Оцінка інвестиційної привабливості підприємства при формуванні фінансової стратегії підприємства

Оцінка інвестиційної привабливості підприємства при формуванні фінансової стратегії підприємства

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

«Оцінка інвестиційної привабливості підприємства при формуванні фінансової стратегії підприємства»

(за матеріалами Споживчого товариства «КООПБІЗНЕС», Вінницька обласна спілка споживчих товариств, м. Вінниця)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність, значення та особливості забезпечення інвестиційної привабливості підприємств в сучасних умовах господарювання

1.1 Інвестиційна привабливість підприємства як важлива передумова формування фінансової стратегії підприємства

1.2 Спеціалісти розглядають різноманітну кількість факторів формування інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання

1.3 Фінансова стратегія підприємства розроблюється в декілька етапів

Розділ 2. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства при формуванні фінансової стратегії підприємства

2.1 Оцінка ефективності господарської діяльності споживчого товариства «коопбізнес»

.2 Оцінка рівня інвестиційної привабливості «коопбізнес»

Розділ 3. Формування програми підвищення інвестиційної привабливості споживчого товариства «коопбізнес» при формуванні фінансової стратегії підприємства

3.1 Прогнозування та планування результатів діяльності споживчого товариства «коопбізнес» на майбутній період

3.2 Розробка та обґрунтування фінансової стратегії на майбутній період

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

За сучасного стану економіки України головною проблемою для сучасних підприємств є залучення інвестицій. Збільшення обсягу інвестицій є необхідною передумовою структурної перебудови і економічного зростання країни. Наявність достатнього обсягу інвестицій для вітчизняних підприємств є запорукою ефективного розвитку і підвищення інвестиційної привабливості на різних територіальних рівнях.

Проте досягнення сталого економічного розвитку країни є неможливим без удосконалення стану на підприємстві, яке вимагає модернізації та впровадження інновацій. Для цього необхідні значні інвестиції, яких не вистачає через низьку інвестиційну привабливість підприємств. В зв’язку з різноманітними аспектами діяльності підприємств і різноспрямованими методами поліпшення стану, необхідна система координації зусиль керівництва, що мала б на меті забезпечення інвестиційної привабливості підприємства. Тому дослідження ефективного управління інвестиційною привабливістю підприємства є вкрай актуальною на сьогодні проблемою.

Більш того, планування розвитку підприємств, яке значною мірою пов’язане з їх інвестиційною діяльністю, вимагає врахування значного обсягу факторів на відносно тривалих періодах планування. За таких умов актуальним є питання формування ефективної інвестиційної політики, спрямованої на забезпечення тактичного управління підприємствами відповідно до імперативів цілей їх стратегічного розвитку.

Інвестиційна політика підприємства визначає засади організації та тактичного управління його інвестиційною діяльністю, її узгодженість із іншими функціональними сферами тактичного управління підприємства, забезпечує відповідність управлінських дій і оперативних рішень вертикалі стратегічних та тактичних цілей, завдань розвитку та економічного зростання підприємства.

Дослідженню даної економічної проблеми присвятили свої праці: І. Бланк, А. Раппапорт, М. Аптекарь, Р. Брелі, В. Дорофієнко, М. Корецький, А.Пересада, О. Поважний, В. Федоренко, У. Шарп.

Вихідними даними для дослідження даної проблеми стали сучасні вітчизняні та закордонні наукові праці, наукові періодичні видання, інформаційні ресурси, а також фінансова звітність підприємства, що досліджується.

Основною метою дослідження є оцінка інвестиційної привабливості підприємства в сучасних умовах та визначення перспектив її підвищення.

З цією метою пов’язані такі завдання: дослідження інвестиційної привабливості підприємства як важливої передумови формування фінансової стратегії підприємства; визначення факторів, які визначають інвестиційну привабливість підприємства; оцінка ефективності господарської діяльності споживчого товариства «КООПБІЗНЕС»; оцінка рівня інвестиційної привабливості СТ «Коопбізнес»; прогнозування та планування результатів діяльності споживчого товариства «КООПБІЗНЕС» на майбутній період; розробка та обґрунтування фінансової стратегії на майбутній період.

Об’єктом дослідження є СТ «Коопбізнес». Метою діяльності СТ «Коопбізнес» є задоволення потреб у товарах, роботах, послугах членів споживчих товариств, інших громадян, підприємств, організацій споживчої кооперації України та позасистемних споживачів на основі ефективного використання в процесі господарювання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

Предметом дослідження є інвестиційна привабливість даного підприємства.

Методи дослідження: альтернативний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, граничний аналіз, еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення стійкості функціонування.

Практична цінність проведеного дослідження полягає у підвищенні інвестиційної привабливості СТ «Коопбізнес».

Велика кількість вчених-економістів ототожнюють інвестиційну привабливість із інвестиційним кліматом, тобто із інвестиційною привабливістю країни або регіону. Серед найпоширеніших тлумачень даного терміну виділяють такі:

-          інвестиційний клімат - це багатофакторна система цілеспрямованих вчинків і дій, що свідомо формується на державному і регіональному рівнях в інтересах більш широкого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах;

-          інвестиційний клімат - це загальна атмосфера розуміння економічної ситуації і потреби в залученні додаткових ресурсів, що існує в різних сферах соціально-економічного розвитку країни;

-          інвестиційний клімат - це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, що існують на певній території;

-          інвестиційний клімат - це внутрішня атмосфера (енергетика), що сформована на конкретній території відповідно до пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів і впливає на позицію інвестора щодо ухвалення рішення про інвестування об'єктів певної території.

Дане дослідження містить поглиблений аналіз інвестиційного клімату в різних розрізах

Розділ 1. Сутність, значення та особливості забезпечення інвестиційної привабливості підприємств в сучасних умовах господарювання

.1 Інвестиційна привабливість підприємства як важлива передумова формування фінансової стратегії підприємства

На сьогоднішній день в економічній науці не існує одного підходу до визначення терміна «інвестиційна привабливість підприємства». Дослідники Ю. Брігхем, Л. Гапенскі, Т. Коупленд, Марковиць, ФДж. Фабоцци, У. Шарп, які належать до американської економічної школи, зводять інвестиційну привабливість до максимізації добробуту акціонерів, а це, в свою чергу, призводить до зростання ціни на акції. Іншими словами, увесь фінансовий менеджмент повинен вирішувати завдання зростання інвестиційної привабливості компанії, адже він є системою фінансового управління. На нашу думку, вищезгадані дослідники ототожнюють інвестиційну привабливість з корисністю її для власників.

Інвестиційну привабливість з позиції фінансового стану підприємства Бланк І.О. розглядав як «інтегральну характеристику окремих фірм - об’єктів можливого інвестування з позицій перспективності розвитку, обсягів та перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості» [2, с.400]. Всю свою увагу він зосереджував на напрями інвестування та самих складових інвестиційної привабливості. Відповідного визначення цього поняття додержуються багато сучасних дослідників, а саме Федоренко В.Г, Савчук В.П, Дука А.П., Прилипко І.П. та ін.

Інвестиційна привабливість як рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвестора відносно конкретного підприємства розглядається спеціалістами Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств [1]. На наш погляд, такий підхід не досить чіткий та конкретний і саме це суттєво зменшує шанси застосування його на практиці.

На думку Бочарова В.В, інвестиційна привабливість - це існування економічного ефекту, тобто доходу, від вкладання грошей в цінні папери компанії за мінімальним рівнем ризику[3,с.61]. Так як український ринок цінних паперів знаходиться на стадії становлення та є малоефективним, українські підприємства не мають змоги ефективно користуватися інструментами цього ринку.

Руснак Н.О. і Руснак В.А. визначення інвестиційної привабливості об'єктів зводять до евристичних методів, які пов’язані з ранжуванням дослідних об’єктів на основі оцінки спеціалістів. Звідси, інвестиційна привабливість стосується порівняння кількох об'єктів з метою визначення кращого, середнього, гіршого[9]. Цієї думки також додержується Гайдуцький А.П, та розуміє інвестиційну привабливість підприємства як сукупність характеристик, які дозволяють потенційному інвестору оцінити, який із об’єктів інвестицій є привабливіший для вкладання наявних коштів [4, с.83].

Нападовська І.В. вважає, що інвестиційна привабливість - це системна сукупність потенційних можливостей укладання коштів з метою отримання економічних вигід у майбутньому як наслідок результатів минулої господарської діяльності потенційного об’єкта інвестування, суб’єктивно оцінювана інвестором [8,с.57]. Цей підхід не дозволяє співставити цілі інвестора з можливостями їх реалізації без ризиків, а також не дає можливості оцінити ступінь готовності інвестора прийняти на себе такий ризик.

Такі дослідники як Задорожна Я.Є. та Дядечко Л.П. розуміють інвестиційну привабливість як комплекс різних факторів, перелік та вага яких змінюється від цілей інвесторів, виробничо-технічних особливостей підприємства, у які інвестуються кошти, економічного розвитку у минулому, теперішньому та очікуваного у майбутньому [6]. Такий підхід, на нашу думку, враховує такий важливий момент як вимоги інвесторів, що є важливою умовою для високої оцінки інвестиційної привабливості.

На думку Коюди В.О., Лепейко Т.І., Коюди О.П., інвестиційна привабливість підприємства - це сукупність характеристик його фінансово - господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливостей залучення інвестиційних ресурсів [7, с.166]. Такий підхід залишає поза увагою психологічний аспект даної проблеми, адже передбачає лише однозначну можливість формалізації оцінюючих методів.

У зв’язку з цим, Чорна Л.О. запропонувала розглядати інвестиційну привабливість підприємства як взаємозв’язок інвестиції та привабливості. Виходячи з цього, на думку дослідника, інвестиційна привабливість підприємства - це сукупність економіко-психологічних характеристик фінансово-господарської діяльності підприємства, які відповідають вимогам інвестора та забезпечують досягнення ефекту від вкладень при відповідному рівні ризику [11, с.5].

Така велика кількість визначень даного терміну свідчить про різноманітність підходів до його пояснення, а також про незавершеність дослідження цієї проблеми.

Більшість дослідників трактують термін «інвестиційна привабливість підприємства» виключно із сукупністю фінансово-економічних характеристик і, в свою чергу, не враховують досить важливий аспект - психологічний.

