|
Спосіб
живленння
|
Зустрічні
екземпляриии
|
В
шлуночках
|
|
|
|
2
|
7.7
|
Decticus
verrucivorus П
|
П
|
|
|
Acrididae
|
Ф
|
3
|
11,5
|
COLEOPTERA
|
Agonum
obscurum
|
Х
|
1
|
3.8
|
Tachy na nana
|
X
|
3
|
11,5
|
Carabus
violaceus
|
X
|
3
|
11.5
|
Zabrus
tenebrioides
|
Ф
|
6
|
23.0
|
Dromius
agilis
|
Ф
|
2
|
7.7
|
Melolontha
melolontha
|
Ф
|
8
|
30,8
|
Anisoplia
austriaca
|
Ф
|
4
|
15.6
|
Coleoptera
|
-
|
11
|
42.5
|
LEPIDOPTERA
|
Hypo
no/neu ta malinella, larvae
|
Ф
|
3
|
11.5
|
Aporia
crataegi. larvae
|
Ф
|
2
|
7.7
|
Aporia
crataegi, imago
|
Ф
|
1
|
3.8
|
Lepidoptera,
larvae
|
5
|
11,3
|
DIPTERA
|
Culex
pipiens
|
С
|
2
|
7.7
|
Muscidae
|
С
|
1
|
3.8
|
HYMENOPTERA
|
Formicidae,
imago
|
П
|
6
|
23,0
|
Formicidae,
pupae
|
П
|
26
|
100,0
|
Apanel
sp.
|
X
|
2
|
7.7
|
OL1GOCHAETA
|
Lumbricus
terrestris
|
С
|
3
|
П. 5
|
GASTROPODA
|
Umax
flavus
|
Ф
|
2
|
7,7
|
|
|
|
|
|
Примітки: П - пантофаг, С - сапрофаг; К - кровосос. Ф - фитофаг; Х -
хижак
До пошуків гніздівель крутиголовка приступає в
перших числах травня. У цей час гніздобудувачі зазвичай вже займають всі
придатні гнізда в Садах, і крутиголовці доводиться відвойовувати їх у запеклих
бійках. У 68 випадках гніздування крутиголовки заселяли гнізда, зайняті шпаком
(Sturnus vulgaris) ─ 4 гнізда, синиці великої (Parus major) ─ 18,
горобцем польовим (Passer montanus) ─ 34, горобцем хатнім (Р. domesticus)
─ 6, вільні ─ 6 гніздівель. Крутиголовка виявляє більшу вибірковість
до якості гнізда, особливо до розмірів і форми льотка. Як правило, вона розоряє
гніздо попереднього господаря, зроблене гніздо з округлим або овальним льотком
діаметром 3,5-5,0 см і, частіше, якщо дупло розташоване в добре замаскованому
місці на висоті 2,5-3 м від землі.
Розмноження. Відкладати яйця
крутиголовка (Рис. 2.1) починає в 1 декаді травня (самі ранні строки - 6 травня
1968, 8 травня 1971 р.; найпізніші-15 травня 1968 р., 17 травня 1969, 21 травня
1970 р.). Самка відкладає по одному яйцю в день. Кладка зазвичай складається з
8-12 яєць. Яйця білі, правильної форми, кілька подовжені. Розміри найбільш
дрібних яєць 19,5 х 14, 5, найбільш великих 23,0х16,1 мм, середні 20,9х15,3 мм
(42 вимірювання). Вага яєць 2,65-3,12 г. Зазвичай вага кладки крутиголовки
складає близько 78% ваги птиці (Езерскас, 1961) [2].
Рис. 2.1. Крутиголовка
Крутиголовка відкладає яйця на голе дно або
деревну трухляву. За повідомленнями К.Н. Благосклонова (1949 - цит. по
Гладкому, 1951), вона може влаштовувати справжні гнізда. До насиджування
крутиголовка приступає після закінчення кладки або на 1-2 дні раніше.
Період насиджування триває 12-13 діб. Насиджує
одна самка. Самець у цей час перебуває на гніздовий ділянці, часто співає.
Періодично він відвідує самку, приносячи їй їжу. Між самкою в процесі
насиджування і самцем весь час підтримується певний зв'язок: самка реагує на
звуки, що видаються самцем на відстані. Іноді, почувши спів самця, вона
обережно визирає з льотка, як би перевіряючи, чи немає небезпеки [6].
Пташенята вилуплюються протягом одного дня, тому
виражених різновікових особливостей у них не спостерігається. Успішність
гніздування крутиголовки за 5 років спостережень склала 75,4%. Після вилуплення
пташенят крутиголовка не чистить гнізда. Вона тільки відсуває на край гнізда
шматочки шкаралупи, «яйця-бовтуни» і «мертвих пташенят». Незважаючи на те, що
пташенят зазвичай багато (до 10 і більше), вони розміщуються в гнізді таким
чином, що голова кожного з них вільна. Останнє має значення при отриманні їжі [6, 2].
