;

–       проводити загальні збори не менше, ніж встановлену кількість (відповідно до статуту різних фан-клубів частота зустрічей різна). Загальні збори та збори ініціативної групи фан-клубу закріплюються протоколом зборів (і це є дужде важливим елементом, який надає офіційності діяльності фан-клубу);

–       звітувати про діяльність фан-клубу та про витрати фан-клубу перед керівництвом футбольної команди та зборами членів фан-клубу;

–       оголошувати результати своєї діяльності та заплановані заходи.

Зауважимо, що цей перелік прав та обовязків істотним чином змінився останнім часом після того, як Україна отримала право проводити Євро 2012, оскільки футбольні функціонери з Європи прагнуть бачити хоча б видимість гарантій забезпечення правопорядку під час проведення матчів Євро 2012 та всього чемпіонату Європи загалом.

Дуже цікавим є статус членів фан-клубів. Так, наприклад Членами фан-клубу «Динамо» можуть бути громадяни України та іноземні громадяни, що досягли 17-річного віку. Членам фан-клубу видається бейдж, із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові, символікою команди та фан-клубу. Прийом членів фан-клубу «Динамо» здійснюється на основі рішення більшості ініціативної групи фан-клубу.

Обсяг прав та обовязків також дуже великий, розглянемо їх на прикладі фан-клубу «МЕТАЛІСТ».

Члени фан-клубу «МЕТАЛІСТ» мають право:

–       брати активну участь у суспільній діяльності фан-клубу «МЕТАЛІСТ»;

–       обговорювати на конференціях та зборах питання діяльності фан-клубу «МЕТАЛІСТ», висловлювати свою думку та ідеї щодо покращення діяльності фан-клубу та його особового складу;

–       займати спеціально виділені місця на домашніх матчах футбольної команди «Металіст», купувати у спеціалізованих установах футбольного клубу «Металіст» на пільгових умовах білети на домашні матчі футбольної команди, спортивну продукцію та атрибутику;

–       брати участь в організованих фан-клубом «МЕТАЛІСТ» групах підтримки футбольної команди «Металіст» у виїзних матчах;

–       брати участь у масових фізкультурно-оздоровчих та культурних заходах фан-клубу (турнірах, фестивалях, зустрічах з гравцями та тренерами футбольної команди «Металіст»);

–       вийти зі складу членів фан-клубу за власним бажанням.

Члени фан-клубу зобов’язані:

–       дотримуватися Статуту фан-клубу «МЕТАЛІСТ»;

–       не порушувати громадський порядок на матчах футбольної команди «Металіст», а також, якщо є можливість, ліквідувати існуючі порушення на секторі, за який фан-клуб «МЕТАЛІСТ» є відповідальний у рамках проекту «Назустріч один одному»

–       представляти інтереси фан-клубу та не вчиняти дій, що сплюндровують ім’я команди;

–       зкоординовувати свої дії стосовно діяльності фан-клубу з рішенням ініціативної групи;

–       вдосконалювати свій загальноосвітній та футбольний рівень знань, фізичний та духовний розвиток;

–       дотримувати здорового способу життя [92].

Член фан-клубу «МЕТАЛІСТ» може бути виключений зі складу фан-клубу за недотримання положень Статуту або через дії, що наносять шкоду фан-клубу «МЕТАЛІСТ» та футбольній команді «Металіст». Рішення про виключення членів фан-клубу «МЕТАЛІСТ» приймається більшістю ініціативної групи фан-клубу.

Таким чином, бачимо, що статути фан-клубів не є чимось аморфним, а навпаки виступають дієвим механізмом організації більш-менш цивілізованого процесу вболівання на трибунах. Крім того, саме статути фан-клубів є тим інструментом впливу на ультрас та хуліганс, а смае шляхом залучення представників цих угрупувань до лав «офіційних фанатів» ультрас отримують величезні пільги, але й мають нести тягар досить суворих обовязків, які зокрема забороняють бійки чи масові акції протесту проти фанів інших клубів, однак дуже часто саме через такі заборони ультрас створюють власні організації, які, з огляду на гіркий досвід України, є краще організованими, фінансованими та зебезпеченими ніж офіціні фан-клуби команд.

Керівництво фан-клубу досить часто є провідником інтересів та цілей керівництва команди в маси. І хоча задекларовано у всіх без виключення статутах фан-клубів, що вищим органом управління фан-клубу є Загальні збори членів фан-клубу, однак не завжди це є так.

Виконавчим органом фан- є ініціативна група, що діє на чолі з Головою фан-клубу, який іменується як Координатор спільного проекту взаємодії певних організацій чи ВНЗ та футбольного клубу. Координатор та члени ініціативної групи обираються на посаду на Загальних зборах фан-клубу за рішенням більшості присутніх членів фан-клубу.

Посада координатора була введена в практику функціонування фан-клубів на дсовіді саме європейських країн з метою посиленн співпраці з ультрас та хуліганс.

До обов’язків Координатора зокрема може входити:

–       координація діяльності фан-клубу;

–       розгляд планів заходів, спрямованих на підтримку футбольної команди;

–       відвідування зборів координаторів, що проводяться керівництвом футбольного клубу;

–       взаємодія з іншими фан-клубами футбольної команди у рамках спільного проекту для спільної координації діяльності щодо внесення пропозицій відносно роботи фан-клубів;

–       проведення щомісячного звітування про діяльність фан-клубу перед членами фан-клубу на Загальних зборах;

–       організація взаємодії з ультрас угруповуваннями команди;

–       організація заходів з підвищення культурного, правового та морального рівня методів вболівання хуліганських угруповань тощо.

Координатор має право:

–       назначати помічників, у сферу відповідальності яких входить реалізація напрямків діяльності фан-клубу. Призначення відповідальних за напрямки відбувається зі згоди тих, кого призначають;

–       ініціювати Позачергові Загальні збори та Збори ініціативної групи;

–       віддавати розпорядження членам ініціативної групи та членам фан-клубу, що сприяють розвитку фан-клубу;

–       вимагати виконання поставлених завдань та звітування щодо діяльності від членів ініціативної групи та членів фан-клубу;

–       вносити пропозицію щодо виключення та включення до складу ініціативної групи та членства у фан-клубі членів фан-клубу [93].

Таким чином, можемо зробити певні висновки щодо того, що ефективність діяльності фан-клубу та його співпраця з більш радикально налаштованими вболівальниками залежить від конкретної особи, а точніше від її особистісних та моральних якостей. Координатор стає тим провідником офіціної політики футбольної команди, а тому має бути досвіченим та стриманим дипломатом, який має відстоювати передо всім інтереси фан-клубу та команди, а не їх фінансових директорів [79].

Цікавим механізмом в управлінській ланці фан-клубів є ініціативна група. Члени ініціативної групи мають право:

–       вирішувати питання стосовно прийому та виключення членів Фан-клубу;

–       затверджувати плани заходів, спрямованих на підтримку футбольної команди та зближення вболівальників з гравцями команди;

–       звертатися за підтримкою у розвитку фан-клубу до адміністрації міста, області, району тощо та керівництва футбольного клубу «Металіст»;

–       інші питання, пов’язані з діяльністю фан-клубу.

Члени ініціативної групи зобов’язані:

–       нести відповідальність за покладені на них обов’язки;

–       виконувати доручені ним завдання та звітувати про результати своєї діяльності, тощо.

Таким чином, в україні фан-клуби та ультрас не мють такої схеми взаємодії та таких сталих звязків як в Європі, цей процес лише почався, однак є надія що саме збільшення рівня організованості руху улльтрас та хуліганс сприятме подальшому розвитку культурного та вихованого стилю вболівання в Україні, який стане в подальшому візитівкою вітчизняного вболівальницького суспільтсва і поставить українських фанів в ряд найвідоміших фанатських рухів світу.

Зауважимо, що дуже велику увагу співпраці клубів з ультрас та мінімізацію негативних наслідків хуліганс приділяють футбольні функціонери країи а також МВС. Так, нещодавно в Київі відбувся захід спрямований на оптимізацію співпраці клубів ПФЛ з вболівальниками.

У рамках заходу відбулася зустріч вболівальників з різних куточків країни з футбольними функціонерами та представниками Міністерства внутрішніх справ України. Мета цього «круглого столу» - обговорення питань щодо розвитку організованого футбольного фан-руху по всій території України.

Учасники зустрічі визнали, що робота, яка ведеться з уболівальниками, недостатня для ефективного розвитку фан-руху в Україні. Відтак було вирішено прийняти та затвердити Програму роботи фан-клубів ПФЛ України, а також створити єдину організацію, що координуватиме діяльність фан-руху в Україні. Такою організацією стала Асоціація фан-клубів ПФЛ України, яку було засновано на засіданні.

Головою Асоціації фан-клубів ПФЛ України було обрано керівника Федерації комп’ютерного футболу Сергія Пчеліна. Також було обрано Правління Асоціації фан-клубів ПФЛ України, до складу якого ввійшли керівник Федерації комп’ютерного футболу Сергій Пчелін, віце-президент Молодіжного футбольного союзу Вадим Костюченко, член фан-клубу ФК «Динамо» Київ Андрій Михайлюк та по одному представникові від фан-клубів першої та другої ліг, яких буде обрано пізніше. Правління Асоціації фан-клубів ПФЛ України покликане об’єднати фан-рух та втілити в життя Програму роботи футбольних фан-клубів першої та другої ліг.

На засіданні було прийнято рішення про підписання Меморандуму порозуміння між уболівальниками та організаторами футбольних змагань в Україні «Взаємна довіра». Сторони, що мають підписати цей Меморандум - Професіональна футбольна ліга України, яка об’єднує футбольні клуби першої та другої ліг, та Молодіжний футбольний союз України, який об’єднує вболівальників футболу нашої країни та представляє їхні інтереси, погодились, консультуючись із державними органами охорони громадського порядку, узгоджувати загальні підходи та конкретні заходи своїх організацій, що будуть спрямовані на порозуміння між вболівальниками й організаторами футбольних змагань, для чого створюють постійно діючий Координаційний центр [85].

Для створення належних умов уболівальникам під час відвідування футбольних матчів сторони зобов’язуються тісно співпрацювати з організаторами матчів з питань, які стосуються більш комфортного розміщення глядачів на стадіонах та надання їм достатнього комплексу послуг. Передбачається долучитися до спільної з ФФУ розробки положень оновлених «Правил поведінки глядачів під час відвідування футбольних матчів», визнавши при цьому, що можна використовувати на стадіоні у якості вболівальницької атрибутики все, що не заборонено. Сторони збираються затвердити поняття «Фан-територія» та «Фан-сектори» стадіонів, на яких розміщуватимуться вболівальники - члени офіційних фан-клубів команд господарів та гостей матчу. Сторони визнають, що застосування піротехнічних засобів на стадіонах в межах «Фан-секторів», для організованої вболівальницької підтримки команд, може здійснюватися тільки професійними компаніями, що мають відповідний сертифікат у цій галузі діяльності, на безпечній відстані від глядачів та під відповідальним контролем організаторів матчів - футбольних клубів.

У свою чергу ПФЛ України зобов’язалась створити на офіційному сайті ПФЛ інтернет-сторінку «Форум» для обговорення вболівальниками різних тем щодо змагань ПФЛ України, розробити та створити на сайті ПФЛ веб-сторінку фан-клубів ПФЛ. Окрім цього, Професіональна футбольна ліга регулярно проводитиме розіграш призів серед членів фан-клубів та розміщуватиме інформацію щодо переможців на сайті ПФЛ. Також Адміністрація ПФЛ України на засіданні Центральної Ради ПФЛ ставитиме питання щодо фінансування заходів фан-клубів на місцевих рівнях.

Таким чином, до проблеми ультрас та хуліганс звернули увагу керівники вітчизняного футболу, що дасть змогу вподальшому сприяти найбільш ефективній організації їх співпраці з футбольними клубами.

Зауважимо також, що ззараз можна говорити про те, що не існує самостійних національних субкультур футбольних фанатів. Так, існують деяка національна специфіка, ті чи інші практики, відмінні від практик фанатів інших країн, варіанти сленгу. Але все це, можна списати на відмінності різних народів у темпераменті, культурних традиціях і т.д. Проте, на наш погляд, не варто говорити про суттєві, принципові відмінності різних національних фанатських субкультур.

Через широке висвітлення футболу телебаченням і пресою, а також в результаті постійних контактів фан-груп з різних країн, відбулося створення загальносвітової фанатської субкультури.

Україна практично не брала участі в процесі створення цієї субкультури. Фан-рух в України виникло в той момент, коли ця субкультура вже існувала. Крім того, можна говорити, що саме факт існування такої субкультури і породив фан-рух в Україні. Він виникло для того, щоб відтворювати цю субкультуру.

Таким чином, дане культурне явище стало на стадії свого виникнення майже 100-відсотковим культурним інсценуванням. На користь цієї тези можна привести цілий ряд аргументів. По-перше, в Україні до 70-х років 20 століття ніколи не існувало будь-якого аналога даної субкультури. По-друге, популяризація даної субкультури пов'язана, багато в чому, з діяльністю ЗМІ. До тих пір, поки субкультура ультрас не стала об'єктом інтересу електронних ЗМІ, вона розвивалася слабко. У міру підвищення інтересу до неї, її розвиток ставав все більш бурхливим. По-третє, не випадково, що фан-рух в Україні зародилося у Києві та Дніпропетровську - у тих містах, які найбільш сприйнятливі західним культурним тенденціям і західному способу життя. По-четверте, провінція до цих пір слабко сприймала цю субкультуру. Рух ультрас в провінції до 2000-х років існував лише у зародку, навіть у тих містах, чиї команди вдало виступають у національній першості або в європейських кубкових турнірах. По-п'яте, середній вік учасників 15-25 років, тобто вони найбільш сприйнятливі до нової культури і готові до зміни культурних стереотипів [96].

Хоча фан-рух в Україні виник для того, щоб відтворити вже існуючий культурний еталон, склад учасників виявився принципово іншим, ніж на Заході. Фан-рухи на Заході об'єднують людей, середній вік яких близько 26-40 років, люди вже твердо стоять на ногах в цьому житті. Середній вік вітчизняних фанатів 15-25 років. Напевно, існує принципово різна система мотивації участі. Щоправда, майже всі лідери набагато старші за віком.