Ми вважаємо, що даний термін раціонально визначати з врахуванням поняття «привабливість», який досить широко використовують різні дослідники економічної галузі. Наприклад, В.В. Ільїн пояснює, що привабливість являється мотиваційним фактором; А.І. Донцов розглядає як групове єднання; А.П. Гайдуцький - як те, що визиває захват своїми якісними характеристиками, діями та формами [4,с.83].

При цьому необхідно враховувати сутнісні характеристики терміна «інвестиційна привабливість підприємства»:

1.         Присутність подвійного ефекту. Інвестування прогнозує здійснення суб’єктно-об’єктних відносин задля генерування, споживання та перерозподілу капіталу. Замовити оцінку інвестиційної привабливості може як суб’єкт (інвестор), так і об’єкт(реципієнт) інвестування. Подвійний ефект - це позитивні наслідки як для інвестора, так і для реципієнта. Успішне інвестування буде лише тоді, коли буде присутній подвійний ефект.

2.         Врахування вимог потенційних інвесторів. За умов швидкого збігу інтересів суб’єктів інвестування рівень інвестиційної привабливості буде стрімко підвищуватись. Саме тому обов’язковим пунктом в підвищенні інвестиційної привабливості є врахування вимог потенційних інвесторів, що також підвищить іміджеву оцінку підприємства. Визначальне значення у виборі об’єктів інвестування є суб’єктивна думка потенційного інвестора щодо змоги досягнення цим об’єктом його цілей. На нашу думку, цей фактор є визначальним у трактуванні поняття «інвестиційна привабливість підприємства».

3.         Плідна взаємодія з потенційними інвесторами. Дуже часто оцінка інвестиційної привабливості підприємства є суб’єктивним судженням, адже вона будується на тому, хто і як проводить ті чи інші розрахунки зі сторони інвестора. Через це на етапі створення механізмів, які будуть забезпечувати прозорість діяльності, інвестор повинен мати доступ як до створення таких механізмів, так і до участі його в контролі за їх функціонуванням. Це все можна пояснити так - чим ширший доступ, тим більша інвестиційна привабливість підприємства для інвестора. Коли ці механізми сформовані та добре налагоджені, управління інвестиційною привабливістю зводиться до регулювання втручання інвестора у створення фінансової політики підприємства та на ухвалення стратегічних рішень. Саме тому можна погодитись з позицією Чумікова А.Н. та Бочарова М.П., що «об’єктивне на перший погляд поняття інвестиційної привабливості стає суб’єктивним та управляємим»[3, с. 11].

4.         Симбіоз фінансово-економічних і психологічних оцінок діяльності компанії дозволяє суб’єктам та об’єктам мати цільне уявлення про підприємство.

5.         Врахування перспектив розвитку компанії. Дуже важливим завданням інвестора є визначення такого об’єкта інвестування, що має найбільш привабливі перспективи для розвитку в умовах стрімкого розвитку зовнішнього середовища. А, отже, це зумовлює необхідність врахування цієї характеристики.

Аналізуючи та узагальнюючи всі вищезазначені характеристики, інвестиційну привабливість підприємства можна визначити як багаторівневу інтегральну характеристику сукупності економіко - психологічних аспектів оцінку підприємства, побудовану при тісній взаємодії об’єктів із суб’єктами інвестування, яка відповідає вимогам суб’єктів та забезпечує позитивний ефект від їх вкладень.

В економічній літературі, яка присвячена даній проблемі, майже всі дослідники класифікують інвестиційну привабливість лише за рівнями, кількість яких коливається від двох до чотирьох.

Наприклад, Коюда В.О. виділяє чотири рівні:інвестиційна привабливість держави, галузі, регіону та підприємства [7]. Бланк І.О., Ястремська відокремлюють три рівні інвестиційної привабливості: макроекономічний - на рівні країни; мезоекономічний - на рівні галузі і регіону; мікроекономічний - на рівні підприємства [12]. Тоді, як Нападовська І.В. пропонує лише два рівні інвестиційної привабливості: макрорівень (галузь економіки, регіони, держава) та мікрорівень (підприємства, окремі проекти та фінансові інструменти інвестування)[8, с.58].

Нападовська І.В. наводить класифікацію інвестиційної привабливості з позицій суб’єктів, які можуть її оцінювати для прийняття управлінських рішень. І при цьому вона виділяє інвестиційну привабливість:

-          для самого підприємства. Воно може одночасно бути як суб’єктом так і об’єктом інвестування, оскільки існують і вільні кошти і вигідні напрямки укладань, що передбачає само інвестування. До того ж компанія повинна знати, які її шанси в боротьбі за залучення капіталу порівняно з конкурентами, а також у чому полягають її сильні та слабкі сторони;

-          для власників тимчасово вільного капіталу. Такими суб’єктами є потенційні кредитори та інвестори, які аналізують вигоди великої кількості об’єктів, в які можна вкласти капітал та які будуть найбільш ефективними;

-          для групи конкуруючих інвесторів. Вони змагаються за право залучити свої кошти в найефективніше підприємство, що дозволить максимально приблизитись до реалізації цілей;

-          для держави. Адже вона зацікавлена в розширеному відтворенні та оптимальному фінансуванні національної економіки, а також у розвитку певних галузей для здійснення нею своїх регулятивних функцій [8, с.58].

Для точного розуміння термінології, яка існує в наш час, автором уточнено класифікацію інвестиційної привабливості підприємства. Відповідно до цього нами пропонуються ознаки, які можна покласти в основу класифікації інвестиційної привабливості підприємства:

1.   З позиції суб’єктів оцінки. Ця класифікаційна ознака ґрунтується на необхідності розглядати інвестиційну привабливість з точки зору суб’єкта інвестування, який може її оцінювати для прийняття управлінських рішень та залежно від цього будувати систему управління на підприємстві.

2.         За типом інвестора. Вищезазначений критерій пропонується автором ввести як класифікаційну ознаку через те, що в залежності від джерела авансових коштів інвестиційна привабливість має різний сенс. Дана класифікація дозволить враховувати вимоги потенційних інвесторів та розмежовувати управлінські рішення на рахунок поліпшення необхідних характеристик.

3.         За часовим горизонтом оцінювання. Ми запропонували дану класифікаційну ознаку з тієї причини, що інвестиційна привабливість має динамічний характер та може змінюватися під впливом різних чинників, як внутрішніх та і зовнішніх. Така класифікаційна ознака дозволить робити висновки про поточний стан інвестиційної привабливості підприємства, про потенційні його можливості в майбутньому та розробити програму дій п досягненню результатів, які бажають отримати суб’єкт та об’єкт інвестиції.

4.         За підходом до проведення оцінювання. Така класифікаційна характеристика пропонується виділитися через те, що інвестиційна характеристика підприємства являється його інтегральною характеристикою і має двоїсту природу, іншими словами складається з об’єктивних та суб’єктивних характеристик.

5.         За метою оцінювання. Так як формується база показників оцінки інвестиційної привабливості підприємства, яка буде найбільш точно відповідати усім цілям суб’єктів інвестування, було запропоновано ввести даний класифікатор.

Розглянемо детальніше види інвестиційної привабливості підприємства відповідно до запропонованої класифікації.

Отже, за суб’єктом оцінки виділяють такі види інвестиційної привабливості підприємства:

1.   Внутрішня оцінка інвестиційної привабливості, яку здійснює саме підприємство, що одночасно може виступати як об’єктом, так і суб’єктом інвестування. Керівництву підприємства необхідно знати, які шанси фірми у боротьбі за залучення капіталу, порівняно з конкурентами, у чому полягають його недоліки і переваги;

2.    Зовнішня оцінка інвестиційної привабливості, яка здійснюється потенційними інвесторами (оцінюють вигоди декількох варіантів вкладення капіталу та обирають найбільш ефективний) та державою (аналіз та прогнозування розвитку окремих галузей).

В залежності від типу інвестора виділяють інвестиційну привабливість для кредитного та інституційного інвестора.

Для кредитного інвестора в розгляді інвестиційної привабливості головним фактором буде рівень його платоспроможності (оскільки банк зацікавлений в своєчасному поверненні своїх коштів, виплати відсотків і не бере на себе участь в доході від реалізації проекту).

Для інституційного інвестора (інвестиційні компанії, фонди і т.п) акцентують увагу на ефективності господарської діяльності реципієнта та зростання його вартості.

За фактором часу розрізняють поточну та перспективну інвестиційну привабливість підприємства.

Поточна інвестиційна привабливість - це ситуативна характеристика підприємства на момент проведення оцінювання.

Перспективна інвестиційна привабливість - це ймовірність досягнення висунутих цілей інвестування, яка виражається в індивідуальних очікуваннях окремих потенційних інвесторів. Перспективна оцінка дозволить підприємству не тільки визначити доцільність своєї діяльності, але й слабкі місця.

За видом проведення оцінювання виокремлюють фундаментальну та психологічну інвестиційну привабливість.

Фундаментальна інвестиційна привабливість - це показник інвестиційної привабливості, який є базисом для прийняття інвестиційних рішень. Традиційно до нього відносять економічні та матеріальні складові інвестиційної привабливості, оскільки саме економічний інтерес формує мотиваційну систему інвестора.

Психологічна інвестиційна привабливість - це результат відображення привабливості підприємства в очах певного інвестора, що склалася в результаті ряду як об'єктивних даних, так і суб'єктивних вимог інвестора.

За метою оцінювання інвестиційну привабливість підприємства поділяють на наступні складові:

1.   Залежно від характеру подальшого функціонування об’єкту.

Інвестиційну привабливість можна оцінювати з урахуванням цілей, які поставив суб’єкт інвестування щодо вертикальної чи горизонтальної інтеграції (при цьому обов’язково враховується ефект синергізму) чи подальшого продажу об’єкта.

2.   Незалежне функціонування об’єкту.

Такій меті оцінювання відповідають цілі інвесторів з погляду на отримання доходів від фінансово-господарської діяльності підприємства.

Інвестиційна діяльність є основою подальшого розвитку підприємства будь-якої галузевої приналежності та форми власності. Без інвестицій неможливі підготовка та запуск у виробництво нових видів продукції (робіт, послуг), підвищення якості та дизайну товарів, використання нових видів матеріалів, енергозбереження. Інвестиції відіграють вирішальну роль у відтворювальних процесах на підприємстві, оскільки саме вони забезпечують підвищення технічного та організаційного рівня виробництва [42, с. 109].

