Словоскладання, як спосіб творення складних слів

Словоскладання, як спосіб творення складних слів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів

1.1 Дослідження складних слів у мовознавстві

1.2 Визначення композитів та юкстапозитів

1.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах

1.4 Класифікація композитів

Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко

2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи

2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження

2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»

2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження

Висновок

Список літератури

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що поетична творчість Ліни Костенко являє собою не тільки літературний шедевр, але і величезну кількість матеріалів для лінгвістичного аналізу. Якщо говорити більш конкретно, то тема нашої роботи актуальна своєю новизною, тобто до нас не розглядалася настільки ретельно словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко.

Питання стосовно словоскладання, розглядали такі відомі науковці Н. Хомський, О. Есперсен, Н.С. Родзевич, В.А. Горпинич, Ч. Хоккет, А.С. Шевчук, В.В. Лопатін Т. Кияк, І. Кочан, А. Крижанівська, Д. Лотте, Г. Мацюк, Т. Панько, О. Реформатський, Л. Симоненко, О. Суперанська, Садикова А.Г., Ажнюк, Сафонова С.С., Арутюнова Н.Д., Корміліцин М.А., Падучева Є.В., Клименко Н.Ф., Кулік Б.М., Азарова Л. Є., Нагель О.В., Кубрякова Е.С., Підлипенський В., Мірченко М.В., Загнітко А.П., Головащук С.І., Глущик С.В., Дияк О.В., Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та інші, а також окремі питання, що стосуються різних галузевих терміносистем Л. Боярова, М. Годована, В. Калашник, Л. Полюга, О. Покровська, Б. Рицар, І. Сабадош та багато інших.

Мета дослідження. Головною ціллю нашої роботи є доведення актуальності, тобто досконало та послідовно показати словотвірну структуру складних слів у творах Ліни Костенко.

Для досягнення мети було висунуто такі завдання:

проаналізувати складні слів у мовознавстві;

визначити композити та юкстапозити;

дослідити словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

зробити класифікацію композитів;

провести класифікацію складних слів за характером твірної основи в творах Ліни Костенко;

показати закономірності побудови складних слів власне українського походження в творах Л. Костенко;

- проаналізувати словотвірні моделі «іменник + іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» в творах Л. Костенко;

- продемонструвати закономірності побудови складних слів іншомовного походження.

Методи дослідження. Щоб сказати о методах якомога детальніше, то слід пояснити, що робота поділена на дві частини. В першій частини ми використовували описовий та аналітичний метод, а саме:

- в першому підрозділі того ж розділу ми аналізували та характеризували складні слова у мовознавстві. Тобто тут ми розглядали на основі дослідницьких робот як, створюються складні слова взагалі. Саме тут ми розглядали префіксальні, суфіксальні та інші додавання, які використовуються для складання слів;

- в підрозділі 1.2 ми теж використовували описовий метод для визначення композитів і юкстапозитів, тобто ми розкрили суть їхнього значення, впливу на формування складних слів. Тут ми також користувалися працями лінгвістичних дослідників;

- наступний підрозділ присвячено словоскладанню та основоскладанню в мовних терміносистемах. Тут, як і в останньому підрозділі цього ж розділу, де ми зробили класифікацію композитів, ми велике значення надали термінології та висловлюванням лінгвістів. Ми порівняли припущення одних дослідників з іншими для того, щоб побачити думку кожного, тим самим, зробити власний обєктивний висновок. Отже, тут метод аналізу - описово-аналітичний.

Стосовно другого розділу, який має назву словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко, ми приділяли більшу увагу не лінгвістичній значимості та її правилам, а саме авторським засобам словоскладання. Слід зауважити, що ці авторські засоби базуються на вимогах, що містить в собі українська граматика, адже Ліна Костенко - не лише поет, а і видатний публіцист, який зробив значущий внесок в українське мовознавство. Якщо говорити більш конкретно, то другий розділ присвячено практичному аналізу, де на основі теоретичних знань були побудовані власні дослідження та висновки, де об'єктом дослідження були вірші Ліни Костенко.

Також по відношенню до другого розділу слід додати, що тут було задіяно додаткові методи аналізу:

дедуктивний - вид умовиводу від загального до приватного, тобто, з маси обраних нами прикладів ми створюємо узагальнений висновок про всю сукупність зазначених прикладів,

метод класифікації, тобто, ми поділили усі досліджувані предмети на окремі групи відповідно із мовними, письмовими ознаками та правилами наголосу, модельних форм утворення і подібне.

Теоретична значимість роботи. Щоб детально відповісти на це питання, слід нашу відповідь роздробити на пункти, які вказують на розробку теоретичних питань:

теорія генеративної граматики внесла свій неабиякий внесок у вивчення словоскладання. Тут можна сказати і декілька слів про Н. Хомського, який аналізував синтаксичні закономірності, на котрі впливає поєднання слів;

правила наголосу. Складання слів створює певну складну лексему, яка може містити в собі декілька наголосів: два або три: основний та побічний (або побічні);

композити та юкстапозити, як слова які створені за допомогою основоскладання. Лінгвістика (не тільки українська) виділяє декілька засобів осново складання, які ми розглянули в другому підрозділі першого розділу. Тут же ми розглядали морфологічний, синтаксико-морфологічний, синтаксичний, нейтральний принцип складання слів.

Загальною базою для аналізу нам послужили наукові роботи, зазначених вище авторів, які мали пряме відношення до українського мовознавства, української мови, літератури. Сюди входили навчальні посібники для вищих закладів, дисертаційні матеріали, наукові статті, курс лекцій для викладачів ВУЗів, словники.

Щодо теоретичної значимості роботи, то слід більш велику значимість другій частині нашого розділу, оскільки саме тут ми аналізували творчість Ліни Костенко в якості матеріалу для лінгвістичного та літературного дослідження.

Практична значимість роботи. Наша робота базується на основі теоретичних понять та власних висновків. А це значить, що наше дослідження - це ідеальний варіант для навчального посібника з української мови та української лінгвістики в старших класах шкіл; на його базі можна створити словотвірний словник, де присутні вказівки на складові слова - префікс, корінь, суфікс і подібне, - основні та побічні наголоси, - префікси українського («пере», «най-», «без-» і так далі) та іншомовного походження («анти-», «екстра-», «ультра-» і подібне). Також ця робота може бути посібником для лекторів і викладачів ВУЗів, які виносять питання словоскладання на лекціях, семінарах, повязаних із українським мовознавством або літературою. Крім того, це дослідження можна використовувати в якості інформативного матеріалу для написання наукової роботі з української мови, лінгвістики, літератури, де розглядаються питання словоскладання.

Структура роботи. Загальний обєм дослідження 100 сторінок, в які входять:

вступ;

перший розділ «Словоскладання, як спосіб творення складних слів», котрий поділено на:

.1 Дослідження складних слів у мовознавстві;

.2 Визначення композитів та юкстапозитів;

.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

.4 Класифікація композитів

висновки до першого розділу;

Розділ 2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко;

2.1 Класифікація складних слів за характером твірної основи;

.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження;

.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»;

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»;

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»;

2.3 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження;

- висновки до другого розділу;

висновок;

список літератури.

В склад списку літератури входять підручники, наукові статті, та електронні ресурси. Більшість інформативних джерел - від 2000 р. та декілька видань більш раннього випуску - які було застосовано, в якості порівняльних зразків, тобто, ми хочемо показати порівняння сучасних правил утворення складних слів та правилами, які зараз вже не актуальні, або, навпаки, і досі мають вагоме значення. Це необхідно для того, щоб правильно провести роботу в другій частині нашого дослідження. Адже, не слід забувати, що Ліна Костенко народилася в 1930 році, та роботи її писалися ще в ті часи («Проміння землі» (1957)), коли були запропоновані інші вимоги стосовно складання слів. Тобто ми повинні для точного аналізу зрозуміти саме ті методи словоскладання, які випробувала в своїй поетичній творчості Ліна Костенко.

В заключному моменті нашого вступу хотілося б виділити ключовий епізод стосовно утворення слів саме в поезії Ліни Костенко: авторка багатьох художніх та наукових праць, не дивлячись на те, що основна її діяльність охопила період приблизно 60-тих- 80-тих років, застосовує дуже сучасний підхід по відношенню до утворення складних слів, який не притаманний нікому із письменників або поетів того часу.

Крім того, Ліна Костенко вдало використовує модельну динаміку словотворення, наприклад: популярна модель утворення слів де перша частина слова має іменникову форму, а друга - дієслівну (листопад - листя падають); а Ліна Костенко вирішила надати більшої яскравості методом протилежного вжитку, тобто, її модельна конструкція виглядає таким чином: падолист, де перша частина - це дієслово, а друга іменник. Саме цей індивідуальний підхід (не тільки в даному прикладі, а і в інших її роботах) і робить стиль написання творів Ліни Костенко винятковим та особливим.

Також необхідно зазначити, що для дослідження одного складного слова потрібно використати декілька методів, які включає в себе класифікація утворення складних слів, а саме:

власний або невласний засіб складання слів,

моделі утворення слова,

додавання елементів слова та їхнє змінення (префікс, суфікс і так далі), (додавання або недодавання поєднальних голосних),

походження слів (іншомовні, або власне українські) і тому подібне.

Тут же власний або невласний теж має декілька варіантів складання, які ми роздивимося в обох частинах дипломної роботи; види моделей утворення складного слова; види та правила написання слів з елементами додавання (злите та дефісне, включно); види та правила написання складних слів іншомовного походження та власне українських і так далі. Сюди ж ми внесемо і дослідження змінення складного слова за відмінками, приналежності до родового виду (чоловічий, жіночий, середній), та позначення кількості: множина чи однина, змістове значення.

Крім зазначеного, ми прагнемо не тільки дотриматися технічним вимогам щодо написання дипломної роботи, встановленим нами ж завданням, а і зрозуміти та відтворити нову спростовану ідею скловоскладання, і тим самим зробити свій внесок по відношенню до мовознавства. Тобто, до другорядної мети та методу аналізу ми приєднаймо спробу самостійної оцінки та трактування на базі існуючих фактів, як з боку мовознавства, так і з боку художнього використання складних слів у реченні за різними змістами та порядками, наприклад, модель словотворення: «іменник + дієслово» замінити протилежним «дієслово + іменник» («лист + пад = листопад», «падо + лист = падолист» - взяте із поезії Ліни Костенко). Більш того, ми розглянемо, що позначують конкретні слова в поєднаному та відокремленому вигляді.

1. Словоскладання, як спосіб творення складних слів

.1 Дослідження складних слів у мовознавстві

Словоскладання - один із способів словотворення, котрий складається в морфологічному з'єднанні двох або більше коренів (основ). В результаті словоскладання утворює складне слово, або композит. Словоскладання займає проміжне положення між морфологічними та синтаксичними способами поєднання одиниць мови володіючи рисами того або іншого. Деякі види складних слів наближаються за структурою до словосполученням і складаються із комбінації цілих слів: «ледве-ледве», «синій-синій. Іншим типам складних слів в більшій мірі притаманні такі ознаки:

«при-»

Складні слова, як і прості, мають єдності, граматичний показник при словозміненні. Оскільки словоскладання часто має синтаксичну базу у вигляді вихідного словосполучення, розрізняються два основних типу складних слів за характером синтаксичних відносини між їхніми компонентами:

1) сурядні - комбінація рівноправних компонентів, «глухонімий»;

) підрядні - комбінація компонентів, серед яких розрізняються синтаксично головні і залежні (таке ставлення компонентів може носити характер визначення або доповнення), наприклад, «водовоз.

Складні слова не були об'єктом аналізу з позицій останніх теорій генеративної граматики, тим більше в зіставно-типологічному аспекті. Складне слово, будучи лексичної одиницею, яка складається з двох повнозначних основ, являє собою об'єднання слів, а це ставить питання про те, наскільки таке об'єднання підпорядковується синтаксичним закономірностям. Н. Хомського [57], торкаючись проблем словотвору, вказує, що «процеси словотворення представляють досить складну проблему для будь-якого типу породжує граматики».

Основні положення та ключові поняття генеративної граматики. Більшість існуючих нині підходів до мови можна розділити на два великі теоретичних табору - функціоналізм і формалізм. Погляди функціоналістів і формалістів розрізняються головним чином тим, у чому вони вбачають пояснювальну силу лінгвістичної теорії.

Вихідне припущення функціоналізму полягає в тому, що будова мови визначається його використанням. Вихідне припущення формалізму прямо протилежне.

Формалісти припускають, що найбільш фундаментальні властивості мови не залежать від способів і умов його використання. «Людська мова є система, призначена для вільного вираження думки, по своїй суті не залежить ні від контролю з боку зовнішніх стимулів, ні від задоволення людських потреб, ні від інструментальних цілей» [57].

Формальними граматиками називаються такі системи правил, які математично строго задають безлічі ланцюжків. Один з різновидів формальних граматик є породжує граматика, родоначальником якої є американський лінгвіст Ноам Хомський.

Один з лідерів американської лінгвістики Ч. Хоккет, який різко критикував Хомського і його напрямок, в теж час визнавав, що його робота може бути поставлена в один ряд тільки з трьома іншими поворотними подіями в історії мовознавства.

Теоретична база дослідження складних слів з позицій породжує граматики:

. Генеративна граматика, що досліджує синтаксис, припускає, що в будь-який людській мові існують універсальні принципи організації природи людської здатності, які визначають структуру мови, принципи, які керують різними граматичними операціями, можливими в природних мовах. [41]

2. Зіставлення кожного слова з синтаксичною конструкцією розглядається як доказ центрального місця в системі мови. О. Есперсен стверджує, що тільки завдяки синтаксису ми можемо очікувати, що є щось спільне в людської мови [60]. Саме визначення синтаксису як загального джерела слів, розгляд складних слів не тільки як морфологічних типів, але і як синтаксичних структур, значно поглиблює дослідження складних слів.

3. Пояснення процесу утворення складних слів відбувається шляхом використання концепції глибинних і поверхневих структур, протиставлення яких є важливим методом лінгвістичного аналізу. Глибинна структура (Г- структура) - це термін, який використовується в генеративної граматики для визначення найбільш абстрактної структури пропозиції, з якої шляхом різних трансформаційних процесів утворюється існуюча структура пропозиції, яка носить назву поверхневої структури. Глибинна структура - це система виражених в реченні «смислових відносин».

4. Глибинна структура складного слова містить базисні структури складових: предикат і суб'єкт. Решта структури безпосередньо складових генерується в результаті синтаксичних переміщень «movements» на шляху до поверхневій структурі, тобто складного слову. Під синтаксичними переміщеннями розуміються перетворення, пов'язані із зміною синтаксичної позиції якого елемента в глибинній структурі складного слова. Такі переміщення мають силу перетворювати існуючу структуру ядерної пропозиції на шляху до поверхневій структурі (тобто складного слову) різними шляхами: вони можуть, у відповідності з розробленими в генеративної граматиці принципами, переводити один показник структури безпосередніх складових в іншій, видаляти певний становить з структури, піднімати чи опускати показник безпосередніх складових. Всі переміщення логічно послідовні, знаходяться в певній залежності один від одного і йдуть відповідно до розроблених в генеративної граматиці правилами. Дії цих правил обмежено універсальними принципами, і тому вони застосовні до всіх мов. Синтаксична Г-структура складного слова представлена у вигляді дерева залежностей «tree».

5. Процес породження складного слова розглядається в рамках загальної теорії принципів і параметрів, що є протягом багатьох років найбільш впливовою теорією граматики в зарубіжній лінгвістиці. Теорія прагне звести граматичні відмінності між мовами до того мінімуму, який необхідний для досягнення описової адекватності і характеризується високим ступенем абстрактності. Теорія заснована на двох головних ідеях. Перша полягає в тому, що граматики всіх мов входять в універсальну граматику і керуються набором універсальних принципів, які рівноправно можуть управляти будь граматичної системою мови. Друга ідея полягає в тому, що граматика конкретної мови в рамках універсальної граматики відрізняється невеликим набором певних параметрів, характерних тільки для певної мови. [1]

6. Механізм теорії принципів і параметрів поділяється на певну кількість модулів граматичної теорії. Кожній граматичній підсистемі відповідає розділ, який описує її або, як його називають в основі граматики, модуль граматичної теорії. Модулі, які використані при аналізі процесу породження складних слів, такі: ікс - штрих теорія «X - bar Theory», що містить принципи і параметри пристрою структури пропозиції та інших фразових категорій; тета - теорія або теорія семантичних ролей «θ - Theory», визначальна допустимі співвідношення між семантичними (або тематичними, як їх називають у генеративної граматики) ролями предикативних слів і їх синтаксичними властивостями; теорія абстрактного відмінка «Case Theory», узагальнююча правила вживання синтаксичних відмінків - номінативу, аккузативу, датів і так далі; теорія управління «Government Theory», що досліджує, за яких умов та чи інша відповідна може бути піддана трансформації пересування. [57]

Складні й складноскорочені лексеми можуть володіти двома наголосами - основним і побічним. Цілеспрямовано висуваються з такими двома наголосами слова, в котрих одна з частин чітко визначається своїм змістом і переважно може бути самостійною лексемою, наприклад: автопáрк, агротéхніка, водосхóвище, звірофéрма, землевласник, новоóбраний, паротвóрення, термо́дерний, травос́міш, багатознáчний, далекося́жний, агіткампа́нія, метеоста́нція.

Побічний наголос у цих словах ставиться перед основним. Виразність посилюється, коли основний інтервал між побічним та основним наголосом має велику кількість морфем, наприклад: автоцистéрна, агробіоло́гія, водопостача́ння, землеволоді́ння, паротурбі́на, травокоса́рка.

Стосовно виразності побічного наголосу у складних словах, воно збільшується, коли обидві частини слова виділені своїм значенням, наприклад: великопа́нельний, моторобудува́ння, народногоспода́рський, пятсоткілометрóвий, середньомі́сячний.

Складні слова, що мають три онови можуть мати і три наголоси, тобто один - основний і два - побічних, наприклад: нафтогазопрові́д, світловодоліка́рня.

Без наявності побічного наголосу можуть виступати складні слова, частини котрих не вважаються самостійними, наприклад: звіроло́в, вододі́л, землемі́р, новосі́лля, паропла́в, мовознáвство, білобри́сий, довгочáсний, чорнобри́вий.

Щодо побічного наголосу можна сказати, що елементарні слова с префіксом «най-» посилюють роль форми вищого рівню, наприклад: наймоло́дший, найповáжніший. Тепер роздивимося префікси, які ще більше посилюють значення цього ж ступеню: «що-», «як-», наприклад: щонайме́нший, якнайкрáщий.