У перші 2-4 дні після вилуплення пташенят, самка
майже весь час сидить в гнізді і обігріває їх. Корм носить самець і не тільки
малюкам, але і самці. На третій день годування включається і самка. Дослідники
простежили за активністю годування пташенят протягом дня в різні періоди
їхнього життя. У порівнянні з іншими крутиголовки не часто прилітають з кормом,
але за один раз приносять по 8-10 і більше комах. На тривалість перебування
пташенят в гнізді великий вплив роблять погодні умови. У дощову погоду батьки
рідше літають за кормом, таким чином в значній мірі знижується ступінь його
доступності. А в результаті пташенята довше залишаються в гнізді. Зазвичай
пташенята крутиголовки вилітають у другій половині червня. Протягом 6-8 днів
пташенята тримаються на гніздовий території, де їх годують батьки. Пізніше вони
разом з дорослими птахами відлітають з садів в лісові масиви з більш багатою
кормовою базою і більш надійними захисними умовами [10].
Слід зазначити, що харчування крутиголовки в
садах лісостепової зони України раніше не вивчалося. Наявні літературі дані
свідчать про те, що основним кормовим компонентом для цього виду є комахи і
їхні лялечки. Виявили мурах і їх лялечок у всіх досліджених шлунках
крутиголовок. Дорослі мурахи мають менше значення і, можливо, часто потрапляють
в шлунки випадково при поїданні «лялечок». В їжі крутиголовок, за даними вчених
(Страутман, 1954), шкідники фруктових садів представлені 10 видами безхребетних
(50% визначених). Корисні види становлять 15% (головним чином комахи). Виходячи
з викладеного вище, можна зробити висновок, що в садах Середнього Придніпров’я
крутиголовка є мало корисним, а, можливо, навіть, шкідливим видом [17].
Відмінності від схожих видів: Крутиголовка належить до Ряду
Дятлоподібні,
але в той же час помітно від них відрізняється. Хвіст у крутиголовки з мягким пір'ям, прямий, злегка
закруглений на кінці. Він зовсім не пристосований для того, щоб служити опорою
при повзанні по деревах [18].
3. Жовна зелена
Загальна характеристика. Поширена в лісах
Південної і Середньої Європи; в Україні нечисленний гніздовий, осілий й кочовий
птах мішаних лісів Полісся та деяких районів Лісостепу. Переважно обирає
ділянки високостовбурного старого листяного лісу з густим підліском, поблизу
водойм. В Україні гніздиться на Поліссі, у західних районах та у пониззях р.
Дунай та Дністер. Чисельність становить біля 500-800 пар, спостерігається її
скорочення [1].
Жовна зелена ─ птах середніх розмірів. Маса
до 200 г. Дорослі птахи зверху зелені, надхвістя жовте, на голові червона
«шапочка». Низ тіла зеленуватий, з темними плямами і поперечними стрічками з
боків і на підхвісті. Від кутів рота - чорні смуги з червоними плямами -
«вуса». Самки схожі на самців, але на нижній частині тіла більше темних плямок.
На «вусах» немає червоних плямок. У молодих птахів верх тіла зелений, зі
світлими плямами. Червоний колір на голові світліший. Низ тіла вохристо-жовтий
з поперечними смугами [4].
Живлення. Жовна зелена (Рис. 3.2)
надзвичайно ненаситний птах. Улюблені його ласощі ─ комахи, яких він
поїдає у великій кількості. Дятел літає серед дерев у пошуках мурашників. Він
знаходить мурашник, підлітає до нього, розкопує ямку глибиною біля восьми
сантиметрів і чекає мурашок, які виходять із отвору назовні, він попросту
злизує своїм довгим липким язиком. Якщо знайде великий мурашник, часто
проводить поруч довгий час, ласуючи мурашками, і повертається сюди ще й ще. І
хоча комахи улюблена їжа дятлів, вони живляться й іншими видами їжі. Незважаючи
на деяку шкоду, яку жовни наносять мурашникам, вони потребують повної охорони [6].
Рис. 3.2. Жовна зелена
Розмноження. Зиму самець і
самка проводять окремо один від одного, а в інший час тримаються разом на тій
території, де перебуває їхнє дупло. Навесні птахи спочатку здалеку
перекликаються один з одним, а потім все частіше починають зустрічатися разом.
Після цього вони сходяться все ближче та доторкаються один до одного дзьобами.
Ці пестощі завершуються паруванням.
Для гнізда дятли відшукують дупло, а якщо не
знаходять придатного, то їм потрібно від десяти до тридцяти днів на
облаштування нового. Коли гніздо готове, самка відкладає в ньому від п'яти до
семи яєць. Батьки перемінно насиджують їх, а після появи пташенят разом
здобувають для них їжу. Коли молоді дятли підростають, батьки інколи ділять їх
поміж собою, і тоді кожний з них піклується про «своїх» пташенят. Статеве
дозрівання у віці 1 рік. Період гніздування: квітень-серпень. Висиджування:
17-19 днів [4].
Відмінності від схожих видів: Від
сивої жовни відрізняється великою червоною «шапкою», а дорослий птах від
дорослої сивої жовни - також темною строкатістю не задній частині черева та
підхвісті, молодий птах від молодої сивої жовни - також поперечною смугастістю
нижньої частини тулуба [18].
