Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти
На тему:
«Організація діяльності педагогічного колективу в умовах упровадження здоров'язберігальних технологій у навчально-виховний процес закладу освіти»
Зміст
Вступ
.Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій
.1Історія розвитку проблеми здоровязбереження
.2Поняття здоровязберігаючі технології, їх класифікації та функції
.Здоровязбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід
.1Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоровязбереження
.2Зарубіжний досвід здоровязбережувальної діяльності
.Педагогічна діяльність в умовах впровадження здоровязберігальних технологій
.1Педагогічний колектив та форми методичної діяльності
.2Технологічні засади підготовки педагога до використання здоровязбережувальних освітніх технологій
.3Педагогічне забезпечення формування здорового способу життя
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Освіта та здоровий спосіб життя в ХХІ ст. повинні домінувати серед важливих факторів створення безпечного життя кожної людини. Роль і значення культури здорового способу життя як основи якості життя молоді у вихованні нової генерації громадян обумовлена, насамперед, потребами збереження здоровя людини як найвищої суспільної цінності, а також визначається загрозливою тенденцією швидкого погіршення стану здоровя населення України, зокрема здоровя молодого покоління. Ефективність навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи має визначатися не лише формуванням професійної компетентності молоді, а також і формуванням надійних соціальних орієнтирів, здатністю молодих спеціалістів адекватно протистояти молодіжним проблемам, що виникатимуть у процесі професійного самовираження і залишатися при цьому здоровими.
Актуальність досліджуваної проблеми зростає в рамках проголошення Національною доктриною розвитку освіти XXI ст. пріоритетними напрямками: збереження та зміцнення здоровя учнівської молоді; формування свідомої мотивації щодо здорового способу життя, навичок дбайливого ставлення до власного здоровя та життя інших; уміння своєчасно приймати відповідальні рішення для запобігання шкідливим звичкам (палінню, вживанню алкоголю та наркотиків, раннім статевим стосункам тощо). Однак система освіти, що склалася, не достатньо зорієнтована на сприяння виконанню цієї програми. Ефективне розвязання поставлених завдань вимагає вибору нових соціальних і педагогічних технологій, які б сприяли формуванню у молоді стійкої спрямованості на здоровий спосіб життя, виховували б у неї позитивні морально-ціннісні орієнтації. При цьому, навчально-виховні заходи мають спиратися на формування практичних умінь і навичок, сприятливих для здоровя.
І нарешті, актуальність дослідження цієї теми зумовлена зростанням вимог середовища до молодої людини, а вона, в свою чергу, вимогливіша до власного фізичного, духовного і матеріального рівня розвитку, а також констатуванням того, що тільки здоровий може бути успішним, тільки здоровий здатний швидко просуватися карєрними сходами, тільки здоровий може народити здорове дитя, тільки здоровий здатний якісно і довго жити в умовах нового інформаційного високорозвиненого техногенного соціуму. Але далеко не в усіх людей присутня така мотивація до здорового способу життя, а тому дослідження особливостей цього процесу є завданням нагальним і актуальним. Розвязання проблем формування здорового способу життя повинно стати підґрунтям сучасних наукових розробок та досліджень.
Слід зазначити, що проблема здоровя носить глобальний характер і визначається як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична, психологічна і педагогічна категорії. А тому зростає інтерес учених до вивчення теоретико-методологічних засад саме соціально-психологічного здоровя населення, яке виражається в оптимальній здатності індивіда вступати в соціальні звязки, високій мотивації до здоровязбереження, глибокій усвідомленості суспільної значущості здоровязберігаючого виховання.
Аналіз напрямків формування культури здорового способу життя як основи майбутнього молоді постає як проблема невідкладна і практично значуща. Зарубіжні дослідження акцентують увагу на психологічній та психічній складових здоровя (З.Фрейд, К. Юнг, Є. Еріксон, А. Адлер, Є. Фром, Р. Кеттела, Б. Скіннер, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.). Серед вітчизняних теоретиків у цьому руслі працювали: О. Алексєєв (настрій і здоровя); В. Ананьєв (психологія здоровя), М. Боришевський (психологія самоактивності та субєктного розвитку особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи); Л. Козак (структурно-інформаційна складова психічної компоненти здоровя людини); М. Корольчук, В. Крайнюк, А. Косенко, Т. Кочергіна (психологічне забезпечення психічного і фізичного здоровя); Ю. Тарнавський (мистецтво бути здоровим); Д. Федотов (збереження психічного здоровя); О. Хухлаєва (особливості психічного здоровя студентів); О. Чебикін (проблема емоційної стійкості).
