Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра економіки підприємства

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Аналіз фінансового стану підприємства як фактор формування стратегії»

м. Львів - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства       

.1 Поняття фінансового стану підприємства та його показники

.2 Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники

.3 Методи аналізу фінансового стану підприємства

Розділ 2. Аналіз фінансового стану Бродівського ДЛГ

.1 Економічний аналіз фінансового стану Бродівського держлісгоспу       

.2 Порівняльний аналіз планових і фактичних фінансових показників діяльності Бродівського ДЛГ

.3 Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ

Розділ 3. Шляхи вдосконалення ефективності аналізу фінансового стну господарюючих суб’єктів

Висновки

Література

Вступ

фінансовий стан аналіз прибуток

Комплексний фінансовий аналіз підприємства з метою визначення факторів позитивної та негативної дії на кінцеві результати його діяльності - одна з найскладніших задач фінансового менеджменту. Це пояснюється тим, що на фінансовий стан впливають і зовнішні, і внутрішні фактори. До зовнішніх, зокрема, відносяться: політико-правові, технологічні, соціально-економічні, культурні, демографічні і ін. В свою чергу, від менеджерів фірми залежить вирішення таких питань як вибір товарного асортименту, партнерів в бізнесі, форми організації виробництва, напрямів фінансування, використання або розподілу прибутку і ін. Тісна взаємодія факторів зовнішнього і внутрішнього характеру в кінцевому підсумку відображається на фінансових результатах підприємства - доході, рентабельності продукції і капіталу, ліквідності балансу, платоспроможності тощо.

Загострення соціально-економічної кризи, в тому числі і в лісовому господарстві України, не змогло не позначитися на умовах функціонування і розвитку первинних ланок народного господарства, зокрема, Бродівського держлісгоспу. Оцінка ефективності його господарювання, комплексний аналіз факторів макро- і мікросередовища в тому числі конкурентів, постачальників, покупців потребують спеціального дослідження ринку лісоматеріалів, попиту в межах України і за кордоном тощо.

Розділ 1. Теоретичні основи аналізу фінансового стану підприємства

1.1 Поняття фінансового стану підприємства та його показники

Необхідною умовою функціонування підприємства в ринковій економіці є забезпечення здатності безперебійно виконувати свої фінансові зобов’язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками [38, С. 353]. Як підтверджує практика це можливо лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним серед яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.

Як видно з опрацьованої літератури [2,10,11,23,34,40,42,43,53,61,64] більшість економістів, що досліджували теорію фінансового стану, вважають, що фінансовий стан - це комплексне поняття, яке характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів підприємства, а саме його фінансову конкурентоспроможність (платоспроможність, кредитоспроможність), виконання зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання. Дотримуються цієї точки зору автори робіт з дослідження теорії та практики визначення фінансового стану Г. Б. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва, В.Г. Артеменко, М.В. Беллендир, А.Д. Шеремет, Н.А. Русак, В.А Русак та інші. Аналогічною є позиція з цього питання В.А, Борисової, яка під фінансовим станом підприємства розуміє “забезпеченість суб’єкта господарювання власними та залученими засобами, можливість та ефективність їх використання в своєму обігу за існуючих економічних умов” [15, С. 63 - 68].

Іншої думки російські економісти, зокрема, В.М. Родіонова, яка зауважує, що наявність власних обігових коштів, їх збереження, співвідношення між власними та залученими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його положення на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою випуску цінних паперів [64, С.56] та В.Г. Белоліпецький, який найважливішою характеристикою стану фірми визначає величину або наявність власних обігових коштів [11, С.158].

Не можемо не погодитися з думкою професора Д.С. Молякова, який, вдаючись до критики обох вище визначених концепцій, зауважує, що у першому визначенні фінансовий стан характеризується лише наявністю, розміщенням та використанням фінансових ресурсів підприємства, а у другому поняття фінансового стану підприємства та його стійкість визначаються лише наявністю обігових коштів, ефективністю його використання та мобілізацією фінансових ресурсів, отриманих від випуску цінних паперів, і забувається про не менш суттєві джерела фінансових ресурсів, що відіграють важливу роль у забезпеченні фінансової стійкості підприємства, таких, як валовий дохід, прибуток, амортизація. З погляду Д.С. Молякова “фінансовий стан не може характеризуватись лише наявність та використанням обігових коштів, рівною мірою - також наявністю та використанням тільки фінансових ресурсів... Фінансовий стан - це комплексне поняття, що відображає результат взаємодії всіх елементів фінансових та кредитних відносин, які виникають у підприємства в процесі його господарської та комерційної діяльності” [43, С.285].

Поділяють позицію Д.С. Молякова українські економісти В.Г. Козак та Г.Я.Козак, які також вважають, що фінансовий стан підприємства характеризується як розміщенням і використанням засобів (активів), так і джерелами їх формування - власного капіталу й зобов’язань [34, С.79].

Варто звернути увагу на існування іноді досить обмеженого трактування фінансового стану як просто сукупності показників, які або відображають наявність, розміщення та використання ресурсів (саме так визначено поняття фінансового стану у Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації [2]), таке тлумачення поняття дають учені А.І. Ковальов, В.П. Привалов [31, С.175], М.І Баканов, А.Д. Шеремет [10, С.98-100]), або як сукупності показників, що показують його здатність погасити свої боргові зобов’язання (таке визначення дають Е.А Маркар’ян, Г.П. Герасименко [40, С.25]).

В.О. Мец вважає, що фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто платоспроможності, кредитоспроможності, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами [42, С.127].

На нашу думку, фінансовий стан відбиває фінансову конкурентоспроможність, є її віддзеркаллям, але не є показником як таким. По-друге, кредитоспроможність включає в себе платоспроможність, тому вважаємо, що вище наведене визначення є дещо громіздким і потребує певного уточнення.

Більш чітко визначено співвідношення між поняттям фінансового стану та системою показників академіком Г.Б. Поляком, який вважає, що фінансовий стан лише характеризується сукупністю показників, але знов-таки відтворюють процес формування та використання фінансових ресурсів підприємства [61, С.115], тобто загалом Г.Б. Поляк є прибічником першої концепції визначення фінансового стану.

Необхідно звернути увагу на те, що у більшості визначень фінансового стану розуміється його статичний стан, тобто забезпеченість ресурсами або їх розміщення на певну дату. Дуже чітко відбито цю позицію у визначенні поняття фінансового стану Г.В. Савицькою, яка вважає, що “фінансовий стан - це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу та здатність суб’єкта господарювання до саморозвитку на фіксований момент часу” [53, С.77].

Вважаємо, що поняття фінансового стану за своєю суттю є динамічним, поділяючи думки економістів В.В. Ковальова і О.Н. Волкової, які визначають, що фінансовий стан “... характеризує потенційну і фактичну можливість підприємства розрахуватись за поточними зобов’язаннями, а також його фінансову стійкість у довгостроковій перспективі” [32, С.121] та Е.А. Уткіна, який зазначає, що “стійкий фінансовий стан фірми обов’язково передбачає її розвиток” [57, С.69]. Прибічнику концепції динамічності фінансового стану є також І.В. Дем’яненко, який зауважує, що в умовах ринку фінансовий стан підприємства розкриває не лише ступінь його життєдіяльності, а й потужність чинників розвитку, яка акумулюється в його стійкості (стабільності). На думку економіста І.В. Дем’яненко, “коли йдеться про характеристику стану певного процесу (в нашому випадку фінансово-господарського функціонування”, необхідно брати до уваги ту обставину, що будь-який процес - це дія, рух, а рух не може бути статичним - він динамічний у суті свого прояву... Застосування терміну “стабільність” до характеристики фінансового стану підприємств є ознакою сталості (постійності) руху як динамічного процесу, що має певну швидкість, темп, вимір прояву у порівнянні розмірностей теперішнього стану з минулим. Використання терміну “стійкість” до динамічного процесу характеризує сталість його прояву в часі, тобто динамічну стійкість” [23, С.83]. І щоб остаточно переконати опонентів у динамізмі фінансового стану, І.В. Дем’яненко зазначає, що “ринковій економічній системі притаманна іманентність фінансової стабільності, що втілюється у такій її якості, як самозростання капіталу та генерація прибутку. Без прибутку ринкове... виробництво не існує, а генерація прибутку є індикатором його динамічної фінансової стійкості” [23, С.83-84].

Цікавою та неординарною є позиція з приводу визначення фінансового стану професора А.В. Чупіса, який відокремлює поняття фінансовий стан від поняття фінансове положення залежно від динамічності або статичності того чи іншого поняття. А.В. Чупіс визначає, що “... між поняттями “фінансовий стан” та “фінансове положення” підприємства існує певна різниця.... У сфері психології фінансового управління... найчастіше цікавить рівень фінансового стану, зафіксований, з одного боку, певним моментом часу, а з іншого - відповідним цьому моментові набором значень показників, що відображають як найповніше потенціал підприємства, а також його можливість зробити той чи інший крок у відношенні інших суб’єктів відносин...” [63, С.137]. На думку А.В. Чупіса, “... поняття “фінансове положення” підприємства... повинно характеризуватися системою параметрів або показників... У цілому показники дають узагальнюючу якісну характеристику положення підприємства на визначений момент часу та рівня його фінансових можливостей у цих умовах” [63, С.138]. Під “фінансовим положенням” підприємства, стверджує А,В. Чупіс, варто розуміти забезпеченість підприємства власними та залученими коштами, можливість та ефективність їх використання в своєму обігу за економічних умов, що склалися. “Аргументи, що приводяться на користь використання поняття “фінансове положення” підприємства відносяться... до оцінки фіксованого стану підприємства. Фінансове положення - це певний рівень фінансового стану”. Саме поняття “фінансове положення”, на думку А.В. Чупіса, повинно бути формалізованим у вигляді показника або системи показників [63, С.138].

Варто зазначити, що більшість економістів, такі, як Г.В. Савицька, О.В.Єфімова, В.В. Бочаров, А.Г. Грязнова, М.А.Федотова, Д.С. Моляков, Г.Д. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва, Н.А. Русак, В.А Русак, В.В.Ковальов, О.Н. Волкова, Ф.Б. Ріполь-Сарагосі, В.Г Артеменко, М.В. Беллендир та інші не бачать різниці між поняттями фінансовий стан та фінансове положення, оперуючи у більшості випадків обома цими поняттями в статичному їх значенні.

Чіткості у цьому питанні додає доктор економічних наук, професор І.А. Бланк, який вводить в понятійний апарат, що використовується при висвітленні проблем фінансового управління, поняття “фінансова позиція”. “Фінансова позиція, - визначає І.А. Бланк, - це стан обсягу та структури активів, капіталу, а також основних фінансових ре6зультатів діяльності підприємства на певну дату. Фінансова позиція є предметом аналізу та оцінки з метою виявлення реального фінансового стану підприємства” [12, С.45]. Фінансовий стан - “це рівень збалансованості окремих структурних елементів активів та капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану є однією з основних умов успішного його розвитку в перспективі” [12, С.45]. Думка І.А. Бланка дещо співпадає з тлумаченням поняття фінансового положення, що наведене у Великому економічному словнику під редакцією А.М. Азріліяна, де визначено, що “фінансове положення - це активи організації, співставлені з їх джерелами (зобов’язаннями та власним капіталом)” [58, С.91]. Зауважимо, що у вищезгаданому словнику, з одного боку, відсутнє визначення фінансового стану, а з другого - з визначення фінансового положення незрозуміло: за який період, чи на яку дату здійснюється це співставлення.

У Фінансовому словнику за редакцією А.Г. Загороднього, Г.Л. Вознюк, Т.С. Смовженко дається більш широке тлумачення поняття фінансового стану, а саме: “фінансовий стан - це стан економічного суб’єкта, що характеризується наявністю у нього фінансових ресурсів, забезпеченістю коштами, необхідними для господарської діяльності, підтримання нормального режиму праці та життя, здійснення грошових розрахунків з іншими економічними суб’єктами” [26, С.162].

Нам є близькою позиція економіста М.Я. Коробова, який стверджує, що “...фінансовий стан підприємства - це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Таке трактування суті поняття “фінансовий стан” дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами”[38, С.111]. Звернемо увагу на те, що робота з управління фінансовими ресурсами у цьому визначення пригадується “у тому числі ”, тобто хоча і згадується як досить важлива, але не є єдиною.

Розвиваючи концепцію М.Я. Коробова, сформулюємо свою думку щодо визначення сутності фінансового стану. На наш погляд, фінансовий стан - це економічна категорія, яка виступає складною, інтегрованою за багатьма показниками характеристикою діяльності підприємства у певному періоді, що відображає ступінь забезпеченості підприємства власними та залученими фінансовими ресурсами, ступінь їх співвідношення між собою та раціональності розміщення, забезпеченості власними обіговими коштами для здійснення ефективної господарської діяльності в майбутньому та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Заслуговують на увагу декілька принципових моментів щодо вищезазначеного визначення сутності фінансового стану. По-перше, складність та інтегрованість самого поняття, по-друге - у визначенні чітко позначено динамізм економічної категорії, тобто це не комбінація показників на певну дату, а характеристика діяльності у визначеному періоді, по-третє, фінансовий стан відображає як забезпеченість ресурсами та їх структуру, якість інвестиційної політики підприємства, по-четверте, у визначенні відбито мету, задля якої здійснюється господарська діяльність будь-якого підприємства, - щодо здійснення ефективної господарської діяльності у майбутньому та своєчасного проведення грошових розрахунків за зобов’язаннями.