. Жовна чорна
Загальна характеристика. Маса до 400 г. Дорослі
птахи чорні. З блискучим відтінком. На верхній частині голови велика червона
пляма -
«шапочка». У самки жовни чорної (Рис. 4.3) вона
менша ніж у самця, і закриває задню потиличну частину голови. У молодих птахів
оперення бурувате, не блискуче. Пляма на голові блідо-червона [3].
Рис. 4.3. Жовна чорна
Поширені в зоні хвойних лісів Європи і Азії,
втому числі в гірських лісах Південної Європи і Кавказу. На Україні не численні
і осілі, кочові птахи Полісся, Карпат, деяких районів Північного лісостепу.
Характерні місця перебування - ділянки старих високостовбурних хвойних і
мішаних лісів [1,3].
Живлення. Жовна чорна харчується в
основному мурашками короїда, усача (личинки й дорослі форми). Птах віддає перевагу
великим червоногрудим мурашкам, проте не проти поласувати й іншими видами, для
чого часто спускається на землю. Окрім мурашок, до раціону чорного дятла
входять різні комахи, їхні личинки і лялечки. На живих і мертвих деревах жовна
шукає жуків, яких дістає з-під кори довгим дзьобом. У пошуках їжі жовна чорна
розгрібає дерен і зриває кору з відмерлих дерев. Птах навідується до мурашників
і ловить комах своїм клейким язиком. Жовна настільки любить крупних мурашок, що
годинами може копатися в мурашнику, витягуючи з нього не тільки мурашок, але і
їхні личинки. Знайшовши дерево, дуже пошкоджене якими-небудь шкідниками,
ударами дзьоба дятел збиває з нього кору і витягує комах [13].
Розмноження. Період
гніздування: зазвичай березень-червень. Кількість яєць: 2-6. Висиджування: 12-14
діб. Вигодовування пташенят: 27-28 днів. Дорослі жовни тримаються поодинці. У
березні, коли починається шлюбний період жовни чорної, самець привертає увагу
самки, стукаючи дзьобом по сухих сучках, що добре вібрують. Крик самців - гучне
«фрю-фрю-фрю» - лунає по лісу на великій відстані. Рідше самці видають звук
«кете», що нагадує муркотіння. Після утворення пар можна спостерігати, як жовни
перелітають з дерева на дерево і переслідують одна одну на стовбурі дерева,
рухаючись по спіралі. Птахи літають один за одним і барабанять по дереву, потім
«розкланюються». Самці при зустрічі з роздратуванням кивають головами і
погрожують один одному дзьобами. Самець жовни запрошує самку у свій «маєток».
Тут самка оглядає дупла і вибирає найзручніше. Якщо дупло недобудоване, птахи
дружно беруться до роботи [19].
Жовни зазвичай видовбують
декілька дупел, в яких поперемінно сплять. За 3-4 тижні жовна видовбує дупло
завглибшки 40 см і завширшки до 22 см. Після завершення будівництва гнізда
дятли злучаються, і незабаром самка відкладає 2-6 яєць. Батьки насиджують
кладку поперемінно, міняючись приблизно через кожні 2 години. Оскільки
насиджування триває недовго, пташенята народжуються досить слабкими: маса
кожного з них - усього 9 г. Спочатку годування безпорадних пташенят дається
батькам непросто, та вже через 10 днів пташенята енергійно вимагають їжі. У
шлюбний період, як і інші дятли, подають дуже гучні «трелі», швидко стукаючи
дзьобом по розколотому сучку, який при цьому деренчить [3].
Відмінності від схожих видів: Відрізняється
за забарвленням [18].
. Жовна сива
Середовище існування. Природний ареал
жовни сивої охоплює вузьку смугу мішаних і широколистяних лісів Євразії від
Франції, Швейцарії та Хорватії на схід до Сахаліну і Хоккайдо, а також значну
частину східної і південно-східної Азії на південь до Малайського півострова і
Суматри. На території України ареал сивої жовни охоплює лісову і лісостепову
смугу, крім високогір’я Карпат, північ степової смуги, а також Придунайський
регіон. Ця жовна оселяється в різноманітних лісах, здебільшого широколистяних та
мішаних. У Європі ареали сивої і зеленої жовни перетинаються, проте перший з
них більше асоціюється з континентальними, в цілому більш піднесеними і
гірськими районами, хоча трапляється й на рівнині. Сива жовна полюбляє не дуже
густі ліси з відкритими ділянками - невеликі гайки, заплавні ліси, плодові
сади, парки. У суцільному лісі оселяється біля галявин і просік. Трапляється
жовна сива (Рис. 5.4) і на повністю відкритій місцевості, але тільки поблизу
лісових масивів. На височинах населяє світлі листяні і хвойні ліси з
переважанням дуба, вільхи, сосни. У горах гніздиться в Європі до 1700 м на
рівнем моря [1, 3].
Рис. 5.4 Жовна сива
Живлення. Харчується переважно
мурахами й особливо любить ласувати деякими їх видами там, де зустрічаються
рідко не оселиться на літо жоден сивоголовий дятел. І взимку він також
намагається добути собі мурах. Пізньої осені і взимку він харчується також
ягодами горобини і бузини. На сході свого величезного ареалу жовна сива - частково шукає корм
на землі, частково на деревах, перш за все взимку, коли мурашники засипані снігом. Годують пташенят обоє батьків, приносячи корм в передньому відділі
шлунка, а не як великі строкаті дятли в дзьобі. Пташенята просять корм, видаючи
своєрідні звуки, які спочатку здаються
дзижчанням шершня [6].
