Повноваження влади як фундаментальний принцип організації і діяльності державного апарату

Повноваження влади як фундаментальний принцип організації і діяльності державного апарату

Поділ влади як фундаментальний принцип організації та діяльності державного апарату

План

Актуальність дослідження принципу поділу влади

. Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності

.1 Державний апарат: його поняття, ознаки, структура

.2Принципи діяльності державного апарату

.3 Державний орган: поняття, класифікація

. Поділ державної влади: історія виникнення ідеї,формування теорії,реалізація конституційного принципу

.1 Історія розвитку ідеї поділу влади

.2 Конституційний принцип поділу державної влади

.Характеристика законодавчої,виконавчої і судової гілок державної влади

.1 Законодавча влада

.2 Виконавча влада

.3 Судова влада

.4 Президентська гілка влади

. Система «стримувань та противаг» як складова поділу державної влади

.1 Загальна характеристика системи «стримувать і противаг», завдання і засоби системи

.2 Застосування системи стримувань і противаг в різних формах правління

.3 Світова практика застосування системи стримувань та противаг

.4Моделі поділу державної влади

.Модель поділу державної влади та система «стримувань та противаг» за Конституцією України 1996року.

.1 Характеристика законодавчої,виконавчої і судової гілок влади згідно з Конституцією України;

.2 Противаги і стримування гілок влади в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Актуальність дослідження принципу поділу влади.

Принцип розподілу влади є базовим принципом державного будівництва.

На цьому фундаменті зводиться каркас держави в більшості країн, одно самно він виступає функціональною основою,яка забезпечує ефективну діяльність державного механізму, сприяє оптимальному розвитку відносин в суспільстві і державі

Актуальність теми дослідження обумовлена тим,що принцип розподілу влади є однією з правових основ громадянського суспільства, який нее тільки структурує владу правової держави,але і тримає її під контролем. Соціальна цінність розподілу влади полягає у тому, що він покликаний запобігти можливості зосередження повноти влади в руках якої - не будь гілки влади чи державного органу . Тому його справедливо вважають важливою гарантією політичної свободи особистості

Мета роботи: Проаналізувати та дослідивши поняття і сутність державного апарату та принципи його організації і діяльності, формування ідей і теорій поділу державної влади, розглянувши характеристики трьох основних гілок влади- законодавчої ,виконавчої та судової, а також системи «стримувань та противаг» і моделей поділу державної влади,зокрема в Україні.

1.Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності

Основними функціями будь-якої держави в різні історичні часи залишаються ті,напрямки її діяльності,що спрямовані на реалізацію публічної влади в суспільстві,здійснення від імені держави управлінської діяльності. Відповідно головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат[ 40.с.126]

1.1 Державний апарат: його поняття, ознаки, структура

Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.

Разом із удосконаленням суспільства ускладнюється процес управління та удосконалюється діяльність державного апарату. Від простого примітивного панування держави він розвивається до різних форм - до законодавчої, адміністративної, судової, поліцейської, фіскальної, фінансової, культурної діяльності.

В основу побудови та функціонування державного апарату будь-якої країни покладаються об'єктивні та суб'єктивні фактори. Саме вони визначають особливості внутрішньої структури, характер, завдання, форми та методи діяльності апарату. При цьому необхідно зазначити, що апарат держави не є простим об'єднанням різноманітних структур, а упорядкованою, єдиною, чітко організованою системою[13.с.137] Існує декілька поглядів щодо визначення поняття державного апарату. Так, на думку проф. О. В. Петришина, державний апарат - це «сукупність державних органів, їх ланок та підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються на можливість застосування примусу»; професор О. Ф. Скакун характеризує апарат держави у вузькому значенні як апарат виконавчої влади та широкому - як сукупність владних структур, збройних сил, міліції, дипломатичних представництв тощо; проф. М. Н. Марченко визначає його як систему органів, що здійснюють державну владу; а проф. В. Авер'янов характеризує державний апарат як сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада. Отже,Державний апарат -це сукупність державних органів,їх ланок і підрозділів,уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління,що спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу

Державний апарат характеризується такими ознаками :

державний апарат є основним інститутом держави,представником держвлади у відносинах з населенням;

це структурно організована система державних органів, яка ґрунтується на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії, орієнтована на забезпечення реалізації функцій держави;

це система юридично оформлених органів, які наділяються відповідною компетенцією та здійснюють управління суспільством на професійній основі;

система органів, наділених матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію повноважень.

фінансування з бюджету держави ;

це система органів, кожний з яких має матеріальні засоби для здійснення управлінських функцій;

зв'язаність з державою, оскільки всі рішення відображають її волю та приймаються від її імені;

забезпечення реалізації державних функцій і завдань з управління суспільством;

у - своїй діяльності спирається на можливість застосування примусу;

у державному апараті на постійних засадах працюють професійно підготовлені кадри - державні службовці;

первинним елементом державного апарату є державний орган

Чинниками,які забезпечують функціонування державного апарату як системи є:

єдність економічної основи функціонування держави;

єдність політичної основи функціонування суспільства;

наявність єдиних принципів побудови і функціонування органів;

спільність мети і завдань, що здійснюють органи держави;

єдність підходів до розуміння соціальної основи суспільства;

забезпечення діяльності апарату єдиними організаційними, фінансовими та правовими засобами;

відображення у діяльності апарату єдиної волі всього суспільства, держави чи певної соціальної групи.[37 . с.178]

Функціонування державного апарату, його організація і діяльність ґрунтується на певних основоположних принципах. Принципи організації і діяльності державного апарату - це законодавчо визначені засади і засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

1.2 Принципи діяльності державного апарату

Основні принципи організації і діяльності державного апарату закріплені в Конституції України і статті 3 Закону України «Про державну службу»[16]Основними принципами діяльності і організації державного апарату є:

) пріоритет прав і свобод людини;

) верховенство права - виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;

) ієрархічність - підлеглість по вертикалі;

) організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

) поєднання виборності і призначуваності;

) змінюваність;

) поєднання колегіальності та єдиноначальності;

) гласність і урахування громадської думки;

) професійна компетентність;

) право рівного доступу до державної служби.

) демократизм п- передбачає залучення населення до участі у формуванні та організації діяльності державного апарату, створення рівних умов участі громадян в управлінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

) законність- передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у межах, визначених чинним законодавством. їх діяльність спрямована на виконання конституції, законів та єдиним застосуванням нормативно-правових актів на всій території держави;[ 16.ст 3]

.) єдність і поділ влади- зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, виконавчу та судову. Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.

Більш детально необхідно зупинитися на принципі поділу влади, оскільки він є однією з основоположних засад організації
діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.
Поділ влади не може бути зведеним до з поділу праці стосовно здійснення управління суспільством, який виникає з появою складної сукупності державних органів, як державний апарат, має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді діяльності - нормотворчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та ефективності функціонування державного апарату.

Поділ влади в кінцевому результаті спрямований на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов'язаного з цим можливого свавілля та на забезпечення політичної свободи людини і громадянина Поділ влади в цьому розумінні розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і к одна із найважливіших засад демократичного правління.

Тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режиму законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можливості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю.

Принцип поділу влади включає в себе певну систему вимог:

розподіл функцій і повноважень між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;

наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;

наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.[ 9.с.55] Наприклад,Конституція України затверджує поділ влади у статті 6 «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.»[ 20.ст.6 КУ].

Отже, принцип поділу влади займає самостійне місце в системі принципів організації й діяльності державного апарату та виступає основоположним принципом функціонування та розвитку державної влади.

1.3 Державний орган: поняття, класифікація

Державний орган - це структурний первинний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом внутрішньо організований колектив державних службовців, які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави.