Субкультура ультрас є принципово опозиційною по відношенню до загальної культури суспільства, тому що націлена на створення власного стилю життя, але не конфліктна. Рідкісні конфлікти (зіткнення фанатів з міліцією), якщо і виникають, то, як правило, не з ініціативи футбольних фанатів. Весь потенціал конфлікту вихлюпується всередині субкультури, на інші ультрас.

Якщо говорити про взаємини субкультури футбольного фанатизму з іншим субкультур, наприклад, музичною, то також помітна одна, цілком логічна закономірність. Субкультура ультрас виявилася цілком прийнятною для представників цілого ряду інших субкультур: скінів, кіноманів, алісоманів, панків і т.д. Як правило, це «агресивні» субкультури, які вважають за краще конфліктне існування з представниками інших субкультур, з органами правопорядку, роблять виклик суспільству і т.д. Таке об'єднання цілком логічне, тому що субкультура футбольних фанатів також агресивна, тому представники інших субкультур почувають себе в ній також або майже так само комфортно, як і у власній субкультурі.

Особлива тема - ультрас, хуліганс і націоналізм. В історії чимало прикладів того, що фанати багатьох команд близькі до крайнього націоналізму чи навіть фашизму. Не виняток і українські фанати, багато з яких підтримують націоналістичні ідеї. Як приклад, реакція ряду фанатів на бомбові удари НАТО по Югославії. Форма протесту була дуже різкою (антиамериканські гасла, спалювання прапорів і т.д.), а заради успіху цих акцій оголосили перемир'я навіть непримиренні вороги - фанати «Металіста» та «Дніпра».

Цікавим елементом улдьтрас руху в Україні є символіка та атрибутика фан-руху. Ще деякий час тому фірмова клубна атрибутика була досить дефіцитної річчю. У 90-х роках переважна більшість символіки та атрибутики, використовуваної фанатами, була саморобною. Якщо порівнювати з 80 роками в Британії, то там вважалося модним начепити на себе якомога більше клубних шарфів, шапку, футболку В даний час в Україні виробництво футбольної атрибутики поставлено «на потік», тому можна зустріти саму різноманітну символіку та атрибутику. Тому має сенс вибудувати деякі типізації цієї різноманітної атрибутики.

В основі першого типізації можна покласти клубну приналежність символіки. У цьому випадку з точки зору конкретного фаната символіка та атрибутика ділиться на чотири великі групи: 1) символіка власної команди, 2) символіка дружніх ультрас, 3) символіка ворожих ультрас, 4) символіка ультрас, з якими ультрас цієї команди ніяких стосунків не підтримують. Таким чином, різні типи символіки асоціюються з різними емоціями: від дружньої до ворожої. Тому з цієї типізацією пов'язаний ряд правил, що визначає поведінку фаната, наприклад, його ставлення до фанатів із символікою та атрибутикою інших команд [84].

Носіння атрибутики якої-небудь команди накладає на її власника певні зобов'язання і відповідальність. Носіння символіки може спричинити за собою як позитивне, так і на рідкість негативне ставлення до її власника. Обмін атрибутикою не дуже вітається, тому допускається тільки між фанатами дружніх фан-рухів.

Також різний «вагу» має різна атрибутика однієї і тієї ж команди. Тут можна виділити три основні групи: 1) атрибутика «бойових організацій» - hooligan's, 2) атрибутика фан-груп, 3) загальнофанатська атрибутика. Перші дві категоріі відрізняються тим, що їх немає у відкритому продажу, і вся атрибутика виготовляється на замовлення. Крім того, як правило, це номерна символіка, що формально має посилювати її індивідуальність. Загальнофанатська атрибутика знаходиться у відкритому продажі, але і в неї різний «рейтинг». Оскільки в продажу досить багато всілякої атрибутики і вона періодично змінюється, то найбільш престижна та атрибутика, яка випускалася раніше (бажано, щоб її випуск на даний момент був припинений).

В розвиненому фан-русі атрибутика є доволі різноманітною і придумати щось нове дуже складно. Фігурують клубні шарфи, футболки, кепки, шапки, десятки значків, прапори, ковпаки немислимих розмірів і т.д. Однак, нові нестандартні ходи все-таки можливі.

Якщо ж говорити про символіку і символи, то це, перш за все, визначений певним чином набір і послідовністю кольорів. І ті клуби, у яких існують серйозні традиції, намагаються постійно відтворювати саме усталену клубну символіку. Так, наприклад, клубна форма і вся фанатська атрибутика столичного «Динамо» витримується в біло-блакитних тонах, харківського «Металіста» у жовто-блакитних і т.д.

Для фанатів вкрай важлива така стабільність, тому що будь-які зміни символіки клубу фанатів змушує змінювати всю атрибутику, що може породити конфлікти в фанатському середовищі. Крім того стабільність клубних кольорів - це не тільки стабільність фанатської атрибутиці, а й певні традиції у субкультурі фан-руху, так як клубні кольори знаходять своє відображення, наприклад, у фанатському фольклорі [80].

Молоді провінційні клуби зазвичай не мають сформованих клубних традицій, і тому вони іноді дозволяють собі радикально змінювати клубні кольори. Це, зрозуміло, створює додаткові складності фанатам цих команд. Крім того, символами клубу можуть стати імена відомих гравців і тренерів, які захищали кольори команди, особливі місця, нерозривно пов'язані з історією клубу (як правило, стадіон) і т.д.

2.3 Футбольні «ультрас», хулігани та проведення в Україні Євро 2012

Висока оцінка Генерального секретаря УЄФА Девіда Тейлора щодо стану підготовки усіх українських міст, які виявили бажання прийняти у себе фінал європейської футбольної першості у 2012 році, є відповіддю тим, хто висловлює песимістичні прогнози в Україні і за її межами. Так прокоментував Віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник результати офіційного візиту в державу інспекторів УЄФА. Разом з президентом Федерації футболу України Григорієм Суркісом та директором виконавчої дирекції Євро-2012 Іваном Федоренком він супроводжував делегацію в містах.

За словами Івана Васюника, візит дав можливість побачити ситуацію, оцінити реалізацію планів очима прискіпливих інспекторів УЄФА. «І саме цей погляд зі сторони продемонстрував, над чим іще потрібно попрацювати згідно з сучасним стандартом футбольних імпрез», - підкреслив Віце-прем’єр. «Сьогодні всі шість міст готуються - чотири основні і два резервні. До кожного є свої питання, і кожне з них має свої переваги. Але свій остаточний вибір робитиме УЄФА», - нагадав Іван Васюник.

«Результати своєї перевірки УЄФА представить детально, але вже зараз можна сказати, що іспит українські міста витримали. Інспектори пересвідчились, що в кожному з них будуються стадіони, які відповідають вимогам футбольної Федерації, реконструюються аеропорти, споруджуються комфортабельні готелі, дороги, фан-зони. Все це після завершення спортивного свята залишиться до послуг місцевих мешканців.

Таке головне значення підготовки і проведення Євро-2012 в Україні», - наголосив віце-прем’єр. За його словами, до 24 серпня, має бути відкрито головну арену чемпіонату НСК «Олимпійський», а вже потім коли це буде зроблено за необхідності будуть відкориговані плани подальшої підготовки, особливо в аспекті розвитку навколо футбольної інфраструктури [95].

Отже, як бачимо підготовка до Євро-2010 йде повним ходом і вже не зупиниться, а тому теми, що зявляються в пресі щодо передачі прав на проведення Євро-2012 до інших країн, це лише провокація, яка жодним чином не сприяє нормальній підготовці та внсит неодознане сприйняття євро-2012 в маси вболівальникв.

Футбол - це, до певної міри, театр, видовищне дійство, де чітко розподілені ролі: кому бігати з м’ячем по полю, кому захищати ворота від суперників, а кому на трибунах уболівати за гравців. Як не може бути футболу без уболівальників, так і уболівальників - без футболу. Палкі прихильники його гуртуються довкола своїх улюблених команд у фан-клуби. Їхнє призначення - не лише емоційно підтримувати команду, але й стежити за порядком на трибунах стадіону, аби футбольні пристрасті не вихлюпнулися через край і не спричинили безлад, бійку, не призвели до небезпеки. З огляду на те, що Україна - в очікуванні грандіозного футбольного дійства під назвою «Євро-2012», відтак і роль уболівальників зросте у проведенні фінальної частини чемпіонату з футболу. Фанати українських клубів - предтеча волонтерського руху на Євро-2012.

Євро-2012 - це велике свято, яке має стати незабутнім для всіх учасників: від футболістів до уболівальників. Задля його проведення на найвищому рівні, треба не лише готувати спортивну, готельну інфраструктури, аеропорти, вокзали, дороги, прокладати нові туристичні маршрути, але й створити фан-зони, де б уболівальники почувалися як у себе вдома. Одначе там, де киплять пристрасті, нерідко виникають неконтрольовані, а відтак - небезпечні для здоров’я ситуації. Тому вже нині є потреба у тому, аби публічно обговорити ті проблеми, які можуть виникати в ході забезпечення громадського порядку і гарантування безпеки під час проведення такого турніру. Тут не обійтися без допомоги надійних помічників - волонтерів. «озуміючи необхідність розвитку волонтерського руху необхідно виходити з того, що саме уболівальники можуть бути найкращими волонтерами під час проведення Євро-2012. Їм найлегше буде спілкуватися зі своїми колегами з європейських країн. І один із пілотних проектів, який може бути вже цього року, - проведення чемпіонату Європи з футболу серед молоді у Донецьку. Зараз розробляється концепція забезпечення правопорядку на ЧЄ-2012, яку в червні подадуть на розгляд УЄФА.

Думка, ініціатива уболівальників вельми важливі у вирішенні даних питань. До них мають дослухатися керівники міністерств та відомств, що безпосередньо відповідатимуть за проведення футбольного турніру в Україні. Зокрема МВС, яке безпосередньо слідкуватиме за правопоряком. І хоча правоохоронці вживають чимало заходів, щоб гарантувати безпеку під час футбольних матчів, без прикрих випадків, на жаль, не обходиться. Однак в Міністерстві пообіцяли зробити відповідні висновки щоб ті помилки, ті некваліфіковані в професійному плані дії, які були в окремих випадках, не допускати у подальшому. Зокрема в офіційному зверненні прес-служби МВС до футбольних вболівальників міститься теза, що Міністерство працюємо над тим, щоб було взаєморозуміння, толерантні відносини з фанами, уболівальниками. Тому готове зустрічатися з ними у містах, де проходитимуть матчі Євро-2012, проводити круглі столи, співпрацювати по всіх напрямках.

Не треба пояснювати, що фінальна частина євротурніру - це велика відповідальність для держави і її правоохоронних органів. Наразі ми бачимо, що ведеться підготовча робота, зокрема, торік була затверджена концепція гарантування безпеки та правопорядку, де визначені всі можливі ризики й, відповідно, - дії міліції. З цією метою внесено низку змін до законодавчої бази. Безпека має бути на тому рівні, якого вимагають УЄФА, Конвенція прав людини [88].

Деякі представники керівництва ПФЛ та МВС вбачають шлях до порозуміння з фанами у створенні інституту стюардів. Вивчивши спільно з ФФУ досвід Європи, правоохоронні органи дійшли висновку, що порядок на трибунах - це обов’язок стюардів. Міліція ж має стежити за тим, що діється за межами футбольної арени: на підході до стадіону, у фан-зонах тощо. І перші кроки в цьому напрямку вже зроблено. Лише в матчах Прем’єр-Ліги у першому колі сезону 2009 - початку 2010 року на стадіонах працювало 6390 стюардів. На жаль, під час проведення 158 матчів, на яких побувало понад 1 мільйон глядачів, у чаші стадіону несли службу й понад 39 тисяч людей у формі охоронців правопорядку. Якщо брати процентне співвідношення стюардів і міліції, то до європейського стандарту нам іще таки далеко. Втім, тішить те, що під час матчів на спортивних аренах Києва, Запоріжжя, Львова вже можна бачити від 400 до 1000 представників від клубів, які виконують функції стюардів. Проте в правовому полі тут є над чим працювати, позаяк стюард не має права обмежувати рух, затримувати порушників порядку. За великим рахунком, він - звичайний уболівальник, котрий уповноважений футбольним клубом стежити за порядком у визначеному секторі стадіону. МВС готове долучитися до розробки нормативних документів, які б узаконили права стюардів. Конче необхідно розробити і внести на розгляд Верховної Ради законопроект «Про запровадження функціонування діяльності інституту стюардів», у якому визначити професію стюарда, як таку, його права та обов’язки, погодинний порядок оплати праці.

Виходячи з досвіду інших країн, де на одного стюарда припадає 100 уболівальників, нам потрібно до Євро-2012 підготувати понад 3 тисячі добровільних помічників охоронців правопорядку. А розрахунки такі робили відповідно до кількості місць на стадіонах, тому, скажімо, у Києві треба мати 800 професійних стюардів, у Дніпропетровську, Донецьку та Одесі - по 500, у Львові - 300, у Харкові - 400.

Дуже великою проблемою під час підготовки до Євро-2012 вважається боротьба з футбольними хуліганами. Зокрема МВС вже зараз попереджує, що затримувати iноземних правопорушникiв пiд час проведення фiнальної частини чемпiонату Європи з футболу 2012 року будуть так само, як i мiсцевих, оскiльки на територiї України закон i для гостей з iнших країн, i для українцiв однаковий [87].

Про це пiд час прес-конференцiї повiдомив заступник мiнiстра внутрiшнiх справ, нацiональний координатор з питань безпеки пiд час проведення фiнальної частини Євро-2012 Олександр Савченко.

Нинi питання футбольних хулiганiв є одним з найважливiших для української мiлiцiї. Щоб протидiяти цьому, представники МВС вже внесли до парламенту проект закону про порушення громадського спокою пiд час проведення спортивних заходiв на спортивних спорудах. Його прийняття дасть змогу не пускати на спортивнi змагання тих, хто неодноразово порушував порядок. Мiлiцiя вже має фототеки тих, хто негiдно поводить себе на трибунах, а мiнiстерство придбало спецiальнi камери, якi можуть розпiзнавати обличчя людей i сигналiзувати про небажаних осiб. Наразi йде розробка мiжнародної бази фанiв i ультрас.