Протилежне значення або більш посилене можуть надати префікси іншомовного походження:

«анти-» - антиті́ло;

«де-» - декваліфіка́ція;

«дез-» - дезинформа́ція;

«дис-» - дисгармо́нія;

«екстра-» - екстраклáс;

«квазі-» - квазівче́ний;

«контр-» - контрмане́вр;

«псевдо-» - всевдовче́ння;

«ре-» - ретрансля́ція;

«супер-» - суперта́нклер;

«транс-» - трансаркти́чний;

«ультра-» - ультразву́к. [59]

Крім того, слід зазначити сенс додавання таких префіксів (а саме випадки, де основний наголос припадає через два склади і більше від місця можливого побічного):

- «навколо-» - навколоплане́тний;

«перед-» - перповісни́й;

«після-» - післяжовтнéвий;

«поза-» - позакорене́вий;

«понад-» - понаднормо́вий;

«проти-» - протипожéжний;

«через-» - черезрядко́вий;

«без-» - беззапере́чний;

«між-» - міжвидови́й;

«над-» - наднормати́вний;

«не-» - необгрунто́ваний. [59]

Якщо побічний наголос міститься аж через три склади від першого, то префікс «пере-» має більш виразне звучання, наприклад: перебудувáти, переговори́ти, перекваліфікáція.

Прискорений темп мовлення додається тоді, коли побічний наголос стоїть на початку слова, тобто на першому складі: електроенéргія, навколопланéтний, великопанéльний.

Здебільше прості самостійні слова виступають з одним наголосом, наприклад: головá, ви́соко, задово́лений, винагоро́джувати.

Тепер перейдемо до наступного кроку аналізу словоскладання: власний і невласний.

Власний вид додавання - процес, коли відбувається складання слів завдяки голосним «о» чи «е», наприклад: землетрус, Царгород, водовоз.

Невласний вид додавання - словоскладання без допомоги «о» або «е», наприклад: божевільний, себелюбство. [2]

До категорії невласних видів додавання належать лексеми, які утворені за допомогою префіксів:

. приводи, наприклад, приходити;

. прислівники: не, ні, най. Наприклад, невдача, ніхто, найдобріший.

До власного додавання характерною ознакою є утворення слів з префіксом «про», з голосними «і», «е».

Роздивимося більш детально невласне складання, де можливе зєднання імен з іменами, чи імен з дієсловами, перша частина являє собою:

називний відмінок;

непрямий відмінок;

будь-яку дієслівну форму. [31]

Правопис цих складних слів потребує особливої уваги на їх склад, тому і писати необхідно згідно із правилами словотворення, наприклад:

Царгород, де перша частина - це цар - називний відмінок;

пятсот - пять - називний відмінок;

пятиповерховий - пяти - родовий відмінок;

себелюб - себе - родовий відмінок;

скнара - Скопє - наказовий метод.

Дореволюційна орфографія потребувала здатність розрізняти частини лексем, префікси, корені, суфікси, бо правила переносу складних слів містило інший порядок - слово ділилося за етимологічним характером, тобто на користь складового. Але сучасна орфографія таких вимог не предявляє, наприклад:

- до 1950 років: без - розумний; зараз можна бе - зразумний;

до 1950 років: раз - зачаровування; зараз можна ра - ззачарування. [13]

Виконано дослідження наявних у мовознавстві точок зору стосовно статусу таких явищ, як осново- і словоскладання, їхніх різновидів, подано основні суперечки й авторове бачення місця і статусу композитів і юкстапозитів у словотвірній номінації.

Основні слова основоскладання, словоскладання, зрощення, редуплікація, композит, юкстапозит, спосіб словотвору.

1. Словоскладання - «метод словотворення дво- або кількакореневих похідних - юкстапоозитів шляхом поєднання окремих слів чи словоформ» [19]. Такий спосіб появи номенів виділяє певні різновиди:

- зрощення (добрезнаний, вічнозелений);

прикладковикористання (радіус-вектор, дівчина-листоноша);

редуплікація (добрий-добрий, синій-синій, радий-радісінький).

Зрощення. Використовуючи спостереження інших дослідників, можемо оглянути окремі ознаки зрощення як мовного явища, у свою чергу ці ознаки утворюватимуть цілісну картинку про явище:

) зрощення вважається «прикладом чистої конденсації», де «практично економиться лише пропуск (пробіл) між словами» [9]; адже, ознака слівності (словоєдності) таких виражається тільки писемне;

) «наявність єдиного основного наголосу» та «фразеологічний характер семантики цілого» [3]; значиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути різною тому, що такий існуючий і в складовій словосполучень, в котрих одна із самостійних частин має додатковий наголос, а не основний (мене відкинули, перед війною); що ж до «фразеологічного характеру семантики цілого» - то таке трактування в більшому ступені видає бажане, ніж реальне, потім що й належне словосполучення володіє ідентичною семантикою, семантичне нарощення не чиниться;

3) «невласне словоскладання» (на відміну від «власного словоскладання»), що виникає шляхом поєднання слів, які вживаються як одна синтагма [39].

Намагаючись визначити відмінність між складним словом і словосполученням (наприклад, мало відомий і маловідомий), В.Жирмунський приділяє значення на «визначення слова і його меж - це великі труднощі, які навпаки чи можна подолати індивідуальними зусиллями автора статті» [57]. В цьому розумінні дослідник мав рацію: довести єдність синтагми у результаті зрощення не так вже легко.

Про це говорить і В.Франчук. Так, аналізуючи структурно-семантичні особливості певних складних прикметників на взірець надмірно синій і непроглядно-білий, науковець однозначно стверджує, що «різниця між словосполученнями і відповідними складними прикметниками настільки невиразна, що важко визначити їх приналежність до певної групи» словосполучення чи складного слова [60].

Слівність одиниць, посталих унаслідок злиття, спробуємо розглянути через проекцію визначення складного слова і його ознак, скориставшись такими в одному з досліджень

. Потіхи. Реалізовуючи певний огляд існуючих поглядів стосовно формулювання складного слова [65], авторка твердить, що складне слово «не можна розглядати як просту суму двох чи трьох слів. Зявилася нова одиниця, смисловий зміст якої ємніший, ніж значення окремих компонентів. Тут кількість дає ніби нову смислову якість» [65]. У такому визначенні засновано самостійні основні ознаки складного слова, котрі аж ніяк не стверджуються на прикладах зрощень: більша смислова місткість єдиного, ніж окремих його елементів; нова смислова якість порівняно з вихідним словосполученням. Зокрема, не є переконливими стосовно слівного статусу зрощених одиниць ще певні ознаки: номінальна цілість (цільнооформленність), засіб написання - разом або через дефіс, основа для інших похідних одиниць (це явище взагалі не може бути розрізнювальною ознакою тому, що твірною може служити кожна одиниця (слово, словосполучення, абревіатура, звук). Невизначеність меж або відсутність таких особливо яскраво позначилися на різності написання - разом чи окремо. Зрівняймо правопис деяких одиниць за дійсними правилами української граматики (по-перше, по-друге, коли-небудь, кого-небудь) і за «діаспорним» правописом (поперше, подруге, коли небудь, кого небудь), чи сучасний різнобій у написанні таких одиниць, як уїк енд і уїк-енд тощо. В цьому випадку той чи інший правописний принцип переважно ґрунтується на «договірних засадах» і не зумовлена безпосередньо реальними особливостями чи статусом одиниць.

Одна з ознак складного слова, котру визначає З. Потіха, є те, що елементи поєднуються завдяки зєднувальним морфемам. Точно така ознака є диференційною для підкреслення різних видів і віднесення їх до словотвірних або несловотвірних.

Порівняймо зрощення з суфіксальними (культ освіта - культосвічуватися, пикороб - пикоробський) і інтерфіксально-суфіксальними (крайня хата - крайнєхатство, діти Арбата - дітоарбатівський) утвореннями, що володіють чітко окресленими словотвірними значеннями і їх матеріальними носіями (словотворчий метод і твірний базис).

Вважається, що саме словотворчі методи (інтерфікс, суфікс, конфікс) у таких та схожих словах пристосовуються до формальної єдності слів (основ), які входять до твірного словосполучення. Та, всупереч, відсутність подібних унеможливлює формальну єдність, а отже відсутність будь-яких труднощів у написанні в першому випадку і неабияких труднощів - у другому.

Отож, факт зрощення не припадає до словотвірної номінації (принаймні до словотвірних процесів) і володіє статусом діахронного. Головну причину неправомірного віднесення зрощень до словотвірної номінації визначив В. Горпинич, підмічаючи не розрізнення синтаксичної деривації (зміна частиномовної належності похідного) і синтаксичної номінації (називання словосполученням, зрощенням, реченням і подібне) [13].

Одним із очевидних фактів в українській мові є номени прикладкового типу. До створення цих номенів звичайно залучаються іменники. Проте, серед інноваційних номенів цього типу можна помітити новий факт - залучення до творення юкстапозитів такого типу абревіатур як означальних препозиційних компонентів: VIP-персона, VIP-аналітик, VIP-електорат, PR-кампанія, PR-провокація, PR-прийом, однак, якихось двадцять років тому Н.Клименко зазначала, що «жодного юкстапозита від абревіатурне зафіксовано» [20].

Зявлення цих одиниць повязують зі словотвором, тобто з одним зі словотвірних методів - словоскладанням (як і зрощення-злиття). В основі цього ж вивчення лежать всього дві категорії:

1) слова, як одиниці творення,

) операції з цими словами - складання.

На основі цих категорій до словотвірних можна без сумнівів віднести і процеси творення словосполучень (зелений гай, працюється добре, пятий рік). І це не єдині ознаки, що споріднюють юкстапозити зі словосполученнями; такими спільними ознаками, зокрема, є розчленованість змісту, синтаксична підрядна (точніше підпорядна) залежність самостійних компонентів (від одного можна поставити запитання до іншого) тощо.

Номени прикладкової моделі, звичайно, мають свої особливості порівняно зі зрощеннями чи словосполученнями:

- у складі таких номенів два чи більше самостійних слів, що належать до однієї частини мови і не оформлені як єдине слово;

відсутність зєднувального голосного;

на кожному членові - свій самостійний наголос;

вільний порядок розміщення компонентів;

зміна обох (за невеликими винятками) компонентів за відмінками і числами.

Редуплікація - ще один із традиційних різновидів словоскладання - повне чи (частіше) часткове повторення кореня, основи або всього слова [59]. Посилаючись на це тлумачення, можна підкреслити рівневі різновиди редуплікації:

звукова (повтор звуків),

словотвірна (повтор морфем),

синтаксична (повтор слів).

Велика кількість одиниць, які утворені повторенням інших мовних одиниць, не володіють номінативною функцією (буль-буль, сину-сину, ай-ай, так-таки-так). До винятку відносяться іменники (терем-теремок) і прикметники (радий-радісінький). За принципом появи, за використовуваними методами й характеристикам їх структурування-поєднання, сукупністю значень такі номени мало чим різняться від словосполучень, наприклад: раз у раз, одним один, валом валити чи інших структурно ідентичних формувань, де відсутній повтор і, котрі постали, як видно, в результаті утинання в колишніх словосполученнях звязуючих сполучників «і» або «а» (хліб-сіль, батько-мати, стукати-гуркати, такий-сякий). А іменникові номени, наприклад: терем-теремок, навіть ближче стоять до номенів прикладкової моделі «іменник + іменник».

Взагалі згадані суперечки зводяться до деяких конкретних аспектів.

. Поєднання в один метод словотвору різноманітних словотвірних явищ. Отже, зокрема, як правило, складні слова мають такий вигляд: сантехнік, роботодавець, винокурня, природолюбець, зубоскальство, залізобетон, зелено-жовтий та виділяють їх як сформовані методом основоскладання. З огляду безумовно виникає кілька елементів. З точки зору словотвірної номінації і словотворчих методів є приклади різних засобів:

- суфіксальний (винокур - винокурня, сантехніка - сантехнік);

інтерфіксльно-суфіксальний (зуби скалити - зубоскальство, роботу давати - роботодавець);

чистого складання або інтерфіксальний (залізобетон, зелено-жовтий).

Зокрема, слід зважати і певну специфіку процесів у рядах, наприклад: сантехніка - сантехнік (суфікс особи «-ік» або «-ик» додається на омонімічні кінцеві фонеми твірного базису, наприклад: медицина - медик, хімія - хімік) і природолюб - природолюбець (суфікс особи «-ель» - це надлишковий у цьому номені).

. Помилкове тлумачення методу словотвору. Вище ми розглядали трактування В. Григорєвої стосовно віднесення до безсуфіксних утворень (чи утворень із нульовим суфіксом) слів, наприклад: залізобетон, звукозапис і тому подібне [62]. Для початку, помітно ототожнення різних понять «безсуфіксний словотвір» і «нульова суфіксація». Далі, одні приклади видають матеріально виражений словотворчий метод - інтерфікс «-о-» (залізобетон, звукозапис), в інших - деривати множинної мотивації (криві ноги - кривоніжка, кривоногий - кривоніжка, риботоргівля - риботорговець, рибою торгувати - риботорговець); згідно першого випадку бачиться інтерфіксація, другий вказує інтерфіксально-суфіксальний чи суфіксальний методи словотвору.

3.Дефініція статусу частин складного слова. Аналізуючи номени, наприклад: бузково-синій, вишнево-червоний, В.Франчук говорить, що «…перша частина складного слова, виражена прислівником, додатково характеризує пояснюваний прикметник. Колір уточнюється через порівняння з предметом, якому властиві якісь ознаки…» [60].

В цьому випадку повинні зробити певні зауваження. Наприклад, вишнево-червоний (як і малиново-червоний, рубіново-червоний або волошково-синій, і смарагдово-синій) підтверджує думку автора стосовно прислівниковості першої частини, бо цей позначає один із видів конкретної категорії кольорів, названою другим елементом (категорія, яка відноситься до червоного кольору: рубіновий, вишневий, малиновий, кривавий; категорія синього кольору: волошковий, і смарагдовий, васильковий). Перший елемент через порівняння уточнює зміст другого, тому в цих прикладах стає можливість заміни порівняльного словосполучення: червоний, як вишня, як малина, як рубін.

Наступний приклад бузково-синій (як і червоно-зелений, жовто-блакитний) говорить про факти - єдності двох самостійних основ на позначення кольорів, котрі не залежать одне від одного та не уточнюють один одного; отже кожний елемент має самостійну прикметникову ознаку.

Тут і в таких же прикладах перша складова виражається не прислівником, а прикметником, що поєднується з іншими інтерфіксом «-о-» (бузковий і синій - бузково-синій, червоний і зелений - червоно-зелений); обєднання саме рівноправних змістів формально виражається через використання інтерфіксів. Труднощі у визначенні статусу елементів у номенах першого і другого типів якраз полягають у повній тотожності їх формальної структури з розрізненням функцій елемента о як прислівникового суфікса і як інтерфікса.

В якості підсумку, можна сказати, що основоскладання розуміється як засіб словотвірної номінації,який полягає в поєднанні частин твірної основи завдяки словотворчим методам. Згідно із використовуванням словотворчих методів слід виділити два типи основоскладання:

) інтерфіксальний - поєднання членів складної твірної основи завдяки матеріально вираженому чи нульовому інтерфіксу;

) конфіксальний - творення деривата завдяки одночасному використанню інтерфікса (єднає частини складної твірної основи) і суфіксального форманта, що в комплексі становлять своєрідний конфікс (слова лити - словоливство, один комітет - однокомітетник)

. Підкреслимо, що, пригадуючи про складну твірну основу, погоджуємося з думкою В.Горпинича, де складні слова мають одну твірну основу (чорн- + -брив- = - чорнобривець, біл- + сніг- = білосніжний) як і прості (туман - туманний, снігов - сніговик) [13], згідно із дериватами уміщає всю семантику твірної основи. Але із різних мотивів не можемо погодитися з думкою цього автора про наявність нульового суфікса в номенах, наприклад: інженерo-механік, хатаo-читальня [13].

.2 Визначення композитів та юкстапозитів

Термін «композит» українське мовознавство розглядає в широкому та в вузькому розумінні. Широке трактування композитів поникає в понятті їх як складних слів, створених з двох або кількох слів, основ або коренів, поєднаних в одну лексичну одиницю, котра отримала формально - граматичні та семантичні ознаки окремого слова [59].

У вузькому сенсі композити (лат. compositus - доданок, складений з частин) - це складні слова, утворені основоскладанням [59]. Саме в цьому сенсі зараз вживається термін «композит» для позначення слів, утворених складанням основ.

Це поняття українське мовознавство використовує для позначення слів, утворених основоскладанням.

Термін «композит» придбав особливу популярність в кінці 80- х на початку 90- х років ХХ століття, але був відомий ще в 60 - і роки цього ж століття. Протягом цього часу зазначалося, що основи композита можуть поєднуватися сполучним голосним, котрий також утворює склад, наприклад: землеустpій, водолаз, сінокіс.

Поєднання компонентів у композитах - іменниках можливе і без сполучного голосного, наприклад, Миргород, трикутник, стопкран, трьохсотліття, золототисячник.

Голосні «а» та «і», які закінчують початкову основу таких іменників (авіакаса, екстравагантність), хоча і не складоване за сучасними граматичними нормами сполучні голосні, все ж виконують сполучну функцію між приголосними в звуковій оболонці композиту. Наприклад, А.С. Шевчук [53] визначає такі ознаки основоскладання: обєднання основ (а не слів); наявність інтерфікса; основа на приголосний приєднується до другого компонента за допомогою сполучних голосних (працездатність, прапороносець) основа на голосний з'єднується з другим компонентом без інтерфікс (кінофільм).

Стосовно інтерфіксу В.В. Лопатін характеризує творення суфіксацією: рідколісся, чорноморець, гуртожиток [25].

У цьому зв'язку слід звернути увагу на статтю Н.С. Родзевич, де розглядаються питання творення складних слів української мови та вживання композитів у художній літературі. Н.С. Родзевич встановлює найбільш активні принципи (способи) словоскладення:

морфологічний - з'єднання слів (основ або коренів) у складних словах за допомогою сполучного голосного;

синтаксико-морфологічний - поєднання слів у складному слові, де в основу творення покладено морфологічний принцип, а в основу змісту - синтаксичне словосполучення;

синтаксичне - поєднання компонентів складного слова у формі зв'язку дієслова з доповненням (імперативний зворот);

нейтральний - поєднання слів у складному слові шляхом їх співположення (рос. «соположеніє») з відсутністю звичайного граматичного оформлення [39].

Таке уточнення принципів словотворення і встановлення їхньої результативності, звісно, актуальне. Засоби утворення складних слів, розглянуті Н.С. Родзевич, дійсно характерні для української мови. Але здається, що перші два засоби слід було б поєднати в один бо вони тісно взаємопов'язані, їхнє окреме виділення видається недоцільним.

Синтаксичний засіб словоскладання Н.С. Родзевич вивчає надто в вузькому розумінні, оскільки згадує лише «імперативний оборот». Відмінні види зрощень, утворені від застиглих словосполучень, чому залишилися без уваги автора.

