Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас

Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка.

Кафедра практичної психології

Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас

Виконала

студентка III курсу

ПО групи

факультету дошкільної

та початкової освіти

Мова Наталія Миколаївна

Науковий керівник:

Канд.психолог. наук, доц. Дрозденко К.С.

Глухів 2012г.

ВСТУП

Актуальність проблеми дослідження: Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг - більш стандартний, хоча є безліч способів створити собі неповторний стиль. Спостерігаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні-спідницях й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі. Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині - її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінці, способі життя, - все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок - самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають не звичайними пересічнимилюдьми, а відомими визначними особистостями на яких рівняються і яких поважають.

Кожен із нас - по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому слід голосно заявляти про себе як про особистість, а негубити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!

Проблемами творчої особистості займалися такі вчені, як С.О. Сисоєва (творчість як необхідна умова розвитку особистості), А.Н. Лук (психологія творчості, мислення і творчість), Г.І. Щукіна (проблема пізнавального інтересу в педагогіці), Я.А. Пономарьов (знання, розумовий розвиток, психологія творчості і педагогіка, мислення і творчість), А.М. Матюшкін (проблемні ситуації в мисленні та навчанні), Н.В. Кічук (формування творчої особистості вчителя), Д.Б. Богоявленська (один із підходів до дослідження інтелектуальної творчості), П.К. Енгельмейер (теорія творчості, творча особистість та творче середовище), М.А. Холодна (дослідження психології інтелекту), В.А. Моляко (психологія творчості), Н.Е Воробйов (розвиток творчої активності студентів під час вивчення дисциплін гуманітарного циклу), О. Бодальов, К. Альбуханова-Славська, Б. Ананьєв (акмеологічні основи розкриття творчого потенціалу).

Актуальність цих проблем, їх недостатня теоретична розробленість і обумовили вибір теми нашого дослідження: «Психологія особистості. Яскрава особистість серед нас», яка передбачає вивчення яскравої особистості серед нас та розробки заходів про яскравих особистостей.

Об`єктом дослідження є феномен яскравої особистості в психології.

Предмет дослідження: яскраві особистості - люди науки, викладачі, вчителі.

Мета дослідженняполягає у визначенні та науковому обґрунтуванні комплексного підходу та аналізу життєвого шляху відомих психологів, як яскравих особистостей. Мета дослідження обумовила розвязання таких завдань:

1.Проаналізувати поняття особистості у вітчизняній та зарубіжній психології.

2.Визначити роль факторів, що впливають на формування особистості.

.Розглянути життєвий шлях яскравих особистостей вітчизняної психології та розробити виховні заходи у вигляді сценаріїв до свят на тему «Яскрава особистість серед нас».

.Дослідити та проаналізуват життєвий шлях «яскравих» особистостей - Ліни Олексіївни Ляшко, Катерини Семенівни Ляшко, Ганни Андріївни Кириленко та Лідії ЙосипівниМігаль, розробити виховні заходи у вигляді сценаріїв до свят.

Для розвязання поставлених завдань використовувалися такі методи наукового пошуку:

Теоретичні: аналіз психолого-педагогічних, методичних, праць для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, метод теоретичного моделювання застосовано для визначення предмета та обєкта дослідження.

РОЗДІЛ I.ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІУПСИХОЛОГІЇ

1.1.Поняття особистості у вітчизняній та зарубіжній психології

Сьогодні у вітчизняній психології широко поширений погляд на людину як на індивіда, особистість і суб'єкт діяльності, але при цьому відсутня більш менш загальноприйнята концепція особистості.

Епоху активного наукового вивчення проблеми особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший етап охоплює період з кінця ХІХ ст.до середини ХХ ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст. і триває до сьогодні.

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак - етнографічних, антропологічних, культурних. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій. Наділена від народження відповідними біологічними якостями (тобто нормальним людським організмом, включаючи мозок, що здатний до подальшого розвитку), людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення тощо.