Водночас у прийнятiй Кабмiном Концепцiї забезпечення безпеки пiд час Євро-2012 передбачено введення посади стюарда, який виконуватиме функцiї охоронця правопорядку на стадiонах. Стюардам буде надано вiдповiднi повноваження i право застосовувати силу. Скорше за все, їх також екiпiрують гумовими кийками, наручниками та балончиками з фарбою для маркування правопорушникiв. Представник мiнiстерства також зазначив, що на допомогу українськiй мiлiцiї у ранзi консультантiв завiтають гостi з Нiмеччини, Китаю та Пiвденної Кореї.

Для пiдготовки до Євро-2012 структурами МВС у наступнi три роки планується освоїти майже 300 мiльйонiв гривень. Кошти пiдуть на забезпечення технiкою спостереження за правопорядком у мiсцях скупчення людей, а також на полiпшення загального матерiально-технiчного стану. Крiм того, проводиться стажування фахiвцiв за кордоном, а також навчання представникiв правоохоронних органiв iноземним мовам [87].

Представники МВС пропонують взяти фанів на облік, видати їм посвідчення чи бодай бейджики, щоб міліція орієнтувалася: хто є хто. Наведена статистика свідчить, що: минулого сезону зафіксовано 64 правопорушення й затримано 353 уболівальники. І далеко не всі хулігани - фанати конкретного футбольного клубу. Особливі претензії у міліції до тих, хто використовує заборонені УЄФА піротехнічні засоби, від чого потерпають не лише самі ж фани, але й, зрештою, команди, за які вони уболівають, - платять великі штрафи. Для прикладу позитивного вирішення даної проблеми, можна навести приклад Мюнхену, де поліція уклала угоду з фан-клубами, де виписані зобов’язання обох сторін. Це угода, у якій закладено порозуміння і толерантність правоохоронців та вболівальників.

Динамівські фанати створили спеціальну організацію - свою охоронну службу, сек’юріті, яка відповідає за безпеку у секторах стадіону. У випадку, якщо вони не можуть порозумітися з окремими уболівальниками, їм на допомогу приходять стюарди, а коли й ті безсилі - лише тоді кличуть на поміч правоохоронців. Проте на стадіон «Динамо», де проходили матчі за участю «Динамо» Київ, беркутівці не заходили жодного разу. Господарі, себто, справжні уболівальники, самі дають лад у власному домі. Після неприємного інциденту на НСК «Олімпійський», коли міліція дубасила всіх підряд, прийняли рішення: служба охорони у секторах повинна тримати зв’язок із міліцією й у крайніх випадках інформувати її про виникнення напруження, непорозуміння. До точки кипіння на трибунах не доходило - уболівальники самі тримають ситуацію під контролем. За що мають подяки від ФФУ і клубу. Окремі столичні стюарди зараховані до ДНД.

Свого часу було підписано меморандум довіри між молодіжним футбольним союзом, який об’єднує численних фанатів, та ПФЛ, чим, власне, можна скористатися зараз для підготовки волонтерів, тобто палких прихильників, патріотично налаштованих уболівальників, і саме вони можуть стати волонтерами під час проведення Євро-2012.

Вочевидь, уже на часі об’єднатися фанатам під спільним прапором збірної команди України з футболу, яка братиме участь у фіналі ЧЄ-2012. Адже всі, незалежно від регіонів, футбольних клубів, уболіватимуть за неї - за Україну: як кажуть, Схід і Захід на стадіонах - разом. Конкуренцію й кулачні бої треба залишити вдома. На цьому акцентував Ігор Мазур, член президії молодіжного футбольного союзу. Він також запропонував створити центри тяжіння довкола певних футбольних клубів, аби далі згуртовуватися в єдину команду прихильників збірної України.

Підготовку до Євро-2012 заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Ростислав Карандєєв розглядає в двох аспектах: інфраструктурному і технологічному. Останній якраз і передбачає гарантування безпеки та допомоги уболівальникам. Певний досвід по залученню волонтерів у нас є: їх можна було бачити в столиці під час візиту в Україну Папи Римського і в дні проведення пісенного конкурсу Євробачення. У волонтера дві функції: допомогти гостям зорієнтуватися в потоці людей і подій та спрямувати дії вболівальників на стадіоні у потрібне русло. Вони володіють мовами, володіють ситуацією, і можуть проконсультувати уболівальників, журналістів. За різними оцінками, Україна очікує влітку 2012-го від 600 до 800 тисяч гостей. У Європі роль волонтерів виконують переважно жінки 35-40 років. Ми ж розраховуємо на допомогу студентів.

Дмитро Колесников із Харкова переконаний, що найліпше роль волонтерів на стадіоні виконають футбольні фанати. Вони швидко зможуть порозумітися зі своїми колегами-шанувальниками футболу. Ілля Шевляк запевнив фанатів, що їхні пропозиції візьмуть до уваги, коли готуватимуть закон про стюардів. Він повідомив, що в Польщі, де він недавно побував, також переймаються питанням підготовки волонтерів, зокрема, там створено спеціальну структуру, яка співпрацює з фан-клубами. За потреби українці та поляки обмінюватимуться досвідом, цим можуть скористатися й уболівальники [88].

Футбольних функціонерів понад усе непокоїть рівень культури на стадіонах. УЄФА може висувати тисячу вимог але всі ці вимоги базуються на європейській культурі. Коли переїжджаєш кордон, в яку б ти країну не їхав, ти - вже в іншій культурі. Зокрема, там інша культура поведінки на масових заходах - що б це не було: фестивалі, концерти чи футбольні матчі. Вона має базуватися не лише на культурі футбольних фанатів, але й на культурі працівників правоохоронних органів.

УЄФА забороняє фаєри - це можна зрозуміти. А чому тоді українська міліція не забороняє продаж петард або феєрверків, адже це теж небезпечно. А ці речі - у вільному продажу. …Культура вболівання повинна існувати. Сидіти й плювати насіння - це не атрибут футболу. Для мене гидко бачити під ногами на трибунах лушпайки. Міліція фаєр і спиртне на вході забирає, а насіння соняшникове і дудку пропускає. Але й те, й інше негативно впливає як на суперника, так і на своїх футболістів». Правда очі коле, але її не можна замовчувати.

3. Культорологічний вплив ультрас та футбольних хуліганів на національну культуру країни

3.1 Розвиток вболівальницької культури та її рівень в Україні (не лише про футбол)

Для чого люди приходять на стадіони, в плавальні басейни, відвідають об’єкти олімпіади тощо? Питання здавалося б дуже просте і логічне з огляду на специфіку обраної теми, однак відповідь на нього є неоднозначною, оскільки вболівання породжує певний емоційно-психологічний стан, одним із прояву якого є рівень загальної культури що його демонструє конкретна особа під час уболівання. Цікавим є той факт, що поняття «вболівальник» деякі футбольні та навколо футбольні функціонери намагалися закріпити законодавчо, відповідно законодавчо й закріпити його права та обов’язки, а також високий рівень вболівальницької культури. Зокрема ще 5 листопада 2008 року, у секретаріаті Верховної Ради України депутатом-самооборонцем Олесем Донієм зареєстрований законопроект №3332 «Про заходи безпеки під час проведення змагань серед професіональних футбольних клубів», який і досі не знятий з реєстрації.

Отже, в проекті зазначається, що вболівальник - особа, яка відвідує матчі клубів вищої, першої та другої ліг чемпіонату України по футболі.

Зауважимо, що законодавче визначення поняття «уболівальник», може й необхідно, але вийшло воно в підсумку якесь посереднє. По-перше, «вищої ліги» в Україні не існує - з 2007 року елітний дивізіон є Прем'єр-лігою, що, до речі, передбачає особливий статус. Це визначення чомусь обходить стороною людей, що приходять на стадіон по вболівати за збірну України. Не говорячи вуж про те, що законопроект, у пояснювальній записці якого зазначено його важливість напередодні Євро-2012, на цьому «Євро» взагалі не зможе бути використаний. Оскільки на чемпіонаті не гратимуть клуби з України.

Крім того, необхідно розуміти що вболівальник не лише особа що відвідує стадіон, а особа яка взагалі відчуває емоційне єднання із футбольним клубом або просто виявляє прихильність до нього. При цьому така особа може не ходити на стадіон.

Як будь яка особа зі спеціальним статусом уболівальник має певні права та обов’язки, зокрема уболівальники зобов'язані:

– виявляти нетерпимість до порушників правопорядку;

–       інформувати представників Уповноваженого державного органу, офіційного фан-клубу, служби безпеки клубу, охоронних агенцій про порушників громадського порядку, осіб та предмети що викликають підозру;

– поважати уболівальників інших клубів (команд), футболістів, офіційних осіб, арбітрів, які обслуговують матч».

Серед заборон уболівальників необхідно відзначити заборону використовування грубих, нецензурних, образливих виразів, жестів, пісень, політичної пропаганди, а також застосування погроз та залякування».

Ну й, звичайно ж, уболівальникам забороняється пошкодження майна та обладнання стадіону, професіональних футбольних клубів, футболістів, офіційних осіб та їх транспортних засобів [100].

Всі ці спроби законодавчого закріплення прав та обов’язків вболівальників, визначення їх правового статусу та встановлення комплексу обмежень їх поведінки та заборон вчиняти певні дії - все це свідчить про розуміння вітчизняних функціонерів важливості всіма доступними засобами піднімати рівень вболівання на стадіонах, особливо це стосуватиметься проведення Євро-2012.

Кожний для себе сам вирішує чого він вболіває, для чого приходить на стадіон, але всі ці причини можна в результаті звести до одному - всі ці люди перебувають на стадіоні під час гри і формують так званого «дванадцятого гравця». Спробуємо розібратися в ступені прояву себе як уболівальника.

Кожний вболіває по-своєму, змусити всіх вболівати однаково просто неможливо, і не можна сказати, що хтось вболіває краще або правильніше. Однак при цьому необхідно пам’ятати, що всі стилі вболівання, всі засоби вболівальників, їх поведінку до, під час та після матчу в цілому, якщо скласти можна назвати одним словосполученням: «Культура вболівальника». І це не менш важливо, чим рівень підготовки футбольного або іншого клубу, не менш важливо чим результат гри.

З першого погляду можна сказати що культура вболівальників начебто непогана, оскільки під час телевізійних трансляцій не видно всього того що відбувається на стадіоні, навколо нього, та в його під трибунних приміщеннях. Необхідно відповіси на просте питання: «Чи змінилася культура вболівальника зараз і в порівнянні із часами СРСР?» Мова йде не про горезвісні атрибути українського вболівальника як дудки й насіннячка. Насіннячка були давно, а теперішні дудки - це ті радянські «горни», в які народ мріяв дудіти на стадіоні, а тепер «дорвався» до дешевих дудок. Важливо зрозуміти, що атмосфера на наших стадіонах перестала бути серйозною. Дуже багато людей приходить на футбол не те, що б випадково, скоріше пропала наступність - від батька до сина. Молодь, потрапляючи на футбол, не знає що їй потрібно робити, свистіти, ляскати, охати або плескати на небезпечний момент. Їй набагато простіше дунути в дудку абсолютно себе не обтяжуючи питаннями, чи можна вболівати якось інакше? Зараз вдумливої реакції стала дуже-дуже мало. Стара гвардія вболівальників залишилася, але от зміна поколінь проходить погано. І досвідченим уболівальникам зі стажем також варто замислитися над цим тому що культура вболівання втрачається, а той рівень який вона отримує на сьогодні не може задовільні ти вітчизняний футбол.

Кожний на стадіоні виконує свою роль. Ультрас прикрашають стадіон, співають, роблять одну частину футбольного спектаклю. Інші вболівальники повинні робити свою справу. Вони повинні жити грою на футбольному полі. Вони повинні реагувати на кожний футбольний епізод. Вони повинні проводжати й зустрічати оплесками заміни. Адже звичайних уболівальників набагато більше, ніж ультрас. І вони є невід'ємною частиною кожного футбольного матчу.

Одним із крайніх проявів вітчизняної навколо футбольної культури останнім часом стає хуліганство. Хуліганство - форма життя сучасного активного уболівальника. Виїзди, взаємовідносини з прихильниками інших клубів, модель поведінки на трибунах і за їх межами. Все це приправлено легким націонал-патріотизмом. Виходить якась естетика буття. Про її особливість і важливість свідчить фактичне табу в українських засобах масової інформації. Таємниця футбольного хуліганізму [59].

Так історично склалося, що з часів СРСР футбольні уболівальники є носіями невідомого. Несанкціоновані багатотисячні збори громадян - хіба немає в цьому певного загрозливого натяку? Влада це розуміла, створивши виключно радянські правила поведінки на стадіонах. Пригадаємо кінець 70-х - почало 80-х, коли відбирали прапори, забороняли скандувати, а по секторах з фанатами ходили угодовані офіцери МВС, примушуючи підлітків знімати троянди (шарфи) і кепки в клубних квітах. Чому не можна? - Не належить. До речі, до боротьби з футбольними уболівальниками не додумалася свого часу ні хунта Генерала Піночета, ні геній Карпат Микола Чаушеску, ні навіть великий вождь товариш Ким Ір Сен.

Чим був перший етап хуліганізму в його фанатському прояві? Перш за все відвідинами виїзних матчів, активною колективною підтримкою на трибунах, носінням клубних кольорів. Цим перша хвиля разюче відрізнялася від маси радянських любителів футболу. Власне, мала місце бути грандіозна ілюзія. Адже в принципі фанатизм не був візуально і ідеологічно антирадянською діяльністю. Так навіщо його забороняти? Рак ідеологічного мозку має одним з своїх проявів тупість жестів.

