Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками на прикладі ППОСП 'Світоч'

Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками на прикладі ППОСП 'Світоч'

Міністерство аграрної політики України

Міністерство освіти і науки України

Житомирський національний агроекологічний університет

Економічний факультет

Кафедра бухгалтерського обліку

Напрям «Економіка і підприємництво»

Спеціальність «Облік і аудит»

Дипломна робота

Тема:

Шляхи удосконалення обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками в П(ПО)СП «Світоч» Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Великий Молодьків

Студентка: Храбан О.В.

Науковий керівник

к.е.н., доц. Суліменко Л.А.

Житомир - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків покупцями і замовниками

1.1      Економічний зміст дебіторської заборгованості

.2 Моделі і механізм управління дебіторською заборгованістю на підприємстві

.3 Аналіз останніх досліджень і публікацій з обліку дебіторської заборгованості

.4 Нормативне забезпечення формування інформаційної бази для управління дебіторською заборгованістю

.5 Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід в організації облікового процесу формування дебіторської заборгованості

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Організація обліку та шляхи його удосконалення

.1 Організаційно-економічна характеристика П(ПО)СП «Світоч»

.2 Організація облікового процесу на підприємстві

.3 Первинний облік управління розрахунків з покупцями та замовниками

.4 Організація синтетичного та аналітичного обліку розрахунків з покупцями і замовниками

.5 Система зовнішньої і внутрішньої звітності підприємства: бухгалтерський, статистичний та податковий аспект

.6 Система управлінського обліку розрахунків з покупцями і замовниками

.7 Удосконалення процесу управління дебіторською заборгованістю

Висновки до розділу 2

Розділ 3. Організація аналітично-контрольної роботи підприємства

.1 Організація аналітично-контрольної роботи відповідно до потреб управління розрахунками з покупцями і замовниками

.2 Аналіз об’єкта дослідження

.3 Аудит об’єкта дослідження

.4 Напрям удосконалення аналітично-контрольної роботи об’єкта дослідження

Висновки до розділу 3

Розділ 4. Економічні основи охорони праці і природокористування

.1 Правове та нормативне регулювання охорони праці і навколишнього середовища підприємстві

.2 Аналіз витрат пов’язаних з охороною праці та навколишнім середовищем

.3 Заходи на по поліпшенню умов праці працівників відповідної галузі

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сьогоднішній рівень національної економіки України знаходиться в кризовому стані і це супроводжується деформаціями механізмів розрахункових відносин. Хронічні, а часто й безнадійні платежі - характерна риса діючої системи розрахунків. В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Однак, здійснюючи розрахунки як підприємства, так і кредитні установи зобов’язані суворо дотримуватись чинних законодавчих актів, банківських правил, вдосконалювати системи розрахункових відносин в Україні, сприяти прискоренню платежів та зміцненню розрахункової дисципліни і тому питання розрахункових відносин є досить актуальним на цьому етапі становлення національної економіки України. Тому правильна організація розрахунків потребує суворого додержання фінансової дисципліни, вчасної сплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги. Також побудова грошових розрахунків між покупцями та замовниками має велике значення, оскільки забезпечує швидке завершення кругообігу оборотних коштів (коштів обігу), перехід їх з товарної форми в грошову, створює необхідні умови для безперебійної оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей, так як основними джерелами надходження коштів є виручка від реалізації продукції, робіт і послуг.

Дослідження розрахункових відносин підприємств займається багато відомих вчених серед яких О.М. Петрук, Л. Сук, С.Ф. Голов, Н.М Ткаченко., Н. Матицина, Л. Городянська, В. Марченко, М.Ф. Огійчук, Ф.Ф. Бутинець, В.П Загородіній та ін. Значний внесок у дослідження організації та методики управління дебіторською заборгованістю зробили такі вчені, як М.Д. Білик, С.І. Маслов, І. Пилипенко, О.С. Бондаренко.

Аналіз отриманих результатів свідчить про існування суперечливості окремих розробок теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості та цілої низки невирішених питань. Недостатньо опрацьованими є питання методики організації фінансового та управлінського обліку, контролю за портфелем дебіторської заборгованості, а також структури дебіторської заборгованості..

Отже, актуальність наведених вище питань, недостатній рівень опрацювання методичних і практичних аспектів обліку, аудиту та аналізу стану дебіторської заборгованості на підприємстві зумовили вибір даної теми та основні напрями дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою написання дипломної роботи є: обґрунтування теоретико-методологічних основ і розробка науково-практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення методики й організації обліку і аудиту розрахунків з покупцями і замовниками та аналізу їх стану.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі було поставлено і вирішено такі завдання:

–  розкрити економічну сутність обліку дебіторської заборгованості;

–       уточнити класифікацію дебіторської заборгованості;

–       провести огляд літературних джерел та виявити проблемні питання щодо обліку дебіторської заборгованості;

–       дослідити особливості організації бухгалтерського обліку на підприємстві;

–       розкрити зміст бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості;

–       дослідити здійснення контролю дебіторської заборгованості на підприємстві тощо;

–       дослідити теоретичні, методичні й організаційні основи зовнішнього та внутрішнього аудиту дебіторської заборгованості

–       сформувати сукупність показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

Об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є господарська діяльність П(ПО)СП «Світоч» в частині стану розрахунків з покупцями і замовниками.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні, організаційні та практичні аспекти обліку, аудиту і аналізу розрахунків з покупцями і замовниками підприємства.

Методи дослідження. При написанні дипломної роботи були використані такі методи і прийоми дослідження: групування та систематизація, підсумкове узагальнення, монографічний, балансовий, розрахунково-конструктивний методи аналізу і синтезу, а також власні спостереження.

Інформаційною базою для виконання роботи є законодавчі акти України, міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку, наукові праці зарубіжних і вітчизняних учених з питань обліку, аудиту та аналізу, матеріали науково-практичних конференцій, а також дані первинного, аналітичного та синтетичного обліку, бухгалтерська та статистична звітність П(ПО)СП «Світоч»

Практичне значення одержаних результатів. Основні результати дослідження спрямовані на вдосконалення методики і практики системи обліку, аудиту та аналізу розрахунків з покупцями і замовниками для зміцнення фінансового стану і платоспроможності підприємства, що дозволить вчасно виявляти прострочену дебіторську заборгованість і вживати заходів щодо зменшення її величини. На основі проведеного дослідження процесу виникнення та стану розрахунків з покупцями і замовниками розроблено пропозиції з удосконалення обліку, аудиту та управління розрахунками з покупцями і замовниками.

Основні положення і висновки дипломної роботи можуть бути застосовані при викладанні відповідних економічних дисциплін і слугувати базою для подальших досліджень актуальних проблем обліку, аудиту та аналізу стану розрахунків з покупцями і замовниками на підприємствах України.

Структура і обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дипломної роботи становить 134 сторінки друкованого тексту. Робота містить 9 рисунків, 12 таблиць. Список використаних джерел налічує 109 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні основи обліку розрахунків покупцями і замовниками

.1 Економічний зміст дебіторської заборгованості

Здійснюючи свою виробничо-господарську діяльність підприємства вступають в розрахункові взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями і особами. Ці розрахунки пов'язані з формуванням основних і оборотних засобів, виробленої продукції і наданих послуг, з розподілом прибутку, розрахунками з фінансовими органами і органами соціального страхування і соціального забезпечення.

Правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

Затримання оплати за одержанні матеріальні цінності або несвоєчасне надходження коштів за реалізовану продукцію та надані послуги призводить до фінансових труднощів у веденні господарства.

Підприємства укладають між собою і виконують угоди з приводу купівлі засобів і предметів праці, реалізації продукції (робіт і послуг). За все, що придбано на стороні, слід платити гроші і відповідно одержувати платежі за відпущену продукцію або надані послуги.

Розрахунки здійснюються як в безготівковій, так і в готівковій формі. Платежі готівкою підприємств, підприємців та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією, називаються готівковими розрахунками.

Розрахунки готівкою підприємств між собою та іншими підприємцями і фізичними особами можуть проводитися через касу підприємств як за рахунок коштів, одержаних з кас банків, так і за рахунок готівкової виручки. Готівкова виручка - сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Безготівкові розрахунки - це перерахування грошових коштів з рахунку підприємства-платника на рахунок підприємства-отримувача. Фінансовим посередником в цих розрахунках є банк, який надає послуги своїм клієнтам -підприємствам [14].

В Україні безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами:

· платіжними дорученнями;

· платіжними вимогами дорученнями;

· чеками;

· акредитивами;

· векселями;

· пластиковими картками та інше.

Підприємство самостійно обирає форму розрахунків з іншими підприємствами, організаціями і установами.

У процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто відбувається кредитування покупця. Таким чином, протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості. Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів [77].

Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Вона поділяється на довгострокову і поточну. Дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку класифікується в залежності від: термінів її погашення, ймовірності її погашення, оцінки відображення її в балансі.

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Загальну класифікація дебіторської заборгованості за видами відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» наведена на рис.1.1

Рис. 1.1 Класифікація дебіторської заборгованості [19]

Поточна дебіторська заборгованість класифікується за трьома напрямками:

. Дебіторська заборгованість, за якою існує впевненість у погашенні її боржником (нормальна);

. Дебіторська заборгованість, за якою існує невпевненість у погашенні її боржником (сумнівна);

3. Дебіторська заборгованість, за якою немає впевненості у погашенні її боржником або закінчився строк позовної давності (безнадійна). На сьогодні для того щоб визнати в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість безнадійною, не потрібно документального підтвердження. Досить, щоб була виконана одна з умов:

закінчився строк позовної давності (3 роки);

- існує впевненість у тому, що боржник не погасить свою заборгованість.

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців і замовників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які купують товари (роботи, послуги).

Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються у господарських договорах.

Згідно П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод і її сума може бути достовірно визначена. Тому одним із важливих питань обліку дебіторської заборгованості є процес її визнання та оцінки.

Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визначається активом одночасно з визначенням доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послух і оцінюється за первинною вартістю. У разі відстрочення платежу з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів (їх еквівалентів), що підлягають отриманню за товари, така різниця визначається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) в період її нарахування.

Існують такі критерії визнання дебіторської заборгованості, як активу:

1) джерело отримання

2)      втілення майбутніх економічних вигод

)        забезпечення контролю за активом

)        можливість достовірної оцінки активу

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості.

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи.

Величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів [13].

Розрахунки з покупцями виникають внаслідок реалізації продукції і товарів, виконання робіт і послуг. При цьому також потрібно визначитись з тим, коли продукція вважається проданою.

Принципи бухгалтерського обліку вимагають, щоб доход не був врахований до того періоду, в якому товар буде відвантажений. В даний час часто практикується попередня оплата, тобто оплата в рахунок майбутніх поставок. До фактичного відвантаження товару така оплата не вважається покупкою для покупця і реалізація для продавця. Проте не часто буває, що товар відвантажений, але гроші за нього ще не надійшли, тобто проведено продажу в кредит.

Отже, якщо відвантажений товар вважати проданим, бо він уже залишив підприємство і виникає видаток, то в цьому ж періоді потрібно відображати виручку від реалізації, тобто показати відповідний доход незалежно від того, одержано фактично гроші за відвантажений товар.

В бухгалтерському обліку датою реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг вважається дата відвантаження продукції товарів (підписання документів про виконанні роботи, наданні послуги).

Реалізація продукції окремого підприємства - це, перш за все, відчуження активів, що належать підприємству, шляхом їх продажу з метою відтворення використаних засобів підприємства та отримання прибутку для задоволення різноманітних потреб.

Організація обліку при реалізації товарів залежить від ступеня участі посередницьких організацій, порядку передачі права власності на товари, що реалізуються, та форми розрахунків з покупцями.

Завданнями бухгалтерського обліку розрахункових операцій є:

· дотримання встановлених правил розрахункових відносин;

· своєчасне документальне оформлення розрахункових операцій;

· своєчасне і достовірне ведення аналітичного і синтетичного обліку розрахунків;

- своєчасне відображення розрахункових операцій у податковому обліку;

- своєчасне взаємне звіряння розрахунків з дебіторами і кредиторами; - недопущення нереальної дебіторської і кредиторської заборгованості.

Правильна організація розрахунків потребує суворого дотримання фінансової дисципліни, власної оплати боргів по зобов'язаннях і забезпечення своєчасного одержання коштів за реалізовану продукцію та надані послуги.

.2 Моделі і механізм управління дебіторською заборгованістю на підприємстві

На сучасному етапі економічного розвитку вітчизняні підприємства не спроможні ефективно управляти дебіторською заборгованістю, яка займає вагому частку в оборотних активах, що спричиняє кризу взаємонеплатежів. Покупці, укладаючи угоди закупівлі, не прогнозують свої фінансові можливості; постачальники, попередньо отримавши оплату за продукцію і надання послуг, не виконують своїх зобов'язань; банки затримують розрахунки за наявності коштів клієнтів, затягують строки здійснення платіжних операцій, не забезпечують дисципліни розрахунків. Особливо значні втрати від розрахунково-платіжної кризи несуть підприємства, які мають справу із продукцією з коротким строком зберігання.

В умовах цієї кризи суттєво зростає роль ефективного управління дебіторською заборгованістю, своєчасного її повернення та попередження безнадійних боргів.

Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю - максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості.

На мою думку, головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства.

Досягти мети управління дебіторської заборгованості можна за допомогою певної моделі управління заборгованістю, яка являє собою послідовність дій, що організовуються та реалізовуються підприємством для мінімізації інвестицій у дебіторську заборгованість:

. Управління формуванням дебіторською заборгованістю підприємства та її аналіз.

.1 Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців.

.2 Контроль за відвантаженням продукції, виписки рахунку та відправлення його покупцям, складання картотеки дебіторів.

.3 Контроль за фінансовим станом дебітора.

.4 Планування дебіторської заборгованості.

. Управління інкасацією дебіторської заборгованості й аналіз простроченої дебіторської заборгованості забезпечення.

.1 Аналіз простроченої дебіторської заборгованості.

.2 Забезпечення використання на підприємстві інструментів погашення дебіторської заборгованості.

.3 Позовна робота зі стягнення простроченої заборгованості.

.4 Відкриття справи про банкрутство.

.5 Списання дебіторської заборгованості.

Використання запропонованої структурно-логічної моделі управління дебіторською заборгованістю дозволяє підприємству ефективно використовувати фінансові та трудові ресурси, зменшити ймовірність зростання безнадійних боргів, контролювати фінансові надходження та забезпечити зростання інвестиційних можливостей.

Важливу роль в управлінні дебіторською заборгованістю відіграють планування, організація та контроль роботи з дебіторами. Управління дебіторською заборгованістю зводиться до: формування кредитного рейтингу клієнтів; класифікації дебіторської заборгованості по видах; ведення реєстру старіння заборгованості; оцінки реальної вартості і обертання дебіторської заборгованості; включення дебіторської заборгованості в систему операційних бюджетів; реструктуризація дебіторської заборгованості.

При управлінні дебіторською заборгованістю можуть використовуватись різні методи, зображені на рис. 1.2

Рис. 1.2 - Основні методи управління дебіторською заборгованістю

Вищезазначені методи управління дебіторською заборгованістю є найважливішими, тому потребують роз’яснення.

Процес клірингу складається з двох основних частин: операційної та фінансової. Під час операційної частини клірингова палата організовує обробку даних, отриманих за результатами торгів. У межах фінансової частини виконуються функції накопичення коштів у спеціальні фонди, що забезпечують гарантії виконання зобов’язань за укладеними угодами.

Іншим методом управління дебіторською заборгованістю є продаж заборгованості, який може здійснюватися спеціалізованими факторинговими, форфейтинговими компаніями та банківськими установами. Найбільш розповсюдженим є факторинг, який полягає в купівлі факторинговою компанією або банком грошових вимог постачальника до покупців та їх інкасація за визначену винагороду. Факторингова компанія купує у своїх клієнтів платіжні вимоги до покупців на умовах негайної оплати 80 - 90% вартості, зазначеної в договорі поставки, незалежно від терміну надходження виручки від покупців.

Інструментом управління дебіторською заборгованістю, що має суттєві переваги над факторингом є форфейтинг. Він є однією з форм кредитування зовнішньої торгівлі. Основною перевагою форфейтингу є те, що форейтор бере на себе усі ризики, пов’язані з фінансовими операціями. Продавцем під час операцій форфейтингу, як правило, виступає експортер, що виконав свої зобов’язання за контрактом і який прагне отримати кошти за поставлену продукцію.

Наступним важливим інструментом, що широко використовується у практиці господарської діяльності підприємств є застава. Застава - це спосіб забезпечення зобов’язання, за якого заставотримач здобуває право у випадку невиконання боржником зобов’язання одержати компенсацію за рахунок закладеного майна.

Дотримуючись вище наведених методів управління дебіторською заборгованістю підприємство зменшить ризики відтоку свої оборотних коштів, зменшить ризики виникнення сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості.

Таким чином, на сьогодні як пріоритетні напрями управління дебіторською заборгованістю підприємства можна визначити такі:

. Організація повного та достовірного обліку дебіторської заборгованості підприємства й перенесення облікових даних до його звітності.

. Аналіз структури та динаміки дебіторської заборгованості підприємства в попередніх періодах.

. Визначення кола потенційних дебіторів та суворе планування дебіторської заборгованості підприємства на майбутні періоди.

. Оптимізація структури дебіторської заборгованості підприємства.

. Постійний моніторинг дебіторської заборгованості.

. Визначення можливості застосування кредитної політики щодо окремих покупців продукції та формування її принципів і умов.

. Прискорення процесу погашення дебіторської заборгованості за допомогою сучасних форм її рефінансування.

. Здійснення ефективного контролю за формуванням та погашенням дебіторської заборгованості підприємства.

. Розрахунок розміру резерву сумнівних боргів.

.3 Аналіз останніх досліджень і публікацій з обліку дебіторської заборгованості

Дослідження розрахункових відносин підприємств займається багато відомих вчених серед яких О.М. Петрук, Л. Сук [69, 90] Тема дослідження є досить багатоаспектною, що зумовлено складністю і різноманітністю суб'єктів та об'єктів розрахунково-платіжних відносин. Це обумовило суперечливість окремих нормативних документів, що вплинуло на рівень розробок окремих теоретичних і практичних аспектів методології бухгалтерського обліку та аналізу дебіторської заборгованості.

Голов С.Ф. відмічає, що облік розрахунків з покупцями і замовниками ведеться на підставі первинних документів, якими є товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти приймання виконаних робіт, рахунки та інші документи, які підтверджують одержання матеріальних цінностей, приймання робіт, нарахування сум різних платежів тощо. Факти оплати відображуються на підставі виписок банку та доданих первинних документів що складаються відповідно діючих норм і правил по розрахунках [18].

Ткаченко Н.М. дає визначення таким поняттям, як покупці, замовники, дебіторська заборгованість, вказує первинні та зведені документи по розрахунках з покупцями та замовниками, описав їх застосування і правильне оформлення [92].

Сук Л. проблему розрахунків з дебіторами розглядає і в економічному, і в юридичному аспектах. В економічному трактуванні дебіторська заборгованість - це актив, а з юридичної точки зору до дебіторської заборгованості слід підходити як право продавця на отримання коштів за свою продукцію. Для забезпечення достатніх умов управління майном підприємства слід поєднати економічний та юридичний підходи до розуміння дебіторської заборгованості. Питому вагу слід звернути не на класифікацію заборгованості на таку, що належить праву, а намагатися розпізнавати в господарській операції економічний та юридичний зміст [90].

Матицина Н. розглянула в своїй роботі фінансову політику підприємства, як інструмент управління дебіторською заборгованістю; провела аналіз чинників, що впливають на формування фінансової політики; сформулювала підстави для визнання різних видів дебіторської заборгованості та вказала перелік підтверджуючих документів [58].

Городянська Л. розглядає особливості організації обліку дебіторської заборгованості, формує узагальнену класифікацію дебіторської заборгованості; наводить перелік облікових номенклатур первинного обліку дебіторської заборгованості [19].

Марченко В. розглянув особливості обліку сумнівної заборгованості. Та продемонстрував на прикладах процес обчислення коефіцієнту сумнівності [55].

Анішина О. розглянула механізм списання безнадійної заборгованості за видами та обґрунтувала доцільність затосування такого виду контролю, як внутрішній аудит [1].

Як зазначає Огійчук М.Ф., облік розрахунків з покупцями та замовниками повинен бути організований таким чином, щоб сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, зміцненню маркетингового середовища, розширенню ринків збуту продукції, підвищенню якості обслуговування покупців [14].

Нашкерська Г. зазначає на необхідності створення резерву сумнівних боргів, вказує на існуванні двох методів формування резерву, надає класифікацію дебіторської заборгованості за групами в залежності від дати виникнення заборгованості. Автор акцентує увагу на принципах бухгалтерського обліку, особливо на принципі обачності. Відповідно до якого, підприємство не повинно допускати завищення оцінки активів та доходів, заниження оцінки втрат. Важливим є використання такого принципу при визнанні і оцінці дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги [63].

Бутинець Ф.Ф. вказує, що основою аудиту розрахунків з покупцями і замовниками є аудит договірних відносин. Необхідно встановити, чи є в наявності всі договори на постачання продукції чи зареєстровані вони в журналі реєстрації договорів та гарантійних листів. При аудиторській перевірці експортних операцій, окрім договірних відносин, аудитор повинен перевірити, чи застосовується платником податку до таких операцій нульова ставка ПДВ, необхідно також звернути увагу, чи своєчасно надходить виручка від реалізації експортних товарів, чи здійснюється її обов'язковий продаж відповідно до чинного законодавства [10].

Л.Сук в своїй статті розглядає проблеми контролю і ревізії розрахункових операцій. Він подає свої пропозиції, щодо того, як саме повинна проводитись перевірка розрахункових операцій з боку ревізорів [8].

Білик М. в своїй статті розглянув інструменти фінансової політики управління дебіторською заборгованістю. Визначив її складові, а також чинники, що впливають на формування дебіторської заборгованості, та перелік первинних документів, які можуть бути підставою для відображення в обліку різних видів дебіторської заборгованості [3].

Сопко В. та Загородній В. запропонували з метою організації обліку дебіторської заборгованості визначити на підприємстві об’єкти заборгованості відповідно до термінів її погашення та згрупувати суб’єкти боргу (фізичні або юридичні особи) за видами заборгованості. Зокрема аналітичний облік доцільно вести за кожним видом заборгованості та окремим підприємством та фізичною особою [88].

