Ліквідність балансу комерційного банку

Ліквідність балансу комерційного банку

Зміст

Вступ

. Теоретичні основи аналізу фінансової стійкості комерційних банків

.1 Принципи діяльності комерційних банків

.2 Поняття фінансової стійкості комерційного банку. Чинники фінансової стійкості комерційного банку

.3 Роль аналізу фінансової стійкості в управлінні комерційним банком

. Сучасні підходи до побудови моделей аналізу фінансової стійкості комерційних банків

.1 Алгоритм дослідження фінансової стійкості комерційного банку

.2 Особливості використання методів багатомірного аналізу в системах управління фінансовою стійкістю комерційного банку

.3 Характеристика методів прогнозування показників фінансової стійкості комерційного банку

. Розробка моделей аналізу ліквідності балансу комерційного банку як структурної складової фінансової стійкості

.1 Аналіз показників ліквідності головного відділення ОТБ банку в місті Донецьк

.2 Побудова інтегрального показника ліквідності балансу і аналіз його динаміки

.3 Групування комерційних банків по показникам ліквідності

.4 Побудова моделей прогнозування показників ліквідності

. Охорона праці та навколишнього середовища

.1 Загальні питання охорони праці

.2 Навчання працівників з питань охорони праці

.3 Управління внутрішніми нормативними актами

.4 Санітарні норми

.5 Електробезпека

.6 Пожежна безпека

.7 Охорона навколишнього середовища

Висновок

Список джерел інформації

Вступ

На сьогоднішній день існує несумісність між банківською системою, що склалася в нашій країні за роки її незалежного розвитку, і сектором клієнтів, що користуються послугами банків. Багато підприємств - потенційні клієнти приватних банків - не можуть, а часто і не хочуть вирішувати проблеми їх кредитування недержавними фінансовими структурами. У зв'язку з цим видимими є два можливих виходи з ситуації: або прискорити процес приватизації промислових об'єктів, або загальмувати розвиток банківської системи.

На жаль ні один, ні інший шлях не дають повного рішення ситуації, що склалася, оскільки прискорення приватизації може призвести до непоправних і вельми відчутних наслідків для економіки країни, а з іншого боку, заборона розвитку банківської системи приведе до порушення однієї з найважливіших функцій комерційного банку - функції фінансового посередника, коли, з одного боку, банки привертають засоби вкладників, а з іншого - здійснюють інвестиції. І створення сприятливих умов для розвитку цієї функції є серцевиною банківських реформ. У такій ситуації необхідно зробити зусилля для підвищення конкурентоспроможності українських банків, а не до заборони їх розвитку, оскільки це може призвести до глибокого проникнення іноземних банків, що відобразиться на рівні розвитку всієї банківської системи України.

Заслуга банківської системи України в тому, що вона забезпечила цілий ряд фінансових послуг національній економіці, дозволила фактично ні з чого здійснювати платіжний оборот по експортно-імпортних операціях.

Основною складовою банківської системи є комерційні банки. Їх діяльність регламентується Національним банком України. Для регламентування діяльності банків НБУ розробляє основні нормативи, яких потрібно дотримуватись комерційним банкам.

Метою роботи є побудова комплексу моделей аналізу фінансової стійкості комерційних банків (КБ), які на основі методів багатовимірного аналізу і прогнозування, дозволяють провести просторово-динамічну діагностику фінансового стану комерційного банку і розробити комплекс заходів, направлених на його поліпшення. У відповідності з метою роботи поставлені і вирішені наступні задачі:

виділені структурні складові фінансової стійкості КБ, розглянута система показників фінансової стійкості;

проведений аналіз сучасних підходів до моделювання фінансової стійкості КБ;

розроблена модель комплексної оцінки рівня ліквідності КБ, як структурної складової фінансової стійкості;

розроблені моделі класифікації КБ по показниках ліквідності балансу;

розроблені моделі прогнозування показників ліквідності балансу КБ.

Об'єктом дослідження є процеси аналізу і управління фінансовою стійкістю КБ.

Предметом дослідження є методи і моделі оцінки, аналізу і прогнозування фінансової стійкості комерційного банку.

1. Теоретичні основи аналізу фінансової стійкості комерційних банків

.1 Принципи діяльності комерційних банків

Передумовою повноцінного функціонування ринкової системи господарювання є наявність ефективно діючої та цілісної інфраструктури. Важливе місце серед усієї сукупності складових елементів останньої належить кредитним та фінансовим інституціям, зокрема банкам, фондовим і валютним біржам, страховим, інвестиційним компаніям, кредитним спілкам. Усі вони - активні учасники грошового обігу, належна організація грошових потоків якого забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення.

Банківська система - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. В сучасній ринковій економіці діяльність комерційних банків має величезне значення завдяки їх зв’язку зі всіма секторами економіки. Завдання банків - в забезпеченні безперервного грошового обігу та обігу капіталу, кредитуванні промислових підприємств, держави та населення, створенні умов для народногосподарського накопичення.

Сучасні комерційні банки, виступаючи в ролі фінансових посередників, виконують важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового капіталу. Банківський механізм розподілу та перерозподілу капіталу по сферам та галузям дозволяє розвивати господарство в залежності від об’єктивних потреб виробництва та сприяє структурній перебудові економіки [9].

Сьогодні, в умовах розвинутих товарних та фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явилися нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування населення.

Практика банківської праці за кордоном дуже цікава для нової господарської системи. Здійснюється перехід від адміністративної високомонополізованої державної банківської структури до динамічної, гнучкої, заснованої на приватній та колективній власності системи кредитних установ, орієнтованих на комерційний успіх, на отримання прибутку.

Створення стійкої, гнучкої та ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших (і в той же час надзвичайно складних) задач економічної реформи в Україні. Недостатньо заявити про створення нових кредитних інститутів, змінивши назву банку і надавши йому статус „акціонерного підприємства”. Докорінно повинна змінитися вся система відносин в середині банківського сектора, характер управління і контролю з боку Національного банку, принципи взаємовідносин банків та їх клієнтів, розрахунки з державним бюджетом і т.д. Але це ще не все. Необхідно змінити психологію банкіра, виховати нового банківського працівника - добре освіченого, думаючого, ініціативного, вільного від догм, який готовий йти на обміркований та зважений ризик.

Збудування нового банківського механізму можливе лише шляхом відновлення втрачених раціональних принципів функціонування кредитних установ, прийнятих в цивілізованому світі, які спираються на багаторічний досвід ринкових фінансових структур. Нові форми слід пропонувати після ретельного вивчення як потреб клієнтів, їх здатності сприймати фінансові інновації, так і рентабельності нових технологій й нових видів послуг для самих банків, підготовленості їх персоналу.

Банки - це одна з найстаріших та найбільш поширених груп кредитних установ, виконуючих більшість кредитно-фінансових послуг.

Банк - це організація, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності і терміновості.

Основне призначення банку - посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників та від продавців до покупців. Разом з банками переміщення грошових коштів на ринках здійснюють і інші фінансові та кредитно-фінансові установи: інвестиційні фонди, страхові компанії, брокерські, дилерські фірми та інші. Але банки, як суб’єкти фінансового ризику, мають дві суттєві відзнаки, які відрізняють їх від всіх інших суб’єктів.

По-перше, для банків властивий подвійний обмін борговими зобов’язаннями: вони розміщують свої власні боргові зобов’язання (депозити, вкладні свідоцтва, ощадні сертифікати), а мобілізовані на цій підставі кошти розміщують в боргові зобов’язання та цінні папери, які випустили інші. Це відрізняє банки від фінансових брокерів та дилерів, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов’язань.

По-друге, банки відрізняє прийняття на себе безумовних зобов’язань з фіксованою сумою боргу перед юридичними та фізичними особами, наприклад, при розміщенні коштів клієнтів на рахунки та вклади, при випуску депозитних сертифікатів. Цим банки відрізняються від різноманітних інвестиційних фондів, мобілізуючих ресурси на підставі випуску власних акцій. Фіксовані за сумою боргу зобов’язання несуть в собі найбільший ризик для посередників (банків), оскільки повинні бути сплачені незалежно від ринкової кон’юнктури, в той час, як інвестиційна компанія (фонд) всі ризики, пов’язані зі зміною вартості її активів та пасивів, розподіляє між своїми акціонерами.

Характерною рисою комерційних банків є те, що головною метою їх діяльності є отримання прибутку (в цьому є їх „комерційний інтерес” в системі ринкових відносин). В Україні створення та функціонування комерційних банків базується на Законі України „Про банки та банківську діяльність”. У відповідності до цього закону банки діють як універсальні кредитні установи, які здійснюють широке коло операцій на фінансовому ринку: надання різних за видами та строками кредитів, купівля-продаж та зберігання цінних паперів, іноземної валюти залучення коштів, здійснення розрахунків, надання гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, посередницькі операції.

Першим та основоположним принципом діяльності комерційного банку є робота у межах реально наявних ресурсів. Комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі на користь інших банків, надавати іншим банкам кредити і отримувати гроші готівкою в межах залишку коштів на своїх кореспондентських рахунках. Можливості самостійно створювати грошові кошти на розрахункових рахунках своєї клієнтури більше наявних у них ресурсів обмежені.

Робота в межах реально наявних ресурсів означає, що комерційний банк повинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними укладеннями, але й добиватися відповідності характеру банківських активів та специфіки мобілізованих ним ресурсів. В першу чергу це стосується строків тих та інших. Так, якщо банк залучає кошти головним чином на короткі строки (вклади короткострокові та до запитання), а вкладає їх переважним чином в довгострокові позики, то його здатність розплачуватися по своїх зобов’язаннях (його ліквідність) виявляється під загрозою. Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризиком вимагає від банку збільшення питомої ваги власних коштів у загальному об’ємі його ресурсів. Жорстка залежність активів банку від характеру його пасивів повинна враховуватися при визначенні економічних нормативів діяльності банків та при регулюванні їх операцій. Тому, розробляючи умови цих операцій, необхідно першочергову увагу приділити чинникам формування відповідних пасивів.

Принцип роботи у межах реально залучених ресурсів як фундамент комерційної діяльності банку змінює всі її акценти: зростає зацікавленість банку в залученні депозитів, розвивається дійсна конкуренція за пасиви, звільняється рух грошових ресурсів. Гостра боротьба за пасиви стимулює пошук банками більш ефективних сфер застосування своїх ресурсів. Відбувається реальне переміщення банківського капіталу в найбільш рентабельні та динамічні галузі. Радикально змінюється кредитне планування в банках. Комерціалізація не означає відмови від кредитного планування, навпаки, його значення (як поточного, так і перспективного) зростає. Але основу планування при цьому вже складають ресурси банку, а не його укладення. Працювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечуючи при цьому підтримання своєї ліквідності, комерційний банк може, тільки маючи високий ступень економічної свободи в сполученні з повною економічною відповідальністю за результати своєї діяльності.

Другим важливим принципом, на якому базується діяльність комерційних банків, є повна економічна самостійність, що передбачає і економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності. Економічна самостійність передбачає свободу розпорядження власними коштами банку і залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами, які залишаються після сплати податків.

Діюче банківське законодавство надає всім комерційним банкам економічну свободу в розпорядженні своїми фондами і доходами. Доходи (прибуток) банку, які залишаються в його розпорядженні після сплати податків, розподіляються у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. Вони встановлюють норми та розміри відрахувань в різноманітні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях. Економічна відповідальність комерційного банку не обмежується його поточними доходами, а поширюється й на його капітал. По своїх зобов’язаннях банк відповідає всіма своїми коштами та майном, на які у відповідності до чинного законодавства може бути накладене стягнення. Увесь ризик від своїх операцій комерційний банк бере на себе.

Третій принцип є в тому, що відносини комерційного банку зі своїми клієнтами будуються як звичайні ринкові відносини. Надаючи позики, комерційний банк виходить в першу чергу з ринкових критеріїв прибутковості, ризику та ліквідності. Орієнтація на „загальнодержавні інтереси” не сумісна з комерційним характером роботи банку і неминуче обернеться для нього кризою ліквідності.

Четвертий принцип роботи комерційного банку полягає в тому, що регулювання його діяльності може здійснюватися тільки непрямими економічними (а не адміністративними) заходами. Держава визначає „правили гри” для комерційних банків, але не може давати їм накази.

.2 Поняття фінансової стійкості комерційного банку. Чинники фінансової стійкості комерційного банку

Забезпечення фінансової стійкості банків - необхідна умова ефективного функціонування економіки України. Але банк, як комерційне підприємство, зацікавлений у найбільш прибутковому вкладенні наявних грошових ресурсів. Прагнення до максимізації прибутків зумовлює вкладення коштів в операції, що мають підвищений ступінь ризику. Отже, комерційний банк, здійснюючи певні операції, може зазнати ризику втрат та банкрутства. Класичне поняття про банківську систему виходить з існування трьох головних критеріїв, які слід враховувати комерційним банкам, розглядаючи проблему ризику. Це - ліквідність, рентабельність та безпечність.

