Прибуток страхової організації, особливості його формування та розподілу

Прибуток страхової організації, особливості його формування та розподілу

Вступ

Сучасний етап розвитку світової економіки та міжнародних відносин, процеси ринкової трансформації національної економіки, входження України до системи світових господарських зв’язків зумовлюють необхідність розвитку страхового ринку з урахуванням світового досвіду та національних особливостей. Особливо актуальною є проблема формування та подальшого розвитку страхового ринку для країн із перехідною економікою, зокрема, для України, де відбуваються кардинальні зміни в економічній системі. Процеси ринкової трансформації національної економіки зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження міжнародного ринку страхування та розробки шляхів ефективного використання світового досвіду у галузі страхування для подальшого розвитку ринку страхування України, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство. Курсову роботу присвячено дослідженню прибутку страхової організації.

Актуальність теми дослідження даної курсової роботи обумовлена зростанням кількості страхових організацій на ринку України та формуванням їхнього прибутку. Також актуальним є те, що прибуток як комплексний, інтегрований показник всебічно характеризує ефективність певного виду бізнесу, а тому його привабливість для інвесторів. Стимулюючи або, навпаки, стримуючи ділову та інвестиційну активність у різних галузях та сферах економічної діяльності, прибуток сприяє цілеспрямованому міжгалузевому та між регіональному перерозподілу капіталів, чим впливає на формування структури національної економіки: Стратегічна роль і значення прибутку у соціально - економічному розвитку зумовлює необхідність запровадження чітких та однозначних критеріїв визнання та методів оцінки усіх складників, що формують фінансовий результат.

В умовах ринку фінансова стабільність формує імідж господарюючого суб’єкта, є його візитною карткою Тому підприємствам необхідно постійно дбати про формування прибутку

В Україні проблемі розвитку страхового ринку, його ролі та місця у фінансовій системі присвячені праці С.С. Осадця, В.В. Базилевича, О.Д. Василика, Є. Ф., Дюжикова, А.М. Єрмошенко, Є. В. Коломіна, С.В. Луконіна, Т.А. Ротової, Ю.А. Сплетухова, В.А. Сухова, К. Є. Турбіної, Г.В. Чернової, Т.А. Федорової, Р.Т. Юлдашева та ін.О.О. Гаманкової, О.І. Барановського, О.М. Залєтова, О.Д. Заруби, О.В. Козьменко, М.Д. Лутака, М.В. Мниха.

Метою курсової роботи полягає у комплексному аналізі та оцінки складу, структури та динаміки доходів і витрат страхової організації.

Завдання дослідження. Відповідно до мети завданнями даної курсової роботи є:

-        провести теоретико-методологічний аналіз базових понять прибутку, його економічного змісту та складових елементів прибутку страхових організацій;

-        оцінити рівень і динаміку прибутку страхових організацій на прикладі ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс»»;

-        вдосконалити механізм формування та розподілу прибутку страхових організацій.

Об’єктом дослідження є економічні відносини, що виникають між суб’єктами страхового ринку з приводу забезпечення та підвищення прибутковості та конкурентно здатності страхових компаній.

Предметом дослідження є прибуток Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Стройполіс»».

Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство» «Стройполіс» нажаль не займає одне з передових позицій в рейтингових списках, але це товариство функціонує на ринку близько 17 років. Це товариство є прибутковою організацією, це засвідчує проведений аналізу, використовуючи дані звітності «СТ «Строй поліс»».

СТ «Стройполіс» практикує всі види ризикового страхування як для фізичних, так і юридичних осіб, тобто весь спектр послуг як від особового страхування і до страхування відповідальності.

Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Стройполіс «» здійснює традиційне: страхування, співстрахування, перестрахування.

ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс «» гарантує надійний страховий захист та безумовне виконання взятих на себе обов’язків.

ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс «» співпрацює з провідними страховими компаніями України, страховими та перестрахувальними компаніями світу. Страхове товариство - є членом Українського Сільськогосподарського Страхового Пулу, Будівельного страхового пулу, Авіаційного бюро України. Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Стройполіс «» займає лідируюче положення на ринку страхових послуг і отримує право на використання фірмового знаку учасника рейтингу «Гвардія брендів».

Методи дослідження. Проаналізувати та оцінити склад. Структуру та динаміку доходів і витрат строхової організації

Структура і зміст роботи. Курсова складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Повний обсяг курсової роботи 51 сторінка, у т.ч. розміщено 2 таблиці, 11 рисунків, 2 додатки і список використаних джерел з 25 найменуваннями.

1. Теоретичні основи формування та розподілу прибутку страхових організацій

.1 Економічний зміст та складові елементи прибутку страхових організацій

прибуток страховий економічний

Страхування є одним з видів підприємницької діяльності у фінансовому секторі. Воно належить до невиробничої сфери, де не створюється національний дохід і валовий внутрішній продукт, а лише відбувається їх перерозподіл. Оскільки за своєю економічною природою страхування призначене для забезпечення захисту майнових інтересів членів суспільства і має здійснюватися на засадах еквівалентності, то страхова діяльність у своєму класичному розумінні не передбачає отримання надвисоких прибутків.

Але здійснення страхування на комерційних засадах в умовах ринку спонукає страховиків прагнути до забезпечення прибутковості. Прибуток є одним з найважливіших показників успішності фінансово-господарської діяльності страховика. Він - джерело розвитку страховиків, зміцнення їхньої фінансової стійкості (а отже - конкурентоспроможності). Отримання за рахунок прибутку дивідендів - необхідна умова зацікавленості власників страхових компаній у збереженні цього бізнесу. В цьому контексті страхування як вид підприємницької діяльності цілком відповідає нормам Господарського Кодексу України, в якому підприємництво визначається як «господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Отже, отримання прибутку є безумовною метою діяльності будь-якої страхової організації як суб’єкта підприємництва.

Загальні ринкові підходи до формування прибутку господарюючих суб’єктів поширюються й на страхові компанії. Разом з тим процес формування прибутку страховика має певні особливості через специфіку економічної сутності страхування і особливості кругообігу коштів страхової організації, який поєднує вхідні і вихідні грошові потоки від усіх видів діяльності, котрі здійснює страхова організація (страхової, перестрахової, інвестиційної, фінансової, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій).

Отже, прибуток, який формується як результат перелічених видів діяльності, являє собою досить складне економічне утворення, має свою внутрішню структуру і логіку.

Серед досліджень минулих часів, присвячених, у тому числі, розкриттю специфіки формування фінансових результатів діяльності страхових організацій, слід, перш за все, назвати праці видатних вчених-фінансистів К.Г. Воблого та В.К. Райхера, надбання яких потім були розвинені та поглиблені в нових умовах економічного розвитку країни трудами сучасних вчених - Л.О. Орланюк-Малицькою, Є. В. Коломіним, В.А. Суховим, К. Є Турбіною, Т.А. Федоровою та ін.

Так, К.Г. Воблий у своїй праці «Основы экономии страхования» (1915 р.) розподіляв прибуток страхового товариства за принципом можливості реального управління його величиною на дві частини: такий, що піддається управлінню (так званий «банковий прибуток», що, за його думкою, включав дві складові:

а)      економію у витратах з управління товариством;

б) доходи від капіталів і такий, що управлінню не піддається (так званий «страховий прибуток», який складається із залишків, котрі виникають від того, що дійсне число страхових випадків протягом операційного року склалося меншим за передбачуване»). Перша частина прибутку отримується «від керівництва справою»; друга - надходить у товариство поза усякого впливу його керівників. К.Г. Воблий зазначав також, що «…банкова діяльність має живитися і підтримуватися страховою діяльністю, ні в якому разі не розростатися і подавляти її» [6, С. 77]. Ця теза на той час, за умови нерозвинутості фондового ринку, була справедливою. Наразі вона є справедливою у тому сенсі, що інвестиційна діяльність страховиків носить підпорядкований характер стосовно страхової діяльності. «Інвестиції мають здійснюватися в обсягах, термінах і просторі, узгоджених із взятими страховими зобов’язаннями» [20, С. 371].

Ще один видатний вчений у сфері страхування В.К. Райхер, у праці «Общественно-исторические типы страхования» (1947 р.) прибуток страховика так само розподіляв на дві частини, але розглядав його з позицій «джерела походження»: у вигляді доходу від страхових операцій і у вигляді «процентів на капітал», тобто, за сучасною термінологією, фактично виокремлював прибуток від страхової діяльності та прибуток від інвестиційної діяльності.

Ці два підходи - К.Г. Воблого і В.К. Райхера, не втратили своєї актуальності й дотепер.

