Стан кредитного ринку України
Резюме
СТАН КРЕДИТНОГО РИНКУ В УКРАЇНІ
Виконавець: студент(ка) групи ЕФ-10-1 ЧернадчукА.О.
Об’єкт дослідження: специфіка функціонування кредитного ринку
України.
Мета роботи: дослідження специфіки функціонування кредитного
ринку України та визначення напрямів його удосконалення.
Одержані висновки та їх новизна: проаналізовано
функціонування кредитного ринку в Україні за банківським та небанківським
секторами. Визначено, що після згортання у 2010-2011 рр. відбувається поступове
відновлення кредитного ринку. Особливо активно таке відновлення відбувається у
банківському секторі у кредитуванні юридичних осіб при наданні короткострокових
кредитів у гривні.
Результати дослідження можуть бути використані при
обґрунтуванні кредитної політики суб’єктів кредитного ринку.
Ключові слова: КРЕДИТНА ДІЯЛЬНІСТЬ, КРЕДИТУВАННЯ ФІЗИЧНИХ
ОСІБ, СПОЖИВЧЕ КРЕДИТУВАННЯ, НЕБАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ, МЕХАНІЗМ КРЕДИТУВАННЯ,
БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ, ЕФЕКТИВНІСТЬ КРЕДИТУВАННЯ.
Resume
Credit market condition in Ukraine
The works present the student of four-year training
Chernadchuk A.O. The work is done in DNU, Economic faculty, Department of
Finance.work is devoted to functioning of credit market is analysed in Ukraine
after bank and unbank sectors. It is certain that after rolling up in 2010-2011
There is gradual renewal of credit market. Especially actively such renewal
takes place in a bank sector in crediting of artificial persons at the
extension of short-term credits in a hryvnya. Diploma work can be interesting
to the specialists from the bank crediting, to the credits managers of banks.
Keywords: CREDIT ACTIVITY, CREDITING OF PHYSICAL PERSONS,
CONSUMER CREDITING, UNBANK CREDITING, MECHANISM OF CREDITING, BANK CREDITING
EFFICIENCY OF CREDITING.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичне забезпечення кредитної діяльності
в Україні
.1 Поняття кредитного ринку та його складові
.2 Основні учасники кредитного ринку
.3 Принципи та етапи кредитування фізичних та
юридичних осіб
Розділ 2. Аналіз розвитку кредитного ринку України за
2011-2013 рр.
.1 Становлення та сучасний стан кредитного ринку
України.
.2 Кредитування у небанківських фінансово-кредитних
установах
.3 Структура та динаміка кредитів, наданих банками
України
Розділ 3. Проблеми розвитку кредитного ринку України
та шляхи їх подолання
Розділ 4. Охорона праці
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Важливим та актуальним для України є питання вдосконалення
організаційно-економічних і правових засад ефективної кредитної діяльності на
вітчизняному грошово-кредитному ринку. Спроможність останнього задовольняти
суспільні потреби в позичкових коштах сприяє розвитку економіки країни. Від
рівня ефективності кредитної діяльності значною мірою залежить стабільність
фінансової системи.
Активізація кредитної діяльності на кредитному ринку України
в останні роки супроводжується одночасним зниженням її прибутковості, що
зумовлено передусім нестабільністю фінансових ринків, недосконалістю
нормативно-правового забезпечення та високим рівнем конкуренції. За таких умов
зростають вимоги до якості кредитної діяльності. Відповідно актуальним є
оцінювання стану середовища кредитної діяльності − кредитного ринку −
чому й присвячена дана дипломна робота.
Дослідженням теоретико-методологічних основ кредитування та
аналізу його результатів приділяється багато уваги у працях провідних
вітчизняних вчених: М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, О.В. Васюренка, В.В.
Вітлінського, А.В. Головача, Н.А. Головач, Р.А. Гриценка, О.Д. Заруби, В.Б.
Захожая, Б.С. Івасіва, М.Р. Ковбасюка, Г.О. Кравченко, В.Д. Лагутіна, І.М.
Лазепка, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, Л.О. Примостки, М.Ф. Пуховкіної, А.М.
Герасимовича. Серед російських науковців вагомий внесок у розробку цієї
тематики здійснено О.І. Лаврушиним, Г.С. Пановою, В.М. Усоскіним.
Зниження ефективності кредитної діяльності, що
спостерігається останнім часом, вимагає від суб’єктів кредитного ринку
адекватного збільшення кредитних вкладень (для забезпечення прибутковості
кредитної діяльності на рівні не нижчому ніж у попередні роки), це
супроводжується зростанням ризиків та зумовлює необхідність проведення
комплексних досліджень щодо особливостей функціонування кредитного ринку.
Метою дипломної роботи є дослідження специфіки функціонування
кредитного ринку України та визначення напрямів його удосконалення.
Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення
таких завдань:
– проаналізувати теоретичне забезпечення кредитної
діяльності в Україні, а саме: поняття кредитного ринку та його складові; роль
основних учасників кредитного ринку; принципи та етапи кредитування фізичних та
юридичних осіб;
– проаналізувати сучасні тенденції розвитку кредитної
діяльності на кредитному ринку України, а саме: процес становлення та сучасний
стан кредитного ринку України; особливості кредитування на кредитному ринку
небанківськими фінансово-кредитними установами; особливості кредитування на
кредитному ринку України банківськими установами;
– виявити проблеми розвитку кредитного ринку України та
запропонувати шляхи їх подолання..
Об’єктом дослідження є специфіка функціонування кредитного ринку
України. Предметом дослідження є відносини на кредитному ринку України та
кредитна діяльність банків та небанківських фінансово-кредитних установ.
Теоретичною основою дослідження є загальнонаукові методи
пізнання: порівняння, структурний аналіз, аналіз динаміки, комплексність. При
вивченні особливостей розвитку кредитного ринку України на сучасному етапі
застосовано методи порівняння, графічні методи дослідження.
Дипломна робота включає вступ, три розділи, висновок, список
використаної літератури та додатки.
Розділ 1. Теоретичне забезпечення кредитної діяльності в
Україні
.1 Поняття кредитного ринку та його складові
Поняття «кредитний ринок» є однією із основних категорій
наукових досліджень у сфері фінансів та кредитного обігу. Зокрема, воно є ключовим
у вивченні механізму формування рівноваги кредитного ринку.
Однак, поняття «грошово-кредитний ринок» досліджено не достатньо:
спостерігається плюралізм думок щодо структури грошово-кредитного ринку, яка
по-різному трактується вченими у залежності від специфіки їх наукових
досліджень. Таким чином, постає необхідність уточнення змісту даного поняття у
контексті дослідження методичних підходів щодо формування рівноважного стану
грошово-кредитного ринку. Відсутність законодавчого закріплення змісту даного
поняття в Україні підвищує актуальність даного дослідження. Ознайомлення з
працями вчених із країн з розвиненою ринковою економікою, дає підстави
стверджувати, що поняття «кредитний ринок» активно використовується як у
науковій так і навчально-методичній літературі [36, 60]. У науковій літературі
дане поняття переважно використовуєтеся в аспекті дослідження окремих
прикладних проблем функціонування кредитних ринків. З іншого боку, у
навчально-методичній літературі наводиться детальне роз’яснення сутності, структури
та інструментів кредитного ринку. Також зміст даного поняття розкривається у
довідково-енциклопедичній літературі економічного спрямування [5, 20, 54, 62,
65].
Дослідники країн СНД [6, 21, 52, 63, 73] або запозичують трактування
даного поняття, яке сформоване у країнах з розвиненою ринковою економікою; або
формулюють власне бачення структури кредитного ринку враховуючи національні
особливості. Окремий підхід щодо розуміння кредитного ринку сформований
представниками Національного банку України [37].
Кредитна система - (у широкому розумінні) це сукупність кредитних
відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої
соціально-економічної формації; (у вузькому розумінні) це сукупність банків і
інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових
капіталів і доходів та надання їх у позичку.
Сучасна кредитна система - це сукупність кредитно-фінансових
інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та
мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та
функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:
– сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин,
які базуються на певних формах і методах кредитування. Вони пов’язані з рухом позикового
капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;
– сукупність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють
вільні грошові кошти і направляють їх господарюючим суб’єктам, населенню, уряду
[39, с.31].
Сучасна кредитна система характеризується наступними
важливими процесами: концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;
подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових
установ; продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними
промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;
інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням
міжнародних банківських об’єднань і груп.
Кредитна система та кредитний ринок України мають тісний
взаємозв’язок, тому що функціонування кредитного ринку забезпечує саме кредитна
система.
З іншого боку, поняття «грошово-кредитний ринок» використовується
переважно в національній науковій літературі [2, 1] та у вітчизняному
законодавстві [49, 50, 48]. Однак, вітчизняні дослідники, активно
використовуючи дане поняття, не наводять його достатнє теоретичне
обґрунтування. Зокрема, відсутні наукові роботи спрямовані на чітке визначення
меж та внутрішньої структури (сегментів) грошово-кредитного ринку, а також
обґрунтування відмінності даного ринку від кредитного ринку.
Спочатку розглянемо підходи до розуміння поняття «грошово-кредитний
ринок», які сформувались у науковій літературі та практиці нормативно-правого
регулювання економічних процесів. На нашу думку, можна виділити три ключові
напрямки у межах яких доцільно досліджувати сутність грошово-кредитного ринку:
1) розглядати даний ринок як частину кредитного ринку; 2) досліджувати
грошово-кредитний ринок з точки зору поєднання кредитного та кредитного ринків;
3) визначати зміст та структуру даного ринку виходячи із практичного
застосування поняття «грошово-кредитний ринок» державними органами у процесі
аналізу та регулювання грошово-кредитних відносин.
Як бачимо, перші два напрямки дослідження змісту грошово-кредитного
ринку України пов’язані із визначенням сутності поняття «кредитний ринок».
Зазначимо, що в англомовній науковій та довідково-енциклопедичній літературі
нам не вдалось віднайти аналоги поняттю «грошово-кредитний ринок». Однак,
досить багато публікацій присвячено дослідженню теоретичних аспектів та
прикладних проблем функціонування кредитного ринку (money market). У провідних
країнах СНД (Росія, Казахстан, Білорусь) дане поняття іноді зустрічається у
науковій літературі, однак практично не використовується у нормативно-правових
актах та у офіційних матеріалах центральних банків даних держав. З іншого боку,
поняття «кредитний ринок» активно використовується у країнах СНД. Враховуючи
зазначене вище, вважаємо за доцільне спочатку дослідити зміст поняття
«кредитний ринок», яке відіграватиме ключову роль у дослідженні структури
грошово-кредитного ринку.
На основі узагальнення визначень наведених у енциклопедичній та
науковій літературі нами виділено [58] три основних напрямки трактування
поняття «кредитний ринок» (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 − Підходи до визначення сутності поняття «кредитний
ринок»
|
Сутність
|
Характерні риси
|
Представники
|
|
Будь-який ринок
позикових коштів на якому купляється та продається специфічний товар −
гроші.
|
Комплексний підхід,
що відображає найбільш широке розуміння кредитного ринку.
|
Савлук М.І. [21],
Пирс Д.У., ПивоварА.Г. [62], Маконнелл К.Р., Брю С.Л. [36].
|
|
Ринок на якому
здійснюються депозитно-кредитні операції, які мають переважно
короткостроковий характер
|
Процесний підхід,
що відображає тимчасово вільних кредитних коштів.
|
Лапуста М.Г.,
НикольскийП.С. [65], Азрилиян А.Н. [5], Борисов А.Б. [6], Райзберг Б.А.,
Лозовский Л.Ш. [52]
|
|
Ринки на яких
купляються та короткострокові ( до 1 року) фінансові (боргові) інструменти
|
Об’єктний підхід у
якому акцентується на інструментах кредитного ринку.
|
Доунс Дж., Гудман
Дж.Элиот [20], Самуельсон П.Э., Нордхауз В.Д. [60], Шимов В.Н., Каменков В.С.
[63], Д.М. Розенберг [54]
|
Представники першого підходу трактують кредитний ринок
найбільш широко: не визначаються обмеження щодо строковості та переліку
операцій, які можуть здійснюватись на даному ринку. Підкреслюється лише
специфіка товару який купується та продається на даному ринку − гроші, а
також визначається окрема форма ціни зазначеного товару − процентна
ставка.
Зокрема, один із найбільш авторитетних науковців у сфері фінансів в
Україні СавлукМ.І. зазначає, що кредитний ринок можна розглядати як механізм
балансування попиту та пропозиції, що забезпечує зрівноваженість і стабільність
процента як ціни грошей [21]. Він також підкреслює що кредитний ринок є
найбільш широким, узагальнюючим явищем, яке включає ринки коротко та
довгострокових банківських кредитів, валютний ринок та ринок цінних паперів.
Потрібно зазначити що у більшості випадків поняття «кредитний ринок» та «ринок
грошей» трактуються тотожно.
Досить широко поняття «кредитний ринок» також трактує ШкольникІ.О. [73,
с.46-48]. Вона виділяє наступні сегменти кредитного ринку: валютний, депозитний
та кредитний. Однак ринок боргових цінних паперів відносить до ринку капіталу.
У межах другого підходу при визначанні сутності кредитного ринку
акцентується на депозитних та кредитних операціях, які здійснюються учасниками
даного ринку для перерозподілу тимчасових надлишків кредитних коштів у кредити.
Представники даного підходу у більшості випадків підкреслюють короткостроковий
характер даних операцій. Потрібно зазначити, що даний підхід є найбільш
розповсюдженим серед науковців Російської Федерації [5, 6, 52, 65].
Третій підхід щодо трактування сутності кредитного ринку є найбільш
вузьким: зазначається, що на даному купляються та продаються короткострокові
(до 1 року) фінансові (боргові) інструменти. Таким чином, по-перше
встановлюється обмеження щодо виду (переліку) інструментів, які
використовуються для здійснення операцій на грошовому ринку, а по-друге
встановлюється жорстке обмеження щодо строковості даних інструментів. На нашу
думку, останнє обмеження є досить умовним, адже економічний зміст боргових
інструментів (зокрема депозитів, кредитів, облігацій) із строковістю від 1 до 2
року (а іноді і до 3 років) суттєво не відрізняється від їх аналогів зі
строковістю до 1 року. Даний підхід найбільш розповсюджений у країнах з
розвиненою ринковою економікою [20, 60]. У якості англомовного аналогу поняття
«кредитний ринок» використовується поняття «money market».
Кредитний ринок є складовою ринку інструментів позики. Необхідними
умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають
тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі
виконати зобов’язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного
ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових
коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при
задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від
інвестування коштів в інші активи.
На думку вченої ХодаківськоїВ.П., кредитний ринок - «це механізм, за
допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами,
що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх
надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок - це синтез
ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою
кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними
банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і,
по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують
випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку
цінних паперів». Маслова С.О приводить таке поняття «кредитний ринок - це
механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами
і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і
громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах» [68, с.145].
Функціями кредитного ринку є: об’єднання грошових заощаджень різних
суб’єктів і утворення великих грошових фондів; трансформація коштів у
позичковий капітал; надання позик державним органам, населенню та іншим
суб’єктам.
Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ринок являє собою
специфічну сферу економічних відносин, де об’єктом операцій є наданий на певних
умовах у позику капітал. Необхідною умовою функціонування кредитного ринку є
наявність кредиторів, які мають тимчасово «вільні» грошові кошти, та
позичальників, які можуть вчасно та в повному обсязі виконати зобов’язання
перед кредиторами. Також важливою умовою функціонування кредитного ринку є
наявність системи регулювання відносин на кредитному ринку.
1.2 Основні учасники кредитного ринку
Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна
економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне
державне регулювання, яке б забезпечило стабільність банківської системи і
захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з
боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів
серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.
Основні учасники кредитного ринку - це кредитори, що надають у позику
на різних умовах тимчасово вільні грошові кошти, позичальники та держава.
Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і
держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як
вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг
позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі
підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі банки),
сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації
[26, с.64].
Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші
фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори - національні й міжнародні
фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові
інститути, якщо вони дають змогу іншим суб’єктам ринку протягом визначеного
періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.
Функціонування кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу
якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні
інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та
ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб’єктів ринку. Оскільки ця
система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої
регламентації та контролю з боку держави.
Саме держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його
діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках.
При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує
переважно через посередництво центрального банку. Тобто центральний банк, з
одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з
другого - кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів.
На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а
на другому - комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до
чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться
центральним банком.
Роль окремих ланок в кредитній системі не є рівнозначною. Головною її
ланкою є банківські установи (які традиційно займають перше місце за розмірами
ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним банкам, що здійснюють
переважно кредитування промисловості і торгівлі. Діяльність банків доповнюють
операції спеціалізованих банківських установ, що здійснюють, як правило,
кредитування на пільгових умовах малоприбуткових та ризикованих галузей
економіки (сільського господарства, житлового будівництва, малого бізнесу та
зовнішньої торгівлі).
Кредитна система включає також небанківські фінансові установи, які
здійснюють фінансування виробництва і довгострокове кредитування підприємств та
держави:
– страхові компанії, що спеціалізуються переважно на
страхуванні життя та майна (в США, наприклад, активи страхових компаній
складають близько 15% сукупних активів кредитно-фінансових установ) і які
виступають найбільшими інвесторами на ринку цінних паперів;
– пенсійні фонди, які здійснюють фінансування великих промислових
компаній шляхом купівлі їх акцій та облігацій [28, с.93].
Центральний банк як головний орган державного регулювання
економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на
досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, єдині у переважній
більшості країн: забезпечення високого рівня зайнятості робочої сили;
стабілізація цін і, відповідно, вартості грошей; постійне економічне зростання;
врівноважений платіжний баланс та підтримання стабільності валютного курсу.
Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо господарюючих суб’єктів,
можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою
зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції
яких є головним джерелом емісії та визначають обсяг і структуру грошової маси.
Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку
передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність банків. Усі методи такого
впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують
вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють
регулювати окремі види кредитної діяльності банків.
Центральний банк встановлює комерційним банкам та іншим
фінансово-кредитним установам нормативи обов’язкового резервування коштів. При
підвищенні центральним банком норм обов’язкових резервів зменшується сума
вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм
обов’язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків. Центральний банк
встановлює також порядок визначення облікової та інших процентних ставок за
своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти
кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює
вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських
кредитів.
Центральний банк приймає на зберігання та в управління державні цінні
папери та інші цінності, видає гарантії і поруки, виконує операції з
обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням державних цінних паперів,
їх погашенням і виплатою доходу за ними. Він також визначає розміри, порядок
формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття
можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та
інших фінансових ризиків банків [33].
Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різноманітних
видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку становлять банківську
систему - складову частину кредитної системи.
Основними формами кредитних відносин є система державного кредиту,
банківське кредитування, кредити, що надаються іншими фінансово-кредитними
інститутами, та комерційне кредитування.
Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:
інвестиційні компанії; страхові компанії; ощадно-кредитні асоціації та кредитні
спілки; пенсійні та інші фонди.
Слід враховувати, що кредитна система функціонує через кредитний
механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв’язків з мобілізації та
акумуляції грошового капіталу між кредитними інститутами і секторами економіки;
по-друге, відносини, пов’язані з перерозподілом капіталу між
кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє,
відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.
Далі охарактеризуємо основних учасників кредитних ринків. Потрібно
зазначити, що структура суб’єктів кредитних ринків залежить від специфіки
національної системи державного регулювання, але перелік основних учасників та
їх функції збігаються. На основі узагальнення наукових джерел нами структуровано
[58] таблицю 1.2, у якій наведено перелік позичальників та кредиторів на
кредитних ринках Великобританії [62], Росії [6, 52, 54, 65] та США [20].
Деякі науковці підкреслюють, що основними постачальниками ресурсів
(кредиторами) виступають комерційні баки [52]. Як наслідок, організований
кредитний ринок окремими дослідниками ототожнюється із банківською системою
[63]. Також до основних кредиторів у більшості випадків відносяться інші
фінансові (кредитні) організації та центральні банки.
Пітер Роуз (Rose, Peter) зазначає, що найбільшим позичальником на
грошовому ринку США та на інших національних ринках є держава. У залежності від
структури державних органів, що здійснюють операції на національних фінансових
ринках, держава може залучати ресурси на фінансових ринках через: центральні
банки, казначейства, дилерів міністерства фінансів, місцеві органи влади і т.д.
