РОЗДІЛ 2. Практичне застосування інформаційних приводів
.1 Способи та прийоми впливу на інформаційний привід
Інформаційний привід неможливий без широкого використання особливих способів та прийомів впливу, до яких відноситься дезінформування (обман), маніпулювання, розповсюдження чуток і міфів.
Дезінформування - це спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подайня противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього положення справ. Дезінформування включає в себе використання явно фальшивих даних і відомостей. У цьому випадку воно стає обманом [14, 123].
Заходи з дезінформування повинні здійснюватися за єдиним замислом; з ретельним погодженням пропорцій правди й брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації); з обов'язковим приховуванням справжніх намірів, цілей та завдань, які вирішують війська.
Дезінформування широко застосовується в усіх видах психологічних операцій.
Дезінформування в стратегічних психологічних операціях - це сукупність основних напрямків дезінформування, придатних для використання в стратегічних психологічних операціях:
уведення в оману майбутнього противника відносно справжнього початку бойових дій та їхнього характеру;
створення ілюзії підготовки великомасштабних операцій на фальшивих напрямках; широке висвітлення "важкопереборюваних" проблем у формуванні та бойовій підготовці штабів і підрозділів військ;
"витік" заздалегідь завищених (занижених) даних про перекидання своїх військ на різноманітні операційні напрямки;
перебільшення негативного впливу кліматичних і побутових умов на морально-психологічний стан військ;
критика "низької якості" озброєння й техніки своїх військ, їхньої боєздатності;
значне перебільшення бойових можливостей військ і озброєння противника (для формування невиправданої самовпевненості його командування й особового складу);
демонстрація по телебаченню відеоматеріалів про хід бойового навчання на "необхідних" операційних напрямках.
Основним інструментом такого дезінформування є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення.
В оперативно-тактичних психологічних операціях основними напрямками дезінформування звичайно є [14, 125]:
розповсюдження фальшивої інформації про місця дислокації та характер дій своїх військ, їхню професійну виучку, морально-психологічний стан;
розповсюдження фальшивої інформації про деморалізацію військових частин противника;
розповсюдження фальшивих наказів, фальшивих розпоряджень, команд і т.ін.
У цьому випадку інструментом дезінформування є переважно радіо й друковані засоби.
Маніпулювання свідомістю спрямоване на встановлення володарювання над духовним станом людей, керування ними шляхом нав'язування ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу. Маніпулювання здійснюється настільки уміло, що його застосування не помічається об'єктом впливу. Виділяють три рівні маніпулювання [14, 127]:
■ рівень підсилення існуючих у свідомості людей необхідних маніпуляторові ідей, установок, мотивів, цінностей, норм;
■ рівень часткових, малих змін поглядів на ту чи іншу подію, процес, факт, що також здійснює вплив на емоційне й практичне відношення до конкретного вища;
■ рівень корінної, кардинальної зміни життєвих установок шляхом повідомлення об'єктові сенсаційних, драматичних, надзвичайно важливих для нього відомостей.
Фахівці інформаційних приводів вважають, що за допомогою маніпулювання можна досягти швидкої зміни життєвих установок в основному на перших двох рівнях впливу. Кардинальні зміни поглядів однієї людини, групи людей або соціальної спільноти потребують, за їхньою думкою, комплексного впливу на свідомість протягом тривалого часу.
Установлено також, що більш обізнаними людьми важче маніпулювати, тому об'єкту маніпулювання подають сурогат: урізану, скорочену інформацію і тільки таку, що відповідає меті психологічного впливу. Маніпулювання включає ряд способів, деякими з яких є:
спосіб інформаційного перевантаження;
спосіб дозування інформації;
спосіб великої брехні;
спосіб своєчасної брехні;
спосіб змішування правдивих фактів із найрізноманітнішими припущеннями, гіпотезами, чутками;
спосіб зволікання;
спосіб зворотного удару і т.ін.
При застосуванні способу інформаційного перевантаження повідомляється дуже велика кількість інформації, основну частину якої складають абстрактні розмірковування, непотрібні подробиці, різноманітні дурниці і т.ін. "сміття". В результаті об'єкт не може розібратися у справжній суті проблеми.
При застосуванні способу дозування інформації повідомляється тільки частина відомостей, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що картина реальності спотворюється в ту чи іншу сторону, або взагалі стає незрозумілою.
Спосіб великої брехні грунтується на твердженні, що чим нагліша й неправдоподібніша брехня, тим скоріше в неї повірять, головне - подавати її максимально серйозно.
Спосіб своєчасної брехні полягає в повідомленні цілком фальшивої, але надзвичайно очікуваної у даний момент інформації. Чим більше зміст повідомлення відповідає настрою об'єкта, тим ефективніший її результат.
Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає, або інший процес приймає необоротний характер [14, 128].
Спосіб зволікання передбачає зволікання з оголошенням по- справжньому важливих фактів до того моменту, коли буде вже пізно будь- що змінити.