У «Курсі сучасної української літературної мови» М.В. Жовтобрюха, Б.Н. Кулика закріплено два методи з'єднання основ: сурядний (зубробізони) і підрядний (миловар, життєпис) [13].

В.А. Горпинич бачить три типи основоскладання:

утворення похідних слів на основі складального поєднання окремих слів, наприклад, лісостеп;

утворення похідних слів із словосполучень, наприклад, сільське господарство - сільськогосподарський;

- утворення похідних слів зі слів, які безпосередньо не поєднуються в словосполучення, наприклад, пароплав, фотоательє, паровоз [45].

Деякі вчені, зокрема М.Я. Брицин, І.Г. Матвіяс, називає засіб створення складних слів методом зєднання основ при допомозі інтерфіксу словоскладання [30]. І.Г. Матвіяс підкреслює два види складних слів, утворених:

за принципом зрощення окремих елементів словосполучення в одне слово, наприклад, позаминулому, трикутник;

- за методом зближення частин словосполучення: хліб - сіль [30].

«Спочатку виникло словоскладання, далі на його ґрунті сформувалося основоскладання, якому властивий більший рівень зв'язку між компонентами» [30].

Такий спосіб створення складних слів Н.Ф. Клименко називає «центром, навколо якого відбувається перехід слів чотирьох різновидів: простих, композитів, юкстапозитів, абревіатур» [15].

Композити в сучасній мові підлягають декомпозиції, адже за конкретними ознаками підбираються до простих афіксальних слів: злодій, злодіяка, злодіячити, злодюга, злодюжка.

Від юкстапозитів створюються і такі композити: медик-хірург (медико-хірургічний) не засвідчені ні абревіатури, утвореної від юкстапозитів. Від композиту абревіатури часто утворюються словоформи типу: машино-тракторна станція - МТС. Від абревіатури через основоскладання утворюються композити, наприклад: книгокульторг, політвідділець. Немає нормативних юкстапозитів, які мотивовані абревіатурами, котрі можна пояснити міцним зв'язком частин, поєднаних фонемами «о», «е», «і» [21].

Н.Ф. Клименко зазначає, що композити утворюються не від будь-яких словосполучень, а лише від тих, «де є тісний зв'язок між його членами» [21]. Автор підкреслює вісім типів словосполучень, співвідносних з іменниками - композитами:

- дієслівне-іменних: книголюб, Крутивус;

прикметника - іменнику: плосконіс, чернокорень;

числівника - іменнику: восьмиліток;

займенника - іменнику: всесвіт;

прислівникове - дієслівне: легковір;

дієслівне - дієслівні: жаднюга (єдиний приклад);

прикметника - прикметника: безштанько (єдиний приклад);

іменнику - іменнику: лавровишня, лісостеп.

Всі наведені типи композитів формуються на основі звичайного порівняння чи вказівки на обєднання двох різних явищ за порядком: «одне, як інше», «і те, і інше» [20]. Н.Ф. Клименко зробила спробу пояснити морфемну будову композитів, обумовлену синтаксичною природою його мотивації.

Композити обґрунтовуються здебільше двочленними словосполученнями, тому кількість із них володіє двокореневою структурою [22]. На фоні порівняння ступенів афіксального перетворення композитів та простих слів Н.Ф. Клименко доводить, що слова, які утворені основоскладанням, утримують афіксні розростання слова. Максимальний обєм ступенів словотворчого афіксального перетворення композитів представлений чотирма утвореннями: чари діяти (чародій (чарівний (чародійник (чародійниця (чародійницькій, в той час як простим словам властиво восьмиступінчаста перебудова основи: потрібно (стежити (досліджувати (дослідницький (дослідник (дослідниця (дослідницький [15]. Тому, на семантичну і словотворчу структуру впливають:

1. особливості лексичної сполучуваності слів, актуалізованих у словосполученнях;

. вид (прямий, переносний, спеціальний; вільний, фразеологічний) лексичних значень, відповідних із складними словами морфологічно простих слів;

. якісний склад лексичної семантики слів, з'єднаних у словосполучення, наявність у ньому певних семантичних компонентів, здатних оцінювати предмет чи якість дії і завдяки цьому поєднуватися з іншими компонентами значення;

. специфіка синтаксичної сполучуваності кожної частини мови;

. характер номінативного значення компонентів словосполучення, їх предикативність або ознаковість.

Особливість композитів постає в наявності внутрішнього і зовнішнього синтаксису.

Внутрішній синтаксис - це специфічна система розташування елементів, їхній зв'язок, що базується на тому, що пояснювальна частина словосполучення в композиті обов'язково виступає в препозиції, а саме: ставиться перед тією основою, що він пояснює: карі очі - кароокий.

Зовнішній синтаксис відзначається зв'язком слів у реченні. Якщо композит має форму іменника, то в реченні він зазначений, як підмет (дроворуб працює), може мати визначення - прикметник (жорстокий дроворуб) та може виявляти суб'єктний зміст в словосполученні (сокира дроворуба).

Проаналізовані вище тлумачення композитів в українському мовознавстві ґрунтувалися на тому, що ці складні слова створені на базі словосполучень. К.Г. Городенська бачить процес утворення композитів «як формально-граматичну продуктивність семантичної структури пропозиції» [8]. Вона стверджує, що складні іменники в українській мові виступають формально - граматичним втіленням семантичної структури одного чи двох простих речень. Переважна кількість з них корелює з трикомпонентним семантично елементарними пропозиціями, серед котрих виділяються конкретні типи - за такою ознакою, як предикатне - аргументна структура пропозиції:

- П (дія) + А об + А діяч; П (дія) + А рез + А діяч (де об. - об'єкт, рез - результативності), наприклад, дроворуб - той, хто рубає дрова; землевласник - той, хто володіє земельною ділянкою; верстатобудівники - ті, хто будують верстат;

П (дія) + А об + А знар (Де знар - знаряддя): сінокосарка - те, за допомогою чого косять сіно; водочерпалка - те, за допомогою чого черпають воду;

П (дія) + А об + А лок П (дія) + А рез + А лок (де лок - локативів): клеєварні - там, де варять клей; льонозавод - завод, де переробляють льон.

Виходячи з вищесказаного видно, що композитний метод словотворення - один з найпопулярніших та найдавніших у мові. Також верб сучасної мовної практиці ком позитивний засіб найбільш активний після афіксації. У вітчизняному мовознавстві визначається статус композитів передусім з точки зору порівняння їх із елементарними первісними простими словами, котрі служать утворюючим матеріалом поєднання твірних основ як компонентів складних слів.

Перші трактати складних слів, яке аналізувало мовознавство, з'являються на базі зіставлення слів з одним коренем - як простих за будовою, так і слів, творча основа яких має більше одного кореня. Стародавні первинні слова, будучи кореневими, сприймались як прості за будовою. При афіксальному словотворенні ускладнюється зміст і будова кореневих слів. З'являється необхідність в уточненні значення терміна складного слова. Композитами вважаються слова, котрі мають не афіксальних, а композитний спосіб створення основи. [24]

Теперішня термінотворчість у різних мовах формулюється спрямованим науковим враженням на процеси упорядкування окремих терміносистем, їхню уніфікацію, стандартизацію, гармонізацію як на національному так і на інтернаціональному рівнях. Спеціальна координація розвитку термінологічного словникового складу зумовлюється обєктивними чинниками, передусім, реальною потребою соціуму в однозначній науковій комунікації.

Концептуальним підґрунтям роботи стали праці науковців, у яких висвітлюються загальні проблеми термінознавства (Т. Кияк, І. Кочан, А. Крижанівська, Д. Лотте, Г. Мацюк, Т. Панько, О. Реформатський, Л. Симоненко, О. Суперанська та ін.), а також окремі питання, що стосуються різних галузевих терміносистем (Л. Боярова, М. Годована, В. Калашник, Л. Полюга, О. Покровська, Б. Рицар, І. Сабадош та ін..).

Термін - композит дає можливість точно трактувати предмети, явища за кількома ознаками. «Семантика і структура композита залежать від найбільш характерних ознак синтаксичної сполучуваності кожної частини мови, лексичної сполучуваності слів, типу номінативного і лексичного значення одиниць, що їх мотивують» [59].

Певні види юкстапозитів за будовою близяться до словосполук та складаються з розташування цілих слів: слот-граматика, слово-ознака, пакет-модуль, оригінал-макет, обєкт-нащадок, мітка-заповнювач, меню-каскад, лямбда-числення, користувач-непрограміст, крос-засоби, крос-система, регістр-память, буфер-текст, гем-пошук, гем-таблиця, гем-функція, блок-схема, блок-маркер, база-зміщення тощо.

Іншим видам складних слів здебільше характерні якості цільно-оформленості. Це, передусім, стирання граматичної функції першого компонента. Зокрема, термін графостатика жіночого роду, тоді як перша складова граф чоловічого роду; знако-місце - середнього роду при чоловічому роді першого компонента знак-, кодограма - жіночого роду при чоловічому роді першого складника код, командо-контролер - чоловічого роду при жіночому роді першого компонента. Другою ознакою цілісності композита є наявність одного головного наголосу: фотоселėктор, хрестоподíбний, хронометри́чний, шестиви́мірний, частотогрáма, частотно-селекти́вний, чотиризнáчний, чотирьохáдресний, самонастрóєння, ремонтопридáтність, машино-залėжний, багатотóчковий.

Особливість термінів-композитів являє собою графічний вид - вони можуть бути написані разом або через дефіс: взаємозамінний, взаємно-обернений, взаємоблокування.

Підрядний звязок компонентів призначає існування серед них синтаксично головних та залежних, наприклад: букводрукува́льний, векторнозна́чний, взаємоблокува́ння, взаємозвязо́к, восьмизна́чний, внутрішньосхе́мний, двоцифрови́й, графоповторюва́ч, графоаналіти́чний, девятиразови́й, криптогра́фія, криптоло́гія, методоло́гія, машинозале́жний, багатогови́д, багатокра́тний, багаточле́н, низькопріорите́тний, низькочасто́тний, перфочита́ч, перфострі́чка, самозапи́сувач, самомодифіка́ція.

За принципом сполучування компонентів розрізнюють атематичні і тематичні композити.

До першої групи складних термінів чи складових складних термінів притаманне утворення методом безпосередньої інтеграції. Мотивуючими засадами при цьому однаково є як компоненти іншомовного походження, так і основи суто українських слів. Зразками такого типу можуть бути нижчеподані моделі компютерних номінацій:

. іменник + іменник (регістр-память, блок-маркер, система-путівник, символ-заповнювач, система-консультант, скен-код, нуль-відношення, поле-лічиконик, обєкт-кореспондент, оператор-вираз, обєкт-нащадок, слово-ознака, пакет-модуль, оригінал-макет, мітка-заповнювач, слот-граматика, база-зміщення, буфер-текст, крос-система, меню-каскад);

. прислівник + іменник (швидкодія, післядрук, післяпрограма, післяредагування, багатозадачність, багатозвязність, багатозначність, багатополюсник);

. прислівник + прикметник (моделі складових частин терміноодиниць) (швидкодійний, швидкодрукувальний, швидкозбіжний, швидкообертовий, швидкоплинний, швидкоспадний, багатоадресний, багатовимірний, багатозвязний, багатознаковий, багатоконтурний, багаторівневий, багатоточковий, багатоцифровий, багатотермінальний, спільномірний);

4. числівник + прикметник (шестивимірний, чотиризнакий, чотирьохадресний);

. символ + іменник (X-модем, PU-екранування, р-код, Р-канальний). [17]

Друга група тематичних композитів включає терміни, які утворені на основі інтерфіксного сполучення взаємозв'язаних основ, тобто методом поєднання в одне словесне ціле кореневих морфем завдяки голосним «о», «е». Серед таких утворень найчастіше зустрічаються такі моделі:

. іменник + «о» + іменник (частотограма, системотехнік, номеронабирач);

. іменник + «о» + прикметник (частотновибірний, хрестоподібний, стрибноподібний стрічко-подібний, стрічкопротяжний);

. займенник + «о» + іменник (самозавантаження, самосинхронізація, самопуск, самописець, самонастроєння, самоконтроль);

4. займенник + «о» + прикметник (складові частини терміноодиниць) (самонавчаний).

Такі композити мотивовані синхронно вживаними словосполуками: вимірювач частот.

Адже значення складних слів у спеціальному тексті зводиться до семантичної компресії, конденсації інформації, спрощення морфолого-синтаксичних засобів у плані вираження та трансформації синтаксичних структур, то названі утворення якнайкраще здатні задовольнити основні вимоги до термінології - ясності, точності та компактності.

У складі досліджуваної терміносистеми найбільший відсоток серед складних слів мають субстантивні композити з підрядним звязком між безпосередньо складовими. Вони містять найбільший обсяг інформації, тому часто мають досить складну семантичну структуру: частотограма, символ-заповнювач, хі-квадрат, скен-код тощо.

Властивим для детермінативних субстантивні композити є утворення рядів з тією самою основою або модифікуючим терміноелементом, що свідчить про релевантність та значну змістову єдність означальної моделі. У лінгвістичній літературі найчастіше досліджують ряди слів з однаковою другою конституентою [9].

Слід приділити значення семантичним відношенням між частинами двоскладних детермінативних субстантивних композитів у терміносистемі програмування, компютерних мереж та захисту інформації. Вітчизняні детермінативні субстантивні композити, ураховуючи тотожні формально-структурні утворення, можуть мати різні семантичні звязки між безпосередніми складниками. У наслідку досліджень терміноодиниць аналізованої терміносистеми галузі компютерної техніки шляхом трансформації детермінативних субстантивні композити в еквівалентні синтаксичні групи акцентуємо на ряд семантичних звязків між означальним компонентом та різними основними.

Роздивимося ряд слів, перше - модифікуюче - компонент, котрих репрезентований різноманітними частинами мови. Другому елементу підкорюється семантика та семантичне значення всієї терміноодиниці. Перша частина як додаткова детермінанта обмежовує діапазон значення другого. Найвідомішою моделлю значаться види семантичних звязків, які репрезентовані словосполуками у вигляді побудов давального або родового відмінка іменника (N): N1+N2. Наприклад: частотомір - вимірювач частот (електронна схема, вбудована в компютер для керування процесами, яка підраховує частоту появи певної події), системотехнік - технік системи (особа, яка проектує та розробляє системи); сервомотор - мотор сервомеханізму (частина сервомеханізму формування кінцевого механічного виводу); сервосистема - система сервомеханізму (система керування механічним рухом, у якій кінцевий вихід являє собою механічний рух певного типу); правдоподібність - подібність правді (тотожність істині параметрів, позначуваних механізмом).

Згідно наведеним прикладам, семантичні звязки проведено завдяки описовим та синтаксичним конструкціям, які включають підрядні речення.

Однозначного витлумачення названої категорії в мовознавстві не існує, іноді вона має різні назви, але всі лінгвісти погоджуються з тим, що це мовне явище є актом відбиття ознаки предмета в його назві засобами мови. Проте, як зазначає О. Суперанська, неправомірно переносити синтаксичні категорії на звязки між терміноелементами композита [65]. Зміст терміну не перебуває в сумі значень його складових, що виразно визначають терміни аналізованої галузі: нуль - відношення, поле - лічильник, обєкт - кореспондент, система - путівник, оператор - вираз тощо. Неважко помітити, що не всі синтаксичні компоненти є його термінологічним базисом. Припустимо, що нуль та відношення не утворюють термін нуль - відношення; диск та джерело у композиції диск - джерело означають диск, з якого будуть зчитувати дані під час копіювання, а також з якого завантажують програму в память; дисковод, що складається з елементів диск та вод (від водити) означає електромеханічний пристрій, який читає з дисків і записує на них інформацію.

Традиційний спосіб утворення термінів містить шлях основоскладання завдяки зєднувального голосного під впливом іншомовних запозичень в українській мові зявляються поняття з нульовою зєднувальною частиною: шумфактор, піктрансформатор, куль-орган, тест-програма, блок-схема, буфер-текст, вектор-рядок, вектор-стовпець, вектор-функція, крос-асемблер, крос-розроблене, крос-транслятор, мітка-заповнювач, обєкт-кореспондент, оператор-вираз, оператор-функція, підпрограма-процедура, підпрограма-функція, підцикл, післядрук, програма-диспетчер, програма-консультант.

Особливість конструкції та семантики композитів розвертається в специфіці синтаксичної сполучуваності кожної частини мови, лексичної сполучуваності слів. Вирішальними для будування семантики терміноодиниць-композитів досліджуваної терміносистеми є обєктні відношення компонентів субстантивних сполук. Юкстапозити репрезентовані серед локативних іменників й утворюють велику групу назв операцій.

.3 Словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах

Складні прикметники першої групи виділяють композити, де другий компонент, котрих зіставляється з назвою певного елементу тіла людини чи тварини (-крилий, -грудий, -бровий).

Крім того, можна виокремити прикметники-композити, друга частина котрого: -зорий, яка включає сему «очі», «погляд». У поета -зорий- є сполученням прикметника, в якому перша частина вказує на враження, емоційне сприймання (гострозорий, чужозорий …).

Друга група містить слова: життєносний, смертоносний (другий компонент «дія» - носити); довгожданий (другий компонент «дія» - ждати).

Досліджуючи семантику складних іменників, неможна не помітити, що тут сконцентрована увага як на функцію першого, так і другого компонентів.

Серед аналізованих лексем зазначені складні іменники з першою складовою «само-» (самоконтроль, самокритика і так далі). Слова з такою частиною вказують на те, що конкретна ознака криється в середені процесу.

В певну категорію можна віднести складні іменники жіночого роду на позначення назв галузей науки (археологія, антропологія, геологія).

Інша категорія складається із складних іменників на позначення назв рослин (сон-зілля, виноград); проміжку часу (століття, сторіччя).

Складні прислівники функціонують для підсилення значення (темно-темно, високо-високо). Теж саме можна сказати і про неоднокореневі синоніми (бентежно-несміло, страшно-моторошно). Існують також складні прислівники, що пояснюють конкретну визначеність, трактують орієнтацію у просторі (праворуч), часи (повсякчас). [63]

.4 Класифікація композитів

Різні дослідники по-різному підходили до вирішення цієї проблеми. наприклад, Г. Пауль класифікував композити, спираючись на співвідношення семантики їхніх компонентів та приділяючи при цьому особливу увагу значенню першого компонента. На його думку, цей компонент може позначати:

а) матеріал або частина матеріалу, з котрого утворений другий компонент;

б) простір, де знаходиться або для якого призначений другий компонент;

в) час, на який припадає або для якого призначений другий компонент;

г) предмет, для якого призначений другий компонент;

д) предмет, проти якого використовується другий компонент;

е) предмет, з яким порівнюється другий компонент;

ж) предмет, за допомогою якого створюється другий компонент;

з) предмет, який виконується або виготовляється другим компонентом;

і) матеріал, з яким займається другий компонент.