Розмноження. До розмноження беруться до кінця першого року
життя. Перші шлюбні вигуки самця в середній частині Європи в м'які зими можна
почути вже починаючи з кінця січня, хоча свого апогею вони досягають у другій половині
лютого та на початку березня. Активне токування триває до кінця квітня, іноді до початку травня.
До утворення пари жовна сива поводяться дуже рухливо, перелітаючи з одного району в інший. Це пов'язано з відносною рідкісністю виду -
уподобавши ділянку, самець нерідко залишає її, якщо на його крик не
відгукується самка. Навпаки, як тільки пара формується, птахи припиняють
кочувати і тримаються остаточно обраної території. Співаючий самець зазвичай сидить на верхніх сухих сучках
якогось великого дерева,
найчастіше його можна почути в проміжку між 8 і
10 годинами ранку. Крім співу, він іноді видає коротку барабанну дріб. Під час розмноження птах з гучним
ляскотом крил приземляється біля партнера або обраного місця для гнізда. Іноді
самець ритуально годує самку. Гніздо сивої жовни розташоване в дуплі на висоті 0,2-24 м (зазвичай 1,5-8) від поверхні землі. Зазвичай обирає
для цього листяне дерево з м'якою деревиною - клен звичайний, осику, вільху чорну, березу, іноді мертве або зіпсоване грибком. На
будівництво витрачається від 9-ї до 20-й доби, а до роботи стає й самець і
самка. Льоток
має форму вертикально витягнутого овалу. Додаткова вистилка
відсутня, однак на дні гнізда завжди є шар подрібненої гнилої деревини. Розмір
кладки змінюється залежно від району проживання - в Гімалаях гніздо звичайно
містить 4-5 яєць, у центральній Європі 7-9. Насиджують обидва батьки, причому вночі і
більшу частину дня сидить самець. У цей період птахи мовчазні і поводяться
потайливо. Пташенята з'являються на світ через 14-17 днів після відкладання
останнього яйця. Обоє батьків в рівній мірі вигодовують нащадків, відригуючи їм їжу з дзьоба в дзьоб. Іноді
поживу в гніздо приносить, ще одна самка. Через 23-27 днів пташенята стають на крило,
проте ще до середини літа кочують разом з батьками, після чого розсіюються [10, 13].
6. Дятел звичайний
Загальна характеристика. Птахи середнього
розміру, маса до 100 г. Дорослі зверху чорні, з білими плямами на крилах. На
потилиці червона «шапочка». Від кутів рота, вниз тягнуться чорні «вуса». Лоб і
голова з боків рудувато-білі. Воло, груди, черево бруднуваті або рудувато-білі.
Підхвістя червоне. Самка схожа на самця, тільки на потилиці в неї немає
червоної «шапочки». Молоді птахи забарвлені не так яскраво, як старі. Чорне
оперення без блиску, з буруватим відтінком. Низ тіла жовтуватий, з темними
плямками. Червона «шапочка» покриває не тільки потилицю, а і усю верхню частину
голови [7].
Птахи осілі, кочові. На
Україні поширені по всій території, де є деревна рослинність. У степовій зоні
зустрічаються в гніздовий період по заплавних і байрачних лісах, подекуди і по
лісо - полосах. Під час кочувань бувають скрізь, де є дерева [18].
У природі дуже помітні і
мають деякі специфічні ознаки: строкате чорно-біле забарвлення тіла, червона
«шапочка» на потилиці або голова чорна (у самок) відрізняють їх від інших
дятлів. За розмірами і забарвленням вони схожі на білоспинного й сірійського
дятлів і здалеку їх навіть можна переплутати. Голос - коротке «кік-кік» або
довге «кі-кі-кі-кі», коли птахи б'ються або чимось налякані. В шлюбний період,
часто і голосно «деренчать» розколотою гілкою.
Розмноження. Шлюбний період,
коли в лісі бринять барабанні «трелі» дятлів, починається в березні і навіть
раніше. Гнізда, які дятли видовбують в трухлявих осиках, тополях, березах і
інших деревах. Повна кладка з 5 - 6 білих яєць, у кінці квітня - першій
половині травня. Насиджує переважно самка, 14-15 днів [11].
Дятел звичайний (Рис. 6.5) утворює моногамні пари. Подружжя
проводять зиму нарізно, але весною зустрічаються для виведення пташенят. У
січні-лютому партнери починають ганятися один за одним по деревах, наповнюючи
ліс різкими криками. Трохи згодом агресивний запал птахів слабшає, і вони
розпочинають церемоніальні токові польоти, заманюючи один одного до гнізда. Пара
може видовбати нове дупло або оселитися в торішньому.
Рис. 6.5 Дятел звичайний
Вирішивши будувати нове
житло, самець стає до роботи відразу на декількох деревах, і тільки після
спаровування подружжя робить остаточний вибір. Житло будують разом, але більших
зусиль докладає самець. Видовбавши вхідний отвір (льоток) на висоті 3 м над
землею, дятли розпочинають розширенню гніздової камери.