Перебудова і тут внесла свої корективи. Після аварії 1986 року на Чорнобильській АЕС Михайло Горбачов раптово видав указ про роботу з неформальними молодіжними об'єднаннями. Пізно, потяг стрімко пішов - фанати плодами демократизації охоче користувалися, але у владу вже не вірили. Якщо вона так наполегливо і цілеспрямовано тупила ще вчора, то так швидко видужати просто не могла. Означає хворобу прийняла іншу фазу, не більш.

Починаючи з 1987 року на фанатських секторах лідера вітчизняного навколофутболу Динамо Київ з'являються синьо-жовті національні прапори, починають звучати пісні часів національно-визвольної боротьби, народ одягає вишиванки, демонстративно носить Тризуби і нашивання з перехрещеними прапорами України і Динамо. Матч того ж року Динамо - Спартак став вибухом народної самоорганізації. Понині це одна з київських легенд нового часу. Погром, що чинить киянами червоно-білим гостям з радянської столиці, продемонстрував всю потужність фанатського руху, здатного мобілізувати десятки тисяч потенційних прихильників. Чинник соціального впливу в наявності. Стало зрозуміле - навколофутбол є не більш ні менш як форма прояву активної життєвої енергії, що шукає вихід в зовні. Це нормально, тому як ігнорувати з акумульовану впродовж п'яти робочих днів емоційну складену без шкоди для власного здоров'я є збочення духу і плоті. Звідси і беруть початок що пустили, на превеликий жаль, коріння, всі ці відверто мазохістські тенденції виправдання власного безсилля, проти чого, власне, і повстало національне «Я» у формі лютого футбольного фанатизму.

Загальновідомо - наші предки в перервах між офіційними бойовими діями періодично влаштовували кулачні бої. Чоловіче начало вимагало підтримки форми. Всі були задоволені - ніяких утисків з боку властей, ніяких облав і спецвідділів по боротьбі з цими самими кулачними боями. Сіло на село, район на район. Переживаючи натовпи земляків. Побилися, розійшлися. Обговорення перипетій, підготовка до матчу-реваншу. Гармонія. Але потім щось зламалося, і після революційних подій 1917 року широка народна ініціатива зійшла у небуття. Відродження продовжується понині.

Жорстка протидія міліції привела до різкої переоцінки цінностей, трансформувавши фанатизм почала 80-х на щось якісне інше. Відбулося це на межі Міленіуму, коли вітчизняні стадіони вперше зіткнулися з використанням фанатами піротехнічних засобів, спочатку - саморобних димовух, пізніше - фаєрів. Народження терміну «хулігани» в адресу фанатів відбулося тоді, після перших атак Беркута на покриті густим сизим серпанком сектора. Власне сам термін «фанат» майже взагалі зник з лексикону, залишившись лише в ностальгічних піснях, що оспівують славні перемоги днів минулих. Хуліганами стали називати фанатів Динамо. До того ж підкинула дрівець, що відволожилися, традиційно млява вітчизняна спортивна преса, що запустила в ужиток дивне слово «фан» (хоча по англійські fan (уболівальник) вимовляється як фен) [74].

Фани стали асоціюватися в масовій свідомості з дудками, розфарбованими особами, зловісними кульками з насіннячками. Хулігани - з дружною підтримкою свого клубу, періодичними побоїщами з опонентами, з хорошим одягом. Хулігани - ті, хто в темі. Так наступила епоха casuals.

Британська модель футбольного вболівання була близька серцям українських фахівців своєї справи спочатку. Просто вони про це через одіозну «залізну завісу» не знали. Саме життя привело до логічно вивіреного висновку: необхідно зберегти свою природу, адаптувавшись до існуючих реалій. А реалії були такими: персонаж в троянді в очах представників правоохоронних органів мимоволі приймав зовнішність інопланетного монстра, що генетично мутував, намагається зловмисно проникнути на територію приватизованого спортивного об'єкту з метою твору глобального терористичного акту. Інакше, ніж пояснити таку м'яко кажучи величезну присутність усіляких підрозділів, у тому числі і з приставкою спец-, Міністерства внутрішніх справ на всіх без виключення матчах колективів Вищою національного ліги? Але це на домашніх матчах. На виїздах же часто товаришів «на квітах» попросту відловлювали по всьому місту з подальшим конвоюванням в РВВС.

Логічно, що якимсь умоглядним виходом став перехід на продукцію відповідних естетиці casuals світових брендів. Це вам не який-небудь там «від кутюр» - скромний нюх традиційної корінної європейської самодостатності, Stone Island, що виділяється, Burberry, Pringle, так само як і знаменитими попередниками Lonsdale, Ben Sherman, Fred Perry, наповнювало існування неповторним духом козацький-піратського жадання. І без квітів, і стильний.

Перший удар по умоглядних конструкція був миттєвий - жадана продукція порошилася на перших порах виключно під дахами секонд-хендів. І те далеко не завжди. З часом ситуація істотно покращала. Розвиток пустив коріння в двох напрямах - з одного боку матеріальні самодостатні хулігани перестали собі в чому-небудь відмовляти, з іншої - хуліганський імідж придбав тотожний вимогам часу лиск, зцементований насущними проблемами європейської соціокультурної спільності. Музика (від класики AC/DC через Oi! до Oasis, ВВ і Ленінграда), прихильність справі, а не слову, расова гордість, національний патріотизм (феномен російськомовного українського націоналізму серед хуліганів східноукраїнських клубів), останнім часом культ здорового способу життя, - все це скріпляє роками загального світовідчування, хай і у загальних рисах, але із спільністю діянь. Субкультура хуліганізму практично незнищувана, оскільки в цьому немає ніякого практичного сенсу. Здоровий патріотизм навколофутбольних активістів є те, що так не вистачає нашому змученому толерантною безхребетністю суспільству, що знемагає від боязні твердості погляду і рішучості дій. Найбільші вітчизняні угрупування можуть вивести за ідею значну кількість адекватних чоловіків. Саме за ідею, а не за гроші, як це прийнято нині серед тих, що набили собі руки масовиків-витівників багатовекторної політичної закваски.

Наріжний камінь конфліктних ситуацій на трибунах - піротехніка. Неймовірно, але на стадіони дозволено проносити потворні пластмасові дудки, видаючи високочастотні попискування. Цими дудками при бажанні можна убити. Були випадки проносу в дудках міцних алкогольних напоїв і навіть сильнодіючих наркотичних речовин. Також всіляко вітається вживання усередину насіннячок, лушпинням від яких запльовувалося все і вся, створюючи тим самим розсадника відвертої антисанітарії. А ось дими і фаєра заборонені [125].

Парадокс - те, що дійсно небезпечно як для здоров'я громадян, так, врешті-решт, і для суспільної моралі, зухвало заохочується. А то, що створює неповторну містичну атмосферу ритуального дійства і народного єднання, суворо-пресуворо забороняється. Таким чином Україна по сьогоднішній день є носієм нікому не потрібного статусу єдиної у своєму роді слов'янської держави, в якій дими і фаєра зраджені анафемі. Втім, декого дана хвора ситуація цілком влаштовує. Чиновники Професійної футбольної ліги регулярно стягують штрафи з клубів-хазяїв поля у випадку, кажучи мовою офіційних документів, «незабезпечення громадського порядку».

Власне, виходячи з вищевикладеного, не дивовижне завзяття офіціозу в справі створення відверто пародійних структур без опори на традицію. Класика жанру - Металург Донецьк з нарядженими в неохайні накидки підлітками, що співають по команді пісню про дерев'яного хлопчика Буратіно. Поганий приклад заразливий, про що свідчить торжество несмаку «фан-клубів» Кривбасу і Іллічивця. Це вже не смішно - це сумно. Там, де не шанують традиції, бал править моральне розкладання (це на тему грошей за перемоги і відвідини). Проте діаметрально протилежна природа явищ робить їх невідповідними.

Гіпертрофована псевдосуспільна діяльність протистоїть сталій, загартованій в боях субкультурі, що черпає життєві сили, внутрішні резерви і натхнення в певних шарах сучасного континентального мистецтва. Тільки останнім часом було знято два художні кіновитвори, що запам'ятовувалися, присвячені сьогоднішньому дню британського футбольного хуліганізму. Є на увазі, звичайно ж, Football Factory і Green Street Hooligans, вільно або мимоволі сприяючі справі рекрутування все нових і нових кадрів. Фрази, вимовлені героями, стають крилатими, стиль поведінки адаптується до навколишньої дійсності, світоглядні постулати стають догмою в контексті національної специфіки.

Чому ж вітчизняні майстри культури так демонстративно нехтують даною тематикою? Напевно, вся справа в хворобливому снобізмі, грою в «солідність» (подумаєш, якісь хулігани). Ну що ж, якщо наступати на граблі і копіювати копії з копій є долею випускників усіляких інститутів журналістики, то так тому і бути. Українські ж активісти тим часом поглинатимуть продукцію із-за горба [86].

Майбутнє руху представляється безсмертним. Як показує практика, є якийсь невидимий Рубікон, перейшовши який хулігани того або іншого клубу практично одночасно набувають кількості, якості, жадаю самоорганізації, жадаю активного самоствердження, тягу до колективізму, і, як результат, авторитет як суму дій. Поразки дають привід очистити ряди і попрацювати над помилками. Перемоги приносять славу. Це і є самодостатність. Розділення по угрупуваннях та ще у форматі руху народжує ту ефективну дезінтеграцію, від якої до оперативної концентрації, при якісній технології взаємозв'язку, один крок. Накопичений досвід дозволяє творити дива. Будь то міські джунглі або швидкий поїзд. Хулігани - легальні міські партизани нашого часу. Вони - органічна частина суспільства, в чому, власне, ніхто і не сумнівається. Що ж до горезвісного насильства, то його в згадуваній сфері суспільної діяльності не більше, ніж в будь-якій іншій. Для того, щоб в цьому переконатися, досить розплющити очі і подивитися навколо. Батьківщина може бути спокійна - альтернативою розбещеному масовою культурою і безгрішшям соціуму, серед інших, є і міцні веселі хлопці, що пристрасно люблять свій клуб, місто і Батьківщину.

Таким чином, підсумовуючи зазначимо, що вітчизняний навколофутбольний хуліганізм став природною реакцією активної частини мас фанатів та вболівальників на систему ірраціональних заборон, введену невідомо ким у вікопомні часи. Неодноразово доводилося чути наступну вельми цікаву гіпотезу в жанрі фентезі, не позбавлену жорсткого об'єктивізму: у разі перенесення атмосфери домашніх матчів Динамо на Енфілд-роуд гри Ліверпуля збирали б, як і в Києві, не більше 5 тисяч глядачів. До цих пір, наприклад, невідомо, чому в Києві під час футбольних матчів заборонено пити воду. То, чим можна шокувати іноземців, співвітчизників не здивуєш.

В результаті має місце бути замкнутий круг: система заборон народжує низьку відвідуваність, підвищити яку не дозволяє ця сама система заборон. І схоже, що знайти вихід з абсурду, що створився, не вдасться: ПФЛ зацікавлена в «умовних одиницях», а МВС і хуліганяча громадськість звиклися з своєю місією. При цьому чиновникам, що ратують за високі результати вітчизняних футбольних колективів і в голову не приходить, що відсутність якісної і яскравої підтримки трибун найбезпосереднішим чином позначається на кінцевому результаті. Це називається «Випороти самого себе». Щоб потім із заздрістю дивитися на сусідів і приречено зітхати на тему «чому у нас такого немає». Втім, торкається це не тільки футболу.

3.2 Впив культури ультрас та хуліганс в Україні

Сучасна культурологічна характеристика таких категорій як «ультрас» та «хуліганс» в Україні цілком природно до недавно викликала лише дві асоціації: хуліганство та алкоголізм. Насправді ж це стереотипи, які сформувалися під впливом по-перше засобів масової інформації, адже демонтувати по телебаченню чи в друкованих ЗМІ необхідно лише те, що викликає гостру реакцію, а в цьому сенсі масові бійки чи п’яні збори вболівальників є певною сенсацією; в по-друге під впливом, сучасних тенденцій ототожнення певних радикальних угрупувань із вболівальниками (наприклад, скінхедів).

Однак, необхідно зауважити що останнім часом серед деякої частини ультрас та хуліганс вітчизняного навколофутболу набуває поширення рух стретейдж - добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших - вегетаріанство. Цей рух набуває популярності оскільки вболівальники розуміючи те що вони в певній мірі формують імідж команди свідомо обирають здоровий спосіб життя.

Основні напрямки sXe… З часом, новими прихильниками в Straight Edge культуру були принесені елементи, раніше їй не властиві. Наприклад, насильне нав’язування своїх поглядів, вегетаріанство/веганізм, елементи різних релігійних світоглядів, Pro-Life, НС ідеї, антифашизм і інше. Це абсолютно нормальний процес, не будучи якого sXe кануло б в небуття [129].

На початку 90-х сформувався новий, значно різний від ортодоксального sXe, рух - Hardline Straight Edge. Його коріння тягнеться в південно-каліфорнійську панк / хардкор сцену. Остаточно ідеологію Hardline сформував Шон Муттакі (Sean Muttaqi) - учасник групи Vegan Reich. Символом Хардлайн руху став хрест з перехрещеними в ньому гвинтівками М-16. Потім хрест забрали.

Послідовники філософії Hardline займали більш радикальну, ніж sXe, позицію по відношенню до наркотичних речовин. Крім нелегальних і легальних наркотиків (алкоголю, нікотину) вони відмовились від вживання кофеїну, теїну, а також від медичних препаратів без необхідної потреби в них. Крім цього, більшість хардлайнерів слідували строгому дієтичному режиму основаному на повазі до невинного життя (тобто були вегетаріанцями або веганами). Також хардлайнери притримувались Pro-Life ідеології, виступаючи проти абортів (в цьому і різниця між Hardline і sXe - для останніх характерна позиція Pro-Choice), досліджуванні стовбурових клітин, клонування. Гомосексуалізм рахувався протиприроднім явищем, злочином проти Природи. Іншими словами, філософія Hardline опиралась на захист Природи (Pro-Life, боротьба за права тварин), а також на глибоких моральних поглядах (відмова від порнографії та ін.). Хардлайнери займали досить консервативну позицію по відношенню до сексу. Секс до браку осуджувався. Через ненависть до гомосексуалізму, Pro-Life, а також відсутності толерантності Хардлайн завжди мав натягнуті відносини з близькими субкультурами (і з sXe), внаслідок чого рух пішов своїм шляхом. Багато хардлайнерів вирішили, що їх філософія і Стрейт Ейдж це зовсім інші речі. Хардлайн розійшовся з хардкор сценою, але дякуючи міцній інформаційній пропаганді, вербувалось багато народу, які не належали до хардкор-субкультури і які прагнули ставати активістами, а не хардкорщиками. В Теннессі став видаватись журнал Vanguard («Авангард», офіційний друкований фан-зін Хардлайн руху) маючий сильний ідеологічний вплив серед руху [96].

