Селекція гладіолусів та лілій
ВСТУП
гладіолус лілія біологічний ботанічний
В нашій країні і закордоном велика увага приділяється розвитку квітникарства, отриманню якісної квіткової продукції. Серед вирощуваних квітів у відкритому ґрунті ведучу роль отримали гладіолуси, як найбільш декоративна квіткова культура. Тривалий час у світі ведучими країнами по вирощуванню нових сортів були США, Англія, Франція, Голландія. Тепер вже і Росія наздоганяє ці країни за кількістю декоративних сортів гладіолуса. Належне місце серед цих країн може посісти і Україна. Тим паче, що всі умови для досягнення цієї мети є. Найкращі селекціонери працюють над створенням нових сортів гладіолусу. Але чимало питань агротехніки, терміну і схем висаджування, вплив біостимуляторів і мікроелементів, зберігання посадкового матеріалу і інші питання недостатньо вивчені. В тому числі і в умовах України.
Вивчення агротехнічних прийомів вирощування гладіолусів на території СНАУ - актуальне питання, що сприятиме розвитку квіткового виробництва в Україні.
Метою даної роботи є дослідження якості квіткової продукції гладіолусів вирощених на території ННВК СНАУ.
Вся дослідна частина була проведена на території студентського містечка СНАУ.
Поставлена мета дослідження передбачала вирішення таких завдань:
1.Вплив мікроелементів на формування декоративних та господарсько-біологічних якостей гладіолусу.
2.Встановити вплив строків і схем висаджування бульбоцибулин на розвиток і формування рослин.
.Проаналізувати вплив температурного режиму перед висаджуванням на розвиток і продуктивність гладіолусів.
.Вивчити міри боротьби зі шкідниками і хворобами.
.Вивчити умови зимового зберігання бульбоцибулин.
.Встановити для вирощування на території СНАУ перспективні сорти гладіолусу.
7. Дати економічну оцінку рекомендованих агротехнічних прийомів.
Обєкт дослідження - особливості агротехніки вирощування гладіолусів на території СНАУ.
Предмет дослідження - вплив агротехнічних заходів та їх взаємодії на декоративні якості і продуктивність гладіолусів.
Методи дослідження. Польовий, візуальний, вимірювально-ваговий, лабораторний, математично-статистичний, розрахунково-порівняльний.
В даній роботі вивчені прийоми, що впливають на формування декоративних якостей і продуктивність гладіолусу. Рекомендовано сорти, що відповідають умовам регіону. Вперше подано схеми і строки висаджування, що найкраще підходять для промислового вирощування гладіолусів. Удосконалено використання мікродобрив, що впливають на збільшення суцвіть, формування бульбоцибулин.
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані як рекомендації щодо вирощування гладіолусів як на присадибних ділянках, так і для вирощування в промислових цілях.
На даний час результати досліджень впроваджуються у виробництво на ПП "Лорд", що спеціалізується на вирощуванні квітів для подальшого їх використання.
Також в даній роботі надається повна інформація щодо досліду, аналізу отриманих результатів, висновків та рекомендацій щодо даної теми.
Особистий внесок автора дипломної роботи полягає в зборі польового матеріалу, проведенні обробки матеріалу досліджень та написанні роботи.
РОЗДІЛ 1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЕЛЕМЕНТИ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ ГЛАДІОЛУСІВ (Огляд літератури)
.1 Історичні дані та походження гладіолусів
Вперше згадування про гладіолус зустрічається в роботі римського письменника Ілінія Старшого (1 ст. до н.е.). Він повідомляв, що при його житті бульбоцибулини гладіолусу знаходили застосування в медицині.
Перша згадка про гладіолуси зустрічається в роботі римського письменника Плінія (I ст. до н.е.). Він пояснює етимологію латинського слова gladius. Воно походить від римського gladius, що в перекладі означає «гострий меч». Більшість ботаніків повязують назва рослини з формою його листя. Проте американець Джон Геріті вказує на той факт, що, оскільки форма листя в сімействі ірисових досить подібна, назва швидше за все пояснюється формою гострого колоса, ніж листя. Латинська назва (Gladiolus) рослини перекладається як «шпажник». Європейські види гладіолуса були описані в роботах ботаніків XVI в. Ботанічний опис роду і багатьох видів дав Карл Лінней у праці «Види рослин» (1753).
На батьківщині гладіолусів, в Африці, ця квітка є символом щастя. Гладіолуси згадуються в старовинних описах, що відносяться ще до початку нашої ери. Цибулини наділяли чудодійною силою, що захищала воїнів в битві, а римські гладіатори носили їх як талісман [32].
В 17-18 ст. гладіолуси використовували як лікарську рослину. Настій з бульбоцибулин та листя застосовували для збільшення кількості молока у годуючої матері, а також для знімання зубної болі. В його листі виявлено велику кількість аскорбінової кислоти. За цим параметром листя гладіолусів не поступається плодам шипшини.
Протягом багатьох століть дослідження гладіолуса зводилися лише до опису деяких дикорослих видів з Середземноморя. Не робилося жодних спроб отримати нові форми. Інтерес до цієї рослини як до декоративного зріс в Європі лише в кінці XVII ст. за часів освоєння Африки. Були введені в культуру багато видів гладіолуса з Південної Африки (в цьому регіоні росте 103 види гладіолуса, з них 71 - ендемічні, тобто властиві тільки даній місцевості). Завдяки інтродукції квітка придбала велику популярність [29].
Перші гібриди гладіолусів отримав англієць Вільям Герберт в 1807 р. Він схрестив кілька дикорослих південноафриканських видів. Появі великоквіткових гладіолусів ми зобовязані гібридам Германа Жозефа Беддінгауза. Один з цих великоквіткових гібридів виявився особливо декоративним і був придбаний видатним квіткарем з Гента Луї ван Хуттом. У каталозі за 1841 р. цей гібрид значився як гладіолус Гентський. Квітки у гібрида кроваво-червоні, на нижніх частках лежить триколірне пляма з поєднання хромово-жовтих, жовтих, пурпурних і зелених тонів. У суцвітті 17-20 квіток, щільно прилеглих один до одного. Майже вся подальша селекційна робота велася з використанням в схрещуваннях гладіолуса Гентського. Поступово у гібридів поліпшувалася форма і забарвлення, збільшувалися розміри квітки, збагачувалася спадкова основа культурного гладіолуса.
Перший гібрид гладіолуса для промислового розведення був отриманий в 1823 році в Англії в результаті схрещування різновиду гладіолуса сумного з одноколірним кремовим забарвленням (G. tristis L. var. Concolor) і гладіолуса кардинальського (G. cardinalis Curt) [24].
Пізніше гібридизацією гладіолуса займалися у Франції, Канаді, США та інших країнах. Найбільшим кроком в селекції сучасних гладіолусів було залучення до схрещування гладіолуса першоцвітних (G. primulinus Baker) і гладіолуса наталійского (G. natalensis Eckl. Reinw.).
Гладіолуси не завжди були такими величними і розкішними, як сьогодні. Тільки в кінці 15 ст. дикі види гладіолуса починають вирощувати в ботанічних і декоративних садах. Тоді ще не займались виведенням гібридів і основну увагу приділяли відбору найбільш інтенсивних природніх екземплярів.
А.Н. Кундерд в США в 1907 р. вивів перший сорт з гофрованими квітками. Зараз така особливість відрізняє багато сортів.
Гладіолус широко розповсюджений в квітникарстві багатьох країн світу і входить до числа пяти ведучих зрізуваних квіткових культур. В США він займає четверте місце після хризантеми, троянди і гвоздики; в Канаді - сьоме місце [15].