Звичайно ж, дана класифікація враховує притаманне германських мов прагнення реалізувати залежний компонент вихідного словосполучення в препозиції композиту. Цей же принцип намагаються екстраполювати на слов'янські мови [36]. Розглянутий ж нами матеріал показав, що досить часто конструкт, який представляє залежний компонент вихідного словосполучення, знаходиться в постпозиції композиту, наприклад: начштабу - начальник штабу, заступник голови - замголови і так далі.

Інший напрям класифікації пропонує М.М. Перцова, яка відмовляється від опису конкретних онтологічних характеристик референтів і пропонує вважати домінантним ознакою класифікації їх статус у процесі номінації. Дослідником запропоновано схеми статусної семантики складних слів, в якій елементи формалізуються таким чином: ««А» - ліва основа, «В» - права основа, «С» - результуюче складне слово» [35, с. 48-49].

Класифікація здійснюється тут шляхом визначення семантико - синтаксичної структури композиту на фоні реалізації в ньому складових і підрядних відносин. Так, наприклад, для композитів, що реалізують складовий зв'язок конструктів, виділяються ситуації, коли: референт «С» не є референтом ні «А», ні «В» з подальшим підрозділом на наступні підгрупи по відношенню «С» к «А» і «В»: референт «С» являє собою проміжну, прикордонну область між референтами «А» і «В»: лісостеп, лісотундра, північний захід; референт «С» - новий об'єкт, що володіє якостями, загальними для референтів «А» і «В»: лісопарк; референт «С» - щось середнє між однотипними або сумісними референтами «А» і «В», наприклад: «С» має батьками «А» і «В», є гібридом (сплавом, комбінацією) «А» і «В»: зубробізони, лавровишня; референт «С» одночасно можна позначити як «А», так і «В».

Складові різнотипні (характеризують предмет з різних підстав): хата - читальня, автоцистерна; референт «С» - сумарний об'єкт, об'єднання референтів «А» і «В», які входять до нього як елементи. Референти «А» і В однотипні: носоглотка, плодоовочі, сербохорват, Австро-Угорщина, Орєхово-Зуєво. Референти і значення «А» і «В» протилежні. «С» - оксюморон об'єднання «А» і «В»: світлотінь, трагікомедія [35, с. 49-50].

Наведена модель опису досить цікава, однак вона є не ономасіологічної, а структурно - семантичної, оскільки вказує не стільки на те, в межах яких рубрик формується номінативна семантика композиту, скільки на те, який статус мають у семантичній структурі складної номінативної одиниці прототипні референти. Для нас же більш важливий саме момент формування «Чистої», номінативної семантики, тому, визнаючи необхідність і цікавість класифікації М.М. Перцової, ми все ж вважаємо за краще ономасіологічний принцип опису семантичних класів у межах однієї лексико-семантичної групи, яка вимагає атрибуції композиту по моделі формування ономасіологічні структури його значення (читай - внутрішньої форми), що включає головний (ономасіологічний базис) і уточнюючий (ономасіологічна ознака) компоненти найменування [33, с. 10], тобто, власне, за типом його ономасіологічні моделі.

Не можна сказати, що не робилося спроб удосконалити у вказаному напрямку класифікацію Г. Пауля шляхом введення до неї відомостей про другий компоненті композиту.

Так, наприклад, О.Д. Лейзерсон, розглядаючи частинні комплекси в англійській мові, виділив серед них такі, в яких другий компонент представлений словами, що позначають дію (ономасіологічний базис). За типом ономасіологічної ознаки вченим були виділені:

а) агентивне структурно - семантичний тип, коли «в ролі агента дії можуть виступати самі різні за семантикою іменники: особа або група осіб - Negro-edited «відредагований негром», union-condemned «засуджений союзом», технічний засіб - motor-driven «керований двигуном», machine - produced «виготовлений машиною», тварини - dog - drawn «зроблений собакою», ox - powered «посилений волом», animal - driven «керований твариною», сили природи - wind - beaten «випереджаючий вітер», rain - swept «виметена дощем», різні фізичні та хімічні агенти;

б) локативний структурно - семантичний тип, коли «перший елемент представлений іменником з категоріальним значенням місця. Це географічні назви US- made «зроблений у США», London - born «народжений у Лондоні», country - bred «виведений з країни», слова підприємство, завод, університет і тому подібне, що позначають, де виробляється дія, виражене другим словом: factory - packed, college - bred,university - trained»;

в) темпоральний структурно - семантичний тип, «представлений дуже рідкісними прикладами: autumnborn «Народився восени»;

г) структурно - семантичний тип з першим компонентом «матеріал», наприклад, stone - built «Побудований з каменю», paper - made «зроблений з паперу»;

д) інструментальний тип, який «включає слова з першим компонентом, що виражає засіб виконання дії, наприклад, soap - lathered «намилений милом» [17].

Робота О.Д. Лейзерсон значуща в тому сенсі, що вона розглядає композити як номінативні одиниці і визначає «спосіб номінації» як домінантна ознака опису. На жаль, її предмет обмежений - це тільки частинні одиниці. Є необхідність поширити зазначений метод на всі композити, звичайно ж, з урахуванням їх номінативного статусу. По цьому шляху йде Е.А. Селіванова, правда, що класифікує складні слова не з метою побудови повного реєстру семантичних моделей, а для опису подібностей - відмінностей внутрішньої форми семантично еквівалентних одиниць різних мов [66].

Ономасіологічна модель складного слова у дослідника «визначається на підставі:

) загального сенсу ономасіологічного базису (формантної структури);

) конкретного змісту двох або більше ономасіологічних ознак (відсильною частини);

) їх валентного потенціалу та смислового зв'язку;

) типу відносин між базисом і ознакою» [66].

Наприклад, для композиту наглий Є.А. Селіванова пропонує таку модель внутрішньої форми: «Якась ознака (1), пов'язана (4) з тимчасовою обмеженістю (3) «скоро» процесу «осягнути» (2), лексичне значення - про смерть: «Раптовий» [66]. Цілком очевидно, що пункти 3 і 4 цієї моделі визначають лексико-семантичної групи, до якої належить дане слово - «статус по тимчасової обмеженості». З таким трактуванням семантичної моделі можна погодитися. Викликає сумнів тільки те, що масив композитів у зазначеній роботі недиференційований - до його складу включаються і універбалізаційні композити, які є дублетами/варіантами повного словосполучення в межах тотожності номіна теми, і дериваційні композити, що формують нову номінатив [48].

Ці одиниці принципово розрізняються на рівні ономасіологічних моделей. Якщо в універбалізаційних композитах базисну функцію виконує головне слово вихідного словосполучення, а признакова - залежне, то в дериваційних, афіксальних утвореннях базисну функцію виконує вже афікс, а признакова - вихідне словосполучення, перетворене в виробляє основу. Наприклад, для композиту електросвітло (В результаті техногенної катастрофи, яка спіткала Москву, багато жителів столиці <... > відчули відсутність електросвітла, газу та водопостачання (Нові вісті. - 27.05.05)), що є універбалізаційним дублетом колокації електричне світло (І ми весь вечір сиділи на кухні, сиділи з включеними ліхтарями, і нас зовсім не бентежив яскраве електричне світло (Нова газета. - 05.10.07)), ономасіологічним базисом є семантика слова світло («явище»), а ономасіологічною ознакою - семантика слова електричний («спосіб виникнення») (ономасіологічна модель «явище + спосіб виникнення»). У той же час, для слова порожнисті, для якого неможливо виявити еквівалент «порожня теплість», ономасіологічним базисом буде семантика форманта - ость («Стан»), а ономасіологічною ознакою семантика словосполучення пусте тіло («тип предмета») (ономасіологічна модель «стан + тип предмета»). У цьому разі коригування вимагає уявлення про запропонованої Є.С. Кубряковой особливої мети мовної одиниці - предиката [24], що пов'язує ономасіологічний базис з ономасіологічною ознакою (у Є.А. Селіванової - «тип відносин між базисом і ознакою»).

Не викликає жодного сумніву наявність цього елемента в ономасіологічних моделях дериваційних композитів. У силу відсутності ономасіологічного базису таких одиниць у вихідному словосполученні, функція предиката і полягає у формуванні пов'язаності компонентів кінцевого найменування. Наприклад, при формуванні номінатеми - білогвардієць - потрібне уточнення співвідношення базисного значення форманта («Суб'єкт») і ознакового значення словосполучення («організація»). Таке співвідношення реалізується в предикаті «є учасником». Таким чином, ономасіологічна модель тут повністю збігається з семасіологічним виведеним словотворчим перифразом («суб'єкт, який є учасником організації»).

У універбалізаційних ж композитів ономасіологічна модель, по суті, показує відносини між компонентами вихідного словосполучення. Наприклад, коли ми говоримо про внутрішню форму - ономасіологічної моделі «захід + галузь» універбалізаційних композитів: авіавиставці, політзаняття, порношоу, ми маємо на увазі те, що в них реалізується внутрішня форма - ономасіологічна модель словосполучень авіаційна виставка, політичне заняття, порнографічне шоу. Значення носія ономасіологічної ознаки (залежного компонента вихідного словосполучення) тут є актуалізацією семантичного множника носія ономасіологічного базису (головного компонента вихідного словосполучення). Використання поняття «предикат» у цьому випадку буде зайвим.

Формування семантики вихідного словосполучення і, як наслідок, виник на його базі композиту - не явище предикації, а явище актуалізації. Тому структура ономасіологічні моделі тут двочленного - вона включає ономасіологічний базис, еквівалентний архісеми головного компонента вихідної конструкції, і ономасіологічна ознака (ознаки), еквівалентний семантичному множнику головного компонента вихідної конструкції, актуалізували в її залежному компоненті.

Зазначене можна застосувати при описі ономасіологічних моделей складних слів, що входять до ономасіологічний клас «об'єднання людей» (427 Номінатив). Вони розподілені за такими лексико-семантичними групами.

Лексико-семантичної групи з ономасіологічним базисом «установа» (147 Номінатив), який визначається як «організація, створена власниками для здійснення управлінських, соціально - культурних чи інших функцій некомерційного характеру». Зазначений концепт є фреймовий. Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «Установа + галузь» (71 номінатеми), наприклад, авіаційна школа - авіашкола, політуправління - політичне управління; в багатокомпонентних конструкціях реалізуються додаткові ознаки «місце діяльності», наприклад, районний відділ народної освіти - РВНО; «Мобільність», наприклад, рухливий міліцейський пост - ПМП; «статус»: спеціальне конструкторське бюро - СКБ; «засновник»: спортивний клуб армії - СКА; «Установа + призначення» (49 Номінатив), наприклад, агітаційний центр - агітцентр, евакуаційний госпіталь - евакогоспіталь; в багатокомпонентних конструкціях можуть реалізуватися додаткові ознаки «місце діяльності»: наземний вимірювальний пункт - НІП; «галузь»: науково - дослідний обчислювальний центр - НИВЦ; «Установа + статус» (16 Номінатив), [48] наприклад, спеціальна школа - спецшкола, державний департамент - держдеп; в багатокомпонентних конструкціях можуть реалізуватися ознаки «призначення», наприклад, центральний диспетчерський пункт - ЦДП; «об'єкт», наприклад, головне управління таборів - Гулаг; «Спосіб роботи», наприклад, універсальний магазин самообслуговування - універсам; «Установа + місце діяльності» (7 Номінатив), наприклад, лісовий розплідник - лісорозплідник, сільський магазин - сільмаг; в якості додаткової ознаки може реалізовуватися «спосіб роботи»: механізоване лісове господарство - мехлісгосп; «Установа + спосіб роботи» (4 номінатеми), наприклад, плавучий магазин - плавмагазин, пересувна механізована колона - ПМК. [48]

Лексико-семантична група з ономасіологічним базисом «організація» (66 Номінатив), який визначається як «Громадське об'єднання, союз».

Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «Організація + галузь» (19 Номінатив), наприклад, авіаційний гурток - авіагурток, педагогічна рада-педрада; в багатокомпонентних номінатеми реалізуються додаткові семантичні ознаки «місце діяльності», наприклад, сільське споживче товариство - сільпо; «Статус», наприклад, лікарське - трудова експертна комісія - ЛТЕК; «учасники»: студентське наукове суспільство - СНТ; «Організація + статус» (16 Номінатив), наприклад, державний комітет - держкомітет, національна рада - нацрада; в багатокомпонентних конструкціях дані номінатеми реалізують ознаки «Місце діяльності»: всеросійська надзвичайна комісія - ВЧК; «призначення» : надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем - ЧК; «учасники»: закрите акціонерне товариство - ЗАТ; «Організація + призначення» (14 Номінатив), наприклад, редакційна колегія - редколегія, організаційний комітет - оргкомітет; в додаткових компонентах реалізується ознака «місце діяльності»: міський виконавчий комітет - міськвиконком; «статус», наприклад, вища атестаційна комісія - ВАК; «Організація + місце діяльності» (9 Номінатив), наприклад, обласний комітет - обком, сільрада - сільська рада; «Організація + учасники» (8 Номінатив), наприклад, жіноча рада - жінрада, кабінет міністрів - Кабмін. [37]

Лексико-семантична група з ономасіологічним базисом «підприємство» (63 номінатеми), який визначається як «Виробнича або торгова господарська одиниця».

Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «Підприємство + призначення» (37 Номінатив), наприклад, автозаправна станція - АЗС, ремонтний завод - ремзавод; в багатокомпонентної конструкції до вказаною ознакою додаються «галузь + мобільність»: рухома автомобільна ремонтна майстерня - ПАРМ; «підприємство + галузь» (14 Номінатив), наприклад, металокомбінат - металургійний комбінат, велосипедний завод - велозавод; «підприємство + статус» (5 Номінатив), наприклад, головний поштамт - головпоштамт, спеціалізоване господарство - спецгосподарство; в багатокомпонентних конструкціях додається ознака «місце діяльності»: державна районна електростанція - ГРЕС; «підприємство + спосіб роботи» (6 Номінатив), наприклад, атомна електростанція - АЕС, плавзавод - плавучий завод в багатокомпонентних конструкціях додаються ознаки «мобільність»: рухлива автоматизована електростанція - ПАЕС; «об'єкт»: автоматична телефонна станція - АТС; «Підприємство + учасники» (1 номінатеми): Дитячий комбінат - Диткомбінат.

Лексико-семантична група з ономасіологічним базисом «підрозділ» (65 Номінатив), який визначається як «частка, частина, розділ, що входить до складу більш великого об'єднання людей». Даний концепт є фреймовий. [37]

Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «Підрозділ + галузь» (33 номінатеми), наприклад, авіаційна дивізія - авіадивізія, геологічний факультет - геофак; в багатокомпонентних номінатеми може реалізуватися додаткова ознака «статус»: окремий медика - санітарний батальйон - ОМСБ; «підрозділ + призначення» (18 Номінатив), наприклад, розвідувальний взвод - розвідвзвод, ремонтна бригада - рембригада; в багатокомпонентних конструкціях можуть бути реалізовані додаткові ознаки «статус»: слідче - оперативна група - СОГ; «учасники», наприклад, студентський будівельний загін - студзагін; «Підрозділ + статус» (11 Номінатив), наприклад, спеціальна група - спецгрупа, штрафний батальйон - штрафбат; в багатокомпонентних конструкціях реалізуються додаткові ознаки «призначення»: оперативна виїзна бригада - ОВБ; «приналежність», наприклад, операційне управління банку - ОПЕРУ; «підрозділ + спосіб діяльності» (3 номінатеми), наприклад, моторизована піхота - мотопіхота.

Лексико-семантична група з ономасіологічним базисом «галузь» (62 номінатеми), який визначається як «окрема, самостійна частина якого-небудь роду діяльності». Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «Галузь + різновид» (32 номінатеми), наприклад, автомобільний транспорт - автотранспорт, мистецтво кіно - кіномистецтво; «галузь + статус» (4 номінатеми), наприклад, масова культура - маскульт, цивільна оборона - ЦО.

До цієї підгрупи відноситься і лексико-семантична група «наука» (26 Номінатив). Для неї виділяється чотири ономасіологічних базису: «наука», «статус», «об'єкт», «процес»: «наука + галузь застосування» (22 номінатеми), наприклад, космічна біологія - космобіологія, біологічна акустика - біоакустика; «статус + об'єкт» (2 номінатеми): основи безпеки життєдіяльності - ОБЖД; «процес + галузь + статус» (1 номінатеми): початкова військова підготовка - ПВП; «об'єкт + статус об'єкта» (1 номінатеми): українська мова як іноземна - УМІ. [48]

Лексико-семантична група з ономасіологічним базисом «комплекс» (17 Номінатив), який визначається як «об'єднання об'єднань людей».

Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «комплекс + галузь» (8 Номінатив), наприклад, науково - виробниче об'єднання - НВО, аграрний сектор - агросектор; в багатокомпонентних конструкціях може бути реалізована ознака «місце діяльності»: європейський економічне співтовариство - ЄЕС; «Комплекс + статус» (4 номінатеми), наприклад, міжнародна асоціація - МА, соцкраїни - соціалістичні країни; в багатокомпонентної конструкції додається ознака «призначення»: організоване злочинне угруповання - ОЗГ; «комплекс + місце діяльності» (3 номінатеми), наприклад, європейська група - єврогрупа, ЄС - європейський союз; «комплекс + об'єкт діяльності» (1 номінатеми) : нафтові промисли - нафтопромисли; «Комплекс + учасники» (1 номінатеми): юнацький рух - юнрух [37].

Лексико-семантичної група з ономасіологічним базисом «статусне об'єднання людей» (7 Номінатив).

Відзначаються наступні ономасіологічні моделі: «об'єднання + галузь» (3 номінатеми), наприклад, педагогічний колектив - педколектив, партійна номенклатура - партноменклатура; «об'єднання + призначення» (2 номінатеми), наприклад, робоча сила - робсила; «об'єднання + статус» (2 номінатеми), наприклад, начальницький склад - начсклад.

Пропонована структура опису ономасіологічних моделей універбалізаційних реалізацій. Номінатив розповсюджені і на всі інші лексико-семантичної групи одиниць даного структурного типу. Перспективним є складання словника універбалізаційних композитів української мови, у словникових статтях якого цілком доречним буде саме ономасіологічними описами. [37]

На протязі виконання першою частини нашої роботи ми аналізували роботи видатних лінгвістів, які вивчали словоскладання. Тут ми розглянули:

Основні положення та ключові поняття генеративної граматики. Більшість існуючих нині підходів до мови можна розділити на два великі теоретичного табору - функціоналізм і формалізм. Погляди функціоналістів і формалістів розрізняються головним чином тим, у чому вони вбачають пояснювальну силу лінгвістичної теорії. Вихідне припущення функціоналізму полягає в тому, що будова мови визначається його використанням. Вихідне припущення формалізму прямо протилежне. Формалісти припускають, що найбільш фундаментальні властивості мови не залежать від способів і умов його використання.