Ознаки державного органу:

)є первинним структурним елементом апарату держави;

) має певну економічну і організаційну відокремленість і самостійність;

)створюється державою чи обирається безпосередньо народом;

) наділений нормативно закріпленими державно-владними повноваженнями;

) має територіальні межі діяльності;

) здійснює свої функції від імені держави;

)використовує символи держави у офіційному порядку;

)має відповідну компетенцію, приймає юридично обов'язкові нормативні та індивідуальні акти;

) характеризується певними особливостями підпорядкування у процесі взаємодії з іншими державними органами і установами;

) спирається у процесі реалізації повноважень на примусову силу держави;

) забезпечує державно-владні повноваження шляхом застосування засобів виховання, переконання, заохочення, а в певних випадках - заходів примусу;

) характеризується особливим порядком утворення, видами діяльності, характером та обсягом повноважень, формами і методами виконання функцій.

До кожного державного органу входять особи, які здійснюють керівництво, у відповідності до покладених на них обов'язків і надання їм повноважень, а також спеціалісти та інші особи, які забезпечують технічні умови здійснення керівних управлінських функцій.[22.с.85]

Державний орган включає в себе два відносно відокремлені підрозділи,один з яких здійснює статутні повноваження цього органу,а інший - забезпечує виконання державним органом своїх повноважень[41.с127]

Класифікація державних органів

.Залежно від порядку легітимації:

а) первинної легітимації - ті,які отримують повноваження безпосередньо від народу як єдиного джерела державної влади(парламент,президент);[24.с 34]

б)вторинної легітимації - ті,які отримують повноваження від органів вторинної або первинної летимації (Кабінет Міністрів,державне агентство;

) за способом утворення:

А)виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

Б) призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами;

В) успадковані, які передаються монархом у спадщину;

.) за часом функціонування:

А)постійні, які створюються без обмеження строку дії для виконання основних завдань держави;

Б)тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами;

.) за способом прийняття рішень:
А) одноособові, в яких рішення приймаються керівником особисто, який несе за нього персональну відповідальність;
Б)колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування;

.) за територіальними межами діяльності:

А) центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави;

Б) федеральні - характерно для федеративної держави, рішення яких поширюються на її суб'єктів;

В)місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністративно-територіальну одиницю;

) за змістом, напрямом діяльності:

А) законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

Б)виконавчі органи, які здійснюють виконав чо розпорядчі функції;

В) судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя;

Г) контрольно-наглядові органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції

2. Поділ державної влади: історія виникнення ідеї,формування теорії,реалізація конституційного принципу

2.1 Історія розвитку ідеї поділу влади

Поділ влади є однією з основних рис сучасної правової демократичної держави

Він є - основоположним принципом, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі "гілки" державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю[38.с145]

Основні положеня теорії поділу влади:

розподіл гілок влади закріплюється конституцією;

- згідно з конституцією законодавча,виконавча і судова влада належать різним уповноваженим особам і органам;

- всі гілки влади є рівними і автономними;

ніяка гілка влади не може користуватись правами,наданими конституцією іншій гілці влади[20]

Ступінь незалежності,прозорості і якість взаємодії гілок влади визначає міру демократичності держави[ 24.с.8], всі вони виконують призначені їм функції і відсутність однієї з них тягне за собою порушення принципів демократії [43.]

Розвиток теорії поділу влади розпочався ще в античну епоху.

"Треба визнати , - писав В.С.Абашмадзе , - що вчення про поділ державної влади таке ж старе, як і сама держава і право. Починаючи з античної епохи вчення про розподіл державної влади розвивається поступово і лише в епоху абсолютизму стає панівним " [1.с.4-5] На підтвердження такого висновку вчені посилаються на Ш. Монтеск'є , який починає вивчення історії вчення про поділ державної влади " з античної епохи" [ 1. С.5 ]. Давньогрецькі філософи першими помітили, що для кращого функціонування єдиної державної влади потрібно, щоб вона була розподілена між державними органами і виражала інтереси різних верств населення, але при цьому була єдиною в досягненні загального блага.[ 10. С.66]

Засновниками вчення про поділ державної влади є античні вчені-мислителі Платон , Аристотель , Полібій .Мислителі античності намагалися виявити зв'язки і взаємодії між правом і державною владою , які б забезпечували гармонійне функціонування суспільства тієї чи іншої

Проте,античні і в поняття поділу влади не вкладали того сенсу , який характерний для цього поняття сьогодні . Говорячи про поділ влади , вони, мали на увазі принцип рівної участі всіх зацікавлених сторін в управлінні державою Платон , досліджуючи державно-правові відносини походження , апарат і функції держав, поділяє їх за формою .

В основі його класифікації держав лежить принцип розмежування влади одного , окремої групи або більшості.

Аристотель поділяє держави на три правильних і три неправильних форми. Аристотель чіткіше й послідовніше Платона , розрізняв між собою " три елементи " усякого державного ладу : перший - законодавчим орган про справи держави , другий - магістратури , третій - судові органи Але , незважаючи на те , що названі " три елементи і складають у Аристотеля основу кожної з форм державного устрою та саме відмінність окремих форм державного ладу обумовлено різною організацією кожного з цих елементів проте ці елементи , характеризуються в вчені Аристотеля не як різні влади , не як відносно самостійні прояви єдиної державної влади ,тобто не з позицій поділу влади , а швидше як формотворчих елементи .[6.с.164] Якби Аристотель виходив з ідеї поділу влади , він мав би сказати , що різниця окремих форм державного ладу обумовлено не тільки і не стільки різної організацією кожного з цих елементів , але перш за все , характером відносин між даними елементами , способом їх взаємозв'язків між собою , формою і мірою їх співучасті в реалізації всієї сукупності владних повноважень держави в цілому. Але Аристотель в даному випадку говорить не про три елементи державної влади , а про три елементи державної форми

На його думку ,правильна форма держави - поліття , вибирає найкраще від монархічної і демократичної форм держави , вона враховує інтереси як народу так і аристократії . Таким чином , Аристотель хотів обмежити владу монарха і вберегти від його сваволі підданих. [6.с.165]

Новий шлях у досліджені проблем політико-правових і функціональних відносин у державній владі відкриває Полібій . У його вченні про державу велика увага приділяється вирішенню питання про виключення свавілля з боку влади до підданих , а також попередження виникнення конфлікту між гілками влади. Вирішити це завдання , на його думку , можна шляхом урівноваження гілок державної влади. Полібій , визнавав шість основних форм держави: царство , тиранія , аристократія , олігархія , демократія , охлократія, і вважав , що кожна з них з причини своїх недоліків може перетворюватися на свою протилежність. Виходячи з цього, він робить висновок що досконалою формою держави потрібно визнати таку державу , в якій з'єднуються особливості всіх форм держави , головною перевагою такої форми держави,він вважав те, що вона є більш стійкою ніж , інші форми держави . Всі ці ознаки держави він бачив у державі римлян, в якій,на його думку,- державна влада розділена між консулами , Сенатом і народом.

У вченні Полібія особливу увагу приділено сенату і демократії. Сенат , як законодавчий орган і народ , який бере участь в суді і здійснює суд , мають конкретні повноваження і права.

Згодом теорії засновників вчення про поділ державної влади були піддані критиці вчених двадцятого століття ." У Платона не було , звичайно , ідеї поділу влади , - пише В. С. Нерсесянц , - Але платонівське уявлення про переваги змішаного правління присутній у вченні Монтеск'є про поділ влади при обгрунтуванні вимоги рівноваги різних влади ..." .[6.с.165] Торкаючись концепції " поділу влади " , В.С.Абашмадзе замінює це поняття іншим " поділом єдиної державної влади на окремі влади" і вважає, ніби вже античні автори, насамперед Платон, розробили вчення про поділ державної влади. Подібну думку в кінці XIX в . висловлював німецький юрист Рем , який вбачав в роботах Аристотеля вчення про поділ влади , концепцію правової держави .

Теорія поділу влади передбачає в якості одного з необхідних моментів розвитку уявлення про поділ праці в області державного життя , хоча , звичайно, не зводиться лише до цього питання. Платонівська трактування поділу праці як " основного принципу побудови держави " є важливим теоретичним моментом ,який зробив вплив на формування теорії поділу влади в новий час в цілому. Але Аристотель в даному випадку говорить не про три елементи державної влади , а про три елементи державної форми .

