Сучасний стан галузі рослинництва та її вплив на навколишнє середовище
ВСТУП
Розвиток і зміцнення рослинництва
України - важливе державне завдання. Право громадян нашої країни - робітників,
селян, службовців на користування ділянками землі, а також вирощування на них
рослин та різних технічних, кормових зернових культур у встановленому законом
порядку закріплено Конституцією України.
Українська земля щедро обдарована
природою. Майже 25 тис. видів вищих і нижчих рослин вплелися в різнобарвний
вінок флори України. Тут і праліси Полісся й зелених Карпат, діброви Поділля і
представники Кримських субтропіків, різнотравні килими Дніпровських луків та
рукотворних ландшафтів.
Гонитва за максимальними врожаями,
порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин,
непродумана меліорація, перевипас худоби тощо призводять до втрати основного
багатства людства - родючих ґрунтів. Учені встановили, що для утворення
ґрунтового шару завтовшки 18 см природі потрібно в середньому від 1400 до 7000
років. Людина ж здатна виснажити, знищити шар ґрунту такої товщини за один-два
сезони. Підраховано, що порівняно з тими 1,5 млрд. га земель, які
використовуються тепер для вирощування сільськогосподарських культур, майже 2
млрд. га за історичний період було втрачено, виведено із сівозмін, перетворено
на пустелі. В наш час через вітрову й водну ерозії, будівництво міст, доріг,
аеродромів, кар'єрів, промислових об'єктів у світі щомісяця втрачається від 5
до 7млн га родючих земель.
Будь-які форми ведення сільського
господарства вносять небажані зміни до навколишнього середовища. Але в період
інтенсифікації відходність сільського господарства та його виснажуюча дія на
природне середовище багаторазово зросла. Інтенсифікація сільського господарства
викликала цілу низку небажаних наслідків. Головні з них такі: деградація
грунтів, забруднення природного середовища залишковою кількістю мінеральних
добрив та пестицидів, несприятливі зміни гідрологічного режиму та пов'язані з
ними процеси запустелювання та заболочення.
Метою курсової роботи є аналіз
впливу галузі рослинництва на довкілля.
В роботі буде проаналізовано
сучасний стан галузі рослинництва та охарактеризовано її вплив на навколишнє
середовища.
1. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
РОСЛИННИЦТВА
.1 Рослинництво
як галузь сільського господарства
Рослинництво, як галузь сільського
господарства, спрямована на виробництво зернових, технічних, кормових культур,
а також овочів і фруктів.
Найважливішим основним засобом і
територіальною базою функціонування виробничих процесів у сільському
господарстві є земля. Україна має значний фонд земель, який перебуває у
розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств. На 1 листопада
2000р. площа цих земель становила 48,6 млн. га при загальній території України
60,3 млн. га.
Найвищу питому вагу мають рільні
угіддя в степовій частині держави (68-80% всієї площі). На півдні природні
сіножаті займають обмежені території, в Криму всього 17 тис. га. , в гірських
районах Карпат і Криму помітно розширюються площі пасовищ.
Зокрема в Закарпатській,
Івано-Франківській, Львівській і Чернівецькій областях, переважно в їх
Карпатських районах, відповідно, зосереджено 134, 106, 227, 65 тис. га.
пасовищ. У Криму пасовища становлять 399 тис. га.
Багато агроекологічних ознак
культурних рослин (вимоги до умов теплового і світлового режиму, зволоження в
різні періоди вегетації, хімічної реакції ґрунтів і ін.) пов'язані з місцем
їхнього походження. Так, тропічні рослини починають ріст при досить високих
температурах (10-15°), мають розтягнутий період вегетації і вимагають великих
запасів тепла на всіх стадіях розвитку. Це культури короткого дня, що
характеризуються найбільшим споживанням вологи в середині вегетаційного
періоду.
Культурні рослини, що походять з
помірного пояса істотно менш вимогливі до запасів тепла, мають більш короткий
період вегетації, починають рости при невисоких температурах, стійкі до
заморозків. Поєднання показників, що характеризують відносини культурних рослин
до умов тепло- і вологозабезпеченості в різні фази вегетації, є основою для
розробки біоклиматичних класифікацій культур.
Господарські ознаки культурних
рослин визначаються цільовим призначенням виробленої продукції: продовольчим,
кормовим, для технічної переробки і лікарсько-наркотичного застосування. З
урахуванням способів оброблення рослин, обумовлених їхніми екологічними
особливостями, господарські ознаки різних культур є основою для класифікації
галузей рослинництва.
1.1.1
Зернові культури
Провідне місце в структурі посівів
(близько 50% ) займають зернові культури. У 1989 році їх площа становила 15,5
млн. га. На Україні вирощують озимі та ярі культури.
Основною зерновою культурою України
є озима пшениця , на яку припадає майже 20% посівних площ. ( рис. 1.1)
Рисунок 1.1 - Розміщення посівних
площ озимої пшениці.
Основою рослинництва країни є
вирощування зерна пшениці, жита, кукурудзи, рису, ячменю, вівса, проса , гречки
і зернобобових.
Зерно є основним продуктом
харчування людини і сировиною для багатьох галузей промисловості. Воно також
забезпечує тваринництво цінними кормами. Тому у структурі посівних площ зернові
культури посідають перше місце. Озима пшениця забезпечує близько 50% валового
збору зерна в країні. Основні райони вирощування цієї культури - лісостепова,
степова зони, частина Полісся. В минулому озиму пшеницю в Україні висівали
переважно в лісостепу. Відома пшениця на нашій території з часів трипільської
культури ( ІІІ ст. до н.е.)
Природні умови на території України
змінюються по природних зонах. Тому склад вирощуваних культурних рослин також
розрізняється по зонах. У кожній грунтово - рослинній зоні розвиваються такі
галузі землеробства, що за даних умов дають найвищі результати і вимагають
менших витрат праці і коштів.
Пшениця, як найважливіша продовольча
зернова культура характеризується більш високими вимогами до умов теплового
режиму і родючості ґрунтів у порівнянні з іншими зерновими культурами помірного
пояса. Вона погано переносить кислу реакцію ґрунтів, що обмежує її вирощування
в зоні дерново-підзолистих ґрунтів. Екологічні особливості і відносно висока
посухостійкість пшениці обумовлюють її більше розповсюдження в лісостеповій і
степовій зонах.
Ареали поширення озимої і ярової
пшениці обумовлені такими агрокліматичними факторами, як суворість зим і
потужність снігового покриву, від яких залежить збереження рослин у зимовий
період. Тому озиму пшеницю вирощують переважно в центрі України, особливо в її
західних і центральних районах з більш м'якими зимами. Озимі сорти пшениці
повніше використовують опади осіннього і весняного періодів, що обумовлює її
більш високу врожайність у порівнянні з яровими.
Жито, на відміну від пшениці, менш
вимоглива культура у відношенні теплового режиму і родючості ґрунтів. В Україні
обробляють переважно озимі сорти жита, що характеризуються набагато більшою
зимостійкістю в порівнянні з іншими озимими зерновими злаками. Екологічні
особливості жита обумовлені ще і тим, що ця культура в перших центрах
землеробства зустрічалася лише у виді бур'янів у посівах пшениці.
Озиме жито має короткий період
вегетації, вимагає невеликих термічних ресурсів, досить стійке до весняної
посухи. Завдяки добре розвитій кореневій системі успішно культивується на
супіщаних грунтаx, добре переносить слабокислу реакцію, але через
перезволоження орного горизонту легко піддається вимоканню і випріванню. Ця
культура більш стійка до багатьох захворювань, ніж пшениця, а при підвищенні
родючості ґрунтів дає істотний приріст врожаю. Невибагливість жита до умов
місцеперебування забезпечує йому ряд переваг у порівнянні з пшеницею в районах
з меншими тепловими ресурсами, іншими ґрунтами з кислою реакцією.
Ячмінь був широко розповсюджений у
районах древнього землеробства помірного поясу. Це одна із самих ранньоспілих
зернових культур, що переносить заморозки і відрізняється посухостійкістю. Його
використовують переважно для кормових цілей, хоча зерна ячменя мають і
продовольче значення, а пророслі насіння (солод) застосовують у пивоварстві.
Екологічні особливості ячменя обумовлюють його широке поширення на значній
частині землеробської території країни - від північних до південних посушливих
районів. У горах посіви його доходять до середніх поясів, де ще можливе
землеробство. Значне збільшення посівних площ ячменя в останні десятиліття
зв'язано з ростом потреб у фуражному зерні . Розширенню посівів ячменя сприяло
також окультурення ґрунтів у процесі інтенсифікації землеробства, більшого
застосування мінеральних і органічних добрив.