Формування здорового способу життя досить ретельно висвітлюється в педагогічних, соціальних, психологічних та методичних наукових працях (М. Миколайський, Г. Юрах, М. Мицкан, Л. Сущенко, Д. Венедиктов, А. Чернух, Ю. Лисицин, С. Лапаєнко та ін.). У цих та інших наукових працях і знайшла своє відображення проблематика підготовки педагогів до формування здорового способу життя молодого покоління.
Однак, незважаючи на вагомий пласт наукової літератури, в останні роки науковці до цієї теми практично не зверталися, а тому проблему формування культури здорового способу життя в освітніх навчальних закладах не можна вважати дослідженою. Існує низка неопрацьованих питань: по-перше, потребує створення належних умов підготовки педагогів, здатних реалізувати державну ідею поліпшення здоровя населення України; по-друге, питання значення педагогічних технологій профілактики захворювання молоді у системі стратегічних завдань сучасної освіти та гуманітарної політики держави.
Мета дослідження полягає в обґрунтуванні теоретичних основ педагогічних умов формування культури здорового способу життя молоді в освітніх навчальних закладах.
Для досягнення поставленої мети дослідження визначено такі основні завдання:
. Здійснити аналіз монографічної, періодичної літератури, дисертаційних фондів та електронних джерел інформації, окреслити основні напрями подальших досліджень проблеми та уточнити суть, зміст та структуру здоровязберігальних технологій.
. Проаналізувати документальне супроводження впровадження здоровязберігальних технологій.
. Дослідити зарубіжний досвід здоровязбережувальної діяльності.
. Розглянути технологічні засади підготовки педагогів до використання здоровязбережувальних технологій.
. Обґрунтувати педагогічне забезпечення формування здорового способу життя.
Обєкт дослідження - процес організації педагогічної діяльності в умовах впровадження здоровязберігаючих технологій.
Предмет дослідження - здоров'язберігальні технології у навчально-виховному процесі закладу освіти.
У дослідженні використовувався комплекс загальнонаукових методів: аналізу і синтезу - для характеристики теоретичних основ дослідження процесу еволюції здоровязберігальних технологій; генетичний метод - для встановлення стадіальних відмінностей розвитку теорії здоровязбереження; традиційний аналіз документів - для аналізу законодавчої бази стосовно впровадження здоровязберігальних технологій в Україні.
.Теоретичні засади дослідження здоров'язберігальних технологій
1.1Історія розвитку проблеми здоровязбереження
Створення теоретичного фундаменту дослідження процесів формування здоровязбережувальної компетенції педагогів актуалізує уточнення термінів і визначень, які є засадничими у галузі наукових сфер, дотичних до проблем здоровя та підготовки людини до ведення здорового способу життя з метою здоровязбереження. Суттєвою перешкодою становлення вітчизняної health education (освіти, спрямованої на здоровятворення, збереження здоровя, формування культури здорового способу життя) виявилося неоднозначне трактування концептуальних основ інтегральної науки про здоровя, яка зародилася на стику екології, біології, медицини, психології, педагогіки, фізичного виховання та інших. Наявність спільної науково-професійної мови значно полегшить взаємодію фахівців, котрі в освітній системі вищої школи знаходять підходи до взаєморозуміння та співробітництва в розвитку валеологічного світогляду молоді, формування у них життєвого пріоритету здоровя, культури здорового способу життя. Кінцевою метою такої освіти має стати формування здоровязберігаючої компетентності як невідємної складової професійної компетентності педагогів.
Поняття здоров'я виникло давно, натомість у зв'язку з постійним погіршенням стану здоров'я молоді проблема здоров'язбереження, незважаючи на науково-технічний прогрес, є актуальною і в наш час. Відтак виникає потреба звернутися до історії розвитку проблеми здоров'язбереження, простежити її розв'язання на різних етапах розвитку суспільства. Проблеми здоров'язбереження молодих людей у процесі навчання, які найбільший відсоток добового часу проводять у навчальному закладі та за комп'ютером, почали досліджуватися не так давно. Актуальними сьогодні стали школи сприяння здоров'ю. Водночас поза увагою залишається здоров'я молоді, яке під час їхнього навчання у закладах освіти погіршується і потребує збереження. Початок розв'язання проблеми здоров'язбереження вбачаємо в аналізі її розвитку за різних історичних умов. Отже, розкриємо історичні аспекти розвитку проблеми здоров'язбереження молоді [1].
Ще у первісносуспільний період, коли все було підпорядковане одній меті - забезпеченню умов існування та виживання в природних умовах - діяльність людей мала здоров'язберігаючий характер. Стан свого здоров'я, успіхи й невдачі під час полювання, ловлення риби люди пов'язували з певними богами, амулетом тощо. Знання про здоров'язбереження передавалися від покоління до покоління у вигляді розповідей, основні з яких стосувалися траволікування.
