Групи покритонасінних
Зміст
1. Група
ялинових типів
1.1 Характеристика
композиційного елементу №1
2. Група
соснових типів
2.1 Характеристика
композиційного елементу №2
3. Група
модринових типів
3.1 Характеристика
композиційного елементу №3
4. Група
туєвих типів
4.1 Характеристика
композиційного елементу №4
5. Група
тисових типів
5.1 Характеристика
композиційного елементу №5
Список використаної літератури
. Група ялинових типів
Ялиця (Abіes
Mіll.).
Стрункий, здебільшого вузький, чітко обкреслений конус крони й темна блискуча
зелень хвої, з білими смужками на нижньому боці хвої надають зовнішньому
вигляду ялиць парадність і пишність.
Рід ялиць нараховує в помірному
поясі Північної півкулі близько 40 видів, які можуть бути об'єднані в наступні
фізіономічні типи: фізіономічний тип ялиці сибірської, що включає ялиці
сибірську, ялиці бальзамічну, ялиці Фразера, ялиці білокору, ялиці Семенова;
фізіономічний тип ялиці кавказької; фізіономічний тип ялиці одноколірної, що
включає ялиці благородну, ялиці велику; фізіономічний тип ялиці Віча, що
включає ялиці камчатську, ялиці сахалінську.
Псевдотсуга (Pseudotsuga
Carr.).
Псевдотсуги за своїм зовнішнім виглядом представляють перехідну, проміжну форму
між ялицями і ялинами. М'яке матово-зелене охвоєння й порівняно рідке
гілкування наближує їх до типу ялиці одноколірної, в той час як злегка вигнута
форма гілок і не таке правильне, як у ялиць, їхнє розташування робить зовнішній
вигляд псевдотсуг подібним також і з типом ялини звичайної.
Виділяють фізіономічний тип
псевдотсуги тисолистої, або Мензіса.
Ялина (Pіcea Dіetr.). Ялини, за деякими
виключеннями, не створюють таких строгих і струнких форм, як ялиці. Гілки їхні
більш повислі, хвоя густіша й темніша, а зовнішній вигляд суворіший.
Рід ялин нараховує в помірно холодному поясі
Північної півкулі близько 40 видів. Види, що культивуються поза субтропічними
районами, можна розділити на наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип
ялини балканської, що включає ялину аянську; фізіономічний тип ялини колючої,
що включає ялину Енгельмана; фізіономічний тип ялини звичайної, що включає
ялину сибірську.
1.1 Характеристика
композиційного елементу №1
Група ялинових типів
характеризується щільним темним охвоєнням, чітко вираженою конусоподібною
формою крони, тіневитривалістю й здатністю створювати щільні темні насадження,
що створюють, у свою чергу, суворе враження композиції. За
декоративними якостями перше місце в цій групі займають ялиці.
Група складається з
деревного виду який відноситься до фізіономічного типу ялиці кавказької (Аbies
nordmanniana).
Ялиця кавказька (Аbies
nordmanniana).
Дерево до 60 м
заввишки та до 2 м у діаметрі з прямим стовбуром, покритим сірою, гладенькою, а
після 80-100 років глибокоборозенчастою корою. Крона густа, опущена низько до
землі, з гострою верхівкою у молодих та округлою - у старих дерев. Хвоя густа,
зверху темно-зелена, знизу світліша, плоска, розташована на гілках гребінчасто,
доживає до 10 років. Шишки великі, до 20 см завдовжки, молоді - зелені, дозріли
- темно-коричневі, смолисті, покривні луски довші за насінні та відігнуті вниз.
Природно поширена
на Кавказі, росте швидко, потребує достатньо глибоких, добре зволожених,
багатих суглинкових ґрунтів, недостатньо морозостійка, сухих і холодних вітрів
не витримує, тіньовитривала, але добре росте на відкритих місцях. Потерпає від
забруднення повітря пилом та його загазованості.
Рекомендується для створення
групових посадок у парках і лісопарках І, Iа,
Iб, Vв
районів.
Група ялинових типів.
Фізіономічний вигляд ялиці.
1 - Ялиця кавказька
(Аbies nordmanniana).
. Група соснових типів
Сосна (Pіnus L.). Вигляд сосен майже завжди
асоціюється в нашій свідомості із сухим сонячним бором. Крона
сосни пропускає багато світла.
У країнах Північної півкулі з помірним кліматом
налічується близько 80 видів сосен. Ці види можна підрозділити на наступні
фізіономічні типи: фізіономічний тип сосни звичайної; фізіономічний тип сосни
чорної, що включає сосну кримську; фізіономічний тип сосни веймутової, що
включає сосну румелійську; фізіономічний тип сосни кедрової сибірської, що
включає сосну кедрову європейську, сосну кедрову к. корейську.
