Банківська система України

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Банковское дело
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    22,6 Кб
  • Опубликовано:
    2015-12-15
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Банківська система України

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку банківської діяльності та формування банківської системи

1.1 Історія розвитку банківської діяльності

.2 Поняття «банківська система» її структура і функції

Розділ 2. Банківська система у провідних країнах світу

.1 Банківська система США

.2 Банківська система Великобританії

.3 Банківська система Німеччини

Розділ 3. Банківська система України

.1 Банківська система України на сучасному етапі

.2 Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

У процесі становлення ринкової економіки в Україні важливого значення набуває вдосконалення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності.

Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність інших банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розширюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

Банківські системи держав з розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує лише 11 років. Законодавство є нестабільним, але якщо не формувати процес становлення банківської системи і міжбанківського законодавства, ринкових перетворень не буде.

Актуальність обраної мною теми даної роботи полягає в тому, що в сучасних умовах постає потреба детального вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом, проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до найскладніших і менш розроблених проблем національного права. Провідними науковцями, які проводили дослідження та наукові обгрунтування даного питання є: Біленчук П.Д., Усоскін В.Н., Воронова Л.К., Диннік О.Г. та інші.

Метою роботи є визначення і обгрунтування особливості правового статусу банків в умовах переходу України до ринкової економіки, вироблення пропозицій щодо вдосконалення правової бази, якою регламентується банківська діяльність.

Для реалізації мети дослідження в роботі передбачається вирішити наступні завдання:

·дослідити етапи формування банківської системи;

·охарактеризувати структуру та регулювання діяльності банків провідних країн світу ( Німеччина, США , Великобританія);

·розкрити сутність банківської системи України.

Банківська система є невідємною частиною фінансової системи тому, що інститути банківського права, кредитування, фінансові капіталовкладення, цінні папери та біржа, тісно повязані з фінансовим правом.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися.

Розділ 1. Теоретичні аспекти розвитку банківської діяльності та формування банківської системи

1.1Історія розвитку банківської діяльності

Традиційно вважається, що слово банк походить від італ. banco, що означає лава, конторка, стіл, на якому середньовічні італійські міняйли розкладали свої монети. Поступово діяльність міняйл розширюється до приймання на зберігання грошових коштів, видачі позик за рахунок власних і залучених коштів. Зявляються перші банки, які здійснюють розрахункові операції, видають кредити і приймають депозити.

Вважається, що перший банк був заснований в 1171 р. у Венеції, а у XIV-XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. Однак у багатьох дослідженнях можна зустріти думку про те, що батьківщиною банківської справи була зовсім не Греція. На питання про період виникнення перших банків немає чіткої відповіді, дослідники наводять приклади надання банківських послуг у стародавніх Вавилоні, Греції, Римі, а розкид думок за часом складає більше двох тисяч років. Більшість дослідників вважають, що початок банківської діяльності сягає часів Стародавнього Вавилону, де храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобовязання чи заставу. Вже у VIII ст. до н.е. Вавилонський банк приймав внески, платив по них відсотки, видавав позики і навіть випускав банківські квитки (гуду) [10]. На думку деяких істориків, набагато раніше, ще за 2300 років до н.е., у халдеїв були торгові компанії, які разом з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики.

Виділяють чотири основні етапи розвитку банківської діяльності: етап - від античності до виникнення Венеціанського банку; етап - з 1156 р. до заснування Англійського банку в 1694 р.; етап - з 1694 р. до кінця XVIII ст.;етап - з початку XIX ст. до теперішнього часу.[15]

І етап розвитку банківської діяльності (зародження банківництва) У стародавніх Вавилоні і Греції першими банкірами були жерці. Храми одержували великі доходи від їх земельної власності, грошові штрафи, подарунки та ін. Завдання жерців полягало в тому, щоб шляхом умілого завідування майном, видачі позик і участі у вигідних підприємствах збільшити доходи і зібрати такі скарби, які давали б можливість гідно підтримувати пишність святині. Наявні кошти використовувалися для видачі лихварських кредитів, які за рахунок великого відсотка приносили дохід. Зявилися нові види кредитів, наприклад, під заставу майна, яке переходило у власність церкви при неповерненні кредиті.