Спосіб зворотного удару полягає в тому, що вигадану (вигідну для себе) версію тих або інших подій через підставних осіб розповсюджують у засобах масової інформації, нейтральних по відношенню до обох конфліктуючих сторін. Преса противника зазвичай повторює цю версію, тому що вона вважається більш "об'єктивною", ніж думки прямих учасників конфлікту.
Чутки - це відомості, вісті, вірогідність яких не встановлена. Вони являють собою специфічний вид інформації, що з'являться спонтанно з причини інформаційного вакууму серед певних прошарків населення, або спеціально будь-ким розповсюджується для впливу на суспільну свідомість.
Чутки класифікуються за трьома параметрами [14, 131]:
■ експресивним (у відповідності з емоційними станами, що відображені в змісті чутки і в особливостях емоційних реакцій на нього);
■ інформаційним (у відповідності із ступенем вірогідності сюжету чутки);
■ за ступенем впливу на психіку людей.
За експресивною характеристикою виділяють:
■ чутки-бажання, інформація в яких має за мету викликати розчарування з причини нездійснених сподівань та деморалізувати об'єкт впливу;
■ чутки-страховиська, інформація в яких ставить за мету ініціювати у об'єкта впливу стан тривоги й невпевненості. Такими можуть бути чутки про смертельну суперзброю, якою володіє противник (тобто сторона, що розповсюджує чутку), про катастрофічну нестачу продовольства, про майбутні бомбардування, про зараження місцевості і т.ін.
Агресивні чутки роз'єднувальні, інформація в них має за мету вносити розлад у взаємовідносинах у середовищі противника, порушувати соціальні зв'язки.
За інформаційною характеристикою виділяють чутки абсолютно недостовірні, частково недостовірні (з елементами правдоподібності), правдоподібні чутки.
За мірою впливу на психіку людей чутки поділяють на:
■ такі, що розбурхують суспільну думку, але не викликають явно вираженої антисуспільної поведінки окремих осіб або навіть цілих груп;
■ такі, що викликають антисуспільну поведінку серед деякої частини певних соціальних груп;
■ такі, що порушують соціальні зв'язки й організаційно-керівні відносини між людьми, викликають масові заворушення, паніку і т. ін.
Застосування чуток потребує великого мистецтва й обережності, тому що їхній зміст після початку розповсюдження виходить з-під контролю. Циркулюючи в масах, чутки дуже часто піддаються змінам, аж до того, що набувають смисл, протилежний тому, що передбачався їхніми авторами.
Для того щоб інформація стала чуткою, необхідно щоб [17, 345]:
■ вона мала значення для об'єкта впливу (тобто прямо стосувалася його інтересів);
■ була зрозумілою усім учасникам трансляції чутки;
■ володіння нею сприяло підвищенню авторитету транслятора чутки.
Використання чуток в інтересах інформаційних приводів - розповсюдження інформації, вигідної джерелу. Чутки можуть виникати також спонтанно, внаслідок неправильного сприйняття інформації, яка розповсюджується зацікавленою стороною. Тоді вони можуть мати негативний ефект.
Міф - це інформація, яка пояснює походження й подальше перетворення тих чи інших явищ виключно на основі вигаданих подій; Осмислення людиною навколишньої дійсності через міфи грунтується не на наукових основах, а на вірі й переконаннях представників конкретної культури, етносу, соціальної групи.
Виховання на прикладах дій міфічних персонажів формує у свідомості людей систему морально-етичних цінностей, притаманних даному угрупованню (етносу, клану, професійній групі і т.ін.), почуття співпричетності до її історії. Основний принцип побудови сюжету традиційного міфу - сполучення знайомих реалій життя з фантастичними вчинками героїв, 3 давніх часів правителі усіх рангів широко використовували міфотворчість для своїх цілей. Це сприяло появі спеціального способу впливу на суспільну свідомість, прийнятому на озброєння фахівцями психологічної війни [17, 347].
Звичайно використовують соціальні міфи, що подають спотворені уявлення про дійсність, які свідомо впроваджуються у свідомість людей з метою формування необхідних соціальних реакцій. Особливістю соціальних міфів є те, що велика частина суспільства сприймає їх не як вимисел, а як природний стан речей. Під впливом соціальних міфів історія виникнення держав і етносів, як правило, спотворюється настільки, що її об'єктивний аналіз можна здійснювати тільки шляхом критичного зіставлення різноманітних джерел. Проте на практиці в багатьох випадках такий аналіз є надто важким із-за упередженості авторів або замовленого (тобто наперед фальшивого) характеру більшості джерел інформації. По суті справи, вся письмова світова історія з самого початку є об'єктом постійного маніпулювання.
Фахівці психологічної війни вважають, що можливості для виникнення й розповсюдження масових соціальних міфів, а також для зловживання ними за допомогою засобів масової інформації у сучасному суспільстві не зменшилися, а в дечому багаторазово збільшилися.