Також важливими покупцями кредитних коштів виступають великі корпорації із
стабільним фінансовим станом та відповідною репутацією. Потрібно підкреслити,
що більшість основних учасників кредитного ринку можуть виступати як кредитори
так і позичальники. Дана теза перш за все стосується банків та інших фінансових
посередників.
Таблиця1.2 - Основні учасники національних кредитних ринків.
|
Країна
|
Позичальники
|
Кредитори
|
|
Великобританія
|
Лондонські облікові
будинки, брокери, Казначейство, Банк Англії.
|
Комерційні банки,
інші фінансові організації та компанії.
|
|
|
|
|
Росія
|
Суб’єкти
господарської діяльності, держава, муніципальні утворення.
|
Комерційні банки та
інші кредитні організації; Центральний банк Російської Федерації,
Міністерство фінансів, міжнародні фінансово- кредитні інститути.
|
|
|
|
|
|
|
|
США
|
Найбільшими
позичальниками є: держава, яка здійснює операції через Казначейство,
Федеральну резервну систему та дилерів; а також найбільші корпорації із
бездоганною репутацією.
|
Комерційні банки, а
також нефінансові корпорації із тимчасовими надлишками кредитних ресурсів.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Враховуючи специфіку учасників національних кредитних ринків, можна
зробити припущення, що перелік та порядок застосування інструментів кредитного
ринку також залежать від національних особливостей організації та регулювання
фінансових відносин у окремих країнах. Зокрема, у словарі сучасної економічної
теорії Макмілана зазначено, що основними сегментам кредитного ринку
Великобританії є: міжбанківський ринок (Inter-Bank Market ), ринок облігацій
місцевих органів влади (local authoritie s’ market) та ринок стерлінгових
депозитних сертифікатів (certificates of deposit ) [62].
Російські науковці [5, 65], до інструментів кредитного ринку відносять
короткострокові депозитно-позикові операції, які переважно обслуговують рух
оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і
приватних осіб. Зокрема, Борисов А.Б. [6] виділяє наступні інструменти
кредитного ринку: короткострокові цінні папери (казначейські і комерційні
векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти), короткострокові
депозитно-позикові операції, валюта. Подібного підходу також дотримуються інші
російські науковці [52, 54].
Одним із найбільш розвинених кредитних ринків, який характеризується
значним спектром інструментів та великими обсягами операцій є ринок США. Отже,
можна зробити висновок щодо існування національних відмінностей у переліку
інструментів кредитного ринку. Однак зазначені інструменти мають ряд подібних
параметрів: висока ліквідність, низький рівень ризиків, короткі строки.
Зазначені параметри надають інструментам кредитного ринку певної єдності, що
дозволяє їх використовувати для реалізації специфічних відносин на грошовому
ринку щодо формування, розподілу та перерозподілу фондів кредитних коштів.
Дослідивши зміст, суб’єктів та інструментарій кредитного ринку доцільно
продовжити аналіз структури грошово-кредитного ринку. Як зазначалось на початку
роботи, першим напрямком вивчення сутності грошово-кредитного ринку є його
дослідження як складової кредитного ринку. Наприклад, у банківській
енциклопедії за редакцією керівників НБУ [1, с.134] зазначається, що у науковій
літературі та на практиці кредитний ринок часто називають «грошово-кредитний
ринок». Також автори уточнюють, що з методологічної точки зору,
грошово-кредитний ринок є лише частиною кредитного ринку. Однак, більш детальне
визначення грошово-кредитного ринку в дані роботі не наводиться. Потрібно
підкреслити, що у даному джерелі наводиться найбільш широке розуміння поняття
«кредитний ринок» [1, с.133], яке можна розглядати в аспекті виділеного нами
комплексного підходу (див. табл. 1.1). Причому при визначенні поняття «кредитний
ринок» автори наводять посилання на роботи М.І.Савлука.
Таким чином, при використанні комплексного (широкого) підходу до
формування визначення поняття «кредитний ринок» видається логічною
інтерпретація грошово-кредитного ринку як складової кредитного ринку. Однак,
якщо взяти до уваги існування інших підходів до визначення поняття «кредитний
ринок» (табл. 1.1), які істотно звужують його межі, то твердження щодо
необхідності трактування грошово-кредитного ринку як сегменту кредитного ринку
потребує подальшого обґрунтування.
Другий напрям дослідження сутності грошово-кредитного ринку полягає у
вивченні даного ринку з точки зору поєднання кредитного та кредитного ринків.
Науковці які застосовують даний підхід акцентують на взаємодії зазначених
ринків в аспекті перерозподілу грошової маси (фінансових ресурсів) між
суб’єктами економічних відносин. На нашу думку, даний напрямок трактування
змісту поняття «грошово-кредитний ринок» сформувався внаслідок механічного
поєднання термінів «гроші» та «кредит» і не є достатньо обґрунтованим.
Наприклад, будь-який із підходів, визначених нами у таблиці 1, передбачає
трактування кредитного ринку як з точки зору купівлі фінансових ресурсів
(залучення депозитів, емісія цінних паперів і т.д.), так і з точки зору їх
продажу (надання кредитів, інвестування у цінні папери і т.д.). Таким чином,
поняття «кредитний ринок» уже включає у себе ключові процеси, що проходять на
кредитному ринку.
Враховуючи не достатню обґрунтованість перших двох напрямків
дослідження сутності грошово-кредитного ринку пропонуємо детально розглянути
третій напрямок, який передбачає вивчення змісту та структури даного ринку
виходячи із практичного застосування поняття «грошово-кредитний ринок» у сфері
формування та реалізації монетарної політики України.
Спочатку дослідимо порядок його використання у відповідній
нормативно-правовій літературі та у публікаціях фахівців НБУ. У законах які
визначають порядок функціонування вітчизняної банківської системи не наводяться
визначення понять «грошово-кредитний ринок» та «кредитний ринок». Дані поняття
взагалі не використовуються у законі України «Про банки та банківську
діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III. Однак, у статтях 1, 24, 51 та 52
закону «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. №679-XIV,
використовується поняття «грошово-кредитний ринок». У зазначених статтях
переважно йдеться про формування, реалізацію та аналіз результатів
грошово-кредитної політики. Дане поняття також використовується у більшості
підзаконних нормативно-правових актів НБУ (положення, правила, інструкції) [49,
50, 48]. Зокрема НБУ регулярно приймає постанови «Про регулювання
грошово-кредитного ринку» у яких визначає основні параметри його функціонування
та порядок використання інструментів грошово-кредитної політики (обов’язкові
резерви, процентні ставки НБУ, обсяги операцій із підтримки ліквідності і
т.д.). Наприклад, одна із останніх постанов «Про деякі питання регулювання
грошово-кредитного ринку» [48] стосувалась перегляду нормативів обов’язкового
резервування для формування банками обов’язкових резервів.
Необхідно зазначити, що постанови щодо регулювання грошово-кредитного
ринку почали прийматись НБУ відразу після введення національної грошової
одиниці. Наприклад, перша постанова №260 від 07.10.1996 р. яка мала назву
«Питання регулювання грошово-кредитним ринком» стосувалась порядку використання
інструментів монетарної політики та затверджувала положення про Раду з питань
оперативного регулювання грошово-кредитного ринку. Таким чином, у нормативних
документах НБУ поняття «грошово-кредитний ринок» використовується більше 16
років.
Поняття «грошово-кредитний ринок» також активно використовується у
наукових публікаціях фахівців НБУ. Наприклад, у статті керівників НБУ [2] дане
поняття використовується у процесі аналізу грошово-кредитної політики
центрального банку. Таким чином, можна зробити висновок, що у нормативних актах
поняття «грошово-кредитний ринок» переважно використовується у контексті
застосування засобів та методів грошово-кредитної політики НБУ.
Нашу тезу щодо істотного взаємозв’язку та взаємообумовленості
грошово-кредитного ринку та грошово-кредитної політики НБУ підтверджують
результати аналізу основних функцій структурних підрозділів центрального
апарату Національного банку України. Зокрема, до основних функцій Генерального департаменту
грошово-кредитної політики відноситься здійснення аналізу, прогнозування та
забезпечення процесу регулювання грошово-кредитного ринку.
За своїм змістом поняття «кредитний ринок» та «грошово-кредитний ринок»
є досить близькими. Однак, специфічною рисою останнього можна вважати
використання для позначення сегментів кредитного ринку, які перебувають під
безпосереднім регуляторним впливом Національного банку України. Даний вплив в
основному здійснюється за допомогою інструментів грошово-кредитної політики.
Враховуючи практику застосування поняття «грошово-кредитний ринок» у
нормативно-правових актах НБУ, можна зробити висновок що воно переважно
використовується для позначення міжбанківського сегменту кредитного ринку, який
включає гривневу та валютну складові (вузький підхід). З одного боку, даний
підхід об’єктивно обумовлюється цілями та функціями Національного банку
України, але з іншого - виключення роздрібного сегменту ринку порушує
цілісність сприйняття економічних відносин, які реалізуються на грошовому ринку
та не повністю відповідає розумінню трансмісійного механізму монетарної
політики.
При вивченні сутності та структури грошово-кредитного ринку необхідно
враховувати специфічні вимоги, що визначаються методологією дослідження
економічної рівноваги. До таких вимог слід віднести: комплексність та
системність, чітка внутрішня сегментація, встановлення обґрунтованих меж,
визначення взаємозв’язків між суб’єктами. На основі врахування зазначених вище
уточнень та сформульованих вимог, нами запропонована базова концепція структури
грошово-кредитного ринку України. З нашої точки зору, грошово-кредитний ринок
повинен включати наступні сегменти (широкий підхід): за валютою - гривневий та
валютний, за суб’єктами − роздрібний та оптовий (міжбанківський), за формою
кредитних коштів - готівковий та безготівковий, за інструментами - коротко та
середньостроковий. У порівнянні із «широким» трактуванням кредитного ринку
(табл. 1.1) ми пропонуємо більш вузьке трактування змісту поняття
«грошово-кредитний ринок» включивши у нього сегменти які перебувають під
безпосереднім впливом Національного банку України у процесі реалізації заходів
грошово-кредитної політики.
Доцільність використання широкого підходу до визначення меж
грошово-кредитного ринку також підтверджується змістом цифрової інформації, яка
характеризує його стан та оприлюднюється Національним банком України.
Наприклад, у щомісячному документі «Основні тенденції грошово-кредитного ринку
України» наводяться показники як роздрібного (обсяг, структура та вартість
банківських кредитів та депозитів фізичних і юридичних осіб і т.д.), так і
оптового (рівень коррахунків та обсяг обов’язкових резервів банків, обсяг та
вартість рефінансування банків, результати операцій з купівлі (продажу)
державних облігацій України і т.д. ) сегментів грошово-кредитного ринку
України. Причому зазначені вище показники наводяться за операціями у іноземній
та національній валютах. Крім того, зазначаються узагальнюючі показники, які
характеризують кон’юнктуру грошово-кредитного ринку: обсяг готівки поза
банками, динаміка монетарної бази і грошової маси, рівень монетизації. Подібна
інформація також наводиться у документі «Основні показники, що характеризують
стан грошово-кредитного ринку».
Враховуючи обґрунтовані вище межі грошово-кредитного ринку (в широкому
розумінні) усі інструменти грошово-кредитного ринку, з точки зору їх впливу на
кон’юнктуру даного ринку, ми пропонуємо поділити на дві групи. До першої
включити основні економічні засоби і методи грошово-кредитної політики НБУ
(регулюючі інструменти), які визначені статтею 25 закону України «Про
Національний банк України»: визначення та регулювання норм обов’язкових
резервів для комерційних банків, процентна політика, рефінансування комерційних
банків, управління золотовалютними резервами, операції з цінними паперами (крім
цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) на відкритому ринку,
регулювання імпорту та експорту капіталу, емісія власних боргових зобов’язань
та операції з ними. Зазначимо, що законом України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на
грошово-кредитний ринок» у листопаді 2012 року були внесені зміни до зазначеної
вище статті закону в напрямку розширення переліку інструментів
грошово-кредитної політики. Додатково були включенні два інструменти:
запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов’язкового продажу
частини надходжень в іноземній валюті; зміна строків розрахунків за операціями
з експорту та імпорту товарів. Підкреслимо, що основним призначенням зазначених
вище інструментів є регулювання обсягу та структури грошової маси, яка у свою
чергу визначає інші параметри грошово-кредитного ринку.
До другої групи (економічні інструменти) ми пропонуємо включити
фінансові інструменти, які можуть використовуватись у взаємовідносинах між
банками другого рівня, а також застосовуються для здійснення операцій банку з
клієнтами (юридичними та фізичними особами). Дані інструменти повинні
відповідати двом основним обмеженням. По-перше, вони повинні мати
короткостроковий або середньостроковий характер. Дане обмеження введено для
відокремлення інструментів грошово-кредитного ринку від інструментів
інвестиційного ринку. Ми чітко не визначаємо граничну межу строковості операцій
(у більшості випадків строковість операцій на грошово-кредитному ринку не
перевищуватиме 2-3 роки). Однак, на середньостроковому інтервалі необхідно
детально вивчати економічний зміст операцій для визначення доцільності їх
віднесення до грошово-кредитного чи інвестиційного ринку. По-друге, інструменти
повинні здійснювати вплив на кон’юнктуру розглянутих вище сегментів
грошово-кредитного ринку. Наприклад, розрахунково-касові операції банків не
здійснюватимуть суттєвого впливу на кон’юнктуру даного ринку. Також, на нашу
думку, доцільно виключити будь-які інструменти пов’язані зі здійсненням
банківських операцій з пайовими цінними паперами.
Широкий підхід до структурування грошово-кредитного ринку України дає
можливість системно та комплексно досліджувати відносини між його учасниками у
контексті формування рівноважного стану даного ринку.
На основі систематизації підходів вітчизняних та закордонних науковців
до визначення понять «кредитний ринок» та «грошово-кредитний ринок», а також
враховуючи національну практику застосування останнього поняття у контексті
державного регулювання економічних процесів, обґрунтовано вузький та широкий
підходи до розуміння сутності грошово-кредитного ринку. Проаналізовано основні
інструменти даного ринку та запропоновано їх класифікацію.
1.3 Принципи та етапи кредитування фізичних та юридичних осіб
Принципи кредитування - це головні правила, яких необхідно
дотримуватись при наданні кредиту.
Якщо звернутись до англомовної літератури, то принципи
раціонального кредитування позначаються абревіатурою САМРАRІ, яка утворюється з
початкових букв наступних слів: С - характеристика (основні якості) клієнта; А
- здатність повернути позику; М - маржа (дохідність); Р - ціль, на яку будуть
витрачені гроші; А - розмір позики; R - умови погашення позики; І - страхування
позики від неповернення.
Скласти уяву про клієнта можна двома шляхами: вивчення його
минулого; особиста зустріч під час якої кредитний працівник повинен звернути
увагу на наступні моменти: (чи достатньо відвертий клієнт при викладенні
особистих планів; чи створює він враження людини, яка здатна зібрано і
цілеспрямовано вести свою справу; чи має він діловий досвід та навики для того,
щоб успішно вести справи в своєму бізнесі).
Здатність повернути позику обумовлена суттю кредиту. Це значить, що
грошові кошти, надані у вигляді позики є лише строковим джерелом поновлення
оборотних коштів і по закінчені певного часу повинні бути повернені банку. Саме
тому дотримуючись другого принципу необхідно проаналізувати знання та досвід
директора підприємства у галузі фінансів, маркетингу, управління підприємством
[24, с.126].
Слід пам’ятати, що гроші роблять гроші, тому дуже важливо обдумати
величину процентної ставки, під яку банк надає кредит, розмір комісійних, які
будуть нараховуватись за прострочкою. В світовій банківській практиці розрізняють:
– фіксовані ставки (кредитна політика багатьох банків
обумовлює конкретний розмір процентної ставки для конкретного клієнта,
наприклад, для клієнта - фізичної особи ставка по незабезпеченому овердрафт на
3% більша базової);
– плаваючі ставки (в багатьох випадках банкір сам встановлює
величину доходу, який він хоче отримати за цей кредит. Так позика для
підприємства з високим степенем ризику, наприклад, для нового бізнесу,
надається під більш високий процент; забезпечена позика для особи із стійким матеріальним
положенням може бути надана під менший процент) [32, с.74].
Ще один з принципів кредитування по абревіатурі САМРАRІ це - аналіз
мети на яку береться кредит, наприклад, досить ризикованими є ті кредити, які
видані банком для: розвитку венчурного бізнесу; погашення вже існуючих в
позичальника боргів; спекулятивної мети (проведення певних операцій на біржі)
[35, с.152].
Крім цього, банк повинен бути впевнений, що сума позики не буде
використана для незаконних операцій (виробництво продукції, яка забруднює
навколишнє середовище, операції із зброєю, контрабанда наркотиків), а також
проаналізувати потреби в кредиті відносно до здійснення і впровадження такого
заходу, яке входить в рамки поля діяльності підприємства позичальника. Останній
аспект можна проаналізувати, ознайомившись із спектром діяльності підприємства
на основі статуту.
Кредитна заява точно обумовлює розмір позики, яку просить клієнт. Для
аналізу потреби тієї чи іншої суми позики, банкір повинен розглянути чотири
важливих аспекти цього питання:
– не варто самому прогнозувати розмір позики;
– треба переконатись в тому, що клієнт не просить надто
багато, даний чинник дуже важливий, якщо мова йде про кредит по овердрафту (в
тому випадку необхідно врахувати фінансовий стан клієнта та можливість повернути
борг);
– треба переконатись в тому, що клієнт не просить
менше, ніж йому потрібно. В іншому випадку, внаслідок цього, банку можливо
прийдеться виділяти додаткові кошти;
– доля власних коштів клієнта повинна переважно бути
досить значною в порівнянні з банківською позикою.
Основною умовою надання позики є висока ймовірність її
погашення разом з відповідними відсотками. Щоб перевірити здатність клієнта
розрахуватись з банком, банкір повинен:
– підрахувати розмір платежів з врахуванням відсотків по позиці;
– отримати підтвердження того, що джерела для погашення
позики є достатніми. Ці джерела повинні бути проаналізовані до надання кредиту
(це може бути прибуток компанії, дохід від продажу активів і т.п.);
– проаналізувати доходи і витрати клієнта.
Забезпечення є ще одним важливим аспектом для обговорення при
розгляді заявки клієнта на кредит. Банкір повинен передбачити ситуацію, в якій
опиниться банк, якщо клієнт не зможе повернути борг. Банкір не повинен надавати
кредит, якщо в нього є передчуття того, що прийдеться реалізовувати
забезпечення, яке є для банку страховкою на той випадок якщо справи підуть
погано і він не зможе повернути борг.
При проведені кредитної політики комерційні банки виходять із
необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів,
вкладників та з врахуванням загальнодержавних інтересів. Комерційні банки
самостійно визначають порядок залучення та використання кредитного потенціалу,
встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Рішення щодо
надання кредитів позичальникам, незалежно від їх розмірів, приймається
колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. При наданні
позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу, комерційний
банк повідомляє про кожен такий випадок НБУ. Кредитування позичальників
здійснюється згідно з чинним законодавством України і з Положенням НБУ. Основну
частину прибутку банки одержують від кредитних операцій, цим і визначається
роль і значення кредитного банківського персоналу. Основна особа в процесі
кредитування - це економіст кредитного відділу. Він бере участь у підготовці і
оформленні кредитної угоди, починаючи з першого контакту з майбутнім
позичальником, і до моменту кінцевого погашення кредиту. На основі особистих
бесід з клієнтом, вивчення всіх необхідних матеріалів про його фінансовий стан
економіст дає початкове заключення про можливість видачі позики, а потім
слідкує за наданим кредитом протягом усіх етапів кредитування [57, с.98].
Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики
кредиту, визначає ступінь його надійності і прибутковості для комерційного
банку.