В епоху рабовласницького ладу (IV тисячоліття до н.е. - V століття н.е.) було започатковано першу систематизацію знань про здоров'язбереження людини. Лікарі, філософи активно шукали способи збереження здоров'я людини. Підтвердженням того є посібник зі здоров'я, що дійшов до нас, - китайська книга „Кун-фу; пам'ятка індійської маловідомої епохи - збірник трактатів „Аюр-Веда-Гараки; праці давньогрецького лікаря Гіппократа і видатного лікаря Сходу, філософа й поета Ібн-Сіни (Авіценни).
Так, у Стародавній Греції цінували гарне здорове, вправне тіло та фізичну красу. Основними засобами здоров'язбереження людини були фізичні вправи, харчові обмеження, постійне тренування волі і характеру, що було обумовлено потребою держави в сильних, здорових воїнах, здатних воювати та перемагати. Дух змагання і перемоги греків сприяв виникненню у 776 р. до н.е. Олімпійських ігор, які проводяться і в наш час.
Відтак, в Афінах формування збереження здоров'я здійснювалося під впливом гуманістичних ідеалів, культу краси людського тіла, а у Спарті - було громадським обов'язком, вимогою наслідування запитам і цілям войовничої країни, де перемагає найсильніший та найздоровіший.
Християнство характеризується гармонійним розвитком людини, що передбачало її духовне і фізичне оздоровлення.
У часи Середньовіччя - епоху лицарства - погляди на формування духовного і фізичного стану людини як єдиного цілого її здоров'я почали руйнуватися: духовенство піклувалося духовним збагаченням людини, а образ лицаря асоціювався з фізичною силою та красою. Середньовіччя ліквідувало стародавню цивілізацію, тому рівень культури, особливо фізичної, став значно нижчим від античної, оскільки всі сторони суспільного буття контролювалися духовенством. У житті простого народу - селян і міщан - побутували народні засоби фізичної культури: народні ігри, забави, ігри з м'ячем, танці, масові купання, фехтування, стрільба з лука, метання каміння, боротьба, а лицарі обов'язково володіли сімома лицарськими доблестями, а саме: їздити верхи, плавати, володіти мечем, списом, щитом, фехтувати, полювати, грати в шахи, складати вірші та співати на честь дами серця.
У ХIV-ХVI ст. - в епоху Відродження (Леонардо да Вінчі, Мікеланджело та інші) - зроблено значний вклад у поєднання краси тіла і духу особистості як взаємопов'язаних складових здоров'я людини на основі вивчення пропорцій тіла і механіки її рухів. Так, біомеханічні винаходи Леонардо да Вінчі стали підставою для вивчення будови і функцій організму. Провідними ідеями того часу були такі: людина починала відчувати себе частиною природи; хвороба все менше розглядалася як Божа кара, а як те, з чим може владнати людина.
У ХVII-ХVIII ст., тобто в епоху Просвітництва, в Європі з'явилися нові підходи до розв'язання проблеми здоров'язбереження, запропоновані Д. Локком і Ж.-Ж. Руссо. Так, англійський педагог Д.Локк розробив систему підготовки джентльмена, який має здоровий дух у здоровому тілі. Методика вченого будувалася на єдності фізичного, психічного і розумового компонентів здоров'я завдяки вихованню тіла, характеру і розуму людини.
Ж.-Ж. Руссо висунув теорію природного виховання (загартування, обмеження в їжі), яка також відіграла прогресивну роль у здоров'язбереженні тогочасного покоління. Отже, філософія тих часів остаточно зарахувала людину до природного світу й довела, що саме розум допоможе їй піклуватися про здоров'я.
Історія розвитку вітчизняної педагогіки свідчить про те, що ще у період Київської Русі ставилися вимоги до фізичної працездатності і здоров'я людини, оскільки вона повинна була вправно виконувати господарські обов'язки й розв'язувати військові проблеми держави. Основними напрямами здоров'язбереження були такі: фізичне виховання в сім'ї; військово-фізичне виховання в побуті та в освітніх закладах. Народна фізична культура слов'ян зосереджена в рухливих іграх, забавах, розвагах, танцях, змаганнях і підпорядкована побутово-релігійному календарю, що наближує людину до природи і сприяє її оздоровленню.