В залежності від
твердості деревини на споруду дупла йде 14-25 днів, хоча деколи робота триває
більше місяця. Готова до спарювання самка виконує на сухій гілці три барабани трелі,
красується перед самцем в токовому польоті або низько присідає на гілці. Акт
спаровування швидкоплинний, але птахи повторюють його до шести разів на день.
Після любовних утіх партнери всідаються поряд, опустивши крила, і в екстазі
задирають дзьоби. З початку
квітня до кінця червня самка відкладає 4-7 яєць з інтервалом в день, а потім
протягом 10-13 днів кладку насиджує в основному самець.
Голі й сліпі пташенята вилуплюються
одночасно, і для батьків настає гаряча пора пошуків
корму для своїх нащадків і
регулярного видалення відходів. На щастя, пташенята видають крапельки посліду в м'яких капсулах, які дбайливі
батьки, підхопивши дзьобом, одразу ж викидають з гнізда. Тільки но у пташенят відростає
пір'я на хвості, вони починають дертися по стінках дупла до льотка, щоб
отримати свою порцію їжі. У 20-24 дня від часу появи на світ пташенята стають
на крило, але ще 10 днів перебувають під
батьківською опікою і сплять в гнізді. Пізніше дорослі птахи виганяють їх зі
своєї території [10].
Живлення. У живленні
чітко виявлені сезонні аспекти. У зимовий період поїдає насіння сосен, смерек,
дуба, ягоди горобини, плоди шипшини. Разом з тим знищує різних комах. Навесні
«кільцюють» берези і п’ють деревний сік.
Зрідка на Поділлі трапляються «окільцьовані» дятлом смереки. Восени поїдає
мурашок, ягоди малини, ожини, живиться різними жуками: (довгоносик, короїд,
хрущ, вусач), їх личинками, яйцями. Іноді витягують з гнізд пташенят і яйця
дрібних горобиних птахів.
Якщо ж ліс сильно заражений
короїдами, заболонниками та іншими шкідниками, дятли живляться виключно цими
комахами і приносять лісу велику користь. Із сказаного можна зробити висновок,
що сезонність в їжі дятла звичайного виражена дуже чітко і проявляється в
відношеннях до всіх видів їжі. Восени поїдає мурашок, ягоди малини, ожини,
живиться різними жуками, їх личинками, яйцями [14].
Відмінності від схожих
видів. Від середнього і сірійського дятлів відрізняється тим, що білі
покривні пера вух повністю відокремлені чорними смугами від білих боків шиї, а
також тим, що задня частина черева і підхвістя червоні, а не рожеві; крім того,
від сірійського дятла - білими з чорними смугами крайніми стерновими перами;
від білоспинного дятла - повністю чорною спиною та попереком [18].
. Сірійський дятел
Загальна характеристика. Цілком можливо,
що сірійський дятел, швидко поширившись як по правобережжю Дністра з його
численними фруктовими садами і виноградниками Молдови, пересік недавно Дністер і
з’явився в Тернопільській і Хмельницькій, а в найближчий час буде знайдений
також в Одеській і Вінницькій областях України [3].
Маса тіла: близько 80 г., довжина тіла:
22-23 см, розмах крил: 34-38
см.
У дорослого самця тім’я, смуги ззаду і по боках шиї, спина, покривні пера верху
крил, поперек і надхвістя чорні; лоб, горло, покривні пера вух, шия з боків і
спереду, плечові пера білі; на потилиці червона пляма; білий колір покривних
пер вух з’єднаний із білими боками шиї; низ білий, із бурим відтінком; на боках
тулуба дрібні темні риски; підхвістя рожеве; махові пера чорні, з білими
плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги.
Розмноження. Пари утворюються на
початку березня, іноді восени. Сама рання барабанна дріб відзначалась 5.03.1962
р. Період гніздобудування розтягнутий: перші спостереження припадають на
початок квітня, останні на травень і навіть на червень. Це пов'язано з сильною
житловою конкуренцією з шпаками, які часто виселяють дятлів і змушують їх
будувати дупла два, а то й три рази за сезон. Відкладання яєць у зв'язку із
затримкою гніздо будування починається в кінці травня. У кладці 5-6, в
середньому 5,16±0,37 яєць. Іноді кладки складаються з 3 яєць, останні, мабуть,
є повторними після будування гнізд шпаками. Розміри яєць n = 29: 18,5-20,
3х 23,8-27,0, в середньому 24,6 ± 0,9 х 19,5 ± 0,6 мм [12,13].
Живлення. Живиться дятел
сірійський (Рис. 7.6) жорсткокрилими, мурашками, хрущами, насінням винограду,
мигдалю. У шлунку сірійського дятла, здобутого на Поділлі (околиці м.
Заліщики), виявлено п’ять личинок дротяників, личинки вусача, три личинки
короїда, дев’ять гусениць яблуневої плодожерки, личинки і хітинові залишки
невизначених комах. У шлунку другого птаха, здобутого там же, були личинки
короїда, гусениці листовертки і залишки гусениць. [16, 19]
Рис. 7.6 Дятел сірійський
Живлення дорослих птахів одноманітне в межах
усього ареалу. Характерною є висока фітотрофність виду: він регулярно споживає
жолудь, волоський горіх, ядра кісточок абрикосів, слива домашня, терену, ліщина
звичайна, насіння шовковиці. Вживає також тварині корми: жуки, короїди, гусінь,
мурашки тощо. Пташенят дятли вигодовують як тваринними, так і рослинними
кормами. Пташенятам приносять їжу понад 100 разів на день. Цікаво, що самець
більше приділяє уваги вигодовуванню пташенят, ніж самка [13].