Початковий етап - це особисте знайомство економіста кредитного відділу,
а також керівника банку із клієнтом і розгляд його заяви, в якій було
обумовлено необхідну суму кредиту, ціль і його вид. Банк вимагає, щоб до заяви
були додані документи та фінансові звіти, які пояснюють причину необхідності
кредиту. Це можуть бути бізнес - плани, декларації і обов’язково розрахунок
техніко - економічного обґрунтування кредиту. Економіст кредитного відділу,
провівши з клієнтом попередню розмову, може з’ясувати не тільки важливі деталі
кредитної угоди, а й викреслити психологічний і професійний портрет
позичальника і застрахувати кредит від ризику вже на початок угоди.
Другий етап - це визначення кредитоспроможності клієнта за
його балансом іншими звітними даними і оцінка ризику кредиту. Основні критерії
оцінки кредитоспроможності позичальника:
– репутація позичальника (кваліфікація, здібності
керівника);
– оцінка продукції, що випускається, наявність
замовлення на її реалізацію;
– економічна кон’юнктура.
– репутація позичальника (кваліфікація, здібності
керівника).
У закордонних банках, створені окремі інформаційні відділи,
які використовують для аналізу різноманітну інформацію про клієнта, одержану із
промислових довідників - бюлетенів, засобів масової інформації.
Третій етап - підготовка до укладення кредитної угоди. На
цьому етапі, який ще називають структуруванням кредиту, банк визначає вид
кредиту, способи видачі і погашення, вид забезпечення, відсоткову ставку за
користування кредитом. Вид і термін кредиту залежать від того, куди будуть
вкладатись позичені кошти - в сферу обігу чи у сферу виробництва. Сума кредиту
також відіграє значну роль, оскільки недостатня сума не дасть змоги завершити
захід, що кредитується, надмірна сума може бути непогашена позичальником.
Способи погашення допоможуть позичальникові правильно розпоряджатись коштами зі
свого розрахункового рахунку. Розмір відсоткової ставки та порядок її сплати
встановлюється банком в залежності від кредитного ризику, облікової ставки НБУ,
строку користування кредитом. Після закінчення цього етапу приймається рішення
про можливість надання кредиту.
Четвертий етап - ведуться переговори з клієнтом про умови
кредитної угоди. Пропозиції кредитного інспектора банку можуть зовсім не
співпадати з умовами кредиту, що містились у заявці клієнта, тому необхідно
вишукувати компромісне рішення. На Кредитній раді кредитний інспектор
аргументує корисність і прибутковість угоди. Рішення на видачу конкретного
кредиту оформляється протоколом Кредитної Ради.
Кредитний договір є основним розгорнутим юридичним документом, що
підтверджує права та обов’язки як банку так і клієнта. Крім цього дуже важливим
документом є строкове зобов’язання, за яким банк може вимагати погашення боргу
і відсотків за ним, тому що в ньому позичальник вказує конкретну дату
погашення. В кредитній справі повинні зберігатись ще гарантійний лист або
договір застави майна, що гарантує забезпечення кредиту, та фінансове - економічна
інформація (баланси, звіти) [51, с.322].
Завершальні етапи кредитування характерні тим, що банк здійснює
контролюючі функції, перевіряє цільове використання позики, вирішує всі питання
при несвоєчасному поверненні кредиту тощо .
Отже, можна сказати, що кредитна система та кредитний ринок
України мають тісний взаємозв’язок, тому що функціонування кредитного ринку
забезпечує саме кредитна система. Кредитна політика банку визначає завдання й
пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також
принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Тому організація
кредитної дільності комерційного банку дуже важлива. Кредитування комерційними
банками здійснюється у декілька етапів, кожний з яких вносить свій вклад в
якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і прибутковості
для комерційного банку.
Розділ 2. Аналіз розвитку кредитного ринку України за
2011-2013 рр.
.1 Становлення та сучасний стан кредитного ринку України
Створення національної дворівневої банківської системи незалежної
України почалося після прийняття у березні 1991 р. Закону України «Про банки і
банківську діяльність». Цим законом визначено, що перший рівень банківської
системи представляє Національний банк (НБУ), а другий - комерційні банки різних
форм власності. За НБУ закріплено статус центрального банку держави, що поряд з
іншими функціями передбачає реєстрацію і ліцензування діяльності банків [47].
За перший рік незалежності (1992) в Україні було зареєстровано 60
банків і на кінець цього року їх загальна кількість становила 133 одиниці.
Найбільша кількість банків була зареєстрована у 1993 році (84), а з 1995 року
кількість щорічно створюваних банків зменшилась у середньому до шести. На
початок 2013 року кількість банків за реєстром становила 198, хоча ліцензію на
здійснення банківських операцій мають 176 із зареєстрованих банків [41].
Посилення напруги на світових фінансових ринках і штучно спровокована
недовіра до окремих банків спричинили в жовтні 2008 року погіршення ситуації на
грошово-кредитному ринку. Це, зокрема, проявилося в посиленні девальваційного
тиску на гривню та відпливі коштів із банківської системи.
Для збалансування ситуації на валютному сегменті ринку, а також
закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі
Національний банк на початку грудня перейшов до другого етапу стабілізаційних
заходів, який, поміж іншого, передбачав: обмеження обсягів підтримки
ліквідності банків, підвищення вартості національної валюти, коригування вимог
з формування банками обов’язкових резервів [53].
Головною метою грошово-кредитної політики Національного банку України у
2013 році і надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення
стабільності національної грошової одиниці, що виступає основою досягнення
збалансованого економічного розвитку, підтримання рівня зайнятості та реальних
доходів населення.
Те, що зараз відбувається з кредитним ринком в Україні - закономірне
явище, яке мало відбутися в будь-якому разі. Просто світова фінансова криза прискорила
процес. Кредитний ринок віддзеркалює загальний стан економіки. Кредитна
політика відображає стан макроринків і вплив групи зовнішніх і внутрішніх
факторів. Водночас каталізуючим фактором нинішньої фінансової кризи в Україні
був саме надмірний ажіотаж кредитування. Теперішня криза, яка розпочалась в
окремій ніші нерухомості американської економіки - у сфері іпотеки, швидко
розповсюдилась і до сьогодні має резонанс у різних регіонах світу. Іпотечні та
інші кредитні негаразди засвідчили небезпеку ілюзії необґрунтованого кредитного
багатства. Проблема полягає в тому, що в останні роки дуже активно розвивалося
споживче кредитування на противагу кредитуванню інвестиційних продуктивних
проектів у так званій «реальній економіці». Наприклад, Україна за наслідками
2008 року входить у першу десятку держав у Європі за кількістю придбаних
автомобілів. І купували їх не стільки через те, що в українців зросли доходи,
основною причиною стала мало контрольована доступність кредитів. Споживчий
попит громадян за таких умов залежить не від їхніх доходів, а від можливості
кредитуватися, тобто від утвореної заборгованості [28, с.95].
У 2011 році макроекономічні умови проведення грошово-кредитної політики
значно ускладнились з огляду на ризики розгортання прецесійних процесів у
реальному секторі, що зумовлюються як прогнозованим уповільненням світової
економічної динаміки та зниженням внутрішнього попиту, так і ускладненим
доступом до зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.
Враховуючи надзвичайне значення стабільної грошової одиниці для
відновлення позитивних тенденцій в економічному розвитку основне завдання
грошово-кредитної політики полягало в зниженні темпів інфляції та створенні
фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні.
У зв’язку з цим важливим є забезпечення стабільної роботи та підвищення
фінансової стійкості банківської системи. Для цього Національний банк посилив
моніторинг за фінансовим станом банків, брав активну участь в опрацюванні
питань їх рекапіталізації, стимулював їх до поліпшення якості управління
ризиками, удосконалював кредитні процедури. Також були спрощені механізми
залучення коштів до капіталу банків, визначені принципи та умови здійснення
реструктуризації кредитів, забезпечені зважені підходи до питання застосування до
банків заходів впливу за порушення економічних нормативів, які спричинені
зміною обмінного курсу гривні, удосконалені механізми фінансового оздоровлення
банків. Одночасно вживалися заходи щодо сприяння процесам консолідації в
банківському секторі.
Стабілізація роботи банків мала на меті також сприяння відновленню ними
кредитної підтримки процесів економічного розвитку. Пильна увага приділялася
якісним аспектам кредитної діяльності з метою уникнення повторного формування
тих ризиків, які негативно відобразилися на функціонуванні фінансового сектору
та грошово-кредитного ринку в ІV кварталі 2010 року. У зв’язку з цим через
використання монетарних механізмів створювалися економічні умови для підвищення
в активах банків частки довгострокового кредитування інвестиційної
спрямованості та стимулювання укладання угод насамперед у національній валюті.
Зокрема зберігалися жорсткі вимоги щодо створення резервів під видачу кредитів
в іноземній валюті позичальникам, які не мають джерел надходжень валютної
виручки, через відповідну диференціацію нормативів формування обов’язкових
резервів, стимулюватимуться структурні зрушення в ресурсній базі банків у
напрямі посилення привабливості роботи з національною валютою тощо [72, с.32].
Відновленню процесів кредитування сприяло регулярне здійснення
підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування, що давало змогу їм
покривати неочікувані тимчасові розриви ліквідності та вчасно виконувати свої
зобов’язання з обслуговування рахунків клієнтів. Водночас Національний банк виходив
з того, що головні резерви відновлення активної кредитної діяльності банків
перебувають у площині повернення в банківську систему коштів, які були вилучені
(насамперед населенням) у період кризових явищ. Передбачалася активна участь
центрального банку у визначенні шляхів удосконалення системи гарантування
вкладів в Україні.
Стабілізації ресурсної бази банківської системи та посиленню
керованості грошово-кредитного ринку сприяли заходи з розвитку безготівкових
розрахунків, поширення використання спеціальних платіжних засобів, впровадження
нових технологій і розширення спектра операцій, координації зусиль банків щодо
створення уніфікованої інфраструктури та розширення сфери використання
багатофункціональних банківських старт-карток і реалізації супутніх проектів у
соціальній сфері.
Передбачений законодавством механізм здійснення рекапіталізації банків
через випуск державних цінних паперів і подальшим викупом їх Національним
банком України посилював роль фондового каналу в регулюванні загального обсягу
грошової пропозиції на ринку. Підтримуючи ліквідність банків на належному
рівні, а також виконуючи вимоги законодавства щодо обов’язкового викупу
державних цінних паперів, Національний банк водночас ретельно відстежував
інфляційні ризики, які можуть разом з цим виникати. В майбутньому для
забезпечення рівноваги на грошово-кредитному ринку та нівелювання ризиків
цінової стабільності проводитимуться мобілізаційні операції.
В умовах значного відпливу коштів клієнтів із банківської системи, а
також наявності ризиків збереження тиску на обмінний курс гривні у 2012 році
більш пріоритетним завданням процентної політики було створення стимулів для
повернення вкладів у банківську систему та обмеження девальваційного тиску на
валютному ринку.
Для зміцнення стійкості економіки та грошово-кредитного ринку до впливу
зовнішніх шоків і посилення монетарних важелів впливу на динаміку внутрішніх
цін застосовувався режим керованого плавання обмінного курсу із посиленням
гнучкості обмінного курсу гривні.
Враховуючи високий ступінь відкритості економіки України та значний
рівень валового зовнішнього боргу, Національний банк підтримував валютні
резерви на рівні, достатньому для забезпечення стійкості гривні та створення
умов для своєчасного виконання суб’єктами господарювання своїх зовнішніх
боргових зобов’язань.
Одночасно вживалися заходи щодо посилення ефективності контролю за
добросовісністю здійснення валютних операцій, попередженню операцій, які здатні
порушити рівновагу на валютному ринку, розвитку наглядового потенціалу центрального
банку у сфері здійснення валютного контролю.
Ефект від намічених заходів у грошово-кредитній сфері Національний банк
намагався посилювати за рахунок зміцнення довіри суспільства до його
діяльності, у зв’язку з чим удосконалював систему комунікацій з громадськістю,
маючи на меті через більш докладне роз’яснення цілей грошово-кредитної політики
та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій і
формувати на ринку позитивні очікування [9, с.30].
Вихід України із кризи, стабілізація економічного становища, підвищення
добробуту людей неможливі без розвиненого кредитного ринку.
Отже, саме централізований та регульований кредитний ринок стає
універсальним механізмом, за допомогою якого врегульовуються не лише
економічні, а й соціальні і навіть політичні відносини. В макроекономічному
плані він дозволяє державним органам завдяки отриманню щоденного загального
балансу ринку безпосередньо контролювати його стан і своєчасно попереджати
кризові ситуації. Стабільність ринку сприятиме зміцненню довіри населення до
кредитної системи, залучить іноземних інвесторів, а наявність єдиного центру
котирування створить сприятливі умови для здорової конкуренції торговців з
одночасним збереженням гарантій для інвесторів та емітентів.
За 2013 рік загальна вартість банківських активів збільшилась на 112
192 млн. грн., збільшився і обсяг кредитного портфеля на 70 290 млн. грн. [41].
Частка кредитних активів в активах банку та проблемних кредитів в кредитному
портфелі банків України наведена в таблиці 2.1 (додаток А).
Таблиця 2.1 - Окремі показники, що характеризують кредитну діяльність
банків України
|
Показники
|
1.01. 2011
|
1.01. 2012
|
1.01. 2013
|
1.01. 2014
|
Абсолютне
відхилення
|
|
|
|
|
|
11/10
|
12/11
|
13/12
|
|
Активи, млн. грн.
|
926086
|
880302
|
942088
|
1054280
|
-45 784
|
61786
|
112192
|
|
Кредитний портфель,
млн. грн.
|
792244
|
747348
|
755030
|
825320
|
-44 896
|
7 682
|
70 290
|
|
Частка кредитного
портфелю в активах, %
|
85,55
|
84,90
|
80,14
|
78,28
|
-0,65
|
-4,76
|
-1,86
|
|
Проблемні кредити,
млн. грн.
|
18015
|
69935
|
84851
|
79292
|
51920
|
20384
|
-5559
|
|
Питома вага проблемних
кредитів, %
|
2,3
|
9,4
|
11,2
|
9,6
|
7,1
|
2,5
|
-1,6
|
З таблиці 2.1 видно, що у наслідок економічної кризи у 2012
році активи банків зменшилися приблизно на 5% порівняно з 2011 роком, також у
2011 році скорочується частка кредитного портфеля банків. Світова
фінансово-економічна криза, спричинила девальвацію гривні та кризу
фінансово-банківської системи країни, і, як наслідок, - різко зросла частка
проблемних кредитів, майже в 5 разів, порівняно з початком 2011 року.
Обсяг наданих кредитів станом на 01.01.2013 року становив
825320млн.грн., що на 70290млн.грн. більше за відповідний період 2012року.
Після знаходження економікою нової точки рівноваги, на початку 2012 року у нову
фазу розвитку банки увійшли зі збільшеним капіталом і збереженою довірою
населення, але зі значною часткою непрацюючих і прострочених активів, великими
збитками, лише частково погашеними боргами. Внаслідок поступового виходу
економіки країни з економічної кризи, активи банків у 2012 році зросли на 7%
порівняно з 2011 роком. Але негативним є те, що сума проблемних кредитів в 2011
році далі зростала (рисунок 3.1), і їх питома вага становила 11,2 % у загальній
сумі наданих кредитів, за 2012 рік вона збільшилася на 7,1 пункти, за 2013 - на
2,5, а вже на початку 2013 року цей показник зменшився до 9,6%, тобто зменшився
на 1,6 пункти, що свідчить про покращення становища.
Рисунок 2.1 - Обсяг кредитного портфеля та проблемних
кредитів банків України
Оскільки комерційний банк може надавати кредит, як юридичним
так і фізичним особам, то доцільно розглянути динаміку кредитів наданих
юридичним і фізичним особам (таблиця 2.2). Дані взяті з додатку А.
Таблиця2.2 - Аналіз динаміки банківських кредитів за
2011-2013 роки
|
Показники
|
1.01. 2011
|
1.01. 2012
|
1.01. 2013
|
1.01. 2014
|
Абсолютне
відхилення
|
|
|
|
|
|
11/10
|
12/11
|
13/12
|
|
Кредити надані
|
792244
|
747348
|
755030
|
825320
|
-44896
|
7682
|
70 290
|
|
суб’єктам
господарської діяльності
|
472584
|
474991
|
508288
|
580907
|
2407
|
33297
|
72 619
|
|
фізичним особам
|
268857
|
222538
|
186540
|
174650
|
-46319
|
-35998
|
-11890
|
Як бачимо з таблиці 2.2 у кредитному портфелі банків у всі
роки переважають кредити, що надані суб’єктам господарської діяльності. У 2011
році питома частка кредитів, що надані суб’єктам господарської діяльності
становила приблизно 63,5% від загальної кількості наданих кредитів, у 2012 році
- 67,3%, а у 2013 - 70,4%.
У 2011 році незважаючи на зростання порівняно з попереднім
роком (у номінальному вираженні) обсягу кредитів, наданих суб’єктам
господарювання, темпи їх приросту були нижчими. У порівнянні з 2010 роком вони
збільшилися лише на 2407 млн.грн. - приблизно на 0,5%. Це зумовлено як
збільшенням вартості кредитних ресурсів, так і зниженням їх доступності для
товаровиробників, зокрема через втрату ними кредитоспроможності, зниження дохідності
їхньої діяльності, погіршення фінансового стану підприємств тощо. Крім того,
скорочення обсягу наданих кредитів на початку року сталося внаслідок зменшення
тимчасово вільних коштів банківських установ, реалізації урядом і Національним
банком антиінфляційних заходів, які полягали у звуженні грошової маси, зокрема
через підвищення вимог до рефінансування банківських установ, зростання
вартості кредитних ресурсів, обмеження споживчого кредитування, в т. ч. через
посилення вимог до резервування за цими операціями. Станом на 01.01.2013 року
сума кредитів, що надані юридичним особам збільшилась приблизно на 14,3% у
порівнянні на дату 01.01.2013 року.
Кредити надані фізичним особам у 2010 році займали своє
найвище значення 268 857 млн. грн. (рисунок 2.2), і в подальшому їх розмір
почав зменшуватись, у 2011 році вони зменшились приблизно на 17% порівняно з
2010 роком, у 2012 - на 16% порівняно з 2011 роком. На 01.01.2013 року
порівняно з 01.10.2013 року обсяг кредитів наданих фізичним особам зменшився на
11890млн.грн.
Можна стверджувати про значне уповільнення темпів зростання кредитного
портфеля банків під впливом світової економічної кризи. Банки тимчасово
перестали надавати ту кількість послуг з кредитування, що надавали до кризи. У
період кризи більшість банків скоротили кредитну пропозицію: сильно підвищили
ставки; зменшили кількість кредитних продуктів; змінили параметри кредитних
продуктів; зменшили терміни та суми кредитування; посилили вимоги до застав [9,
с.30].
Рисунок 2.2 - Обсяги кредитів, наданих фізичним та юридичним особам
У післякризовий період активно розширився процес кредитування зокрема
відбулося введення нових кредитних продуктів, спрощення процедур, пониження
відсоткових ставок, розширення штату кредитних експертів з подальшою їх
спеціалізацію в напрямках: продавці кредитних продуктів, кредитні аналітики та
кредитні інспектори [28, с.92]. Зростання кредитного портфеля банків України
може призвести до незначного зниження частки проблемних кредитів у загальному
обсязі позик.
Постійний аналіз кредитного портфеля дає змогу вибрати варіант
раціонального розміщення ресурсів, напрями кредитної політики банку, знизити
ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо
доцільності надання позики клієнтам .
2.2 Кредитування у небанківських фінансово-кредитних установах
На кредитному ринку України можна виділити декілька груп суб’єктів, що
вступають у конкурентні відносини між собою.
Перша група суб’єктів представлена лише комерційними банками другого
рівня, що здійснюють банківську діяльність. Згідно ст. 1 Закону України «Про
банки та банківську діяльність» [47], банківська діяльність - залучення у
вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених
коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і
ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Що стосується НБУ, то він хоча і є суб’єктом кредитного ринку, але не
вступає у конкурентні відносини на фінансовому ринку України.
До наступної групи суб’єктів належать небанківські фінансові установи,
які надають різного роду фінансові послуги подібні до банківських.
З метою визначення лідерів на ринку проаналізуємо динаміку зміни
активів суб’єктів кредитного ринку України протягом останніх трьох років
(табл.2.3).
