Інтелектуальна власність
1. Інтелектуальна
власність як результат творчої діяльності
Упродовж багатовіковій
історії людина була фактором виробництва, а її життя визначалось матеріальними
потребами. Мотивацією до праці була бідність, потреба вижити. Інформація,
знання, становлення нового технологічного способу виробництва докорінно
змінюють структуру економіки, роль людини у суспільстві. Інтелектуальній
характер самого фактора виробництва обумовлює появу нових понять:
інтелектуальна діяльність, інтелектуальний капітал, інтелектуальна власність та
інші.
Все це піднімає процеси
інтелектуалізації праці на новий рівень, суттєво змінює мотивацію праці.
Замість матеріальних зовнішніх стимулів, праця стає внутрішньою потребою
творчої людини.
Інтелектуальній творчій
праці та інтелектуальному капіталу належить головна роль у генезисі
інтелектуальної економіки. Так, академік А. Чухно зазначає, що творча праця,
творча активність людини - одна з найважливіших рис нового суспільства [7, с.
20]. Інтелектуальна економіка, інтелектуальний капітал стають стрижнем
світового економічного розвитку, при цьому активно впливаючи один на одного і
забезпечуючи взаємний розвиток.
Термін «інтелектуальна
власність не є новим поняттям. Походження самого терміну «інтелектуальна
власність» зазвичай пов’язують із французьким законодавством кінця ХVIII
століття [5, ст. 105].
Цей термін
використовувався і в минулі радянські часи. Так, у словнику-довіднику з питань
винахідництва та патентоведення, підготовленому відомим фахівцем Б.Г. Праховим
у 1987 р., під інтелектуальною власністю розумілися права, що належать, зокрема
до літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів,
звукозапису, радіо- і телепередач; винаходів у всіх галузях людської
діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків та іншим об’єктам ВОІВ [4,
ст. 69].
Зміст терміна
«інтелектуальна власність», за визначенням відомого міжнародного фахівця з
питань інтелектуальної власності К. Ідріса, вбирає в себе ідеї, винаходи,
технології, твори мистецтва й музики, а також літератури, які є нематеріальними
у час їхнього створення, але потім стають цінностями в матеріальній формі, як і
кожен інший продукт [5, ст. 257]. Інтелектуальна власність, на думку К. Ідріса,
є комерційним застосуванням творчої думки для розв’язання технічного або художнього
завдання. Вона не є продуктом сама по собі, а являє собою особливу ідею, що
стоїть за цим продуктом, або спосіб, яким ця ідея виражена, або ж відмітний
характер того, як цей продукт названий або описаний.
У англо-російському
словнику (автор І.І. Дахно) наведено таке визначення інтелектуальної власності:
а) будь-який патент, товарний знак, знак обслуговування, зареєстрований
промисловий зразок, копірайт або право промислового зразка; б) будь-яка
ліцензія стосовно до будь-якого з таких прав.
Американські фахівці з
питань інтелектуальної власності О. Полторак і П. Лернер запропонували
трактувати інтелектуальну власність в якості продукту людського розуму, як
результат творчості, який охороняється законом. Це нематеріальна субстанція,
яка немає геометричних розмірів, немає кольору, не створює тіні тощо. Разом з
цим інтелектуальна власність може мати значну економічну вартість.
Міжнародний авторський
колектив у практичному посібнику «Захист прав інтелектуальної власності: норми
міжнародного і національного законодавства та їх правозастосування»
запропонував визначати інтелектуальну власність, як формалізований результат
творчої, інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, визначеній
чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається,
здійснюється та захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і
правил.
Науково-практичний
коментар Цивільного кодексу України термін «інтелектуальна власність» трактує,
насамперед, як результати розумової діяльності людини, до яких належать дві
основні групи: твори науки, літератури і мистецтва, виконання, фонограми,
відеограми та програми мовлення, які охороняються авторським правом і суміжними
правами; об’єкти промислової власності, які охороняються правом промислової
власності або патентним правом. Водночас визначається, що інтелектуальна
діяльність є творчою, але за своїм правовим режимом інтелектуальна діяльність і
творча діяльність не завжди збігаються [3]. Це пояснюється тим, що творча
діяльність породжує результати нові, оригінальні, невідомі раніше.
