їзду на її територію.
1. Поняття та особливості правового статусу іноземців в Україні
.1 Поняття «іноземець» та їх види
Поряд з громадянами України на території держави проживають іноземні громадяни інших держав адміністративно-правовий статус яких в деяких випадках відрізняється від громадян України.
Поняття "іноземець" визначається статтею 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. Іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадянства - це особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Зазначений Закон визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну чи виїздом з України, а також встановлює підстави відповідальності за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду її територією.
Виокремлюють три категорії іноземців, які:
) постійно проживають в України з метою набуття громадянства України;
) постійно перебувають в Україні з метою працевлаштування;
) тимчасово перебувають на території України у всіх інших цілях. Перші дві категорії іноземців отримують посвідчення, де зазначено ціль та термін перебування. Третя категорія осіб перебуває на території України на підставі дійсних національних паспортів або документів, що їх заміняють. Іноземці в'їжджають і виїжджають з території України на основі дійсних національних паспортів або документів, що їх заміняють, за наявності в'їзних та виїзних віз, якщо інше не передбачено законом.
Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про правовий статус іноземців" від 22 вересня 2011 p. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси випливає, що на території України не вважається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без громадянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без громадянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже однакові права та обов'язки [2, c.101-105].
Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редакції від 20 травня 1997 p.) іноземцями в Україні вважаються:
громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не проживали постійно на її території;
особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 p.);
особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991 p. вони проживали за межами України і зараз перебувають у громадянстві інших держав;
особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".[3]
1.2 Правовий статус іноземців в Україні
Конституція України розмежовує поняття «іноземець» та «особа без громадянства», відносячи до перших фактично лише іноземних громадян (ст. 26). Отже, згідно з Конституцією України іноземець - це будь-яка особа, яка проживає або перебуває на території України, не є громадянином України і має докази своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави. Відповідно, особи без громадянства - це особи, які проживають або перебувають на території України і не є громадянами України та не мають достовірних доказів своєї належності до громадянства (підданства) іноземної держави.
Правовий статус іноземців в Україні визначають Конституція України, Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р., Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р., інші нормативні акти України та міжнародні договори України.
Основний принцип, на основі якого встановлюється правовий статус іноземців в Україні, закріплений в ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також мають такі ж обов'язки, що і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Так, іноземці не користуються в Україні більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі у референдумах; не мають права рівного доступу до державної служби; на них не розповсюджується обов'язок відбувати військову службу тощо), мають менший порівняно з громадянами України обсяг економічних, соціальних та культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо) [4, c.84-88].
Правовий статус різних категорій іноземців має певні особливості [5]. Це, зокрема, стосується:
іноземців, які іммігрували в Україну на постійне проживання (дозвіл на це згідно зі ст. З Закону «Про правовий статус іноземців» можуть отримати лише ті іноземці, які мають в Україні законне джерело існування; перебувають у близьких родинних стосунках з громадянами України; перебувають на утриманні громадян України; мають на своєму утриманні громадян України);
іноземців, які іммігрували в Україну для тимчасового працевлаштування;
політемігрантів (іноземців, яким надано притулок на території України);
біженців;
осіб, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами;
іноземців, які перебувають на території України на підставах, передбачених міжнародними договорами України (наприклад, військовослужбовці іноземних держав);
нелегальних мігрантів.
У повному обсязі надані Конституцією та чинним законодавством України права і свободи можуть реалізувати лише ті іноземці, які постійно проживають в Україні.
Юрисдикція України не поширюється на іноземців, які мають відповідно до міжнародних договорів дипломатичні або консульські привілеї та імунітети, їх наявність означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо.
До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і члени сімей дипломатичного персоналу представництв, представники іноземних держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові відносини як приватні особи з відповідними позивами за умови, що це виходить за межі їх офіційних функцій.
Частковим імунітетом від юрисдикції України користуються: глави консульських представництв, консульські посадові особи, члени їх сімей, співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва, дипломатичні кур'єри тощо. Ці особи користуються привілеями та імунітетами лише стосовно їх службової діяльності.
Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну та виїжджати з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України.
Закон «Про правовий статус іноземців» передбачає умови, за яких в'їзд в Україну та виїзд з України іноземців не дозволяється. Зокрема, в'їзд в Україну не дозволяється, якщо він буде суперечити інтересам безпеки України, охорони громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в країні тощо. Виїзд іноземців з України може бути заборонено у випадках: коли щодо них ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом; у разі засудження за вчинення злочину; коли такий виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України тощо.
Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.
Іноземець зобов'язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.
Згідно із Законом «Про правовий статус іноземців» (ст. 32) витрати, пов'язані з видворенням іноземців, відшкодовують іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування.
Особливий статус на території України мають біженці. Відповідно до Закону України «Про біженців» біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком ї обґрунтованих побоювань стала жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не і може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. визначає:
правовий статус біженця в Україні;
порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця;
встановлює державні гарантії захисту біженців.
Біженці, на відміну від інших іноземців, не користуються дипломатичним захистом своєї держави та не пов'язані з ним будь-якими зобов'язаннями, вони мають право на отримання різної допомоги. Крім того, біженець не може бути висланий або примусово повернений до держави, де він може стати жертвою переслідувань. Підтверджує факт надання особі в Україні статусу біженця посвідчення біженця, положення про яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України [6].
Іноземці на території України несуть відповідальність на загальних підставах. Іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено термін перебування в Україні. За рішенням органу внутрішніх справ або Служби безпеки України іноземець може бути видворений за межі України, якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; якщо він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.
.3 Права та обовязки іноземців
Основними засадами правового статусу іноземців під час перебування в Україні є ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців».
Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Також потрібно враховувати, що розбіжність принципів набуття і припинення громадянства у ряді країн породжує такий стан як безгромадянство і багатогромадянство.
Правовий статус осіб, які не мають громадянства, у більшості країн світу збігається з правовими положеннями іноземних громадян. Це певною мірою збігається з конституційним законодавством України, зокрема зі ст. 26 Конституції України і Законом України "Про правовий статус іноземців", прийнятим 4 лютого 1994 р.
Стаття 1 цього Закону визначає поняття "іноземці".
Іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - апатриди, тобто особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.
До прав та обовязків іноземців закріплених законами Україна, підзаконними актами, міжнародними угодами та інше є:
. Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
. Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
. Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
. Іноземці зобов'язані поважати та дотримуватись Конституції і законів України.
. Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:
-має в Україні законне джерело існування;
-перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;
перебуває на утриманні громадянина України;
має на своєму утриманні громадянина України;
в інших передбачених законами України випадках. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне тимчасове проживання.
. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне тимчасове проживання та вирішення інших питань, пов'язаних імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію.
. Іноземці, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровані їхні національні паспорти або документи, що їх замінюють.
. Відповідно до Конституції та законодавства України, іноземцям може надаватися притулок (ст. 4 Закону).
. Підстави і порядок набуття статусу біженця передбачені Законом України "Про біженців". Відповідно до Конституції та Закону України "Про громадянство України", іноземці можуть набути громадянства України (натуралізуватися) (ст. 6 Закону).
Відповідно до законів України, підзаконних актів, міжнародних договорів здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
Закон України "Про правовий статус іноземців" визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні.
Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:
-має в Україні законне джерело існування;
-перебуває на утриманні громадянина України;
перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;
має на своєму утриманні громадянина України;
в інших випадках, передбачених законами України. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання [7].
Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають на території Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють ці паспорти, і виїхати з України після закінчення їхнього терміну перебування.
Законодавство України гарантує іноземцям недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу до їхньої гідності нарівні з громадянами України.
На іноземців покладаються і певні обов'язки. Так, згідно зі ст. 21 Закону, іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів.
Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на житло, якщо інше не передбачено законом; безоплатну освіту нарівні з громадянами України.