Селекція гладіолусу і промислове вирощування посадкового матеріалу зосереджено в Голандії, Германії, Франції, Англії, Польщі, Румунії, Болгарії. З цих країн, зокрема Нідерланди, Франція, Болгарія, велика кількість бульбоцибулин гладіолусу вивозиться до інших країн, В Нідерландах площа насаджень гладіолусу складає 20% всієї площі, що займають цибулинні.
В Україні гладіолус вирощують у відкритому ґрунті. Це улюблена рослина мільйонів квітникарів. І останнього десятиріччя значно збільшились площі промислового вирощування цієї рослини як для виробництва зрізаних квітів, так і для вирощування посадкового матеріалу [12].
Гладіолус дуже швидко отримав визнання і широке розповсюдження завдяки тому, що літнє вирощування у відкритому ґрунті і зимове зберігання бульбоцибулин у теплому приміщенні дозволяють використовувати його практично в усіх кліматичних зонах земної кулі. Навіть за північним полярним колом вдається вирощувати гладіолус в літніх блочних теплицях за умови завчасного їх проростання [28].
.2 Ботанічні та біологічні особливості гладіолусів
Гладіолус (Gladiolus), шпажник, рід багаторічних бульбоцибулинних рослин родини ірисових. Гладіолус відноситься до сімейства півникових, порядку лілієцвітних, класу однодольних. Рід гладіолус налічує близько 180 видів.
Стебло прямостояче, без відгалужень, рідше з відгалуженнями, висота 25-220 см. Листки лінійно-мечеподібні, зелені чи блакитнувато-зелені.
Суцвіття - колос, одно- чи двосторонній. Квітка воронковидна, із шістьма неоднаковими частками оцвітини, різноманітного забарвлення (білого, жовтого, жовтогарячого, вогняно-червоного, бузкового і фіолетово-синього кольору).
Бульбоцибулина являє собою дуже розвинуту нижню частину стебла, покриту 4-7 лусочками, у пазухах яких розміщуються бруньки; у процесі росту стебла і листків вона виснажується і заміщається 1-4 новими великими і 20-300 дрібними (дитинками) бульбоцибулинами [1].
Рис. 1.1. Схема будови рослини гладіолусу
Гладіолус - багаторічна, трав'яниста, не зимуюча у відкритому грунті, бульбоцибульна рослина, що відноситься до групи геофітів. Особливістю цієї групи рослин є утворення спеціальних підземних запасаючих органів. Надземні органи гладіолусів розвиваються у міру настання сприятливих для зростання і розвитку умов. У садових гібридних гладіолусів цей період наступає навесні і триває до настання низьких температур. До моменту настання несприятливих умов, тобто похолодання, рослини відцвітають, встигають сформувати бульбоцибулини та бульбобруньки і закінчують вегетацію. Після цього листя, стебла і коріння відмирають, а бульбоцибулини продовжують існувати за рахунок накопичених живильних речовин.
Вегетація у гладіолусів починається з появи сходів. До осені із-за раннього настання заморозків рослини не встигають закінчити розвиток. Надземна частина їх гине.
Період від сходів до цвітіння у різних сортів неоднаковий. Для проходження всього циклу розвитку теплолюбивому гладіолусу необхідна певна сума ефективних температур.
При недоліку тепла тривалість окремих фаз збільшується, терміни їх стають пізнішими, в результаті середні, а тим більше пізні сорти не завжди встигають зацвісти. А в тепле літо квітнуть навіть пізні сорти.
Під час надземного розвитку рослин найбільш тривалий період - зростання листя. Для нього потрібний 50-60 у ранніх і до 90 днів у пізніх сортів, тобто більше 50% всій вегетації [3].
Першим розвивається трубчасте низове листя, що захищає проросток під час просування його в грунті. Низове листя розривається побігом, що росте, і відмирає, лише верхній шар зберігається до дозрівання бульбоцибулин. Підсихаючи, він утворює її зовнішню оболонку. Все низове листя не піднімається вище за рівень землі. У їх пазухах утворюються коріння другого ярусу і зачатки бульбобруньок (діток).
Головна квіткова стрілка гладіолуса розвивається в пазусі верхнього асимілюючого листа. Після появи перших сходів і до утворення двох справжніх листків посилено розвивається коріння. Вони у гладіолусів білі, товсті.
У підстави низового листя вже помітно потовщення - майбутня заміщаюча бульбоцибулина, яка посилено росте після утворення 2-3 справжніх листків. У її підстави з'являються зачатки корінців другого ярусу, що живлять молоду бульбоцибулину. Вони коротші за коріння першого ярусу. Перші 1-2 корені товсті, у них немає розгалужень.
У фазі четвертого листа утворюється мішкоподібне вирощування, усередині якого закладаються майбутні бульбобруньки. При розвитку 5-6 листків дітки розривають покрив і виходять на поверхню бульбоцибулин. При розвитку 8-9, а у деяких сортів 10 листка починають висуватися суцвіття. Через 3-5 днів вони повністю виходять з-під листя і бутони забарвлюються. Пелюстки набувають характерного для сорту кольору ще в ту пору, коли квітка глибоко сидить в своїх обгортках [8].
Через декілька днів після висунення суцвіття при теплій сонячній погоді квітки розкриваються. Бутони розпускаються поступово, від низу до верху. Вони з'являються в середньому через 70-80 днів після посадки або через 50-60 днів від появи сходів. У пізніх сортів - через 90-100 днів після посадки, або через 70-80 днів після сходів. Потім ще через 15-20 днів розпускаються квітки. При прохолодній дощовій погоді у пізніх сортів цвітіння наступає пізніше або взагалі може не наступити. Темп розвитку рослини в межах одного сорту залежить від розміру висадженої бульбоцибулини [26].
.3 Сортові ознаки гладіолуса
Існують основні ознаки, що дозволяють відрізнити один сорт гладіолуса від іншого або виділити з гібридних сіянців нові сорти. Такими ознаками у гладіолуса є: висота рослини, довжина колоса, загальна кількість бутонів в колосі, число розкритих квіток, діаметр, форма квітки, його забарвлення, форма і забарвлення плями, характер розташування квіток у колосі, щільність і гофрованість пелюсток, співвідношення довжини тичинок і маточки, їх забарвлення, терміни цвітіння, коефіцієнт розмноження, стійкість до хвороб в грунті і при зберіганні, ступінь декоративності та інше.
Висота рослини говорить багато про що. Найчастіше від неї залежать міцність і товщина колоса, розміри квітки, довжина і ширина листя. Вимірюється висота від рівня грунту до вершини колоса. У більшості сортів вона варіює в межах 130-160 см. Підземна частина (бульбоцибулина і частина стебла) займає всього 7-12 см і не враховується. Порівнювати висоту рослин справедливо тільки в однакових умовах зростання, так як в різних грунтових і кліматичних умовах навіть один і той самий сорт проявляє себе по-різному. На висоту і потужність всієї рослини впливає догляд, правильна агротехніка.
Довжина колоса також має значення. Вона не завжди залежить від висоти рослини. Вимірюється довжина колоса від заснування першого квітки до вершини останнього. При визначенні сортів важливе значення відводять міцності колоса і його товщині.
Кількість бутонів в колосі коливається в основному в межах 19-23. Проте основним критерієм є кількість розкритих квіток, а також забарвлених бутонів. У різних сортів їх число може відрізнятися. Число розкритих квіток У найбільш декоративних сортів досягає 10-12.
Розмір квітки також важливий при визначенні сортової приналежності. Цей показник вимірюється між самими віддаленими кінчиками пелюсток. При вимірі ні в якому разі не можна розсовувати квітку і натискати на пелюстки. Розмір квітки залежить від його положення в колосі. Найбільший - нижній, на ньому й проводять вимірювання. До верхівці суцвіття розміри квіток зменшуються, причому в одних сортів це відбувається різко, а в інших - поступово. Деякі сорти мають безліч великих, майже однакових квіток, а є такі, у яких 1-3 нижніх квітки великі, а інші поступово зменшуються в розмірах до вершини [22].