Вони вважають, що соціальні міфи здатні:
здійснювати вплив одночасно на інтелектуальну й емоційну сфери людської свідомості, що дозволяє їм вірити в реальність змісту міфу;
представляти гіперболічний опис часткового випадку ідеальною моделлю бажаної поведінки, із-за чого зміст міфу впливає на поведінку людей;
Неможливо впровадити в масову свідомість такі цінності, які протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із старих коренів. Зміст інформаційно-пропагандистських матеріалів, створених у відповідності до існуючої в конкретному соціальному угрупованні міфологічної системи, діє на людей не ззовні, а якби із середини їхнього світогляду, що полегпгує процес сприйняття цього змісту. При цьому слід враховувати те, що міфи, незважаючи на широкі можливості для імпровізації, діють все ж в обмежених рамках, оскільки мають певні характеристики.
Міфи бувають явні, приховані й станові.
До явних міфів відносять фольклорні історії й персонажі, популярні сюжети й герої літературних творів. Успіх застосування такого міфу визначається правильною інтерпретацією подій, що описані в ньому. Для цього необхідно дуже добре знати історію й культуру конкретної країни або етносу, чітко розуміти, в яких умовах його можна застосувати, а в яких він принесе лише шкоду.
Приховані міфи описують специфічну частину суб'єктивних уявлень суспільства про навколишній світ та інші угруповання. Вони існують у формі ідеологічних, релігійних, політичних, побутових установок, забобонів, переконань представників конкретних соціальних угруповань [17, 349].
Станові міфи обслуговують уявлення про близькість або, навпаки, віддаленість певних груп людей один від одного за соціальною, професійною, національною, релігійною ознакою. Вони діють за найпростішою .схемою "свій-чужий" і мають достатню ефективність в умовах бойової діяльності.
.2 Структура інформаційних приводів
Інформаційні приводи різних типів здійснюються за приблизно однаковою схемою. Виходячи з загальних положень системного аналізу, вона виглядає таким чином [24].
. Попередній етап. Метою діяльності на цьому етапі є планування приводу, зокрема визначення доцільності його проведення, цілей, завдань, сил і засобів, цільової аудиторії впливу, прийомів і методів впливу тощо.
. "Розкрутка" інформаційного приводу. Цей етап є основною частиною будь-якої інформаційної операції. Його сутність полягає у використанні інформаційного приводу задля досягнення цілей операції, тобто для посилення, формування або руйнування певних психічних стереотипів і настанов.
. "Вихід із інформаційної операції або етап закріплення". Найважливіше завдання цього етапу - забезпечення плавкого завершення пропагандистської кампанії або після досягнення поставлених цілей або через форс-мажорні обставини.
Попередній етап. Можливий такий порядок діяльності на цьому етапі:
Визначення мети.
Визначення об`єкта.
Зваження сил і засобів, ресурсів, визначення виконавців.
Визначення методів і прийомів.
Розробка приблизного сценарію.
Визначення критеріїв оцінки успіху.
Подібний загальний план пропонують і автори сторінки Інтернету, присвяченій реалізації впливів на свідомість (школа американського психолога Р. Чалдіні). Кожний з перерахованих вище пунктів можна деталізувати і далі, проте досягнутий рівень деталізації виявляється для найбільш оптимальним [24].
Як інформаційний привід можна застосовувати практично будь-яку подію, про що свідчить відомий історичний анекдот стосовно синця алжирського бея. Суть цього анекдоту полягає в наступному: французький журналіст, перебуваючи в Алжирі, побачив на обличчі бея синець та передав повідомлення в Європу про те, що під час збройної сутички бея побили вороги. Бей був союзником Франції, тому газета надрукувала повідомлення про антифранцузьку змову в Алжирі, під час якої постраждав бей. Німецька газета передрукувала це повідомлення з коментарем про французькі загарбницькі плани у Північній Африці й закликала підтримати волелюбних арабів. МЗС Франції після отримання німецької газети викликало посла Німеччини для пояснень щодо підтримки антифранцузької змови.
Втім набагато краще, коли інформаційний привід дійсно є важливою подією як такий. Це події, що якось співвідносяться (чітко суперечать) наявним, актуальним стереотипами аудиторії, порушують певні заповіти: акти святотатства, надзвичайне насильство тощо. Дослідження стереотипів - цікава проблема, проте для розв`язання вона потребує чіткого наукового підходу.
Відомо, що будь-яка система стереотипів, тим більше національна, у своїй основі, змінюється дуже повільно. Зокрема, "Кодекс будівельника комунізму" багато в чому наслідує "Нагірну проповідь" Ісуса Христа. Звідси можна дійти важливого і далеко не очевидного висновку: базові структури масової свідомості в пострадянській Україні у своїх характеристиках мало змінилися з часів застою. Наприклад, за оцінками дослідників зараз, як і раніше, люди довіряють друкованому і, особливо, екранному слову. Як свідчать дані ІI. Г. Менова, у 1997 р. в Одесі центральним ТБ-каналам довіряли 58-86 % глядачів різних вікових груп [20].
Другий варіант інформаційного приводу - події, що здійснюють безпосередній вплив на осіб, які складають переважну більшість цільової аудиторії. Дієвим прикладом подібного приводу для масової аудиторії є негаразди в економічному житті, особливо у постачанні продовольства (відомі "хлібні бунти", Лютнева 1917 р. революція в Росії тощо), такі, як непередбачувана різка девальвація, стрибок цін тощо.