За часів Запорозької Січі було створено досить ефективну систему здоров'язбереження, в основі якої - не тільки фізичний, а й духовний розвиток людини за допомогою формування і збереження таких цінностей, як шанування засад честі, справедливості, лицарських чеснот, родових традицій шляхетності, здорового способу буття. Основними засобами здоров'язбереження були фізичні і психофізичні вправи, спрямовані на самопізнання, саморозвиток, тілесне і психофізичне вдосконалення.
Друга половина XVIII століття - час діяльності російського вченого М. Ломоносова, - який акцентував увагу на першочерговій важливості руху у здоров'язбереженні; ним розроблено вказівки до регламенту Московської та Академічної гімназій з організації правильного режиму харчування та його повноцінності, розкладу дня і занять, медичної допомоги тим, хто навчається. О.Суворов розробив військово-педагогічну систему, що сприяла здоров'язбереженню воїнів; її основним засобом були фізичні вправи та загартовування.
Наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. проблема здоров'язбереження набула особливого значення. Науковці з анатомії, фізіології та гігієни людини розпочали наукові дослідження цієї проблеми, оскільки цьому сприяла зростаюча соціальна цінність здоров'я людини.
Питання здоров'язбереження знайшло своє втілення і у працях класиків педагогіки. Наприклад, збереження здоров'я юного покоління посідало чільне місце в педагогічній діяльності А. Макаренка. Формулюючи мету виховання, він виокремив три основоположні завдання освіти: виростити дитину здоровою, сформувати в неї вміння працювати, сприяти її моральному становленню. У своїх працях видатний педагог приділяв значну увагу питанням режиму навчання і праці, особистої гігієни, санітарно-гігієнічним аспектам трудового виховання, психогігієни тощо.
Великого значення збереженню здоров'я молоді надавав В. Сухомлинський, який у своїх роботах розглядав такі засоби збереження та зміцнення здоров'я молоді, як ранкова гімнастика, рухова активність, ходьба босоніж, походи, праця взимку на свіжому повітрі, купання у відкритих водоймищах, режим харчування (застосування продуктів, багатих на вітаміни). Його увага акцентувалася на принципах збереження здоров'я молоді за допомогою профілактики, ранньої діагностики, ліквідації проблем зі здоров'ям, що виникають, раціонального харчування та зміни поведінки в аспекті збереження здоров'я. Здорове середовище у процесі навчання педагог пов'язував із гігієнічною та комфортною психологічною атмосферою, безпекою навчання. Вчений підкреслював, що здоров'я його вихованців залежить від виховного впливу на них учителів, способу життя молоді, валеологічного наповнення навчально-виховного процесу навчального закладу [1].
Конструктивний підхід до здоровя людини дозволив уперше сформулювати активну стратегію формування здоровя. Так, у 1980 році І. Брехманом була започаткована «здоровязнавча» наука з вивчення індивідуального здоровя людини - валеологія. Семантика цього латинізму з самого спочатку не відповідала глобальному задуму створення всеохоплюючої науки по здоровя, хоча і замисел, і становлення нової наукової галузі були діалектично та історично закономірними. Почала зароджуватися наука про здорове буття, або здоровий спосіб життя. Валеологічна сутність здоровязнавства полягає у пошуку шляхів і способів формування індивідуального здоровя, що набуло особливо бурхливого розвитку серед педагогічних наук.
Всесвітня Асамблея здоровязбереження на ХІІІ сесії у 1977 році поставила перед урядами всіх країн основне соціальне завдання на період до кінця ХХ століття: досягнення людьми планети такого рівня здоровя, який дозволить їм вести продуктивний у соціальному та економічному аспекті спосіб життя. Мета виявилася недосяжною у всесвітньому масштабі. Однією з причин було те, що розуміння терміну «здоровязбереження» передбачало тільки охорону здоровя населення. Примноження здоровя здорових людей залишилося абстрактним поняттям і зводило всі програми до попередження та лікування хвороб.
Зокрема, в Україні дослідження здоровязбережувального змісту очолив Г. Апанасенко, котрий розглядає здоровя як динамічний стан людини, що «визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою прояву біологічних (виживання - збереження особи, репродукція - продовження роду) і соціальних функцій. Чим вище здатність індивіда реалізувати свої біологічні й соціальні функції, тим вище рівень його здоровя [2].
Натепер, на жаль, не існує масової роботи з молоддю щодо налаштованості на збереження здоров'я, значно зменшилася кількість спортивних шкіл, фізкультурно-оздоровчих клубів та, відповідно, скоротилася кількість залученої до занять в них молоді, що поступово призводить до погіршення стану її фізичного, психічного і духовного здоров'я. Сьогодні перед науковцями постає актуальна проблема забезпечення високого рівня фізичного, морального і психічного здоров'я молоді засобами і методами фізичного виховання з широким застосуванням національних традицій українського народу (козацькі забави, розваги та інші).