За радянських часів у період «соціалістичної» економіки поняття «інвестиційна діяльність страхової організації» не існувало. Державна страхова організація (Держстрах СРСР) не одержувала доходів від розміщення своїх коштів. Отримуваний нею прибуток мав своїм джерелом виключно страхову діяльність. Радянські вчені розглядали прибуток установ Держстраху виключно як прибуток від страхових операцій. Ситуація змінилася із розвитком ринкових відносин у сфері страхування.

Наразі сучасні вчені характеризують прибуток страхової організації як інтегрований результат усіх видів її діяльності - страхової, інвестиційної, фінансової. Так, Л.А. Орланюк-Малицька у відомій праці «Платежеспособность страховой организации» характеризує прибуток страховика як сукупний підсумок усіх процесів, що відбуваються в результаті діяльності страхової організації і який є складною величиною, кожний елемент котрої має власну динаміку. «В реаліях вітчизняного ринку це означає необхідність визначення фінансового результату страхових операцій, інвестиційної діяльності і фінансових операцій» [14, С. 16].

Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю (собівартість складається із страхових виплат плюс витрати на ведення справи). При цьому, зазначає автор, основним джерелом «формування прибутку від страхових операцій є «прибуток в тарифах», який при калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу». Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі. Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об’єктивну основу.

Зауважимо при цьому, що джерелами фактичного прибутку страховика від страхових операцій можуть бути усі три складові тарифної ставки: «прибуток у тарифах», економія витрат на ведення справи і «економія» у виплатах, яка проявляється як зниження показника рівня виплат, коли фактичний обсяг страхових виплат складається нижчим за той, який був закладений у тарифну ставку на стадії її планування (див. рис. 1.1).

Рис. 1.1. Джерела надходжень (доходів) страховика від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності

Фінансовий результат (прибуток або збиток) страховика від страхової діяльності іноді називають «технічним результатом», оскільки він у значній мірі формується не під впливом фінансових чинників, а під впливом чинників, які пов’язані із ризиковою ситуацією конкретного звітного періоду. Через економічну природу страхування ризик є основним чинником, що найбільш відчутно та безпосередньо впливає на вхідні та вихідні грошові потоки страховика та його фінансові результати; саме він «визначає» обсяги страхових виплат і необхідність формування технічних резервів.

У цілому ж, як зазначають фахівці, прибуток (у тому числі прибуток страхової організації) можна характеризувати, керуючись «економічним» і «бухгалтерським» підходами.

Сутність «економічного підходу» полягає в тому, що прибуток (збиток) розглядається як фінансовий результат змін (приросту або зменшення) капіталу власників за звітний період. Взаємозв’язок між капіталом і прибутком свого часу підкреслював ще Адам Сміт, характеризуючи прибуток як суму, яку може бути витрачено без посягань на капітал. Такий підхід демонструють сучасні західні економісти (наприклад, Нобелівський лауреат Дж. Хінкс, Е.С. Хендриксен, М.Ф. Ван Бреда), визначаючи прибуток як суму, яку людина може витратити протягом якогось проміжку часу і в кінці цього періоду мати той же достаток, що й на початку [23, С. 187].

Згідно з «бухгалтерським» підходом, прибуток (збиток) є позитивна (від’ємна) різниця між доходами комерційної організації та її витратами [20, С. 330].

Таке визначення прибутку, доходів та витрат вітчизняних суб’єктів господарювання (в тому числі страховиків) дають Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, зокрема - П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати» (форма №2). Ці визначення, в цілому, відповідають визначенням, що містяться у Міжнародних стандартах бухгалтерської звітності.

Звіт про фінансові результати (ф. №2) є стандартною формою фінансової звітності, яку складають всі підприємства, в тому числі страхові організації. Він унормовує «алгоритм» визначення прибутків та збитків вітчизняних підприємств незалежно від профілю їхньої діяльності. Отже, цей звіт дає можливість користувачам оцінити результати господарювання страховика в цілому, без виокремлення страхової, інвестиційної та фінансової діяльності.

Відповідно до П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати», прибуток, доходи і витрати вітчизняних суб’єктів господарювання мають таке офіційне тлумачення:

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) [16, С. 61-62].

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками [16, с. 62]. Додаток А

Відповідно до П(С) БО 3, фінансовий результат (прибуток) суб’єктів господарювання, в тому числі страхових організацій, складається з таких елементів:

—        Фінансові результати від звичайної діяльності;

—        Фінансові результати від надзвичайних подій.

Звичайна діяльність, згідно з П(С) БО 3, це - будь-яка основна діяльність підприємства (в тому числі страхової організації), а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. Звичайна діяльність страхової організації включає страхування, перестрахування, інвестиційну та фінансову діяльність.

Надзвичайна подія, згідно з П(С) БО 3, це - подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності страховика та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Різниця між доходами і витратами страховика, які є наслідками звичайної діяльності та надзвичайних подій, за вирахуванням податків, являє собою чистий прибуток, отриманий ним у звітному періоді. Чистий прибуток - це прибуток, який залишається у розпорядженні страховика і може розподілятися на власний розсуд.

Чистий прибуток (збиток), відповідно до П(С) БО 3, - це алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності, надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку. Його можна визначити за формулою:

ЧП = Пр.ЗД + Пр.НП - Зб.НП - Под.НПр.,

де ЧП - чистий прибуток страховика;

Пр.ЗД - прибуток від звичайної діяльності страховика;

Пр.НП - прибуток від надзвичайних подій;

Зб.НП - збиток від надзвичайних подій;

Под.НПр. - податок на прибуток з надзвичайної діяльності.

У складі прибутку (збитку) від звичайної діяльності розрізняють прибуток (збиток) від звичайної діяльності до і після оподаткування.

Прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності, використовуваний у наведеній формулі, є прибутком (збитком) після оподаткування. Він, відповідно до П(С) БО 3, визначається як різниця між прибутком (збитком) від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток від звичайної діяльності страховика В свою чергу, прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування, відповідно до П(С) БО 3, визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).

Надзвичайні прибутки та збитки - це, відповідно до П(С) БО З, невідшкодовані збитки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо), включаючи затрати на запобігання виникненню втрат від стихійного лиха та техногенних аварій, які визначені за вирахуванням суми страхового відшкодування та покриття втрат від надзвичайних ситуацій за рахунок інших джерел; прибутки або збитки від інших подій та операцій, які відповідають законодавчому визначенню надзвичайних подій.

Визначення прибутків від участі в капіталі, іншої фінансової діяльності й іншої операційної звичайної діяльності та надзвичайних подій відбувається однаково для всіх суб’єктів господарювання, незалежно від специфіки їхнього бізнесу. Ці прибутки страхової організації за своїм економічним змістом такі самі, як аналогічні прибутки інших суб’єктів підприємництва. Іншими прибутками страховика є, наприклад, прибутки від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг); прибуток у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; прибуток у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та відчуження основних фондів і нематеріальних активів; прибуток від врегулювання безнадійної заборгованості; прибуток від надання консультаційних послуг; штрафи, пені, тощо.

Специфікою характеризується лише визначення прибутків від основної, тобто страхової діяльності.

Як видно Додатку А, Форма №2 «Звіт про фінансові результати» специфіку страхової діяльності не відображає, бо ця форма є стандартною і однаковою для всіх без винятку суб’єктів господарювання. Особливості формування прибутку від страхової діяльності знаходять своє відображення лише у спеціалізованій страховій звітності.

.2 Особливості формування та розподілу прибутку страхових організацій

Страхування на відміну інших напрямів економічної діяльності має власну особливість щодо надання страхових послуг і складу витрат, які включаємо в собівартість.

Виручка страховика формується з допомогою:

) надходжень страхових внесків за договорами страхування, співстрахування, перестрахування з відрахуванням виплат, відрахувань до страхових резервів і страхових внесків за договорами, переданим в перестрахування;

) сум повернення страхових резервів, відрахованих попередніми періоди;

) комісійних винагород.

Інші надходжень від страхової діяльності:

) доходи, одержані від розміщення страхових резервів та інших засобів;

) суми отриманих відсотків, нарахованих на депо премій по ризикам, що у перестрахування;

) інші прибутки від здійснення страхової діяльності.

Доходи від іншої діяльності:

) прибуток від основних фондів, тих матеріальних цінностей та інші активів;

) доходи від здачі майна у найм;

) суми, що надійшли для погашення дебіторську заборгованість, списаної попередніми періоди на збитки;

) списана кредиторської заборгованості.

Фактичну собівартість страхових послуг за конкретному договору неможливо визначити. Свої фінансові результати страхові організації визначають з усіх видів страхування, а чи не в кожному договору окремо.