В період Середньовіччя теорії структури держави та поділ влади висував Марсилій Падуанський один з засновників політичної школи,що проголошувала верховенство народу і підпорядкування йому монарха. В своєму вченні про поділ влади він знаходиться під впливом середньовічної, дуалістичної організації держави, де монарх і народ є двома самостійними політичними силами.[19] Він першим запропонував політико-правову формулу - legislator humana -народ - законодавець.[ 7.]

Та один із перших почав виділяти законодавчу і виконавчу владу.Законодавча при цьому повинна належати народу,а виконавча монарху[41.] Народ вправі виправляти і переміняти правителя. Народ встановлює і форму правління. Правителю належить виконувати волю народу: повелівати, судити і виконувати закони. Краще виконуються закони, коли виконавча влада довіряється одному чи кільком, ніж усім. Головне, щоб їх дії виходили із загального рішення.

У Падуанського народ - єдиний носій суверенітету і верховний законодавець. Він один з перших став проводити чітке розмежування між законодавчою і виконавчою владою держави. При цьому законодавча визначає компетенцію й організацію виконавчої, котра покликана суворо дотримуватися закону. Він заперечував твердження, що всі закони виходять з одного вищого, вічного і божественного правового начала. Закон, за його визначенням, - це припис, супроводжений примусом. Головна мета закону - правда і загальне благо. Другорядна мета - твердість і міцність влади, адже закон, утримуючи владу від сваволі і дурних пристрастей, тим самим робить її міцною. Тому усяка влада повинна управляти на підставі закону. А творцем законів має бути народ.[7]

Генезис теорії поділу влади повязаний з виникненням буржуазно-політико-правових теорій в XVII столітті [36.с.61-88],найавторитетнішим мислителем якої був Д.Локк[3.с.10]. Він теоретично розвинув теорію поділу влади і обґрунтував її[ 5]

Дана теорія викладена ним в роботі «Про громадянське правління ». Д. Локк є прихильником природного права і суспільного договору . Саме виходячи з цих теорій , він і формулює своє розуміння поділу влади .

Дж.Локк надав теорії " поділу влади " характер універсальної доктрини.

Ним були розвинені її основні положення :

про здійснення законодавчої влади виключно через виборний представницький орган ;

про неприпустимість представницькому органу займатися виконанням законів ;

про створення у зв'язку з цим постійно діючого органу виконавчої влади. Дж.Локк вважав , що при республіканському правлінні законодавча влада з необхідністю повинні домінувати над виконавчою. Він писав , що в конституційній державі , може бути всього одна верховна влада , а саме законодавча, якій всі інші підпорядковуються[ 22с.349-350].

Французький філософ і просвітитель Ш.Л. Монтеск'є теоретично пішов далі Д. Локка в розробці концепції поділу влади,ним ця теорія була розроблена в класичному вигляді[5]. Ретельно проаналізувавши політичну історію держав античного світу та середніх віків , він стверджував , що античні політичні мислителі не мали уявлення про три гілки влади в державі. Свою класифікацію форм правління Аристотель , наприклад , робив, не виходячи з поділу влади ,проте Монтеск'є вбачав розподіл влади в Римі між такими органами , як консули , сенат і народні збори . У монархіях ж, згідно Ш. Монтеск'є , стародавні не виділяли трьох родів влади. Ці уявлення стали продуктом політичної історії держав середньовічної Європи. За Ш. Монтеск'є, волелюбний дух німецьких народів привів до виникнення в Європі готичних правлінь , де в державному устрої було закріплено поділ і розподіл трьох влади : законодавчої , виконавчої та судової.

Він дійшов висновку про те , що поділ влади - це не просто їх просте відділення один від одного , але і їх взаємне стримування У своєму трактаті « Про дух законів» Монтеск'є під принципом поділу влади розуміє такий стан речей , при якому різні гілки влади могли б стримувати один одного і діяти узгоджено.[3.с.5]

Згідно з теорією Ш.Монтескье законодавча є лише виразом загальної волі держави. Основне її призначення-виявити право і сформулювати його у вигляді позитивних законів в,обовязкових для всіх громадян,. На думку Ш.Монтескье, законодавча влада повинна належати всьому народу , судова і виконавча гілки влади повинні бути не тільки розділені,а й наділені правом стримувати діяльність одна одної.

Виконавча влада ,згідно з вченням Монтескє, виступає як орган,що реалізує загальну волю держави, її призначенням є виконання законів установлених законодавчою гілкою - виконавча влада обмежена по своїй природі, нею наділяється в першу чергу монарх,тому що ця сторона правління майже завжди вимагає швидкої дії,тому краще виконується одним ніж декількома.

Виконавча влада в особі монарха стримує від свавілля законодавчу владу,володіння правом накладання вета на рішення органів законодавчої влади.

Монтеск* є більше інших вченних просунувся в напрямку розробки теорії поділу влади,проте саме через те, що він висвітлює судову владу як частину виконавчої і не проводить чітку ідею рівноправя всіх трьох гілок влади його концепція на вважається не завершеною.[ 41.]

Проте,узагальнивши і комплексно виклавши основні концепції поділу гілок влади і пояснивши необхідність їх стримування одна одною Монтеск'є заслужено здобув славу найбільш авторитетного ідеолога і теоретика цієї доктрини.[ 28.с.99].

Заснована Руссо концепція в цілому виражає його ідеальні уявлення про державу і праву. Основна думка заклечається в тому,що тільки встановлення держави,політичних відносин і законів,відповідних його концепції суспільного договору ,може виправдати ,з точки зору розуму,справедливості і - перехід від природнього стану до громадянського Вихідним пунктом вчення Руссо є природня свобода індивідуальної людської особистості. Він ставить собі як ціль вирішення питання : яким способом людина може увійти в склад суспільства і підкорившись державній владі зберегти свою свободу. Ц ю проблему він вирішує на основі суспільного договору. Люди,спочатку вільні і незалежні одне від одного ,шляхом всезагального договору об*єднаються в єдине ціле-народ і,відмовляючись від своїх первинних індивідуальних прав ,підкоряються владі цілого. Народ,таким чином,має абсолютну владу, яку Руссо називає загальною волею,а народ є сувереном.

З розумінням суверенітету як загальної волі народу повязане ствердження Руссо про те,що суверенітет є невідчужуваним і неподільним. Відчужування суверенітету народу на користь тих чи інших осіб чи органів так як і його поділ між різними частинами народу,за поглядами Руссо,означали б що суверенітет не є враження загальної волі всього народу. Загальну волю Руссо ототожнює з законом,ознакою закону є не тільки загальна участь всіх членів держави,але і загальність його змісту.

Закони містять лише загальні правила, але не конкретні приписи . Загальна воля є воля , що виходить від всіх і встановлює приписи для всіх,тому вона завжди справедлива. Суверенний народ , встановлюючи загальні правила , не стосується приватних інтересів і тому не може їх порушити ; порушити ж спільних інтересів він не може тому , що це його власні інтереси. Загальні правила , уподібнюючись законам природи , не порушують свободи особистості. Рабство є залежність не від законів , а від індивідуальної волі іншої особи . Саме таку залежність і усуває необмежене панування загальної волі . Логічним висновком з ходу міркувань Руссо є безпосередня демократія як політичний ідеал. Законодавча влада , відповідно до його теорії , повинна належати безпосередньому народним зборам , в якому беруть участь всі громадяни.

Законодавчу владу Руссо характеризує як «серце держава»,в випадках крайньої небезпеки,коли мова йде про врятування державного устрою і держави, можна зупинити священну силу законів і особливим актом установити про загальну безпеку ,тобто встановити диктатуру і вибрати диктатора[43.]