Інтелектуальна ж діяльність за змістом - поняття вужче порівняно з результатами
творчої діяльності. Результати інтелектуальної діяльності визнаються об’єктами
ІВ, якщо вони відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.
Сьогодні більшість
вчених та дослідників розуміють інтелектуальну власність як результат творчої
діяльності людини, грунтованої на знаннях, які існують, що віддзеркалює
відносини володіння, користування і розпорядження результатом інтелектуальної
творчої діяльності.
Для людини характерні
два види творчої діяльності - художня і технічна. Результатом художньої
творчості є літературні і художні твори, результатом технічної творчості - винаходи,
торговельні марки, комерційні таємниці тощо.
Результати художньої
творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього
світу людини, формування її світогляду. Результати ж технічної творчості
застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони
сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його
ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.
Під інтелектуальною
власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а
право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що
можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на
дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.
Але «Творча діяльність»
- поняття ширше, ніж «інтелектуальна діяльність». Так, під поняття «результати
творчої діяльності» підпадають будь-які результати творчості. Результати
інтелектуальної діяльності - це, безперечно, результати творчої діяльності. Але
результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати
встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови вони можуть стати об'єктами
інтелектуальної власності. Кількість результатів творчої діяльності значно
переважає кількість об'єктів інтелектуальної власності. Інтелектуальна
діяльність і творча діяльність - це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два
види діяльності збігаються. Але не будь-яка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою.
Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Потрібно
зважати на те, що розумовою діяльністю займаються багато людей, а з розвитком
суспільства їх стає більше, це - вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо.
Творчість, у результаті якої з'являється щось нове, властива далеко не всім.
[5, с. 19]
Аналізуючи поняття
інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності, ряд спеціалістів,
зокрема В.Є. Макода, А.А. Пиленко, О.А. Підопригора, Р.Б. Шишка, вважають, що
дане поняття потребує доопрацювання. Його недосконалість полягає в тому, що цей
вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями
автора, але оформляється юридично за допомогою документів, які гарантують
майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у
господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації
господарських операцій та процесів матеріального виробництва, лише в результаті
зазначеної сукупності дій об’єкт творчості перетворюється на особливий вид
власності [3, с. 6].
Таким чином, з одного
боку, наголошується, що сутністю інтелектуальної власності є те, що вона
стосується інтелектуальної, творчої діяльності, а з іншого, - вказується на
значення того, що результати творчої діяльності стають об’єктом правового
регулювання лише тому, що такими їх визнає закон. Тобто, хоча кожна
інтелектуальна діяльність за своїм характером і змістом є творчою, але не
кожний результат творчої діяльності стає об’єктом права інтелектуальної
власності. Об’єктом останнього визначається лише такий результат творчої
діяльності, який відповідає вимогам закону. Отже, інтелектуальною власністю
прийнято вважати лише ті результати інтелектуальної діяльності, яким закон
надає правову охорону.
На мою думку, поняття
інтелектуальної власності розкривається більш точно через аналіз системи ІВ (її
суб’єктів, об’єктів)
Об’єкти інтелектуальної
власності:
Рис. 1. Класифікація
об'єктів права інтелектуальної власності
Винахід (корисна модель)
- це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію,
віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений
працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням
роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням
досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то
він вважається службовим винаходом (корисною моделлю).
Промисловий зразок - це
результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.
Під торговельною маркою
розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від
товарів і послуг інших осіб.
Географічне зазначення -
це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить
із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші
характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного
місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов
і людського фактора.
Сутність фірмового
найменування витікає з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від
попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.
Сорт рослин - це окрема
група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках
нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють
селекційні досягнення у тваринництві.
Зафіксоване на
матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів
інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія
інтегральної мікросхеми.
Комерційна таємниця - це
технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити
ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або
забезпечили інший позитивний ефект.