До видатків, включених в собівартість які надають страховиками страхових послуг, й іншим видатках ставляться:

) відрахування на резерви на фінансування заходів із попередження нещасних випадків, втрати чи пошкодження застрахованої майна, і навіть відрахування на фонди пожежної безпеки від які поступили сум страхових платежів з протипожежному страхуванню;

) відшкодування частки виплат за договорами, що у перестрахуванні;

) комісійні винагороди, сплачені за операціями перестрахування;

) інші витрати, пов'язані з страхової діяльністю.

Отже, балансовий прибуток складається з надходження страхової премії з усіх видів страхування, надходжень від нестраховой діяльності, надходжень від інвестиційної діяльності, за мінусом витрат за інвестиційної діяльності, виплат з усіх видів страхування, управлінським, операційним видатках, ще оподатковуваний дохід зменшується у сумі резерву зі страхування життя й інших видах страхування.

Валова прибуток для оподаткування складається з балансового прибутку, збільшеною на відрахування на фонд протипожежної безпеки, на вартість реалізованих цінних паперів, для підвищення фактичні витрати, які включаємо в собівартість понад встановлених лімітів (командировочні, представницькі витрати, на перепідготовку кадрів).

Прибуток від страхових операцій є відмінність між ціною наданих страхових послуг та його собівартістю.

Основним джерелом формування прибуток від страхових операцій є «прибуток у тарифах», яка за калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як елемент ціни на всі страхову послугу. Частка прибутку має у відсотках чи твердої сумі.

Прибуток страхової організації є джерелом сплати прибуток. за рахунок нерозподіленого прибутку страхової організації можна робити збільшення її статутного капіталу, покриття збитків минулих років, якщо за результатами цього року спостерігалося погіршення показників фінансової стійкості страхової компанії.

Свою прибуток страхові компанії як і інші підприємства може використати як джерело фінансування його інвестиційної діяльності (розширення переліку страхових послуг, підвищення якості вже надання послуг, розширення території надання своїх послуг, зниження які надають страхових послуг тощо.).

Прибуток страховика розподіляється за спільними для всіх суб’єктів господарювання принципами. Схема розподілу прибутку залежить від форми організації страхової компанії (акціонерне товариство відкритого або закритого типу, командитне, повне товариство, товариство з додатковою відповідальністю) і регулюється Законом України «Про господарські товариства» та установчими документами страховика. Особливістю розподілу прибутку страхової компанії є те, що згідно з Законом України «Про страхування» за рахунок нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, який реінвестовано у страхову компанію, вона може створювати вільні резерви з метою зміцнення своєї платоспроможності.

Зважаючи на те, що переважна більшість страховиків в Україні є акціонерними товариствами, слід більш докладно зупинитися на розподілі прибутку саме акціонерних товариств.

Цей розподіл відбувається виходячи з відповідного рішення загальних зборів акціонерів.

Прибутковість акцій розраховується і відображається у частині III «Розрахунок показників прибутковості акцій» Форми №2 «Звіт про фінансові результати», додаток А.

Згідно із законодавством, одержання дивідендів є одним із майнових прав акціонерів. За результатами підприємницької діяльності (як правило, за рік) товариство має вирішувати, якими за розмірами будуть дивіденди, чи доцільно їх сплачувати в конкретному році тощо. Питання, пов’язані із затвердженням результатів діяльності, у тому числі й про розподіл прибутків, відносяться до компетенції загальних зборів акціонерів. В установчих документах або на зборах акціонерів може бути встановлено інший строк для виплати дивідендів: наприклад, один раз у півроку або один раз на квартал.

Неакціонерні суб’єкти підприємницької діяльності при одержанні чистого прибутку в більшості випадків спрямовують прибуткові кошти на розвиток підприємницької діяльності, на соціальний розвиток підприємства, на оплату праці, а також на поповнення резервного фонду.

На відміну від них, зазначені напрями використання чистого прибутку становлять лише нерозподільну частину чистого прибутку акціонерних товариств. Ця частина називається нерозподільною тому, що кошти з неї не розподіляються поміж акціонерами у вигляді дивідендів. Інша частина чистого прибутку акціонерного товариства є розподільною, і всі кошти цієї частини спрямовуються на сплату дивідендів.

Таким чином, для акціонерного товариства чистий прибуток (ЧП) складається з двох частин: нерозподільної (НЧП) і розподільної (РЧП), тобто:

ЧП = НЧП + РЧП.

Інколи акціонерні товариства приймають рішення про те, що дивіденди в певному році не будуть сплачуватися. Це означає, що розподільна частина прибутку дорівнює нулеві (РЧП = 0), а весь чистий прибуток спрямовується на розвиток підприємницької діяльності:

ЧП = НЧП.

У свою чергу кошти нерозподільної частини чистого прибутку повинні спрямовуватися на розвиток господарської діяльності (РГД), соціальний розвиток працівників (СРП), оплату праці (ОП), а також на поповнення резервного фонду (РФ). Таким чином,

НЧП = РГД + СРП + ОП + РФ.

Загальні збори акціонерів товариства спочатку затверджують розміри чистого прибутку, одержаного за рік діяльності, потім приймають рішення про розміри нерозподільної частини чистого прибутку, тобто розміри фондів РГД, СРП, ОП та РФ. Після цього затверджуються розміри розподільної частини прибутку:

РЧП = ЧП - НЧП

РЧП = ЧП - (РГД + СРП + ОП + РФ).

Кожному акціонерові сплачуються дивіденди відповідно до кількості та виду акцій, які є в його власності.

2. Оцінка стану формування прибутку страхових організацій на прикладі ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс»»

.1 Аналіз складу, структури та динаміки доходів і витрат ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс»»

Доходи страхової організації - це сукупна сума грошових надходжень на її рахунки в результаті здійснення нею страхової чи іншої, законодавчо не забороненої, діяльності. Страховик може отримувати доходи від страхової діяльності та інші доходи, в тому числі від інвестиційної діяльності.

Доходи від страхової діяльності формуються за рахунок страхових премій, отриманих за укладеними договорами страхування і перестрахування, відшкодування частини збитків за ризиками, переданими у перестрахування, за рахунок комісійних і брокерських винагород у разі, якщо страхова організація є посередником у страхуванні, за рахунок повернення страхових резервів, а також за рахунок інших доходів від страхових операцій (рис. 2.1)

Рис. 2.1. Доходи страхової організації від страхової діяльності

Доходи від інвестиційної діяльності страхової організації формуються за рахунок інвестування коштів страхових резервів і власних вільних коштів. Страхові інвестиції повинні здійснюватися в обсягах, за строками і в просторі, які узгоджені зі взятими страховими зобов'язаннями. Інвестиційний дохід може бути джерелом приросту власного капіталу страхової компанії, який використовується в надзвичайних ситуаціях для покриття страхових зобов'язань.

Страховик також може мати інші доходи, не пов'язані зі своєю основною діяльністю, зокрема:доходи від здавання майна в оренду (здійснення фінансового або оперативного лізингу, оренди землі, житлових помешкань тощо);доходи від надання консультаційних послуг;доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика;доходи у вигляді безкоштовної фінансової допомоги страховику і безкоштовно переданих страховику товарів (надання послуг);доходи від продажу (відчуження) окремо цінних паперів і окремо деривативів протягом звітного періоду;доходи від індексації і передачі (відчуження) основних фондів і нематеріальних активів;курсові різниці;штрафи, пені та інші доходи.

Витрати страхової організації - це витрати під час здійснення статутної діяльності.

Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси - погашення зобов'язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації, тому у страхуванні застосовується така класифікація витрат:витрати, пов'язані з виконанням страхових зобов'язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових від-шкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи та ін.);витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів та інших видів доходів);витрати на ведення справи.

Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страхової організації і становлять більшість її загальних витрат, містять виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування; відрахування до страхових резервних фондів; відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством; витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування.

Витрати на ведення справи призначені для забезпечення діяльності страхової організації, відіграють важливу роль у фінансуванні страхування. Вони належать до складу навантаження тарифної ставки і є важливим елементом собівартості страхових операцій. Витрати на ведення справи поділяються на аквізіційні, інкасові, ліквідаційні, управлінські.

Аквізіційні витрати здійснюються з метою укладення нових договорів страхування.

Інкасові витрати - це витрати на оплату праці працівників страхової організації, що пов'язані зі збиранням страхових премій і обслуговуванням страхувальників. Зазвичай інкасові витрати обчислюються у відсотках від брутто-ставки за принципом комісійних.