Ми вважаємо, що поняття фінансове положення є тотожнім поняттю фінансова позиція, повністю погоджуючись з тезою А.В. Чупіса, що фінансове положення є певним рівнем фінансового стану, зафіксованим на певний момент часу.

О.С. Філімоненков вважає, що “Фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємства”.

В економічній літературі існують такі характеристики фінансового стану: задовільний та незадовільний, стійкий та нестійкий, добрий та поганий, надійний та ненадійний, фінансово-адекватний та фінансово-неадекватний тощо.

Характеристику фінансового стану як добрий та поганий, окрім В.М. Родіонової та М.О. Федотової, дає також В.М. Іваненко. На думку В.М. Іваненка, “успіх фінансової діяльності віддзеркалює добрий (міцний, стійкий, задовільний) фінансовий стан підприємства. Проте він може бути поганим, нестійким, незадовільним” [28, С.57-61]. Окрім цього, економіст виділяє три основні стадії погіршення фінансового стану: хиткий, скрутний, критичне погіршення фінансового стану, яке призводить до банкрутства [28, С.58].

“Кожне підприємство повинно прямувати до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів, що виступає гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку” - так твердить О.С Філімоненков [59, С.295].

Метою оцінки фінансового стану підприємства виступає пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Оцінка фінансового стану підприємства повинна здійснюватись за допомогою вирахування системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансовий стан господарюючих суб’єктів.

Багато вчених мають свою класифікацію показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Найбільш повно їх значення розкриває вчений-економіст О.С. Філімоненков. Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства, є [59, С.295]:

.        Прибутковість (рентабельність) роботи підприємства.

.        Оптимальний розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків і обов’язкових відрахувань.

.        Наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних коштів), які забезпечують нормальний процес виробництва та реалізації продукції.

.        Наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття.

.        Платоспроможність підприємства.

.        Ліквідність.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан стійкий.

Прибутковість - доходність, окупність вкладених затрат і використаного майна, кінцевий результат діяльності підприємства. Вона характеризується кількістю отриманого прибутку на одиницю відповідних складових процесу виробництва або сукупних затрат підприємства [59, С.296].

Сума отриманого прибутку - показник, який найбільш повно характеризує результативність роботи підприємства, рівень його доходності.

Прибуток, хоч і є результатом діяльності підприємства, не характеризує рівня ефективності роботи, вкладених затрат, використаного майна. Тому в практиці господарювання для більш повної оцінки ефективності роботи підприємства, вкладених затрат, використання майна застосовується відносний показник - рентабельність.

Рентабельність -це відносний показник інтенсивності виробництва, який характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу виробництва або сукупних витрат підприємства [59, С.296].

У практиці господарювання обраховуються такі показники рентабельності: рентабельність продукції; рентабельність виробництва; рентабельність продажу; рентабельність виробничих фондів; рентабельність вкладень (капіталу) у виробництво та ін.

Рентабельність продукції (всієї або окремих її видів), а також виробництва в цілому можна розрахувати за формулою [59, С.296]

 (1.1)

де Р - рівень рентабельності продукції, %; П - прибуток від реалізації продукції (всієї або окремих видів), грн.; С - собівартість проданої продукції (всієї або окремих видів), грн.

Показник рентабельності реалізованої продукції дає уяву про те, скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню витрат, вкладених для отримання цього прибутку.

Рентабельність реалізованої продукції (продажу) - це відношення прибутку до виручки (обороту) від реалізації продукції. розрахувати її можна за формулою [59, С.297]

 (1.2)

де В - виручка від продажу продукції, грн.

Показник рентабельності продажу означає, скільки отримано прибутку на одну гривню реалізованої продукції в оцінці за цінами продажу. Його збільшення свідчить про зниження витрат на виробництво та продаж продукції, або про підвищення цін на продані товари, роботи, послуги.

Рентабельність виробничих фондів - це відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Розраховується вона за формулою [59, С.297]

 (1.3)

де С_ОВФ, С_МОЗ - середньорічна вартість основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів (нормованих) відповідно, грн.

Показник рентабельності фондів означає, скільки прибутку отримано на одиницю вартості основних виробничих фондів і матеріальних оборотних активів. Його збільшення вказує або на збільшення балансового прибутку, або на зниження вартості матеріальних оборотних активів.

Для характеристики ефективності використання фінансових ресурсів розраховується показник рентабельності вкладень усіх коштів у виробництво, власних вкладень, вкладень в акції інших підприємств.

Рентабельність вкладень у підприємство в загальному вигляді визначається по вартості всього майна, яке є в розпорядженні підприємства, шляхом ділення загального прибутку на середньорічну величину загального підсумку балансу. Розрахунок цього показника можна здійснити за формулою [59, С.297]

 (1.4)

де П - загальний прибуток, грн.; ПБ - підсумок балансу, грн.

Розрахований показник рентабельності вкладень відображає рівень ефективності використання всіх вкладень підприємства у виробництво і показує, скільки копійок прибутку “заробила” кожна гривня фінансових вкладень.

Рентабельність власних вкладень визначається відношенням чистого прибутку до середньорічної суми власних коштів, розрахованої по балансу (без інвестицій і незавершеного будівництва) [59, С.297].

Рентабельність довгострокових фінансових вкладень (вкладень в акції та інші цінні папери, вкладень у вигляді участі на паях в інших підприємствах) підприємств визначається відношенням суми доходів від цінних паперів і участі на паях в інших підприємствах до загального обсягу довгострокових фінансових вкладень.

Розрахунок вищевказаних показників рентабельності, їх аналіз дозволяє курівникам господарюючих суб’єктів і підприємцям орієнтуватися в економічному рівні вирішення відповідних питань, ведення господарства та прийняття необхідних заходів щодо поліпшення господарювання.

Найважливішим показником фінансового стану підприємства є його забезпеченість власними оборотними коштами та ефективність їх використання [59, С.298].

О.С. Філімоненков вважає, що “Кожне підприємство для забезпечення нормального процесу виробництва повинно мати відповідну кількість оборотних активів. Розмір цих активів на певному підприємстві пов’язаний як із обсягом виробництва, так і зі швидкістю їх обігу. Розширення обсягів виробництва потребує і збільшення обігових коштів. Прискорення ж оборотності обігових активів, навпаки, приводить до зниження їх кількості, необхідної для забезпечення нормального процесу виробництва. В останньому випадку підвищується ефективність використання оборотних активів, які вкладаються у виробництво” [59, С.298].

Тому аналіз забезпеченості підприємства власними оборотними коштами і ефективності їх використання має суттєве значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Забезпеченість підприємства власними оборотними активами визначається порівнянням їх фактичної наявності, яка розраховується по балансу на відповідну звітну дату, зі встановленим нормативом (плановою потребою). При перевищенні фактичної наявності над встановленим нормативом на підприємстві утворюється надлишок власних оборотних активів, а, навпаки, - нестача. Наявність як надлишку, так і недостачі оборотних активів негативно впливає на фінансову діяльність підприємства, стійкість його фінансового стану. Тому чітка організація оборотних активів, дотримання відповідності фактичної їх наявності до встановленого нормативу буде сприяти зміцненню фінансового стану підприємства.

“Найважливішим показником фінансового стану підприємства є ліквідність, сутність якої, - визначає О.С. Філімоненков, - полягає в можливості підприємства в будь-який момент розрахуватися за своїми зобов’язаннями (пасивами) за допомогою майна (активів), які є на балансі, тобто в тому, як швидко підприємство може продати свої активи, отримати грошові кошти і погасити свої борги - заборгованості перед постачальниками, перед банком за повернення кредитів перед бюджетом і позабюджетними централізованими фондами по сплаті податків та платежів, перед робітниками по виплаті заробітної плати та ін”.

До активів підприємства відносяться виробничі запаси, готова продукція, товари, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти тощо. Ці активи називаються ліквідними через те, що їх можна відносно швидко продати (стягти), і за отримані грошові кошти погасити наявні боргові зобов’язання.

Ліквідність суб’єкта господарювання визначається відношенням вартості ліквідного майна, тобто активів, які можуть бути використані для оплати заборгованостей, до короткострокової заборгованості [59, С.299]. По суті, ліквідність суб’єкта господарювання - це ліквідність його балансу. Ліквідність же балансу підприємства - це зв’язок можливості продажу його активів з одночасною оплатою пасивів.

Ліквідність балансу підприємства визначається рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов’язань [59, С.299].

При цьому до активів, які беруть участь у розрахунках, включаються грошові кошти і цінні папери, дебіторська заборгованість, матеріальні запаси цінностей і незавершене виробництво, основні фонди, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення й устаткування. Не включаються до активів заборгованість засновників по їх вкладах до основного фонду, збитки.

До складу пасивів, які беруть участь у розрахунках, включаються кредиторська заборгованість, короткострокові і довгострокові кредити та позичені кошти, джерела формування власних оборотних активів, цільове фінансування та цільові надходження, резерви майбутніх витрат та платежів, а також інші пасиви.

При цьому “Найбільш ліквідні активи - грошові кошти та цінні папери підприємства, - вважає О.С, Філімоненков, - повинні бути більші або дорівнювати найбільш терміновим зобов’язанням (кредиторській заборгованості). Активи, що швидко реалізуються - дебіторська заборгованість та інші активи, - повинні бути більшими або дорівнювати короткостроковим пасивам (короткостроковим кредитам і позиченим коштам). Активи, що повільно реалізовуються - запаси та втрати, за винятком витрат майбутніх періодів, - повинні бути більшими або дорівнювати довгостроковим пасивам (довгостроковим кредитам та позиченим коштам). Активи, що важко реалізовуються - нематеріальні активи, основні фонди, незавершені капітальні вкладення й устаткування, - повинні бути меншими або дорівнювати сталим пасивам (джерелам власних коштів)” [59, С.300].

“При виконанні зазначених вище умов баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним. У випадку, якщо одна або декілька з вказаних умов не виконуються, ліквідність балансу в більшій або меншій мірі відрізняється від абсолютної. При цьому нестача коштів по одній групі активів компенсується їх залишком в іншій групі у вартісному виразі”.

В залежності від того, якими платіжними засобами підприємство має можливість погасити свої зобов’язання, розраховують декілька показників ліквідності (платоспроможності).

О.С. Філімоненков вважає, що найважливішим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт покриття. Він показує рівень покриття активами підприємства своїх зобов’язань. Визначається коефіцієнт покриття відношенням усіх поточних активів підприємства до його поточних зобов’язань [59, С.300]

 (1.5)

де К_П - коефіцієнт покриття; ПА - поточні активи; ПЗ - поточні зобов’язання.

Нормативне значення коефіцієнта більше 1.

У цьому випадку підприємство може своєчасно погасити свої зобов’язання. При значенні коефіцієнта менше одиниці - підприємство має неліквідний баланс.

Крім коефіцієнта покриття, для оцінки рівня ліквідності розраховують коефіцієнти швидкої та абсолютної ліквідності.

О.С. Філімоненков твердить, що коефіцієнт швидкої ліквідності (К_ШЛ) - розраховується діленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реалізовуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов’язання [59, С.301]

 (1.6)

де ГК - грошові кошти; ДЗ - дебіторська заборгованість.

Середнє значення коефіцієнта швидкої ліквідності знаходиться у межах 0,5-0,6.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризується рівнем покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення зобов’язань. Визначається коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми грошових коштів і короткострокових фінансових вкладень до суми короткострокових (поточних) зобов’язань. Для розрахунку коефіцієнта абсолютної ліквідності (К_АЛ) можна використовувати таку формулу [59, С.301]

 (1.7)

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності більше 0,2 є достатнім, щоб підприємство своєчасно розраховувалось по своїх боргах з кредиторами. Зниження рівня коефіцієнта означає зовнішню причину неплатоспроможності підприємства.

При значенні коефіцієнта абсолютної ліквідності менше 0,2, а коефіцієнта покриття менше 0,5 підприємство вважається банкрутом і може підлягати ліквідації з продажем майна.

Надзвичайно важливим показником фінансового стану підприємства є його платоспроможність, значення якої О.С. Філімоненков визначає так: “Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов’язань протягом року” [59, С.301].

Часом платоспроможність помилково ототожнюють з наявністю грошових коштів на рахунках в установах банків і в касі підприємства. Проте, наявність грошових коштів в установах банків і в касі характеризує не платоспроможність, а поточну готовність (можливість) підприємства розрахуватись по виникаючих зобов’язаннях.