Також іноземці обмежені в реалізації деяких прав та обовязків. Зокрема, іноземці не можуть призначатися на деякі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо згідно з законодавством України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ст. 8. Закону).
Іноземці не можуть обиратися до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах. Також на іноземців не поширюється загальний військовий обовязок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях.
Україна передбачає також захист прав іноземців. Згідно зі ст. 22 Закону, іноземці мають право на звернення до суду та інших державних органів за захистом їх особистих, майнових та інших прав.
У судочинстві іноземці процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.
Правовий статус іноземців в Україні, основні свободи та обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїзду з України встановлюється Конституцією України, Законом України від 4 лютого 1994 року. "Про правовий статус іноземців".
Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України [8, c. 133-137].
.4 Правовий режим іноземців
Режим іноземців - це сукупність прав та обов'язків іноземців на території держави перебування. Розрізняють три види режиму іноземців:
) національний режим означає зрівнювання іноземців у тих чи інших правах з власними громадянами;
) режим найбільшого сприяння - надання іноземцям у певній сфері таких прав і встановлення таких обов'язків, які передбачені для громадян будь-якої третьої держави, що знаходяться на території даної держави у найбільш вигідному правовому стані. Такий вид режиму частіше за все встановлюється на основі взаємності;
) спеціальний режим означає надання іноземцям у тій чи іншій сфері певних прав і встановлення певних обов'язків, які відрізняються від тих, що передбачені у даній сфері для власних громадян відповідної держави. Спеціальний режим встановлюється для осіб дипломатичних і консульських представництв, наділених відповідним імунітетом.
В Україні щодо іноземців застосовується переважно національний режим. Національному режиму властиві відповідні ознаки.
. Іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України). Такий режим застосовується лише до тих іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах.
Перелік основних прав, свобод та обов'язків іноземців міститься в розділі II Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Іноземці мають право на відпочинок, охорону здоров'я, житло, участь в об'єднаннях громадян, але вони не можуть згідно зі ст. 36 Конституції України бути членами політичних партій України. Іноземці можуть займатися інвестиційною, економічною та іншими видами підприємницької діяльності. Іноземці мають право на трудову діяльність в Україні, але не можуть призначатися на деякі посади або займатись певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України це пов'язано з належністю до громадянства України.
Іноземці мають право володіти майном на території України, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права. Вони мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. У судочинстві іноземці, як учасники процесу, користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України. Наприклад, суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону України "Про Конституційний Суд України").
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право на освіту нарівні з громадянами України. Всі інші іноземці та особи без громадянства оплачують своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, прийняті до навчально-виховних закладів України, мають права і обов'язки учнів і студентів відповідно до законодавства України. Здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.
. Межі національного режиму перебування іноземців в України Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини та громадянина можуть бути обмежені у випадках, передбачених законодавством України. Наприклад, згідно зі ст. 24 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на іноземців та осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України. У ст. 23 зазначеного Закону закріплено, що іноземці та особи без громадянства не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах. Подібна практика існує і в інших державах.
Деякі обмеження прав і свобод іноземців в Україні передбачені й іншим галузевим законодавством. Так, у положенні ч. 2 ст. 81 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року визначено, що іноземці можуть набувати право власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення у разі:
·укладення договору купівлі-продажу, дарування, міни тощо;
·прo прийняття спадщини;
·викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм за правом власності.
. Національний режим мас неперсоніфікований характер, тому що поширюється на всіх іноземців, які перебувають в Україні на законних підставах.
. Національний режим має абсолютний характер, тому що поширюється на всіх законослухняних іноземців, які перебувають в Україні, незалежно від того, чи є аналогічні права в громадян України у відповідних країнах. Проте Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість застосування реторсії. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.
.5 В`їзд в Україну і виїзд з України
В'їзд (виїзд) іноземців в Україну регулюється Законом України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства вiд 22 вересня 2011 року, Правилами в'їзду iноземцiв в Україну, їх виїзду з України i транзитного проїзду через її територію (постанова Кабінету Мiнiстрiв вiд 29 грудня 1995 року № 1074) та Правилами оформлення вiзових документів для в'їзду в Україну (постанова Кабiнету Мiнiстрiв вiд 20 лютого 1999 року № 227).ноземцi в'їжджають (виїжджають) в Україну через пункти пропуску на державному кордонi за нацiональним паспортом i у разi наявностi вiзи, якщо iнший порядок в'їзду не встановлено законодавством України.