Інвестиційна діяльність будь-якого підприємства має багато аспектів. Вона передбачає пошук або розробку інвестиційних проектів, їх обґрунтування за економічними або за іншими (соціальні, екологічні) критеріями, пошук інвестиційних ресурсів та власне управління цими та іншими аспектами діяльності.

Саме інвестування відіграє важливу роль у фундаментальних економічних процесах підприємства. Як від якісних так і від кількісних характеристик рішень інвестора залежить майбутній виробничий потенціал, ефективність функціонування, галузева і відтворювальна структура суспільного виробництва.

Інвестиційний менеджмент - це система принципів, методів та інструментів розробки, прийняття і реалізації управлінських рішень, спрямованих на досягнення інвестиційної привабливості підприємства, що спрямовані на досягнення цілей інвестиційної діяльності підприємства, забезпечення інвестиційної підтримки усіх видів його діяльності та створення інвестиційно-привабливого іміджу підприємства, одна із найважливіших складових економічного управління діяльністю,. Об’єктом цієї діяльності являється інвестиційна діяльність підприємства. Він являється безперервним процесом прийняття інвестиційних рішень та їх реалізації, щодо різних сфер підприємницької діяльності.

Коли інвестиційний менеджмент побудовано на базових правилах науки управління, тоді досягається його ефективність як ціле направленої дії на процеси інвестиційної діяльності.

Виділяють наступні правила (або межі дій) поведінки працівників, які займаються інвестиційною діяльністю: більш регламентовані для органів управління та основної частки працівників та менш окреслені, але неодмінно зумовлені іншими ознаками - для керівників [16, с. 95].

В управлінні підприємством виділяють наступні види принципів:

-          принципи управління - основні межі дій працівників та органів управління, що визначаються видом господарської організації та її місцем у соціально-економічній системі;

-          принципи керівництва - основні правила та обов’язкові умови ділової поведінки керівників, що спираються на об’єктивно аналітичні методи керівництвом підлеглими.

Підстав, які б пояснювали неможливість використання даних принципів в інвестиційному менеджменті не існує, тому в даному виді менеджменту встановлене правомірне їх використання.

На кожному етапі інвестиційного циклу виконуються певні завдання, а саме:

.        Планування (складається план втілення стратегій);

.        Визначення умов та організація (вивчення необхідності у ресурсах для реалізації різних фаз циклу, встановлення завдань для працівників, організація роботи);

.        Виконання ( втілення плану);

.        Керівництво (контроль, аналіз, коригування дій, накопичення досвіду, оцінки ефективності інвестиційних проектів).

Основною метою інвестиційного менеджменту являється забезпечення найбільш ефективніших шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах її реалізації.

За для досягнення цієї мети вирішується ряд найважливіших завдань:

.        Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за рахунок ефективної інвестиційної діяльності. Ефективний розвиток будь-якого підприємства з моменту його заснування припускає постійне економічне зростання, що повинне здійснюватись за рахунок збільшення обсягів діяльності, а також галузевої, асортиментної і регіональної її диверсифікованості. Таке економічне зростання в першу чергу здійснюється за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої здійснюються всі стратегічні цілі підприємства. Ефективність інвестиційної діяльності та темпи економічного розвитку пов’язані між собою прямими зв’язками.

.        Забезпечення отримання максимальних доходів від інвестиційної діяльності. Прибуток характеризує не лише інвестиційну, а й усю господарську діяльність підприємства. Задля забезпечення максимізації чистого прибутку потрібно вибирати такі напрями інвестування, які в остаточному підсумку зможуть задовольнити такі намагання.

.        Мінімізація інвестиційних ризиків. Існує велика кількість інвестиційних ризиків, які супроводжують майже всі форми інвестиційної діяльності. Існують такі події у інвестиційній діяльності підприємства, коли ризики можуть призвести до втрат не тільки прибутку, а й частини капіталу, що інвестується. Саме тому при прийнятті управлінських рішень, пов’язаних з інвестиційними проектами, потрібно істотно обмежувати інвестиційні ризики та витрати, які з ними пов’язані.

.        Забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність пов’язана із втратою коштів у великих розмірах на довгий термін. Це може призводить до зниження платоспроможності підприємства, до невиконання платіжних зобов’язань перед державою, партнерами, тобто створюються передумови для банкрутства підприємства. Крім того, деякі інвестори здійснюють свою інвестиційну діяльність із залученням позикових коштів. Якщо частка позикових коштів в активах підприємства різко збільшується це може привести до зниження фінансової стійкості. Тому під час формування джерел інвестування потрібно аналізувати, як це вплине на фінансову стійкість підприємства та на його поточну платоспроможність.

.        Заплановані програми інвестиційної діяльності повинні бути виконанні якнайшвидше. Підвищенні темпи реалізації запланованих планів інвестиційної діяльності призводить до економічного розвитку підприємства. Також, чим швидше будуть реалізовуватися ці плани, тим швидше буде формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку й амортизаційних відрахувань. Крім того, це скорочує термін використання кредитних ресурсів (у тій частині інвестиційних проектів, де використовуються позикові кошти). І нарешті, швидка реалізація інвестиційних планів сприяє зменшенню інвестиційних ризиків, що пов’язані із негативною зміною кон’юнктури інвестиційного ринку та погіршенням інвестиційного клімату в країні.

Всі перераховані завдання інвестиційного менеджменту тісно залежать один від одного. Найважливішим при цьому є не отримання максимальних доходів від реалізації інвестиційної діяльності, а забезпечення швидкого розвитку підприємства за умов фінансової стійкості в процесі його розвитку. Залежно від розглянутих завдань інвестиційного менеджменту визначаються його головні функції. Загальна функція даного виду менеджменту складається із двох частин - цільової та забезпечувальної. Кожна із цих функцій має свою структуру, тобто функція розкривається шляхом формулювання конкретних дій, виконання яких сприяє реалізації даної функції. При формулюванні цілей інвестиційної діяльності повинні застосовуватися певні правила. Цілі інвестиційної діяльності повинні:

-          характеризуватися кількісними показниками та об'єктивними критеріями;

-          мати терміни їх досягнення;

-          описувати бажаний стан інвестиційної діяльності та її результати;

Бути реалістичними та встановлюватися на так званому спонукальному рівні - достатньо високому, щоб було до чого прагнути, але не настільки високому, щоб зазнати невдачі;

-          бути гнучкими, такими, що піддаються модифікації або коригуванню у разі істотних, непередбачених змін в умовах їх досягнення.

Замкнений контур - це замкнений цикл взаємодії прямих та зворотних зв’язків, що створюється єдністю функцій інвестиційного менеджменту. Він не є одноразовим, а постійно повторюється, тому управління здійснюється не як одиничний кругообіг, а як безперервний оборот. Остання забезпечувальна функція (облік, контроль, аналіз) є первісною для перших цільових функцій. Тобто вивчення потреб підприємства в інвестиціях та отримання даних про стан підприємства в цілому та його інвестиційної діяльності. Не виконання однієї із функцій може призвести до проблематичного виконання інвестиційної діяльності, або взагалі до неможливості її здійснення.

Завжди можна було спостерігати те, що попит на вільні інвестиційні ресурси перевищував пропозицію. Саме тому держави намагаються створити найпривабливіші умови для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Інвестиційна привабливість (investment attractive) - це сукупність суб’єктивних та об’єктивних умов, що сприяють або перешкоджають процесу інвестування національної економіки на макро-, мезо- і мікрорівнях [49, с. 52].

Завершальним етапом оцінки інвестиційної привабливості являється порівняння її щодо різних господарюючих суб’єктів. Така оцінка необхідна для вивчення інвестором доцільності здійснення інвестицій у розширення і технічне переозброєння підприємств, при виборі купівлі альтернативних об’єктів, купівлі акцій окремих акціонерних товариств.

При оцінці інвестиційної привабливості підприємства потрібно обов’язково врахувати його галузеву приналежність. Це пояснюється тим, що галузева специфіка впливає на фінансовий та інвестиційний цикл підприємства, ресурсний потенціал та джерела фінансування. Порівнювати інвестиційну привабливість доцільно по підприємствах, що належать до однієї галузі господарювання.

Важливим завданням аналізу інвестиційної привабливості підприємства є послідовний збір відомостей і вибір такої системи показників, яку найефективніше можна було б використовувати для оцінки інвестиційної привабливості.

Велика кількість вчених-економістів ототожнюють інвестиційну привабливість із інвестиційним кліматом, тобто із інвестиційною привабливістю країни або регіону. Серед найпоширеніших тлумачень даного терміну виділяють такі:

інвестиційний клімат - це багатофакторна система цілеспрямованих вчинків і дій, що свідомо формується на державному і регіональному рівнях в інтересах більш широкого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах;

-          інвестиційний клімат - це загальна атмосфера розуміння економічної ситуації і потреби в залученні додаткових ресурсів, що існує в різних сферах соціально-економічного розвитку країни;

-          інвестиційний клімат - це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, що існують на певній території;

-          інвестиційний клімат - це внутрішня атмосфера (енергетика), що сформована на конкретній території відповідно до пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів і впливає на позицію інвестора щодо ухвалення рішення про інвестування об'єктів певної території.

Отже, дане поняття користується широким застосуванням і рівень його сприяння залежить від великої кількості чинників, в тому числі і від інвестиційної привабливості. І тому не можна ототожнювати дані терміни.

Під час аналізу інвестиційної привабливості підприємства не слід забувати, що вона залежить від таких чинників, що не мають вартісної оцінки (неформалізованих чинників):політичні і загальноекономічні зміни, реорганізація галузі, зміна форми власності, діловий імідж керівництва підприємства [27, с. 72-77]. Дані фактори відносно підприємства можна умовно поділити на дві групи - зовнішні (мають визначальну роль у роботі підприємства ззовні) та внутрішні (існують всередині підприємства). Відповідно до цих груп факторів формуються системи зовнішніх та внутрішніх ризиків, що з’являються при використанні кредитного інвестування.