Необхідно виконання законів , тобто застосування загальних правил до конкретних випадків. Ця функція , на думку Руссо , не може належати законодавцю, тобто суверенному народу, а повинна бути довірена особливому органу - уряду . Необхідність відділення виконавчої влади від законодавчої обґрунтовується у Руссо наступними аргументами. По-перше , виконавча влада повинна діяти постійно і тому здійснення її безпосереднім народними зборами практично неможливо навіть у найменших державах. По-друге , постановка перед сувереном конкретних рішень, що стосуються завжди приватних інтересів , могла б спотворити саму його природу , - суверен повинен завжди мати на увазі лише загальні інтереси і абсолютно не торкатиметься приватних . По-третє , з'єднання законодавства і виконання в руках одного й того ж органу стерло б практично відмінність між ними і похитнуло б то панування загального правила над конкретним рішенням , яке є необхідною умовою свободи .

Уряд , якому довіряється виконавча влада, може мати різну організацію , яка визначається законодавцем : монархічну , аристократичну чи демократичну . як би не була організована виконавча влада , вона повинна бути безумовно і цілком підпорядкована законодавчій - не тільки в тому сенсі , що вона є слухняним знаряддям велінь суверена - законодавця, а й у тому сенсі , що правителі обираються суверенним народом , відповідальні перед ним і можуть бути у всякий момент їм змінені . Уряд має відому незалежність лише тому , що народ не може безперервно перебувати в зборі. Але якщо він зібрався то , дія всіх інших влад припиняється[11.]

Політико-юридичні погляди Канта розміщені в працях :"Идеи всеобщей истории о космополитической точки зрения", "К вечному миру", "Метафизические начала учения о праве". [ 2.с. 148 - 154]

Кант розрізняє три правові категорії: природнє право,яке має своїм джерелом апріорні принципи ; позитивне право,джерелом якого є воля законодавця; справедливість - не передбачена законно, тому не забезпечена примусом.

Природнє право в свою чергу розпадається на дві гілки:приватне право і публічне право. Приватне право регулює відносини індивідів як власників,публічне визначає взаємовідносини між людьми,обєднаними в союз громадян,як члени політичного цілого.

Центральним інститутом публічного права є прерогатива народу вимагати своєї участі в встановлені правопорядку шляхом прийняття конституції,яка виражає його волю по суті,це демократична ідея народного суверенітету. Верховенство народу обумовлює свободу,рівність і незалежність всіх громадян в державі - сукупності осіб, звязаних правовими законами.[11]

За поглядами Канта держава утворюється на основі суспільного договору. Кантівське розуміння природи цього договору тісно повязане з ідеями

Головна умова укладання договору - обовязок будь-якої створюваної організації зовнішнього примусу і визнавати в кожному індивіді особу ,яка без всякого примусу і усвідомлює обовязок» не створювати іншого для досягнення своїх цілей» і здатна цей договір

Ідею розподілу влади Кант трактує як ідею рівності влад. Законодавча влада, - належить тільки суверенні «колективні волі народу». Виконавча влада - сконцентрована в законного правителя і підкоряється законодавчі верховні владі. Судова влада-призначена владою виконавчою. Субординація і згода трьох гілок влади можуть попередити деспотизм.

Георг Вільгельм Гегель також визнавав поділ влади на 3гілки,але вони у нього зовсім інші-законодавча,урядова (правительственная) і влада правителя. Судова влада у Гегеля взагалі ніяк не проявляється ,саме її існування не визнається. Питання про самостійність і незалежність гілок влади одна від одної він вважає не логічним,так як на його думку різні влади є не що інше,різні сторони єдиного цілого[41.]

Подальший розвиток теорія поділу влади отримала в працях О.Гамільтона,Джона Джея і Джеймса Медісона. В статтях «Федераліста» вони підкреслювали,що законодавча , виконавча і судова влада були обособленими і відрізнялись одна від одної.

Госнелл розрізняє поділ влади в власному розумінні,тобто строгий розподіл позитивних владних повноважень між окремими органами , і систему стримувань та противаг,тобто наділення одних органів правом стримувати діяльність інших в сфері їхповноважень.

Теорія розподілу влади практичного втілення набула в Конституції США 1787 року ,де була і закріплена. Законодавча влада здійснювалася конгресом федерації, який складався з двох самостійних палат - Палати представників і Сенату. До компетенції конгресу входило право встановлювати податки, збори і мито, регулювати торгівлю, грошову і фінансову систему, армію, флот. Палати володіли повною організаційною самостійністю і рівними правами в галузі законодавства. Але тільки нижня палата могла виступати ініціатором фінансових законів і порушувати справи щодо імпічменту проти вищих посадових осіб. Сенат мав пріоритет у зовнішньополітичних справах.

Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки колегією виборців. Одночасно з президентом обирався віце-президент, який не мав самостійної влади і був заступником та помічником президента. Останній володів владними повноваженнями, що відповідало ідеї сильної президентської влади. Він був верховним головнокомандувачем, за згодою сенату укладав міжнародні договори, призначав вищих посадових осіб, мав право законодавчого вето, яке могло бути подолане сенатом кваліфікованою більшістю в 2/3 голосів. Відносини між виконавчою та законодавчою гілками влади регулювалися на основі принципу стримування та противаги, спрямованого на недопущення концентрації влади в одній із гілок. Судова влада надавалася Верховному суду федерації і нижчим судам. Судді призначалися президентом за згодою сенату.[24.с.126] За цією системою законодавча,виконавча і судова влада розділені не тільки організаційно,але й формально і повністю незалежні одна від одної. В той же час кожна з гілок влади наділена повноваженнями, що надають їй можливість контролювати і обмежувати інші гілки.[ 42.]

2.2 Конституційний принцип поділу державної влади

Одним з перших класичних конституційних формулювань принципу поділу державної влади можна вважати Декларацію прав людини і громадянина[ 4.с.33-34], яка стала вступом до французької конституції, розробленої Національними зборами 3 вересня 1791 р. Уст. 16 Декларації було зафіксовано, що суспільство, де не забезпечена гарантія прав і немає поділу влад, не має Конституції. Першим успішним досвідом конституційного закріплення принципу поділу влади є американську конституцію 1787 р., яку Т. Алексєєва називає «першою успішною спробою конституювання ефективної демократичної держави».

Всі сучасні конституції щодо реалізації принципу поділу влади можна розподілити на дві групи:

а)ті, де принцип поділу влади зафіксовано безпосередньо (текстуально) - Азербайджан, Албанія, Білорусь, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Молдова, Росія, Польща;

б)ті, де принцип поділу влади передбачається контекстуально - США, Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія.

3. Характеристика законодавчої, виконавчої і судової гілок державної влади

3.1 Законодавча влада

Законодавча влада - це відокремлена гілка влади, [29.]делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Парламенти можуть бути двопалатні як у федеративних -США, Росія, так і в унітарних державах Велика Британія, Франція, і однопалатні - Ізраїль, Нова Зеландія, Україна.[37.]

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу.

Кожна держава світу має свою назву парламенту - Верховна Рада в Україні; Федеральні збори - Росія, Швейцарія; Конгрес -США; Генеральні кортеси - Іспанія; Кнесет - Ізраїль; Всекитайські збори народних представників тощо.

Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. На підставі цього критерію виділяють чотири вид парламентів:

) парламенти країн з парламентською формою правління (так звана вестмінстерська модель: Велика Британія, Австрія, Італія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск;

) парламенти країн з президентською формою правління -США, Бразилія, Венесуела, Мексика тощо. Для таких країн характерний жорсткий поділ влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту;

) парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту;

) парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень.

У деяких державах роль парламентів применшується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, в яких існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ тощо)

За часом виникнення та функціонування сучасні парламенти умовно поділяють на:

) давні (середньовічні) парламенти -парламенти Ісландії, Великої Британії;

) парламенти часів нової історії - це парламенти, виникнення яких пов'язане з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій наприклад, парламенти США, Франції;

) парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності окремими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччина, Італія, Австрія);

) новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи перетворилися на парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України.

Залежно від структури розрізняють:

однопалатні парламенти;

двопалатні парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.

В історії відомі випадки формування шести палатного парламенту - за Конституцією 1963 р. Югославії, три палатного за Конституцією ПАР 1984 р.