- Генеративна граматика, що досліджує синтаксис, припускає, що в будь-який людській мові існують універсальні принципи організації природи людської здатності, які визначають структуру мови, принципи, які керують різними граматичними операціями, можливими в природних мовах.

Глибинна структура складного слова містить базисні структури складових: предикат і суб'єкт. Решта структури безпосередньо складових генерується в результаті синтаксичних переміщень «movements» на шляху до поверхневій структурі, тобто складного слову. Під синтаксичними переміщеннями розуміються перетворення, пов'язані із зміною синтаксичної позиції якого елемента в глибинній структурі складного слова. Такі переміщення мають силу перетворювати існуючу структуру ядерної пропозиції на шляху до поверхневій структурі (тобто складного слову) різними шляхами: вони можуть, у відповідності з розробленими в генеративної граматиці принципами, переводити один показник структури безпосередніх складових в іншій, видаляти певний становить з структури, піднімати чи опускати показник безпосередніх складових.

- Складні й складноскорочені лексеми можуть володіти двома наголосами - основним і побічним. Цілеспрямовано висуваються з такими двома наголосами слова, в котрих одна з частин чітко визначається своїм змістом і переважно може бути самостійною лексемою.

Роль композитів та юкстапозитів. Класифікацію композитів. Словоскладання в мовних терміносистемах.

Також, слід підкреслити, що вимоги, яке диктує сучасне мовознавство по відношенні до принципів утворення словоскладання так їхнього правопису (особливо правило перенесення слів) різниться від попередніх принципів (наприклад, реформація української граматики після 50-х років минулого століття, включно правила переносу слів).

Сучасне мовознавство (що ми брали за основу в процесі нашого дослідження) трактує аналіз словоскладання з різних боків, котрі ми аналізували в першому пункті цього розділу.

Ознака, яку теж слід зафіксувати у висновку, це значення складних слів іншомовного походження в українській мові та, як вони набули українского значення в граматичному розумінні, тобто, наприклад, інтерактивність або ультрафіолет. Важливий момент цього зауваження на кількох засадах:

правила переносу слів,

правила наголосу,

правила написання (злитне або дефісне) і тому подібне.

Також важливим етапом при виконанні цього розділу необхідно визначити саме правопис складних слів (наприклад, дефіс або злитне написання).

Тут же ми аналізували складні слова, утворені за власним та невласним типом складанням.

І, наприкінці, хотілося б додати, що словоскладання має величезне значення не тільки в українському мовознавстві, але і в інших тому, що кожний елемент - має певне значення, а єдність кількох елементів - це подвоєне (потроєне) значення. Крім того, важливо знати не тільки складову, а і сам правопис складних слів.

2. Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко

Класифікація складних слів представляє чималі труднощі, зумовлені багатогранністю самого явища, в якому тісно переплітаються морфологічні, синтаксичні, семасіологічні і фонетичні особливості. Навіть така, здавалося б, зовнішня ознака, як написання, має для складних слів відоме значення.

Кожна з особливостей складних слів може бути покладена в основу їх класифікації. Однак справа ускладнюється тим, що між найрізноманітнішими типами складних слів протягуються нитки подібності. Сплітаючись один з одним, вони пов'язують між собою різні в структурному відношенні види складань. Часто виявляється при цьому, що ознаки найбільш істотні для одних класів складних слів представляються неспіввіднесенності з особливостями інших класів.

Все це сильно ускладнює розробку такої класифікації, яка була б послідовною, відбивала б істота явища і одночасно робила зручним його опис. Нижче дається короткий огляд принципів класифікації складних слів, які використовувала Ліна Костенко у своїй поетичній творчості. Розглянуті в загальному вигляді, ці принципи відповідають матеріалу кожного з них і справді широко застосовуються. Так, можна говорити про поділ складних слів на основі їх морфологічного складу, оскільки у всіх слов'янських мовах слово має певної морфологічної структури, про класифікацію за співвідношенням компонентів, за способом освіти і подібне.

Наприклад, дуже часто Ліна Костенко використовує засіб префіксації у створенні складних слів за допомогою префіксів «перед-», «пере-», «при-», наприклад, такі вірші «В маєтку гетьмана Івана Сулими»:

«...До кінських грив припадені грудьми,

Промчали хлопці - загула бруківка -...

І ми…і степ…і жовтий падолист…

І цих дворів передвечірній клопіт…», [61]

або вірш «Ван-Гог»:

«...Чорним струсом палеозою

переламано горам хребти» [62]

або вірш «Вечірнє сонце, дякую за день!»

«...За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому» [63]

Засіб префіксації, який використовує Ліна Костенко не лише міняє або посилює значення складних слів, але і міняє звучність мовлення віршів, тобто з'являється, так би мовити, костенівський стиль. Роздивимося більш детально, в першому прикладі ми побачили слово «припадéнні», де наголос стоїть не предостанньому складі, що посилює звучання та яскравість самого слова. Стосовно побічного наголосу, то тут воно значиться на префіксі «при-».

Розглянуті приклади показують нам сучасність авторських заходів, навіть здається, що Ліна Костенко пише в наші часи, а не на при кінці минулого століття. Вжиток готичних елементів, які втілені в побудову складних слів при утворенні префіксації. Деякі моменти криють саркастичні епізоди, наповненні жахом певних подій, як у другому прикладі.

Далі на прикладі цього ж вірша ми виявили ще одне складне слово, яке утворене завдяки префіксацію, але в цьому випадку префіксом виступив «перед» - «передвічÌрній», тобто те, що відбувається перед вечором або до вечора. Як би префікса «перед-» в даному випадку не було б, то це в корені змінило би сенс вірша, і він втратив свою актуальність, припустимо: і цих дворів вечірній клопіт. Ми усунули префікс «перед-», і побачили, що зміст суті змінився у часовому напрямку.

Наступним прикладом для розгляду у нас є вірш «Ван-Гог», де ми помітили префіксальне скловоскладання за допомогою префікса «пере-» - «перелáмано». Тут основний наголос падає на перший склад після префікса. Чому Ліна Костенко обрала саме префікс «пере-», а не, припустимо, «з-», тоді б створилося б слово «злáмано»? По-перше, змінився сенс речення, по-друге, при написанні віршів існують певні правило щодо рими та ритму. У разі змінення префікса «пере-» на «з-» вірш втратив би поетичний ритм, і сам процес його прочитання отримав більш важкий характер.

У вірші «Вечірнє сонце, дякую за день!», поетеса використовує при створенні складних слів префікс «про-» - «просвітлений». Тут, як ми бачимо, складне слово утворено префіксом «про-» та прикметника «світленний». Стосовно перфіксів, то можна було б «про-» замінити на «о-», або «за-», або «най-» та багато іншими, але, виникає питання: що в такому разі трапилося? Відбулася б зміна сенсу самого речення, бо, якщо розтлумачити значення слова «просвітленний» - той, що володіє ясністю в розумовому сенсі. Якби замінити префікс «про-», наприклад, на «о-», то значення слова мало б інший характер, а саме: предмет, який було освітлено, тобто, зроблено більш світлим, ніж його природний колір.

Насправді, віршів, де Ліна Костенко використовує складання слів за допомогою вищезгаданих префіксів набагато більше, наприклад, «Вже почалось, мабуть, майбутнє», де є таке речення: «Не проміняйте неповторне на сто ерзаців у собі!..», або вірш «Віяло мадам Полетики» - «Ідалія Полетика, прославилася бабонька, цькувала собі генія, знічев'я, просто так...» [64] і так далі.

Оскільки у ряду авторів проблема класифікації органічно пов'язана з усією системою їх поглядів на словоскладання, ми торкнемося в цьому розділі і деяких більш загальних питань теорії словоскладання.

Розглянемо ділення складних слів у поетичній творчості Ліни Костенко за способом утворення. Переходячи до конкретного розбору принципів поділу складних слів, необхідно, насамперед, виділити префіксальні засоби словоскладання, бо саме їх в поезії Ліни Костенко дуже багато, наприклад, «во», «об-», «з-», «на-», «по-», «над-», «за-», «без-», «ні-» та багато інших - що містяться в одному вірші «Давидові псалми». Крім того, в цьому вірші застосовані інші за способом утворення складні слова: «півметра» - що означає лише половину метра, тобто п´ятдесят сантиметрів,«напівмертва» - тут ми бачимо «на-», «пів-», «-метра», тобто слово складено з трьох частин, які в сукупності пояснюють, що людина на половину мертва. Розглянемо використання цих складних слів в самому вірші:

«Блажен той муж, воістину блажен,

котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,

і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, -

душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,

то не біда - він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким,

стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди,

і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула

не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить

на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,

лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам

ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, -

душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,

дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться -

дорога ницих в землю западеться!» [64]

Крім того, варто зупинитися на питанні про так зване «власне» і «невласне» словоскладання.

В теоретичній частини нашої роботи ми аналізували ці два види словоскладання, а саме: «власне» складання це такий метод, де додавання вчиняється за допомогою голосної «о» або «е»; наприклад: водовоз або землетрус. «Невласне» складання слів відбувається без додавання цих голосних, наприклад, божевільний. Крім того, «невласному» додаванню властиві префіксальні та прислівникові способи утворення слів, наприклад «не-», «ні-» та інші.

При розгляді префіксальних засобів складання слів в поезії Ліни Костенко ми розглядали саме «невласний» вид додавання. Тепер проаналізуємо «невласне» складання слів без додавання прислівника та префіксу. Наприклад, вірш «Ван-Гог»:

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!

Що ж, може бути. Він - це значить я.

Боже - вільний...» [62]

В цьому уривку ми бачимо, що Ліна Костенко поєднанням двох слів, а саме іменника «боже» та прикметника «вільний», отримала одне слово «божевільний», що означає психічний стан людини.

В цьому ж самому вірші Ліна Костенко використовує і той самий вид утворення слів, розглянемо:

«...Холод холоду. Тиша тиш.

Циклопічною одноокістю...» [62]

В наведеному прикладі слово «одноокість» створено за допомогою числівника «один» середнього роду в називному відмінку тобто «одно» там іменника «око» середнього роду зі зміненим закінченням «-ість». Як і вимагають правила невласного складання, голосного «о» або «е» не було застосовано для поєднання цих двох слів.

Теж саме можна сказати, аналізуючи і далі вірш «Ван-Гог»:

«...Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.

Кипариси горять в небозвід...»,[62]

де складне слово «небозвід» «невласного» типу, складено із двох лексем без додавання «о»: «небо» та «звід».

Закінчується цей вірш так:

«...Боже, я - вільний!

На добраніч, Свободо моя!» [62]

В завершальному уривку Ліна Костенко використала складне слово, яке поєднує в собі значення доброї ночі, де не відбулося додавання голосних, теж воно належить до «невласного» типу складання.

Тепер ми перейдемо до дослідження складних слів «власного» за видом походження, тобто з додаванням голосних «о» або «е», наприклад, вірш «Готичні смереки над банями буків»:

«Готичні смереки над банями буків,

гаркаві громи над країною крон.

Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...» [64]

Ми підкреслили складну лексему «чорнокнижжя», яка створена із прикметника, що описує колір «чорний» та іменника «книга» при поєднанні голосного «о». Авторка використала саме це слово для створення містичного настрою свого віршу, тим саме впливає на емоційний стан читача лякаючим методом.

Унікальний спосіб використання лінгвістичних особливостей, які при цьому мають гарну та неповторну форму, а також володіють певним психологічним впливом та відображають конкретну філософію (в даному випадку релігійну) - це все метод написання віршів Ліни Костенко, який можна назвати саме її почерком, котрий не зустрічається у жодного письменника або поета.

Перейдемо до наступного прикладу, де Ліна Костенко використовує складні слова із «власним» додаванням:

«...Свободу духу і правду слова,

Не промінявши на речі тлінні -

На славолюбство і на вигоду..» [64]

Цей уривок із віршу «Естафета», де ми бачимо складне слово «славолюбство», яке було утворено за такою схемою: іменник «слава» + голосна «о» дієслово «любити». Таким чином, ми отримали одне складне слово.

Кваліфікація складних слів вищезгаданими методами не обмежується.

Я. Грімм, що поклав початок вченню про повносладні і неповноскладні слова, вважав, що воно є центральним моментом в теорії словоскладання. [53].

Юкстапозіція вдається до аналізу, висловлюючи всі супутні значення точно так само, як в синтаксисі мови. Істинні і неістинні словоскладання в інтерпретації Дармстетера, різняться тим, що перше еліптичності, а друге ні. Зміст еліпсиса Дармстетер розкриває шляхом порівняння будови складного слова з відповідною йому за змістом синтаксичної конструкцією. У визначенні еліпсиса він, отже, виходить з перифрази. При цьому автор підкреслює, що невираженими залишаються по суті не граматичні відносини, а логічні процеси мислення. Словоскладання тому, скорочуючи синтаксичну конструкцію, вдається до синтезу. Для нього потрібне особливе синтезуюче зусилля розуму. Підхід до явищ мови Дармстетер близький популярним зараз когнітивним методам аналізу.

Теорія еліпсиса Дармстетер неодноразово піддавалася критиці з різних позицій. [68] Не будемо повторювати закиди, вже висловлені на адресу Дармстетер. Зауважимо лише, що головний з них полягає в розгляді складного слова як скороченої пропозиції. Та теоретична платформа, яку Дармстетер підводив під виділення двох способів утворення складних слів - композиції і юкстапозіціі, - не могла не відбитися і на його підході до конкретного мовного матеріалу.

Цікавлячись виявленням певних розумових процесів, які ховаються за різними прийомами словоскладання, він часто відволікається від суто мовних особливостей окремих способів утворення складних слів. Так, під рубрикою «юкстапозиція з підпорядкуванням» [59].

Розглянемо композитиви та юкстапозитиви, які було використано у віршах Ліни Костенко. Уривок із вірша «Ван-Гог», який ми вже аналізували:

«...Боже, я - вільний!

На добраніч, Свободо моя!» [62]

«Добраніч» являє собою композит, бо не потребує поєдальної голосної літери «а», бо прикметник «добра», який є складовою цього слова закінчується на «-а».

Підіб'ємо підсумок вищесказаному. Виділення такого способу утворення складних слів, що веде свою історію від Грімма, ґрунтується на реально існуючому розходженні словотворчих процесів.

Сюди відноситься ряд різновидів складних слів:

а) складні слова, в яких один елемент визначає інший, будучи від нього в падежной залежності, наприклад, «добраніч», що ми вже розглянули в минулому зразку;

б) складні слова, в яких один елемент коштує до іншого у відношенні аппозиції, наприклад: «несамовитий», «антисвіти», «антизірки», «антинароди», «антивіки»:

«...я кулаки до смерті донесу.

Самовитий - несамовитий...»

(вірш «Ван-гог»), [62]

«...Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди

Що у століттях є антивіки...»

(вірш «Не знав, не знав звіздар гостробородий») [64]

в) складні слова, в яких визначником є числівник, наприклад, «одноокість»:

«...Холод холоду. Тиша тиш.

Циклопічною одноокістю...»

(вірш «Ван-Гог») [62]

г) складні слова з дієслівним керуванням і деякі інші менш істотні види композитів, наприклад, «славолюбство» - «-любство» - дієслівне керування, :

«...Не промінявши на речі тлінні -

На славолюбство і на вигоду...»

(вірш «Естафети»). [64]

Слова цього розряду представляють обличчя, що позначається або визначається всім словом, як носія ознаки, вираженою його внутрішньою формою. Такі складні слова можуть бути як прикметниками, так і іменниками. Між їх компонентами існують визначальні відносини. Однак між бахувріхамі і означальними композитами є відмінності, які А. Потебня сформулював таким чином: «Поставлені атрибутивне або передбачають таку постановку слова цього роду, судячи з російським, двозначні». [26] Це висловлювання було направлено на російське мовознавство, але, не зважаючи на це, воно підходить і до української лінгвістики.

Ніякої формальної вказівки на відмінність в предметній віднесеності складних слів може, однак, не бути. Нарешті, останній клас композитів, згідно діленню Патанджал, складають адвербіальні, тобто незмінні складні слова, умовно звані avyayibhava. Зазвичай це прислівники, утворені шляхом з'єднання прийменника з іменником у знахідному відмінку, які індійські граматики також вважали складними словами. Така в загальних рисах схема класифікації, запропонована індійськими граматиками для санскриту. Вона в основному виходить з зв'язку компонентів складання. Цей принцип не дотримується двічі: при виділенні так званих бахувріхов і при виділенні четвертого типу композитів.

Класифікація за співвідношенням компонентів складного слова стала найбільш популярною в лінгвістиці. Залежно від системи поглядів авторів на співвідношення між компонентами складного слова класифікація, побудована за цим принципом, набувала той чи інший варіант. При повному ототожненні відносин між елементами складного слова і синтаксичних зв'язків між членами речення класифікація складних слів збіглася з класифікацією їх синтаксичних перифраз. Тим самим не бралися до уваги відмінності між цими категоріями.

Необхідно обмовитися, в тім, що такий розподіл припустимо для складних слів синтаксичного способу утворення - зрощень, наприклад «антисвіти», «антизірки», «антинароди», «антивіки», «одноокість», «славолюбство» (усі наведені приклади, взяті із поетичної творчості Ліни Костенко). При цьому, однак, правильніше ставити питання про класифікацію складних слів згідно типам словосполучень, шляхом зрощення яких вони утворилися.

Деякі автори, класифікуючи складні слова з відносин між їх компонентами, розглядають їх як вузько - семантичні, зайво приватні. Це заважає їм іноді побачити більш загальні категорії у взаємовідносини між частинами складного слова. Так, у своїй граматиці Суіт зауважує, кажучи про зв'язок між компонентами складного слова: «у багатьох випадках ці логічні відносини не визначені». [22]

Класифікація, побудована на виділенні подібного роду приватних зв'язків між компонентами складного слова, по суті спирається на позамовні категорії, тобто на відносини між відповідними предметами в житті, і не враховує то узагальнення, яке характеризує окремі типи словоскладання.

У підсумку, класифікація складних слів по відношенню між їх компонентами відображає досить істотний для характеристики типів словосложення фактор, багато в чому визначальне їхнє життя та функціонування в мові.

Так, при однаковому морфологічному складі складних слів може бути виділено кілька типів словоскладання за умови різних видів зв'язків між їхніми компонентами. Не слід, однак, прямо ототожнювати відносини між компонентами складного слова з синтаксичними відносинами між членами повідне словосполучення. Ці відносини коливаються між синтаксисом і логікою.