Овес, на відміну від ячменю, більш
вимогливий до теплових ресурсів і умов зволоження, гірше переносить літню
посуху, але невибагливий у зрошенні, родючості ґрунтів, їх слабокислої реакції.
Посіви вівса поширені переважно в лісовій, подекуди в степовій зонах, але вони
не заходять так далеко, як ячмінь, у північні холодні і південні посушливі
райони. У минулому вирощування вівса було у великій мірі зв'язано з отриманням
корму для коней. У період індустріалізації сільського господарства посіви вівса
значно скоротилися. В даний час посіви знову виростають так , як овес займає
визначене місце в багатьох сівозмінах, а його продукція має широкий попит у
комбікормовій і харчовій промисловості.
Кукурудза має важливе кормове
значення, використовується в харчовій промисловості. Ця культура тропічного
походження починає рости при досить високих температурах (10°), період її
вегетації розтягнутий до 160 днів, вона погано переносить заморозки (до -2°),
має потребу у великих запасах тепла. Для визрівання зерна ранньостиглих сортів
потрібно 1-22° біологічно активних температур, а для більш продуктивних
середньо- і пізньостиглих сортів -25-29°. При цьому кукурудза засухостійка,
особливо в перші фази вегетації, але недолік вологи перед викиданням мітелок
помітно знижує врожайність.
Висока потенційна продуктивність
кукурудзи, здатність її активно витягати живильні речовини з ґрунту і різко
збільшувати врожайність при внесенні добрив, особливо на водопроникних і
аерованих ґрунтах, привернули до неї увагу багатьох генетиків і селекціонерів.
У результаті були створені її високоврожайні гібридні і ранньостиглі види і
сорти.
Зернові бобові культури (горох,
квасоля, соя й ін.) містять багато білка, коштовного в кормовому і
продовольчому відношенні. У процесі інтенсифікації кормовиробництва
збільшувалися площі посівів бобових культур. Найбільше значення серед них
займає горох, вимогливий до умов зволоження і родючості ґрунтів; для його
вегетації достатні помірні запаси тепла. Горох вирощують у лісовій і
лісостеповій зонах Квасоля виростає в більш південних частинах країни.
Зернові круп'яні культури (просо,
гречка, рис) займають 3-4% усіх посівних площ зернових культур. Вони мають
різні ареали поширення, обумовлені екологічними особливостями кожної з основних
круп'яних культур.
Просо займає відносно великі площі в
складі круп'яних культур. Початок росту відбувається при досить високих
температурах (10- 12°), культура чуттєва до заморозків і в той же час відрізняється
високою посухостійкістю, добре переносить слабке засолення ґрунтів, але
несприятливо реагує на кислу реакцію ґрунтового середовища. Своєрідні
екологічні особливості дозволяють вирощувати просо в різних типах ландшафтів
лісової, лісостепової, степової зон. Просо дає гарні врожаї на знову освоєних
цілинних і перелогових землях, особливо на ґрунтах легкого механічного складу.
Відносно великі площі посівів знаходяться в степовій зоні.
Гречка погано переносить посуху,
високі і низькі температури, особливо в період цвітіння, вимоглива до умов
зволоження, до родючості ґрунтів: для неї більш придатні пухкі ґрунти, що добре
прогріваються, багаті поживними речовинами, включаючи торфовища з нейтральною і
слабокислою реакцією. Відзначені екологічні особливості обумовлюють вирощування
гречки переважно в західних і центральних районах лісової і лісостепової зон з
м'яким кліматом. Врожайність культури помітно підвищується, коли в районах її
вирощування розводять бджіл, що запилюють квітки гречки, яка є цінним медоносом.
Рис, як культура тропічного
походження, починає свій ріст при температурі 12-15°, має розтягнутий період
вегетації, не переносить заморозків, вимагає великих запасів тепла - від 22 до
33°. На відміну від інших культур, рис споживає велику кількість вологи , тому
значну частину вегетаційного періоду культуру обробляють на обгороджених
земляними валами полях, залитих водою. Для рису сприятливі ґрунти, з яких
періодично вимиваються солі.
1.1.2
Технічні культури
До складу технічних культур входять
різноманітні рослини, що відносяться до волокнистих, олійних, цукроносних
культур, їх використовують, як сировину для ряду галузей промисловості:
маслоробної, цукрової, текстильної й ін., тому характер територіальної
концентрації основних технічних культур тісно зв'язаний з особливостями
формування сировинних зон переробних підприємств, що входять до складу різних
типів агропромислового комплексу(АПК).
У складі олійних культур понад 2/3
площу займають посіви соняшника. Найбільш значне скорочення посівних площ за останні
десятиліття було характерно для волокнистих культур. Різке зменшення посівних
площ волокнистих культур частково пояснюється зростанням виробництва
синтетичних волокон.
Льон-довгунець веде своє походження
з центрів древнього землеробства субтропічного і помірного поясів, де його
вирощували переважно для одержання олії. Поширення льону в більш північні
райони з м'яким і вологим кліматом, сприяло кращому розвитку стебла, що привело
до формування нових видів льону-довгунця, що дає цінне волокно, а в якості
побічної продукції - олія з його насіння.
Льон починає свій ріст при невисоких
температурах (3-5°), а оптимальна температура основних фаз розвитку складає
15-18°, причому невеликі заморозки в початковому періоді вегетації не впливають
на подальший його розвиток. Льон вимагає рівномірного зволоження, особливо на
початку росту, однак погано переносить надлишок вологи. Через слабку кореневу
систему рослина має потребу у великій кількості поживних речовин, що легко
засвоюються, тому для нього більш придатні суглинні ґрунти з великою
вологоємністю. Льон переносить слабокислу реакцію, хоча оптимальною для нього є
нейтральна реакція ґрунтового середовища, при якій повніше використовуються
добрива, насамперед азотні. Культуру вирощують у зернотрав’яних сівозмінах, де
багаторічні трави, особливо конюшина, служать гарним попередником.
Коноплі здавна вирощували для
одержання міцного тонкого і грубого волокна, що йде для виготовлення тканин,
канатів, рибальських сіток і інших виробів, а як побічну продукцію з її насіння
одержують жирну олію, що має продовольче і технічне призначення. Вироби, що
раніше виготовлялися з волокна конопель, тепер істотно орієнтовані на
використання синтетичних волокон, що у великій мірі впливає на значне
скорочення посівних площ цієї культури.
Цукровий буряк - основна цукроносна
рослина помірного поясу, що використовується для виробництва цукру з XIX в.,
має потребу в значних запасах тепла (20-28°), розтягнутий період вегетації
(120-160 днів), вимоглива до умов зволоження. Більш висока цукристість
коренеплодів сучасних сортів може бути досягнута в районах з великим числом
сонячних днів. Для цієї культури сприятливі добрі і багаті поживними речовинами
ґрунти, що характеризуються високою вологоємністю і нейтральною реакцією. На
розташування цукрового буряка впливають природні умови та економічні фактори:
забезпеченість трудовими ресурсами, особливості сільських місцевостей, з огляду
на велику трудомісткість цієї культури і погану транспортабельність.
Основний ареал вирощування цукрового
буряка включає центральні райони лісостепової і частково степових зон, де
необхідні умови тепло- і вологозабезпеченості поєднуються з родючими
чорноземними ґрунтами, а в сільській місцевості і з історично сформованою
системою цукрових заводів. Ці райони мають високу щільність сільського
населення, розгалужену мережу авто- і залізничних магістралей. Сировинні зони
розташовуються в радіусі до 30 км від цукрових заводів.
Картопля має важливе продовольче і
кормове значення, а також служить сировиною для виробництва крохмалю і спирту.
Початок росту картоплі відбувається при відносно високій температурі - близько
10°, вона погано переносить заморозки, але має порівняно короткий період
вегетації (від 60 до 120 днів відповідно в раннє- і пізньостиглих сортів),
вимагає помірного зволоження. При цьому перезволоження ґрунтів і високі літні
температури впливають на розвиток цієї культури, що веде своє походження з
гірських районів Центральної Америки. У жарку погоду при підвищенні
середньодобової температури до 29° припиняється розвиток бульб. Для картоплі
оптимальні відносно легкі ґрунти, добре окультурені, багаті вмістом основних
елементів (N, О, Р), великі кількості яких, використовуються у процесі
формування бульб.
