Непрямі податки та їх роль у формуванні бюджету

Непрямі податки та їх роль у формуванні бюджету

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА”

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “ПОДАТКОВА СИСТЕМА”

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи непрямого оподаткування

Розділ 2. Аналіз механізму справлення непрямих податків та їх роль в наповненні Державного бюджету України

Розділ 3. Проблеми непрямого оподаткування в Україні, шляхи їх розв’язання та перспективи розвитку

Висновки

Література

Вступ

В економіці України непрямі податки відіграють надзвичайно важливу роль: становлять значну частку дохідної частини державного бюджету і виступають одним з істотних засобів перерозподілу національного доходу. Проте, незважаючи на їх високу фіскальну ефективність, сьогодні існує ряд серйозних проблем, пов’язаних з функціонуванням непрямих податків в Україні, вирішення яких є необхідним для нормального подальшого функціонування податкової системи нашої держави. Дослідження ролі кожного виду непрямих податків в формуванні доходів бюджету країни, аналіз динаміки їх надходжень дозволить виявити причини тих чи інших тенденцій, та спробувати запропонувати певні шляхи вирішення існуючих проблем. Об’єкт дослідження - непрямі податки, їх сутність, ознаки та функції. Предмет дослідження - роль непрямих податків у формуванні Державного бюджету України.

Мета і завдання курсової роботи. Головною метою курсової роботи є розкриття сутності непрямих податків, дослідження їх ролі у формуванні Державного бюджету України. Ставиться також завдання визначити головні проблеми, пов’язані з непрямим оподаткуванням в Україні та запропонувати ефективні шляхи їх вирішення.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі використовувались наступні методи дослідження: абстрагування та порівняння - для розкриття першого розділу, а саме розгляд непрямих податків як макроекономічної категорії та визначення їх суті та найважливіших ознак на основі порівняння з категорією прямих податків; методи аналізу та спостереження, статистичні методи - для дослідження другого розділу, які полягали в обробці статистичної інформації та її критичному аналізу; узагальнення, моделювання - для розкриття третього розділу - узагальнення всіх проблем та виявлення головних, моделювання шляхів їх вирішення.

Розділ 1. Теоретичні основи непрямого оподаткування

Однією з найважливіших умов забезпечення економічного зростання та соціально-політичної стабільності будь-якої країни є наявність державних фінансів, які ефективно функціонують, а це, в свою чергу, залежить від цілісності та збалансованості податкової системи. Побудова раціональної податкової системи потребує розвитку теорії оподаткування, передусім досліджень окремих форм податків, їхнього взаємозв'язку із розвитком економічного і політичного життя. Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Тому структура, яка може охопити всі види податків за формою оподаткування, складається з прямих і непрямих.

Існує багато підходів і поглядів щодо вибору критеріїв класифікації податків. Проте найбільш доцільним вважається підхід до класифікації податків на прямі та непрямі, згідно з яким поділ має ґрунтуватися на врахуванні двох критеріїв - перекладності та платоспроможності платника. Такий підхід дає змогу трактувати непрямі податки як такі, що встановлюються в цінах товарів та послуг і розмір яких для окремого платника визначається величиною споживання і прямо не залежить від його доходів. Остання ознака заслуговує на увагу, оскільки дійсно розмір непрямого податку прямо не залежить від рівня доходу платника податку, тобто не має значення, який дохід, головне - що фактично спожито. [1, с.29]

В світовій практиці існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито, які в свою чергу також поділяються на певні види (див. рис. 1.1 в додатку до розділу 1).

В науковій літературі акцизи визначаються як податки на предмети масового споживання, що виробляються і реалізуються в межах країни, та призначені для внутрішнього споживання товари іноземного виробництва. Акцизи встановлюють у вигляді надбавки до ринкової ціни. [1, с.35].

Залежно від характеру охоплення товарів оподаткування акцизи поділяються на специфічні і універсальні. У структурі непрямих податків, як свідчить світова практика, інтенсивно зростає частка саме універсальних акцизів, хоча, зважаючи на відмінності в плані фіскального призначення та впливу на економічну та соціальну сферу, обидві форми акцизів продовжують успішно співіснувати, взаємно доповнюючи одна одну.

Універсальний акциз може функціонувати у трьох формах: податку з продажу, податку З обороту; податку на додану вартість (ПДВ).

Найбільш поширеною формою універсального акцизу є ПДВ. ПДВ зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування усіх ступенів руху товару, але одночасно ліквідує його основний недолік - кумулятивний ефект. Специфіка нарахування та сплати ПДВ полягає в його нарахуванні на кожному етапі руху товару від виробника до споживача - при цьому з оподатковуваного обороту виключаються податки, сплачені на попередніх етапах, в результаті чого об'єктом оподаткування виступає вартість, створена на конкретному ступені руху товару [2, с. 85].