Інвестиційна привабливість розглядається на рівні країни, галузі, регіону, підприємства. При чому підприємство являється кінцевим вкладенням коштів, де реалізуються конкретні проекти, а привабливість кожного інвестиційного проекту визначається привабливістю всіх складових - країни, галузі, регіону, підприємства. Тобто, інвестор не буде робити інвестиції, наприклад, у машинобудівне підприємство, якщо дана галузь на міжнародному рівні перебуває в кризовому стані. Так само, незважаючи на всю фінансову вигідність проекту, ризик політичної й економічної нестабільності країни зведе до нуля будь які намагання інвестування.

Існує два підходи до фінансової оцінки інвестиційних проектів:

1)        Бухгалтерський;

2)        Економічний (фінансовий).

Саме вони створюють теоретичний фундамент аналізу капітальних інвестицій.

Підхід, який передбачає, що довгостроковий фінансовий успіх визначається дохідністю проекту, тоді як при оцінці короткострокового успіху більшу увагу приділяють ліквідності проекту називається бухгалтерським.

Дохідність та ліквідність широко використовуються в методах оцінки капітальних інвестицій.

Ліквідність - це швидкість окупності капітальних інвестицій. А з допомогою методів аналізу капітальних інвестицій оцінюється швидкість з якою проект відшкодує первісні витрати.

Дохідність - це отримання прибутку від капітальних інвестицій.

Інструментами інвестиційного аналізу є прибуток та середні інвестиції, що є втіленням бухгалтерського підходу. Ці інструменти дуже популярні на практиці, особливо на малих та середніх підприємствах. їх досить часто відносять до традиційних методів.

Економічна та фінансова теорія дають нове розуміння фінансового успіху реалізації проектів. Такий теоретичний погляд меншою мірою стосується ліквідності та дохідності і більшою - максимізації добробуту підприємства в цілому або акціонерів (якщо підприємство діє в організаційно-правовій формі акціонерного товариства) та розгляди ризику. Такий підхід передбачає, що вдалими є такі інвестиційні проекти, які приносять дохід підприємству, акціонерам.

Економічними та фінансовими підходами передбачається, що вартість проектів капітальних інвестицій визначається як перевищення майбутніми доходами поточних та майбутніх витрат. Тут аналіз капітальних інвестицій передбачає часовий аспект грошової вартості як спосіб визначення вартості майбутніх надходжень. Зважаючи на це, інвестиційний проект вважають прийнятним, якщо очікуваний прибуток перевищує очікувані витрати. Тому ліквідність проекту (часовий аспект надходжень коштів) та дохідність (фінансовий аспект надходжень коштів) є менш важливими чинниками.

Також ризики інвестиційних проектів досліджують в економічній теорії. За ступенем ризику інвестиційні проекти бувають різними. Тому в економічній теорії вважають, що вимоги інвесторів щодо доходів залежать від рівня доходів. Тобто, чим вищий інвестиційний ризик, то більший прибуток потрібний інвестору для компенсації ймовірностей, задля зведення нанівець фінансової вигоди підприємства.

Кожен інвестор прагне до поєднання максимізації добробуту (насамперед на підставі грошових коштів, а не прибутку) та зниження інвестиційного ризику. Саме це зумовило появу методів фінансового аналізу, які відрізняються від традиційних методів, що ґрунтуються на бухгалтерському обліку.

Методи традиційного бухгалтерського підходу до фінансової оцінки інвестиційного проекту:

1)        метод вивчення терміну окупності інвестицій;

2)        метод визначення розрахункової норми прибутку.

Перший метод орієнтований на короткострокову оцінку проекту, ним визначають наскільки швидко інвестиційний проект окупиться. Термін окупності інвестицій (РР) тісно пов'язаний з ліквідністю. Звичайно, чим швидше окупиться проект тим краще. Звертається увага на зворотні грошові потоки та на швидкість надходжень від інвестиційного проекту. Але рівень дохідності та загальний прибуток підприємства в результаті реалізації інвестиційного проекту не враховується.

Отже, при користуванні методом вивчення терміну окупності інвестицій мірою оцінки капітальних інвестицій є прийнятний термін окупності. Коротшим термін окупності повинен бути тоді коли інвестору потрібна вища ліквідність коштів.

Одним із показників, що впливає на величину терміну окупності інвестиції являється рівномірність розподілу прогнозованих зворотних грошових потоків за інвестиційним проектом. Задля розрахунку терміну окупності зворотні грошові потоки розподіляють по роках експлуатації інвестиційного проекту рівномірно, потім знаходять відношення вартості інвестиційного проекту до величини річного доходу підприємства, обумовленого інвестиційним проектом. При отриманні дробового числа округляють до найближчого цілого.

Даний метод являється найпростішим та найпоширенішим у практичній оцінці інвестиційних проектів і має переваги лише тоді, коли інвестиційному проекту властивий високий рівень ризику. Тому що коротший термін окупності проекту постерігається при менш ризикованому проекті. Дана ситуація властива підприємствам, діяльність яких суттєво залежить від технологічних змін.

Крім вищезазначених переваг даний метод має багато недоліків, що найяскравіше проявляються тоді коли йдеться про альтернативні інвестиційні проекти, тобто такі проекти, з яких лише один може бути вибраний для подальшого впровадження.

Ці недоліки зводяться до наступного. Показник РР враховує лише ті надходження, які власник проекту одержує під час його окупності. Даний недолік відображає короткострокову орієнтацію методу розрахунку терміну окупності інвестиційного проекту. При розрахунку показника РР відкидаються інвестиційні проекти, які розраховані на довгий період та мають довгий термін окупності, та приймаються проекти, які забезпечують бистру окупність, навіть якщо такі проекти є незначними та недовгочасними.

Ще одним недоліком показника РР є те, що він ігнорує характер розподілу надходжень коштів по роках.

Отже, оцінку інвестиційних проектів за допомогою РР доцільно проводити за таких умов:

.        Інвестиційний проект передбачає вкладення первісних інвестицій лише одноразово;

.        Після завершення вкладень інвестор отримує майже однакові щорічні грошові надходження впродовж всього періоду експлуатації даного інвестиційного проекту.

Метод визначення розрахункової норми прибутку передбачає порівняння величини прибутку від проекту з величиною вкладеного капіталу. Визначення норми прибутку або середньої ставки доходу розраховується простим бухгалтерським способом, що показує прибутковість проекту. Даний метод являється найдавнішим із методів. Проте є найбільш спірним, тому що величина показника розрахункової норми прибутку залежить від розуміння доходу та вкладеного капіталу. Тому перш ніж використовувати даний показник потрібно надати необхідні пояснення до понять «дохід» та «вкладений капітал». Різні літературні джерела описують різні підходи до визначення доходу, який передбачається отримати внаслідок реалізації інвестиційної привабливості проекту. Найчастіше дохід визначають як прибуток, отриманий від експлуатації проекту. Всі відомі підходи відрізняються один від одного видом прибутку (балансовий прибуток, чистий прибуток) та врахуванням фінансових витрат - відсоток за користування позиками (в одних випадках їх додають до чистого прибутку, в інших не враховують). Отже, при застосуванні оцінки інвестиційного проекту за допомогою розрахункової норми прибутку насамперед визначають, що собою являє прибуток від проекту. Неоднозначним також є визначення величини вкладеного капіталу, її розраховують двома способами:

1.       Первісно вкладений капітал - витрати на початковому етапі інвестування (витрати на купівлю та установку основних засобів, збільшення оборотного капіталу);

2.       Середній вкладений капітал протягом терміну служби інвестицій з урахуванням залишкової вартості активів.

Значення розрахункової норми прибутку суттєво залежить від змісту, що вкладається в поняття «дохід» та «вкладений капітал».

Широко розповсюджений даний метод через його простоту, як і методу розрахунку терміну окупності проекту. Але даний метод має більше недоліків ніж попередній:

-          через велику кількість способів визначення доходу та капіталу перед тим як аналізувати значення отриманні в результаті використання даного методу, потрібно знати яким саме чином розраховували дані показники. Невідповідність цих показників призводить до розбіжностей та не точних значень розрахункової норми прибутку, і це може суттєво вплинути на прийняття інвестиційних рішень;

-          зворотні грошові кошти в оцінці прибутковості проекту не використовуються. І тому амортизація не враховується як складова зворотного грошового потоку.

Традиційні бухгалтерські методи (метод розрахунку окупності інвестиційного проекту, метод визначення розрахункової норми прибутку) фінансової оцінки інвестиційного проекту мають ряд спільних недоліків, так як вони:

)        ґрунтуються на припущенні, що для керівників підприємства або інвестиційних менеджерів ризик чи невпевненість не є проблемою при прийнятті інвестиційних рішень щодо проектів;

)        не враховують зміну грошей із часом (грошові потоки та часову складову грошових потоків за проектом).

Можна зробити висновок, що вищезазначені два традиційні методи оцінки інвестиційної привабливості проектів не являються ідеальними. Вони можуть призводити до прийняття неправильних інвестиційних рішень, хоча і є досить поширеними на практиці.

Основною частиною всіх складових методів фінансового аналізу інвестиційних проектів є непряма капіталізація доходу, що дозволяє приймати правильне, коректне порівняння грошових потоків різних часових періодів. До складних методів фінансового аналізу інвестиційних проектів належать метод чистої теперішньої вартості (NPV) (з варіаціями) та метод внутрішньої норми прибутку (IRR).

Схема вивчення NPV така:

-          знаходять поточну вартість інвестицій (ІС), тобто скільки потрібно зарезервувати інвестицій для проекту;

-          визначають поточну вартість майбутніх грошових надходжень від використання інвестиційного проекту (PV). Даний показник - це сума грошових надходжень за всі очікуванні роки або за нормативний термін експлуатації інвестиційного проекту.

Метод розрахунку чистої теперішньої вартості має такі переваги:

-          розрахунки проводять виходячи не з чистих доходів, а з грошових потоків, до яких відносять чисті доходи та амортизацію (не є витратами підприємства);

-          під час обчислення чистої теперішньої вартості враховують зміну вартості грошей з часом. Чим більше час впливає на вартість грошей, тим вища дисконтна ставка (коефіцієнт дисконтування);

Проте даний метод має свої недоліки:

-          інвестиційні менеджери на завжди в змозі точно передбачити грошові потоки на майбутні роки, чим більший проміжок час, тим важче оцінити майбутні грошові потоки. Для такого прогнозування потрібно залучати більш кваліфікованих спеціалістів.