Тип квітки. Під цим поняттям маються на увазі не зовнішні обриси квітки, як, наприклад, у лілій, нарцисів і тюльпанів, а розташування пелюсток внутрішнього кола оцвітини. Підстава трикутника, утвореного пелюстками внутрішнього кола, знаходиться внизу. У такому випадку говорять про прямі типи квітки - гандавензіс. Квітка зворотного типу (Едель) - підставою вгору, а кутом вниз. Змішаний варіант, коли різні квіти в одному колосі мають і прямий і зворотний тип, зустрічається досить часто у різних сортів гладіолуса.
Забарвлення квітки - один з найголовніших ознак відмінності сортів. У гладіолуса забарвлення квітки досить різноманітне. За цією ознакою гладіолуси практично немає рівних. Його забарвлення варіює від чисто-білої, зеленої, жовтої до голубуватих і коричневих відтінків, вона буває також червоної, помаранчевої, лососевої, рожевого, малинового, бордового, бузкового і фіолетового.
Наявність та фарбування плями на нижніх пелюстках внутрішнього кола служить дуже важливою ознакою розрізнення сортів. Пляма займає, як правило, 1/2 або 2/3 пелюстки (пелюсток). Плями бувають у вигляді стрілки, приймають овальну або округлу форму. Буває, що забарвлення квітки і плями різко контрастують, що надає суцвіттям особливу декоративність.
Розташування квіток у колосі (тип суцвіття). Воно буває однорядним, дворядним (коли через квітки можна провести дві паралельні осі), черговим, двостороннім і спіральним. Дворядне і чергове розташування квіток зустрічається частіше однорядного і є більш декоративною. Двостороннє розташування, при якому квітки знаходяться в двох протилежних площинах, а також спіральне, коли таких площин безліч, зустрічаються набагато рідше. Вони мають меншу цінність у звязку з тим, що гладіолуси гірше виглядають як експонати на виставках, мають мінімальний попит на ринку. Іноді буває, що все суцвіття розташоване в одній площині, а лише одна квітка повернуть. Це безумовно портітдекоратівность сорту [36].
Щільність і гофрованість пелюсток. Ці ознаки дуже важливі при оцінці декоративності. Встановлено, що більш товсті пелюстки менше страждають від посухи, довше не вянуть, краще виглядають. В даний час до гофрованість пелюсток предявляються високі вимоги. Зараз на супергофрірованние сорти ринковий попит максимальний.
Співвідношення довжини тичинок і маточки. Тичинки бувають коротше, рівної довжини або в основному довше маточки. Ознаками відмінності сортів іноді є і забарвлення тичинкових ниток, пиляків, маточки і його рильця. Форма розлучень в горлі квітки, тобто біля основи пелюсток (їх забарвлення в основному бордова або малинова), теж допомагає розрізняти різні сорти [23].
.4 Основні фази розвитку гладіолусів
Гладіолус проходить наступні фази розвитку, етапи органогенезу і формування елементів продуктивності, які наведені в таблиці 1.1.
Таблиця 1.1 Фази розвитку, етапи органогенезу і формування елементів продуктивності гладіолусів
Фази розвиткуЕтапи органогенезуЕлементи продуктивностіПроростання насіння1 - диференціація і ріст зародкових органівПольова схожістьСходи2 - диференціація конуса наростання на зародкові вузли стебла, формування листкових зародківГабітус рослини(висота, кількість листків)Вихід третього бульбового листка із пазухи другого3 - диференціація головної осі зародкового суцвіття; конус наростання видовжується і ділиться на сегменти зародкової осі суцвіттяКількість квіток в суцвіттіТретій бульбовий листок4 - формування лопастей суцвіття, зародкових гілочок суцвіття і колосових бугорківКількість квіток і елементів в квіткахЧетвертий-пятий бульбовий листки5 - утворення і диференціація органів рослини (тичинок, маточки) і покривних органів квітки (чашечки)Розмір і форма квіткиШостий-восьмий бульбові листки6 - повне формування суцвіття і квітки, формування пилкових мішечків і завязі маточки; проходить процес макро-і мікроспорогенезРозмір квіток і їх покривних органів. Розмір чашечокПоява колосу7 - формування пилку і сімяпочок, ріст суцвіття; проходить макро- і гаметогенезДовжина і щільність суцвіття. Довжина трубки віночкаБутонізація-початок цвітіння. Початок формування бульбобруньок8 - з авершення процесів формування органів суцвіття і квіткиФертильність, потенційність насіннєвої продуктивності, кількість бульбобруньокЦвітіння9 - запліднення, утворення зиготи, плодоношенняНасіннєва продуктивністьВідцвітання перших квіток10 - формування плоду і насіння; диференціація органів насінняРозміри плоду і насінняЗакінчення цвітіння. Наливання насіння11 - накопичення і перетворення поживних речовин в плодах і насінніМаса насіння. Розмір бульбобруньокЗавершення дозрівання плоду і насіння12 - перетворення поживних речовин в запасні речовини насінняРеальна насіннєва продуктивність. Схожість насіння
Таким чином, динаміка органоутворення у гладіолусу і спостереження в період вегетації дозволяють заздалегідь зясувати несприятливі дії на рослину метеорологічних факторів, нестачу мінерального живлення. Це дає можливість вчасно застосовувати агротехнічні прийоми, що оптимізуватимуть умови вирощування гладіолусів. Тому що потенційні можливості рослини виявляються лише в оптимальних умовах вирощування, необхідних для проходження того чи іншого етапу життєвого циклу [35].
Систематичні спостереження за розвитком і ростом, формуванням органів рослин дозволяють дуже рано визначити потенційну продуктивність гладіолусів (кількість листя, число закладених суцвіть, кількість квітів в колосі і т.п.). Так, уповільнення темпів розвитку при відхиленні умов росту від оптимуму сприяє формуванню більшої кількості окремих органів чи частин рослин. Таке уповільнення може бути зумовлене зниженням температури, підвищеною вологістю ґрунту, нестачею мінерального живлення та іншими факторами. Причому той чи інший фактор може викликати збільшення числа органів відповідно тому, на якому етапі була затримка в розвитку. Наприклад, в прохолодну погоду збільшується тривалість фаз розвитку, при яких відбувається формування суцвіть (3-4 етапи органогенезу), що сприяє формуванню більшого колосу і крупніших квітів. Якщо затримка в розвитку відбудеться на 7 етапі органогенезу (фаза 8 листка-поява колосу), коли триває підсиленний ріст трубки віночка, то у квітів будуть довгі трубки, що випадатимуть з чашечок. Уповільнення темпів розвитку на 10-12 етапах органогенезу збільшує кількість і розміри насінин в плодах.
Дефіцит вологи, висока температура, низька забезпеченість рослин елементами мінерального живлення можуть визвати прискорення в темпах проходження окремих етапів і зниження інтенсивності процесів росту. В результаті зменшується кількість окремих органів у рослин. Треба відмітити, що зниження інтенсивності росту при прискоренні розвитку на всіх етапах органогенезу призводить до формування карликовості. В залежності від того, на яких етапах погіршились умови вирощування гладіолусу, зменшується або кількість листя, або розміри суцвіть, або число квітів і плодів [34].
При вирощуванні рослин в найбільшій мірі піддаються регулюванню водний режим і режим живлення. З допомогою підживлень і поливів на певних етапах можна певним чином вплинути на якість суцвіть гладіолусу. Так, наприклад, негативний вплив дефіциту вологи можна зменшити внесенням мінеральних добрив (підживлень) в кінці 3-на початку 4 етапу органогенезу (фаза 3 справжнього листка). Внесення мікроелементів і фосфору у фазі 6 справжнього листка і появи суцвіть в в значній мірі знижує негативний вплив нестачі вологи в ґрунті [37].