Ліквідаційні витрати звичайно є прямими і здійснюються після настання страхового випадку. Вони складаються з витрат на проїзд ліквідаторів збитку (аварійного комісара, експерта та ін.) до місця події, з винагороди, яка їм виплачується, судових витрат, витрат на пересилання кореспонденції, пов'язаної з цією подією, тощо.

До управлінських витрат належать: оплата праці адміністративно-управлінського персоналу страхової організації, адміністративно-господарські витрати і витрати на розвиток страхування.

Прибуток страхової організації - це різниця між ціною страхової послуги (тарифом) і собівартістю її надання. Потреба страхової організації в прибутку визначається завданнями самофінансування поточної діяльності і розвитку страхування. Страховий прибуток визначається балансовим методом шляхом зіставлення поточних надходжень із собівартістю страхових операцій, фонд поточних надходжень страхових платежів формується на основі тарифу як ціни страхової послуги. Собівартість страхових операцій - це сукупність усіх витрат страховика на забезпечення страхового захисту, як прямих, так і непрямих, включаючи відрахування в запасні фонди, необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових операцій, і гарантії виконання зобов'язань страховика перед страхувальниками. При розробці тарифів прибуток страхової організації закладається лише в навантаження, але під впливом об'єктивних причин фактичний прибуток може формуватися за рахунок будь-якого елемента тарифу. За джерелами формування фактичний страховий прибуток може включати прибуток від зниження збитковості, прибуток від економії управлінських витрат, прибуток від інвестицій і прибуток у тарифах.

Головним джерелом формування прибутку від страхових операцій е прибуток у тарифах, який під час калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни страхової послуги. Частка прибутку в тарифах встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі. Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об'єктивну основу. Прибуток у тарифах слід відрізняти від фактичного прибутку від проведення страхових операцій, джерелом якого може бути будь-який елемент тарифу, а величина формується під впливом низки внутрішніх і зовнішніх факторів.

Аналіз складу, структури та динаміки доходів і витрат Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Стройполіс»» можна зробити за допомогою Звіту про доходи і витрати страховика (Додаток Б), і сформувати таку таблицю:

Таблиця 2.1. Звіт про доходи та витрати страховика за 2011-2013 рр.

За даними цієї таблиці можна розрахувати абсолютне і відносне відхилення, це допоможе зрозуміти нам чи є страхова компанія ПрАт «Страхове товариство «Строй поліс»» прибутковим або ж збитковим. За цими розрахунками можна буде зробити висновки, щодо формування доходів і витрат.

Таблиця 2.2. Аналіз доходів і витрат страховика за 2011-2013 р.р.

Отже, за наведеними вище даними можна зробити коротенькі висновки того, що доходи у 2012 році збільшилися порівняно з 2011 роком, а саме збільшення страхових платежів на 9,9%, інші операційні доходи збільшилися за рахунок збільшення суми, що повертаються з технічних резервів, інших ніж резерви незароблених премій на 9.33%, інші операційні доходи на 15.55%, фінансові доходи на 1,63%, інші доходи на 10,28%. Витрати 2012 року порівняно з 2011 роком зменшилися, а саме зменшилися страхові відшкодування та виплати на 54,67%, операційні витрати також зменшилися.

Також можна зробити висновки порівнюючи 2013 рік з 2012 роком про доходи. А саме доходи зросли в 2013 році за рахунок страхових платежів на 9,54%, також значно збільшилися резерви незароблених премій (мал.), інші операційні доходи теж збільшилися за рахунок сум, що повертаються з технічних резервів, інших ніж резерви незароблених премій на 127,17% та частка страхових відшкодувань компенсованих перестраховками зросла на 114.44% та інші. Витрати 2013 року порівняно з 2012 роком зменшилися, це є позитивною тенденцією.

Отже, можна зробити поверхневий висновок, що Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Стройполіс»» є прибутковою організацією.

2.2 Оцінка рівня і динаміки прибутку ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс»»

Різні напрями діяльності суб'єкта господарювання, що пов'язані з реалізацією робіт, послуг, а також фінансових та інвестиційних операцій одержують остаточну грошову оцінку в сукупності абсолютних показників фінансових результатів. Основний узагальнюючий показник - чистий прибуток, який отримало страхове товариство «Стройполіс» за звітний період. В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку страхової організації. Це насамперед стале джерело фінансування розвитку суб'єктів господарювання (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників та благодійної діяльності. Цей показник є відображенням ділової активності та ефективності менеджменту.

Аналізуючи показники прибутку, доцільно виокремити такі етапи досліджень. На першому етапі дають оцінку динаміки та виконання плану з прибутку в цілому та з погляду окремих видів діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова). Треба виокремити прибутковість окремих структурних підрозділів (центрів прибутковості), інвестиційних проектів та договорів. На другому етапі проводять порівняльний аналіз прибутку цього суб'єкта господарювання з середньогалузевими та показниками прибутковості конкурентів. На третьому етапі здійснюють факторний аналіз прибутку за видами діяльності, дають оцінку внутрішніх і зовнішніх резервів. На четвертому етапі проводять аналіз розподілу та використання чистого прибутку.

У процесі аналізу абсолютних показників фінансових результатів виокремлюють горизонтальний (зміна показників за аналізований період) і вертикальний (зміна структури показників) аналіз. Узагальнюючу характеристику показників прибутку страхової організації можна переглянути у табл. 2.1. і за допомогою цих даних можна проаналізувати доходи і витрати у вигляді наступних рисунків, діаграм та графіків.

Рис. 2.1 Надходження страхових платежів (премій, внесків) за 2011-2013 р.р.

З цієї діаграми та таблиці 2.2. ми бачимо, що страхові платежі з 2011 р. по 2012 р. зросли на 9,9%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зросли на 9,54%, це є безпосередньо позивною тенденцією, адже різниця зовсім невелика.

Зробимо безпосередньо аналіз щодо визначення доходу від реалізації послуг з видів страхування, інших, ніж страхування життя на основі таблиці 2.1.

Рис. 2.2. Визначення доходу від реалізації послуг з видів страхування, інших, ніж страхування життя

Отже, побудувавши цей графік та проаналізувавши таблицю 2.2 ми можемо побачити, що дохід від реалізації послуг з видів страхування, інших, ніж страхування життя (зароблені страхові платежі) у 2012 році порівняно з 2011 р. збільшився в 60,18%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зменшився на 18,64%, цьому посприяло загалом збільшення частки страхових платежів належних перестраховикам, збільшення резерву незароблених премій з державного обов’язкового страхування на кінець звітного періоду та частка перестраховиків у резервах незароблених премій на початок звітного періоду.

Проаналізуємо дохід від надання послуг для інших страховиків та інших послуг за основу візьмемо таблицю 2.1

Рис. 2.3. Дохід від надання послуг для інших страховиків та інших послуг

Отже, побудувавши цю гістограму ми можемо побачити значне спадання суми агентських винагород, а саме за 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилися на 48,9%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. - на 56,22%. Це свідчить про те, що страхові агенти не зовсім виконують свій бізнес план поставлений страховою компанією, або ж - те, що скоротилися страхові агенти чи клієнтів не стало.

На при кінець проаналізуємо інші операційні доходи, інші та надзвичайні доходи на основі таблиці 2.1

Рис. 2.4. Інші операційні доходи, інші та надзвичайні доходи

прибуток страховий економічний

Отже, з цієї гістограми ми можемо побачити, що суми, що повертаються із технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій збільшилися в 2012 р. порівняно з 2011 р. на 9,33%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. збільшилися на 127.17%, це значна різниця. Це збільшення спричинено тим, збільшилися резерви незароблених премій та відображено в рис. 2.1. Також ми можемо бачити, що частка страхових виплат і відшкодувань, компенсовані перестраховиками в 2012 р. зменшилася порівняно з 2011 р. на 21,42%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зросла на 114,44%. Цьому збільшенню посприяло те, що дане страхове товариство «Стройполіс» плідно співпрацює з перестраховиками та часто перестраховує великі та коштовні ризики.

Тепер, проаналізуємо страхові виплати, страхові відшкодування та викупні суми за даними таблиці 2.1.

Рис. 2.5 Страхові виплати та страхове відшкодування

Отже, з цієї діаграми ми можемо зробити висновок, що страхові виплати в 2012 р. порівняно з 2011 р. зменшилися на 54,67%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. збільшилися на 4,94%. Зменшення страхових виплат в 2012 р. свідчить про те, що зменшилися страхові випадки і для страхової компанії це є позитивною тенденцією.