Муттакі захоплювався різними релігіями, але прийшов до висновку, що більш всього його поглядам відповідає радикальний ісламізм. Він створив хардлайн-рух «Люди Ісламу», в якому виразив свої переконання.

На ідеї вегенізму Муттакі вплинув англійський панк Крис (Rat) учасник груп Statement, Unborn, Talisman. Невідомий нікому Крис вже до середини 80-х сформулював поняття Vegan Straight Edge, але він мало що робив для розповсюдження Vegan sXe, на відміну від Муттакі, який активно пропаганду вав ці ідеї. Потрібно відмітити що в цей же час вокаліст групи Youth of Today Рей Каппо (Ray Cappo) тільки починав прививати вегетаріанство до руху sXe, після його вступу в Общину Свідомості Крішни. Люди виступаючі за звільнення тварин, але розходились з хардлайнерами в деяких їх принципах заснували Веган Стрейт Едж. Для прибічників цього напрямку невід’ємною частиною стало вегетаріанство. Деякі пішли ще далі і прийшли до вегенізму - відмови від будь-яких продуктів тваринного походження, а також отриманих в результаті експлуатації тварин (молоко, яйця, одяг і взуття з шерсті і шкіри тварин). Основою вегетаріанства/вегенізму стала не опіка за здоров’ям, а ідеологічна причина - небажання приймати участь в вбивстві тварин.

Існує багато людей, розділяючих радикальні погляди Hardline, але не підтримують методи боротьби, найчастіше зв’язаних з насиллям. Ті, хто не приймає насилля, але притримується радикальних для sXe поглядів, відносять себе до Softline Straight Edge. Softline суміщає в собі ідеї ортодоксальних sXe з деякими ідеями Hardline sXe. Тобто софтлайнери не вживають наркотики, алкоголь, нікотин, кофеїн, теїн, не мають випадкових або безпорядкових статевих зв’язків, виступають на захист прав тварин, притримуються вегетаріанства, або вегенізму. Їх боротьба зводиться до ненасильної пропаганди своїх поглядів за допомогою Інтернету, видання відповідної літератури і т.д., боротьбі за права тварин, боротьбі проти вівісекції, бойкотування продукції що проти їх поглядів [128].

Таким собі антиподом Softline по частині пропаганди своїх поглядів являється найбільш радикальний напрямок - Militant Straight Edge. Мілітант впевнені, що існує лише одна істина - Straight Edge. Мілітант являються прибічниками Pro-Life ідей. Більшість з них вегени. Вони не терплять жодних компромісів, практично завжди їх боротьба зв’язана з насиллям, внаслідок чого, мілітант мають негативне відношення до себе від традиційних стрейтерів (як вже говорилось вище, прихильників Pro-Choice). Методами боротьби Мілітант найчастіше являються акції прямої дії: погроми алкогольних, порномагазинів, акції в захист прав тварин, збройні напади на ферми і заводи. В США були випадки нападів на курців (і з летальними випадками). Інколи Мілітант ще називають Hate Edge. Зв’язано це з тим, що традиційні sXe рахують їх, як і хардлайнерів, майже фашистами, через їх методи пропаганди своїх поглядів (стрейтерів що притримуються правої ідеології також називають Hate Edge).Edge з часом притягував нових прибічників, з різними поглядами на декотрі аспекти нашого життя. В числі цих прибічників виявились і люди, що притримуються NS/WP ідеології, які порахували багато елементів Straight Edge близькими собі по духу. Ці люди створили по суті самостійний рух, який має елементи традиційного sXe, Hardline sXe, а також NS/WP ідеї, який стали називати Hate Edge або просто NS Straight Edge.

Філософія NS Straight Edge зводиться до прийняття деяких елементів традиційного sХe і Hardline життєво важливими для збереження раси і нації, а також реальною зброєю в боротьбі за їх збереження. Алкоголь і інші наркотики розглядаються, як засоби, з допомогою яких система контролює суспільство, перетворюючи його в безвольну біомасу. Відмова від слабкості являється ще одним кроком на шляху до істини, до надлюдини. Крім цього, хейтейджери розділяють ідеї Pro-Life, а також являються прибічниками расової сегрегації, тобто являються расіалістами або расистами, виступаючими проти процесу расового змішування, який суперечить законам Природи. Гомосексуалізм також прирівнюється до злочину проти Природи. Найбільший розвиток цей рух отримав в США (за рахунок розвинутої hatecore сцени), а також в деяких країнах Європи. В Росії і Україні Правий Ейдж на даний момент розвинутий слабко, але має величезний потенціал. Відомо, що члени БТО (в тому числі Дмитро Боровіков, загинувший від рук карателів системи, а Олексій Воєводін, навіть будучи в тюрмі, не курить, не вживає алкоголь, чай, каву, не їсть м’ясо, рибу і ін.) були правими стрейтерами. В Україні Hate Edge розвинутий ще слабше, але все з часом міняється. xFCVRx - перша і найсильніша організація що почала пропаганду і боротьбу.

Потрібно відмітити, що відношення до стрейтерів, що притримуються NS/WP поглядів варіюється від негативного (зі сторони аполітичних стрейтерів) до крайньо ворожого (з сторони стрейтерів, що притримуються антифашистських поглядів). Антіфа запевняють, що ніякого NS sXe бути просто не може, що Straight Edge ніколи не був заповнений «расовими упередженнями» (цим терміном антифашисти називають спроби слідувати законам Природи), що sXe і праві погляди несумісні. В свій час все це звучало і в адресу хардлайнерів і мілітант, але, так як вони не притримуються ворожої антифашистам ідеології, останні готові визнавати їх існування, не дивлячись на те, що і Хардлайн, і тим більше Мілітант суперечить традиційному sXe.

Разом із тим більшість європейських та вітчизняних футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму [28].

Коментуючи на сторінках «БЦ» перебіг минулорічного чемпіонату світу, Савік Шустер назвав футбол імітацією життя. Сьогодні ця гра мільйонів об’єднує не лише професійні та любительські футбольні ліги, бренди команд, гравців і тренерів, а й численну армію футбольних фанів, які вважають своїм обов’язком супроводжувати улюблену команду на всіх матчах і відстоювати її «честь» у сутичках із фанами команд-суперників або правоохоронцями. Зрештою, цей рух в усьому світі давно вже переріс у своєрідну субкультуру, зі своїми правилами й законами, а останнім часом він набуває дедалі більшого розмаху й в Україні. І, як свідчать психологи та соціологи, природа цього явища не так спортивна, як соціальна.

Середовище футбольних фанів далеко неоднорідне. Більшість із тих, що збираються на стадіонах підтримати улюблену команду, становлять так звані неорганізовані вболівальники, яких професійні фани презирливо називають кузьмичами. Організовані ж, у свою чергу, поділяються на ультрас - організаторів шоу на трибунах, яких легко розпізнати за одягом із символікою улюбленої команди, шумовими інструментами, прапорами, банерами й іншою фавнівською атрибутикою, та хуліганів - організовані структури, із чіткою дисципліною й відповідною ієрархією, які відповідають за порядок на своїй території, ведуть статистику перемог і поразок у «махачах» (бійках із фанами суперника), розробляють тактику й стратегію таких позафутбольних війн.

Культура сучасних футбольних хуліганів не обмежується лише навколофутбольними темами. Це своєрідний світогляд, стиль життя, модель власного мікросвіту, у якому молодь (а основна маса хуліганів - це хлопці від 17 до 30 років) почувається комфортно й реалізовано. Тут діють свої закони честі, зрозумілі всім. Кожен юнак намагається асоціювати себе з якоюсь силою. Багатьох людей, які втягуються, приваблює не лише атмосфера стадіону, а й відчуття, що ти не один, що поруч є люди, які мислять так само, як і ти [129].

До речі, українські хулігани поки що менш агресивні порівняно з англійськими (особливо зразка 60-80-х років минулого століття), італійськими, російськими або польськими. Останнім часом серед деякої частини хуліганів навіть набуває поширення рух стретейдж - добровільна відмова від алкоголю, цигарок, наркотиків, випадкового сексу, для найпослідовніших - вегетаріанство. Разом із тим більшість європейських футбольних хуліганів (і українські тут не виняток) тією чи іншою мірою є прихильниками ідеології неофашизму. Щоправда, сьогодні в Україні на відміну від Росії скінхедів стає дедалі менше й вони розчиняються у футбольних тусовках

Звідки ж береться цей потяг до насильства, який призводить до бійки «стінка на стінку»? Чому спалах вуличних боїв між різними молодіжними угрупованнями, особливо в депресивних районах, пік яких припав на розпад Радянського Союзу, нині повертається у формі культу футбольного хуліганства? Люди бачать у суспільстві лицемірство, а їм хочеться чогось справжнього, хочеться жити за якимись поняттями честі, відстоювати свою гідність, відчувати солідарність, плече побратима. Люди тікають від суспільного фарисейства в такий собі андеґраунд, так само як і панки, скейтери.

Сьогодні українські футбольні хулігани ще досить розрізнені, але із часом вони можуть перерости в реальну силу, здатну коли не впливати на суспільні процеси, то бути абсолютно незалежними від них. І навряд чи політикам удасться приручити їх, як це сталося в Росії, де фанів частенько нацьковують то на лимоновців, то на «Яблуко» або інші політичні сили, що протистоять Кремлю. Гірше буде, коли нас спіткає доля Польщі, де хуліганський рух стає абсолютно неконтрольованим, а підліткові вуличні війни - звичним явищем. І футбол тут буде лише формальним приводом.

Певний вплив на українську культуру робить і такий атрибут як стікери, що віднайшов своє продовження в рекламній та агітаційній сферах. В останній час стікери стали невід'ємною частиною ультрас-супорту за стінами стадіону - вони такі ж популярні, як графіті і трафарети і навіть, можливо, мають якусь перевагу над ними. Ні одне дербі не проходить без прикрашених стікерами стін міського метрополітену, вокзалів, автобусних зупинок та вітрин. Стікери викликають у вболівальників посмішку, в опонентів ненависть, а у простих перехожих здивування [76].

Темами наклейок стають невдачі команд-суперників, стереотипи про вболівальників, мирні насмішки, жорстокий глум і прямолінійні образи. Розміри наклейок та їх колірна гамма варіюють від чорно-білих дрібного розміру до кольорових розміру А4.

«Зовні» стікери виглядають веселою і невід'ємною частиною важливих матчів улюбленої команди. «Їдеш в метро на матч, закутавшись у «розу», бачиш наклейки, єхидно посміхаєшся фанам-суперників і фоткаешь на телефон стікер. Але «всередині» не все так просто: люди не сплять, придумуючи оригінальні ідеї, бігають з одного магазину до іншого, зводячи силу-силенну грошей, друкують півдня наклеечкі, відмовляючись від пляшки пива з друзями, вирізують їх до мозолів на пальцях від ножиць, з самого відкриття метро штурмують різнокольорові гілки метрополітену, каси вокзалів та стадіонів, переходи і стовпи, ризикують здоров'ям і отриманням штрафу Всі ці жертви не порівняти з відчуттями, які можна отримати, проїхавши в «обробленому» тобою вагоні, побачивши свої наклейки на сторінках журналів, газет і в просторах всесвітньої мережі. Згаяний час не зрівняється з зарядом негативу, переданим суперникові через наклейки» - так описує свої враження відомий київський ультрас Боров на сайті kcs.kiev.ua [112].

Цікавим є також поширення в Україні завдяки футбольним фанатам такого давнього мистецтва як графіті. Спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків. Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Та більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

Одним з основних різновидів графіті нового покоління є графіті молодіжних субкультур. Важлива відмінність між традиційними (старими) й субкультурними графіті - ступінь доступності змісту тих і тих для стороннього глядача. Графіті субкультури, які доступні для споглядання кожному, хто проходить повз, залишаються, попри те, закритим для непосвячених каналом комунікації. Першими знаками нової ери графіті були емблеми футбольних клубів «Спартак» і ЦСКА, що з’явилися на стінах Москви в 1977-1978 рр. та емблеми футбольного клубу «Динамо», що з’явилися на стінах Києва на початку 1980-х.

Графіті - це насамперед закодований текст, символіка якого відбиває визначені події культурного, політичного або громадського життя соціуму, членами якого є його виконавці. Саме контекст розкриває основний зміст того, про що говориться в конкретному графіті, підкреслюючи приналежність одиничного до загальної традиції. Так, винятково в контексті політичних подій кінця 1980-х - початку 1990-х років в Україні можна пояснити існування безлічі написів: «СРСР - так», «СРСР - ні», «Україна - уперед», а також малюнків з перекресленою радянською символікою. Ці написи дозволяють простежити реакцію на ті або інші політичні події не тільки локального, але й світового масштабу (війна в Іраку, наприклад, одержала відображення на стінах міста; у 2003-2004 роках зафіксована значну кількість написів і малюнків, присвячених цій тематиці, - від тривіальних до складних малюнків і трафаретів, автори яких є як прихильниками, так і супротивниками війни.

Отже, нерозривність з культурним контекстом і символістику складають головні ознаки графіті як явища традиційної культури, тому для його розуміння і тлумачення насамперед необхідно знати соціальне тло, що ховається за конкретним написом або малюнком. Неможливо порівнювати історичні графіті Софії Київської, написи на вулицях сучасного Харкова і малюнки на вулицях Тулузи або Чикаго. Єдине, що їх поєднує, - це спонтанність і неофіційність виникнення і визначена асоціальність характеру побутування, пов'язана, по-перше, з тим, що графіті - візуальне мистецтво, а по-друге, з елементом примусовості, властивим цьому напівлегальному, за природою, явищу.