Тютюн - теплолюбива культура, що
погано переносить заморозки, вимоглива до умов зволоження і вмісту поживних
речовин у ґрунтах.
1.1.3
Кормові та інші культури
Овочівництво
Ця галузь включає великий набір
культурних рослин, що відносяться до різних ботанічних видів. Усі вони
вимогливі до умов зволоження, вмісту поживних речовин у ґрунті. Ці культури
обробляють із застосуванням високих доз органічних і мінеральних добрив у
складі спеціальних овочевих сівозмін, під якими відводять найчастіше знижені,
багаті органічними речовинами масиви земель по долинах рік, терасах озер, на
меліорованих торф'янистих ґрунтах, де є джерела води для зрошення. Овочеві
культури обробляють як у відкритому, так і в закритому (парниках і теплицях)
ґрунті . Найбільш розповсюджені культури відкритого ґрунту в Україні - капуста,
томат, буряк, морква, цибуля, огірок. Деякі з цих культур особливо продуктивних
сортів вирощують в закритому ґрунті, поряд з цвітною капустою, салатом, редисом
і ін.
Овочі використовують для харчування
як у свіжому, так і в консервованому вигляді. В міру росту міського населення
овочівництво концентрувалося в спеціалізованих підприємствах, розташованих як
поблизу великих міст і міських агломерацій, так і в місцевостях зі сприятливими
природними і соціально-економічними умовами для виробництва і переробки
продукції овочевих культур.
Баштанництво
Баштанні культури (кавун, диня,
гарбуз) відносяться до тепло- і світлолюбних культурних рослин, що походять з
різних районів тропічного і субтропічного поясу Азії, Африки, Америки. Вони
мають розтягнутий період вегетації, погано переносять заморозки. Їх обробляють
на легких, прогрітих добре аерованих ґрунтах зі значним вмістом поживних
речовин, особливо фосфору і калію. Оптимальна температура їхнього росту і
розвитку складає 25-30°, а при зниженні температури до 12-15° процес вегетації
істотно сповільнюється. Завдяки сильно розвитий кореневій системі, що проникає
в глиб ґрунтового профілю на глибину від 0,5-1 до 3-5 м, баштанні культури
добре пристосовані до вегетації в сильно посушливих місцевостях сухих і
пустельних степів, але штучне зрошення сприяє значному збільшенню їхньої
врожайності.
Садівництво
Ця галузь включає групу переважно
деревних і чагарникових культурних рослин, вирощуваних для одержання фруктів,
ягід і горіхів. У складі плодових культур виділяють групу зерняткових (яблуня,
груша, айва й ін.), кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос і ін.), ягідних
(чорна і червона смородина, аґрус, малина, суниця, полуниця й ін.),
горіхоплідних (волоський горіх, фундук і ін.). Природні передумови розвитку
садівництва пов'язані не тільки з агрокліматичними умовами теплого періоду, але
і з умовами перезимівлі плодових культур.
Виноградарство
Виноградарство представлене різними
видами столових і технічних сортів виноградної лози, що використовуються для
харчування як у свіжому і сушеному вигляді, так і як сировину для готування
соків, вин, компотів, варення й інших продуктів. Виноград добре пристосований
до умов помірного теплого субтропічного клімату, успішно вирощується на легких,
кам’янистих, добре прогрітих й аерованих грунтах, по схилах пагорбів і гір.
Завдяки добре розвинутій кореневій системі, що глибоко проникає на твердих
ґрунтах, виноградна лоза здатна витягати воду з великої глибини (до 7 м від
поверхні). Під виноградники використовують землі, малопридатні для вирощування
зернових і інших культурних рослин.
Серед кормових культур найбільші
площі займають багаторічні й однолітні трави, які використовують як зелений
корм, для заготівлі сіна, сінажу, а також силосні культури (кукурудза, соняшник
і ін.), кормові коренеплоди і баштанні.
.2 Технологічні
процеси у рослинництві
Боротьба з бур’янами. Відомо, що
бур’яни знижують врожайність сільськогосподарських (с/г) культур на 45-66%.
Заходи по боротьбі бур’янами поділяють на запобіжні і знищувальні. Запобіжні:
правильне чергування культур у сівозміні; ретельна очистка посівного
матеріалу;отримання оптимальних норм, способів і строків посіву; застосування
районованих сортів і гібридів; своєчасне знищення бур’янів; своєчасне і
високоякісне збирання врожаю; згодовування тваринам лише оброблених
зерновідходів; внесення на поля лише перепрілого гною; дотримання проти
бур’янного карантину.
Знищувальні заходи: механічний
спосіб, біологічний, хімічний. Рух повітря в атмосфері і воді в гідросфері, а
також інші фізико-хімічні процеси приводять до того, що навіть при дотриманні
правил обробки гербіциди розповсюджуються за межі планованих площ.
Обробіток грунту. Обробіток грунту -
механічний вплив на нього робочими органами грунтообробних машин і знарядь, що
забезпечують оптимальні умови для вирощування культур. При розпушенні
змінюється загальна рихлість, збільшується пористість і аерація. Грунт
обробляють плугами, фрезами, плоскорізами.
Розпушування покращує водо- і
повітропроникність грунту, посилює мікробіологічну діяльність.
В результаті ущільнення руйнуються
брили, більш тісно розміщуються грунтові агрегати, збільшується капілярна
пористість, грунт швидше прогрівається. Передпосівне ущільнення сприяє
рівномірному розподілу насіння по глибині, післяпосівне - кращому контакту його
з грунтовими частинками, внаслідок чого насіння дає дружні, більш ранні сходи.
Покращуються умови догляду за посівами, обробіток по боротьбі з бур’янами і
збирання врожаю.
Створення органічних речовин.
Перемішують грунт для рівномірного розподілу добрив, вапна, гіпсу. Прийом
неприпустимий в ерозійно небезпечних і посушливих районах. Перемішують грунт
оранкою, плугами без передплужників, фрезами та ін.
При перегортанні верхні і нижні шари
грунту перемішуються у вертикальному напрямку. У ріллю зароблюють залишки
рослин, добрива, вапно, гіпс, насіння бур’янів, збудників хвороб і шкідників
с/г культур. У районах достатнього зволоження перегортання перешкоджає
вимиванню елементів живлення у нижні шари.
В результаті вирівнювання
зменшуються нерівності поверхні. В посушливих зонах прийом сприяє зменшенню
випаровування і збереженню вологи в грунті. Для вирівнювання застосовують
борони, скрепери, грейдери, вирівнювачі.
При гребнюванні на поверхні грунту
роблять гребені. Прийом проводять, вирощуючи корене- і бульбоплоди на надмірно
зволожених, особливо важких безструктурних грунтах, для відведенняводи і
регулювання повітряного, теплового і живильного режимів.
Для усунення надмірної вологи,
покращення режиму на поверхні грунту грядо створювачами роблять гряди.
Після основного обробітку на
поверхні грунту нарізають борозни. Застосовують на важких за механічним складом
грунтах для кращого всмоктування опадів і попередження водної ерозії.
У сільському господарстві в практику
ввійшли такі технології, що передбачають мінімальний обробіток грунту: заміна
оранки лущенням чи плоскорізним розпушуванням; зменшення глибини основного
обробітку грунту; зменшення інтенсивності передпосівного обробітку; скорочення
числа і глибини обробітків міжрядь для просапних культур і навіть відмова від
них; поєднання технологічних операцій шляхом застосування комбінованих машин.
Ефект від поєднання технологічних
операцій полягає в тому, що грунт менше ущільнюється і розпилюється;
підвищується його стійкість до ерозії; оптимально використовується час;
поєднуються агротехнічні прийоми для боротьби з втратами грунтової вологи;
скорочується споживання паливно-мастильних матеріалів, техніки, коштів, значно
заощаджується робоча сила.
Удобрення сільсько- господарських
культур. Є два способи внесення добрив: поверхневий і місцевий. Удобрення
поділяють на основне (допосівне), припосівне і післяпосівне (підкормки). Поверхневе
внесення передбачає розкидання добрив на поверхні поля з наступною їх заробкою
плугом чи культиватором в грунт. При локальному внесенні добрива розміщують в
кореневищному шарі грунту.
Основне удобрення роблять до посіву
з розрахунку 2/3-3/4 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами
живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні
властивості грунту. Припосівне удобрення забезпечує рослини елементами живлення
в початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки в рядки чи стрічками.
Післяпосівне удобрення.
Легкозасвоювані добрива заробляють в період максимального споживання певного
елементу живлення, щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин і
покращити якість с/г продукції.