Проаналізуємо операційні витрати, інші та надзвичайні витрати на основі таблиці 2.1. з даної таблиці ми бачимо, що у 2012 р. порівняно з 2011 р. відрахування у технічні резерви зросли на 346,78%, а в 2013 р. порівняно з 2012 р. навпаки зменшилися на 57,95%; витрати, пов’язані з регулюванням страхових випадків. Які сталися у звітному році зменшилися і в 2012 р. на 16,18% і в2013 р. - на 4,43%, це свідчить про, що страхових випадків було мало та експертиза оціночних експертів не завжди потребувалася.

Загалом, можна зробити висновки по Страховому товариству «Стройполіс», що страхова компанія є прибутковою, а не збитковою про це свідчить розділ 9 звіту про доходи і витрати страховика (Додаток Б). Прибуток страхової організації в 2012 р. порівняно з 2011 р. зріс на 10,53% (5018,20 тис. грн.), а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зріс на 32,01% (16866,8 тис. грн.), з цього ми бачимо значну різницю, майже в 3 рази прибуток зріс в страховій компанії з дуже добра тенденція. Отже, Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство» «Стройполис» розвивається, залучає нових клієнтів і стабільно тримається на ринку України.

3. Вдосконалення механізму формування та розподілу прибутку страхових організацій

.1 Досвід зарубіжних країн у сфері формування та розподілу прибутку страхових організацій

До XX століття в західній економічній думці термін «прибуток» використовувався в широкому сенсі (власне прибуток і відсоток) і в вузькому (без включення відсотка). В економічній літературі, особливо в німецькій, для визначення прибутку без відсотка використовувався також термін «підприємницький дохід». У XX столітті термін «прибуток» у вузькому його розумінні в основному витіснив ідентичний йому термін «підприємницький дохід» [15, с. 20-26]

Інакше кажучи, до XX століття в західній економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку. Теорії ж претендують на такий зміст (як, наприклад, у Бем-Баверка), стосувалися, як правило, лише проблем походження відсотка. Правда, окремі видатні економісти розуміли спрощеність трактування прибутку (за вирахуванням відсотків) лише як особливий плати за працю управління. Тому деякі з них (А. Маршал, Є. Бем-Баверк) вказували на включення в прибуток помітною плати за ризик. Однак ці положення не отримали достатньо розгорнутого теоретичного обґрунтування.

Важливою роботою, в якій увагу зосереджено на виявленні вирішальних джерел прибутку, було дослідження відомого американського економіста Дж.Б. Кларка «Розподіл багатства», видане вперше в 1899 р.

Отже, у відповідності з теорією Дж.Б. Кларка питання про походження власного прибутку можна вирішити лише шляхом виявлення подібних елементів і їх джерел в умовах динаміки. У руслі подібних розробок XX століття в західній економічній теорії запанувала думка про три основних джерела походження прибутку.

В якості першого джерела стали визнавати винагороду за передбачуваний ризик і не визначеність (непередбачуваний ризик). Розробка цих проблем в найбільш розгорнутому вигляді вперше була представлена американським економістом Ф. Найтом в 1921т. в книзі «Ризик, невизначеність та прибуток». На думку вченого винагороду у вигляді прибутку від успішної підприємницької діяльності забезпечується саме вмілої оцінкою не тільки передбачуваного, але і непередбачуваного ризику.

Розробку другого джерела походження прибутку у динамічній економіці зазвичай пов'язують з працями відомого економіста; І. Шумпетера, який у якості такого вказував на послідовне введення в економічний процес технічних, комерційно: і організаційних інновацій. При цьому нововведення розглядалися у вкрай широкому сенсі, включаючи технічні іновації всіх видів, зміни в комерційній і. фінансової діяльності (у тому числі знаходження нових: розширення старих ринків, вишукування нові джерел постачання і ресурсів, включаючи фінансові), всі поліпшення в організації виробництва, збуту і т. п.

Третім джерелом прибутку західна економічна думка XX ст. визнає монополію. Обмовимося, що під монополією на Заході розуміється політика обмеження конкуренції в її різних видах (перш за все у вигляді регулювання цін), що проводиться окремими приватними виробниками або їх групами. В даний час монопольна влада над ринком найчастіше пов'язується з великими розмірами виробника (компанії, корпорації), але враховуються й інші фактори, насамперед серйозні перешкоди для входження нових виробників в дану галузь або сферу підприємництва.

Таким чином, склалася в XX ст. самостійна теорія прибутку включає три головних джерела її походження. У зв'язку з формуванням даної теорії, а також із загальним ускладненням в даний час структури та функціонування розвиненої ринкової економіки необхідно з'ясувати механізм стимулюючої функції прибутку.

Особливістю розвитку економіки XX ст. стало активне використання методів державного регулювання, що роблять, поряд з конкурентними силами ринку, серйозний вплив на стимулюючу функцію прибутку. Застосовувані методи державного регулювання можна розділити на наступні групи. По-перше, заходи, спрямовані на збереження та посилення конкурентних сил в розвиненій ринковій економіці (на мікрорівні - заходи в рамках антимонопольної діяльності, на макрорівні - заходи антиінфляційної політики). По-друге, заходи з регулювання окремих галузей і сфер господарства.

По-третє, державні заходи, що впливають на стимулюючу функцію прибутку. При формуванні системи оподаткування прибутку держава вирішує двоєдине завдання: забезпечує податковими доходами держбюджету і, одночасно, обмежує податкові вилучення з прибутку компаній з метою не допустити підрив стимулів страхової діяльності.

Підводячи підсумок, відзначимо, що дія механізму стимулюючої функції прибутку в рамках окремих компаній і національних економік не зводиться просто до можливості отримання і максимізації прибутку, а постає як складна взаємодія різних факторів на мікро-і макро - рівнях, що виступають і в якості підтримки, і в якості необхідних обмежувачів. Комплексний вплив цих факторів визначає ступінь успішності функціонування механізму максимізації прибутку з точки зору стимулювання діяльності страхової організації в розвиненій ринковій економіці.

Так, згідно з податковим законодавством Німеччини прибуток юридичних осіб для цілей оподаткування корпораціонний і промисловим податками розраховується за наступною схемою: вартість майна підприємства на кінець року мінус вартість майна страхової організації на початок року різниця у вартості чистих активів плюс відшкодування (вилучення з прибутку) мінус нові внески власників компанії прибуток господарського року мінус не обкладаються податком доходи плюс виробничі витрати, не віднімаються при оподаткуванні прибутку.

Способи ухилення від сплати податків базуються, перш за все, на заниженні чистого приросту вартості майна страхової організації.

Слід зазначити, що труднощі чіткого визначення складу прибутку з бухгалтерської точки зору пов'язані з розподілом прибутку між учасниками господарських операцій (дирекцією, адміністрацією, акціонерами, найманими працівниками). Межі прибутку визначаються способами її використання. Дані балансу відображають ту величину накопичень, яку страхова організація готова надати для розподілу між державою та акціонерами, а також витрачаються на створення резервів, на додаткові інвестиції.

На величину балансового прибутку значний вплив робить сума резервів, сформованих до оподаткування прибутку. Вони являють собою статті пасиву балансу, утворені у зв'язку із зобов'язаннями, можливими збитками або витратами, але не пов'язані з будь - якими конкретними термінами або розмірами платежу. Такі резерви можуть створюватися, наприклад, за наявності сумнівних боргів, загрози виникнення втрат через ненадійних операцій, майбутнього судового процесу або навіть податкової перевірки [17, С. 75].

Фальсифікація або завищення резервних фондів, а так само завищення амортизаційних відрахувань є типовими способами заниження прибутку для великих компаній. Це особливо характерно для країн з «континентальної» системою бухгалтерського обліку (Німеччини, Франції). З метою применшення приросту активів використовується відображення фіктивних зобов'язань по платежах у формі фіктивних або завищених прибуткових рахунків фіктивної позики.

При перевірці бухгалтерської звітності компанії пов'язані один з одним неправдиві бухгалтерські проводки дуже важко виявити з точки зору підтвердження факту ухилення від сплати податку. Особливо це стосується податків на доходи і прибуток, оскільки замість однієї «офіційної» бухгалтерської звітності ведуться дві або три.

Тим не менш, податкові органи у розвинених країнах мають досить широкими правами щодо використання інформації з різних джерел. Одним з непрямих методів, що застосовуються при податкових перевірках і податкових розслідуваннях, є метод аналізу власного капіталу страхової організації, на основі якого лежить формула визначення чистих активів. Зазначений метод ґрунтується на тому, що збільшення або зменшення чистої вартості капіталу (майна) платника податку протягом певного періоду відображається на величині його прибутку (доходу) і відповідно, оподатковуваного прибутку (оподатковуваного доходу).