Відмінності від схожих
видів. Від звичайного дятла відрізняється тим, що білі покривні пера вух
не відокремлені чорною смугою від білих боків шиї, а також майже цілком чорними
стерновими перами, juv сірійського від juv звичайного дятла - також рожевою
поперечною смугою на волі; від білоспинного дятла - повністю чорними спиною та
попереком; від середнього дятла - присутністю червоного кольору лише на
потилиці ( ad) або повною відсутністю червоних пер на
голові ( ad), рожевою поперечною
смугою на волі (juv) [18].
8. Дятел середній
Загальна характеристика. Маса тіла: 54-85
г., довжина тіла: 18-21 см, розмах крил: 32-34 см. У дорослого птаха смуги по
боках шиї, спина, покривні пера верху крил, поперек і надхвістя чорні; плечові
пера білі; на голові червона «шапочка», лоб білуватий; горло, щоки, шия і воло
білі; боки тулуба білі, з жовтим відтінком і чорними рисками; груди і черево
білі, з рожевим відтінком; підхвістя рожеве; махові пера чорні, з білими
плямами, які на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий,
загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги
темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. У молодого дятла середнього (Рис. 8.7) лоб і низ
бруднувато-білі; червона «шапочка» менш яскрава [3].
Рис. 8.7. Дятел середній
Розмноження. Дятел середній
видовбує свої дупла в гнилих деревах, деревину яких легше обробляти. Він
видовбує коридор знизу навскоси до горизонтальних сучків. Зазвичай дупло
розташовується на висоті приблизно 3,5 м від землі. Отвір має ширину рівно 40
мм. Починає виводити потомство в кінці травня, час насиджування яєць 12 днів,
пташенята залишаються в гнізді 20 днів, так що більшість пташенят вилітають з
гнізд в липні. Після цього сім'я ще рівно один тиждень живе разом. В кінці
квітня в дуплі відкладає 5-6 білих блискучих яєць, насиджує в основному самець,
протягом 11-13 днів. Пташенята покидають гніздо через 21-23 дні після вилуплення.
У рік одна кладка. На відміну від зеленого дятла рідко спускається на землю,
вважаючи за краще триматися на гілках в кроні дерева, подібно малому строкатого
дятла. Політ типовий хвилеподібний. «Дріб» видає не часто. Пісня ─ серія
повторюваних дзвінких носових звуків [17,19].
Живлення. Дятел середній ─
птах неспокійний. Він довбає нечасто, але часто занурює свій дзьоб в стовбур і
шукає язиком їжу. Він навіть робить акробатичні номери в гілках, як синиці,
збираючи там гусениць. Може висувати свій язик на відстань, що перевищує
довжину дзьоба в чотири рази. Так він вивуджує личинок комах з їхніх
лабіринтів. Не цурається погано пахучими і що виділяють неприємні-секрети
гусеницями і навіть вербовим точильником. Вважається, що середній дятел не
покидає своєї території, але взимку він іноді з'являється там, де ніколи не
гніздиться [6].
Відмінності від схожих
видів. Менше великого строкатого дятла, відрізняється від останнього
повністю червоним верхом голови і темними плямами на боках Хвіст жорсткий. Лапа
типова для дятлів, зигодактильна (два пальці спрямовані вперед, а два назад).
Самці і самки без явних відмінностей [18].
9. Дятел білоспинний
Поширення та загальна
характеристика. В Україні дятел білоспинний (Рис. 9.8) поширений відносно
мозаїчно, найчастіше трапляється на Розточчі, у Східних Карпатах, на Західному
та Житомирському Поліссі та на північному сході України. Чисельність оцінено в
межах 570 - 930 пар [9].
Рис. 9.8. Дятел білоспинний
Маса тіла:близько 100 г.,
довжина тіла: 24-26 см, розмах крил: 38-40 см. У дорослого самця смуги на шиї,
плечі, верх спини, верхні покривні пера крил і надхвістя чорні; лоб білуватий;
на голові червона «шапочка»; горло, щоки покривні пера вух, шия, низ спини і
поперек білі; воло, груди і черево спереду білуваті, з чорними рисками; черево
ззаду і підхвістя червонувато-рожеві: махові пера чорні, з білими плямами, які
на розгорнутих крилах утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий, загострений,
крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги темно-сірі; райдужна
оболонка ока коричнева. У дорослої самки, що схожа на самця, голова
зверху цілком чорна. Молодий птах подібний до самця, але червона «шапочка» поцяткована чорним [15,19].
Розмноження. Дупла білоспинних
дятлів знаходили на висоті від одного до п’яти метрів. Глибина дупла -
приблизно 30 см, а діаметр льотка 4-5 см. Осілий вид, типовий моногам. У
Карпатах та на Розточчі оселяється у пролісах або старих букових лісах,
обов’язково з високим відсотком (не менше 5-7%) старих трухлявих дерев.