Підвищені дози добрив, порушення
технології їх внесення несприятливо впливають на навколишнє середовище.
.3 Стан
і особливості розвитку рослинництва в Україні
В аграрному виробництві України є
дві головні галузі - рослинництво і тваринництво і третя проміжна -
кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру,
організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво
припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під
кормові культури. У рослинництві 40 - 50 % становить побічна продукція - солома
хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну
галузь - кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне
поєднання рослинництва, тваринництва, кормовиробництва - необхідна умова
успішного функціонування всього аграрного комплексу країни.
Рослинництво в Україні, як уже
зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується
на широкому використанні альтернативних - біологічних і пов'язаних з ними
агротехнічних - методів вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним
застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним -
біологічних джерел живлення рослин.
Ґрунтово-кліматичні умови України
досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна,
центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на
північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні
ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду,
умови перезимівлі, що свідчить про необхідність враховувати екологічні та
біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в
системі землекористування.
Розрахунки показують, що для
забезпечення постійної врожайності зернових 60 - 80 ц/га на всій площі в
Україні потрібно принаймні 600 - 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві
третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки - в кращому разі
половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показник умов
зволоження, в Степу не перевищує 0,9 - 1, у Лісостепу становить близько одиниці
і лише на Поліссі - понад одиницю. У зв'язку з цим площа ріллі в Україні, де
можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і
США - 70 - 80 %.
Разом з тим, незважаючи на наявні
агрокліматичні ресурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення
рослинництва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно
підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву,
дещо нижчою була в 1994 р. у зв'язку з посухою. Попри несприятливі умови 1994
р. деякі області, в тому числі Черкаська, Київська, Вінницька, Хмельницька,
отримали в середньому по 40 - 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по
60 - 70 ц/га і більше озимої пшениці - основної зернової культури країни. Майже
такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Україні на початку 90-х
років різко підвищилася врожайність ярої пшениці. Причому врожайність навіть
сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки
досягненням селекції (Інститут зернового господарства УААН, Миронівський
інститут пшениці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН,
Інститут зернових культур ім. Юр'єва УААН та ін.) нині становить 36 - 40 ц/га і
більше.
. ВПЛИВ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА НА
НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩА
2.1
Характеристика впливу на навколишнє середовища
Жодна інша галузь суспільного
виробництва не пов'язана так з використанням природних ресурсів
<#"881679.files/image002.gif">
збільшується до 3,4 - 3,8, що погіршує ріст і розвиток рослин.
Культури сівозміни по-різному
реагують на показники об'ємної маси ґрунту: витримують значне його ущільнення
(соняшник, кукурудза, сорго, суданська трава), ростуть при деякому збільшенні
щільності (цукровий і кормовий буряк, озимий і ярий ріпак, жито, пшениця,
горох), потребують добре аерованих ґрунтів (картопля, топінамбур, люцерна).
Однак усі культури позитивно реагують на поліпшення пухкості й аерації ґрунту.
Аерацію ґрунту поліпшують
механічним обробітком (полицевою чи плоскорізною оранкою, розпушуванням), а
також висівом культур з добре розвиненою кореневою системою, яка дренує ґрунт.
Так, при розміщенні кукурудзи після люцерни немає потреби переорювати ґрунт.
Восени люцернище обробляють гербіцидами або кілька разів дискують, після чого 2
- 3 роки вирощують кукурудзу без оранки.
Велике значення має вміст у
ґрунті вуглекислоти (СО), від якої значною мірою залежить фотосинтез рослин. В
результаті «дихання ґрунту» вуглекислота надходить з ґрунту в приземний шар
повітря і засвоюється рослинами
Внесення добрив, зокрема
азотних, сприяє кращій мінералізації органічної речовини, що поліпшує
біологічну активність ґрунту. Є дані про те, що збільшення концентрації
вуглекислого газу в приземному шарі не лише активізує фотосинтез, а й значною
мірою компенсує зниження вологості ґрунту, яке періодично спостерігається під
час вегетації культур.
2.3
Екологічні особливості захисту рослин від шкідників
рослинництво
польовий екологічний захист
Людина необережним втручанням
в екосистему порушує її захисні функції. Забур'яненість посівів, ушкодження їх
шкідниками та хворобами - це ніщо інше, як реакція природи з метою стабілізації
становища, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються небажані трофічні
зв'язки, зокрема порушуються взаємозв'язки між продуцентами (зеленими вищими і
нижчими автотрофними рослинами) і хемотрофними організмами (бактеріями,
грибами, іншими мікотрофами), між рослинами - автотрофними продуцентами і
рослинами-паразитами (вовчок, кускута).
Внаслідок необережного
втручання в екосистему вельми пригнічуються також редуценти - організми
деструктивного порядку, які перетворюють органічну речовину на мінеральні
сполуки, - гриби, гриби-сапрофіти, корисні бактерії. При цьому зменшується
кількість корисної макробіоти, зокрема земляних черв'яків, і, навпаки,
поширюються небажані види ґрунтової мезобіоти - личинки різних шкідників.
Останнє пояснюється тим, що різко зменшується кількість консументів - корисних
ентомофагів, які в природі врівноважують кількість шкідників, тобто порушується
динамічна рівновага між фітофагами й ентомофагами - шкідниками рослин і їх
паразитами. У зв'язку з цим виникає необхідність штучно, враховуючи конкретні
умови, створювати чи порушувати певні трофічні зв'язки в штучно створеній
екосистемі поля й сівозміни загалом.
Питання ці досить складні, і
в конкретних умовах їх треба вирішувати лише на основі глибокого й детального
вивчення біології шкідників, хвороб і бур'янів, можливих антагоністів-ворогів,
яких багато серед рослин і в тваринному світі (комах, жуків тощо).
Особливе значення має
сівозміна. У процесі чергування культур на полі щоразу створюється зовсім інше
середовище, яке характеризується важко передбачуваними зв'язками ентомофагів з
фітофагами, одних видів і рас бактерій і грибів з іншими, часто збіднюється
видовий склад нейтральних фіто- й ентомофагів.
В останні роки в Україні
поширилось застосування високоефективних пестицидів. Їх вносять малими дозами,
проте це не означає, що екологічна шкода від них зменшується. Навпаки,
порівняно з раніше застосовуваними препаратами вона навіть збільшується.
Слід зазначити, що ні
кількість бур'янів, ні кількість хвороб і шкідників на посівах після застосування
препаратів майже не зменшується, а лише відселектовуються більш шкідливі,
стійкі і агресивні види та популяції. Так, дослідження Запорізької обласної
сільськогосподарської дослідної станції (І. В. Бадулін) показали, що під час
цвітіння в травостої на 1 га було виявлено близько 2 млн комах, з яких до 500
тис. шкідливих, решта - корисна ентомофауна. Зауважимо, що у процесі запилення
люцерни крім диких і медоносних бджіл бере участь близько 40 видів комах інших
видів. При застосуванні пестицидів, які потрапляють у ґрунт, воду, на рослини і
тварин, розмноження корисної для культур ентомо- і фітофауни вже не
стимулюється природними механізмами. Це призводить до того, що знищуються не
шкідники, а їх природні вороги.
За цих умов обробіток угідь
пестицидами може сприяти появі нових шкідників.
Однією з причин широкого
застосування пестицидів є так званий «силовий символізм» - очевидна негайна дія
пестициду, тоді як альтернативні методи боротьби з шкідниками вимагають
комплексного підходу і не дають швидкого видимого ефекту. Проте саме вони
можуть забезпечити реальне очищення полів від бур'янів, хвороб та шкідників, бо
передбачають використання біологічних природних факторів.
Шкідливість пестицидів
значною мірою зумовлюється їх застосуванням без урахування потенційної шкоди
від бур'янів, шкідників чи хвороб у певному сезоні на конкретному полі. Не
складаються також прогнози дійсної загрози від шкідників, хвороб і бур'янів.
Звичайно, не можна заперечувати швидку дію і високу ефективність хімічних
засобів. Тому навіть у майбутньому при широкому застосуванні агротехнічних та
біологічних методів захисту рослин можуть виникати ситуації, коли треба буде
вжити негайних і рішучих заходів, застосовуючи хімічні засоби, наприклад, при
епізоотії метелика лучного, совки люцернової, а в південно-східних районах -
сарани. За звичайних же умов бажано більше застосовувати біометоди, у тому
числі проти зазначених та інших шкідників, зокрема проти бурякового довгоносика
сірого, який може бути знищений грибними принадами. Наприклад, гриб мускардина,
який уражує травний канал довгоносика у дощову погоду, призводить до масового
його знищення. За даними О. В. Яблокова (1988), у світі близько 500 видів комах
і кліщів, стійких проти одного або кількох пестицидів, і понад 10 видів,
стійких проти всіх без винятку. За прогнозом учених, до 2020 р. всі основні
шкідники і збудники хвороб та бур'яни можуть стати стійкими проти пестицидів.