Щодо управління дебіторською заборгованістю, то відомими зарубіжними економістами у сфері корпоративних фінансів було обґрунтовано сутність поняття управління дебіторською заборгованістю, ка полягає в розробці оптимальної кредитної політики, яка має бути спрямована на вибір найкращих для даного підприємства строків кредитування покупців, кредитних інструментів, розмірів та строків дії знижок. М.Д. Білик вважає, що одним із напрямів покращення управління дебіторською заборгованістю на вітчизняних підприємствах має стати посилення контролю через створення на підприємстві спеціальних підрозділів [3].

І.Пилипенко виділяє п’ять основних кроків в управлінні дебіторською заборгованістю:

. Визначення гарантій, під які надається кредит.

. Визначення надійності покупця або ймовірності оплати отриманих ним від фірми товарів. Виконанню цього завдання, на його думку, можуть допомогти значно поширені рейтинги, аналіз оприлюдненої фінансової звітності потенційного покупця.

. Визначення умов надання кредиту під час продажу товарів: його строку і системи знижок.

. Визначення суми кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. У цьому разі, зазвичай, роблять розрахунки, засновані на ймовірності оплати покупцем товару і ймовірності повторення замовлень, чистої проведеної вартості і збитків, отриманих від оплати товару.

. Визначення політики «збирання» дебіторської заборгованості. За певну плату підприємство може передати право на отримання грошей з дебіторської заборгованості спеціалізованій фірмі, яка займається стягненням дебіторської заборгованості. Така фірма може або забезпечувати збирання, страхування і фінансування дебіторської заборгованості, або надавати допомогу у стягненні простроченої дебіторської заборгованості і страхуванні сумнівних боргів. Ці операції відомі як факторингові, а спеціалізовані фірми - як факторні [73].

О.С. Бондаренко в своїй статті пропонує методику управління портфелем дебіторської заборгованості. В межах даної методики під портфелем дебіторської заборгованості слід розуміти сукупність усіх видів дебіторської заборгованості, які мають різний обсяг, різний термін погашення та різний рівень ризикованості.

Дана методика передбачає виконання таких етапів:

) формування умов надання комерційних кредитів та процедури інкасації дебіторської заборгованості;

) визначення допустимого обсягу портфеля дебіторської заборгованості на основі прогнозованого обсягу реалізації;

) моніторинг складових портфеля дебіторської заборгованості та структурування її за термінами погашення;

) розробка змін умов кредитування різних дебіторів з метою збільшення обсягів продажу;

) оцінка можливостей рефінансування портфеля дебіторської заборгованості [7].

.4 Нормативне забезпечення формування інформаційної бази для управління дебіторською заборгованістю

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві регулюється Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996 - XIV. Згідно вказаного Закону, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Правове регулювання бухгалтерського обліку здійснюється на підставі:

законів і постанов Верховної Ради України, що стосуються діяльності підприємств, оподаткування, оплати праці, відпусток, цінних паперів, зовнішньоекономічної діяльності тощо;

постанов Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади з найважливіших питань економіки, планування, обліку та калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг), складу витрат обігу в торгівлі, амортизації основних засобів;

постанов Національного банку з питань ведення касових операцій, розрахунково-кредитних операцій, відкриття рахунків в національній та іноземній валюті, правил перевезення іноземної валюти в межах і за межі країни;

постанов органів статистики, якими затверджуються форми статистичної звітності, що с обов'язковими для складання і надання всіма підприємствами.

Регулювання обліку в Україні здійснюється за допомогою нормативних документів Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів, Державного комітету статистики, Державної податкової адміністрації України, Національного банку та інших державних органів. Система нормативного регулювання бухгалтерського обліку в Україні представлена п'ятьма рівнями, кожен з яких охоплює певні документи.

Рис. 1.3 Рівні нормативного регулювання бухгалтерського обліку

З 1 січня 2000 року в Україні почався процес реформування системи бухгалтерського обліку та звітності. Основні методологічні принципи, якими підприємства керувались раніше, зазнали істотних змін. Це пов'язано з приведенням національної системи бухгалтерського обліку у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. З цього часу основними документами, які регламентують систему бухгалтерського обліку в Україні, є:

) Закон України від 16.07.99 р. №996-ХІУ "Про бухгалтерський облікта фінансову звітність в Україні" [31] Він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

В Законі наводяться терміни, що покладені в основу ведення обліку, механізм державного регулювання бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, а також питання щодо організації та ведення обліку (основні реквізити первинних документів та регістрів обліку і порядок їх складання, загальні вимоги та строки подання фінансової звітності).

2) Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 [74];

3) Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. №291, встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб [41].

) Закон України „Про електронний цифровий підпис" від 22.05.2003 р. №852 [33]

) Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851; визначають організацію електронного документообігу на підприємстві, основні положення, щодо застосування електронного підпису. Дані нормативні акти регулюють також питання автоматизації облікових процесів [34].

) Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (зі змінами і доповненнями), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99. Згідно цієї інструкції сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи відпускаються покупцям або передаються безоплатно за довіреністю одержувачів [44].

) Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (зі змінами та доповненнями), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. №69 вказує, що при інвентаризації розрахунків на рахунках обліку розрахунків з покупцями і замовниками, постачальниками і підрядниками, іншими дебіторами і кредиторами повинні залишитися виключно погоджені суми [42].

) Нормативною базою, що регулюють організацію та методологію бухгалтерського обліку є Національні стандарти бухгалтерського обліку. Кожне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку регулює свою ділянку в загальній системі.

П(С)БО №2 «Баланс» Затверджено Наказом міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. №87. Цим положенням визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Так згідно у статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги. У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів [76].

) Серед даних щодо розрахунків з покупцями та замовниками слід виділити П(с)БО №10 „Дебіторська заборгованість" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237, за ним розрахунки з покупцями та замовниками відносять до дебіторської заборгованості. Згідно з П(с)БО №10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод, і її сума може бути достовірно визначена. П(с)БО №10 визначає принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про " Дебіторську заборгованість; визнання та оцінку дебіторської заборгованості, розкриття інформації про дебіторську заборгованість у примітках до річної фінансової звітності [77].

) П(С)БО №15 «Дохід» затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290. Згідно цього стандарту однією із умов визнання доходу (виручки) від реалізації продукції покупцеві передані ризики і вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію [78].

) Закон України „Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 (зі змінами і доповненнями) року регулює основні положення аудиторської діяльності на території України, він направлений на складання системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Положення даного Закону діють на території України і розповсюджуються на всі господарюючі суб'єкти [30].

) Закон України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року визначає платників податку, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від податку операцій, особливості оподаткування операцій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності [37]. Відповідно до Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року (зі змінами і доповненнями) прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість, акцизного збору і інших обов'язкових платежів, визначених діючим законодавством, а також на суму витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) [35].

) Методичні рекомендації по визначенню питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. №419 складаються із рекомендацій та Розрахунку визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації продукції сільськогосподарського виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства, що додається [60].

) Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене 24 травня 1999 року, регулює документальне оформлення всіх господарських процесів. Положення встановлює порядок створення, приймання, перевірку, зберігання первинних документів, облікових регістрів, звітних форм підприємствами України. Забезпечуючи основні принципи бухгалтерського обліку, господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх цілісного і безперервного документування. Дане Положення передбачає основні вимоги, щодо оформлення первинної документації, виправлення помилок в документах, ведення архівного господарства підприємствами [75].

) Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного Банку України від 21 січня 2004 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції 29 березня 2004 року, регулює основні питання щодо організації системи безготівкових розрахунків в національній валюті підприємствами України. В Інструкції вказані основні форми безготівкових розрахунків, порядок їх здійснення та документальне оформлення [43].

1.5 Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід в організації облікового процесу формування дебіторської заборгованості

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату.

Як правило, у підприємства виникають наступні проблеми, пов’язані з дебіторською заборгованістю:

визнання дебіторської заборгованості по рахунках - що вважати дебіторською заборгованістю?

оцінка дебіторської заборгованості - в якій оцінці, або за якою вартістю відображати дебіторську заборгованість?

“стягнення” дебіторської заборгованості - як отримати гроші по неоплачених рахунках та відобразити це в бухгалтерських записах?

В системі МСБО визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені. В деяких міжнародних стандартах представлені лише загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов’язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Проблема визнання дебіторської заборгованості за кордоном пов’язана із застосуванням гнучкої системи численних знижок. Знижки, що надаються покупцю, поділяються на дві великі групи:

1)   торгові знижки - це відсоткові знижки від базової ціни;

2)   знижки за оплату в строк - це знижки залежно від строку оплати.

Саме останній вид знижок за оплату в строк і створює проблему визнання дебіторської заборгованості. В зарубіжній практиці (переважно, системи ЗПБО США) існують два методи відображення таких знижок в бухгалтерському обліку:

1. Валовий метод, який найбільш широко використовується на практиці. Суть його полягає в наступному: суми продаж та дебіторська заборгованість записуються на загальну (валову), без знижки, суму виставленого рахунку. Знижки відображаються лише тоді, коли здійснюється оплата, протягом періоду дії знижки. Для їх запису існує контррахунок до рахунку продаж, який в кінці року відображається в звіті про прибутки та збитки як коригувальна стаття (вираховується) до загальної величини виручки від продаж. Іншою коригувальною статтею є рахунок “Повернення товарів та знижки”, який також має дебетове сальдо та відображає інформацію про суму повернених товарів або інших наданих знижок.

2. Чистий метод. При використанні цього методу знижка, не отримана покупцем, трактується як “штраф”, який він повинен сплатити за придбання товару в кредит, а не за готівковий розрахунок, пізніше періоду дії знижки.

За кордоном щодо класифікації дебіторської заборгованості в балансі існують лише загальні правила, які носять рекомендаційний, а не директивний характер.

За очікуваними термінами погашення, які встановлюються в договорах, у всіх країнах заборгованість поділяється на поточну дебіторську заборгованість, тобто заборгованість, яка повинна бути погашена протягом одного року чи операційного циклу (залежно від того, який період довше), і непоточну (довгострокову) заборгованість, яку в окремих країнах (наприклад, країнах ОАЕ) поділяють на середньострокову та довгострокову. Міжнародні стандарти передбачають лише одне обмеження - “протягом одного року”.

Відмітимо, що довгострокові векселі до отримання, згідно з положенням системи ЗПБО США, також класифікуються як поточна дебіторська заборгованість, оскільки вважаються високоліквідними.

Звичайно дебіторська заборгованість в балансі зарубіжної компанії, зокрема в країнах англо-американської системи обліку, представляється, а отже і класифікується, за наступними групами:

-  рахунки до отримання - вид дебіторської заборгованості, який виникає при продажу товарів по “відкритому рахунку”, без письмового зобов’язання покупця оплатити рахунок, тобто така заборгованість, яка існує в результаті надання короткострокового кредиту продавцем покупцю. За нормальних умов кошти по рахунку повинні бути отримані протягом 30-60 днів;

-  векселі до отримання;

-  дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією.

Крім дебіторської заборгованості покупців в балансі, відображається інша заборгованість. Так, в естонському балансі відображається також:

-  дебіторська заборгованість дочірніх та материнських підприємств;

-          дебіторська заборгованість пов’язаних підприємств;

-          розрахунки з акціонерами;

-          інша короткострокова дебіторська заборгованість.

В момент виникнення дебіторської заборгованості необхідно визначити суму кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. Тут слід врахувати і вартість відвантаженої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), і надані знижки, і повернені товари покупцями. Але, головна проблема оцінки дебіторської заборгованості виникає саме в момент складання фінансової звітності.

В зарубіжній системі обліку дебіторська заборгованість по рахунках оцінюється та відображається в звітності за чистою вартістю реалізації, тобто за сумою грошей, яка реально може бути отримана в майбутньому в результаті її погашення.

Для визначення чистої вартості реалізації необхідно оцінити чисту суму коштів, яку очікується отримати в результаті погашення дебіторської заборгованості по рахунках.

Зазначимо, що чиста вартість реалізації, як правило, відрізняється від юридично належної до оплати величини. В США, наприклад, вона обчислюється шляхом сумування всієї дебіторської заборгованості за вирахуванням знижки та безнадійної дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим згідно з принципом обачності проводяться два коригування:

-  оцінюється та обліковується безнадійна дебіторська заборгованість;

-       оцінюються можливі повернення товарів та враховуються надані раніше знижки.

В зарубіжній літературі безнадійною вважається дебіторська заборгованість, яка, ймовірно, ніколи не буде сплачена.

Наявність безнадійного боргу призводить до втрати виручки від продажу або до збитку, і вимагає відповідного зниження величини дебіторської заборгованості по рахунках та зменшення прибутку.

В більшості країн виявлення безнадійної дебіторської заборгованості (в т.ч. векселів) проводиться в індивідуальному порядку, тобто при окремому розгляді кожного безнадійного до отримання рахунку (векселя). Не отримані від покупців векселі та рахунки, надходження яких визнано як безнадійне, списуються на витрати підприємства.

На відміну від українського обліку, коли безнадійні борги списуються за рахунок резерву (якщо суми не вистачає, то на витрати по списанню сумнівних боргів), в окремих країнах, наприклад, в Естонії, не дивлячись на списання безнадійної дебіторської заборгованості на витрати, вона продовжує обліковуватися в дебеті рахунків, на яких відображається короткострокова дебіторська заборгованість покупців та показується в активі балансу в рядку “Не отримані від покупців рахунки” або в рядку “Векселі покупців” з одночасним відображенням безнадійної заборгованості в окремому рядку зі знаком мінус.

Двома найбільш розповсюдженими методами обліку безнадійної заборгованості в більшості країн є метод прямого списання і метод нарахування резерву (рис.1.4).

Рис. 1.4 Підходи до списання безнадійної дебіторської заборгованості

Метод прямого списання має певні недоліки:

-  витрати за безнадійною дебіторською заборгованістю не пов’язані з відповідними продажами;

-  дебіторська заборгованість завищується, оскільки не обліковуються включені до заборгованості невідомі безнадійні борги;

-       метод призводить до неузгодженості між доходами і витратами (тобто витрати визнаються пізніше, ніж доходи, з якими вони пов’язані).

Як правило, метод прямого списання безнадійної дебіторської заборгованості застосовується тільки у тих випадках, коли безнадійна заборгованість є несуттєвою за розмірами.

Важливу роль в бухгалтерській практиці має відображення сумнівної дебіторської заборгованості та створення резервів під безнадійні борги. Метод нарахування резерву допускає розрахункову оцінку безнадійних боргів в кожному звітному періоді, навіть якщо на відповідний момент невідомо, які конкретно рахунки не будуть оплачені і неможливо визначити конкретний розмір безнадійної заборгованості.

В США, якщо на дату фінансової звітності підприємство не бачить можливості зібрати повну суму рахунків до отримання, існує умовна обставина відповідно до СФО 5 “Облік умовних обставин”. Проте відрахування до резерву витрат здійснюється за рахунок прибутку, якщо виконуються дві наступні умови:

-  ймовірно, що на дату складання фінансової звітності буде мати місце зниження вартості активу або виникнення зобов’язань, виходячи з наявної інформації на дату фінансової звітності;

-          розмір збитку можна оцінити з достатнім ступенем ймовірності.

Підприємство може здійснювати розрахункові оцінки безнадійної дебіторської заборгованості на основі свого попереднього досвіду, досвіду інших підприємств в тій же галузі виробництва, платоспроможності дебітора або на основі оцінки поточної економічної ситуації. Якщо ж розмір безнадійної дебіторської заборгованості не можна оцінити достатньо точно, то виникає суттєва невизначеність у погашенні дебіторської заборгованості. В цьому випадку необхідно використовувати метод визнання доходів у розстрочку, метод відшкодування витрат або інший метод визнання доходів. У випадку якщо не задовольняються обидві вищезгадані умови для нарахувань, але умовні втрати є достатньо ймовірними, то СФО 5 вимагає певного розкриття їх у фінансовій звітності.

Резерв сумнівних боргів, як правило, представляє собою відсоток від суми продажу в кредит або від дебіторської заборгованості на кінець звітного періоду.

Відповідно до ЗПБО США при розрахунку сумнівної дебіторської заборгованості використовуються два методи:

-  метод відсотку від нетто-реалізації, заснований на припущенні, що частка виручки даного року не буде отримана. Сума сумнівної заборгованості вираховується шляхом множення виручки від реалізації на визначений процент, отриманий шляхом обчислення середнього проценту втрат за сумнівними боргами в попередніх періодах;

-          метод обліку рахунків за строками оплати, який припускає, що частина сальдо по рахунках дебіторської заборгованості не буде оплачена. Спираючись на практику попередніх років, здійснюється ранжирування рахунків до отримання за строками оплати і віднесення до сумнівних боргів визначеної частини заборгованостей з конкретним строком. Визначенню ступеня надійності покупця або ймовірності оплати отриманих ним товарів допомагають широко розповсюджені рейтинги, які публікуються (наприклад, рейтинг агенції “Dan and Bradstreet”), аналіз опублікованої фінансової звітності потенційного покупця, конструювання індексів ризику тощо.

В Італії дозволено щорічно відносити на резерв сумнівних боргів 0,5% загального обсягу дебіторської заборгованості. Коли обсяг резерву досягає 5%, подальше його збільшення забороняється.

За російськими стандартами обліку також можливе створення резерву по сумнівних боргах. Але при цьому до складу резерву можуть включатися суми заборгованостей конкретних дебіторів, і тільки в тому випадку, якщо була проведена робота по стягненню цих боргів. Величина резерву визначається окремо по кожному сумнівному боргу з урахуванням фінансового стану боржника.

Зазначимо, що в Естонії сума сумнівного боргу списується на витрати незалежно від того, застосовані до неї заходи по стягненню чи ні. Оскільки діючий Закон про податок з обороту не передбачає зворотного перерахунку податку з обороту, пов’язаного з сумнівною або безнадійною дебіторською заборгованістю, сума сумнівної дебіторської заборгованості списується на витрати разом з податком з обороту. Відмінністю естонського обліку від українського є те, що безнадійна дебіторська заборгованість, яка раніше була чи не була переведена у витрати, списується з балансу без відображення суми безнадійного боргу на позабалансовому рахунку.

В більшості країн англо-американської системи крім резерву по сумнівних боргах, компанії можуть створювати інші види резервів, зокрема, резерв на покриття повернень товарів та знижок. Якщо повернення товарів відбулося протягом звітного періоду або якщо продаж відбувся в кінці поточного звітного періоду, а повернення і надання знижок - на початку наступного, при цьому величина повернення та знижок невелика, то вони відображаються на рахунках того звітного періоду, в якому відбулися, наступним записом:

Д-т Повернення товарів та знижки К-т Рахунки до отримання

Сума по рахунку “Повернення товарів та знижки” є контррахунком до рахунку “Продаж” та вираховується з нього в звіті про прибутки та збитки.

Однак, якщо величина продаж в кінці звітного періоду складає значну величину, наприклад фірма завершує виконання великого контракту, а з досвіду минулих років відомо, що останній відсоток повернення (чи коригувань в ціні) дорівнює, припустимо, 5%, то в поточному періоді необхідно зробити коригування суми продаж, щоб не викривити чистий прибуток за період, так як величина повернення та знижок є суттєвою. В цьому випадку нараховується резерв наступною проводкою:

Д-т Повернення товарів та знижки К-т Резерв на покриття повернення товарів та знижок

Відповідно суми повернень товарів та знижок вираховуються з обсягу продаж, а сума рахунку “Резерв на покриття повернення товарів та знижок”, є контррахунком до рахунку “Рахунки до отримання” та обчислюється з величини дебіторської заборгованості по рахунках при підрахунку суми балансу.

Якщо ж у підприємства все ж виникає безнадійна дебіторська заборгованість вона списується з балансу.

Існують такі механізми управління дебіторською заборгованістю, як безвідзивний акредитив, що часто використовується в США і оснований на відносинах не лише продавця і покупця, але і їх банків; умовний продаж, широко розповсюджений в Європі, коли право власності залишається за продавцем до часу оплати товару тощо.

Списання заборгованості може здійснюватись не тільки у випадку визнання її безнадійною.

В США компанії при списанні дебіторської заборгованості по рахунках можуть передавати свою дебіторську заборгованість третій особі, “ліквідувавши” її таким чином та отримавши певну суму грошей. Існує два найпоширеніших способи такої передачі.

. Передача дебіторської заборгованості по рахунках під заставу. У даному випадку власник дебіторської заборгованості позичає гроші кредитора, виписуючи звичайний вексель та передаючи під заставу дебіторську заборгованість в якості забезпечення. Якщо він не зможе оплатити вексель до зазначеної дати, то до кредитора переходить право конвертації відданої під заставу дебіторської заборгованості в гроші.

. Продаж дебіторської заборгованості по рахунках. Компанія може продавати право на отримання грошей по дебіторській заборгованості факторинговій фірмі. Як правило, факторингові фірми за свої послуги беруть комісійні 1% та більше від суми дебіторської заборгованості, що придбається.

Продаж дебіторської заборгованості може здійснюватися без регресу, тобто без права зворотного викупу, або з регресом.

При продажу дебіторської заборгованості без регресу покупець-факторингова фірма бере на себе ризик отримання грошей та можливих збитків.

Як і при продажу будь якого активу, в цьому разі дебетується рахунок грошових коштів на суму отриманих грошей та кредитується рахунок “Рахунки до отримання” на суму заборгованості, що передається. Одночасно різниця між цими двома величинами (оплата послуг факторингової фірми та інші утримання) відображаються по дебету рахунка “Збитки від продажу дебіторської заборгованості по рахунках”.

При продажу дебіторської заборгованості з регресом продавець гарантує покупцю оплату у випадку, якщо дебітор відмовляється (не може) заплатити. В США, наприклад, така передача дебіторської заборгованості по рахунках може відображатися як продаж або як позика відповідно до встановлених ЗПБО США. Передача з регресом записується як продаж у випадку виконання трьох умов:

-  сторона, яка передає дебіторську заборгованість, відмовляється від майбутніх економічних вигід, пов’язаних нею;

-       зобов’язання сторони, що передає, за умовами регресу можна оцінити з достатнім ступенем впевненості;

-       сторона, що приймає, не може вимагати від сторони, що передає повторної (зворотної) купівлі дебіторської заборгованості.

Якщо не виконуються ці три умови, то передача з регресом вважається позикою.

Для дебіторської заборгованості, оформленої векселями, також існує специфічна можливість дострокової її “ліквідації” (реалізації) - процес дисконтування векселів до отримання в банках чи інших фінансових установах. При цьому слід зазначити, що при ліквідації векселя до отримання компанія має “непередбачуване потенційне зобов’язання” перед банком, оскільки вексель може бути не оплачений векселедавцем. В поясненнях до звітності, як правило, відображається наявність зобов’язань по дисконтованих векселях.