Вважається, що наявність грошових коштів у підприємств на рахунках у банках повинна відповідати різниці між поточною кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, сплаті платежів до бюджету, позабюджетних фондів та інші у зв’язку з перевищенням зобов’язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність або неспроможність.

Підприємство визначається неплатоспроможним на підставі виявлення незадовільної структури балансу.

Вчений-економіст вважає, що “незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов’язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов’язань перед кредиторами в зв’язку з недостатнім рівнем ліквідності майна” [59, С.302].

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, О.С. Філімоненков вважає такі: коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового левериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності) та ін [59, С.302].

Коефіцієнт автономії - показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Розраховується коефіцієнт автономії (К_АВТ) за такою формулою [59, С.302]

 (1.8)

де ВК - власний капітал; ВМ - вартість майна.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії складає більше 0,5. Ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності - показник, який характеризує відношення власних і позичкових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство в розрахунку на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Визначення коефіцієнта фінансової стабільності можна здійснювати за формулою [59, С.303]

 (1.9)

де К_ФС - коефіцієнт фінансової стабільності; ПК - позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший одиниці. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел.

“Коефіцієнт фінансового левериджу - показник, який характеризує відношення довгострокових зобов’язань і джерел власних коштів підприємства, тобто він показує, скільки довгострокових зобов’язань приходиться на одиницю джерел власних коштів” - таке визначення дає О.С. Філімоненков. Розрахунок коефіцієнта фінансового левериджу (К_ФЛ) можна провести за формулою [59, С.303]

 (1.10)

де ДЗ - довгострокові зобов’язання.

Нормативним вважається такий стан, коли коефіцієнт менший 1. У цьому випадку фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

За визначенням О.С. Філімоненкова “Коефіцієнт забезпеченості власними засобами” - показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів підприємства, тобто він показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства приходиться на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт по даних балансу підприємства за відповідний звітний період таким чином: від підсумку по розділу 1 пасиву балансу віднімається підсумок по розділу 1 активу балансу і отримана різниця ділиться на суму підсумку розділу 2 активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування оборотних засобів ділиться на фактичну вартість оборотних засобів, які є на підприємстві [59, С.303]

 (1.11)

де К_ЗВК - коефіцієнт забезпеченості власними коштами; П₁ - сума підсумку по розділу 1 пасиву балансу; А_1, А₂ - сума підсумків активу балансу відповідно по розділах 1 і 2.

Нормальним вважається такий стан, коли коефіцієнт перевищує 0,1. Це означає, що оборотні активи, які є у підприємства, покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості буде означати, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження вкаже на нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

О.С. Філімоненков вважає, що коефіцієнт покриття (платоспроможності) - показник, який характеризує рівень достатності оборотних коштів (поточних активів) підприємства для погашення своїх поточних зобов’язань протягом року. Визначається він відношенням усіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов’язань підприємства. Для розрахунку коефіцієнта покриття (платоспроможності) (К_П) можна використовувати таку формулу [59, С.304]

 (1.12)

де ПА - поточні активи; В_МП - сума витрат майбутніх періодів; ПЗ - поточні зобов’язання.

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів приходиться на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. Нормативне значення коефіцієнта більше 1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж поточні зобов’язання. В такому випадку у підприємства добрий фінансовий стан, і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов’язання.

М.В. Гридчіна вводить характеристику безпечності фінансового стану. У якості критерію надійності економіст пропонує прийняти стійке перевищення надходження коштів над витрачаннями (позитивний грошовий потік). Значні коливання цього перевищення або перевищення витрат коштів над надходженням визначають, на думку М.В. Гридчіної, нестійкий фінансовий стан [20, С.145].

О.В. Нусінова для характеристики фінансового стану оперує поняттям фінансова адекватність та фінансова неадекватність, вважаючи за доцільне використання терміну фінансової неадекватності як останнього ступеня фінансової неплатоспроможності. Щоб розрізнити ступінь фінансової неадекватності, автор концепції пропонує ввести терміни загальної та поточної фінансової неадекватності залежно від того, яка сума короткострокових зобов’язань розглядається до погашення (поточні платежі або минулі борги, погашення яких є обов’язковим) [45, С.69-75].

Отже, фінансовий стан визначає результативність діяльності та спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Для доброго та стійкого фінансового стану підприємства фірма повинна враховувати різні фактори, які впливають на її діяльність.

Теорію фінансового стану підприємства вивчали багато вчених-економістів, але єдиної думки суті цього поняття немає. Ми приймаємо визначення, що “Фінансовий стан підприємства - це показник його фінансової конкурентоспроможності, тобто платоспроможності, кредитоспроможності, виконання зобов’язань перед державою та іншими підприємствами”, підтримуючи думку вченого В.О. Меца.

1.2 Фінансова стійкість підприємства, її типи та основні показники

Однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства є фінансова стійкість [29, С.158].

Варто зазначити, що більшість економістів ототожнюють поняття фінансовий стан та фінансова стійкість, але фінансова стійкість у цьому випадку розуміється ними як стійкий, або позитивний фінансовий стан. М.Я. Коробов зауважує “якщо параметри діяльності підприємства і розміщення його фінансових ресурсів відповідають критеріям позитивної характеристики фінансового стану, говорять про фінансову стійкість підприємства. У системі об’єктів фінансово-економічного аналізу саме їй належить провідна роль” [38, С.115].

Великий економічний словник під редакцією А.М. Азріліяна дає визначення фінансової стійкості підприємства як стабільності фінансового положення, що знаходить вплив у збалансованості фінансів, достатній ліквідності активів, наявності необхідних резервів [58, С.92].

В.М. Родіоновою та М.О. Федотовою визначено, що “фінансова стійкість відображає такий стан фінансових ресурсів, за якого підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати з його розширення та оновлення. Найвищою формою фінансової стійкості підприємства, - зауважують В.М. Родіонова та М.О. Федотова, - є його здатність розвиватися в умовах мінливого внутрішнього та зовнішнього середовища” [52, С.147]. Автори роблять висновок, що “фінансова стійкість - це комплексне поняття і є таким станом ресурсів підприємства, їх розподілу та використання, що забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку та капіталу за збереження платоспроможності та кредитоспроможності за умови допустимого рівня ризику” [52, С.147]. “За доброго фінансового стану підприємство стійко платоспроможне, за поганого - періодично або постійно неплатоспроможне” [52, С.148].

Економіст О.С. Стоянова визначає фінансову стійкість як збіг чотирьох сприятливих характеристик фінансово-господарського положення підприємства: високої платоспроможності, високої ліквідності балансу, високої кредитоспроможності, високої рентабельності [62, С.84].

Щодо визначення сутності фінансової стійкості, ми поділяємо думку Г.В. Савицької, яка зазначає, що фінансова стійкість підприємства - це здатність підприємства функціонувати та розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів та пасивів у мінливому внутрішньому та зовнішньому середовищі, яка гарантує його постійну платоспроможність та інвестиційну привабливість у межах допустимого рівня ризику [53, С.78-79]. Водночас ми не погоджуємося із трактуванням фінансової стійкості деякими економістами, які розглядають її як оптимальне співвідношення між власним та залученим капіталом. Характеристика фінансової стійкості не буде повною, якщо ми не розглядатимемо, куди вкладено залучені кошти, яка структура вкладень з позиції довгострокової перспективи тощо. Ми поділяємо думки більшості економістів, які вважають, що фінансова стійкість є віддзеркаллям задовільного фінансового стану підприємства, тобто поняття фінансова стійкість та добрий фінансовий стан тотожні.

Більшість економістів, серед яких Г.В. Савицька, А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін, В.В. Ковальов, В.М. Іваненко, В.В. Журавльов, Н.Т. Савруков, Б.В. Приткін, В.Г. Артеменко, М.В. Беллендир, Г.Б. Поляк, І.А. Акодіс, Т.А. Краєва та інші, визначають 4 типи фінансової стійкості підприємства:

·     абсолютна стійкість фінансового стану;

·        нормальна стійкість фінансового стану;

·        нестійкий (передкризовий) фінансовий стан;

·        кризовий фінансовий стан - при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Ми вважаємо, що у якості критерію оцінки фінансової стійкості підприємства необхідно використовувати комплекс показників, які якнайповніше розкриватимуть фінансовий стан підприємств, діяльність яких аналізується.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

Під сутністю “фінансової стійкості” підприємства, - О.С. Філімоненков розуміє, - забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування [59, С.304].

“Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або, фінансова стійкість підприємства - це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування” [59, С.304-305].

К.В. Ізмайлова стверджує, що “фінансова стійкість” характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння своїм майном і його використання. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями [29, С.83]:

·        рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

·        платоспроможністю підприємства (його потенціальною спроможністю покрити термінові зобов’язання мобільними активами);

·        часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних показників фінансової стійкості (див. додаток 1), де враховано нормативні вимоги щодо характеристики фінансового стану підприємств в Україні [29, С.83].

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат [59, С.305].

К.В. Ізмайлова аналізує фінансову стійкість за критерієм стабільності джерел покриття запасів [29, С.83]. Вартість запасів (З) порівнюється з послідовно поширюваним переліком таких джерел фінансування: власні обігові кошти (ВОК); власні обігові кошти і довгострокові кредити та позики (ВОК+К^Д); власні обігові кошти, довго- та короткострокові кредити і позики (ВОК+К^Д+К^К). Згідно з цим сума власних обігових коштів визначається як різниця між власним капіталом (ВК) та вартістю необоротних активів (НА), на покриття якої насамперед спрямовується власний капітал, тобто [29, С.84]

ВОК= ВК-НА. (1.13)

Наявність власних обігових коштів, тобто додатне значення ВОК - мінімальна умова фінансової стійкості.

Загальноприйнятою формулою визначення власних обігових коштів (інші назви цього показника - робочий капітал, капітал, що функціонує) є різниця між оборотними активами підприємства та його короткостроковими зобов’язаннями, або різниця між сумою власного капіталу і довгострокових зобов’язань та необоротними активами. Отже, власні обігові кошти є частиною обігових коштів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань. При цьому останні прирівнюються до власних коштів, хоча вони не є такими.

Для визначення типу фінансової стійкості розмір власних обігових коштів, - вважає К.В. Ізмайлова, - розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами [29, С.84].

К.В. Ізмайлова виділяє можливі чотири типи фінансової стійкості, відповідно до забезпеченості запасів згаданими варіантами фінансування [29, С. 84].

1.      Абсолютна стійкість фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів. Платоспроможність підприємства гарантована при З<ВОК [59, С.305; 29, С. 84].

2.      Нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси і витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами. Платоспроможність гарантована при З<ВОК+К^Д [59, С.305; 29, С. 84].

3.      Нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик. Для забезпечення запасів крім власних обігових коштів та довгострокових кредитів і позик залучаються короткострокові кредити та позики. Платоспроможність порушена, але є можливість її відновити: З<ВОК+К^Д+К^К [59, С.305; 29, С. 84].

4.      Кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства: З>ВОК+К^Д+К^К [59, С.305; 29, С. 84].

М.Я. Коробов вважає, що “фінансова стійкість підприємства” формується насамперед під впливом рентабельності його діяльності. Якщо підприємство збиткове або малорентабельне, якщо величина його балансового прибутку падає, не виконуються планові накреслення з цього найважливішого якісного показника, говорити про задовільний фінансовий стан, фінансову стійкість підприємства не доводиться навіть при збереженні якийсь час спроможності розрахуватися за своїми фінансовими зобов’язаннями. Враховуючи роль, яку відіграє прибуток в економіці будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності, у короткотерміновій, а тим більше - у довготерміновій перспективі ця спроможність не може бути підтримана і буде втрачена, якщо фінансові ресурси підприємства не будуть достатньою мірою поповнюватися за рахунок прибутку [38].

Прибуток та рентабельність, за трактуванням М.Я. Коробова, - основні критерії оцінки будь-якої сторони діяльності суб’єктів підприємництва. Однак самі по собі вони не можуть забезпечити фінансової стійкості підприємства.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забезпечується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) - як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розміщення в активи характеризується бухгалтерським балансом, який являє собою основне джерело аналізу фінансового стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (зменшення) фінансового потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб’єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансових ресурсів [38, С.355].

Якщо має місце зменшення загальної суми фінансових ресурсів підприємства (валюти балансу), треба проаналізувати, за рахунок яких факторів це відбулося. Коробов М.Я. визначає, що серед причин цього зменшення найважливіші такі [38, С.355]:

-        збитки від реалізації продукції і від позареалізаційних операцій;

-        ліквідація недоамортизованих об’єктів основних засобів і нематеріальних активів;

-        нестачі, крадіжки, псування товарно-матеріальних цінностей у разі невіднесення їх на винних;

-        витрати за рахунок прибутку на матеріальне заохочення працюючих, на виплату дивідендів, на соціальні заходи у розмірах, які перевищують новостворені відповідні цільові фонди;

-        зменшення суми короткотермінових і довготермінових кредитів комерційних банків, інших позикових ресурсів.