Графіті, як знакова система, містить семіотичний ряд, у якому закодована інформація не тільки про історію самого візерунка або напису, але і про історію і традиції соціумів, у яких ці графіті існують нині або існували колись. Запозичені з інших культур знаки і символи втрачають у новому оточенні комплекс первинних значень і здобувають нові. Ця риса є визначальною для розгляду сучасних графіті, оскільки значна їхня частина, особливо графіті, виконані у формах «masterpiece» і «wildstyle» (дикий стиль), існують як система з вторинним семіотичним значенням. Складність і багаторівневість компонентів, що беруть участь у текстовій взаємодії, приводять до непередбачуваності трансформації, якій піддається текст. Однак трансформується не тільки він - змінюється вся семіотична ситуація. Уведення чужого семіосизу, що перебуває в стані неперекладності, приводить його в стан порушення. Текст, виведений зі стану семіотичної рівноваги, утрачає здатність до саморозвитку. Могутні зовнішні текстові вторгнення в культуру, розглянуту як великий текст, не тільки обумовлюють адаптацію зовнішніх повідомлень і введення їх у пам'ять культури, але й послуговують стимулами її саморозвитку, що приводить до непередбачених результатів». Таким чином, культура «балонів», з її символікою й атрибутикою, упродовж останнього десятиліття охопила українські стіни і сьогодні вже є складовою міської традиції, носіями якої, як правило, виступають підлітки.

3.3 Закордонний досвід імплементації культури ультрас із загальнонаціональною культурою

Що стосується культурологічного впливу руху ультрас т найбільш яскравим прикладом цього є безперечно Італія, оскільки футбол взагалі є визначним видом спорту, який потужно та всебічно впливає на культуру не тільки чоловічого, а й жіночого населення Італії. Перші ультрас з'явилися в Італії на початку 60-их років. На той момент це віддалено нагадувало сьогоднішніх ультрас, але саме тоді в Мілана з'явилися перші ознаки організованого вболівання. В 1966 виникла перше в історії ультрас угрупування Мілану - Commandos Tіgre.

Італійські «ультрас» - одне з найвідоміших, і, безумовно, саме яскраве й барвисте саппорт-явище (група підтримки) не тільки у всій Європі, але й, напевно, в усьому світі. Італійський фанатизм, як соціокультурний феномен, іменований «тіффозерія», зародився в 60-их роках минулого сторіччя. З тих самих пір, він характеризується декількома індивідуальними рисами:

1. Зв'язок із клубом. Такого тісного співробітництва між клубами й фірмами немає ні в Іспанії, ні в Англії, ні в Німеччині, ні тим більше, у Східній Європі. Якщо в Англії клуби лише зрідка організовують зустрічі футболістів з мобами (членами італійських ультрас-угрупувань), а багато іспанських команд прилюдно відмовляються від радикальних фірм, то в Італії саппорт-об'єднання й футбольні команди практично нероздільні. У них існують загальні фінансові інтереси, і загальні цілі стратегічного розвитку, нерозривно один з одним зв'язані [84].

. Політичність. В Італії кожний моб і кожна фірма належать до якого-небудь політичного руху. При цьому як, приміром, і на Піренеях, багато клубів є носіями яскраво вираженої політичної лінії. Корінь даного явища ховаються в глибокій економічній кризі, і наступному за ним, потужному політичному конфлікті, що простромив країну в 60-і. Тоді ж клуби й пішли своєю дорогою - хто праворуч, а хто ліворуч. У Мілані традиційно лівий робітничий клас вболівав за червоно-чорних, тому команду прийнято сприймати, як «ліву». Уболівальники ж, що представляють середній клас, в основному вибирали «Інтер». Тому, цілком природно, що інтеристів вважають «правими».

. Театралізованість і хореографічність. Так з'явився так званий «італійський тип вболівання». До широкого розвитку італійського руху «ультрас», у Європі був відомий тільки один тип вболівання за свою команду - англійський (його так само називають «британським» або «північним»). Він характеризується більшою кількістю випитого алкоголю, піснями й деякою спонтанністю дій, що переходять у своєрідні форми флеш-моб акцій. Італійці запропонували інший варіант саппорт-поведінки. У першу чергу, італійська модель вболівання (вона ж «південна», вона ж - «постановочна») ґрунтується на чудовій організованості фірм. Тут нічого не відбувається спонтанно - кожна акція продумана заздалегідь, і в ній беруть участь практично всі члени фірми. Ще одна характерна риса - величезні транспаранти, які саппортери розгортають на трибунах. «Війна транспарантів» в Італії цінується більше, ніж звичайна бійка. Чим яскравіше є транспарант, чим більше він вихваляє власний клуб, тим більше очок одержує фірма в цій негласній війні. Як відомо, фірмачі схильні займати Північні й Південні трибуни стадіонів, тому транспаранти протиборчих сторін перебувають строго друг напроти друга. На відміну від англійців, італійські вболівальники, що підтримують свої клуби «по-південному» яскраво одягнені, вони розмахують величезними прапорами, дмуть у дудки й б'ють у барабани. Тому, в Італії практично не розвинений казуальний плин фірмачів [64].

. Курвізм. Поняття «Курва» - центральне серед радикальних уболівальників футбольних клубів. У перекладі з італійського, «курва» означає надзвичайно просту річ («трибуна»), але несе в собі безліч сакраментальних для будь-якого італійського саппортера, понять. Між мобами одного клубу завжди відбувається боротьба за Курву, і кращі на ній місця (тобто, центральний сектор на Північній і Південній трибунах) займають тільки самі круті фірми. Фірма, що сидить по центру Курви, вважається центральною фірмою клубу. Вона має право принести на трибуну найбільший і самий помітний транспарант, у той час як представники інших фірм розміщуються по краях трибуни. Якщо якийсь моб хоче прийти на матч зі своїм баннером, то він обов'язково повинен одержати дозвіл у тієї фірми, що у цей момент є «центровою» на Курві. Інакше, наслідки можуть бути необоротними - аж до вигнання із саппорт-трибуни, що те саме що ганьба. Крім цього, у сімдесяті-вісімдесяті роки серед італійських футболістів було надзвичайно модно «біснуватися перед Курвою». Даний термін містить у собі радість, що виражається яскраво, і щедро демонструє братання з уболівальниками після забитого гола - аж до падіння перед саппортерами на коліна, зривання із себе футболки, поцілунків і рукостискань із уболівальниками Курви.

. Недовговічність фірм. Велика кількість вболівальницьких об'єднань Англії існують дуже давно; в Іспанії - те ж саме, і, незважаючи на боротьбу, які багато фірм ведуть із адміністрацією своїх клубів, жодна знаменита бригада ще не оголосила про розпуск. В Італії всі інакше. Фірми живуть недовго, плавно перетікають одна в іншу, мутірують, трансформуються, міняють назви, - саме тому більшість італійських саппорт-об'єднань не визнані в Європі, що цінує стабільність і прихильність до однієї фірми. Але це не добре, і не погано. Просто це частина італійського менталітету, - ще одна експресія, ще одне захоплююче театралізоване подання. Звичайно велика кількість фірм закривається після того, як перестають бути центральними на Курві. Після того, як нова влада захоплює центр трибуни, старі «боги курви» утворюють певну кількість нових саппортів, залучаючи в них неофітів [28].

Так вже історично склалося, що самі яскраві фірми Італії представляють усього лише 4 клубів. Саме саппорт-об'єднання цієї п'ятірки найбільш відомі й сильні.

«РОМА». Дислокація: Рим, Південь. Вороги: «Лаціо», «Наполі», «Ювентус», «Мілан», «Інтер», «Верона», «Болон’я», «Фіорентина», «Аталанта», «Брешіа», «Пескара», «Асколі», «Віченца» - і всі фірми цих клубів. Друзі: «Реджина», «Удінезе», «Палермо». У Європі мають культовий ривал (протистояння на виїзних матчах) з «Ліверпулем», уболівальників якого прагнуть побити при першому ж зручному випадку; дружать із фанатами дортмундської «Борусії», підтримують теплі відносини з однією фірмою «Барселони».

– вболівальники «Роми» вважаються самими відданими в Італії;

–       клуб традиційно залишається осторонь всіх конфліктів пов’язаних із фірмами;

–       перша, і, по суті, єдина команда півдня Італії, що протистоїть могутнім північним топам;

–       саппортери клубу займають Південну трибуну Олімпійського стадіону в Римі - знамениту «Курва Суд».

«МІЛАН». Дислокація: Мілан, Північ. Вороги: «Інтер», «Ювентус», «Рома», «Наполі», «Верона», «Фіорентина», «Аталанта», «Сампдорія», «Лацио», «Генуя» - і всі фірми цих клубів. Друзі: «Брешіа», «Палермо», «Салернітана», «Венеція». У Європі живуть «на ножах» з фанатами «Галатасарая»; підтримують дружні відносини з мадридським «Атлетико». Зауважимо, що сап портери Мілану вважаються «лівим», незважаючи на велику кількість профашисьтскьих елементів серед уболівальників;

«ІНТЕР». Дислокація: Мілан, Північ. Вороги: «Мілан», «Ювентус», «Рома», «Наполи», «Аталанта», «Фіорентина», «Болон’я», «Брешіа» - і всі фірми цих клубів. Традиційно, виступають проти всіх команд, що історично вважаються «лівими». Друзі: «Лаціо», «Комо», «Спеція». У Європі як не дивно, ненавидять «Шалке-04», незважаючи на те, що цей німецький клуб має статус улюбленої команди Третього Рейха; дружать із фанатами «Кайзерслаутерна» [64].

Характерні риси саппортерів Інтера»:

– в інтеристів - дуже погана репутація в Італії. Вони вважаються багатими хлопцями, але при цьому «хворими» на голову. Неадекватність уболівальників «Інтера» - притча у всіх італійських язицех

–       середньостатистичний уболівальник «Інтера» має рівень доходу, що перевищує середній показник заробітної плати по Італії

–       в «Інтера» найбільше відверто прорасистських мобів

–       уболівальники інших клубів презирливо йменують інтеристів «хробаками». Це пов'язане з однієї з емблем клубу, на якій зображена повзуча чорно-синя змія з короною на голові

Шановним мобом «Інтера», і взагалі - гордістю інтеристського крила є бригада Іmbastіscі. Це - загальновизнаний чемпіон Італії в «війні транспарантів». Моб нечисленний, і не бере участь у бійках, зосередившись на виготовленні прапорів і баннерів. Транспаранти «Імбастичи» настільки незвичайні, і часто просочені таким філософським змістом, що викликають повагу у всієї Італії. Чого коштує один тільки величезний баннер, на якому Чумацький шлях зображений у вигляді чорно-синьої змії! Широко відомий випадок, коли фанати «Мілану» виготовили монструозний транспарант, де очолювала фігура Диявола червоно-чорного кольору - одного із символів россонері. У відповідь, «Імбастичи» розгорнули свій плакат - і «Сан Сиро» застиг у милуванні. На полотні, виготовленим з більшим мистецтвом, можна було побачити чернечий хрест, покритий чорно-синіми каменями [64].

«ЮВЕНТУС». Дислокація: Турін, Північ. Вороги: «Торіно», «Фіорентина», «Мілан», «Інтер», «Рома», «Наполі», «Парма», «Лаціо». Друзі: «П’яченца». У Європі крайнє взаємне неприйняття з фанатами «Ліверпуля».

Характерні риси саппортерів «Ювентуса»:

– «Юве» - унікальний клуб. У нього величезна кількість шанувальників в Італії, і ще більша кількість ненависників. Але зв'язано це не з тим, що «Стара синьйора» - найтитулованіший клуб з Аппенинского півострова. У середині минулого століття команда була придбана могутнім концерном FІAT, і з тих пір настільки явно бере участь у закулісних іграх і підводних плинах італійського футболу, що попросту зневажувана серед італійських фанатів. Таке ж почуття в більшості італійських фірмачів викликають і моби «Юве»;

–       За «Ювентус» практично не вболівають в Туріні, тому що там він - усього лише друга команда. Туринці вболівають за «Торіно» - клуб, що представляє місто, а не багате сімейство автопромисловців. «Торос» (бики - прізвисько футболістів «Торіно») колись були великим італійським клубом, але після трагічної загибелі всього основного складу в авіакатастрофі, безліч років не можуть отямитися. Однак навіть факт того, що «Торос» грають у нижчих італійських дивізіонах, не може заставити туринців вболівати за «Юве».

Цікавим є досвід поєднання культури ультрас з загальним культурним середовищем Польщі напередодні Євро 2012. Справа в тому, що культура ультрас в цій країні останніми роками все більше уваги приділяє так би мовити анті пропаганді влади. Ситуація яка склалася після загибелі 10.04.2010 р. майже всієї керівної верхівки Польщі сприяла приходу до владу однієї партії - «Громадянська платформа», яка контролює майже 90% політикуму та через це сформувало найширшу в Європі систему контролю за власним населенням.

Євро 2012 йде до Польщі і футбольні фанати страждають від репресій. Виїзні сектори заборонено, деякі стадіони закриті, фани отримують бани через якісь безглузді причини.

Поляки знають, що вони не готові до Євро-2012 і економічна ситуація на грані повної катастрофи. Але в засобах масової інформації, таких як TVN, TVN24 і «Gazeta Wyborcza» цих проблем не існує. За останні місяці ЗМІ показує футбольних фанатів у Польщі, яких описують як бандитів, мафію. Кожного тижня ви можете бачити по телевізору або читали в газеті, що поліція заарештувала небезпечного бандита, але це не проблема. Проблема в тому, що ці бандити щоразу показані в ЗМІ, як футбольні вболівальники. Вже були новини про наркотичну мафію, пов'язану з фанатами Руха з Хожува і ГКС Катовіце; мафія з міста Лодзь пов'язана з ЛКС Лодзь, нелегально розповсюджує алкоголь, як пише «Gazeta Wyborcza», прихильники Ягеллонії були відповідальні за порнобізнес в Білостоці і т.д. і т. п. Звичайно, є також багато інформації, яка показує фанів Леха і Легіії Варшава як бандитів і хуліганів. Найгіршим є те, що доказів цьому всьому немає, а фанати використовуються урядом для того, щоб приховати свої помилки.