Іноземці та особи без громадянства, які на підставах відповідного центру зайнятості на працевлаштування на визначений термін перебувають на території України, а також особи, які навчаються в навчальних закладах України не менш як одного року мають право вїзджати в Україну по дійсним паспортним документам з відповідними відмітками органів внутрішніх справ України.
На території України Департамент консульської служби Мiнiстерства закордонних справ оформляє дипломатичні візи: дипломатичному персоналу iноземних представництв та консульських установ в Українi, членам їхнiх сімей - на термін акредитації:
Службові візи: технiчному персоналу iноземних дипломатичних представництв та консульських установ в Українi, членам їх сімей, а також членам міжнародних організацій в Україні - на термін дії службових карток;
Візи для працівників зарубіжних засобів масової інформації, а також членам їх сімей на термін дiї аккредитації.
Термін дії віз на території України може бути продовжено.
Дипломатичнi та службовi вiзи, виданi дипломатичному персоналу, працiвникам дипломатичних представництв, консульських установ, мiжнародних та iнших акредитованих в Українi органiзацiй, продовжуються Департаментом Консульської служби МЗС України.
Відповідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 року № 227 оформлення віз для іноземців здійснюється залежно від мети їх поїздки в Україну при наявності відповідних документів.
Залежно вiд перiоду дiї вiзи подiляються на короткотермiновi, якi видаються на перiод до шести мiсяцiв та довготермiновi, якi видаються на перiод вiд шести мiсяцiв до одного року; на одно, двох та багаторазовi, колективнi.
липня 2001 року згiдно з Указом Президента України «Про додатковi заходи щодо реалiзацiї права людини на свободу пересування i вiльний вибiр мiсця проживання» № 435 вiд 15.06.01 реєстрацiя iноземцiв, якi в установленому порядку в'їжджають в Україну, та їх паспортних документiв здiйснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами Державної прикордонної служби України.
Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території України за паспортним документом, зареєстрованим в порядку, встановленими відповідними правилами.
Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Дана реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду - на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; після вступу України до Світової організації торгівлі - для іноземців та осіб без громадянства з держав-членів Світової організації торгівлі - на термін не більш як 180 днів протягом року [9, с. 68].
Згiдно з постановою Кабінету Міністрів України вiд 5 червня 2000 року № 910 та постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.01 № 1259 iноземцi та особи без громадянства, якi постiйно проживають в Україні чи перебувають в Україні з метою працевлаштування на пiдставi Центру зайнятостi або навчаються у вищих закладах освiти України, в'їжджають в Україну та виїжджають з України за паспортними документами з вiдповiдними вiдмiтками та посвiдками на проживання.
Транзитний проїзд iноземцiв через територiю України дозволяється за наявностi у них транзитної української вiзи, проїзних квиткiв або iнших документiв, що пiдтверджують транзитний характер поїздки.
Громадяни держав, з якими Україною укладено мiжнароднi угоди про безвiзовi поїздки громадян, в'їжджають в Україну та виїжджають з України без віз по документам, дiйсним для виїзду за кордон, у разi наявностi страхового полiсу та належним чином оформленого запрошення (в оригiналi) вiд юридичних чи фiзичних осiб в Українi, якщо iнше не передбачено мiжнародними договорами України [10, с.171-174].
Підставами для оформлення віз є [11, с. 56-59]:
П-1 (приватна вiза) - запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, або запрошення лiкувального закладу в Українi та iншi документи, що пiдтверджують приватний характер поїздки.
