Історія держави Ізраїль
Держава Ізраїль була заснована у 1948 як держава євреїв після двох тисяч років їх розсіювання серед інших народів.
14 травня 1948 року було ухвалено Декларацію незалежності Ізраїлю. Арабські держави не визнали цього рішення і в той же день оголосили Ізраїлю війну. Під час війни в 1948-49 роках Ізраїль приєднав частину території, відведеної ООН для арабської держави та Західну частину Єрусалиму.
Виходячи із основного принципу держави - "збирання розсіяних", що затверджує право кожного єврея приїхати в країну і отримати громадянство, Ізраїль широко відкрив двері до країни . У перші ж чотири місяці прибуло близько 50000 репатріантів, в основному ті, що пережили Катастрофу європейського єврейства. До кінця 1951 року Ізраїль прийняв 687000 репатріантів, більше 300000 з яких були біженцями з арабських країн; тим самим єврейське населення країни подвоїлося.
Напружений економічний стан, що склався після війни за Незалежність, і потреби швидко зростаючого населення викликали необхідність суворої економії усередині країни і потребу у фінансовій допомозі з-за кордону. Допомога, зроблена урядом США, позики американських банків, пожертвування євреїв діаспори і післявоєнні репарації з Німеччини - усе було використано на будівництво житла, механізацію сільського господарства, створення торгового флоту і державної авіакомпанії, здобуток і переробку наявних природних багатств, розвиток промисловості, прокладення доріг, розвиток телефонного зв'язку і енергопостачання.
За перше десятиліття існування держави подвоївся випуск промислової продукції, так само як і число працюючих, а експорт промислових товарів виріс в чотири рази. Різке збільшення оброблюваних площ дозволило забезпечити населення усіма основними продуктами харчування, додатково доводилося імпортувати тільки м'ясо і зерно. 20000 гектарів практично безплідної землі покрилися лісами, дерева були посаджені і уздовж головних шосейних доріг (загальна протяжність посадок 800 км). [ 1, c. 30-32].
Значно розширилася і система просвіти, створена єврейською общиною ще до утворення держави, а тепер що охопила і арабський сектор. Шкільна освіта стала безкоштовною і обов'язковою для дітей від 5 до 14 років (з 1978 р. відвідування школи стало обов'язковим до 16 років і безкоштовним до 18-ти). Розвивалися культура і мистецтво, що вбирали в себе близькосхідні, північноафриканські і західні елементи у міру того, як євреї, що прибували зі всього світу, привозили традиції своїх громад і країн, де вони жили впродовж багатьох поколінь. До десятої річниці утворення Ізраїлю населення країни налічувало вже більше двох мільйонів чоловік.
Роки становлення держави, на жаль, були затьмарені серйозними проблемами безпеки. Угоди про припинення військових дій (1949 р.), не лише не проклали шлях до міцного світу, як передбачалося спочатку, але і постійно порушувалися. Усупереч резолюції Ради Безпеки ООН від 1/IX/1951 р. Єгипет закрив Суецький канал для ізраїльських судів, що спрямовувалися в Ізраїль; посилилася блокада протоки Тірани; почастішали вторгнення банд терористів з сусідніх арабських країн; Синайський півострів поступово перетворювався на потужну військову базу Єгипту.
Впродовж другого десятиліття існування Ізраїлю (1958-1968) подвоївся експорт, щорічний ріст валового продукту складав приблизно 10%.0 Ізраїль став випускати товари, які раніше доводилося імпортувати, - папір, автопокришки, радіоприймачі, холодильники, але найбурхливіший розвиток спостерігався в наново створених областях - машинобудуванні, металообробній, хімічній і електронній промисловості. Оскільки місцевий ринок продуктів харчування наближався до насичення, сільське господарство починало вирощувати нові культури - для переробки і на експорт. Щоб впоратися з об'ємом торгівлі, що збільшився, на додаток до вже існуючого порту в Хайфі, на середземноморському узбережжі був побудований ще один глибоководний порт в Ашдоді.
В Єрусалимі було зведено будівлю Кнесета, побудований медичний центр "Хадаса" і новий кампус Єврейського університету (замість комплексу будівель університету на горі Скопус, які довелося залишити після війни за Незалежність). Тоді ж був створений Музей Ізраїлю, що став центром зберігання, вивчення і експонування цінностей культури і мистецтва єврейського народу.