У психології категорія особистість належить до числа базових; вона не є суто психологічною; її вивчають усі суспільні дисципліни. В гуманістичнихфілософських та психологічних концепціях особистість - це людина, як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства. При всьому розмаїтті підходів до розуміння особистості традиційно виділяють такі аспектицієї проблеми. [ 2; с.263-266]

). багатогранність феноменології особистості, що відображає об'єктивно існуюче розмаїття проявів людини в еволюції природи, історії суспільства, її власного життя;

). міждисциплінарний статус проблеми особистості;

). залежність розуміння особистості від образу людини, що існує в культурі і науці на певному етапі їх розвитку;

). невідповідність проявів індивіда та особистості в різних напрямках дослідження людини - в біогенетичному, соціогенетичному та персоно-генетичному.

У суспільних дисциплінах особистість розглядається як особлива якість людини, що набувається нею у соціокультурному середовищі в процесі спільної діяльності та спілкування.

Особистість - це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистість виникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи. Належність особистості до певного суспільства, до певної системи суспільних відносин визначає її психологічну та соціальну сутність.

Особистість - це людина із притаманними їй своєрідними розумовими,емоційними, вольовими та фізичними якостями, які які матеріалізуютьсяв продуктах діяльності.

Особистість - соціальна істота, субєкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку. Характерними ознаками особистості є наявність у неї свідомості, виконувані нею суспільні ролі, суспільно корисна спрямованість її діяльності. [10; с. 97-98]

Особистість - діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який займає певне становище в суспільстві й виконує певну суспільну роль.[3; с.370]

Однією з найяскравіших характеристик особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, памяті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери, спрямованості.

Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю - це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу. У звязку з цим виникає питання про специфічність науково-психологічних досліджень особистості.[ 3; с.54-56]

У вітчизняній психології існує велика кількість теорій та підходів до тлумачення сутності особистості. Однією з перших слід назвати концепцію особистості, що запропонував О.Ф. Лазурський. Значення цієї концепції в тому, що вперше було висунуте положення про стосунки особистості, які є ядром особистості. Особливе значення її ще і в тому, що ідея стосунків особистості стала відправною для багатьох вітчизняних психологів. За думкою А.Ф. Лазурського, основне завдання особистості - це пристосування (адаптація) до навколишнього середовища, яке розуміється в найширшому сенсі. Міра (ступінь) активності пристосування може бути різною, що знаходить віддзеркалення в трьох психічних рівнях - нижчому, середньому і вищому. Фактично ці рівні відображають процес психічного розвитку людини.

Особистість в уявленні О.Ф.Лазурського - це єдність двох психологічних механізмів. З одного боку, це ендопсихіка - внутрішній механізм людської психіки, яка складає ядро особистості, її основу. Іншу істотну сторону особистості складає екзопсихіка, зміст якої визначається відношенням особистості до зовнішніх об'єктів, середовища. Обидві ці частини пов'язані між собою і впливають одна на одну. [6;]

О.М. Леонтьєв визначав особистість як відносно пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Особистість є результатом інтеграції процесів, які забезпечують життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ці відношення характеризуються свідомим регулюванням, а на певних етапах передбачають наявність самосвідомості особистості. Особистість характеризують лише ті психічні процеси й особливості, які забезпечують виконання людиною діяльності.

О. М. Леонтьев виокремлює три головні параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, міра їх ієрархізованості та загальна структура. Самостійними одиницями життя особистості є ієрархія її мотивів та діяльності. Психологічними підструктурами особистості є темперамент, потреби і мотиви, емоційні переживання й інтереси, звички та навички, моральні риси характеру тощо. Особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості.[8; с.20-27]

Дослідники школи О.М. Леонтьєва запропонували інший підхід, згідно з якимможна виділити три основні категорії: людина, індивід, особистість. Вони стверджують, що людина - це найбільш широке поняття, яке містить в собі усю сукупність людських якостей, властивих людству взагалі, незалежно від того, наявні вони у конкретної людини, чи ні.