У переважній більшості випадків як інформаційний привід використовують певні негативні події, що набагато чіткіше відбиваються у свідомості аудиторії.
Вибір/створення інформаційного приводу. На нього повинні впливати передусім характеристики цільової аудиторії, зокрема її національні, соціальні та інші стереотипи і настанови.
«Розкрутка» інформаційного приводу. Цей етап фактично є пропагандистською кампанією. Базові сучасні технології пропаганди докладно розглянуті далі. Проте врахування вимог зворотного зв`язку важливе й під час звичайних пропагандистських кампаній, у спеціальних інформаційних операціях воно набуває ще більшого, сказати б, ключового значення.
"Закріплення або вихід з інформаційної операції". Будь-яка психологічна операція має за спосіб маніпулювання. Основною ознакою маніпуляції є її незрозумілість для об`єкта. Іншими словами, розгадана маніпуляція, за визначенням, є невдалою. Так само, якщо об`єкт впливу може відчути проведення спеціальної інформаційної операції, то він зможе знайти методи протидії та зірвати її. Саме тому необхідно здійснювати "м`який" вихід із спеціальної інформаційної операції. Часто цією вимогою нехтують, що призводить до значного, а подекуди й катастрофічного послаблення ефективності операції. На цьому етапі необхідно вирішувати завдання закріплення досягнутих результатів, що дуже важливо в операціях, спрямованих проти суб`єктів ухвалення рішень.
2.3 Використання «івент-аналізу» для вивчення інформаційних приводів
Одним із найважливіших напрямків прикладного інформаційного аналізу інформаційних приводів в американській політичній науці на межі 1960-1970-х років була розробка так званих проектів «івент-аналізу», або «аналізу подій». Надзвичайне поширення дослідницьких проектів цього типу свідчить про те, що його виникнення мало скоріш закономірний, аніж випадковий характер. Воно відображало цілком конкретні тенденції розвитку американської політології у зв'язку з очевидною науковою неспроможністю тих широкомасштабних теоретичних схем, на створення яких було звернено її основну увагу в 1960-ті роки. А темпи розвитку досліджень з «аналізу подій» є підтвердженням того, що західна політична думка була готова до сприйняття такого підходу як з погляду теоретичного, так і практичного (прикладного).
У найзагальнішому плані в системі факторів, що відіграли визначальну роль у формуванні «івент-аналітичного» підходу як досить відособленого дослідницького напрямку, можна вирізнити два провідних компоненти [11,56]:
. Теоретичне обґрунтування. Відповідно до нього «аналіз подій» інтерпретувався прихильниками підходу як альтернативний шлях до створення узагальнених теоретичних схем міжнародної реальності на противагу дедуктивним теоріям міжнародно-політичних процесів, що довели свою неефективність.
. Матеріально-технічне обґрунтування. Воно формувалося внаслідок зрослих можливостей використання електронно-обчислювальної техніки під час політологічних досліджень, без якої оперування значними обсягами формалізованої інформації (передбачуване процедурою «аналізу подій») не є можливим.
Якщо можливості апробації концептуальних побудов, надані «івент-аналізом», привертали до нього увагу політологів, які займалися розробкою окремих аспектів теорії міжнародних відносин, то фахівці з прикладних досліджень вдавалися до спроби використати його для розробки механізмів стеження за функціонуванням міжнародної системи, створення системи сигналів раннього сповіщення про тенденції розвитку подій.
Говорячи про всю сукупність «подієво-аналітичних досліджень» як про досить самостійний напрямок сучасної політології із загалом усталеним понятійним апаратом, певними загальними правилами здійснення досліджень, що вирізняють цей напрямок із низки інших прикладних підходів, необхідно передусім мати на увазі високий ступінь гетерогенності його складових частин (проектів, розробок), розвинений характер відцентрових тенденцій, які з часом стають чимдалі відчутнішими. Однак за всієї різноманітності дослідницьких проектів по-дієво-аналітичного характеру їм притаманна низка спільних рис, що сприяють консолідації даного підходу. Спільність проблем, які постають перед фахівцями, що працюють у його руслі, потребує від них постійного ознайомлення з результатами досліджень своїх однодумців. До однієї з перших найбільш завершених спроб систематизувати ці проблеми вдався професор Е. Азар, об'єднавши їх у дві групи: проблеми, що випливають із використання «події» як «одиниці аналізу»; проблеми агрегування та аналізу подій. Незважаючи на певну частку невпорядкованості, яка, безсумнівно, наявна у запропонованій ним типологічній схемі, з неї очевидно випливає, що перед «дослідниками подій» постають надто важливі, далеко не розв'язані проблеми не тільки теоретико-концептуального, а й значною мірою процедурно-аналітичного рівня. Без їх подолання розвиток цього підходу, і це відверто визнають навіть його найпослідовніші прихильники, уявляється досить мало перспективним [11, 59].