Між трьома формами універсальних акцизів (податком з продажу, податком з обороту та ПДВ) є істотні відмінності, найважливіші з яких наведені в табл. 1.1.

Суть специфічних акцизів в тому, що не всі товари підпадають під акцизне оподаткування, а лише окремі їх види, причому є різні підходи до оподаткування різних груп товарів. Специфічним акцизом є акцизний податок, який встановлюється на окремі види товарів, які як правило, не належать до речей першої необхідності і рівень рентабельності яких досить високий за диференційованими ставками. [1, с. 96].

Поряд з фіскальною функцією акциз, як і будь-який інший податок, має регулююче значення. Регулююча функція акцизу проявляється у декількох напрямках, серед яких можна виділити:

 вплив на обсяг виробництва і споживання підакцизних товарів;

 вплив на структуру виробництва, стимулювання зростання його ефективності, підвищення якості виготовленої продукції, покращення споживчих характеристик продукту;

 регулювання рентабельності виробництва підакцизних товарів.

Незважаючи на певну схожість податку на додану вартість і акцизного податку вони мають ряд суттєвих відмінностей (див. таблицю 1.2 у додатку до розділу 1).

Другим видом непрямих податків є фіскальна монополія. На відміну від акцизів, коли держава встановлює фіксовану надбавку до ринкової ціни, суть фіскальної монополії зводиться до того, що держава завдяки її монопольному становищу встановлює такий рівень ціни (включаючи податок), який забезпечує їй необхідний обсяг доходів. Слід зазначити, що сьогодні фіскальна монополія (за винятком окремих країн у дуже обмеженому вигляді) практично не застосовується. [1, с.43].

Третім видом непрямих податків є мито. Мито - це вид непрямого оподаткування, яке пов’язане із зовнішньоекономічною діяльністю, тобто це є податок з переміщення товарів при експорті, імпорті, транзиті. Мито на даний час не відіграє відчутної ролі у податковій системі. Це пов’язано з розвитком світової торгівлі, обмеженням різних бар’єрів, у тому числі митних. Існуючі на даний час міжнародні домовленості передбачають або пільгове митне оподаткування, або взагалі безмитну торгівлю.

Мита як різновид податків на споживання сьогодні встановлюються найчастіше не з метою поповнити доходи бюджету (хоча іноді і це має місце), а захистити внутрішній ринок, національну промисловість і сільське господарство.[3, с. 311]

Переваги непрямих податків пов’язані насамперед з їхньою роллю у формуванні доходів державного бюджету. Однак це зовсім не означає, що вони не виконують регулюючої функції. При вмілому використанні непрямі податки можуть бути дієвими фінансовими інструментами регулювання економіки.

Отже, можна виокремити їх наступні переваги:

. Непрямі податки характеризуються високою швидкістю надходження до бюджету, оскільки їх перерахування відбувається відразу після реалізації товару чи послуги.

. Непрямі податки застраховані від ризику їх несплати у разі нерентабельного виробництва, оскільки не залежать від прибутку підприємства.

. Непрямим податкам властива постійність надходжень, зважаючи на наявність постійної потреби населення у споживанні товарів і послуг. Певні структурні зрушення у джерелах надходження непрямих податків можуть виникати лише з причин, що формують структуру індивідуального та групового споживання.

. Непрямі податки характеризуються відносною рівномірністю надходжень у територіальному розрізі, що забезпечується характером їх справляння. Тобто в основі оподаткування лежать не доходи підприємств, а населення, схема розселення якого і рівень та структура доходів за групами є більш рівномірною порівняно з територіальною розосередженістю різних за економічним розвитком та спеціалізацією підприємств.

. Використовуючи непрямі податки, держава отримує можливість регулювати рівень споживання населенням певних груп товарів - стимулювати споживання корисних або стримувати споживання небезпечних для здоров’я людей груп товарів, передусім продовольчого характеру.[4, с. 38].

Таким чином непрямі податки мають досить багато переваг і використання їх цілком доцільне. Але об’єктивний підхід вимагає і розгляду їх недоліків. Аналізуючи ті властивості непрямих податків, які загалом характеризують їх з негативного боку, слід насамперед виділити таку: сплата непрямих податків не залежить від розміру доходу їх платників. Це створює ситуацію, коли бідніше населення несе значно більший тягар сплати непрямих податків, ніж значно заможніші. Тобто чим нижчий рівень доходів, тим вища в них частка непрямого податку, відносну (порівняно з прямими податками) дорожнечу їх адміністрування, недостатню ефективність в частині поліпшення структури споживання через зменшення в ній частки шкідливих товарів, оскільки відбувається зміщення попиту в «тіньовий» сектор, властивий інфляційно утворюючий елемент.