Індивід (лат. individuum - неподільне, ціле) поєднує в собі дві ознаки:

). людина, як окрема природна (біологічна) істота, своєрідний представник інших живих істот, продукт онтогенетичного та філогенетичного розвитку, продукт єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги і т. ін.).

). окремий представник людської спільноти; суспільна істота, що виходить за межі своєї природної (біологічної) обмеженості і використовує знаряддя (знаки, символи), і через них оволодіває власною поведінкою, психічними процесами. Оволодіння власною поведінкою означає формування вищих психічних функцій (Л.С. Виготський).

Індивід - це та обєктивна реальність, яка міститься у межах тіла людини, у той час, як особистість - це утворення, яке не лише виходить за межі цього тіла, але й формується у зовнішньому просторі соціальних стосунків.

С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість - це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища, психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Особистість виявляється і формується у взаємодії з навколишнім світом, тому велике значення для розуміння особистості має діяльність. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують і регулюють поведінку та діяльність особистості.[11; с. 676-679]

Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість - це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. З іншого боку, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням, певною організацією властивостей людини, функціонування якого можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості.[13; с. 69]

Згідно з концепцією Г.С. Костюка, індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, утворення системи психічних властивостей, здатності брати участь у житті суспільства. При цьому не слід забувати про природну сутність особистості. Природне «знімається» в суспільному, але не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу, а особистістю стає лише на певному етапі і може перестати нею бути. Природне жодним чином не протиставляється соціальному; без природного, біологічного немає соціального, суспільного.[13; с. 70]

В.Бехтерев вважав, що визначення поняття особистості пов'язане в науці з великими суперечностями. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками людини. Тобто особистість як поняття містить у собі, окрім внутрішнього об'єднання та координації, ще й активне ставлення до навколишнього світу, що ґрунтується на індивідуальній переробці зовнішніх впливів. Відповідно до цього, в особистості виділяються як суб'єктивна, так і об'єктивна сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку об'єктивних явищ. В.Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міститься те збагачення, яке вносить особистість в оточуючий її зовнішній світ». З погляду об'єктивної психології, лише об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, власне і складають об'єктивну цінність особистості. [2;]

Окрім згаданих авторів проблему особистості в різних аспектахрозглядали в своїх працях Л.І.Анциферова, Л.І.Божович, Б.В.Зекйгарнік,Б.Ф.Ломов, В.М.Мясищев, К.К.Платонов, В.М.Русалов та багато інших психологів.

Більшість зарубіжних теорій розглядають особистість як індивідуальне і водночас соціально-психологічне явище. Найвідомішими серед них є психоаналіз, поведінкова школа (біхевіоризм), гуманістична психологія, екзистенціальна психологія, трансакційний аналіз та ін.

Дуже конкретне визначення особистості сформулював Е.Фромм. Під особистістю, - пише він, - я розумію цілісність вроджених і надбаних психічних властивостей, які характеризують індивіда і роблять його унікальним. Пояснюючи відмінність між вродженими і надбаними властивостями, він власне й структурує особистість. До вроджених структур відносить темперамент, талант й усі інші, конституційно задані властивості, а до надбаних - характер.

На відміну від Е.Фромма, Г.Оллпорт не ототожнює поняття особистість та індивідуальність, а заявляє, що особистість - це дещо, і вона щось робить. Особистість - те, що знаходиться за конкретними вчинками всередині самого індивіда. Пояснюючи це щось і дещо, він формулює таку дефініцію: Особистість - це динамічна організація тих психофізичних систем всередині індивіда, які визначають характерні для нього поведінку і мислення. Він заперечує включення в структуру особистості характеру і темпераменту, чи використання їх як синонімів. Темперамент він називає первинним матеріалом, з якого будується особистість. Характер - оціненою особистістю, а особистість - неоціненим характером.