В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору. Визначальними факторами при формуванні довіри з боку вкладників, партнерів, інвесторів до банків є фінансова стійкість та стабільний розвиток останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не лише короткочасними досягненнями банків, а їх стратегічними завданнями, від чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів.

Проблема забезпечення та зміцнення фінансової стійкості банків - не породжена сьогоденням, вона має корені й у минулому, складна та до кінця не розв'язана. Вона є у розвинутих країнах ринкового типу, набула загальнонаціонального значення і для України, що значною мірою зумовлено специфікою розвитку вітчизняних банків. Зокрема, порівняно короткий період їх діяльності, необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, що пов'язано з економічною та політичною нестабільністю у країні, а також порівняно з банками провідних ринкових країн незначні обсяги власного капіталу. Саме тому ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути обов'язком та основним стратегічним завданням кожного комерційного банку.

Комерційному банку в процесі діяльності постійно потрібно вирішувати дилему "прибутковість - ліквідність", від успішного вирішення якої багато в чому залежить його функціонування. Існування цієї проблеми зумовлене ризикованим характером здійснення багатьох банківських операцій. Суб'єктивні та об'єктивні чинники ринкового механізму суттєво впливають на банківську сферу, здійснюючи прямий чи непрямий вплив як на самі банківські установи, так і на клієнтів банку та його ділових партнерів. Надзвичайно високе значення банків в ефективно функціонуючій ринковій системі зумовлює такий стан справ, коли суспільство не ставитиме під сумнів платоспроможність та стабільність банківської системи, а депоненти та акціонери повинні мати повну впевненість у фінансовій стійкості свого банку.

Варто зазначити, що досі нема єдиного загальноприйнятого тлумачення поняття "фінансова стійкість" комерційного банку та чіткого, цілісного механізму управління останньою. Зазначене обумовлює необхідність ґрунтовного дослідження як у теоретичному, так і в практичному плані базових аспектів управління фінансовою стійкістю комерційних банків.

Значення терміну «фінансова стійкість», як правило, досить часто трактується залежно від контексту, використання аналітичних методів та рівня систем, що розглядаються. Такий підхід характеризується відсутністю суворої обґрунтованості та чіткості визначень і досить часто стає причиною змішань понять і невизначеності категорії.

У «Великому економічному словнику» стійкість трактується, як сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків. «Великий енциклопедичний словник» містить таке визначення: «Стійкість системи - спроможність системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурення, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінального значення». «Словник української мови» пояснює стійкість, як здатність довго зберігати і проявляти свої властивості, не піддаватись руйнуванню і псуванню. В. Даль трактує стійкість, як здатність «вистояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не поступитися».

Етимологія терміна «стійкість» базується на постійності стану, сталості певних параметрів. У більш широкому розумінні цей термін означає здатність системи виконувати свої функції всупереч дії ендогенних та екзогенних факторів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку. Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові кошти з метою своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є недостатнім.

Інші фахівці стверджують, що стійкість банку залежить від збалансованості його активів і пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Цей підхід викликає певні зауваження: по-перше, в ньому не враховуються такі важливі складові, як прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку; по-друге, твердження, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення цієї взаємозалежності.

В.П. Пантелєєв і С.П. Халява визначають фінансову стійкість як своєрідне перевищення доходів над витратами. Твердження, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його прибутку і сумою сплачуваних дивідендів, видаються дуже спірними. Безумовно, рівень прибутку є важливим узагальнюючим показником банківської діяльності, але для визначення фінансової стійкості потрібно знати за рахунок яких джерел його отримано і як він був розподілений. Ознакою фінансової стійкості насамперед є стабільність джерел доходу банку. Рівень дивідендів, що сплачуються, також не може бути показником високоефективної діяльності банку, незважаючи на його привабливість для акціонерів.

Ю.С. Масленченко ставить фінансову стійкість у залежність від відповідності діяльності банку нормативним узагальнюючим показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості: обсяг і структура власних коштів, рівень доходів прибутку, достатність капіталу, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, ліквідність, створення доданої вартості банком.

Н. Шелудько, пропонує таке визначення фінансової стійкості: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Проте, у цьому твердженні дається дуже вузьке визначення комерційного банку як системи. По-друге незрозумілим є ставлення до показників платоспроможності та ліквідності і важливості їх для визначення фінансової стійкості.

Деякі автори роблять спробу визначити фінансову стійкість у межах певних показників. Вони формують групу коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел його коштів, залежності від кредитів, розміру власних коштів відносно залучених та ін. Але в цьому випадку вибір показників обмежується показниками, що характеризують переважно пасиви балансу банку без урахувань змін в активі. Автори на свій розсуд формують перелік показників та їх пріоритетність за відсутності єдиних нормативних критеріїв, які характеризують фінансову стійкість комерційного банку.

Можна виділити низьку суттєвих недоліків притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв’язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов’язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

Отож, існують різні підходи до визначення поняття фінансової стійкості. Його часто ототожнюють з іншими термінами - надійністю, фінансовою стабільністю, платоспроможністю, ліквідністю, прибутковістю, фінансовою стійкістю. Тому слід відокремити такі концептуальні положення:

) Надійність комерційного банку є однією зі складових такого інтегрованого показника як фінансова стабільність, яка в свою чергу свідчить про наявність певних умов для ефективного використання ресурсів протягом тривалого періоду. Фінансова стійкість є складовою такого показника як надійність комерційного банку.

) Платоспроможність можна виокремити як складову частину показника фінансової стійкості комерційного банку. Тобто поняття «фінансова стійкість комерційного банку» ширше, ніж поняття «платоспроможність комерційного банку».

) Ліквідність та прибутковість - це показники, які деталізують поняття платоспроможності комерційного банку.

Фінансова стійкість - характеризує фінансову стійкість банку як статичну, незмінну величину, за якої відсутній розвиток.

Фінансова стійкість комерційного банку - це складова характеристика фінансової стабільності, його надійності, показниками якої, в свою чергу, є капітальна стійкість, ліквідність, прибутковість та ризик комерційного банку.

Також, слід зазначити, що розрізняють такі поняття як «поточна фінансова стійкість» та «перспективна фінансова стійкість». Поточна фінансова стійкість - це ситуативна характеристика банку на момент проведення аналізу. Перспективна фінансова стійкість - це ймовірність того, що фінансові можливості банку протягом певного часу будуть відповідати певним критеріям, тобто ймовірність того, що банк проявить себе як стійкий у фінансовому плані. Але такий підхід до визначення перспективної фінансової стійкості комерційного банку дещо звужений. Оскільки перспективна фінансова стійкість комерційного банку характеризує, насамперед, наскільки стабільним є його фінансові можливості, то для її оцінювання, доцільно використовувати також показники, які характеризують варіативність коефіцієнтів капітальної стійкості, ліквідності, прибутковості та ризику комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов’язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світо-господарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія «фінансова стійкість комерційного банку» відображає фінансову стійкість банківської установи в існуючому середовищі.

До основних параметрів фінансової стійкості комерційного банку можна віднести: соціально-політичну ситуацію в країні, її загально-економічний стан, стан фінансового ринку, внутрішню стійкість банківської установи.

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валюто-обмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Особливої уваги заслуговує виявлення екзогенних (зовнішніх) та ендогенних (внутрішніх) факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність та стан комерційного банку. Одним з важливих факторів, що впливають на фінансову стійкість банку, є ситуація в економіці країни. При цьому важливо проаналізувати фактори макроекономічного і мікроекономічного рівнів. Так, необхідно враховувати інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни і рівень дефіциту державного бюджету. Податкова політика також істотно впливає на забезпечення фінансової стійкості банку. Потребують вивчення загальноекономічні фактори, до яких слід віднести такі, як зростання чи падіння виробництва, рівень зайнятості, криза платежів.

Важливе значення мають соціальні і політичні фактори. Причому в умовах подальшої соціальної політики стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих чинників повинно відігравати зростаючу роль. Необхідно брати до уваги політику органів управління всіх рівнів, рівень життя, а також рівень довіри до банківського сектору.

Також важливо враховувати групу фінансових факторів, до яких входять: кредитна, процентна і валютна політика Національного банку, стан грошового ринку. Особливий вплив на стан грошового ринку чинить інфляція. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення мережі і відповідно до падіння доходів банку. Це вимагає зміни структури банківських балансів у напрямку підвищення частки довгострокових кредитів.

Наведені вище фактори відносяться до екзогенних, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові.

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки, інвестиційний клімат, стан платіжного балансу, рівень дефіциту державного бюджету, податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність, стійкість уряду, політичну стабільність. Фінансові фактори - це стан грошового ринку, кредитна, процентна і валютна політика НБУ, величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.

Звичайно така класифікація факторів, що визначає фінансову стійкість банку, не претендує на повну завершеність. Але вона дає змогу більш обгрунтовано виділити складові фінансової стійкості і запропонувати шляхи її досягнення.

Тому, виходячи з цього можна дати таке визначення фінансової стійкості комерційного банку - це спроможність банку, як системи трансформування банківських ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів

.3 Роль аналізу фінансової стійкості в управлінні комерційним банком

У сучасному комерційному банку аналіз фінансової стійкості являє собою не просто елемент фінансового керування, а його основу, оскільки фінансова діяльність, як відомо, є переважною в банку. За допомогою аналізу, як функції керування, і таких функцій як аудит і контроль здійснюється внутрішнє регулювання діяльності банку.

Зміст, місце і роль аналізу фінансової стійкості в банківському бізнесі багато в чому залежить від специфіки діяльності кредитних установ.

Роль аналізу фінансової стійкості в керуванні діяльністю комерційних банків, підвищенні надійності і якості керування є не тільки відповідальною, але і визначною у забезпеченні життєздатності як окремих комерційних банків, так і банківської системи в цілому. Важливою особливістю аналізу фінансової стійкості в банках є ті, що діяльність їх нерозривно зв'язана з процесами і явищами, що відбуваються в тому середовищі, де вони функціонують. Тому проведенню аналізу фінансової стійкості в банку повинний передувати аналіз навколишньої його фінансово-політичного, ділового й економічного середовища.

Ефективність більшості управлінських рішень може бути оцінена за допомогою фінансових показників, тому аналіз фінансової стійкості, як невід'ємна частина фінансового аналізу є етапом, операцією й однією з основних розумів забезпечення якості й ефективності прийнятих управлінських рішень. Вивчаючи і характеризуючи економічну ефективність діяльності банку, аналіз є однією з функцій керування поряд із плануванням, організацією, регулюванням, координацією, мотивацією, стимулюванням, гуманізацією і контролем. Тобто, аналіз фінансової стійкості і фінансовий аналіз у цілому в комерційному банку вивчає й оцінює не тільки ефективність діяльності самого банку, але й економічну ефективність керування ним.

Крім здійснення узагальнюючої оцінки економічної ефективності діяльності банку аналіз фінансової стійкості являє собою інструмент прогнозування і фінансового моделювання діяльності банку, метод вивчення й оцінки її альтернативних (чи нових) напрямків і метод оцінки вартості кредитної установи.

Функція аналізу як інструмента фінансового прогнозування і фінансового моделювання реалізується сьогодні в процесі вивчення й оцінки основних розділів бізнес-плану банку.

При здійсненні окремих видів фінансового керування (активами, пасивами, ліквідністю, ризиками і т.д.) аналіз фінансової стійкості являє собою інструмент реалізації шкірного з зазначених видів керування і метод їхньої наступної оцінки.

У ході керування активами ставиться задача досягнення їхньої найвищої прибутковості при дотриманні необхідного рівня ліквідності і припустимого рівня ризикованості. Ця задача здійсненна тільки на основі системного аналізу фінансових активів у зазначених напрямках і цілеспрямованих діях по формуванню відповідної структури активів.

Керування пасивами зв'язано з: аналізом коштів, що не приносять доходів; вивченням основних напрямків пошуку необхідних кредитних ресурсів для виконання зобов'язань перед клієнтами і для розвитку активних операцій; аналізом можливих способів залучення «недорогих» ресурсів.

Аналіз є основним методом керування ризиками. З його допомогою досліджуються й оцінюються умови виникнення ризику, масштаби передбачуваного збитку, способи попередження ризиків, джерела його відшкодування.

Отже, аналіз фінансової стійкості як частина фінансового аналізу, як практика, як вид управлінської діяльності передує прийняттю рішень по фінансових питаннях, будучи етапом, операцією й умовою їхнього прийняття (інформаційно-аналітичним забезпеченням), а потім узагальнює й оцінює результати рішень на основі підсумкової інформації.