На Поліссі найчастіше займає вологі ліси або ж
лісові заплави рік та біля берегів озер. Гніздиться у дуплах м’яких порід
дерев. Гніздування у березні-червні. Кладка складає 3-5 яєць. Насиджування
здійснюють обидва птахи. Тривалість інкубації 11-12 днів, виліт молодих через
24-28 днів після вилуплення. Успішність гніздування в Україні скорочується
через порушення лісового законодавства та зростання чисельності хижаків
(зокрема куничих). Успіх розмноження не перевищує 2,1 - 2,4 молодих на пару [9].
Живлення. У живленні переважають
ксилофаги, личинки комах, лялечки мурашок різних видів. Навесні під час
інтенсивного сокоруху у дерев білоспинний дятли часто п’ють березовий сік,
роблячи дірки в корі верхньої частини стовбурів. Дірки розташовуються поруч один
з одним навколо стовбура, тому в народі кажуть, що дятли «кільцюють» дерева [10].
Відмінності від схожих видів. Від звичайного,
середнього і сірійського дятлів відрізняється білим низом спини і попереком, а
також чорними плечима [18].
10. Дятел малий
Загальна характеристика. Маса тіла: 17-26 г.,
довжина тіла: 14-15 см, розмах крил: 25 27 см. У дорослого самця на тім’ї
червона «шапочка»; лоб, покривні пера вух і горло білі, з вохристим відтінком;
потилиця, смуги ззаду і по боках шиї, верхня чверть спини і надхвістя чорні;
решта спини й покривні пера верху крил із білими і чорними поперечними смугами;
низ вохристо-білий, із чорними рисками на боках тулуба і нижній частині черева;
махові пера чорні, з білими плямами, які утворюють смуги; хвіст чорний, цупкий,
загострений, крайні стернові пера білі, з чорними смугами; дзьоб і ноги
темно-сірі; райдужна оболонка ока коричнева. Доросла самка подібна до самця,
але верх голови чорний. Молодий птах подібний до дорослої самки, але «червона
шапочка» неяскрава [9].
Розмноження. Осіло-кочуючий вид.
Гніздиться в лісах з підвищеною вологістю і наявністю гнилих дерев і пеньків.
Пари утворюються в кінці березня. Довбання дупел починається з середини квітня
і триває 12-17 днів. Дупла влаштовуються в осиці 40%, n = 50, вільхи 36, в'язі
12, вербі 8, грабі 4. Висота розташування варіює від декількох сантиметрів до
15 м, найчастіше 2-7. Перші кладки зустрічаються на початку травня. Вони
складаються з 6-7, в середньому 6,5 ± 0,6 яєць. Розміри яєць n = 25: 13,5-15,0
х 16,9-19,5, в середньому 14,6 ± 0,9 х 18,2 ± 0,7 мм. Маса - 1,6-2,5, в
середньому 1,9 ± 0,2 м.
Пташенята вилуплюються в середині травня,
вилітають у першій половині червня. Поза періодом гніздування малий дятел
тримаються поодинці. У пари вони об'єднуються рано навесні. Характерним
стукотом птахи повідомляють сусідів про те, що дана територія зайнята. Гнізда
дятли влаштовують у дуплах. Вони знаходяться на висоті від 2 до 25 метрів над
землею. Самець і самка довбають дерево поперемінно. Яйця насиджують також по
черзі. Самка малого строкатого дятла відкладає 4-6 яєць. Зазвичай у гнізді
немає ніякої підстилки. Пташенята виховуються по спартанськи - сидять вони
прямо на голій підлозі. У дятлят є спеціальні «п'яткові мозолі», які зникають
після вильоту з гнізда. Вони необхідні, щоб захистити ніжки малюків від
стирання об шорсткі стінки дупла. Самець і самка разом вигодовують пташенят. У
середньому вони прилітають у гніздо 300 разів на день. Дятлята проводять у
гнізді близько трьох тижнів. Після їх вильоту з гнізда батьки продовжують
вигодовувати пташенят ще місяць. Потім пташенята розлітаються, а самка і самець
розлучаються, щоб вижити взимку [15].
Живлення. Дятел малий харчується
багатьма видами комах і личинок. Найсуворіший час у житті дятлів - це пізня
осінь і зима. Інші види дятлів, наприклад, великий строкатий дятел, взимку
переходять на рослинний корм - вони харчуються насінням, яке дістають з шишок.
Проте малому строкатому дятлові така робота не під силу. Отож усю зиму, як і
влітку, він мусить добувати комах, що причаїлися в щілинах, під корою та в
тріщинах дерев. Огляд дерева птах починає знизу. Дзьобом дятел довбає кору, а
своїм довгим, клейким, з гострими і твердими щербинами на краях язиком він
дістає з отвору комах і їхніх личинок. Дятел малий (Рис. 10.9.) влітку харчується
різними комахами-шкідниками, ними ж він вигодовує і пташенят [10].