Перші чотири з перерахованих факторів є результатом тих чи інших недоліків в діяльності підприємства, тобто завжди несуть негативне забарвлення. Що стосується скорочення суми кредитів та інших позичок, то при аналізі цього фактора слід з’ясувати, чи таке зменшення викликане об’єктивним станом фінансових ресурсів, чи воно було результатом зниження довіри до підприємства з боку кредиторів (банків та ін.).

Досить важливого значення для роботи підприємств в умовах ринкової економіки набуває їх фінансова незалежність від зовнішніх позичкових джерел. Запас джерел власних коштів означає запас фінансової стійкості підприємства при тій умові, що його власні кошти перевищують позичкові.

“Стійкість фінансового стану підприємства оцінюється по відношенню власних і позичкових коштів, по темпах накопичення власних коштів у результаті поточної фінансової діяльності, достатніх забезпеченнях матеріальних оборотних активів власними джерелами” - О.С. Філімоненков [59, С. 305].

Фінансова стійкість підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів, які розраховуються як відношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Порівняння цих коефіцієнтів з базисними величинами (середньогалузевими, показниками більш міцних у фінансовому відношенні підприємств, оптимально розрахованими) дає можливість встановити рівень фінансової стійкості підприємства, яке аналізується.

О.С. Філімоненков основними показниками, що характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позичкових коштів, вважає такі: коефіцієнт автономії, коефіцієнт фінансової стабільності (коефіцієнт власних та позикових коштів), коефіцієнт фінансового левериджу (залежності від довгострокових зобов’язань), коефіцієнт забезпеченості власними коштами, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт відношення позикових і власних коштів, коефіцієнт маневреності робочого та власного капіталу.

Зміст та порядок визначення вказаних коефіцієнтів такі [59, С.306]:

-        коефіцієнт автономії показує долю власних коштів у загальній сумі всіх коштів підприємства, які використовуються ним для здійснення статутної діяльності.

Розраховується коефіцієнт автономії (К_АВТ) як відношення суми по підсумку розділу 1 пасиву балансу до суми підсумку балансу [59, С. 307]:

 (1.14)

де ВК - власні кошти; ВМ - вартість майна.

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії - більше 0,5. ця величина показника дозволяє припустити, що всі зобов’язання підприємства можуть бути покриті власними коштами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про зростання фінансової незалежності, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов’язань. Отже, чим вище значення коефіцієнта, тим кращий фінансовий стан підприємства;

-        коефіцієнт фінансової стабільності (співвідношення власних і позичкових коштів0 показує, скільки позичкових коштів привернуло підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності (К_ФС) розраховується діленням суми джерел власних і прирівняних до них коштів на суму термінових і довгострокових зобов’язань [59, С.307]:

 (1.15)

де ПК - позикові кошти.

Нормальним (нормативним) вважається стан, коли коефіцієнт більший одиниці. Перевищення власних коштів над позиченими вказує на те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел;

-        коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К_ЗВК) характеризує рівень забезпечення підприємства власними коштами. Розраховується цей показник як відношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей по розрахунках з учасниками, доходи майбутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструктуризованого боргу) до суми оборотних активів, які має підприємство [59, С. 307-308]:

 (1.16)

де ОА - оборотні активи.

Нормальним вважається стан підприємства, коли коефіцієнт забезпеченості власними коштами більший 0,1;

-        фінансова стійкість підприємства оцінюється і коефіцієнтом співвідношення залучених і власних коштів (К_СЗВК). Цей показник показує скільки позичкових коштів залучило підприємство на одну гривню вкладених в активи власних коштів. Розраховується він співвідношенням всієї суми зобов’язань по залучених коштах до суми власних коштів [59, С.308]:

  (1.17)

Нормальним є такий стан у підприємства, коли коефіцієнт менший 1. Якщо коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів перевищує 1, фінансова стійкість і автономність підприємства досягає критичної величини;

-        важливим показником, який характеризує фінансову стійкість підприємства є коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів (К_ДЗПК). Він показує, скільки довгострокових позичкових коштів використано для фінансування активів підприємства поряд з власними коштами. Розраховується цей коефіцієнт діленням суми довгострокових кредитів та інших позикових коштів на суму власних коштів [59, С. 308]:

  (1.18)

де ДЗ - довгострокові зобов’язання.

Чим менше позичкових коштів залучає підприємство для здійснення своєї статутної діяльності, тим сильніша його фінансова стійкість;

-        важливе значення для вивчення фінансової стійкості підприємства має і розрахунок коефіцієнта залучення довгострокових позичкових коштів в сумі довгострокових активів. Розраховується цей коефіцієнт як відношення суми довгострокових позикових коштів до суми довгострокових активів [59, С 308]:

  (1.19)

де К_ДПК - коефіцієнт залучення довгострокових позичкових коштів у сумі довгострокових активів; ДА - довгострокові активи.

Цей коефіцієнт показує, скільки довгострокових позичкових коштів і кредитів банку приходиться на одиницю довгострокових активів підприємства;

-        ступінь залежності підприємства від кредиторів можна визначити розрахунком коефіцієнта концентрації залученого капіталу (К_КЗК). Визначається він співвідношенням суми довгострокових і короткострокових вкладень до суми активів підприємства [59, С. 309]:

 (1.20)

де ДКВ - довго- і короткострокові вкладення; А - активи;

-        з іншого боку, для визначення ступеня концентрації власного капіталу визначається аналогічний коефіцієнт - коефіцієнт концентрації власного капіталу (К_КВК) [59, С. 309]:

 (1.21)

Чим вище коефіцієнт, тим стабільніший фінансовий стан підприємства;

-        для визначення частки активів, що належить до власного капіталу, визначається коефіцієнт фінансової залежності (К_ФЗ), який можна розрахувати за формулою [59, С. 309]

. (1.22)

Для визначення фінансової стійкості підприємства можуть розраховуватися додатково і інші показники забезпеченості підприємства відповідними джерелами і коштами, які підтримують його стабільність.

Отже, фінансова стійкість - це стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитись за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

1.3 Методи аналізу фінансового стану підприємства

Перехід економіки України до ринкових відносин відбувалися у важких умовах падіння виробництва й інфляції. Нововведення, що здійснюються в останні роки в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, зокрема, кардинальні зміни банківської системи, впровадження нових форм власності, трансформація бухгалтерського обліку, знову підняли актуальність питань аналізу та управління фінансовими ресурсами суб’єкта господарювання як основним та пріоритетним видом ресурсів. За наявності фінансових ресурсів можна забезпечити підприємство будь-якими іншими ресурсами в необхідній кількості або бажаній комбінації.

Вирішуються ці питання в рамках фінансового аналізу як підсистеми ефективного управління ресурсами, яка є ключовою в загальній системі управління підприємством.

Вчений Г.Г. Кірейцев вважає, що для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з’ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства за допомогою раціональної фінансової політики, оцінити напрями розвитку підприємства, виходячи з потреби у фінансових ресурсах [30, С. 182].

Метою оцінки фінансового стану є надання оцінки результатам господарської діяльності підприємства за певний період та на певну дату.

Головною метою фінансового аналізу є своєчасне з’ясування і виправлення недоліків у фінансовій діяльності та виявлення резервів покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Аналіз фінансового стану повинен дати відповідь на два запитання: перше - чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності і друге - чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов’язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації у зв’язку з недостатністю ресурсів.

Саме тому інформація, яку надає баланс і звіт про фінансові результати, містить наступні дані [30, С. 183]:

-        розмір капіталу і майна підприємства в абсолютних показниках (балансовий підсумок);

-        структура капіталу і майна (баланс);

-        зміни власного капіталу протягом звітного періоду;

-        розміри отриманого прибутку або понесених підприємством збитків протягом звітного періоду.

Кірейцев Г.Г. твердить, що аналіз фінансової звітності здійснюють, перш за все, працівники фінансово-економічної служби підприємства для виявлення та усунення проблем в поточній діяльності, розробки та прийняття рішень щодо підвищення ефективності виробничо-збутових операцій, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення платоспроможності і підвищення фінансової стійкості підприємства, а також для забезпечення виконання планових фінансових показників і зобов’язань перед кредиторами та інвесторами.

Аналіз фінансової звітності проводиться також аудиторами з метою підтвердження звітності і визначення правильності обчислення і вчасної сплати податків. Аудитори на основі фінансового аналізу роблять офіційний висновок про фінансовий стан підприємства, який включається до річного звіту, що подається зовнішнім користувачам [30, С. 184].

Фінансова звітність підприємств, зареєстрованих на фондовій біржі, аналізується спеціалістами-аналітиками цих бірж, оскільки від стану справ підприємства залежить ціна його акцій на біржі. Великі інституційні інвестори - банки, страхові компанії, різноманітні спеціалізовані фонди - мають у своєму штаті професійних аналітиків, які постійно спостерігають за змінами показників у фінансовій звітності підприємств, що їх цікавлять.

Банки, що обслуговують підприємства, також постійно знаходяться в курсі фінансових справ свого клієнта і ретельно аналізують показники балансу, звіту про фінансові результати та інших звітів. Банківські аналітики спостерігають за станом кредитоспроможності, наявністю коштів, що гарантують повернення у встановлений термін отриманих позик і кредитів [30, С. 184].

Спеціалізовані консультаційні фірми, що надають своїм клієнтам інформацію про фінансовий стан підприємств, здійснюють оцінку перспектив їх розвитку, також систематично спостерігають за станом господарської діяльності підприємств використовуючи фінансову звітність і публікують або надають таку інформацію за досить високу плату. Це стосується також і довідково-кредитних фірм, які в результаті вивчення показників фінансової звітності складають висновки про платоспроможність підприємства і надають їх своїм клієнтам або разовим користувачам за певну плату.

Така інформація цікавить підприємців, які або звертаються до спеціалізованих фірм, або отримують фінансові звіти від фірм-контрагентів і ретельно їх вивчають. Підприємців цікавить, в першу чергу, надійність і кредитоспроможність контрагентів, тобто питання про те, в яких розмірах фірма може нести відповідальність за своїми зобов’язаннями і що її партнер отримає у випадку ліквідації (банкрутства), а також чи зможе контрагент своєчасно погасити свою заборгованість [30, С. 185].

Таким чином, аналізом фінансових звітів займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, але і його засновники і інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки - для оцінки умов кредитування та визначення ступеню ризику, податкові органи - для виконання плану надходження коштів до бюджету тощо.

Професор А.М. Поддєрьогін вважає, що “аналіз фінансового стану” - це частина загального аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємопов’язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємопов’язані, мають спільну інформаційну базу (рис. 1.1) [50, С.262].

Рис. 1.1 Місце фінансового аналізу у загальній системі аналізу господарської діяльності підприємства

Кірейцев Г.Г. ділить аналіз на внутрішній і зовнішній [30, С.185].

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства, він ґрунтується на широкій інформаційній базі, включаючи й оперативні дані.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є [50, С. 263]:

·     аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;

·        аналіз кредитоспроможності підприємства;

·        оцінка використання майна і вкладеного капіталу;

·        аналіз власних фінансових ресурсів;

·        аналіз ліквідності і платоспроможності;

·        аналіз самоокупності підприємства.

Кірейцев Г.Г. вважає, що зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, органами контролю на підставі оприлюдненої звітності.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу є [30, С. 185]:

·     аналіз абсолютних показників прибутку;

·        аналіз показників рентабельності;

·        аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;

·        аналіз ефективності використання залученого капіталу;

·        економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Слід зазначити, що аналіз фінансової звітності не дозволяє категорично зазначити рівень фінансового стану, і тільки орієнтує користувача інформації в оцінці фінансового стану підприємства та визначенні його вузьких місць.

Основні особливості зовнішнього і внутрішнього аналізу представлені в таблиці 1.1[30, С. 186].

З наведених в таблиці 1.1 відмінностей вчений Кірейцев Г.Г. виділяє дві: по-перше, широта і доступність залученого інформаційного забезпечення і, по-друге, ступінь формалізованості аналітичних процедур і алгоритмів.

Таблиця 1.1

Основні особливості внутрішнього та зовнішнього аналізу

Якщо в рамках зовнішнього аналізу спираються, перш за все, на бухгалтерську звітність, яку в принципі можна отримати, звернувшись в органи статистики, то інформаційне забезпечення внутрішнього аналізу набагато ширше, так як можливе залучення практично будь-якої необхідної інформації, в тому числі і тої, яка не є загальнодоступною, зокрема для зовнішніх аналітиків. Безумовно, поняття обмеженості доступу до даних та їх конфіденційності існують і щодо внутрішніх аналітиків в тому розумінні, що абсолютної доступності до джерел інформації в принципі не існує. Це пояснюється тим, що доступ до інформаційної бази, як правило, обмежується в залежності від сфери інтересів, компетентності і відповідності того або іншого аналітика. Таким чином, методики зовнішнього аналізу базуються на припущенні про певну інформаційну обмеженість. Як правило, подібні методики засновані на базі найбільш повного набору загальнодоступної звітності, що міститься в річному звіті [30, С. 186].