Розглянуті методи застосовуються, зокрема, в США, Німеччині, Франції. Їх основна ідея полягає в тому, що доходи платника податку визначаються на основі його витрат. Витрати у свою чергу діляться на кілька основних груп: придбання активів (майна), накопичення, погашення боргів, поточні (особисті) витрати.

Метод аналізу власного капіталу і його модифікації рекомендується використовувати при незадовільному стані бухгалтерських книг і документів або їх відсутності, а також за наявності підстав вважати, що вони недостовірні. Бухгалтерські книги та записи можуть не відображати всіх операцій платника податку, особливо пов'язаних з одержанням доходів (торгової виручки, дивідендів, комісійних та ін.) Ці документи можуть бути повними у тому сенсі, що вони відображають всі операції, але статті доходів у них можуть бути приховані, замасковані, неправильно розподілені. Застосування даних методів також доцільно в тому випадку, якщо протягом всього періоду, що перевіряється спостерігалися значні зміни активів і пасивів платника податків.

Метод аналізу власного капіталу дозволяє визначити суму оподатковуваного доходу страхової організації при будь-якому способі ведення бухгалтерського обліку (касовий, нарахувань, комбінований). Застосовуваний спосіб обліку лише

Страхові ринки розвинених країн уже минули період екстенсивного зростання, і їх розвиток за рахунок перевищення попиту на страхові послуги над їх пропозицією в цілому неможливий. На відміну від ринків розвинутих країн, страхові ринки країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна, знаходяться ще в стадії формування. В цих країнах виконуються неповною мірою функції страхування, що зумовлено як рівнем платоспроможного попиту на страхові послуги, так і обмеженням прав власності, наявністю недобросовісних власників, недостатньо розвиненою системою державного регулювання національних страхових ринків таких країн, відсутністю дієвих економічних стимулів розвитку страхової діяльності [9, С. 74].

Слід зазначити, що для країн з перехідною економікою загальною і об’єктивною є тенденція випереджаючих темпів надходжень страхових платежів порівняно з темпами страхових виплат. Основні підходи до страхування у зарубіжних країнах зводяться до його значної ролі у різних сферах виробництва та фінансово-кредитної системи. Розглянемо загальних рисах досвід організації і особливості страхових ринків зарубіжних країн на прикладі окремих держав.

Страхові компанії США - це багатофункціональні фінансово-кредитні установи, холдинги, які через дочірні компанії крім страхування, займаються наданням кредитів, здійснюють чекове обслуговування клієнтів, здійснюють операції з нерухомістю, цінними паперами, управляють майном та капіталом за дорученням своїх клієнтів. Це сприяє зміцненню фінансової стійкості страховиків в разі несприятливих ситуацій з окремими видами страхування. На страховому ринку США працює понад 8 тис. компаній, які займаються майновим страхуванням, і близько 2 тис. компаній зі страхування життя. За організаційно-правовою формою це акціонерне товариство та товариство взаємного страхування. Найбільшим попитом серед американців (3/4 усіх доходів страхування життя) користуються такі види страхування життя, як страхування на випадок смерті і страхування-внесок. Страхування-внесок передбачає виплату страхової суми після досягнення страховою особою обумовленого договором віку. Аналогом вітчизняного виду страхування є страхування на дожиття, що проводиться разом зі страхуванням на випадок смерті.

В США відсутній федеральний закон про страхування. Тут немає єдиного федерального органу, який би здійснював нагляд за страховою діяльністю [21, С. 22]. Специфічною особливістю американського страхового ринку є відсутність єдиної для держави системи страхування. Кожний штат має власне страхове законодавство. При цьому, страхові організації мають широкі повноваження в розробці власної страхової політики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкодування збитків [11, С. 38].

У Швейцарії клієнтами страхових компаній є практично всі фінансово-кредитні установи, промислові, торговельні, транспортні та сільськогосподарські підприємства. Однією з умов успішної діяльності страхових компаній є їх активна інвестиційна діяльність на ринку капіталів [21, С. 24].

На страховому ринку Великобританії спеціальний орган страхового нагляду в складі Департаменту торгівлі та промисловості має досить широкі повноваження щодо організаційної і тролю та втручання в діяльність страхових компаній. При встановленні фактів порушення правил страхування до страхової компанії застосовуються карні санкції аж до закриття [11, С. 38].

В Японії страхування здійснюється приватними страховими компаніями, державними організаціями і кооперативами. При цьому, приватні компанії і державні організації зайняті пошуком прибуткових сфер для вкладання коштів, в які накоплені від страхових внесків, діючи на національному і міжнародному рівнях, їхня мета - зростання власних доходів, тому вони страхують тільки надійних партнерів. Кооперативні ж організації взаємного страхування зорієнтовані не на збільшення власного прибутку, а на задоволення потреб членів кооперативу. Ці організації приймають всіх фермерів без виключення, гарантуючи кожному компенсацію в обумовлених контрактом випадках. Кооперативне страхування контролюється всіма членами кооперативу і тому розвивається раціонально. Малі внески роблять кооперативні страхові організації більш привабливими для страхувальників, що посилює їх конкурентні позиції на національному ринку страхування [11, С. 39].

Отже, на сьогоднішній день найбільш розвинуті ринки страхових послуг у США і Великобританії. Цьому сприяли такі фактори, як досконала законодавча база та віковий досвід, наявність міцних фінансово незалежних та конкурентоспроможних страхових компаній, їх високий професійний рівень. Це забезпечує їх успішне функціонування як на внутрішньому, так і на світовому страховому ринку. Такий напрям діяльності страхових компаній, як залучення іноземного капіталу набуває особливого значення в розвитку національних страхових ринків, тому необхідно приділяти значної уваги регулюванню доступу на страхові ринки України. Доступ іноземних страховиків на національні ринки сприяє припливу іноземного капіталу в інші галузі, оскільки іноземні компанії вже давно займаються страхуванням різноманітних ризиків. Тому прихід іноземних страховиків є необхідним сигналом для інших інвесторів, що свідчить про сприятливий економічний клімат у країні. В цілому залучення іноземного капіталу стимулює конкуренцію, що в свою чергу призводить до зниження тарифів на страхові послуги, забезпечує доступність страхових послуг і сприяє прихильності фізичних і юридичних осіб до страхування.

В силу того, що однією з тенденцій розвитку світового страхового ринку є застосування сучасних інформаційних технологій, зокрема Інтернет-продаж страхових продуктів, то можна запропонувати українським страховим компаніям використовувати такі ж технології в своїй діяльності. Це збільшить кількість страхувальників за рахунок зручності процесу страхування і більш низьких цін порівняно з продажами в звичайному режимі [22, C.51]. Є також пропозиція щодо створення локальних страхових зон або навіть єдиної страхової системи. Але для цього у суміжних сферах соціально-економічного й політичного життя ми спостерігаємо недостатньо високий рівень інтеграції, що, на думку фахівців, суперечить регіональним інтеграційним процесам. Та на прикладі гострої конкуренції на світовому ринку основних страхових центрів - Західної Європи, Північної Америки та Південно-Східної Азії та їх інтеграції з метою створення регіональних страхових блоків. Тому можна стверджувати, що інтеграційні процеси в Україні в сфері страхування можливі. Найшвидшим способом приєднатися Україні до страхових блоків є вхід до Європейського Союзу, адже в його межах повним ходом іде формування єдиної західноєвропейської страхової системи [18, С. 97]. Збереженню високих темпів розвитку страхової індустрії в Україні сприятимуть: наявність великої кількості незастрахованих об’єктів, зростання страхової культури, необхідність захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, розширення споживчого кредитування, іпотеки, підвищення управлінської культури у вітчизняних страхових компаніях. [21, С. 76].

Підводячи підсумок вищесказаного, можна сказати, що прибуток компанії за звітний період часу, в західних країнах, являє собою різницю у вартості власного капіталу (чистих активів) на початок і кінець періоду. Показник чистих активів підраховується шляхом вирахування із загальної вартості активів фірми вартості боргів третім особам, тобто тим хто не входить до числа власників компанії. Віднімаються також середньо-і довгострокова заборгованість, і короткострокова заборгованість постачальникам та іншим кредиторам.