2.4
Заходи боротьби зі шкідливим впливом на навколишнє середовище
Протиерозійні заходи.
Одне з провідних місць у зменшенні
водної та вітрової ерозії грунтів
займають грунтозахисні
прийоми обробітку грунту, які умовно поділяються на 2 групи: загальні та
спеціальні. До загальних відносяться оранка впоперек схилу, плоскорізний
обробіток, чизельний та ін., а до спеціальних - лункування, перервне
борознування, створення мікролиманів, обвалування, щілювання, кротування,
грунті поглиблення, глибоке смугове розпушення та ін. Деякі господарства
здійснюють перехід до контурно-меліоративного землеробства, яке спрямоване на
усунення порушень водного режиму території через ерозію. При проходженні через
захисні смуги лісонасаджень вміст біогенних речовин у водах поверхневого стоку
з ріллі знижується в середньому в 4-5 разів. Рекомендуються заходи щодо
підвищення протиерозійної стійкості грунтів, які полягають головним чином у
створенні оптимального розміру водостійких агрегатів і їх зчеплення. Цього
можна досягти шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, посівом
багаторічних трав, штучним структуруванням грунту. Зменшення іригаційної ерозії
грунтів при внесенні добрив здійснюється за рахунок створення більш потужної
вегетативної маси рослин. Використання багаторічних трав сприяє зміцненню
грунту кореневою системою, збагаченню її азотом, сприяє покращенню структури
грунту. Крім того, за рахунок густого травостою також знижується поверхневий
стік. Застосування полімерів-структуроутворювачів - більш радикальний спосіб.
Тривалість їх дії може бути до 6 років. Структуроутворювачі готуються на основі
поліакрилатів, латексу, поліетиленаміду, бітумної емульсії, полівінілацетату
тощо. Норми витрати від 100 до 400 і 1000 кг/га.
Шляхи запобігання забрудненню
добривами.
Слід вносити оптимальні дози
добрив у сівозміні і під кожну с/г культуру. Системи удобрень повинні мати
оптимальне співвідношення поживних елементів з урахуванням вимог культури,
наявності рухомих форм поживних елементів у грунті і особливостей клімату. Слід
обирати правильні строки внесення добрив із врахуванням біологічних
особливостей культури, властивостей грунту, кліматичних особливостей зони, а
також форм добрив. Осушені грунти краще використовувати під культури суцільного
посіву чи залужувати. В умовах зрошення дуже важливо дотримуватись науково
обгрунтованих доз, строків і форм внесення добрив. У сівозміні треба прагнути,
щоб максимальний період на рік рілля була зайнята культурними рослинами. У
посушливих степових районах доцільні чисті пари.
Важливо в сівозміні
використовувати пожнивні і підсівні проміжні культури, що істотно знижує втрати
поживних елементів.
Екологізація захисту рослин.
Потенційна небезпека
пестицидів, їх накопичення у довкіллі викликає необхідність пошуку нових
захисних заходів. Такими є інтегровані системи захисту рослин, що мають
природоохоронну спрямованість.
Агротехнічний метод.
Чергування культур у сівозміні може бути побудоване таким чином, щоб погіршити
харчування шкідників і розвиток хвороб чи зробити його неможливим. Значення
добрив у боротьбі зі шкідниками полягає в наступному: використання добрив для
безпосереднього знищення шкідників; погіршення умов харчування шкідників на
рослинах; зміна темпів росту і розвитку рослин; збільшення стійкості рослин до
пошкоджень і ураження хворобами. Обробітком грунту можна досягти як
безпосередньої загибелі грунтових шкідників, так і різкого зниження їх розмноження,
виживання і зменшення їх чисельності і шкідливості.
Очищенням і сортуванням
насіння досягають значного зниження шкідників, що розвиваються 360 всередині
насіння, а також ряду збудників хвороб. Наступна інкрустація насіння знижує
необхідність застосування пестицидів у період вегетації. Покращенню
фітосанітарного стану посівів сприяє виконання основних робіт у кращі
агротехнічні строки. Обов’язковим є знищення бур’янів, які сприяють посиленому
розмноженню багатьох шкідників і розвитку хвороб. Різко знизити пошкодженість
ряду культур шкідниками можна за допомогою просторової ізоляції їх від
територій, де відбувається накопичення і розмноження шкідливих організмів.
Використання стійких сортів і гібридів с/г культур сприяє скороченню затрат на
захист рослин.
Біологічний метод регуляції
чисельності шкідників розвивається в двох напрямках. Перший пов’язаний із
розробкою прийомів, що враховують і підвищують активність природних ресурсів
корисних організмів. До цього напрямку відноситься визначення рівнів ефективності
ентомофагів з метою скорочення обсягів застосування пестицидів, розробка
окремих агротехнічних прийомів, що сприяють активізації корисних організмів,
застосування токсичних речовин з мінімальним негативним впливом на ентомофагів
і ін. Другий напрямок пов’язаний із створенням і застосуванням активних засобів
біологічної боротьби зі шкідниками і хворобами. До них відносяться біологічно
активні речовини, мікробіологічні препарати, хижі і паразитичні членистоногі,
яких розводять у промислових масштабах тощо.
Раціональне застосування
хімічного методу. Для боротьби зі шкідниками поряд з отрутохімікатами починають
застосовуватись хімічні засоби іншого характеру дії. Репеленти мають відлякуючу
дію і використовуються для запобігання нападу шкідників на рослини. Атрактанти,
навпаки, приваблюють шкідників часто з дуже великих відстаней, чим полегшують
наступне знищення особин, що скупчилися на обмеженій площі. Зараз синтезовані
сполуки, при розпаді яких утворюються нетоксичнізалишки: амінокислоти,
гліколієва, фосфорні кислоти. Це в основному фунгіциди, серед яких беноміл і
хлоронеб найбільш перспективні. Одержує широке розповсюдження синтез пестицидів
четвертого покоління - речовин, що впливають на розмноження, розвиток і ріст
комах. Одним з напрямків запобігання негативним наслідкам застосування
пестицидів є регламентація їх застосування на с/г культурах.
Механічний метод боротьби
трудомісткий, тому використовується переважно у найбільш інтенсивних галузях
рослинництва чи тоді, коли неможливі більш досконалі методи боротьби. Існують
такі різновиди механічного методу: влаштування перешкод, збір і знищення
шкідників, приманки, ловчі пояси. Фізичний метод застосовують головним чином
для боротьби зі шкідниками в період зберігання врожаю шляхом охолодження,
іонізуючого випромінювання, сушіння та ін.
Методи очищення і утилізації
гнойових стоків. Очищення стічних вод здійснюють механічними і біологічними
методами. Найбільш розповсюджені на практиці пристрої для механічного розподілу
рідкої і твердої фракцій - відстійники. В залежності від конструктивного
виконання вони можуть бути вертикальними, радіальними, комбінованими -
металевими чи залізобетонними. Осад, що виділяється із стічних вод, періодично
чи безперервно видаляють з відстійників під гідравлічним тиском, гідроелеваторами,
насосами, грейферами чи спеціальними скребками.
Біологічні методи
знезараження стічних вод грунтуються на біохімічному окисленні органічних
речовин і знищенні патогенних мікроорганізмів активним мулом чи плівкою.
Мікроорганізми, що містяться в субстраті, в присутності кисню переводять
органічні речовини в мінеральні сполуки.
Відроблена і відмерла плівка
змивається протікаючою стічною водою і виноситься з біофільтру. Процеси
окислення та інактивації протікають в біофільтрах, аеротенках, біоставках, на
полях зрошення і фільтрації.
Біотехнологія переробки
відходів тваринництва. Енергія, що міститься в рослинних кормах,
використовується с/г тваринами з низьким коефіцієнтом засвоєння. Так, в
організмі корови в результаті складних біохімічних процесів рослинні корми
трансформуються в органічні речовини тіла тварини, молоко, м’ясо, шкіру і т.п.
При цьому в продукти тваринництва переходить лише 16,4% всієї енергії
рослиннних кормів, 25,6% енергії витрачається на перетравлювання і засвоювання.