Таблиця 2.3 - Активи суб’єктів кредитного ринку України, млн. грн.
|
Суб’єкти кредитного
ринку
|
Активи станом на:
|
|
01.01.2010 р.
|
01.01.2011 р.
|
01.01.2012 р.
|
01.01.2013 р.
|
|
Банки
|
880302,0
|
942088,0
|
1054280,0
|
1127192,0
|
|
Кредитні спілки
|
4218,0
|
3432,2
|
2386,5
|
2730,0
|
|
Ломбарди
|
618,9
|
888,2
|
1 203,8
|
1 433,3
|
|
Фінансові компанії
|
6600,5
|
8402,1
|
7930,7
|
8990,0
|
|
Лізингові компанії
|
2,7
|
3,6
|
0,6
|
0,8
|
Найбільшу кількість активних операцій на кредитному ринку
України здійснюють банки. Їх частка в загальному обсязі активів ринку складає
близько 85 %. Це свідчить про стійку позицію та високий рівень довіри до їх
діяльності з боку населення. Але поряд з цим значні обсяги активів належать
кредитним спілкам, ломбардам та фінансовим компаніям. Враховуючи той факт, що в
сукупних активах фінансових компаній, протягом аналізованого періоду, частка
позик становить лише 3 %, можна стверджувати, що ці суб’єкти опосередковано
вступають у конкурентні відносини в сфері кредитування. Оскільки, фінансові та
лізингові компанії не є достатньо активними учасниками кредитного ринку, рівень
конкуренції між даними суб’єктами є незначним. Тому зосередимо увагу на
діяльності банків, кредитних спілок та ломбардів.
Таблиця 2.4 − Основні показники звітності кредитних
спілок у 2010-2012 рр.
|
Показник
|
01.01.2010
|
01.01.2011
|
01.01.2012
|
01.01.2013
|
|
Загальна кількість
членів КС (тис.), в т.ч.
|
519
|
788
|
1231
|
1720
|
|
Кількість членів,
які мають депозити
|
55
|
62
|
79,1
|
120
|
|
Кількість членів,
які мають кредити
|
212
|
306
|
497,1
|
563
|
|
Загальні активи
(млн. грн.)
|
4218,0
|
3432,2
|
2386,5
|
2730,0
|
|
Загальна сума
внесків на депозитні рахунки членів кредитних спілок (млн. грн.)
|
323
|
1145,9
|
1646,4
|
|
Сума кредитів (млн.
грн.)
|
445,2
|
713
|
1441,6
|
2212,4
|
|
Капітал (млн. грн.)
|
172,1
|
245,3
|
668,5
|
1038,8
|
В сучасних умовах на ринку небанківських фінансових послуг
значно зростає кількість фінансових установ, підвищується рівень конкуренції
між ними, а також збільшується різновид фінансових послуг, які надаються
споживачам. Загальна кількість небанківських фінансово-кредитних установ,
зареєстрованих у Державному реєстрі фінансових установ України за період з
01.01.2002 р. по 01.01.2013 р. зростає. Розглянувши сучасний стан банківської
системи України, основні показники, тенденції розвитку кредитування фізичних
осіб комерційними банками, проаналізуємо кредитну діяльність кредитних спілок з
2010 р. по 2012р.. Всього до появи Нацкомфінпослуг було зареєстровано близько
1500 кредитних спілок (далі - КС). Ще 142 кредитні спілки - у Нацкомфінпослуг.
Проведено ліквідацію двох не перереєстрованих кредитних спілок. Станом на
01.01.2010 р. до Державного реєстру фінансових установ внесено 786 кредитних
спілок, з Реєстру виключено 23 кредитні спілки, в тому числі 11 примусово.
На початок 2010 р. загальна кількість членів КС дорівнювала
519 тис. осіб, 2011 р. - 788 тис. осіб, на початок 2012 р. - 1231 тис. осіб, на
01.12.2012 р. - 1720 тис. осіб. Кількість членів, які мають депозити, на
01.01.2010 р. становила 55 тис. осіб, кількість членів, які мають кредити - 212
тис. осіб; на 01.01.2011 р. - 62 тис. і 306 тис. осіб відповідно; на 01.01.2012
р. - 79,1 тис. і 497,1 тис. осіб відповідно, і на 01.12.2012 р. - 120 тис. і
563 тис. осіб відповідно.
З 2010 р. по 2012 р. кількість як членів, які мають депозити,
так і членів, які мають кредити, послідовно збільшувалася. Отже зростали і
загальні активи, і суми депозитів та кредитів, і капітал.
Загальні активи на 01.01.2010 р. складали 545,7 млн. грн., на
01.01.2011 р. - 864,8 млн. грн., на 01.01.2011 р. - 1939,5 млн. грн., на
01.12.2012 р. - 2905,9 млн. грн.. Загальна сума внесків на депозитні рахунки
членів кредитних спілок на 01.01.2010 р. дорівнювала 323 млн. грн., на
01.01.2011 р. - 552,4 млн. грн., на 01.01.2012 р. - 1145,9 млн. грн., на
01.12.2012 р. - 1646,4 млн. грн..
Сума кредитів на 01.01.2010 р. відповідала 445,2 млн. грн.,
на 01.01.2011 р. - 713 млн. грн., на 01.01.2012 р. - 1441,6 млн. грн., на
01.12.2012 р. - 2212,4 млн. грн.. Капітал кредитних спілок на 01.01.2010 р.
складав 172,1 млн. грн., на 01.01.2011 р. - 245,3 млн. грн., на 01.01.2012 р. -
668,5 млн. грн., на 01.12.2012 р. - 1038,8 млн. грн..
Майже за три звітні роки сума внесків на депозитах зросла на
1323,4 млн. грн.. а сума кредитів членів КС - на 1767,2 млн. грн., що свідчить
про активну діяльність кредитних спілок, попит на кредити та тенденцію
зростання використання кредитів у цих установах.
Розглянемо середню суму кредиту на одного позичальника та
структуру членства кредитних спілок (табл.2.5).
На 01.01.2010 р. питома вага вкладників та позичальників у
загальній кількості членів дорівнювала 10,59% і 40, 8% відповідно, на
01.01.2011 - 7,86% і 38,8%, на 01.01.2009 р. - 7,13% і 38,69%, на 01.12.2012 р.
- 6,98% і 32,73%. Середня сума кредиту на одного позичальника складає на
01.01.2011 р. - 2100 грн., на 01.01.2011 р. - 2330 грн., на 01.01.2012 р. -
2741 грн., і на 01.12.2012 р. - 3930 грн.. Питома вага вкладників та
позичальників зменшується, за три роки вага вкладників зменшилася на 3,61%, а
питома вага позичальників - на 8,07%. Але незважаючи на це, середня сума
кредиту на одного позичальника має тенденцію зростання. Отже, кількість членів,
які користуються кредитами та депозитами зменшилася, але їх попит на кредити
тільки зріс, величина кредиту на одного позичальника з 2010 р. по 2012 р. зріс
на 1830 грн..
Таблиця 2.5 − Структура членства кредитних спілок у
2010-2012 рр.
|
Показники
|
01.01.2010
|
01.01.2011
|
01.01.2012
|
01.01.2013
|
|
Питома вага
вкладників у загальній кількості членів (%)
|
10,59
|
7,86
|
7,13
|
6,98
|
|
Питома вага
позичальників у загальній кількості членів (%)
|
40,8
|
38,8
|
38,69
|
32,73
|
|
Середня сума
кредиту на одного позичальника (грн.)
|
2100
|
2330
|
2741
|
3930
|
Кредити, які надають кредитні спілки своїм вкладникам, в
залежності від цілей поділяються на комерційні, споживчі, кредити, надані на
ведення особистих селянських та фермерських господарств, надані на придбання,
будівництво, ремонт та реконструкцію житла, та інші цілі. Розглянемо структуру
кредитного портфелю у 2010-2012 рр. (таблиця 2.6).
Таблиця 2.6 − Структура кредитного портфелю у 2010-2012
рр., (%)
|
Показники
|
01.01.2010
|
01.01.2011
|
01.10.2012
|
|
Комерційні кредити
|
15,25
|
14,5
|
14,2
|
|
Кредити, надані на
ведення особистих селянських та фермерських господарств
|
2,57
|
2,83
|
2,6
|
|
Кредити, надані на
придбання, будівництво, ремонт та реконструкцію житла
|
8,64
|
7,41
|
7,7
|
|
Споживчі кредити
|
50,31
|
52,78
|
49,6
|
|
Інші цілі
|
23,23
|
22,48
|
25,9
|
|
Всього
|
100
|
100
|
100
|
Питома вага комерційних кредитів на 01.01.2011 р. складає -
15,25%, кредитів на ведення селянських та фермерських господарств - 2,57%,
кредитів на житло - 8,64%, споживчих кредитів - 50,31%, кредитів на інші цілі -
23,23%. Питома вага комерційних кредитів на початок 2012 р. дорівнює - 14,5%,
кредитів на ведення селянських та фермерських господарств - 2,83%, кредитів на
житло - 7,41%, споживчих кредитів - 52,78%, кредитів на інші цілі - 22,48%.
Питома вага комерційних кредитів на 01.12.2012 р. складає - 14,2%, кредитів на
ведення селянських та фермерських господарств - 2,6%, кредитів на житло - 7,7%,
споживчих кредитів - 49,6%, кредитів на інші цілі - 25,9%. Найбільш питому вагу
мають споживчі кредити (приблизно 50%), від 22% до 26% - кредити на інші цілі,
в діапазоні 7-9% − кредити на житло, та найменшу вагу (2-3%) мають
кредити на ведення селянських та фермерських господарств. Отже, найбільш
необхідним та привабливим є споживче кредитування, що займає половину суми
кредитів, також більшим попитом користуються комерційні кредити.
Для чіткого уявлення про кредитну діяльність кредитних спілок
потрібно ще розглянути їх середньозважені процентні ставки на різні види
кредиту у 2011-2012 рр. (таблиця 2.7).
Таблиця 2.7 − Середньозважені процентні ставки за
видами кредитів, (%)
|
Види кредиту
|
Середньозважена
процентна ставка на 01.12.2011 р.
|
Середньозважена
процентна ставка на 01.12.2012 р.
|
|
Комерційні
|
36,3
|
36,5
|
|
Фермерські
|
41
|
37,5
|
|
Особисто селянські
|
43,6
|
38,6
|
|
Житлові
|
31,5
|
29,4
|
|
Споживчі
|
35,2
|
41,4
|
|
Інші потреби
|
38,3
|
32,4
|
|
Загальна
середньозважена за всіма кредитами
|
35,8
|
37,7
|
На 01.12.2011 р. середньозважена процентна ставка за
комерційними кредитами дорівнює 36,3%, фермерськими кредитами - 41%, особисто
селянськими кредитами - 43,6%, житловими кредитами - 31,5%, споживчими - 35,2%,
кредитами на інші потреби - 38,3%. На 01.12.2012 р. середньозважена процентна
ставка за комерційними кредитами дорівнює 36, 5%, фермерськими кредитами -
37,5%, особисто селянськими кредитами - 38,6%, житловими кредитами - 29,4%,
споживчими - 41,4%, кредитами на інші потреби - 32, 4%. Загальна
середньозважена за всіма кредитами складає на 01.12.2011 р. - 35,8%, на
01.12.2012 р. - 37,7%.
На всі види кредитів середньозважена процентна ставка
зменшилася, крім споживчих кредитів. Середньозважена процентна ставка за
споживчими кредитами з 2011 р. по 2012 р. зросла на 6,2%. Загальна
середньозважена за всіма кредитами теж зростає (на 1,9%).
На основі аналізу діяльності кредитних спілок, так як і
комерційних банків, можна зробити висновок, що за останні роки попит на кредити
зростає, різні кредитні програми користуються все більшим попитом, та лікуючу
позицію (по обсягах, та темпах зростання) займає споживче кредитування.
.3 Аналіз структури та динаміки кредитів, наданих банками
України за 2011-2013 рр.
Кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються
взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів,
та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах
[35, с.54]. У структурі активних операцій банків традиційно найбільшу питому
вагу мають кредитні операції. Це пов’язано з об’єктивною властивістю капіталу
спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. За рахунок проведення
кредитних операцій банки формують більшу частину своїх доходів. Розглянемо
детальніше структуру кредитів, наданих комерційними банками України за
2011-2013 роки (таблиця 2.8).
Таблиця 2.8 - Обсяги та структура кредитів, наданих комерційними банками
України за 2011 - 2013роки
|
Показники
|
2010 рік
|
2011 рік
|
2012 рік
|
2013 рік
|
|
Обсяг млрд. грн.
|
Питома вага, %
|
Обсяг млрд. грн.
|
Питома вага, %
|
Обсяг млрд. грн.
|
Питома вага, %
|
Обсяг млрд. грн.
|
Питома вага, %
|
|
Усього видано
кредитів, у тому числі:
|
734
|
100,0
|
723,3
|
100,0
|
732,8
|
100,0
|
801,8
|
100,0
|
|
За видами валют
|
|
у нац. валюті
|
300,2
|
40,9
|
355,5
|
49,2
|
395,5
|
54,0
|
478,6
|
59,7
|
|
в іноз. валюті
|
433,8
|
59,1
|
367,8
|
50,8
|
337,3
|
46,0
|
323,2
|
40,3
|
|
За строками
погашення
|
|
короткострокові
|
221,9
|
30,2
|
231,0
|
31,9
|
242,8
|
33,1
|
287,2
|
35,8
|
|
довгострокові
|
512,1
|
69,8
|
492,3
|
68,1
|
490,0
|
66,9
|
514,6
|
64,2
|
|
За секторами
економіки
|
|
сектору
нефінансових корпорацій
|
443,7
|
60,4
|
462,2
|
63,9
|
501,0
|
68,4
|
575,5
|
71,8
|
|
сектору домашніх
господарств
|
280,5
|
38,2
|
241,2
|
33,4
|
209,5
|
28,6
|
201,2
|
25,1
|
|
іншим
|
9,8
|
1,4
|
19,8
|
2,7
|
22,3
|
3,0
|
25,1
|
3,1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Щоб зробити аналіз динаміки кредитного ринку розраховано
зміни до попередніх років, тобто приріст показників у грошовому та процентному
еквіваленті (таблиця 2.9).
За даними таблицями ми бачимо, що тенденції розвитку
кредитування в Україні протягом досліджуваного періоду зазнали значних змін.
Після динамічного зростання протягом чотирьох років (за даними НБУ зростання
відбувалось протягом 2005-2008 років) у 2010 році відбулось поступове
уповільнення темпів зростання кредитування (рисунок 3.3) і за підсумками року
вперше було зафіксовано зменшення обсягів за кредитами, наданими резидентам, на
1,5% (відносно 2010 року) - до 723,3 млрд. грн.. Але вже з 2012 року розпочався
процес приросту залишків заборгованості за наданими кредитами. Завдяки цьому їх
загальний обсяг збільшився на 9,5 млрд.грн., або на 1,3% до 732,8 млрд.грн.. У
2013 році також спостерігалася висхідна динаміка кредитів. За підсумками року
обсяги за кредитами зросли на 9,4%, або на 69 млрд.грн.
Таблиця 2.9 - Динаміка обсягу коштів, наданих
комерційними банками в кредит за 2010-2013 рр.
|
Показники
|
2011-2010
|
2012-2011
|
2013-2012
|
|
Приріст, млрд. грн.
|
% до минулого року
|
Приріст, млрд. грн.
|
% до минулого року
|
Приріст, млрд. грн.
|
% до минулого року
|
|
Кредити, усього у
тому числі:
|
(10,7)
|
98,5
|
9,5
|
101,3
|
69
|
109,4
|
|
За видами валют
|
|
у нац. валюті
|
55,3
|
118,4
|
40
|
111,3
|
83,1
|
121,0
|
|
в іноз. валюті
|
(66,0)
|
84,8
|
(30,5)
|
91,7
|
(14,1)
|
95,8
|
|
За строками
погашення
|
|
короткострокові
|
8,9
|
104,0
|
11,8
|
105,1
|
44,4
|
118,3
|
|
довгострокові
|
(19,6)
|
96,2
|
(2,3)
|
99,5
|
24,6
|
105,0
|
|
За секторами
економіки
|
|
сектору
нефінансових корпорацій
|
18,5
|
104,2
|
38,8
|
108,4
|
74,5
|
114,9
|
|
сектору домашніх
господарств
|
(39,2)
|
86,0
|
(31,7)
|
86,9
|
(8,3)
|
96,0
|
|
іншим
|
10,0
|
203,1
|
2,5
|
112,6
|
2,8
|
112,5
|
Основною причиною низхідної динаміки за кредитами у 2011 році
стало зменшення ресурсної бази банків унаслідок відпливу коштів з банківської
системи та обмеженого доступу до зовнішнього фінансування. За 2011-2013 роки
спостерігається зростання обсягу на 78,5млрд.грн.
Зростання кредитів у національній валюті спостерігалося
протягом усього досліджуваного періоду (див. рисунок 2.3), та в цілому за 2011
рік збільшилося на 18,4% порівняно з 2010 роком. У 2012 році збільшилась
кількість кредитів на 40 млрд.грн., або на 11,3%. Обсяги за кредитами у 2013 році
збільшилися на 21%, або на 83,1 млрд. грн. і на кінець року становили 478,6
млрд.грн.. Це поліпшило структуру кредитів за видами валют - частка кредитів у
національній валюті в загальному обсязі кредитування підвищилася за
досліджуваний період із 49,2 до 59,7%.
Рисунок 2.3 - Темпи зростання/зниження кредитування
Кредитування в іноземній валюті характеризувалось низхідною
динамікою (дивись рисунок 2.4). На ситуацію вплинули обмежений доступ до
зовнішнього фінансування, а також підвищення вимог на здійснення кредитування в
іноземній валюті з метою мінімізації валютних ризиків. Як наслідок,
заборгованість за кредитами в іноземній валюті за 2011 рік скоротилась на
15,2%, порівняно з 2010 роком, за 2012 рік - на 8,3%, за 2013 рік - на 4,2% .
За термінами розміщення кредитів (рисунок 2.5) в умовах
дефіциту довгострокової ресурсної бази інших банків, складного
макроекономічного середовища, коливань валютного курсу гривні кредити
надавалися в основному на короткостроковий термін.
Рисунок 2.4 -
Кредити за видами валют (темпи зростання/зниження у відсотках) за 2011-2013
роки
Рисунок 2.5 -
Обсяги виданих кредитів у 2011-2013 роках за строками погашення
Так, за 2011 рік обсяги за кредитами строком до 1 року зросли
на 4,0%, приріст становить 8,9 млрд. грн., у 2012 році - на 5,1%, приріст -
11,8 млрд. грн., у 2013 році - на 18,3%, приріст - 44,4 млрд. грн. Приріст
довгострокових кредитів у 2011 році зменшився на 19,6 млрд. грн. порівняно з
2010 роком. Наприкінці 2012 року також відбулося зниження темпів зростання
заборгованості за довгостроковими кредитами на 2,3 млрд. грн., або до 99,5%, а
у 2013 році приріст збільшився до 105%, або на 24,6 млрд. грн. Загалом за
досліджуваний період спостерігається позитивна динаміка кредитів за строками
погашення (рисунок 2.6).
Рисунок 2.6 -
Кредити за строками погашення (темпи зростання/зниження за 2011-2013 роки)
Аналізуючи кредити за секторами економіки, можна сказати, що
протягом усього досліджуваного періоду, найбільшими залишалися обсяги за
кредитами, наданими сектору нефінансових корпорацій (63,9% у 2011 році
порівняно з 68,4% у 2012 році та 71,8% у 2013 році). Така динаміка була
зумовлена позитивними тенденціями розширення ресурсної бази банків, а також
поліпшенням фінансового стану окремих підприємств, зокрема торгівлі та
промисловості. Але в умовах нестабільного фінансового стану позичальників та
високого рівня заборгованості спостерігалось зменшення обсягів за кредитами,
наданими сектору домашніх господарств (питома вага складала 33,4% у 2011 році,
28,6% у 2012 році та 25,1% у 2013році). У незначних обсягах кредити надавались
іншим фінансовим корпораціям, порівняно з 2011 та 2012 роком їх частки дещо
підвищились у 2013 році і становили 2,7%, 3,0% і 3,1% відповідно (дивись
рисунок 2.6).