Серед таких проблем особливе місце займає визначення події - чільний напрямок досліджень. Наявність низки якщо й не взаємозаперечних, то значною мірою відмінних інтерпретацій визначення є однією із найна-очніших ознак незавершеності та недосконалості концептуально-теоретичного апарату «івент-аналізу». Загалом під інфомацією про події в західній політології розуміють відомості про вербальні або фізичні (прямі чи у відповідь) дії, які суб'єкти міжнародних відносин адресують своєму «внутрішньому» або «зовнішньому середовищу». Природно, що таке всеохопне трактування цього поняття хоча й відрізняється граничною широтою охоплення потенційного інформаційного масиву, однак, швидше заплутує, ніж прояснює суть справи. Бо в ній нема жодних орієнтирів, що сприяли б упорядкуванню інформаційно-пошукової роботи.
Вияв комунікаційної функції подій, звичайно ж, полегшує вирізнення їх із тканини міжнародних відносин. Водночас його явно замало для формування комплексу критеріїв для здійснення пошуку та ідентифікації подій міжнародного життя. Підкреслювання «нерутинного, екстраординарного» характеру подій (тобто їхніх вторинних, виразно похідних ознак), їхнє відображення у засобах масової інформації є досить поширеним явищем у середовищі фахівців з «аналізу подій», надто серед послідовників Ч. Маклелланда.
Визначення події як наслідку політичного рішення, що супроводжується наданням чи витратою певного виду ресурсів, сприяє наповненню цього поняття конкретним актуальним політичним змістом.
Із проблемою визначення «події» безпосередньо пов'язана проблема її вимірювання. У цьому напрямку, вказує А. Річмен, утвердилися два основні підходи: «...1) категоризація інформації про події із залученням номінальної класифікаційної схеми та 2) надання певних шкальних значень інформації про події за одним чи кількома конкретними вимірами» [11, 58].
Суттєва різниця між згаданими підходами полягає в тому, що прихильники «категоризації» (передусім «піонер» «івент-аналізу» Ч. Маклелланд) відмовляються оцінювати відносну важливість чи інтенсивність подій і агрегують інформацію, сортуючи події за певними нормативними категоріями шляхом підрахунку частотності їхньої появи.
Прихильники «шкалювання», навпаки, вважають, що події самі собою нерівнозначні і можуть бути «зваженими» стосовно одна одної на підставі певної шкали чи набору шкал. Характерним досить поширеним прикладом такого роду шкали, що претендує на певну універсальність, є, наприклад, конфліктно-кооперативна вісь.
Ще однією галуззю серйозної розбіжності між фахівцями є проблема осмисленння контексту подій. «Деякі з фахівців, - підкреслює Е. Азар, - вважають, що події багато в чому, подібно до сприйняття акторів, можуть бути досить глибоко вивчені лише у співвіднесенні з тим середовищем взаємодії, в якому вони відбуваються»3. Що стосується його самого, то Е. Азар певен: самі по собі події контекстно досить насичені, що і є передумовою їхнього об'єктивного вимірювання. Водночас вчений не заперечує в принципі необхідності здійснення структурного аналізу взаємодії з метою збагачення та поглиблення досліджень зовнішньополітичної поведінки.
Однак, як зазначає А. Річмен, значна кількість «дослідників подій» у тій чи іншій формі намагається враховувати контекстні характеристики подієвої інформації, серед них [11, 61]:
) основні організаційно-структурні та процесуальні змінні, що характеризують процес прийняття рішень, які породжують події (наприклад, типи підрозділів, що приймають рішення); час, необхідний для їхнього виконання;
) обставини, в яких з самого початку з'явилися відомості про події, наприклад, роль чи статус оратора, використаний засіб масової інформації, безпосередня аудиторія, місцезнаходження;
) характер поточних стосунків між учасниками взаємодії - наприклад, союзницький, нейтральний, ворожий;
) структуру ширшої географічної системи, в якій ця конкретна взаємодія відбувається;
) непрямих учасників взаємодії;
) проблемні галузі чи типи використовуваних ресурсів, наприклад, культурні, дипломатичні, економіко-технологічні чи військові;
) інші події, що передували певній конкретній події або пов'язані з нею.
Контекстні особливості аналізованих подієвих масивів автори деяких дослідницьких проектів намагаються виявити шляхом використання споріднених типів інформації про «національні атрибути» (так званий атрибутивний аналіз); відомостей про комунікації та «угоди» або рутинізовані міждержавні взаємодії («аналіз угод»); даних про внутрішньополітичне становище держав - учасниць міжнародної взаємодії; результатів конвент-аналітичних досліджень; результатів опитувань стосовно даних про «поведінку» держав у ООН та інших міжнародних організаціях тощо.
Велику увагу дослідники приділяють і вдосконаленню процедур формалізації інформаційно-подієвого масиву, зокрема типологізації та кодуванню подій, методиці зіставлень численних джерел інформації.
Спільними позиціями для практично всіх без винятку кодувальних схем, розроблених авторами різних дослідницьких проектів з «аналізу подій», є такі [11, 63]:
. Суб'єкти події:
а) ініціатор(и) дії;
б) мета (цілі) дії.