Куди ж подівається більша частина (58%) енергії кормів? Вона переходить у гній.
Енергетичну цінність і поживність для рослин гною підвищує і неповноцінність
для тварин зернового білка, внаслідок чого значна частина концентрованих кормів
іде транзитом у гній. Отже, високий енергетичний потенціал гною дозволяє
використовувати його як харчовий субстрат для інших організмів, які потім можна
використовувати на корм тваринам, для одержання пального, а також для обігріву
приміщень. Наприклад, куча спресованого гною, покрита теплоізольованим
дерев’яним коробом з пластмасовими теплообмінними трубами на стінках, за даними
німецьких вчених, перетворюється в ТЕЦ. Гній від 50 свиней в 15- градусний
мороз опалює приміщення в 20 м, а влітку нагріває 1200 л води на добу. Один із
шляхів раціонального використання енергії рідкого гною тваринницьких ферм -
його метанове зброджування, при якому знешкоджуються стоки, утворюється біогаз
(метан) і зберігається гній як органічне добриво.
2.5
Основні заходи поліпшення екологічних умов на полях
У сучасних умовах для
отримання якісної продукції рослинництва недостатньо застосування технологій,
вільних від надмірної хімізації. Необхідні також чисте повітряне середовище,
відсутність шкідливих викидів промислових підприємств, автомобільного транспорту
та ін.
Рослини засвоюють з ґрунту
лише ті поживні речовини, які їм потрібні. Однак за надлишкових концентрацій
шкідливі елементи й хімічні сполуки з ґрунту потрапляють у рослини, зерно,
корми. Саме тому стічні води підприємств, міст, великих тваринницьких ферм і
комплексів слід очищати, а найбільш шкідливі підприємства (зокрема АЕС, хімічні
заводи та ін.) - переводити на замкнутий цикл водоспоживання.
Велике значення має
оптимальна система азотного живлення рослин. Надмірна концентрація рухомого
азоту (понад 6-8 мг/кг ґрунту) може призводити до підвищення вмісту нітратів у
рослинах, що погіршує якість урожаю. Слід зазначити, що органічні добрива, які
вносять в надмірних кількостях (понад 16 - 17 т/га сівозміни), як і мінеральні,
спричинюють нагромадження нітратів та інших шкідливих сполук у продукції
рослинництва. Крім того, надмір гною може бути джерелом забруднення землі
важкими металами.
Перед внесенням органічні
добрива треба знезаражувати, очищати від насіння бур'янів, визначати їх
хімічний склад.
Не можна вносити надмірні
дози калійних і особливо фосфорних добрив, оскільки це може призвести до
підвищення радіоактивного фону на полях у десятки разів. Так, суперфосфат іноді
містить багато важких металів, зокрема урану.
Гній слід знезаражувати
термічно, мул і сапропель - тривалим витримуванням у штабелях, компостуванням з
негашеним вапном, аміаком рідким синтетичним, аміачною водою тощо.
Норми внесення різних
відходів і компостів слід оптимізувати залежно від допустимих концентрацій
важких металів у ґрунті.
Недоцільно вносити свіжий і
рідкий гній без його знезараження. На 2 - 3 поля сівозміни треба мати
спеціально побудовані польові гноєсховища, в які гній вивозять безпосередньо з
ферм. З рідкого гною і сечовини, фекальних відходів, використовуючи торішню
солому, в цих гноєсховищах можна готувати високоякісні органічні добрива.
Інші заходи поліпшення
екологічних умов середовища на полях. До заходів, які поліпшують екологічну
умови на посівах польових культур, належить насамперед раціональна система
удобрення, яка значною мірою запобігає потраплянню надлишку поживних речовин
добрив, зокрема нітратів, у навколишнє середовище, особливо в ґрунтові води.
Негативним екологічним
фактором є безсистемний полив на зрошуваних землях, особливо надмірними
поливними нормами (понад 300 - 400 
/га). Наслідком є ерозія ґрунту,
змивання і вимивання добрив у його нижні горизонти, звідки підземним стоком
вони потрапляють у водойми; збіднення верхнього шару ґрунту на кальцій, зміна
співвідношення катіонів у вбирному комплексі і, як наслідок, - погіршення
вбирної здатності ґрунту та ін.
2.6
Альтернативні хімічні засоби захисту рослинництва
В інтегрованій системі
захисту рослин поряд з хімічними вже давно застосовують біологічні й
агротехнічні методи боротьби з шкідниками і хворобами. В сучасному рослинництві
вони повинні набрати набагато більшого поширення.
Біологічні методи захисту
рослин від шкідників і хвороб, пов'язані з пошуком антагоністів, гіпер- або
суперпаратизів збудників хвороб, біофунгіцидів (антибіотиків), продуцентів
мікроорганізмів з невисокою токсичністю для теплокровних. Велике значення мають
екстракти з вищих рослин, збудників хвороб з послабленою патогенністю або з
гіповірулентних штамів різних бактерій, які можна використати для вакцинації
рослин та інших об'єктів (М. М. Гольшин, 1992). До них належать і
речовини-імунізатори (системні псевдофун-гіциди), або еліситори, які сприяють
підвищенню стійкості рослин проти хвороб.
Заслуговують на увагу
системні фунгіциди з низькою токсичністю для теплокровних, нешкідливі для
навколишнього середовища, які водночас є досить конкурентоспроможними щодо
хімічних препаратів, а також комбіновані фунгіциди з широким спектром дії. Всі
ці засоби і заходи повинні поєднуватися із стійкістю того чи іншого сорту проти
шкідників, хвороб, бур'янів, посилювати її або діяти паралельно. Однак кожний з
цих напрямів має свої переваги і недоліки. Є певні труднощі у застосуванні
біометодів. Так, підібрані антагоністи не мають достатнього спектра дії,
зокрема діють лише на 1 - 2 хвороби чи 1 - 2 шкідників. Часто заходи, які дають
позитивні результати в лабораторних умовах, виявляються неефективними в
польових. Крім того, важко заготовити достатню кількість препаратів,
екстрактів, гіперпаразитів. Незважаючи на зазначені труднощі, вже є певні
успіхи в пошуках антагоністів, гіперпаразитів, екологічно нешкідливих
антибіотиків і синтетичних інсектофунгіцидів. Так, за даними М. М. Гольшина,
для захисту картоплі від парші і мокрої бактеріальної гнилі перспективні деякі
бактерії, наприклад, ахіне-тобактер (Achinetobacter), альтернарія СП
(Alternarya) можна використовувати проти септоспоріозу колосся пшениці. Багато
різних бактерій можна застосовувати для боротьби з кореневими гнилями. Те саме
стосується і антибіотиків, біопрепаратів. Наприклад, ризо-план можна
використовувати для захисту ячменю від кореневих гнилей; хітозан (УЕА), який
міститься в багатьох фітопатогенних грибах, - для протруювання насіння
кукурудзи, люцерни, ріпаку; диметоторф - проти фітофторозу картоплі; диніконазол
- проти листкових плямистостей, борошнистої роси, парші та іржі кукурудзи,
пшениці, ячменю, кормових буряків; діетофенкарб- проти церкоспорозу буряків.
Останнім часом у нас і в
країнах Заходу (США, Канаді, Німеччині, Болгарії, Польщі) значну увагу
приділяють рослинним препаратам, які виготовляють із ромашки далматської, мелії
та ін. За ефективністю дії вони не поступаються перед стандартними хімічними
препаратами. Причому набір вищих рослин для захисту зернових, кормових і
коренеплодів досить великий, і кожна країна має свої можливості. Для цього
використовують екстракти й чисті препарати, які містять піретрин, ретеноїд,
азадирхатин, нікотин тощо.
У пошуку антагоністів
фітофагів важливо добре знати особливості паразита, який знищує іншого паразита,
в даному випадку паразита-фітофага, який живиться культурною рослиною. Так,
зернові колосові культури мають багатоїдних і спеціалізованих шкідників,
розвиток яких пристосований до певних етапів органогенезу рослин.
Серед багаторічних фітофагів
зернових - насамперед совка підгризаюча, жуки-ковалики, які живуть у ґрунті і
живляться рослинами на початку їх вегетації. У боротьбі проти них можна
використати ентомофагів, які б знищували гусінь озимої та інших совок. Виявлено
багато природних ворогів, наприклад, озимої совки. Найпоширеніші з-поміж них
трихограми (еванестенс і евроктідіс). Крім них можна застосовувати мух-тахін,
браконід, іхневмонід та інших, а також теленомусів. Розвиток цих паразитів від
яйця до дорослої комахи відбувається всередині шкідника-фітофага. На цьому і
ґрунтується боротьба з гусеницями совок. Велике значення має трихограма і для
боротьби з кукурудзяним метеликом.