Грецькі храми приймали на зберігання гроші за певну процентну плату і зберігали їх в спеціальних підвалах-сховищах. Поступово з ослабленням храмів припинялася їх діяльність як банків. У IV ст. до н.е. в Афінах конкурентами храмів стають трапецити (трапезити). Ця назва походить від грец. трапеза, що означає стіл, на якому міняйли проводили свої операції. Крім обмінних операцій, міняйли займалися зберіганням грошей та видачею кредитів. Різноманітність банківських операцій призвела до спеціалізації трапецитів. Наприклад, існували аргираймоси, які займалися міняльною справою, і довейстаї, які видавали не тільки лихварські позики, але і промислові, здійснювали довгострокові інвестиції у промислові підприємства, за що одержували певні відсотки.

Подальший розвиток банківської справи зумовив появу і розповсюдження банків у Єгипті, де О. Македонський організовував королівські банки, якими управляли греки. Банківська справа в Римі була організована на зразок банківської справи у Греції в III ст. до н.е. Банки називалися аргентарії або мензарії. Вони приймали гроші на зберігання, здійснювали обмінні операції і видавали позики - лихварські, промислові, під заставу нерухомості - іпотечні. Вони також займалися організацією і проведенням аукціонів. З аукціонів продавалося закладене майно свого та інших банків з отриманням комісійних.

Починаючи з епохи великого переселення до хрестових походів, банківська практика обмежувалася міняльною справою. З огляду на те, що перевезення грошей було повязане з величезним ризиком, міняйли займалися також видачею грошових переказів у міста, де відбувалися ярмарки або де у них були ділові відносини з місцевими міняйлами. Це було повязано з появою паперових грошей: золото стиралося і втрачало свою цінність, тому зявилися дрібні золоті монети, потім їх замінили міддю і сріблом. Грошові знаки, які використовувалися в кожній країні, мали свій грошовий зміст та назву, тому купцям доводилося не тільки перевозити, але й міняти гроші. У цьому їм допомагали міняйли або банкіри. В одному з документів про проведення такої операції записано: міняйло Симон Розі свідчить, що він одержав 34 генуезки і 32 динари, за які брат його Вільгельм у Палермо повинен сплатити предявнику цього папера 48 марок добрим сріблом. Записка, що відображає таку обмінну операцію, називалася вексель. Надалі такі обмінні операції набули досить значного поширення.

Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а у Стародавньому Римі - менсаріями. Із занепадом Римської імперії занепали і банківські ремесла. етап розвитку банківської діяльності (державні банки) У 1609 р. уряд Голландії внаслідок зловживань місцевих банкірів заснував Амстердамський банк під гарантію міста. У 1619 р. Гамбург за прикладом Амстердама з тих же причин заснував під гарантію міста жиробанк, який проіснував до 1812 р. Основними операціями, які виконували ці банки, були операції зі зберігання коштів та розрахункові операції, а саме:

. Банки приймали гроші на зберігання і забезпечували надійне їх зберігання у важкі часи. Це не були депозитні операції у сучасному розумінні, оскільки кошти приймалися лише на зберігання. Банк не користувався ними для проведення власних операцій, тому клієнти не одержували проценти, а навпаки сплачували банку комісійну винагороду за надійне зберігання.

. Клас торговців, які мали гроші на своїх рахунках у банках, здійснював розрахункові операції через проведення переказів або за допомогою перенесення коштів із своїх рахунків на рахунки одержувачів, якщо ті мали рахунки в цьому ж банку. Отже, на цьому етапі розвитку банківської справи банки у Європі були тільки жиробанками, які створювалися в основному для проведення розрахунків та надійного зберігання коштів. етап розвитку банківської діяльності (спеціалізовані банки) Подальший розвиток банків відбувався в Англії. Основним банком, що зявився у цей час, був Англійський банк, створений в 1694 р. шотландцем Уільямом Петерсоном для вирішення урядових фінансових проблем. Статутний капітал банку в сумі 1 200 000 фунтів стерлінгів був вилучений державою, внаслідок чого були випущені банківські квитки на таку ж суму. Банк розплачувався цими квитками, мав право торгувати золотом (був монополістом), дисконтувати векселі. Зявилося заставне право, тобто банк надавав позики під заставу майна з умовою його відчуження при неповерненні кредиту. Крім того, йому було дозволено приймати внески для поповнення свого капіталу і виплачувати по них відсотки.