Що стосується другої відмінності, то вона в значній мірі також визначається складом і структурою вихідних даних, що є у аналітика. Так як для внутрішнього аналізу можуть бути доступні різні внутрішні звіти і форми, які не є уніфікованими і обов’язковими для складання у всіх компаніях із заданою періодичністю, багато аналітичних процедур завчасно не визначені, а аналіз в цьому випадку носить більш творчий, в певній мірі, імпровізований характер. Основним інформаційним забезпеченням зовнішнього аналізу є бухгалтерська звітність. Навіть якщо вона не є уніфікованою, що і має місце в економічно розвинутих країнах Заходу. Однак можлива розробка достатньо формалізованої послідовності аналітичних процедур, так як шляхом складання балансу можна побудувати інформаційні варіанти, придатні для такої формалізації [30, С. 186].

Традиційна практика аналізу фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми і методи його здійснення.

Професор А.М. Поддєрьогін називає шість основних прийомів аналізу [50, С. 264]:

)        горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом;

)        вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури фінансових показників з оцінкою впливу різних факторів на кінцевий результат;

)        трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів та визначення тренду, тобто основної тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних особливостей окремих періодів (за допомогою тренду здійснюється екстраполяція найважливіших фінансових показників на перспективний період, тобто перспективний прогнозний аналіз фінансового стану);

)        аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень між окремими позиціями звіту або позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв’язків показників;

)        порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми порівняно з показниками конкурентів або із середньогалузевими та середніми показниками;

)        факторний аналіз - визначення впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. При цьому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з’єднують у загальний результативний показник [50, С. 264].

Предметом фінансового аналізу підприємства є фінансові ресурси підприємства, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об’єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування і використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Міжнародна практика розробила певні методи аналізу фінансового стану, які ґрунтуються на різноманітних абсолютних та відносних типових показниках, що дають можливість не тільки проводити аналіз статей балансу підприємства, але й порівнювати підприємство окремої галузі господарства або таких, що займаються аналогічними видами діяльності. Такі співставлення звичайно проводяться не тільки за звітний період, але і за ряд років, що відображає доволі тривалий період діяльності підприємства. Це дозволяє визначити тенденції розвитку підприємства на перспективу, що має велике значення в практичній діяльності, оскільки підприємства здійснюють як довгострокове, так і середньострокове та поточне планування своєї діяльності.

Поддєрьогін А.М. вважає, що “методи фінансового аналізу” - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Поддєрьогін А.М. виокремлює перший рівень класифікації - неформалізовані та формалізовані методи аналізу [50, С. 264-265].

Неформалізовані методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи [50, С. 264-265]:

-          експертних оцінок і сценаріїв;

-        психологічні;

-        морфологічні;

-        порівняльні;

-        побудови системи показників;

-        побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи [50, С. 264-265]:

-         ланцюгових підстановок;

-        арифметичних різниць;

-        балансовий;

-        виокремлення ізольованого впливу факторів;

-        відсоткових чисел;

-        диференційний;

-        логарифмічний;

-        інтегральний;

-        простих і складних відсотків;

-        дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу [50, С. 265].

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Вчений, професор А.М. Поддєрьогін дає визначення цих моделей [50, С. 265-266].

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на основі нормативу). Ці моделі використовуються, головне, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясування причин відхилень фактичних даних від цих нормативів [50, С. 266].

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Таким чином, у ході аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їхня кількість та широта застосування залежить від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Отже, в сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємств і кожний об’єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності. Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи, при цьому НБУ розроблена методика аналізу кредитоспроможності.

Проаналізувавши теоретичні підходи до фінансового стану підприємства, можна зробити наступні висновки:

.        Фінансовий стан - одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємств. Фінансовий стан підприємства - це рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного здійснення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Основними показниками, які характеризують фінансовий стан підприємства є: 1) прибутковість (рентабельність); 2) оптимальний розподіл прибутку; 3) наявність власних оборотних активів; 4) наявність власних джерел формування оборотних активів в обсязі, достатньому для їх покриття; 5) платоспроможність підприємства; 6) ліквідність підприємства.

.        Фінансова стійкість підприємства - забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування. Фінансова стійкість - це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов’язань, тобто підприємство є платоспроможним.

За рівнем покриття різних видів джерел суми запасів і затрат розрізняють декілька видів фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна стійкість; 2) нормальний стійкий фінансовий стан; 3) нестійкий фінансовий стан; 4) кризовий фінансовий стан.

.        В сучасних умовах застосовується декілька методів аналізу фінансового стану підприємства і кожний об’єкт господарювання обирає свою систему показників, враховуючи цілі, задачі та користувачів інформації, що аналізується, та будує свою програму аналізу фінансово-господарської діяльності. Найчастіше фінансовий аналіз діяльності підприємства здійснюють фінансово-кредитні установи.

Розділ 2. Аналіз фінансового стану Бродівського ДЛГ

.1 Економічний аналіз фінансового стану Бродівського держлісгоспу

Фінансовий стан підприємства суттєво залежить від його майнової і фінансової структури капіталу.

Необхідною умовою в системі ринкової економіки є перспективна оцінка структури балансу підприємства, його фінансового стану, згідно з якими приймаються рішення про ліквідність підприємства і здійснюється вибір партнерів в бізнесі.

Обгрунтування власної фінансової стратегії підприємства неможливе без діагностики його фінансового стану. Фінансовий стан підприємства -це комплексне інтегроване поняття, зміст якого відображається системою показників, що розкривають рівень забезпечення фінансовими ресурсами і ефективність їх використання у господарському обороті.

Між виробничо-господарською діяльністю і фінансовим станом підприємства існує тісний взаємозв'язок: фактори виробництва обумовлюють величину матеріально-речових і фінансових засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства. В свою чергу, досягнуті кінцеві результати господарювання залежать від фінансового стану.

Алгоритм визначення загальної потреби в додаткових фінансових ресурсах для виробничого розвитку (АФР) виглядає т. ч.:

ΔФР =ΔАр ─ ΔКЗ+ І                                                           (2.1)

де ΔАр _р - приріст активів підприємства у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції;

ΔКЗ - приріст кредиторської заборгованості по комерційному кредиту у зв'язку з ростом обсягу реалізації продукції;

І - сума інвестицій в активи, що не пов'язана з ростом обсягу реалізації продукції.

Приведена формула ілюструє зв'язок масштабу виробництва, обсягів інвестування і потреби у фінансових ресурсах на плановий період, причому вигідним з фінансової точки зору для підприємства-виробника є використання комерційного кредиту. Чим більша питома вага матеріальних витрат в загальних витратах на виробництво продукції (тобто, матеріалів, комплектуючих, напівфабрикатів тощо), тим більшою буде кредиторська заборгованість перед постачальниками, що має позитивний вплив на фінансові можливості виробника в період надання комерційного кредиту.

1 вкладення коштів на поповнення оборотного капіталу (закупівлю сировини, матеріалів, палива і т.д. і збільшення обсягу виробництва продукції в умовах недостатньої насиченості ринку);

2 фінансування структурних змін у виробничій програмі;

3 оновлення основного капіталу, прискорення темпів вибуття застарілої техніки і т.п.;

4 придбання нематеріальних активів (торгових знаків, патентів, ноу-хау і т.п.);

5 закупівля цінних паперів і створення частки (паю) в статутному капіталі інших підприємств;

6 вкладення коштів в розвиток виробничої інфраструктури і т.д. Якщо, навпаки, підприємство відчуває гострий дефіцит фінансових засобів для здійснення техніко-технологічних і організаційних заходів, то актуальною є проблема визначення джерел додаткового фінансування і їх ефективності.

Крім того, в ринкових умовах господарювання виникає потреба в оцінці фінансової стабільності конкурентів, їх сильних і слабких сторін, а також постійних партнерів, з якими підтримуються ділові взаємозв'язки.

При альтернативних варіантах постачання, паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсів знижується підприємницький ризик виробника. Разом з тим, ефективність виробництва фірм-постачальників знаходить свої відображення в ціні матеріальних ресурсів і, відповідно в затратах на виготовлення продукції фірм-виробників. В свою чергу, від платоспроможності покупців залежать умови відтворення капіталу і компенсації витрат на виробництво і реалізацію продукції.

В економічній практиці підприємств України поступово впроваджується методика оцінки фінансової стійкості і

платоспроможності економічних агентів (суб'єктів ринкових відносин), яка за змістом відповідає міжнародним вимогам і ґрунтується на даних фінансової звітності і бухгалтерського балансу.

В залежності від мети дослідження конкретних аналітичних задач в першу чергу необхідно агрегувати основні розділи активу і пасиву балансу. Агрегована форма бухгалтерського балансу показана на умовних даних.

З орієнтацією на розробку бізнес-планів доцільно згрупувати окремі показники в дві основні групи. До першої групи відносяться:

7   запаси і затрати (33);

8   власні оборотні кошти (ВОК);

9   джерела формування запасів (ДФЗ).

Таблиця 2.1

Агреговане представлення бухгалтерського балансу Бродівського ДЛГ для 2004 року, в тис.гри.

Запаси і затрати (33) визначаються за даними бухгалтерського балансу як підсумок II розділу активу балансу.

Власні оборотні кошти (ВОК) розраховуються за наступною методикою:

ВОК = Підсумок II розділу + Підсумок III розділу - Підсумок III розділу

Активу балансу                  Активу балансу      Пасиву балансу         (2.2)

Таким чином, власні оборотні кошти - це різниця між поточними оборотними активами (вартість оборотного капіталу в матеріально-речовій і грошовій формах) і поточними (короткостроковими) зобов'язаннями підприємства (короткострокові кредити, зобов'язаннями перед: постачальниками, бюджетом по податках і платежах, працівниками, іншими підприємствами по отриманих авансах і т.д.).

Порівнюючи приведені вище три основні показники (33, ВОК і ДВЗ), в практиці фінансового менеджменту можна умовно виділити такі рівні фінансової стійкості підприємства:

1) абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується нерівністю:

33 < ВОК

2) нормальну фінансову стійкість, для якої виконується наступна нерівність:

ВОК<33<ДФЗ.

Визначаємо джерела формування запасів ДФЗ:

ДФЗ_Кі_Н.року = -202,9 тис.грн. + 1563,9 тис.грн. + 686,7 тис.грн.

=2047,7 тис.грн.

Порівнюємо нерівності:

ЗЗ_кін._року = 5710 тис.грн На кінець 2004 р.:-202,9 < 571,0 < 2047,7 (в тис.грн.).

Розрахунки підтверджують, що протягом 2004 р. ситуація на підприємстві дещо погіршилася.

нестійкий фінансовий стан, для якого характерною є нерівність типу:

<ДФЗ.

Економічний зміст даної нерівності полягає в тому, що запаси і затрати неможливо покрити джерелами коштів.

) критичний фінансовий стан характеризується такою ситуацією, коли не тільки не виконується нерівність 3), але й мають місце "збитки" (рядок 330 -к340 активу балансу), а також "Довстрокові кредити на позики, що не погашені в строк" (рядок 620 пасиву балансу).

Таким чином, користуючись лише даними з "Балансу підприємства" (форма № 1 бухгалтерської звітності), можна провести загальну стратегічну оцінку фінансової стійкості підприємства. Проте в процесі розробки бізнес-планів виникає необхідність більш ґрунтовного вивчення фінансової стійкості підприємства шляхом використання окремої системи фінансових оціночних показників. На рис.3.1. показана схема проведення такого аналізу.

Ці показники доцільно згрупувати за такими напрямками:

1)   коефіцієнти ліквідності, зміна яких відображає вплив факторів стратегічного характеру;

2)  коефіцієнти фінансової стабільності, зміна яких є наслідком впливу вирішальних (або потенційних) факторів;

3)  коефіцієнти ділової активності, зміна яких відображає регулюючі фактори

Рис. 2.1 Схема оцінки фінансової стійкості підприємства з орієнтацією на бізнес - планування

Оскільки в літературі пропонується досить розгалужена система показників, що відображають фінансовий стан підприємства, в даній дипломній роботі основний аспект у виборі аналітичної методики приділявся цілям бізнес-планування.

Як видно з рисунку, зміст стратегічних факторів розкривається шляхом використання трьох показників (абсолютної ліквідності, проміжної ліквідності і загальної ліквідності або покриття бухгалтерського балансу), що оцінюються з точки зору:

1 інтересів акціонерів (власників капіталу);

2 інтересів банку, що кредитує дане підприємство;

3 - інтересів постачальників.

Зупинимося на визначенні коефіцієнтів фінансової стабільності, що відображають вплив потенційних (або вирішальних) факторів.

До основних показників даного напрямку аналізу відноситься коефіцієнт фінансової автономії (КФА):

КФА = ВК/ПК

де ВК - загальна сума власного капіталу (І розділ пасиву балансу);

ПК - загальна сума постійного капіталу (ВК + довгострокові кредити банків і позики).