.5 Технологія вирощування гладіолусів
Вибір ділянки і підготовка ґрунту. При вирощуванні гладіолусів дуже важливо правильно вибрати ділянку. Посадковий матеріал (клубнецибулини і дітки гладіолуса) необхідно висаджувати на добре освітлених і прогрітих ділянках, орієнтованих на південний схід, південь або південний захід, які протягом попередніх чотирьох-пяти років не займали цією культурою.
Непридатні для розміщення посадок гладіолуса ділянки, розташовані в низинах і позбавлені регулярного обміну повітря, а також з високим рівнем грунтових вод.
Ні в якому разі не можна використовувати (без попереднього осушення) заболоченні ділянки - грунти, на яких довго застоюється вода, як відомо, не забезпечують постійного надходження повітря до кореневої системи, яка в такому випадку починає відмирати.
Небажані для культури гладіолуса ділянки, що мають великий ухил. У дощовий період на ділянках з більшим ухилом місцевості або з наявністю невеликих знижень спостерігається вимивання клубнецибулин і діток.
Особливу увагу при розміщенні гладіолусів потрібно приділяти расположенню ділянки по відношенню до вітрозахисним насадженням.
Гладіолус є однією з найбільш світлолюбних культур [38].
Гладіолуси добре ростуть і розкішно квітнуть на будь-яких окультурених, аерованих ґрунтах. Ця квіткова культура дуже чутлива до освітлення, тому місце для посадки вибирають відкрите, сонячне, не затемнене високими деревами, але захищене від прямих вітрів, щоб уникнути скривлення суцвіть за рахунок великих оцвітин.
Яскраве освітлення сприяє більш ранньому і повноцінному цвітінню, зростає стійкість до захворювань, впливає на інтенсивність забарвлення.
Ділянку для посадки підбирають достатньо високу. Вона не повинна затоплюватись талими водами. На поверхні грунту не повинна застоюватись вода, якщо пройшов сильний дощ. Навіть короткочасне затоплення посадок гладіолусів водою вельми негативно дається взнаки на їх розвиток. При довготривалому затопленні посадки можуть загинути. Неприпустимо, щоб рівень ґрунтових вод на ділянці був вищим 0,7 м [7].
Важливо, щоб грунт мав повітряно- і вологопроникну структуру. Кислотність грунту коливається в широкому діапазоні рН 5.0-8.0. Однак, оптимальними для вирощування гладіолусів є грунти зі слабокислою реакцією рН 6,0-6,5. Грунт необхідний високогумусований [11].
Найкращими попередниками для гладіолусів є такі культури: суниці, часник, цибуля, томати, картопля, бобові; із квіткових культур: цинія, тагетес, жоржини, тобто культури, що не мають з гладіолусами спільних захворювань. Щоб уникнути погрози пошкоджень дротяником, небажано гладіолуси висаджувати після моркви і інших коренеплодів. Нераціонально розміщувати рослини сімейства хрестоцвітих поряд з посадками гладіолусів. Це повязано з тим, що хрестоцвітні в період цвітіння приваблюють трипсів.
На попереднє місце вирощування гладіолус слід повертати не раніше як через 4-5 років.
В господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні квітів, потрібні наступні сівозміни, наприклад, семипільна з наступними культурами: 1 - пар; 2 - гладіолуси; 3 - тюльпани (посадка); 4 - тюльпани (викопування) або кореневищні багаторічники (посів); 5 - кореневищні багаторічники 1 року; 6 - кореневищні багаторічники 3 року [9].
Восени ділянку, призначену для посадки гладіолусів, ретельно обробляють: видаляють буряни, кореневища. Перекопують на глибину 25-30 см. Якщо є можливість - переорюють. Якщо грунт кислий- вносять вапно. Доза його залежить від величини рН і типу грунту.
Восени можна вносити фосфорні (50 г подвійного суперфосфату або 100 г суперфосфату на 1 м2) і хлормісткі калійні добрива (30-40 г хлористого калію чи калійної солі 40-50 г/м2).
При використанні мінеральних добрив бажано, щоб відношення між основними елементами мінерального живлення було наступним: N1:K1,75: P1,5.
Навесні для середньозабезпечених поживними речовинами грунтах перед оранкою вносять азотні добрива (аміачна селітра 30-40 г/м2), калійні добрива (сульфат калія 15-20 г/м2) і фосфорні (суперфосфат 30-35 г/м2). Глибина весінньої оранки на 10 см менше осінньої [10].
Посадка гладіолусів. Важливою частиною технології, яка впливає на строки і якість цвітіння, є підготовка посадкового матеріалу. За два-три тижні до посадки бульбоцибулини дістають зі сховища. Обережно, щоб не пошкодити ростки, їх очищують від криючих лусочок. Хворі бульбоцибулини відбраковують. Перед посадкою бульбоцибулини замачують в розчині марганцевокислого калію 0.4-0.5% (4-5 г/л води) на 1-4 години. Така обробка сприяє зростанню стійкості гладіолуса до грибкових захворювань, прискорює цвітіння, збільшує вагу заміщаючих бульбоцибулин.
Строки посадки гладіолусів залежать від кліматичних особливостей і навіть мікроклімату району. Приблизні строки посадки 2-3 декада квітня. Кінець посадок 15-20 травня. Більш точні строки визначають по температурі ґрунту. До висаджування бульбоцибулин гладіолусів приступають тоді, коли ґрунт на глибині 10-12 см прогріється до 8-10оС [2].
Глибина посадки коливається від 4 до 15 см і залежить від розмірів бульбоцибулин і механічного складу ґрунту. Найкращим способом вважається висаджування на глибину 5-7 см з наступним обгортанням і доведенням глибини розташування бульбоцибулини до оптимальної.
Густота посадки залежить перш за все від сортових особливостей, метеорологічних умов району вирощування культури, родючості ґрунту ділянки, прийнятої схеми посадки.
Відстань між рядами для середньопізніх сортів до 25 см, а між рослинами в рядку 18-20 см. Взагалі, великоквіткові гладіолуси висаджують не більше 40 штук бульбоцибулин 1 розбору на 1 м2. Найбільш сильні пізні сорти потребують для свого нормального розвитку ще більших площей живлення [13].
Догляд за посадками. Успіх отримання гарних суцвіть і високоякісного посадкового матеріалу в значній мірі залежить від догляду за посадками гладіолусів в період вегетації. Основні технологічні прийоми по догляду містять в собі своєчасне проведення прополювань, рихлень, поливів, підживлень, видалень захворівших рослин, захисні заходи по боротьбі зі шкідниками і хворобами.
Перші сходи гладіолусів зявляються на 10-15 день після посадки. Після появлення сходів ґрунт можна мульчувати торфом, торфокомпостом, перегноєм, мілкоподрібненою соломою, корою, хвоєю сосни слоєм 2-3 см. Цей захід знижує випаровуваність, покращує аерацію ґрунту і зменшує кількість бурянів [16].
Гладіолуси вибагливі до наявності ґрунтової вологи і особливо чуттєві до її нестачі в період формування суцвіття і другого ярусу коренів, тобто в фазу третього-пятого листка і в період бутонізації. Нестача вологи в цей період призводить до деформації суцвіття, слабкому розвитку кореневої системи і заміщаючої бульбоцибулини. Поливати слід теплою водою, враховуючи глибину залягання кореневої системи. Поливи повинні бути рясними (не менше 10-15 л/м2), до зволоження ґрунту на глибину 25-30 см. Поверхневий полив викликає лише пригнічення рослин. Ґрунт після кожного поливу чи дощу необхідно рихлити на глибину до 4-5 см, суміщаючи рихлення з прополюванням і обгортанням. Крізь ущільнений грунт до коренів погано надходить кисень, в результаті бульбоцибулини погано визрівають.