Векселі до отримання стають дисконтованими, коли векселедержатель індосує вексель (з регресом (з правом зворотної вимоги) або без регресу) на ім’я третьої особи та отримує суму грошових коштів. Різниця між сумою отриманих грошових коштів та вартістю векселя до настання терміну погашення називається дисконтом. Якщо вексель передається з регресом, особа, яка здійснила передачу, залишається умовно відповідальною за остаточний платіж по векселю при настанні терміну погашення. Якщо вексель передається без регресу, то особа, яка здійснила передачу, не несе щодо нього подальшої відповідальності.

Рахунок “Дисконтованих векселів до отримання” є контррахунком, який вираховується з пов’язаної з ним дебіторської заборгованості. Нижче викладено процедуру розрахунку надходжень по дисконтованих векселях (рис. 1.5).

Рис. 1.5 Процедура розрахунку надходжень по дисконтованих векселях

У випадку, коли вексель отриманий в одному звітному періоді, а оплата його повинна бути проведена в іншому, здійснюються коригувальні записи. В даній ситуації діє принцип відповідності доходів та витрат: частина доходу у вигляді відсотків відображається в той період, коли вони “зароблені”.

В Росії для цілей бухгалтерського обліку векселі поділяються на фінансові та товарні (комерційні). Придбання фінансових векселів розглядається як здійснення організацією фінансових вкладень. Факт отримання організацією товарних векселів розглядається як трансформація боргу для погашення якого отримано вексель.

Щодо вимог, які існують до розкриття інформації щодо обліку коштів, то грошові кошти в звітності зарубіжних країн відображаються за оголошеною чи фактичною вартістю.

В балансі більшості країні, зокрема, в Україні та відповідно до МСБО, грошові кошти та їх еквіваленти відображаються однією статтею. Однак, є країни (наприклад, Молдова), в яких дані статті відображаються окрема, як було характерно для колишнього українського обліку.

За кордоном, особливо в Європі, приділяється значна увага розкриттю в звітності дебіторської заборгованості. В більшості випадків вона відображається перерахованими за вище групами: рахунки до отримання; векселі до отримання; дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією (як правило, в силу специфіки статей з детальним розшифруванням).

В балансі розрахунки з дебіторами, як правило, відображаються за найменшим показником із первісної вартості та вартості на дату складання балансу.

Зазначимо ще раз, що рішення про порядок розміщення різних видів дебіторської заборгованості в балансі та ступінь деталізації цих статей приймає сама компанія, і, відповідно, у різних компаній склад та структура дебіторської заборгованості в балансі будуть різні на відміну від українського балансу, який жорстко регламентує форму надання цієї статті.

Інформація про рахунки до отримання (дебіторська заборгованість) і векселі до отримання від представників і працівників компанії, а також від афілійованих підприємств повинна бути самостійно розкрита у фінансовій звітності окремо.

В Естонії відповідно до Закону про бухгалтерський облік та Інструкції про зміст статей балансу бухгалтерського річного звіту дебіторська заборгованість надається в трьох статтях:

) несплачені покупцями рахунки,

) векселі покупців,

) сумнівні рахунки (зі знаком мінус)

Неотримані від покупців суми, в надходженні яких є сумніви, переводяться до витрат згідно з розділом 2 ст. 24 Закону про бухгалтерський облік.

Німецька практика обліку рахунків до отримання в цілому аналогічна європейській. Окремої уваги заслуговує підхід до дебіторської заборгованості в іноземній валюті. В балансі розрахунки з дебіторами, як правило відображаються за найбільш низьким показником з первісної вартості та вартості за курсом на дату складання балансу. На відміну від розрахунків з дебіторами у розрахунках з кредиторами використовується протилежне правило. Таким чином, збитки від коливання валютних курсів визнаються, а прибутки - ні. Відповідно до останніх змін в законодавстві дебіторська заборгованість може відображатись в балансі за курсом на дату складання, але в пояснювальній записці необхідно обов’язково розкрити облікові методи, що використовувались [11].

Висновки до розділу 1:

Отже, можна зробити наступні висновки по даному розділу:

) Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

2) Методологію обліку, основні поняття та порядок розкриття інформації про дебіторську заборгованість у фінансовій звітності визначає П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість».

Відповідно П(С)БО 10 дебіторська заборгованість - це заборгованість дебіторів підприємства на певну дату. Вона поділяється на довгострокову і поточну.

) Виділяють такі види дебіторської заборгованості:

Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

) Головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

визначення ступеня ризику несплати рахунків покупцями;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства

4) Модель управління дебіторською заборгованістю складається з таких етапів:

. Управління формуванням дебіторською заборгованістю підприємства та її аналіз.

.1 Формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців.

.2 Контроль за відвантаженням продукції, виписки рахунку та відправлення його покупцям, складання картотеки дебіторів.

.3 Контроль за фінансовим станом дебітора.

.4 Планування дебіторської заборгованості.

. Управління інкасацією дебіторської заборгованості й аналіз простроченої дебіторської заборгованості забезпечення.

.1 Аналіз простроченої дебіторської заборгованості.

.2 Забезпечення використання на підприємстві інструментів погашення дебіторської заборгованості.

.3 Позовна робота зі стягнення простроченої заборгованості.

.4 Відкриття справи про банкрутство.

.5 Списання дебіторської заборгованості.

5) В ході проведеного аналізу міжнародних стандартів аудиту та зарубіжного досвіду з даної проблеми встановлено, що в системі МСБО визнання, класифікація та оцінка дебіторської заборгованості прямо не визначені. В деяких міжнародних стандартах представлені лише загальні рекомендації по розкриттю відповідної інформації у фінансових звітах.

При визначенні та класифікації дебіторської заборгованості в зарубіжній та українській практиці не існує явних розбіжностей. Як за кордоном, так і у вітчизняному обліку, під дебіторською заборгованістю компанії розуміють зобов’язання покупців чи інших контрагентів бізнесу перед компанією, наприклад, по виплаті грошей за продані товари, продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

Розділ 2. Організація обліку та шляхи його удосконалення

.1 Організаційно-економічна характеристика П(ПО)СП «Світоч»

Приватне (приватно-орендне) сільськогосподарське підприємство «Світоч» є самостійним господарюючим суб'єктом. Як і будь-який суб'єкт підприємницької діяльності П(ПО)СП «Світоч» має певні взаємозв'язки як з загальнодержавним так і місцевим бюджетом, з банківськими та страховими організаціями, а також численними постачальниками, покупцями, замовниками, господарськими і фінансовими партнерами та ін.

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, про що свідчить Додаток А.

Місцезнаходження П(ПО)СП «Світоч»: 11761, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Великий Молодьків, вул.. Леніна, 23.

ЄДРПОУ: 03746674.

П(ПО)СП «Світоч» створюється для здійснення сільськогосподарської діяльності, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках для ведення сільського господарства, відповідно до закону. Воно здійснює свою діяльність шляхом проведення будь-яких операцій, за винятком заборонених законодавством, зокрема шляхом:

·   здійснення діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі;

·   задоволення потреб особистих селянських та фермерських господарств, господарських товариств, інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, а також сільського населення у підвищенні рівня знань та вдосконаленні практичних навичок прибуткового ведення господарства;

·   поставки продукції, виконання робіт, надання послуг, у тому числі у кредит, надання фінансової та іншої допомоги згідно з домовленістю сторін;

·   продажу, обміну, здачі в оренду, позики, позички юридичним або фізичним особам належних їм фондів, сировини, готової продукції, фінансових ресурсів та майна на умовах, згідно з домовленістю;

·   ведення у встановленому порядку зовнішньоекономічної діяльності, створення господарських формувань з іноземними юридичними та фізичними особами.

Підприємство є власником:

·   майна, земельних угідь, коштів, одержаних в результаті її фінансово-господарської діяльності;

·   іншого майна, коштів та прав набутих на підставах не заборонених чинним законодавством.

Підприємство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності.

П(ПО)СП «Світоч» може самостійно купувати, продавати, передавати безкоштовно, обмінювати, передавати в оренду юридичним особам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, відчужувати їх іншими особами. Вона має право укладати угоди (договори, контракти) у тому числі угоди купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, доручення і комісії набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, виступати позивачем у суді, арбітражному суді та третейському суді.

Отже, П(ПО)СП «Світоч» має свою печатку, рахунок в банку та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України.

Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал. Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність а також здатність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує.

Для окремого відображення у балансі господарських засобів і джерел їх утворення, його будують у вигляді двосторонньої таблиці. Ліва частина балансу, в якій відображають господарські засоби, називають активами, а права частина, в якій відображаються джерела утворення господарських засобів називаються пасивами. Кожен вид господарських засобів та джерела їх утворення називають статтею балансу. Таким чином актив і пасив балансу складаються з окремих статей, кожна з яких відображає величину певного економічно однорідного виду засобів або їх джерел.

Активи являють собою ресурси, контрольовані підприємством, використання яких призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну, а також їх розміщення та використання.

Проаналізуємо склад і структуру активів (табл. 2.1)

Таблиця 2.1

Структура активів в П(ПО)СП «Світоч»

Проаналізуємо зміни, що відбулися у структурі активів підприємства.

За даними таблиці 2.1 в районі загальна вартість майна зросла на 20 тис. грн., що складає 0,4%. Такий приріст майна відбувся за рахунок збільшення вартості оборотних активів (відповідно, 63 тис. грн.) Проте вартість необоротних активів зменшилась на 43тис. грн.

Загалом, якщо розглядати реальні активи, що характеризують виробничу потужність підприємств, тобто основні засоби і незавершене виробництво, то в 2009 році вони становили 3240 тис. грн. або 71,3% всіх активів

Залишкова вартість основних засобів П(ПО)СП «Світоч» за балансом зменшилась на 43 тис. грн.

Протягом 2007-2009 рр. відбулося збільшення оборотних активів підприємства на 63 тис. грн. Збільшення їх вартості пов’язане з зростанням дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 73тис. грн. та іншої поточної дебіторської заборгованості на 7тис. грн.Такі зміни відповідним чином вплинули на структуру оборотних активів.

Аналіз джерел формування засобів підприємства розглянемо в таблиці 2.2

Таблиця 2.2

Структура пасивів в П(ПО)СП «Світоч»

За даними зведеного звіту можемо проаналізувати склад та зміни в пасивах П(ПО)СП «Світоч. Протягом дослідженого періоду величина статутного та резервного капіталу є незмінною. Так, збільшилась величина іншого додаткового капіталу на 260 тис. грн. (6,5%).

Позитвним є зменшення непокритого збитку підприємства на 145 тис. грн. З даних таблиці видно, що кредиторська заборгованість підприємства за товари, роботи і послуги зменшилась на 272тис. грн., крім даного показника зменшились також величини поточних зобов’язань на 358тис. грн..(37,7%) у т.ч. зменшились величини поточних зобов’язань по розрахунках з бюджетом на 100тис. грн.(64,6%), із внутрішніх розрахунків на 14 тис. грн.(50%); в свою чергу Загалом, можна сказати, що підприємство поступово виходить з кризового становища про що свідчить зменшення величини непокритого збитку, кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги.

Слідуючим етапом нашого аналізу економічної діяльності підприємства є оцінка його фінансової стійкості.

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами.

Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечити самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Здійснимо оцінку фінансової стійкості підприємства на базі таблиці 2.3

Таблиця 2.3

Оцінка фінансової стійкості П(ПО)СП «Світоч»

Проведемо аналіз табл. 2.3. Значення коефіцієнта автономії збільшилось на 0,09 і складає 0,87. Це означає, що питома вага власного капіталу в загальній сумі балансу 87%, а це означає, що залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування низька, тобто підприємство може погасити борги за рахунок власних коштів.

Коефіцієнт фінансової залежності обернений до коефіцієнта автономії. В 2009 р. він становив 1,16 грн. Тобто, на 1 грн. власних коштів припадає 1,16 грн. вартості майна.

Значення коефіцієнта маневреності в 2009р. досягло 0,17. Це свідчить про високий ступінь мобільності використання власних коштів підприємством.

Коефіцієнт фінансової стабільності показує, що підприємство є фінансово стабільним.

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності і платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов’язання.

Здійснимо оцінку ліквідності підприємства в таблиці 2.4

Таблиця 2.4

Оцінка ліквідності П(ПО)СП «Світоч»

Проведемо аналіз таблиці 2.4. Загальний коефіцієнт покриття збільшився на 0,86. Він показує, що на 1 грн. поточних зобов’язань припадає 2,12 грн. (2009 р.) оборотних активів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності показує, яка частина зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних фінансових надходжень, в нашому випадку це 270% (за даними 2009 р.) Частка оборотних засобів в активах в 2009 р. складає 0,29. Це означає, що питома вага оборотних засобів в активах складає 29%.

Отже, підприємство є фінансово стабільним, ліквідним.

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує своє ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності. Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності.

Таблиця 2.5

Аналіз ділової активності П(ПО)СП «Світоч»

Проаналізуємо дану таблицю.

Коефіцієнт оборотності активів характеризує швидкість обороту оборотних активів підприємства. Цей показник за 3роки збільшився на 0,02.

Коефіцієнт оборотності запасів в 2009 р. становив 0,65, що свідчить про ефективність використання виробничих запасів.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшився на 0,6, а це свідчить про збільшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу в 2009 р. становив 0,19. Так, як значення даного коефіцієнта при порівнянні 2009 р. з 2007 р. є незмінним, то з упевненістю можна сказати, що ділова активність підприємства є незмінною.

Значення коефіцієнта завантаженості вказує на те, що на 1 грн. продажу припадає 1,71грн. вартості майна. Так як протягом трьох років його значення зменшується, то це свідчить про підвищення ефективності використання активів підприємства.

На 1грн. продажу припадає 5,15грн. власних джерел фінансування П(ПО)СП «Світоч»

2.2 Організація облікового процесу на підприємстві

Як відомо, бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам.

Організація обліково-звітного процесу - це взаємовизначення, взаємовплив, взаємне функціонування трьох елементів: по-перше, праці облікових фахівців та виконавців господарських операцій; по-друге, умов та засобів технічного забезпечення їх праці; по-третє, вхідної та вихідної інформації управління діяльністю підприємства (як предмет праці) [60].

Обліковий процес складається з багатьох блоків, які мають бути конкретизовані й подані в технологічних та структурних аспектах. У будь-якому господарстві обліковий процес як технологічна сукупність складається з трьох етапів: первинного, поточного та підсумкового. На кожному етапі основні об’єкти організації облікового процесу такі:

) облікові номенклатури; 2) носії облікових номенклатур;

) рух носіїв;

) технологія облікового процесу забезпечення останнього.

Першим етапом облікового процесу є первинний облік. Його зміст становлять первинне спостереження та сприйняття господарського факту (явища або процесу), вимірювання в натуральному та вартісному вираженні, фіксування в носіях облікової інформації - документах.

Сприйняття та вимірювання можливі лише тоді, коли об’єкти обліку конкретизовані у вигляді облікових номенклатур. Тому першим об’єктом організації первинного обліку є облікова номенклатура.

Організація облікових номенклатур включає два види робіт: вибір (або формування) та складання переліку.

Фіксування облікової номенклатури (даних) відбувається в будь-якому носії (документі або його заміннику), що потребує попереднього їх добору.

Документи з огляду на їх велику кількість та різноманітність потрібно систематизувати. Звідси окремим питанням організації первинного обліку є формування за кожною окремою темою альбомів первинних документів.

Сприйняття, вимірювання та фіксування господарських фактів здійснюються виконавцями в різні періоди. Тому, організуючи первинний облік, заздалегідь визначають рух первинних документів.

Досвід показує, що на утворення первинних носіїв інформації (документів) витрачають приблизно 40-60% загального часу, а отже, на цьому етапі облікового процесу слід максимально скоротити трудові витрати.

Важливим аспектом організації первинного обліку є забезпечення його нормального функціонування, для чого потрібні технічні засоби організаційної техніки, обчислювальна техніка, носії інформації.

Поточний облік (реєстрація даних первинного обліку в системі рахунків - в облікових реєстрах) - другий етап облікового процесу. На його здійснення в разі ручної обробки витрачають майже половину часу. Це свідчить про те, що його організація є дуже важливим об’єктом.

Під поточним обліком розуміють обробку, реєстрацію та запис даних первинного обліку, тобто носіїв інформації, в облікові реєстри, групування та їх перегрупування з метою отримати потрібну результатну інформацію.

Багато операцій поточного обліку можна умовно поділити на такі види: реєстрація (запис); арифметичні дії (додавання, віднімання, множення, ділення, розрахунки); групування та перегрупування даних. Кожний вид операцій складається з окремих робіт, кількість яких залежить від конкретних умов, і насамперед від технічної озброєності працівників обліку, наявності обчислювальної техніки, її виду, типу.

Поточний облік як частина облікового процесу зумовлює ті організаційні елементи, сукупність яких формує його як об’єкт організації. Цими об’єктами є облікові номенклатури поточного обліку (дані, показники), носії облікових номенклатур (облікові реєстри і документи, що їх складають на цьому етапі облікового процесу); документообіг та забезпечення облікового процесу.

Кожний об’єкт організації складається з різних видів робіт. Їх зміст і відрізняє ці об’єкти від об’єктів організації первинного обліку, які мають ту саму назву. Нового змісту набувають номенклатури поточного обліку. Основними видами носіїв інформації (номенклатури) є облікові реєстри.

Бухгалтерський облік не лише інформує про стан і зміни господарства, його елементи та здійснює контроль за наявністю, рухом, використанням об’єктів господарювання, а й виконує функцію оцінювання результативності роботи. Таке оцінювання відбувається на підставі узагальнення даних на підсумковому етапі. Цей етап облікового процесу дає змогу діставати дані про результати роботи за місяць, квартал, півріччя, рік.

Підсумковий етап облікового процесу іноді називають балансовим узагальненням (звітністю). Це заключний етап облікового процесу, який можна охарактеризувати як упорядковану сукупність операцій з формування показників, що відображують результати виробничої та господарської діяльності підприємства за певний період.

Організація підсумкового обліку залежить від якості організації первинного та поточного обліку.

Формування підсумкових показників, складання звітних форм - це досить трудомісткий процес. Слід мати на увазі, що він відбувається за відносно короткий період. За цей час треба підготувати кілька складних показників, заповнити різні звітні форми, підготувати аналітичні висновки, пояснення тощо.

Складність організації цього етапу облікового процесу полягає ще й у тому, що крім облікових даних, показників первинного та поточного обліку необхідні дані планування, нормування, фінансів (бюджетування), оперативного та статистичного обліку, а також попередніх звітних періодів. Наявність цих даних і показників дає змогу не лише оцінити результати роботи господарства, а й виявити тенденцію розвитку. На цьому етапі облікового процесу до роботи залучають працівників інших економічних служб господарства - планової, праці, фінансової.

Підсумковий облік як етап облікового процесу визначає об’єкти, які мають бути організовані: номенклатуру, носії номенклатури, рух носіїв та забезпечення обліку [106].

Весь шлях від виявлення господарської операції до її відображення у фінансовій звітності має бути пройдено за певними правилами. Існують загальні правила, які введені нормативними актами, такими як національні стандарти бухгалтерського обліку, інструкції, методичні рекомендації тощо. Проте норми, що містяться в цих документах, дають лише рамки для створення власної системи обліку, залишаючи певний простір для творчості бухгалтера: вибору комплексу принципів, методів для кожного з трьох вказаних елементів цього процесу.

Вирішуючи завдання побудови найефективнішого обліку, що надає користувачам достовірну, корисну та своєчасну інформацію, підприємство розробляє свої власні конкретніші правила та принципи обліку. Сукупність таких правил - це і є облікова політика. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» визначає облікову політику як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Згідно з п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

При виборі облікової політики підприємства повинні враховувати:

Ø галузеві особливості або вид діяльності;

Ø  організаційно-правову норму;

Ø  рівень кваліфікації облікового апарату та забезпеченість комп’ютерною та іншою технікою;

Ø  можливість вибору підприємством системи стимулювання виконавців

Ø  господарської діяльності підприємства.

Облікова політика затверджується керівництвом підприємства в наказі [31].

Обов’язками керівника є:

створення умов для правильного ведення бухгалтерського обліку і забезпечення необхідного штату бухгалтерії;

-   визначення і затвердження облікової політики;

-        забезпечення неухильності виконання всіма підрозділами і службами підприємства вимог бухгалтерського обліку за дотриманням порядку і подання до обліку первинних документів, виробничих і матеріальних звітів;

         забезпечення зберігання бухгалтерських документів згідно із встановленими державними вимогами.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено обов'язки щодо ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, зобов'язаний:

·  забезпечити дотримання встановлених єдиних методологічних принципів бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені терміни фінансової звітності;

·        організувати контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

·        брати участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з недостачею і відшкодуванням втрат від недостачі, розкрадання і псування активів підприємства;

·  забезпечити перевірку стану бухгалтерського обліку у філіалах, представництвах, ділянках та інших відособлених підрозділах підприємства.

Згідно із Законом України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення бухгалтерського обліку, виходячи з діючих нормативних актів і особливостей діяльності підприємства.

Основна її мета - забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, що є необхідною для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень

Процес формування облікової політики трудомісткий і вимагає бачення перспектив розвитку підприємства, а також відповідального й професійного підходу.

Процес формування облікової політики підприємства складається з декількох етапів:

ü підготовчий, який включає в себе визначення об’єктів бухгалтерського обліку, виявлення, аналіз, оцінка і ранжування факторів під впливом яких здійснюється вибір способів ведення бухгалтерського обліку; вибір, обґрунтування вихідних положень в побудові облікової політики; ідентифікація потенційно придатних для використання підприємством способів ведення бухгалтерського обліку по кожному прийому і для кожного об’єкту обліку; вибір способів ведення бухгалтерського обліку придатних для використання підприємств; оформлення обраної облікової політики;

ü  заключний етап, який включає контроль за впровадженням та виконанням облікової політики, що вводиться, виявляються за необхідністю недоліків і внесення змін.

Облікова політика кожного підприємства затверджується наказом керівника. Процес формування Наказу про облікову політику наведений на рис. 2.1

Рис. 2.1 Порядок формування Наказу про облікову політику

Треба зауважити, що ефективність прийнятих управлінських рішень на підприємстві прямо залежить від оперативності (швидкості) організованого документообороту. Для отримання вчасної і якісної інформації необхідно організувати таку систему збору і обробки документів, яка б забезпечувала прискорення документообороту.

З метою упорядкованості руху та своєчасного одержання первинних документів для записів у бухгалтерському обліку наказом керівника підприємства, установи встановлюється графік документообороту, в якому вказуються дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Графік документообороту на підприємстві, в установі повинен забезпечити оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які проходить кожен первинний документ, визначати мінімальний термін його знаходження в підрозділі, а також сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації та автоматизації.