Окрім цього, значну увагу сучасні науковці приділяють психічному і духовному здоров'ю молоді, наприклад, визначаються способи забезпечення високого рівня психічного та абсолютного фізичного здоров'я людини за допомогою традиційних і нетрадиційних засобів оздоровлення; акцентується увага на визначенні і розвитку екстрасенсорних здібностей особистості, захисті себе і своїх близьких від фізичного і психічного нападу, профілактиці та лікуванню сексуальних порушень; виокремлюються і актуалізуються аспекти, що суттєво впливають на здоров'я: правильне харчування, здоровий спосіб життя, служіння іншим людям, прагнення жити за Божими заповідями. Таким чином, сучасна система фізичного виховання молоді може стати універсальним засобом гармонізації та оздоровлення, виявлення і розвитку закладених Богом в людині її потенційних можливостей: духовних, психічних і тілесних. Проблему здоров'язбереження науковці розглядають у різних галузях наук: у сучасній філософії з'явилася так звана філософія здоров'я, в педагогіці - педагогіка щастя або валеологія сім'ї, яка розкриває проблеми мотивації та сексуальності молоді, підготовки її до сімейного життя, до народження дитини та її виховання, проблеми харчування, гігієни житла і домашньої медицини.
У теперішніх умовах розгляд проблеми здоров'язбереження розпочинається з визначення поняття "здоров'я"; у науковій літературі пропонується понад 200 дефініцій цього поняття [3, с. 158]; дискусія щодо його визначення триває і натепер. Проблема здоров'я розглядається не тільки науковцями у галузі медицини, а й філософами, соціологами, психологами, педагогами та іншими фахівцями. Здоров'я, за визначенням у новому тлумачному словнику української мови, це стан організму, при якому нормально функціонують усі його органи [4].
За визначенням В.Соболевського, здоров'я - це запас міцності організму, тобто відношення максимальної безпечної потужності організму до робочого процесу [5, с. 49]. Г. Зайцев, А. Зайцев визначають здоров'я як важливу складову професійної готовності особистості до діяльності [6, с. 201]. Системне розуміння здоров'я як динамічного процесу рівноваги організму з навколишньою природою і соціальним середовищем, за якого всі закладені в біологічній і соціальній сутності людини здатності проявляються найбільш повно, пропонує Д. Венедиктов. Він стверджує, що здоров'я - такий стан організму, що дає можливість зберігати здоров'я і є довгостроковим збереженням здатності до відновлення після хімічних, фізичних, інфекційних, психологічних або соціальних впливів [7, с. 102-103].
За визначенням Є. Сталькова, В. Паніна, здоров'я є поєднанням біологічного (генетична програма, спадковість і конституція), фізіологічного (функціонування і характер адаптації органів і систем), психічного (емоційні реакції) та соціального (орієнтація у суспільстві) формування організму [8, с. 134]. Е. Буліч, І. Муравов визначають здоров'я як динамічний стан найбільшого фізичного й психоемоційного добробуту, в основі якого знаходиться гармонійне співвідношення взаємопов'язаних функцій і структур, що забезпечують високий енергетичний рівень організму за найменшої вартості його адаптації до умов життєдіяльності [9, с. 301].
Здоров'я також розглядається як результат самопізнання, оскільки від стану здоров'я залежить зміст відповідей на запитання про роль особистості у світі та суспільстві, а також ставлення до власного тіла, знання законів функціонування організму та ступінь їх вольової регуляції, ставлення до хвороби як ступеня здатності до пошуку, наявності особистісних настанов під час одужування [10, с. 175].
Відтак, аналіз літературних джерел не сприяв виявленню однозначного підходу до визначення поняття здоров'я, що створює труднощі у доборі засобів управління здоров'ям. Отже, здоров'я - це власна цінність людини, що дозволяє повноцінно проявляти себе за допомогою стійкого біологічного, соціального, психологічного станів у будь-якому виді діяльності (навчальній, професійній, спортивній тощо). Тому поняття "здоров'язбереження молоді" трактуємо як цілеспрямовану, усвідомлену, мотивовану діяльність молоді щодо збереження свого фізичного, психічного, духовного і соціального здоров'я як ціннісної основи для самореалізації у професійній діяльності. Здоров'язбереження молоді є тим специфічним соціальним явищем, що спрямоване на створення умов для успішної освітньої діяльності без шкоди для здоров'я учасників цього процесу. Сьогодні, на жаль, не існує масової стимулюючої роботи з молоддю щодо налаштованості на здоров'язбереження, що, вважаємо, поступово призводить до погіршення стану здоров'я молодих людей, оскільки основну частину свого дозвілля молодь проводить біля комп'ютера або телевізора як основних джерел інформації.