Аналіз фінансової стійкості як наука вивчає фінансові відносини, виражені в категоріях фінансів і фінансових показників. При цьому роль його в керуванні комерційним банком полягає в тому, що він є самостійною функцією керування, інструментом фінансового керування і методом його оцінки.

Сутність аналізу фінансової стійкості багато в чому визначається його об'єктами, що в комерційному банку відображають зміст фінансової діяльності кредитної установи

Фінансова стійкість - узагальнююча, комплексна характеристика банку - відображає рівень дотримання банком у своїй діяльності обмежень (мінімального розміру абсолютної і відносної величини капіталу, рівня властивим активам ризиків і ліквідності, вартості придбання пасивів, загального ризику і т.д.).

Метою керування банком у цьому зв'язку є забезпечення розумів для одержання їм бажаних фінансових результатів при підтримці одночасно необхідного рівня його фінансової стійкості. Фінансовий аналіз дозволяє оцінити ступінь досягнення цілей керування, тобто його ефективність; при цьому фінансова стійкість банку більше характеризує ефективність його фінансового керування, чим керування в цілому.

У банках рішенню питань, що стосується оцінки фінансової стійкості, вибору показників і інструментів її проведення, менеджерами різних рівнів приділяється значна увага, але відбувається це в основному в рамках реалізації окремих видів керування: активами, пасивами, капіталом, ризиками, де кожна група менеджерів несе відповідальність за ефективне ведення справ на своїй ділянці робіт. Така організація аналізу дозволяє розосередити ризики зв'язані з керуванням. Рівень фінансової стійкості банку в цілому оцінюється лише на основі аналізу його фінансової звітності, а також інформації, що міститься в різних уніфікованих звітах про діяльність банків, розроблених державними федеральними відомствами і розсилаються банками, нагляд за який здійснюється на федеральному рівні. Ці звіти містять зведення про активи шкірного банку, його зобов'язаннях, капіталі, доходах і витратах за поточний квартал і три попередніх роки, іншу інформацію.

Однак для одержання повної і більш об'єктивної оцінки діяльності банку для власне його цілей необхідне проведення узагальнюючого комплексного аналізу всіх сторін діяльності банку, а також якості керування нею.

Аналіз фінансової стійкості проводитися з метою:

оцінки потокового і перспективної фінансової стійкості банку;

можливості і доцільності темпів розвитку банку з позицій їхнього фінансового забезпечення;

виявлення доступних джерел фінансових ресурсів і оцінки можливості і доцільності їхньої мобілізації;

прогнозування положення банку на ринку капіталів.

Задачі аналізу фінансової стійкості банку визначаються метою проведення такого роду аналізу. Вони ґрунтуються на цілях потенційних користувачів інформації, яких можна розділити на дві категорії: внутрішні (клієнти, вкладники, кредитори банку, акціонери, органи керування банком, банківський персонал) і зовнішні (НБУ, органи банківського нагляду, потенційні вкладники).

Зовнішній аудит проводитися за замовленням зовнішніх користувачів і містить у собі, в основному, оцінку дотримання обов'язкових нормативів, установлених НБУ, а також рейтингові та інші оцінки діяльності банку. Але необхідно відзначити, що дані зовнішнього аудита не дозволяють з достатнім ступенем вірогідності дати об'єктивну оцінку розвитку конкретного банку і банківської системи регіону в цілому.

Внутрішній же аудит припускає повний деталізований аналіз фінансової стійкості банку.

Таким чином, фінансова стійкість комерційного банку являє собою узагальнюючу, комплексну характеристику його діяльності. Параметри цього стану не є постійною величиною, а безупинно міняються. Одна їхня частина оцінює фінансове положення банку з позицій його короткострокової перспективи (за допомогою аналізу відповідних фінансових коефіцієнтів - короткострокової ліквідності, платоспроможності), інша - з позицій середньо- і довгострокового розвитку, обумовленого структурою джерел коштів банку (власного і позикового капіталу), необхідних йому для здійснення ефективної діяльності в сьогоденні і майбутньому, а також якістю їхнього розміщення. Окремі показники, наприклад, власний капітал банку, накопичений їм за годину свого функціонування) оцінюють фінансова стійкість одночасно і ретроспективних позицій. Отже, фінансова стійкість банку визначається загальним рівнем ефективності керування його активами і пасивами (як балансовими, так і забалансовими), скоординованістю керування ними і відображаються в основних показниках, що характеризують цей стан.

Комерційні банки України проводять фінансовий аналіз своєї діяльності на підставі вимог "Інструкції про порядок регулювання та аналізу діяльності банків України", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 року і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 року за № 841/6032, із змінами встановлені економічні нормативи регулювання діяльності банків, порядок їх розрахунку та їх нормативні значення, що є обов`язковими для виконання всіма банками.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності банків Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків економічні нормативи. До них відносяться:

нормативи капіталу. Вони відображаються регулятивним капіталом, адекватністю регулятивного капіталу мінімальним розміром статутного капіталу; платоспроможністю та достатністю капіталу банку.

Нормативи ліквідності, які характеризуються миттєвою ліквідністю; загальною ліквідністю; співвідношенням високоліквідних активів до робочих активів банку. Ліквідність комерційного банку - це можливість банку своєчасно і повно забезпечувати виконання своїх боргових і фінансових зобов'язань перед всіма контрагентами, що визначається наявністю достатнього власного капіталу банку, оптимальним розміщенням і величиною засобів по статтях активу і пасиву балансу з урахуванням відповідних термінів.

На ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більше частка першокласних ліквідних ресурсів в загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Ліквідність балансу банку залежить і від ступеня ризику окремих активних операцій: чим більше частка високоризикованих активів в балансі банку, тим нижче його ліквідність. Активи банку по ступеню їх ліквідності можна розділити на три групи:

) Ліквідні активи, що знаходяться в негайній готовності, або першокласні ліквідні ресурси. В їх числі - каса, засоби на коррахунку, першокласні векселі і державні цінні папери.

) Ліквідні активи у розпорядженні банку, які можуть бути перетворений на кошти. Йдеться про кредити і інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів, умовно реалізованих цінних паперах, зареєстрованих на біржі (як і участь в інших підприємствах і банках) і інших цінностях, включаючи нематеріальні активи.

) Неліквідні активи - це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі і споруди, що належать банку і що відносяться до основних фондів.

окрім того, згідно чинного законодавства відслідковуються ще й нормативи ризику, які охоплюють: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру; максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та зобов'язань, наданих інсайдерам; максимальний розмір наданих міжбанківських позик; максимальний розмір отриманих міжбанківських позик; інвестування; загальна відкрита валютна позиція банку; довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті; довга (коротка) відкрита валютна позиція в усіх банківських металах.

Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні та їх нормативні значення встановлені Інструкцією.

Нижче наведемо загальні та формалізовані методики їх розрахунку.

Норматив регулятивного капіталу банку (Н1) - складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня) та за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів.

При розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованого на основні засоби (К1), загальна сума додаткового капіталу та субординованого капіталу не має перевищувати розмір основного капіталу.

Основний капітал (ОК) складається із фактично сплаченого зареєстрованого статутного капіталу, дивідендів, які направлені на збільшення статутного капіталу, емісійних різниць, резервних фондів, прибутків минулих років, збитків поточного року та зменшується на суму нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків.

Регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби, розраховується за такою формулою:

РК1 = ОК + ДК - В,                                 (1.1)

де     РК1 - регулятивний капітал банку, невідкоригований на основні засоби;

ОК - основний капітал (капітал 1-го рівня);

ДК - додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

В - відвернення.

Регулятивний капітал банку розраховується за такою формулою:

РК = РК1 - (ОЗ - РК1),                             (1.2)

де     РК - регулятивний капітал банку;

ОЗ - основні засоби:

(ОЗ - РК1) - розмір перевищення ОЗ над К1 (якщо ОЗ > К1, до розрахунку приймається різниця ОЗ - К1, якщо ОЗ < К1, до розрахунку приймається 0).

Розмір регулятивного капіталу банку (РК) не повинен бути менше встановленого Національним банком значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) згідно з Інструкції.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) - це відношення регулятивного капіталу банку до активів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення за відповідним активом, безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив

Норматив адекватності регулятивного капіталу розраховується за такою формулою:

,                                  (1.3)

де     РК - регулятивний капітал банку;

Ар - активи, зменшені на суму створених відповідних резервів за активними операціями, на суму забезпечення (але не більше ніж сума основного боргу за окремою операцією) за відповідним активом безумовним зобов’язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав на суму дооцінки та зважені на відповідний коефіцієнт ризику залежно від групи ризику, до якої віднесено актив.

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) - відношення основного капіталу до загальних активів, що говорить про те, скільки загальних активів приходиться на основний капітал.

Норматив адекватності основного капіталу розраховується за такою формулою:

                                            (1.4)

де     ОК - основний капітал;

ЗА - загальні активи:

Норматив миттєвої лiквiдностi (Н4) - це відношення суми коштів в касі та коштів на кореспондентському рахунку до поточних рахунків для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

Норматив миттєвої лiквiдностi розраховується за такою формулою:

,                                             (1.5)

де     Ккр - кошти на кореспондентському рахунку;

Ка - кошти в касі;

Рп - поточні рахунки для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності.

Норматив поточної ліквідності (Н5) - це відношення активів первинної та вторинної ліквідності до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу поточної ліквідності та зобов’язань банку. (з кінцевим строком погашення до 31 дня)

Норматив поточної ліквідності розраховується за такою формулою:

,                                       (1.6)

де     Апв - активи первинної та вторинної ліквідності;

Рп - поточні рахунки для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

З - зобов`язання банку.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) - це відношення ліквідних активів до суми поточних рахунків для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності та короткострокових зобов`язань. (з початковим строком погашення до 1 року)

Норматив короткострокової ліквідності розраховується за такою формулою:

                             (1.7)

де     Ал - ліквідні активи;

Рп - поточні рахунки для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності;

Зк - короткострокові зобов`язання.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) - це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента розраховується за такою формулою:

,                                  (1.8)

де     Зс - сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов`язаних контрагентів);

РК - регулятивний капітал банку.

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) - відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (або групою пов`язаних контрагентів) до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) - це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, розраховується за такою формулою:

                                   (1.9)

де     Зін - сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/ сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо одного інсайдера;

РК - регулятивний капітал банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) - це відношення сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів до регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, розраховується за такою формулою:

                                         (1.10)

де     СЗін - сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими/сумнівними нарахованими доходами, 100 відсотків суми позабалансових зобов`язань щодо всіх інсайдерів;

РК - регулятивний капітал банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) - це відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою розраховується за такою формулою:

,                                    (1.11)

де     Кiн - кошти банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою;

ЦП - цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж;

Вак - вкладення в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу;

РК - регулятивний капітал банку.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) - характеризується як відношення коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб до суми цінних паперів в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, вкладень в капітал (що не консолідуються) асоційованих та дочірніх установ, а також вкладення в капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та регулятивного капіталу.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13) - це відношення загальної відкритої валютної позиції за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції розраховується за такою формулою:

                                 (1.12)

де     ВП - загальна відкрита валютна позиція за балансовими та позабалансовими активами і зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок здійснюється за звітну дату), яка визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою (без урахування знака) за всіма іноземними валютами;

РК - регулятивний капітал банку.

Нормативні значення наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Нормативи комерційного банку

Таким чином, для визначення фінансової стійкості банку, перш за все необхідно проводити аналіз цих показників.

2. Сучасні підходи до побудови моделей аналізу фінансової стійкості комерційних банків

.1 Алгоритм дослідження фінансової стійкості комерційного банку

Для побудови моделі аналізу фінансової стійкості в роботі було розроблено алгоритм дослідження фінансової стійкості комерційного банку, який має наступний вигляд (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Алгоритм дослідження фінансової стійкості комерційного банку

Проведемо більш детальний аналіз кожного етапу.

Етап 1. Аналіз показників ліквідності як складової фінансової стійкості комерційного банку.

Фінансова стійкість банку є багатомірною характеристикою його діяльності, тому, як визначалося раніше, для її аналізу доцільно використовувати низку показників або коефіцієнтів. Проведені дослідження показали, що ліквідність є основною складовою фінансової стійкості, тому для аналізу фінансової стійкості будемо в подальшому використовувати показники ліквідності.

На даному етапі необхідно розрахувати всі показники фінансової стійкості та провести в часовому розрізі розрахунок та аналіз показників ліквідності таких як:

норматив миттєвої ліквідності (Н4);

норматив поточної ліквідності (Н5);

норматив короткострокової ліквідності (Н6);

норматив платоспроможності (H2);

В якості інструментарію на даному етапі буде виступати статистичний аналіз динамічного ряду.

Етап 2. Побудова інтегральної оцінки ліквідності комерційного банку.