П-2 (приватна вiза) - особиста заява, результати спiвбесiди з працiвником дипломатичного представництва чи консульської установи України, на якого покладено обов'язки щодо прийняття рiшення стосовно оформлення вiзи, та документи, що пiдтверджують українське походження iноземця або особи без громадянства. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.01 №1003 візи особам українського походження оформляються на термін до п'яти років.
Б (дiлова вiза) - запрошення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС.
Т (туристична вiза) - документи, що пiдтверджують туристичний характер поїздки.
Г (вiза для представникiв гуманiтарних мiсiй)- пiдтвердження Комiсiї при Кабiнетi Мiнiстрiв України з питань координацiї, приймання, транспортування, охорони та розподiлу гуманiтарної допомоги, що надходить з iноземних держав.
Л (вiза для працiвникiв рятувальних служб) - пiдтвердження, видане МНС.
О (студентська вiза) - запрошення встановленого зразка на навчання, видане Мiносвiти.
М (вiза для працiвникiв засобiв масової iнформацiї) - розпорядження МЗС України щодо оформлення вiзи.
Р (вiза для представникiв релiгiйних мiсiй) - запрошення релiгiйної органiзацiї, засвiдчене Держкомрелiгiї.
ТР-1 (транзитна вiза) - наявнiсть документа, що пiдтверджує транзитний характер поїздки, вiза до третьої країни, проїзний квиток тощо.
ТР-2 (транзитна віза) - документи, що пiдтверджують транзитний характер перевезень вантажним автотранспортом i пасажирським автобусним транспортом через територiю України.М-1 (iммiграцiйна вiза) - дозвiл на роботу, оформлений Мiнпрацi.М-2 (iммiграцiйна вiза) - дозвiл мiсцевого органу виконавчої влади на постiйне проживання в Українi.
ІМ-3 (iммiграцiйна вiза) - дозвіл МЗС щодо оформлення візи членам сім'ї осіб, яким надано статус біженця в Україні;
ОП (вiза для обслуговуючого персоналу транспортних засобiв мiжнародного сполучення) - лiцензiя на здiйснення мiжнародних перевезень, видана вiдповiдним компетентним органом держави перебування.
Вiзи iнших типiв оформляються на пiдставi звернення органiв державної влади iноземних держав, мiжнародних органiзацiй, запрошень мiнiстерств, iнших центральних органiв виконавчої влади, а також запрошень встановленого Кабiнетом Мiнiстрiв України зразка вiд фiзичних та юридичних осiб України.
іноземець правовий статус
2. Особливості адміністративної відповідальності іноземців в Україні
.1 Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства
Останнім часом кількість іммігрантів, які законним шляхом перебувають на території України збільшується. Перш за все це повязано вдалим географічним місцезнаходженням, сприятливими кліматичними умовами, а також загальнодержавним напрямком України у європейське співтовариство, виходом на міжнародну торгову арену. За для надання сприятливих умов проживання іноземців та осіб без громадянства в Україні, за ними закріплюються, на законодавчому рівні, права, обовязки та заборони. Проте даним особам, як і громадянам України, властива така особливість як здійснення адміністративних правопорушень, наслідком таких діянь є адміністративна відповідальність.
Згідно зі ст.3 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж самі обовязки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. До таких обмежень згідно Конституції належать: не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади, місцевого самоврядування; не можуть брати участь у референдумах; не можуть мати статус державного службовця; не можуть входити до політичних партій; не можуть перебувати на військовій службі. До обовязків іноземців та осіб без громадянства належать: дотримання Конституції України, Законів України, звичаїв, традицій та обкладання податками і зборами. У разі недотримання обовязків такі особи підлягають адміністративній відповідальності.
До адміністративного правопорушення, субєктом якого можуть бути іноземці та особи без громадянства належить порушення правил перебування в Україні та транзитного проїзду (тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України; недодержання встановленого порядку реєстрації або порушення встановленого терміну перебування в Україні ст.203 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
У статті 16 Кодексу про адміністративні правопорушення закріплена така норма: іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Проте є підстави, які виключають адміністративну відповідальність. До таких підстав, згідно ст.17 Кодексу про адміністративні правопорушення (Далі - КУпАП) належать:
·крайня необхідність(ст.18 КУпАП - для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода);
·необхідна оборона(ст.19 КУпАП - при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання);
·неосудність (ст.20 КУпАП - особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).