Отже, історичний аспект розвитку проблеми здоров'язбереження молоді свідчить, що в періоди розвитку людства, які характеризуються спрямованістю на єдність духу і тіла людини, система здоров'язбереження була високоефективною. У наш час необхідно реформувати систему фізичного виховання молоді в такий спосіб, щоб визначити нові засоби заохочення і стимулювання її фізичної активності, які б допомогли зупинити регресування і погіршення стану її здоров'я, що неможливо без формування у молоді культури здоров'язбереження як світоглядної орієнтації.
1.2Поняття здоровязберігаючі технології, їх класифікація та функції
Сучасна освіта характеризується широким впровадженням технологічного підходу. І це є обєктивним процесом, новим етапом в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення процесу природного розвитку молоді.
Поняття технологія в педагогіку прийшло з виробництва, де визначається як сукупність різних елементів, зокрема прийомів, операцій, дій, процесів та їхню послідовність, тобто це своєрідна майстерність людини. Таким чином технологія виступає як алгоритм за допомогою якого отримується запланований результат.
У кінці 70-х років минулого століття збільшується увага до педагогічної технології і на Україні. Однак і на сьогодні стосовно поняття педагогічна технологія єдиної думки науковців поки що не існує. У науковій літературі зустрічається понад 300 тлумачень цього поняття в залежності від того як автор уявляє собі структуру й складові освітнього технологічного процесу. Але їх обєднує те, що всі автори єдині у визначенні мети педагогічної технології - це підвищення ефективності навчально-виховного процесу і гарантування досягнення учнями запланованих результатів навчання.
За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти.
Будь яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності.
Відповідно до Словника основних термінів і понять з превентивного виховання наведемо такі поняття технологій [11]:
Технології педагогічні - комплексний, інтегрований процес, який включає людей, ідеї, засоби і методи організації діяльності для реалізації проблем, що охоплюють основні аспекти навчання і виховання.
Технологія виховна - обґрунтований вибір характеру операційного впливу під час взаємоспілкування вчителя з дітьми, з метою максимального розвитку особистості як субєкта; як система знань, необхідних вчителеві для реалізації стратегій, тактики, процедури виховання.
Технологія соціальна - упорядкована система процедур та операцій, за допомогою яких реалізується певний соціальний проект або конкретна цілеспрямована ідея перетворення (реорганізації, модернізації або вдосконалення) соціальної роботи.
Технологія превентивної роботи - сукупність прийомів, методів та впливів, що застосовуються педагогами, психологами, соціальними, медичними працівниками, правоохоронними органами з метою досягнення успіху превентивного виховання.
Технології інтерактивні - це взаємодія партнерів, у спілкуванні яких інтерпретується ситуація і конструюються особистісні дії.
Технології навчання спрямовані на підвищення рівня знань, умінь і навичок протидії негативним явищам та формування відповідальної поведінки.
Технології навчання здоров'ю - це гігієнічне навчання, набуття життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Такі технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти [12].
Поняття здоровязберігаючі технології обєднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоровя учнів.
Під здоровязберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:
-сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
-оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
-повноцінний та раціонально організований руховий режим.
Слід зазначити, що впровадження здоровязберігаючих освітніх технологій повязано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоровязберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.
Сутність здоровязберігаючих та здоровяформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання і навчання, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоровя, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоровя і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчальної діяльності та її мінімальної фізіологічної вартості, поліпшення якості життя субєктів освітнього середовища [13].
Аналіз класифікацій існуючих здоровязберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи [14]:
·здоровязберігаючі - технології, що створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі та ті, що вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини;
·оздоровчі - технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоровя учнів, підвищення потенціалу (ресурсів) здоровя: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;
·технології навчання здоровю - гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами, статеве виховання. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до предметів загально-навчального циклу, введення до варіативної частини навчального плану нових предметів, організації факультативного навчання та додаткової освіти;
·виховання культури здоровя - виховання в учнів особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоровя, формуванню уявлень про здоровя як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоровя, здоровя родини.
Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоровязберігаючих освітніх технологій. Однак слід зазначити, що поняття здоровязберігаюча можна віднести до будь-якої педагогічної технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоровя основних субєктів освітнього процесу - учнів та вчителів. І саме головне, що будь-яка педагогічна технологія має бути здоровязберігаючою.