-          методом передбачено, що коефіцієнт дисконтування залишається незмінним протягом періоду експлуатації проекту. Проте, дисконтна ставка може змінюватись кожного року, як і процентна ставка банку. Даний коефіцієнт можна прогнозувати, але для цього потрібно залучити висококваліфікованих спеціалістів, володіти відповідною інформацією, мати відповідне комп’ютерне та програмне забезпечення. І при цьому результат буде все-рівно імовірним.

Важливість оцінки інвестиційної привабливості потребує її детального дослідження, насамперед її визначення. У вітчизняній та іноземній літератури добре висвітлені теоретичні аспекти, що стосуються інвестиційної привабливості, та механізми управління інвестиціями. Однак проблема, пов’язана з визначенням терміну «інвестиційна привабливість» та її оцінкою недостатньо вивчена.

Певну увагу питанню, яке стосується інвестиційної діяльності в економічній науці приділяють. На думку І.А. Бланка інвестиційна привабливість - це інтегральна характеристика, складовими частинами якої є інвестиційний клімат, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури і можливість залучення інвестиційних ресурсів, які разом мають суттєвий вплив на формування доходності інвестицій і рівень інвестиційних ризиків.

На думку Ткаченко Е.Л. інвестиційна привабливість - це сполучення ефективності інвестиційних ресурсів, їх безпечності і наявності довгострокових економічних перспектив, таких як зріст споживчого ринку, стале економічне зростання.

Савчук В.П., Прилипко С.І., Величко Є.П. розуміють інвестиційну привабливість як його інтегральну характеристику як об’єкту майбутнього інвестування з точки зору перспективності розвитку, обсягів і перспектив збуту продукції, ефективності використання активів, їх ліквідності, стану платоспроможності, фінансової стійкості.

Важливим для формування визначення "оцінки інвестиційної привабливості" є аналіз самого терміну «оцінка». Згідно тлумачного словника оцінка - це визначення ціни чого-небудь, а також - погляд на цінність, рівень чи значення чого-небудь. Але це не єдині вірні формулювання. В економічній літературі існує кілька тлумачень даного терміна, які в сукупності дають більш повну картину щодо значення слова оцінка.

Таким чином, оцінка - це:

-          відбиття погляду якої-небудь фізичної чи юридичної особи стосовно стану кількісних і якісних параметрів процесу, явища, рівня та динаміки показника;

-          характеристика рівня цін, що застосовується для вартісного відображення результатів виробничої діяльності;

-          висновок фізичної або юридичної особи, відбитий кількісно щодо рівня та динаміки одного або декількох показників, що відображає ступінь досягнення мети;

-          аналітична процедура вироблення якісної характеристики динаміки показника, процесу, системи.

Перше та четверте тлумачення терміна характеризують її як процес, друге та третє - як кінцевий результат. Інші формулювання не мають економічного змісту.

На базі аналізу існуючих формулювань і сутності інвестиційної привабливості нами пропонується таке визначення. Інвестиційна привабливість міжнародного проекту - це його інтегральна характеристика, як об'єкта потенційного інвестування з точки зору його наявного стану, можливостей розвитку, обсягів і перспектив отримання і розподілу прибутку, ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості підприємства, його ділової активності та рентабельності. Вона поєднує у собі дані про ступінь очікуваної доходності, ризикованості та ліквідності потенційного капіталовкладення [41, с. 236].

Важливою стороною інвестиційної привабливості являється ступінь гарантованості, надійності та своєчасності досягнення цілей інвестора (отримання прибутку в достроковій перспективі, отримання контролю над підприємством, отримання спекулятивного прибутку).

На інвестиційну привабливість впливає комплекс різноманітних факторів, перелік і вага яких може змінюватись від виробничо-технічних властивостей об’єкта інвестування та економічного розвитку підприємства в різних розрізах часу.

Слід відзначити, що оцінка інвестиційної привабливості проектів - це характеристика, яку було отримано під час підбивання підсумків економічного аналізу господарчої діяльності та економічні висновки про результати діяльності підприємства. Вона відображає якісні та кількісні відмінності даного виробничого об'єкта від інших компаній за певний період. З цього визначення можна сказати, що з визначень оцінки, які було наведено вище, оцінку інвестиційної привабливості можна охарактеризувати, як по-перше, аналітичну процедуру розрахунку ступеню потенційної ефективності капіталовкладення і, по-друге, як висновок, відбитий кількісно щодо рівня та динаміки показників, що відображає ступінь привабливості підприємства з вкладання коштів.

І підприємство і власник капіталу мають сподівання на позитивні результати перспективної інвестиції. Суб’єкт інвестування розглядає рівень інвестиційної привабливості потенційних підприємств-реципієнтів, а вони розглядають можливість залучення капіталу. Лише при збігові інтересів обох сторін можливо здійснювати процес інвестування.

Саме оцінка інвестиційної привабливості є проміжним етапом між аналізом та прийманням рішення про вкладення коштів. Виділення самостійної процедури оцінки долає пояснюючий характер аналізу і сприяє його злиттю з управлінням, у тому числі із прийняттям рішень. Основною метою оцінки є опрацювання узагальнюючих висновків, щодо роботи підприємства. Кінцева оцінка повинна базуватись на узагальнюючому показнику задля можливості прийняття управлінського рішення.

Багато вчених-економістів прагнуть до швидшого оприлюднення результатів своєї праці, але найбільш розвинені агентства прагнуть до максимізації власного прибутку і тому обмежують доступ до своїх інноваційних розробок у цій сфері. І це підтверджує правило - чим ближче дослідження до практики, тим воно цінніше.

Як зазначалось раніше, існує велика кількість методик розрахунку узагальнюючих показників, які відрізняються кількісним і якісним складом коефіцієнтів, на базі яких вони розраховуються, та їх вагою. Але є ряд вимог, яким даний показник повинен відповідати:

)        розрахунки повинні ґрунтуватись на системі показників, які показують результати діяльності підприємства;

)        зберігання та узагальнення в собі даних про різноманітні джерела.

)        визначатись на основі порівняння значень показників із базою порівняння;

)        поєднувати в собі результати кількісного та якісного аналізу підприємства, тобто бути легким.

Гарант наявності комплектності оцінки (одночасне узгодження сукупності показників, які відбивають усі аспекти господарчих процесів підприємства) забезпечує виконання перших двох вимог. Комплектність оцінки повинна містити у собі узагальнюючі висновки про результати діяльності підприємства завдяки визначенню якісних і кількісних відмінностей від бази порівняння.

В Україні діє "Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій" затверджена наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98. Ця Методика розроблена відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність", Указу Президента "Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій" та Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій задля визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємств та організацій, прискорення реалізації інвестиційних проектів, заохочення до інвестицій вітчизняних та іноземних підприємців, надання методичної допомоги спеціалістам, які займаються розробкою заходів з проведення оздоровлення виробничої сфери.

Забезпечує поєднання в єдиному показнику різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками інтегральна оцінка проекту. Саме це забезпечує спрощення процес оцінки конкретної інвестиційної пропозиції, а інколи навіть являється єдиним варіантом для можливості її проведення і надання об’єктивних остаточних висновків. Для точної фінансової оцінки потрібно розрахувати понад 40 показників за відповідним напрямом господарської діяльності підприємства. Внаслідок такої оцінки отримують велику кількість значень показників, що фактично заважає зробити остаточний висновок, тому що:

-          по-перше, будь-який показник має значення у цифровому вигляді та значення вагомості яке у традиційній формі подання матеріалу відсутнє;

-          по-друге, інвестору для проведення розрахунків по співвідношенню вагомості різних показників необхідно дані співвідношення зафіксувати і здійснити відповідні розрахунки;

-          по-третє, в цілому розрахунок показника вагомості досить складний і відповідальний процес у системі оцінки, тому для цих розрахунків залучають спеціально підготовлені експерти.

Використання на практиці методу інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства забезпечує збільшення кількості потенційних інвесторів в Україні та швидку відбудову виробничої сфери держави. Даний метод у простому та наочному поданні забезпечує об’єктивне бачення фінансового стану підприємства, в яке планується вкласти інвестиції. Завдяки можливості проведення контрольних оперативних розрахунків по декількох підприємствах (на підставі методу програмного комплексу із застосуванням обчислювальної техніки) суб’єктивізм не має місця в проведенні будь-яких оцінок, особливо при розрахунках вагомості показника.

Залежно від вагомості показника усім групам показників та показникам, що розміщуються в цих групах оцінки інвестиційної привабливості підприємства присвоюють числові значення. Вагомість може коригуватись, так як і граничні значення показників. Дана вагомість являється похідною часу, конкретної політичної, соціальної ситуації, інших факторів, а тому ця характеристика має вірогідне походження.

Така методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємства та організацій передбачає розрахунок 6 груп показників.

Перша група показників включає в себе всі показники рентабельності роботи підприємства, які розраховують під час аналізу господарської діяльності (рентабельність продукції, рентабельність основної діяльності, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу).

Друга група характеризує ділову активність підприємства, до неї входять такі показники як коефіцієнт оборотності активів, фондовіддача, а також коефіцієнти оборотності дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, власного капіталу та матеріально виробничих запасів. Останні чотири показники в даному списку зворотні відповідно до обігу дебіторської заборгованості, обігу кредиторської заборгованості, обігу власного капіталу та обігу матеріально-виробничих запасів. Найбільш раціональним для рейтингової оцінки є коефіцієнти оборотності, так як вони показують яку кількість обігів було здійснено за рік та яка їх тривалість. Таким чином, такий принцип методу узагальнюючих групових коефіцієнтів, як збіг найкращого показника з максимальним залишається.

Ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість потребує іншого підходу ніж три інші групи показників, адже велике їх значення свідчить про негаразди на підприємстві. У зв’язку із цим виникає проблема визначення нормативних показників. Після визначення вагових коефіцієнтів це другий випадок у рейтинговій оцінці фінансової звітності де потрібна експертна оцінка. В даній роботі такі опитування не були здійснені, а нормативні значення показників було взято з "Положення про здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації" і літератури з аналізу господарської діяльності підприємства.

