Місце ООН та її органів в реалізації норм міжнародного екологічного права
Місце ООН та її органів в реалізації норм міжнародного екологічного права
Резолюція Генеральної Асамблеї ООН "Економічний розвиток і охорона природи" (1962) багато в чому визначила політику ООН та її спеціалізованих установ у галузі охорони навколишнього середовища, але в сучасному розумінні проблема навколишнього середовища була поставлена в ООН на Міжурядовій конференції з проблем біосфери в Парижі в 1968 р. У рамках реалізації рішень цієї конференції була розроблена і прийнята до реалізації одна з найбільших наукових програм екологічних досліджень в рамках ООН − програма ЮНЕСКО "Людина і біосфера". Основне завдання міжурядової міждисциплінарної програми "Людина і біосфера" полягала в розробці наукових основ раціонального використання та збереження ресурсів біосфери в цілому і в окремих типах екосистем.
Широкомасштабна просвітницька діяльність, що здійснюється міжнародною спільнотою вчених в рамках цієї програми, привела до усвідомлення урядами ряду країн того, що подальше нераціональне використання ресурсів планети і забруднення навколишнього середовища являє реальну загрозу людському благополуччю не тільки на національному, регіональному, а й на глобальному рівні. Це послужило спонукальним мотивом проведення в 1972 р. у Стокгольмі Конференції ООН з навколишнього людини середовищі, яка стала історичним етапом у розвитку міжнародних програм за участю майже всіх держав світу.
Підсумкові документи Стокгольмської конференції відбили узгоджену волю міжнародного співтовариства з корінних питань міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища, дали державам можливість використовувати механізм ООН для пошуку вирішення важливих екологічних проблем в різних частинах нашої планети.
Значимість історичних рішень конференції, які хоч і носили рекомендаційний характер, але створили передумови формування комплексу міжнародно-правових норм, що регулюють різні аспекти охорони навколишнього середовища, підтверджує той факт, що день відкриття Стокгольмської конференції − 5 червня був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища.
Створена за рішенням Стокгольмської конференції спеціальна структура ООН − Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) − займається найбільш гострими проблемами глобальної екологічної кризи: зміною клімату, опустелюванням землі, деградацією грунтів, вирубкою лісів, скороченням запасів прісної води, забрудненням океану, скороченням біологічного розмаїття. Одне з починань ЮНЕП - створення всесвітньої системи стеження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Вона складатиметься з наступних підсистем: ІНФОТЕРРА (Глобальна інформаційна мережа, призначена для забезпечення всіх зацікавлених осіб покажчиками джерел інформації з навколишнього середовища); ГСМОС (глобальна система моніторингу навколишнього середовища для координації замірів глобального забруднення); МРПТХВ (Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин для раннього оповіщення про збиток навколишньому середовищу від хімічних забруднень). ІНФОТЕРРА (Інформація про Землю) поки є єдиною, повністю функціонуючої частиною Глобальної системи спостережень.
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) - центральна установа ООН в даній області, що забезпечує комплексний і цілісний підхід до вирішення численних складових загальної проблеми збереження біосфери.
Друга Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку відбулася в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (КОСР-92). Вона проходила на рівні глав держав і урядів 178 країн і стала відповіддю на резолюцію Генеральної асамблеї ООН (1989), що призвала організувати конференцію для вироблення стратегії сталого, екологічно прийнятного розвитку цивілізації.
Документи, прийняті на цій конференції, отримали законодавчий характер (на відміну від рекомендаційного характеру Стокгольмських документів). Відповідно до них кожна держава-учасник конференції повинна була відрегулювати своє національне законодавство відповідно до прийнятої світовою спільнотою концепцією сталого людського розвитку.
Поняття "сталий розвиток" увійшло в лексику світової спільноти в 1987 р. з моменту опублікування доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (МКОСР, або комісії Брундтланд, створеної з ініціативи Генерального секретаря ООН в 1983 г.) "Наше спільне майбутнє", в якому яскраво показана неможливість вирішувати великі екологічні проблеми поза їх зв'язку з соціальними, економічними і політичними проблемами. біосфера екологічний охорона міжнародний
Головними умовами сталого розвитку є:
−пріоритетність якісних показників (якості життя) перед кількісними (чисельністю, споживанням);
− збереження біологічного та культурного різноманіття;
−узгодження природокористування з еволюційної періодичністю природних процесів.
Концепція сталого розвитку була прийнята в якості офіційної позиції ООН (Ріо-де-Жанейро, 1992). Проте поліпшення якості людського життя обмежено можливостями оточуючих екосистем, і стійкість в кінцевому рахунку визначається чисельністю населення Землі і граничними можливостями біосфери.
Модель сталого розвитку світової системи грунтується на кількісному взаємозв'язку між біосферою, людством (країнами світу) і запровадженням механізму глобального управління - центральним завданням міжнародного співробітництва. Таким чином, сталий розвиток людства, світової системи, окремих країн світу - це оптимально керований розвиток на основі вищих досягнень сучасної науки і стійкою біосферою, націлене на збереження і вдосконалення людини.
На Конференції в Ріо-де-Жанейро були поставлені також питання про міжнародний екологічний суд, міжнародний екологічний трибунал, формування "зелених беретів" як сил швидкого реагування на надзвичайні події екологічного характеру.
Таким чином, якщо перша Конференція ООН (1972) поклала початок інтенсивного вивчення взаємодії біосфери і людства, то друга (1992) підбила перші підсумки та прийняла кілька дуже важливих документів. Серед них такі, як "Заява про принципи глобального консенсусу з управління, збереження та сталого розвитку всіх видів лісів", "Конвенція про біологічне різноманіття" і "Порядок денний на XXI століття" - програма, орієнтована на підготовку світової спільноти до вирішення еколого-економічних і соціально-екологічних проблем найближчого майбутнього.
Рішення, прийняті на конференціях, свідчать про те, що характерною особливістю сучасного природокористування є тісний взаємозв'язок національних і міжнаціональних інтересів, пріоритет загальнолюдських цінностей над суто економічними цілями.
Спеціалізовані установи ООН, утворені за секторальним принципом, також включають питання охорони природи в сферу своєї діяльності. Такими спеціалізованими відділеннями ООН є Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Програма розвитку ООН, Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) та ін.