За своєю суттю КФА дозволяє оцінити рівень самофінансування виробничо-господарської діяльності підприємства в цілому. Рівень даного показника оцінюється позитивно, якщо частка власного капіталу знаходиться в межах (0,7 - 1,0). Високий рівень КФА відображає мінімальний фінансовий ризик і сприятливі можливості підприємства для інвестування капіталовкладень і коштів зі сторони (включаючи банківські кредити і позики).

Аналогічно, не змінилося значення КФА і на кінець року, оскільки в останні роки отримання довгострокових кредитів банків є проблематичним. Значно зріс фінансовий ризик банківських кредитних установ в умовах нестабільної економічної ситуації і непрогнозованості ситуації на грошових ринках в умовах інфляції. На 2000 р., за оцінками фахівців, темпи інфляції приблизно були рівні 19 %. Т.ч., враховуючи значення КФА = 1, фінансовий ризик підприємства є мінімальним. Коефіцієнт самофінансування активів (КСФА):

КСФА = ВК/А             (2.4)

де А - загальна сума всіх активів.

Рівень даного показника відображає відношення власного капіталу до фінансування всього майна підприємства. Позитивно оцінюється цей показник, якщо КСФА > 0,5 (або 50%). Згідно з плановими даними на 2004 р.: КСФАкін.року = 3124,8/4688,7 = 0,67 (або 67%)

Коефіцієнт фінансування оборотних активів (КФОА) відображає можливості покриття поточних активів підприємства власними обіговими коштами:

КФОА = ВОК / ПА                                           (2.5)

де ПА - загальна сума поточних активів (II і III розділи активу балансу).

КФОАкін.року = -202,9/1361,0 = 0,15

При нормальних умовах виробничої діяльності рівень даного показника повинен перевищувати 0,5 (або 50%). Фактично, для підприємства

КФОА< 0.

Коефіцієнт фінансування запасів (КФЗ) відображає можливості покриття запасів і затрат за рахунок власних оборотних коштів підприємства.

КФЗ = ВОК/ЗЗ                                                  (2.6)

КФЗкін. Року = -202,9/571,0 = -0,36

Позитивним вважається, якщо КФЗ >    2/3 -.Коефіцієнт загальної заборгованості (КЗЗ) відображає питому вагу 'загальної заборгованості підприємства довгострокового і короткострокового характеру (ДЗ і КЗ) в загальній сумі активів підприємства:

КЗЗ = (ДЗ + КЗ)/А = 50,0 /4688,7 = 0,1

Заключний розділ фінансової стійкості підприємства охоплює коефіцієнти ділової активності, які об'єднані,в групу провідних (або регулюючих) факторів. Коефіцієнти ділової активності виробничо-господарської діяльності підприємства грунтуються на оборотності основних розділів активної частини бухгалтерського балансу.

Одним із основних показників, що дозволяє оцінити рівень оборотності всіх активів підприємства на певну дату, є коефіцієнт повернення активів (або вкладених коштів) (КПА):

КПА = Обсяг продаж / Активи = 1933,6 / 4688,7 = 0,41 (2.7)

З нормативної точки зору для забезпечення ефективної діяльності рівень даного показника повинен бути вищим від 1. (При сприятливих умовах - від 2,0 до 2,5). Проте забезпечення нормативних значень КПА в умовах низької платоспроможності покупців є проблематичним, оскільки в Україні продовжується економічна криза, що знижує попит на лісоматеріали на внутрішньому ринку.

Коефіцієнт використання позаоборотних активів (КВПА) підприємства в основній діяльності:

КВПА = Обсяг продаж / ПОА (2.8)

де ПОА - позаоборотні активи (підсумок І розділу активу балансу).

КВПА = 1933,6 / 540,9 = 3,58

Порівняно високе значення КВПА свідчить про перевищення темпів зростання вартості готової продукції (у зв'язку із підвищенням цін на матеріальні ресурси, в т.ч. енергоносії) над темпами переоцінки вартості індексацій) основних засобів. Позитивним в такій ситуації є співпадання обсягу виробництва продукції з обсягом йродаж.

Коефіцієнт використання робочого капіталу (КВРК) визначається за формулою:

КВРК = Обсяг продаж / Робочий капітал (РК)                                    (2.9)

Чим вищий (КВРК), тим вище оцінюються результати. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (КОДЗ) відображає ступінь трансформування дебіторської заборгованості у готівку:

КОДЗ = Обсяг продаж / Дебіторська заборгованість                 (2.10)

Для даного підприємства КОДЗ = 1933,6 / 600,19 = 3,22

Будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення (КОДЗ), особливо слідкувати за дебіторською заборгованість за товари і послуги, які не оплачені в строк, щоб не пройшов термін позовної давності.

На основі КОДЗ можна визначити середній термін повернення боргів підприємству (в днях) за формулою:

Т = 360 / КОДЗ = 360 / 3,22 = 111,8 (днів) (2.11)

КОДЗ є порівняно дуже низьким, бо борги повертаються приблизно через 2 місяці.;.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості (КОКЗ) і визначається т.ч.

КОКЗ = обсяг продаж / кредиторська заборгованість               (2.12)

КОКЗ = 1933,6 / 1322,7 = 1,46

Табл. 2.2

Комплексна оцінка фінансової стійкості Бродівського держлісгоспу для 2004 року

або в днях:

КОКЗ = 360 / 1,46 = 246 (днів)

Як видно з отриманих результатів, коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості є дуже низьким (в нормальних умовах він.і повинен знаходиться на рівні 30-90 днів).

Всі проведені розрахунки доцільно звести в таблицю (див.табл.2.2).

Приведена методична схема оцінки фінансової стійкості підприємства при наявності відповідної інформації про планові обсяги продаж, темпи економічного росту, норми виплати дивідендів і ін. може бути використана не тільки для поточного періоду, але і на перспективу для розробки бізнес-планів.

2.2 Порівняльний аналіз планових і фактичних фінансових показників діяльності Бродівського ДЛГ

Показники виконання плану по лісовому господарству за 2004 рік приведено в таблиці 2. 3.

Таблиця 2.3

Порівняння планових і фактичних обсягів робіт для Бродівського ДЛГ за 2004рік

Для потреб народного господарства у 2002 році заготовлено 19366 м³ деревини, а у 2004 році - 23145 м³, що на 19,5% перевищує даний показник за 2002 рік.

На підприємстві є цех переробки деревини, оснащений необхідним обладнанням. У ньому працює у дві зміни 45 робітників. Виробнича площа цеху переробки - 264 м². На підприємстві виробляють такі види продукції як пиломатеріали, тарну дощечку, фризу паркетну, чорнові мебельні заготовки, блоки дверні, віконні, штахетник. Існує окрема технологічна лінія для виробництва євро піддонів, що використовуються у будівництві. Дана продукція іде на експорт. Виробнича площа цеху, що виготовляє продукцію на експорт - 200 м².

Підприємство працює ритмічно. З кожним роком обсяги виробництва збільшуються. Обсяг робіт і послуг у 1999 році становив 1134,5 тис.грн. (за 9 місяців), а у 2000 році становить 1625,2 тис.грн. Це в 1,4 раза перевищує дані за 99 рік. Якщо взяти окремо продукцію переробки деревини, то у 1999 році її обсяг становив 432,5 тис.грн., а у 2000 - 671,1 тис.грн. Розрахунок товарної продукції переробки деревини по видах подано в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Розрахунок товарної продукції в співставних і діючих цінах за 2004 рік

Рентабельність підприємства у 2002 році становила 10,5%. А у 2004 році вона збільшилась до 13%. Дані про рентабельність найважливіших видів продукції приведені в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Довідка про рентабельність продукції за 2004 рік по Бродівському держлісгоспу

Випущена продукція реалізується споживачам по вільних оптових цінах, затверджених директором держлісгоспу. При формуванні цін за основу береться пиловник сосни II сорту. На цей сортимент складається калькуляція. На всі інші сортименти ціни розраховуються по коефіцієнтах відповідно до прейскуранту.

Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг становила в 2002р. 1841,6 тис.грн. (в 2004 р. - 1933,6 тис.грн), а затрати на її виробництво в 2002 р- 1210,2 тис.грн., а в 2004р. - 1393,8 тис.грн. Прибуток підприємства складав у 2002р.- 294 тис.грн. Рентабельність виробництва в 2002 р.- 24,2%. Прибуток використано на платежі до бюджету в сумі 57,1 тис.грн., а залишок прибутку на відрахування до: виробничий розвиток -94,1 тис.грн., соціальний розвиток - 70,6 тис.грн., заохочування - 70,6 тис.грн., інші цілі - 1,6 тис.грн. Серед сплачених платежів до бюджету найбільшу частку займає ПДВ - 256,7 тис.грн., далі ідуть ресурсні платежі - 130 тис.грн. Відстрочені платежі до бюджету становлять - 58,8 тис.грн.

Аналізуючи витрати на виробництво бачимо, що 58% складають матеріальні затрати, 28% - витрати на оплату праці, 0,95% - відрахування на соціальні заходи, 0,43% - амортизація, 0,33% - інші витрати.

Аналізуючи витрати на виробництво бачимо, що 58% складають матеріальні затрати, 28% - витрати на оплату праці, 0,95% - відрахування на соціальні заходи, 0,43% - амортизація, 0,33% -інші витрати.

Випущена продукція реалізується споживачам по вільних оптових цінах, затверджених директором держлісгоспу. При формуванні цін за основу береться пиловник сосни II сорту. На цей сортимент складається калькуляція. На всі інші сортименти ціни розраховуються по коефіцієнтах відповідно до прейскуранту.

Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг без ПДВ становила в 2002р. 1841,6 тис.грн. (в 2004 р. - 1933,6 тис.грн), а затрати на її виробництво в 2002 р.- 1210,2 тис.грн., а в 2004р. - 1510,6 тис.грн. Прибуток від реалізації підприємства складав у 2002р.- 294 тис.грн., а в 2004 р - 422,9 тис.грн. Рентабельність реалізованої продукції в 2002 р.-24,2%, а в 2004р. - 28%. Прибуток використано на платежі до бюджету в сумі 157,1 тис.грн., а залишок прибутку на відрахування до: виробничий розвиток - 94,1 тис.грн., соціальний розвиток - 70,6 тис.грн., заохочування - 70,6 тис.грн., інші цілі - 30,5 тис.грн. Серед сплачених платежів до бюджету в 2004р. найбільшу частку займає ПДВ - 386,7 тис.грн., далі ідуть ресурсні платежі - 130 тис.грн. Відстрочені платежі до бюджету становлять - 58,8 тис.грн.

2.3 Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ

Традиційні способи обробки інформації дозволяють проаналізувати рівень, інтенсивність та напрямок зміни аналізованого показника. Причини такої зміни встановлюються в процесі застосування методів факторного аналізу. Існують наступні типи факторного аналізу:

1. детермінований і стохастичний

Детермінований факторний аналіз застосовується у тому випадку, коли між факторним і результативним показником існує функціональний зв'язок. Тобто результативний зв'язок можна виразити у вигляді добутку, частки чи суми.

Стохастичний факторний аналіз передбачає наявність імовірнісного (кореляційного) зв'язку.

2. однорівневий і багаторівневий факторний аналіз.

Однорівневий факторний аналіз досліджує вплив факторів першого порядку без їх деталізації.

Багаторівневий факторний аналіз встановлює вплив факторів нижчого рівня (другого, третього, тощо) на результативний показник.

3. ретроспективний і перспективний факторний аналіз

Ретроспективний факторний аналіз встановлює причини зміни результативного показника у минулому періоді.

Перспективний - можливості зміни результативного показника у перспективі.

Алгоритм здійснення факторного аналізу наступний:

1.      відбір факторів, що впливають на результативний показник.

2. класифікація і систематизація факторів. При цьому обов'язково встановлюється до якої групи належать фактори:

•       кількісні чи якісні. Кількісні фактори характеризують кількісну визначеність явища. Якісні фактори характеризують внутрішні ознаки і особливості економічного явища, як правило є відносними і виражаються через кількісні.

• прості і складні. Складні фактори можуть бути розкладені на прості.

3. встановлення взаємозв'язку між факторами і результативним показником - детермінований чи стохастичний і побудова факторної моделі.

Розрізняють такі види факторних моделей:

1 адитивна - фактори подаються у вигляді алгебраїчної суми;

2 мультиплікативна - фактори подаються у вигляді у вигляді добутку;

3 кратна - фактори подаються у вигляді у вигляді частки;

4 змішана або комбінована - як поєднання попередніх.

4. визначення кількісного впливу факторів на результативний показник із застосуванням конкретного методу факторного аналізу.

Детермінований факторний аналіз здійснюється такими методами:

1.  індексний;

2.  ланцюгових підстановок;

3.  метод різниць в абсолютних величинах;

4.  метод різниць у відносних величинах;

5.  метод логарифмування;

6.  метод інтегрування;

7.  та ін.

