Сучасний стан зовнішньоторговельної політики України

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

.1 Поняття зовнішньоторговельної політики та її види

.2 Методи та інструменти здійснення зовнішньоторговельної політики держави

.3 Вплив національної регуляторної політики на зовнішньоторговельну політику країни

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

.1 Напрямки зовнішньоторговельної політики України у регіональному розділі

.2 Особливості державного регулювання окремих секторів вітчизняної економіки

.3 Оцінка впливу регуляторної політики на динаміку зовнішньої торгівлі України

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

.1 Проблеми захисту зовнішньоторговельної політики в умовах членства в СОТ

.2 Перспективні напрямки формування вітчизняної зовнішньоторговельної політики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність є одним з головних напрямків розвитку багатьох сучасних держав, джерелом товарів, виробництво яких неможливе усередині країни, також доходів від експортно-імпортних операцій. Для багатьох країн, де з певних причин відсутні виробничі процеси, зовнішньоекономічна діяльність - єдиний спосіб забезпечення себе необхідними товарами.

Актуальність роботи обумовлюється тим, що зовнішньоторговельна політика будь-якої держави являє собою найважливішу складову частину загальноекономічного курсу уряду, а в більш вузькому плані - одну зі сфер бюджетно-податкової діяльності, пов'язану з регулюванням обсягів, товарної структури та географічної спрямованості експортно-імпортних товаропотоків.

Отже, об'єктом роботи є міжнародні взаємини держави, а предметом роботи виступає міжнародна торгівля держав.

Метою роботи є вивчення теоретичних аспектів зовнішньоторговельної політики держави, а також аналіз державного регулювання зовнішньоекономічної політики

Згідно мети доцільно відокремити поставлені задачі, а саме:

         визначити поняття зовнішньоторговельної політики держави;

         проаналізувати методи та інструменти здійснення зовнішньоторговельної політики держави;

         визначити вплив регуляторної політики на динаміку зовнішньої торгівлі України;

         запропонувати шляхи вдосконалення зовнішньоторговельної політики України;

         вказати проблеми захисту зовнішньоторговельної політики в умовах членства в СОТ;

         визначити перспективні напрямки формування вітчизняної зовнішньоторговельної політики.

В ході написання роботи були використані наступні методи дослідження проблематики роботи:

збір нормативної та економічної бази інформації з метою подальшого розгляду та аналізу дослідження;

аналіз досліджень;

метод порівняння;

метод індукції та дедукції;

методи статистичного аналізу.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

.1 Поняття зовнішньоторговельної політики та її види

Зовнішньоторговельна політика будь-якої держави являє собою найважливішу складову частину загальноекономічного курсу уряду, а в більш вузькому плані - одну зі сфер бюджетно-податкової діяльності, пов'язану з регулюванням обсягів, товарної структури та географічної спрямованості експортно-імпортних товаропотоків.

В умовах науково-технічної революції для економічного розвитку будь-якої країни все більшого значення набуває її участь у міжнародному поділі праці.

Наочним прикладом цього є процеси, що відбуваються на Заході, де промислово розвинені країни свідомо не звертають увагу на економічні, а часто і політичні кордони, створюють управлінські надбудови, основним завданням яких стає, в тому числі, формування сприятливих умов для досягнення свободи руху товарів, капіталів, технологій, послуг, робочої сили і т. п., з метою вирівнювання рівнів економічного розвитку окремих країн на основі спеціалізації і науково-технічної кооперації.

Вирішення цих завдань тісно пов'язане з проблемами формування цивілізованої зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.

Економічні вчені по різному трактують поняття «зовнішньоторговельної політики».

Тому доцільно розглянути різні думки.

Наприклад, Дорнбуш Р., Фішер вважають, що зовнішньоторговельна політика держави - це, перш за все, комплекс заходів, який дозволяє здійснювати торгівлю з різними регіонами і країнами на різних ринках товарів і послуг.

Агапова Т. А., Серьогіна С. Ф. вважають, що зовнішньоторговельна політика держави - це цілеспрямовані дії держави та її органів з визначення режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності та оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці.

Панчишин С. А. відокремлює зовнішньоторговельну політику держави як діяльність державних органів щодо створення оптимального співвідношення експорту та імпорту країни, забезпечує сталий економічний розвиток національної економіки та реалізації країною максимальної вигоди.

Отже, визначимо необхідність зовнішньоторговельної політики.

Події, що відбуваються зараз у світі, свідчать про нові підходи до економічних відносин між країнами, тому все більшого значення набувають питання організації зовнішньоекономічної політики, її регулювання, укладання контрактів, технології доставки товарів і розрахунків за них, техніки оформлення зовнішньоторговельних операцій та угод.

Міжнародні комерційні операції, хоча і підкоряються нормам українського права, але відрізняються своїми правилами, нормами і звичаями від угод всередині країни, в тому числі і тим, що вони регулюються міжнародними нормативними актами.

Тому прилучення до міжнародного співтовариства рішуче змінює уявлення про сучасний світ, змушує ставити і осмислювати нові проблеми і в кінцевому підсумку вимагає нового світогляду, поведінки, кваліфікації і знань.

Наступним кроком визначимо основні цілі, які направлені на досягнення позитивного результату в зовнішньоторговельної діяльності держави:

         зміна ступеню і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці;

         зміна обсягу експорту та імпорту;

         зміна структури зовнішньої торгівлі;

         забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.д.);

         зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

Деякі цілі мають довготривалий характер, наприклад зміна ступеню і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці. Інші ж цілі можуть бути досягнуті в більш короткостроковий час, наприклад зміна обсягу експорту або імпорту.

Як визначене вище, зовнішньоторговельною політикою держави є комплекс заходів, що регулює розвиток експортоорієнтованого і імпортозамінного промислового виробництва, які активізують експорт і стримуючих імпорт.