Розглянемо ділення складних слів за типом предметної віднесеності. Проблема, яку поставив Патанджалі, виділяючи в окремий клас складні слова, так звані, бахувріхі, використана при класифікації складних слів поруч авторів. Так, Бругманом розрізняє за цією ознакою мутують і немутуючі складні слова. [67] ділять складні слова залежно від їхньої предметної віднесеності на два основних типи:

)прямі (direct) композити, які означають поняття, безпосередньо пов'язується з синтезом значень їх компонентів (на добраніч - побажання доброї ночі, що використовувала Ліна Костенко у своїх віршах. В даному випадку складне слово пряме, бо може виступати самостійним, адже характеризує само себе):

)

«...Боже, я - вільний!

На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог»); [62]

3)непрямі або присвійні (indirecte, possessive) складні слова, у яких виражається ними поняття, витікаючи з синтезу значень їх компонентів, відноситься до іншого предмета, даючи йому якісну характеристику (лат. Magnanimus) (чорнокнижжя - де друга частина слова характеризується першою складовою цього ж слова - цей приклад із творчості Ліни Костенко ми розглядали трохи вище. Але чорнокнижжя має непрямий характер, бо є другорядним за змістом словом тому, що пояснює попереднє - «ніч»):

«...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків») [64]

Те специфічне співвідношення між внутрішньою формою складного слова і його предметної віднесеності, на яке звернули увагу індійські граматики, відокремивши так звані бахувріхі від інших визначальних композитів, отримало надалі самі різні термінологічні позначення: посессівні складні слова у Пауля, непрямі складання у Мейе і Вандруса, мутата у Шредера і в деяких роботах Бругманом, який іноді називає їх також вторинними складними словами, і подібне.

У подальшому для позначення складних слів, основна лексична і граматична характеристика яких не пов'язана безпосередньо ні з одним із їхніх компонентів, на перевагу став термін екзоцентричні складні слова (на відміну від ендоцентричних). Це найменування було запропоновано А. Александровим в його роботі про складних словах в литовській мові, яке використовуються і в українському мовознавстві. [6] Бругманом, який розробляв теорію походження складних слів цього типу, також взяв термін А. Александрова. Далі ці терміни закріпилися в полеміці, що розгорнулася в лінгвістичній літературі у зв'язку з роботою Бругманом. [28]

Не раз підкреслювалося, однак, що поняття екзоцентричних складних слів, безсумнівно, набагато ширше, ніж поняття бахувріхов. Останні є лише одним з різновидів складних слів, чия предметна віднесеність не співпадає з референцією жодного з компонентів.

Ч. Карр, характеризуючи екзоцентричні складні слова, писав, що підставою їх денотації є «вказівка на третю ідею, що стоїть поза двох компонентів складного слова (the reference to a third idea which stands outside the two parts of the compound)». [28] він, між іншим, підкреслював, що особливості екзоцентріческіх слів лежать переважно в галузі семантики і що, отже, вони можуть включати в себе кілька структурних типів. Тому він відносив до екзоцентричним складним словам як бахувріхі, так і «імперативні» складні слова. Вислів Ч. Карра стосовно третьої ідеї застосувати, аналізуючи існування складних слів у творчості Ліни Костенко, наприклад:

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!

Що ж, може бути. Він - це значить я.

Боже - вільний...

Боже, я - вільний!

На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог») [62]

А тепер роздивимося всі три ідеї, які мають відношення до створення складних слів:

.згідно першого рядку, авторка показує, що хтось когось чоловічого роду називає божевільним,

.потім людина розуміє, що божевілля має пряме відношення до нього самого,

.і далі авторка демонструє, що «божевільний» - це не в розумінні з'їхати з розуму, а «боже, вільний», тобто людина радіє тому, що вона вільна, та завдячує при цьому богові. Хоча, в кінці бажає своєї свободі - надобраніч.

Ділення складних слів на езо- і екзоцентричні широко застосовується в різних класифікаційних схемах. Так, Карр [28] ділить складні слова в германських мовах на три основні типи:

)копулятивні складні слова,

)детермінативні

)екзоцентричні.

До останніх, як уже говорилося, він відніс «імперативні» композити, котрі ми розглянули у поезії Ліни Костенко і «бахувріхі», як субстантивні, так і ад'єктивних.

Поллак, класифікуючи складні слова в норвезькій мові, проводить поділ на ендо- і екзоцентричні через всі структурно - морфологічні типи складних слів. Ділення складних слів за типом їх предметної віднесеності має істотне значення для виявлення словотворчих моделей, так як особливості цих останніх багато в чому визначаються саме цією ознакою. Наприклад, в нашому мовознавстві, як і в багатьох інших, семантика «імперативних» імен обумовлена тим, що їх внутрішня форма вказує на функціональну характеристику особи або предмета, що позначається всім словом, наприклад:

«...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків») [64]

Тут «чорнокнижжя» позначає «ночі», тобто, Ліна Костенко підкреслює дві риси ночі. Одна з них - це темрява або її колір, друга - містичність.

Слід домовитися, однак, що іноді тип предметні віднесеності окремих складних слів змінюється в результаті перенесення назви за принципом метафори, метонімії чи синекдохи. Такі слова не слід виділяти в самостійну групу, як це робив Поллак, так як зміна типу предметної віднесеності тут вторинне явище, що характеризує семантичний розвиток окремого слова, а не закономірну особливість моделі словоскладання. Наприклад, із поетичної творчості Ліни Костенко:

)метафори: «напівмертва», «божевільний»,

2)метонімії: «ночі чорнокнижжя»,

)синекдоха, нажаль, яку дуже складно відлічити від метонімії. Але синекдоха - це один з різновидів метонімії. У Ліни Костенко в якості синекдохи виступають такі слова: «стрімголова»:

)

«...Дзвенить ручаїв стрімголова малеча

блакитною кровю камінних глибин...»

(«Готичні смереки над банями буків»). [68]

Стосовно наведеного нами прикладу:

по-перше, прислівник «стрімголова» - складне слово, що означає «дуже швидко», яке складане з двох основ: «стрім-» та «-голова»,

по-друге, чому ми вирішили, що це синекдоха, а не метафора, чи метонімія? Тому, що тут, тобто в реченні, як і являє собою визначення синекдохи, міститься значення кількості «малеча», що показує нам кількість «ручаїв».

Крім того, класифікація складних слів включає в кількість своїх методів і морфологічний принцип класифікації. Не менш поширеним є розподіл складних слів залежно від того, які частини мови і в якій послідовності беруть участь у словоскладання. Цей принцип був застосований Я. Гріммом в його «Німецькій граматиці», який здобув величезної популярності і в українській мові.

Виходячи з думки про «істинного» і «неістинного» словоскладання, Грімм у своїй класифікації робить упор на форму першого компоненту, де відрізняє один тип складних слів від іншого. Грімм виділяє композити з іменником, прикметником, дієсловом і подібне (що ми розглянемо більш детально трохи нище) в якості першого компонента, незалежно від того, до якої частини мови належить саме складне слово і його другий елемент. Кожен з цих класів підрозділяється на істинний і неістинний типи відповідно з оформленням першого компонента. Така класифікація логічно випливає з усієї концепції складних слів Я. Грімма, основою якої є його вчення про істинний і неістинний типи словоскладання. [1]

Ф. Діц сприйняв від Грімма принцип поділу по тому, до якої частини належить перший компонент складання. Однак, оскільки виділення двох способів утворення складних слів («істинне» і « неістинне» словоскладання, по Грімму) ніяк не пов'язано в романських мовах з формою першого компонента, класифікація Діца виявляється суперечливою. Вона не може вже служити виділення двох типів словоскладання, як класифікація складних слів Грімма, і саме вчення Грімма, яке відтворюється Діцем в загальній частині розділу про словоскладання, [1] в класифікації вже ніяк не відбивається.

Схема Діца теж не служить виділенню структурно однорідних типів складних слів, чому заважає сам принцип поділу, незважаючи на те, що автор часто порушує його. Однак навіть ці порушення основного принципу, а також додаткове ділення по відношенню між компонентами не дають можливості виділити моделі словоскладання.

На непослідовність класифікації Діца вказували багато лінгвістів, зокрема Дармстетер, [28] який, до речі, дав критику і самому принципу угруповання складних слів за частинами мови їх компонентів.

Класифікація за того, до якої частини мови належить і як оформлений перший компонент, зустрічається, між іншим, в деяких порівняльних граматиках індоєвропейських мов наприклад, у Бругманом. [28]

Слід відзначити все ж, що зазвичай класифікація за морфологічним принципом виходить з приналежності до певної частини мови обох компонентів додавання, а не тільки першого.

Коротше говорячи, морфологічний принцип складання слів обумовлений поєднанням двох коренів, наприклад із поезії Ліни Костенко:

«...Дзвенить ручаїв стрімголова малеча...

...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків»),

«...На славолюбство і на вигоду...»

(вірш «Естафети»),

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!..

...На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог») [62]

Цими прикладами ми хотіли показати складання слів з двох окремих коренів, а саме:

стрімголова має два корені: стрім- та -голов(а), які поєднані в одне складне слово,

чорнокнижжя - корені чорн- та -книж(жя), які разом складають одне слово,

славолюбство - корені слав- та -люб(ство), котрі теж в поєднаному стані виконують функцію складного слова,

божевільний - корені бож- та -вільн(ий), де принцип утворення складного слова такий самий, як і в попередніх зразках,

добраніч - корені добр(а) та - ніч, що у сукупності складають одне слово зі значенням ніч добра.

Необхідно підкреслити, що деякі класифікації, що ґрунтуються на морфології складного слова, не враховують такі фактори, пов'язані з морфологічної структурі, як, наприклад, сполучна голосна. Це часто змушує їх об'єднувати різні за своєю будовою складні слова. Так, Загнітко А.П. [16] зараховує в клас композитів, утворених шляхом додавання двох іменників, приклади котрих ми розглянемо в наступному підрозділі цього ж розділу.

Очевидно, що при розподілі складних слів за морфологічним принципом повинен прийматися до уваги весь морфологічний склад слова. В іспанській мові класифікація за морфологічною ознакою може частково бути використана при діленні складних слів синтаксичного способу утворення. Так, коли йдеться про зрощення означальних словосполучень, виділяється комбінація слів, що належать різним частинам мови, наприклад,

«іменник + прикметник», наприклад, у вірші «Ван-Гог» Ліни Костенко, «божевільний». Більш детальний аналіз зробимо трохи нижче,

«числівник + іменник», наприклад, «одноокість».

Прикладом поділу складних слів за семантичною ознакою може бути класифікація Арутюнової Н.Д. [4] Займаючись, головним чином, питанням походження словоскладання, Арутюнова класифікує складні слова у відповідності з тим, до якої семантичної або стилістичної сфері вони належать.

Згідно Арутюнової Н.Д., «словоскладання є переважно вченим способом створення слів. Воно відповідає прагненню фахівців в галузі науки і мистецтва до точності і одночасно стислості вираження». [4]

Така класифікація корисна в роботі, що ставить своєю метою показати порівняльне поширення складних слів у різних семантико - стилістичних пластах лексики мови. Семантична класифікація може бути також успішно використана при описі структурно однотипних класів складних слів. Вона допомагає з'ясувати семантичний діапазон кожної моделі словоскладання, її роль в загальній системі словотворення української мови.

При описі кожного типу складних слів виділяються певні семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи («напівмертва», «божевільний»), дії («славолюбство»), результату дії («стрімголова»), зі значенням абстрактних понять і подібне. У разі необхідності можуть бути виділені і більш конкретні категорії. Так, клас слів зі значенням особи може бути розбитий на групи із значенням професії, національності та інші. Такий метод опису зустрічається майже у всіх роботах зі словотворення і зокрема зі словоскладання. Семантична класифікація одноструктурних слів цілком закономірна.

Проаналізуємо використання складних слів у поетичній творчості Ліни Костенко стосовно класифікації за ступенем неподільності компонентів. Прикладом поділу складних слів за ступенем злитості компонентів може бути класифікація Ніропа. [57]

Фактично Ніроп ділить складні слова із суто орфографічною ознакою, вважаючи, що ступеня злиття компонентів відповідає певний спосіб написання. Ніроп поділяє складні слова на три класи:

)складні слова, чиї компоненти досягли повного злиття, наприклад із творчості Ліни Костенко: всіляким (вірш «Давидові псалми»), небозвід (вірш «Ван-Гог»);

)складні слова, що пишуться через дефіс, наприклад, «...Вигинаються пензлі-хорти...» (вірш «Ван-Гог»), «...Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет...» (вірш «Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім»), «...Долі-ворожки, тасуючи дні...», (вірш «Доля»), «...Були б у нього кремінь-ноженята...», (вірш «Скіфська баба»), «...тябричим вгору камінь-рюкзаки...», «...Лілові хмари іван-чаю...» (вірш «Тінь Сізіфа»).

Всі складні слова, котрі пишуться через дефіс у наведених прикладах, мають суто авторське походження (крім «тет-а-тет»), тобто, Ліна Костенко поєднала два слова в одне, хоча згідно правилам української граматики, український словник таких слів не містить;

)складні слова, чиї елементи виступають самостійно, але авторка такий метод не використовує та і в українському мовознавстві, зазвичай, вони мають скорочену форму, тобто, наприклад, європейський союз - ЄС. У разі нескороченої форми, цей приклад розглядається, як два окремих слова, а не як одне складне слово.

Очевидно, що категорія складних слів тут розширена за рахунок стійких словосполучень (третій клас) і слів першого класу, які перестали бути складними. Сама по собі така класифікація не спрямована на виділення моделей словоскладання.

А. Дармстетер вважав ступінь неподільності компонентів занадто випадковим фактором, щоб на ньому будувати класифікацію складних слів. Час однаково змінює форму як простих, так і складних слів, зауважує Дармстетер. [28]

Інший етап нашого аналізу складних слів, які заподіяні у віршах Л.В. Костенко - це класифікація за ступенем неподільності компонентів, тим не менш, може бути використана в роботі, що вивчає життя складних слів у мові, зокрема тенденцію різних типів композитів до опрощення.

Вище були розглянуті ті ознаки складних слів, які служать основою для різних типів класифікацій. Зазначалося, що зважаючи багатосторонності аналізованого явища поділ складних слів по одному з цих ознак не завжди веде до виявлення словотворчих моделей. Для цього виявляється необхідним послідовне застосування різних принципів класифікації. Однак багато дослідників в цьому випадку чинять інакше. Замість послідовного розподілу складних слів за однією ознакою вони спочатку емпіричним шляхом виділяють типи словоскладання, а потім дають визначення кожному з них, враховуючи одночасно всю сукупність їх властивостей. Такий спосіб не можна вважати нераціональним або непослідовним в описовій роботі. Він має свої переваги.

Справа в тому, що кожна модель словоскладання володіє цілою сумою ознак, які не завжди лежать в одному плані з особливостями інших типів складних слів. Дуже часто найбільш характерна ознака однієї моделі словоскладання не співвідносяться з визначальною рисою складних слів іншої структури. Тому поділ за формою першого компонента виявляється неможливим. З іншого боку, класифікація за зв'язками між компонентами, яка відокремила б один від одного іменники, розриває клас так званих «імперативних» складних слів, оскільки одні з них організовані підрядним, інші - складеним, треті - атрибутивним, і нарешті, четверті - суб'єктно - предикативним зв'язками.

Тому, як вже говорилося, багато дослідників виділяють типи складних слів одночасно з урахуванням всієї суми ознак і потім описують кожен обосіблений таким чином спосіб словоскладання, як ми вже бачили на наведених прикладах - уривків віршів Ліни Костенко. Така класифікація, якщо навіть вона не завжди буває достатньо стрункою, безсумнівно, має ту перевагу, що виявляється більш компактною і економною, уникаючи «багатоярусності», зайву розтягнутість схеми по вертикалі.

Таким чином, можна вважати однаковою мірою правомірною класифікацію складних слів з одночасним урахуванням всіх якостей кожного типу, котрі були проаналізовані на прикладах віршів Л.В. Костенко, і виділення принципів класифікації. В останньому випадку необхідно попередньо визначити порівняльну цінність кожного принципу поділу стосовно до конкретного мовного матеріалу. У даній роботі перевага віддається другому варіанту.

Переходимо до класифікації складних іменників в українській мові. Вже говорилося, що утворення складних слів належить двом якісно різним словотворчим процесам. Тому перш за все проводиться поділ складних слів за способом їх утворення, тобто відмежовуються складні слова синтаксичного способу утворення (зрощення словосполучень і пропозицій) від складних слів синтаксико - морфологічного способу утворення (складні слова, отримані за моделями словоскладання).

2.2 Закономірності побудови складних слів власне українського походження

Злите і дефісне написання складних слів включає кілька типів правил:

1)загальні правила злитого і дефісного написання слів;

2)злите і дефісне написання складних іменників;

3)злите і дефісне написання складних прикметників.

Злите, дефісне і роздільне написання прислівників і службових частин мови має свою систему правил і буде розглянуто при характеристиці відповідних частин мови. [47]

Загальні правила злитого і дефісного написання слів. Пишуться разом складні слова з елементами (незалежно від їх кількості в слові): авто-, авіа-, аеро-, біо-, бібліо-, вело-, гео-, геліо-, гідро-, графо-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, лже-, макро-, мікро-, метео-, мото-, мульти-, нео-, палео-, полі-, псвевдо-, радіо-, теле-, термо-, стерео-, фото-, фоно-, електро-. [1] Роздивимося, які з цих елементів використовувала Ліна Костенко у написанні віршів:

«неохоче» (уривок із віршу «Доля»:«...Ти, все одно, не візьмеш мене, - Сказала вона неохоче...»),

«палеозою» (уривок із віршу «Ван-гог»: «...Чорним струсом палеозою переламано горам хребти...»).

Інші елементи, із вищенаданих авторкою не була застосовано, значення слів, яке надається за допомогою цих складових, не є характерними (автошкола, авіаквітки, бібліографія, гідровузол, кіноплівка, наприклад) для її творчості.

Також пишуться разом слова з іншомовними приставками: анти-, архі-, гіпер-, інтер-, інфра-, контр-, пан-, псевдо-, суб-, супер-, транс-, ультра-, екстра-. Які ж них притаманні творчості Ліни Костенко?

«анти-»:

«...Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди,

Що у століттях є антивіки...»,

(вірш «Не знав, не знав звіздар гостробородий...» [64].

Інші з наведених префіксів не були застосовані в поезії Ліни Костенко. Хоча вона і народилася вже в 30-их роках минулого століття, але її творам не властиві на той період сучасні слова, які починались із елементів, типу: «радіо» або «ультра». Це і різнить її від інших авторів. Ліна Костенко ніколи не ганялася за модою, і не прагнула бути схожою на інших письменників, поетів. Вона - це вона.

Пишуться разом складні слова з першою частиною - числівником у родовому відмінку з суфіксами: «-і-», «-а-», «-у-», «-ох-».