2.1 Характеристика
композиційного елементу №2
Група складається з деревного виду
який відноситься до фізіономічного типу сосни веймутової (Pinus
strobus L.), що включає сосну румелійську (Рinus
реuсе Grіs.).
Характеризується рідкою прозорою, що
не має чітких обрисів кроною, світлолюбністю і здатністю створювати світлі,
сонячні насадження.
Сосна Веймутова (Pinus
strobes L.).
Дерево 40 м
заввишки і до 1,5 м в діаметрі з широкопірамідальною або яйцеподібною,
нещільною кроною. Стовбур
стрункий, майже циліндричний. У молодих дерев кора гладенька, сіро-зелена,
блискуча, у старих - розтріскана вздовж стовбура або пластинчаста. Хвоя зібрана
в пучки по 5 шт.,
тонка, м'яка, голубувато-зелена. Шишки звисають, зігнуті, червонувато-бурі.
Природно поширена в
східній частині Північної Америки, культивується в Україні. Росте швидко на
суглинкових і супіщаних свіжих ґрунтах та чорноземах, гірше - на вологих пісках
та підзолистих ґрунтах. Засолених ґрунтів не витримує. Тіньовитривала, морозо-
і вітростійка, відносно стійка проти забруднення повітря димом і газами.
Рекомендується для створення
невеликих груп у лісопарках у Іа, Iв,
II, III
районів.
Сосна румелійська (Pinus
peuce Gris).
Дерево заввишки до
20 м з густою, щільною, вузько-пірамідальною кроною, на освітлених місцях
опущеною до землі. Кора стовбура сіро-бура, гладенька, пізніше пластинчаста.
Хвоя сіро-зелена, зібрана в пучки по 5 шт.
Природно поширена в
горах Балканського півострова. Культивується в Україні. Добре росте на
супіщаних, суглинкових і чорноземних ґрунтах. Вапнякових ґрунтів та тривалої
засухи повітря і ґрунту не витримує, іржастим грибом не пошкоджується.
Рекомендується
для створення поодиноких і алейних посадок та розріджених груп у парках і
лісопарках Iа,
Iб,
IIа, IIб,
III районів.
ялиновий сосновий
модриновий туєвий
Група соснових типів.
Фізіономічний вигляд сосни.
1 - Сосна Веймутова (Pinus
strobes L.),
2 - Сосна
румелійська (Pinus
peuce Gris).
. Група модринових типів
Модрина (Larіx
Mіll.).
Високі, швидко зростаючі дерева із чіткою конусоподібною формою крони в
молодості й широко розлогою зонтикоподібною - у старості.
Рід модрин представлений 20 видами.
Для зеленого будівництва мають значення наступні фізіономічні типи:
фізіономічний тип модрини сибірської, що включає модрину європейську, модрину
Сукачова; фізіономічний тип модрини японської, що включає модрина даурську,
модрину курильську.
3.1 Характеристика
композиційного елементу №3
Дана група створена за фізіономічним
типом модрини сибірської (Larіx sіbіrіca Maxіm.), що включає модрину
європейську (Larіx decіdua Mіll.).
Модрина обпадаюча, європейська (Larіx
decіdua
Mіll.).
Дерево до 40 м заввишки і до 1 м в діаметрі з
широко пірамідальною кроною, повислими, на кінцях піднятими гілками. Кора
стовбура бура, в молодих дерев луската, у старих - з глибокими тріщинами. Хвоя
світло-зелена, із сизуватим нальотом, мяка. До 3 см завдовжки, перед опаданням
жовтіє.
Природно поширена в Альпах і Карпатах переважно
на відкритих сонячних місцях або у рідколіссях. Росте швидко, не вибаглива до
родючості грунту, однак не росте на сухих, піщаних та заболочених із застійною
водою грунтах, чутлива до пізніх весняних приморозків. Досить стійка проти
забруднення повітря димом і газами.
Група модринових типів
Фізіономічний вигляд модрини.
1- Модрина обпадаюча,
європейська (Larіx decіdua Mіll.).
. Групи туєвих типів
Характеризується повільним ростом, щільним,
темним, лускоподібним або короткогольчастим зеленим охвоєнням, щільною, дуже
густою, чітко окресленою кроною. Загальний вигляд дерев трохи жалібний, суворий
і екзотичний.
Туя (Thuja Tourn.). Рід містить 5 видів, що
зростають у Північній Америці та Східній Азії. Ці види можна підрозділити на
наступні фізіономічні типи: фізіономічний тип туї західної, що включає біоту
східну; фізіономічний тип туї гігантської.
Ялівець (Junіperus L.). Рід ялівців містить
близько 60 видів, розповсюджених в помірному поясі Північної півкулі. Серед
ялівців, найцікавіших у декоративному відношенні, можна виділити наступні
фізіономічні типи: фізіономічний тип ялівця звичайного; фізіономічний тип
ялівця віргінского.