Завдяки цій пропаганді уряд зміг ввести нові правила на стадіонах. Це схоже на нові хорватські закони. За використання піротехніки під час матчу ви можете отримати заборону на відвідування матчів і 5 років в'язниці, якщо ви не слухаєте стюарда - ви можете отримати 2 роки бану. Не тільки суди, а і клуби можуть дискваліфікувати стадіони. Але клубам це не вигідно, бо не буде прибутку від квитків, тому вони банять фанів за відмову слухатись стюардів, за намагання приховати обличчя за допомогою окулярів або капюшона.

Футбольні фани сказали: «Досить!» і почали протест на стадіонах Польщі у квітні. Ультрас Легії під час матчу з Заглебіє Любина з повітряних кульок зробили логотип, схожий на «Gazeta Wyborcza» але з написом «Gowno prawda».

На кожному стадіоні фани вивішували банери проти уряду «obietnice Niespelnione rzadu - Temat kibice zastepczy» - що означає, що невиконані обіцянки урядом приховуються за темою про бандитів-ультрас. Також під час матчу Лех - Легія шанувальників з Варшави показали банер проти власника Gazeta Wyborcza: «Шехтер, ви повинні вибачитися за свого батька і брата!!!». Існує також сайт www.szechteriada.org, де люди можуть прочитати, як сім'я Шехтерів співпрацювала з CCCP і вбила багато поляків за часи комунізму. Звичайно, реакцію уряду було легко передбачити. Клуби отримали величезні фінансові покарання [99].

Під час фіналу Кубку Польщі Лех - Легія Варшава шанувальники продовжували свій протест, і на початку матчу залишили трибуни, вивісивши багато антиурядових банерів. Через 15 хвилин всі повернулися і почали реальну підтримку команд. Ніхто не замислювався про покарання, так що фанати просто фанатіли, палили піро і заряджали весь матч. В той час як фани Легії святкували перемогу на полі, на трибуні Леха почались заворушення із службою безпеки.

Нічого серйозного не було, фанати просто відзначали важливий титул разом з командою, але прем'єр-міністр тільки і чекав цього. На наступний день в ЗМІ він сказав, що він збирається заарештувати всіх хуліганів, і що він зачинить стадіони у Варшаві та Познані це не важливо, що матч відбувався у місті Бидгощ.

Наступного тижня поліція заарештувала близько 30 вболівальників, але, що важливо, більшість з них не брали участь у заворушеннях. Поліція просто арештувала представників угрупувань, найважливіших людей з фанатських організацій! Капо з Легії, споукмени Легії та інші! Всі вони отримали бан на 5 років від прокурорів без рішення суду. Ну і звичайно по всіх ЗМІ показували ролики арештів ультрас. Це стало більш важливою темою, ніж вбивство бен Ладена.

Якщо звернутися до так би мовити загального досвіду розвинених в аспекті культури ультрас країн: Великобританія, Італія, Німеччина, Бразилія, Мексика, Аргентина, Уругвай, Терція, Іспанія то можна виокремити цілу низку прикладів синтезу культури вболівальницбької та культури національної, що їх перейняли вітчизняні ультрас, та які в подальшому досить гармонічно ввійшли до загальнонаціонального культурного надбання. До них відносяться футбольні програмки; фан-зіни, банери, графіті, татуювання тощо.

Футбольна програмка являє собою невелику брошуру, що випускається, як правило, напередодні офіційного матчу командою-господаркою стадіону на якому пройде гра. У ній описуються склади граючих команд, останні новини клубів, історія протистоянь команд, коротка довідка про дублюючі склади, прогноз погоди на матч. У випадку, якщо грають національні збірні, або ж граються важливі матчі, програмки розширюються, і до вищеописаного додаються інтерв'ю гравців, коментарі футбольних фахівців, передматчеві розклади тренерів. Через обмеженість тиражу футбольні програмки досить часто стають об'єктами колекціонування, ними обмінюються, їх купують і продають на аукціонах. Поява футбольних програмок відбулася ще в далекі 30-ті роки коли Чемпіонати Світу проводилися в Латинській Америці, і для того щоб всім іншим не іспаномовним туристам та вболівальникам було зрозуміле що відбувається уругвайська влада вирішила таким чином доносити до них інформацію.

Фан-зін - періодичне видання, що випускається вболівальниками футбольних клубів на власні засоби, як правило, раз у рік, наприкінці футбольного сезону. На сторінках фан-зіна описуються події, що супроводжували ігри команди протягом року. Це: звіти про домашні й гостьові двобої, думки вболівальників про гравців і тренерів, звіти фанатів про виїзні матчі й час, проведений в дорозі, опис бійок з уболівальниками інших клубів. Фан-зіни можуть відрізнятися один від одного якістю поліграфії (кольоровим і чорно-білі), обсягом (від 4-х аркушів А4 до невеликих брошур), спрямованістю викладеної інформації (інформативні й хуліганської спрямованості) [84].

Під футбольними баннерами розуміються саморобні транспаранти, що розгортаються під час футбольних матчів на секторах стадіону, із закликами, спрямованими до футболістів і менеджерів клубу, або до вболівальників або ж футболістів команди суперника. Баннери можуть нести різне інформаційне навантаження, але при цьому переслідують єдину мету - надання підтримки команді під час гри. Угруповання вболівальників за допомогою банерів змагаються між собою в креативності й масштабності надаваної підтримки, сам процес виявлення кращого угруповання вболівальників за допомогою банерів у ЗМІ йменується «банерною війною». У такій війні не гребують нічим, навіть шпигунством. Відомий випадок, коли на дербі «Лаціо» - «Рома» уболівальники «Роми» вивісили баннер: « «Рома» - зупинися на хвилинку й глянь нагору. Над вами тільки Бог». У відповідь на це вболівальники «Лаціо» вивісили наступний баннер: «Але він одягнений у блакитний колір» (Колір команди «Лаціо»). Баннери можуть створюватися як на невизначений строк, так і на окремий конкретний матч - у більшості випадків на дербі або гру національної збірні. Широке поширення футбольні банери одержали в національних футбольних першостях Південної Америки і Європи.

Цікавим проявом фанатської культури є футбольна атрибутика. Під футбольною атрибутикою (клубною атрибутикою), розуміється сукупність товарів, що несуть на собі символіку певного футбольного клубу або ототожнюються з ним. Це можуть бути: шарфи, прапори, футбольна форма, значки, марки, брелоки та інше. Випуск і торгівля цими товарами, як правило, здійснюється безпосередньо клубом і є важливою частиною футбольної індустрії. Всі доходи, одержувані від продажів, ідуть у бюджет клубу, тим самим є можливість уболівальникам (крім морального задоволення) внести свій внесок у благополуччя команди. Крім безпосередньо клубів, атрибутикою можуть торгувати торговельні мережі різних марок спортивного одягу, які, уклавши контракти із клубами, діляться із ними частиною виторгу. У європейських країнах у розвинутих футбольних культурах - таких, як Іспанія, Росія, Італія, Великобританія, Франція, Португалія - торгівля спортивною атрибутикою є досить значимою дохідною статтею клубних бюджетів [84].

Настінні малюнки (графіті) футбольної тематики особливо сильно поширені в країнах Європи. Споконвічно малюнки стали з'являтися на стінах великих стадіонів у Великобританії, Італії, Франції; поступово нове віяння перемістилося на всю Європу. Крім графіті, в навколофутбольному середовищу мають поширення футбольні трафарети, що представляє собою невелике однотонне зображення (піктограму), що наноситься балончиком фарби на поверхню по заздалегідь виготовленому трафарету. Найчастіше таку творчість можна зустріти на станціях метрополітену або ж на околицях стадіону. Трафарети, на відміну від графіті, досить часто носять провокаційний характер і наносяться з метою образи команди заклятого ворога.

Деякі вболівальники за допомогою нанесення на тіло татуювань виражають відданість «своєму» клубу й ідеям футбольного братерства. У більшості випадків на такому татуюванні можуть бути зображені: герб футбольного клубу, емблема фанатського угруповання, талісман команди й ін. Як правило, татуювання супроводжується коротким гаслом і виконуються в кольоровій гамі, що відповідає кольорам клубу. У середовищі футбольних хуліганів нерідко можна зустріти тату у формі кельтського хреста, зображення рун, різну піратську символіку. Також досить часто на тілі фанатів можна побачити різним образом стилізовану англійську абревіатуру A.C.A.B. (All Cops Are Bastards, «всі поліцейські - виродки»); таким чином, носій такого татуювання виражає незгоду із заходами, застосовуваними силовими структурами, спрямованими на викорінювання насильства, пов'язаного з футболом.

Висновки

За результатами проведеного дослідження щодо проблеми функціонування хуліганів та ультрас українського навколо футболу можна зробити певні висновки.

. Було визначено сутність субкультури як соціальної категорії та, зокрема, сутність субкультури футбольних фанатів. Так, під субкультурою слід розуміти сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології - група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Субкультура - це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять у окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились.

До субкультур відносяться також маргінальні культури. Маргінальність - поняття, що вказує на проміжність, неадаптивність, «пограничність» положення людини між якими-небудь соціальними групами. Спочатку цей термін використовувався для позначення соціально-психологічних наслідків неповної адаптації мігрантів із сільських районів до вимог міського способу життя. До маргінальних, наприклад, відносять «культурні гібриди», оказавшиеся між домінуючою соціальною групою, що не приймає їх повністю, і групою походження, що відштовхує їх. Під маргіналами також розуміють індивідів, що втратили соціальні зв'язки й не вписали в певну соціокультурну ситуацію.

Природну динаміку субкультур коректують їхні відношення з соціальними інститутами. Останні, особливо ті з них, що володіють владою (наприклад, держава), підтримують необхідні для свого існування культурні сили, прагнуть посилити одні субкультурні спільноти і придушити або навіть усунути інші культурні об'єднання.

Угрупування Ультрас - це структура, яка об'єднує від кількох осіб до декількох тисяч найбільш активних фанатів, які займаються всім, що пов'язане з підтримкою своєї команди - атрибутика, квитки, організація шоу на трибунах, виїзди в інші міста. У будь-якому з таких угрупувань є членські внески, в середньому по Європі сума членського внеску складає 10 євро на місяць.

Футбольні хулігани - особи, які порушують громадський порядок, пов'язуючи свої дії з футбольними пристрастями і обґрунтовуючи їх ними. Деякі розцінюють цей рух як субкультуру. Як правило, злочини на ґрунті футбольного хуліганства здійснюються до або після футбольних матчів, а також у місцях великих скупчень футбольних уболівальників.

. Проаналізовані основні напрямки діяльності радикальних футбольних угрупувань та виявлені їх особливі риси. Так, зокрема, були виділені стереотипи, які панують в суспільстві щодо субкультури футбольних фанатів. По-перше, стереотип про те, що футбольні фанати агресивні, готові нападати та убивати будь-кого. По-друге, стереотип, що футбольні фанати - це люди із пролетарських сімей, невдахи, яким більше нічим зайнятися, які постійно вживають алкоголь та наркотики. По-третє, стереотип, що всі фанати є фашистами, націоналістами тощо. Таким чином, сучасний імідж футбольних ультрас та хуліганів є негативним, таким який створює певні забобони щодо їх сприйняття з боку правоохоронних органів та громадськості. Останнім часом в Україні зростає кількість молоді, яка називає себе футбольними фанатами. Рух футбольних фанатів, в сучасному вигляді, - явище для України порівняно нове, тоді як в Європі фанати стали невід’ємною частиною футбольної культури. Вони є одними з головних діючих осіб в шоу, яке відбувається на стадіоні, а іноді й за його межами.

Дуже часто ультрас плутають з хуліганами, але ultras і hooligans - це абсолютно дві різні речі. Хуліганські угрупування, в першу чергу, спрямовані на знаходження й фізичне усунення таких же фірм іншого клубу, а потім уже підтримка клубу на стадіоні й т.д. Тобто якщо вибір буде поїхати на футбол або поїхати побитися з заклятими ворогами, то відповідь очевидна - другий варіант. Перед ультрас таке питання навіть виникнути не може.

. Визначені сучасні тенденції існування футбольних ультрас в Україні. Так, в наші дні ультрас-рух набуває все більшого і більшого розвитку, провідні українські клуби вже здатні збирати по 2000 чоловік на фан-секторі кожен матч, і грандіозний перформанс з модулів, розтяжок чи фаєршоу і диму не є чимось новим навіть на матчах чемпіонату України. Черговий злий баннер для опонентів часто стає темою для дискусій на телебаченні чи обкладинкою для журналу. І навіть маленькі команди з другої ліги часто не залишаються без підтримки на виїздних матчах.

. Проаналізовані аспекти співпраці ультрас та футбольних хуліганів із офіційними фан-клубами футбольних команд. Визгнечно, що ключовим у моделі функціонування ультрас в Україні є саме їх взаємодія з футбольними клубами. Є так звані офіційні фан-клуби футбольних команд, які мають стутс організацій, не рідко навіть статус юридичної особи. Фан-клуби представляють інтереси футбольних команд у відносинах із більш радикально налаштованими вболівальниками команди з метою послаблення їхньої агресії на стадіонах під час проведення матчів, атакож із рядовими вболівальниками з метою стимулювання інтересу в них до підтримки власної команди не лише на домашніх, а й на виїзних матчах. Ефективність діяльності фан-клубу та його співпраця з більш радикально налаштованими вболівальниками залежить від конкретної особи, а точніше від її особистісних та моральних якостей. Координатор стає тим провідником офіціної політики футбольної команди, а тому має бути досвіченим та стриманим дипломатом, який має відстоювати передо всім інтереси фан-клубу та команди, а не їх фінансових директорів

. Поаналізовані сучасні проблеми існування ультрас та футбольних хуліганів в аспекті Євро 2012 та визначені шляхи їх вирішення. Так, однією із основних проблем під час підготовки до Євро-2012 вважається боротьба з футбольними хуліганами. Зокрема МВС вже зараз попереджує, що затримувати iноземних правопорушникiв пiд час проведення фiнальної частини чемпiонату Європи з футболу 2012 року будуть так само, як i мiсцевих, оскiльки на територiї України закон i для гостей з iнших країн, i для українцiв однаковий. З метою протидії таким протиправним проявам та проведенням громадського порядку під час проведення масових заходів, зокрема футбольних матчів, розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення громадського порядку під час масових спортивних та інших культурно-видовищних заходів».