У залежності від того чи входить держава в які-небудь інтеграційні економічні утворення її зовнішньоторговельна політика може бути:

         автономною (самостійної, односторонньої);

         конвенційною (виробленої спільно з низкою держав);

         ввтономно-конвенційною.

У зоні вільної торгівлі держави зазвичай розробляють конвенційну зовнішньоторговельну політику, але по відношенню до третіх країн вона може бути й інший.

1.2 Методи та інструменти здійснення зовнішньоторговельної політики держави

зовнішньоторговельний політика регуляторний національний

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків - це сукупність використовуваних державними органами і службами форм, методів та інструментів впливу на економічні відносини між країнами та відповідно до державних і національними інтересами, цілями, завданнями. Регулюючий вплив держави здійснюється за допомогою прийняття законів та інших державних актів, постанов і рішень уряду.

Стосовно до міжнародної торгівлі як головному об'єкту регулювання уряду використовують такі інструменти і способи впливу, як митні тарифи, податки, обмежувальні умови, міждержавні договори та угоди, заходи щодо стимулювання експорту та імпорту.

Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється відповідно до міжнародних договорів, законів і іншими нормативними правовими актами країни за допомогою:

         митно-тарифного регулювання;

         нетарифного регулювання;

         заборон та обмежень зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю.

Зовнішня торгівля інтелектуальною власністю - передача виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності або надання права на використання об'єктів інтелектуальної власності російським особою іноземній особі або іноземною особою російському особі;

Зовнішня торгівля послугами - надання послуг (виконання робіт), що включає в себе виробництво, розподіл, маркетинг, доставку послуг (робіт).

Економічні методи регулювання.

До методів економічного характеру відносять різні податки і збори, особливі види мита, заходи валютного регулювання, субсидії та інші.

Практично у всіх країнах застосовується прикордонне оподаткування товарів. Його метою є в першу чергу створення однакового податкового режиму для одних і тих же товарів іноземного і вітчизняного виробництва. До таких заходів відноситься застосування акцизного збору, інших зрівняльних податків і зборів, у тому числі ліцензійного збору, збору за реєстрацію.

Держава для захисту своїх виробників не тільки обмежує імпорт, але і заохочує у формі субсидій вітчизняних експортерів. Експортні субсидії можуть бути у формах прямих дотацій, пільгового оподаткування, пільгового кредиту.

У розвинених країнах широке застосування знаходять антидемпінгові заходи у формі стягнення з імпортних товарів додаткових високих мит.

Демпінг визначається як продаж товару за цінами нижче витрат виробництва. Міжнародні організації визначають демпінг як продаж товарів за ціною нижче світової чи нижче внутрішньої. Виявлення демпінгу виступає причиною накладення каральної антидемпінгового мита, яка кілька разів перевищує звичайну.

Головним недоліком цінових або вартісних методів регулювання залишається їх непрямий вплив на національну економіку. Часто іноземні експортери йдуть на їх виплату за рахунок пониження власного прибутку. При імпорті товару з низькою еластичністю економічні бар'єри можуть і не вплинути на рівень імпорту. Це призводить до більш широкого використання методів адміністративного регулювання зовнішньої торгівлі.

Більш детально розглянемо адміністративні методи регулювання.

З усіх нетарифних адміністративних бар'єрів найбільшого поширення набула квота. Квота є обмеження виробництва продукції, дозволеної до ввезення в країну або вивозу з країни, яке діє протягом деякого періоду.

У світовій практиці використовуються індивідуальні, тарифні, глобальні та інші види квот.

Індивідуальні квоти припускають розподіл загальної кількості дозволених до імпорту товарів по країнах-постачальниках. розрізняють пропорційну квоту, яка визначається за часткою кожної країни в імпорті за базовий період, і двосторонню квоту, надану в обмін на зустрічні торгові поступки чи політичні зобов'язання іншої країни.

Тарифні квоти передбачають поставку певної кількості товару в звичайному режимі, а для постачання понад цю кількість встановлюється більш жорсткий тариф. Наприклад, Японія встановила тарифні квоти на м'ясну худобу, сир, кукурудзу, солод, первинний спирт.

Глобальні квоти встановлюють розмір загальної кількості імпорту товару на певний період без розподілу його між країнами-постачальниками, що дозволяє вибірково підходити до вибору країни-постачальника.

Розглядаючи дію імпортної квоти і митного тарифу, можна відзначити, що їх вплив на рівень добробуті країни в цілому ідентичний. Однак головна відмінність їх у тому, що при введенні імпортної квоти відбувається заміна ринкового механізму адміністративним регулюванням, в той час як при введенні тарифу ринковий механізм лише коригується.

Одним з порівняно нових видів нетарифних заходів стало добровільне самообмеження експорту, що практикується розвинутими країнами для стримування імпорту. Хоча зовні така форма обмеження торгівлі представляється добровільною, вона є результатом тиском країни-імпортера. «Добровільне» самообмеження експорту здійснюється, як правило, під загрозою застосування жорстких протекціоністських санкцій, в результаті яких країна-експортер може втратити велику частину національного ринку[8,9].

Більш детально розглянемо механізм експортного та імпортного регулювання

Експорт - вивезення з країни товарів вітчизняного виробництва, а також реекспорт товарів. До товарів вітчизняного виробництва відносяться також товари іноземного походження, ввезені в країну і зазнали суттєвої переробки, що змінює основні якісні або технічні характеристики товарів.

Імпорт - ввезення товарів у країну. У імпорт включаються ввезені товари, призначені для споживання в народному господарстві країни, для реекспорту, і товари, що купуються для вітчизняних організацій за кордоном, для споживання на місці. До реекспортних товарів відносяться товари, ввезені в країну, а потім вивезені за кордон без переробки

З метою регулювання операцій з імпорту та експорту, в тому числі для захисту внутрішнього ринку і стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, встановлюються імпортні та експортні мита. Експорт з та імпорт в здійснюється без кількісних обмежень.