Рисунок 2.6 -
Динаміка обсягів кредитів, виданих комерційними банками за секторами економіки
у 2011-2013 роках
Проаналізувавши структуру та динаміку кредитів, наданих
комерційними банками України за 2011-2013 роки, можна зробити висновок, що усі
основні його показники мали тенденцію до збільшення. Це зумовлюється
збільшенням залучених коштів до банківської системи, достатнім рівнем
ліквідності банківських установ, зниженням процентних ставок за кредитними
операціями, а також протягом усього періоду був майже стабільний курс гривні
(він становив на початок 2011 року 7,7, а на кінець 2013 року - 7,9). Все це
сприяло достатньо високим темпам кредитування економіки України в досліджуваний
період.
У розрізі регіонів за станом на 01.01.2013р. найбільше
кредитів було надано банками Київської області та м. Києва (50%),
Дніпропетровської (13,4%) та Донецької (6,4%) областей.
Процентна політика банків на кредитному ринку здійснювалась
відповідно до ситуації на грошово-кредитному ринку. У січні-березні 2011 року
через дефіцит ресурсної бази внаслідок відпливу коштів середньозважена
процентна ставка за кредитами була найвищою та коливалась від 22,0 до 23,4%
річних. Починаючи з квітня, з огляду на позитивні тенденції до стабілізації грошово-кредитного
ринку, середньозважена процентна ставка поступово знижувалася й у грудні
становила 17,3% річних. При цьому вартість кредитів у національній валюті
досягла 19,6% річних, в іноземній валюті - 10,2% річних. За кредитами в
національній валюті процентна ставка на кінець 2012 року склала 14,6% річних, а
за кредитами в іноземній валюті - 10,6% річних. У 2013 році за кредитами в
національній валюті процентна ставка склала 17% річних, в іноземній валюті -
8,3% річних.
Спостерігалася здебільшого висхідна динаміка кредитів за
рахунок короткострокових вкладень. У розрізі валют збільшення залишків за
кредитами відбувалося переважно в національній валюті та завдяки сектору
нефінансових корпорацій.
кредитування ринок банк
Розділ 3. Проблеми розвитку кредитного ринку України та шляхи
їх подолання
В умовах фінансово-економічної кризи та трансформації
економіки України важливо спрямувати ресурси кредитного ринку до реального
сектора. Водночас необхідно враховувати і потребу населення у споживчому
кредитуванні. Для вирішення таких різнопланових завдань необхідно мати
злагоджену систему управління кредитним ринком.
Саме тому питанням регулювання відносин на кредитному ринку
приділяють багато уваги науковці різних країн світу. Одним із завдань даної
роботи є визначення головних проблем системи управління кредитним ринком
України та шляхів їх розв’язання.
Останнім часом банки різних країн усе гостріше відчувають
проблему банківського кредитування. Вона ще більш актуальна для вітчизняної
банківської системи, рівень простроченої позичкової заборгованості в якій
протягом останніх 5-7 років мав стійку тенденцію до зростання. Велика кількість
банків терплять втрати від недосконалої оцінки ризику і вимушені завищувати
відсоткові ставки за кредитами, від чого, в свою чергу, потерпають
позичальники.
Банки складають невід’ємну частину сучасного грошового
господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси
виробників, банки виступають пов’язуючою ланкою між виробником і споживачем. В
умовах ринку неминуче банки входять в число основних, ключових елементів
економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити,
перетворюючись, власне кажучи, у єдине джерело додаткових грошових ресурсів
національної економіки.
Основною формою кредитних відносин є банківський кредит. Це позичковий
капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на
засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового
використання, де у ролі посередника виступає банк [7, с.142].
Кредитна діяльність банку пов’язана з отриманням найбільшого прибутку
та появою найбільших втрат внаслідок настання несприятливих подій. Держава і
банки за допомогою інструментів регулювання кредитної діяльності можуть
впливати не тільки на її прибутковість та ризикованість, але й на ділову
активність суб’єктів господарської діяльності, спрямовуючи кредитні ресурси,
насамперед, у ті сфери економіки, розвиток яких найбільше потрібен суспільству.
Світова фінансова криза стала довготерміновим явищем і негативно
вплинула на функціонування фінансового ринку України та економіки загалом.
Одним з її найтяжчих проявів стала криза кредитування в банківському секторі
України. Кредитування стало достатньо ризиковою операцією банків. Тому проблеми
кредитної діяльності і шляхи їх вирішення для покращення діяльності банківської
системи стало актуальним питанням на сьогоднішній день.
Проблеми розвитку кредитної діяльності банків розглядалися багатьма
вченими-економістами: О. Вовчак, В.І. Грушко, О.І. Лаврушиним, О.В. Прилуцьким
та іншими [9, 14, 34, 46].
На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські
банки опинилися в скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за
кордоном кошти (близько 17 млрд. доларів), які вже роздані як довгострокові кредити,
через відсутність інших джерел фінансування примушує банки і саму державу
вживати заходів для забезпечення фінансової спроможності української
банківської системи. Вчасно не скоригувавши свою політику та не вживши
ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на
компенсацію втрат за рахунок держави і власних клієнтів. Банки переживають
кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма
можливими методами. Кредитні операції банку є найбільш дохідними, але разом з
тим і найризикованішими. Аналіз сучасних тенденцій розвитку банківської системи
України свідчить, що обсяги кредитування починають відновлюватися як в
абсолютних, так і у відносних показниках [33].
Так, доходи банків на 1 січня 2013 року порівняно з відповідним
періодом 2013 року зросли на 4,3% і склали 142778 млн. грн. Витрати банків за
2011 - 2013 роки скоротились на 20,6% і склали 150486 млн. грн. Від’ємний
фінансовий результат по системі банків склав 7708 млн. грн., що значно менше,
ніж за аналогічний період 2013 року (13027 млн. грн.). Кредитна діяльність
сучасних банків досить багатогранна і включає різні форми та види позичок,
наданих юридичним або фізичним особам для одержання доходів, а також банківські
послуги кредитного характеру.
Так, у 2012 році збільшилась сума міжбанківських кредитів на 9299,88
млн. грн., кредити юридичним особам теж збільшилися на 128374,58 млн. грн.
Однак, по кредитах фізичних осіб спостерігається зменшення на 70728,84 млн.
грн.
Незважаючи на ознаки симптомів оздоровлення, стан банківської системи
продовжує залишатися складним. Ускладнення доступу до кредитних ресурсів,
невизначеність перспектив кон’юнктури ринків та економіко-правового середовища
в Україні, значний рівень політичних ризиків дестимулюють інвестування в
Україні, сповільнюють темпи кредитування економіки та погіршують якість
кредитів, що посилює низхідну динаміку економічного зростання. Також важливим
чинником, що обмежує обсяги кредитування, а також конкурентоспроможність
банківської системи України за сучасних умов є недостатній рівень їх
капіталізації, який проявляється в тому, що попри зростання капіталу, темпи
збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов’язань та
активів. Низький рівень капіталізації також сприяє зростанню кредитних ставок
та знижує конкурентоспроможність банків [11, с.39].
Отже, очевидно, що найбільш значними проблемами банківського
кредитування в Україні можна виділити наступні:
– зростання частки проблемних кредитів у сукупному
кредитному портфелі банків України, що призводить до зростання непрацюючих
активів та скорочує можливості фінансування національної економіки. Так, у
листопаді частка проблемних кредитів становила 11,9% у загальному обсязі
виданих позик, що на 2,5% більше ніж за аналогічний період 2011 року (9,4%);
– акцент на оздоровлення балансів банку і обережність
надання кредитів, що призводить до зменшення активності кредитної діяльності
(резерв під заборгованість банків у 2012 році становив 1736,52 млн. грн.., а
під кредити та заборгованість клієнтів - 115844,74 млн. грн..). Одна з основних
причин збиткової діяльності банків у 2012 - формування резервів під раніше
видані кредити. На 1 листопада 2012 банки сформували таких резервів на 115,099
млрд. грн. (на 1 січня 2012 показник становив 99,238 млрд.).
– слабка ресурсна база кредитування, що
характеризується низькою часткою довготермінових ресурсів у депозитному
портфелі банківської системи України;
– зростання вкладень банків у цінні папери, що з однієї
сторони сприяє покриття дефіциту бюджету, а з іншої - стримує кредитування
банками реального сектору економіки тощо.
Особливу роль у вирішенні існуючих проблем має Національний
банк України, а також інші органи державної влади [45].
Так, потрібно продовжувати вжиття заходів з фінансового
оздоровлення банків та стабілізації їх роботи. Удосконалення кредитної політики
вітчизняними банками повинно забезпечити оздоровлення фінансового сектору та
відновлення темпів економічного зростання в Україні. Саме це є головним
завданням в умовах необхідності якнайшвидшого подолання наслідків фінансової
кризи у вітчизняній економіці та запорукою забезпечення її подальшого розвитку
.
Одним з головних завдань, що постають перед керівництвом
банку є правильна розробка кредитної політики. Кредитна політика повинна
охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в
банку, визначати пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів,
які не повинні входити до кредитного портфеля.
Кредитна політика банку повинна бути спрямована як на
зростання обсягів активів, так і на підвищення їх якості.
Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики
кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та
забезпечення надійного захисту інтересів банку, можна вважати за необхідне посилити
вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність
прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх
погашенню, а саме:
– забезпечити юридично грамотне оформлення кредитних угод і
угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в
них прав банку, як заставодержателя і кредитора. Вимагати від позичальника
представлення акту останньої аудиторської перевірки;
– проводити обов’язкове страхування переданих в заставу
цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову
компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів;
– вимагати від позичальників підтвердження наявності і
достатності переданого банку забезпечення, враховувати проведену переоцінку,
його оперативного до оформлення чи зміцнення при необхідності, а також
дострокового повернення кредиту або його частини при не виконанні кредитних
умов і угод по забезпеченню;
– посилити взаємодію економічної, юридичної служби
банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню
боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення;
– з метою підвищення рівня ліквідності забезпечення і
своєчасного повернення кредитів не допускати практики формального підходу до
вказаних процедур, а також перевищення встановлених повноважень при вирішенні
кредитних питань.
Отже, формуючи стратегію розвитку діяльності на ринку
кредитів, кожен банк повинен визначити свої цільові орієнтири для досягнення
найвищої конкурентної позиції на даному ринку. Наведемо основні з них:
– визначити прогнозні обсяги кредитів у цілому по
банківській системі України і на підставі цих даних визначити бажану мінімальну
частку банку на кредитному ринку та постійно утримувати її на зазначеному
рівні;
– зважено підходити до процесу кредитування;
– забезпечити достатній рівень прибутковості кредитних
операцій за рахунок надання кредитних послуг позичальникам із високим кредитним
рейтингом;
– активізувати роботу з погашення кредитів та нарахованих
відсотків;
– максимізувати дохід від кредитних операцій за
допустимого рівня ризику, що приймає на себе банк;
– досягнути та забезпечити прийнятну для банку якість
кредитного портфеля;
– підвищити конкурентоспроможність банку шляхом
досягнення найвищої якості обслуговування клієнтів та застосовуючи новітні
кредитні продукти.
Сьогодні банкам необхідно виходити на якісно інший рівень
розвитку, розширюючи спектр та обсяги своїх продуктів та послуг, зокрема
збільшуючи обсяги кредитування, що в кінцевому результаті призведе до
підвищення фінансової стійкості підприємств та забезпечить зміцнення
банківського сектору і підвищить конкурентоспроможність банків як на
внутрішньому, так і на міжнародних ринках.
Одним із найважливіших чинників підвищення ефективності
діяльності банківських установ в Україні є розробка та запровадження у діючу
практику нових кредитних продуктів. Втім, основними проблемами, що
перешкоджають просуванню на кредитний ринок нових кредитних продуктів для
виробництва є:
– втрата довіри до банківської системи, що веде до зменшення
ресурсної бази банків;
– неможливість забезпечення стовідсоткової безпеки для
електронних продуктів;
– відсутність кваліфікованих спеціалістів;
– відсутність механізму організації ефективної побудови
і фінансування інноваційної діяльності в банківській сфері;
– слабка культура новаторства і управління інноваційною
діяльністю.
Варто зазначити, що необхідність запровадження нових
банківських кредитних продуктів зумовлене в основному трьома причинами:
– розвитком підприємництва та посиленням конкуренції на
ринку;
– кризовими явищами (або загальними, або приватного
характеру) у банківській сфері, що є стимулом до підвищення фінансової
стійкості та конкурентоспроможності банку;
– функціонуванням фінансового ринку в зарубіжних
країнах,що дає інформацію про банківські нововведення за кордоном.
Рівень корисності нового кредитного продукту й ступінь його новизни
визначається рівнем попиту на цей продукт. Кредитний продукт характеризується
набором важливих для позичальника характеристик, а саме, такими показниками, як
«ціна» і «якість». Ціна кредитного продукту - це процентна ставка за кредитом,
а поняття «якість» включає решту його параметрів: кількісні (термін, розмір
кредиту), забезпечення, рівень відповідності задоволення потреб позичальника,
певні пільги для позичальника. Нові кредитні продукти, повинні якнайкраще
забезпечувати досягнення певної мети, - наприклад, заданого рівня
рентабельності і ризику, повноти і якості охоплення сегментів ринку (частки
ринку). Таким чином, кредитний продукт - це конкретний вид кредиту комерційного
банку, який створюється, виходячи з кредитної політики банку і є підсистемою
кредиту, що включає якісні і кількісні характеристики, які базуються на
споживчих перевагах клієнтів [3, с.16]. Всебічне розширення асортименту
кредитних послуг, що загалом визначає ефективність спрямування банківських
позичок на задоволення виробничих потреб, слід вважати одним із визначальних
моментів у практичній діяльності банків.
Однак, ситуація, що нині склалася на кредитному ринку, спонукає банки
до впровадження нових продуктів, нових технологій кредитування реального
сектору. Нині при розробці будь-якого кредитного продукту банкам необхідно
враховувати споживчі переваги і можливості його потенційних позичальників. Якщо
для збільшення привабливості продукту споживачеві не можна зменшити його ціну -
процентну ставку за кредит, то банк може змінити інші його споживчі
характеристики, включаючи саму процедуру кредитування і супроводу. Для кожного
позичальника можлива побудова декількох кредитних портретів залежно від
параметрів кредиту: процентної ставки за кредитом, схеми виплати відсотків і
основного боргу. Кредитний продукт, який матиме оптимальні параметри, як для
кожного конкретного позичальника, дозволить залучити більше надійних
позичальників, так і оптимальні параметри щодо поворотності кредитів для банку,
що дозволить йому збільшити активи. При цьому кожен банк повинен повною мірою
враховувати, що клієнтура банку не буває чимось єдиним,посереднім, а складається
з різних сегментів і під сегментів, для яких потрібний окремий підхід.
На мою думку, найбільший ефект від нового кредитного продукту
досягатиметься через додаткові переваги для суб’єкта господарювання - пільги.
Більший інтерес для суб’єктів господарювання має саме набір супутніх послуг і
переваг, які забезпечують кредиту неповторність і цільовий характер, що
відрізнятиме його від кредитів, наданих на загальних умовах. Надання певних
пільг стимулюватиме зацікавленість суб’єктів господарювання до кредитів, зробивши
їх доступнішими. Це сприятиме підвищенню ефективності кредитних взаємин як
суб’єктів господарювання, так і банків. Збільшення обсягів кредитування
забезпечить виробничий сектор економіки необхідними ресурсами, що приведе до
збільшення не тільки обсягів виробництва, а й до зростання прибутків банків, та
сприятиме формуванню і збереженню тісних довгострокових відносин на
взаємовигідних умовах суб’єктів господарювання і банків. Відповідно, банкам
потрібно звернути увагу на розробку не тільки масових нових кредитних
продуктів, а й надавати поодинокі нові кредитні продукти, як це роблять,
зокрема, банки Канади. Кредитні продукти вони розробляють під потреби та
можливості конкретного клієнта.
Таким чином, вітчизняні банки повинні головний акцент робити не на
особливостях кредитного продукту (його опису), а на перевагах і цінностях, які
матиме клієнт, якщо ним скористається.
Отже, вітчизняним банкам потрібно звернути увагу на зарубіжний досвід
індивідуального підходу до позичальників у плані погашення позик і застосування
процентних ставок за кредит, враховуючи ситуацію в реальному секторі економіці.
Варто зазначити, що бувають інвестиційні проекти, які потребують
великого обсягу ресурсів. Оскільки часто коштів в одного банку недостатньо, то
вирішенням даної проблеми може слугувати мало поширений для кредитного ринку
України такий кредитний продукт, як консорціумний кредит.
Консорціумне кредитування дозволяє банкам акумулювати ресурси для
фінансування великих проектів. Для українських банків, які досить малі як за
міжнародними мірками, так і в зіставленні з великими вітчизняними компаніями,
це дуже важливо. Консорціум дозволяє банкам уникнути надмірної концентрації
ризиків, розподіляючи їх між учасниками консорціуму. В цілому для банківської
системи розвиток консорціумного кредитування сприяє підвищенню її стійкості.
Суть консорціумного кредиту полягає в об’єднанні декількох банків для надання
кредиту, що дозволяє акумулювати необхідний обсяг грошових ресурсів і
розподілити ризики між всіма учасниками угоди. Дрібні банки матимуть можливість
доступу до інвестиційних привабливих секторів економіки, набуваючи певної
частки в кредитуванні. Еластичність даного кредитного продукту дозволяє
інвестувати кошти, отримувати вищі прибутки і збільшувати обсяги кредитування.
В Україні в основному поширений зовнішній ринок консорціумного
кредитування. Основні позичальники - великі банки і великі компанії,
кредиторами ж виступали, як правило,виключно зарубіжні банки. Кредити надавали
в іноземній валюті, а лідируючі позиції по отриманню таких кредитів в Україні
займають іноземні банки. Серед вітчизняних банків створювали консорціум для
кредитування суб’єктів господарювання Ощадбанк і Укрексімбанк. Проте, в умовах
кризи, вітчизняним банкам необхідно розвивати сегмент гривневого консорціумного
кредитування суб’єктів господарювання, яке на сучасному етапі є одним з
найперспективніших способів відновлення кредитування банками економіки, що
посилить вплив кредитних важелів на виробництво. Розвиток консорціумного
кредитування матиме позитивний ефект як для банків, так і для позичальників.
Для банків позитивні тенденції використання консорціумного кредитування
полягають у:
– розширенні кредитної експансії в умовах обмеженості
ресурсів;
– підвищенні конкурентоспроможності банків і збереженні
пріоритетності на кредитному ринку;
– диверсифікації кредитних ризиків і їх мінімізації;
– поліпшенні якості кредитних портфелів учасників і
оцінці позичальника.
Для регіональних позичальників залучення консорціумних
кредитів також має переваги:
– ресурси, що залучаються таким чином, є «довшими» і
«дешевшими»порівняно з традиційними кредитами через диверсифікацію джерел
кредитування;
– позичальник створює кредитну історію у кількох
кредиторів, що надалі сприятиме формуванню довгострокових відносин з цими
банками.
Вексельний кредит може стати досить зручним способом
організації кредитування підприємств за умови активного розвитку та належного
нормативно-правового забезпечення усіх процедур, що супроводжують обіг векселів
в країні. При цьому банк достроково викуповує(тобто обліковує) вексель, а
векселедержателю надається кредит у розмірі суми визначеної номіналом векселя
за мінусом облікового процента та банківської комісії. Спрощення процедури при
такому способі кредитування полягає у тому, що забезпеченням слугує сам
вексель, а оцінка кредитоспроможності позичальника суттєво полегшується за
умови надійності векселедавця.
За подібних умов «комбінована» форма кредитування полягає у
тому, що позичальнику,котрий регулярно користується вексельними кредитами
банку, може бути автоматично відкрита кредитна лінія, величина ліміту за якою
визначається як обсяг середньомісячного, середньоквартального або
середньорічного (залежно від конкретних обставин) обороту даного підприємства
за вексельними операціями. При цьому величина плати за користування кредитною
лінією може бути встановлено на рівні, аналогічному до процентної ставки за
вексельним кредитом або нижчому за неї, що суттєво спрощує процес організації
кредитного забезпечення підприємств.