Для буржуазних парламентів у період їх виникнення була характерною двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня - призначалася главою держави або формувалася за спадковим принципом, або іншим шляхом. Після Другої світової війни від цієї системи відмовилася низка європейських країн - Данія, Швеція тощо через те, що верхня палата стримувала демократичні тенденції, які проявлялися в нижній палаті. Але, у деяких країнах Східної Європи в результаті перебудови там державних інститутів було відновлено двопалатну систему. Але все ж таки наявність такої структури більше обґрунтована для федерацій, де верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації2

Єдині або нижні палати парламентів формуються, як правило, шляхом загальних та прямих виборів. Строк їх повноважень у середньому становить 4-5 років. Верхні палати формуються шляхом прямих або непрямих виборів, призначення главами держав або поєднання цих варіантів. Строк їх повноважень зазвичай більший, ніж нижніх палат. Основною складовою частиною парламенту вважається нижня палата.

Складовими структури парламенту, окрім палат, є:

керівництво парламенту (його палат): спікер, може бути президія та інші керівні органи;

комітети;

парламентська більшість та парламентська опозиція;

депутатські партійні фракції (групи).

Функції парламенту:

представницька - реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер),

фінансова - реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);
становча - реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;
контрольна - реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;

політична - реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов'язок брати участь у її здійсненні.

Законодавча влада внаслідок свого представницького мандату є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади - виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в органах законодавчої влади - парламентах не виключається, а, навпаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо. Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція органів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко.[29]

3.2 Виконавча влада

Виконавча влада - підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву - Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада - у Швейцарії, Кабінет - у Японії;

основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації;

органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів;

органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади;

вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні Наприклад,в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади;

виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність;

важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади;

виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування - органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування;

органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу;

універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі;

наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи;

наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування[11.];

3.3 Судова влада

Судова влада - це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом.

Особливість цієї гілки влади полягає в додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і виваженість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення.

До особливих принципів судочинства належать такі:

законність;[40.с.129]

рівність прав громадян на судовий захист;

гласність;

рівноправність сторін ;

змагальність сторін;

- обов'язковість судових рішень;

оскарження судових ;

- забезпечення доведеності вини[40.с.129]Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина[29.]

Президентська гілка влади У становленні будь-якої держави провідну роль відіграє система державного управління. Важлива роль у цій системі належить інституту президентства. В Україні цей інститут перебуває ще в стадії становлення та уточнення повноважень і компетенцій.

3.4 Президентська гілка влади

На сьогодні для України основною проблемою є не достатньо чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою України та Президентом, а Конституція дає можливість широкого тлумачення цих повноважень.

Інститут Президента України закріплений в окремому розділі Основного Закону, багато функцій і повноважень Президента України отримали необхідну конкретизацію в чинному законодавстві та нормотворчих указах самого Президента України. З ситуації, яка склалася в Україні сьогодні, можна зробити висновок, що правовий статус Президента України хоча і визначено, але є необхідність більш детального обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства й інших країн.

Зміни, які відбулися після розпаду СРСР, стимулювали поширення інституту президентства і сьогодні це невідємним атрибутом політичної системи. Кожна країна при проведенні державних реформ сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі.

Місце інституту президентства в державному механізмі та політичний системі країни визначається його компетенцією у вирішенні головних проблем державотворення, впливом на розвязання соціально-економічних та політичних проблем.

Статус та повноваження Президента України, а також порядок його обрання визначені Конституцією України. При підготовці Конституції України розглядалися різні моделі державного устрою і інституту президентства. Наступним етапом стало підписання Конституційного договору 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України, який значно посилив повноваження Президента. Чергові зміни у визначенні розмежування компетенція між президентом і парламентом були зумовлені подіями, пов'язаними з помаранчевою революцією та наступними змінами в українському законодавстві.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Згідно з статтею 102 конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Глава держави користуються правом недоторканності на час виконання повноважень.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України,його повноваження достроково в разі відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

Інститут президентства є одним з головних елементів у системі державного управління.

Інститут президентства є гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави.

4. Система «стримувань і противаг» як складова поділу державної влади. Її особливості, обумовлені формою державного правління

4.1Загальна характеристика системи «стримувати і противаг», завдання і засоби системи

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі принципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг,яка є умовою реалізації принципу поділу влади. Поява системи стримувань і противаг пов'язана, з активізацією держави у сфері управління суспільними процесами, які без повсякденного співробітництва гілок державної влади було б важко здійснювати.[44.] Вона виступає надійним засобом усунення негативних явищ, які виникають під час організації та функціонування державної влади, за її допомогою якої відбувається взаємодія різних гілок влади в процесі вирішення ними загальнодержавних питань. Практична реалізація ідеї стримувань і противаг повязується з необхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість в діяльності державних інститутів, слугувати кращій їх організації та злагодженості, подолання можливого протистояння та конфронтації всередині державного механізму.

Система стримувань і противаг має такі основні завдання:

.Забезпечити розподіл гілок влади і наділити їх інструментами взаємного контролю і стримування,щоб ні одна з гілок не могла підкорити собі іншу;

.Ускладнити процес прийняття стратегічно значущих рішень ,збільшити час прийняття таких рішень і приєднати в цей процес широке народне представництво,щоб виключити спонтанність і непродуманість в діях влади,а також виключити можливість впливу зацікавлених зовнішніх сил на процес прийняття рішення ;

.Забезпечити єдність демократичної влади і служіння держави спільним цілям і завданням народу;

.Стримування,протидія,урівноваження гілок влади;

. Підкореня всіх гілок влади єдиним цілям.

Тобто,дана система покликана обмежити державну владу таким чином,щоб керівництво країни ,від імені народу,не могло зловживати владою або прийняти помилкове рішення..

Основними засобами стримувань та противаг є:

- Конституція

повноваження гілок влади ,їх перелік в Конституції,чіткий однозначний розподіл повноважень між гілками

процес і правила формування органу влади,виборчий процес.

прописаний процес взаємодії гілок влади між собою і наділення їх інструментами взаємного контролю та протидії:

а)право доступу до інформації,аудиту,отримання звіту про діяльність;

б)утвердження на посаді вищих державних діячів,суддів;

в) процедура ратифікації угод;

г)право накладання вета;

д)право призначення на посаду;

е)право звільнення з посади;

народний контроль:

а) прозорість діяльності влади;

б)ЗМІ;

в)підзвітність і підконтрольність усіх гілок влади;

е)участь в державному управлінні - референдум,народні комісії;

д)суспільне обговорення законопроектів;

є)теледебати;

Модель механізмів стримувань і противаг, прийнята у політичній практиці демократичних країн, забезпечує:

розподіл повноважень між органами державної влади;

- відносну самостійність ключових органів державної влади під час здійснення їхніх повноважень;

надання відповідних контрольних повноважень кожній гілці влади

4.2 Застосування системи стримувань і противаг в різних формах правління

І парламентським, і змішаним формам правління однаково властиві такі складові системи стримувань і противаг

здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами в усіх країнах-членах ЄС та в Україні;

різні строки повноважень ключових органів державної влади -Ірландія, Нідерланди, Франція, ФРН, Польща ;

формування уряду відбувається як результат спільних дій парламенту і глави держави в межах здійснення їхніх установчих повноважень. В країнах-членах ЄС, залежно від форми правління, розрізняють два основних типи процедури формування уряду:

- глава держави призначає главу уряду і за пропозицією останнього - інших членів уряду, у багатьох країнах наступним етапом формування уряду є представлення парламенту складу уряду і урядової програми з метою отримати вотум довіри [38.с.66.]