. Характеристики поведінки, дії (дій) чи стосунків:
а) тип поведінки, дії чи стосунків;
б) оцінка їхньої інтенсивності.
. Контекстні характеристики події.
. Часові характеристики події.
. Джерело одержання інформації.
Серед дослідників, які займаються проблемами «аналізу подій», немає єдності думок щодо питання про оптимальну кількість джерел одержання подієвої інформації та про "їхній характер. Про це свідчить значна варіативність реалізовуваних дослідницьких проектів під оглядом їхньої інформаційної бази (мається на увазі як кількість використовуваних джерел інформації, так і її конкретні компоненти). Незважаючи на те, що цільовий характер конкретних проектів спричиняє значний вплив на структуру їхньої інформаційної бази, коло найпоширеніших вживаних джерел досить обмежене.
Тим фактом, що згадувані вище специфічні риси даного напрямку досліджень пов'язані в першу чергу (прямо чи опосередковано) з основною одиницею аналізу - «подією», об'єктивно пояснюється можливість їх розгляду на вищому рівні узагальнення. Водночас цілий ряд інших його відзначних властивостей очевидніший на тлі конкретних дослідницьких проектів, реалізованих на різних етапах становлення та розвитку «івент-аналізу».
Як дослідницький напрямок згадуваний метод пройшов у своєму розвиткові два основні етапи. Перший, завершення 1960-х - початок 1970-х років, був етапом появи первісних проектів, а саме: «Дослідження світових подій - взаємодій» (World Event/Interaction Survey - WEIS) Ч. Маклелланда, «Інформаційний банк із проблем конфлікту та миру» (Conflict and Peace Data Bank - COPDAB) E. Азара, «Вимір держав» (Dimensionality of Nations - DON) P. Руммеля та деяких інших.
Під час другого етапу, що охоплює період з початку 1970-х років дотепер (для нього в основному характерний розвиток підходу «вглиб», тобто вдосконалення закладених протягом першого етапу концептуальних та процедурних механізмів «аналізу подій»), здійснювалася розробка проблем «включення подієво-аналітичного компонента» в ширші модельні конструкції.
Одним із найвідоміших проектів «аналізу подій», робота над яким розпочалася 1968 -1969 pp. у Мічиганському університеті й триває донині (але вже в університеті штату Північна Кароліна) під керівництвом Е. Азара, є «Інформаційний банк із проблем конфлікту і миру» (COPDAB). Наприкінці 1970-х років банк містив інформацію про 500 тис. подій з 135 країн світу за 30-літній період. База джерел проекту нараховувала близько 70 одиниць.
Кодувальна схема проекту досить проста і є основним чином типовою для подієво-аналітичних досліджень [11, 69].
Закодовані події типологізуються за сімома предметними галузями: «символічні» політичні відносини; економічні відносини; військові відносини; культурні та наукові відносини; відносини з питань довкілля та природних ресурсів; «людські» стосунки (включаючи демографічні та етнічні проблеми) і проблеми політичного порядку (міжнародні правові та організаційні).
РОЗДІЛ 3. Аналіз інформаційних приводів
Підгрунтям сучасних пропагандистських технологій є вплив на емоційну складову особистості. Канали передачі інформації можуть бути найрізноманітнішими. Можна досить ефективно використовувати засоби масової інформації, настінний живопис (графіті), чутки, навіть офіційні документи. Головною вимогою до каналу є максимальна ймовірність доведення інформації до відома обєкта. Фахівець у сфері психології впливу американський науковець Р. Чалдіні на основі ретельного аналізу емпіричного матеріалу виокремлює 7 основних механізмів психологічного впливу. Вони побудовані за двокроковою схемою: "посилка" - "відповідь". На базі кожного механізму може бути розроблено сценарій, схему реалізації дистантного впливу на обєкт.
Певний інтерес, хоча й дещо перебільшений становлять і проблеми сугестивного лінгвістичного впливу, тобто впливу через психолінгвістичні характеристики вербального тексту. Наприклад, повторюваність окремих лінгвістичних одиниць, ритм тексту, його графічна характеристика, об`єднання різнопланових матеріалів тощо. Цікавий матеріал стосовно цієї проблематики наведено у роботі К. Успенської [23].
Операції, спрямовані на компрометацію, зашкодження опонентам. Подібні операції частіше здійснюються з метою послаблення позицій і/або, якщо це можливо, "усунення" опонентів на першому етапі операцій по дестабілізації. Зміст поняття "матеріал, що компрометує" суттєво залежить від національних, історичних та інших умов. Те, що є компроматом для певного часу, не обов'язково є таким за інших часів.
Прикладом подібних операцій є хакерські дії в Інтернеті. Невідомі знищують, або спотворюють Web-сторінки політичних ворогів. Найпоширенішим є заміна посилань на сторінках, де правильні посилання замінюються на хибні, що вказують, наприклад, на порнографічні сторінки мережі. Тільки за 1997-1999 рр. Web-сторінки президентів Польщі, Білорусі та Іраку відчули подібного впливу [23].