Поступово виникають спеціалізовані банки: у Шотландії - Королівський (1695 р.), Банк Британської компанії для торгівлі полотном (1706 р.), Віденський банк (1703 р.), Прусський банк для морської торгівлі (1767 р.), Паризька облікова каса (1776 р.), Петербурзький банк (1780 р.). У цих банках зявляється новий спосіб розрахунків: перенесення коштів з рахунку на рахунок за допомогою чекового обігу.

Сьогодні закордоном значна частка розрахунків здійснюється за чеками. На даному етапі розвитку банківської справи зявляються депозитні операції, які раніше називалися операціями зі зберігання коштів. Після багаторічної практики банкіри зробили висновок про те, що сума грошей, які депонуються, майже не змінюється, виплати покриваються надходженнями, а залишок вкладу поступово навіть збільшується.

Отже, значну частину довірених їм грошей можна без збитку для вкладників пустити в оборот шляхом обліку векселів і видачі позик. Цей висновок одержав практичне втілення, і відразу змінився характер вкладних операцій та самих банків - вони перетворилися на депозитні банки. Вкладники, для яких ця зміна не була таємницею, відмовилися від сплати комісійних і зажадали виплати відсотків. Депозитні операції набули значного поширення, оскільки стали вигідними і банкірам, і клієнтам. Зявилися три основні види депозитів: до запитання, строкові, ощадні. Іще однією з характерних рис цього періоду була поява емісійних банків, основною функцією яких стала емісія банкнот.етап розвитку банківської діяльності (розширення повноважень банків) На даному етапі особливого поширення набули депозитні банки в Англії, Шотландії, Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Північній Америці. На початку XIX ст. зявилися центральні банки, які монопольно виконували функцію емісії банкнот. Наприклад, у Франції Центральний банк був створений Наполеоном у 1800 р., Австрійський банк -у 1806 р., Російський державний банк - у 1860 р.

Виникали і спеціалізовані банки: іпотечні (під заставу нерухомості), народні, які обслуговували населення, ремісничі - для ремісників. Функціонували також позикові каси, які видавали кредити. Ощадні каси, які приймали внески від населення і не мали права займатися кредитуванням, були державними установами і розміщували гроші у державні цінні папери. У 1848 р. у Пруссії зявилися ломбарди, які стали дуже популярними і швидко розповсюдилися в інших країнах. Отже, у ХІХ ст. у Європі та Північній Америці існувало немало банків. Крім того, у деяких країнах починають формуватися повноцінні банківські системи, до яких входили центральні банки, універсальні та спеціалізовані банки. етап розвитку банківської діяльності (ринок цінних паперів ) Конкуренція серед банків призводить до універсалізації банків, в процесі якої депозитні операції все більше переплітаються з чековими і переказами, розширюються депозитні і кредитні операції, зявляються нові види банківських операцій.[16]

Так, у 1877 р. були запроваджені лізингові операції, а пізніше банки починають проводити факторингові операції. Розвиток ринку цінних паперів зумовив розширення операцій з цінними паперами, а згодом, у 70-ті рр. XX ст., і секюритизацію активів. Законодавчі обмеження участі банків на ринку цінних паперів, участь в капіталах підприємств сприяли виникненню трастових операцій. Банки розширювали торгівлю золотом, займалися валютними операціями, розвивали кореспондентські відносини. Отже, постійне удосконалення банківської діяльності зумовило формування сучасних банків як установ, які займаються досить широким колом фінансових питань, здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів і відіграють значну роль у розвитку економіки. Особливий статус банків повязаний з їх відповідальністю за стан економіки, оскільки вони впливають на масу грошей в обігу. Саме тому необхідна була особлива система контролю і регулювання діяльності банків - банківська система.

1.2Поняття «банківська система» її структура і функції

Щоб задовольнити економічні та соціальні потреби будь-якої країни, недостатньо ефективного функціонування різноманітних галузей економіки, перш за все треба розумно використовувати в цій країні фінансовий ринок. Фінансовий ринок у загальному розумінні - це сукупність фінансових інститутів, через які перепливають кошти власників до позичальників. Він поділяється на ринок цінних паперів і ринок позикових капіталів (кредитів).