Кількісні обмеження експорту та імпорту можуть вводитися у виняткових випадках урядом з метою:

         забезпечення національної безпеки країни;

         виконання міжнародних зобов'язань з урахуванням стану на внутрішньому товарному ринку;

         захисту внутрішнього ринку країни.

Постанови про введення кількісних обмежень експорту та імпорту приймаються та офіційно опубліковуються не пізніше, ніж за три місяці до введення цих обмежень в дію [12,18].

Розподіл квот і видача ліцензії при встановленні кількісних обмежень здійснюються, як правило, шляхом проведення конкурсу або проведення операцій з експорту та (або) імпорту до сумарного виконання квот.

Заборони та обмеження експорту і (або) імпорту товару (робіт, послуг) можуть встановлюватися виходячи з національних інтересів, що включають:

         дотримання суспільної моралі та правопорядку;

         охорону життя і здоров'я людей, охорону тваринного і рослинного світу і навколишнього середовища в цілому;

         збереження культурної спадщини народів;

         захист культурних цінностей від незаконного ввезення, вивезення і передачі прав власності на них;

         необхідність запобігання вичерпання природних ресурсів, які, якщо заходи, пов'язані з цим, проводяться одночасно з обмеженнями відповідного внутрішнього виробництва і споживання;

         забезпечення національної безпеки;

         захист зовнішнього фінансового стану та підтримання платіжного балансу;

         виконання міжнародних зобов'язань [7, c. 32-40].

Що ввозяться на територію товари повинні відповідати технічним, фармакологічним, санітарним, ветеринарним, фітосанітарним та екологічним стандартам і вимогам, встановленим в країні [6, c. 304]

На окремі види товарів на експорт і (або) імпорт встановлюється державна монополія. Переліки таких товарів визначаються законами країни.

Державна монополія на експорт і імпорт окремих видів товарів здійснюється на основі ліцензування діяльності з експорту та імпорту товарів. Ліцензії видаються органом виконавчої влади виключно унітарним підприємствам, які зобов'язані здійснювати операції з експорту та імпорту товарів на основі принципів недискримінації і добросовісної комерційної практики.

Особливими режимами здійснення окремих видів зовнішньоторговельної діяльності є прикордонна торгівля і вільна економічна зона.

Прикордонна торгівля здійснюється між особами даної країни, що мають постійне місце знаходження (місце проживання) на прикордонній території цієї країни, і іноземними особами, що мають постійне місце знаходження (місце проживання) на відповідній прикордонній території, яка визначається у міжнародних договорах з певними державами, виключно для задоволення місцевих потреб у відношенні товарів, вироблених в межах існуючої прикордонній території, а також товарів, призначених для споживання в межах існуючої прикордонній території [8, c.57-66]

1.3 Вплив національної регуляторної політики на зовнішньоторговельну політику країни

Важливе значення в здійсненні державного регулювання господарської діяльності, у тому числі підприємництва, має Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р.Даний Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Отже, закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» так визначає поняття національної регуляторної політики.

Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Метою державної регуляторної політики є забезпечення ефективного впливу держави на економічні й соціальні процеси, оптимізації адміністративно-правового регулювання економічних відносин.

Вплив державного регулювання здійснюється на основі встановлення і дії таких принципів, за яких процес створення нового регуляторного акта максимально відповідав би потребам суспільства і підтримувався адекватними заходами державного забезпечення.

Принципами державної регуляторної політики в сфері зовнішньоторговельної політики є:

         доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання зовнішньоторговельних відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

         адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання зовнішньоторговельних відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

         ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

         збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

         передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

         прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Отже, державна регуляторна політика відкриває нові методичні та практичні підходи до оптимізації та послідовності, передбачуваності й стабільності відносин держави із суб'єктами господарської діяльності в ринковому середовищі.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ СУЧАСНОЇ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРЇНИ

2.1 Напрямки зовнішньоторговельної політики України у регіональному розділі

Країни, займаючи різне становище у світовій економіці в цілому і на різних товарних ринках зокрема, для захисту своїх інтересів проводять певну зовнішньоторговельну політику.

Як було зазначене вище, зовнішньоторговельна політика - цілеспрямований вплив держави на торгові відносини з іншими країнами.

Отже, на вибір національної зовнішньоекономічної політики істотний вплив роблять як загальноекономічне становище в країні, так і тенденції у світовій економіці, з огляду на сучасну швидку інтернаціоналізацію зовнішньо господарських зв'язків, розширення світової торгівлі товарами і послугами, розвиток міжнародного підприємництва, зростання кількості та збільшення сфери діяльності ТНК.

Сучасна зовнішньоторговельна політика України - це взаємодія двох тенденцій: протекціонізму та вільної торгівлі (фритредерство).

Розглянемо дані напрямки більш детально.

Для різних стадій історичного розвитку суспільства характерні різні напрямки зовнішньоторговельної політики.

У період первісного нагромадження капіталу типовою системою зовнішньоторговельної політики був протекціонізм. Високими ввізними митами на промислові товари вітчизняна промисловість правиці від іноземної конкуренції. У цей період протекціонізм відігравав прогресивну роль, сприяючи швидкому зростанню промисловості і розвитку економіки в цілому.

У сучасній політиці регулювання зовнішньоторговельного обміну виявляється об'єктивна потреба в полегшенні міжнародного спілкування. В області міжнародних економічних відносин це виражається в ослабленні обмежень зовнішньоторговельного обміну, прагненні до усунення перешкод на його шляху. Такому курсу відповідає політика лібералізації торгівлі, під якою розуміється весь комплекс державних заходів з регулювання внутрішньої економіки і зовнішніх зв'язків для сприяння зовнішньоторговельному обігу та зниження митних та інших бар'єрів.