Трихограми можуть відкладати
яйця всередині яєць хазяїна, тобто всередині яєць, які відкладає метелик совки
озимої або метелик кукурудзяний. Висів трихограм обґрунтований ще й тим, що у
потомстві всіх її видів переважають самки. Проти озимих совок можна
застосовувати також банхус макроцентрус. Його личинки зимують у гусеницях
озимої совки. Макроцентрус використовують і проти інших підгризаючих совок.
Переважно у північних
областях можна застосовувати живородну муху-пелетієрію проти жуків-коваликів
(домінує вид агріотес). Ці жуки розвиваються довго: їх личинки можуть бути у
фазі розвитку протягом 4 - 5 років.
Личинки жука-ковалика
(дротянка) живляться як набубнявілим насінням, так і соковитими сходами,
особливо пшениці, а за її відсутності також пирієм. Самі жуки суттєвої шкоди
рослинам не завдають. Дротяників можуть знищувати параковдруси, тафірініди та
ін.
Підбирають також ентомофагів
для клопа-черепашки, який пошкоджує озимі та інші злакові зернові культури.
Шкідниками клопа-черепашки, які паразитують на яйцях, є теленомуси, трисолькуси
- невеличкі комахи. Дорослих клопів знищують мухи фазії, але більш ефективні
ентомофаги, що паразитують на яйцях черепашки.
Колорадського жука знищують
принадами з картопляного лушпиння, яке розкидають по краях поля перед садінням
картоплі. На невеликих ділянках колорадського жука можна знищувати або
відганяти настоями полину, листків тополі, оману, висівати на сусідніх полях
горох. Жук-богомол, який оселяється на горосі, знищує колорадського жука.
Посіви гороху пошкоджуються
брухусом, якщо не проведено знезараження насінного матеріалу. Проти попелиць
зернобобових застосовують їх специфічних шкідників.
Мишоподібних та інших
землерийних гризунів знищують заливанням нір водою в зимовий період (коли немає
снігу) або по тало-мерзлому ґрунту.
Значно підвищується імунність
рослин до шкідників і хвороб при обробці їх насіння спеціальними препаратами.
Наприклад, насіння гороху проти бульбочкового довгоносика і попелиць обробляють
молібдатом амонію або сульфатом цинку (по 9 г/ц).
За даними молдавських учених
(О. В. Бляндур, О. Ю. Щеглов, 1992), обробка насіння електрострумом також
зменшує ураження рослин хворобами.
Висока агротехніка
(сівозміна, відповідний обробіток ґрунту, боротьба з бур'янами) - найбільш
ефективний засіб боротьби з багатьма хворобами і шкідниками.
Велике значення має
спеціальне «забур'янення» посіву, тобто поєднання рослин в агроценозі.
Виявляється, що коноплі в посівах хрестоцвітих, а також буряків запобігають
розмноженню земляних блішок (вони їх відлякують, а можливо, навіть знищують
специфічним запахом). Запахи відлякують шкідників. Попелицю, наприклад,
відлякує запах аморфи. Добре захищає від усяких комах пшеницю і ячмінь 5 % дуст
азадерахти індійської, внесений у ґрунт.
Нектароноси, висіяні з
горохом, капустою кормовою та іншими хрестоцвітими, захищають їх від більшості
шкідників.
Важливо вивчати набір
рослин-супутників для кожної культури сівозміни. Крім того, в полікультурах не
спостерігається ґрунтовтома.
Дуже багато рослин можуть
бути отруйними для шкідників і мікроорганізмів. У Німеччині виявили багато
видів трав і дрібних кущових рослин, дусти з яких можуть захищати культурні
рослини від шкідників і запобігати хворобам. Запахи або накопичені в тканинах
рослин-супутників певні речовини захищають основні рослини від гусені, жучків,
грибів. Такі речовини синтезують штучно (створено синтетичні аналоги піретруму
- піретроїди).
Метод принад.
Це випробуваний ефективний
захід, проте він має свої недоліки: через застосування отруєних принад проти
мишоподібних гризунів гинуть птахи, зайці та ін. Тому слід дотримуватися
екологічно чистих методів локалізації шкідників надранніми посівами (наприклад,
буряків з метою знищення довгоносика сірого і люцернового); розкидання лушпиння
картоплі перед її садінням проти колорадського жука та ін.
Біологічні препарати.
Біологічні препарати
(наприклад, бактероденцид) застосовують здебільшого проти мишоподібних
гризунів. Для знищення білана, молі, вогнівки можна використовувати
бактоспенін, а також БІП (бактеріальний інсектицидний препарат). Проти
колорадських жуків та інших шкідників ефективний бітокси-бацилін (БТБ) - на
посівах капусти, боверин - на посівах картоплі; вірин СС - проти совки озимої,
вірин ЕКС - проти совки капустяної; вірин НШ - проти непарного шовкопряда;
дендробацилін - проти шкідників цукрових і кормових буряків, капустяних. На
озимих і ярих зернових проти фузаріозних і гельмінтоспорозних кореневих гнилей
застосовують лепідоцид, триходецин.
Для передпосівного
обпудрювання, наприклад, насіння сої проти бактеріозів застосовують
фітобактеріоміцин. Ентобактерин можна використовувати також проти шкідників
капустяних і на посівах багаторічних трав. Ці препарати відносно малотоксичні і
мають концентровану вибіркову дію.
Значення підбору сортів і
гібридів. Підбір сортів і гібридів - важливий фактор захисту посіву від
шкідників, хвороб і частково від бур'янів. Це питання селекціонери вирішують
по-різному: виводять сорти, які мають певні механічні особливості будови,
наприклад, опушеність листків у пшениці унеможливлює яйцекладку деяких комах на
листі (п'явиця хлібна), підбирають сорти, які «дезорієнтують» расу певного
гриба, наприклад, раси фітофтори картоплі пошкоджують один сорт і не шкодять
іншим. Якщо сортів кілька, є більші гарантії зниження ураження посіву
фітофторою. Зокрема, підбирають сорти гороху, які мінімально або зовсім не
уражуються тими чи іншими расами бурої іржі, різними плямистостями; буряків,
одні сорти й гібриди яких більш, а інші - менш стійкі проти церкоспорозу.
Останнім часом великої шкоди
зерновим завдають кореневі гнилі. Для захисту посівів зернових, крім звичайних
агротехнічних заходів, велике значення має підбір сортів, на яких не
розвиваються ті чи інші раси кореневих гнилей, і виведення сортів, стійких
проти пошкодження різноманітними блішками, листоїдами тощо.
Застосуванням різних методів
селекції, в тому числі методів молекулярної біології та генної інженерії, а
також схрещуванням з дикими видами можна вивести сорти, стійкі проти
пошкодження окремими або кількома шкідниками. Так, сорт пшениці з опушеними листками
порушує режим живлення п'явиці червоногрудої, бо опушення не дає їй змоги
відкладати яйця на листках. Виведені також гібриди-мутанти кукурудзи, які не
пошкоджує метелик стебловий, а в Англії створено сорт ячменю, стійкий проти
нематоди зернової (вона не може розвиватися на коріннях цього сорту). Польські
вчені схрещуванням з дикими видами вивели люпин, стійкий проти фузаріозного
в'янення. Є позитивні дані про виведення сорту люцерни, стійкого проти попелиці
горохової і плямистої. Вже давно висівають сорти панцерного соняшнику, який не
пошкоджується гусеницями молі. Виведені сорти пшениці імунні до сажки твердої і
летючої. У Голландії виведено сорти картоплі, стійкі проти фузаріозу і
колорадського жука. Велике значення має і технологія вирощування картоплі,
зокрема фон живлення. Як показують спостереження, колорадський жук менше
пошкоджує рослини картоплі, які ростуть на високих фонах азотного живлення,
оскільки формується велика вегетативна маса (до 300 - 400 ц/га) із значним
вмістом нітратів у бадиллі.