Як визначалося вище існує чотири показника ліквідності, які будуть використовуватися в подальшому аналізі. Це дає додаткові обмеження при аналізі динаміки одночасно усіх показників, тому для зменшення факторного простору доцільно об’єднати ці чотири показники в один. Для комплексної оцінки ліквідності слід побудувати показник, який би поєднував в собі всі існуючи показники. Такий показник повинен буде інтегральним показником. Для побудови такого показника існує ряд методів від простого об’єднання груп показників до більш складних математичних перетворень. Одним з найпоширеніших методів є метод рівня розвитку, який відноситься до групи таксономічних показників. Даний метод дозволяє визначити розвиток в певний період часу. Інтегральний показник змінюється від 0 до 1, чим більший він до 1, тим більш розвинутим є об’єкт дослідження.

Етап 3. Побудова моделі класифікації комерційного банку по рівню ліквідності.

Визначення інтегрального показника ліквідності дозволяє проаналізувати динаміку загального показника і визначити в який період часу спостерігається падіння, а в який зростання ліквідності банку.

Однак, інтегральний показник не дозволяє чітко проаналізувати просторовий розріз динаміки показника. Для реалізації цих цілей використовується кластерний аналіз.

Велика кількість банків та різкі розбіжності в обсягах витрат та доходів не дозволяють побудувати модель яка б якісно досліджувала ліквідність комерційного банку і тому потрібно виділити однорідний період часу в якому б ці показники мали більш-менш співвідносне значення. Для того щоб побудувати модель оцінки ліквідності застосовуємо кластерний аналіз. Здійснивши кластерізацію можна зробити припущення про те, що значення фінансових показників банку розподілено за нормальним законом розподілення. В цьому випадку кластерізація необхідна для того, щоб модель була універсальною. Тобто її мали змогу використовувати декілька банків, при цьому вона би не потребувала додаткової перебудови, а це означає що вартість моделі для банку буде досить низькою і не принесе тяжкого навантаження на бюджет банку, але в той же час покращить існуючі методи прогнозування ліквідності банку.

Етап 4. Розробка моделей прогнозування показників ліквідності КБ

Прогнозування ліквідності комерційного банку може розглядатися з трьох позицій:

вона може прогнозуватися на підставі даних щодо інтегрального показника розвитку, тобто загальна ліквідність буде знаходитися в залежності від часу;

вона може прогнозуватися на підставі даних щодо окремих показників ліквідності, тобто модель залежності загальної ліквідності від окремих показників;

може прогнозуватися кластер ліквідності на підставі проведеною кластерізації.

Для реалізації цих трьох позицій в дипломній роботі доцільно проводити побудову наступних видів моделей:

модель часового ряду;

багатофакторна модель;

дискримінантні функції.

Кожен з перерахованих видів моделей має свої недоліки і переваги, однак використовування їх в комплексі дозволяє досягти загального підвищення ефекти від їх реалізації, і, як слідство, більш якісно оцінити ліквідність комерційного банку і відповідно його фінансову стійкість.

Таким чином, запропонований алгоритм дослідження ліквідності комерційного банку дозволяє побудувати моделі оцінки ліквідності банку та знайти прогнозні значення ліквідності для подальшого керування фінансовою стійкістю комерційного банку.

.2 Особливості використання методів багатомірного аналізу в системах управління фінансовою стійкістю комерційного банку

В якості інструментарію дослідження фінансової стійкості комерційного банку доцільно використовувати методи багатомірного аналізу, а саме таксономічні методі - рівня розвитку, кластерний аналіз та дискримінантний аналіз. Розглянемо більш детально ці методи.

Метод рівня розвитку

Даний метод складається з декількох етапів, кожний з яких має своє призначення. Алгоритм методу рівня розвитку має ряд етапів

Шаг 1. Розраховуються показники математичного сподівання, середнього квадратичного відхилення та варіації. Розрахунок здійснюється за наступними формулами

                                                                                            (2.1)

                                                                                    (2.2)

                                                                      (2.3)

де      - j-те спостереження для i-ої ознаки

Шаг 2. Розрахунок інформаційної цінності.

Деякі чинники можуть мати низький коефіцієнт варіації, тобто низьку інформаційну цінність, тому їх необхідно виключити з розглядання.

Показники інформаційної цінності розраховуються за наступною формулою

                                                                                              (2.4)

де      е - гранична величина.

Якщо значення  менше величини е=0,1, то показники вважаються постійними і виключаються з подальшого дослідження.

Шаг 3. Нормування.

Деякі дані можуть бути різних розмірностей, тому для приведення усіх даних для однієї розмірності необхідно проводити нормування.

Нормалізація ознак здійснюється по формулі:

                                                                                    (2.5)

де      хij - значення j-го показника для і-го періоду;- середньоквадратичне відхилення j-го показника;

 - середнє арифметичне значення j-го показника.

Шаг 4. Розрахунок матриці відстаней.

Матриця відстаней містить в собі відстані між двома об’єктами. Для її розрахунку використовуються різні формули (міри) відстаней. Найбільш поширеною є Евклідова відстань. Вона знаходиться по наступній формулі:

комерційний банк ліквідність баланс

                                                                  (2.6)

Шаг 5. Розрахунок еталону. Еталон - це точка у просторі з якою йде порівняння усіх інших обсягів. Еталон допомагає розраховувати інтегральний показник

Шаг 6. Розрахунок відстаней між існуючими об’єктами та об’єктом-еталоном.

Дана відстань розраховується за наступною формулою:

                                                                       (2.7)

де     Р0 - об’єкт-еталон.

Шаг 7. Визначити інтегрального показника розвитку.

Інтегральний показник розвитку знаходиться за наступними формулами:

                                                                                   (2.8)

                                                                                   (2.9)

                                                                     (2.10)

Чим менше значення інтегрального показнику розвитку тим краще об’єкт.

Тому, що привести цей показник до прямого співвідношення необхідно розрахувати модифікований інтегральний показник.

Шаг 8. Розрахунок значення модифікованої комплексної оцінки:

                                                                                      (2.11)

Чим ближче значення комплексної оцінки до одиниці, тим кращим є показник загальної ліквідності банку.

Кластерний аналіз.

Кластерний аналіз - це сукупність методів, що дозволяють класифікувати багатомірні спостереження, кожне з яких описується набором вихідних змінних Х1, Х2,..., Хn. Метою кластерного аналізу є утворення груп схожих між собою об'єктів, які прийнято називати кластерами. Слово кластер англійського походження (cluster), переводиться як згусток, група. Родинні поняття, використовувані в літературі, - клас, таксон, згущення.

На відміну від комбінаційних угруповань кластерний аналіз призводить до розбиття на групи з обліком всіх групових ознак одночасно. Наприклад, якщо кожний спостерігаємий об'єкт характеризується двома ознаками Х1 і Х2, то при виконанні комбінаційного угрупування вся сукупність об'єктів буде розбита на групи по Х1 а потім усередині кожної виділеної групи будуть утворені підгрупи по Х2. Такий підхід одержав назву монотетичного. Визначити приналежність кожного об'єкта до тієї або іншої групи можна, послідовно порівнюючи його значення Х1 і Х2 із межами виділених груп. Утворення групи в цьому випадку завжди пов'язане із вказівкою її меж по кожній групуючий ознаці окремо.

У кластерному аналізі використається інший принцип утворення груп, так званий політетичний підхід. Всі групуючі ознаки одночасно беруть участь в угрупуванні, тобто вони враховують все відразу при віднесенні спостереження в ту або іншу групу. При цьому не зазначаються чіткі межі кожної групи, а також невідомо заздалегідь, скільки ж груп доцільно виділити в досліджуваній сукупності.

Методи кластерного аналізу дозволяють вирішувати наступні задачі:

проведення класифікації об'єктів з урахуванням ознак, що відбивають сутність, природу об'єктів. Рішення такої задачі призводить до поглиблення знань про сукупності об'єктів;

перевірка висунутих припущень про наявність деякої структури в досліджуваній сукупності об'єктів, тобто пошук існуючої структури;

побудова нових класифікацій для слабовивчених явищ, коли необхідно встановити наявність зв'язків усередині сукупності й спробувати привнести в неї структуру.

Для зручності запису формалізованих алгоритмів кластерного аналізу введемо наступні умовні позначки:

Х1, Х2,..., Хn- сукупність об'єктів спостереження;

Хi =(Xi1,Xi2, … Xim) - багатомірне спостереження в просторі ознак (i = 1, 2,..., );- відстань між i-м і j-м об'єктами;- нормовані значення вихідних змінних;матриця відстаней між об'єктами.

У кластерному аналізі для кількісної оцінки подібності вводиться поняття метрики. Подібність або розходження між класифікуємими об'єктами встановлюється залежно від метричної відстані між ними. Якщо кожний об'єкт описується k ознаками, то він може бути представлений, як точка у k-мірному просторі, і подібність із іншими об'єктами буде визначатися як відповідна відстань. У кластерному аналізі використаються різні міри відстані між об'єктами:

евклидова відстань:

 (2.12)

зважена евклидова відстань:

 (2.13)

відстань cite-blok:

 (2.14)

)        відстань Мінковского:

 (2.15)

Існують наступні групи методів кластерного аналізу:

ієрархічні методи;

ітеративні методи;

факторні методи

методи згущень

методи, що використають теорію граф.

До найпоширеніших в економіці відносять ієрархічні та ітеративні.

Сутність ієрархічних агломеративних методів полягає в тому, що на першому кроці кожний об'єкт вибірки розглядається як окремий кластер. Процес об'єднання кластерів відбувається послідовно: на підставі матриці відстаней або матриці подібності поєднуються найбільш близькі об'єкти. Якщо матриця подібності спочатку має розмірність , то повністю процес кластеризації завершується за  кроків, у підсумку всі об'єкти будуть об'єднані в один кластер. Послідовність об'єднання легко піддається геометричній інтерпретації й може бути представлена у вигляді графа-дерева (дендрограмми).

Множина методів ієрархічного кластерного аналізу розрізняється не тільки використовуваними мірами подібності, але й алгоритмами класифікації. З них найпоширеніші метод одиночного зв'язку, метод повних зв'язків, метод середнього зв'язку, метод Уорда.

Метод одиночного зв'язку. Алгоритм утворення кластерів наступний: на підставі матриці подібності визначаються два найбільш схожі або близьких об'єкти, вони й утворять перший кластер. На наступному кроці вибирається об'єкт, що буде включений у цей кластер. Таким об'єктом буде той, котрий має найбільшу подібність хоча б з одним з об'єктів, уже включених у кластер. При збігу даних на підставі однакових мір подібності буде йти утворення відразу декількох кластерів.

До достоїнств цього методу варто віднести нечутливість алгоритму до перетворень вихідних змінних і його простоту. Недоліками є необхідність постійного зберігання матриці подібності й неможливість визначення за результатами кластеризації, скільки ж кластерів можна утворити в досліджуваній сукупності об'єктів.

Метод повних зв'язків. Включення нового об'єкта в кластер відбувається тільки в тому випадку, якщо відстань між об'єктами не менше деякого заданого рівня.

Метод середнього зв'язку. Для рішення питання про включення нового об'єкта у вже існуючий кластер обчислюється середнє значення міри подібності, що потім порівнюється із заданим граничним рівнем. Якщо мова йде про об'єднання двох кластерів, то обчислюють відстань між їхніми центрами й порівнюють її із заданим граничним значенням.

Метод Уорда. Даний метод припускає, що на першому кроці кожний кластер складається з одного об'єкта. Спочатку поєднуються два найближчих кластери. Для них визначаються середнє значення кожної ознаки й розраховується сума квадратів відхилень Vk

                                       (2.16)

де k- номер кластеру,- номер об'єкта,- номер ознаки,

р - кількість ознак, що характеризують кожний об'єкт,

пk - кількість об'єктів в k-м кластері.

Надалі на кожному кроці роботи алгоритму поєднуються ті об'єкти або кластери, які дають найменший приріст величини Vk. Метод Уорда призводить до утворення кластерів приблизно рівних розмірів з мінімальною усередині кластерною варіацією. У підсумку всі об'єкти виявляються об'єднаними в один кластер.

Міра подібності для об'єднання двох кластерів визначається чотирма методами:

Метод «найближчого сусіда» - ступінь подібності оцінюється по ступені подібності між найбільш схожими об'єктами цих кластерів

Метод «далекого сусіда» - ступінь подібності оцінюється по ступені подібності між найбільш віддаленими об'єктами кластерів.

Метод середнього зв'язку - ступінь подібності оцінюється як середня величина ступенів подібності між об'єктами кластерів.

Крім розглянутих агломеративних методів ієрархічного кластерного аналізу існують методи, протилежні їм по логічній побудові процедур класифікації. Вони називаються ієрархічні дивізимні методи. Основною вихідною гіпотезою дивізимних методів є те, що спочатку всі об'єкти належать одному кластеру. У процесі класифікації за певними правилами поступово від цього кластера відокремлюються групи схожих між собою об'єктів. Таким чином, на кожному кроці кількість кластерів зростає, а міра відстані між кластерами зменшується.