Політика вільної торгівлі у чистому вигляді означає, що держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю, залишаючи за ринком роль основного регулятора. Однак це не означає, що держава взагалі усувається від впливу на цей напрямок господарської діяльності. Воно укладає договори з іншими країнами, щоб надати максимальну свободу своїм господарюючим суб'єктам.

Вільна торгівля призводить до позитивних політичних наслідків, так як в цьому випадку країни стають більшою мірою взаємозалежними, а отже, знижується небезпека ворожих дій по відношенню один до одного.

Проведення політики вільної торгівлі дозволяє одержати найбільшу вигоду від міжнародного економічного обміну в основному країнам економічно більш розвинутим, хоча в чистому вигляді вона ніколи і ніде не застосовувалася. [4, c.290]

Протекціонізм - політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції. На відміну від політики вільної торгівлі при протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил, оскільки передбачається, що економічний потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку окремих країн різні і тому вільна дія ринкових сил може бути невигідним для менш розвинених країн. Необмежена конкуренція з боку більш сильних іноземних держав може привести в менш розвинених країнах до економічного застою і формування неефективної для даної країни економічної структури.

Можна виділити кілька форм протекціонізму:

селективний - спрямований проти окремих країн або товарів;

галузевий - захищає певні галузі, передусім сільське господарство;

колективний - проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них не входять;

прихований - здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Протекціонізм сприяє розвитку в країні певних галузей виробництва. В аграрних країнах протекціонізм часто є необхідною умовою індустріалізації. Крім того, при протекціонізмі скорочується безробіття. Однак занадто тривале застосування цієї політики може призвести і призводить до економічного застою, тому що якщо усунути іноземну конкуренцію, то послаблюється зацікавленість вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня та ефективності виробництва[18,20].

У своїй крайній формі протекціонізм набуває форми економічної автаркії, за якої країни прагнуть обмежити імпорт тільки тими товарами, виробництво яких у даній країні неможливо. Експорт же допускається у тій мірі, в якій він забезпечує необхідний імпорт.

У чистому вигляді автократична політика передбачає, що будь-який імпорт повинен бути замінений на вітчизняну продукцію. Але не завжди прагнення окремих країн до заміщення імпорту вітчизняною продукцією можна охарактеризувати як автократичну політику.

Політика автократії, так само як і політика вільної торгівлі, в чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціонізму зустрічаються постійно і залежать від рівня економічного розвитку тієї чи іншої країни. Іноді можуть одночасно проводитися політика вільної торгівлі і політика протекціонізму, але у відношенні різної продукції.

Держави, проводячи протекціоністську політику, використовують інструменти зовнішньоторговельної політики, вибір яких залежить від її конкретних цілей. Держава може давати рекомендації і заохочувати господарюючі суб'єкти до тих чи інших дій.

До інструментів зовнішньоторговельної політики відноситься система двосторонніх і багатосторонніх договорів.

Однак найчастіше в умовах розвинутих ринкових відносин застосовуються тарифи і нетарифні бар'єри.

2.2 Особливості державного регулювання окремих секторів вітчизняної економіки

В даному підрозділі доцільно розглянути державне регулювання в провідних секторах вітчизняної економіки.

Отже розглянемо ситуацію в сільському господарстві, а саме державне втручання в сільськогосподарську систему країни за допомогою різноманітних інструментів державного регулювання.

Щодо інших аспектів державного регулювання, то Україна посідає 145 місце з 181 країни у рейтингу Світового банку 2009 р. за простотою ведення бізнесу. Україна має складну систему регулювання імпорту (зокрема сільськогосподарського обладнання) та складні митні процедури, складні умови для заснування та закриття бізнесу, слабкий захист інвесторів тощо.

Найголовнішим є те, що законодавчі документи не завжди виконуються органами влади, а багато дій останніх взагалі здійснюються тільки де факто. Це стосується нещодавнього запровадження обмежень експорту зернових з України до та після офіційного введення квотування.

Квотування експорту зернових в Україні вводиться вже вдруге за останні 5 років. Попереднє квотування 2006-2008 рр. виявилось невиправданим, оскільки внутрішньої пропозиції зерна було цілком достатньо для покриття усіх внутрішніх потреб, а також більших обсягів експорту порівняно з оцінками уряду.

У 2010 р. історія повторилася. Наслідки обмежень у 2006-2008 рр. свідчать про негативний вплив квотування та ліцензування експорту зернових на економіку країни. Тільки від впровадження квоти на експорт пшениці у 2006 р., коли обсяг квоти на пшеницю становив 400 тис. т (наразі - 500 тис. т), загальні втрати добробуту в Україні становили близько 8 млн дол. США.

Існує низка інших прикладів неефективної політики держави щодо підтримки сільського господарства. Це й фіскальна політика (існує необхідність корективи податкового ухилу на користь агрохолдингів та урбанізованих зон з метою достатнього податкового притоку до бюджетів сільських громад), й нерівномірний розподіл підтримки між різними продуктами та підприємствами, схем цієї підтримки, регулювання цін (встановлення мінімальних та максимальних цін на соціальнозначущу продукцію), розподіл витрат на освіту та дослідження, забезпечення системи контролю якості та безпеки харчових продуктів тощо.

Важливими проблемами села є відсутність мотивації до праці, бідність, трудова міграція, безробіття, занепад соціальної інфраструктури, зниження демографічно-відтворювального і трудового потенціалу села, відмирання сіл.

Для подолання цих та інших проблем українських сільських територій, уряд розробляє багато програм та концепцій. Однак специфікою українського уряду є розробка безлічі писаних програм та відсутність дій щодо їх подальшого втілення та вдосконалення. Ця проблема загострюється також у зв’язку з частими змінами урядів в Україні, кожний з яких починає висувати свої законодавчі ініціативи та переписувати наявні програми замість їхнього втілення.