Відкриттям визнається
встановлення невідомих раніше закономірностей, властивостей і явищ
матеріального світу.
Раціоналізаторською
пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне
(технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.
Об'єкти авторського права
і суміжних прав у свою чергу, поділяються на дві групи - власне об'єкти
авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми,
компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких
відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі)
організацій мовлення.
Суб’єкти інтелектуальної
власності:
Творець (творці) об'єкта
права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші
особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або)
майнові права інтелектуальної власності.
Суб'єктами права на
винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні
особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.
Суб'єктами права на
торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а
також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.
Суб'єктом правовідносин,
що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути
будь-яка юридична чи фізична особа.
Суб'єктом права на
раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської
пропозиції, що створив її творчою працею.
Виходячи з того, що
комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному
відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на
комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю
і якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. До суб'єктів авторського
права відносяться:
автори творів;
спадкоємці й інші
правонаступники;
організації, що керують
майновими правами авторів на колективній основі.
Авторами визнаються
особи, творчою працею яких створений твір. Авторами визнаються не тільки творці
оригінальних творів, але й творці похідних (залежних) творів, таких як:
переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.
Поряд з фізичними
особами, власниками авторських прав можуть бути юридичні особи, що придбали
окремі авторські повноваження за договором з автором чи одержали їх за
заповітом або в інших випадках.
Суб'єктами авторського
права після смерті автора стають його спадкоємці. Спадкування авторських прав
здійснюється або за законом, або за заповітом. При спадкуванні за законом
спадкоємцями можуть стати тільки громадяни, що є законними спадкоємцями. При
спадкуванні за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому
громадянину.
Суб'єктами авторського
права можуть бути також видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що
займаються використанням творів.
Організації, що керують
майновими правами автора на колективній основі, не є власниками авторських
прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і
діють від їхнього імені, в їхніх інтересах. Це порівняно нове явище для України
і до кінця законодавчо воно не врегульовано.
2. Поняття права
інтелектуальної власності, його зміст
Об'єктом власності є
право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну
природу. З одного боку, творець (автор) нематеріального і творець матеріального
об'єкта власності мають подібні права власності, тому що право на результат
творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися
цим результатом на свій розсуд, а також передавати іншим особам, тобто воно подібне
до права власності на матеріальні об'єкти (майновим правом). З іншого боку,
поряд з майновим правом, існує деяке духовне право творця на результати творчої
праці, так зване право автора. Тобто автор має сукупність особистих немайнових
(моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника в силу їхньої
природи, та майнових прав. Іншими словами, якщо майнове (економічне право) на
результат творчої праці може бути віддільним від творця (переданим іншій особі
в обмежене чи необмежене користування), то моральне (немайнове) право автора
невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі.
Таким чином, право
інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права
користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство,
право на недоторканість твору тощо).
Визначаються такі види
права інтелектуальної власності в Україні:
) право інтелектуальної
власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) -
гл. 36 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні
права) - гл. 37 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на наукове відкриття - гл. 38 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на винахід, корисну модель,
промисловий зразок - гл. 39 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на компонування інтегральної
мікросхеми - гл. 40 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на раціоналізаторську пропозицію - гл. 41 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на сорт рослин, породу тварин -
гл. 42 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на комерційне найменування -
гл. 43 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на торговельну марку - гл. 44 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на географічне зазначення - гл. 45 ЦК;
) право інтелектуальної
власності на комерційну таємницю - гл. 46
ЦК.
Рис. 2. Право
інтелектуальної власності
Встановлення права
інтелектуальної власності охоплює дві ситуації: виникнення права
інтелектуальної власності і набуття права інтелектуальної власності. Залежно
від того, про яку ситуацію йдеться, можна говорити про первинні (виникнення) і
вторинні (набуття) способи встановлення права інтелектуальної власності.
У випадку виникнення
права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної
власності вперше - раніше його не існувало, а потім виникли відповідні
правовідносини. У цьому разі підстави виникнення цивільних прав та обов’язків є
первинними - вони виникають вперше. Це - створення літературних, художніх
творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке
супроводжується у необхідних випадках вчиненням творцем легітимаційних дій.