Постійно розширювалися міжнародні відносини: були встановлені тісні зв'язки із США, з країнами Британської співдружності, більшістю країн Західної Європи і майже з усіма державами Латинської Америки і Африки, а також з деякими країнами Азії. Почалося здійснення програм широкої міжнародної співпраці, у рамках яких сотні ізраїльських лікарів, інженерів, учителів, агрономів, фахівців із зрошування і молодіжних інструкторів ділилися секретами майстерності і досвідом роботи з жителями країн, що розвиваються. У 1965 р. відбувся обмін послами з ФРН. Цей крок багато років відкладався, оскільки свіжа була гірка пам'ять про злочини, здійснені нацистським режимом (1933-1945 рр.) проти єврейського народу. Нормалізації стосунків між двома країнами передував лютий опір частини ізраїльського суспільства і запеклі публічні дебати.
У 1956-1957 Ізраїль вів війну з Єгиптом з приводу Суецького каналу (Суецька криза).
В результаті війни 1967 року були захоплена інша частина території арабської держави, весь Єрусалим, а також єгипетський Синайський півострів і сирійські Голанські висоти.
У 1970-х роках почалася міграція до Ізраїлю євреїв з Радянського Союзу, в тому числі з України. Ця міграція досягла найбільшого розмаху на початку 1990-х років, в результаті чого зараз близько чверті населення Ізраїлю походить з країн колишнього СРСР.
Після укладення кемп-девідських угод (1978 р.) і мирного договору між Ізраїлем і Єгиптом (1979 р.) єгиптянам було повернуто Синайський півострів.
У 1985 р. Ізраїль вивів з Лівану основну частину своїх військ, які знаходилися там з 1982 року. Однак уздовж кордону на території Лівану було збережено «пояс безпеки», контрольований ізраїльтянами спільно з «Армією Південного Лівану» на чолі з генералом А.Лахадом.
Прийшовши до влади в 1992 році, уряд І.Рабіна заявив про намір домагатися мирного врегулювання на основі принципу «мир в обмін на території». Він прийняв рішення про обмеження будівництва поселень на окупованих територіях, Ізраїль та Організація визволення Палестини (ОВП) визнали одне одного.
вересня 1993 року у Вашингтоні між Ізраїлем і ОВП було підписано Декларацію про принципи, якою передбачалося введення обмеженого самоврядування на палестинських територіях (на першому етапі - в секторі Газа і м. Єрихон).
травня 1994 року в Каїрі було підписано ізраїльсько-палестинську угоду про принципи палестинського самоврядування в цих районах і виведення звідти ізраїльських військ та адміністрації. Угоду в основному було виконано.
У 1994 р. було укладено угоду про передачу палестинцям повноважень у цивільних сферах в інших районах Західного берега.
жовтня 1994 року було підписано мирний договір між Ізраїлем і Йорданією.
З приходом до влади уряду Б. Нетаньягу в 1996 році політику «освоєння» окупованих територій і створення на них нових поселень було активізовано, курс на діалог з палестинцями взято жорсткіший, ніж за уряду І. Рабіна-Ш. Переса. Крім того, задекларовано пріоритетність завдання зміцнення безпеки Ізраїлю.
Під тиском американської адміністрації в жовтні 1998 р. у США було підписано «Меморандум Уай», яким передбачалися подальша передислокація ізраїльської армії на Західному березі і передача палестинцям додаткових територій у цьому районі. Після виконання першого етапу цієї угоди Ізраїль оголосив про подальше заморожування реалізації «Меморандуму Уай», мотивуючи своє рішення невиконанням палестинцями своєї частини зобов'язань [2, c.27; 10].
Конфлікт між Ізраїлем і Палестиною загострився на початку 2002 року, а особливо у березні-квітні 2002.
липня 2006 року ліванська терористична організація шиїта Хезболла, підтримувана Сирією і Іраном, запустила декілька ракет і атакувала позиції ізраїльських військ.
Бойовики Хезболи перетнули ізраїльський кордон, захопивши двох солдатів в заручники. Провокаційні дії Хезболлы розпалили Другу ліванську війну. Під тиском ООН конфлікт закінчився припиненням вогню. Після закінчення війни начальник ізраїльського генерального штабу, Дан Халуц, пішов у відставку.
В травні 2008 року стало відомо про непрямі переговори з Сирією в Турції.