Рис. 10.9. Дятел малий
Таблиця 10.4. Успішність розмноження ряду
Дятлоподібні
Вид
|
К-ть
гнізд
|
Кількість
відкладених яєць
|
Кількість
вилуплених
|
Успішність
розмноження
|
Жовна
чорна
|
10
|
44
|
30
|
58,18
|
Жовна
сива
|
11
|
10
|
94
|
81,71
|
Дятел
звичайний
|
73
|
418
|
315
|
64,23
|
Дятел
середній
|
25
|
168
|
110
|
56,84
|
Дятел
малий
|
10
|
78
|
51
|
Сирійський
|
40
|
210
|
128
|
33,61
|
Крутиголовка
|
30
|
353
|
263
|
65,31
|
Висновок
У світі 1211видів птахів, з них в орнітофауні
України нараховує 424 (425) види птахів. Серед них 267-270 гніздові, з яких
132-138 зимуючі; 17 з'являються лише на зимівлі, 129 спостерігаються лише у
період сезонних міграцій або мають статус залітних. Птахи, що зустрічаються в
Україні, належать до 21 систематичного ряду.
Серед різних видів дятлоподібних їх у світі
налічується близько 500. На території України 10 видів дятлоподібних, найбільш
поширеними є дятел звичайний, дятел сірійський, середній, малий, жовна сива,
жовна чорна та крутиголовка. Рідкісними є жовна зелена, білоспинний та дятел
трипалий.
Розмноження. Більшість птахів відкладають яйця в
гніздо, яке частіше будує самка, іноді самець, а нерідко вони працюють разом:
самець підносить матеріал, а самка його укладає і скріплює. Насиджуванням
бувають, зайняті часто обидва батьки, які змінюють одне одного на гнізді; в
куриних і качкових насиджує одна самка. У дрібних птахів насиджування триває
близько 14 діб, у великих птахів більше. Так, курка насиджує 21 добу, а лебеді
і великі хижі птахи - близько 1,5 місяців. Зазвичай насиджує птиці час від часу
перевертають яйця в гнізді. Цим досягається їх більш рівномірний прогрівання,
що сприяє швидкому розвитку зародка.
Живлення - так як і інші птахи живляться рослиною
та тваринною продукцією. У загальній схемі кругообігу речовин і енергії в
біогеоценозахптахи посідають місце первинних, вторинних або навіть третинних
консументів. Це означає, що вони споживають або первинну продукцію біогеоценозу
у вигляді рослин, або живляться тваринами (рослиною чи твариною їжею).
Екологічні особливості і зміни чисельності,
зменшення ареалу. вирубування заплавних лісів, використання пестицидів та,
можливо, конкуренція за місця гніздування, зростання хижаків особливо куничих.
Список використаної літератури
дятел етологія
екологічний поділля
1. Брем А. Дятли і кукушки // Извечения из «Жизни
животних».
2. Величко М.А. Новоє огнездения
вертишейки Природа, 1954, №6.
3. Волчанецький И.Б. дятли рода Picidae, их распостранения -
Харьков, 1940 Т. - 8.
. Гаврись Г.Г. Жовна зелена // Червона книга
України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. - К.: Глобалконсалтинг. -
2009. - С. 472.
5. Горбань І. М, та інші. Дятел білоспинний //
Червона книга України. Тваринний світ / під ред. І. А. Акімова. - К.:
Глобалконсалтинг, 2010. - С. 473.
6. Дементьев Г.П., Гладков Н.А. Птицы Советского
Союза. - Советская наука, 1951. - Т. 1. - С. 599-602.
7. Иноземцев А.А. 1961. Большой пестрый дятел - разоритель
гнезд. Природа, - №6.
. Кирилова А.Ф. Черний дятел жолна. Природа, 1979
// Зоол. Журнал - №7.
. Лобков Е.Г о комчастом белоспинном
дятле 1907 // Зоол. Журнал. 1987 - т. 66 - Вип.4.
. Митяй І. С. Дятлоподібні Придніпровської
лісостепи - Автореферат дис. - кандидат біологічних наук.: К., - 2010 р - 26 с.
11. Марисова И.В. 1953. Лесохозяйственное
значение большого пестрого дятла (Dryobates major). Научн. зап. Киевск. гос.
ун-та, т. 12, вып. 3.
. Марисова И.В, Бутенко А.Г. Материали и
распостранения сірійського дятла (D. siriacus) на Укр.-Весн. Зоол., 1976 №2.
. Марисова І. В., Тараников К.А., 1961 // Деякі
спостереження над
фауною хребетних Поділля, т. VI: 35-44.
. Прокофева И.В О кормовом режиме большого
пестрого дятла - Научный доклад высш. щколы, сер. биол. науки, 1971 №1.
. Пернаті друзі http://pernatidruzi.org.ua/art.php?
id=413 - дятел малий.
. Страутман Ф.І, Рудишин М.П. До поширення
сірійського дятла в південо-західних обл. України 1954, т. ІІІ.
. Страутман Ф.И., 1951. О расселении некоторых
видов птиц в Закарпатской н западных областях Украины, Природа, №Г. - 1959.
. Фесенко Г.В., Бокотей А.А. Птахи фауни України
(польовий визначник). - К.: 2009. - 416 с.
9. Царик Й., Горбань І., Сребродольська Є. та ін.
Сучасний стан зооценозів Західного Полісся // Вісн. львів. Ун-ту. Сер. біол. -
2010. - Вип. 27. - с.
139.