Наявність позитивних властивостей непрямих податків (які загалом переважають негативні як за кількістю, так і за кінцевим ефектом дії) визначає їх особливе місце у податковій системі загалом та у формуванні бюджету зокрема. [1, с.32]

В Україні застосовується два види непрямих податків: акцизи і мито. Найбільшого поширення у вітчизняній практиці набули універсальні акцизи. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження до бюджету, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів. Універсальні ставки полегшують контроль податкових органів за правильністю сплати податку.

Найбільшу частку у доходах державного бюджету як у розрізі непрямих податків, так і в цілому по всіх податках, займає ПДВ. Акцизний податок є другим у структурі непрямих податків і четвертим податком по величині всіх податкових надходжень.

Таким чином, розглянувши сутність, класифікацію, основні переваги та недоліки непрямих податків, а також особливості їх функціонування в Україні, можна зробити висновок про те, що вони є дуже важливим елементом будь-якої системи оподаткування і відіграють значну роль у формуванні державного бюджету країни.

непрямий податок дохідний бюджет

Розділ 2. Аналіз стану непрямих податків в Україні та їх роль в наповненні Державного бюджету

Непрямі податки стають дедалі важливішим джерелом доходів більшості розвинутих країн світу. Протягом тривалого часу використовувалися прямі податки як основне джерело бюджетних доходів держави. Однак зростання мобільності капіталу і загострення міжнародної податкової конкуренції у сфері прямого оподаткування сприяли поступовому підвищенню фіскального значення непрямих податків. Непрямі податки посідають важливе місце у формуванні доходів держав на сучасному етапі розвитку. [7]

У 2006-20011 рр. спостерігалась стійка позитивна тенденція у динаміці як загального обсягу податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів, так і надходжень по окремих видах податків. Загальна сума податкових надходжень у 2008 р. більш, ніж в 3,5 разу перевищила відповідний показник 2004 року.[8, с. 277]

В структурі доходів Державного бюджету у 2006-2011 роках основне навантаження з наповнення дохідної частини бюджетів лягало на податкові надходження. Їх частка коливалась від 73,08% від загальної суми доходів у 2006 році до 76,26% у 2009 році. У 2010 р. вони склали 76,23%, а у 2011 - 74,54%, тобто їх частка скоротилась на 1,69% (див. таблицю 2.2 у додатку до розділу 2).

Проаналізувавши податкові надходження за 2006-2011 рр. слід зазначити, що протягом усього періоду спостерігалась тенденція щодо їх зростання, що є цілком закономірно, враховуючи інфляційні процеси й економічний розвиток країни (див. таблицю 2.1 у додатку до розділу 2). Негативна тенденція спостерігається лише в 2009 році, що було зумовлено значними економічними труднощами внаслідок фінансово-економічної кризи. Так усі податкові надходження у 2009 році порівняно з 2008 роком скоротилися на 19091,6 млн. грн. або на 8,4 % (див. рис. 2.1 у додатку до розділу 2). Проте, у 2010 році ситуація покращилась і їх сума збільшилась на 26374,55 млн. грн., або на 12,68%.

Протягом аналізованого періоду основним бюджетоутворюючим податком був і залишається - податок на додану вартість (ПДВ). Питома вага ПДВ в структурі податкових надходжень протягом 2006- 2011 рр. коливалася від 34,47% (2006 р.) до 40,66% (2010 р.). Друге місце за обсягами надходжень до бюджету протягом тривалого часу (з 2006 по 2009 роки) займав податок на прибуток підприємств, досягнувши максимального свого значення у 2006 році - 23,93%. Відповідно, на третьому місці в цей період знаходився податок з доходів фізичних осіб, який варіював від 21,57% до 17,67%. Проте у 2010-2011 роках ситуація змінилась, і зараз частка ПДФО значно перевищує частку ППП. Так, питома вага податку на прибуток підприємств у 2010 році становила 15,88%, що на 5,2% менше, ніж у 2009р., а у 2011 - 17,21%, що на 1,3% більше, ніж у 2010р. В цей же час, частка ПДФО у 2010 році дорівнювала 21,38%, а у 2009 - 21,77% (див. табл. 2.1 у додатку до розділу 2).

Четверте місце в структурі податкових надходжень займає акцизний податок (5,63% - 12,08%), а п’яте - ввізне мито (0,21% - 16,77%) (див. рисунок 2.1 у додатку до розділу 2).