Графік документообороту оформляється у вигляді схеми або переліку робіт із створення, перевірки та обробки документів, що виконуються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і термінів виконання робіт.

Одним із важливих нормативних документів, завдяки якому забезпечується ведення бухгалтерського обліку, є план рахунків, тобто їх систематизований перелік.

Робочий план рахунків є одним з елементів облікової політики підприємства і затверджується керівником підприємства як додаток до Положення про облікову політику.

Розробка робочого плану рахунків повинна забезпечити таку організацію бухгалтерського обліку, щоб облікові регістри велися систематизованим способом і забезпечувалося складання бухгалтерської звітності.

З метою хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації про господарські операції, що містяться у прийнятих до обліку первинних документах, використовуються облікові регістри (книги, відомості, журнали тощо).

Інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів використовується для складання фінансової звітності [64].

В свою чергу форма бухгалтерського обліку виступає як певна система регістрів бухгалтерського обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них. Вона обирається підприємствами самостійно з додержанням єдиних засад бухгалтерського обліку та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із практики, найбільш поширеними формами бухгалтерського обліку на даний час є журнально-ордерна форма, спрощена та автоматизована (комп'ютерна) форми бухгалтерського обліку.

.3 Первинний облік управління розрахунків з покупцями та замовниками

Продаючи свою продукцію (роботи, послуги), підприємства-продавці (виконавці) вступають у взаємовідносини з юридичними та фізичними особами - покупцями і замовниками, а отже - здійснюють з ними у певному порядку розрахунки. Взаємовідносини підприємств з покупцями (замовниками) пов'язані з укладанням договорів купівлі-продажу своєї продукції (товарів), підряду на виконання робіт (надання послуг). У договорах відображаються зобов'язання продавця (виконавця) про обсяги і терміни відвантаження продукції (товарів), виконання робіт (послуг) і зобов'язання покупця (замовника) про приймання продукції (товарів). Особлива увага в договорах приділяється ціні товару, термінам поставки, порядку розрахунків, терміну оплати, оскільки ці умови договору є істотними й необхідні у разі вирішення спору у претензійно-позовному порядку.

Факт відпуску продукції (товару), виконання робіт, надання послуг має бути належним чином оформлений документами. Підставою для відпуску продукції (товару) зі складу підприємства є доручення, яке пред'являється представником покупця і яке повинне містити: реквізити покупця, найменування і кількість отриманої продукції, термін дії доручення, особистий підпис представника, засвідчений підписами керівника та головного бухгалтера підприємства-покупця і скріплений печаткою. Підпис представника покупця на дорученні повинен бути ідентичним підпису одержувача на відвантажувальних документах про приймання продукції.

У разі доставки продукції покупцеві автотранспортом постачальника або транспортних організацій важливе значення має чітке і належне оформлення товарно-транспортних накладних відправником та наявність записів з підписами і відбитком печатки (штампу) одержувача, які засвідчують доставку продукції (товару) до місця призначення.

При виконанні робіт (будівельних, ремонтних та ін.) у договорі на їх виконання також відображаються зобов'язання замовника щодо приймання виконаних робіт, порядку й термінів їх оплати. Прийнята робота має бути оформлена актом відповідної форми, який підписується представником замовника і виконавця або комісією, з обов'язковим посвідченням підписів представників печаткою замовника і виконавця. Аналогічно оформляються операції з надання замовникам різних послуг (ремонту та обслуговування технічних засобів підприємства тощо).

На виконані роботи на сторону і послуги виписують рахунок-фактуру та платіжну вимогу-доручення. На всіх первинних розрахункових документах окремим рядком має бути вказана сума податку на додану вартість.

Підприємства, які є платниками податку на додану вартість і зареєстровані у податковій інспекції, повинні надати покупцеві податкову накладну із зазначенням у мій дати виписки, порядкового номера, найменування та індивідуального податкового номера продавця і покупця, умови продажу і форми ведення розрахунків.

Належним чином оформлені документи є підставою для виконання покупцями (замовниками) зобов'язань із проведення розрахунків.

Підприємства також можуть передавати свою продукцію для продажу посередникам за договорами комісії (консигнації), які здійснюють розрахунки не з покупцями, аз комісіонерами {консигнаторами).

Покупці продукції (товарів), замовники робіт (послуг) зобов'язані виконувати договірні умови здійснення розрахунків за відповідними договірними сумами у встановлені терміни, проте можуть виникнути непередбачені обставини, які перешкоджають своєчасному виконанню зобов'язань або виконанню їх взагалі. Такими обставинами можуть бути тимчасова або стійка фінансова неплатоспроможність банкрутство, форс-мажорні обставини. Через несвоєчасну оплату покупцями (замовниками) відвантаженої продукції, виконаних робіт, наданих послуг виникають сумнівні борги. Для покриття сумнівних боргів підприємства створюють резерв сумнівних боргів.

При виникненні форс-мажорних обставин (воєнні дії, пожежі, повені тощо) можуть мати місце випадки повної або часткової втрати товарів у дорозі, їх пошкодження, знищення та ін. Аби уникнути збитків за згаданих обставин продавці або покупці можуть застрахувати відвантажені цінності за зазначеними страховими подіями.

Усі підприємства реалізацію своєї продукції, товарів, робіт, послуг відображають на момент відвантаження продукції (товарів), підписання актів виконаних робіт (послуг). Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги здійснюються, як правило, після відвантаження продукції або надання послуг. Для документального оформлення операцій з реалізації продукції покупцям і замовникам передбачено відповідні документи [54].

На кожну партію зерна, що відправляється на заготівельні пункти виписують товарно-транспортну накладну спеціалізованої форми №1 с.-г. (зерно) в чотирьох примірниках, а при його перевезені транспорту зі сторони в п'яти. При цьому перший примірник накладної залишається в господарстві з підписом водія, три наступних вручають водію. Після приймання зерна другий примірник залишається на хлібоприймальному пункті, третій повертається в господарство з позначкою про приймання вантажу, четвертий залишається у водія як підстава для заповнення Подорожнього листа вантажного автомобіля. При транспортуванні зерна транспортом зі сторони четвертий і п'ятий примірники залишаються у водія транспортної організації.

Товарно-транспортна накладна має фіксований номер і серію. У ній зазначається гаражний номер автомобіля, товаровідправник, вантажоодержувач і платник, назву продукції, кількість, ціну і суму.

Заготівельна організація на кожну культуру, прийняту за день від сільськогосподарського підприємства, складає Реєстр товарно-транспортних накладних, в якому зазначають кількість зерна у фізичній масі, прийнятого за кожною накладною; результати лабораторного аналізу; залікову масу і грошовий розрахунок. На підставі Реєстру товарно-транспортних накладних виписують приймальну квитанцію (ф. ПК-10) на кожну культуру, прийняту протягом року. У ній вказують номери всіх складених реєстрів, накладних, фізичну та залікову масу зерна, суму до сплати з урахуванням якості зерна.

Перший примірник Реєстру передають господарству разом з квитанцією, другий - залишається на хлібоприймальному підприємстві. При доставці на хлібоприймальний пункт (підприємство) одиничних партій зерна і культур Реєстр накладних не складають, а на кожну партію виписують приймальну квитанцію (ф. ПК-9), аналогічну Приймальній квитанції за формою ПК-10.

Документом, що підтверджує здавання фуражу є приймальна квитанція за формою ПК-27, яку складають на підставі актів на здавання фуражу безпосередньо споживачем за дорученням хлібоприймальних пунктів.

Отже, основним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку і статистичної звітності про реалізацію зерна та насіння олійних культур за контрактом є Приймальна квитанція.

Дані по прийнятій великій рогатій худобі записують на підставі зважування кожної голови в додаток до товарно-транспортної накладної №1 с.-г. (тварини), в якому зазначають вгодованість кожної голови, дату і час припинення годівлі.

По свинях ведуть облік за окремими групами з однаковою вгодованістю.

На приймальних пунктах у товарно-транспортних накладних роблять записи про вгодованість і масу тварин та інші показники передбачені формою і одержані за результатами зважування і огляду.

На прийнятті від господарства тварини виписують приймальну квитанцію ф. ПК-1 окремо на кожний вид тварин і на тварин підвищеної маси. На м'ясо, прийняте від господарства, також виписують приймальну квитанцію ф. ПК-1, однак у цьому випадку необхідно вказувати, як забійну масу, так і в перерахунку її в живу. Сільськогосподарським підприємствам в обсяг виконання плану держзамовлення зараховують масу живих племінних тварин, реалізованих через організації племінної служби. Підставою для заліку є Приймально-здавальний акт, який оформляють при закупівлі. Один примірник акта надається статистичним органам.

Кожна партія молока і молокопродуктів, яка відправляється з господарства в рахунок виконання держзамовлення, повинне супроводжуватися товарно-транспортною накладною спеціалізованої форми №1 с.-г. ( молоко, сировина). Характерними реквізитами цієї форми є маса молока в перерахунку на базисний вміст жиру, кислотність і температуру молока, ступінь чистоти, питома вага і сорт молока. Підприємства молочної промисловості на підставі товарно-транспортних накладних ведуть журнал приймання молока і молокопродуктів або Накопичувальні відомості окремо по кожному господарству, за якими два рази на місяць виписують приймальні квитанції ф.ПК-3. Молоко, масло і сметану приймають за массою і фактичним вмістом жиру. Вміст жиру в молоці обчислюється як відношення маси жиру до маси молока.

Видачу продукції працівникам підприємства у рахунок оплати праці відображають у розрахунковій відомості, яку складають у двох примірниках. Перший примірник передають комірникові, а другий залишають у бухгалтерії. У відомості повинна бути розписка про одержання.

При реалізації продукції окремим працівникам господарства та іншим особам зі складів за готівку використовують накладну внутрішньогосподарського призначення і прибутковий касовий ордер [14].

Майже всі розрахунки П(ПО)СП «Світоч» з заготівельними організаціями будуються на основі заключних з ними договорів, де вказані строки і умови поставки продукції, порядок оплати, форми оплати. Документами по виконанню розрахункових взаємовідносин із заготівельними організаціями являються приймальні квитанції, які виписують заготівельні організації підприємству на основі товарно-транспортних накладних.

Форми приймальних квитанцій розрізняють в залежності від виду реалізованої продукції. В приймальних квитанціях вказується, яка продукція прийнята і в якій кількості (в натуральній і заліковій масі), оплата. Приймальні квитанції являються основою для запису в облікові регістри по розрахунках із заготівельними організаціями. При реалізації продукції, робіт, наданих послуг іншим покупцям і замовникам підприємства на основі товарно-транспортних накладних, доручень, актів виписують і посилають покупцям рахунки-фактури. В квитанціях і рахунках-фактурах, крім розрахункових реквізитів вказані відпускні ціни на реалізовану продукцію, виконані роботи, надані послуги, а також суми, які зобов'язані оплатити покупці і замовники.

На підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, необхідні для контролю та впорядкування оброблених даних.

Основними джерелами інформації з обліку розрахунків з покупцями і замовниками слугують первинні документи з обліку розрахунків. Перелік первинних документів з обліку розрахунків наведено в таблиці 2.6

Таблиця 2.6

Первинні документи з обліку розрахунків

При здійснення товарообмінних (бартерних) операцій сторони укладають договори, в яких визначають строки взаємних поставок товарів, обов’язки сторін, з виконання умов договору та відповідальність сторін у випадку порушення прийнятих зобов’язань [15].

.4 Організація синтетичного та аналітичного обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Етапи та порядок організації обліку розрахунків з покупцями та замовниками представлено за допомогою рис. 2.2

Синтетичний облік розрахунків з покупцями та замовниками здійснюється на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками» має такі субрахунки 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» та 362 «Розрахунки з іноземними покупцями». На субрахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором. Дохід відображається на рахунку 70 «Дохід від реалізації товарів, робіт, послух», податок на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами

Рис. 2.2 Загальна схема організації бухгалтерського обліку розрахунків з покупцями і замовниками [15]

Відвантаження продукції:

-  Виписка рахунку та його відправлення покупцю

-       Складання картотеки по кожному дебітору

Відображення в регістрах обліку:

-  Готівкою

-  На рахунках в банках

-       Чеком

-       Акредитивом

-       Забезпечення векселем

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються у господарських договорах. Бухгалтер повинен звернути увагу на відповідальність істотних умов договору вимогам чинного законодавства.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками повинен забезпечити отримання даних про заборгованість, строк сплати за якою ще не настав, а також заборгованість, несплачену в строк.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем і замовником, за кожним пред’явленим до сплати рахунком, за кожною операцією. З цією метою підприємство може вести картки аналітичного обліку на кожного дебітора або накопичувальну відомість довільної форми.

При складанні управлінської звітності слід враховувати, що на будь-якій стадії процесів продажу та придбання неминучі різні відхилення від виконання умов договорів, для вчасно виявлення яких необхідний оперативний контроль та своєчасна поінформованість управлінського персоналу про причини таких відхилень.

Облік розрахунків з покупцями і замовниками ведуть у Журнал-ордері №11 с.-г. У ньому відображають підсумками за місяць обороти з кредиту рахунків 36, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 79 у кореспонденції з дебетом відповідних рахунків.

Записи в Журнал-ордер №11 с.-г. з кредиту рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» здійснюють на підставі відомості аналітичного обліку за рахунком №36 ф. №11.8 с.-г. У відомості №11.8 с.-г. наводиться перелік усіх покупців і замовників, які мали стосунки за звітний період або заборгованість за попередні періоди. За кожним із них показуються залишки на початок і кінець місяця та обороти за дебетом і кредитом за звітний місяць. Заповнюється відомість на підставі реєстрів №11.1 с.-г. й №11.2. с.-г. первинних документів та аркушів-розшифровок.

Розглянемо послідовність документального відображення операцій з обліку розрахунків з покупцями та замовниками та формування доходів.

Рис. 2.3 Записи в регістрах з обліку формування доходів та розрахунків з покупцями та замовниками

Отже, синтетичний облік за рахунками 36 ведеться в журналі-ордері 11 с.-г., а аналітичний - у відомості 11.8 с.-г. "Відомість аналітичного обліку розрахунків з покупцями і замовниками" та у відомості 11.7 с.-г. "Відомість обліку продажу шляхом взаємних розрахунків".

.5 Система зовнішньої і внутрішньої звітності підприємства: бухгалтерський, статистичний та податковий аспект

Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає бухгалтерський облік як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, вберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користуванням для прийняття рішень. Із змісту цієї статті витікає, що методологічно і організаційно звітність є невід'ємною складовою системи бухгалтерського обліку і виникає на завершальному етапі облікового процесу, що забезпечує методологічну єдність показників, які в ній відображаються з даними первинної документації та обліковими реєстрами.

Крім цього відповідно до статті 3 п.2 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Це зумовлено тим, що за допомогою бухгалтерського обліку можна уніфікувати всі дані про фінансово-господарську діяльність підприємств та забезпечити отримання достовірної та неупередженої інформації.

Звітність дозволяє визначати становище підприємства серед аналогічних підприємств на ринку товарів, робіт та послуг.

Нормативно-правове регулювання звітності підприємств в Україні здійснюється указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України.

За П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (пункт 3) визначено такі види звітності:

Бухгалтерська звітність - це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Правдивість інформації фінансової звітності забезпечується відображенням господарських операцій за їх сутністю, а не тільки за юридичною формою. Неупередженість інформації фінансової звітності забезпечується тим, що не допускається перекручень показників. Таким чином, фінансова звітність підприємства повинна задовольняти інформаційні потреби користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб. Перелік етапів складання річної фінансової звітності наведено на рис. 2.4

Рис. 2.4 Етапи складання річної фінансової звітності

Для більш детального аналізу форм та видів звітності, які використовує П(ПО) СП «Світоч» розглянемо таблицю 2.7

облік аудит дебіторський заборгованість

Таблиця 2.7

Система звітності підприємства у 2009 році

Безпосередньо фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів, щодо: придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки управління; оцінки здатності якості управління своєчасно виконувати свої зобов’язання; забезпеченості зобов’язань підприємства; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; регулювання діяльності підприємства та інших рішень.

Як зазначено в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст.1) та в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (п.3) користувачами звітності - є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Законом України « Про аудиторську діяльність» (стаття 9) зазначено, що користувачами бухгалтерської звітності можуть бути уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи, зацікавлені в наслідках господарської діяльності суб’єктів, в тому числі: власники, засновники господарюючого суб’єкта, кредитори, інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання інформації, що міститься в бухгалтерській звітності.

Існує два види користувачів бухгалтерської фінансової звітності:

1) зовнішні користувачі

2)      внутрішні користувачі

Користувачами інформації в П(ПО)СП «Світоч» є:

-   зовнішні: громадськість, аудитори, податкова інспекція та інші державні органи влади;

-        внутрішні: керівник підприємства та управлінський персонал, працівники підприємства, працівники бухгалтерії, економісти

Фінансова звітність підлягає оприлюдненню.

Щодо відображення в податковому обліку розрахунків з покупцями та замовниками, то датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-   або зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

-        або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

У разі коли торгівля продукціє (роботами, послугами) здійснюється з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, датою збільшення валового доходу вважається дата оформлення відповідного рахунку (товарного чека).

Поточна дебіторська заборгованість покупців та замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем) відображається в статті балансу «Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги» (рядки 160-162 активу балансу). До підсумку Балансу включається чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості [15].

Зміни в розмірах поточної дебіторської заборгованості відображаються у Звіті про рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до вимог П(С)БО 2 «Баланс», Плану рахунків та Інструкції про його застосування узагальнимо інформацію щодо дебіторської заборгованості та сформуємо її за термінами погашення та за видами (табл.2.8)

Таблиця 2.8

Відображення дебіторської заборгованості за терміном погашення й за видами на облікових рахунках та в статтях балансу (ф.№1) [19]

Щодо внутрішньої звітності, то облік розрахунків з покупцями і замовниками ведуть у Журнал-ордері №11 с.-г. У ньому відображають підсумками за місяць обороти з кредиту рахунків 36, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 79 у кореспонденції з дебетом відповідних рахунків.

.6 Система управлінського обліку розрахунків з покупцями і замовниками

В процесі фінансово-господарської діяльності у підприємства постійно виникає потреба в проведенні розрахунків зі своїми контрагентами, бюджетом, податковими органами. Відвантажуючи виготовлену продукцію, підприємство, як правило, не отримує оплату одразу, тобто воно кредитує покупця. Тому протягом періоду від моменту відвантаження продукції до моменту надходження платежу засоби підприємства знаходяться у вигляді дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Управління дебіторською заборгованістю - суттєвий елемент системи бухгалтерського управлінського обліку. Специфічний характер завдань управління дебіторською заборгованістю знаходить відповідне відображення в організаційній системі, яка передбачає аналіз внробничо-фінансової діяльності підприємства, господарське планування, продаж і контроль за реалізацією товарів (робіт, послуг).

Управління дебіторською заборгованістю також передбачає контроль за оборотністю коштів в розрахунках.

Отже, управління дебіторською заборгованістю передбачає визначення наступних основних моментів (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Управління дебіторською заборгованістю

Основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

систематизація і аналіз інформації про покупців, замовників та інших дебіторів підприємства;

моніторинг заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими операціями, забезпеченими векселями;

контроль за заборгованістю, строк сплати по якій ще не настав, а також заборгованістю, не сплаченою в строк;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів.

Для визначення характеру, причин і терміну виникнення дебіторської заборгованості потрібно використовувати матеріали аналітичного обліку:

) по рахунку 34 "Короткострокові векселі одержані» (призначений для обліку заборгованості покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи, надані послуги та за іншими операціями, забезпеченими векселями). Аналітичний облік ведеться за заборгованістю кожного покупця та замовника, забезпечену векселями;

) по рахунку 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками" (призначений для обліку розрахунків з покупцями та замовниками за відвантажену продукцію, товари, виконані роботи та надані послуги). Аналітичний облік ведеться за кожним покупцем та замовником, за кожним пред'явленим до сплати рахунком. Дані аналітичного обліку забезпечують отримання даних про заборгованість, строк сплати по якій ще не настав, а також заборгованість, не сплачену в строк;

) по рахунку 37 «Розрахунки з різними дебіторами» (призначений для обліку розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю з різними дебіторами за авансами виданими, нарахованими доходами, за претензіями, відшкодуванням завданих збитків, позиками членів кредитних спілок та за іншими операціям, строк сплати яких припадає на поточний або наступний звітний рік). Аналітичний облік ведеться за кожним дебітором, видом заборгованості, терміном її виникнення та погашення. Аналітичний облік розрахунків з підзвітними особами ведеться за кожною підзвітною особою; за позиками членам кредитних спілок - за кожним членом спілки; з працівниками - за кожним працівником.

Незважаючи на ретельно проведену роботу по оцінці дебіторів, деякі з клієнтів, які отримали кредит, можуть не заплатити по своїх рахунках. Якщо рахунок не буде оплачено, підприємство понесе витрати по безнадійній заборгованості.

Чинне податкове законодавство виділяє чотири основні причини виникнення безнадійної заборгованості: закінчення строку позовної давності, недостатність майна боржника для погашення боргу перед кредитором, дія форс-мажору, смерть або позбавлення волі фізичних осіб-боржннків.

Аналіз термінів заборгованості забезпечує керівництво корисною інформацією щодо можливих втрат внаслідок неоплачених рахунків, якщо підприємства використовують її з метою визначення сум, по очікуваних витратах на безнадійну заборгованість.

Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуги) здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за термінами її непогашення з встановленням коефіцієнту сумнівності для кожної групи.

Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи із фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, послуги) за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає із збільшенням строків непогашений дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію (товари, роботи, послуга) відповідної групи і коефіцієнту сумнівності відповідної групи.

Облік резервів за сумнівною дебіторською заборгованістю, щодо якої є ризик неповернення, ведеться на рахунку 38 «Резерв сумнівних боргів». Аналітичний облік по цьому рахунку ведеться в розрізі боржників або за строками непогашений дебіторської заборгованості в залежності від того, за яким методом здійснюється нарахування резерву сумнівних боргів.

Поділ дебіторської заборгованості за віковими групами проводиться відповідно до дати виписки рахунку-фактури (щомісячний, щоквартальний). Він дозволяє отримати огляд вікової структури дебіторської заборгованості, що може використовуватись для здійснення моніторингу і контролю за вилученням коштів в дебіторську заборгованість.

Для отримання інформації про дебіторську заборгованість на підприємстві може складатись звіт про дебіторську та кредиторську заборгованість. Цей звіт може деталізуватись за наступними ознаками: за видами продукції, яка реалізується; за покупцями або групами покупців; за продавцями або групами продавців; за дебіторською (кредиторською) заборгованістю у вигляді грошових коштів; за дебіторською (кредиторською) заборгованістю у вигляді бартеру; за простроченою дебіторською (кредиторською) заборгованістю у вигляді грошових коштів або бартеру.