В.Штерн визначає особистість як «свідомо діючу цілісність, що самовизначається і має певну глибину». Для того, щоб зрозуміти дійсну природу цілісності й унікальності особистості, зовсім недостатньо виходити з очевидного: особистість є, і не може бути нічим іншим, як сумою окремих своїх частин - пізнавальних процесів, мотивації, рис характеру тощо. Особистість живе, розвивається, функціонує і формується лише як цілісність. В.Штерн зазначає: «Цілісність особистості ніколи не являє собою завершену і визначену раз і назавжди конструкцію, вона завжди неоднозначна, вона існує водночас реально і потенційно».[10; с.133-134]. В цьому живому русі цілісності змінюються взаємозвязки окремих складових і змінюються самі ці складові. Але ці зміни - вторинні порівняно зі змінами цілого - особистості. Вони виникають внаслідок живого руху особистості, нагромаджуються і сприяють наступним цілісним рухам.

1.2.Фактори формування особистості

Фактори - це ті положення які формують особистість в процесі життя людини. Проблема формування особистості створює новий психологічний вимір - це дослідження місця, позиції людини в системі суспільних звязків, того, заради чого і як використовує людина вроджені і набуті ним властивості, в тому числі і риси свого темпераменту, здобуті знання, вміння, навички, мислення, память.

Формування особистості - це процес, який не співпадає із процесом зміни природних властивостей індивіда в ході його пристосування до зовнішнього середовища.Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, таким, що продовжується протягом усього життя людини. Особистість формується в процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси. Кожна особистість відрізняється своєю індивідуальністю. Особистості поза індивідуальністю не існує. Якщо індивід, щоб стати особистістю, повинен набути соціальної сутності, то, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття. Індивідуальні особливості особистості видаються не як випадкові, неповторні, одиничні її властивості, а як реалізація її соціальної сутності, як відображення соціального в індивідумі. Індивідуальність не означає незалежності індивіда від суспільства, а є способом буття в ньому.

Саме слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них - вже індивідуальність, але ще не особистість. Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона вжебагато чого придбала із соціального оточення. [13;]

Усвідомлюючи те, що особистість - це набута якість людини, можемо розглянути, від яких факторів залежить її формування.

Теоретично існують три умови (фактори) формування особистості підростаючої людини: біогенетика вивчає її спадковість, соціогенетика і соціальна психологія - мікросередовище, соціальний стан і соціальну спадковість, педагогіка - процес навчання і виховання у шкільних і домашніх умовах. Тобто існує комплекс умов формування особистості.

Основною умовою формування особистості є гармонійне поєднання наступних факторів:

) Біологічного(спадковість)

) Соціального

) Навчання і виховання

) Активність особистості(діяльність

Здібності,задатки,

гени, тип ЦНС Колектив

Соціальний

Біологічний Телебачення,

Самовиховання

Навчання і Дитсадок

Активність виховання

Виходячи з запропонованої схеми, можна сказати, що визначальним фактором становлення особистості є такі:

)Біологічний, тобто спадкові дані. Спадковість - це відновлення в нащадків біологічної подібності. Носіямиспадковості є гени. Вони зберігають і передають із покоління в покоління всю інформацію про організм.Тобто сутність біологічного фактора полягає в забезпеченні генетичних передумов подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, заданою в його генотипі. Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше - це спадково зумовлені величезні можливості утворення нових потреб і форм поведінки нервової системи людини, тобто - це задатки людини. Вони реалізуються тільки в суспільному житті. Дослідження Г. С Костюка, О. Р. Лурії, Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, М. Ю. Малкова свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо і прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, за Г. С Костюком, є результатом індивідуальної історії розвитку, зумовлені не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самої дитини. Народна педагогіка про роль спадковості в розвитку особистості говорить: «Яке коріння, таке і насіння»; «Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син». [5; с.109] Цегельний будинок не може бути побудований зкаменю чи з бамбука, а з великої кількості цеглин можна побудувати будинок безліччю різних способів. Біологічна спадщина кожної людини поставляє сирі матеріали, що потім формуються різними способами в людську особу, індивіда, особистість.