У випадку набуття права
інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер.
Зокрема таке право можна набути в результаті отримання необхідних документів,
правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності
іншій особі тощо (ст. 427 ЦК). У цьому разі підставою виникнення відповідних
правовідносин уже є не тільки сам акт творчості (легітимований у необхідних
випадках відповідно до вимог закону), а складна юридична сукупність.
Гарантом захисту
інтелектуальної власності в межах держави виступає законодавство. Початком
становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття
Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної
власності».
За роки незалежності в
Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної
власності. За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні
відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у
цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному
департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству
освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що
уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України
права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і
послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а
також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і
мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо.
Рис. 3. Система
державної охорони інтелектуальної власності
Державний департамент
інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони
прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи із удосконалення
законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері
інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної
власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації
фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими
організаціями тощо [3, 4].
До сфери управління
Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український
інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних
прав, Інститут інтелектуальної власності і права і Державне підприємство
«Інтелзахист». У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є
підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності. Головною
функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення
експертизи заявок на об'єкти промислової власності.
Головною функцією
Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення
експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти
проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності
умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ -
патент або свідоцтво видає Державний департамент інтелектуальної власності.
Головною функцією
Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне
управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до
державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі
автору охоронного документа - свідоцтва. Важливою функцією УААСПу є надання
допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.
Інститут інтелектуальної
власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів
і магістрів зі спеціальності «Інтелектуальна власність», а також підвищує
кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав
на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.
Державне підприємство
«Інтелзахист» опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти
інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.
Головним завданням
державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження
правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні
представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах
України.
Всеукраїнська асоціація
інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню
основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома
законодавчої та виконавчої гілок влади.
3. Розвиток ринку об’єктів інтелектуальної власності
На сучасному етапі
головним фактором економічного розвитку будь-якої держави є знання, що, як
результат творчої діяльності, втілюються в інтелектуальній власності. Саме
об’єкти права інтелектуальної власності є основним джерелом формування і
постійного зростання конкурентоспроможності підприємств та економіки в цілому.
Ключову роль ІВ визначає
також той факт, що загальносвітовою є тенденція зростання темпів росту торгівлі
товарами, які містять ІВ, порівняно з темпами росту торгівлі іншими видами
власності.
Ринок інтелектуальної
власності - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу
прав на об'єкти інтелектуальної власності. Такі відносини є специфічними
з огляду на те, що об’єктом просування є не власне продукти
інтелектуальної діяльності, а майнові права на них. До того ж такі майнові права не
обов’язково мають бути виключними. [1]
Визначення раціональної
форми комерціалізації, якнайвигіднішого для правовласника і економіки в цілому
використання ОІВ є основним з завдань функціонування ринку інтелектуальної
власності.
Перед тим, як
аналізувати сучасний стан розвитку вітчизняного ринку інтелектуальної
власності, необхідно зазначити, що науково - технічний прогрес, процеси
глобалізації а також міжнародне співробітництво зумовлюють загальну тенденцію
до зростання обсягів світового ринку інтелектуальної власності.
За даними Світового
банку багатство розвинених країн складається лише на 5% з природних ресурсів,
на 18% з капіталу, та на 77% зі знань та вмінь їх використовувати.
Експерти встановили, зо
складова інтелектуальної власності в світовому обігу становить близько 1%.
Комерціалізація ІВ в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як капітал
і як товар. Зокрема, як товар, інтелектуальна власність є нематеріальним
активом. Як товар інтелектуальна власність існує в необмеженій кількості, але
має потенційно обмежений попит.
У світі інтелектуальна
власність - це значний капітал. Щороку в більшості провідних країн світу
спостерігається зростання обсягів подання заявок на реєстрацію об’єктів
промислової власності в середньому на 20%.