На мій погляд, доцільно було б застосувати до ПрАТ «Страхове товариство «Стройполіс»» також метод аналізу власного капіталу. Даний метод широко використовується в західних країнах, особливо в США, Німеччині і Франції, не тільки як основний метод перевірки достовірності прибутку, але також для підтримки результатів діяльності страхової організації. В основі методу аналізу власного капіталу страхової організації лежить формула визначення чистих активів. Зазначений метод ґрунтується на тому, що збільшення або зменшення вартості чистої вартості капіталу (майна) платника податку протягом певного періоду часу відбивається на величині його прибутку (доходу) і відповідно оподатковуваного прибутку (оподатковуваного доходу).

Деякі країни з перехідною економікою мають вищий рівень розвитку, ніж Україна, тому аналіз їх досвіду буде корисним для нас. Адже нам необхідно володіти всією інформацією про світові тенденції розвитку страхових послуг країн, що розвиваються, з метою прогнозу тих тенденцій, які на нас чекають в майбутньому.

Формування розвинутого ринку страхових послуг в Україні завдяки врахуванню тенденцій і особливостей розвитку страхових ринків розвинених країн забезпечить сприятливі умови для ринкової трансформації та стабільний розвиток національної економіки, розвиток світової економіки та міжнародних відносин. У процесі глобалізації світового страхування розвиток страхового ринку України може відбуватися як шляхом орієнтації страхової політики на підвищення конкурентоспроможності національної страхової системи, так і за інертним сценарієм, коли державна політика страхування повторюватиме помилки і прорахунки минулих років. Дуже важливо мінімізувати їх, спираючись на наукову обґрунтованість, виваженість здійснених заходів соціально-економічної стратегії демократичної держави України, що обрала курс на інтеграцію у світогосподарські зв'язки [18, С. 103].

Деякі країни з перехідною економікою мають вищий рівень розвитку, ніж Україна, тому аналіз їх досвіду буде корисним для нас. Адже нам необхідно володіти всією інформацією про світові тенденції розвитку страхових послуг країн, що розвиваються, з метою прогнозу тих тенденцій, які на нас чекають в майбутньому.

3.2 Удосконалення вітчизняного механізму формування та розподілу прибутку страхових організацій

Прибуток як комплексний, інтегрований показник всебічно характеризує ефективність певного виду бізнесу, а тому його привабливість для інвесторів. Стимулюючи або, навпаки, стримуючи ділову та інвестиційну активність у різних галузях та сферах економічної діяльності, прибуток сприяє цілеспрямованому міжгалузевому та між регіональному перерозподілу капіталів, чим впливає на формування структури національної економіки: «Структура виробництва конкурентної ринкової системи визначається прибутками. Прибутки спонукають розширення галузі, збитки - згортання» [12, С. 77]. Стратегічна роль і значення прибутку у соціально - економічному розвитку зумовлює необхідність запровадження чітких та однозначних критеріїв визнання та методів оцінки усіх складників, що формують фінансовий результат.

Ці проблеми особливо актуальні для страхових компаній, тому що у нормативних документах невизначені основи методологічної бази економіки страхування, зокрема, такі поняття як «собівартість», «дохід», «прибуток» страховиків, порядок та джерела їх формування. Кардинальна зміна з 2011 р. форми прибуткового оподаткування страховиків [3] зумовлює гостру необхідність розробки теоретичних засад, що забезпечать оптимальне формування оподатковуваного прибутку як одного із найважливіших елементів податку.

При висвітленні проблем, пов’язаних із удосконаленням системи прибуткового оподаткування страховиків, увага приділяється лише окремим аспектам формування прибутку [7]. Це зумовлює необхідність подальших досліджень, результати яких можна плідно імплантувати у податкову систему.

У науковій літературі сформувалися діаметрально протилежні погляди щодо сутності прибутку страховиків та джерел його формування, що і зумовлює неоднозначність підходів до прибуткового оподаткування. Виходячи із постулату «у страхуванні у силу непродуктивного характеру діяльності, національний дохід не створюється, прибуток формується за рахунок перерозподілу коштів страхувальників» [19, С. 334], робиться висновок «..у страхуванні термін «прибуток» застосовується умовно» [14, С. 70]. Закиди щодо штучності, неприродності самого поняття «прибутку» страховиків позбавляють його всякого економічного змісту та призводять до висновків, що він не піддається реальному виміру, тому не може бути об’єктом оподаткування.

Але, у ринкових умовах страхові компанії працюють на комерційних засадах і лише прибуток може гармонізувати власну вигоду підприємця - страховика із суспільними потребами у страховому захисті: «Історія страхування підкреслює, що не стільки прагнення до спільності, як прагнення до наживи створило сучасну розвинену страхову справу. Мотив, що надихає засновників страхового підприємства, переважно наступний: одержання доходів»

Прибуток є стимулом для створення страхових компаній: «Не слід забувати, що страховик - це бізнесмен. Адже, бажання у страховика - бізнесмена страхувати виникає тоді, коли він упевнений у можливості одержання прибутку. Саме у одержанні прибутку - основний інтерес страховика» [24, С. 36]. Для розробки економічного обґрунтованого порядку формування прибутку як бази оподаткування слід відрізняти природно неприбуткові страхові операції від прибутку як фінансового результату від усіх видів діяльності страховика, дозволених законодавством. Статистика засвідчує щорічну позитивну динаміку прибутку страховиків, який за 14 років (1997-2011 рр.) зріс майже у двісті разів з 13,8 млн грн. у 1996 р. до 2675,5 млн грн. у 2010 р. [25]. Це доводить, що за результатами діяльності страхової компанії одержують прибуток, який може бути базою прибуткового оподаткування.

Показники статистики свідчать, що протягом 1999-2009 рр. величина прямого податку на прибуток постійно перевищувала суми альтернативного податку, що засвідчує його фіскальні переваги порівняно із податком на страхові премії. У процесі оптимізації прямого податку на прибуток необхідно досягти дві діаметрально протилежних цілі:

) не допустити падіння доходів бюджету;

) унеможливити безпідставне вилучення обігових коштів компанії, які можна

використати для її розвитку та зростання платоспроможності і ліквідності.

Вирішення цих завдань залежить від спроможності податкової системи гармонізувати фіскальну ефективність податкуз його економічною ефективністю, що можливе за рахунок встановлення оптимального податкового навантаження на страхові компанії виходячи з їх економічного потенціалу, тобто прибутковості галузі. Для цього розрахунок прибутку необхідно наближувати до усталених у світовій практиці норм шляхом запровадження економічно обґрунтованих принципів визнання і оцінки доходів і витрат як складників бази оподаткування.

Згідно Закону України «Про страхування» [1] страхові компанії мають право займатись страхуванням, перестрахуванням та фінансовою діяльністю, пов’язаною із формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, що і визначає структуру їх прибутку.

Фінансовий результат кожного виду діяльності формують певні дохідні та витратні потоки. За видами діяльності страховиків доходи і витрати поділяють на три групи:

) від страхування та перестрахування;

) від інвестиційної та фінансової діяльності;

) від іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Ще однією з актуальних проблем удосконалення прибуткового оподаткування страховиків є розробка підходів до оподаткування страхових премій, сплачених (нарахованих) за договорами перестрахування ризиків. Їх неодноразова зміна у вітчизняному податковому законодавстві свідчить про складність і незавершеність їх вирішення. Операції з перестрахування ризиків є однією з найважливіших особливостей кругообігу фінансових ресурсів страховиків, а тому і вагомим чинником впливу на формування бази прибуткового оподаткування. Необхідність перестрахування ризиків зумовлена специфікою страхування і реалізується у передачі перестраховику частини відповідальності за застрахованими ризиками, тобто її перерозподілу між прямим страховиком і перестраховиком. Підвищуючи платоспроможність ринку страхових послуг та збільшуючи його ємність, перестрахування ризиків позитивно впливає на розвиток страхового сектора і потребує економічно виправданих підходів в оподаткуванні. Прямий страховик разом із частиною відповідальності за застрахованими ризиками передає перестраховику частину страхової премії, одержаної від страхувальників. Вона відповідає усім критеріям визнання витрат (зменшує активи компанії, здійснюється для одержання доходів і її сума може бути достовірно оцінена), у складі яких її і потрібно відображувати. Для перестраховиків такі надходження стають доходами, чим збільшують базу оподаткування.

Використовуючи регулювальну функцію податків, державі доцільно за допомогою податкових пільг впливати на розвиток стратегічно важливих видів страхування, розвиток страхування у віддалених або потенційно небезпечних регіонах, на зростання капіталізації страхових компаній, вирішення низки інших завдань, продиктованих потребами країни.