Поряд з ієрархічними методами класифікації існує численна група ітеративних методів кластерного аналізу. Сутність їх полягає в тому, що процес класифікації починається із завдання деяких початкових умов (кількість утворених кластерів, поріг завершення процесу класифікації). Ітеративні методи більшою мірою, чим ієрархічні, потребують від користувача інтуїції при виборі типу класифікаційних процедур і завдання початкових умов розбиття, тому що більшість цих методів дуже чутливі до зміни параметрів. Доцільно спочатку провести класифікацію по одному з ієрархічних методів або на підставі експертних оцінок, а потім уже підбирати початкове розбиття й статистичні критерії для роботи ітераційного алгоритму.

Метод k-середніх належить до групи ітеративних методів еталонного типу. На відміну від ієрархічних процедур метод k-середніх не вимагає обчислення й зберігання матриці відстаней між об'єктами. Алгоритм цього методу припускає використання тільки вихідних значень змінних. Для початку процедури класифікації повинні бути задані k випадково обраних об'єктів, які будуть служити еталонами, тобто центрами кластерів. Вважається, що алгоритми еталонного типу зручні й швидкодіючі. У цьому випадку важливу роль грає вибір початкових умов, які впливають на тривалість процесу класифікації й на його результати. Метод k-середніх зручний для обробки більших статистичних сукупностей.

Метод пошуку згущень. Одним з ітеративних методів класифікації, котрий не потребує завдання числа кластерів, є метод пошуку згущень. Метод пошуку згущень вимагає обчислення матриці відстаней між об'єктами. Потім вибирається об'єкт, що є первісним центром першого кластера. Вибір такого об'єкта може бути довільним, а може ґрунтуватися на попередньому аналізі точок у просторі і їхніх околиць. При використанні іншого підходу можна значно скоротити число ітерацій, що приводять до розподілу всіх точок у просторі по кластерах.

Обрана точка у просторі приймається за центр гіперсфери заданого радіуса R. Визначається сукупність точок, що потрапили усередину цієї сфери, і для них обчислюються координати центра (вектор середніх значень ознак). Далі знову розглядається гіперсфера такого ж радіуса, але з новим центром, і для сукупності точок, що потрапили в неї, знову розраховується вектор середніх значень та приймається за новий центр сфери і т.д. Коли чергове перерахування координат центра сфери призводить до такого ж результату, як і на попередньому кроці, переміщення сфери припиняється, а точки, що потрапили в неї, утворять кластер і з подальшого процесу кластеризації виключаються. Для всіх точок, що залишилися, процедури повторюються, тобто знову вибирається довільний об'єкт, що є первісним центром сфери радіуса R і т.д. Для оцінки стійкості отриманого розбиття доцільно повторити процес кластеризації кілька разів для різних значень радіуса сфери, змінюючи щораз радіус на невелику величину.

Дискримінантний аналіз

Дискримінантний аналіз виконує дві задачі - інтерпретацію і класифікацію. Слід враховувати, що таке представлення аналізу достатньо умовне, але етапи, приведені нижче, є самими загальними і освітленими в літературі:

збору інформації і проведення вибірки з подальшим аналізом;

побудова дискриминантних функцій з використанням різних коефіцієнтів, визначення числа функцій, подальша перевірка значущості і інтерпретація для пояснення відмінностей між класами;

класифікація з метою визначення приналежності до того або іншого класу нового об'єкту

Характеристики, що вживаються, щоб розрізняти класи (групи), називаються дискримінантними змінними. Ці змінні повинні вимірюватися або по інтервальній шкалі (істинна різниця послідовних одиниць шкали рівна різниці 2х будь-яких послідовних цілих одиниць цієї шкали), або по шкалі відносин. Так коли можливо обчислення математичних очікувань, дисперсій, варіацій і ковариаций, правомірно використовування дискриминантні змінні в рівняннях.

В загальному випадку, число дискриминантних змінних необмежено, але в сумі число об'єктів повинне перевищувати число змінних принаймні на 2 (це гарантує відносну стабільність коефіцієнтів дискриминантної функції). Проте існують певні обмеження, що стосуються статистичних властивостей дискриминантних змінних. По-перше, жодна змінна не може бути лінійною комбінацією інших змінних (сумою однієї чи більш змінних). Недопустимі змінні, коефіцієнт кореляції яких рівний 1. Така змінна не несе будь-якої додаткової інформації окрім тієї, що містять її складові.

По-друге, коваріаційні матриці, що показують вплив сумісної зміни чинників на сукупність чинників повинні бути рівний між собою для різних класів (повинні бути рівний всі відповідні матрицям елементи). Формі дискриминантного аналізу, що часто використовується, властиві лінійні дискриминантні функції, відповідні лінійній комбінації змінних. Цей метод найбільш зручний, оскільки вищенаведене припущення спрощує формули обчислення дискримінантних функцій.

По-третіх, закон розподілу для кожного класу є багатовимірним нормальним, тобто кожна змінна має нормальний розподіл при фіксованих інших. Це дозволяє отримати точні значення вірогідності приналежності до класу і критерію значущості.

.3 Характеристика методів прогнозування показників фінансової стійкості комерційного банку

Фінансова стійкість комерційного банку має динамічний характер, тому для її дослідження доцільно використовувати моделі аналізу часових рядів.

Моделі аналізу часових рядів можуть бути різних видів. Існує наступна класифікація моделей аналізу часових рядів:

моделі декомпозиції часового ряду;

трендові моделі;

лагові моделі.

Кожен вид моделей має свої властивості. Найбільш поширені з них - це моделі декомпозиції та трендові моделі. Розглянемо кожен вид моделей.

Моделі декомпозиції часового ряду.

Якнайповніші, в явному вигляді виділити вплив еволюторної (трендової), циклічної, сезонної і випадкової складових дозволяє декомпозиція часового ряду, яка ґрунтується на двох видах моделей: аддитивної і мультиплікативної.

Аддитивна модель часового ряду виглядає таким чином:

                                      (2.17)

де     TCt - трендово-циклічна складова - сезонна складова - випадкова складова.

Трендово-циклічна складова може бути розкладена на трендову складову і циклічну. Циклічна становить Ct, як і сезонна, є періодичною компонентою, проте, характеризується більш тривалими періодами дії, які можуть бути різний по своїй довжині.

Мультиплікативна модель часового ряду виглядає таким чином:

                                        (2.18)

де TCt, St, Rt - вказані раніше складові, що входять в дану модель у вигляді співмножників.

Розглянемо алгоритм декомпозиції часового ряду на прикладі мультиплікативної моделі.

Згладжування початкових даних за допомогою простої ковзаючої середньої з вказаним періодом згладжування m. Якщо період згладжування m парний, то використовують центроване ковзаюче середнє.

Визначення коефіцієнтів зміни значень часового ряду шляхом розподілу початкових даних на відповідні згладжені значення.

Визначення сезонної складової.

Сезонна складова визначається на підставі значень коефіцієнтів зміни рівнів часового ряду, виражених в звичайный, а не процентній формі. З урахуванням сезонного періоду m упорядковуються ці значення по групах i=1,2.,m і для кожної групи знаходиться середнє, при цьому з рядів в цих групах виключаються мінімальне і максимальне значення коефіцієнтів зміни рівнів часового ряду.

Визначення поясненої складової часового ряду , тобто виключення впливу сезонних чинників з початкових значень часового ряду. Пояснена складова містить детермінований і випадковий компоненти. Детермінована компоненту поясненого часового ряду містить в собі деяку еволюторну тенденцію (тренд) і циклічну складову. Пояснена складова часового ряду знаходиться так:

Виділення згладженої эволюторно-циклічної складової часового ряду TCt. Комбінація тренда і циклічної складової може бути апроксимована застосуванням до поясненої складової часового ряду центрованої ковзаючої середньої (5-членної) з весами , ,  . Подібне згладжування дозволяє врахувати нелінійний характер тренда, вивчення виду якого представляє окрему задачу. Таким чином

Виділення випадкової компоненти. Випадкова компоненту Rt визначається як відношення поясненої складової часового ряду до эволюторно-циклічної складової, тобто

Даний алгоритм дозволяє виділити всі складові мультиплікативної моделі часового ряду, що може бути використано при складанні прогнозів з урахуванням дії эволюторно-циклічної, сезонної і випадкової складових.

Слід також помітити, що в даному алгоритмі эволюторно-циклічна складова задана у вигляді неявної функції, вигляд і параметри якої часто необхідно визначити. Враховуючи складний характер такої кривої, яка часто є не строго монотонною (тобто ділянки зростання функції чергують з ділянками убування, є ряд локальних екстремумів), як апроксимуюча функція слід брати многочлен n-й ступеня, тобто

         (2.19)

Часто виявляється корисним комбіноване використання многочлена n-й ступеня і ряду тригонометричних (гармонійних) функцій, таких як sin a1t, cos a2 t, що дозволяє врахувати більш дрібні сезонні і циклічні хвилі. Тобто апроксимуюча функція в даному випадку має вигляд:

.     (2.20)

Якщо як такої еволюторноъ тенденції немає, а явно помітно дія тільки циклічної складової, то апроксимуюча функція може бути представлена рядом Фурье, у вигляді суми гармонік.

Трендові моделі.

Як тренд може виступати будь-яка функціональна залежність (лінійна або нелінійна), параметри якої слід оцінити. Найбільш часто для оцінки параметрів функції використовується метод найменших квадратів.

Види функціональної залежності, яка використовується при підборі тренда:

) лінійна:

                                            (2.21)

) поліноміальна:

                          (2.22)

) експоненціальна:

                                                (2.23)

) модифікована експонента:

                                           (2.24)

) зворотна:

                                             (2.25)

) показова:

                                          (2.26)

) логарифмічна:

                                       (2.27)

) логістична:

                                               (2.28)

) функція Гомперця:

                                       (2.29)

Критерієм для вибору різних процедур дослідження часового ряду є «найкраща якість» підібраної моделі, яка може бути оцінений по наступних показниках:

) середня помилка - mean error, m.e.

                            (2.30)

) середня абсолютна помилка - mean absolute error, m.a.e.

                                  (2.31)

) сума квадратів помилок - sum square error, s.s.e.

                                  (2.32)

) середня квадратична помилка - mean squared error, m.s.e.

                          (2.33)

) середня процентна помилка - mean реrcentage error, m.p.e.

             (2.34)

) середня абсолютна процентна помилка - mean absolute реrcentage error, m.a.p.e.

           (2.35)

Чим менше значення цих показників, тим краще якість підбираної моделі, тобто теоретичні значення  ближче до реальних значень yt.

Вважається, що модель забезпечує достатньо високу міцність, якщо середня абсолютна процентна помилка (m.a.p.e.) не перевищує 10 %. Якщо (m.a.p.e.) знаходиться в межах від 10% до 20%, то можна говорити про задовільну точність прогнозу.

3. Розробка моделей аналізу ліквідності балансу комерційного банку як структурної складової фінансової стійкості

.1 Аналіз показників ліквідності головного відділення ОТБ банку в місті Донецьк

Розглянемо більш детально структуру банку „ОТБ”. Всі операції виконує згідно Ліцензії АКБ „ОТБ”, яку він отримав від НБУ в Києві, і діє на основі довіреності. Управління здійснюється керівникам, який має заступника. Відділення має 3 відділи:

відділ розрахунково-кредитних операцій складається з секторів:

сектор внутрішньобанківських операцій і податкового обліку;

сектор вкладних операцій і подальшого контролю;

сектор обробки інформації;

сектор валютних операцій і карткових рахунків;

відділ кредитування і депозитних операцій:

.1) сектор грошового обігу і грошових потоків;

відділ касових операцій.

Кожний відділ має своє Положення. Діяльність відділу розрахунково-кредитних направлена на удосконалення бухгалтерського обліку і організації операційної роботи, документообігу і внутрішньобанківського контролю згідно вимогам міжнародних стандартів.

Основні задачі відділу розрахунково-кредитних операцій:

організація обліково-операційної роботи;

організація і здійснення внутрішньобанківського контролю правильності ведення бухгалтерського обліку;

проведення заходів щодо автоматизації облікових процесів.

Відділ очолює головний бухгалтер, який безпосередньо підкоряється керівнику відділення. Головний бухгалтер призначається на посаду рішенням Правління банку.

Основні функції відділу:

забезпечення правильної організації обліково-операційної роботи;

здійснення контролю правильності відкриття аналітичних рахунків;

проведення роботи по удосконаленню Плану рахунків обліку;

проведення заходів щодо підвищення рівня автоматизації облікових процесів;

розробка заходів щодо поліпшення стану обліку, удосконалення документообігу і організації обліково-операційної роботи;

виконання інших функцій, якими наділяє відділ і які входять в компетенцію бухгалтерської служби.