Ще більш простим способом організації «комбінованого»
кредитування можна вважати поєднання вексельного та револьверного методів
надання позичок. За таких умов сума вексельного кредиту слугує основою для
визначення початкового ліміту видачі позичок, котрими клієнт може користуватися
певний період часу, відповідно до попередньої домовленості із банком про
револьверний кредит (або взагалі без обмежень часу при збереженні певних умов
надійності позичальника). Підприємство може вільно користуватися кредитом в
межах ліміту без додаткових переговорів та оформлень, а періодичне погашення
позичок автоматично відновлює вільний ліміт кредитування. Таким чином,
основними перевагами “комбінованої” форми кредитування слід вважати:
– надання суб’єктам підприємницької діяльності широких
можливостей із маневрування залученими ресурсами з метою оперативних
розрахунків за господарськими операціями;
– створення умов для розвитку довготривалих
партнерських стосунків між банком і підприємствами. Крім розширення асортименту
кредитних продуктів для суб’єктів господарювання,банки повинні прагнути
інтегрувати окремі банківські операції та пропонувати комплексні рішення своїм
клієнтам, що дозволить враховувати весь спектр їхніх індивідуальних потреб.
Комплексні пакети банківських продуктів дозволять банку
збільшити обсяги комісійних доходів за рахунок зростання продаж, а клієнту -
знизити вартість комплексного продукту порівняно з роздрібною ціною на окремі
продукти та послуги, сприятиме його інтеграції в тіснішу багатопрофільну
співпрацю з банком.
Також банки повинні проводити моніторинг задоволення клієнтів
якістю банківських продуктів з урахуванням специфіки функціонування банків на
ринку України. Перевагою такого методу для банку є оперативне отримання
інформації про якісний склад власних продуктів, їхні основні переваги та
недоліки для виробничого сектору. Окрім нових продуктів банкам також варто
підвищувати якісний рівень вже існуючих продуктів і технологій.
Таким чином, для підвищення ефективності банківського
кредитування та його впливу на стимулювання розвитку реального сектору
економіки банкам необхідно не тільки розширити спектр нових кредитних продуктів
для суб’єктів господарювання через адаптацію зарубіжних кредитних технологій і
продуктів до вітчизняної практики кредитування,а й удосконалювати діючу
практику кредитування. Загалом, проаналізовані вище, кредитні продукти
банківських установ для суб’єктів підприємницької діяльності свідчать про
необхідність посилення діяльності банків в частині адаптації світового досвіду
до діючої практики - з одного боку, а з іншого - потребують подальшого
удосконалення вже освоєних вітчизняними банками методів провадження
кредитування. Нині, в умовах функціонування в Україні банків з іноземним капіталом
з більш професійними менеджерами, складнішими продуктами та послугами, саме
такі підходи до розширення асортименту та покращення якостей кредитних
продуктів, набувають особливої актуальності, оскільки дозволять посилити
конкурентні переваги вітчизняних банків.
Перегляд формування системи управління кредитним ринком
незалежної України засвідчує, що її фундаментом є така модель: проведення
монетарної політики та пруденційного нагляду за банківськими установами
закріплено за Національним банком України, а розробку політики та здійснення
нагляду на ринку кредитів небанківських установ - за Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг.
З точки зору створення та функціонування основних регуляторів
кредитного ринку система є досить упорядкованою, а функції органів управління
при певному їх коригуванні у цілому відповідають функціям органів
грошово-кредитного регулювання розвинених країн світу.
Водночас взаємодія регуляторів кредитного ринку України має
досить формальний та фрагментарний характер. Про це свідчать досить показові
проблеми, які до сьогодні не вирішені.
. Відсутність єдиного розробника загальної стратегічної
політики на ринку банківських та небанківських кредитів.
Шляхи вирішення: посилити важелі впливу Національного банку
на кредитний ринок в цілому шляхом виведення Нацкомфінпослуг із підпорядкування
уряду до центрального банку, в якого є необхідна наукова та матеріальна база.
. Відсутність єдиної політики рефінансування Національним
банком України установ банківського та небанківського типу, що здійснюють
кредитно-депозитні операції.
Шляхи вирішення: створення системи рефінансування кредитних
спілок. У процесі запровадження механізмів рефінансування кредитних спілок
необхідно розробити ряд заходів, спрямованих на уніфікацію інформації,
створеної учасниками кредитного ринку, та упередження зловживань кредитами
рефінансування з боку як банківських установ, так і кредитних спілок.
. Відсутність єдиної статистичної бази про операції на
кредитному ринку України.
Шляхи вирішення: інформацію про кредитні операції банківських
та небанківських установ слід оприлюднювати в одному статистичному виданні,
наприклад у Бюлетені Національного банку України. Це дозволить відслідковувати
всі процеси, що відбуваються на кредитному ринку, у цілісному вигляді та
мінімізувати ризики під час прийняття управлінських рішень у сфері
грошово-кредитного регулювання.
Розділ 4. Охорона праці
Об’єктом аналізу якості робочих місць є бухгалтерський відділ
ТОВ «Дарвін», який здійснює оптову торгівельну діяльність. ТОВ «Дарвін»
здійснює реалізацію природної лікарської сировини, яку закуповує в
Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій областях та торгівлю готовими
рослинними препаратами виробництва фармацевтичних заводів України.
ТОВ «Дарвін» провадить оптово-торгівельну діяльність та
розміщується за адресою вул.Робоча, 53-А (офіс та виставкова зала) та має
склади на вул.Шмідта.
Об’єктом дослідження в даному розділі є якість робочих місць
працівників відділу бухгалтерії на ТОВ «Дарвін». Виходячи з цього, предметом дослідження
є охорона праці на робочому місці бухгалтера.
Робота бухгалтера за фізичними ознаками не видається важкою і
напруженою. За класифікацією видів робіт ця робота належить до категорії Іа −
до якої належать роботи, які виконуються сидячи та не потребують фізичного
напруження (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва та
ін.).
У бухгалтерському відділі ТОВ «Дарвін» налічується 4 робочих
місць: головного бухгалтера (на рисунку 4.1 показано цифрою 1), бухгалтера (2),
помічника бухгалтера (практиканта) (3), маркетолога (4). У приміщенні
знаходяться 4 ПЕОМ, поєднаних у мережу, ксерокс, телефон. Розташування робочих
місць у приміщенні та джерел світла.
Основні напрями, за якими оцінювалась якість робочих місць
працівників бухгалтерського відділу ТОВ «Дарвін» це:
− кількість робочих місць з ПЕОМ та розташування ПЕОМ
відносно одне одного;
− характеристики мікроклімату (температура, вологість,
швидкість руху повітря);
− вентиляція;
− вимоги до режимів праці та відпочинку;
− пожежна безпека.
Рисунок4.1 − План-схема бухгалтерського відділу ТОВ
«Дарвін» та система освітлення в ньому
.Кількість робочих місць з ПЕОМ та розташування ПЕОМ.
Під час роботи у бухгалтерському відділі основним негативним джерелом впливу
на організм людини є ПЕОМ, організаційна та офісна техніка. Основні шкідливі та
небезпечні фактори, що можуть впливати на організм людини під час роботи з
персональним комп’ютером (ПК), такі: підвищений рівень електромагнітних
випромінювань; підвищений рівень іонізуючих випромінювань; підвищений рівень
статичної електрики; підвищена напруженість електростатичного поля; підвищена
чи понижена іонізація повітря; підвищена яскравість світла; пряма і відбита
блискітливість; підвищене значення напруги в електромережі, замикання якої може
статися крізь тіло людини; статичні перевантаження кістково-м’язового апарату
та динамічні локальні перевантаження м’язів кистей рук; перенапруження зорового
аналізатора; розумове перенапруження; емоційні перевантаження; монотонність
праці. ВДТ на основі електронно-променевих трубок також є джерелом декількох
видів електромагнітного випромінювання, зокрема мікрохвиль нетеплової
інтенсивності [23, с.35-40].
Стандартні вимоги до організації роботи з електронно-обчислювальними машинами
здійснюють відповідно до стандарту ДСанПІН 3.3.2.007-98 [16], випущеному
Міністерством охорони здоров’я України. У зазначеному документі наведено вимоги
до виробничих приміщень, вимоги до параметрів виробничого середовища з ПЕОМ,
гігієнічні вимоги до організації і розміщення робочих місць, вимоги до режимів
праці та відпочинку, вимоги до профілактичних медичних оглядів тощо.
Кількість робочих місць з ПЕОМ у відділі бухгалтерії складає 4, площа
приміщення −
, на одне робоче місце припадає 
при нормативі 
.
Висота стелі у приміщенні − 2,6м, об’єм приміщення
, на одне робоче місце припадає 
при нормативі 
.
Розташування комп’ютерів відносно одне одного повинно також відповідати
певним нормативам. Наприклад, 
− відстань між рядами робочих місць повинна бути більшою за 1м (у
ТОВ «Дарвін» ця відстань складає 1,8м); 
− відстань між бічними поверхнями комп’ютерів повинна бути
більшою ніж 1,2м (до бічної поверхні комп’ютера маркетолога бічна поверхня
комп’ютера помічника бухгалтера розташована на відстані 3,6м); 
− відстань між тильною стороною
одного комп’ютера та екраном іншого повинна бути не меншою, ніж 2,5м (такого
розташування комп’ютерів немає). За даними результатів обстеження приміщення
бухгалтерії ТОВ «Дарвін» порушення норм охорони праці стосовно розташування
комп’ютерів немає.
.Характеристики мікроклімату.
Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність чинить
мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють
умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін
працюючих з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної
вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину,
та інтенсивності теплового (інфрачервоного) опромінення. Вологість повітря
істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість
випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості
покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість
спричинює висихання слизових оболонок дихальних шляхів. Рухомість повітря
визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У
жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 350С рух
повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури
рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, нагріваючи його.
Вимоги до параметрів мікроклімату викладено у Санітарних нормах
мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99, затвердженому постановою
МОЗ України [61], в якому наведено вимоги до параметрів мікроклімату,
оптимальні умови мікроклімату, допустимі умови мікроклімату, вимоги до засобів
поліпшення мікроклімату, загальні вимоги до методів вимірювання параметрів
мікроклімату. Окремі вимоги до параметрів мікроклімату наведено в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1 − Вимоги до параметрів мікроклімату приміщень
|
Пора року
|
Категорія праці
|
Температура
повітря, 0С
|
Відносна вологість,
%
|
Швидкість руху
повітря, м/с
|
|
|
оптимальна
|
допустима нижня
межа
|
допустима верхня
межа
|
|
|
|
холодна
|
Легка Іа
|
22-24
|
18
|
25
|
60-40
|
0,1
|
|
Легка Іб
|
21-23
|
17
|
25
|
60-40
|
0,1
|
|
Середньої важкості
ІІа
|
19-21
|
15
|
24
|
60-40
|
0,2
|
|
Середньої важкості
ІІб
|
17-19
|
13
|
23
|
60-40
|
0,2
|
|
Важка ІІІ
|
16-18
|
12
|
20
|
60-40
|
0,3
|
|
тепла
|
Легка Іа
|
23-25
|
20
|
30
|
60-40
|
0,1
|
|
Легка Іб
|
22-24
|
19
|
30
|
60-40
|
0,2
|
|
Середньої важкості
ІІа
|
21-23
|
17
|
29
|
60-40
|
0,3
|
|
Середньої важкості
ІІб
|
20-22
|
15
|
29
|
60-40
|
0,3
|
|
Важка ІІІ
|
18-20
|
13
|
28
|
60-40
|
0,4
|
Для офісних приміщень рекомендованими є такі параметри
мікроклімату:
− взимку: температура − 22-240С,
вологість 40-60%, швидкість руху повітря − 0,1м/с;
− влітку: температура − 23-250С,
вологість 40-60%, швидкість руху повітря − 0,1м/с;
У приміщенні бухгалтерії під час обстеження температура
повітря складала 200С, вологість − 30%, тобто і температура і
вологість були нижчими, ніж є оптимальним, швидкість руху повітря дорівнювала
0,05м/с. Однак при цьому температура повітря лежала в допустимих межах. Отже, у
даному приміщенні необхідно посилити вологість, збільшити швидкість руху
повітря та довести температуру приміщення до оптимальних значень.
Для підтримки допустимих значень мікроклімату та концентрації
позитивних і негативних іонів необхідно передбачити установки або прилади
зволоження та/або штучної іонізації, кондиціонування повітря.
3.Вентиляція. Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів,
призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах
обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного
середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання
вентиляції − вилучити із приміщення забруднене, вологе або нагріте
повітря та подати чисте і свіже. Вентиляція може бути природною та штучною,
також може здійснюватись кондиціювання [25, с.74].
Кондиціонування повітря − це створення та автоматичне
підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються за певною програмою
метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими для працівників чи для
нормального перебігу технологічного процесу. Кондиціонування повітря може бути
повним та неповним. Повне кондиціонування повітря передбачає регулювання
температури, вологості, швидкості руху повітря, а також можливість його
додаткового оброблення (очищення від пилу, дезінфекції, дезодорації,
озонування). При неповному кондиціонуванні регулюється лише частина параметрів
повітря.
Кондиціонування повітря здійснюється кондиціонерами, які поділяються на
центральні та місцеві. Центральні кондиціонери призначені для обслуговування
великих за розмірами приміщень. Оброблення повітря відбувається в одному
центрі, що розташований поза приміщеннями, в яких здійснюється кондиціонування
і зв’язаного з останніми каналами для подачі та рециркуляції повітря. Місцеві
кондиціонери мають малу продуктивність і обладнуються безпосередньо в невеликих
приміщеннях.
Нормативи охорони праці стосовно вентиляції та кондиціонування
викладено в ДБН Б.2.5.-67-2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування» [40],
в яких характеризуються: параметри внутрішнього та зовнішнього повітря,
опалення та внутрішнє теплопостачання; вентиляції, повітряного опалення та
кондиціонування, охолодження повітря; холодопостачання, очищення та розсіювання
шкідливих речовин викидного повітря; енергоефективності та енергозбереження,
електропостачання та автоматизації.
Відповідно до п.7.9.3 допускається оснащувати безпосередньо приміщення
обладнанням для вентиляції та кондиціонування, якщо витрата повітря не перевищує
5000 м3/год. Для житлових приміщень та приміщень з тимчасового перебування
людей (окрім тих, в яких не допускається рециркуляція) дозволяється розміщення
автономних моноблочних кондиціонерів із зовнішнім відведенням конденсату.
Приміщення бухгалтерії оснащене кондиціонером Carrier 42HSR010/38HSR10,
що може обслуговувати приміщення площею 25м2, та працює в двох режимах:
охолодження (2,5кВТ/0) та теплопродуктивність (2,7 кВТ/0). Мінімальний
повітропотік для даного кондиціонера складає 600м3/год., максимальний −
2500м3/год. Конденсат має зовнішнє відведення. Очищення кондиціонера, який має
подвійні фільтри, здійснюється відповідно до керівництва з експлуатації −
двічі на рік. Оскільки площа приміщення бухгалтерії складає 32м2, то оснащення
кондиціонером даного типу є недостатнім і необхідною є зміна моделі
кондиціонера, наприклад, на модель 42HSR012/38HSR12.
.Вимоги для режимів праці та відпочинку.
При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень,
підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується
кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується
кровопостачання мозку (у 8-10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова
діяльність дуже тісно пов’язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів
зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової
діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів тощо)
напруженість органів чуття зростає в 5-10 разів.
Особливості операторської діяльності значно змінили працю людини.
Зросла напруженість праці, тому що перед оператором постає завдання керувати
все більшою кількістю об'єктів та параметрів. Людина має справу не з прямим
спостереженням, а з інформаційним відображенням. Зростають вимоги до точності,
швидкості та надійності дій людини, до швидкості психологічних процесів.
Трудова діяльність супроводжується значними витратами нервово-емоційної та
розумової енергії. Ускладнилась проблема узгодження умов праці, конструкції
устаткування з психологічними та фізіологічними можливостями людини [25, с.24].
Вимоги до режимів праці та відпочинку для працівників, що роблять на
ПЕОМ, нормуються ДСанПІН 3.3.2.007-98 [16], випущеному Міністерством охорони
здоров’я України. Відповідно до п.5.7 цього стандарту працівник бухгалтерії
може вважатись оператором електронно-обчислювальних машин - таким, що виконує
роботу яка пов’язана з обліком інформації одержаної з ВДТ за попереднім
запитом, або тієї, що надходить з нього, супроводжується перервами різної
тривалості, пов’язана з виконанням іншої роботи і характеризується як робота з
напруженням зору, невеликими фізичними зусиллями, нервовим напруженням
середнього ступеня та виконується у вільному темпі. Інші вимоги до режимів
праці та відпочинку викладено у таблиці 4.2.
Таблиця 4.2 − Вимоги до режимів праці та відпочинку оператора ЕОМ
за ДСанПІН 3.3.2.007-98
|
Вимога
|
За ДСанПІН
3.3.2.007-98
|
Фактично у
бухгалтерії ТОВ «Дарвін»
|
|
Тривалість робочого
дня
|
|
8 годин, з 9.00 до
18.00
|
|
Тривалість обідньої
перерви
|
|
1 година, з 13.00
до 14.00
|
|
Тривалість безперервної
роботи на ЕОМ
|
не більш як 4
години
|
4 години
|
|
Додаткові перерви
|
15 хв. кожні 2
години
|
не передбачено
|
Зважаючи на високий рівень напруженості праці, у бухгалтерії
доцільно ввести додаткові перерви роботи на комп’ютері − по 15хв. кожні 2
години, як це передбачено санітарними нормами.
.Пожежна безпека.
Забезпечення пожежної безпеки − це один із важливих
напрямків щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства і
навколишнього середовища. Для успішного проведення дієвих упереджувальних
заходів у виробничій сфері та у країні загалом, важливо знати основні причини
пожеж. До небезпечних чинників пожежі, що можуть діяти на людей та матеріальні
цінності, належать:
- токсичні продукти горіння;
- вогонь;
- підвищена температура навколишнього
середовища;
- дим;
- знижена концентрація кисню.
Вимоги до забезпечення пожежної безпеки викладено у Пожежна безпека
об’єктів будівництва: ДБН В.1.1.7 [44].
Приміщення ТОВ «Дарвін» оснащені: автоматичною системою пожежної
сигналізації, яка розроблена на базі системи «Algorex» з використанням адресних
пожежних оповісників та газоаналізаторів; первинними засобами пожежогасіння,
які встановлені у виставковій залі, на відстані 5м від приміщення бухгалтерії.
Ступінь вогнетривкості будівлі - ІІ.
Протипожежне водопостачання включає:
- внутрішнє водопостачання - в будівлі
встановлено пожежний кран, діаметром 50мм, укомплектованих пожежними рукавами
діаметром 51мм, пожежними стволами РС-50 та вогнегасниками ВВК-3,5 згідно норм
належності. Тиск у внутрішньому трубопроводі складає 4,5Мпа;
- зовнішнє водопостачання - джерелом
протипожежного постачання служить міська кільцева мережа водопостачання та
забезпечується від пожарного гідранту, який розташований по вул.Робоча в районі
будинку №51. Тиск в мережі - 4 Мпа.
Таким чином, у приміщенні бухгалтерії ТОВ «Дарвін» виявлено
наступні порушення у системі охорони праці: незначні порушення стандартів
мікроклімату, недостатність кондиціонування та вентиляції, порушення режиму
праці та відпочинку. Кількість комп’ютерів у приміщенні та їх розміщення та
заходи протипожежної безпеки дотримано.
Висновки
На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах
трансформації національної економіки, серед проблем, пов’язаних з виходом
України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної
кредитної системи. Саме кредитний ринок забезпечує отримання фінансових
ресурсів суб’єктами господарювання в умовах їх дефіциту. Кредитний ринок
виконує важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і
перетворення їх у реальний капітал, здійснюючи різноманітні кредитні,
інвестиційні та інші операції і забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в
додаткових ресурсах.
Серед суб’єктів фінансово-господарської діяльності
фінансово-кредитні установи - це саме тою групою суб’єктів, яка повинна бути
спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також
якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на
фінансовому ринку.
Кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості
робочих місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а
також забезпечують економічну стабільність. У процесі управління кредитною
діяльністю об’єктами є не лише кожна окрема кредитна операція, а й сукупність
усіх наданих кредитів з їх взаємовпливом і взаємозалежністю, тобто кредитні
портфелі установ.