парламент призначає главу уряду за пропозицією глави держави з одночасним голосуванням за програму діяльності уряду, після цього президент країни за пропозицією глави уряду призначає членів уряду -Угорщина, Естонія;[39.с.192]

політична відповідальність уряду перед парламентом;

право глави держави розпустити парламент;

- двопалатна структура парламенту як у федеративних державах, так і у багатьох унітарних за типом державно-територіального устрою країнах;

процедура імпічменту щодо президента -Італія, Польща, Франція, Португалія, Україна,та інших вищих посадових осіб -Франція, Польща;

повноваження органів конституційної юрисдикції щодо контролю за дотриманням принципу поділу влади -Австрія, Болгарія, Іспанія, ФРН, Італія, Португалія, Польща[ 26.с.75-76]

Серед характерних ознак системи стримувань і противаг, притаманних лише парламентським республікам виокремлюють такі:

обмеженість повноважень глави держави у сфері виконавчої влади;

надання реальної компетенції в цій сфері уряду та його главі -ФРН, Італія, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина );

Фактично номінальний характер права президента країни розпускати парламент - право президента країни розпустити парламент реалізується, зазвичай, за пропозицією премєр-міністра

Системі стримувань і противаг за змішаної форми правління притаманні такі специфічні риси:

обрання як президента країни, так парламенту прямими загальними виборами;

право президента розпустити парламент ;

- широке коло спільних повноважень президента та парламенту країни, передусім установчих (формування уряду, судової гілки влади ;

право промульгації законів та право відкладального вето президента країни;

контрасигнування актів президента країни главою уряду або профільним міністром;

підписання актів уряду президентом країни (Франція, Португалія, Фінляндія);

4.3 Світова практика застосування системи стримувань та противаг

США є непоганим прикладом институціоналізації системи стримувань та противаг в державному управлінні президентської республіки. В Конституціїї закріплений принцип розподілу влади і перелік повноважень кожної гілки влади. Конгрес при набрані 2/3 голосів обох паат може пропонувати зміни та поправки до Контитуції. Для зміни Конституції поправки повинні пройти ратифікацію ¾ штатів.

США використовує різноманітні інструменти стримувань - наприклад, право вета. Воно надене Президенту-представнику виконавчої влади,він може наклати його на законопроекти Конгресу- законодавчою владою. Але це право не абсолютне,у випадку набору законопроектом після повернення в Конгрес 2/3 голосів обох палат,закон може вступити в силу не дивлячись на вето Президента

Система стримувань і противаг прописана і в питаннях міжнародних угод, всі угоди підписані Президентом ,повинні пройти процедуру ратифікації Конгресом. Так як Конгрес двохпалатний в середині Парламенту також застосовується система стримувань і противаг. Система розділяє функції палат - законотворчість,імпічмент відносяться до завдань нижньої палати,контрольні функції і кадрові питання відносяться до компетенції верхньої палати.

Своєрідна система стримувань і противаг у Швеції, там вона втілюється через громадянський контроль державної машини. Конституція Швеції складається з Актів і містить перелік політичних і громадянських прав і свобод. За внесення змін до конституції,якщо вони направлені на обмеження конституційних прав і свобод, повинни проголосувати не менше 5/6 всіх депутатів парламенту. Будь-які поправки до конституції повинні пройти народний референдум, після чого у випадку прийняття народом,поправки повинні пройти ратифікацію наступним скликанням депутатів парламенту.

Ще в 1908 році у Швеції був введений незалежний від королівської влади інститут уповноважених,парламентський омбудсмен,який здійснював нагляд за судами і адміністративними органами,захищаючи інтереси простих людей від порушення закону.

Механізм стримування у Швеції побудований на абсолютному контролі парламентом діяльності керівництва і судів,а також на забезпечені прозорості їх діяльності перед суспільством. При цьому керівництву надана певна самостійність в призначенні вищих державних посадовців,суддів,внесення законопроектів в парламент. Проте в сфері зовнішніх відносин все таки необхідне погодження з парлементом.

4.4 Моделі поділу державної влади

Відповідно до конфігурації відносин між вищими органами держави виявляються відмінності між сучасними формами правління, які відзначаються такими моделями поділу державної влади:

«жорсткий» поділ влади -притаманний президентським республікам;

«мякий» поділ влади -парламентські республіки та парламентські монархії;

- «змішаний» поділ влади -республіки зі змішаними формами правління[12с.76] «Мяка» модель поділу влади - та модель поділу ,де різниця між законодавчою й виконавчою владою не має суттєвого значення, оскільки тією й іншою володіє партія парламентської більшості, лідер якої одночасно керує урядом і контролює цю більшість. Реальний поділ державної влади тут відбувається всередині парламенту між сформованим партією чи коаліцією партій парламентської більшості урядом та опозицією. «Жорстка» модель поділу влади -поділ влади, який характеризується формальною ізольованістю кожної з її гілок і відсутністю між ними тісних функціональних відносин «Змішана модель поділу влади» - як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. У деяких випадках він наділений значними повноваженнями <#"center">5. Модель поділу державної влади та система стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р.

5.1.Характеристика законодавчої,виконавчої і судової гілок влади згідно з Конституцією України

Згідно з ст. 6 Конституції України: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України»[20.ст.6КУ] Таким чином, Конституція України закріп лює не тільки сам принцип розподілу влади, а передбачає також дію системи стримувань і противаг, спрямовану на забезпечення оптимальної діяльності апарату державної влади.

Також, Стаття 5 Конституції визначає, що: « Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[20.ст.5КУ][31.]

Згідно Статтею 75. Конституції України: « Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України[20.ст.75КУ][32.]

До повноважень Верховної Ради України належать:

внесення змін до Конституції України;

визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

призначення виборів Президента України;

усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

затвердження бюджету і внесення змін до нього;

оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру;

прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

надання згоди на призначення Президентом Премєр-міністра України.

Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України входять до її компетенції. Серед них - затвердження загальної структури і визначення функцій Збройних Сил, Служби Безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ. Вона також ухвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до інших держав підрозділів Збройних Сил України та про допуск військових формувань інших держав на територію України.

Основними організаційно-правовими формами діяльності Верховної Ради є сесії та засідання

Голова Верховної Ради:

- веде її засідання;

організовує підготовку питань на розгляд Верховної Ради;

керує діяльністю апарату Верховної Ради;

представляє парламент у зовнішніх зносинах;

- підписує акти Верховної Ради.

Статті 113 і 114 Конституції України визначають систему виконавчих органів України.

«Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.»[20.ст113.КУ][15.]

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Премєр-міністр України, «Перший віце-премєр-міністр, віце-премєр-міністри, міністри»[20.ст.114КУ].

Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (уряд). Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією.

Кабінет Міністрів забезпечує:

державний суверенітет і економічну самостійність;

виконання Конституції і законів, актів Президента;

проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

підготовку проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою;

До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр, Перший віце-премєр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри.

Премєр-міністр призначається Президентом за згодою Верховної Ради. Інші члени Уряду призначають Президентом за поданнам Премєр-міністра.

Премєр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.[6.1.с.55]

Судова гілка влади визначена статтею 124. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.[ 33.]

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.[34.]

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.» Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи - суди;

ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

здійснення правосуддя;

конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

формування органів суддівського самоврядування;

- розяснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не повязані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно-аналітичні дії - узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації.

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.[17.] Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Сучасна модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм. Після набуття незалежності Україною спорадичні і несистемні зміни до Конституції колишньої УРСР 1978 р. відображали досить дивну суміш елементів радянської та ліберально-демократичної форм організації публічної влади, яка містила в собі значний конфліктний потенціал між Верховною Радою і нововведеним інститутом Президента. Гостре протистояння між Президентом і Верховною Радою та деякі інші політичні фактори стали перепоною для прийняття нової Конституції України, внаслідок чого було досягнуто компроміс у вигляді Конституційного Договору від 1995 р., яким фактично встановлювалося суперпрезидентська форма правління із притаманними їй надмірним перерозподілом владних повноважень на користь глави держави - Президента. Частково проблему легітимності Конституційного Договору було забезпечено прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України, яка визначила президентсько-парламентську форму правління.

У контексті організації публічної влади Конституція України 1996 р. запозичила значне число елементів Конституції V Французької республіки: президенту надавалися значні повноваження, він забезпечував належне функціонування органів публічної влади та додержання Конституції і міжнародних договорів.

Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ.

Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом.[ 27с.3-11]

8 грудня <#"center">5.2 Противаги і стримування гілок влади в Україні

Противаги і стримування парламенту:

особливий порядок прийняття законів; ускладнену функцію внесення змін до Конституції: внесення змін до першого, третього і тринадцятого розділів вимагає затвердження всеукраїнським референдумом, призначеним Президентом [20.ст.156 КУ];

окремі положення Конституції України зовсім не можуть бути предметом перегляду[20.ст. 157 КУ].

наділення певних органів спеціальними повноваженнями щодо стримування влади Верховної Ради:

Противаги Президенту:

З боку Верховної Ради:

а)вона наділена правом усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину [ 20.п.10 ст.85; ст. 111 КУ];

б)вона може подолати вето Президента на прийнятий закон двотретинною більшістю від свого конституційного складу [ч.4 ст.94 КУ];

в)має право направляти запити Президентові на вимогу народних депутатів, 1-го чи групи, або комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш як однією третиною від її конституційного складу [п.34 ст.85 КУ];

г)затверджує Державний бюджет, у якому містяться й розміри видатків на утримання Президента та його апарату [20.п.4 ст. 85 КУ];

д)визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, яких повинен дотримуватись у своїй діяльності глава держави [20.п.5 ст. 85 КУ].

З боку Кабінету Міністрів засоби впливу на Президента, враховуючи форму правління в Україні, є обмеженими.

Зі сторони Конституційного Суду противаги Президенту і Верховній Раді, виражаються в праві визнання актів глави держави неконституційними [20.ч.2 п.1 ст. 150; ст.152 КУ].

Противаги Кабінету Міністрів

Стримування зі сторони Верховної Ради:

а)парламент розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів [ 20.ч.11 ст.85 КУ];

б)він дає згоду на призначення Президентом Прем'єр-міністра [20.ч.12 ст.85 КУ];

в)парламент здійснює контроль за діяльністю Уряду відповідно до Конституції [ 20.ст.85 КУ];

г)Верховна Рада вправі висловити недовіру Кабінетові Міністрів, що веде до його відставки [ 20.ст. 87 КУ].

Зі сторони Президента:

а)призначає, за згодою Верховної Ради [20.п.12 ст.85; п.9 ст. 106 КУ]Прем'єр-міністра, і припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку;

б)призначає членів Кабінету Міністрів та припиняє їхні повноваження на цих посадах[20.п.10 ст. 106КУ];

в)може скасовувати акти Уряду, в тому числі з мотивів доцільності [ 20.п.16 ст.106 КУ].

Конституційний Суд має право визнати постанову, розпорядження чи інший нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів неконституційним [20.ч.3 п.1 ст. 150; ст.152 КУ].

Верховна Рада України може висловити недовіру Кабінету Міністрів України.

Органи судової влади постановою законних та обґрунтованих, рішень та вироків, шляхом застосування чинного законодавства на основі принципу рівності всіх перед законом та трибуналом, стримують інші гілки влади від зловживань. При реалізації своєї компетенції органи виконавчої та законодавчої влади повинні діяти в межах закону та наданих їм повноважень, щоб не відчути на собі дієвість судової влади.

Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування цієї . Нестабільність її в Україні визначається такими факторами, як: нетривала практика застосування норм Конституції України 1996 р.; складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів; недосконалість правової системи України ;невідповідність значної кількості законів Конституції 1996 р.. Тому в сучасний період достатньо актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції, які визначають стримування і противаги державної влади.

Висновки

Проаналізувавши та дослідивши поняття і сутність державного апарату та принципи його організації і діяльності, формування ідей і теорій поділу державної влади, розглянувши характеристики трьох основних гілок влади- законодавчої, виконавчої та судової, а також системи «стримувань та противаг» і моделей поділу державної влади можна зробити такі висновки:
Головним інститутом,який уособлює та представляє державу,є державний апарат. Державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються функції держави, досягаються різноманітні цілі та завдання держави. Він є важливим складовим елементом будь-якої держави, що забезпечує управління державними і громадськими справами.
Державний апарат - це сукупність державних органів,їх ланок і підрозділів,уповноважених безпосередньо здійснювати державну владу та управління,що спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Важливим і невід'ємним елементом структури державного апарату є орган держави

Державний орган - це структурний первинний елемент апарату держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом внутрішньо організований колектив державних службовців, які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави
Поділ влади є однією з основних рис сучасної правової демократичної держави. Він є - основоположним принципом, відповідно до якого в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.
Розвиток терії поділу влади розпочали античні мислителі Арістотель, Платон, Полібій.

У період Середньовіччя цією теорією займався Марсилій Падуанський. У період Нового часу свої концепції теорії поділу влади висували такі відомі вчен, як Д. Локк,Ш. Монтеск*є, Ж.Ж. Руссо, І.Кант, Ф.Гегель. Свого практичного втілення Теорія поділу влади набула в Конституції США 1787року.

За системою,яка була закріплена в Конституції США законодавча,виконавча і судова влада розділені не тільки організаційно,але й формально і повністю незалежні одна від одної. В той же час кожна з гілок влади наділена повноваженнями, що надають їй можливість контролювати і обмежувати інші гілки.

Законодавча влада - це відокремлена гілка влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони.

Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Виконавча влада - підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Виконавча влада здійснюється урядом.

Судова влада - це відокремлена гілка влади, що має виняткові повноваження на здійснення правосуддя.

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг. Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні правосуддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керуватися тільки законом

Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг

Система стримувань і противаг озброєна власними засобами і містить складові,що відповідають різним формам правління. Існує три моделі механізму поділу влади- «жорстка», що притаманна президентським республікам,»м*яка»,що притаманна парламентським республікам, і «змішана» -що,притаманна республікам зі змішаними формами правління. Модель організації державної влади в Україні пройшла еволюцію від монократичної форми, яка була притаманна радянській моделі державності, транзитом до перехідної змішаної форм, які поєднували в собі парламентаризм і президенціалізм.

Будь-який орган влади представляє Україну як державу як всередині країни, так і ззовні. Державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає правовий статус кожного з цих органів. Державно-владні повноваження, що закріплюються у компетенції відповідних державних органів, визначаються на основі встановлених законом чи іншим правовим актом предметів відання, прав і обов'язків, які необхідні їм для виконання їхньої діяльності. Компетенція цих органів визначається Конституцією України, законами України, нормативними указами Президента України, окремими постановами Кабінету.

Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада України, яка формується шляхом вільних і демократичних виборів. Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

- Виконавчу владою в Україні є Президент України і Кабінет Міністрів. Основні функції і повноваження Президента визначаються Конституцією України. За Конституцією Президент є главою держави і виступає від її імені. Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи і контролюючи їх діяльність. Функціонування та вибори членів Кабінету Міністрів регулюється відповідно до закону України «Про Кабінет Міністрів».

- Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами згідно із Конституцією України .Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди - районні суди, апеляційні суди, вищі суди, Веровний Суд України. Діяльність органів правосуддя регулюється законом України «Про судоустрій та статус суддів» Задумка засновників Конституції України 1996 р. полягала в тому що президенціалізм дасть змогу мобілізувати інтелектуальну еліту країни для проведення рішучих і корінних реформ, спираючись на професійну бюрократію на засадах безсторонності і наближеності до громадян. Адже сенсом заснування та функціонування будь-якої влади у суспільстві є забезпечення рівного доступу кожного громадянина до суспільних благ. Водночас Конституція України 1996 р. заклала дуалізм виконавчої влади, за якого Президент загалом домінує у процесі формування Кабінету Міністрів, який несе відповідальність як перед главою держави, так і перед парламентом.

Визначення та закріплення в Конституції України системи стримувань і противаг як засобу організації державної влади ще не означає, що існує вироблений та випробуваний на практиці дійовий механізм функціонування цієї системи.

Через складний економічний, політичний та соціальний стан в країні; протистояння виконавчої та законодавчої гілок влади; боротьба у між численними політичними партіями; малий досвід діяльності вперше створених державних органів та недосконалість правової системи України і невідповідність значної кількості законів Конституції 1996 року на сьогодні є актуальною є проблема ретельного аналізу норм Конституції, які визначають стримування і противаги державної влади в Україні.