Серед стійких проти ураження
хворобами і шкідниками сорт гороху Орловчанин, який майже не уражується
аскохітозом. Стійкий проти ураження борошнистою росою, бурою іржею ярий ячмінь
сорту Прима з Білорусі. Слабко уражується бактеріозом і фузаріозом простий
модифікований міжлінійний гібрид кукурудзи ОДМа 407 МВ. Гібрид цукрових буряків
ЛВМС 31 досить стійкий проти коренеїду і церкоспорозу, хоч достатньо стійких
сортів і гібридів цукрових буряків проти церкоспорозу і коренеїду ще практично
немає. Це саме можна сказати і про існуючі сорти та гібриди соняшнику. Всі
вони, без винятку, уражуються несправжньою борошнистою росою, гнилями та ін.
Тому слід підбирати сорти й гібриди з високими темпами наростання та
відростання надземної маси і коренів, які мають підвищену здатність до
регенерації. Наприклад озима пшениця сорту Миронівська 808 не відзначається
високою стійкістю проти ураження хворобами, зокрема іржею, але швидко відновлює
ріст. Її коренева система регенерується значно краще, ніж в інших сортів, і глибина
проникнення коренів у ґрунт більша. За даними спостережень Ю. Ф. Терещенко
(Уманська ДАА), рослини пшениці, будучи вилучені із травостою під час видового
і сортового прополювання, навіть у фазі виходу в трубку досить добре
приживляються, швидко утворюють нові корінці і продовжують вегетацію на основі
самоприживання. Ця цінна здатність більш властива бур'янам, наприклад мишію, що
погіршує боротьбу з ним у вологий період.
Високі темпи росту рослин,
добра коренева система сприяють інтенсивному надходженню у них поживних
речовин, що значною мірою компенсує пошкодження їх шкідниками і хворобами.
Біотехнологія і рослинництво.
Біотехнологія - наукова
галузь, яка знаходиться на стику різних наук - біофізики, біохімії,
мікробіології, генетики, молекулярної біології, генної інженерії,
мікроклональної селекції - і вже нині має великі можливості для створення
сортів, які мало або зовсім не ушкоджуються хворобами і шкідниками. Принципово
нові можливості для створення сортів пальових культур у цьому плані є в
науково-дослідних установах завдяки наявності в них спеціальних агроінженерних
установок - фітотронів. Вони дають змогу протягом року одержувати кілька
врожаїв, створювати різні умови вирощування, що значно прискорює строки
виведення сортів, стійких проти шкідників, хвороб, бур'янів.
Сорти і регулятори росту
рослин.
Підбір сортів і гібридів
пшениці, ячменю, соняшнику, сої, гречки та інших культур є також альтернативою
застосуванню хімічних регуляторів росту рослин, так званих інгібіторів (що
загальмовують ріст), ретардантів (що уповільнюють ріст), дефоліантів
(знелиствлювачів), десикантів (підсушувачів). Прискорюючи дозрівання соняшнику,
бавовнику, сої або зменшуючи полягання хлібів, вони частково залишаються в
урожаї. Якщо для насінницьких посівів це не має значення, то залишки
хлор-холінхлориду (інгібітору) в соломі хлібів, дебосу (роданистого натрію),
дробпетидизаурону, реглону (диквату), хлорату магнію в кошиках соняшнику і на
поверхні сім'янок свідчать про небажаність використання їх на корм худобі, а
олії - в харчових цілях. Таку олію можна використовувати переважно на технічні
потреби. Альтернативою застосуванню цих речовин можуть бути неполягаючі сорти
хлібів, сорти й гібриди соняшнику, які раніше дозрівають. Їх слід також
висівати в більш ранні строки.
Отже, для ефективного захисту
рослин у сівозміні важливо попередньо добре вивчити (прогнозувати) видовий
склад ентомофагів, фітофагів, бактерій, грибів, насіння бур'янів за допомогою
кваліфікованих спеціалістів - фітопатологів, ентомологів, мікробіологів, ботаніків.
Це дасть змогу намітити реальні заходи захисту рослин, поліпшити навколишнє
природне середовище, знизити до мінімуму застосування хімічних засобів боротьби
з шкідниками, хворобами, бур'янами.
3. РОЗРАХУНКОВА РОБОТА
Визначимо потужність викидів основних
забруднювачів при спалюванні палива на фермерському господарстві
“ВОЛД” :
1) Розраховуємо кількість золи
за формулою:
, (3.1)
де:
- витрата палива (т/год);
- зольність палива (%);
- вміст горючих речовин у викиді
(%);
- частка золи , яка знаходиться у
викиді;
- частка золи, яка затримується у
золоуловлювачах.
Вихідні дані: на фермерському
господарстві
“ВОЛД”
використовується така кількість дизельного палива: 
; для
дизельного палива: 
, 
, 
,
.
.
2) Розраховуємо
масу SO2
за формулою:
, (3.2)
де:
- кількість палива (кг/год)
- частка SO2,
яка міститься у летючій золі;
- вміст сірки у паливі;
- молекулярна маса 
;
- атомна маса .
Вихідних даних: 
, 
3) Кількість оксидів азоту при
спалюванні палива знаходимо за формулою:
, (3.3)
де:
- показник емісії оксидів азоту без
врахування заходів по скороченню викидів (г/ГДж), для вугілля 
;
- ступінь зменшення викидів NOx під
час роботи на низькому завантаженні;
- ефективність первинних заходів
скорочення викидів, при використанні малотоксичних пальників і ступеневої
подачі повітря 
;
- ефективність вторинних заходів;
- коефіцієнт роботи очисних
пристроїв;ККД;
Ступінь зменшення
викидів NOx
розраховуємо за формулою:
, (3.4)
де:
- фактична і номінальна потужність
установки, яку розраховуємо за формулою:
, (3.5)
де:
- паропродуктивність установки;
- проміжний перегрів;
- емпіричний коефіцієнт.
Вихідні дані: 
, 
, 
, 
,
, 
.
Масу оксидів азоту
розраховуємо за формулою:
де:
- теплотворна здатність палива
(МДж/кг), для дизельного палива: 
;
.
4) Кількість
важких металів (As,Hg)
у викидах розраховуємо за формулою:
, (3.7)
де:
- масовий
вміст важких металів у паливі (мг/кг);
- коефіцієнт, який враховує частку
леткої золи;
- коефіцієнт збагачення важкого
металу;
- ступінь вловлювання важких металів
у золоуловлювачах;
- ефективність вловлювання
газоподібного металу;
- частка важкого металу в
газоподібній формі.
Згідно вихідних даних для As і Hg: 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
, 
.
,
.
Масу важких металів
(As,)
розраховуємо за формулою:
, (3.8)
,
.
ВИСНОВКИ
В даній курсовій роботі
охарактеризовано сучасний стан галузі рослинництва в Україні. Показано, що
основною причиною негативного впливу галузі на навколишнє середовище є
використання різних шкідливих пестицидів та добрив.
Крім того, негативний вплив у галузі
рослинництва проявляється у посиленні водної та вітрової ерозії, заболоченні та
осушенні земель. Ці забруднення ведуть до зниження родючості грунтів і їх
продуктивності, погіршення якості вод, атмосфери, завдають шкоди рослинництву і
тваринництву, що тягне за собою зниження якості сільськогосподарської
продукції.
Також в курсовій роботі розглянуто
основні напрямки зменшення впливу галуззі рослинництва на навколишнє
середовища: протиерозійні заходи, запобігання забрудненню добривами,
екологізація захисту рослин та інші.
Екологічні
<#"881679.files/image074.gif">),
¾ масу важких металів (
,
),
¾ масу оксидів азоту (
),
¾ масу сірки (
).
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Клименко
Л. П. Техноекологія: Навчальний посібник. - Сімферополь: Таврія, 2000. - 305 с.
. Білявський
Г. О. Основи екології: теорія і практикум / Г. О.Білявський, Л.І. Бутченко, В.
М. Навроцький - К.: Лібра, 2002. - 352 с.
. О.
І. Зінченко, В. Н. Салатенко, М. А. Білоножко - К.: Аграрна освіта, 2001. - 591
с.
. Гілецький
Й. P. Географія України. Соціально-економічна з основами теорії. - Львів: ВНТЛ,
2001. . - 160 с.
5. Глухов
В.В., Лісочкіна Т.В., Нєкрасова Т.П. Економічні основи екології. - СПб.:
Спеціальна література, 1997. - 303 с.
. Соціально-економічна
географія України / Під редакцією О.І.Шаблія. - Львів: Світ, 1995. - 268 с.
. Хижняк
М.І., Нагорна А.М. Здоров'я людини та екологія. - К.: Знання, 1991. -78 с.
. Лебединський
Ю.П., Склянкін Ю.В, Попов П.І. Ресурсозберігання і екологія. - К.: Видавництво
політичної літератури України, 1990. - 223 с.