Тож майже вся історія Ізраїлю - це історія воєнних дій і боротьби євреїв за власну державу, але попри це культура Ізраїлю надзвичайно стрімко розвивалася і розвивається в наш час, і музейна справа, яка і виступає об'єктом дослідження моєї курсової, розвинулась попри негативні історичні умови, стала високорозвинутою галуззю культури країни [3].
.3 Формування і розвиток музейної мережі в Ізраїлі з початку ХХ століття до наших днів
Основи музейної справи в Ізраїлі були закладені на початку XX ст. В 1906 р. при школі Бецалель був заснований багатогалузевий (не лише художній) музей, в 1920-х рр. став самостійним (з 1965 р. - у складі Ізраїльського музею в Єрусалимі). У 1926 р. був закладений (відкритий на початку 1930-х рр.) Музей мистецтва в Тель-Авіві, в 1938 р. - Археологічний музей імені Рокфелера в Єрусалимі. У тому ж 1938 р. був відкритий перший сільський музей - художній музей в Ейн-Хароді, а в 1941 р. недалеко від нього (нині в міській смузі Афули) - Бет-штурман (історія і археологія району). Більшість музеїв, проте, були створені після проголошення Держави Ізраїль, і до кінця 1980-х рр. їх кількість (включаючи сільські) - приблизно становила 150.
Найвизначніші музеї зосереджені в найбільших містах країни і найбільш повні по географічному охопленню і тематиці. Такий, наприклад, Музей Ерець-Ізраель (заснований в 1958 р. під назвою Музейон ха-Арець) в Тель-Авіві-Яффі, що складається із понад десяти павільйонів в різних частинах міста (в основному - в Рамат-авіві), де багато представлені археологія, історія, нумізматика, мистецтва пластичні (у тому числі є павільйон скла), етнографія і фольклор, історія театру, а також наука і техніка країни. Це один з найповніших тель-авівських музеїв. Тут завжди багато відвідувачів, багато дітей. Музей організований як містечко, де окремі павільйони і інші об'єкти розкидані в просторому мальовничому парку. Сама назва показує, що музей (заснований в 1953 році) присвячений історії різних культур, що розвивалися на території Ерець-Ізраель.
В музеї є бібліотека, що налічує більше 30 тисяч книг на тему історії Эрец-Исраэль і єврейського народу. В цілому в музеї виставлені 103 тисячі експонатів, площа експозицій - 5660 квадратних метрів. Окрім постійної експозиції тут проводяться цікаві тимчасові виставки.
До Музею Ерець-Ізраель відносяться ще чотири музеї:
Музей старовини Тель-Авіва-Яфи,
Музей історії Тель-Авіва-Яфи,
Палац незалежності - будівля, де в 1948 було проголошено державу Ізраїль,
Музей театру.
У 1959 році Всесвітній єврейський конгесс прийняв рішення заснувати в Ізраїлі музей, присвячений історії єврейського розсіяння - Музей Діаспори. Музей відкрився в 1978 році після багаторічної підготовчої роботи і отримав ім'я доктора Нахума Гольдмана, першого президента ПОВІК.
При створенні музею була вироблена оригінальна концепція: тут не виставлені художні вироби або історичні експонати - творці постаралися створити загальну картину життя єврейського народу упродовж 2500 років у більш ніж 100 країнах. Постійна експозиція ділиться на декілька тематичних розділів: сім'я, громада, віра, творчість, побут і т. д.
Дві мети ставить перед собою Музей Діаспори: підтримка живої пам'яті єврейського життя в розсіянні і створення у молодого покоління ізраїльтян глибшого розуміння проблематики життя їх одноплемінників в діаспорі.
Делегації музейних працівників з багатьох країн, у тому числі з Лувру, приїжджають сюди для того, щоб познайомиться з найсучаснішою постановкою музейної справи, з новими перспективними ідеями. Під впливом розроблених творцями Музею Діаспори принципів організовані міський музей Берліна і музей історії англіканської церкви.
Музей Діаспори розташований в кампусі тель-авівського університету.