Насадження гладіолусів повинні бути чистими від бурянів. Буряни не тільки конкурують з гладіолусами в споживанні елементів мінерального живлення, але й перешкоджають вентиляції посадок, стимулюючи появлення шкідників і збудників хвороб [11].
Протягом всього періоду вегетації гладіолусів проводять огляд насаджень і відбраковування захворівши рослин. Захворівші рослини необхідно видалити з прилягаючим комом землі за межі ділянки і знищити.
В різні фази розвитку рослини гладіолусів споживання поживних речовин змінюється. Забезпечити рослину елементами мінерального живлення можна за допомогою підживлень. Це не тільки підвищує кількість бутонів в суцвітті, але й збільшує розміри квітки, суцвіття і всієї рослини.
В початковій фазі розвитку рослини особливо азоту, котрий сприяє утворенню білкових сполук, а його нестача призводить до затримання росту і слабкому цвітінню. Забарвлення листя при нестачі азоту блідо-зелене. Однак, надлишок азоту також призводить до негативних наслідків: рослини мають сильний ріст, інтенсивне темно-зелене забарвлення листя, але цвітіння затримується. У гладіолусів надлишок азоту може призвести до затримання цвітіння і зниженню стійкості до грибкових захворювань. Інтенсивне споживання азоту у гладіолуса в основному співпадає з появленням першого справжнього листка - першим періодом розвитку рослини.
Фосфор є елементом, необхідним для росту рослин, так як забезпечує вуглеводородний обмін, прискорює визрівання рослин і сприяє гарному цвітінню. Нестача фосфору виявляється в затриманні росту рослин. Невелика потреба у фосфорі у гладіолусу співпадає з появленням 5-6 справжніх листочків і початком бутонізації, тобто підготовкою рослини до цвітіння і продовжується до моменту цвітіння [24].
Калій сприяє обміну речовин і утворенню вуглеводів в рослині, підвищує холодостійкість і опір хворобам. Нестача калію погіршує надходження пластичних речовин в бульбоцибулину. Найбільша потреба в калії припадає на бутонізацію і цвітіння - третій період розвитку.
Отже, потреба в тих чи інших поживних речовинах змінюється під час розвитку гладіолуса.
Перше підживлення - азотне, вноситься у фазі появи 2-3 справжніх листочків.
Друге підживлення - азотно-калійно-фосфорне проводять в фазі появи 5-6 справжніх листочків.
На ґрунтах, які багаті органічними речовинами, азот необхідно виключити і обмежитися фосфорно-калійними добривами.
Третє підживлення - калійно-фосфорне проводять в фазі початку бутонізації або трохи раніше при появі суцвіття. Воно забезпечує добре цвітіння і краще утворення бульбоцибулин.
Підживлення мінеральним добривом найвигідніше вносити в рідкому вигляді, розчинивши їх у воді. Рідкі підживлення забезпечують надходження розчинених речовин безпосередньо до кореневої системи і тому діють більш ефективно і швидко, ніж сухе підживлення, що вносять на поверхню ґрунту. Підвищити дію рідких підживлень можна ще більше, якщо зазначену кількість мінеральних добрив розділити на дві частини і вносити їх в два прийоми з інтервалом 6-7 днів. Для запобігання опіків до і після внесення рідких підживлень рослини треба полити водою, що одночасно буде сприяти кращому проникненню мінеральних речовин до кореневої системи.
Некореневе підживлення, тобто обприскування листя розчином мінеральних речовин, підвищує декоративні якості гладіолусів, прискорює їх цвітіння, збільшує розмір бульбоцибулин. А у випадку використання перманганата калію, прискорюється цвітіння і є, в деякому сенсі, засобом боротьби з хворобами. Особливо добре діють на гладіолуси некореневі підживлення борною кислотою (0,1-0,2 г) і перманганатом калію (0,15%).
Некореневі підживлення проводять за допомогою механічних чи ручних обприскувачів, в похмуру погоду чи ввечері, щоб довше затримати добриво на листях. Враховуючи вертикальне розташування листового апарату гладіолуса, обприскування необхідно робити таким чином, щоб рідина потрапляла на обидва боки листка.
До системи заходів по догляду за посадками гладіолусу входять профілактичні обприскування з ціллю попередження захворювань і пошкоджень рослин шкідниками. Через кожні 15-20 днів починаючи з появи 3-4 листків, проводять обприскування рослин і полив грунту під ними рідкими препаратами. За вегетацію роблять 5-7 обприскувань [12].
Рослини гладіолусу необхідно підвязувати. Для цього використовують натягнутий вздовж рядків дріт чи шпагат.
Високе обгортання рослин може частково замінити підвязування. Обгортати слід вже у фазі 4-5 справжніх листочків на висоту до 10 см. Якщо передбачають примінити обгортання, то посадку краще робити однорядковою. Обгортання не тільки сприяє більшій стійкості рослин і запобігає від вилягання, але й забезпечує кращий прогрів ґрунту під кореневою системою, одночасно створюючи умови для кращого проникнення в ґрунт підживлень і вологи під час поливу.
При зрізанні суцвіть на стеблі залишають 3-4 листи для кращого розвитку бульбоцибулини [23].
Збирання. Час викопування гладіолусів визначається кліматичними умовами місця їх вирощування, строками посадки і сортовими особливостями. Звичайно, викопування починають з другої декади вересня до початку заморозків. Для доброго визрівання бульбоцибулин і бульбобруньок необхідно 35-45 днів після цвітіння, однак не завжди можна витримати ці строки, особливо для пізньоквітучих сортів. Тим не менш, при вірних умовах зберігання викопані і в більш ранні строки бульбоцибулини добре зимують. У визрівших бульбоцибулин покривні лусочки кореневі, дитинка, вкрита міцною темною лусочкою, легко відокремлюється від материнської бульбоцибулини.
Викопування краще проводити в суху погоду. Першими викопують ранні сорти, останніми - посадки із дитинок і мілких бульбоцибулин. Також першими слід викопувати темнозабарвлені сорти (вишнево-червоні, фіолетові) і лавандово-блакитні, оскільки вони раніше втрачають природній імунітет до грибкових захворювань і передзбиральний період можуть доволі сильно пошкоджуватись ними.
Викопують посадковий матеріал лопатою чи вилами з пласкими зубцями. Викопані бульбоцибулини обережно звільняють від ґрунту, при цьому збирають добре відокремлюючихся діток. Хворі рослини відбраковують і знищують. Стебло зрізують, залишаючи у бульбоцибулини невеликий пеньок (0,5-1 см). Корені обрізають, що сприяє скороченню строку просушування бульбоцибулини. Одночасно з коренями видаляють і стару материнську бульбоцибулину, котра дуже часто слугує джерелом інфекції. Якщо материнська бульбоцибулина відразу не видалена, то вона дуже легко видаляється після просушування тривалістю 7-10 днів, коли між заміщаючою і материнською бульбоцибулинами утвориться корковий слой.
Після видалення стебла і коренів бульбоцибулини необхідно ретельно вимити від ґрунту і провести дезінфікування в розчині перманганата калію (5-10 г/л) на 20-25 хвилин. Просушування необхідно починати якомога швидше. Бульбоцибулини розкладають в мішочки і на протязі 1-3 днів підсушують на відкритому повітрі. Після цього їх переносять в тепле приміщення і на протязі 15 днів ведуть сушку при температурі 25-30оС. Потім на протязі 30-35 днів досушують при температурі 20-22оС. Підготовлені до зберігання бульбоцибулини повинні мати вологість 13-14% [30].
Зберігання. Зимове зберігання проводиться в сухих погрібах при температурі 3-8оС і відносній вологості повітря 60-70%. При такій же температурі зберігають і дитинок. Неможна допускати зниження температури нижче +2оС. На протязі зберігання необхідно регулярно передивлятись і відбраковувати хворі бульбоцибулини. За 15-20 днів до посадки температуру в сховищі піднімають до 12-15оС. Це сприятиме процесам підготовки бульбоцибулин до проростання наземних органів.