Основним завданням відділу кредитування і депозитних операцій є мобілізація і раціональне розміщення кредитних ресурсів через депозитні операції, всі види кредитування фізичних і юридичних осіб в національній валюті, операції з цінними паперами, міжфіліальне кредитування, контроль дотримання економічних нормативів, формування резервів, організацію грошового обігу, надання звітності, консультаційні послуги.

Відділ кредитування і депозитних операцій очолює начальник відділу, який призначається керівником банку. До складу відділу входить сектор грошового обігу і грошових потоків.

Основні функції відділу:

залучення термінових депозитів підприємств.

всі види кредитування підприємств.

кредитування фізичних осіб, співробітників.

міжфіліальне кредитування.

контроль стану кредитних ресурсів, їх собівартості.

розробка кредитних депозитних договорів.

формування кредитних справ позичальників.

щомісячний аналіз платоспроможності позичальників.

формування резервів страховок під можливі втрати від неповернених кредитів і неоплачених відсотків.

аналіз фінансово-господарської діяльності позичальників

нарахування відсотків по кредитах.

супровід кредитів: постійний контроль виконання позичальниками умов кредитних договорів, контроль грошових потоків позичальника, щомісячна перевірка готівки і стани закладеного майна, перевірка цільового використовування кредиту.

Основні функції сектора грошового обігу:

аналіз стану інкасації виручки торгових підприємств;

контроль отримання підприємствами готівки в значних сумах і надання інформації відповідним органам;

встановлення лімітів залишків готівки в касі підприємства, порядку і термінів здавання наявної виручки в банк;

складання розрахунків надходжень і витрат грошей наступного дня і щоденний контроль забезпечення готівкою заявлених клієнтами сум на виплату зарплати і інші виплати за рахунок надходжень виручки в каси банку або підкріплень оборотної каси.

Основні функції сектора грошових потоків клієнтів:

аналіз і використовування в роботі аналітичних розробок;

надання звітності про грошові потоки: список привернутих клієнтів, звіти по типу залучення, уточнені списки пріоритетних клієнтів і їх контрагентів, точний перелік найбільших клієнтів АКБ „ОТБ” і їх партнерів по бізнесу.

Відділ касових операцій є самостійним підрозділом, який виконує операції по:

наданню касових послуг клієнтам банку;

обліку і заощадженню наявних засобів і цінностей.

Відділ очолює Завідуючий касою, який призначається Управляючим банком.

Результатом діяльності відділу, пов'язаного з виконанням операцій з готівкою, її заощадженням, цінними паперами і іншими цінностями, є економічна вигода, отримана банком і його клієнтами.

Підрозділи:

дві прибуткові каси;

витратна каса;

операційна каса для операцій з іноземною валютою;

вечірня каса для прийому інкасаторських сумок з грошовою готівкою;

вечірня каса для прийому готівки;

прибуткова і витратна каса для вкладних операцій;

грошове сховище;

каса перерахунку.

Операції відділу:

операції з готівкою в прибуткових касах;

операції з готівкою у витратних касах;

операції з іноземною валютою;

заощадження і облік цінних паперів;

заощадження і облік готівки в національній і іноземній валюті, інших цінностей;

прийом вечірньою касою інкасаторських сумок від інкасаторів з грошовою готівкою;

прийом і заощадження цінностей від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб;

обмін населенню зношених грошових квитків;

інші операції.

Завдання відділу касових операцій включають:

достовірний облік готівки в національній і іноземній валюті;

обробка, формування і пакування грошових квитків, монет і валютних цінностей;

сортування грошей на ветхі і придатні до обороту;

підкріплення готівкою операційної каси філіалів банку;

Всі операції, які проводить банк, відображаються відділом розрахунково-кредитних операцій (бухгалтерією): сектор внутрішньо-банківських операцій і податкового обліку виробляє інформацію про облік операцій усередині банку і облік податків, що виплатили; сектор вкладних операцій і подальшого контролю видає інформацію про облік внесків фізичних і юридичних осіб і про те, як контролюються ці внески; сектор валютних операцій і карткових рахунків видає відповідно інформацію про облік валютних операцій і карткових рахунків. Вищезгадана інформація, а також інформація про діяльність інших відділів передається в сектор обробки інформації, який знаходиться в цьому ж відділі. Оброблена інформація кожного відділу поступає начальникам відповідних відділів і може надаватися керівнику банком і його заступнику за запитом.

Бюджетний прибуток за 2010 рік по відділенню склав 1271478 доларів США або 103,9 %. від річного плану 2010 року.

Чисті активи на 01.01.2011 р. складають 131457 тис. грн. і зросли в порівнянні з 01.01.2005г. на 13,87 %. Прибутковість активів за 2010 рік склала 4 %. Це значення пояснюється більшим темпом зростання активів в порівнянні з темпом зростання прибутку.

Сукупний капітал регіонального управління по внутрішній методиці Банку на 1.01.06. склав 32698 тис.грн.- зростання за 2009-й рік на склав 21949 тис. Грн. (14,89%). Нормативи резервування дотримуються з ефективністю використовування коррахунку в середньому за рік - 97,8% при завданні 95%. Валюта балансу за станом на 01.01.2010 р. в гривневому еквіваленті 185,64 млн. грн., що складає 129,02 % від валюти балансу на початок 2009 року.

Вкладення в кредитні операції в національній валюті 33,5 млн. грн., вкладення в кредитні операції в доларах США 4,2 млн. грн.. Таким чином, співвідношення статей балансу до чистих активів в частині вкладень в кредитні операції відповідають оптимальним значенням.

Структура пасивів характеризується, перш за все, достатньо високою часткою недорогих ресурсів на рахівницях до запитання. Частка таких ресурсів в гривневому балансі складає 52,2% від чистих пасивів, що істотно знижує собівартість операцій.

Кредитний портфель юридичних осіб протягом 2010 р. збільшувався прискореними темпами. За період з 01.01.2010 р. по 01.01.2011 р. сальдо кредитів юридичних осіб (в грн. еквіваленті) збільшилося в цілому на 26,5 млн. грн. і на 01 січень 2010 р. складало 48 195 604 грн. 212% від встановленого плану на кінець поточного року (за планом 22,7 млн. грн.).

Сума підписаних договорів на овердрафтове обслуговування за 2010 рік в цілому склала 6 100 000 гривень (що в 2,6 рази більше в порівнянні з початком роки).

Сальдо гривневих кредитів на 01.01.06 р. з урахуванням кредитів фізичних осіб складає 33,5 млн. грн. Кредити юридичним особам в гривні 33,1 млн. грн.(у тому числі технічні 2,5 млн. грн.).

Сальдо валютних кредитів на 01.01.06 р. з урахуванням кредитів фізичним особам 4,2 млн. доларів США. Кредити юридичним особам у валюті 2,4 млн. доларів США.

Видано кредитів юридичним особам в цілому (з урахуванням овердрафтів) в кількості 315 шт. на 01.01.2010 р..

Програма мікрокредитування має позитивну тенденцію.

Проведена робота із створення штату кредитних фахівців за програмою. На даний момент кількість фахівців рівно 11. Кожному з них встановлені планові показники і визначені терміни звітності про виконану роботу.

Протягом 2010 р. позитивними темпами збільшувався кредитний портфель фізичних осіб. За період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р. сальдо споживацьких кредитів збільшилося на 1 088 694 грн (в 2,03 рази в порівнянні з початком року) і на 01 січень 2010 р. складає 2 145 472 грн (виконання річного плану - 119%).

В наступному році планується сплеск споживацького кредитування (особливо на покупку автомобілів і житла) і в зв'язку з цим потрібно бути готовими до загострення конкурентної боротьби між банками за дану сферу діяльності і до зменшення маржі між ціною залучення ресурсів і їх розміщенням.

Минулий рік ознаменувався значним збільшенням депозитного портфеля фізичних осіб. Так внески в національній валюті збільшилися на І 483 130 грн. або на 110% в порівнянні з початком року, і на 01.01.2010 р. складали 21 924 772 грн. Річний план по залученню гривневих депозитів фізичних осіб філія виконала на 327,6%.

Внески в доларах США збільшилися на 2 474 008 доларів США або на 58% в порівнянні з початком року. На 01 січень 2010 р. залишки по валютних внесках склали 6 723 395 доларів США. Встановлені нормативи по приросту депозитного портфеля у валюті на кінець року, регіональне управління виконало на 69,15% (за системою 55,98%).

Останнім часом намітилася цікава тенденція - велику частку приросту депозитного портфеля дають, так звані, ВІП-клієнти, які приносять суми більше 10-20 тисяч доларів або їх еквівалент в гривні. Майже кожний з таких вкладників притягується індивідуально, в результаті іноді дуже тривалої роботи по роз'ясненню переваг банку і його надійності і в зв'язка з цей величезну роль грає іміджева реклама, рейтинги, порівняльний аналіз і інше, особливо якщо ця інформація подається з центральних органів друку і телебачення. Щодо виконання нормативів по неторгових операціях за 2009 р можна відзначити наступне:

Зіставляючи фактичні цифри за станом на 01.01.2010 р і планові показники на 2009 рік, видно, що по багатьох показниках план на 2009 р. перевиконаний. Так, наприклад, норматив по дорожніх чеках виконаний на 153%, норматив по реалізації карт Visa - на 176%; а інших карт в доларах за звітний період було реалізоване майже ніж в 2 рази більше, ніж заплановано на рік.

Не такий оптимістично йде справа з показниками по реалізації гривневих карт. К жалю, гривневі карти РТ поки що не користуються такою популярністю серед клієнтів, як доларові, оскільки спектр їх застосування обмежений межами України. В зв’язку з цим слід активізувати рекламну підтримку цього продукту на ринку банківських послуг. Аналогічна ситуація йде і з переказами по міжнародній системі Моnеуgram. Ця система є дуже молодою, головні позиції поки що в цій сфері утримує система Western Union. Проте, темпи зростання кількості перекладів за системою Моnеуgram дуже великі. Так по філії - 315 переказів в 2008 р. і майже 4194 (62% виконання плану) - за 2006р, при цієї кількості загальний обіг склав - 1722294 доларів.

За наявності активної рекламної підтримки, є підстави чекати наступного року більш високих показників по міжнародних термінових переказів

В 2010 р. загальний об'єм емісії карг по заробітній платі збільшений більш, ніж в 3 рази в порівнянні з 2009 р. і склав 16 931 карту. При цьому, якісний показник виконується на 61,3 %. Така різниця кількості випущених і робочих (активних) карт пояснюється головним чином тим, що велика кількість карт - 6 000 шт. для співробітників бюджетних організацій було випущено в другій половині грудня 2010 р., і перше фінансування організації планують перекласти на карти тільки на початку лютого 2011 р. В даний час, в філії проведена велика робота по підготовці і упровадженню цих крупних проектів. Згідно наказу банку № 07 від 08.01.2006г. на 28.12.2010 г. по філії зареєстровано рахунків 2600 фізичних осіб та 7352 юридичних (у тому числі: 2188 приватних підприємців і 5164 юридичних осіб. На результати роботи філії в 2010 році найбільший вплив надало пожвавлення ділової активності і стабілізація в українській економіці, що почалися ще в 2007 році.

Протягом цілого року утримувалася позитивна динаміка ВВП і промислового виробництва. Значно зміцнилася і позиція банку. Так в 2010 році, в порівнянні з 2009 роком, адекватність капіталу, розрахована за аудитом Pricewaterhouse Coopers, виросла і склала 12,8%, при мінімально необхідному значенні 8%. Наочним показником прогресу за 2010 рік також є збільшення грошової позиції.

Динаміка росту обсягу балансу банку наведено на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 - Динаміка чистих активів банку, тис. грн

Аналіз рис. 3.1 дозволяє зробити висновки щодо постійного зростання чистих активів банку. Також, слід зазначити, що в 2009 році спостерігалося найбільший абсолютний приріст чистих активів.

Структура активів зображена на рис. 3.2.

Рисунок 3.2 - Структура активів банку

Таким чином, найбільшу частку активів займають кредити юридичним особам (34%), інші активи (23%) та кредити фізичним особам (12%).

Структура пасивів зображена на рис. 3.3.

Таким чином, найбільшу частку пасивів займають кошти фізичним особам (29%) та капітал підприємства (25%).

Структура доходів зображена на рис. 3.4.

Рисунок 3.3 - Структура пасивів банку

Рисунок 3.4 - Структура доходів банку

Таким чином, найбільшу частку доходів банку отримується з юридичних осіб (53%), за розрахункове обслуговування (16%) та операції з цінними паперами (12%).

Структура витрат зображена на рис. 3.5.

Таким чином, до найбільших витрат банку належать такі витрати: організаційні (20%) комерційні (12%), проценти по коштам (29%).