Дебіторська та кредиторська заборгованість доповнюють одна одну, через те, що заборгованість може, зазвичай, переходити з дебіторської в кредиторську та навпаки, саме тому бажано складати звіти про дебіторську та кредиторську заборгованості.

Зміст цього звіту залежить від того, які дані бажає отримати керівник підприємства та інші внутрішні користувачі.

Звіт може складатись бухгалтером після кожного факту виникнення або погашення заборгованості; щоденно; щотижнево; в кінці місяця тощо. Він складається на підставі записів в регістрах аналітичного обліку; Головній книзі, журналах або інших регістрах синтетичного обліку. В деяких випадках, при максимальній деталізації звіту про дебіторську та кредиторську заборгованості він може повністю замінити регістри синтетичного обліку дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Отже, зі звіту про дебіторську та кредиторську заборгованості можуть бути отримані дані про стан розрахунків з кожним партнером підприємства на звітну дату, а саме про те, наскільки активно використовуються відстрочки та розстрочки платежу, яка величина простроченої заборгованості, чи змінилась платоспроможність окремих покупців, наскільки чітко виконуються сторонами умови укладених договорів.

2.7 Удосконалення процесу управління дебіторською заборгованістю

Криза неплатежів, з яким постійно приходиться стикатись вітчизняним підприємствам, є суттєво проблемою, яка потребує вирішення.

Забезпечення щоденного оперативного аналізу своєчасності оплати по виставлених рахунках сприятиме одержанню повної і достовірної інформації для аналізу дебіторської заборгованості, а також дозволить вчасно виявляти прострочену дебіторську заборгованість і вживати заходів до зменшення її величини.

Крім того, доцільно аналізувати і структуру дебіторської заборгованості в розрізі поточної і простроченої. У свою чергу, прострочена дебіторська заборгованість розділяється на складові частини в залежності від терміну давнини. Це допомагає чітко організувати роботу підприємства по поверненню дебіторської заборгованості і своєчасно починати необхідні дії по недопущенню переходу простроченої дебіторської заборгованості в безнадійну.

В цілому, на нашу думку, головними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

визначення ступеня ризику неоплати рахунків покупцями;

розрахунок прогнозного розміру резерву сумнівних боргів;

надання дієвих рекомендацій щодо зменшення кількості потенційно неплатоспроможних покупців.

контроль за виконанням фінансових планів за місяць і квартал у частині погашення дебіторської заборгованості підприємства.

З метою ефективного управління дебіторською заборгованістю доцільно вести облік покупців за рівнем платоспроможності, використовуючи при цьому інформацію про виконання платежів, дані про участь підприємств в офіційних заходах, а також загальну інформацію, що характеризують контрагентів; професійні дані керівників, репутацію тощо [101].

З метою удосконалення механізму управління дебіторською заборгованістю підприємств можна запропонувати наступні рекомендації щодо підвищення їх платоспроможності:

- постійно здійснювати моніторинг сум дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості загрожує фінансовій стабільності підприємства і потребує залучення додаткових зовнішніх джерел фінансування;

контролювати стан розрахунків із покупцями за відстроченими (простроченими) заборгованостями шляхом деталізації бухгалтерської інформації та її оцінки;

- застосовувати спосіб надання знижок при скороченні терміну погашення, який ефективно використовується у зарубіжній практиці. Доцільно застосовувати знижку, як метод управління дебіторської заборгованості, за кожний день прискорення платежу, виходячи зі скорочення інфляційних втрат дебіторської заборгованості й одержання постачальником додаткового прибутку від більш раннього отримання та введення в оборот підприємства фінансових ресурсів;

розробити заходи з обмеження терміну розрахунків за поставками через рефінансування дебіторської заборгованості.

Створення сприятливого середовища для товаровиробників та оптимальне використання внутрішніх резервів забезпечуватиме більш стійкий фінансовий стан підприємств.

З метою ефективнішого управління дебіторською заборгованістю, на мою думку, слід уточнити визначення дебіторської заборгованості як права (вимоги), що належать продавцю (постачальнику) як кредитору на повернення боргів контрагентами та фінансовий ресурс, що тимчасово вилучений з кругообігу і підлягає поверненню в майбутньому, а також доповнити класифікацію розрахунків із дебіторами за такими ознаками: суб'єкт дебіторської заборгованості, сума дебіторської заборгованості та причина виникнення.

Механізм управління дебіторською заборгованістю повинен включати наступні етапи:

·   формування стандартів платоспроможності покупців та їх оцінка (дебіторська заборгованість у попередньому періоді);

·   обґрунтування політики управління дебіторською заборгованістю па відношенню до покупців і замовників;

·   прийняття рішень стосовно методів управління дебіторською заборгованістю;

·   впровадження системи контролю за рухом дебіторської заборгованості;

- обґрунтування підприємством сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості.

При здійсненні аналізу й управлінні дебіторською заборгованістю необхідно здійснювати постійний контроль за такими показниками, як термін надання позики, платоспроможність, принципи створення резервів, система збору платежів, система знижок. Процедура прийняття рішень стосовно визначених параметрів в основному не формалізована і залежить від рівня розвитку підприємства.

З метою мінімізації ризику виникнення простроченої дебіторської заборгованості при формуванні політики управління дебіторською заборгованістю, доцільно керуватися наступними правилами:

·   оцінювати платоспроможність покупців, яким надається відстрочка платежу;

·   передбачати в договорі умови, які б спонукали контрагентів уникати порушення термінів оплати;

·   визначати допустимий розмір дебіторської заборгованості та забезпечити контроль його спеціалістів підприємства, які виконують функції управління дебіторською заборгованістю;

·   затвердити регламент, що досконально описує весь процес управління і містить інформацію про функціональні обов'язки фахівців з фінансового управління.

Запропоновані заходи та методики дозволять зменшити розмір дебіторської заборгованості, покращити платоспроможність підприємств та скоротити потребу в додаткових фінансових ресурсах.

Для забезпечення платоспроможності, ліквідності, прибутковості підприємства шляхом створення ефективного механізму управління портфелем дебіторської заборгованості дана методика передбачає виконання таких етапів:

1) формування умов надання комерційних кредитів та процедури інкасації дебіторської заборгованості;

2) визначення допустимого обсягу портфеля дебіторської заборгованості на основі прогнозованого обсягу реалізації;

3) моніторинг складових портфеля дебіторської заборгованості та структурування її з метою збільшення обсягів продажу;

4) розробка змін умов кредитування різних дебіторів з мета» збільшення обсягів продажу;

) оцінка можливостей рефінансування портфеля дебіторської заборгованості

Для зручності ведення обліку дебіторської заборгованості бухгалтерії підприємства необхідно спочатку визначити облікові номенклатури, відібрати та сформувати в робочі альбоми документів носії облікової інформації, до яких можуть належати типові форми документів, або документи, які самостійно розроблені фахівцями.

Одним із шляхів вдосконалення обліку резерву сумнівних боргів є те що, рішення про створення резерву сумнівних боргів повинне готуватись комісією підприємства за участю керівників юридичної бухгалтерської, збутової служб та затверджуватись керівником підприємства. На мою думку, в рішенні про створення резерву сумнівне боргів комісія повинна відображати наступні відомості: дату та причину виникнення заборгованості, строк її погашення (векселів, застав, договорів страхування), дату подання позовної заяви до суду (арбітражного суду) про стягнення заборгованості з покупця (замовника), номер та дату платіжного доручення про перерахування мита.

Резерви сумнівних боргів дозволяється створювати тільки за результатами інвентаризації дебіторської заборгованості в кінці року, в той час як сумнівні борги виникають в ході торгових операцій протягом року. Існують наукові думки, що необхідно нараховувати резерв протягом всього облікового періоду. На мою думку, розрахувати резерв сумнівних боргів доцільно перед складанням звітності, а використовуватися він буде протягом звітного року при потребі або безпосередньо перед складанням звітності.

Щодо удосконалення обліку безнадійної заборгованості слід:

змінити назву рахунку 38 з "Резерву сумнівних боргів" "Коригування на сумнівні борги";

списувати сумнівну заборгованість з балансу лише тоді, коли вона перетворилась на безнадійну, оскільки діючий План рахунків призначений відображати за дебетом рахунку 38 списання не безнадійної, а сумнівної заборгованості;

резерв сумнівних боргів визначати на підставі платоспроможності окремих дебіторів, що дозволятиме, відновлювати заборгованість коригуванням цього резерву;

- передбачити можливість проводити відрахування до резерву на підставі середніх статистичних даних, що дозволить спростити процедура відрахувань до резерву сумнівних боргів.

Важливо вдосконалювати методику визначення суми резерву сумнівних боргів. На нашу думку, потрібно внести зміни в діюче законодавство для стимулювання створення підприємствами цього резерву. Практика показує, що більшість акціонерних підприємств, звітність яких є обов’язковою, не створюють резерву сумнівних боргів, оскільки:

це вимагає вилучення з обороту коштів, що можуть бути задіяні в інших сферах діяльності;

суми, які резервуються, не включаються до валових витрат у податковому обліку, що, в свою чергу, не впливає на зменшення податку на прибуток;

підприємства не хочуть нести додаткові трудові витрати на створення цього резерву [71].

Одним із шляхів удосконалення обліку є його комп’ютеризація. Застосування комп'ютерів в П(ПО)СП «Світоч» дозволить автоматизувати робоче місце бухгалтера і підняти на новий рівень процес реєстрації господарських операцій. Бухгалтер працює на комп'ютері в діалоговому (інтерактивному) режимі, використовує зворотній зв'язок в процесі обробки інформації і отримання відповідних вихідних документів.

Великий обсяг економічної інформації, який постійно збільшується, потребує подальшого вдосконалення облікової і контрольно-аналітичної роботи. В умовах ручної обробки знижується якість інформації, продовжуються строки її опрацювання, а зростання затрат праці призводить до різкого збільшення управлінського персоналу. Удосконаленню управління і поліпшення якості інформації сприяє використання засобів обчислювальної техніки.

Основна тенденція сьогодні - це раціональне застосування персональних ЕОМ для автоматизації бухгалтерського обліку. Розробкою і створенням систем автоматизації бухгалтерського обліку на основі ПЕОМ приймається велика кількість спеціалізованих фірм. На ринку бухгалтерських програм немає програмних продуктів, які були б стандартом для автоматизації бухгалтерського і податкового обліку в Україні і враховували особливості підприємницької діяльності в сільському господарстві. Однак широкі інструментальні можливості деяких систем у взаємодії з високою кваліфікацією спеціалістів з обліку дозволяє розв'язувати найскладніші задачі.

Правильний вибір засобів автоматизації та програмного забезпечення дозволяє легко і швидко адаптувати роботу бухгалтерії до правових норм, які часто змінюються.

На даний час існує велика кількість програм, серед яких найбільш розповсюджені такі пакети прикладних програм, як: „1С:Бухгалтерія 7.7", „1С:Бухгалтерія 8.0"„Парус", „Фінанси без проблем", „Міні-бухгалтерія", „Інтелект-сервіс", „Аверс" та інші.

Більшість бухгалтерських програм побудовано за типовою схемою: організується один або декілька журналів господарських операцій, в які заносяться дані первинного обліку. На підставі накопиченої в журналі інформації комп'ютер в автоматизованому режимі формує всі необхідні звіти.

В даний час важливим моментом є впровадження інформаційних та комп'ютерних технологій на підприємствах, в першу чергу для забезпечення інформаційного процесу бухгалтерського обліку [39].

Основою роботи таких програм є Журнал господарських операцій (Повний журнал) на підставі якого виконуються операції: з обліку операцій по банку, касі; облік товарно-матеріальних цінностей на складі; облік розрахунків з покупцями і замовниками.

Належної організації бухгалтерського обліку можна досягнути послідовним його вдосконаленням. Насамперед впровадження сучасних засобів обчислювальної техніки та сучасного програмного забезпечення до них (про що часто забувають), впровадженням прогресивних форм і методів обліку.

Одна із самих поширених програм для автоматизації бухгалтерського обліку - це „1С: Бухгалтерія 7.7". Вміння працювати в цій програмі - вимога часу. Для оволодіння програмою необхідні навики роботи на комп'ютері на рівні користувача, знання бухгалтерії.

Програма дозволяє деталізувати взаєморозрахунки організації з її контрагентами (покупцями та замовниками) за документами-замовленнями. Документ-замовлення це перший документ в пов'язаній за змістом послідовності документів. Приклади такої послідовності: рахунок вхідний -банківська виписка - прибуткова накладна (замовленням є вхідний рахунок); договір - прибуткова накладна - банківська виписка (замовленням є договір); рахунок-фактура - банківська виписка - вихідна накладна (замовленням є рахунок-фактура); договір - рахунок-фактура - вихідна накладна -банківська виписка (замовленням є договір); вихідна накладна - банківська виписка (замовленням є вихідна накладна). Для кожного контрагента вид обліку взаєморозрахунків - по рахунках-накладних чи по договорах вказується в довіднику „Контрагенти" в стрічці „Вид взаєморозрахунків". Як правило, взаєморозрахунки з основними покупцями ведуться в розрізі договорів, а з разовими покупцями - в розрізі рахунків/накладних. Але, вибравши варіант обліку взаєморозрахунків - за договорами, зберігається можливість ведення обліку розрахунків в розрізі рахунків-накладних. Якщо облік взаєморозрахунків ведеться за рахунками/накладними, то договір не може бути вибраний як документ-замовлення. За одним і тим же замовленням може бути декілька оплат, але неможливо здійснити оплату за декількома замовленнями [45].

Типова конфігурація дозволяє вести облік господарських операцій підприємства по кількох видах розрахунків - готівка, передоплата і бартер.

Кожен з них має свої особливості у використанні і по-різному відображається в бухгалтерському обліку. Вибір того чи іншого виду торгівлі здійснюється в кожному прибутковому і видатковому документі.

Види торгівлі в програмі „1С:Бухгалтерія 7.7":

1)передоплата - реалізує стандартну схему відвантаження і оплати товару. При проведенні документ „Видаткова накладна" формує типові бухгалтерські проводки. Передоплату можна використовувати не лише у випадку фактичної передоплати клієнта за товари, а в будь-якій ситуації, при безготівкових розрахунках для проведення видаткових чи прибуткових документів

2) розрахунок за готівку - використовується у випадку, якщо передбачається негайний розрахунок готівкою за придбаний товар. Таким чином, накладна за готівку, окрім стандартних дій, формує бухгалтерську проводку по оплаті товару. У випадку, коли передбачається розрахунок готівкою через певний проміжок часу, потрібно виписати накладну на „передоплату", а при надходженні грошей в касу, оформити цю операцію за допомогою документу „Прибутковий ордер"

3) бартер - використовується при оформленні товарообмінних (бартерних) операцій. Бартер відрізняється від інших розрахунках набором сформованих бухгалтерських проводок. Реєстрація факту взаємозаліку по бартерній угоді оформлюється в типовій конфігурації з допомогою документу „Перезалік - бартер", який слід вводити по відношенню до документу, який закриває бартерну поставку попередній числом з метою коректного визначення сум попереднього відвантаження при його.

Основні переваги бухгалтерської комп'ютерної системи (БКС) проявляються не в зменшенні витрат на виконання облікових робіт, а в зменшенні трудомісткості та в скороченні часу на виконання одиниці облікових робіт, тобто в опосередкованій економічній ефективності.

Машинним формам бухгалтерського обліку притаманні особливі реєстри - машинограми, які підрозділяються на аналітичні та синтетичні. Ці машинограми відрізняються між собою ступенем подробиць, закладеної в них інформації і групуванням економічних показників.

Машинні носії інформації сприяють автоматизації процесів її обробки в напрямі накопичення і систематизації для визначення аналітичних показників і складання місячної, квартальної і річної звітності.

Багатогранна діяльність сільськогосподарських підприємств змушує застосовувати безліч машинограм синтетичного і аналітичного обліку.

Застосування комп'ютерів в П(ПО)СП «Світоч» дозволить автоматизувати робоче місце бухгалтера і підняти на новий рівень процес реєстрації господарських операцій. Бухгалтер працює на комп'ютері в діалоговому (інтерактивному) режимі, використовує зворотній зв'язок в процесі обробки інформації і отримання відповідних вихідних документів.

Крім того, комп'ютерна форма обліку має ряд переваг перед ручною, серед яких основними є вбудовані бухгалтерські знання (в програму вбудовуються правила формування тих чи інших проводок господарських операцій, тобто форма бухгалтерського обліку наповнюється специфічними бухгалтерськими знаннями), паралельне ведення обліку за декількома стандартами (на базі одних і тих же одноразово введених даних можна отримувати декілька систем оцінок та показників, що розраховуються за різними методиками) тощо.

Застосування комп'ютерної техніки вносить значні зміни до організації бухгалтерського обліку, причому з допоміжного засобу обчислювальна техніка перетворюється на визначний фактор організації обліку. Ці зміни зумовлені тим, що змінюються способи обробки даних, при яких забезпечується різна швидкість надання звітної інформації. В різних системах бухгалтерського обліку (від паперової до комп'ютерної) вона досягається, як правило, раціональною організацією облікових даних, одноразовим їх отриманням та передачею за всіма напрямами.

Комп'ютеризація суттєво змінює процес організації роботи облікового апарату. Єдиним способом ефективної організації діяльності агроформувань в сучасних умовах є закладення правил побудови організаційної структури в комп'ютерну систему організаційного управління, адже під час швидкого розвитку підприємства внутрішні документи підприємства доводиться часто змінювати, а висока плинність персоналу може звести нанівець всю роботу. Отже, комп'ютеризація управління підприємством є головним фактором, що визначає організацію роботи підприємства та бухгалтерії.

Висновки до розділу 2:

В процесі написання даного розділу була здійснена організаційно-економічна характеристика підприємства. В ході якої встановлено, що загальна вартість майна досліджуваного підприємства зросла на 20 тис. грн., що складає 0,4% (табл. 2.1, 2.2).

В 2009році вартість основних засобів становила 3240 тис. грн. або 71,3% всіх активів, тобто найбільшу частку в структурі активів підприємства займають саме основні засоби.

Дані таблиці 2.2 свідчать, що підприємство є збитковим. В 2009 році непокритий збиток підприємства становив 900 тис. грн. Позитивним є зменшення кредиторської заборгованості підприємства на 272тис. грн. Найбільший відсоток у структурі пасивів припадає на власний капітал - 86,6% в 2009 р.

Підприємство є фінансово стабільним про, що свідчать результати аналізу фінансової стійкості, проведені в таблиці 2.3

Аналізуючи пункт 2.2 можна сказати, що основними джерелами інформації з обліку розрахунків з покупцями і замовниками слугують первинні документи з обліку розрахунків, а саме:

-   накладні;

-        рахунки-фактури;

         рахунки;

         акт прийнятих робіт, послуг;

         податкові накладні;

         товаро-транспортні накладні;

         виписки банку, прибутковий касовий ордер, векселі (при погашені заборгованості).

Синтетичний облік розрахунків з покупцями та замовниками здійснюється на рахунку 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками».

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем і замовником, за кожним пред’явленим до сплати рахунком, за кожною операцією.

Облік розрахунків з покупцями і замовниками ведуть у Журнал-ордері №11 с.-г. У ньому відображають підсумками за місяць обороти з кредиту рахунків 36, 70, 71, 72, 73, 74, 75, 79 у кореспонденції з дебетом відповідних рахунків.

Криза неплатежів, з яким постійно приходиться стикатись вітчизняним підприємствам, є суттєво проблемою, яка потребує вирішення. Тому на підприємстві необхідно організовувати процес управління дебіторською заборгованістю.

Для удосконалення механізму управління дебіторською заборгованістю підприємств можна запропонувати наступні рекомендації щодо підвищення їх платоспроможності:

- постійно здійснювати моніторинг сум дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості загрожує фінансовій стабільності підприємства і потребує залучення додаткових зовнішніх джерел фінансування;

контролювати стан розрахунків із покупцями за відстроченими (простроченими) заборгованостями шляхом деталізації бухгалтерської інформації та її оцінки;

- застосовувати спосіб надання знижок при скороченні терміну погашення, який ефективно використовується у зарубіжній практиці. Доцільно застосовувати знижку, як метод управління дебіторської заборгованості, за кожний день прискорення платежу, виходячи зі скорочення інфляційних втрат дебіторської заборгованості й одержання постачальником додаткового прибутку від більш раннього отримання та введення в оборот підприємства фінансових ресурсів;

розробити заходи з обмеження терміну розрахунків за поставками через рефінансування дебіторської заборгованості.

Щодо удосконалення обліку безнадійної заборгованості слід:

змінити назву рахунку 38 з "Резерву сумнівних боргів" "Коригування на сумнівні борги";

списувати сумнівну заборгованість з балансу лише тоді, коли вона перетворилась на безнадійну, оскільки діючий План рахунків призначений відображати за дебетом рахунку 38 списання не безнадійної, а сумнівної заборгованості;

резерв сумнівних боргів визначати на підставі платоспроможності окремих дебіторів, що дозволятиме, відновлювати заборгованість коригуванням цього резерву;

- передбачити можливість проводити відрахування до резерву на підставі середніх статистичних даних, що дозволить спростити процедура відрахувань до резерву сумнівних боргів.

Розділ 3. Організація аналітично-контрольної роботи підприємства

.1 Організація аналітично-контрольної роботи відповідно до потреб управління розрахунками з покупцями і замовниками

Цілеспрямованість аналітичного дослідження, вагомість його висновків та обґрунтованість пропозицій значною мірою залежать від добору виконавців та організації робіт. Під організацією взагалі розуміють створення злагодженої постійної системи для виконання якихось робіт або досягнення певної кінцевої мети.

Організація аналітичної роботи включає:

• розробку загальних засад і порядку проведення аналізу

• планування роботи в цілому, окремих її робіт та етапів;

• матеріальне, науково-методичне та кадрове забезпеченні

• загальне керівництво;

• прийом виконаних аналітичних робіт, порядок їх оформлення;

• контроль за впровадженням у виробництво розроблені заходів з метою поліпшення діяльності підприємства.

Аналітична робота підприємства розпочинається з планування. Розрізняють загальний план аналітичної роботи на підприємстві та план (програму) конкретних аналітичних робіт. Загальний план роботи складається на рік з розбивкою за кварталами. У плані зазначаються розділи господарської діяльності та об'єкти, що мають вивчатися, періодичність і терміни проведення робіт, відповідальні технічні виконавці, технічні засоби та джерела інформації, потрібні для здійснення аналізу.