Перші 4 з перерахованих методів базуються на прийомі елімінування. Суть прийому полягає у визначенні впливу окремого фактора, при умовному усуненні впливу інших факторів. Прийом елімінування передбачає визначення місця конкретного фактора у факторній моделі та дотримання певної послідовності розрахунків: заміна факторів розпочинається з кількісних а потім якісних. При наявності кількох кількісних і якісних факторів відбувається заміна спочатку факторів 1 рівня, а потім нижчих рівнів.

Для проведення факторного аналізу прибутку від реалізації продукції Бродівського ДЛГ використаємо метод ланцюгових підстановок. Він є універсальним методом і для його застосування доцільно будувати допоміжні таблиці (див. таблицю 3.5).

Факторами, що впливають на обсяг прибутку від реалізації продукції, є:

1)   Ціна за одиницю продукції, грн.

2)   Собівартість реалізованої продукції, грн.

3)   Обсяг реалізованої продукції, м³.

4)   Асортимент.

Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції та умови виконання планових показників. Для факторного аналізу прибутку оцінюємо такі показники:

1. ціна одиниці продукції (С);

2. затрати на виробництво одиниці реалізованої продукції (2);

3. обсяг випуску реалізованої продукції (К); "

4. асортимент і структура виробничої програми (А).

Послідовно будемо оцінювати вплив кожного з цих факторів, використовуючи метод ланцюгових підстановок. Необхідна вхідна інформація представлена в табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Вхідна інформація для факторного аналізу прибутку від реалізації продукції на Бродівському ДЛГ, в тис. грн.

∆P = P⁰³- P⁰² = 422,9 - 294,0 = 128,9 тис. грн.

(наближено - 129 тис. грн.)

. Вплив зміни ціни (∆С) на ∆Р:

∆Р_С = с¹к¹ - с⁰к⁰ = ∆С•к¹ = 1933,6 - 1771,6= + 162 тис. грн.

. Вплив зміни затрат на виробництво одиниці продукції:

∆Р_Z = z¹к¹- z⁰к¹= ∆Z•к¹ = 1510,6- 1380,3 = + 130,3 тис. грн.

. Вплив зміни обсягу виробництва продукції на ∆Р:

∆Р_К= p⁰к⁰ (с⁰к¹ / с⁰к⁰ - 1) = 294 (1771,6 / 1841,6 - 1)= 294*(-0,04) =

= - 11,76 тис. грн.

. Оцінюємо вплив зміни асортименту і структури виробничої програми на ∆Р.

а) ∆Р_заг= p⁰к¹ - p⁰к⁰= p⁰•∆К = 391,3 - 294 = 97,3 тис. грн.

б) ∆Р_А= ∆Р_заг - ∆Р_К = 97,3 - (- 11,76) = 109,06 тис. грн.

∆Р_С 162 тис. грн. (126%)

∆Р_Z -130,3 тис. грн.(-108%)

∆Р_К -11,76 тис. грн.(-9%)

∆Р_А 109,06 тис. грн.(91 %)

∆Р 129 тис. грн.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення ефективності аналізу фінансового стану господарюючих суб’єктів

Ефективність фінансової діяльності підприємств у першу чергу залежить від розробленої стратегії управління. Створення, визначення і реалізація стратегії управління належить до доволі складних і трудомістких завдань.

В українській фінансовій літературі питання стратегічного менеджменту на підприємстві висвітлюється недостатньо [29,38,50]. Тому, на нашу думку, це питання є цікавим для вивчення і аналізу. Отже, метою дослідження є:

ü  Висвітлення стратегії і тактики управління фінансовою стійкістю підприємства;

ü  Визначення засобів підвищення ефективності розробки стратегії на підприємстві;

ü  Проведення аналізу внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на розробку стратегії.

Отже, умовою життєздатності підприємства та основою його розвитку є його фінансова стабільність (стійкість). Це комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних факторів, які треба враховувати при прийнятті фінансового вибору. Стабільність фінансів на підприємстві може бути забезпечена за умови постійної реалізації та одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і зобов’язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентноздатний рівень. Тобто, на наш погляд, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух грошових потоків, який забезпечив би постійне перевищення доходів над витратами.

Для забезпечення підприємству стабільного стану на ринку і досягнення міцної фінансової стійкості важливе значення, на нашу думку, має стратегія і тактика управління.

Для всіх очевидно, що стратегія - це загальний напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети, дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства [30, С.55]. Правильно розроблена стратегія дає змогу гармонізувати різні, часто суперечливі цілі, дає можливість порівняти різноманітні “сценарії” розвитку фінансів підприємства і на підставі одержаної інформації вибрати оптимальні шляхи його перспективної діяльності, передбачити труднощі на шляху до зміцнення його ринкових позицій, попередити негативні наслідки реалізації обраних шляхів розвитку.

Аналіз показав, що розробка стратегії управління підприємством суттєво залежить від внутрішніх та зовнішніх факторів, які нерідко різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства. Моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовим станом, важливо попередити і вдало оцінити вплив цих факторів.

В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне і гнучке управління внутрішніми факторами його діяльності. Стратегічний менеджмент, на наш погляд, повинен бути спрямований на:

Ø  якість управління оптимальним складом і структурою поточних активів;

Ø  правильний вибір стратегії і тактики управління структурою власних фінансових ресурсів. Винятково важливо проаналізувати їх використання в двох напрямках: по-перше, для фінансування поточної діяльності, по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери;

Ø  заходи щодо управління коштами, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Тут стратегія повинна бути направлена на усунення фінансового ризику нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що ступінь впливу факторів на фінансову стійкість підприємства залежить не лише від сили кожного з них та співвідношення між ними, а й від тієї стадії життєвого циклу, в якій у даний момент перебуває підприємство, і відповідності їх управлінських дій.

Немаловажний вплив на фінансовий стан підприємства мають і зовнішні фактори. Тому важливо розробити на підприємстві стратегію і тактику управління ними. Зовнішнє середовище включає в себе різноманітні аспекти [30, С.59]:

-    економічні умови господарювання;

-        пануючі в суспільстві техніку і технології;

         платоспроможний попит споживачів;

         економічну і фінансово-кредитну законодавчу базу;

         соціальну та екологічну ситуацію в суспільстві;

         конкурентну боротьбу;

         податкову політику;

         ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи і зовнішньоекономічних зв’язків.

Отже, найважливіша ознака фінансової стійкості підприємства - його здатність функціонувати і розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. При цьому важливе значення має достовірна і реальна інформація про внутрішню і зовнішню обстановку. Основне її призначення полягає у тому, щоб на її основі [61, С.158]:

)        приймати відповідні (по можливості оптимальні0 рішення про зміни характеру діяльності підприємства, викликані у зовнішній і внутрішній моделях;

)        гарантувати виконання прийнятих на підприємстві стратегій і забезпечити ефективність їх виконання.

Одним із головних методологічних принципів стратегічного менеджменту є інформаційне забезпечення - реальне, правдиве і достовірне [30, С.61]. Це відбувається шляхом складання та аналізу фінансової звітності.

Хочемо зазначити: в Україні вже проведено роботу щодо впровадження в облікову політику базових основ міжнародних стандартів обліку і звітності. Це і прийнятий у червні 1999 року Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність”, і розроблені Міністерством фінансів України національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку й фінансової звітності, і методичні вказівки. Підприємство, керуючись всіма цими нововведеннями, повинно розробити таку політику щодо управлінського обліку, щоб вона забезпечувала формування всього спектра повної, правдивої, неупередженої інформації, необхідної для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Останнім часом в Україні чимало дискусій ведеться навколо реформування податкової системи, раціональності її побудови, можливості зниження податкового тягаря на підприємства. Після входження України в Європейський союз для нашої країни було розроблено стратегію гармонізації податкової політики - удосконалення податкового законодавства в напрямі його відкритості, простоти та стабільності. До Верховної Ради України було подано на розгляд декілька варіантів Податкового кодексу. При його розробці автори дотримувалися таких основних напрямів [51, С.188-194]:

         уніфікації порядку оподаткування різних категорій платників;

         скорочення більшості пільг;

         зменшення податкового тягаря та скорочення загальної кількості податків і зборів.

Всі заходи повинні бути спрямовані на формування стимулюючої податкової політики, яка формує в правовому полі економічну свободу підприємництва (в першу чергу малого і середнього) і за рахунок цього націлена на збільшення кількості платників податків. Передбачено розробку та удосконалення стимулюючих вітчизняне виробництво технологій розрахунку та сплати податків. Наголошено на правовому формуванні статусу платника податку як творця цінностей держави та податкового інспектора як захисника виробника і представника держави, зацікавленого в розвитку продуктивності праці та прибутковості.

Дослідження з удосконалення стратегічного управління підприємством потребують конкретного вибору критерію, за допомогою якого можна порівнювати різні варіанти впливу на підприємство, його фінанси та систему управління [30, С.62].

На наш погляд, для забезпечення цілісності системи управління фінансовою діяльністю передбачається виконання умови єдності цілей та інтересів на всіх рівнях управління, єдності принципів управління та єдності самого процесу управління.

Мають відбутися якісні зміни в управління підприємством шляхом активної, зорієнтованої на майбутнє стратегії, побудованої на зв’язку між намаганням забезпечити прибутковість і додержати стабільності фінансових процесів [51, С.188-194].

Підбиваючи підсумки вище сказаного, при вирішенні питань, пов’язаних з нормалізацією фінансового стану підприємства, необхідно:

         здійснити глибокий аналіз фінансового стану підприємства і визначити перспективи його подальшої діяльності, враховуючи номенклатуру вироблюваної продукції, її якість, вартість, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках збуту, оцінити реальні можливості підприємства;

         виявити і ліквідувати можливі втрати і збитки на підприємстві, їх причини і перебудувати організаційну структуру таким чином, що підприємство могло одержати максимальний прибуток;

         проводити глибоку ревізію діяльності, інвентаризацію статей балансу, детально вивчити склад матеріальних цінностей, особливості готової продукції, дебіторської заборгованості;

         обґрунтувати впровадження нових технологій, вибір варіантів розміщення виробничих потужностей, ввести нові інвестиційні проекти;

         впровадити систему інформації, яка б могла своєчасно, достовірно, повно і систематично надавати керівним органам підприємства необхідну інформацію про зовнішні та внутрішні умови, інформацію про реальний економічний стан на підприємстві;

         визначити конкретні вимоги, поставлені до системи управління підприємством, умови забезпечення об’єктивної оцінки недоліків у керівництві, практичної діяльності та кваліфікації керівного персоналу; вдосконалити методи управління підприємством на основі правильного добору керівників, підвищення рівня їх загальної і спеціальної освіти, а також шляхом застосування колективних форм керівництва підприємством.

Висновки

Сучасні методи фінансового аналізу дають можливість здійснювати оцінку підприємств, компаній та їхніх філіалів по інтегрованим показникам функціонування. Фінансовий аналіз вивчає економічний стан фірми і відображає ефективність виробничої діяльності, ліквідності та фінансової усталеності підприємств за допомогою системи показників.

Метою фінансового аналізу є оцінка фінансового стану підприємства на підставі виявлених результатів та подача рекомендацій щодо його поліпшення. Фінансовий стан оцінюється насамперед на основі статей бухгалтерського балансу та додаткам до нього. Задачі фінансового аналізу визначаються інтересами користувачів аналітичним матеріалом, яких насамперед цікавить:

оцінка фінансових результатів;

оцінка майнового стану;

аналіз фінансової усталеності, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;

дослідження стану та динаміки дебіторської і кредиторської заборгованості;

аналіз ефективності вкладеного капіталу.

Розрахунок та аналіз економічних показників діяльності підприємств є активними інструментами сучасного фінансового менеджменту. Набір цих відносних показників дозволяє скласти доволі повне уявлення про ефективність виробничої, маркетингової діяльності, фінансової стратегії підприємства, а також оптимізувати сам процес управління.

Методика фінансового аналізу являє собою дослідження цих показників з метою прийняття найбільш виправданих рішень в ринкових умовах.

Без фінансового аналізу сьогодні стає неможливимим функціонування будь-якого суб’єкта економічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідують мету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільною справою агента економічної діяльності, то фінансова звітність - обов’язковою: навіть дрібні приватні підприємства зобов’язані аналізувати свою фінансову діяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державної податкової адміністрації.