Основними компонентами здоровязберігальної технології виступають:
-аксіологічний, що виявляється в усвідомленні учнів вищої цінності свого здоровя, переконаності в необхідності вести здоровий спосіб життя, який дозволяє якнайповніше здійснити намічені цілі, використати свої розумові і фізичні можливості;
-гносеологічний, повязаний з придбанням необхідних для процесу здоровязбереження знань і вмінь, пізнанням себе, своїх потенційних здібностей і можливостей, інтересом до питань власного здоровя, до вивчення літератури з даного питання, різних методик щодо оздоровлення і зміцнення організму;
-здоровязберігальний, що містить у собі систему цінностей і установок, які формують систему гігієнічних навичок і умінь, необхідних для нормального функціонування організму, а також систему вправ, направлених на вдосконалення навичок і умінь по догляду як за самим собою, так і навколишнім середовищем;
-емоційно-вольовий, який включає прояв психологічних механізмів - емоційних і вольових. Необхідною умовою збереження здоровя є позитивні емоції; переживання, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя, спрямований на формування досвіду взаємостосунків особи і суспільства;
-екологічний, такий, що враховує те, що людина як біологічний вид існує в природному середовищі, яке забезпечує людську особу певними біологічними, економічними і виробничими ресурсами, формує її фізичне здоровя і духовний розвиток;
-фізкультурно-оздоровчий компонент припускає оволодіння способами діяльності, направленими на підвищення рухової активності, попередження гіподинамії і спрямований на засвоєння особистісно-важливих життєвих якостей, які підвищують загальну працездатність, а також навичок особистої і суспільної гігієни.
Наведені вище компоненти здоровязберігальної технології дозволяють перейти до розгляду її функціональних складових. Найчастіше під функціями здоровязберігальної технології розуміють такі, як:
-формувальна (здійснюється на основі біологічних і соціальних закономірностей становлення особистості, основою формування якої постають спадкові якості, що обумовлюють індивідуальні фізичні і психічні властивості);
-інформативно-комунікативна (забезпечує трансляцію досвіду ведення здорового способу життя, спадкоємність традицій, ціннісних орієнтації, які формують дбайливе ставлення до індивідуального здоровя, цінності людського життя);
-діагностична (полягає в моніторингу розвитку учнів на основі прогностичного контролю, що дозволяє порівняти зусилля і спрямованість дій педагога відповідно до природних можливостей дитини, забезпечує інструментальний вивірений аналіз передумов і чинників перспективного розвитку педагогічного процесу, індивідуальне проходження освітнього маршруту кожною дитиною);
-адаптивна (передбачає виховання у учнів спрямованості, здоровий спосіб життя, оптимізувати стан власного організму і підвищити стійкість стресогенним чинникам природного і соціального середовища);
-рефлексивна (полягає в переосмисленні попереднього особистого досвіду, в збереженні і примноженні здоровя, що дозволяє порівняти реально досягнуті результати з перспективами);
-інтеграційна, що обєднує народний досвід, різні наукові концепції і системи виховання, направляючи їх по шляху збереження здоровя підростаючого покоління.
Здоров'язберігаючі технології створюють безпечні умови для перебування, навчання та праці в навчальному закладі, а також вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини.
До конкретних методів належать:
диспансеризація учнів;
профілактичні щеплення;
забезпечення рухової активності;
вітамінізація, організація здорового харчування (в тому числі дієтичне);
заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями та грипом [12].
Мета усіх здоров'язберігаючих технологій - сформувати в учнів необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовувати отриманні знання у повсякденному житті [12]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків [15].
Аналіз здоров'язберігаючої діяльності освітніх закладів свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями освітньо-виховної діяльності:
створення умов для зміцнення здоров'я молоді та її гармонійного розвитку;
організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм учня;
розробка і реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок;
корекція порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;
медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку учнів;
функціонування служби психологічної допомоги вчителям і учням щодо подолання стресів, тривожності; гуманного підходу до кожного учня, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі;
контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактика стомлюваності учнів;
організація збалансованого харчування учнів у навчальному закладі [12].
Знання, володіння і застосування здоровязберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного педагога. Учителі у тісному взаємозвязку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами та соціальними працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоровя дітей, спроможні створити здоровязберігаюче освітнє середовище, центром якого буде - Школа сприяння здоровю [16].
Можливості реалізації оздоровчої функції освіти багатогранні. Зараз зусилля системи освіти концентруються на тому, щоб зменшити негативний вплив школи на здоров'я учнів і вчителів. Це, перш за все, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров'язберігаючих технологій у навчальний процес [15].