За допомогою коштів, придбаних на цих ринках, суб'єкти господарювання зможуть виробляти матеріальні і духовні блага.

Банківська система - основна ланка кредитно-фінансової системи, невід'ємна частина структури ринкової економіки. Що ж таке банк?

Банк - це організаційна структура в бізнесі, сферою діяльності якої є операції із позиковим капіталом, це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх у кредит, здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Банківські системи різних країн відрізняються, але можна виділити два типи їх побудови:

·однорівневу;

·дворівневу.

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарних країн, існувала до 1987 року в колишньому СРСР).

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень - центральний банк; нижній рівень - інші банки.

За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних ними операцій. Законом про банки і банківську діяльність визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50% його активів є активами одного типу.[13]

Основна функція банків - посередництво при перерозподілі вільних грошових ресурсів, тобто залучення коштів від тих, хто ними тимчасово не користується, і передача тим, хто їх потребує.

Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

·відносно окремих банків як її структурних елементів;

·відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

·забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну суперечність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комерційних банків;

·забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би економічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх в систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.[5]

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи як самостійної структури від функцій окремих банків

.Банківська система спроможна виконувати три такі функції1:

·трансформаційну;

·створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

Це зумовлюється двома обставинами:

·по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування (кредитні аукціони, кредитування через "облікове вікно", "ломбардне вікно", пряме кредитування окремих банків тощо) центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерційними банками;

·по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції. Спільно, як складові системи ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей. [6]

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної.

Підсумовуючи, можна сказати те, що на своєму шляху формування банківська система зазнала значних змін, але зберегла свою основну функцію. Банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Розділ 2. Банківська система у провідних країнах світу

.1 Банківська система США

Банківська система США називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення банківських установ. (Додаток Б)

Рада керуючих - склад 7 осіб, що призначається президентом і погоджено з конгресом, тривалість дії повноважень 14 років, але кожних 2 роки замінюється 1 член ради. Це дозволяє: діяти раді послідовно, мати компетентних учасників, бути незалежним, і автономним органом. Призначення, а не обирання ради дозволяє відділити грошово-кредитну від політичних партій. Серед членів виборів голова ради керуючих, що є найвпливовішим і най авторитетнім учасником.

Рада відповідає за загальний контроль і керівництво банківською системою. Є дуже впливовою в світі.

Комітет відкритого ринку - складається з 7 членів ради і 5 президентів федеральних резервних банків. Вони визначають політику купівля і продажу державних облігацій, впливаючи цим на пропозицію грошей.

Федеральна консультативна рада - 12 керівників комерційних банків, що вибирають кожного року по одному від федерального банку. Ці представники проводять зустрічі з Радою керуючих, діляться своїми думками про роботу банківської сфери. Ця рада не має повноважень. Одночасно не може бути розпущена президентом 12 федеральних резервних банків - вони є:

центральними (мають право випуску банкнот). Така структура зумовлена:

.географічним розміщенням населених пунктів і штатів;

.великою кількістю комерційних банків;

.компроміс між централізованими децентралізованими фінансовими системами. Найважливішим серед 12 є банк Нью-Йорка.

квазісуспільними - перебувають під контролем державних структур, хоча капітал мають приватний. Для федеральних банків прибуток не є метою.

банками банкірів, тобто вони виконують такі ж операції як комерційні, але їх клієнтами можуть бути тільки банки, а не підприємства або громадяни.

Комерційні банки - виконують всі банківські операції, 2/3 недержавні а приватні, 1/3 - державні. Мають за мету отримання прибутку.

Ощадні установи - окрема група фінансових установ, що знаходяться під частковим контролем.

2.2 Банківська система Великобританії

В середині 18 століття розвиток банків досяг такого рівня, що приймались зміни, щодо регулювання банківської діяльності.

Центральним банком - є банком Англії, утворений в 1846 році на основі приватного. Управління банком доручено раді директорів (24 чоловіки і управляючий).

Головною фуксією банку Англії є контроль за грошовою системою.

Для цього банк має повноваження:

.виступає як банкір уряду (що банк каже робити з грошима те й робить).

.Являється банкіром банківської системи.

.Контролює грошову масу і елітує (випускає) банкноти;

.Контролює державний борг.