4.1 Характеристика
композиційного елементу №4
Дана група створена
з фізіономічного типу туї складчастої, гігантської (Thuja
plicata D.
Don.). Стійка до
міських умов, вібростійка, росте повільно. В групі створює темно-хвойне
насадження.
Дерево до 30 (60) м
заввишки і до 2 м у діаметрі з вузькопі-рамідальною кроною, утвореною короткими
горизонтальними гілками, які на кінцях звисають. Кора коричнювата, складчаста,
відстає смужками. Хвоя луската, розміщена хрестоподібно, після розтирання
ароматна, зверху темно-зелена, знизу - світліша з білими смужками. Шишки
довгасті.
Природно поширена
на Тихоокеанському узбережжі Північної Америки. Культивується в Україні. До
шести років росте повільно. Потім ріст збільшується. Тіньовитривала,
морозостійка, але молоді рослини під час морозу потребують захисту. Засуху
витримує незадовільно. Краще росте і розвивається на потужних, багатих,
вологих, але добре дренованих ґрунтах. Може рости на бідних ґрунтах. Доживає до
500-800 років.
Рекомендується для створення густих
груп у І, II, IIIа
районах, а в умовах поливу та за наявності вологих місць у ІVа
районі.
Група туєвих типів.
Фізіономічний вигляд туї.
- Туї складчастої,
гігантської (Thuja
plicata D.
Don.).
5. Група тисових типів
Тис (Taxus
L.).
Тиси - дуже тіньовитривалі види серед інших хвойних. Вони
мають багато садових форм, що відрізняються за кольором хвої, формою й
розмірами. У культурі зустрічаються 2 види та виділяють фізіономічний тип тиса
ягідного, що включає також тис гострокінцевий.
5.1 Характеристика
композиційного елементу №5
Група складається з деревного виду
який відноситься до фізіономічного типу тиса ягідного (Taxus baccata L.) , що
включає також тис гострокінцевий, далекосхідний (Taxus
cuspidate). Група
буде мати загалом темне забарвлення, через колір хвої тиса.
Тис ягідний (Taxus
baccata L.).
Дерево до 20 (25) м
заввишки і до 1,5 м в діаметрі. На бідних ґрунтах та в молодому віці росте
кущем. Крона густа, яйцеподібно-циліндрична, розлога. Кора стовбура
червонувато-сіра. Хвоя плоска, темно-зелена, блискуча зверху і блідо-зелена
знизу, отруйна. Шишки м'ясисті, ягодоподібні, червоні, кулясті.
Природно поширений
майже по всій Європі, в гірських районах Північної Африки, у Малій Азії. В
Україні трапляється дикорослий вид у Карпатах та в Криму. Дуже тіньовитривалий,
морозостійкий, витримує морози до мінус 25 °С, вибагливий до вологості повітря
і ґрунту, віддає перевагу родючим свіжим ґрунтам із вмістом вапна, однак не
росте на заболочених ґрунтах. Добре витримує обрізування та задовільно витримує
сухі ґрунти і відкриті місця. Стійкий проти забруднення повітря пилом і димом.
Доживає до 2-4 тис. років.
Рекомендується для
створення невеликих груп лісопарках та підліска в І,
IIа, IIб,
IIІ, Vб
районах.
Тис гострокінцевий,
далекосхідний (Taxus
cuspidate).
Дерево 10 (20) м
заввишки та до 1,5 м у діаметрі або кущ. Крона рідка, округла, гостроверхівкова.
Хвоя зверху темно-зелена, знизу світло-зелена, жовтувата, серпоподібна. Шишка
ягодоподібна, який повністю охоплює насіння.
Природно поширений
у Примор'ї, на Сахаліні, у Китаї та в Японії. В Україні у культурі з початку XX
ст.
Найкраще росте на слабкоопідзолених суглинкових ґрунтах з достатньо розвиненим
гумусовим горизонтом, але на кислих і заболочених ґрунтах висаджувати не
рекомендується. Тіньовитривалий, морозостійкий, довговічний. Добре витримує
стриження та обрізування.
Рекомендується для
створення невеликих груп лісопарках у І, II,
III та
частково IV
районів.
Група тисових типів.
Фізіономічний вигляд тису.
1- Тис ягідний (Taxus
baccata L.).
2- Тис
гострокінцевий, далекосхідний (Taxus
cuspidate).
Список використаної літератури
1.Заячук В.Я. Дендрологія.
Покритонасінні: Навчальний посібник. - Львів: Камула, 2004. - 408 с.
2. Калініченко О.А.
Декоративна дендрологія. - К.: Вища школа, 2003. - 199 с.
3.
Колесников А.И. Декоративная дендрология . - М., 1960. - 678 с.
4. Д.Г.
Хессайон. Все о декоративних деревьях и кустарниках. - М.: Кладезь-Букс, 2008.
- 128 с.