інтелектуальний
власність експертиза промисловий
Таб. 1. Надходження
заявок та реєстрація патентів на промислові зразки
Вчені виділяють основні
чинники формування та розвитку ринку об’єктів ІВ:
Правова охорона
об’єктів інтелектуальної власності і державне регулювання діяльності суб’єктів
ринку;
- Наявність
інвестицій для фінансування науково-дослідних і конструкторських робіт
(створення інтелектуальних ресурсів);
Людський
капітал і інтелектуальні ресурси як база для створення об’єктів інтелектуальної
власності;
Наявність
механізму комерційної реалізації об’єктів інтелектуальної власності на ринку;
Присутність на
ринку виробників-конкурентів, що випускають подібну продукцію(послуги) на
основі власних розробок або аналогічних об’єктів ІВ;
Наявність
виробників - «піратів», що здійснюють несанкціоноване використання об’єктів ІВ
та випускають підробну продукцію.
Суб’єктами ринку ІВ
виступають творці ОІВ, власники охоронних документів на ОІВ, потенційні
споживачі ОІВ та державні і приватні структури, що утворюють інфраструктуру
ринку. Суб’єкти ринку ІВ вступають у відносини з приводу: створення ОІВ,
впровадження ОІВ в економічний обіг (рисунок), а також у процесі
купівлі-продажу прав на ОІВ.
Можна констатувати, що
світовий ринок високотехнологічних товарів і послуг є уже сформованим, в той
час як Україні доводиться постійно боротися за свою присутність на ринку ОІВ.
Це проявляється у практичній відсутності механізмів просування вітчизняних ОІВ
на ринки іноземних держав, що має негативний вплив на експорт продукції
національних товаровиробників. Для покращення ситуації, що склалася, необхідною
умовою є раціональне побудування внутрішніх ринкових відносин щодо ОІВ, які б
дозволили якнайповніше реалізувати науково-технічний потенціал української
економіки на національному і, як наслідок, світовому рівні. Цьому процесу
сприяє підвищення інноваційної активності підприємств, для чого необхідно
визначити основні проблеми розвитку вітчизняного РІВ і направити відповідно
наявні ресурси для покращення умов комерціалізації об'єктів інтелектуальної
власності.
Ринок ІВ в Україні у
цивілізованому вигляді почав формуватися лише в останні роки. На жаль, динаміка
його розвитку не відповідає потенційним можливостям та ролі у забезпеченні
довгострокового економічного зростання. Важливими для розуміння проблем
розвитку ринку ІВ є дані динаміки подачі заявок, їх реєстрації та використання.
Так, кількість заявок на об’єкти промислової власності збільшилась в 2011 р.
порівняно з 2009 р. на 28,9%, що склало 50665 заявок, у 2012 р. активність
заявників знизилась на 20,13% (42173 заявок). Протягом 2011 р. подано 4 185
заявок на реєстрацію авторського права на твір, здійснено 3 748 реєстрацій
авторського права на твір, що на 14% менше порівняно з попереднім роком (4 361
реєстрацій) та на 16% більше порівняно з 2012 р. (4458 реєстрацій) [7].
Незважаючи на позитивну динаміку надходження заявок на видачу охоронних
документів на ОІВ, кількість отриманих охоронних документів та укладених
ліцензійних угод залишається непропорційно низькою відносно науково-технічного
потенціалу України та порівняно з іншими розвинутими країнами.
. Інституціоналізація ринку об’єктів інтелектуальної власності
Проаналізувавши ринок
об’єктів інтелектуальної власності, можна побачити, що процес формування та
розвитку ринку об’єктів ІВ йде занадто повільно, оскільки він залежить, у першу
чергу, не лише від досконалості нормативно-правової бази, але і від
інституційної структури національної інноваційної системи.
Одним з найбільш
адекватних методологічних підходів до аналізу інтелектуальної власності є
інституціональний підхід.
Визначення
інтелектуальної власності як відносин між людьми з приводу
відчуження-привласнення інтелектуальних продуктів, як послідовної зміни процесу
їх відчуження на стан привласнення з наступним переходом у процес привласнення
і стан відчуженості, може бути згорнуте в інше: інтелектуальна власність - це
відносини з приводу виключного права суб’єкта привласнення на дії з відчуженим
інтелектуальним продуктом.