Немовля несе в собі комплекс генів не тільки своїх батьків,але і їхніх віддалених предків, тобто має свій, тільки йому властивий найбагатший спадковий фонд чи спадково визначену біологічну програму, завдяки якій виникають і розвиваються його індивідуальні якості. Ця програма закономірно і гармонійно перетворюється в життя, якщо, з одного боку, в основі біологічних процесів лежать досить якісні спадкоємні фактори, а з іншого, зовнішнє середовище забезпечує зростаючий організм усім необхідним для реалізації спадкового мінімуму. Але якщо народившись, дитина має серйозні вади головного мозку, то вона не зможе стати особистістю (наприклад, діти з олігофренією (вродженою розумовою відсталістю) не стають повноцінними особистостями). Але наявність фізичних порушень чи вад не ставить таких глобальних обмежень для формування означеної якості людини, ряд інвалідів стають відомими визнаними особистостями. Як висновок можна навести думку Г. С Костюка: «дитина не являє собою чистої дошки (tabula rasa) або просто воску, з якого можна ліпити, кому що схочеться. Дитина народжується з певними передумовами для подальшого її психічного розвитку».

2)Соціальний фактор(соціальне середовище). Соціалізація - це процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Тобто соціалізація - це процес двосторонній. З одного боку, людина набуває соціального досвіду, цінностей, норм, настанов, правил поведінки, властивих певним соціальним групам і суспільству, до яких належить та активно вступає в систему соціальних взаємин. А з іншого - це процес активного відтворення нею системи соціальних зв'язків за рахунок її активної діяльності, активного входження в соціальне середовище:

«...у соціалізувальному процесі індивід не лише включається в систему соціальних відносин шляхом оволодіння необхідними соціально-типовими, соціально значущими якостями, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить, що соціалізація - це й процес індивідуалізації особистості»; [12; с.7.]

Становлення «Я» відбуваєтьсяв ситуаціях взаємодії, але не тому, що люди - це прості реакції на погляди інших, а тому, що ці ситуації є разом з тим ситуаціями сумісної діяльності. В них формується особистість, в них вона усвідомлює себе, не просто вдивляючись в інших, а взаємодіючи сумісно з ними. Соціальні ролі існують в колективах,групах,де кількість людей невелика, обмежена,об'єднує їх спільна функція, мета, робота та ін. Кожен член групи набуває відповідного статусу, як тільки потрапляє до неї. Статус - сукупність об'єктивно властивих людині характеристик, що визначають сприйняття її іншими членами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системах групових відносин. Тобто суть соціологізації полягає у вмінні людини засвоїти надбання людської цивілізації, навчитись способам використання побутових речей. А щоб інтелектуально та морально розвинутись, людина повинна мати вчителів, наставників вже з дитинства.

У формуванні особистості велику роль відіграють неорганізовані чинники, які постійно впливають на особистість. До них відносяться:

üДитячий садок, школа, технікум, інститут, ВУЗ,

üДрузі

üВулиця

üЗасоби масової інформації

Серед різних соціальних факторів, що впливають на становлення особистості, одним з найважливіших є сім'я. Те, що людина здобуває в сімї, вона зберігає протягом всього свого життя. Важливість сімїобумовлена тим, що в ній людина перебуває протягом значної частинижиття. У сімї закладаються основи особистості. Завдяки своїм особливостям сімя як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючи людині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють почуття її безпеки й спокою, викликають бажання надавати допомогу й підтримку іншим людям. У процесі близьких відносин з матір'ю, батьком, братами, сестрами, дідусями, бабусями й іншими родичами в дитини з перших днів життя починає формуватисяособистість.