Було встановлено наступні правила для розрахунку рейтингу по цьому розділі:

-          рейтинг, який дорівнює одиниці присвоюється тому показнику, який потрапляє у межі нормативного інтервалу;

-          оскільки однакове абсолютне відхилення від нормативного інтервалу в більшу сторону є менш негативним, ніж в меншу, вирішено скориговане значення 1-го коефіцієнту групи показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності по підприємству розраховувати: у випадку меншого ніж дозволено значення показника, відносно нижньої межи нормативного відрізку, а у випадку більшого - відносно верхньої межи. В другому випадку коефіцієнт потребує коригування (від суми перевищення найбільш припустимого нормативного значення віднімають саме це значення).

Іншими словами, коли показник даної групи менше нормативних значень, він не потребує коригування, а якщо більше - потребує. Якщо скоригований коефіцієнт має від’ємне значення, його рейтингу присвоюють нульове значення.

Четверта група складається із показника потенціалу акцій. До неї включено дивідендну віддачу акцій, прибуток на гривню акціонерного капіталу та коефіцієнт платоспроможності. Останній коефіцієнт знаходиться в даному списку через те, що для інвесторів є важливим, який відсоток прибутку йде на дивіденди.

П’ята група базується на даних про середньоспискову чисельність робітників на підприємстві, кількості звільнених працівників, рівні професійної підготовки робітників. Перший із цих показників це коефіцієнт стабільності кадрів, який визначається як відношення кількості робітників, що відпрацювали весь звітний період до середньоспискової чисельності.

Розрахунок узагальнюючого рейтингового показника складається із шести етапів.

На першому етапі розраховують показники, які будуть приймати участь у здійсненні рейтингової оцінки.

Другий етап включає визначення матриці початкових даних для рейтингової оцінки. Кожна матриця включає значення вище згадуваних показників окремого року по кожному підприємстві. Чим більше інформації, яка придатна для аналізу, тим краще. Це безпосередньо стосується як кількості показників, так й кількості років, за які будуть здійснюватись їх розрахунок.

На третьому етапі визначається рейтинг кожного показника у межах окремої матриці. Максимальне з наявних значень відповідає найвищому рейтингу, яке дорівнює одиниці. Рейтинг інших підприємств за цим показником визначається діленням його на максимальний. Даний загальний принцип може замінюватись на інший лише при оцінці коефіцієнтів фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності. Всім значенням присвоюють максимальний рейтинг (одиницю) якщо вони входять до нормативного інтервалу, який визначають експерти, інші оцінюють за допомогою коригування, яке враховує, що перевищення нормативних меж є менш шкідливим для підприємства, ніж їх над мале значення за умови однакового абсолютного відхилення.

Четвертий етап. Розраховують загальний рейтинг підприємства за окремий рік. На п’ятому етапі визначають узагальнюючий рейтинговий показник, який враховує фактор часу. Для того, щоб досягнути даної мети потрібно взяти лише математичну суть методу розрахунку прискореної амортизації. Свіжа інформація є більш цінною для аналізу. На шостому етапі всі результати, які були отриманні під час дослідження, піддаються аналізу. І результатом якого є висновки про рівень інвестиційної привабливості підприємства.

Дана методика може широко використовуватись і акціонерами товариства та інвесторами. Вона має ряд переваг у порівнянні із іншими різними методами.

Отже, завдяки оцінки інвестиційної привабливості інвестор має змогу перейти від здійснення інвестицій у найкраще, а, більш слушно, з метою диверсифікації ризиків, у найкращі за рейтингом підприємства. В свою чергу, суб’єкт інвестицій одержує чітку інформацію стосовно потенційного об’єкта свого інвестування. Такі дані дають можливість вибору та впровадження заходів, які зможуть покращити його інвестиційну привабливість.

1.2               Спеціалісти розглядають різноманітну кількість факторів формування інвестиційної привабливості суб’єктів господарювання

Фінансова стійкість, майнове становище, ділова активність, ліквідність активів і рентабельність - це найбільш важливі фактори впливу на інвестиційну привабливість, їх дали змогу визначити аналіз наявних методик, особливості розвитку економіки та функціонування ринкової інфраструктури.

На інвестиційну привабливість діючого підприємства впливає стадія його життєвого циклу. В теорії ринку виокремлюють шість послідовних стадій: "народження", "дитинство", "юність", "рання зрілість", "остаточна зрілість", "старіння".

Загальний період усіх стадій життєвого циклу підприємства (ЖЦП) складає десь 20-25 років, він залежить від галузі та впливу НТП, після цього періоду суб’єкт господарювання припиняє існування або відроджується на новій основі.

На перших чотирьох стадіях - стадія зростання та стабільності підприємство є досить привабливим для інвестування. Технічне переозброєння, реконструкція, модернізація та ін., конкурентоспроможність підприємства, зростання обсягів інвестиційних ресурсів роблять підприємство більш привабливішим для інвестування. На стадіях остаточної зрілості та старіння підприємство втрачає свою привабливість для інвесторів, причиною чого є використання всіх своїх можливостей та потребує радикальних змін.

Найбільш привабливими, на думку вітчизняних та закордонних економістів, є ті підприємства, в яких збільшуються обсяги продажу, рівень використання виробничих потужностей та ін., тобто покращуються показники їх господарської діяльності. На двох останніх стадіях інвестиції вважаються нераціональними, крім тих виключень, коли продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, обсяг інвестицій у технічне переоснащення невеликий і вкладені кошти можуть повернутися інвестору в найкоротший термін (до 2 років).

На стадії старіння інвестування доцільне лише тоді, коли передбачається перепрофілювання, диверсифікація або реструктуризація підприємства. Дані заходи надають зможу підприємству економити практично на всіх видах ресурсів та збільшувати обсяги продажу за рахунок розширення асортименту порівняно з новою переорганізацією.

Даний підхід впливу стадії життєвого циклу підприємства (ЖЦП) використовується лише в умовах відносної стабільності ринкових відносин. На даному етапі розвитку української держави даний підхід не можна використовувати повністю. Це пов'язано з особливостями становлення, розвитку та функціонування будь-якого підприємства в національній економіці. Відповідно до розглянутого підходу до визначення ЖЦП всі підприємства, засновані до переходу до ринкової економіки, знаходились на етапі старіння. Довга тривалість економічної кризи стосувалася та стосується всіх об'єктів і суб'єктів господарювання в Україні.

Дані фактори можна поділити на дві групи: зовнішні, щодо підприємства , які вправно впливають на роботу підприємства ззовні, та внутрішні, що існують усередині підприємства. Дані групи факторів формують відповідні групи ризиків, що виникають при інвестиційному кредитуванні підприємницької діяльності. Хоча й на рис. 3.2. фактори пронумеровані, це не має значення, адже всі вони є однаково значущими та це не означає, що при оцінці інвестиційної привабливості йому повинно надаватись найбільше значення або, що він не може братись до уваги. Комплексний підхід є найбільш оптимальним, тому що він передбачає аналіз усіх факторів з урахуванням їх взаємних зв’язків і впливів.

В сучасних літературних джерелах з управління інвестиціями, банківської справи та фінансового менеджменту відсутнє єдине зображення системи факторів, що визначають інвестиційну привабливість підприємства, але щодо кожного з них банківські спеціалістів знаходять багато важливих аспектів і показників, на які потрібно звертати увагу для зниження відповідних ризиків.

Визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства - позичальника.

Важливою стратегічною ціллю розпочатої реструктуризації української банківської системи, є створення шов для розвитку кредитування банками інвестиційних проектів у реальному секторі економіки. Спостерігається явна тенденція повороту всієї банківської системи до вирішення завдань підйому виробництва. Це означає, що крім традиційних банківських кредитів, для поповнення підприємствами оборотних коштів їм доведеться освоювати довгострокове (за українськими мірками) кредитування інвестиційних проектів.

Для надання інвестиційного кредити, перш за все, банк повинен оцінити інвестиційну кредитоспроможність клієнта. При цьому одразу виникають дві проблеми: перша - банку необхідно створити відповідні внутрішні механізми для інвестиційного кредитування підприємств і перелаштуватись на технологію кредитування інвестиційних проектів, відмінну від технології надання короткострокових кредитів; друга - необхідність у визначенні кредитоспроможності підприємства для надання довгострокових кредитів, які мають витрачатися лише на розвиток основних фондів підприємства.

Досить давно існують методики оцінювання кредитоспроможності підприємства, й українські банки з різною ефективністю їх використовують на практиці. Проблема полягає в тому, що жодна з них сьогодні не придатна для визначення істинної здатності підприємств повернути довгострокові інвестиційні кредити.

Важливою умовою при інвестиційному кредитуванні є вміння прогнозувати майбутній стан підприємства, тобто визначати динаміку зміну фінансового стану протягом певного часу.

Це потребує:

-          застосування в повсякденному діловому обігу поняття «інвестиційна кредитоспроможність підприємства» (здатність підприємства - позичальника погасити інвестиційний кредит за наслідками ефективної реалізації інвестиційного проекту). Дане поняття суттєво відрізняється від того, яке застосовують в банківській справі найчастіше - кредитоспроможність підприємства, яке характеризує лише здатність позичальника повернути короткострокові кредити;

-          створення методичного підходу до достовірного визначення інвестиційної кредитоспроможності підприємства для практичних цілей.

Якщо основним показником кредитоспроможності позичальника є його поточний фінансовий стан, то виникає питання: яким чином визначити його фінансовий стан по закінченню терміну втілення інвестиційного проекту? Вирішити його необхідно так, щоб отримана відповідь була достатньою мірою достовірною для прийняття рішення щодо кредитування банком даного позичальника. У основу методичного підходу до цієї проблеми можна покласти такі положення:

1.       На сьогодні визначення точного фінансового стану не є проблемою - для цього необхідна певна інформація та високий рівень кваліфікації працівників, що проводять оцінку. Отже, можна встановити й поточну кредитоспроможність підприємства для уцінення можливості погашення короткострокового кредиту.

2.       Можливо визначити та проаналізувати всі внутрішні ризики підприємства, пов’язані з реалізацією інвестиційного проекту. Зазвичай вони виникають внаслідок неефективності існуючої на підприємстві системи управління, маркетингу, низької конкурентоспроможності продукції, неповного використання потенціалу підприємства та неякісного фінансового менеджменту.