Аналізуючи податкові надходження до бюджету з точки зору їх поділу на прямі й непрямі, включаючи до перших податок на прибуток підприємств та податок з доходів фізичних осіб, а до другої податок на додану вартість, акцизний податок та мито, можна зробити наступні висновки щодо їх стану та динаміки розвитку.

До 2006 року питома вага прямих податків у доходах Державного бюджету України була вищою, ніж питома вага непрямих. Починаючи з 2006 року частка непрямих податків стала збільшуватись, і вона щороку зростала на протязі 2006-2009 рр. з 34,50% до 41,23%. Втрата своєї домінуючої позиції прямими податками у 2006 році, ймовірно, була спричинена зниженням з 1 січня 2004 року ставки оподаткування прибутку підприємств з 30%до 25%; заміною прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб за п'ятьма ставками 10%, 15%, 21%, 30% та 40% єдиною ставкою - 13%. Також, на це вплинуло скасування ряду галузевих пільг щодо податку на додану вартість, зокрема для таких галузей як автомобілебудівна, суднобудівна, космічна, літакобудівна, а також для підприємств по виготовленню боєприпасів, їх елементів та виробів спец. хімії, броньованих бойових машин; водночас був введений мораторій на надання нових пільг та розширення існуючих пільг по податку на додану вартість.[7] Таким чином, враховуючи те, що ПДВ є найбільш вагомим податком серед непрямих податків, вищевказані заходи підвищили фіскальну ефективність непрямих податків та збільшили їх питому вагу у загальних доходах Державного бюджету України.

У 2011 році відсоток непрямих податкових надходжень зменшився на 2,06 (з 41,23 до 39,17), в той час як прямих - збільшився на 0,66% (з 28,4% у 2010 до 29,06% у 2011 році), проте частка непрямих податків все ж залишається значно більшою, ніж прямих.

Сталим показником, за яким аналізується рівень досконалості податкової системи є показник рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту за допомогою податків.

Для оцінки рівня перерозподілу ВВП в Україні скористаємось даними, отриманими в результаті ряду власних розрахунків. Показники рівня перерозподілу наведені в таблиці 2.3. Аналітичні дані показують, що в останні роки, а саме з 2009 по 2011р., відбувається зниження рівня перерозподілу ВВП країни через систему оподаткування, що може свідчити про зниження фіскальної ефективності податків у країні. Внаслідок складної соціально-економічної ситуації збільшився сектор тіньової економіки, ухилення від сплати податків, а також джерела їх сплати - доходи, прибуток.

У 2011 році відсоток непрямих податкових надходжень зменшився на 2,06 (з 41,23 до 39,17), в той час як прямих - збільшився на 0,66% (з 28,4% у 2010 до 29,06% у 2011 році), проте частка непрямих податків все ж залишається значно більшою, ніж прямих.

Сталим показником, за яким аналізується рівень досконалості податкової системи є показник рівня перерозподілу валового внутрішнього продукту за допомогою податків.

Для оцінки рівня перерозподілу ВВП в Україні скористаємось даними, отриманими в результаті ряду власних розрахунків. Показники рівня перерозподілу наведені в таблиці 2.3. Аналітичні дані показують, що в останні роки, а саме з 2009 по 2011р., відбувається зниження рівня перерозподілу ВВП країни через систему оподаткування, що може свідчити про зниження фіскальної ефективності податків у країні. Внаслідок складної соціально-економічної ситуації збільшився сектор тіньової економіки, ухилення від сплати податків, а також джерела їх сплати - доходи, прибуток.

З рисунка 2.3 видно, що частка ПДВ в загальних доходах Зведеного бюджету протягом 2006-2011 рр. коливається від 25,19% до 30,99%. При чому найбільшого значення даний показник набув у 2009 році. В 2010 році частка ПДВ у доходах збільшилась на 0,09%, проте в абсолютному значенні доходи від цього податку зменшились на 7485,9 млн. грн. Збільшення ваги ПДВ у структурі доходів при одночасному їх абсолютному скороченні пояснюється тим, що самі доходи Державного бюджету зменшились, причому їх від’ємний темп приросту був майже таким самим як і темп приросту ПДВ.

Таке зменшення надходжень від ПДВ було зумовлено скороченням ділової активності практично за всіма видами економічної діяльності внаслідок впливу економічної кризи. Погіршення зовнішньої кон'юнктури найбільш суттєво вплинуло на зниження випуску продукції машинобудування, металургії та хімії (на 51,4-30,4%), частка якої в загальних обсягах реалізованої промислової продукції перевищила третину [9].

Падіння у промисловості призвело до скорочення на чверть фізичних обсягів перевезених вантажів та вартісних обсягів обороту оптової торгівлі - секторів економіки, що є індикаторами ділової активності. При цьому обсяг обороту роздрібної торгівлі за рахунок зниження споживчого попиту у зв'язку з падінням реальних доходів населення скоротився на 16,2 % [9]. Також на зменшення надходжень ПДВ значно вплинуло скорочення на 46,9% імпорту [10].