Одним з найактуальніших прикладів подібних масованих кампаній можна вважати дії, спрямовані на формування негативного іміджу України. На тлі майже повної відсутності повідомлень про Україну у світових засобах масової інформації дуже яскраво вирізняються кампанії у західній, переважно американській, пресі. На основі здійсненого в роботах І. Бінька аналізу досить великого масиву впливової західної (американської та англійської) преси можна стверджувати, що у процесі створення такого іміджу яскраво простежується наявність чіткої координації, єдиного координуючого центру.
Найвідомішим прикладом є масована кампанія що стосувалася ядерного роззброєння України. Найпомітнішим її моментом була публікація у грудні 1993 р. таємної доповіді ЦРУ щодо кризового становища в Україні. Інформаційна операція досягла мети у січні 1994 р., коли у Москві було підписано спільну Заяву США, РФ та України щодо ліквідації української ядерної зброї.
Напередодні практично кожної важливої зовнішньополітичної акції США стосовно України в американській пресі здійснюється кампанія з метою тиску на українську дипломатію.
Українські високопосадовці змушені виправдовуватися, переговорні позиції відразу погіршуються, що призводить до збільшення поступок. Це засвідчує низка публікацій в "Los Angeles Times" щодо українського військового співробітництва з Лівією, що з'явилися напередодні візиту Л. Кучми до Сполучених Штатів у 1996 р., публікації в "New York Times" та інших американських виданнях, а також слухання в конгресі США щодо корупції в Україні у березні-квітні 1997 р. Подібні факти мали місце й у 1998 р. Як вважає український експерт О. Гончаренко, ці кампанії було інспіровано з Москви та виконано силами підрозділів "активних заходів" СЗР Росії [23].
Операції, спрямовані на дестабілізацію політичного (економічного) становища. Подібні операції є класичним видом інформаційних приводів. Основною метою їхнього проведення є здійснення дестабілізації політичної ситуації у регіоні, країні, створення умов для досягнення певної цілі, наприклад, приведення до влади дружньо налаштованих урядів (або зміною політичного курсу). Необхідно дуже чітко розуміти, що дестабілізація ніде та ніколи не може бути самоціллю. Для з`ясування мети здійснення операції, її вивчення чи захисту від неї вкрай необхідно розглядати події відповідно до ситуації. Нині є досить широкий набір методик і сценаріїв таких операцій. Навіть за матеріалами відкритих джерел, методи спеціальних інформаційних операцій активно застосовуються практично усіма спецслужбами.
"Холодна війна" та пов`язане з нею жорстке ідеологічне протистояння створили умови для широкого застосування методів інформаційних приводів. У середині 40-х років XX ст. дії, спрямовані на зміну масової чи індивідуальної свідомості, в англомовній літературі отримали назву "психологічних операцій" (PSYOP, РО).
Першою масштабною, здійсненою ЗС США операція, спрямована на підтримку військ ООН у Корейській війні (1950-1953 рр.). Перед її початком у США було ухвалено вищезгаданий військовий Статут FM 33-5 "Ведення операцій психологічної війни". До перегляду підходів у галузі психологічного протиборства керівництво ЗС США спонукала кількість дезертирів з армії (близько 40 тис. щорічно). Усвідомлення ідеологічного характеру сучасних воєн призвело до різкого підвищення інтересу американських фахівців до проблем психологічної війни.
Вперше після другої світової війни до діючої армії було передано тактичний інформаційний загін, що базувався у Форт-Райлі (США), а у 1952 р. - у Форт-Брег (Північна Кароліна). На його основі було створено Центр психологічних операцій.
У 1951 р. у Міністерстві армії було створено Управління психологічних операцій, що у 1955 р. перетворено на Управління спеціальних методів війни. Розпочалася підготовка спеціальних кадрів.
Фахівці цього Управління брали активну участь у багатьох битвах "холодної війни". Зокрема, за їхніми порадами було здійснено операцію щодо постачання продуктовими наборами громадян НДР (літо-осінь 1953 р.). За деякими оцінками, ця операція значно ускладнила діяльність прорадянської влади у Східній Німеччині щодо стабілізації ситуації після дня "Х" (17 червня 1953 р.).
Другим конфліктом, де широко застосовувалися сили психологічної операції, стала війна у В`єтнамі. Тут вперше пройшла випробування батальйонна організація військ. Ефективність дій нової системи довів перехід понад 250 тис. північних в`єтнамців і в`єтконговців на бік Південного В`єтнаму (за даними незалежних спостерігачів). У цій війні використовувався практично весь арсенал засобів інформаційних операцій, починаючи від тотального знищення м. Фулі у Північному В`єтнамі та закінчуючи першим в історії створенням пропагандистської телевізійної мережі. Усього в конфлікті з американського боку брало участь понад 1000 спеціалістів [23].