.        Аналіз поточної кредитоспроможності та існуюча система ризиків будуть відправною точкою в процесі руху підприємства під час реалізації інвестиційного проекту.

.        Під час реалізації інвестиційного проекту підприємство має дотримуватись певної сукупності параметрів. А спосіб втілення їх життя має бути відображеним у бізнес-плані, який подається банку підприємством.

.        Банк може не тільки оцінити бізнес-план, а й самостійно провести аудит на підприємстві для перевірки достовірності інформації.

.        Результати, отримані після аналізу бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту та аудиту на підприємстві, і його інвестиційної програми зокрема, мають бути представлені в змісті прав та обов’язків про надання інвестиційного кредиту.

1.3    Фінансова стратегія підприємства розроблюється в декілька етапів

Спершу необхідно визначити терміни, на які ця фінансова стратегія формується. Залежно від терміну стратегії залежать цілі фінансової діяльності. Стратегія, що формується на довготривалий період описує джерела доходів та затрат, потреби у фінансових ресурсах та джерелах їх формування. Короткострокова фінансова стратегія розробляється в рамках довгострокової фінансової стратегії, деталізує її і описує поточне управління фінансовими ресурсами. Середньострокові та довго строкові плани формуються на термін від 3 до 5 років, а короткотермінові - на рік та характеризуються високою деталізацією.

Визначення цілей фінансової діяльності підприємства є наступним етапом розробки фінансової стратегії. Вона є функціональною у відношенні до корпоративної, загальної стратегії підприємства і повинна бути включеною до структури загальних цілей компанії. Головною фінансовою метою є, як відомо, максимізація ринкової вартості за мінімальних витрат та ризиків і досягається вона у абсолютних і відносних показниках. Головна мета досягається тільки за умови повної забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами, рентабельності капіталу, збалансованості структури власного та позикового капіталу. Головна мета розбивається на певні структурні елементи, мікроцілі, наприклад:

-          прибуток;

-          величина власного капіталу;

-          рентабельність власного капіталу;

-          структура активів;

-          фінансові ризики.

Існує маса показників, в яких виражається кожна мета. Наприклад:

-          рентабельність продажів;

-          фінансовий важіль (співвідношення власного і позикового капіталу);

-          рівень платоспроможності;

-          рівень ліквідності.

Під час розробки фінансової стратегії попутно розробляється план дій по досягненню цих цілей. Лідери компанії повинні знати, як поточна ситуація співвідноситься з стратегічними цілями. Для контролю реалізації стратегії зазвичай цілі розбивають на конкретні завдання, вирішити які потрібно за певний термін часу. Вирішення тактичних завдань є основним інструментом контролю реалізації стратегії підприємства. Фінансові цілі групуються, утворюючи собою фінансову політику підприємства.

Загальний період формування фінансової стратегії залежить від цілої низки факторів: тривалість періоду формування комерційної стратегії підприємства - так як фінансова стратегія є її похідною, вона не може перевищувати межі цього періоду.

Аналіз факторів зовнішнього фінансового середовища та співвідношення попиту-пропозиції фінансового ринку зумовлює дослідження економіко-правових умов діяльності фірми. Визначальними факторами на цьому етапі формування стратегії є ті, що пов’язані з вивченням кон’юнктури фінансового ринку, окремих її суб’єктів.

Метою формування стратегічних цілей підприємства є підвищення рівня прибутків фірми та максимізація його ринкової вартості. Головна мета вимагає певного рівня конкретизації з урахуванням особливостей та поставлених завдань.

Динаміка представлення системи цільових нормативів фінансової діяльності забезпечується за рахунок конкретизації цільових показників та їх зовнішньої і внутрішньої синхронізації в часі.

Найвідповідальнішим етапом є розробка фінансової політики фірми по окремим її складовим частинам. Фінансова політика, на відміну від фінансової стратегії, формується лише за конкретними напрямами, що вимагають чіткого та ефективного управління для досягнення головної стратегічної мети цієї діяльності.

Під час розробки системи організаційно-економічних заходів реалізації фінансової стратегії необхідно сформувати «центри відповідальності» різних типів; чітко визначити права та обов’язки їх керівництва за результати фінансової діяльності; розробити систему стимулювання працівників.

Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії є заключним етапом розробки фінансової стратегії підприємства.

Отже, розробка вдалої фінансової стратегії дозволяє приймати ефективні управлінські рішення, пов’язані з фінансовим розвитком фірми. Беручи до уваги всі аспекти фінансової діяльності підприємства, а саме: підвищення ефективності основних і оборотних активів, формування та розподіл прибутків, інвестиційну політику, фінансова стратегія аналізує закономірності ринкових відносин, розробляє нові заходи їх впровадження за нових умов. Перед розробкою фінансової стратегії підприємства необхідно спочатку проаналізувати поточний фінансовий стан підприємства, який повинні здійснювати фінансові менеджери підприємства.

Оптимізація основних та оборотних коштів передбачає вибір оптимального варіанту використання наявних коштів:на збільшення поточних активів чи придбання обладнання, скорочення пасиву чи сплату власникам.

Розподіл прибутку може здійснюватися за допомогою створення спеціальних фондів: накопичення, споживання, резервного фонду, а також безпосереднім розділенням за різними напрямками. При першому сценарії підприємство повинне скласти кошториси цих новоутворених фондів та додати їх до фінансового плану.

Система планових дій, які спрямовуються на максимальну оптимізацію та мінімізацію податкових стягнень у розрізі стратегічного планування діяльності підприємства називають податковим плануванням.

Напрями фондового інвестування зазвичай визначаються політикою підприємства в області цінних паперів. Сукупність інвестицій у цінні папери формують інвестиційний портфель підприємства.

Сфера діяльності підприємства, що пов’язана з виходом на нові зовнішні ринки називається зовнішньоекономічною.

Фінансову політику і, як наслідок, фінансову стратегію фірми зумовлюють конкретні можливості ціноутворення. Ціна є фактором, який має значний влив на конкурентоспроможність товару, і вдале її визначення призводить до високого економічного ефекту.

Фінансова стратегія формується та реалізується як основного елемента фінансового планування здійснюється за допомогою різноманітних інструментів:

фінансового управління (бюджетування, фінансовий контроль, фінансовий аналіз);

ринку фінансових послуг (страхування, факторинг, лізинг).

Фінансова стратегія складається з методів та практики формування фінансових ресурсів, їхнього планування та реалізації, що забезпечує фінансову стійкість фірми на ринку. Врахування фінансових можливостей підприємства, оцінка зовнішніх та внутрішніх факторів та фінансова стратегія забезпечують відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам, які склалися на ринку. Визначення довгострокових цілей є основною метою фінансового планування. Цілі фінансового планування мають співпадати із загальною стратегією підприємства і спрямовуватись на максимізацію прибутку.

Основні завдання фінансової стратегії - це випуск конкурентоспроможної продукції, мобілізація ресурсів, зниження витрат виробництва, формування та розподіл прибутків, ефективне використання капіталу тощо.

Фінансова стратегія є невід’ємною складовою стратегічного набору підприємства, який є системою стратегій різних типів та форм. Дана система формується керівництвом фірми на визначений термін часу з урахуванням всіх особливостей діяльності підприємства; метою її є досягнення поставлених цілей.

Опираючись на критичний аналіз визначень різними авторами поняття «фінансова стратегія», можна зробити висновок, що це модель фінансового розвитку фірми, спрямована на реалізацію загальної стратегії, формування відносин з іншими економічними суб’єктами, містить у собі довгострокові цілі, інструменти досягнення, систему управління та ресурси, та спроможна адаптуватись до змін зовнішнього і внутрішнього середовища фірми. Фінансова стратегія визначається також як основна структурна частина загальної стратегії фірми. На сьогодні є надзвичайно важливим визначення місця фінансової стратегії в стратегічному наборі фірми.

Вчені не можуть дійти згоди у визначенні єдиного місця фінансової стратегії у структурі стратегій підприємства. М. Куркін вважає, що вона є основною, базою забезпечення ефективного функціонування інших стратегій і забезпечує за допомогою фінансових інструментів, методів фінансовою менеджменту тощо реалізацію будь-якої базової стратегії; метою якої є ефективне використання фінансових ресурсів та управління ними. Таку ж думку висловлюють В.І. Аранчій та О.П. Зоря.

Система корпоративного управління підприємством, основним елементом якої є фінансова стратегія, - це форма реального втілення управлінських взаємозв’язків, об’єктивно існуюча субстанція, за якого управління набуває конкретної мети, змісту та реалізації. Дана система функціонує відповідно до змісту функції управління, характеру відносин з різними економічними суб’єктами, умов, в яких вона формується. Від дієздатності системи корпоративного управління напряму залежить реалізація всіх стратегій підприємства, зокрема і фінансової. Її основними елементами є принципи, формування та модель.

Втілення норм корпоративної політики є принципами корпоративного управління. За результатами їх систематизації можна зробити висновки: увага акцентується на взаємовідносинах зацікавлених сторін, прозорості та контролю. На основі досліджень світового та вітчизняного досвіду, корпоративне управління і, зокрема, його моделі - дуже багатогранні, мають різноманітні особливості. Загалом, українська модель ведення бізнесу перебуває на стадії зародження, в ній поєднується велика кількість моделей, що вже застосовуються в світі. Українська модель, в свою чергу, має виконувати такі функції як: вироблення стратегії, правовий захист усіх економічних суб’єктів, прозорість, моніторинг діяльності. Перспективними напрямами є гармонізація національних та міжнародних стандартів корпоративного управління, формування ефективної інституційної структури для її реалізації на практиці, оптимізація управління корпоративною культурою тощо.

Формування фінансової стратегії підприємства здійснюється поетапно. Етапи формування фінансової стратегії підприємства - це основа організаційної моделі формування фінансової стратегії підприємства. На рис 1 Зазначені основні етапи фінансової стратегії підприємства.

Елементи процесу фінансової стратегії:

-          встановлення головної мети;

-          постановка завдань, які зумовлюють фінансовий аспект усіх видів діяльності підприємства;

-          встановлення періоду реалізації від якого залежить основний зміст стратегії;

-          аналіз факторів зовнішнього середовища, що визначають цілі та зміст майбутньої стратегії.