Гострою проблемою для розвитку сільського господарства в Україні є існування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Спочатку мораторій був запроваджений чинним Земельним кодексом України до 1 січня 2005 р., а потім багато разів продовжений. Урядовим обґрунтуванням щорічного продовження є брак законів «Про ринок земель» та «Про земельний кадастр», які завжди планується розробити та прийняти протягом кожного продовженого року дії мораторію. Плани поточного уряду зосереджені мають на меті зняти мораторій до 1 січня 2012 р. Мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарських земель в Україні ґрунтується не на економічних, а на політичних чинниках. З погляду економіки мораторій є досить шкідливим. Він не стримує операції з купівлі сільськогосподарської землі, а породжує тіньовий ринок (нині в Україні існує декілька схем тіньового відчуження цієї категорії земель).

Внаслідок цього втрачають: селяни-власники землі, які отримують значно нижчу ціну за свою землю порівняно з умовами відкритого ринку; держава в особі місцевих органів влади і місцевих бюджетів від несплати податків за операції з сільськогосподарською землею; сільськогосподарські виробники та аграрне виробництво загалом від неможливості залучити землю в економічний оборот та отримати іпотечні кредити; селяни-власники землі, які передають її в оренду та отримують занижену орендну плату за землю.

Отже, можна зробити висновок, що державне регулювання в сфері сільського господарства не є ефективним і потребує значних перевтілень та дієвих пропозицій з боку уряду України.

Наступним кроком розглянемо машинобудівну галузь країни, яка теж є провідною в загальному секторі економіки України.

На шляху до реалізації можливостей нарощення виробництва продукції машинобудування в Україні є наявні й певні проблеми, пов’язані з регуляторним середовищем. Державне регулювання сфери машинобудування на сучасному етапі зосереджено здебільшого на митному регулюванні та наданні податкових пільг, причому сьогодні спостерігають тенденцію до скорочення рівня підтримки.

Зокрема у травні 2010 р. Кабінет Міністрів України скасував постанову «Про введення тимчасової 13-відсоткової надбавки до діючої ставки ввізного мита», яка була прийнята у березні 2009 р. Ця постанова передбачала тимчасове встановлення надбавки в розмірі 13% до чинного тарифу імпортного мита для легкових автомобілів й мала антикризовий протекціоністський характер.

Проте введення надбавки виявилося низько ефективним заходом: ціни на імпортні автомобілі в Україні впродовж 2009 р. не зростали, а впровадження цієї норми в 2009 р. призвело до втрат бюджету через різке зменшення обсягів імпорту названих товарів (замість очікуваного збільшення надходжень до бюджету). Крім того, у разі збереження надбавки проти України могли б бути застосовані заходи у відповідь з боку країн-членів СОТ.

Розглядаючи політику держави у сфері податкового регулювання галузі, слід зазначити, що переважна більшість податкових пільг для сектору машинобудування була скасована у 2005 р., а пільги, що діяли впродовж періоду кризи, мали тимчасовий характер. Однак деякі податкові пільги, впроваджені в рамках антикризових заходів наприкінці 2008 - на початку 2009 рр., є чинними й на сьогодні.

Зокрема мова йде про тимчасове звільнення (до 1 січня 2019 р.) від оподаткування податком на додану вартість операцій з імпорту техніки, обладнання, устаткування, що використовується у галузі розвитку альтернативних видів енергії.

Також від оподаткування ввізним митом звільняються устаткування та комплектуючі, що використовуються для виробництва устаткування, яке працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії, що виробляє альтернативні види палива, а також для енергозберігального обладнання і виробів (за умови якщо ідентичні товари з аналогічними якісними показниками не виробляються в Україні).

Додатково низку пільг до 2017-2018 рр. для літакобудівної та космічної галузі було передбачено при ухваленні Закону про Державний бюджет на 2015 р. Серед основних пільг слід назвати звільнення від сплати ПДВ та ввізного мита для деяких визначених товарів та звільнення від плати за землю. При цьому всі підприємства постають перед труднощами, пов’язаними з поверненням ПДВ при експорті, а також з процедурами оподаткування.

Часто машинобудівна продукція має тривалий виробничий цикл, протягом якого підприємство не отримує доходів, а несе тільки витрати, і, відповідно, показує збитки. Деякі підприємства, особливо ті, що розташовані на території великих міст і займають великі ділянки, несуть тягар збільшення сум податку на землю.

Багато проблем виникають у зв’язку із процедурами сертифікації продукції, дотриманням міжнародних стандартів і правил. Велику кількість бар'єрів при веденні бізнесу змушені долати машинобудівні підприємства, що залишаються в державні власності. Здебільшого вони пов'язані з обмеженнями у прийнятті операційних та інвестиційних рішень, бюрократичними процедурами контролю та звітності, відсутністю мотивації менеджерів тощо.

Однак основною проблемою залишається відсутність у держави стратегічного бачення розвитку економіки і сектору зокрема. Сьогодні більшість програмних заходів з боку держави мають надто загальний характер і не можуть бути реалізовані через низьку якість державного управління та брак державних коштів. Зокрема, гостро не вистачає обігових коштів на фінансування інвестиційних проектів на підприємствах авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування.

Таким чином, машинобудівний комплекс України відіграє велику роль в її економіці. Розвиток виробництва машинобудівної продукції з високою доданою вартістю міг би стати стимулом до швидшого та якіснішого розвитку країни, розширення торгівлі зі світом.

Отже, український сектор машинобудування ще перебуває в стадії трансформації та зламу успадкованих ще з часів СРСР структур та схем діяльності. Присутність держави та її вплив на ринок все ще дуже відчутні в секторі машинобудування, що можна оцінити негативно, зважаючи на якість та ефективність державного управління.

Наступним кроком розглянемо металургійну галузь економіки країни.