Також коливалася і продуктивність ПДВ. У 2006-2009 роках уряд зміг підвищити його продуктивність майже вдвічі. У той же час, через значний обсяг невідшкодованого ПДВ показник продуктивності був завищеним.

За умови виконання зобов'язань щодо відшкодування податку, його продуктивність склала б у 2008 році 57,58%, а не 79%, як показують розрахунки на основі офіційної методики. [11]

Одним із факторів різкого зростання заборгованості держави перед підприємствами з ПДВ є широке коло пільг. Попри скасування більшості преференцій з ПДВ у 2006 році у рамках СЕЗ та за галузевими програмами, обсяг наданих пільг залишається значним. За оцінками уряду, втрати бюджету 2010 року від податкових переваг щодо ПДВ склали майже 18 мільярдів гривень.

Акцизний податок

Аналіз структури надходжень до Державного бюджету від акцизного податку з вироблених в Україні підакцизних товарів свідчить про те, що в загальній сумі акцизного податку, сплаченого платниками до бюджету у 2006-2011 роках, найбільші надходження забезпечено завдяки трьом групам товарів: нафтопродукти, алкогольні напої, тютюнові вироби. Основні надходження акцизного податку з числа ввезених на територію України товарів забезпечили тютюнові вироби, виноробна продукція та алкогольні напої.

З метою визначення ролі акцизного податку в наповненні дохідної частини бюджету та його впливу на поведінку платників податків проведемо аналіз податкових надходжень від даного податку до Державного бюджету України.

З даних, наведених в табл. 2.3 видно, що протягом 2006-2009 років частка акцизного податку зменшувалась як у структурі доходів бюджету (з 5,92% у 2006 р. до 4,29% у 2009 р.), так і в структурі податкових надходжень (з 16,64% у 2006 р. до 10,94% у 2009 р.) і непрямих податків зокрема. (див. табл. 2.4) Це стало наслідком стрімкого збільшення податкових надходжень за рахунок інших основних податків. У 2010-2011 рр. було зафіксовано протилежну тенденцію: частка акцизного податку зросла як у структурі доходів бюджету (7,92% у 2010 р., 9,0% у 2011 р.), так і в структурі податкових надходжень (19,21% у 2010 р., 22,92% у 2011 р.).

% етиловий спирт в липні 2009 року були підвищені на 58% - до 34 грн./л. [12]

Акцизний податок, таким чином, є дієвим інструментом стабілізації економічного циклу. Якщо його порівнювати з податком на додану вартість, то в разі підвищення ролі фіскальної функції акцизного податку основний його тягар падає на заможні верстви населення, що, за незмінної в цілому податкової політики в частині перерозподілу через бюджет ВВП дозволяє в умовах сьогоденної України зменшити податковий тягар на широкі верстви населення.[13, с.232]

Мито

В умовах ринкової економіки й лібералізації міжнародної торгівлі мито стає економічним регулятором зовнішньоекономічної політики держави. В економічно розвинутих країнах найбільш розповсюдженим є мито, що стягується з товарів, які ввозяться до країни, тобто регулюванню підлягає тільки імпорт. У свою чергу, експорт регулюється тільки у країнах із невисоким рівнем економічного розвитку. Тому ми розглядатимемо вплив роль саме ввізного мита у формуванні доходів Державного бюджету.

Починаючи з 2006 р. по 2009 р. в Україні спостерігалось стабільне зростання надходжень від мита та митних платежів, які в 2006 р. становили 6006,51 млн. грн., а в 2009 11932,8 млн. грн., тобто збільшились майже в два рази. Це свідчить про високу результативність митно-тарифної політики, а саме зменшення майже вдвічі середньозваженої ставки мита (з 10,9% у 2004 р. до 5,32% у 2005 р. та 4,72% у 2008 р.), а також скасуванням великої кількості пільг з митного обкладення.