Особливістю більшості ізраїльських музеїв (на відміну від єврейських музеїв інших країн) є велика кількість археологічних матеріалів з Ерець-Ізраель доізраїльскої і ізраїльської епох, а також з сусідніх країн. Багаті колекціями музеї Єрусалиму. Наприклад, в Археологічному музеї імені Рокфелера є експонати від доби каменю до 1700 р. з розкопок (в основному проведених до 1948 р.) в Галілеї і на горі Кармел, в Ієрихоні, Шхемі, Лахіше і інших містах; велика колекція кераміки і скла. Багате археологічне відділення (імені С. Бронфмана) Ізраїльського музею; у Храмі книги цього музею зберігаються більшість сувоїв Мертвого моря. Ряд місць археологічних розкопок в Єрусалимі також перетворені на свого роду музеї просто неба. Два павільйони Музею Ерець-Ізраель присвячені археології і історії, в основному стародавньому населенню території району Тель-Авіва-Яфи (у тому числі філістимлянам); у Рамат-авіві павільйон поруч з руїнами філістимлянського храму в Тель-Касила (неподалік знаходиться і павільйон нумізматики), в Старій Яфі - Музей старовини Тель-Авіва-Яфи, де частина розкопок також відкрита для огляду. У Хайфі археологічні знахідки є в Музеї стородавнього мистецтва (Музейон ле-оманут атика, з 1948 р.); своєрідний Археологічний музей злаків ("Осеф Дагон", з 1955 р.). Значне археологічне відділення музею Негева (Музейон ха-Негев) у Беєр-Шеві, Музей старовини діє в Тверії. Ряд місцевих музеїв відкритий при археологічних заповідниках і місцях розкопок , таких, як Масада, Ейн-Геді, Арад, Авдат, Дан (у кибуці Дан), Хацор (у кибуці Аелет-ха-Шахар), Мегідо, Кесарія (у кибуці Сдот-ям), Бет-Шеарим, Бет-Шеан (у кибуці Нар-Давид - Ган ха-Шлоша), Кацрин і інші райони Голанів , поселення епохи Першого храму біля Беєр-Шеви і багато інших. Музейними пам'ятками є руїни ряду стародавніх синагог, особливо в Галілеї. Багато місцевих музеїв почали формуватися з випадково виявлених археологічних знахідок (при оранці і т. п.).
Отож необхідним є коротке висвітленя історії археологічних досліджень в Ізраїлі.
Початок археологічних досліджень в Ерець-Ізраель відноситься до другої половини ХІХ ст. Перші розкопки, в сучасному значенні цього слова, провадив француз Л. Ф. де Сольсі. У 1865 р. був заснований Фонд вивчення Палестини, і в 1872-78 рр. були проведені великі археологічні розвідки в "Західній Палестині". Вже в 1867 р. англієць Чарлз Уоррен провів розкопки в Єрусалимі; особливо важливі його дослідження біля Храмової гори. Фліндерс Петрі провадить в 1890 році розкопки на півдні країни і встановлює уперше послідовність культурних шарів і відмінні риси кераміки кожного шару.
Допоки Ерець-Ізраель знаходилася під турецькою владою, археологічні дослідження в ній проводилися майже виключно неєвреями. Після того, як вона перетворилася на англійську підмандатну територію і особливо після створення Єврейського університету в Єрусалимі (1925) і Департаменту старовини, з'являються на сцені євреї-археологи. Велику роботу по розкриттю археологічних пам'ятників доісторичних епох проводив впродовж багатьох років М. Штекеліс; пам'ятники перших століть н. е. виявили Б. Мазар (Майзлер) в некрополі Бет-Шеарима, Н. Авігад в могильних склепах Кідронської галявини і в Єрусалимі і Е.Л. Сукеник - в руїнах стародавніх синагог в Хамат-Гадері і в Бет-Альфі.
Сукеник провів також розкопки стародавньої Самарії і поховань епохи енеоліту (халколіту) поряд з Хадерою і разом з Л. А. Майером, фахівцем з арабської археології, простежив лінію третьої стіни Єрусалиму кінця періоду Другого храму. Він же перший встановив важливе значення рукописів Мертвого моря. У цій області успішно продовжив почату ним роботу його син Ігаель Ядин, що прославився окрім того розкопками Хацора, Масади і печер Іудейської пустелі. У одній з цих печер П. Бар-Адон виявив клад художніх бронзових виробів періоду енеоліту. Історично важливе археологічне розвідувальне дослідження Заіорданьья провів Нелсон Глюк; він був одним з піонерів вивчення набатейских пам'ятників і кераміки.