Окрім цих загальних правил адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства є й певні особливості. Зокрема, тільки до іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися примусове повернення та примусове видворення.
Примусове повернення (ст.26 ЗУ « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. При цьому, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення [12, с. 25-30].
Примусове видворення (ст.30 ЗУ « Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Дана процедура здійснюється, якщо особа здійснила адміністративне правопорушення та понесла адміністративну відповідальність. Рішення про примусове видворення приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органами охорони державного кордону (за незаконне перетинання державного кордону) або органами Служби безпеки України на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Рішення про примусове видворення приймається уповноваженими на те органами з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування таких осіб (протягом строку, необхідного для виконання рішення суду про примусове видворення, але не більше як 12 місяців), які незаконно перебувають на території України [11 c.117-121].
Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється примусово повертати і видворяти іноземців до країн:
·де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
·де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
·де їх життю або здоровю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
·де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Проаналізувавши особливості відповідальності іноземців та осіб без громадянства, можна встановити, що дані особи користуються національним режимом, тобто мають такі ж права і обовязки,як і громадяни, за виключенням певних обмежень, що встановлюються Конституцією та Законами України. В цілому, іноземці та особи без громадянства відповідають за адміністративні правопорушення, як і громадяни України. Проте за для здійснення більш ефективної функції покарання та за для попередження подібних правопорушень, до іноземців та осіб без громадянства застосовується такі види покарання, як примусове повернення, скорочення строку перебування та примусове видворення. Додатковим для них покаранням є заборона вїзду в Україну на певний строк [16, c. 85-89].
Враховуючи усе вищезазначене, ми вважаємо, що питання адміністративної відповідальності достатньо регламентоване законодавством України і не потребує додаткових уточнень, внесень змін.
.2 Підстави і види адміністративної відповідальності іноземців в Україні
Іноземці перебуваючи на території України вчиняють різні правопорушення за що передбачена різна відповідальність.
Серед загальної кількості адміністративних правопорушень, вчинених іноземцями на території України займає значний відсоток. Зокрема дуже часто вчиняються такі адміністративні правопорушення як порушення правил перебування в Україні, недотримання порядку реєстрації, проживання за недійсними документами, недотримання порядку пересування і вибору місця проживання. Серед головних чинників, що сприяють вчиненню серед іноземців в Україні є: слабка взаємодія органів внутрішніх справ з адміністрацією підприємств, організацій, що приймають на роботу іноземних громадян; незадовільне знання іноземними громадянами законодавства України та інші чинники.
Конституція України поширює на іноземців, які на законних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов'язки, передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами України [1].
Одним з таких винятків є можливість застосування у відповідних випадках до іноземних громадян та осіб без громадянства адміністративного видворення за межі України. Застосування зазначеного примусового заходу передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення і Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
У ст. 24 КУпАП встановлено, що законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Відповідно до цієї статті для застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного видворення необхідним є: а) наявність законів, які передбачають саме адміністративне видворення; б) вчинення адміністративного проступку, який грубо порушує правопорядок.
Серед діянь, за вчинення яких до іноземців і осіб без громадянства застосовуються особливі заходи примусу, Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» називає і такі, що утворюють склади адміністративних правопорушень за статтями 202, 203, 204 КУпАП. У ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» він встановив інший примусовий захід - «видворення за межі України». Більше того, ввів додаткову (відсутню у КУпАП) ознаку об'єктивної сторони - «грубе порушення». Таким чином, з формально-юридичних позицій необхідно зазначити, що вітчизняне законодавство не містить підстав для юридично коректного застосування до іноземців і осіб без громадянства адміністративного видворення як міри відповідальності (стягнення) за вчинення адміністративних правопорушень [2, с. 96-101].
За порушення українського законодавства іноземці несуть відповідальність, яка поділяється на загальну і спеціальну.
Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і громадяни України.
До спеціальних видів відповідальності належать:
. Відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.
За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них встановлюються заходи відповідно до законодавства України.
. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні. Іноземцю, який порушив законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.
Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.
Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця в Україні приймають органи внутрішніх справ.
. Видворення за межі України.
Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо:
його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;
це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.[11, c.144-145]
Іноземець зобов'язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають з санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.
Рішення про видворення іноземців з України може бути оскаржено до суду. Оскарження не зупиняє виконання рішення про видворення.
Видворення іноземців здійснюють органи внутрішніх справ.
Іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Специфіка правового статусу українців за кордоном
Правовий статус громадян України за кордоном визначається: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законодавством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загальними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відповідно до їхніх законодавства та міжнародних договорів. Так, у правах та обов'язках стосовно особистого статусу, майнових зобов'язань вони прирівнюються до громадян іноземної держави [8, ст. 58-59].
Принцип захисту громадян України, які перебувають за кордоном, з боку України передбачено її Конституцією. Відображений він і в Консульському статуті України від 2 квітня1994p., згідно з яким консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування, а також міжнародними звичаями. У разі порушення прав громадян України консул зобов'язаний вживати заходів для їх відновлення (ст. 20) [12].
Територія зарубіжної держави поділяється на консульські округи, в кожному з яких діє відповідна консульська установа. Консульський статут України закріплює обовязок консула вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.
У виконання цього обовязку консул веде облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі (ст. 22 Консульського статуту України); інформує громадян України, які тимчасово перебувають у його окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ст. 25); має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справ якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26).
Консул виконує й інші функції: провадить реєстрацію шлюбу, розірвання шлюбу, приймає рішення про встановлення батьківства, усиновлення дитини - громадянина України, реєструє акти громадянського стану, вживає заходів для охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України та інші[13].
Серед обов'язків, покладених на консула є, зокрема, охорона майна, що залишилося після смерті громадянина України. Якщо залишене майно повністю або частково складається з предметів, котрі можуть зіпсуватися, а також при надмірній дорожнечі зберігання такого майна консул має право продати його і надіслати виручені гроші за належністю (ст. 36). Спадкове майно може бути прийняте консулом для передачі спадкоємцям, які перебувають в Україні (ст. 37).
Громадяни України можуть звертатися до компетентних органів держави перебування за захистом порушених прав власності. Будь-яке обмеження майнових прав громадян України за кордоном вважається дискримінацією. До громадян України може застосовуватися реторсія. Деякі питання щодо них можуть вирішуватися на основі взаємності.
Громадяни України можуть звертатися до компетентних органів держави перебування за захистом порушених прав. Обмеження прав громадян України за кордоном вважається дискримінацією. До громадян України може застосовуватися реторсія. Деякі питання щодо них можуть вирішуватися на основі взаємності [14].
Кожен громадянин України має право вільного виїзду за межі України, крім випадків, передбачених законодавством, і вїзду на її територію. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Порядок виїзду громадян України за кордон і повернення в Україну врегульовано Конституцією України, а більш детально - Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 11.04.2011 р.
Документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є [15, c. 105-112]:
а) паспорт громадянина України для виїзду за кордон (громадяни України мають право отримати даний документ по досягненні 18 років; а громадяни України, які постійно проживають за кордоном, - 16 років);
б) проїзний документ дитини (у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон);
в) дипломатичний паспорт;
г) службовий паспорт;
д) посвідчення особи моряка.
У передбачених міжнародними договорами України випадках для виїзду за кордон можуть використовуватися й інші документи (наприклад, національний паспорт громадянина України). У разі втрати громадянином України зазначених документів йому дипломатичними представництвами чи консульськими установами України за кордоном видається посвідчення особи на повернення в Україну.
Громадяни України можуть звертатися за захистом порушених прав до компетентних органів держави перебування. Будь-яке обмеження цивільних прав громадян України за кордоном вважається дискримінаційним і є недопустимим. Проте залишається можливим застосування до громадян України реторсії з боку держави перебування.