Для розв'язання сукупності проблем пов’язаної із існуванням ультрас та хуліганс та зменшення їх потенційного негативного впливу на проведення Євро 2012 пропонується ще й такі заходи:

–       підготовка правоохоронців та стюардів (до процесу навчання пропонується активно залучати консультантів із країн, де до проведення Євро-2012 заплановано подібні спортивні змагання);

–       заходи з охорони громадського порядку та забезпечення безпеки на стадіонах (основу яких мають складати такі принципи: прогнозування ситуацій, планування їх вирішення, готовність сил та засобів, уникнення ескалації насильства та рішучі дії в разі надзвичайних ситуацій), а саме: забезпечити заборону вживання алкогольних напоїв на стадіонах; заборонити польоти над стадіонами під час матчів, за винятком нічних рейсів для від'їзду уболівальників із груп підвищеного ризику, тощо.

–       заходи з охорони громадського порядку та забезпечення безпеки поза стадіонами, а саме: створити банк даних потенційних хуліганці із країн-учасниць; здійснювати контроль допуску до зон безпеки та приміщень за допомогою відповідної системи акредитації із запровадженням окремих зон, таких, як зали для VIP-персон, поле, роздягальні, прес-центр, громадські зони, зона харчування, контрольний пункт та ін.

–       забезпечити організацію координації та взаємодії правоохоронних структур та державних органів влади і місцевого самоврядування.

Таким чином, весь означений комплекс заходів сприятиме не лише підготовці та якісному проведенню Євро 2012, але й вирішенню проблеми екстремізму у відносинах фанатських угрупувань ультрас та футбольних хуліганів, недопущення перенесення конфліктів між означеними групами на відносини їх із громадськістю та правоохоронними органами, зменшення конфліктності їх поведінки стосовно простих вболівальників чи представників територіальної громади, недопущення використання ультрас та футбольних хуліганів як певних інструментів досягнення власних корисливих цілей політичними партіями чи різноманітними організаціями.

. Виокремлено особливі риси культури ультрас. Загалом ультрас-культура це суміш декількох стилів підтримки команди, від розвівання шарфів і прапорів з раннього англійського вболівання, бразильської торсиди й первісного італійського стилю. Можна виділити чотири основних пункти менталітету вітчизняного ультрас: не переставати співати, не дивлячись на хід матчу й на результат; не сідати під час матчу; відвідувати всі можливі матчі свого клубу, не дивлячись на ціни й відстань; вірність команді й традиціям. Серед основних елементів ультрас-культури, що прийшли з-за кордону треба виділити: футбольні програми, стікери, футбольні графіті та траферті, футбольні тату та атрибутику клубу, а також фан-зіни та футбольні банери.

Список використаної літератури

1.     Алисов Д.А. Урбанизация и культура.

2.      Алмашин В. Історія руху прихильників Ф.К. Динамо К. у спогадах очевидців // Терен. - 2006. - №1.

.        Алмашин В. Історія руху прихильників Ф.К. Динамо К. у спогадах очевидців // Терен. - 2006. - №1.

.        Андреев М. Балканський вулкан // Команда. - 2007.

.        Андреев М. Балканський вулкан // Команда. - 27.09.2007.

.        Бєлавіна Т. І. Деякі аспекти становлення молодіжної політичної субкультури в Україні // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави. - К., 2001. Вип. 3. - С. 156 - 160.

.        Битва за скинхедов // ИАЦ «СОВА». Национализм и ксенофобия. 2005. 29 августа (http://xeno.sova-center.ru/45A29F2/5FAE022).

.        Бримсон Д. Бешеная армия. Облик футбольного насилия. СПб., 2005. С. 137-138, 142-145, 178; Jones N. Hooligans. The forgotten side // New Society. 1986. Aug. 29.

.        Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д. и др. Социология молодежи: Учеб. пособие. Ростов н/Д, 2001. С. 165.

.        Воронин Г.Л. Конфликты в школе. // Социс 3/94

.        Гуцула В. Футбольне фанаты. Заболевшие // Фокус. - 2008. - №20.

.        Гуцула В. Футбольне фанаты. Заболевшие // Фокус. - 2008. - №20.

.        Дементьева Н.Ф. Семья в системе стартовых жизненных условий старшекласснников. // Социс 6/95

.        Дольник В.Р. «Непослушное дитя биосферы», глава 4-я, «Рок рока».

.        Ефимов К. Возможности проективных техник в маркетинговых исследованиях (на примере анализа особенностей «компьютерной» субкультуры)

.        Жуховицкий Л.А. Всё, в чём вы нуждаетесь М. 2000.

.        Ионин Л.Г. Социология культуры: Учебное пособие. - М., 1996. - 280 с.

.        История и развитие хип-хоп культуры /Авт.-сост. С.Н. Возжаев, А.В. Максимов, Ю.К. Ярушников; Предисл. Вал. А. Лукова. М., 2004,

.        Кіпіані В. Суркіса за грати, а гроші фанатам // Терен. - 2005. - №3.

.        Кіпіані В. Суркіса за грати, а гроші фанатам // Терен. - 2005. - №3.

.        Ковалева А.И., Луков В.А. Социология молодежи: Теоретические вопросы.

.        Колесин И.Д. Подходы к изучению социокультурных процессов // Социологические исследования. - 1999. - №1. - С. 130 - 136.

.        Кравченко А.И. Введение в социологию/М. «Новая школа» 2005.

.        Крикунов А. Год 1974: Напирайте без стесненья // Футбол. - 1998. - №46.

.        Крикунов А. Год 1974: Напирайте без стесненья // Футбол. - 1998. - №46.

.        Криминальная субкультура. Мацкевич И.М., д-р юрид. наук, проф. кафедры криминологии, психологии и уголовно - исполнительного права МГЮА. Журнал «Российское право в Интернете». №2005 (01)

.        Ланфранши П, Айзенберг К., Тони Мейсон, Альфред Валь FIFA 100 лет. Век футбола. - Москва: Махаон, 2010. - 714 с.

.        Левикова С.И. Молодежная субкультура: Учеб. пособие. М., 2004.

.        Левикова С.И. Молодежная субкультура: Учебное пособие. М.: ФАИР-ПРЕСС.2004.

.        Лисовский В.Т. Советское студенчество: социологические очерки. М.2000.

.        Лисовский В.Т. Социология молодёжи. М.2006.

.        Луков В.А. Особенности молодежных субкультур в России // Социол. исследования. 2002. №10. С. 79-87.

.        Михайлов М.А. Прокоммунистические ориентации молодежи современной России: Автореф. дис… канд. социол. наук. М., 2009.

.        Молодежная культура и ценности будущего /Отв. ред. А.Г. Козлова, М.С. Гаврилова. СПб., 2001.

.        Морозов В.В., Скрябов А.П. Противоречивость социализации и воспитания молодёжи в условиях реформ. // Социально-политический журнал. 2008. №1.

.        Омельченко Е. Молодежные культуры и субкультуры / Ин-т социологии РАН, Ульян. гос. ун-т. Н.-И. центр «Регион». - М.: Ин-т социологии РАН, 2000. - 262 с.

.        Омельченко Е. Молодежные культуры и субкультуры. М., 2000;

.        Панкратов Е. Гарри Поттер и все, все, все // Футбол - футбол. - 2007. - №35.

.        Панкратов Е. Гарри Поттер и все, все, все // Футбол - футбол. - 2007. - №35.

.        Пономарчук В.А., Толстых А.В. Среднее образование: две критические точки современной школы. // Социс 12/94

.        Проблемы социализации молодежи. Реферативный сборник/М. 2003.

.        Пушкар В.В. Субкультурні особливості сприймання музичних творів: Автореф. дис…. канд. психол. наук. 19.00.01.-К., 1998. - 18 с.

.        Раковская О.А. Социальные ориентиры молодежи: тенденции, проблемы, перспективы / М. «Наука» 2003.

.        Руткевич М.Н. Социальная ориентация выпускников основних школ. // Социс 2004.

.        Савельєв Ю.Б. Взаємодія субкультур як фактор соціокультурного розвитку: Автореф. дис…. канд. філос. наук. 09.00.03. - К., 1997. - 26 с.

.        Салтанович И.П. Музыка как элемент возрастной субкультуры (преемственность и конфликт поколений): Автореф. дис…. канд. социальных наук. 22.00.06. - Минск, 1994. - 19 с.

.        Свечников С.К. Методическое пособие «Молодежь и рок-культура». Йошкар-Ола: ГОУ ДПО (ПК) С «Марийский институт образования», 2007

.        Сикевич З.В. Молодёжная культура: «за» и «против». Л. 2000.

.        См.: Плаксий С.И. Молодежные группы и объединения: причины возникновения и особенности деятельности. М., 1988; Левичева В.Ф. Молодежный Вавилон. М., 1989; Сикевич З.В. Молодежная культура: за и против. Л., 2000; Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры: опыт исследования системы. СПб., 2003; Исламшина Т.Г. Молодежные субкультуры. Казань, 2007; Суртаев В.Я. Молодежная культура. СПб., 2009; Молодежные движения и субкультуры Санкт-Петербурга. СПб., 2009.

.        Смелзер Н. Социология. М., 2004.

.        Смыслова О. Психологические последствия применения информационных технологий.

.        11. Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студентов высших учебных заведений. - М., 1996. - 591 с.

.        Соколов К.Б. Субкультуры, этносы и искусство: концепция социокультурной стратификации // Вест. Российского гуманитарного научного фонда. - 1997. - №1. - С. 134 - 143.

.        Соколов М. Как писать этнографию молодежной субкультуры.

.        Соколов М. Субкультурное измерение социальных движений: когнитивный подход

.        Соколов Э.В. Понятие, сущность и основные функции культуры: Учеб. пособие. - Ленинград, 1989. - 83 с.

.        Социология молодежи: Учебник /Отв. ред. В.Т. Лисовский. СПб., 2006. С. 335.

.        Степанюк Л. Лінія футбольного конфлікту // Іменем закону, №30, 2006.

.        Степанюк Л. Лінія футбольного конфлікту // Іменем закону, №30, 2006.

.        Степин В.С. Культура // Вопросы философии. - 1999. - №8. - С. 61 - 71.

.        Субкультурные объединения молодежи: критический анализ: Репринты докладов Всесоюзной научной конференции «Культура и ее роль в активизации человеческого фактора». - АН СССР, Ин-т философии, 1987. - 99 с.

.        Тарасов А.Н. Порождение реформ: бритоголовые, они же скинхеды. Новая фашистская молодежная субкультура в России // Свободная мысль-XXI. 2000. №4. С. 44, 53.

.        Українська та зарубіжна культура: під ред. В.О. Лозового. - К.: ЦУЛ. - 2008.

.        Харитонов Д. Футбольные войны - Х.: Фолио, 2007.

.        Харитонов Д. Футбольные войны - Х.: Фолио, 2007.

.        Черепанин В. Каторжани постмодерну: субкультура футбольних фанатів // Дзеркало тижня. - 2005. - №32.

.        Черепанин В. Каторжани постмодерну: субкультура футбольних фанатів // Дзеркало тижня. - 2005. - №32.

.        Шилова А.Н. Социология отклоняющегося поведения // Социологические исследования. - 1994. - №8. - С. 68 - 72.

70.    Foucalt, M. L’archéologie u savoir. Paris, Gallimard, 1969.

71.    Pilkington, H. Russia's Youth and its Culture: A Nation's constructors and Constructed. Routledge, 2004; Pilkington, H. (ed.) Gender, Generation and Identity in Contemporary Russia. Routledge, 2006.

.        Prof. Dr. Gunter A. Pilz: International Conference on Ultras. Overview of the Ultra culture phenomenon in the Council of Europe member states in 2009PDF (195 KB) Leibniz University Hanover, 18 January 2010.

.        Testa, A. (2010). Contested Meanings: the Italian Media and the UltraS. Review of European Studies, vol 2 (1), 15-24

.        Thorne T. Dictionary of Moderne Slang. N.Y., 2006. P. 421.

75.   Ультрас» времен социализма: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zaboysultra.com/articles/show.php? id=11

76.    Against Modern Football: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.org.ua/about/about2.php

.        Ultras Movement: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.europeanultras.com/articles.html

.        World ultras scene: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.org.ua/about/about1.php

.        Анализ ситуации: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zaboysultra.com/articles/show.php? id=15

.        Вся наша жизнь борьба: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.dp.ua/cat/articles/vsya_nasha_zhizn_borba.html

.        Достойные люди за трибунами: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.dp.ua/page/about.htm

.        Дуги Бримсон Фанаты (Eurotreshed. the Rise and Rise of Europs Football Hooligans). - Санкт-Петербург: Амфора, 2005. - С. 17.

.        За традиційний футбол!: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.org.ua/about/about4.php

.        Кривава історія футболу: 5896 загиблих: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://d4.kiev.ua/news/1-0-2

.        Культура футбольного болельщика: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.zaboysultra.com/articles/show.php? id=2

.        Маніфест. Фанати за традиційний футбол!: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.org.ua/00695.html

.        Марш «За український футбол!» у Києві: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.dp.ua/forum/topic/428/marsh-za-ukranskii-futbol-u-kiv/

.        Милиция готовится к Евро-2012 // Урядовий кур’єр. - №74. - 2010.

.        Немає футболу без фанатів: [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultras.com.ua/news/386/nema-futbolu-bez-fanativ

.        О культуре Ультрас (Ultras): [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ultrassheriff.ucoz.com/publ/stati/o_kulture_ultras_ultras/2-1-0-39

.        Пьер Ланфранши, Критсиана Айзенберг, Тони Мейсон, Альфред Валь FIFA 100 лет. Век футбола. - Москва: Махаон, 2005. - С. 14.