Інституціоналізація - це
створення організацій та структур, що професійно займаються інноваційною
діяльністю. Потрібно також підкреслити, що ці організації і структури повинні
виступати в ролі суспільних інститутів, інтеграційних організацій. Держава
повинна сприяти їх розвитку, а вони в свою чергу поєднують зусилля
науково-дослідних і освітніх організацій, спрямованих на впровадження нових
технологій з метою раціонального використання ресурсів, підвищення екологічної
безпеки.
Неможливість надійного
захисту інтелектуальної власності зумовила розподіл прав інтелектуальної
власності між замовниками інноваційної розробки, державою, інноваційними
фірмами, інноваційними (венчурними) фондами, авторами наукових розробок.
Інституціоналізація в сфері інтелектуальної власності надає можливості для
придбання прав власності на знання тим суб’єктам господарювання, які здатні
забезпечити найбільшу користь у використанні цих ресурсів, оскільки інформація,
навіть найдостовірніша і найцінніша має бути сумісною з накопиченими знаннями
самих покупців. В іншому випадку вона може не знайти застосування.
На основі проведеного
дослідження, було систематизовано основні проблеми розвитку українського ринку
інтелектуальної власності наступним чином:
Проблеми розвитку Ринку
об’єктів інтелектуальної власності в Україні
Правові проблеми:
невизначеність на законодавчому рівні пріоритетів інноваційного розвитку,
принципів побудування інноваційної інфраструктури, правових умов фінансування
інновацій.
Економічні: низька
конкурентоспроможність української економіки в сфері інновацій.
Проблеми
комерціалізації:
низький рівень комерціалізації
ОІВ та капіталізації ОІВ українськими підприємствами в якості нематеріальних
активів.
Інноваційні проблеми:
тенденція до зниження інноваційної активності українських підприємств.
Структурні:
нерозвиненість та нерівномірний розподіл за регіонами інноваційної
інфраструктури.
Фінансові: практична
відсутність ефективних механізмів фінансування розвитку ІВ.
Кадрові: недостатність
фахівців з ІВ, низький професіоналізм в сфері ІВ.
Охоронні: тенденція до
тонізації РІВ в Україні.
Присутність всіх
необхідних інститутів ринку інтелектуальної власності обов’язкова для
ефективного функціонування ринку об’єктів ІВ. Кількість установ, де
підприємства могли б отримати інформацію про технології і досягнення в сфері
інтелектуальної власності, недостатня в нашій країні.
Прикладом вирішення цієї
проблеми стало створення ще в 2002 році Інтернет-біржі промислової власності
(ІБПВ) на базі філії «Український центр інноватики та пакетно-інформаційних
послуг» державного підприємства «Український інститут промислової власності».
ЇЇ діяльність спрямована
на використання сучасних інформаційних технологій для просування досягнень в
сфері інтелектуальної власності України на внутрішньому і зовнішньому ринках
інтелектуальної власності. ІБПВ має офіційний сайт (www.ip-centr.kiev.ua), де
будь-який патентовласник (організація або фізична особа - винахідник) можуть
розмістити інформацію про об’єкти промислової власності, що пропонуються, з
метою доведення такої інформації до потенційного покупця. І навпаки -
підприємства можуть розмістити запит на пошук необхідних технологій.
Проте таких структур в
Україні вкрай недостатньо, їхній розвиток потребує спрямованого фінансування,
але за умов бюджетного дефіциту виділяти кошти непросто.
Отже, у перспективі, для
ефективного формування та розвитку ринку об’єктів інтелектуальної власності
необхідно вирішити питання інституціонального характеру, а саме: з метою
створення економічних стимулів та інституційного середовища для заохочення і
використання знань, формування і розвитку людського капіталу потрібно розробити
заходи щодо полегшеного доступу до баз знань на макро - та мікроекономічному
рівнях, забезпечення вільного руху технологій, а також вільний рух товару,
капіталу та робочої сили.