РОЗДІЛ 2. ОБЄКТ, ПРЕДМЕТ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
.1 Обєкт та предмет дослідження
Відомо, що успішне вирощування гладіолусів в різних грунтово-кліматичних умовах може базуватись лише на знаннях особливостей його індивідуального росту і розвитку. Враховуючи ці особливості, слід правильно проводити агротехнічні заходи тоді, коли рослини гладіолусів більш за все потребують їх, і тим самим активно впливати на якість суцвіть і кількість бульбобруньок і насіння.
Можливість своєчасно використати агротехнічні прийоми, що оптимізують умови вирощування гладіолусів і є головною задачею всіх, хто займається вирощуванням цих квітів.
Отже, обєкт дослідження - особливості агротехніки вирощування гладіолусів на території СНАУ.
Предмет дослідження - вплив агротехнічних заходів та їх взаємодії на декоративні якості і продуктивність гладіолусів.
При вирощуванні гладіолусів догляд за ними полягає не тільки в поливі і підгодівлі. Довгі квітконоси великоквіткових сортів вимагають підв'язки. Їх прив'язують до колів на 6 см нижче квітконосів. Так само догляд полягає в розпушуванні ґрунту та видаленні бур'янів.
Остання чверть століття характеризується в селекції гладіолуса значним підйомом, що виразилося не тільки в збільшенні кількості сортів, але й у значному поліпшенні їх якості, у появі нових форм. Основним напрямом селекції гладіолуса в даний час є виведення декоративних сортів виставкового типу з довгим суцвіттям, що складається з 22-25 квіток, з великим числом одночасно відкритих і з квітками яскравою чистої забарвлення, гарної форми [9].
Характеристика використаних сортів
Рис. 2.1. Загальний вигляд суцвіть гладіолусу сорту Соврін
500 Соврін (Sovereign) , 1983, СР, Вінцент (США)
Могутній білосніжний гладіолус із сильногофрованими квітами. Суцвіття дворядне, пірамідальне. В колосі 23 бутони, одночасно відкриває до 10 квітів. Розмножується добре. Середньої стійкості до хвороб. Переможець і призер виставок [31].
Рис. 2.2. Загальний вигляд суцвіть гладіолусу сорту Професор Паролек
Професор Паролек, 1988, С, Вериньш (Латвія)
Триколірний гладіолус: темно-помаранчевий з золотистим центром і червоним напиленням в середині. Добре гофрований. В колосі 22-24 бутони, одночасно відкриває 8-10 квітів. Висота150 см. Добре розмножується. Переможець і призер у Москві і Ризі [14].
Рис. 2.3. Загальний вид суцвіть гладіолусу сорту Любовний напіток
Любовний напіток, 1994, СР, Дибов (Москва)
Ніжно-рожевий з білою плямою. Суцвіття дворядне, із 21-22 бутонів, одночасно відкрито 8-9 квітів. Квіти сильногофровані. Сорт середньорослий. Добре розмножується. Середньостійкий до хвороб. За красою може із змагатись із сортом Контесса. Недолік: нижня квітка повернута в зворотній бік. Дипломант виставок. В групі кращих рожевих [11].
Рис. 2.4. Загальний вид суцвіть гладіолусу сорту Маліка
545 Маліка, 1984, С, Громов (Москва)
Яскравий рожево-малиновий, на нижній пелюсткі оксамитова темно-малинова пляма. Суцвіття струнке, високе. В колосі 21-23 бутони, одночасно відкриває 8-9 квітів. Висота рослин 160 см. Призер багатьох виставок. Чудовий сорт для зрізування і виставок [12].
Рис. 2.5. Загальний вид суцвіть гладіолусу сорту Папарчіо Зієдас
Рис. 2.6. Загальний вид суцвіть гладіолусу сорту Град Кітеж
Рис. 2.7. Загальний вид суцвіть гладіолусу сорту Шоколадниця
Папарчіо Зієдас (Paparcio Ziedas), 1991, СР, Циплияускас (Литва)
Ніжно-бузково-рожевий з великими, майже на всю нижню пелюстку біло-кремовою плямою. Сильногофрований. В суцвітті 21-23 бутони, одночасно відкрито 8-9 квітів. Висота рослини 150 см. Добре розмножується. Стійкість до хвороб середня. Призер і дипломант виставок [15].
Град Кітеж, 1994, Р, Дибов (Москва)
Забарвлення квітів яскраво-бузкове. Внутрішні пелюстки ніжно-бузкові з салатовою каймою і зеленкуватою плямою на нижньому пелюстку. Сильногофрований. Суцвіття із 22 бутонів. одночасно відкрито 8-9 квітів. Висота рослини 150 см. Добре розмножується. Стійкий до хвороб [31].
Шоколадниця, 1981, С, Євдокімов (Москва)
Граціозний, витончено-гофрований, кольору какао з молоком. На нижньому пелюстку біла пляма в помаранчево-червоному ореолі. В колосі 22 бутони, одночасно відкриває 8 квітів. Висота рослини 150 см. Розмножується середньо. Переможець і призер багатьох виставок. За опитуванням кращий димчатий сорт [11].
.2 Умови проведення досліджень
ННВК СНАУ розташований у лісостеповій частині яка відрізняється прохолодним кліматом в різні пори року.
Зима. Зима звичайно настає (по даті стійкого переходу температури повітря через 0°) у другій декаді листопаду, в окремі роки - у другий або третьої декадах жовтня, а також на початку грудня. Тривалість зимового періоду по роках коливається від 100 до 163 днів.
За зимовий період середня температура складає близько 6° морозу, середня багаторічна кількість опадів - 105-135 мм, тобто 15-30% від загальної річної їхньої кількості.
Стійкий сніговий покрив встановлюється в середині грудня. Найбільша за зиму середня висота снігу на полях з озимими культурами спостерігається, як правило, наприкінці лютого і складає 17-23 см.
Сходить сніговий покрив у третій декаді березня, у північних районах у першій п'ятиденці квітня. Найбільш ранній його сход спостерігався в першій декаді, лютого (1974 р.), найбільш пізній - у першій декаді квітня (1963 р., 1980 р., 2006 р.). Середня глибина промерзання ґрунту на полях з озимими культурами складає 75-90 см.
За останні 40 років найбільша глибина промерзання ґрунту спостерігалася в північних районах до - 150 см.
Весна. Перехід середньої добової температури повітря через 0° убік підвищення, що характеризує початок весняного періоду, здійснюється в п'ятій п'ятиденці березня.
За післявоєнні роки самий ранній перехід через 0° у північних районах області спостерігався у другій декаді березня. Сама пізня дата початку весняного періоду відзначена в 1944 році (8-10 квітня).
Відтавання ґрунту до глибини 30 см відзначається звичайно 2-7 квітня. На повну глибину ґрунт відтає 5-12 квітня.
М′якопластичний стан ґрунту звичайно настає раніш у самому поверхневому шарі (0-2 см), потім, приблизно через 4-6 днів, воно спостерігається в більш глибоких шарах (10-12 см).
Приблизно через півтора-два тижні після встановлення плюсових температур повітря відновляється вегетація озимих культур і багаторічних трав. Середня температура повітря за весняний період складає 9-10°. Сама холодна весна спостерігалася в 1955 і 1965 р. (7,5-8,5°), сама тепла - у 1983 р. (13-14°).
Середня багаторічна кількість опадів за весну складає 80-95 мм, з коливаннями по роках від 11-15 мм (1978 р.) до 105-145 мм (1998 р.).