. Здоровязбережувальна діяльність: нормативно-правова база та зарубіжний досвід
.1 Аналіз законодавчої бази та державних програм щодо здоровязбереження
Проблема здоровя є актуальною у сьогоденні, адже головною справою України, що повязана з майбутнім держави, є збереження і зміцнення здоровя дітей. Турботу викликає різке погіршення стану фізичного та розумового розвитку підростаючого покоління, зниження рівня народжуваності й тривалості життя, зростання смертності, особливо дитячої.
Актуальність проблеми формування здоровя нації знайшла відображення у прийнятих законах України «Про охорону дитинства», в указах Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя», «Про Національну доктрину розвитку освіти», Цільову комплексну програму «Фізичне виховання - здоровя нації» [17].
Проте проблема забезпечення здоровя молоді не є розвязаною в повній мірі і в нашому повсякденні. Для збереження здоров'я необхідно як розширення уявлень про здоров'я і хвороби, так і уміле використання всього спектра чинників, що впливають на різні складові здоров'я (фізичну, психічну, соціальну і духовну), оволодіння оздоровчими, загально зміцнювальними методами і технологіями, формування настанови на здоровий спосіб життя.
В умовах реформування освітньої системи основна мета сучасного навчального закладу полягає у формуванні фізично та духовно здорової особистості. Найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасний навчальний заклад, є здоровя дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання дитини в школі. У Законі України «Про загальну середню освіту» [18] в ст. 5 зазначено, що завданнями загальної середньої освіти є: виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів. А в ст. 22 говориться про те, що загальноосвітній навчальний заклад повинен забезпечувати безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров'я, формувати гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті [19] передбачає вирішення таких проблем: виховання морально та фізично здорової людини; формування в учнів наукового світогляду, уявлення і розуміння наукової картини світу живої природи на основі усвідомлення понять і закономірностей взаємозв'язку безпечної поведінки людини, здорового способу життя, цінування свого життя та інших. Здоровя дитини, її соціально-психологічна адаптація, зростання і розвиток багато в чому визначаються середовищем, у якому вона живе. Здоровя - це єдність соматичного, психічного, духовного, соціального, інтелектуального та творчого аспектів здоровя, а не лише відсутність хвороб та фізичних вад. Вирішення окреслених завдань можливе за умовами запровадження здоровязбережувальних технологій в усі ланки освітньо-виховного середовища.
Під здоровязбережувальними технологіями вчені виділяють: сприятливі умови навчання дитини у школі, оптимальну організацію навчального процесу,повноцінний та раціонально організований руховий режим [14, с. 3].
Навчальні заклади використовують різні підходи до здоровязбереження:
дидактичний, коли більше уваги приділяється навчальним програмам та урокам здоров'я, фізичного виховання,
подієвий, коли основна увага приділяється конкурсам на тему здоров'я і агітації здорового способу життя,
проблемний, коли всі зусилля школи спрямовані на вирішення конкретної задачі: харчування, рухової активності, профілактики перевтоми, індивідуальний, коли концентруються зусилля на врахуванні особливостей кожного учня.
Але тільки підчас комплексного використання вищеназваних підходів, можна вирішити проблему збереження здоровя учнів. У відповідності з Державним стандартом освіти наразі змінена програма викладання навчальної дисципліни «Основи здоровя» у напрямі формування у дітей практичних навичок здорового способу життя, що потребує корінних змін у виборі технологій і методів навчання.
В Конституції України (ст. 3) визначено: «Людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю...». Держава несе відповідальність перед людиною за свою діяльність і зобовязана забезпечити їх реалізацію. А найбільша цінність для кожної людини - це її життя і здоровя. Сьогодні кожен має усвідомити, що «здоровя - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад», - як визначено в Статуті Всесвітньої організації охорони здоровя.
«Конвенція ООН про права дитини», яка набула чинності в Україні 27.09.1991 року, «Всесвітня декларація виживання, захисту і розвитку дітей» вимагають цілеспрямованих дій нашої держави, суспільства щодо створення сприятливих умов розвитку особистості дитини, таких, як:
- пробудження її творчих можливостей;
- вдосконалення природних здібностей;
- інтелектуальний розвиток дитини.
Відповідно до Концепції Міжнародного проекту «Європейська мережа шкіл сприяння здоровю» (ЄМШСЗ), «Кожна дитина та підліток в Європі має право та повинен мати можливість отримати освіту в школі сприяння здоровю». Тому потребує посиленої роботи координація та інтеграція зусиль держави і громадськості по забезпеченню умов та механізмів щодо діяльності Школи сприяння здоровю на базі кожного навчального закладу, соціального становлення і розвитку здорового підростаючого покоління, реалізації його конституційних прав та свобод.