Наступним широкомасштабним інформаційним приводом стала підтримка американського вторгнення в Гренаду. В операції був задіяний 1 батальйон. Наявних в ньому сил і засобів вистачило на створення радіостанції з передавачем потужністю 50 Квт і 11 годинами перебування в ефірі щодоби, видання газети "Голос Гренади", розповсюдження листівок тощо. Результатом цієї діяльності стала здача у полон більшої половини армії Гренади.
Перши інформаційним приводом, що здійснювався на грунті ретельно розробленого заздалегідь плану, стала підтримка висадки у Панамі. Незважаючи на цілеспрямовану підготовку панамських збройних сил на чолі з головнокомандувачем генералом Норьєгою до оборони проти ЗС США, зокрема і проти методів інформаційної війни, відповідні американські військові та цивільні (ЦРУ, держдепартамент тощо) спеціалісти (до 3,5 тис. чоловік) під час цієї операції мали чималі здобутки.
У кампанії була вперше широко застосована доктрина "дій, що турбують". Її сутність полягає у такому впливі на аудиторію, що не переривається на жодну хвилину, не дає зосередитися, відпочити, відновити сили.
Масштабно застосовувалися війська і у війні в Перській затоці, коли вперше попередньо були оприлюднені дві основні мети операції: створення сприятливої суспільної думки в США та інших країнах світу стосовно подій; безпосереднє інформаційно-пропагандистське забезпечення воєнних дій.
До участі в операції було залучено 8-й батальйон 4-ї групи американських ЗС, а також штатні підрозділи спеціального призначення. Крім того, відповідні функції виконували спеціалісти розвідувальної спільноті США.
Вже після перемоги у війні в Перській затоці американські фахівці провадили інформаційні операції проти режиму Саддама Хусейна. Формально їх було спрямовано на захист курдського та шиїтського населення Іраку [23].
Масштабні інформаційні приводи було проведено й у межах операцій "Морський ангел" і "Підтримка демократії" (Гаїті, 1991 р., 1994 р.), "Відродження надії" та "Спільний щит" (Сомалі, 1992-1995 рр.) , "Спільні зусилля" (Боснія, 1996 р.). Практично всі миротворчі кампанії, в яких беруть участь США, супроводжуються психологічними операціями.
Не досягла бажаного успіху лише операція "Відродження надії" у Сомалі. Серед основних причин цього американські дослідники називають такі: механічне перенесення досвіду операцій в Перській затоці на Сомалі; погане знання місцевих традицій та відсутність досвіду роботи у подібних умовах; відсутність необхідної кількості фахівців із знанням місцевих мов.
Аналіз причин дозволяє виявити необхідність максимально враховувати конкретні умови під час проведення операцій.
ВИСНОВКИ
Аналіз наявного матеріалу за проблематикою інформаційних приводів уможливив такі твердження.
Проблема інформаційних приводів є об`єктом наукового осмислення протягом століть, проте наукові школи у цій сфері склалися лише у другій половині XX ст. Аналіз цієї проблематики ускладнює її закритість. Зокрема, у колишньому СРСР переважна більшість досліджень провадилася в закритому режимі. Найпотужніші відкриті наукові школи склалися у США, де діє Асоціація дослідників психологічних операцій, видається спеціальний журнал.
Американська школа дослідження інформаційних приводів створила досить чітку загальну теорію, що тісно пов`язана із загальним контекстом інформаційних воєн та інформаційної безпеки. На її підгрунті розроблено відповідні Польові устави американської армії. Одним з важливих висновків цієї теорії є принципова можливість використання методів інформаційних приводів не тільки під час бойових дій, а й за мирних часів.
За мирних часів застосовуються інформаційні приводи, серед яких можна виділити операції, спрямовані на здійснення впливу на суб`єктів ухвалення рішень, дестабілізацію соціально-політичної ситуації, компрометацію політичних чи суспільних діячів.
Нарешті, у ряді країн як державні органи пропаганди, так і комерційні засоби масової інформації очолюють кадрові спеціалісти психологічної війни. Вони здійснюють постійне пропагандистсько-інформаційне забезпечення політичного керівництва своїх держав.
Таким чином, інформаційний привід - це сукупність різноманітних форм, методів і засобів впливу на людей з метою зміни в бажаному напрямку їхніх психологічних характеристик (поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, мотивів, установок, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових настроїв, суспільної свідомості в цілому.
ЛІТЕРАТУРА
інформаційний привід маніпулювання політичне дезінформування
1. Антонов А. В. Информация: восприятие и понимание. - К.: Наук, думка, 1994. - 184 с.
. Арістова I. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти. - X.: УВС, 2000. - 368 с.
. Баронін А. С. Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі: Курс лекцій. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 128 с.
. Берк А. Й., Черняк O. Й. Информация и управление. - М.: Наука, 1998.
. Веревченко АЛ. Информационные ресурсы: определение, основные понятия, параметры, особенности открытого потока информации, помехи возникающие в каналах поступления информации. - #"justify">. Видрін Д. Суспільство і витоки інформації. - К., 1996.
. Виноградов В. А. Информация как глобальная проблема современности. - М.: Наука, 1978.
8. Вдовин Влад. Информационный повод: взгляд с другой стороны баррикад / <#"justify">1.