Із створенням Держави Ізраїль (1948) значно розширилася діяльність в області археології і з'явилася плеяда нових учених-археологів: М. Аві-Іона, фахівець з класичного мистецтва, що провів розкопки в Кесарії і в набатейському місті Авдате, розкопки, продовжені потім А. Негевом, що розкрило пізніше і інші набатейские міста Негева; Ш. Ейвин (Тель-Гат), М. Дотан (Ашдод), І. Ахароні (Арад, Беєр-Шева), А. Біран (Тель-Дан), Я. Каплан (Яфа); Рут Аміран (1914-2005) і Труда Дотан (народилася в 1922 р.) - перші жінки-археологи, що керували розкопками у багатьох місцях і що видали : перша - узагальнюючу працю по періодизації кераміки доеліністичного періоду, а друга - книгу про філістимлянську кераміку.
Окрім Ізраїльського музею в Єрусалимі з його великим археологічним відділом, Археологічного музею імені Рокфеллера і Музейону Ха-Арец (Музей Ерець-Ізраель) в Тель-Авіві є місцеві археологічні музеї меншого масштабу у багатьох містах і навіть селищах, знахідки археологів-любителів, що складають часто знахідки, виявлені в околицях міст і селищ.
Об'єм і кількість розкопок в Ізраїлі постійно зростають; розкопки охоплюють усі райони країни і різні епохи, від первісної до періоду володарювання хрестоносців. Так, в 1993 р. було зроблено сто регулярних і сто тридцять "охоронних" розкопок, що здійснюються для ідентифікації об'єктів, відкритих в процесі будівництва. Цікавість до минулого Святої Землі постійно притягує закордонні експедиції, а також добровольців - як місцевих, так і зарубіжних. На розкопках зайнята велика кількість ізраїльських археологів - фахівців нового покоління, серед них - І. Цафрір, Е. Нецер, А. Бен-Тор, Е. Штерн, І. Маген, І. Хіршфельд, В. Цафіріс, А. Клонер і інші, археологи-підводники А. Галілі, І. Шарвіт, А. Дахарі, А. Рабан. На початку 1990-х рр. в роботу включилися археологи-репатріанти, у тому числі з країн СНД.
Деякі розкопки притягають туристів; проводяться роботи по консервації і реставрації об'єктів під керівництвом і спостереженням археологів.
Археологам в Ізраїлі доводиться долати запеклий опір украй ортодоксальних кругів всяким розкопкам, які можуть зачепити стародавні поховання.
У деяких приморських кібуцах (Мааган-Міхаель, Нахшолім) діють музеї морської (підводної) археології. Історії мореплавства (і ряду інших аспектів) присвячений Морський музей (Ха-Музейонха-ями) в Хайфі. Разом з історико-археологічними музеями, ряд музеїв представляє пізнішу історію Ерець-Ізраель, приділяючи увагу також етнографії і фольклору різних громад і окремих районів країни. Це такі музеї: Музей історії Єрусалиму (Музейон ле-толдот Ієрушалаім в так званій Вежі Давида), "Двір старого ішува" ("Хацор ха-ішув ха-яшан", з 1976 р.) в єврейському кварталі Старого міста Єрусалиму і інші. Нова історія Тель-Авіва-Яфи відбита в декількох павільйонах (відділеннях) Музею Ерец-Ізраель в центрі Тель-Авіва (Музею історії Тель-Авіва-Яфи, в Палаці Незалежності). Міський музей Акко включає підземелля замку хрестоносців, в'язницю часів британського мандату і інші історичні будівлі.
Є ряд музеїв, присвячених подіям періоду становлення Держави Ізраїль (наприклад, музей Тель-Хай), окремим рухам, таким, як хома у-мігдал (у кібуцах Ханіта, Ндр-Давід), і військовим організаціям, наприклад, Хагане, з якої виросла Армія оборони Ізраїлю (Цахал), присвячені музеї в Тель-Авіві і в Нетанії; Іргун цваі леумі і Лохамей херут Ізраель - два музеї в Тель-Авіві. Музей військово-морського флоту та імміграції діє в Хайфі.
Відкритий ряд музеїв (іноді - музеїв-квартир), присвячених видатним громадським і політичним лідерам, наприклад, Музей Т. Герцля (Музейон Херцел) в Єрусалимі, Будинок Д. Бен-Гуріона і Музей В. Жаботинського в Тель-Авіві, Будинок Х. Вейцмана (Бет-Вейцман) в Реховоті, а також діячам культури ішува, наприклад, Будинок Х. Н. Бялика (Бет-Бялик) в Тель-Авіві, Будинок Ш. Аша у Бат-Ямі і багато інших.