Щоб це виконувати - складається з:

.емісійного відділення;

.банківського відділення.

Другим рівнем являється комерційні банки.

Найбільшими комерційними банками є: Банк Англії, Банк Шотландії, Кооперативний банк, Національний жиробанк; Королівський Банк Шотландії, Довірчий Ощадний банк.

Банки, що працюють з безготівковими коштами носять назву клірингових банків. Крім названих в Англії є:

·облікові доми - займаються обігом у .п.;

·торгові банки - міжнародні розцінки і управління майно;

·інвестиційні банки.

Небанківські фінансові установи - страхові товариства, будівельні товариства, фінансові доми (надають споживачеві кредит), пенсійні банки, інвестиційні компанії.

2.3 Банківська система Німеччини

В 1857 - утворився Німецький Федеральний банк - бундесбанк. Керівні органи - Рада Центрального банку (Заг. управління Віце-Президент, Президент). Директорат приводить в дію рішення ради, підтримує звязки з державними установами, виконує операції на відкритому ринку (операції повязані з цінними паперами).

Крім цього. В Німеччині існують Центральні банки земель, що виконують всі банківські операції.

Банківська система Німеччини представлена:

·Центральним банком;

·Комерційним банками;

·Іпотечними банками;

·Ощадбанками.

Найбільші комерційні - Дойче банк; Дрезден банк; Комерційний банк, де розміщу більше 50% вкладів.

Незалежність Німецького федерального банку схвалюється більшістю європейських країн. У 1993 році Французький національний банк був перебудований з урахуванням німецького досвіду.

Головним завданням Бундесбанку, як і більшості центральних банків в інших країнах, є поряд з монопольним правом на випуск банкнот, забезпечення стабільності валюти, яка використовується для покупки товарів. З цією метою Бундесбанк регулює грошовий обіг, обсяг і умови кредитування економіки. У його розпорядженні знаходиться ряд валютно-політичних інструментів, питання про використання яких вирішується Бундесбанком самостійно.

Дослідження діяльності Бундесбанку з боку міжнародних фахівців засвідчує дієвість його політики щодо впливу на грошовий ринок, ліквідність кредитних установ, обсяги кредитування для підприємств.

Потреби населення та національної економіки в банківських послугах, створення умов для стабілізації та зростання економіки задовольняють на засадах здорової конкуренції комерційні банки. У Німеччині налічується більш як 4500 комерційних банків, які належать до категорії універсальних, а також більш як 200 спеціалізованих банків (іпотечні банки, будівельні, ощадні каси і т.п.).

На відміну від англосаксонської системи, в якій банки спеціалізуються на вузькому діапазоні операцій (наприклад, на торгівлі цінними паперами), в банківській системі Німеччини переважають універсальні банки. Вони виконують різноманітні операції: ведення розрахункових рахунків, ощадних рахунків, видача кредитів, обмін валюти, торгівля цінними паперами, зберігання цінних паперів і т.п. Через банк в невеликому німецькому містечку клієнт може здійснювати операції на біржі в Чикаго, Токіо і т.п.

Широкий спектр операцій дає можливість зменшити фінансовий ризик і надає банку великої гнучкості і стійкості. Банки отримують доходи, беручи з клієнтів плату за послуги та операції. Банки вкладають також свій капітал в комерційні угоди, прибуток від яких представляє значну частину доходів банку.

Отже, можна сказати, що банківська система провідних країн світу систематизованою, упорядкованою та централізованою структурою . Приклад розвитку банківської системи США є гарною перспективою розвитку вітчизняної банківської системи, так як система федерально-резервних та регіонально-резервних фондів показала свою ефективність на протязі значного часу. [11,17]

банк економіка правовий

Розділ 3. Банківська система України

.1 Банківська система України на сучасному етапі

Банківська система України сьогодні - один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення.

Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозвязків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу. [8]

Банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволено законом тільки під особливим наглядом держави спеціальним інститутам, які називаються банками. Іншим фінансовим посередникам займатися цією діяльністю заборонено. Банк в правовому відношенні - це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

В Законі «Про банки і банківську діяльність» (березень 1991р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом.

До банківської діяльності відноситься комплекс з трьох посередницьких операцій:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

В дійсності фінансові посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. Такі банки прийнято називати універсальними. Банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку, називаються спеціальними.