У планах окремих робіт, які складаються відповідно до загального плану аналітичної роботи, передбачаються об'єкти та етапи аналізу, терміни виконання й завдання робіт тощо.

Організація проведення окремих аналітичних робіт включають такі питання:

• призначення керівника роботи;

• підбір кваліфікованих виконавців;

• складання плану роботи;

• забезпечення необхідним інструктивним матеріалом;

• забезпечення технічними та іншими засобами;

• контроль роботи та реалізація пропозицій аналітиків;

• інші.

Організаційні питання можуть вирішуватися по-різному залежно від того, стосується це проведення аналітичних робіт працівниками підприємства та для власних потреб його колективу чи це пов'язано з вивченням діяльності підприємства сторонніми контролюючими установами. Це може обумовлювати зміни термінів і виконавців, а й змісту програми що використовується. Якщо аналіз виконують сторонні організації, то аналітиками можуть бути аудитори, працівники банків та наукових установ, відомчі ревізори та інші працівники контролюючих організацій. Аналіз проводять економічні підрозділи підприємства, але до виконання аналітичних робіт залучаються також працівники технічних, технологічних та інших служб. Програмою аналізу може виступати розгорнутий та деталізований перелік питань, які передбачено вивчати, а також комплект таблиць, обов'язковий до опрацювання під час аналізу. Однак, треба мати на увазі, що старанне складання програми аналізу забезпечує необхідну зібраність і повноту проведення аналітичного дослідження. При цьому виключаються пропуск окремих питань та гаяння часу на вивчення другорядних або зайвих проблем. Визначаючи зміст аналітичної роботи і терміни її проведення, треба враховувати наявність готового матеріалу для аналізу, трудомісткість збору й опрацювання іншої інформації і, нарешті, часу, який потрібний для виконання окремих етапів робіт. Рекомендується вирізняти три головні етапи: попередній, основний та заключний. На попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом справ, визначається ступінь виконання плану за основними показниками, робиться попередня оцінка роботи або стану справ. На цьому етапі також складається докладна програма аналізу, готуються макети таблиць, збирається й перевіряється головна інформація, визначаються виконавці та вирішуються інші організаційні питання. Основний етап передбачає заповнення усіх таблиць, вивчення і опрацювання необхідної додаткової інформації, визначення Факторів і виконання розрахунків їх впливу на зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва. На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються зведені резерви виробництва, дається заключна розгорнута оцінка діяльності підприємства; розробляються конструктивні заходи з метою поліпшення роботи та використанні знайдених резервів виробництва. Із цих трьох етапів найбільш тривалим і трудомістким є другий. Але терміни проведення аналізу залежать від затвердженої програми, вміння використовувати готові аналітичні матеріали, що є в справах підприємства (акти ревізій та перевірок, накази, виробниче листування тощо). Однак при цьому слід завжди критично оцінювати матеріали, що залучаються, вміло відрізняти об'єктивні показники від суб'єктивного, тенденційного їх тлумачення.

Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці, розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють та письмово оформляють у вигляді довідок, актів, аналітичних та доповідних записок, пояснювальних записок до звітів. Працівники зовнішніх установ полюбляють оформлювати наслідки аналізу у вигляді висновку. Самостійним або додатковим документом, у якому відображаються наслідки аналізу і необхідні заходи для впровадження у виробництво, є проект наказу. Цей документ, якщо він скріплюється підписом керівника підприємства, має обов'язковий характер для виконання запропонованих аналітиком заходів. За виконанням заходів слід установлювати дійовий і повсякденний контроль, інакше одні й ті самі недоліки в роботі будуть знов повторюватися в наступних матеріалах перевірок і аналітичних висновках.

Для закріплення виробничої дисципліни, виявлення центру відповідальності за ті чи інші події у виробництві, забезпечення достовірності інформації, доцільності, правильності, законності господарських операцій, повноти і своєчасності відображення їх в обліку, якісного виявлення відхилень, що виникають в ході виробництва, та їх характеристики необхідне здійснення внутрішнього бухгалтерського контролю на підприємстві.

До основних напрямів контролю обліку розрахунків з покупцями та замовниками належить перевірка:

) реальності і правильності відображення в обліку заборгованості по рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»;

) повноти і своєчасності розрахунків з покупцями за відвантажену, прийняту ними продукцію, виконані роботи (послуги);

) правильності визначення обсягів платежу покупцям в рахунку-фактурі (вартість продукції, робіт, ПДВ, відповідність цін угоді);

) обґрунтованості бухгалтерських записів по операціях за місяць у відомості №16, де ведеться аналітичний облік розрахунків, у журналах- ордерах №11 та №2, податковому обліку продажу.

Для контролю реальності заборгованості окремих покупців застосовуються методи зустрічної перевірки, аналізу даних інвентаризації розрахунків з покупцями. Критеріями вибору інформації для такого контролю є заборгованість понад місяць, особливо з перевищенням 3-6 місяців, наявність суперечної нез'ясованої заборгованості, збільшення обсягів заборгованості покупців-боржників.

За актом інвентаризації розрахунків з покупцями та замовниками треба дослідити заборгованість, відображену в балансах на окремі дати в цілому та за окремими боржниками, у тому числі підтверджену ними і спірну (непідтверджену), а також виявлену як прострочену. Нормативна перевірка дотримання діючої методики обліку операцій на рахунках бухгалтерського обліку дозволяє виявити не тільки помилки у відображенні цих розрахункових операцій, але й викрити факти зловживань і порушень (списання заборгованості, взаємозалік заборгованості одних покупців за рахунок інших).

Методичні прийоми візуальної перевірки первинних документів дають змогу виявити такі порушення: відсутність первинних документів, неналежне їх оформлення, безтоварні операції. Розрахунки з покупцями та замовниками є взаємопов'язаними з розрахунками по ПДВ у бюджет, тому ревізор повинен зосередити увагу на визначенні впливу, правомірності операцій з точки зору обґрунтованості подальшого оподаткування при бартерних операціях, вексельних розрахунках, експорті. [105]

Одним із методів контролю на підприємстві є проведення ревізії. Так, стан розрахунків з покупцями ревізор перевіряє шляхом порівняння записів врегістрах бухгалтерського обліку із даними документів.

Підприємство може одержувати аванс від покупців у рахунок майбутніх поставок продукції або здійснювати авансові платежі постачальникам або підрядчикам.

Ревізор установлює правильність обліку заборгованості за авансами, аналізує та оцінює доцільність її виникнення. Крім цього він аналізує і критично оцінює стан претензійної роботи.

.2 Аналіз об’єкта дослідження

Стан дебіторської заборгованості, її розміри і якість здійснюють суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.

Система аналізу та управління дебіторською заборгованістю вимагає постійного контролю за рядом параметрів. До них відносять: час обороту дебіторської заборгованості; структура дебіторів за різними ознаками; схеми розрахунків з покупцями і можливість їх уніфікації; схема контролю за виконанням дебіторами своїх зобов'язань; схема контролю та принципи резервування сумнівних боргів; система заходів, що стосується несумлінних покупців тощо.

Зміст аналізу та управління дебіторською заборгованістю полягає в наступному. її рівень визначається підприємством, враховуючи умови розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, то зменшується обсяг продажу продукції так як покупці не мають можливості придбати товар в кредит і, відповідно, зменшується величина дебіторської заборгованості клієнтів.

З іншого боку, якщо розрахункові відносини послаблюються, з'являється більше замовників, зростає товарообіг і, відповідно, сума дебіторської заборгованості. Послаблення розрахункових умов, що збільшує дебіторську заборгованість покупців, має свої переваги і недоліки. Так, з одного боку - це зростання обсягів продажу продукції та прибутку, а з іншого - збільшення суми безнадійних боргів та додаткові фінансові витрати через наявність на балансі дебіторської заборгованості.

Джерело аналізу - баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

Фахівець, який аналізує дебіторську заборгованість, повинен спрямувати увагу на найбільш старих боргах та надати значення значним сумам заборгованості.

Аналіз дебіторської заборгованості з покупцями доцільно проводити за двома напрямками:

аналіз контрагента (покупця) - для визначення його платоспроможності;

аналіз на власному підприємстві - для з'ясування можливості щодо надання комерційних позик та дотримання ліквідності.

Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті „Дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги", яка має найбільш питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом резерву сумнівних та безнадійних боргів [27].

Таблиця 3.1

Аналіз стану поточної дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) за строками виникнення в П(ПО) СП «Світоч»

На основі таблиці побудуємо діаграму.

За даними обліку розрахунків з покупцями і замовниками складається наступна аналітична таблиця, за якою характеризується стан дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги за строками виникнення.

За даними таблиці 3.1 видно, що дебіторська заборгованість за товари в 2009 році збільшилась на 73 тис. грн., в порівнянні з 2007 роком. Крім цього з даної таблиці видно, що строк погашення дебіторської заборгованості в 2009 році - 12 місяців, а це є позитивним моментом, адже строк повернення коштів підприємству не повинен перевищити 12 місяців

Стан дебіторської заборгованості характеризується рядом показників:

. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (показує у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість):

Од = В/Д= 766/(34+97)/2)=11,7;

де Од - оборотність дебіторської заборгованості;

В - виручка від реалізації продукції;

Д - середня дебіторська заборгованість.

2. Тривалість обороту (визначає терміни погашення дебіторської заборгованості):

Пд = 360/Од = 360/11,69 = 30,8;

де Пд - тривалість обороту;

Од - оборотність дебіторської заборгованості.

3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів:

Да = (Дз/Оа)100 = (97/1304)*100 = 7,4

де Да - частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів;

Дз - дебіторська заборгованість;

Оа - сума оборотних активів (2+3 розділ активу балансу).

Таблиця 3.2

Аналіз стану дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) в П (ПО)СП «Світоч»

З таблиці 3.2 видно, що за всіма показниками відбулися зміни. Так, коефіцієнт оборотності в 2009 році в порівнянні з 2007 роком зменшився на 7,2, збільшився період погашення дебіторської заборгованості на 11,7 днів, що в умовах інфляції особливо важливо, збільшилася частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів на 6,0.

Такий показник, як частка сумнівної дебіторської заборгованості (%), на даному підприємстві не розраховується так як відсутнє значення сумнівної дебіторської заборгованості, який можна було б взяти з форми №1 «Баланс» (рядок 162).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями й замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами, - методом надання знижок за дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка (наприклад у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.

Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням котрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми №1 «Баланс».

Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз (табл. 3.4 ).

Таблиця 3.4

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості в П (ПО)СП «Світоч»

Аналізуючи таблицю 3.4 бачимо, що сума кредиторської заборгованості на 499тис. грн. більша ніж дебіторська заборгованість. Так кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги більша на 359 тис. грн. в порівнянні з дебіторською. Це в свою чергу свідчить про наявність боргових зобов’язань П(ПО) СП «Світоч»перед кредиторами.

У процесі виробничої діяльності часто трапляються випадки, коли кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську. Деякі економісти-теоретики вважають, що це свідчить про раціональне використання коштів, оскільки підприємство залучає в оборот більше коштів, ніж відволікає з обороту. Але бухгалтери-практики оцінюють таку ситуацію тільки негативно, оскільки підприємство мусить погашати свої борги незалежно від стану дебіторської заборгованості.

Отже, аналізуючи дані дебіторської і кредиторської заборгованості, необхідно вивчити причини виникнення кожного виду заборгованості, виходячи з конкретної виробничої ситуації на підприємстві [25].

.3 Аудит об’єкта дослідження

Одним з найважливіших показників, які характеризують фінансовий стан підприємства, є стан розрахунків з дебіторами і кредиторами. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №10 "Дебіторська заборгованість", затвердженим наказом Міністерства фінансів України №237 від 8.10.1999 р., визначаються методологічні основи формування бухгалтерського обліку і розкриття у фінансовій звітності підприємствами, установами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних організацій) інформації про дебіторську заборгованість, яку аудитор повинен використати у своїй роботі.

Завдання аудиту дебіторської заборгованості:

установлення реальності дебіторської заборгованості та простроченої заборгованості (за якою минув строк позовної давності);

перевірка правильності списання заборгованості, строк позовної давності якої минув;

перевірка достовірності відображення в обліку дебіторської заборгованості залежно від прийнятого методу визначення реалізації;

перевірка правильності та обгрунтованості списання заборгованості;

дослідження правильності оформлення і відображення в обліку заборгованості за виданими авансами, пред'явленими претензіями.

Джерела інформації для перевірки дебіторської заборгованості:

Реєстри синтетичного обліку і звітність (Баланс Ф-1, Головна книга).

Реєстри синтетичного й аналітичного обліку розрахунків (журнал №3 від 3.1-3.6 відповідних машинограм за автоматизованого обліку)

Первинні документи з обліку розрахунків (накладні, рахунки-фактури, касові та банківські документи, договори).

Під час аудиту слід пам'ятати, що, згідно із загальними вимогами до визнання активів відповідно до національних стандартів, дебіторська заборгованість може знайти відображення в балансі, якщо може бути достовірно визначена її грошова оцінка та в майбутньому очікується отримання економічних вигод від її погашення внаслідок отримання грошових коштів, інших активів або зменшення зобов'язань.

Під час здійснення аудиту дебіторської заборгованості необхідно звірити розрахунки з вітчизняними покупцями, правильність створення резерву сумнівних боргів, безнадійної заборгованості, розрахунків за виданими авансами, розрахунками за нарахованими доходами (якщо дебіторська заборгованість виникла у ході фінансової діяльності), розрахунків за претензіями, розрахунків з іноземними покупцями.

Перевірку стану розрахунків рекомендується починати з аналізу матеріалів інвентаризації розрахунків. Враховуючи те, що самі підприємства інвентаризацію розрахунків, як правило, здійснюють неякісно, цю роботу повинен організувати аудитор. Інвентаризація розрахунків полягає у виявленні на основі відповідних документів залишків та ретельній перевірці обґрунтованості сум, які вказані на рахунках.

Для ефективного та повного здійснення перевірки розрахунків з вітчизняними покупцями у програму аудиту необхідно внести здійснення таких аудиторських процедур:

- звірення залишку заборгованості за даними головної книги з залишками в облікових регістрах. За результатами процедури складається "Відомість звірення на підтвердження дебіторської заборгованості";

·  перевірка наявності актів звірення і відповідності їх даним аналітичного та синтетичного обліку. Під час перевірки складається "Перелік актів звірення на підтвердження дебіторської заборгованості";

·  визначення великих дебіторів і складання їх переліку;

·  направлення запитів на підтвердження заборгованості;

·  перевірка наявності договорів і їхньої реєстрації в спеціальному журналі;

·  перевірка правильності оформлення документів та відвантаження і своєчасного надання їх у бухгалтерію;

·  перевірка повноти і своєчасності оплати рахунків на основі регістрів обліку. За результатами складається "Відомість звірки повноти та своєчасності оплати рахунків покупцями";

·  перевірка розрахунків з використанням векселів;

·  направлення запитів покупцям на предмет підтвердження ними видачі векселів;

·  перевірка розрахунків за товарообмінними операціями (наявність договору; акту взаємозаліку; застосування звичайних цін; застосування відповідної кореспонденції рахунків);

·  звернення особливої уваги на закриття дебіторської заборгованості "незвичайними" бухгалтерськими записами, поєднання дебіторської і кредиторської заборгованості, необґрунтоване списання заборгованості на витрати, перенесення її на інші рахунки балансу;

· збір підтверджень того, що поточна дебіторська заборгованість визначається одночасно з визначенням доходу від реалізації;

· оформлення окремим документом виявлених порушень під час дослідження документів операцій і записів під час аудиту;

· визначення розбіжностей між отриманими відповідями на відправлені запити щодо підтвердження дебіторської заборгованості із наявними на підприємстві актами звірень і залишків в аналітичному обліку дебіторської заборгованості;

· перевірка правильності відображення дебіторської заборгованості у балансі та повноти інформації щодо дебіторської заборгованості у "Примітках до річної фінансової звітності";

· перевірка результатів проведення інвентаризації дебіторської заборгованості;

·  перевірка обґрунтованості списання дебіторської заборгованості на витрати;

·  перевірка у "Звіті про фінансові результати" правильності заповнення рядка 009 "Інші операційні витрати" в частині віднесення сумнівних і безнадійних боргів, а у "Звіті про рух грошових коштів" - рядка 080 "Зменшення (збільшення) оборотних активів" у частині зміни сальдо операційної поточної дебіторської заборгованості.

Весь процес аудиту дебіторської заборгованості повинен бути документально оформленим. У ході перевірки отримана інформація фіксується у різного роду робочих документах і служить основою для здійснення остаточного висновку

У процесі перевірки правильності створення резерву сумнівних боргів слід перевірити доцільність обраного методу створення резерву сумнівних боргів, а також правильності розрахунку коефіцієнта сумнівності та нарахування резервів сумнівних боргів.

Коефіцієнт сумнівності встановлюється самим підприємством, виходячи з наявного досвіду непогашення дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди (як правило, три останні перед звітним роком).

Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності, що склався за цією групою.

Слід проконтролювати правильність застосування методики списання безнадійних боргів і створення резерву сумнівних боргів, передбаченої положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №10 "Дебіторська заборгованість", з метою правильної (реальної) оцінки дебіторської заборгованості. Як відомо, початково дебіторська заборгованість обліковується за фактичною (історичною) собівартістю і виникнення її пов'язане з дією принципу нарахування. Тобто, незалежно від оплати в момент відвантаження продукції, передачі послуг чи права власності на них підприємство відображує отримання доходу, а в разі відсутності оплати - одночасно і дебіторську заборгованість.

Під час аудиту з'ясовують відсоток безнадійної дебіторської заборгованості для того, щоб перевірити інформацію про створення резерву сумнівних боргів. Наприкінці року підприємство повинно визначити суму безнадійних боргів і створити резерв для її погашення за рахунок витрат поточного року. Важливим аспектом контролю є списання безнадійних боргів як таких, за якими існує впевненість у неповерненні їх боржником або за якими минув строк позовної давності. Аудитору слід з'ясувати, як виявляються такі борги, та причини їх виникнення, а також проконтролювати їх списання на інші операційні витрати звітного періоду.

Крім того, необхідно перевірити правильність відображення в бухгалтерському обліку погашення заборгованості, що була раніше віднесена до сумнівної. Перевіряється відповідність залишку з рахунку 38 "Резерв сумнівних боргів" даним, відображеним у рядку балансу.

Раціональна організація та оптимальна методика контролю за станом розрахунків сприяє зміцненню договірної та розрахункової дисципліни, виконанню зобов'язань щодо постачання продукції у запланованому асортименті і якості, підвищенню відповідальності підприємств щодо дотримання розрахункової дисципліни, зменшенню дебіторської заборгованості, прискоренню обертання засобів і, як наслідок, поліпшенню фінансового стану підприємства [93].

Для забезпечення ефективного аудиту розрахункових операцій доцільно дотримуватись такої послідовності перевірки по кожній групі розрахунків: наявність, своєчасність і правильність укладання договорів (по постачальницько-збутових та виробничо-технологічних розрахункових операціях); виконання договірних зобов'язань; аналіз динаміки заборгованості та виявлення простроченої і безнадійної заборгованості, порівняння сум заборгованості в балансі на відповідну дату з даними бухгалтерських рахунків (36, 37, 51, 62, 63, 64, 65 і т.д.) у Головній книзі; звірка записів у регістрах бухгалтерського обліку (журнали-ордери, відомості, машинограми) з первинними документами, а останніх із договірними умовами, нормативними актами тощо.

Результати аналізу заборгованості відображають у спеціальній відомості, яку додають до акту. Окремо слід виділити безнадійну і нереальну заборгованість, суми її доцільно згрупувати за строками виникнення.

Важливе місце при перевірці стану бухгалтерського обліку займає вивчення облікової політики, тобто взаємозв'язку обліку з управлінням виробництвом. При цьому з'ясовують можливості інтеграції різних видів бухгалтерського, статистичного і оперативного (управлінського) в єдиній системі господарського обліку на базі швидкодіючої електронно-обчислювальної техніки.

За результатами проведеної аудиторської перевірки аудитор повинен скласти аудиторський звіт і аудиторський висновок. Аудиторський звіт - це широкий за своїм змістом документ, що складається відповідно до угоди аудитора і замовника. Його складають тільки для замовника, тоді як аудиторський висновок надається широкому колу користувачів. Аудиторський звіт містить відомості обліку, внутрішнього контролю, достатність і достовірність фінансової звітності. У зв'язку з тим, що зміст аудиторського звіту залежить від конкретних обставин та наслідків перевірки, він складається за довільною формою. Аудиторський звіт складається тільки для замовника і може бути опублікований тільки за його дозволом.

Аудиторський звіт складається з трьох частин: загальної (вступної), аналітичної та заключної (підсумкової).

У вступній частині вказують місце і дату складання звіту, назву аудиторської організації та її адресу, номер і дату видачі Сертифікату та Свідоцтва про включення до Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності, період, за який здійснюється перевірка, склад облікової та звітної документації, посилання на Закон і положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні нормативи аудиту, якими керувався аудитор.

Аналітична частина складається з опису перевіреної фінансової інформації та опису аудиту.

Опис перевіреної фінансової інформації відображає період перевірених фінансових звітів, види звітів, вказівки на обмеження доступу аудитора до інформації, якщо вони мали місце, розподіл відповідальності між аудитором і керівництвом підприємства.

В описі аудиту наводяться посилання на закони та нормативні акти, відповідно до яких проводився аудит, розкривається алгоритм аудиторської перевірки використання необхідних процедур і збирання всіх доказів для складання обґрунтованого висновку, подаються результати експертизи ведення бухгалтерського обліку та системи внутрішнього контролю, зазначаються факти не усунених у процесі аудиторської перевірки суттєвих порушень встановленого ведення бухгалтерського обліку та складання звітності, а також порушень законодавства при здійсненні господарських і фінансових операцій, які можуть створити у користувачів фінансової звітності неправильне уявлення про фінансовий звіт, майновий і економічний стан підприємства, а також завдати збитків інтересам його власників і (або) третіх осіб, посилання на роботу іншого аудитора (або) експерта, якщо цей матеріал було використано.

В аналітичній частині подається чіткий перелік ділянок діяльності клієнта, перевірених суцільним і вибірковим методом, описуються результати перевірки стану обліку, внутрішнього контролю на підприємстві. Наводяться факти недоліків і порушень в організаціях, які завдали або можуть завдати шкоди інтересам власників, державі або третім особам. Окремо вказуються ті недоліки та порушення, які не були усунені за час аудиторської перевірки, а також рекомендації аудитора на аналітичний огляд діяльності підприємств.