Оцінки впливу торговельних угод, зокрема ЗВТ з ЄС, на економіку України свідчать про те, що обсяги металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів будуть зростати. А зростання металургійного виробництва з погляду його впливу на зовнішньоторговельну політику матиме здебільшого позитивні наслідки [15-20]. Так, зростання випуску і продажів означає зростання доходів галузі, тобто у підприємств з'являються інвестиційні ресурси, що дуже важливо з огляду на гостру необхідність.

Стосовно регулювання сектору, то пряме державне регулювання металургії залишається обмеженим. Разом з тим, металургія час від часу отримує підтримку уряду у вигляді нижчих тарифів на окремі послуги. Крім того, протягом багатьох років сектор вигравав від нижчих, ніж у конкурентів, цін на природний газ. Попри це, зараз ціни на природний газ поступово зросли до європейських, що негативно впливає на фінансовий стан галузі.

Наприкінці 2014 р., коли металургія зіткнулася зі значними проблемами внаслідок падіння попиту та зниження світових цін на метали, уряд запровадив антикризові заходи з метою підтримки сектору.

Відповідні заходи було передбачено в підписаному між урядом та представниками ГМК Меморандумі взаєморозуміння. Зокрема було передбачено зниження тарифів на електроенергію, природний газ та залізничні перевезення. Хоча початково строк їхньої дії становив один квартал, насправді вони діяли до квітня 2010 р. У відповідь підприємства галузі пообіцяли уникати масових звільнень працівників у секторі, що можна розглядати як перепону до реструктуризації підприємств.

У Меморандумі також йшлося про збільшення строку повернення валютного виторгу до 360 днів з енергозбережних проектів та про відшкодування ПДВ протягом п’яти днів. Однак суми заборгованості з відшкодування ПДВ підприємствам ГМК значно зросли під час кризи до 7,1 млрд.грн на 1 березня 2010 р.

Отже, проблеми з поверненням ПДВ підприємствам-експортерам вимивають у них обігові кошти, що, своєю чергою створює проблеми операційної та інвестиційної діяльності.

Отже, державне регулювання сектору під час кризи було спрямоване на підтримку сектору шляхом скорочення собівартості його продукції. Разом з тим, підтримка діяльності сектору вимагає швидшого покращення стану інфраструктури.

Зокрема держава могла б стимулювати розвиток ГМК шляхом фінансування великих інфраструктурних проектів. Замість заходів, які б утримували роботодавців від звільнення працівників, уряду варто зосередити увагу на соціальному захисті вивільнених внаслідок реструктуризації працівників за допомогою запровадження ефективних активних заходів сприяння зайнятості. Покращення інвестиційного клімату в країні також сприятиме створенню робочих місць в інших секторах.

Таким чином, сектор металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів в Україні не можна вважати розвинутим ринком в економічному сенсі. Форматування ринку, реструктуризація підприємств, зміна технологічного рівня, подолання торговельних бар'єрів ще матимуть місце в майбутньому.

2.3 Оцінка впливу регуляторної політики на динаміку зовнішньої торгівлі України

Регуляторна політика неоднозначно впливає на динаміку зовнішньої торгівлі. Отже, розглянемо основні елементи механізму регулювання збалансованості зовнішньої торгівлі, які є наступні.:

По-перше, ринкове регулювання, яке здійснюється в за допомогою механізмів конкуренції, динаміки ринкових цін, стихійного вирівнювання попиту та пропозиції тощо

По-друге, корпоративна (а в її рамках монополістична і олігополістична) планомірність.

По-третє, державне регулювання, яке являє собою комплекс форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ та організацій на розвиток суспільного способу виробництва з метою його стабілізації і пристосування до мінливих умов Здійснюється через державні замовлення, закупівлю державою значної продукції.

Державне регулювання здійснюється також шляхом проведення антициклічної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, кредитно-грошової, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної форм політики.

Мета втручання держави в зовнішню торгівлю очевидна.

Необхідно заповнити недоліки функціонування ринку, допомогти тим, кого ринковий механізм обділив. Однак якщо держава, навіть керуючись благими намірами, переступає допустимі межі втручання держави в ринковий механізм, то відбувається деформація останнього. Тому існують певні методи здійснення державного регулювання економіки.

Найбільш головними з них є:

.Правові регулятори.

Це нормативно-правові акти, закони. Вони законодавчо закріплюють сформовані виробничі відносини. Велике значення має правова основа підприємництва.

.Адміністративні регулятори.

Це укази, розпорядження, заборони. Їх слід вживати дуже обережно.

.Економічні регулятори.

Вони є основними в сучасному ринковому господарстві. Це різні регіональні та цільові програми, система державних закупівель, бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, валютна політика тощо [9].

Розглянемо проблеми державного регулювання зовнішньої торгівлі в Україні.

Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, які стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвело до того, що в України процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Позиція невтручання держави в зовнішню торгівлю призвело в Україні до найжорсткішої кризи: розвалу промисловості, різкому і тривалого спаду промислового виробництва, зниження обсягів випуску сільськогосподарської продукції, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і подальша нестабільність національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому обігу капіталу, зростання злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, втрати морально-етичних цінностей в суспільстві - наркоманії, проституції і т.д.

Виконання економічних функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи цілі та пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їх досягнення.

Для України головна мета державного регулювання зовнішньої торгівлі в сучасних умовах - забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів. При цьому нова система управління потребує переходу від регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської і фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб до регулювання економічних процесів за допомогою економічних і юридичних важелів.

Таким чином, ефективність державного регулювання економіки, в першу чергу, пов'язана з проблемою правового функціонування економіки, оскільки законодавча база в Україні недостатньо розроблена.

Багато прийняті закони не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президента й Уряду, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.

Недостатня розробка законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України.

Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання зовнішньої торгівлі, а отже впливає на динаміку зовнішньої торгівлі.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, так як в Україну була ліквідована вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними. Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки та фактичного стану внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально - економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково - технічного прогресу, національних стратегічних програм.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

3.1 Проблеми захисту зовнішньоторговельної політики в умовах членства в СОТ

Поточний режим зовнішньої торгівлі в Україні сформувався під впливом внутрішніх економічних реформ, зобов'язань України, що випливають з широкого кола міжнародних угод, та в ході переговорів щодо вступу до СОТ України.

Протягом років після здобуття незалежності український торговельний режим та відповідно зовнішньоторговельна політика держави помітно змінювалася. У 1993 р. експорт та імпорт в Україні були обмежені жорсткими нетарифними заходами, такими як ліцензування, квотування та державна торгівля, також існували жорсткі обмеження на валютні операції. Більшість із цих заходів уже давно скасовані. В країні відбулась значна лібералізація торговельного режиму великою мірою завдяки переговорному процесу щодо вступу до СОТ, який успішно завершився у 2008 р. Таким чином, поточний законодавчо встановлений режим торгівлі в Україні є досить ліберальним, хоча реальне функціонування інституцій, пов’язаних зі здійсненням зовнішньоторговельних операцій, і надалі створює відчутні перешкоди для торгівлі.

Отже, слід відмітити, що під захистом зовнішньоторговельної політики розуміють комплекс мір, призначення якого полягає у створенні торгово-економічних та правових умов, які забезпечують обмеження доступу закордонного товаровиробника у відповідний сегмент внутрішнього та зовнішнього ринків товарів.

Про захист вітчизняного виробника в Україні йдеться майже весь час, і приєднатися до цієї теми встигли практично всі. Вирішення даної проблеми вийшло на державний рівень - при Кабміні створено Раду національних асоціацій товаровиробників, завдання якого полягає в захисті інтересів українських підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

У Міністерстві економіки України 19 лютого 2007 р. відбулося перше засідання Ради національних асоціацій товаровиробників. Даний орган створювався на базі захисту зовнішньоекономічної політики в умовах членства в СОТ.

Доцільно відокремити основні цілі утворення нового органу:

         створення правових та економічних умов для ефективної діяльності вітчизняних підприємств;

         надання допомоги уряду в формуванні економічної політики держави щодо захисту інтересів українських товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Плани роботи ради досить серйозні - в них міститься наступні аспекти діяльності:

створення стабільної законодавчої бази для вирішення таких проблем, як захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції,

митно-податкове регулювання в умовах членства України в СОТ,

розширення зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції,

лібералізація податкового законодавства в Україні,

З метою прискореного оновлення основних фондів українських підприємств передбачається удосконалити амортизаційну політику, вирішити питання технічного регулювання в промисловості, взяти участь у розвитку інноваційного законодавства в нашій країні (останнє - разом з Асоціацією підприємств - виробників твердих сплавів).

3.2 Перспективні напрямки формування вітчизняної зовнішньоторговельної політики

Міжнародна торгівля, вочевидь, відіграє важливу роль в економічному житті Україні та у підвищенні рівню життя її населення. Зважаючи на відкритість країни, експортно-орієнтовані галузі є одним зі значущих джерел доходу громадян, а імпорт забезпечує кращий доступ до нових технологій, нових медичних препаратів, нових продуктів тощо.

На сьогодні в країні сформовано досить ліберальний торговельний режим, якщо дивитись на рівень ввізних мит. До того ж, із ключовими торговельними партнерами Україна або вже уклала,або веде переговори про створення зони вільної торгівлі, що дозволяє говорити про потенційно безмитну торгівлю.

Відповідно, сьогодні на перший план виступають питання допомоги в інтересах торгівлі, які спрямовані на розв’язання складніших завдань внутрішнього реформування і зниження нетарифних обмежень.

Торговельна політика України повинна бути спрямована на забезпечення ефективної участі в міжнародній торговельній системі, що базується на правилах, які сформувались сьогодні в світі, та максимально ефективне використання можливостей,що створюються вільним рухом ресурсів за часів глобалізації.

Ефективність торговельної політики залежить від конкретного стану макроекономічного, соціального та політичного середовища. В свою чергу, відповідні зміни середовища також вимагають змінити конфігурацію торговельної політики та стратегії.

Найважливішими вихідними передумовами формування торговельної політики та водночас викликами для України є:

         забезпечення стабільного макроекономічного середовища;

         створення сприятливого середовища для бізнесу;

         розвиток та модернізація м’якої та фізичної інфраструктури;

         удосконалення діяльності ринкових інститутів;

         розвиток спроможності брати участь у міжнародних торговельних переговорах та впливати на зміни механізму функціонування світової торговельної системи;

         спроможність приватного сектору виробляти конкурентоспроможні товари та послуги, причому дотримання відповідних стандартів та вимог має розглядатись як важливий інструмент посилення позицій на традиційних ринках та виходу на нові ринки;

         політика в галузі конкуренції;

         розвиток освіти та науки;

         ефективність ринку праці та захисту навколишнього середовища, які пов’язані з торгівлею;

         використання інформаційно-комунікаційних технологій у бізнесі та державному управлінні;

         участь у регіональному економічному співробітництві;

         вплив глобалізації на внутрішні соціально-економічні процеси тощо.

Вироблення торговельної політики має стати ефективним процесом, який складається з чотирьох компонентів

ситуаційного аналізу, спрямованого на ідентифікацію обмежень та можливостей;

формулювання стратегії та визначення інструментів її реалізації;

процесу практичної реалізації прийнятих рішень;

моніторингу та оцінювання, які мають здійснюватись на регулярній основі.

В підсумку ефективність визначається як ефективністю кожного компоненту, так і якістю зв’язку між ними. Саме ці міркування покладені в основу відповідних пропозицій щодо торговельної політики.