Наступним факторомсоціального впливу на особистість є школа, а саме шкільний коллектив. У малій групі, де панують дружні взаємини, колектив робить досить сильний вплив на індивіда. Це особливо проявляється у формуванні духовних цінностей, норм і зразків поводження, стилю взаємин між людьми.

)Навчання і вихованняпередбачає, перш за все, систему спрямованих впливів, за допомогою яких прагнуть сформувати в особистості певні риси і якості, завдяки яким людина долучається до культури і стає освіченим, повноцінним членом суспільства. Навчання і виховання процес складний, двохсторонній та нерозривний, бо в процесі навчання дитина виховується, а у процесі виховання навчається, тобто перше не лише впливає на друге, а залежить від нього, бо друге визначає мету, зміст і методику першого. Водночас виховання має йти попереду розвитку, визначати основні його напрямки та орієнтири. Не даремно французький письменник А. Сент - Екзюпері наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому вихователь повинен так впливати на вихованців, щоб допомогти їм засвоїти й усвідомити загальнолюдські, національні та моральні звички й цінності, любов до праці, Вітчизни, батьків, самого себе тощо. Виховується дитинав безпосередньому спілкуванні з дорослими. Вони розповідають їй, «що є добре і що є погано», заохочують ті дії дитини, які відповідають моральним нормам і правилам поведінки. З часом цей зовнішній контроль замінюється самоконтролем. Кожному вчителеві слід пам'ятати, що виховання - це надзвичайно важлива справа, від якої залежить доля людини. Актуальним є вислівК. Д. Ушинського про те, що найголовніший спосіб людського виховання - це переконання, оскільки воно є основою людського світогляду.Світогляд, своєю чергою, - один із головних регуляторів поведінки вихованця. Отже, навчання і виховання має надзвичайно важливе значення для формування та розвитку особистості, воно повинно коригувати вплив спадковості й соціального середовища на людину шляхом формування її внутрішнього духовного світу.[13; с.88]

)Неоціненний вплив на становлення особистості здійснює самовиховання, що можливе за рахунок власної активної діяльності, що керується системою мотивів.Самовиховання - свідома діяльність спрямована на більш повну реалізацію себе, як особистості; це систематична, послідовна робота особистості з удосконалення своїх позитивних і усунення негативних якостей. Тільки чітко визначившись у своїх сильних і слабких сторонах, людина ставить завдання розвинути себе, збагатити свій творчий потенціал - здібності, потреби, смаки, інтереси, цінні особливості характеру, волю, духовний світ, моральні якості, одночасно усуваючи свої недоліки. Але оскільки в основі кожної особистісної якості лежать звички, то самовиховання і являє собою формування позитивних звичок і викорінювання шкідливих, що заважають у житті. Якщо індивід входить у відносно стабільну соціальну спільність, він за сприятливих обставинпроходить три фази свого становлення в ній як особистості [2].фаза - адаптація - це засвоєння діючих у спільноті цінностей і норм, що наближає індивіда до інших членів спільноти.фаза - індивідуалізація, породжена загостренням протиріччя між необхідністю бути таким, як всі і намаганням особистості до максимальної персоналізації.фаза - інтеграція, яка визначається протиріччям між намаганням індивіда бути ідеально представленим своїми особливостями в спільноті і здатністю спільноти приймати, підтримувати і культивувати тільки ті його особливості, які сприяють розвитку самої спільноти. Якщо ці протиріччя не зникають, настає дезінтеграція, що може призвестидо ізоляції особистості або до її витіснення чи деградації із поверненням на більш ранні стадії розвиткуособистості.