Ще однією вагомою причиною зменшення надходжень від митних платежів стала втрата чинності постанови Кабінету Міністрів України №65 від 27.01.97 «Про ставки митних зборів» зі вступом України до СОТ з 16.05.08. Після вступу України до Світової організації торгівлі митний тариф України зазнав багато змін - митні тарифи знизились й відповідно до цього зменшились надходження до Державного бюджету.[6]

Істотною проблемою механізму адміністрування митних платежів стало зростання обсягів контрабанди. Криза подвоїла обсяги контрабанди і найбільшою мірою від них постраждали продукти харчування, побутова техніка, аудіо та відео-обладнання. За даними Державної митної служби, починаючи з першого півріччя 2009 р. контрабанда зросла на 17,5% порівняно з відповідними показниками минулих років. З метою подолання зростання розмірів контрабанди Державною митною службою України було створено Управління з аналітичних операцій, що здійснює пост-аудит контролю товарів, які ввозяться та продаються на українському внутрішньому ринку.[12]

Таким чином, проаналізувавши стан непрямих податків в Україні за останні роки, можна зробити висновок про те, що вони дійсно займають в ній значну роль і є одними з головних бюджетоутворюючих податків. Зокрема, важливого значення набув в Україні податок на додану вартість, який сповна виконує свою фіскальну функцію, а також акцизний податок і мито. Акцизний податок також забезпечує вагому частину доходів до Державного бюджету, виконуючи таким чином, окрім регулювальної ще й фіскальну функцію, а роль мита у формуванні доходів держави останнім часом значно зменшилась, що пов’язано з виконанням ним своєї головної функції - регулюючої.

Розділ 3. Проблеми непрямого оподаткування в Україні, шляхи їх розв’язання та перспективи розвитку

Як показав аналіз податкових надходжень Державного бюджету України, непрямі податки відіграють надзвичайно важливу роль у його формуванні та наповненні. З однієї точки зору, це добре, оскільки вони ефективно виконують свою фіскальну функцію, проте з іншого боку, домінування їх частки свідчить про значне податкове навантаження на населення, оскільки саме воно є реальними їх платниками.

Розглянемо детальніше основні проблеми, пов’язані з непрямим оподаткуванням в Україні та можливі шляхи їх вирішення.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість вважається найбільш досконалою сучасною формою непрямого оподаткування і відіграє важливу роль у системі державних фінансів більшості розвинутих країн та країн з перехідною економікою. Як свідчить аналіз податкових надходжень до бюджету України, ПДВ є основним бюджетоутворюючим податком. Однак в Україні, через наявність суттєвих проблем адміністрування ПДВ, цей важливий податок призвів до відволікання оборотних коштів підприємств та напруги у виконанні бюджету, що в свою чергу спричинило значне зниження його фіскальної ефективності Слід особливо підкреслити, що теоретичних недоліків у ПДВ немає, але існують проблеми з адмініструванням податку та контролем за його сплатою.

Аналіз вітчизняної економічної літератури дозволяє узагальнити суттєві проблеми адміністрування ПДВ до яких слід віднести такі як [14]:

) громіздкість та нестабільність чинного законодавства України у сфері ПДВ;

) діючий порядок відшкодування ПДВ з бюджету призводить до відволікання у платників податку значних сум власних оборотних коштів;

3) наявність великої кількості наданих пільг, цільове призначення яких є непрозорим, а процес контролю - складним;

) необхідність ведення платниками податку як бухгалтерського так і податкового обліку;

) виникнення низки непорозумінь між платниками податку та органами податкової служби;

) виникнення нових тіньових схем маніпулювання податковим законодавством та ін.

На мою думку, саме перші три групи проблем є найважливішими на сьогодні і тому доцільно буде розглянути їх детальніше та спробувати запропонувати шляхи їх ефективного вирішення.

Значно ускладнює механізм адміністрування ПДВ наявність значної кількості пільг у вигляді операцій, які не є об’єктом оподаткування, звільнені від нього, або ж оподатковуються за нульовою ставкою. Хоча пільги в оподаткуванні є складовою частиною бюджетної політики, але при цьому їхні обсяги не враховують ні у дохідній, ні у видатковій частинах бюджету. Крім цього, відповідальності за нецільове використання коштів, отриманих у результаті використання пільг, не передбачено. Значні обсяги пільг різко обмежують базу оподаткування, а тому збільшують потенційні загрози безпеці в сфері оподаткування, оскільки тенденція до збільшення втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування за останні роки стала закономірною, що вказує на неефективність податкового адміністрування [16].

Підсумовуючи викладене можна зробити висновок, що ПДВ є надійним джерелом доходів бюджету України. Однак, як показав аналіз, темпи його приросту щороку нижчі, що свідчить про поступове зниження його фіскальної ефективності. Це відбувається через необґрунтовано широке застосування нульової ставки, велику кількість зловживань платників податків з метою незаконного отримання відшкодування. Іншими перешкодами є велика кількість пільг, нестабільність податкового законодавства.

Розглянуті основні проблеми адміністрування ПДВ у нашій країні вказують на загострену ситуацію у сфері оподаткування та підтверджують пріоритетність їх вирішення. Отже, для подолання негативних тенденцій ПДВ необхідно провести низку заходів з метою покращення його адміністрування. Шляхи подолання недоліків ПДВ сьогодні розглядаються багатьма вченими. Погляди деяких з них наведені у таблиці 3.1 у додатку до розділу 3.