При цьому ми маємо
врахувати зміни, що відбуваються у відносинах власності, стосунках між
учасниками інноваційної системи, наукової сфери, освіти,
інформаційно-комунікативної інфраструктури. Ці зміни необхідно відобразити у
правових аспектах та регулятивному механізмі.
Висновок
Інтелектуальна власність
у поєднанні з іншими ресурсами, такими як людська праця, основні засоби на
підприємстві, сировина та енергія є визначною рушійною силою економіки України.
Але, на жаль, в Україні спостерігається гостра невідповідність між ресурсами та
фінансовим забезпеченням розвитку інтелектуальної власності.
На українському ринку
інтелектуальної власності існує чимало проблем, наявність яких призводить до
вкрай важких наслідків - недостатньої інноваційної активності українських
підприємств, низької конкурентоспроможності продукції, що виробляється,
технологічне відставання. Тому необхідними для вирішення ситуації, що склалась,
на мою думку, є наступні дії:
необхідно гармонізувати
законодавчу систему, забезпечити реальне її виконання на практиці, залучитись
гарантіями держави щодо обов’язків перед інвесторами, забезпечити фактичну дію
державних інвестиційних програм;
найти співвідношення на
законодавчому рівні пріоритетних напрямків інноваційного розвитку української
економіки з її реальним науково-технічним потенціалом, забезпечивши дію Закону
України «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні напрями
інноваційної діяльності»;
забезпечити реальне
виконання державної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури
на 2009-2013 роки»;
запровадити систему
стимулюючих заходів, щодо врахування підприємствами інтелектуальної власності у
вигляді нематеріальних активів;
забезпечити високий
рівень професійної підготовки кадрів в сфері інтелектуальної власності.
Отже, від розв’язання
проблеми охорони інтелектуально власності в Україні та інституціоналізації ІВ
залежить чи зможе Україна розвиватися за інноваційною моделлю розвитку, а також
її модернізація та конкурентоспроможність у світовій соціально-економічній
системі.
Список літератури
інтелектуальний
власність експертиза промисловий
1. Про власність: Закон України від 7.02.1991 №697-XII //
zakon1.rada.gov.ua
2. Конституція України. - Харків: ІГВІНУ, 2006. - 63 с
. Цивільний кодекс України. - Харків.: ТОВ «Одіссей», 2009.
. Дахно И.И. Энциклопедический англо-русский словарь по
интеллектуальной собственности / И.И. Дахно. - К.: Вид-во Палівда В., 2007.
. Ідріс К. Інтелектуальна власність - потужний інструмент
економічного зростання // К. Ідріс; пер. з англ. - К.: Укрпатент, 2006.
. Івашина О.Ф. Інституціоналізація інноваційного розвитку
// Актуальні проблеми економіки, 2009
. Крижна А.В. Право інтелектуальної власності та суспільні
інтереси // Право України, 2011, №8
. Кузнецова Н. проблеми захисту прав інтелектуальної
власності в Україні // Право України, 2011, №3
. Любенюк Н.О. Інтелектуальна власність та її роль в
сучасних умовах господарювання // Актуальні проблеми економіки, 2009
. Никифоров А.Є. Інноваційна діяльність і теорію і практика
державного управління: монографія; М-во освіти і науки України, КНЕУ, 2010
. Офіційний веб-портал державної служби інтелектуальної
власності в Україні
. Рач В., Чугуєвець С. Інтелектуальна власність як базове
поняття нової економіки // Інтелектуальна власність.2012 р. №6
. Семиноженко В.П. Інтелектуальна економіка: майбутнє
України // Проблеми економіки, 2008, №6
. Солощук М. Економічні аспекти комерціалізації
інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність. №12.-2008 р
. Чоботарьов В., Буттєва А. Формування ринку
інтелектуальної власності в Україні. - http://patent.km.ua/ukr/articles/i196
. Чухно А.А. Економічна теорія: [у 2-х т.]; М-во фінансів
України, академія фінансового управління, ДННУ, АФУ, 2010. Т.2
. 2012 річний звіт, Державна служба інтелектуальної
власності в Україні
. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності //
Інтелектуальна власність. 2009. №4