Крім того, згідно з правил української мови, але це не притаманне поетичної творчості Ліни Костенко, є і інші суфіксальні утворення складних слів, де перша частина - це числівник у родовому, де утворення здійснилося суфіксації, наприклад, семирічка.

Ліна Костенко - це зразок не тільки, як літературного знавця, але і як спеціаліста в галузі українського мовознавства. Вона чітка підборала саме ті слова, незалежно в типу їх класифікації та національного походження (суто українські або слова іншомовного походження), які надавали її витворам більшої яскравості, виразності та специфічності, наприклад, чорнокнижжя або славолюбство.

Повернемося до числівникових складових. Сполучення, до складу яких входить слово половина, пишуться окремо. Трьох з половиною кілометрову відстань. Винятки: трьохсполовинний, четирьохсполовинний. Цю версію словоскладання Ліна Костенко теж не використовує.

Які типи складання властиві саме для цієї творчої людини?

Слова з першим елементом «пів-» пишуться - злито, якщо друга частина починається з приголосної, крім приголосної «-л-». Розглянемо приклади згідно із мовленим написанням Ліни Костенко:

«...А хто від правди ступить

на півметра, -

душа у нього сіра й напівмертва...»

(вірш «Псалом 1»). [64]

Через дефіс пишуться ті слова (з преіксацією «пів-»), де є додавання власних назв.

Злите і дефісне написання складних іменників:

а) Пишуться разом:

. складні іменники, утворені за допомогою сполучної голосної, наприклад:

«...І жив народ. І звався він шумери.

Все пережив, і війни, й землетрус...»

(вірш «Місто Ур») [64],

2.

.складноскорочені слова (Ліна Костенко їх не використовує у своїй поезії), наприклад, вуз, завмаг,

.складні іменники з другою частиною «град-», «місто-», «метр-». Зі складовою «метр-», ми вже бачили у вірші «Псалом 1», а саме: «на півметра». З іншими складовими прикладів у поезії Л.В. Костенко немає,

5.також немає в її поетичній творчості і слів з частиною «-борт-»,

6.складні іменники з першою іменниковою частиною в називному відмінку. Наприклад,

«...У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил...»

(вірш «Місто Ур»)

«...Сидить Сізіф і журиться, біда.

І пє за нас шампанські водоспади...».

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

Розглянемо словотвірні моделі, які притаманні написанню поетичних творів Ліни Костенко.

2.2.1 Словотвірна модель «іменник + іменник»

Словотвірна модель «іменник + іменник», як ми вже розглядали у теоретичному аспекті нашої роботи - це поєднання двох іменникових основ, незалежно від їхнього відмінку, в одне слово, що утворюють одне слово з подвоєним значенням.

Отак, перейдемо до аналізу моделі «іменник + іменник» згідно їхнього використання у віршах Ліни Костенко.

«...У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил...»

(вірш «Місто Ур») [64]

«...І тільки ми, подряпані Сізіфи,

тябричим вгору камінь-рюкзаки...»

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

Ми навели приклади, де словоскладання утворилося за однією словотвірною моделлю, але в них різний засіб написання, а саме:

перший приклад, де ми бачимо одне злитне слово з двох іменникових коренів: «небо-» та «схил-». Їхнє утворення відбулося без поєднальної голосної або суфіксації, префіксації та інше. Отримана складна форма «небосхил» відповідає на питання «що?», а це означає, що наведене слово - це також іменник в називному відмінку;

другий приклад демонструє нам походження цілої складної конструкції, яка створилася при дефісному поєднанні. Як і в першому варіанті словоскладання, має в собі два корені, але ці корені - самостійні слова, які можуть фігурувати окремо, та якщо поміняти їх місцями, наприклад, «рюкзаки-камінь», зміст та значення вислову не зміниться, лише змінним будуть порядок розташування обох іменників та їхня яскравість звучання. Той варіант порядку постановлення іменників, має таке стилістичне значення: іменник, що - є першою частиною складного слова, пояснює значення другого іменника, тобто «камінь» показує важкість рюкзаків. Якби, це слово було утворено зі зміненою схемою, де «камінь» стоїть після «рюкзаки», то надання характеристики теж змінилося у порядковому відношенні, тобто, другий іменник пояснював якість першого.

Ліна Костенко неодноразово використовувала складні слова словотвірної моделі «іменник + іменник», де поєднання основ здійснювалося за допомогою дефісу, наприклад:

«...Вигинаються пензлі-хорти...»

(вірш «Ван-Гог»),

«...Долі-ворожки, тасуючи дні...»,

(вірш «Доля») [64],

«...Були б у нього кремінь-ноженята...»,

(вірш «Скіфська баба»),

«...Лілові хмари іван-чаю...»

(вірш «Тінь Сізіфа») [64].

В наведених прикладах хотілося б відокремити уривок із віршу «Доля», де не зважаючи на те, що словоскладання утворене завдяки іменникових слів, другий іменник вказує, які саме «долі», тобто іменник «ворожки» виконує функцію прикметника, не дивлячись на те, що воно форму іменника і відповідає на питання «що?»

Ту ж саму функцію виконує і перший іменник по відношенню до другого в наступному прикладі: «кремінь-ноженятя». Що ми цим хотіли сказати? «Кремінь» вказує на важкість, яка охоплює ноги, тобто важко йти, ноги втяжеліли.

Ліна Костенко в своїй поетичній творчості використовує специфічну форму висловлювання, яка притаманна лише їй. Кожне її складне слово та його постановка має певний авторський «фокус» для надання певного психологічного ефекту із своєрідною літературною конструкцією.

2.2.2 Словотвірна модель «іменник + прикметник»

У попередній словотворчій моделі на прикладах, взятих із віршів Ліни Костенко, ми бачили, як іменник замінював у змістовому значенні прикметник. Зараз ми розглянемо, які функції виконує, безпосередньо, прикметник.

Крім того, хотілося б пояснити: чому саме ми використали цю словотвірну модель. Індивідуальний літературний стиль Ліни Костенко, де при утворенні складних слів, перевагу авторка не віддає перевагу цієї моделі, бо їй властиве протилежне словотвірне зображення: «прикметник + іменник», і приклад із обраною нами моделі «іменник + прикметник» лише один.

Роздивимося приклад:

«...Він божевільний, кажуть.

Божевільний!..»

(вірш «Ван-гог»). [62]

Ця словотвірна модель містить в собі дві основи («боже-» та «-вільний»), яку Ліна Костенко характеризує з двох змістових боків:

1.«божевільний» - у значенні «навіжений», тобто той, хто з'їхав з розуму,

2.«божевільний» - у значенні вільної від буденних проблем людини, що далі дослівно і пояснює авторка:

«...Боже - вільний...

Боже, я - вільний!..».

Аналізуючи цей приклад, ми бачимо, що сам процес утворення не забезпечується за допомогою поєднуючої голосної «-е-» або «-о-».

Згідно з морфемної точки зору, утворення складного слово відбулося без суфіксальних і префіксальних методів поєднання, але містить двокореневу основу, яку складають так частини «боже-» та «-вільний».

Стосовно цього прикладу, авторка надає наголосу на релігійну ознаку, тобто, Ліна Костенко підкреслює значення віри у душі людини, що людина навіть ненабожна, в скруті або щасливі моменти згадує чи звертається до бога («Боже, я - вільний!»). Хоча, якщо пригадати історію, ми знаємо, як суспільство того часу ставилося до релігії. Була «політична» релігія, де навіть існувала заборона охрестення дитини. Якщо до «верхівок» доходила звістка про належність та охопленність релігійність члена партії його виключали.

2.2.3 Словотвірна модель «прикметник + іменник»

Спочатку наведемо приклади, а потім проаналізуємо їх:

«...Ночей чорнокнижжя читаю по буквах...»

(«Готичні смереки над банями буків»),

«...На добраніч, Свободо моя!»

(«Ван-Гог»). [62]

Отже, роздивимося:

«чорнокнижжя» - створено з двох частин: прикметника скороченої форми - «чорний» та іменника «книга».

Згідно із правилами поетичного написання Ліни Костенко, де семантика, стилістика, навіть наголос, відображають суть мовного значення, який передає читачеві певний настрій. Тобто з літературного погляду на правопис складний слів, «чорнокнижжя» має готичний зміст, який протирічить соціальним поглядам того часу. Крім того, Л.В. Костенко підкреслює магію ночі, яка одночасно лякаючи та заворожує. Ніч легко розпізнати, але її антихристиянські (у нашому випадку, «чорнокнижні») мотиви робить її непередбачуваною. З боку українського мовознавства складне слово «чорнокнижжя» не має префіксального, суфіксального та дефісного поєднання, але утворюється за допомогою голосної «-о-», яка закінчує першу частину слова. Наголос ставиться на передостанній склад слова, що надає виразності звучанню.

Чому ми обрали для розгляду саме цей приклад?

По-перше, його можна розглядати з різних боків (літературного, лінгвістичного) і знаходити безліч елементів, які вказують на його особливість, а саме: виразність мовлення; поєднання двох лексемних форм, де перша характеризує другу, літературну специфічність, авторський мотив і засіб вираження релігійних поглядів і так далі.

По-друге, ми цей приклад вже розглядали, але не як, словотвірну модель «прикметник + іменник», а іншими методами, які входять в склад класифікації принципів словоскладання. Тобто, ми хотіли показати бачення одного і того ж складного слова з різних боків словоскладання.

Перейдемо до другого прикладу, де Ліна Костенко теж підкреслює характеристику ночі.

«добраніч» - в порівнянні із першим прикладом, вже видна не тільки фонемна відмінність, але і поєднальне утворення, тобто, в цьому разі складання слова відбувається без поєднальної голосної. Саме слово не містить скорочень, а саме обидві частини відображені в повній формі «добра-» та «-ніч», які можуть існувати самостійно. Стосовно наголосу, на цей раз основний наголос займає другий склад першої частини слова - «добрáніч». Як і при аналізі першого прикладу, тут немає префіксальних, суфіксальних та дефісних поєднань.

2.2 Закономірності побудови складних слів іншомовного походження

«...Для кожної людини...

У певному контексті...»

(вірш «Гротеск») [64]

«...Що в антисвіті є антизірки,

Що у народах є антинароди,

Що у століттях є антивіки...»

(вірш «Не знав, не знав звіздар гостробородий...»)

«...Гроза погримувала грізно, були ми з нею тет-а-тет...»

(вірш «Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім»)

Ми навмисно взяли для прикладу зовсім різнотипні складні слова, щоб показати різні способи утворення складних слів іншомовного походження, а саме:

«контексті» - утворено за допомогою префіксу «конт-», що має іншомовне походження. Основний наголос має першій склад другої частини слова «контéксті». З іншого боку «контекст» в перекладі з латинської означає - з'вязок або поєднання, котре в український мові відоме, як уривок тексту, тобто префікальне додавання вкорочує значення «тексту». В розумовому сенсі можна цей приклад охарактеризувати, як «читати між строк»;

префікс іншомовного походження «анти-», що надає протилежного значення слову, тобто, його функцію можна порівняти з українським прийменником «не-» або «ні-», наприклад, «ні зірки», «не народи» і тому подібне. Ще префікс «анти-» за змістом схожий на українське «проти-», а саме «проти народу», «проти світу» і подібне.

«Антисвìті», «антизірки», «антинароди», «антивіки» - виділили основні наголоси в наведених словах, де помітно, що, чим далі стоїть основний наголос, тим сильніший його вимовний вираз.

В літературному значенні ці складні слова Ліна Костенко використовує, як засіб підкреслення українських «не» та «проти», причому у поєднаному сенсі, тобто, на прикладі «антинароди», авторка хоче сказати, що люди - самі не люди і не дають іншим бути людьми. Теж саме стосується і інших слів із префіксом «анти-»;

«тет-а-тет» - українською мовою, якщо перефразувати, то буде май же так «обличчям до обличчя» або «віч-на-віч». Це слово запозичене із французької мови En tête à tête. Так, Ліна Костенко могла замінити його на «віч-на-віч», але це б вийшло за межі правил стосовно рими, чого письменниця не могла припустити. Крім того, застосування слів іншомовного походження додають тексту своєрідного шарму, екзотичності.

З природу принципів словоскладання, «тет-а-тет» має подвійне дефісне поєднання (тобто складання слова відбулося за допомогою додавання двох дефісів), яке закріплює голосна «-а-», яка з боку української інтерпретації виконує функцію «-на-» - «віч-на-віч».

А саме цікаве, що тут - два основних наголоси, які припадають на першу частину слова та на останню: «тéт-а-тéт».

В першому розділі ми розглядали модель: «іменник + «а» + іменник». В даному випадку ця модель створення складних слів дуже актуальна.

Ми розглянули всього три приклади складних слів іншомовного походження, але не кількість в даному випадку головне, а різність значень, морфологічних принципів, використання наголосів, поєднальних засобів та інше - виділяючи ознаки цих слів.

Ліна Костенко показує різні засоби та походження утворення складних слів, які можуть мати, як однакові, так і різні змістові значення. Тільки вона могла поєднати непоєднанні речі, і додати їм своєрідного специфічного лінгвістичного та літературного вигляду. А саме цікаве, що «костенівській фокус», не являє собою безглуздий вислів, а навпаки, додає психологічного впливу на читача та філософського роздуму.

Кожне складне слово іншомовного походження в поетичній творчості Ліни Костенко має різну природу та ознаковість. Її експериментаторський метод вжитку складних слів в художніх нарисах формує зовсім новий стиль написання українскьих слів та новий метод побудови літературного тексту. І все це виконується, здавалось би, простим словоскладанням.

«І тільки гриви…курява…і свист…

Лунких копит оддаленілий цокіт…

і ми... і степ... і жовтий падолист...

І цих дворів передвечірній клопіт…»

Ліна Костенко

Висновок до другого розділу хотілося б розпочати з кількох слів про видатного літературного діяча та лінгвіста Ліни Василівни Костенко, яка народилася 19 березня 1930 року.

Ліна Костенко давно стала легендою української літератури. Вийшла з плеяди «шістдесятників», народжених хрущовської відлигою. Її перу належить кілька прекрасних збірок поезії, два історичних романи у віршах. Вона не тільки майстер слова і поетичних образів - ще з радянських часів вважається, що Ліна Костенко є одним зі стійких носіїв української національної ідеї. Наші інтелігенти охрестили пані Ліну «совістю нації», ставлячи її в один ряд з класиками української літератури, особливо часто порівнюючи з Лесею Українкою. Тому до її слів вони будуть прислухатися, як до висловам пророка.

Наскрізна ідея твору - Україна втратить незалежність, якщо ми нічого не зробимо. Пані Костенко барвисто описує розкладання суспільства на рубежі тисячоліть. Віроломство політиків, продажність чиновників, тупість багатих нуворишів, гниль «середніх верств» і безпорадність звичайних громадян. Пасивність не тільки інтелігенції, а й усіх, хоча інтелігенція незримо виступає у неї головною рушійною силою. Звідкись прийшов новий господар життя - Ринок, який, бачте, нічим не краще «совка». Немає цензури, але вона і не потрібна: можеш говорити що хочеш, тебе все одно ніхто не буде слухати. Щоб слухали - потрібні телеканали і багатотиражки, а вони все в руках у приватних господарів. В ефір потрапить тільки те, що не суперечить їх інтересам чи інтересам влади.

Ліна Костенко - одна з небагатьох, кого проголосили генієм за життя. Звичайно, було б логічніше, та й набагато простіше цим статусом скористатися, відшкодувати собі хоча б частково моральну шкоду, завдану за роки недрукування радянським режимом. Володіючи таким потужним авторитетом, можна було також зайняти позицію скривджених і ображених: закидати кривдників пасквілями, об'єднати навколо свого імені мстиві багнети шанувальників і колег. Але Ліна Василівна обрала самий несподіваний і мудрий шлях - вона пішла в тінь, а за її словами, «в духовну еміграцію». Вже кілька років Костенко не з'являється на екранах, що не відвідує публічних заходів, не спілкується з журналістами і не перевидає своїх книг.

Починається другий розділ «Словотвірна структура складних слів у творах Ліни Костенко» із класифікації складних слів за характером твірної основи, де ми проаналізували різні типи словоскладання, в яких:

Ліна Костенко використовує принцип префіксації у створенні складних слів за допомогою префіксів «перед-», «пере-», «при-», «про-»;

значення префіксів, які надають протележне значення слова, включно, префіксів іншомовного походження «анти-» зігдно із наведеними прикладами поетичної творчості Ліни Костенко;

засоби зрощення, котрі використовує Ліна Костенко, як ознаку слівності (словоєдності), що виражається тільки писемне;

«наявність єдиного основного наголосу» та «фразеологічний характер семантики цілого» у віршах Ліни Костенко, де значиться, що ознака єдиного основного наголосу не може бути вирізнювальною тому, що такий існуючий і в складовій словосполучень, в котрих одна із самостійних частин має додатковий наголос, а не основний; що ж до «фразеологічного характеру семантики цілого» - то таке трактування в більшому ступені видає бажане, ніж реальне, потім що й належне словосполучення володіє ідентичною семантикою, семантичне нарощення не чиниться;

«невласне словоскладання», яке притаманне засобам висловлювання Ліни Костенко у своїй поетичній творчості (на відміну від «власного словоскладання»), що виникає шляхом поєднання слів, які вживаються як одна синтагма.

Далі у наступних підрозділах цього ж розділу, аналізували принципи та моделі словотворення, які властиві або взагалі відсутні в творчості Ліни Костенко.

При описі кожного типу складних слів ми зазначили семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи («напівмертва», «божевільний»), дії («славолюбство»), результату дії («стрімголова»), зі значенням абстрактних понять і подібне. Отже, клас слів зі значенням особи може у віршах Л.В. Костенко, як того і потребує українське мовознавство, поділене на групи із значенням певних ознак особи або предмету.

Крім того, ми зазначаємо, що аналіз цієї частини проводився такими методами:

дедуктивним - видом умовиводу від загального до приватного, тобто, з маси обраних нами прикладів ми створили узагальнений висновок про всю сукупність зазначених прикладів,

метод класифікації, тобто, ми поділили усі досліджувані предмети на окремі групи відповідно із мовними, письмовими ознаками та правилами наголосу, модельних форм утворення і подібне.

І ці методи мають важливе значення, бо завдяки їм, нам вдалося зробити концептуальну послідовність утворення складних слів та їхнє використання у поетичній творчості Ліни Костенко. Адже, згідно її тлумаченням, які виражені навіть у художньому мистецтві авторки, послідовність і дотримання термінологічних мовних правил - це гарантований прорив до точного висловлювання своєї ж ідеї у тому вигляді, в якому вона гідна мати пряме відношення до української граматики.