У Ізраїлі існують і музеї, присвячені історії і культурі євреїв інших країн. Деякі з них висвітлюють життя громад окремих країн (наприклад, Угорщини, Іраку, Італії) або областей (наприклад, Волині). У 1978 р. на території Тель-авівського університету створений Музей єврейської діаспори (Бет ха-тфуцот), що експонує в основному макети і фотоматеріали. Обрядові предмети іудаїзму (наявні також у багатьох археологічних, історичних, етнографічних і художніх музеях) багато представлені в музеї імені сера Айзека і леді Вольфсо у будівлі Хехал Шломо в Єрусалимі (з 1958 р.). Музей книгодрукування в Цфаті відбиває історію друкарської справи в Ерец-Ізраель.
Музей Біблії (Музейон Ха-Танах, з 1985 р.) є в Цфаті. Християнський (папський) Музей Біблії діє в Єрусалимі. Біля мечеті Ал-Акса на Храмовой горі відкритий Музей ісламу, що належить мусульманській общині. Значні колекції музеїв Ізраїлю в області пластичних мистецтв; багато представлена творчість художників-євреїв, що живуть в Ізраїлі. Так, Ізраїльський музей в Єрусалимі включив скарби першого в країні музею Бецалель, а пізніше і "Сад скульптури" і став найбільшим художнім музеєм Держави Ізраїль. Меморіал Л. А. Майера в Єрусалимі включає Музей мистецтва ісламу (Мехон ле-оманут ха-іслам; заснований в 1970 р., відкритий в 1974 р.). Музей мистецтва в Тель-Авіві був заснований М. Дізенгофом в його будинку в 1931-32 рр. і переведений в нову будівлю в 1971 р.; музею належить і Павільйон Олени Рубінштейн, відкритий в 1958 р. Разом з постійними колекціями (в основному живопис і скульптура нового часу), в цьому музеї і в Павільйоні проводяться тимчасові виставки. У Хайфі діють Музей стародавнього мистецтва, Музей сучасного мистецтва (Музейон ле-оманут хадаша, з 1951 р.), Музей мистецтва Японії (Музейон Тікотін ле-оманут Япан, з 1961 р.), Музей імені Мане-Каца, а також так званий Бет-Шагал для тимчасових виставок [13].
Перший в країні сільський музей - Мішкан ле-оманут в кібуці Ейн-Харод - заснований в 1938 р. художником Х. Атаром, в 1948 р. музей був переведений в спеціально побудовану для нього будівлю, а після смерті засновника названий його ім'ям. У музеї представлений живопис і скульптура багатьох країн світу, у тому числі твори єврейських художників з Польщі, Німеччини, Нідерландів, Франції і США, а також колекції іудаїки. В "селищі художників" Эйн-ход з 1983 р. відкритий музей імені М. Янко, де зібрані картини цього художника і інших представників дадаїзму [ 5, 57].
Місцеві музеї мистецтва є також в Рамат-Гані, Герцлі, Холоні, Бєєр-Шеве, Дімоні і інших містах, а також в кібуцах (наприклад, Музей східного мистецтва імені В. Ізраеля, кібуц Ха-Зореа). Художні відділення діють і у багатьох загальних міських і сільських музеях (наприклад, Міський музей Бат-яма імені Д. Бен-Арі). У багатьох пунктах країни є музеї (іноді музеї-квартири), присвячені окремим єврейським художникам, наприклад, Будинок Ганни Тихої і Будинок Д. Паломбо в Єрусалимі, І. Рибалки (Бет-Рибак) у Бат-Ямі, Будинок Р. Рубіна (Бет-Реувен) в Тель-Авіві, Э. Гліценштейна (1870-1942) в Цфаті.
В усіх великих містах Ізраїлю є і художні галереї, де виставки поєднуються з розпродажем експонатів.
Зважаючи на надзвичайну різноманітність природи Ерець-Ізраель і багатства її флори і фауни великий інтерес представляють і музеї природознавства країни, де зазвичай також представлені палеонтологія і антропологія доісторичної людини. Значні колекції Музею природи (Музейон ха-тева, з 1962 р.) в Єрусалимі, де є експонати з багатьох країн світу. Музеї історії природознавства діють також в Хайфі, в Дганії Алеф (музей імені А. Д. Гордона), в кибуці Дан (Бет-Усішкін, при заповіднику Хула). Музей "Людина і тваринний світ" (Музейон ха-адам ве-ха-хай) в Рамат-Гані розташована в Національному парку при великому сафарі (зоопарк-заповідник, куди входить і колишній зоопарк Тель-Авіва). Своєрідним "живим музеєм" можна вважати і так званий Біблейський зоопарк (Ган ха-хайот ха-Танахі) в Єрусалимі, де зібрані види тварин, що згадуються в Біблії.