Літо. Період із середніми добовими температурами повітря вище 15° прийнято вважати літнім періодом. Перехід до літа по області спостерігається в середньому на початку третьої декади травня. В роки з ранньою весною літній період починається набагато раніш середніх багаторічних термінів - у першій п'ятиденці травня (1948, 1963, 1966, 1967, 1975, 1984, 1995 роки). Тривалість літнього періоду в середньому складає 96-110 днів з коливаннями по роках від 80-86 (1970, 1980 р.) до 125-140 днів (1975 р.).
Середня температура повітря за літній період коливається в межах 17,5-18,5°, по роках змінюється від 16,0-16,5° (1976 і 1989 р.) до 19-20° (1990, 1991 р.).
Середня багаторічна кількість опадів по області за літній період складає 205-225 мм, що відповідає близько 40% річної суми. В окремі роки сума опадів коливається від 65 мм (1959 р.) до 395 мм (1985 р.).
Осінь. З переходом середньої добової температури повітря через +15° убік зниження починається осінь. На Сумщині цей перехід звичайно здійснюється в період з 3 по 7 вересня.
Сама рання дата настання осіннього періоду була відзначена в другій декаді серпня (1970 р.), сама пізня в третій декаді вересня (1988 р.). Перехід середньої добової температури повітря через 0° приймається за кінець осені. Тривалість її звичайно складає близько 70 днів. Середня багаторічна температура повітря за осінній період складає 7,0-7,5°, мінімальна може знижуватися до 17-20° морозу.
Максимальна температура повітря на початку осені іноді досягає 27-30° (1993, 1998 р.).
Сума опадів за осінній період у середньому складає 95-120 мм [14].
Вегетаційний період. Вегетаційний період (з температурою вище 5°) по середнім багаторічним даним починається 8-10 квітня. Тривалість його в середньому складає 188-195 днів.
Сума активних температур за період з температурою вище 5° дорівнює 2665-2930°, вище 10° - 2350- 2650°, вище 15° - 1695-2030°.
Число днів з температурою вище 5°, 10°, 15° складає відповідно 185-195, 149-158, 96-110 днів.
Опадів за вегетаційний период. випадає 335- 360 мм, що відповідає 60-70% річної суми. В окремі роки сума опадів за період вегетації не перевищує 180-225 мм (1963 р.). За останні 40 років найбільша кількість опадів за вегетаційний період випало в 1983 р. і склало 465-545 мм, у районі Лебедина - 686 мм.
Однак у цілому при достатній зволоженості території ГТК по роках у цілому за вегетаційний період і окремі місяці періоду може коливатися в значних межах. Нижче приводиться оцінка ; умов зволоження території в залежності від значень ГТК:
ГТК Умови зволоження
менш 0,3дуже сухо
,3-0,5сухо
,6-0,7посушливо
,8-1,0недостатнє зволоження
,0-1,5достатнє зволоження
більш 1,5надлишок вологи
Співвідношення випадання опадів і їхньої витрати визначає запаси вологи в ґрунті. Найбільші запаси продуктивної вологи (за винятком непродуктивної вологи) у метровому шарі ґрунту накопичуються звичайно на початок весни. Ця волога власне кажучи визначає величину формованої врожайності.
Оптимальне зволоження ґрунту для створення нормальних умов у період вегетації рослин повинне знаходитися в межах 65-80% максимально можливих влагозапасов (найменшої вологоємності). Найменша (гранична польова) вологоємність - кількість вологи, що даний ґрунт може удержати в підвішеному стані при глибокому заляганні ґрунтової води. Ця величина постійна для даного ґрунту. Максимальна кількість підвішеної вологи (найменша вологоємність) обумовлюється силами зчеплення з ґрунтовими частками, що залежать від механічного складу ґрунту, її щільності. Для метрового шару ґрунту найменша вологоємність складає: для суглинних чорноземів 170-180, супіщаних - 150-160, піщаних - 80-120, для оподзоленных - 180-220 мм продуктивної вологи [14].
Характеристика несприятливих погодних явищ
З несприятливих для сільського господарства гідрометеорологічних явищ у вегетаційний період слід зазначити наступні:
Заморозки - зниження температури повітря і ґрунту до 0° і нижче при сталому режимі позитивної температури.
Середня дата припинення заморозків у повітрі приходиться на 21 квітня - 2 травня і приблизно збігається з датою переходу середніх добових температур повітря через 10° убік підвищення. За останні 40 років у районі Сум і Конотопа сама рання дата припинення заморозків спостерігалася 24 березня (1983 р.), сама пізня - 22 травня (1974, 1980 р.).
Середня дата першого заморозку в повітрі по області приходиться на 3-7 жовтня. У 1-3 роки з 10 перший заморозок спостерігається в другій половині вересня. Середня дата останнього заморозку на поверхні ґрунту приходиться -на 5-16 травня. Перший осінній заморозок на ґрунті по області звичайно відзначається в третій декаді вересня.
Посуха і суховій. Посуха - це комплексне метеорологічне явище, обумовлене тривалим і значним дефіцитом опадів при підвищеній температурі повітря в теплий період року, унаслідок чого вичерпуються запаси продуктивної вологи в ґрунті.
Під суховієм мають на увазі сухий і пекучий вітер, що викликає порушення водного балансу рослин. Як показник суховію приймають одночасне сполучення метеорологічних елементів: відносної вологості повітря 30% і менш, температури повітря 25º і вище при швидкості вітру на висоті флюгера 5 м/с і більше.
Посухи і суховії заподіюють великий збиток сільському господарству, ушкоджуючи сільськогосподарські та декоративні рослини в різні фази їхнього розвитку. Вони приводять до значного зниження врожаю, а часом і до повної його загибелі.
Спочатку ушкодження рослин виражається у втраті тургору листами, що свідчить про порушення їхнього водного балансу. При тривалому збереженні або посиленні несприятливого метеорологічного явища відбувається скручування і побуріння листів і стебел, остей колоскових і квіткових лусочок, зерно формується дрібне, щупле.
Весняні посухи, тобто посухи в квітні-червні, у період від початку вегетації зернових культур до їхнього збирання .спостерігаються 1-2 рази в 10 років. Літні посухи (липень-серпень) бувають частіше, ніж весняні й осінні, і приходяться на період вегетації пізніх культур.
Осінні посухи (вересень-жовтень), коли проводиться посів озимих, з'являються їхні сходи і відбувається кущіння, спостерігаються 1-2 рази в 10 років. По тривалості і площі поширення найбільш великою на території Сумської області була посуха 1975 року. У теплий період року (квітень-жовтень) у середньому спостерігається 5-9 днів із суховіями, велика частина всіх суховіїв приходиться на серпень.
Часті дощі, перезволоження ґрунту ускладнюють проведення робіт з догляду за посівами, у період формування врожаю викликають поразку рослин грибковими захворюваннями.
Град. Днів із градом у році буває: у середньому - 1-2, найбільша кількість - 3-9. Як правило, найбільше число днів із градом приходиться на травень-червень, тобто в першій половині періоду вегетації культур. Значне ушкодження озимих культур буває у фазах молочної і воскової спілості, рідше - під час колосіння і цвітіння. Ранні ярові культури ушкоджуються як у період дозрівання зерна, так і в більш ранніх фазах розвитку.
Згубна дія градобою позначається на овочевих культурах і садах у період цвітіння, утворення і дозрівання плодів.
Вітри. Вітер зі швидкістю 15 м/с і більш - небезпечне явище. Середнє число днів із сильним вітром (15 і більше м/с) в Сумах коливається в межах - 35 днів.
Повторюваність сильного вітру істотно змінюється від року до року. У 30-60% випадків число днів з сильним вітром відрізняється на 1-10 від середньої багаторічної величини.
При відлигах тривалістю більше п'яти днів з позитивними середньодобовими температурами, при їхній сумі 15° і вище відбувається поновлення вегетації озимих. Відлиги знижують морозовитривалість у першій половині зимового періоду на 1-1,5°, а в другій половині на 2-3°.