Головним джерелом фінансового аналізу є інформація бухгалтерської звітності підприємств, відповідна обробка якої може сприяти максимізації прибутку підприємства. У виробничій сфері фінансовий аналіз тісно зв’язаний з двома головними функціями управління виробництвом: плануванням та контролем, а також з їхньою проміжною ланкою - бюджетуванням (розподілом коштів для досягнення поставлених виробничіх цілей). Без відповідного планування цілі досягаються лише випадково. При плануванні для аналізу головним чином використовуються джерела внутрішнього походження. В основному це дані про сподівані обсяги виробництва (продажу) та витрати. Однак в сучасних умовах джерела фінансового аналізу діяльності великих підприємств не обмежуються внутрішньою інформацією. При плануванні обсягів виробництва до уваги часто беруться статистичні показники стану ринку, економічної ситуації в країні, демографічні характеристики населення окремих регіонів (як скажімо при будівництві мережі супермаркетів) тощо. Фінансовий аналіз є інструментом контролю ефективності використання розподілених або інвестованих коштів. Перед вкладанням коштів у виробництво інвестори проводять оцінку вартості як матеріальних, так і нематеріальних активів. На основі фінансової оцінки будується ціна цих активів. Фінансовий стан характеризується системою таких показників, як поточна і перспективна платоспроможність, оборотність, наявність власних і позичкових засобів, ефективності їхнього використання та ін. Аналізу належить важлива роль у досягненні стабільного фінансового стану підприємства.

Так як підприємства лісового господарства в умовах ринку значну увагу приділяють фінансовим операціям, що приносять дохід, тому питання вкладення капіталів автор розглядала через згруповані показники, зокрема:

1 вкладення у виробничий капітал (основний і оборотний);

2 фінансові вкладення (довгострокові інвестиції, цінні папери, інші активи).

Аналізуючи витрати на виробництво бачимо, що 58% складають матеріальні затрати, 28% - витрати на оплату праці, 0,95% - відрахування на соціальні заходи, 0,43% - амортизація, 0,33% - інші витрати.

Випущена продукція реалізується споживачам по вільних оптових цінах, затверджених директором держлісгоспу. При формуванні цін за основу береться пиловник сосни II сорту. На цей сортимент складається калькуляція. На всі інші сортименти ціни розраховуються по коефіцієнтах відповідно до прейскуранту.

Виручка від реалізації продукції, робіт, послуг без ПДВ становила в 2002р. 1841,6 тис.грн. (в 2004 р. - 1933,6 тис.грн), а затрати на її виробництво в 2002 р.- 1210,2 тис.грн., а в 2004р. - 1510,6 тис.грн. Прибуток від реалізації підприємства складав у 2002р.- 294 тис.грн., а в 2004 р - 422,9 тис.грн. Рентабельність реалізованої продукції в 2002 р.-24,2%, а в 2004р. - 28%.

Характерним для більшості підприємств є активізація інвестиційної діяльності і фінансових операцій. Тому потребують відповідного інформаційного відображення грошові потоки, пов'язані не тільки з поточною діяльністю (основною виробничою діяльністю), але і з інвестиціями.

У фінансовому обліку відчизняних підприємств є такі проблеми, що повинні знайти відображення у звітності, а саме:

3 визначення доходу (обсягу реалізації);

4 запаси та собівартість проданих товарів;

5 відстрочені платежі та попередня оплата.

Обсяг реалізації визначається на підставі товарів, поставлених клієнтам за звітний період (незалежно від оплати), причому з врахуванням безнадійних боргів - згідно із зарубіжним обліком.

При сучасному правовому забезпеченні розрахунків такого не можуть собі дозволити українські юридичні особи. В собівартість продукції на Заході включають всі витрати без жорсткого рекламування елементів витрат, що має місце в Україні.

Відстрочені платежі та попередня оплата на відміну від українських підприємств, відображаються зарубіжними фірмами не за фактом, а відносяться до тих звітних періодів, до яких вони належать. Крім того, фінансовий облік не регламентує переоцінку фінансових (постійних) активів, вона здійснюється з позицій доцільності для іноземної фірми. В той же час вітчизняні підприємства здійснюють таку переоцінку за рішенням уряду, що веде до росту інфляції, оскільки не враховує доцільність для даного підприємства.

Для застосування фінансового обліку і використання зарубіжного досвіду необхідною умовою є функціонування ринку.

Ефективність прийняття управлінських рішень в умовах ринку обумовлена використанням різних інструментів аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств. Одним. з таких інструментів є сучасні інформаційні технології. У процесі функціонування об'єкта управління на нього постійно діють непередбачені обставини, які потрібно всебічно враховувати.

З отриманих результатів факторного аналізу прибутку можна зробити наступні висновки:

4)   найбільша сила позитивного впливу мала місце для фактора - зміна ціни за 1 м ³ лісоматеріалів (126%) та асортименту продукції (91%).

5)   Хоча собівартість зросла за 2002-ОЗрр. на 300,4 тис.грн., проте негативний вплив даного фактора було компенсовано завдяки зростанню цін на продукцію

6)   Очевидним в даній ситуації є перевищення темпів зростання цін порівняно із зростанням затрат на лісозаготівлю і первинну обробку деревини, проте при загостренні конкуренції на ринку лісоматеріалів можливості нарощування цін будуть істотно обмеженими.

Приведена в роботі методична схема оцінки фінансової стійкості підприємства при наявності відповідної інформації про планові обсяги продаж, темпи економічного росту, норми виплати дивідендів і ін. може бути використана не тільки для поточного періоду, але і на перспективу для розробки бізнес-планів.

Список використаних джерел

1.      Закон України „Про об’єкти підвищеної небезпеки”. Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15 травня 2004 року. № 762 - IV.

.        Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджено наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26 січня 2001 № 49 / 121 // Українська Інвестиційна Газета. - 2001. - № 9 (281). - 27 лютого. - С. 7-11.

.        Лист керівникам підприємств керівника прес-служби Теруправління Держнаглядохоронпраці по Львівській області О. Молчко.

.        Методичні рекомендації по аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій: Лист Державної податкової адміністрації України від 27.01.98.

.        Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій: Затв. Наказом Агентства з питань запобігання банкрутству від 23 лютого 1998 року № 22 // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. - 1998. - № 7.

.        Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій: Затв. наказом Агентства з питань запобігання банкрутству від 27 червня 1997 р. // Держ. інформ. бюл. про приватизацію. - 1997. - № 12.

.        Вимоги Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств та підприємств-емітентів облігацій: Затв. рішенням Держ. комісії з цінних паперів та фондового ринку від 19.03.97 № 5.

.        Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит: Навч. посіб. 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336 с.

.        Базидевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навч. посіб. - К.: Артіка, 2002. - 368 с.

.        Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория економического анализа: Учебник. - 4-е изд., доп. и пер. - М.: Финансы и статистика, 2000.

.        Белолопецкий В.Г. Финансы фирмы: Курс лекцій / Под ред. И.П. Мерзлякові. - М.: ИНФРА-М, 1998, - 298 с.

.        Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Т. 2. - К.: Ника-Центр, 1999. - 512 с.

.        Бандурка О.М. та ін. Фінансова діяльність підприємства. - К.: Либідь, 1998. - 312 с.

.        Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002. - 311 с.

.        Борисова В.А. Методологічні основи фінансового стану підприємств агропромислового виробництва // Фінанси України. - 2000. - № 10. - С.63-68.

.        Бухгалтерський фінансовий обіг: Навч. посібник. 4-те вид., доп. і перер. / За ред. Ф.Ф. Бутирця. - Житомир: Рута, 2002. - 688 с.

.        Василик О.Д. теорія фінансів: Підручник. - К.: Ніос, 2000. - 416 с.

.        Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Навч. посіб. - К.: НЮС, 2002. - 608 с.

.        Гапонюк М.А. та ін. Місцеві фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. Вивчення дисц. - К.: КНЕУ, 2002. - 180 с.

.        Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. - К.: МАУП, 1999. - 136 с.

.        Голов С.Ф., Ефіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. - К.: Автоінтерсервіс, 1996. - 543 с.

.        Горшкова Н.І. Оцінка фінансової стійкості української економіки // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. - 2000. - № 2(9). - С. 266-274.

.        Дем’яненко І.В. Фінансова стійкість підприємств та її бюджетно-податкове регулювання // Фінанси України. - 2001. - № 5. - С. 127-129.

.        Домбровський В.М. Звітність підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. - 195 с.

.        Економіка підприємства / За ред. С.Ф. Покропивного. Вид. 2-ге, пер. та доп. -К., 2001. - 528 с.

.        Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - 2-ге вид., пер. та доп. - Львів: Центр Європи, 1997. - 576 с.

.        Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посіб. 2-ге вид., стереотипне. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

.        Іваненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2000. - 263 с.

.        Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 152 с.

.        Кірейцев Г.Г. Фінансовий менеджмент. 2-ге вид., пер. та доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 496 с.

.        Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1995. - 192 с.

.        Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: ПБОЮЛ, Гриженко Е.М., 2000. - 424 с.

.        Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 512 с.

.        Козак В.Г., Козак Г.Я. Аналіз фінансового стану акціонерного товариства. - К.: Аграрна наука, 2000. - 172 с.

.        Костіна Н.І. та ін. Моделювання фінансів. - Ірпінь, 2002. - 226 с.

.        Костіна Н.І. та ін. Фінанси: Система моделей і прогнозів. - Ірпінь, 2001. - 192 с.

.        Комарницький Я., Яремчик І. Фінансово-інвестиційний аналіз: Навч. посіб. / За ред. О. Вишневської. - К.: Українська енциклопедія, Книга Пам’яті України, 1996. - 298 с.

.        Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. - К.: Знання: КОО, 2000. - 378 с.

.        Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2004. - 524 с.

.        Маркарьян Є.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. - М.: ПРИОР, 1997. - 160 с.

.        Медведик С. Фінансово-господарські відносини: держава, підприєм-ництво: Етапи становлення і перспективи розвитку. - Львів: Інститут регіональних досліджень, 2000. - 366 с.

.        Мец В.О. економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999. - 132 с.

.        Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства: Учеб. Пособие. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 200 с.

.        Нікбахт Ейсан, Гроппелі Анжеліко. Фінанси: Пер. з англ. - К.: Основи, 1993. - 383 с.

.        Нусінова О.В. Оцінка фінансової адекватності діяльності промислових підприємств. Теорія і практика перебудови економіки. Матеріали ІІ Всеукраїнської наук.-практ. конференції: Черкаси, 23-25 жовтня 2000. - Черкаси: ЧДТУ, 2001. - С. 166-168.

.        Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посіб. - 2-ге вид., доповн. і перер. - К.: КНЕУ,2001. - 240 с.

.        Островська О.А. Фінансовий стан та фінансова стійкість підприємств: теоретичні аспекти вивчення їх суті // Стратегія економічного розвитку України: Наук. збірник, 2002. - № 4(11). - С. 182-187.

.        Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - Львів: ЛБІНБУ, 2004. - 265 с.

.        Петровська О.І., Кленовий Д.В. Фінанси (з елементами статистики фінансів): Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2002. - 300 с.

.        Поддєрьогін А.М. та ін. Фінанси підприємств: Підручник. - 3-тє вид., перер. і доповн. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

.        Ремньова Л.М. Роль фінансового менеджменту у забезпеченні фінансової стійкості економічних суб'єктів // Стратегія економічного розвитку України: Наук. збірник. - 2002. - № 4(11). - С. 188-194.

.        Родионова В. М., Федотова М. А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. - М.: Перспектива, 1995. - 98 с.

.        Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. 2-е изд., перер. и допол. - М.: Экоперспектива, 1998. - 498 с.

.        Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2002. - 460 с.

.        Стефанюк І.Б. та ін. Бухгалтерський облік і фінансова звітність - об'єкти фінансового контролю: Методичний посібник. - К.: Атіка, Ельга-Н, 2004. - 304 с.

.        Таркуцяк А.О. Фінансовий аналіз та управлінські рішення: Навч. посіб. - К.: Європ. ун-ту, 2001. - 201 с.

.        Уткин Э.А. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов. - М.: Зеркало, 1998. - 272 с.

.        Большой экономический словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. - 4-е изд., перер. и допол. - М.: Институт новой экономики, 1999. - 1248 с.

.        Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - К.: Ельга, 2002. - 360 с.

.        Фінанси підприємств: Навч. посіб: Курс лекцій / За ред. Г.Г. Кірейцева. - К.: ЦУЛ, 2002. - 267 с.

.        Финансовый менеджмент: Учебник для вузов / Г.Б. Поляк, И.А. Акодис, Т.А. Краева и др.; Под ред. проф. Г.Б. Поляка. - М.: Финансы: ЮНИТИ, 1997. - 518 с.

.        Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. - 4-е изд., перер. и допол. - М.: Перспектива, 1999. - 656 с.

.        Финансовое положение предприятия (оценка, анализ, планирование): Науч.-метод. издание / Под ред. А.В. Чуписа. - Сумы: Университетская книга, 1999. - 332 с.

.        Финансы / В.М. Родионова, Ю.Я. Вавилов, Л.И. Гончаренко и др.; Под ред. В.М. Родионовой. - М.: Финансы и статистика, 1993. - 400 с.

.        Хотомлянський О., Черната Т., Северина Г. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства на основі використання матричних моделей // Економіка України. - 2004. - № 3. - С. 35-41.

.        Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: Навч. посіб. - К.: ЦУЛ, 2002. - 360 с.

.        Шеремет А.Д., СайФулин Р.С. Финансы предприятий. - М.: ИНФРА-М, 1998. - 344 с.