У Ейлаті є морський музей - один з найбагатших у світі в сфері підводного життя субтропіків : музей поєднується тут з океанаріумом, а також з підводною обсерваторією. У Хайфі, в старій будівлі Техніона, діє Національний музей науки, планування і технології (Ха-Музейон ха-леумі ле-мада, з 1983 р.).
Асоціація Музеїв і Ізраїлю ICOM - зареєстрована неприбуткова організація (за ізраїльським Законом Асоціацій), головними цілями якої є:
сприяти взаємодії і співпраці між музеями і спеціалістами музейної справи в Ізраїлі.
організувати діяльність для професійних відділень, заснованих на музеєзнавчих темах, які визначаються ICOM в Парижі(Міжнародна Рада Музеїв). Відділення незалежні, але водночас дотримуються принципів Міжнародних Комітетів ICOM, і підтримують тісне спілкування з Асоціацією.
гарантувати професійне просування персоналу музею, організовуючи професійні конференції, надаючи стипендії і ученість, видаючи корисну інформацію і статті відносно пов'язаних з музеєм тем, і т.п.
Музейна справа в Ізраїлі продовжує розвиватися. Майже щороку відкриваються нові, хоч би невеликі музеї [10, c.16- 21].
Тож ми можемо виділити мережу музеїв Ізраїлю. Це багатогалузеві, археологічні, художні, історичні, меморіальні, релігійні, природознавчі музеї. Виділяються музеї сільські і міські. Національних музеїв в Ізраїлі лише двоє: Національний Морський Музей і Національний Музей Науки, Планування і Технології. Музеї при університетах слугують науковими лабораторіями для студентів і викладачів. Музейна справа в Ізраїлі продовжує розвиватися в наш час. Майже щороку відкриваються нові, хоч би невеликі музеї [#"justify">РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТУРИЗМУ
ізраїль туристичний музейний
Туризм в Ізраїлі одна з важливих складових бюджету країни. Туристична галузь економіки обслуговує як ізраїльтян, так і іноземних гостей. Історичні реліквії, прекрасні пляжі чотирьох морів, лікувальні курорти і багато що інше роблять туризм в Ізраїль привабливим для багатьох туристів. У 2009 році країну відвідали більше 3-х мільйонів туристів.
Історія Ізраїлю настільки тривала і різноманітна, що важко знайти яке-небудь місце, долину або місто, які не були б пов'язані з якоюсь важливою подією, не зберігали б пам'ять про Древній Ізраїль часів Мойсея, Соломона або Давида, про епоху римського або арабського володарювання, про діяння Христа і знятих апостолів, про походи лицарів-хрестоносців, про візантійський пануванні
Туристична індустрія Ізраїлю завжди славилася розвиненою інфраструктурою, висококласним обслуговуванням, ретельно продуманою культурною програмою і індивідуальним підходом до кожного. Сьогодні Ізраїль може запропонувати туристам з усього світу і сонячні пляжі, і барвисті коралові рифи, і можливість побачити культурні і історичні пам'ятники. Ніхто не залишиться без уваги : ні прихильники екстремального туризму, ні любителі самоти на лоні природи.
На сьогодні найбільший потенціал для розвитку туризму в Ізраїлі представляє російський ринок. Проте ізраїльським напрямом стали все більше цікавитися багато європейських туроператорів, які раніше орієнтували своїх клієнтів на західні курорти. Це зайвий раз підтверджує правоту вибору прозорливих бізнесменів Ізраїлю, що вкладають капітал в розвиток туристичної індустрії своєї країни.
По числу пам'яток на одиницю площі Ізраїль, мабуть, не має собі рівних. Передусім це пам'ятники зародження і ранньої історії трьох світових релігій - іудаїзму, християнства і мусульманства. Багато музеїв, в т.ч. Музей Ізраїлю в Єрусалимі, в який входять Музей витончених мистецтв, іудаіки і етнографії "Бецалель", Тель-Авівський музей мистецтв та ін. Є будівлі ІІ ст. до н.е. в Яфі, залишки міста ІХ ст. до н.е. біля Себастії, "місто хрестоносців" в Ако, місто дитинства і юності Ісуса Христа Назарет і Віфлеєм, де він народився. Найзнаменитіші синагоги Єрусалиму - Хурва і Рамбам.