Також по банку було розраховано нормативи (табл.. 3.1).

Рисунок 3.5 - Структура витрат банку

Таблиця 3.1 - Нормативи комерційного банку

Аналіз табл. 3.1 дозволив зробити висновок, що усі нормативи, що встановлені НБУ, банком виконуються

Таким чином, динаміку доходів можна вважати позитивною і його роботу можна оцінити як стабільну, що динамічно розвивається.

.2 Побудова інтегрального показника ліквідності балансу і аналіз його динаміки

Інтегральний показник ліквідності - це узагальнююча оцінка ліквідності банку, тобто та оцінка, яка відображає в одному показнику вилив декількох чинників. Так як метою роботи є дослідження ліквідності комерційного банку, то необхідно побудувати інтегральний показник по показникам ліквідності. Для вирішення цієї задачі було використано чотири нормативу ліквідності:

норматив миттєвої ліквідності (Н4);

норматив поточної ліквідності (Н5);

норматив короткострокової ліквідності (Н6);

норматив платоспроможності (H2);

Початкові дані для розрахунку наведено в табл. 3.2

Динаміка цих показників зображена на рис. 3.6.

Для побудови рейтингу комерційного банку у часі будемо використовувати метод рівня розвитку. Він дозволяє побудувати інтегральний показник рівня розвитку, який має ряд переваг:

по-перше, він знаходиться в межах від 0 до 1, до дозволяє визначити на загальну ліквідність і проаналізувати її значення;

Таблиця 3.2 - Значення нормативів комерційного банку

по-друге, при використанні цього методу показник загальної ліквідності буде поєднувати в собі всі інші окремі показники.

Розрахунок інтегрального рівня розвитку здійснюється за кроками представленими в п.2.2

Рисунок 3.6 - Динаміка показників, що впливають на загальну ліквідність банку

За допомогою формул було розраховано показник загальної ліквідності (інтегральний показник розвитку). Його значення наведено в табл.. 3.3.

Таблиця 3.3 - Значення показника загальної ліквідності

Динаміка інтегрального показника загальної ліквідності має вигляд (рис. 3.7

Рисунок 3.7 - Динаміка інтегрального показника

Таким чином, аналіз даного рисунку дозволив зробити наступні висновки:

найбільше значення інтегрального показника лежить четвертому кварталу 2010 року і становить 0,845;

найменше значення показника належить другому кварталу 2007 року і становить 0,654;

в цілому у інтегральному показнику існує позитивна тенденція зростання.

3.3 Групування комерційних банків по показникам ліквідності

Кластерізація дозволяє виділити однорідні за показниками групи кластерів [19]. Це необхідно для визначення різних груп загальної ліквідності. Економічний аналіз літературних джерел дозволив виділити по показнику ліквідності три основні групи банків:

високоліквідні банки;

ліквідні банки;

низько ліквідні банки.

Таку ж класифікацію можна пристосувати і для часового розрізу для кожного банку. Так банку з високою ліквідністю у часовому розрізі нічого не загрожує, з середньою - необхідно звернути увагу на діяльність банку, з низькою - банк може збанкрутити.

Для побудови кластерів загальної ліквідності В ППП Statistica в модулі Cluster Analysis було проведемо кластеризацію банків на три групи по наведеним в п.3.2 показникам ліквідності, які описуються розрахованими коефіцієнтами [20]. Початкові дані задаються наступним чином (рис. 3.8)

Рисунок 3.8 - Початкове вікно для побудови кластерів

Для розрахунку кластерів використовувався один з методів кластерного аналізу - метод к-середніх. Дія даного методу засновується на двох критеріях:

по-перше, він формує кластери таким чином, щоб центри цих кластерів знаходились як най далі один від одного;

по-друге, елементи в кластері повинні буди як най ближче один до одного.

При виконанні цих вимог формуються кластери які не перетинаються між собою, що дає змогу використовувати їх для економічного аналізу.

При використанні методу к-середніх отримуємо наступні результати аналізу (рис. 3.9) [19]

Рисунок 3.9 - Результати кластерного аналізу

Відстань між кластерами наведено в табл. 3.3.

Таблиця 3.4 - Відстані між кластерами

Дані табл. 3.4 свідчать, що найбільш далекі між собою другий та третій кластери, а найбільш близькі - перший та третій кластери.

В табл. 3.5 наведено дескриптивні характеристики кожного кластеру, які дозволяють дати кластерам економічну інтерпретацію.

Таким чином, аналіз даної таблиці дозволяє зробити такі висновки:

найкращий кластер - кластер який має найбільші значення показників - це третій кластер;

середній кластер - перший кластер;

найгірший кластер - з найменшими показниками - другий кластер

Елементи кожного кластеру наведені в табл. 3.5.

Таблиця 3.5 - Дескриптивні характеристики кожного кластеру

Найбільша кількість елементів міститься в найкращому кластері. Якщо порівняти отримані результати кластерізації, та інтегральний рівень розвитку то вони будуть однакові, тобто періоди з найкращими рівнями розвитку увійшли до найкращого кластеру.

Таблиця 3.6 - Елементи кластерів

Останнім інструментом аналізу є аналіз графічного зображення кластерів (рис. 3.8).

Рисунок 3.8 - Графічне зображення кластерів

Даний рисунок свідчить, що побудовані кластери не перетинаються, тобто дають однозначну кластерізації.

Таким чином, побудовані кластери свідчать о рівні загальної ліквідності комерційного банку і дозволяють прогнозувати майбутнє становище банку

.4 Побудова моделей прогнозування показників ліквідності

Як визначалося вище, прогнозування ліквідності комерційного банку може розглядатися з трьох позицій (п.2.1), тому побудуємо наступні види моделей:

модель часового ряду;

багатофакторну регресій ну модель;

модель за допомогою дискримінантної функції.

Побудуємо всі перераховані вище моделі.

Модель часового ряду. В даному випадку модель буде будуватись на підставі даних табл. 3.3. Аналіз рис. 3.2 дозволяє використовувати лінійну залежність між загальною ліквідністю та часом.

Початкові дані вводяться в наступному вікні (рис. 3.9).

Рисунок 3.9 - Розрахунок моделі часового ряду

Лінійна залежність має вигляд [24]:

                                       (3.1)

де      - теоретичні значення моделі

 - параметри моделі

 - час.

Результати розрахунку параметрів наведено в табл. 3.6

Таблиця 3.7 - Розрахунок параметрів моделі загальної ліквідності від часу

Критерій Ст’юденту для кожного параметру дорівнює відповідно 44,1 та 9,1, тобто обидва параметри є статистично значущими. Для перевірки адекватності моделі використовувався коефіцієнт детермінації. Він розраховується за наступною формулою:

                                             (3.2)

Цей показник змінюється від 0 до 1. Чим ближчий від до 1, тим краще побудовано модель.

Для побудованої моделі він дорівнює 0,92. Таким чином, модель можна використовувати для прогнозу і вона прийме наступний вигляд:

Крім побудованої моделі можна побудувати ще низку моделей для прогнозування кожного показника, що містяться в показнику загальної ліквідності.

Результати розрахунків наведено в табл. 3.8.

Таблиця 3.8 - Розрахунок параметрів моделі

Аналіз коефіцієнтів Ст’юденту дозволяє зробити висновок, що всі оцінки параметрів є статистично значущими [24]. Коефіцієнт детермінації для першої моделі дорівнює 0,91, для другої - 0,89, для третьої - 0,95, для четвертої - 0,93

Таким чином, отримані моделі можна використовувати для прогнозу. Моделі мають наступний вигляд:

Н4= 0,408828+0,024308t

Н5= 1,137788+0,056176t

Н6= 0,407400+0,013731t

Н2= 0,330737+0,005104t

Багатофакторна модель.

Дана модель має вигляд:

                   (3.3)

Розрахункове вікно має вигляд (рис. 3.10):

Рисунок 3.10 - Розрахункове вікно для моделі

Як видно з даного рисунку, коефіцієнт множинної кореляції дорівнює 0,88. Його сенс аналогічний сенсу коефіцієнта детермінації, тому побудовано модель можна використовувати для прогнозу.

Однак, необхідно проаналізувати критерій Ст’юденту для визначення значущості параметрів.

Значення параметрів моделі наведено в табл. 3.9

Таблиця 3.9 - Значення параметрів моделі

Аналіз табл. 3.9 свідчить, що параметри а2 та а3 є статистично не значущі, тому їх необхідно виключити з розглядання.

Перерахунок параметрів моделі наведено в табл. 3.10

Таблиця 3.10 - Перерахунок параметрів моделі

В нові моделі коефіцієнт множинної кореляції залишився незмінним.

Таким чином модель має вигляд:

= 0,164544+0,360402Н4+0,947212Н2

Дискримінанті функції.

Дискримінанті функції дозволяють нові спостереження відносити до існуючих кластерів. Вікно розрахунку дискримінантом функції має вигляд (рис. 3.11).

Рисунок 3.11 - Вікно розрахунку дискримінантом функції

Змінна Class характеризує кластер, до якого було віднесено спостереження.

В результаті було отримано наступне вікно - вікно результатів (рис. 3.12).

Рисунок 3.12 - Вікно результатів

Для визначення якості дискримінації використовують показники Лямбда Віліса та критерій Фішера. В нашому випадку перший показник дорівнює 0,028, а другий 12.26, що свідчить про адекватність побудованих дискримінантних функцій

Таким чином, було отримано три класифікаційних функції.

Для найкращого кластеру:= -285,8+112,76Н4+100,68Н5+153,5Н6+549,03Н2

Для середнього кластеру:= -221,13+90,43Н4+79,54Н5+81,13Н6+613,4Н2

Для найгіршого кластеру:= -178,37+7,65Н4-25,59Н5+227,5Н6+813,2Н2

Якщо з’являється нове спостереження. То його характеристики (показники ліквідності) підставляються до дискримінант них функцій і серед отриманих значень функцій (D) вибирається найбільше. Нове спостереження попаде в той кластер, який буде мати найбільше значення дискримінантної функції.

Після побудови моделей необхідно здійснити прогнозування.

Прогноз по моделям часового ряду.

На майбутній період (17 період) значення всіх показників буде дорівнювати (табл. 3.11).

Таблиця 3.11 - Прогноз по моделям часового ряду

Прогноз по багатофакторній моделі:

= 0,164544+0,360402*0,82206+0,947212*0,47751=0,856

Аналіз результатів отриманих за допомогою цієї моделі і попередню свідчить про однаковість результатів.

Прогноз по дискримінантним функціям.

В результаті розрахунку було отримано наступні значення дискримінантних функцій:

Для найкращого кластеру:= -285,8+112,76*0,82206+100,68*2,0927+153,5*0,64083+ +549,03*0,4175=345,175

Для середнього кластеру:= -221,13+90,43*0,82206+79,54*2,09278+81,13*0,64083+ +613,4*0,41751=327,75

Для найгіршого кластеру:= -178,37+7,65*0,82206-25,59*2,09278+227,5*0,64083+ +813,2*0,41751=259,7

Таким чином, при прогнозних значеннях всіх коефіцієнтів ліквідності нове спостереження потрапить у найкращих кластер, тобто банк у майбутньому кварталі буде дуже ліквідним, а його ліквідність збільшиться.

4. Охорона праці та навколишнього середовища

.1 Загальні питання охорони праці

Верховна Рада прийняла Закон України «Про охорону праці» 14 жовтня 1992 році. Закон визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відношення між власником підприємства, установа та організація або уповноваженим їм органам та робітником по питанням безпеки, гігієни праці та виробничої середовищі та встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Охорона праці пов’язана з безпекою життєдіяльності та наукової організації праці.

Основи охорони праці складається з чотирьох розділів:

правові та організаційні питання охорони праці;

основи фізіології, гігієні праці та виробнича санітарія;

основи техніки безпеки;

безпека.

Відповідальність за створення безпечних умов праці на підприємстві покладена на інженера по охороні праці. У даній роботі розглядається організація й охорона праці у банку АКБ „ОТБ” міста Донецьк. Банк АКБ „ОТБ” відповідає санітарним нормам.

4.2 Навчання працівників з питань охорони праці

Обов’язкові вимоги до проведення з питань охорони праці викладено в статті 18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Організацію навчання та перевірки знань по питанням охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищення класифікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, котрим керівником підприємства, дорученні організації цій праці.

В банку АКБ „ОТБ” для перевірки знань працівників по питанню охорони праці наказом керівником створюють постійну діючу комісію. Голова комісії назначається замісник керівника банку, в службові обов’язки котрих входять організації роботи по охорони праці. В состав комісії входять: фахівці служби охорони праці, виробничих та технічних служб, інженер по охороні праці та профспілка. Перед проведенням знань працівників по питанням охорони праці на підприємстві проводяться заняття: лекції, семінари та консультації.