повноваження державний апарат розділення влада

Список використаної літератури

1. Абашмадзе B.C. Учение о разделении государственной власти и его критика :Тбилиси: "Сабчото Сакартвело"-1972.с.165

Абдулаев М.И. Учение Канта о праве и государстве.//Правоведение. -1998. -№ 3. -С. 148

. Азаркин Н.М. Политико-правовое учение Монтескье: Автореферат кандидатской диссертации.: Москва, // «Правоведение» № 1 - 1982.

.Бабенко К.А. Конституційне закріплення принципу поділу державної влади як фундамент формування системи політико-правової взаємодії органів державної влади// Бюлетень Міністерства юстиції України. №1.-2009р.

5.Библиотетарь.ру -электронная библиотека // проблемы теории государства и права,вопросы и ответы [Електронний ресурс]. - Режим доступу: -http://www .bibliotekar.ru/teoria-gosudarstva-i-prava-4/82.htm <http://www.bibliotekar.ru/teoria-gosudarstva-i-prava-4/82.htm>
6.Болдырева Р.С Разделение властей: теоретико-правовые аспекты. Диссертация .канд. юрид. наук: 12.10.01:- Москва., 1998. - 164 c.- 458с.
.1.Ващенко К.О., В. О. Корнієнка-заг.редакція Політологія для вчителя : навч. посібн. для студ. Педагогічних ВНЗ - К. : Вид-во іменіМ. П. Драгоманова, 2011. - 406 с

. Вікіпедія : стаття Марсилій Падуанський [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B0%D0%B4%D1%83%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9>
8.Вікіпедія: стаття «Розподіл державної влади» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8#.D0.9C.D0.BE.D0.B4.D0.B5.D0.BB.D1.96_.D0.BF.D0.BE.D0.B4.D1.96.D0.BB.D1.83_.D0.B4.D0.B5.D1.80.D0.B6.D0.B0.D0.B2.D0.BD.D0.BE.D1.97_.D0.B2.D0.BB.D0.B0.D0.B4.D0.B8 <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%BB_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8>
9.Ведєрніков Ю.А., В. С. Грегул Теорія держави і права: Навч. посіб.. - 4те вид., доп. і переробл. - Київ.: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с.
.Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико - філософський аспект) //Бюл. Мін-ва юстиції України. - 2004.» №11С.66
.Электронная библиотека правоведа Студилова: Учение Г. Гегеля о государстве и праве -[Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.studylaw.narod.ru/ippu/ippu_10_2.htm>
12.. 24]. . Энтин Л. М. Разделение властей: опыт современных государств [Текст] / Энтин Л. М. - М. : Юрид. лит., 1995. - 176 с.
1310)ЗайчукВ.О., Н.М. Оніщенко «Теорія держави і права. Академічний курс»: Підручник (2-ге видання, доп.) / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - Київ.: Юрінком Інтер, 2008. - 688 с.

Закон України № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України»

.Закон У країни№ 742-VII від 21.02.2014 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-18/paran6>

.Закон України «Про державну службу» стаття 3.

.Закон України «Про судоустрій і статус суддів»

. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. з англ. О.М. Мокровольського. - К.: Веселка, 1993.

. - Кокошкин Ф.Ф. «Лекции по общему государству и праву»- 2-е издание.: Москва- [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://dugward.ru/library/kokoshkin/kokoshkin_lekcii_po_obchemu_gos_pravu.html#633 <%20Кокошкин%20Ф.Ф.%20>

. Конституція України : прийнята на пятій сесії Верховної Ради України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
21. Кириченко В.М., Куракін О.М.Теорія держави і права: модульний курс.: навч. посібник. / Київ. -: Центр навчальної літератури, 2010 - 264с
22.Локк Джон. Два трактати про врядування / Джон Лок; [пер. з англ. О. Терех, Р.Димирець]. - К.: Основи, 2001. - 865 с.
. Лук*янов Д.В.,С.П.Погребняк,В.С. Смородинський,Г.О. Христова Теорія держави і права:посібник для підготовки до державних іспитів/; за ред..О.В.Петришина. -2-ге вид.,допов.ізмінене. -Харків.:Право,2013. -208с.
.Маймескулов Л.М. ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН:[ Підручник для студентів вищих навчальних закладів.За редакцією професора Л. М. Маймескулова] -Харків.« -Право» -2011р. -847с.25..Монтескье Ш., Под общ. ред.: Баскин М.П.:Избранные произведения,в 2-х томах:Москва,Госполитиздат--1955 . - 799с.

. Овсепян Ж. И. Судебный конституционный контроль в зарубежных cтранах. Правовая защита конституций / Ростовский гос. ун-т. - Ростов н/Д. : Литера-Д, 1992. - 318с.
27.Оніщук Микола д.ю.н.Президент Інституту правової політики Інформаційно-аналітичний бюлетень «КОНСТИТУЦІЙНА АСАМБЛЕЯ: політико-правові аспекти діяльності». -№4. -2012
.Прозорова Н.С. Теория разделения властей и современное буржуазное государство. :Москва // Советское государство и право -№ 9,1974. -с.556.

.Радник-український юридичний портал:Загальна характеристика, функції та принципи діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади: -[Електронний ресурс]. - Режим доступу - <http://radnuk.info/pidrychnuku/teoriua-prava/38-tsvik/159-s-4-----------.html>

.Ребкало В. А. Шахов, Е. А. Афонін та ін.]; за заг. ред. В. А. Ребкала, М. М. Логунової, В. А. Шахова Система стримувань і противаг усфері державно-управлінських відносин: . - Київ.: НАДУ, 2008. - 72 с.

..Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-05>, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-08>}))
32.Рішення Конституційного Суду № 17-рп/2002 від 17.10.2002 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v017p710-02/paran54>
33. РішенняхКонституційного Суду № 9-зп від 25.12.97 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-97>, № 8-рп/2002 від 07.05.2002 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-02>, № 15-рп/2002 від 09.07.2002 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-02>, № 3-рп/2012 від 25.01.2012 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-12/paran56>}
. Рішення Конституційного Суду № 8-рп/2002 від 07.05.2002 <http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-02>
35. Сало І. С. Механізми стримувань та противаг у політичних системах країн ЄС та в Україні / І. С. Сало // Стратегічні пріоритети. - 2009. - № 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/11_2009/10.pdf>.
. Сатышев. В. Е. Генезис теории разделения властей. - Тр. ВЮЗИ, т. 22, ч. 2. М., 1971, с. 61-88с 586.с
. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

. Шаповал В. М. Вищі органи сучасної держави. Порівняльний аналіз. - К., «Програма Л», 1995.136 с];

. Чиркин В.Е. (отв.ред.). Сравнительное конституционное право / РАН; Институт государства и права - М. : Изд. фирма «Манускрипт», 1996. - 729с.

. Цвік М.В,О.В.Петришин,Л.В.Авраменко та ін Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ]/ М; За ред.. д-ра юрид. Наук,проф..,акад. АПрН України М.В.Цвіка, д-ра юрид. Наук,проф..,акад. АПрН України О.В.Петришина. - Харків:Право,2009. - 584с.

. Юридическая компания Ампаро: Разделение властей как признак правового государства- статья.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk-amparo.ru/amparo00074.html
42.CENTER YF : РАЗДЕЛЕНИЕ ВЛАСТЕЙ: статья [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.center-yf.ru/data/stat/Razdelenie-vlastei.php>
43.SMARTPOLITIC Жан-Жак Руссо о законодательной и исполнительной власти- статья[Електронний ресурс]. - Режим доступу:
<http://www.smartpolitic.ru/smapos-878-1.html>
44.PRAVOZNAVEC.COM.UA-електронна бібліотека юридичної літератури. Стаття СИСТЕМА СТРИМУВАНЬ І ПРОТИВАГ ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ: ФРИЦЬКИЙ Ю.О, Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://pravoznavec.com.ua/period/article/4072/%D4>