В 2010 році Міжвідомчий комітет з внутрішніх справ і служб Ізраїлю схвалив Національний план про туризм, підготовлений Міністерством туризму спільно з Національним комітетом з планування і будівництва. На його розробку пішло 12 років [5, 7]
Особлива увага в новій програмі приділяється готельній діяльності, збереженню земельного фонду в туристичних цілях без збитку для екології і ландшафтів, а також турботі про культурно-історичні цінності.
Також розглядаються питання розвитку туристичноЇ галузі в найбільш затребуваних у мандрівників містах і будівництва туристичних комплексів на березі Мертвого моря і в Эйлаті. Крім того, планом визначена мінімально необхідна кількість готельних номерів в Єрусалимі і Тель-Авіві і переважне право на розташування готелів.
Говорячи про тенденції розвитку туризму в Ізраїлі, необхідно відмітити, що туристичний потік сюди значно скоротився в результаті загострення арабо-ізраїльського конфлікту.
Незважаючи на це в Ізраїлі широку популярність отримали наступні види туризму : оздоровчий, спортивний, агротуризм, релігійний бізнес-туризм.
Завдяки невеликим відстаням кожен турист може відвідати величезну кількість різноманітних пам'яток і історичних пам'ятників. У Ізраїлі за одну годину можна потрапити з сучасного міста в пустелю, а з рівнинної місцевості - в гірську. Різні міста і курорти можуть служити зручною стартовою базою для подорожей по країні.
Історія Ізраїлю настільки тривала і різноманітна, що важко знайти яке-небудь місце, долину або місто, які не були б пов'язані з якоюсь важливою подією, не зберігали б пам'ять про Древній Ізраїль часів Мойсея, Соломона або Давида, про епоху римського або арабського володарювання, про діяння Христа і знятих апостолів, про походи лицарів-хрестоносців, про візантійський пануванні. [#"justify">ВИСНОВКИ
Специфіка створення і діяльності музеїв в Ізраїлі полягає у відсутності власної держави у єврейського народу досить довгий час внаслідок історичних обставин розсіянні єврейського народу по світу, що призвело до формування музейної справи Ізраїлю аж у ХХ столітті, відбувалося наслідування музеям країн Європи і країн пострадянського простору, а також вироблення власних підходів до розвитку музейної справи у другій половині ХХ століття. Завдяки багатим археологічним матеріалам і на основі них сворено багато музеїв в Ізраїлі.Триває активний розвиток музейної справи цієї країни, а отже,в майбутньому слід передбачити розбудову теоретичного і практичного знання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Божиковский Т. Очерк истории еврейского народа. Книга 1.- Я.:Алия, 2009. - 165 с
. Бялик Х.Н., Равницкий И.Х.. Искусство в еврейской традиции.-Иерусалим, 2010 - 145 с.
. Валк Э., Гутгарц М., Иосефи К. Краткая еврейская энциклопедия.- Еврейский университет в Иерусалиме. И.: 2003-2007.-462 с.
4. Гилберт М. Атлас по истории еврейского народа.- Нью-Йорк, 1993.-128 с.
. Гилель Ш. Государство Израиль.- Тель- А- Вив,1996. - 123 с.
6. Говард М. Сахар В. История Израиля. М., 1995.-256 с.
7. Государство Израиль: Справочник / Составитель В. Беневоленский и другие. М., 1986. -280 с.
8. Кауфман И. Еврейская история и религия.- И.:Библиотека Алия,2008.- 47 с.
9. Сэмюелс Р. ПО ТРОПАМ ЕВРЕЙСКОЙ ИСТОРИИ. Пер. с англ.- И.:Библиотека -Алия,1987 - 173 с.
. Социальная жизнь и социальные ценности еврейского народа. /Под ред. проф. Х. Бен-Сассона и проф. Ш. Эттингера. Пер. с англ.- Т.,2009 .- 520 с.
. Эвен А.В. МОЙ Народ. Пер. с англ.- Т.:Библиотека Алия, 1990. Том 1.- 261 с.
. Эвен А.В. МОЙ НАРОД. Пер. с англ.- Т.:Библиотека Алия, 1991. Том 2.- 262 с.
. http://www.ilmuseums.com/russian.asp.
. http://ifory.narod.ru/israel.htm.
. http://www.jewish.ru.