Перевірка знань працівників по питанням охорони праці проводиться по тім нормативним актам про охорону праці, дотримання котрих входить в їх службові обов’язки. Формою перевірки знань по питанням охорони праці працівникам з’являється екзамен, котрий проводиться у вигляді усного опитування. Результати перевірки знань працівників по охороні праці оформлюється відповідним протоколом. Працівникам, котрим при перевірки знань показали задовільний результати, видаються посвідчення, а при незадовільних результатах працівник повинен на протязі місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань.

4.3 Управління внутрішніми нормативними актами

Внутрішні нормативні акти з охорони праці опрацьовуються та затверджуються керівником банка АКБ „ОТБ” м. Донецька і спрямовуються на побудову чіткої системи управління охороною праці та створення безпечних і здорових умов праці, з урахуванням НПАОП 0.00-6.03-93 «Порядок опрацювання нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві».

.4 Санітарні норми

Державні санітарні норми - обов’язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров’ю і життю людини.

Контроль здійснюється за станом атмосфери, мікроклімату робочої зони, рівнями шуму, освітлення та іншими небезпечними факторами відповідно до вимог нормативних актів.

Мікрокліматичні умови

Під час виконання обв`язків на людський організм, на інтенсивність витрат енергії впливають не лише зміст і характер праці та її інтенсивність, але й навколишнє повітряне середовище, зокрема параметри мікроклімату (метеорологічних умов).

Мікрокліматом називають стан повітря в робочій зоні або в зоні обслуговування та на постійних робочих місцях.

Рисунок 4.1 - Параметри мікроклімату

Всі ці параметри нормуються залежно:

Від теплових характеристик виробничого приміщення;

Від категорії робіт за важкістю; періоду року (холодний, теплий)

Розрізняють оптимальні (комфортні) і допустимі мікрокліматичні умови.

Оптимальні мікрокліматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину забезпечують найвищу працездатність і хороше самопочуття.

Допустимі мікрокліматичні умови - умови, які за тривалого і систематичного впливу на людину можуть викликати напружену роботу механізму, терморегуляції, що не виходять за межі фізіологічних можливостей організму людини, а також не приводять дискомфортного відчуття. Температура повітря визначає характер теплообміну тіла людини з оточуючим середовищем, здатність людського організму підтримувати постійну температуру в межах +36,7 С зумовлено його терморегулятивною діяльністю.

За температури навколишнього повітря більше +38 С з`являється загальна втома, знижується продуктивність праці, погіршується розумова діяльність, послаблюється опір організму до захворювань.

Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та горизонталі протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури. Відповідно до встановлених гігієнічно-санітарних вимог (ГОСТ 12.1.005-88, СН 4088-86) роботодавець зобов'язаний забезпечити в приміщеннях з ВДТ оптимальні параметри виробничого середовища наведені в таблиці 4.1

Таблиця 4.1 - Норми мікроклімату для приміщень з ВТД

Виробниче освітлення.

Для створення сприятливих умов зорових робіт, винятково швидке стомлення очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків та сприятливих підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати таким вимогам:

створювати на робочій поверхні освітленість, відповідно характеру зорової праці, не нижче встановлених норм;

забезпечити достатню рівномірність та постійний рівень освітленості в виробничих приміщеннях;

уникати осліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів;

не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней.

.5 Електробезпека

Працівник, який поступає на роботу, обов’язково проходить ввідний та первісний інструктаж з техніки безпеки в цілях профілактики нещасних випадків, а також знайомиться з інструктажем з додержання заходів техніки безпеки.

Для працюючих у банку, основну небезпеку, надає підвищена напруга електричної мережі та електроприлади.

Електробезпека визначається як система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики.

Схемно-конструктивні засоби електробезпеки забезпечують безпеку доторкання людини до металевих не струмоведучих частин електричних апаратів при випадковому пробої ізоляції та виникнення електричного потенціалу на них. У якості схемно-конструктивного засобу безпеки використовується занулення - навмисне з’єднання частин ПК, які в нормальних умовах не знаходяться під напругою, з нульовим робочим проводом.

Заходами електробезпеки є дотримання правил техніки безпеки при роботі з високою напругою та наступних засобів обережності:

не підключати та не відкривати роз’єми кабелів при увімкненій напрузі мережі;

технічне обладнання та ремонтні роботи проводити тільки при вимкненому живленні мережі.

По закінченню робочого часу працівник повинен перевірити своє робоче місце, щоб усі електроприлади були вимкненні.

Електрозахісні засоби - це переносний засіб, призначені для захисту людини, котрі працюють в електро-установах, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля.

4.6 Пожежна безпека

Пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожежі та пов’язаної з нею можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю.

Метою пожежної безпеки об’єкта є попередження виникнення пожежі на визначеному чинними нормативами рівні, а у випадку виникнення пожежі - обмеження її розповсюдження, своєчасне виявлення, гасіння пожежі, захист людей і матеріальних цінностей.

Можливими наслідками пожеж в приміщенні є несправність електропроводки та електроприладів, коротке замикання в мережі, зберігання легко запальних матеріалів (папери), блискавка та ін.

В якості профілактичних засобів по запобіганню наслідків пожеж використовується постійний контроль за станом електричної проводки та з єднальних проводів, зберігання паперу в сейфах та неспалимих шафах.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Робоче приміщення має два виходи. Відстань від найбільш віддаленого робочого місця не перевищує 100м.

Навчання і перевірка знань з охорони праці та пожежної безпеки, проводиться відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.12-05.

Навчання працюючих здійснюється згідно з НАПБ Б.02.005-2003 «Типове положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємстві».

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки.

Усі види пожежної техніки та противопожежного устаткування, що застосовується для запобігання пожежам та для їх гасіння, повинні мати сертифікат відповідності.

Організаційними заходами пожежної профілактики є навчання виробничого персоналу противопожежним правилам, видання необхідних інструкцій та плакатів, засобів наочної агітації. Обов’язковим є на підприємстві наявність плану евакуації.

.7 Охорона навколишнього середовища

В Україні охороні навколишнього середовища надається останнім часом значна увага: розроблений і прийнятий до дії Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Висновок

За 2009-2010 роки в економіці України зафіксовано зростання ВВП. Фінансовий ринок характеризується деякою стабілізацією. Позначилися наслідки жорсткої емісійної і кредитної політики, що витримується Національним банком України в 2010 році, основною метою якої з'явилося стиснення монетарної маси і збалансувало попиту і пропозиції на фінансовому ринку. Цей курс супроводився поступовим зниженням рівня облікової ставки Національного банку України, посилюванням банківських нормативів.

В результаті мали місце випереджаюче зростання залишків вільних засобів банків на кореспондентських рахівницях НБУ і збільшення грошових накопичень населення разом із зниженням їх оборотності. Іншими словами кредитні ресурси банківської системи помітно виросли.

В той же час в Україні не відбулося позитивних змін в структурній перебудові економіки, досить невизначено становище в аграрному секторі, податковий тягар на підприємства не знизився, число збиткових підприємств незмінно росте, а платоспроможність населення залишається вкрай низькою.

В нових умовах політику банку відрізняли настирний пошук нових бизнес- можливостей і консервативних принципів управління ризиками.

АКБ „ОТБ” не тільки зміцнив свої позиції по основних фінансових показниках, але, що набагато важливіше, по показниках надійності. На кінець 2010 року АКБ „ОТБ” лідирував серед українських комерційних банків по об’сягу сформованих резервів страховок - 429,4 млн. грн. (зростання за 2010 рік - 71,9 млн.грн).

В 2010 році АКБ „ОТБ” значно зміцнив свою другу позицію в банківському рейтингу по показнику об'єму засобів, привернутих від фізичних осіб.

Аналіз показників ліквідності показав, що по всім показникам банк є дуже ліквідним, а, отже, й фінансово стійким.

В дипломній роботі також було здійснено побудову інтегрального показника ліквідності комерційного банку. Аналіз побудованого показника у часі дозволив зробити висновок щодо позитивної тенденції зростання ліквідності.

Крім того в роботі було побудовано три кластери за ліквідністю. За допомогою моделей часового ряду і багатофакторної регресії було побудовано моделі для прогнозу показника загальної ліквідності. Також, в роботі за допомогою дискримінантного аналізу було побудовано класифікаційні функції, що допомогли віднести нове спостереження (отримане на підставі прогнозування побудованих раніше моделей) до класу з найкращими показниками ліквідності.

Список джерел інформації

1.      Закон України «Про банки та банківську діяльність» (від 20.03.1991р. № 872-XII).

.        Постанова Правління НБУ: Інструкція №10 «Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків» (від 30.12.1996г. № 343).

.        Устав АКБ «ОТБ».

.        Фінансова звітність АКБ «ОТБ».

.        Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. - 471 с.

.        Барановский О. Банківський сектор економіки України // Банківська справа. - 1996. - № 6 - С. 19-29.

.        Васюренко О.В. Банковская система в условиях трансформации финансового рынка. - Х.: «Гриф», 1997. - 174 с.

.        Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами. - Х.: «Гриф», 1997. - 392 с.

.        Захаров В.С. Коммерческие банки: проблемы и пути развития // Деньги и кредит. - 1997. - № 9. - С. 9-13.

.        Колесников В. Банковское дело. - М.: Финансы и статистика, 1997. - 117 с.

.        Платонов В. В., Хиггинс М. Р. Банковское дело: стратегическое руководство. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 236 с.

.        Плюта В. Сравнительный многомерный анализ в эконометрическом моделировании.- М.: Финансы и статистика, 1989.- 176 с.

.        Савлук М. І. Роль банківської системи в реформуванні економіки України // Фінанси України. - 1996. - № 6. - С. 38-45.

.        Эдвин Дж. Долан. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. - СПб.: «Санкт-Петербург ОРКЕСТР», 1994. - 496 с.

.        Иванов В.В. Анализ надежности банков. - М.: «Русская деловая литература», 1996. - 320 с.

.        Отенко И.П. Анализ деятельности коммерческих банков. - Х.: ХГЭУ, 2005. - 155 с.

.        Щорічна статистика по комерційним банкам України. // Вісник НБУ. - 2010. - №12. - с. 10-21.

.        Ким Дж.-О., Мьюллер Ч.У. Факторный, дискриминантный, кластерный анализ - М.: Финансы и статистика, 1989. - 210 с.

.        Кендалл М., Стьюарт А. Многомерный статистический анализ и временные ряды. - М.: Наука, 1976. - 186 с.

.        Боровиков В.П. Популярное введение в программу Statistica (часть 1). - М.: «Наука», 1998. - 130 с.

.        Екушов А.И. Моделирование рисков в коммерческом банке // Банковские технологии. - 1999. - №1. - с. 15-18.

.        Белых Л. П. Устойчивость коммерческих банков. Как банкам избежать банкротства. - М.: Банки и биржи, 1996. - 240 с.

.        Вітлинський В.В. Моделювання економіки. - К: Либідь, 2007. - 456 с.

.        Клебанова Т.С., Дубровина Н.А., Милов А.В., Полякова О.Ю., Раевнева Е.В. Эконометрия на персональном компьютере. Учебное пособие. - Харьков: Изд. ХГЭУ, 2006. - 208 с.

.        25 Закон України «Про охорону праці», листопад 2002 р.

.        26 ГОСТ 12.0.003 - 74 ССБТ. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация. - Введ. 01.01.76.

.        ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. - Введ. 01.01.89.

.        СНиП 2.04.05-91 Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха. - М.: Стройиздат, 1991

.        ДБН В.2.5-28-2006 Природне і штучне освітлення. К.: Мінбуд. Укр., 2006. - 74с.

.        ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. Шум. Общие требования безопасности.

.        ГОСТ 12.1.002-84 ССБТ. Электрические поля промышленной частоты. Допустимые уровни напряжённости на рабочих местах.

.        ГОСТ 12.1.045-84 ССБТ. Электростатические поля. Допустимые уровни на рабочих местах и требования к проведению контроля.

.        ГОСТ 17.1.3.03-77*. Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственно-питьевого водоснабжения. - Введ. 01.07.78.

.        НПАОП 0.00 - 1.31 - 99 Правила охорони праці під час експлуатації ЕОМ.

.        Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007, Київ 1998.

.        Методические указания к созданию благоприятных условий труда пользователей ПЭВМ, работающих с дисплеями на ИВЦ -Харьков: Минздрав УССР, 1986.

.        Правила устройства электроустановок. Энергоатомиздат, 1987.

.        НПАОП 40.1 - 1.32 - 01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

.        НАПБ Б.03.002-2007 Норми визначення категорій приміщень, будинків та зовнішніх установок за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Київ -2007.

.        ДБН В.1.1 - 7 - 2002 Пожежна безпека об’єктів.

.        Дуганов Г.В. и др. Охрана окружающей природной среды.- К.:Выща шк. 1988.- 304 с.