Ефективність механізму прибуткового оподаткування визначається оптимальним податковим навантаженням, що ґрунтується на економічному потенціалі страхових компаній. Раціональність прямого податку на прибуток залежить від критеріїв визнання і оцінок доходів і витрат як основних складників фінансового результату. Найважливішою проблемою, що виникає у процесі формування прибутку страховиків, є розробка науково обґрунтованої методики розподілу доходів і витрат між звітними періодами, що базується на оптимальних, економічно виправданих методах і прийомах формування страхових резервів, адаптованих до особливостей страхових продуктів.

Найбільш аргументованою, а тому найбільш придатною для визначення прибутку й використання у податкових розрахунках є оцінка доходу від страхових операцій як алгебраїчної суми страхових премій і величини, на яку зростають або зменшуються резерви незароблених премій протягом звітного періоду.

Резерви збитків забезпечують перерозподіл витрат між звітними періодами, тому суми відрахувань у резерви, інші ніж резерв незароблених премій слід включати до складу витрат звітного періоду; а суми, повернені з таких резервів - до складу доходів.

Страхові платежі, сплачені перестраховикам, відповідають усім критеріям визнання витрат, тому у прямих страховиків вони зменшують базу прибуткового оподаткування, а у перестраховиків - збільшують.

Висновки та пропозиції

Постійне поліпшення технологічного процесу виробництва, підвищення якості наданих послуг, «нормальне» податкове законодавство, розширення сфери надання послуг, зниження страхових тарифів, грамотне і ефективне управління це найголовніші, але далеко не всі, складові максимізації прибутку страхових організацій в країні з ринковою економікою.

Страхові компанії є досить специфічними суб’єктами господарювання, оскільки мобілізуючи чисті активи у інших суб’єктів господарювання вони не тільки здійснюють їх захист від ризиків, але й можуть займатися інвестиційною діяльністю. Страховика приймають активну участь в розподілі та перерозподілі ВВП, тому особливого значення набувають ефективні методи оцінки їх діяльності, а саме визначення страхових платежів, доходів, витрат, прибитку від операційної та інвестиційної діяльності. Поряд з цим ключовим питанням залишається система оподаткування страхової компанії.

Отримання прибутку є безумовною метою діяльності будь-якої страхової організації як суб’єкта підприємництва.

Проаналізувавши Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Строй поліс»» можна зробити висновки, що страхова компанія є прибутковою, а не збитковою про це свідчить розділ 9 звіту про доходи і витрати страховика (Додаток Б). Прибуток страхової організації в 2012 р. порівняно з 2011 р. зріс на 10,53% (5018,20 тис. грн.), а в 2013 р. порівняно з 2012 р. зріс на 32,01% (16866,8 тис. грн.), з цього ми бачимо значну різницю, майже в 3 рази прибуток зріс в страховій компанії з дуже добра тенденція.

За наведеними вище даними можна зробити коротенькі висновки того, що доходи у 2012 році збільшилися порівняно з 2011 роком, а саме збільшення страхових платежів на 9,9% (9505,4 тис. грн.), інші операційні доходи збільшилися за рахунок збільшення суми, що повертаються з технічних резервів, інших ніж резерви незароблених премій на 9.33% (90,6 тс. грн.), інші операційні доходи на 15.55% (73,2 тис. грн.), фінансові доходи на 1,63% (11,1 тис. грн.), інші доходи на 10,28% (8827,4 тис. грн.). Витрати 2012 року порівняно з 2011 роком зменшилися, а саме зменшилися страхові відшкодування та виплати на 54,67% (1285,1 тис. грн.), операційні витрати також зменшилися.

Також можна зробити висновки порівнюючи 2013 рік з 2012 роком про доходи. А саме доходи зросли в 2013 році за рахунок страхових платежів на 9,54% (10070,7 тис. грн.), також значно збільшилися резерви незароблених премій, інші операційні доходи теж збільшилися за рахунок сум, що повертаються з технічних резервів, інших ніж резерви незароблених премій на 127,17% (1350 тис. грн.) та частка страхових відшкодувань компенсованих перестраховками зросла на 114.44% (147,4 тис. грн.) та інші. Витрати 2013 року порівняно з 2012 роком зменшилися, це є позитивною тенденцією. Отже, Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство» «Стройполис» розвивається, залучає нових клієнтів і стабільно тримається на ринку України.

На сьогоднішній день найбільш розвинуті ринки страхових послуг у США і Великобританії. Цьому сприяли такі фактори, як досконала законодавча база та віковий досвід, наявність міцних фінансово незалежних та конкурентоспроможних страхових компаній, їх високий професійний рівень. Це забезпечує їх успішне функціонування як на внутрішньому, так і на світовому страховому ринку. Такий напрям діяльності страхових компаній, як залучення іноземного капіталу набуває особливого значення в розвитку національних страхових ринків, тому необхідно приділяти значної уваги регулюванню доступу на страхові ринки України. Доступ іноземних страховиків на національні ринки сприяє припливу іноземного капіталу в інші галузі, оскільки іноземні компанії вже давно займаються страхуванням різноманітних ризиків. Тому прихід іноземних страховиків є необхідним сигналом для інших інвесторів, що свідчить про сприятливий економічний клімат у країні. В цілому залучення іноземного капіталу стимулює конкуренцію, що в свою чергу призводить до зниження тарифів на страхові послуги, забезпечує доступність страхових послуг і сприяє прихильності фізичних і юридичних осіб до страхування.

Список використаних джерел

1.   Закон України «Про страхування» зі змінами та доповненнями від 04.07.2013 р. / Верховна Рада України. - [Інтернет ресурс]. - Режим доступу: //www.zakon.rada.gov.ua.

2.      Господарський кодекс України зі змінами та доповненнями від24.10.2013 р. /Верховна Рада України. - [Інтернет ресурс]. - Режим доступу: //www.zakon.rada.gov.ua.

3.      Податковий кодекс України зі змінами та доповненнями від 27.03.2014 р.: Верховна Рада України. / [Інтернет ресурс]. - Режим доступу: //www.zakon.rada.gov.ua.

.        Азаренкова Г.М. Фінанси підприємств: навч. посібник [для самост. вивч. дисципліни]. / Г.М. Азаренкова, Т.М. Журавель, Р.М. Михайленко. - 3-тє вид., виправл. і доп. - К.: Знання-Прес, 2009. - 299 С.

.        Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємств / М.Д. Білик // Фінанси України. - 2005. - №3. - С. 117-128.

.        Воблый К.Г. Основы экономии страхования: Репринтне видання. Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 238 С.

.        Джигир Ю. Пряме оподаткування прибутків страховиків: позиції і підходи // Україна BUSINESS. - 2004. - №36.

.        Кисельова О. Модель оподаткування страхової діяльності: тенденції та механізми: Монографія. - К.: Вид. дім «Корпорація», 2006. - 375 С.

.        Євченко Ю.В Страхування в країнах з ринковою економікою (використання світового досвіду в умовах України) // Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ - 2007 р. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://forinsurer.com/public/07/04/20/3051

.        Зінь Е.А. Планування діяльності підприємства: підручник / Е.А. Зінь, М.О. Турченюк. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 320 С.

.        Мних М. Досвід функціонування страхових ринків зарубіжних краін // 2002. - №5. - С. 38-39.,

.        Макконнелл К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и політика/ К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю [пер. с 13-го англ. изд.] - М.: ИНФРА-М, 1999. - ХХХІV, 974 С.

.        Орланюк-Малицкая Л.А. Страховые операции / Л.А. Орланюк-Малицкая. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 240 С.

.        Орланюк-Малицкая Е.А. Платежеспособность страховой организации. - М.: Изд. Центр СО «АНКИЛ», 2004. - 152 С.

.        Податки. Під ред. Д. Чорниця - М.: Фінанси і статистика, 2007. - 656 С.

16.    Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. План рахунків. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку. - Луганськ: Промдрук ДСД «Лугань», 2010. - 272 С.

17.    Перов, А.В., Толкушкін А.В. Податки та оподаткування. М.: Юрайт-М, 2007. - 555 С.

.        Плиса В.Й. Інтеграція страхового ринку України у світовий страховий простір. - 2002. - №7.-С. 94-103.

.        Турбина К.Е. Тенденции развития мирового рынка страхования / К.Е. Турбина. - М.: Анкил, 2000. - 320 С.

.        Финансы: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. / С.А. Белозеров, С.Г. Горбушина и др.; Под ред. В.В. Ковалева. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 512 С.

.        Фурман В.М. Особливості формування страхових ринків країн з перехідною економікою // Економіст. - 2008. - №8. - С. 74-76.

.        Фурман В.М. Світові тенденції розвитку страхових послуг // Економіст. - 2004. - №8. - С. 50-53.;

.        Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета. - М.: Финансы и статистика, 2000. - С. 576