Людина як творча істота постійно створює власний світ і саму себе. Тому людське «Я» - це світ розвитку людських сутнісних сил. Цей світ - не середовище і умова існування людини, а сама людина в її об'єктивному бутті. Дійсно реальною практичною істотою людина є у своєму світі, який вона сама створює. Саме в діяльності з перетворення світу і виявляється індивідуальна неповторність і незамінність конкретної людини. Робота, що виконується без бажання, настрою не забезпечує високих результатів розвитку. Ефективний розвиток відбувається лише в процесі активної, емоційно забарвленої діяльності, в яку людина вкладає всю душу, повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Така діяльність приносить задоволення, стає джерелом енергії і натхнення. Ось чому важлива не стільки діяльність сама по собі, скільки активність особистості, що виявляється в цій діяльності [4; c. 14-15.].

Отже, людина є «соціальною істотою», яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки, особистість формується у взаємодії з іншими особистостями, і механізмом цього процесу є встановлення контролю дій особистості тому уявленню про неї, яке складається в оточуючих. А сукупність дії всіх описаних вище факторів сприяє повноцінному розвитку особистості.

Основні етапи становлення особистості дитини нерозривні із розвитком її творчих можливостей, від розвитку її уяви. Бути особистістю означає мати активну життєву позицію, здійснювати вибір, що обумовлений внутрішньою необхідністю, вміти оцінити наслідки рішень, що приймаються, і нести відповідальність за них перед собою і суспільством.

РОЗДІЛ II: ЯСКРАВІ ОСОБИСТОСТІ - ЛЮДИ НАУКИ, ВИКЛАДАЧІ, ВЧИТЕЛІ

2.1 Яскраві особистості вітчизняної психології

Яскрава особистість - це особистість, яку важко не помітити й не оцінити. Це люди, які завжди, скрізь і всюди "роблять погоду", які відрізняються від інших тим, що з них б'є багато енергії, яка часом живить інших. Деякі людидуже хочуть стати яскравими особистостями і що тільки вони для цього не роблять: помітно одягаються(привертаючи до себе увагу), прагнуть до впливових посад, перших місць і почесногозвання, мають багатодорогих і престижних речей, завантажують мозок енциклопедичними знаннями, читають наймодніші книги і журнали, захоплюються політикою і популярним хоббі, досягають зовнішнього благополуччя, викликаючи заздрість і ревнощі, схвалення або засудження, але яскравими так і не стають, хоча і можуть виглядати вражаюче. Яскрава особистість -це не тільки яскрава зовнішність. Швидше навпаки: щирість і творча спрямованість характеру дає ту саму яскравість, яку не може створити жодна косметика в світі.

Заболоцький задає питання в своєму вірші:

Але якщо це так, то що тоді краса

Чому ж її обожнюють так люди?

Посудина вона, в якій лиш пустота,

Або вогонь, що мерехтить повсюди?

Дійсно, за дорогою і красивою оболонкою нерідко ховається порожнеча. Порожнеча не викликає інтересу, а ось вогоньнавпаки викликаєтепло, до якого тягнуться всі. Це риси характеру, що зігрівають тих, хто поруч, з ким доводиться пересікатися по життю, уміння пробачити, зрозуміти і пояснити, підтримати і заспокоїти, і здібності - не сумувати, а шукати відповіді на питання, долати труднощі, бути цілеспрямованим. І навіть якщо немає поки чітко вираженихздібностей, але є бажання діяти, є цілі і прагнення їх досягти -це значить, особистість зростає, стає яскравішою і починає світити іншим. А буває і так, щолюдина зовні малопомітна, але до неї тягнуться люди. Її скрізь чекають, з нею легко спілківатися. Таким людям до всього є діло, і при цьому вони не втручаються в чужі справи. Найчастіше вони уважні і тактовні, не вимагають багато чого від інших, але точно знають, чого хочуть від себе. Не обтяжені метушнею, вони можуть встигати більше всіх, тому що не виправдовуються вічним «ніколи». Знайомство з такою людиною може змінити життя.