Розвиток небанківських фінансово-кредитних установ є
несталим. Зростання у цьому секторі кредитного ринку якщо й відбувається, то
сповільнено. Особливо загрозливе становище сталося для кредитних спілок, активи
яких за три роки зменшилися на 40% при зростанні загальної кількості членів
більш ніж у два рази. Основним напрямом кредитування кредитними спілками є
споживче кредитування, що й не дивно, якщо врахувати, що основними позичальниками
кредитних спілок є фізичні особи. Ломбарди та фінансові компанії поступово
нарощують активи, тоді як лізингові компанії − згортають. Відтак,
основними суб’єктами кредитного ринку є банки.
Розвиток банків в 2011-2013 роки характеризується динамічним
зростанням основних економічних показників його діяльності. Спостерігається
зростання активів банку, кількість наданих кредитів, серед яких перевагу
надавили короткостроковим кредитам у національній валюті та сектору
нефінансових корпорацій. Відбулося зменшення ставки рефінансування та
зростанням грошової маси.
Виявлені негативні тенденції розвитку кредитного ринку як то:
зростання частки проблемних кредитів у сукупному кредитному портфелі
банківської системи України; зменшення активності кредитної діяльності;
зростання вкладень банків у цінні папери; слабка ресурсна база кредитування;
зменшення кредитної активності банків стосовно кредитування фізичних осіб.
Для удосконалення функціонування кредитного ринку України
запропоновано: посилити важелі впливу Національного банку на кредитний ринок в
цілому шляхом виведення Нацкомфінпослуг із підпорядкування уряду до
центрального банку, в якого є необхідна наукова та матеріальна база; створити
систему рефінансування кредитних спілок; інформацію про кредитні операції
банківських та небанківських установ слід оприлюднювати в одному статистичному
виданні, наприклад у Бюлетені Національного банку України. Це дозволить
відслідковувати всі процеси, що відбуваються на кредитному ринку, у цілісному
вигляді та мінімізувати ризики під час прийняття управлінських рішень у сфері
грошово-кредитного регулювання.
Список використаної літератури
1. Арбузов С.Г. Банківська енциклопедія [Текст]/
С.Г. Арбузов, Ю.В. Колобов, В.І. Міщенко, С.В. Науменкова. − К.: Центр
наукових досліджень Національного банку України : Знання, 2011. − 504с.
2. Арбузов С.Г. Стан і перспективи розвитку
грошово-кредитного ринку України [Текст]/ С.Г. Арбузов, О.А. Щербакова // Вісник Національного
банку України. − 2012. − №6. − С.3-8
. Банківський менеджмент: Навч.посіб. [Текст]/ за ред. О.А. Кириченка. - К.: Знання-Прес, 2008. - 438с.
. Банківські операції: Підруч. [Текст]/ За ред. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав’янської.
- К.: Знання, 2006. - 727с.
. Большой экономический словарь [Текст]/ Под. ред. А.Н. Азрилияна. − 4-е изд., доп.и перераб. − М.: Институт новой
экономики, 1999. −1248с.
. Борисов А.Б. Большой экономический словарь [Текст]. Издание 2-е перераб. и доп. − М.: Книжный мир, 2007. −
860с.
. Васильченко З.М. Структурні диспропорції у
розвитку банківської системи України [Текст]/ З.М. Васильченко // Фінанси України. -
2010.- №9.- C.140-151.
. Васюренко О.В. Банківські операції:
Навч.посіб. [Текст]/ О.В. Васюренко. - 4-ге вид., випр. і доп.. - К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2007. - 455с.
9. Вовчак О. Кредит у системі макроекономічної рівноваги [Текст]/ О. Вовчак,
М. Могильницька // Вісник НБУ. -
2012. - №2. - С.28-33.
10. Вовчак О.Д. Банківська справа: Навч.посіб.
[Текст]/ О.Д.Вовчак, Н.М. Рущишин. - Львів: Новий світ. − 2008. - 560с.
. Воробйова О.І. Економічний потенціал банків
України: теоретико-методологічні основи [Текст]/ О.І. Воробйова // Інвестиції:
практика і досвід. - 2010. - №23. - С.36 -40.
12. Воронкова А.А. Проблеми банківського кредитування товаровиробників в
Україні [Текст]/ А.А. Воронкова, Л.В. Куцина // Сучасне банківництво -
проблеми та перспективи розвитку. - 2010. - С.33-37.
. Герасимович А.М. Основи банківської справи:
Підруч. [Текст]/ А.М. Герасимович,
М.Д. Алексеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко. - К.: КНЕУ, 2004.
- 599с.
14. Грушко В.І. Банківський нагляд: Навч.посіб.
[Текст]/ В.І. Грушко, С.М. Лаптєв, О.С. Любунь, К.Є. Раєвський. - К.: ЦУЛ,
2004. - 264с.
15. Д’яконов А.М. Оптимізація ризику кредитного портфеля банку [Текст] / А.М. Д’яконов // Наука й економіка. - 2011. - №2. - С.36-48.
16. Державні санітарні
правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами
електронно-обчислювальних машин ДСанПІН 3.3.2.007-98
<http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=2445>. − К.: МОЗ України, 1998.
17. Дзюблюк О.В.
Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин: Монограф. [Текст]/ О.В. Дзюблюк
- Тернопіль: Тернопіль, 1996. - 140с.
18. Дзюблюк О.В.
Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового
реформування економіки: Монограф. [Текст] / О.В. Дзюблюк
. - К.: Поліграфкнига, 2000. - 512с.
19. Динаміка зміни
офіційного курсу [ USD ] / [ UAH ] [
. Доунс Дж.
Финансово-инвестиционный словар [Текст]/ Дж. Доунс, Дж. Гудман;
пер. 4-го перераб. и доп. англ. изд. − М.: ИНФРА-М, 1997. − 586с.
. Енциклопедія
банківської справи України [Текст]/ редкол. В.С. Стельмах
(голова) та ін. − К.: Молодь, Ін Юре, 2001. − 680с.
22. Євтух Л.Б.
Механізм кредитування та перспективи його розвитку в Україні [Текст] / Л.Б.
Євтух // Вісник Української академії банківської справи: зб. наук. праць. -
2003. - №2. - С.68-71.
. Єлін О.
Підступність електронних «друзів» [Текст]/ Інформаційний бюлетень з охорони праці. - К,
2007. − №4 (46). - С.35-40.
24. Жарковская Е.П.
Банковское дело : Учеб. - 3-е изд., испр. и доп. [Текст]/ Е.П. Жарковская.
- М.: Омега-Л, 2005. - 440с.
. Жидецький
В.Д. Охорона праці користувачів комп’ютерів [Текст]/ В.Д. Жидецький.
− Львів: Афіша, 2000. − 122с.
26. Івасів Б.С.
Гроші та кредит: Підручник [Текст]/ Б.С. Івасів . - Національний
банк України. М-во освіти і науки України. Тернопільська академія народного
господарства. - 2-е вид., змін. і допов. - Тернопіль : Карт-бланш, 2005. -
527с.
27. Капран В.І.
Банківські операції: Навч.посіб. [Текст]/ В.І. Капран, М.С. Кравченко, О.К.
Коваленко, С.І. Омельченко. - К.:ЦУЛ, 2006. - 208с.
28. Карпенко Г.В. Кредитна
діяльність вітчизняних банків та можливості їх інтеграції до світової
фінансової системи [Текст]/ Г.В.Карпенко // Фінанси України. - 2008. - №2. -
С.89-96.
29. Касьянова В.Ю.
Кредитний портфель банків України в умоваx економічної кризи [Текст]/ В.Ю.
Касьянова, З.М. Карасьова // Наука й економіка. - 2011. - №3. - С.57-60.
. Кириченко О.А.
Банківський менеджмент: Навч.посіб. [Текст] / О.А. Кириченко, І.В. Геленко,
С.Л. Роголь та ін.; за ред. О.А. Кириченка.
- 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 438с.
. Косова Т.Д.
Банківські операції: Навч.посіб. [Текст]/ Т.Д. Косова, О.Р. Циганов.
- К.: ЦУЛ, 2008. - 372с.
. Коцовська Р.
Банківські операції (курс лекцій) [Текст]/ Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г.
Табачук та інші. - Л.:Центр Європи», 1997. − 146с.
33. Кредитна
діяльність депозитних копорацій
34. Лаврушин О.И.
Банковское дело: Учеб.пособ. [Текст]/ О.И. Лаврушин. - 3-е изд.,
доп. - М.: КНОРУС, 2007. - 264с.
35. Лагутін В.Д.
Кредитування: теорія і практика: Навч.посіб. [Текст]/ В.Д. Лагутін.
- К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 215с.
. Маконнелл К.Р.
Аналітична економіка: принципи, проблеми і політика. Макроекономіка [Текст]/
К.Р. Маконнел, С.Л. Брюс; пер. 13-го англ. вид. Львів: просвіта, 1997. −
671с.
. Монетарна
політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін [Текст]
/ За ред. В.С. Стельмаха. − К.: Центр наукових
досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2009. − 404с.
. Мороз А.М.
Банківські операції: Підруч. [Текст] / А.М. Мороз, M.I. Савлук,
М.Ф. Пуховкіна та ін.; за ред. д.е.н., проф. А.М. Мороза.
- 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2008. - 608с.
. Мосорик А.О.
Банківська система України : проблеми галузі [Текст]/ А.О. Мосорик
// Цінні папери України. - 2010. - №48. - С.30-31.
. Опалення,
вентиляція та кондиціонування: ДБН Б.2.5.-67-2013. − К.: МРРБЖКГ, 2013. −
146с.
. Oсновнi
показники діяльності банків України
. Остапишин Т.П.
Основи банківської справи: Курс лекцій [Текст]/ Т.П. Остапишин. - К.: МАУП,
1999. - 112с.
43. Пахомов В.І.
Гроші та кредит: Навч.-метод.посіб. [Текст]/ В.І. Пахомов, Л.В. Стрільчук. -
К.: МАУП, 2004. - 56 с.
. Пожежна
безпека об’єктів будівництва: ДБН В.1.1.7 − 2002 - К.: Держбуд України,
2003. - 33с.
. Правила
охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин: Наказ
Державного Комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого
нагляду №65 від 26.03.2010
46. Прилуцький
О.В. Організаційно-правові засади діяльності банків в Україні 2008 р. / О.В.
Прилуцький.
47. Про банки і
банківську діяльність: Закон України
. Про деякі
питання регулювання грошово-кредитного ринку: постанова Правління НБУ №241 від
20.06.2013р.
. Про
процентну політику Національного банку України: положення, затверджене
постановою Правління НБУ № 389 від 18.08.2004р.
50. Про регулювання
Національним банком України ліквідності банків України: положення, затверджене
постановою Правління НБУ№ 259 від 30.04.2009р.
51. Прокопенко
І.Ф. Основи банківської справи: Навч.посіб. [Текст]/ І.Ф. Прокопенко, В.І.
Ганін, В.В. Соляр, С.І. Маслов. - К.:ЦУЛ, 2005. - 410с.
. Райзберг Б.А.
Современный экономический словарь [Текст]/ Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский,
Е.Б. Стародубцева. − М.: ИНФРА-М, 1996. − 496с.
53. Річні звіти
НБУ
. Розенберг Д.М.
Бизнес и менеджмент. Терминологический словарь [Текст]/ Д.М. Райзберг.
− М.: ИНФРА-М, 1997. − 464с.
55. Романишин В.О.
Центральний банк і грошово-кредитна політика : Навч. посіб. [Текст]/ В.О.
Романишин, Ю.М. Уманців. - К.: Атіка, 2005. - 480 с.
56. Рясниx Є.Г.
Система управління кредитним портфелем у комерційному банку [Текст]/ Є.Г.
Рясниx, А.А. Понамарьов, М.О. Микитин // Вісник Хмельницького національного
університету. - 2012. - № 2. - С. 146 - 150.
57. Савлук М.Т.
Вступ до банківської справи [Текст]/ М.Т. Савлук, А.М. Мороз., А.М. Коряк. - К.:
«Лібра», 1998р.
. Савченко
Т.Г. Кредитний ринок: сутність, структура та інструменти [Текст]// Проблеми і
перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць. − Вип.
31. − Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2011. − С.257-266.
59. Самоловик Р.Ф.
Аналіз стану кредитного портфеля банків в сучасниx умоваx [Текст]/ Р.Ф.
Самоловик, Р.В. Яковенко // Економічний простір. - 2011. - № 1. - С. 243 - 245.
. Самуельсон Пол.Э.
Экономика [Текст]/ Пол.Э. Самуэльсон, Д. Вилья Нордхаус;
пер. с англ.: 16-е изд. − М.: «Вильямс», 2000. − 688с.
. Санітарні
норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99. − К.: МОЗ
України, 1999.
. Словарь
современной экономической теории Макмиллана [Текст]. − М.: ИНФРА-М, 1997. − 608с.
. Словарь
современных экономических и правовых терминов [Текст]/ Под.
ред. В.Н. Шимова, В.С. Каменкова. − Мн.:
Амалфея, 2002. − 816с.
64. Снігурська
Л.П. Банківські операції і послуги : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Текст]/ Л.П. Снігурська- К.: МАУП, 2006. - 456 с.
. Современный
финансово-кредитный словарь [Текст]/ под. общ. ред. М.Г. Лапусты,
П.С. Никольского. − М.: ИНФРА-М, 2002. − 567с.
66. Статистичні
випуски НБУ
67. Сусіденко В.
Принципи банківського кредитування: зміст і реалізація в кризових умовах [Текст]/ В.
Сусіденко // Банківська справа. - 2010. - № 3. - С. 37-39.
68. Ходаківська
В.П. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. [Текст] / В.П.
Ходаківська, О.Д. Данілов. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001.- 501 с.
69. Череп А.В.
Банківські операції : Навч. посіб. [Текст]/ А.В. Череп, О.Ф. Андросова. - К.: Кондор,
2008. - 410 с.
70. Шевченко Р. І.
Кредитування і контроль : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. [Текст]/ Р.І. Шевченко. - К.: КНЕУ, 2002. - 183 с.
71. Шевченко Р.І.
Банківські операції : Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисцип. [Текст]/ Р.І. Шевченко. - К.: КНЕУ, 2000. - 160 с.
72. Шиян Д.
Банківське кредитування та економічна динаміка [Текст]/ Д.
Шиян // Банківська справа. - 2011. - №1. - С.27-38.
. Школьник І.О.
Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегія розвитку: Монографія [Текст]/ І.О. Школьник.
− Суми: УАБС НБУ, 2008. − 348с.
Додаток А
Таблиця А1 - Основні показники діяльності банків України
|
№ з/п
|
Назва показника
|
01.01.2010
|
01.01.2011
|
01.01.2012
|
01.01.2013
|
|
11.
|
Кількість
зареєстрованих банків
|
198
|
197
|
194
|
198
|
|
22.
|
Виключено з
Державного реєстру банків з початку року
|
7
|
6
|
6
|
0
|
|
33.
|
Кількість банків,
що знаходиться у стадії ліквідації
|
13
|
14
|
18
|
21
|
|
44.
|
Кількість банків,
що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій
|
184
|
182
|
176
|
176
|
|
44.1
|
з них: з іноземним
капіталом
|
53
|
51
|
55
|
53
|
|
44.1.1
|
у т.ч. зі 100%
іноземним капіталом
|
17
|
18
|
20
|
22
|
|
55.
|
Частка іноземного
капіталу у статутному капіталі банків, %
|
36.78
|
35.8
|
40.6
|
41.9
|
|
АКТИВИ
|
|
II.
|
Активи банків
|
926 086
|
880 032
|
942 088
|
1054 280
|
|
Загальні активи (не
скориговані на резерви під активні операції)
|
973 332
|
1001 626
|
1090 248
|
1211 540
|
|
11.
|
Готівкові кошти та
банківські метали
|
20 668
|
21 725
|
26 749
|
27 008
|
|
22.
|
Кошти в
Національному банку України
|
18 768
|
23 337
|
26 190
|
31 310
|
|
33.
|
Кореспондентські
рахунки, що відкриті в інших банках
|
40 406
|
51 323
|
67 596
|
78 395
|
|
44.
|
Кредити надані
|
792 244
|
747 348
|
755 030
|
825 320
|
|
з них:
|
|
44.1
|
кредити, що надані
суб`єктам господарювання
|
472 584
|
474 991
|
508 288
|
580 907
|
|
44.2
|
кредити, надані
фізичним особам
|
268 857
|
222 538
|
186 540
|
174 650
|
|
№ з/п
|
Назва показника
|
01.01.2011
|
01.01.2012
|
01.01.2013
|
01.01.2013
|
|
55.
|
Довгострокові
кредити
|
507 715
|
441 778
|
420 061
|
426 430
|
|
55.1
|
з них:
довгострокові кредити суб`єктам господарювання
|
266 204
|
244 412
|
262 199
|
290 348
|
Прострочена
заборгованість за кредитами
|
18 015
|
69 935
|
84 851
|
79 292
|
|
77.
|
Вкладення в цінні
папери
|
40 610
|
39 335
|
83 559
|
87 719
|
|
88.
|
Резерви під активні
операції банків
|
48 409
|
122 433
|
148 839
|
157 907
|
|
% виконання
формування резерву
|
100.1
|
100.05
|
100.01
|
100.00
|
|
ПАСИВИ
|
|
III.
|
Пасиви, усього
|
926 086
|
880 302
|
942 088
|
1054 280
|
|
11.
|
Власний капітал
|
119 263
|
115 175
|
137 725
|
155 487
|
|
11.1
|
з нього: сплачений
зареєстрований статутний капітал
|
82454
|
119 189
|
145 857
|
171 865
|
|
11.2
|
Частка капіталу у
пасивах
|
12.9
|
13.1
|
14.6
|
14.7
|
|
22.
|
Зобов’язання банків
|
806 823
|
765 127
|
804 363
|
898 793
|
|
з них:
|
|
22.1
|
кошти суб’єктів
господарювання
|
143 928
|
115 204
|
144 038
|
186 213
|
|
22.1.1
|
з них: строкові
кошти суб’єктів господарювання
|
73 352
|
50 511
|
55 276
|
74 239
|
|
22.2
|
кошти фізичних осіб
|
213 219
|
210 006
|
270 733
|
306 205
|
|
22.2.1
|
з них: строкові
кошти фізичних осіб
|
175 142
|
155 201
|
206 630
|
237 438
|
|
Довідково:
|
|
11
|
Регулятивний
капітал
|
123 066
|
135 802
|
160 897
|
178 454
|
|
22
|
Достатність
регулятивного капіталу (Н2)
|
14.01
|
18.08
|
20.83
|
18.90
|
|
№ з/п
|
Назва показника
|
01.01.2011
|
01.01.2012
|
01.01.2013
|
01.01.2013
|
|
33
|
Доходи
|
122 580
|
142 995
|
136 848
|
142 778
|
|
44
|
Витрати
|
115 276
|
181 445
|
149 875
|
150 486
|
|
55
|
Результат
діяльності
|
7 304
|
-38 450
|
-13 027
|
-7 708
|
|
66
|
Рентабельність
активів, %
|
1.03
|
-4.38
|
-1.45
|
-0.76
|
|
77
|
Рентабельність
капіталу, %
|
8.51
|
-32.52
|
-10.19
|
-5.27
|
|
88
|
Чиста процентна
маржа,%
|
5.30
|
6.21
|
5.79
|
5.32
|
|
99
|
Чистий спред,%
|
5.18
|
5.29
|
4.84
|
4.51
|
Додаток Б
Таблиця Б.1 - Структура доходів і витрат банків України за
станом на 01.01.2011
|
Показники
|
Сума (млн. грн.)
|
|
1
|
ДОХОДИ
|
142 778
|
|
1.1
|
процентні доходи
|
113 352
|
|
1.2
|
комісійні доходи
|
18 473
|
|
1.3
|
результат від
торговельних операцій
|
3 993
|
|
1.4
|
інші операційні
доходи
|
5 726
|
|
1.5
|
інші доходи
|
622
|
|
1.6
|
повернення списаних
активів
|
612
|
|
2
|
ВИТРАТИ
|
150 486
|
|
2.1
|
процентні витрати
|
59 506
|
|
2.2
|
комісійні витрати
|
3 072
|
|
2.3
|
інші операційні
витрати
|
15 861
|
|
2.4
|
загальні
адміністративні витрати
|
34 327
|
|
2.5
|
відрахування в
резерви
|
36 508
|
|
2.6
|
податок на прибуток
|
1 212
|
Таблиця Б.2 - Структура доходів і витрат банків України за
станом на 01.01.2012
|
Показники
|
Сума (млн. грн.)