Заключна (підсумкова) частина являє собою висновок аудитора про достовірність перевірених фінансових звітів. По суті - це думка аудитора про перевірену фінансову звітність, яку називають аудиторський висновок, якщо вона оформлена окремим офіційним документом, тобто засвідчений підписом і печаткою (аудиторської фірми).

Аудиторський звіт адресується замовнику із зазначенням дати складання, підписується керівником аудиторської фірми (або особою, уповноваженою керівником) і аудитором, що проводив перевірку, завіряється печаткою аудиторської фірми. Кожна сторінка аудиторського звіту підписується аудитором, який здійснював перевірку і завіряється його особистою печаткою.

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, який має відповідати вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність", Стандартів аудиту та етики та Національних нормативів аудиту.

Аудиторський висновок складається з таких розділів:

Розділ "Заголовок", де записують, що аудиторська перевірка провадилася незалежними аудиторами, вказують назву аудиторської фірми, а також наводять повну назву підприємства, яке перевіряється, та час перевірки.

Розділ "Кому адресується аудит" потребує чіткого визначення адресата.

Розділ "Вступ" містить дані про склад звітності, яка перевірялась, дату, на яку була складена інформація, обов'язкове повідомлення про відповідальність за складання звітності керівництва підприємства та зауваження, що аудитор зобов'язаний підготувати висновок на основі інформації, яка надійшла за результатами перевірки поданої звітності.

Розділ "Масштаб перевірки" передбачає висвітлення масштабів аудиту і змісту виконаних робіт. Цей розділ має забезпечити користувачам аудиторського висновку впевненість у тому, до аудит сплановано та проведено відповідно до вимог національних нормативів або міжнародних стандартів аудиту.

Аудитор повинен оцінити суттєвість помилок у системі обліку та внутрішнього контролю підприємства клієнта, виявити ступінь їх впливу на фінансову звітність.

Розділ "Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність" потребує чіткого судження аудитора про звітність, правильність усіх її суттєвих аспектів відповідно до інструкцій про порядок складання звітності та чинних принципів обліку.

Розділ "Дата аудиторського висновку" передбачає, що аудитор повинен проставити дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Завершеною вважається перевірка, коли її результати доведені до керівництва підприємства, на якому проводилася перевірка, і керівництво підписало звіти, що додаються до аудиторського висновку та акта приймання-здавання роботи.

Розділ "Адреса аудиторської фірми" містить адресу дійсного місцезнаходження аудиторської фірми.

Розділ "Підпис аудиторського висновку" передбачає, що аудиторський висновок і звітність, про яку аудитор дає свій висновок, підписується незалежними особами (аудиторами) від імені аудиторської фірми.

Види аудиторських висновків. Висновок може бути:

·  безумовно позитивним;

·  умовно позитивним (із застереженнями);

·  негативним;

·  аудитор відмовляється від видачі висновку про звітність і оформляє свій звіт в іншій формі.

У трьох останніх випадках висновок має містити короткий перелік аргументів, що зумовлюють судження аудитора. [21].

3.4 Напрям удосконалення аналітично-контрольної роботи об’єкта дослідження

У зміцненні фінансового стану і платоспроможності підприємств значна роль належить контролю за станом розрахунків, динамікою дебіторської заборгованості. Завдання контролю полягає в перевірці дотримання нормативно-правового регулювання розрахункових операцій і стану розрахунково-платіжної дисципліни.

Організація розрахунків багато в чому залежить від стану обліку і документального забезпечення розрахунків. Несвоєчасне виявлення помилок у розрахунково-платіжних документах призводить до виникнення різних суперечок під час розрахунків, виникнення конфліктних ситуацій. Особливо це стосується претензійної заборгованості, пов’язаної з нестачами цінностей при їх відпуску, транспортуванні і прийманні. Тому завдання контролю полягає не тільки в перевірці нормативно-правового забезпечення під час здійснення розрахунків, але й їх документального обґрунтування. Особливу увагу необхідно звернути на законність розрахунків, їх доцільність, документальну обґрунтованість і правильність відображення розрахункових операцій у бухгалтерському обліку.

Інформацією для контролю розрахунків із покупцями згідно із зазначеним Планом рахунків є записи відповідного облікового реєстру за рахунком 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками”. На підставі операцій, що відображені за дебетом цього рахунка, перевіряється правильність визначення продажної вартості реалізованої продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг (зокрема, за виконання бартерних операцій), яка повинна включати податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов’язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів. На підставі залишків за кредитом зазначеного рахунка перевіряють суму платежів, що надійшли на рахунки підприємства в банківських установах або в касу та перевіряють інші види розрахунків.

Поточну заборгованість покупців і замовників, ревізія перевіряє безпосередньо в установах банку, застосовуючи документальні методичні прийоми. Роздільно перевіряється розрахунково-платіжні документи, строк оплати яких не наступив, покладених банком у картотеку прострочених платежів або зовсім вилучених з оплати внаслідок відмови платників від оплати. Дослідження цих документів дозволяє ревізії виявити недовантаження товарно-матеріальних цінностей або продукції, яка не відповідає встановленим стандартам за якістю, а також завищення цін, неправильне застосування відповідних надбавок.

Для удосконалення контрольної роботи на П(ПО)СП «Світоч» доцільно вести облік покупців за рівнем платоспроможності, використовуючи при цьому інформацію про виконання платежів, дані про участь підприємств в офіційних заходах, а також загальну інформацію, що характеризують контрагентів; професійні дані керівників, репутацію тощо.

При здійсненні аналізу й управлінні дебіторською заборгованістю необхідно здійснювати постійний контроль за такими показниками, як термін надання позики, платоспроможність, принципи створення резервів, система збору платежів, система знижок. Процедура прийняття рішень стосовно визначених параметрів в основному не формалізована і залежить від рівня розвитку підприємства.

Для підвищення контролю та ефективності управління дебіторською заборгованістю за товари, роботи і послуги слід ввести субрахунок "Розрахунки за відстроченими платежами", на якому слід обліковувати розрахунки, за якими було відстрочено виконання зобов'язань за договорами.

Для підвищення контролю за величиною заборгованості за строком позовної давності, що минув та сприяння покращенню фінансової дисципліни на підприємстві практиці доцільно використовувати накопичувальну відомість дебіторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності. Тому, на нашу думку, на практиці доцільно використовувати Відомість обліку розрахунків з покупцями та замовниками. Вказаний документ повинен містити наступні додаткові дані:

- дата виникнення заборгованості;

- термін погашення згідно договору;

- форма розрахунків з покупцями і замовниками;

- причини несвоєчасного погашення.

Створення ефективної системи контролю за якістю обліку розрахунків з дебіторами вимагає розробки чіткої та досконалої класифікації дебіторської заборгованості, уніфікації способів її оцінки та документів аналітичного обліку. Це, відповідно, дозволить накопичувати інформацію про розрахунки з дебіторами з різними рівнями деталізації і узагальнення.

Тому, нами пропонується класифікувати дебіторську заборгованість наступним чином:

· в залежності від терміну погашення - на довгострокову і поточну;

· в залежності від операційного циклу - на товарну (операційну) і нетоварну (неопераційну).

Також ми пропонуюємо наступні визначення вищезазначених видів дебіторської заборгованості:

1) заборгованість називається товарною (операційною), якщо вона виникає внаслідок звичайної операційної діяльності підприємства та може передбачати продаж товарів, виконання робіт чи (та) надання послуг.

2) нетоварна (неопераційна) дебіторська заборгованість виникає від іншої діяльності підприємства (тобто, операцій інших, ніж продаж товарів, виконання робіт або надання послуг). Нетоварна дебіторська заборгованість відображається в обліку під відповідними назвами і не входить до складу товарної дебіторської заборгованості.

Запропонований поділ, по-перше, спрощує критерії класифікації; по-друге, надасть можливості, в подальшому, чітко окреслити заборгованість, за якою потрібно нараховувати резерв сумнівних боргів.

Згідно з запропонованою схемою класифікації дебіторської заборгованості, до сучасного рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками» пропонується ввести субрахунок 363 «Розрахунки за відстроченими платежами», на якому слід обліковувати розрахунки з тією дебіторською заборгованістю по товарах, роботах, послугах, за якою було відстрочено виконання зобов’язань за договорами. Вважаємо, що це надасть можливість:

· по-перше, здійснювати ефективний контроль за дебіторською заборгованістю;

· по-друге, чітко окреслити суми тієї, за якою слід нараховувати резерв сумнівних боргів.

Висновки до розділу 3:

Для закріплення виробничої дисципліни, виявлення центру відповідальності за ті чи інші події у виробництві, забезпечення достовірності інформації, доцільності, правильності, законності господарських операцій, повноти і своєчасності відображення їх в обліку, якісного виявлення відхилень, що виникають в ході виробництва, та їх характеристики необхідне здійснення внутрішнього бухгалтерського контролю на підприємстві.

До основних напрямів контролю обліку розрахунків з покупцями та замовниками належить перевірка:

) реальності і правильності відображення в обліку заборгованості по рахунку 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками»;

) повноти і своєчасності розрахунків з покупцями за відвантажену, прийняту ними продукцію, виконані роботи (послуги);

) правильності визначення обсягів платежу покупцям в рахунку-фактурі (вартість продукції, робіт, ПДВ, відповідність цін угоді);

) обґрунтованості бухгалтерських записів по операціях за місяць у відомості №16, де ведеться аналітичний облік розрахунків, у журналах- ордерах №11 та №2, податковому обліку продажу.

На досліджуваному підприємстві використовуються такі види внутрішньогосподарського контролю, як: ревізія та інвентаризація.

В даному розділі мною був проведений аналіз дебіторської заборгованості в ході якого були зроблені такі висновки, що обсяг дебіторської заборгованості збільшився і в 2009 році становив 89 тис. грн., позитивним є те, що строк погашення даної заборгованості не перевищує 12 місяців.

Порівнюючи обсяг кредиторської та дебіторської заборгованостей я дійшла до висновку, що П(ПО) СП «Світоч» має боргові зобов’язання перед кредиторами так, як рівень кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги більший на 359 тис. грн. в порівнянні з дебіторською.

Мною було також висвітлено питання аудиту дебіторської заборгованості. В ході розгляду даної теми можливо зробити наступні висновки:

Завдання аудиту дебіторської заборгованості полягають в:

установленні реальності дебіторської заборгованості та простроченої заборгованості (за якою минув строк позовної давності);

перевірці правильності списання заборгованості, строк позовної давності якої минув;

перевірці достовірності відображення в обліку дебіторської заборгованості залежно від прийнятого методу визначення реалізації;

перевірці правильності та обгрунтованості списання заборгованості;

дослідженні правильності оформлення і відображення в обліку заборгованості за виданими авансами, пред'явленими претензіями.

Джерелами інформації для перевірки дебіторської заборгованості:

Реєстри синтетичного обліку і звітність (Баланс Ф-1, Головна книга).

Реєстри синтетичного й аналітичного обліку розрахунків (журнал №3 від 3.1-3.6 відповідних машинограм за автоматизованого обліку)

Первинні документи з обліку розрахунків (накладні, рахунки-фактури, касові та банківські документи, договори).

Отже, для удосконалення контрольної роботи на П(ПО)СП «Світоч» доцільно вести облік покупців за рівнем платоспроможності, використовуючи при цьому інформацію про виконання платежів, дані про участь підприємств в офіційних заходах, а також загальну інформацію, що характеризують контрагентів; професійні дані керівників, репутацію тощо.

При здійсненні аналізу й управлінні дебіторською заборгованістю необхідно здійснювати постійний контроль за такими показниками, як термін надання позики, платоспроможність, принципи створення резервів, система збору платежів, система знижок. Процедура прийняття рішень стосовно визначених параметрів в основному не формалізована і залежить від рівня розвитку підприємства.

Для підвищення контролю за величиною заборгованості за строком позовної давності, що минув та сприяння покращенню фінансової дисципліни на підприємстві в практиці доцільно використовувати накопичувальну відомість дебіторської заборгованості з простроченим терміном позовної давності. Вказаний документ повинен містити наступні додаткові дані:

дата виникнення заборгованості;

термін погашення згідно договору;

форма розрахунків з покупцями і замовниками;

причини несвоєчасного погашення.

Розділ 4. Економічні основи охорони праці і природокористування

.1 Правове та нормативне регулювання охорони праці і навколишнього середовища підприємстві

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [36].

Головними об'єктами дослідження охорони праці є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва. На підставі цих досліджень розробляються заходи щодо підвищення рівня охорони праці на виробництві.

Система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці є складовим охорони праці на підприємстві.

Конституція України - основний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. Конституція України закріплює принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість визначаються найвищою цінністю в суспільстві, а тому права та свободи людини, їх гарантії є тим, що становить зміст і спрямованість діяльності держави.

Основним нормативним актом з охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року. Цей Закон вивчає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни, праці та виробничого середовища і встановлює єдиний податок організації охорони працівників України. Згідно Закону, основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя і здоров’я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом соціального контролю та інше.

Одним із головних документів, який забезпечує чітке виконання службових обов’язків працівниками, є Кодекс законів про працю України. Цей Кодекс трактує вимоги до трудової діяльності громадян в Україні і регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці і поліпшенню її якості. Кодекс законів спрямований на охорону трудових прав працюючих.

Крім вищезазначених нормативних актів питання охорони праці регулюють Закони України “Про пожежну безпеку”, “Про охорону здоров’я”, “Про цивільну оборону”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів” та інші нормативні акти.

Окремо питання правового регулювання у галузі охорони праці містяться і в інших законодавчих актах України. До них відносяться: Закон України ”Про підприємства в Україні” (ст. 25), Закон України “Про колективні договори” (ст. 7.8). цивільний кодексу України “Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди” (глава 40), Повітряний кодекс України (ст. 36).

Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці та інші нормативні документи.

Власники підприємств або уповноважені ними органи розробляють на основі Державних нормативних актів про охорону праці (ДНАОП) і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства.

Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує наступні нормативні акти, що регламентують питання охорони праці на підприємстві:

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

Положення про службу охорони праці підприємства;

Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

Інструкція про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві;

Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки;

Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

Перелік посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорон праці;

Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування;

Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму;

Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності до нормативних актів про охорону праці;

Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються нормативними актами: Указами і розпорядженнями Президента України, нормативними актами Міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

В П(ПО)СП «Світоч», крім загальнодержавних актів про охорону праці користуються також колективним договором. В господарстві діють правила внутрішнього трудового розпорядку. Яких повинні дотримуватись працівники, а також розроблені інструкції з охорони праці на конкретних робочих місцях.

На підприємстві одним з основних засобів забезпечення безпеки являється забезпечення навчання всіх працівників прийомам та методам праці, знання санітарно-гігієнічних та протипожежних правил. З цією метою проводять інструктаж з охорони праці.

Розрізняють такі види інструктажу за характером і часом проведення: вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий, цільовий.

Вступний інструктаж проводить інженер з охорони праці зі всіма прийнятими на роботу працівниками незалежно від їх освіти, загального стажу роботи. Вступний інструктаж повинні проходити учні середніх загальноосвітніх шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів та професійно-технічних училищ, студенти вищих навчальних закладів, які прибули на виробничу практику, а також особи, які відряджені на дане підприємство. Вступний інструктаж проводиться за програмою, затвердженою керівником чи головним інженером підприємства.

До програм цього інструктажу входять загальні відомості про підприємство, зміст законодавства про охорону праці, основні положення техніки безпеки, правила застосування засобів індивідуального захисту та надання першої допомоги потерпілим.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться з робітниками, які прийняті або переведені з одного підрозділу до іншого, які виконують нову для них роботу, а також з учнями, особами, відрядженими на підприємство, з будівельниками, які виконують на його території будівельно-монтажні роботи.

Первинний інструктаж супроводжується практичним показом безпечних прийомів та методів праці, проводиться з кожним працівником індивідуально. Після цього на протязі змін робітник виконує свої обов’язки під наглядом майстра.

Повторний інструктаж проводиться з метою перевірки знань робітниками правил та інструкцій з охорони праці, підвищення кваліфікації в цих питаннях. Він проводиться з кожним працівником індивідуально за програмою інструктажу на робочому місці. Повторний інструктаж проводиться не рідше, ніж через шість місяців.

Запланований інструктаж проводять при введенні в дію нових або перероблених стандартів з охорони праці, при зміні технологічного процесу, зміні або модернізації обладнання, інструментів та матеріалів, при порушенні вимог безпеки, які призвели або можуть призвести до травми, вибуху, пожежі, аварії за вимогами органів нагляду.

Цільовий інструктаж проводять із працюючими, що виконують разові роботи, непов’язані з прямими обов’язками за спеціальністю (навантаження, розвантаження, прибирання території, ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха і катастроф, виконанні робіт, на які видається наряд-допуск, дозвіл чи інші документи). Первинний інструктаж на робочому місці, позаплановий і цільовий проводить безпосередній керівник робіт.

Згідно з Законом України “Про охорону праці” на підприємстві створюється служба охорони праці власником або уповноваженим ним органом. У відповідності до цього ж Закону України служба охорони праці здійснює організацію виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.

Працівникам служби охорони праці у своїй діяльності керуються законодавством про працю, міжгалузевими та галузевими нормативними актами про охорону праці та Положенням “Про службу охорони праці”

Служба охорони праці комплектується спеціалістами, які мають вищу освіту і стаж роботи за профілем виробництва неменше трьох років. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства. Інженер з охорони праці координує функції охорони праці. Він відповідає за якісне і своєчасне виконання задач, покладених на нього.

До основних задач служби охорони праці належать:

Забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

Забезпечення працівників підприємства засобами індивідуального та колективного захисту;

Професійно підготовка та підвищення кваліфікації з питань охорони праці, пропаганди безпечних методів;

Вибір оптимальних режимів праці та відпочинку працюючих;

Професійний вибір виконавців для певних видів робіт.

Інженер з охорони праці призначається і звільняється із займаної посади керівником підприємства.

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

1. Розробляє ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи.

2.      Проводить оперативно-методичне керівництво всією роботою з охорони праці.

.        Складає разом із структурними підрозділами комплекс заходів для досягнення встановлених нормативів гігієни праці і виробничого середовища, а також розділ “Охорона праці” колективного договору.

.        Проводить робітникам увідний інструктаж з питань охорони праці.

Інженер з охорони праці організовує:

§ забезпечення працюючих нормативними документами з охорони праці;

§  паспортизацію учасників, робочих місць щодо їх відповідності вимогам охорони праці;

§  облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань, аварій, а також шкоди від цих подій;

§  підготовку статистичних звітів з питань охорони праці;

§  розробку перспективних, поточних планів робіт із створення безпечних і нешкідливих умов праці;

§  пропаганду безпечних і нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, інформаційних стендів та інше.

§ допомогу комісії з питань охорони праці у розробці необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

§  підвищення кваліфікації та перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці.

Інженер з охорони праці приймає участь у:

1. Розслідуванні нещасних випадків на аварії;

. Формуванні фонду охорони праці і розподілі його коштів;

. Роботі комісії з питань охорони праці;

. Роботі комісії з введення в експлуатацію об’єктів виробничого і соціального призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;

. Розробці положень, інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці, діючих в межах підприємства;

. Роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць.

Інженер сприяє введенню у виробництво досягнень науки і техніки у тому числі прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і навколишнього середовища; розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці; надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів у розроблені заходів з питань охорони праці; готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, загальних для всього підприємства; розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я працівників або людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.

.2 Аналіз витрат пов’язаних з охороною праці та навколишнім середовищем

Стан охорони праці підприємства залежить у значній мірі від обсягів фінансування охорони праці. На підприємствах у встановленому Кабінетом Міністрів порядку створюються фонди охорони праці. Кошти вказаного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві. Працівники, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком, спецодягом, спецвзуттям, а також змиваючими та знешкоджуючими засобами.

Усі працівники за кошти власника проходять медичний огляд. Мета медичного огляду-визначення придатності робітників і службовців до дорученої роботи за станом здоров’я та попередження професійних захворювань.

Згідно 21 статті Закону України "Про охорону праці": фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

Проаналізуємо рівень витрат на охорону праці в П(ПО)СП “Світоч” за трьома статтями витрат: витрати на медичний огляд, витрати на лікувально-профілактичне харчування, витрати на спецодяг, які розглянемо в таблиці 4.1.

Найбільші грошові витрати виділяються на медичний огляд працівників. Цей показник збільшився у 2009 році на 70 грн. порівняно з 2007 роком.

Таблиця 4.1

Витрати на охорону праці в П(ПО)СП «Світоч»

Отже, на мою думку на даному підприємстві не в достатній кількості виділяються кошти на придбання спецодягу, медичний огляд, лікувально-профілактичні заходи, надання різних пільг і компенсації працюючих, організацію навчання кадрів, а також на природоохоронні заходи.

П(ПО)СП «Світоч» сплачує внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Завданнями фонду соціального страхування від нещасних випадків є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

4.3 Заходи на по поліпшенню умов праці працівників

Виділяють такі напрями поліпшення умов праці на виробництві:

1. удосконалення технологічних процесів;

2.      механізація та автоматизація виробничих процесів;

.        впровадження дистанційного управління виробничими процесами для виведення людини з зони несприятливих умов праці;

.        удосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим;

.        раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів;

.        улаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;

.        виготовлення та установка ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв тощо);

.        реалізація конструктивних рішень для доведення до норми рівнів шуму, вібрації, температурного режиму тощо;

.        раціоналізація режимів праці та відпочинку;

.        використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Здійснення заходів з поліпшення умов і охорони праці чинить стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.

До економічних результатів впливу умов праці на людину, які мають позитивне значення, слід віднести підвищення продуктивності праці, раціональне використання основних виробничих фондів.

Сприятливі умови сприяють підвищенню продуктивності праці за рахунок раціональнішого використання робочого часу завдяки зниженню цілоденних втрат через тимчасову непрацездатність та виробничий травматизм.

Зростання продуктивності праці супроводжується також, як правило, досягненням високої якості продукції та послуг, а скорочення витрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції.

За даними досліджень, комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15-20%.

Слід зазначити, що позитивні економічні результати тісно пов’язані як з особистими факторами (дієздатність, працездатність), так і з соціальними результатами.

Зростання продуктивності праці пов’язано зі скороченням витрат робочого часу, зумовлених тимчасовою непрацездатністю, підвищенням ефективності використання робочого часу та продовженням періоду активної трудової діяльності.

Несприятливі умови праці приводять до зворотних результатів: різних форм та ступенів стомленості працівників, функціонального напруження організму.

До негативних економічних результатів належать такі: недоодержання додаткового продукту, непродуктивне споживання робочої сили, зниження продуктивності праці.

Крім того, слід звернути увагу на соціальні результати впливу умов праці на працівників.