Якщо ж посередник грошового ринку не виконує жодної з названих базових операцій, тобто позбавлений ознак банку, його відносять до небанківських фінансових інститутів. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові, фінансові, інвестиційні компанії, пенсійні фонди тощо.

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків, а будується по заздалегідь виробленій концепції.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуальне положення, що банківська система України повинна бути дворівневою, встановив, які банки відносяться до кожного з рівнів і яким буде механізм звязків між ними.

Необхідність формування банківської системи, як особливої структури, визначається двома групами причин:

повязаних з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи всіх банків;

повязаних з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі.

Як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, створення ефективної ринкової економіки можливе тільки за умови формування відповідної державної типової основи. Для цього паралельно з приватною власністю на засоби виробництва, вільним підприємництвом, конкуренцію, ефективною системою державного управління, рівновагою інтересів різних соціальних груп необхідно забезпечити функціонуючи систему ціноутворення і стабільність валюти. Власне, поняття грошової стабільності має величезне значення для соціально спрямованої ринкової економіки.

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою у березні 1991 року Закону України " Про банки і банківську діяльність".[1,4]

Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності, у тому числі експортно-імпортного банку України та спеціалізованого комерційного ощадного банку України. (Додаток А) Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошово-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Народногосподарське значення банківського сектора України особливо помітно знизилося у 1994-1995 роках. Одна з ознак цього етапу - низький рівень банківського менеджменту. Це призвело до банківської кризи та банкрутства окремих банків. Протягом 1994 року збанкротували 12 банків. У 1995 році 20 банків були переведені на стан оздоровлення. Упродовж 1996 року збанкрутувало 45 банків (пряме банкрутство), а 60 прибували в стані оздоровлення (приховане банкрутство). За даними Національного банку України, кількість таких проблемних банків становили 28. На початку 1998 року 23 банка проходили процедуру санації, 16 підлягали закриттю, 12 - визнані банкрутами.

Наведені цифри свідчать про зростання в українській банківській системі кількості випадків некредитоспроможності. В період 1994-1995 років відбувалась зміна акціонерів багатьох банків, здійснювався продаж і перепродаж комерційних банків та їхніх філій. Стабілізація рівня інфляції прискорила процес банкрутства комерційних банків.

Головними вадами банківської системи України залишалися:

недостатність запасів капіталу у більшості банків;

контроль процентних ставок через ставку рефінансування НБУ;

доступ держави до безплатних кредитів;

привілейований режим роботі для окремих комерційних банків;

недостатнє дотримання принципів, чинних для банківської діяльності;

недостатність конкуренції у кредитній сфері.

На сьогодні в Україні діє 15 комерційних банків зі змішаним капіталом, серед яких 5 банків мають 100% іноземного капіталу і зареєстровані як українські суб'єкти господарювання. 1 Це "Кредит Ліоніс" (французький капітал)), "Сосіете Генерале" (французький капітал), Депозитно-кредитний банк (польський капітал), ING Bank і "Кредит Свісс". Решта 12 банків мають лише частину іноземного капіталу у своїх статутних фондах. Крім того, нині в Україні працюють 22 представництва закордонних банків.

Розміщення банків на території держави вкрай нерівномірне. У Києві та Київській області діють 78 банків, у Харківській і Одеській - по 15, у Донецькій - 14, в АР Крим і Дніпропетровській області - 12, у Львівській - 10. Водночас у Вінницькій і Кіровоградській областях узагалі немає комерційних банків.

3.2 Структурні аспекти вдосконалення банківської системи України

Банківської реформи та всебічне зміцнення на цій основі банківської системи, забезпечення на ділі її ефективної підтримки з боку держави розглядається як одне з пріоритетних завдань економічної політики. Без кваліфікованого здійснення радикальних заходів у цій сфері економічної діяльності, вирішення всього комплексу завдань ринкової трансформації адміністративної економіки, забезпечення її цивілізованого функціонування неможливо.

Основна спрямованість подальшого реформування банківської системи повязується з утвердженням на ділі функціонально розглянутої дворівневої структури банківських відносин, що передбачає забезпечення Національним банком країни стабілізацію грошового обігу, з одного боку, і здійснення всього комплексу банківських послуг комерційними банками, з іншого. З цією метою потрібно здійснити таку систему заходів:

·Суттєво прискорити розробку та прийняття комплексу законів про банківську та кредитну діяльність.