Наприклад, завдяки дедуктивному методи, ми дійшли висновку, що Ліна Костенко, не зважаючи на те, що чітко слідує правилам мовознавства, вона має свій власний стиль створення складних слів.

принцип надання специфічності та виразності за допомогою утворення складних слів,

принцип дотримання рими та ритму тим же самим методом,

принцип виділення своєї індивідуальності завдяки аналогічним засобам,

принцип впливу на читача при за діянні метафор, синекдох та метонімій.

Також слід підсумувати той факт, де зазначено, що кожна модель словоскладання - це ціла група ознак, які не завжди мають відношення до одного плану відтвору з особливостями інших видів складних слів. Крім того, найбільш визначальна ознака однієї моделі словоскладання не завжди співвідносяться з визначальною характеристикою складних слів іншої категорії.

Загальним висновком до цього розділу можна віднести таке:

які б засоби або моделі словотворення складних слів у своєї поетичної творчості не використовувала б Ліна Костенко, вони всі мають лише її вираз та змістове значення, незалежно від їх граматичної або синтаксичної значимості. Її індивідуальний стиль підкреслюється власним словоскладанням (наприклад, долі-ворожки),

задум, який містять в собі складні слова, що належать до віршів Ліни Костенко, мають в собі психологічно-принципові і, навіть, психологічно-нав'язувальні принципи та засоби бачення світу; філософські тлумачення їхнього значення, які володіють двозначними концепціями (наприклад, божевільний - психічно хвора людина та - вільна людина - боже я вільний); метафорні особливості при поєднанні двох основ (камінь-рюкзаки) і так далі.

Щодо самої творчості Ліни Костенко, то читаючи її поезію, видно, що вона справді грамотний мовознавець та сильний стиліст щодо українського мовознавства, специфічний літературний творець, аналітик та винахідник складних слів - що підкреслює всю міць справжньої любові до рідної мови.

Та найголовніше: відповідальність, яку взяла на себе Ліна Костенко, створюючи власні методи складання слів, виправдала всю могутність її «слова», та новаторство поєднальних методів, наприклад, кремінь-ноженята, де не тільки присутнє додавання двох основ, але і суфіксальне та кінцеве змінення, що додає більшої гіперболізації значення стомленості ніг, які вже зовсім знесилені.

Все вищесказане доводить, що саме її методи словоскладання мають особливе значення, в українській літературі та мовознавстві.

І завершимо підсумок цієї глави коротеньким віршем Ліни Костенко, в якому присутні складні слова:

Чатує вітер на останнє листя

старого дуба, що своїм корінням

тримає схили урвища…

А знизу,

по глинищах,

по збляклих травах

вповзає дим циганського багаття

і чутно - перегукуються люди

за сірою гіркою пеленою.

Строката хустка - жовте і багряне -

з плечей лісів упала їм під ноги.

І вся природа схожа на циганку -

вродливу,

темнооку,

напівголу,

в червоному намисті з горобини,

з горіховими бубнами в руках…

Висновок

Ми довели актуальність теми, завдяки поставленої мети, яка містить в собі досконалий аналіз словотвірної структури складних слів у творах Ліни Костенко, а також за допомогою встановлених завдань:

проаналізували складні слова у мовознавстві;

визначили композити та юкстапозити;

дослідили словоскладання та осново складання в мовних терміносистемах;

зробили класифікацію композитів;

провели класифікацію складних слів за характером твірної основи в творах Ліни Костенко;

показали закономірності побудови складних слів власне українського походження в творах Л. Костенко;

- проаналізували словотвірні моделі «іменник+іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» в творах Л. Костенко;

продемонстрували закономірності побудови складних слів іншомовного походження.

Реалізовуючи детальний аналіз існуючих поглядів стосовно утворення складного слова, ми вважаємо, що складне слово не бажано вивчати як звичайну конструкцію із кількох слів. Нам здається, на основі виявлених фактів, що саме смисловий зміст який ємніший, ніж конкретика окремих частин. При такому висновку ми робили аналіз самостійних основних ознак складного слова, які ніяким засобом не стверджуються прикладами зрощень, а більшістю змістових місткостей цілого, ніж відокремлених його елементів.

Також ми виявили, що саме словотворчі прийоми (інтерфікс, суфікс, конфікс) у таких та подібних словах приймає форму формальної єдності слів (частин), котрі складають твірне словосполучення. Проте, відсутність таких усуває формальну поєднаність, а значить відокремлює труднощі у написанні в першому та у другому випадку.

Тобто, ми хочемо сказати, що аналізовані тлумачення твердять, що процес зрощення не притаманний словотвірної номінації та посідає статус діахронного.

Також, щоб здійснити план виконання роботи, тобто довести актуальність нашого дослідження, ми використовували конкретні методи дослідження, які було поділено на два етапи, тобто, для першого розділу - одні, для другого - інші. В першій частини ми використовували описовий та аналітичний метод, а саме:

- в першому підрозділі першого розділу ми аналізували та характеризували складні слова у мовознавстві. Тобто тут ми розглядали на основі дослідницьких робот як, створюються складні слова взагалі. Саме тут ми розглядали префіксальні, суфіксальні та інші додавання, які використовуються для складання слів;

- в підрозділі 1.2 ми теж використовували описовий метод для визначення композитів і юкстапозитів, тобто ми розкрили суть їхнього значення, впливу на формування складних слів. Тут ми також користувалися працями лінгвістичних дослідників;

наступний підрозділ присвячено словоскладанню та основоскладанню в мовних терміносистемах. Тут, як і в останньому підрозділі цього ж розділу, де ми зробили класифікацію композитів, ми велике значення надали термінології та висловлюванням лінгвістів. Ми порівняли припущення одних дослідників з іншими для того, щоб побачити думку кожного, тим самим, зробити власний обєктивний висновок. Отже, тут метод аналізу - описово-аналітичний.

Слід додати, що проаналізувавши у складі досліджуваної терміносистеми перевага серед складних слів є у субстантивних композитах з підрядним звязком із складовими. Вони володіють найбільшим обсягом інформації, тому часто носять в собі складну семантичну основу.

Також по відношенню до цього ж питання, ми зясували, що властивим для детермінативних субстантивних композитів - це утворення процесів з тією самою частиною чи модифікуючим термінологічним компонентом, який вказує на релевантність та вагому змістову об'єднаність означальної моделі. Лінгвістична література, як нами було зазначено при розгляді терміносистем, найчастіше вивчають зразки слів з однаковою другою конституантою.

Тут же ми виділили і проаналізували, і правила, що включають в себе семантичні відношення між основами двоскладних детермінативних субстантивних композитів у терміносистемі програмування, компютерних мереж та захисту інформації. В результаті нашого дослідження стосовно терміноодиниць розглянутої терміносистеми, яка має пряме відношення до компютерної техніки методом перетворення детермінативних субстантивних композитів в еквівалентні синтаксичні категорії приплюсовуємо до ряду семантичних стосунків між означальним елементом та різноманітними основними.

Ми проаналізували цілу групу слів стосовно терміносистем:

перший компонент - модифікуючий, котрий репрезентовано різними частинами мови,

другий компонент підвладнює семантику та семантичний зміст всієї терміноодиниці.

Зокрема, слід зазначити, що значимість побудови та семантики композитів розгортається в процесі синтаксичного поєднання кожного компоненту мови, лексичного поєднання слів.

Стосовно другого розділу, ми, використовуючи на теоретичні поняття, аналізували та робили словотвірний аналіз складних слів із поетичної творчості Ліни Костенко, а саме:

було зроблено класифікацію складних слів за характером твірної основи,

встановили закономірності побудови складних слів власне українського походження, які притаманні саме Ліни Костенко, де розглядались словотвірні моделі: «іменник + іменник», «іменник + прикметник», «прикметник + іменник» та словотворення іншомовного походження. мовознавство композит словоскладання костенко

Як ми це робили? Згідно формулам словотвірних принципів та моделей, ми дослідували властивості кожного складного слова, які були застосовані в якості прикладів. Сюди ж входили: визначення походження (іншомовне або українське), власний чи не власний вид словоскладання, існування або відсутність поєднальних частин (префіксів, суфіксів, дефісів, голосних), розташування та кількість основних наголосів та багато іншого.

Інший етап нашого аналізу складних слів, які заподіяні у віршах Л.В. Костенко - це класифікація за ступенем неподільності компонентів, тим не менш, може бути використана в роботі, що вивчає життя складних слів у мові, зокрема тенденцію різних типів композитів до опрощення.

Така класифікація важлива в роботі, бо ставить своєю метою показати порівняльне поширення складних слів у різних семантико - стилістичних етапах лексики мови. Семантична класифікація може бути також вдало використана при аналізі структурно-однотипних класів складних слів. Вона з'ясовує семантичний простір кожної моделі словоскладання, її значення в загальній системі словотворення української мови.

Необхідно обмовитися, в тім, що такий засіб розподілу, припустимо для складних слів синтаксичного способу утворення - зрощень, наприклад, «антисвіти», «антинароди», «одноокість» (усі наведені приклади запозичені із віршів Ліни Костенко). Водночас правильніше ставити питання про класифікацію складних слів згідно типам словосполучень, шляхом зрощення яких вони утворилися. Тому ми на протязі виконання всієї роботи одне і те слово розглядали багато разів для виявлення чіткого зображення складеного типу.

Деякі автори, як ми дійшли умовиводу, класифікуючи складні слова з відносин між їх кореневими або префіксальними основами, розглядають їх як вузько - семантичні, занадто приватні. І, як нам здалося, такий вузький діапазон бачення засобів утворення слів заважає їм іноді побачити більш загальні критерії у взаємовідносини між компонентами складного слова. У чому ми погодилися із Суітом.

Класифікація, яка сформована на відокремленні подібного роду приватних зв'язків між частинами складного слова, у принципі, спирається за позамовні межі, а саме, як ми визначили у теоретичній частині та у першому підрозділі першої частини, що на зв'язок між відповідними предметами в житті, і не враховується те узагальнення, яке описує відокремленні категорії словоскладання.

При наведенні характеристики для кожного типу складних слів виділяються конкретні семантичні групи, наприклад, складні слова зі значенням діючої особи, дії, результату дії, зі значенням абстрактних понять і так далі. У результаті необхідності можуть бути відокремлені і більш деталізовані категорії. Семантична класифікація одноструктурних слів цілком закономірна, як ми виявили завдяки дедуктивному методу та методу класифікації при дослідженні використаних Ліною Костенко складних слів в її поетичній творчості.

Дедуктивний метод аналізу нам допоміг відтворити на базі наданих фактів певну категорію складних слів схожими та різними за їхними семантичними та лексичними ознаками та методами додавання тих або інших поєднальних компонентів (префікс, суфікс, постсуфікс). При цьому було побудовано нову форму витлумачення концепції словотвору у поезії Ліни Костенко. Ми вважаємо, і крім того зазначаємо наведеними фактами в нашій роботі, що її метод використання складних слів має багатозначні змісти та невластиві для того часу трактування певних принципів, як з погляду українського мовознавства, та і з точки зору української літератури. Вона забігала занадто вперед, і навіть, складається враження, що Л.В. Костенко заздалегідь знала вже теперішні принципи вислову. Вона писала, як людина, котра живе вже в ХХІ столітті. І таке враження стосується як лінгвістичної її побудови так і художньої.

Ідеалізуючи наші методи аналізу, необхідно підкреслити, що ми брали до уваги сучасні трактати та роботи минулого століття для того, щоб створити обєктивне бачення складних слів у творчості Ліни Костенко. Де було помітно відображення різних складних слів з різних боків.

Ми з самого початку аналізу і на протязі всього виконання роботи намагалися відокремити теоретичні правила словоскладання, які були висунуті тим або іншим автором від їхнього практичного вжитку у реченнях. Чому?

по-перше, обмеження, які становлює правило, не дають до кінця висловити свою точку зору. Припустимо, якщо людину переповнюють емоції різного походження (горе, біль, радість, щастя, кохання, ненависть, жаль та подібне), їй не вистачає слів для передання своїх почуттів, особливо, якщо людина має відношення до літератури. Наприклад, якщо хтось зробив кому-то дуже боляче так, що хочеться сказати: терпіти-ненавиджу, але така модель із двох дієслівних слів не притаманна українському мовознавству. Згідно з правилами словоскладання можна висловити ці ж емоції таким чином: нестерпність або антипатія,

по-друге, виникає питання: хто встановлює правила? Вірно, люди, які самі роблять свої висновки, аналізуючи роботи інших авторів.

Ліна Костенко дотримувалася техніки правопису, але обійшла правила стосовно злиття слів, наприклад, поєднала слова в одне, які, в принципі, не поєднуванні в українському мовознавстві (кремінь-ноженята), що було розглянуто в другій частині нашої роботи та в висновку до цього ж розділу.

Ми ризикнули, провівши цей експеримент (тобто зробили свій висновок та дотримувалися його на протязі усієї роботи), але ми не відштовхували тлумачення інших дослідників, навпаки, ми ретельно перевіряли та випробували кожний запропонований ними варіант аналізу, створення, значення складних слів у тому або в іншому ракурсі.

За власними дослідженнями та висновками видно, як особливо звужують можливість висловлювання та принцип написання слів правила, якими користувалися до 50-х років ХХ століття, наприклад, правила переносу складних слів, що ми аналізували ще в першому розділі нашої роботи. Це правило в обов'язковому порядку потребувало знання частин слова, а саме: префіксу, кореня, суфіксу, постсуфіксу. Чому це було так важливе саме по відношенню до правилу переносу складних слів? Правила зазначали, що розривати будь-яку частину слова неможна, тобто:

вірний засіб переносу: пере - будо - ва - ний,

не вірний метод переносу: пер - ебуд - ов - аний.

Саме тому, навчання в комуністичні часи вимагало знання цих правил. Сучасні правила спростовують та полегшують ці вимоги.

В якості підсумка, слід сказати, що вся робота, в основі якої, перш за все, лежить виявлення правил стосовно утворення складних слів, має важливе лінгвістичне значення, бо вона ретельно показує послідовний (або поетапний) процес формування складного слова.

Крім того, слід зауважити, що розглянуті теоретичні вказівки було використано і в практичній роботі, хоча деякі фрагменти із теорії не властиві стилю написання літературних текстів Ліни Костенко. У разі відсутності того або іншого методу утворення складного слова (наприклад, префікс - авіа-), ми це зазначали. І більш того, пояснювали причину відсутності того або іншого принципу (наприклад, префікс - авіа- не підходить за сенсом щодо змісту вірша). Якщо говорити про використані елементи словоскладання, то ми на одному прикладі проводили декілька методів аналізу, щоб показати з різних боків значення самого слова та його складання.

Головна мета, яка, звісно, була доведена за допомогою мети і завдань, включила в себе і ще один головний момент аналізу. А саме, ми хотіли не тільки продемонструвати сухі факти по відношенню до словоскладання, а і значення слова в тій формі, яку використовує автор. Тобто ми хотіли показати не лише лінгвістичну важливість, а і:

літературний вираз,

психологічний вплив,

філософський вигляд,

авторську ідею.

Нащо ми це зробили? Зрозуміло, що з точки зору мовознавства, це не має великого значення. Але для поезії кожне слово - це художній образ, від якого залежить читацький рейтинг. І згідно з проведеного аналізу, де явно помітні авторські вдалі вчинки, вірші Ліни Костенко здобули величезну популярність, завдяки якій, її ім'я будуть згадувати ще багато поколінь.

Список літератури

1.Аброморфемні елементи іншомовного походження: критерії визначення їх статусу // Михайло Андрійович Жовтобрюх і сучасна українська лінгвістика: зб. матер. всеукр. наук. конф.; Черкаси, 10-11 листопада, 2005 / відп. ред. Г.І. Мартинова. - Черкаси: Брама-Україна, 2006.- С.140-146.

.Ажнюк Б.М. Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України // Українська мова: Енциклопедія. - 2-ге вид. - К., 2004. - С. 222-223

3.Азарова Л.Є. Складні слова в українській мові: Структура, семантика, концепція «золотої пропорції» / Л.Є. Азарова - Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2000. - 222 с.

4.Арутюнова Н.Д. Пропозиція та її сенс (логіко-семантичні проблеми) / Н.Д. Арутюнова. - М.: Едіторіал УРСС, 2003.

.Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода О.М.. Порівняльна граматика російської та української мов. - К., 1987. - С.101.

6.Великий зведений орфографічний словник з сучасної української лексики /Відп. ред. В.Т. Бусел. - К., 2003.

.Волощак М. Неправильно - правильно: Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації. - К., 2000.

.Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К., 1985. - С.259.

.Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті синтаксичного синтезу / / Мовознавство. - 1988. - № 3. - С. 27-34.

.Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. - К.: А. С. К., 2000.

.Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові. - К.: Видавничий центр «Просвіта», 2000.

.Гнатюк Г.М. Дещо з історії Інституту мовознавства // Мовознавство. - 2010. - № 4/5. - С. 77-87.

.Головащук С.І. Словник-довідник з українського літературного слововживання. - К.: Рідна мова, 2000.

.Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. - К., 1977. - С.87-89.

.Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови в 2 ч. Ч.1. - К., 1965. - С.218.

.Девкин В.Д. Нариси з лексикографії / В.Д.Девкін. - М.: Прометей, 2000. - 395 с.

.Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі / Н.Ф. Клименко, Є.А. Карпіловська, Л.П. Кислюк. - К.: Видавн. дім Д. Бураго, 2008. - 336 с.

.Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. - Донецьк, 2001.

.Карпіловська Є.А. Вступ до прикладної лінгвістики: Компютерна лінгвістика. - Донецьк: ТОВ Юго-Восток, 2006. - 188 с.

.Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови. - К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2002. - 912 с.

.Клименко Н.Ф. Словотвірна структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. - М., 1984. - С. 4.

22.Клименко Н.Ф. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі: [монографія] /Н.Ф. Клименко. - К.: Видав. дім Дмитра Бураго, 2008. - 336 с.

23.Клименко Н.Ф. Як народжується слово. - К., 1991. - С.67.

.Корміліцин М.А. Семантично ускладнене (поліпропозитивне) просте речення в усному мовленні / М.А. Корміліцина. - М.: Едіторіал УРСС, 2003.

.Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К.: Академія, 2000.

.Кубрякова 2004: Кубрякова Е.С. Мова і знання: на шляху отримання знань про мову: частини мови зкогнітивної точки зору: роль мови в пізнанні світу / Є.С. Кубрякова. - М.: Мови слов'янської культури,2004. - 560 с.

.Лопатин В.В., Улуханов І.С. Про Деякі принципу морфемного аналізу слів / / Известія АН СРСР. ОЛЯ-М., 1963. - Т.ХХП.

.Лукінова Т.Б. Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 75 років // Мовознавство. - 2005. - № 3/4. - С. 3-24

.Лукінова Т.Б. Так це було… // Мовознавство. - 2010. - № 4/5. - С. 56-65.