Слід окремо зазначити, що багато заходів,необхідність яких визначена міжнародними зобов’язаннями України, які випливають із членства в СОТ, угод та домовленостей з Євросоюзом тощо,повністю відповідають логіці та змісту концепції «допомоги в інтересах торгівлі» (AidforTrade). До того ж в Україні вже реалізована та реалізується низка проектів технічної допомоги в сфері торгівлі та торговельної політики і пов’язаних з ними секторах. Тому запропонована матриця містить лише найважливіші пропозиції щодо сприяння розвитку торгівлі та посилення ефективності торговельної політики, які доповнюють або уточнюють відповідні наміри та плани.

За останніми даними Міністерства економіки України, основним завданням державної політики щодо зовнішньої торгівлі на середньострокову перспективу стане забезпечення розвитку торговельно-економічного співробітництва на засадах повномасштабної зони вільної торгівлі між Україною і країнами СНД, подальшої лібералізації торговельних режимів та мінімізації перешкод у просуванні українських товарів на ринки країн СНД, впровадження механізмів державної підтримки експорту.

Таким чином, країни СНД залишаються серед пріоритетних напрямків зовнішньоекономічної політики України.

Розробка та регулювання зовнішньоторговельної політики в Україні на законодавчому рівні здійснюється Верховною Радою України як вищим органом державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Верховній Раді України підпорядковується Антимонопольний комітет України, який бере участь у розробленні законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання конкурентної політики та демонополізації економіки, а також взаємодіє у цій сфері з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими установами та організаціями з питань захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки.

Отже, на рисунку 3.1. представлена інституційна матриця реалізації зовнішньоторговельної політики України, як механізм реалізації зовнішньоторговельної політики.

Рисунок 3.1. Інституційна матриця реалізації зовнішньоторговельної політики України

Примітка до рисунку 3.1.Джерело: законодавство України, аналіз ІЕД

Отже на рисунку 3.1. зображена матриця реалізації зовнішньоторговельної політики України. На рисунку можна побачити розвинуту структуру елементів механізму реалізації політики.

Таким чином, перспективи розвитку зовнішньоторговельної політики України мають достатньо оптимістичні прогнози за умов дотримання певних принципів поведінки стосовно здійснення зовнішньоекономічної діяльності країни.

ВИСНОВКИ

Після розгляду й аналізу даної теми можна зробити висновок про те, що зовнішньоторговельна політика у різних її формах і проявах є потрібною для розвитку економіки будь-якої країни.

В даній роботі були розглянуті теоретичні аспекти функціонування зовнішньоторговельної політики в сучасних міжнародних ринкових умовах, був зроблено аналіз державного регулювання пріоритетних галузей економіки країни. Також було визначено основні проблеми та перспективи розвитку зовнішньоторговельної політики України.

Отже, можна зробити висновок, що зовнішньоторговельна політика є важливою складовою економічного розвитку країни, однак для позитивного її впливу, необхідно направляти її на:

утримання обсягів зовнішньої торгівлі, які будуть приносити дохід у бюджет, прибуток суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності;

насичувати ринок потрібними товарами;

не завдавати шкоди національним виробникам.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Митний кодекс України

.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-ХІІ від 16 квітня 1991 р. // Вісник Верховної Ради України. - 1991. - № 29.

. Закон України „Про Митний тариф” № 2371-III від 5 квітня 2001 року // Вісник Верховної Ради України. - 2001. - № 29.

. Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих цінових пропорцій в економіці України. - К.: НІСД, 2007. - 80 с. - (Сер. “Екон. стратегії”; Вип. 5).

. Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешнеэкономической деятельности.-Алматы: Экономика, 2005. - 184с.

. Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека /В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. - К.: НІСД, 2006. - 148 с. - (сер. “Екон. стратегії”; Вип. 4).

. Світова практика протекціонізму та можливості його застосування в Україні / В. Антонов // Визвольний шлях: Суспільно-політичний та літературний місячник. - Київ. - 2007. - Кн.7. - С.3 - 13.

. Україна: протекціонізм і тарифи / Ю. Дьомін // Митна справа: Науково-аналітичний журнал з питань митної справи та зовнішньоекономічної діяльності. - Львів, 2004. - №1. - С.21

. Застосування політики протекціонізму в сучасному світі / О. Округлення, А. Блінов // Журнал Європейської економіки: Тернопільський національний економічний університет. - 2007. - №2. - С.159 - 175

. Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / О. С. Передерій; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К.: ЦНЛ, 2006. - 274 с.

. Одягайло, Б.М. Міжнародна економіка: навчальний посібник / Б. М. Одягайло. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2006. - 407 с

. Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К.: Знання, 2006. - 406 с.

. Дахно, І.І. Світова економіка: навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2008. - 280 с.

. Міжнародна економіка [Текст]: навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. Поручник. - К.: КНЕУ, 2005. - 160 с

. Україна у цифрах у 2007 році: стат. зб. / за ред. О. Г. Осауленка. - К.: Консультант, 2008. - 260 с.

. Гудзь О.Є. Удосконалення кредитного субсидування сільськогосподарських товаровиробників // Теорія і практика ринків. - 2007. - №3. - С.67-72.

. Сагалевич В.И. Регуляторная политика в сфере малого и среднего бизнеса в Украине: пути реформирования // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Сб. науч. трудов. Ч. 3. - Донецк: ДонНУ, 2005. - С.799-802

. Мовчан В. (2010) «Україна в міжнародному економічному співробітництві» // Зовнішня політика України2009. Стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. Щорічник. Під ред. Г.М.Перепелиці. - Київ, 2010.

. Куценко К., Кузяків О. (2009) «Технічне регулювання в Україні після набуття країною членства у Світовій організації торгівлі». // Стан виконання окремих зобов’язань України перед СОТ: 2009. Під ред. Ляпіної К.М.та Ляпіна Д.В. - К.: Ін-т власності і свободи. Видавництво «LAT&K»

. Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. - М.: Информ.-издат. дом “Филингъ”, 2006. - 296 с. - (Сер. “Экономика для практиков”).