Головними новаціями, що стосуються ПДВ, на мою думку, є:

. Зміна ставок податку: з 1 січня 2014 року передбачено зниження ставки податку на додану вартість до 17%.У період з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року передбачено застосування ставки податку у розмірі 20 відсотків.

. Запровадження автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість платникам, які відповідають одночасно визначеним обов’язковим критеріям (сумлінним платникам) та нарахування пені за несвоєчасне відшкодування таким платникам.

. Обмеження терміну дії податкових накладних, які дають право на зарахування сплаченого ПДВ до податкового кредиту.

На мою думку, ці норми є найбільш важливими, оскільки вони стосуються вирішення наявних на сьогодні проблем, пов’язаних з ПДВ.

Мабуть, найбільшим недоліком ПДВ є регресивність даного податку стосовно впливу на добробут населення з різним рівнем доходів. Проблема регресивності ПДВ активно обговорюється у країнах із соціал-демократичною ідеологією, де добробут людини - на першому місці серед пріоритетів економічної політики. Їх досвід показує, що існує два варіанти вирішення цієї проблеми.

Перший - надання адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення без застосування податкових пільг з ПДВ.

Другий - запровадження диференційованої ставки податку.

Особисто я є прихильником другого варіанту і вважаю, що для України він є більш доцільним, ніж зниження ставки ПДВ до 17%

Окрім введених нових кроків у Податковому кодексі України стосовно адміністрування та справляння ПДВ, необхідно також провести наступні заходи, такі як:

. потрібно запровадити солідарну відповідальність всіх учасників у ланцюгу операцій ПДВ за порушення закону про ПДВ на будь-якому етапі.

. слід покращити загальну податкову дисципліну та якість податкового аудиту. Ефективність податкового аудиту може бути підвищено шляхом спрямування більшого обсягу аудиту в сфери, де вірогідність ухилення від сплати податку є найвищою.

. необхідно зменшити перелік пільг зі сплати ПДВ, оскільки проблеми шахрайства та пільг тісно пов’язані.

Акцизний податок

Аналіз становлення системи акцизного оподаткування протягом останніх років свідчить про наявність тенденції до створення більш раціональної у фіскальному та регулюючому аспекті системи акцизного оподаткування, що досягається за рахунок підтримки мінімального переліку підакцизних товарів, посилення державного контролю за їх виробництвом та обігом, а також повнотою сплати акцизного податку.

На сьогодні в Україні існують наступні проблеми, пов’язані з адмініструванням акцизного податку:

. Недосконалість законодавства. На сьогодні законодавство України з питань акцизного податку потребує удосконалення. [17]

. Наявність суттєвої величини незаконного виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що є одним з каналів відтоку грошових коштів до «тіньового» сектору економіки. [18, с. 47].

. Широке застосування таких схем зниження величини об’єкту оподаткування акцизним податком як ввезення підакцизних товарів поза митним контролем, здійснення «псевдо експорту» підакцизних товарів, використання підроблених марок акцизного податку та ін. [19, с. 254]

. Відсутність в Україні практики застосування акцизних складів. - Сфера застосування акцизних складів в Україні звужена до місць виробництва і зберігання етилового спирту, горілки і лікеро-горілчаних виробів.

. Ще однією проблемою, яка сьогодні існує в системі оподаткування акцизним податком, є визначення оптимальних ставок оподаткування даної продукції. Рівень диференціації таких ставок є предметом дискусії як науковців, так і практиків.[19, c. 256]

Таким чином проведена оцінка сучасного стану використання акцизного податку в Україні та регулювання виробництва та обігу підакцизних товарів дозволяє виокремити певні недоліки та неузгодженості. Виходячи з зазначеного, напрямами подальшого вдосконалення оподаткування акцизного податку в Україні повинно стати:

обґрунтоване зростання ставок акцизного податку на лікеро-горілчані та тютюнові вироби;

з використанням світового досвіду, залучення до оподаткування даним податком товарів, які за своєю сутністю є підакцизними;

вдосконалення державного контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів;

підвищення ефективності акцизних складів на підприємствах-виробниках підакцизної продукції;

збалансування фіскальної та регулюючої складової використання акцизного податку з лікеро-горілчаної та тютюнової продукції;

створення системи оперативного обміну інформацією між ДПА України та ДМС.

Мито

На сучасному етапі розвитку для України характерним є постійне зростанням обсягів та розширення масштабів міжнародної торгівлі, ускладнення та посилення динамізму торговельних процесів, підвищення вимог міжнародних організацій щодо забезпечення вільного доступу іноземних товарів на внутрішні ринки та зниження національних торговельних бар’єрів. Відбувається поглиблення інтеграції міжнародних вимог в національну практику митного регулювання України.