|
|
1
|
ДОХОДИ
|
136 848
|
|
1.1
|
процентні доходи
|
113 334
|
|
1.2
|
комісійні доходи
|
15 271
|
|
1.3
|
результат від
торговельних операцій
|
2 207
|
|
1.4
|
інші операційні
доходи
|
5 342
|
|
1.5
|
інші доходи
|
499
|
|
1.6
|
повернення списаних
активів
|
195
|
|
2
|
ВИТРАТИ
|
149 875
|
|
2.1
|
процентні витрати
|
61 409
|
|
2.2
|
комісійні витрати
|
2 660
|
|
2.3
|
інші операційні
витрати
|
10 706
|
|
2.4
|
загальні
адміністративні витрати
|
29 058
|
|
2.5
|
відрахування в
резерви
|
46 171
|
|
2.6
|
податок на прибуток
|
-129
|
Таблиця Б.3 - Структура доходів і витрат банків України за
станом на 01.01.2013
|
Показники
|
Сума (млн. грн.)
|
|
1
|
ДОХОДИ
|
131 446
|
|
1.1
|
процентні доходи
|
111 285
|
|
1.2
|
комісійні доходи
|
14 843
|
|
1.3
|
результат від
торговельних операцій
|
2 860
|
|
1.4
|
інші операційні
доходи
|
1 837
|
|
1.5
|
інші доходи
|
545
|
|
1.6
|
повернення списаних
активів
|
76
|
|
2
|
ВИТРАТИ
|
159 082
|
|
2.1
|
процентні витрати
|
61 419
|
|
2.2
|
комісійні витрати
|
2 694
|
|
2.3
|
інші операційні
витрати
|
7 382
|
|
2.4
|
загальні
адміністративні витрати
|
24 706
|
|
2.5
|
відрахування в
резерви
|
64 317
|
|
2.6
|
податок на прибуток
|
-1 437
|
Додаток В
Таблиця В.1 - Грошова база
|
Період
|
Грошова база 1
|
у тому числі
|
|
|
готівкові кошти,
випущені в обіг
|
переказні депозити 2
інших депозитних корпорацій
|
переказні депозити 2
інших секторів економіки
|
|
залишки коштів на
кінець періоду, млн.грн.
|
|
2011
|
194 965
|
170 536
|
23 183
|
1 246
|
|
2012
|
225 692
|
200 092
|
24 404
|
1 195
|
|
2013
|
239 885
|
209 565
|
29 185
|
1 135
|
|
зміна у річному
обчисленні, %
|
|
2011
|
4,4
|
1,8
|
24,5
|
144,3
|
|
2012
|
15,8
|
17,3
|
5,3
|
-4,1
|
|
2013
|
6,3
|
4,7
|
19,6
|
-5,0
|
Грошова база - сукупність готівкових коштів, випущених в обіг
Національним банком України, коштів обов’язкових резервів, коштів на
кореспондентських рахунках та інших коштів інших депозитних корпорацій
(банків), коштів державних нефінансових корпорацій і домашніх господарств
(працівників Національного банку) у Національному банку України.
Переказні депозити - фінансові активи, що за першою вимогою
можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо
використані для здійснення платежу.
Додаток Г
Таблиця Г.1 - Звіт про фінансовий стан (Баланс) ПАТ
«ФІНРОСТБАНК» за 4 квартал 2013 року (тис. грн.)
|
Найменування статті
|
Звітний період
|
Попередній період
|
|
АКТИВИ
|
|
Грошові кошти та їх
еквіваленти
|
211 654
|
139 172
|
|
Кошти обов’язкових
резервів банку в Національному банку
|
19 896
|
11 012
|
|
Торгові цінні папери
|
0
|
0
|
|
Інші фінансові
активи, що обліковуються за справедливою вартістю через прибуток або збиток
|
0
|
0
|
|
Кошти в інших
банках, у т. ч.:
|
220 400
|
430 646
|
|
в іноземній валюті
|
100 736
|
205 396
|
|
резерви під
знецінення коштів в інших банках
|
0
|
(182)
|
|
Кредити та заборгованість
клієнтів, у т. ч.:
|
1 587 785
|
1 247 480
|
|
кредити та
заборгованість юридичних осіб, у т. ч.:
|
1 466 776
|
1 120 036
|
529 815
|
398 030
|
|
резерви під
знецінення кредитів та заборгованості клієнтів
|
(16 094)
|
(11 425)
|
|
кредити та заборгованість
фізичних осіб, у т. ч.:
|
121 009
|
127 444
|
|
в іноземній валюті
|
11 322
|
18 690
|
|
резерви під
знецінення кредитів та заборгованості клієнтів
|
(8 639)
|
(137)
|
|
Цінні папери в
портфелі банку на продаж, у т. ч.:
|
72 050
|
39 041
|
|
резерви під
знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж
|
(43)
|
0
|
|
Цінні папери в
портфелі банку до погашення, у т. ч.:
|
0
|
0
|
|
резерви під
знецінення цінних паперів у портфелі банку до погашення
|
0
|
0
|
|
Інвестиції в
асоційовані та дочірні компанії
|
0
|
0
|
|
Інвестиційна
нерухомість
|
0
|
0
|
|
Дебіторська
заборгованість щодо поточного податку на прибуток
|
0
|
0
|
|
Відстрочений
податковий актив
|
0
|
0
|
|
Основні засоби та
нематеріальні активи
|
219 167
|
188 934
|
|
Інші фінансові
активи, у т. ч.:
|
207 187
|
128 593
|
|
резерви під інші
фінансові активи
|
(445)
|
(401)
|
|
Інші активи, у т.
ч.:
|
15 250
|
5 910
|
|
резерви під інші
активи
|
(3)
|
0
|
|
Необоротні активи,
утримувані для продажу, та активи групи вибуття
|
0
|
0
|
|
Усього активів, у
т. ч.:
|
2 553 389
|
2 190 788
|
|
в іноземній валюті
|
1 020 053
|
836 725
|
|
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
|
|
|
|
Кошти банків, у т.
ч.:
|
757 631
|
901 009
|
|
в іноземній валюті
|
138 514
|
355 494
|
|
Кошти клієнтів, у
т.ч.:
|
1 244 893
|
974 567
|
|
кошти юридичних
осіб, у т. ч.:
|
482 102
|
470 874
|
|
в іноземній валюті
|
140 839
|
141 059
|
|
кошти юридичних
осіб на вимогу, у т. ч.:
|
99 349
|
111 546
|
|
в іноземній валюті
|
8 924
|
13 609
|
|
кошти фізичних
осіб, у т. ч.:
|
762 791
|
503 693
|
|
в іноземній валюті
|
423 804
|
237 304
|
|
кошти фізичних осіб
на вимогу, у т. ч.:
|
110 520
|
92 441
|
|
в іноземній валюті
|
53 858
|
47 074
|
|
Боргові цінні
папери, емітовані банком, у т. ч.:
|
0
|
0
|
|
в іноземній валюті
|
0
|
0
|
|
Інші залучені кошти
|
60 269
|
0
|
|
Зобов’язання щодо
поточного податку на прибуток
|
0
|
0
|
|
Відстрочені
податкові зобов’язання
|
0
|
0
|
|
Резерви за
зобов’язаннями
|
0
|
389
|
|
Інші фінансові
зобов’язання
|
207 674
|
70 224
|
|
Інші зобов’язання
|
2 064
|
920
|
|
Субординований борг
|
101 508
|
60 817
|
|
Зобов’язання групи
вибуття
|
0
|
0
|
|
Усього зобов’язань,
у т. ч.:
|
2 374 039
|
2 007 926
|
|
в іноземній валюті
|
914 851
|
834 391
|
|
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
|
|
|
|
Статутний капітал
|
135 050
|
85 050
|
|
Емісійні різниці
|
44
|
44
|
|
Незареєстровані
внески до статутного капіталу
|
0
|
50 000
|
|
Нерозподілений
прибуток (непокритий збиток)
|
(6 413)
|
651
|
|
Резервні та інші
фонди банку
|
13 770
|
13 479
|
|
Резерви переоцінки
|
36 899
|
33 638
|
|
Усього власного
капіталу
|
179 350
|
182 862
|
|
Усього зобов’язань
та власного капіталу
|
2 553 389
|
2 190 788
|
Таблиця Г2 - Звіт про прибутки і збитки та інший сукупний
дохід ПАТ «ФІНРОСТБАНК» (Звіт про фінансові результати) за 4 квартал 2013 року
(тис. грн.)
|
Найменування статті
|
Звітний період
|
Попередній період
|
|
за поточний квартал
|
за поточний квартал
на-ростаючим підсумком з початку року
|
за відповідний
квартал попереднього року
|
за відповідний
квартал попереднього року наростаючим підсумком з початку року
|
|
Процентні доходи
|
65 590
|
219 556
|
55 460
|
192 753
|
|
Процентні витрати
|
(57 123)
|
(181 981)
|
(44 724)
|
(152 839)
|
|
Чистий процентний
дохід/(Чисті процентні витрати)
|
8 467
|
37 575
|
10 736
|
39 914
|
|
Комісійні доходи
|
8 054
|
25 434
|
5 187
|
20 297
|
|
Комісійні витрати
|
(3 115)
|
(10 344)
|
(2 160)
|
(9 104)
|
|
Результат від
операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Результат від
операцій з хеджуваннясправедливої вартості
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Результат від
переоцінки інших фінансових інструментів, що обліковуються за справедливою
вартістю з визнанням результату переоцінки через прибутки або збитки
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Результат від
продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж
|
0
|
0
|
(3 739)
|
3 019
|
|
Результат від
операцій з іноземною валютою
|
1 895
|
4 471
|
2 778
|
8 412
|
|
Результат від
переоцінки іноземної валюти
|
(845)
|
(707)
|
(114)
|
(777)
|
|
Результат від
переоцінки об’єктів інвестиційної нерухомості
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Доходи/(витрати),
які виникають під час первісного визнання фінансових активів за процентною
ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Витрати/(доходи),
які виникають під час первісного визнання фінансових зобов’язань за
процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Відрахування до
резерву під знецінення кредитів та коштів в інших банках
|
(6 645)
|
(13 055)
|
4 917
|
8 828
|
|
Відрахування до
резерву під знецінення дебіторської заборгованості та інших фінансових
активів
|
(3)
|
(4)
|
0
|
0
|
|
Знецінення цінних
паперів у портфелі банку на продаж
|
(43)
|
(43)
|
2 723
|
0
|
|
Знецінення цінних
паперів у портфелі банку до погашення
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Відрахування до
резервів за зобов’язаннями
|
157
|
389
|
(338)
|
(2)
|
|
Інші операційні
доходи
|
5 341
|
22 111
|
260
|
995
|
|
Адміністративні та
інші операційні витрати
|
(20 164)
|
(72 447)
|
(20 142)
|
(71 086)
|
|
Частка в
прибутку/(збитку) асоційованих компаній
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Прибуток/(збиток)
до оподаткування
|
(6 901)
|
(6 620)
|
108
|
496
|
|
Витрати на податок
на прибуток
|
(64)
|
(153)
|
0
|
(205)
|
|
Прибуток/(збиток)
від діяльності, що триває
|
(6 965)
|
(6 773)
|
108
|
291
|
|
Прибуток/(збиток)
від припиненої діяльності після оподаткування
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Прибуток/(збиток)
|
(6 965)
|
(6 773)
|
108
|
291
|
|
ІНШИЙ СУКУПНИЙ
ДОХІД:
|
|
|
|
|
|
Переоцінка цінних
паперів у портфелі банку на продаж
|
3 394
|
3 261
|
(1 655)
|
(4 060)
|
|
Переоцінка основних
засобів та нематеріальних активів
|
0
|
0
|
9 435
|
9 435
|
|
Результат
переоцінки за операціями з хеджування грошових потоків
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Частка іншого
сукупного прибутку асоційованої компанії
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Податок на
прибуток, пов’язаний з іншим сукупним доходом
|
(713)
|
(685)
|
(1 789)
|
(1 182)
|
|
Інший сукупний
дохід після оподаткування
|
2 681
|
2 576
|
5 991
|
4 193
|
|
Усього сукупного
доходу
|
(4 284)
|
(4 197)
|
6 099
|
4 484
|
|
Прибуток/(збиток)
на акцію від діяльності, що триває (грн.):
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
0,01
|
|
чистий прибуток/(збиток)
на одну просту акцію (грн.)
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
0,01
|
|
скоригований чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн.)
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
|
Прибуток/(збиток)
на акцію від припиненої діяльності (грн.):
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн.)
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
скоригований чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн.)
|
0
|
0
|
0
|
0
|
|
Прибуток/(збиток)
на акцію за квартал (грн.):
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
0,01
|
|
чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн.)
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
0,01
|
|
скоригований чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн.)
|
(0,23)
|
(0,23)
|
0
|
0,01
|
|
|
|
|
|
|
|
Таблиця Г3 - Баланс ПАТ «ФІНРОСТБАНК» на 31 грудня 2012 року
(тис. грн.)
|
Рядок
|
Найменування статті
|
Примітки
|
Звітний рік
|
Попередній рік
|
|
АКТИВИ
|
|
1
|
Грошові кошти та їх
еквіваленти
|
4
|
344 143
|
200 999
|
|
2
|
Торгові цінні
папери
|
|
0
|
0
|
|
3
|
Інші фінансові
активи, що обліковуються за справедливою вартістю з визнанням результату
переоцінки у фінансових результатах
|
|
0
|
0
|
|
4
|
Кошти в інших
банках
|
5
|
236 687
|
174 755
|
|
5
|
Кредити та
заборгованість клієнтів
|
6
|
1247 480
|
730 785
|
|
6
|
Цінні папери в
портфелі банку на продаж
|
7
|
39 041
|
12 713
|
|
7
|
Цінні папери в
портфелі банку до погашення
|
|
0
|
0
|
|
8
|
Інвестиції в
асоційовані компанії
|
|
0
|
0
|
|
9
|
Інвестиційна
нерухомість
|
8
|
0
|
263
|
|
10
|
Дебіторська
заборгованість щодо поточного податку на прибуток
|
|
0
|
183
|
|
11
|
Відстрочений
податковий актив
|
|
0
|
0
|
|
12
|
Гудвіл
|
|
0
|
0
|
|
13
|
Основні засоби та
нематеріальні активи
|
9
|
188 934
|
163 941
|
|
14
|
Інші фінансові
активи
|
10
|
128 593
|
21 731
|
|
15
|
Інші активи
|
11
|
5 910
|
9 273
|
|
16
|
Довгострокові
активи, призначені для продажу, та активи групи вибуття
|
|
0
|
0
|
|
17
|
Усього активів
|
|
2190 788
|
1314 643
|
|
ЗОБОВ’ЯЗАННЯ
|
|
18
|
Кошти банків
|
12
|
901 009
|
547 939
|
|
19
|
Кошти клієнтів
|
13
|
974 567
|
541 452
|
|
20
|
Боргові цінні
папери, емітовані банком
|
|
0
|
0
|
|
21
|
Інші залучені кошти
|
|
0
|
0
|
|
22
|
Зобов’язання щодо
поточного податку на прибуток
|
|
0
|
0
|
|
23
|
Відстрочені
податкові зобов’язання
|
|
0
|
9 435
|
|
24
|
Резерви за
зобов’язаннями
|
14
|
389
|
387
|
|
25
|
Інші фінансові
зобов’язання
|
15
|
70 224
|
27 031
|
|
26
|
Інші зобов’язання
|
16
|
920
|
297
|
|
27
|
Субординований борг
|
17
|
60 817
|
60 905
|
|
28
|
Зобов’язання, що
пов’язані з довгостроковими активами, призначеними для продажу (чи групами
вибуття)
|
|
0
|
0
|
|
29
|
Усього зобов’язань
|
|
2007 926
|
1187 446
|
|
ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ
|
|
30
|
Статутний капітал
|
18
|
85 094
|
85 094
|
|
31
|
Нерозподілений
прибуток (непокритий збиток)
|
|
651
|
416
|
|
32
|
Резервні та інші
фонди банку
|
19
|
47 117
|
41 687
|
|
33
|
Чисті активи, що
належать акціонерам (учасникам) банку
|
|
132 862
|
127 197
|
|
34
|
Частка меншості
|
|
0
|
0
|
|
35
|
Усього власного
капіталу та частка меншості
|
|
132 862
|
127 197
|
|
36
|
Усього пасивів
|
|
2190 788
|
1314 643
|
Таблиця
Г4 - Звіт про фінансові результати ПАТ «ФІНРОСТБАНК»за 2012 рік (тис. грн.)
|
Рядок
|
Найменування статті
|
Примітки
|
Звітний рік
|
Попередній рік
|
|
1
|
Чистий процентний
дохід/(Чисті процентні витрати)
|
|
39 914
|
46 840
|
|
1.1
|
Процентні доходи
|
20
|
192 753
|
181 472
|
|
1.2
|
Процентні витрати
|
20
|
(152839)
|
(134632)
|
|
2
|
Комісійні доходи
|
21
|
20 297
|
15 083
|
|
3
|
Комісійні витрати
|
21
|
(9104)
|
(13621)
|
|
4
|
Результат від
торгових операцій з цінними паперами в торговому портфелі банку
|
|
0
|
0
|
|
5
|
Результат від
операцій з хеджування
|
|
0
|
0
|
|
6
|
Результат від
переоцінки інших фінансових інструментів, що обліковуються за справедливою
вартістю з визнанням результату переоцінки у фінансових результатах
|
|
0
|
0
|
|
7
|
Результат від
торгівлі іноземною валютою
|
|
8 412
|
4 277
|
|
8
|
Прибуток/(збиток),
який виникає під час первісного визнання фінансових активів за процентною
ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова
|
|
0
|
0
|
|
9
|
Прибуток/(збиток),
який виникає під час первісного визнання фінансових зобов’язань за процентною
ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова
|
|
0
|
0
|
|
10
|
Результат від
переоцінки об’єктів інвестиційної нерухомості
|
|
0
|
0
|
|
11
|
Результат від
переоцінки іноземної валюти
|
|
(777)
|
(1096)
|
|
12
|
Резерв під
заборгованість за кредитами
|
5,6
|
8 828
|
(11735)
|
|
13
|
Знецінення цінних
паперів у портфелі банку на продаж
|
7
|
0
|
408
|
|
14
|
Результат від
продажу цінних паперів у портфелі банку на продаж
|
7
|
3 019
|
3 421
|
|
15
|
Знецінення цінних
паперів у портфелі банку до погашення
|
|
0
|
0
|
|
16
|
Резерви за
зобов’язаннями
|
14
|
(2)
|
(342)
|
|
17
|
Інші операційні
доходи
|
22
|
995
|
328
|
|
18
|
Доходи/(витрати)
від дострокового погашення заборгованості
|
|
0
|
0
|
|
19
|
Адміністративні та
інші операційні витрати
|
23
|
(71086)
|
(43301)
|
|
20
|
Дохід від участі в
капіталі
|
|
0
|
0
|
|
21
|
Прибуток/(збиток)
до оподаткування
|
|
496
|
262
|
|
22
|
Витрати на податок
на прибуток
|
24
|
(205)
|
(206)
|
|
23
|
Прибуток/(збиток)
після оподаткування
|
|
291
|
56
|
|
24
|
Чистий
прибуток/(збиток) від продажу довгострокових активів, призначених для продажу
|
|
0
|
0
|
|
25
|
Чистий
прибуток/(збиток)
|
|
291
|
56
|
|
26
|
Прибуток/(збиток)
консолідованої групи:
|
|
0
|
0
|
|
26.1
|
Материнського банку
|
|
0
|
0
|
|
26.2
|
Частки меншості
|
|
0
|
0
|
|
27
|
Чистий
прибуток/(збиток) на одну просту акцію (грн)
|
25
|
0,01
|
0,00
|
|
28
|
Скоригований чистий
прибуток/ (збиток) на одну просту акцію
|
25
|
0,01
|
0,00
|