·Здійснювати політику, спрямовану на зміцнення авторитету Національного банку України.

·Підтримувати принцип самостійності НБУ і його виключної підзвітності Верховній Раді.

Верховна Рада має ухвалити постанову «Про регламент підзвітності НБУ Верховній Раді». Ініціюватиметься також утвердження конституційної норми, за якої голова НБУ призначатиметься на 8 років, що сприятиме стабільності керівництва НБУ. З метою узгодження різних напрямків фінансової та грошово-кредитної діяльності ініціюватиметься заснування Міжвідомчої консультативної Ради по банках.

Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю. [17]

Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу. [9,10]

Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний обєктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для субєктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обовязкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

Отже, треба визнати, що банківська система в Україні перебуває нині у стані подальшого реформування і потребує конкретних дій. Аби підвищити ефективність української економіки, банкам треба відігравати роль посередника між надходженням вітчизняних заощаджень та раціональним розміщенням капіталів в економіці. Як підтверджує досвід функціонування банківського сектора у розвинутих країнах, в Україні ключовими питаннями банківської системи на сьогодні є насамперед зміцнення законодавчих основ діяльності центрального банку, розбудова законодавчих рамок і нормативного регулювання діяльності комерційних банків

Висновки

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить обєктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків в Україні, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити банкам, встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду.

Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України - Конституції.

Другою ланкою банківської системи є інші банки. Вони є основною ланкою грошово-кредитної системи і відносяться до особливої категорії ділових підприємств. Інші банки заохочують вкладення капіталів, заощаджень населення і інші вільні кошти, які вивільняються в процесі господарської діяльності, й пропонують їх у тимчасове користування іншим опонентам, які потребують додаткового капіталу. Головною метою інших банків є отримання максимального прибутку.

Правові норми, що регулюють банківську діяльність містяться як у загальних так і спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони України і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України.

Таким чином, можна зробити висновок, що сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи, діяльність Національного банку України, діяльність інших банків різних форм власності і проведення банківських операцій, становлять визначених комплекс норм і предметну єдність. Крім того, норми банківського права включають також норми інших галузей національного права.

Список використаних джерел

1. Закон України „Про банки і банківську діяльність від 7.12.2000

. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001

. Постанова НБУ „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні „ від 26.09.2001

. Указ Президента України „Про щодо зміцнення Банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень від 14.07.2000

. Аджевітін С. „У переддень десятирічного ювілею: штрихи до історії розвитку вітчизняної банківської системи //Вісник НБУ. - 2000.-№2 с. 41-45

. Андрушків Т. „Банки як субєкти фінансових ринків України: роль і перспективи// Банківська справа. - 1998 - № 2.- 43-48с.

. Арсенюк Е. „Історія банків України: конкретно про банки України// Додаток до щотижневика „Контракти.-2003.-№9. с.6-9

. Барановський О. „Банківська система України: сьогодні і завтра

. Вовчак О.Д. „Банківська справа в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Фінанси України.- 2003.-№10. с.118-125

. Гуцал І., Чайковський Я. „Банківська система України: стан і перспективи // Банківська справа. - 1998 - № 2.- 110-115

. Загорський В.С. „Стратегія становлення банківської системи// Фінанси України. - 2001.- №10. с.131-133

. Заруба Ю. „Особливості розвитку банківської конкуренції в Україні// Банківська справа. - 2003. - №6. - с. 23-30

. Затворська О. „Теоретичні основи стратегії розвитку банківської системи// Фінанси України .- 2002.-№4.- с.121-124

. Колозієв Р. „Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування// Банківська справа. - К.2000.-№2. 15. Кочетков В.Н. „Аналіз банківської діяльності: теоретико-прикладний аспект: Монографія. -К.: МАУП.-1999.-192с.

. Лаврушин О.І. „Банківська справа. - М. „Фінанси і статистика.-2001.-672с.

. Матвієнко В.П. „Проблеми розвитку банківської системи та захисту кредитора // Обрій - ПІВ.- 2003.-№5

Додаток А


Додаток Б

Схема Банківської системи США


Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!