Висновки
Обсяг прав і обов'язків іноземців, ніж у громадян України, але за загальним правилом вони користуються тими ж правами й на них покладено ті ж обов'язки, що й на громадян України. Відмінності пов'язані з відсутністю громадянства в розглядуваної категорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особи.
Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території.
Адміністративно-правовий статус іноземців регламентовано Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р., а також міжнародними угодами [17].
Для іноземних громадян обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїду. Разом з тим, ці особи не користуються частиною прав і обов'язків, що становлять групу виключних прав і обов'язків громадян України (виборче право, право мати паспорт громадянина України тощо).
У цілому основні обмеження для іноземців зводяться до таких: 1) вони не можуть займати деякі посади (Президента України, судді, перебувати на посадах у складі морських і повітряних екіпажів тощо); 2) вони не мають доступу до посад державних службовців, діяльність яких пов'язано з державною таємницею; 3) ці особи не можуть служити в Збройних Силах України; 4) для іноземних громадян і осіб без громадянства допускаються обмеження в пересуванні чи перебуванні в окремих місцях; 5) для них встановлено окремі правила паспортного режиму, вступу в навчальні заклади тощо; 6) для іноземних громадян і осіб без громадянства встановлено особливу адміністративну деліктоздатність.
При регулюванні правового статусу іноземців Україна виходить з принципу взаємності, що застосовується в стосунках з іншими державами. Адміністративно-правовий статус осіб, які мають дипломатичні привілеї, визначається, крім законодавства України, міжнародними правилами та міжнародними угодами України.
Кожен громадянин України має право вільного виїзду за межі України, крім випадків, передбачених законодавством, і вїзду на її територію. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Порядок виїзду громадян України за кордон і повернення в Україну врегульовано Конституцією України, Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 р.
Правовий статус громадян України за кордоном визначається насамперед законодавством держави їх перебування, а також нормами міжнародних угод, міжнародними звичаями та загальними принципами міжнародного права. Разом з тим, громадяни України за кордоном користуються захистом з боку України у різних сферах діяльності. Згідно ч. 3 ст. 25 Конституції України наша держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Даний принцип відображено і в Консульському статуті України, затвердженому Указом Президента України Про Консульський статут України від 02.04.1994 р., згідно з яким захист громадян України, що перебувають за кордоном, здійснюється через консульські установи.
Перелік посилань
1. Конституція України // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
. Конституційне право України. Академічний курс: підруч.: У 2 т. -Т. 2 / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. -800 с.
. Закон України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р.
. Константінов Сергій Федорович. Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні та механізм його забезпечення: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2002. - 195 арк. - Бібліогр. - 230 с.
. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р.
. Про біженців: Закон України від 21 червня 2001 р. // ВВР України. -2001.-№47.-Ст. 250.
. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 р. // ВВР України.-2001.-№41.-Ст. 197.
. Права та свободи людини і громадянина в Україні В. Ф. Погорілко В. В. Головченко М. І. Сірий Розділ 4. Юридичні гарантії прав людини та громадянина. - 450 с.
. Козловський A.A. Вчення про права людини: неатомістична інтерпретація // Право України. - 2005. - № 9. - С. 150-151.
. Керецман В. Ю., Семерак О. С. К-36 Правознавство. Навчальний посібник - К.: Атіка, 2002.-400 с.
. Жуков М.С., Коломоєць Т.О. «Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства».
. Задорожня Г.В. Специфіка державного захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні // Право України. - 2008. - № 1. -С. 28-30.
. Консульський статут України від 2 квітня1994p.
. Про громадянство України: Закон України від 18 січня 2001 р. // ВВР України. - 2001. - № 4. - Ст. 65.
. Ю. П. Битяк Адміністративне право України. Підручник. Київ: Юрінком Інтер - 2005. - 356 с.
. Бостан C.K. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: моногр. / С.К. Бостан. - Запоріжжя: Юридичний інститут, 2005. - 540 с.
. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 р. № 3773- VIІ.