Під час процесу діагностики та оцінки стратегічних можливостей фінансового розвитку підприємства здійснюють:

-          аналіз та оцінка фінансового стану підприємства задля ідентифікації стану підприємства та встановлення особливостей його розвитку;

-          аналіз факторів внутрішнього фінансового середовища з метою виявлення напряму їх дії на кінцеві результати діяльності;

-          комплексний аналіз та діагностика внутрішнього фінансового потенціалу для визначення його рівня забезпеченості стратегічних можливостей фінансового розвитку підприємства.

Найбільша увага приділяється процесам розробки, вибору та оцінювання елементів фінансової стратегії підприємства. А саме:

-          розробці множини варіантів фінансової стратегії;

-          обґрунтуванню системи критеріїв вибору стратегії, що дозволяє науково обґрунтувати прийняття базового варіанту;

-          оцінюванню та вибору оптимального найбільш привабливого варіанту стратегії;

-           розробці та уточненню складових фінансової політики підприємства, що здійснюється за конкретними напрямами фінансової діяльності:податкова, амортизаційна, дивідендна, емісійна політика;

-          обґрунтуванню та формуванню системи заходів щодо реалізації фінансової стратегії, що забезпечує детальний та послідовний план дій у рамках різних видів діяльності підприємства в конкретному тимчасовому інтервалі, які спрямовані на досягнення бажаних значень фінансових показників підприємства.

Під час процесу реалізації та контролю за виконанням фінансової стратегії здійснюється:

-          виконання стратегії взаємодії підприємства із зовнішніми контрагентами;

-          відстеження виконання розробленої стратегії засобами контролю та моніторингу та після отримання результатів встановлюють рівень отримання проміжних та кінцевих результатів відносно запланованих, також своєчасне коригування фінансової стратегії підприємства;

-          оцінка якості фінансової стратегії, яка проводиться на основі аналізу кількісних та якісних параметрів, що забезпечує можливість комплексно охарактеризувати результат процесу фінансової діяльності підприємства і за необхідністю коригувати елементи фінансової стратегії підприємства.

Узагальнюючи всі результати попередніх досліджень, пропонуємо наступний організаційний механізм формування фінансової стратегії в системі корпоративного управління підприємством, основою якого є домінанти і модель формування фінансової стратегії підприємства. В системі корпоративного управління підприємством із допомогою даного механізму можна здійснити побудову та комплексне оцінювання фінансової стратегії, шляхом об’єднання результатів інтегральної оцінки фінансового стану та рейтингової оцінки якості корпоративного управління підприємством. Це надає можливість виявити і врахувати взаємозв’язки, взаємообумовленість та взаємовплив між системою корпоративного управління та її складовою - фінансовою стратегією підприємства,що дозволяє більш обґрунтовано розробляти практичні рекомендацій щодо напрямів фінансового розвитку підприємств із врахуванням їх стратегічних можливостей. Саме на основі вивчення, аналізу і оцінки основних чинників (характеризують стратегію підприємства) проводиться вибір стратегії. Він поводиться з урахуванням результатів аналізу портфелю бізнесів, характеру і суті стратегій, які вже реалізуються підприємством. При виборі стратегії враховуються наступні чинники:

-          поточний стан галузі і позиція в ній підприємства;

-          основні цілі і місії підприємства;

-          суб’єктивна оцінка вищого керівництва до вибору стратегії;

-          наявність і стан фінансових ресурсів підприємства;

-          рівень трудових ресурсів;

-          зобов’язання по діючих стратегіях;

-          ступінь залежності від впливу зовнішнього середовища;

-          чинники часу (часові межі вибору і реалізації стратегії).

Оцінка вибраної стратегії можлива на основі результатів аналізу і оцінки основних чинників, що забезпечують її здійснення. Висновок про те, чи приведе вибрана стратегія до досягнення підприємством поставлених цілей чи ні являється основним критерієм процедури оцінки вибраної стратегії. У разі відповідності основних поставлених цілей із вибраною стратегією її подальша оцінка проводиться за такими основними напрямами.

.        Оцінювання співвідношення стану та вимог оточення підприємства. На цьому етапі встановлюється рівень пов’язаності стратегії із вимогами зі сторони основних суб’єктів оточення, міра врахування динаміки розвитку життєвого циклу товару, рівень створення нових переваг даною стратегією тощо.

.        Оцінювання відношення стратегії до потенціалу підприємства. На цьому етапі оцінюється співвідношення рівень відповідності стратегії можливостям персоналу, показує, чи можлива реалізація даної стратегії.

.        Зображує рівень прийнятності ризиків стратегії. Існують три напрями виправданості ризиків:

-          негативні наслідки реалізації стратегії;

-          виправдання позитивного результату реалізації витрат на втілення моделі. Запропонована модель містить систему критеріїв вибору стратегії, які дозволяють оцінити основні характеристики майбутньої стратегії, які дозволяють оцінити стратегію, порівняти її з іншими і встановити певні обмеження.

Найважливішою складовою стратегії є управлінські рішення про розподіл ресурсів фірми, які приймаються фінансовими менеджерами. Всі вказані характеристики - не альтернативні, а взаємодоповнюючі і взаємопосилюючі. В результаті дослідження літератури та практичного досвіду реалізації стратегій встановлено, що на практиці виникає дві інтерпретації стратегії: проголошена і реальна. Реальна стратегія - стратегія, яка складається з потоку нових товарів, послуг, процесів в які інвестуються ресурси.

інвестиційний фінансовий стратегія споживчий

Розділ 2. оцінка інвестиційної привабливості підприємства при формуванні фінансової стратегії підприємства

2.1    Оцінка ефективності господарської діяльності споживчого товариства «КООПБІЗНЕС»

СТ «Коопбізнес» розташоване у м. Вінниці. Фактична адреса підприємства: вул. Ватутіна, 137, склад №2, Універсальна база, а юридична адреса: вул. Визволення, 6.8; код ЄДРПОУ 3160228.

На ринку міста та області підприємство здійснює оптову та роздрібну торгівлю продовольчими та непродовольчими товарами.

СТ «Коопбізнес» є юридичною особою, керується в своїй діяльності Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України «Про кооперацію», «Про споживчу кооперацію», іншими законодавчими актами України, рішеннями з'їздів, конференції споживчої кооперації України, зборів Ради Укоопспілки, Правління Укоопспілки, зборів засновників підприємства, статутом. Крім того, підприємство має у своєму розпорядженні відокремлене майно, фірмовий бланк, самостійний баланс, печатку та штамп з найменуванням, поточний, валютний та інші рахунки в установах банків, діє на принципах повного господарського розрахунку.

Метою діяльності СТ «Коопбізнес» є задоволення потреб у товарах, роботах, послугах членів споживчих товариств, інших громадян, підприємств, організацій споживчої кооперації України та позасистемних споживачів на основі ефективного використання в процесі господарювання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів.

СТ «Коопбізнес» очолює директор, який призначається на посаду зборами засновників. Його повноваження регулюються укладенням контракту, в якому визначаються права, строки найму, обов'язки і його відповідальність, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади.

Рис. 2.1. Організаційно-економічна характеристика СТ «Коопбізнес» Обчислимо зміни в розмірах доходів підприємства, його витрат та визначимо як змінювався прибуток в аналізованому періоді.

Таблиця 2.1. Аналіз звіту про фінансові результати СТ «Коопбізнес» у динаміці 2010-2012 років

Максимальна виручка від реалізації по підприємству була сформована в 2011 році, коли порівняно із попереднім періодом збільшилась на 110 тис. грн.. В 2012 році виручка підприємства змінила характер формування і розмір її до кінця 2012 року зменшився на 435 тис. грн. в абсолютному вимірі і на 22 % у відносному. Собівартість реалізованої продукції протягом періоду змінювалась пропорційно зміні обсягів виручки від реалізації.

Інші операційні доходи в періоді знижуються з 7 до 1 тис. грн. Адміністративні витрати підприємства в 2012 році знижуються на 66%. Витрати на збут в 2011 році становили 224 тис. грн. До кінця 2012 року вони знизились до 138 тис. грн. Чистий прибуток підприємства в 2010 році становить 1 тис. грн. Протягом наступних років чистий прибуток підприємства зростає на 72%, а наступного року ще на 327%.

На рис. 2.2 представлено динаміку фінансових результатів діяльності СТ «Коопбізнес». Фінансові результати на кінець періоду знизились. Найбільшим розмір їх був в 2011 році. Проте, в 2012 році показники були меншими навіть за їх значення в 2010 році. Це стосується виручки від реалізації, чистого доходу та валового прибутку. Фінансовий результат від операційної діяльності, від звичайної діяльності до оподаткування та чистий прибуток в 2012 році мали найбільші значення у аналізованому періоді.

В Доходи (ви ручка) від реалізації продукції Н Чистий дохід (ви ручка) від реалізації продукції И Валовий: прибуток В Фін. результати від операційної д-сті:

В Фін. результати від звичайної д-ті до оподаткування: в Чистий прибуток

2010РІК        2011РІК             2012РІК

Рис. 2.2. Динаміка фінансових результатів СТ «Коопбізнес» за 2010-2012 роки

На наступному рисунку показана динаміка витрат споживчого товариства. Видно, що підприємство постійно знижує собівартість продукції.

2010РІК          2011РІК           2012РІК

Рис. 2.3. Динаміка фінансових результатів СТ «Коопбізнес» за 2010-2012 роки

Витрати на збут, податок на прибуток, ПДВ та адміністративні витрати мали найбільші значення в 2011 році. Усі вони в 2012 році знизились.

Проаналізуємо детально витрати підприємства за окремими елементами.

Таблиця 2.2. Характеристика елементів операційних витрат СТ «Коопбізнес» за 2010-2012 роки

Видно, що значне зниження загальної суми витрат мало місце в 2012 році, коли вони зменшились на 467 тис. грн. Суттєвою в розрізі елементів витрат була зміна амортизації та інших операційних витрат. Графічно як змінювались витрати можна побачити на рисунку нижче.

Рис. 2.4. Динаміка операційних витрат СТ «Коопбізнес» за 2010-2012 роки

Далі проаналізуємо у порівнянні актив балансу підприємства за 2010- 2012 роки. У структурі активів варто проаналізувати окремо необоротні та оборотні активи.

Таблиця 2.3.

Характеристика активу балансу СТ «Коопбізнес» за 2010-2012 роки