Не зважаючи на це, в сучасній митній політиці існує низка проблем. Головні з них наступні:

відставання митного контролю від сучасних потреб пропускної здатності та світових стандартів контролю товарів;

- значний вміст в загальному обсязі товарообігу частки товарів, що переміщуються контрабандним шляхом;

збереження загрозливої ситуації з контрабандою наркотичних засобів та зброї;

вчинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, особливо через канали незаконного переміщення через митний кордон України дисків для лазерних систем зчитування та іншої аудіовізуальної продукції;

поширення практики викривлення митної вартості імпортованих товарів;

нарощування обсягів та темпів приросту розрахунків за експортно-імпортними операціями через офшорні зони.

Для вирішення цих проблем я пропоную здійснити наступні заходи:

розробити методику вибіркової перевірки товаросупровідних та митних документів на основі концепції «червоного / жовтого / зеленого коридорів;

розширити застосування системи управління ризиками, що об’єднує індикатори ризику, розроблені в рамках діяльності митних органів, а також забезпечити відповідність цієї системи на оперативному рівні;

підвищити рівень бюджетного фінансування процесів модернізації та реформування системи реалізації митної політики.

Таким чином, проаналізувавши сучасний стан непрямого оподаткування в Україні можна зробити висновок про те, що вони мають надзвичайно високий фіскальний та регулювальний потенціал, проте його необхідно розкривати та вдосконалювати. Наявність низки вищевказаних проблем призводить до поступового зниження фіскальної ефективності непрямих податків і якщо не вживати ніяких заходів, то в недалекому майбутньому їх роль в наповненні Державного бюджету може бути значно зменшена, що, за відсутності інших вагомих джерел формування бюджету, може стати значним дестабілізуючим фактором для всієї економіки.

Висновки

В першому розділі було визначено, що сутність непрямих податків полягає у тому, що це податки, що встановлюються в цінах товарів та послуг і розмір яких для окремого платника визначається величиною споживання і прямо не залежить від його доходів, тобто об’єктом оподаткування є процеси споживання, на відміну від прямих, де оподатковується майно та доходи. Головною перевагою непрямих податків було визначено наявність широкої бази оподаткування, постійність надходжень, висока їх швидкість та рівномірність.

У другому розділі було проаналізовано сучасний стан непрямого оподаткування в Україні і визначено, яку роль вони відіграють у наповненні Державного бюджету. Виявилось, що протягом останніх 6 років частка непрямих податків у доходах бюджету перевищує частку прямих і різниця між ними щороку зростає.

У третьому розділі було визначено головні проблеми, пов’язані з непрямим оподаткування в Україні в розрізі головних груп непрямих податків - ПДВ, акцизного податку і мита. Так, головна увага була приділена ПДВ, оскільки він є податком, від справляння якого надходить найбільше коштів до бюджету.

Отже, провівши дане дослідження, можна стверджувати, що роль непрямих податків у формуванні доходів Державного бюджету України є надзвичайно великою, адже такі податки як ПДВ та акцизний податок є вагомими джерелами наповнення Державного бюджету, а мито - важливим засобом регулювання зовнішньоекономічної політики.

Список використаної літератури

1.      Лютий І.О., Дрига А.Б., Петренко М.О. Податки на споживання в економіці України. - К.: Знання, 2005. - 335 с.

2. Тулуш Л.Д., Прокопчук О.Т. Сутність і роль податку на додану вартість в економічній системі держави // Економіка АПК. - 2008. - № 12. - С. 85-89.

3.      Юхименко П.І., Федоров В.М., Лазерник Л.Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В.М. Федосова, С.І. Юрія. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 576 с.

4. Податкова система України: Підручник / В.М. Федоров, В.М. Опарін, Г.О. П’ятаченко та ін.; за ред. В.М. Федосова. - К.: Либідь, 1994. - 464 с.

5.      Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 2-ге вид., доп. І перероб. - К.: КНЕУ, 2001. - 240 с.

.        «Митно-тарифне регулювання як інструмент поповнення Державного бюджету України» / К.І. Новикова // Фінанси. - 2010.

.        «Розвиток системи непрямого оподаткування в економіці країн світу» / Н.О. Ривак. // Економіка і регіон. - 2008. - №4

.        Україна в 2008-20010 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку. - Монографія. - Київ-2009

9.      Офіційний сайт рахункової палати <#"725772.files/image001.gif">

Рис. 1.1 Класифікація непрямих податків [4, с. 145]

Таблиця 1.3 Види мита та їх характеристика