До позитивних соціальних результатів можна віднести ступінь сприятливого впливу процесу праці на стан здоров’я людини, її ставлення до праці, соціальну активність, а також максимальне задоволення умовами праці.

Негативним соціальним результатом є зниження творчої активності, зацікавленості в праці, трудової дисципліни, а також зростання плинності кадрів унаслідок несприятливих умов праці.

Для оцінювання результатів заходів з поліпшення умов та охорони праці, згідно з Методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці, запропоновано чотири групи показників:

1. зміна стану умов і охорони праці;

2.      соціальні;

.        соціально-економічні;

.        економічні.

Зміна умов охорони праці характеризуються підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, естетичних, психофізіологічних показників. Соціальні результати заходів з поліпшення умов і охорони праці визначаються такими показниками:

1. збільшення кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам та зменшення кількості працюючих у незадовільних умовах;

2.      зниження рівня виробничого травматизму;

.        зменшення кількості випадків професійної захворюваності, пов’язаної з незадовільними умовами праці;

.        зменшення кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

.        зменшення плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань.

Стимулювання роботи з поліпшення умов праці передбачає систему заохочень. Так, ст. 29 «Економічне стимулювання охорони праці» Закону України «Про охорону праці» визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Досвід розвинених країн у галузі охорони праці свідчить, що поліпшенню умов праці сприяють такі заходи:

1. Податкові пільги на засоби, які застосовуються для оздоровлення умов праці.

2.      Диференціація страхових внесків залежно від частоти й тяжкості травматизму та професійних захворювань.

.        Застосування санкцій за бездіяльність власників щодо поліпшення умов праці.

Отже, стан охорони праці на П(ПО)СП «Світоч» знаходиться в задовільному стані. Збільшились витрати підприємства на охорону праці.

Для покращення стану охорони праці на досліджуваному підприємстві слід вжити таких основних заходів:

1)   провести атестацію робочих місць;

2)   дотримуватись законодавства з охорони праці;

3)   своєчасно проводити навчання з працівниками по охороні праці;

4)   регулярно проводити інструктаж з охорони праці;

5)   провести додатковий медичний огляд працівників;

6)   краще забезпечити працівників спецодягом;

7)   збільшити фінансування на заходи з охорони праці;

8)   виділяти кошти на проведення медичних оглядів працівників різних категорій;

9)   дотримуватися оптимальних і допустимих величин показників мікроклімату

Висновки до розділу 4:

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним нормативним актом з охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 року. Цей Закон вивчає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни, праці та виробничого середовища і встановлює єдиний податок організації охорони працівників України.

На підприємстві одним з основних засобів забезпечення безпеки являється забезпечення навчання всіх працівників прийомам та методам праці, знання санітарно-гігієнічних та протипожежних правил. З цією метою проводять інструктаж з охорони праці.

Розрізняють такі види інструктажу за характером і часом проведення: вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий, цільовий.

Згідно з Законом України “Про охорону праці” на підприємстві створюється служба охорони праці власником або уповноваженим ним органом. У відповідності до цього ж Закону України служба охорони праці здійснює організацію виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці.

Стан охорони праці підприємства залежить у значній мірі від обсягів фінансування охорони праці.

Дані таблиці 4.1 свідчать про те, що на даному підприємстві не в достатній кількості виділяються кошти на: придбання спецодягу, медичний огляд, лікувально-профілактичні заходи, надання різних пільг і компенсації працюючих, організацію навчання кадрів, а також на природоохоронні заходи.

Для покращення стану охорони праці на досліджуваному підприємстві слід вжити таких основних заходів:

10) провести атестацію робочих місць;

11) дотримуватись законодавства з охорони праці;

12) своєчасно проводити навчання з працівниками по охороні праці;

13) регулярно проводити інструктаж з охорони праці;

14) провести додатковий медичний огляд працівників;

15) краще забезпечити працівників спецодягом;

16) збільшити фінансування на заходи з охорони праці;

17) виділяти кошти на проведення медичних оглядів працівників різних категорій;

18) дотримуватися оптимальних і допустимих величин показників мікроклімату

Висновки і пропозиції

У дипломній роботі запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо вдосконалення питань обліку, аудиту і аналізу розрахунків з покупцями і замовниками сільськогосподарських підприємств та на основі узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду зроблено такі наукові висновки й рекомендації:

. На основі теоретичних положень і практичних аспектів обліку, аудиту та аналізу розрахунків з покупцями і замовниками у дипломній роботі уточнено поняття дебіторської заборгованості, удосконалено їх класифікацію з урахуванням різноманітних потреб управління.

. Проведений аналіз стану дебіторської заборгованості досліджуваного підприємства, що дає змогу визначити основні проблеми, з якими стикається підприємство при здійсненні господарської діяльності та розрахункових відносинах.

. З метою вдосконалення обліку запасів за всіма виробничими переділами сільськогосподарських підприємств розроблено пропозиції, які передбачають доповнення існуючих та впровадження нових форм первинних документів і регістрів обліку, а також подано порядок їх складання.

. Встановлено, що основним напрямом підвищення ефективності контролю за рухом і використанням запасів на підприємствах є впровадження управлінського обліку. Це дасть змогу здійснювати контроль за витратами сировини, відходами за всіма виробничими підрозділами підприємства і процесом формування собівартості готової продукції. Крім того, визначено основні центри відповідальності, що уможливлює контроль матеріальних витрат безпосередньо за місцями їх виникнення (центрами відповідальності). Запропоновано для використання розроблені звіти щодо управлінського обліку запасів, застосування яких забезпечить отримання необхідної інформації для цілей управління ними.

. Для вдосконалення процесу отримання достовірної інформації про запаси в роботі розроблено схему руху інформації в умовах автоматизації їх обліку. Підвищення ефективності автоматизації обліку запасів на підприємствах дасть змогу налагодити процес отримання оперативної інформації, необхідної для управління.

. На основі результатів дослідження уточнено мету, об’єкти та етапи аудиту запасів підприємств. З огляду на особливості організації виробничих процесів, які здійснюються на підприємстві, розроблено аудиторську програму щодо перевірки запасів, визначено аудиторські процедури та джерела отримання аудиторських доказів. Для документального оформлення результатів аудиту запасів розроблено й доповнено відповідні форми робочої документації аудитора.

. Доведено необхідність впровадження на підприємствах внутрішнього аудиту запасів, обґрунтовано доцільність створення служби внутрішнього аудиту. Уточнено поняття, об’єкти внутрішнього аудиту, на основі дослідження теоретичних питань організації внутрішнього аудиту та практики діяльності підприємств визначено основні етапи та процедури його проведення. Встановлено, що для оцінки ефективності використання запасів доцільно впровадження управлінського аудиту запасів, визначено основні його завдання та розроблено модель організації внутрішнього аудиту запасів із виокремленням управлінського аудиту.

. Аналіз ринку програмного забезпечення з широким діапазоном продукції, яка відрізняється своєю ціною, можливостями й якістю, та дослідження діяльності сільськогосподарських підприємств дало можливість визначити напрями використання програмних продуктів у процесі аудиту запасів та запропонувати інформаційну модель аудиту запасів, яка забезпечує проведення оцінки аудиторського ризику, суттєвості та зменшення часу на складання робочих документів аудитора.

. Важливе місце в системі управління запасами займає їх економічний аналіз, зміст і основна мета якого полягає у визначенні чинників, які впливають на підвищення ефективності використання запасів сировинних ресурсів. У роботі проаналізовано основні показники ефективності використання запасів сільськогосподарських підприємств та зроблено відповідні висновки, на основі яких запропоновано методику розрахунку додаткових показників. Розрахунок та аналіз таких показників дає можливість отримати більш повну та достовірну інформацію щодо ступеня використання запасів сировинних ресурсів за всіма виробничими переділами підприємства.

Список використаної літератури

1.  Анішина О.В., Плотніченко І.Б. Модель внутрішнього аудиту розрахунків з дебіторами і кредиторами // вісник Національного університету « Львівська політехніка»: Зб. наук. праць.- Вип. «Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку» / Відп. ред. О.Є. Кузьмін.- Л., 2007.- №576.- с. 3-8

2.  Білик М.Д. Організація та методика обліку та аудиту сільськогосподарських підприємств: Підручник.- К.: КНЕУ, 2003.-628с;

3.      Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств // Фінанси підприємств.-2003.-№12.- с.24-36

4.      Бірюкова О. Сумнівна та безнадійна заборгованість: бухгалтерський та податковий облік // Бухгалтерія в сільському господарстві - 2005 - №21 - с. 8-13;

5.      Білоусько В.С., Бєлєнкова М.І. Теорія бухгалтерського обліку -К.: КНЕУ, 2003-628 с;

6.      Білуха М.Т. Курс аудиту: Підручник - 2-ге вид., перероб - К.: Вища школа: Т-во „Знання" КОО, 1999 - 574 с.

7.      Бондаренко О.С. Методика управління портфелем дебіторської заборгованості // Актуальні проблеми економіки.- 2006.- №4 (58).- с. 17-22

8.      Бондаренко О.С Методка управління портфелем дебіторської заборгованості // Актуальні проблеми економіки,- №4(58),-2006.- с. 17-23

9.      Бондаренко О.С. Сучасні підходи до обліку дебіторської заборгованості у вітчизняній та зарубіжній практиці господарювання.// Інвестиції: практика та досвід.-№18.-2008.-с. 36-39.

10.    Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит" вищих навчальних закладів - 2-е видання, перероблене і доповнене - Житомир: ПП „Рута", 2002 - 672 с;

11.    Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит" вищих навчальних закладів.- 3-тє вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП „Рута", 2006.-512 с.

12.    Бутинець Ф.Ф., Горецька Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. - Житомир: ПП “Рута”, 2002. - 544 с.

13.    Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» вищих навчальних закладів./ 3-є вид., доп. і перероб.- Житомир: ПП «Рута», 2006.- 444с.

14.    Бухгалтерський облік і аудит - 2005 - №4 - с. 29-35; 19.Давидов Г. М. Аудит: Навчальний посібник, 2-ге видання, перероблене і доповнене - К.: Т-во „Знання" КОО, 2001 - 363с;

15. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: Підручник.- 2-ге вид., перероб. і допов./ М.Ф. Огійчук, В.Я. Плаксієнко, Л.Г. Панченко та ін.; За ред. проф. М.Ф. Огійчука.- К.: Вища освіта, 2003.- 800 с.: іл.

16.   Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів./ За ред..проф. Ф.Ф. Бутинця.-7-ме вид., доп. І перероб.- Житомир: ПП «Рута», 2006.-832 с.

17.    Валентинова Т. Документообіг на підприємстві: основа основ// Все про бухгалтерський облік - 2006 - №24 - с. 6-9;

18.    Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підручник. 4-е вид./ За ред.. М.П. Гандзюка.- К.: Каравела, 2008.- 384с.

19.    С.Ф. Голов, В.М. Костюченок Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник.- К.: Лібра, 2001.-840с.

20.    Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторської заборгованості на підприємств // Бухгалтерський облік і аудит.: наук.-пркт. журн.-2007.- №6.- с.9-16

21.    Грачова Р.Є. Енциклопедія бухгалтерського обліку.- К.: Галицькі контракти, 2004.-832с.

22.    Давидов Г.М.: Підручник.-К.: Знання, 2004.-511 с. ( Вища освіта ХХІ століття)

23.    Дем’яненко М.Я., Чудовець В.В. Інвентаризація в системі бухгалтерського обліку: Монографія.- К.: ННЦ ІАЕ, 2008.-288с.

24.    Добровський В.М., Гнилицька Л.В., Коршикова Р.С. Управлінський облік: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / За ред. В.М. Добровського. - К.: КНЕУ, 2003. - 235 с.

25.    Дорош Н.І. Аудит: теорія і практика.- К.: Знання, 2006.-495 с.

26.    Економічний аналіз: Навч.посібник/ М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, м.І. Горбаток; За ред..акад. НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченка.- К.:КНЕУ, 2001.-540с.

27.    Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». За ред.. проф.. Ф.Ф. Бутинця.- Житомир: ПП «Рута», 2003.- 680 с.

28.    Економічний аналіз/ За ред. М.Г. Чумаченка - К.: КНЕУ, 2003-556 с;

29.    Єфіменко В.І., Лук’яненко Л.І. Облік у зарубіжних країнах: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / За ред. В.І. Єфіменка. - К.: КНЕУ, 2005. - 211 с.

30.    Загородній А.Г. та ін. Аудит: теорія і практика: Навчальний посібник Загородній А.Г., Корянін Н.В., Єлісєєв А.В., Полякова Л.М., Блотнер В.Г., Бобрович О.Б., Будзан Н.В., Литвиненко Н.О., Озеран В.О., Савка Н.М., Соловій М.М., Тимофєєв Л.Я., Чернова Н.Й. 2-е вид., перероб. і доп..- Львів: Видавництво націон. Унів. «Львівська політехніка», 2004.-456 с.

31.    Закон України „Про аудиторську діяльність" від 14.03.2000 р. №81/95 // Все про бухгалтерський облік - 2000 - №11;

32.    Закон України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996 // Все про бухгалтерськийоблік - 2005 - №27;

33.    Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» // Все про бухгалтерський облік.- 28 лютого 2006.- №21.- с.3-10

34.    Закон України „Про електронний цифровий підпис" від 22.05.2003 р. №852;

35.    Закон України „Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. №851

36.    Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 р. №238/97 - ВР (зі змінами і доповненнями) // Все про бухгалтерський облік - 2005 - №86 - 98 с;

37.    Закон України „Про охорону праці" від 21.11.02 р. // Відомості Верховної Ради України - 2003 - №2, с. 10

38.    Закон України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР // Все про бухгалтерський облік - 2007-№10-2(1287)-64с;

39.    Іванілов О.С. Механізм управління дебіторською заборгованістю підприємства // Актуальні проблеми економіки, - №1 (67), - 2007,- с. 156-163

40.    Івахненков С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку та аудиту - К.: Знання - Прес, 2003 -349 с;

41.    Ільіна С.Б. Основи аудиту: Навчально-практичний посібник.- Кондор, 2006 р.-378 с.

42.    Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій // Все про бухгалтерський облік -.2005-№27.- с.6-15;

43.    Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків // Головбух. Нормативні акти. - 1999 - №22 - с.64-70;

44.    Інструкція №7 «Про безготівкові розрахунки в національній валюті» затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. (зі змінами та доповненнями)

45.    Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (зі змінами і доповненнями), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. №99

46.    Інформаційні системи бухгалтерського обліку: Підручник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-е вид., перероб. і доп. - Житомир: ПП „Рута", 2002. - 544с;

47.    Калюга Є. Методичні прийоми проведення ревізії та їх удосконалення // Вісник ПСУ - 2001 - №40 - с 45-56;

48.    Кватирка П. Проблеми обліку дебіторської заборгованості // Наукові записки,- №14,- 2005

49.    Кияшко О.М. Необхідність облікового забезпечення управління дебіторською заборгованістю підприємства.//Актуальні проблеми економіки.-№3(93).-2009.-с.190-196

50.    Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Україна, 1996 - 64с;

51.    Костюченко В. Облік дебіторської заборгованості //Бухгалтерський облік - 2000 - №7 - с. 2-9;

52.    Кочерга С.В., Пилипенко К.А. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник.-К.: центр навчальної літератури, 2005.-216с.

53.    Курта Н.В. Сучасні проблеми управління дебіторською заборгованістю.//Держава та регіони.-№6.-2008.-с.370-373.

54.    Лишиленко О.В. Бухгалтерський і фінансовий облік. Навчальний посібник.- Київ: Вид-во «Центр учбової літератури», 2003.- 524с.

55.    Маренич Т.Г. Бухгалтерський облік в агроформуваннях: підручник / За ред.. В.Я. Амбросова.- 2-е видання, доповнене і перероблене.- К.: ВД «професіонал», 2005.-896с.

56.    Марченко В. Суть справи заборгованості// Дебет-кредит.- 2007.- №31.- с.18-22

57.    Матицина Н. Дебіторська заборгованість: Нові облікові підходи // Економіст.- 2005.- №11.-с.21-30

58.    Матицина Н. Основні засади регулювання розрахункових відносин через управління дебіторською заборгованістю // Бухгалтерський облік і аудит.: наук.-пркт. журн.-2006.- №12.- с.38-43

59.    Матицина Н. Фінансова політика підприємства як інструмент управління дебіторською заборгованістю//Бухгалтерський облік і аудит.: наук.-пркт. журн.-2005.-№7.- с.25-28

60.   Методичні вказівки з семінарських, практичних, самостійних занять і курсової роботи з курсу “Організація обліку” для студентів денної та заочної форми навчання спеціальності 7.050.106 „Облік і аудит” / Укладач Цибуля Н.Д., Маліновська К.О. - Житомир: ДАУ, 2007. - 179с.

61.   Методичні рекомендації по визначенню питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства, затверджені Наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002р. №419

62.    Наказ Міністерства фінансів України „Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції по його застосуванню " від 30.11.1999р. №291 // Бухгалтерія в сільському господарстві - 4 квітня 2000р;

63.    Нашкерська Г. Облік сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості // Бухгалтерський облік і аудит.- 2001.- №7.- с. 27-32.

64.    Нашкерська Г. Особливості визнання та оцінки поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи і послуги.//Бухгалтерський облік і аудит. -№11.-2009.-с.31-37.

65.    Організація бухгалтерського обліку. Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів./ За редакцією проф.. Ф.Ф. Бутинця.- 3- є вид., доп. і перероб.- Житомир: ПП «Рута», 2002.- 592с.

66.    Облікова політика підприємства: Навчальний посібник / За ред.. Гаврилюка В.М., Жука В.М., Михайлова М.Г.- К.: Видавництво ТОВ «Юр-Агро-Вета», 2007.-326с.

67.    Петрик О. Аудиторський висновок та його види // Бухгалтерський облік і аудит - 2005 - №2 - с 56-63;

68.    Петрик О. Проблеми уточнення та розвитку методів, способів та прийомів аудиту // Бухгалтерський облік і аудит - 2004 - №11-е 60-63;

69.    Петрик О. Процедури завершення аудиторської перевірки// Бухгалтерський облік і аудит - 2004-№12 - с. 54-58;

70.    Петрук О.М. Договірні зобов'язання і права в бухгалтерському обліку (на матеріалах підприємств Житомирської області):Дис. канд. екон. наук 08.06.04 - К, 2000. - 165 с;

71.    Писаревська Т.А. Інформаційні системи обліку та аудиту: Навч. посібник - К., 2005. - 369 с;

72.    Підтоптана І.О. Шляхи вдосконаленя обліку резерву сумнівних боргів / Доповіді учасників Х Зльоту іменних стипендіатів та відмінників в аграрних вищих навчальних закладів (28-31 травня 2008р. м. Миколаїв) / Миколаївський державний аграрний університет.- Миколаїв, 2008.-407 с.

73.    Піскун І.П. Практикум з охорони праці: навчальний посібник-Суми: Видавництво „Університетська книга", 2000 - 207с;

74.    Пилипенко І.І., Редько О.Ю. Основи бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами: Навч. посібник.-К., 2001.-184с.

75.    Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановоюКабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419;

76.    Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,затверджене 24 травня 1999 року

77.    Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №2 «Баланс» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. №87

78.    Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №10 „Дебіторська заборгованість"// Все про бухгалтерський облік -2007-№18 -с. 32-35;

79.    Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №15 „Дохід" затвердженого Наказом Міністерства фінансів україни від 29 листопада 1999р. №290

80.    Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. №87

81.    Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року №637

82.    Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою КМУ від 28.02.2000р. №419

83.    М. Ромашко, В.В. Сопко. Бухгалтерський і податковий облік вексельних операцій // Актуальні проблеми економіки.- 2006.- №11(65).- с. 201-204

84.    Сердюк В.М. Податковий облік: Навчальний посібник.- Київ:- Центр навчальної літератури, -2005.- 312с.

85.    Н.В. Сергійчик. Організація обліку та аналізу з метою забезпечення ефективного управління підприємством. Формування стратегії розвитку регіонального АПК// Матеріали Четвертої між факультетської науково-практичної конференції молодих вчених, 30 травня 2008р.- Житомир: Вид-во «Державний агроекологічний університет», 2008.-365с.

86.    Сєрікова Т.М., Понікаров В.Д. Облік, аналіз та аудит:Навчальний посібник. X.: ВД „Інжек",2003. - 380с;

87.    Сльозько Т.М. Організація обліку: Навч.пос. К.: Центр учбової літератури, 2008.-224с. 33.

88.    Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник - 3-є видання - К.: КНЕУ, 2000 - 578с;

89.    Сопко В.В., Загородній В.П. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу: Підручник.- К., 2004.- 412 с.

90.    Л.Сук. Контроль і ревізія розрахункових операцій// Бухгалтерія в с.-г.-2005.-№20.- с

91.    Сук Л. Облік розрахунків з дебіторами і кредиторами // Бухгалтерія в сільському господарстві. - 2001. - №8. - с.2-9.;.43-47

92.    Теселько В.В. Розрахунки з дебіторами та кредиторами: стан та перспективи обліку. Доповіді учасників Х зльоту іменних стипендіатів та відмінників навчання аграрних вищих навчальних закладів.- ТОМ 1

93.   Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч.зак. - 6-те вид. - К.: А.С.К., 2002. - 784с;

94.    Усач Б.Ф., Душко З.О., Колос М.М. Організація і методика аудиту: Підручник.- К.:Знання, 2006.- 295с.

95.    Фролова Т.О. Фінансовий аналіз: Навчально - методичний посібник для самостійного вивчення практичних завдань: К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2005.- 253с.

96.   Хара В.Г. Охорона праці в Україні : досвід, проблеми і перспективи // Безпека життєдіяльності. - 2003. - №4. с.44-45;

97.    Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник.-К.: “Центр учбової літератури”, 2008.- 566с.

98.    Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник.- Вид. 2-ге, доповнене.- Житомир: ЖОО ГО « Спілка економістів України», 2009.-504с.

99.   Чабанова Н. В. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник -К.: Академія, 2002-672с;

100.  Чернелевська Л.М., Редзюк Т.Ю. Податковий облік і контроль. Навчальний посібник.- 2-ге вид., перероб і доп.-К.: Пектораль, 2006.- 316с.

101. Черненко Л.В. Дебіторська заборгованість у сільськогосподарських підприємствах. / Економіка АГЖ. -2004.-№2.-с.94-100;

102.  Черненко Л.В. Управління дебіторською заборгованістю в аграрних підприємствах// Дис.канд. екон. наук 08.00.04 - К, 2008. - 183 с;

103.  Шевчук О.А. Аспекти бухгалтерського та податкового обліку безготівкових розрахунків // Фінанси України - 2001 - №2 - с. 69-76;