Льодяна кірка. Утвориться після зміни відлиг похолоданням. Лід майже непроникний для газу; загибель рослин під крижаною кіркою відбувається переважно від порушення газообміну. Крім того, рослини гинуть під крижаною кіркою через низькі температури, особливо при відсутності або недостатній висоті сніжного покриву, а також від вимокання внаслідок застою під нею води. В останньому випадку загибель озимих посівів буває найбільш значної.
Повторюваність років із притертою крижаною кіркою складає 50-70%, а тривалістю в чотири і більш декади при товщині дин і більш сантиметрів 20-40%.
Крижана кірка протягом зимового періоду може з'являтися в окремі роки від 1 до 3 разів.
Найбільша тривалість стійкого залягання притертої крижаної кірки (6-10 декад) спостерігалася на території області в 1955, 1970, 1979, 1984, 1985 і 1986 р. і нанесла велику шкоду озимим посівам і багаторічним травам.
Сильні морози створюють погрозу вимерзання декоративних рослин і плодових насаджень. Низькі температури відзначаються переважно в січні-лютому, в окремі роки вони можуть спостерігатися також у грудні і березні.
Число днів з температурою -20° і нижче в середньому за зимовий період складає 6-9, з -30° і нижче не більше одного.
Тривале зниження температури повітря до -20° і нижче викликає сильне вихолоджування верхніх шарів ґрунту і в остаточному підсумку приводить до загибелі озимих культур і багаторічних трав від вимерзання на значних площах.
Уникнути ушкодження озимини в холодний період року можна шляхом підбора зимостійких сортів і застосування агротехнічних заходів з обліком ґрунтових і агрометеорологічних умов [14].
На території ННВК переважають чорноземи типові.
Чорноземи типові міцні представлені в основному малогумусними видами. Для ґрунтів цієї групи характерна: значна потужність гумусованного профілю (до 120-130 см) і поступове зменшення змісту гумусу з глибиною. Механічний склад чорноземів типових малогумусных від крупнопилувато-легко-суглинистого до легкосуглинистого. Колоїдний комплекс чорноземів насичений іонами кальцію і магнію, реакція ґрунтового розчину нейтральна або близька до нейтрального (рн 6,0-7,2), що при високому вмісті мулу (до 25%) і гарної гумусованності створює оптимальні умови для оброблення сільськогосподарських культур. У верхньому обрії малогумусних чорноземів утримується гумус 3,5-5,5%.
Рухливим фосфором більше забезпечені малогумусні чорноземи легкосуглинистого механічного складу, у яких його зміст досягає 14-15 мг на 100 г ґрунту, у той час як у чорноземах важкосуглинистих зміст рухливого фосфору знижується до 8-9,5 мг на 100 г ґрунту, рухливого калію відповідно утримується 6-7 мг і 8-9 мг на 100 г ґрунту.
Чорноземи міста відносяться до ґрунтів універсального використання і придатні під усі районовані сільськогосподарські культури і багаторічні насадження.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
.1 Схема проведення дослідів
Для проведення досліджень в ННВК СНАУ було обрано сім сортів гладіолусів, що найбільш пристосовані до даної кліматичної зони. На кожній ділянці посаджено по 5 цибулин кожного сорту. Площа кожної ділянки 1 м2. Всього таких ділянок чотири. Для розміщення дослідних ділянок використовується метод повної рандомізації. Цей метод був обраний тому, що в даному досліді мала кількість варіантів, повторностей і невеликий розмір ділянок (тобто площа всього досліду мала). До того ж цей метод має наступні переваги:
. Критерій Фішера набуває найбільшого значення, що підвищує статистичну достовірність досліду;
. Дуже просто визначається варіювання між ділянками однойменних варіантів - обчисленням стандартної похибки;
. Максимально збільшується число ступенів свободи для залишкового розсіювання, що сприяє підвищенню точності досліду.
При проведенні досліджень основну увагу звернули на декоративні якості обраних сортів. За обраною методикою дослід складався з повторностей і 4 варіантів. Повторності - кількість рослин, а варіанти - різні норми застосування добрив і способи догляду за рослинами. Кожен сорт в різні роки (2009-2011) вирощували за технологією, закладеною в досліді.
Також були апробовані різні схеми висаджування гладіолусів.
Основною метою дослідження було визначити особливості агротехнічних заходів при вирощуванні гладіолусів: чи доцільно вносити добрива в запропонованій кількості чи краще зменшити чи збільшити їх кількість; чи варто мульчувати ґрунт і проводити обгортання рослин, а також яким чином впливає взаємодія агротехнічних заходів на декоративні якості і продуктивність гладіолусів.
Схематичний план розміщення сортів гладіолусів на дослідній ділянці зображено на рисунку 3.1. Сорти гладіолусів розміщені під наступними номерами:
1.Соврін;
2.Професор Паролек;
.Любовний напіток;
.Маліка;
.Папарчіо Зієдас;
.Град Кітеж;
.Шоколадниця.
Рис. 3.1. Схематичний план розміщення сортів гладіолусу на дослідних ділянках
Деякі садівники-початківці не дотримуються технології при вирощуванні гладіолусів. Вони навіть не здогадуються, що при застосуванні досить нескладних агрозаходів, ці квіти можуть стати ще більш прекрасними і конкурувати за своїми декоративними показниками навіть з вирощеними квітами у престижних садових центрах. Довести, наскільки важливі деякі агротехнічні заходи ми спробували на ділянці 1. На ній не застосовували наступних агрозаходів: поливи були лише поверхневими без рихлення ґрунту, прополювання здійснювалось відповідно до контрольної ділянки, обгортання рослин не проводилось.
На ділянці 2 використовували збільшену від рекомендованої норму добрив. Якщо на контрольній ділянці відношення між основними елементами мінерального живлення було: N1:K1,75:P1,5; то на ділянці 2 воно складало: N1,5:К2,25:Р2.
На ділянці 3 використовували зменшену норму добрив. Якщо на контрольній ділянці відношення між основними елементами мінерального живлення було: N1:K1,75:P1,5; то на ділянці 3 воно становить: N0,5:K1,25:P1. На рис. 3.2 зображені гладіолуси, що були вирощені на ділянці 3.
Рис. 3.2. Гладіолуси на дослідній ділянці
На контрольній ділянці 4 рослини вирощувались за загальноприйнятою технологією, що наведена в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Технологічний регламент вирощування гладіолусів
Технологічна операціяСтроки проведенняНазва матеріалуКількістьСпосіб проведеннядекадамісяцьОсіннє переко-пування ділянки з внесенням добрив2-310Суперфосфат Калійна сіль100 г/м2 40 г/м2Глибина 25-30 смВесняне перекопування ділянки з вне-сенням добрив2-34Аміачна селітра Сульфат калія Суперфосфат30 г/м2 15 г/м2 30 г/м2 Глибина 15-20 смЗамачування бульбоцибулин перед посадкою1-25Розчин марганцевокислого калію 0.4%4 г/лПосадка1-25Глибина 5-7 смМульчування грунту3 15 6Подрібнена солома2-3 смПерше підживленняФаза 2-3 листочківАміачна селітра Сульфат амонія Суперфосфат25 г/м2 25 г/м2 30 г/м2ПоливиФаза 3-5 листочківТепла вода15 л/м2Рихлення грунту з обгортаннямПісля поливів і дощу4-5 смДруге підживленняФаза 5-6 листочківСульфат амонія Суперфосфат Сірчано-кислий калій10 г/м2 15 г/м2 10 г/м2 Профілактичне обприскуванняФаза 5-6 листочківФастак1-2 мл/10 лТретє підживленняПоява суцвіттяСуперфосфат Хлористий калій30 г/м2 15 г/м