Одним із таких людей є відомий психолог, який визнаний у всьому світі - Іван Дмитрович Бех. Він народився 9 жовтня 1940 р. в селі Олексіївка (тепер селище міського типу Вільча) Поліського району Київської області в сімї залізничника. Батько, Дмитро Радіонович Бех очолював на залізничній станції Вільча бригаду шляхових робітників. Мати, Ольга Іванівна Бех, працювала в місцевому колгоспі. Після закінчення в 1954 р. Олексіївської семирічної школипродовжував навчання до 1957 р. в Поліській середній школі № 1. З 1959 по 1964 р. навчався в Київському державному педагогічному інституті ім. М. Горького (тепер Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова) на педагогічному факультеті за спеціальністю „дефектологія, педагогіка та методика початкової освіти. Де і почав формуватися його науковий світогляд. Навчаючись в інституті, Іван Дмитрович Бех займався в студентському науковому гуртку, яким керувала доцент М.А.Савченко, де бравучасть у наукових засіданнях логопедів, у науково-практичних студентських конференціях. У 1963 р. як переможець республіканського конкурсу з написання студентських наукових робіт виступав з доповіддю на Всесоюзній студентській конференції з логопедії. Саме тут знайомиться з відомими вченими-дефектологами: професором Х.С. Замським, доктором педагогічних наук Г.М. Дульнєвим, професором Т.А. Власовою та ін. Виступи учених та спілкування з учасниками конференції залишили незабутнє враження в Івана Дмитровича й багато в чому визначили його подальший життєвий шлях. Він вирішив глибоко зайнятися логопедичною наукою. Після успішного закінчення інституту І.Д. Бех працював з 1964 по 1970 роки учителем в Києві. В 1970 р. він зайняв посаду вихователя в допоміжній школі-інтернаті № 10 м. Києва, де захопився педагогічною психологією, почав збирати психологічну літературу, вивчати праці видатних зарубіжних і вітчизняних психологів та дефектологів.

В 1974 р. в ленінградському збірнику з дидактики вийшла і перша стаття Івана Дмитровича про формування в школярів здібностей до самоосвіти. В цьому ж році знайомиться з видатним українським психологом Г.С.Костюком та директором Науково-дослідного інституту психології УРСР, доктором філософських наук В.І.Войтком. Їхні праці викликали в нього великий інтерес, сприяли вибору теми для майбутніх досліджень. У 1974 р. професор Г.С.Костюк запросив Івана Дмитровича на посаду молодшого наукового співробітника Київської лабораторії Науково-дослідного інституту загальної і педагогічної психології Академії педагогічних наук СРСР, яку Григорій Силович очолював з 1972 по 1982 роки. Після успішного захисту в 1978 р. кандидатської дисертації Формування у школярів узагальнених способів розвязання практичних завдань (на матеріалі ручної праці у другому класі) І.Д. Бех працював старшим науковим співробітником лабораторії психології навчання НДІ психології УРСР. В 1983 році Івана Дмитровича обирають головою профспілкового комітету НДІ психології УРСР, який він очолював до 1993 року. Багаторічне поєднання наукової і профспілкової діяльності сформувало в нього риси керівника нової формації, який поєднує високу інтелігентність, людяність, вимогливість, організаторські й комунікативні здібності. Його виступи на профспілкових зборах, наукових конференціях, захистах кандидатських дисертацій засвідчили, що він добре підготовлений учений, гарно володіє рідною мовою, глибоко знає життя й проблеми колективів науково-дослідних інститутів, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів. І кожен, хто хоча б один раз спілкувався з Іваном Дмитровичем Бехом не міг більше його забути і сплутати з кимось, бо те тепло, та людяність настільки запамятовувалася кожному пересічному громадянинові, що забути її було неможливо. Захистивши в 1991 р. докторську дисертацію на тему „Психологічні основи морального розвитку особистості, І.Д. Бех став завідувачем лабораторії психологічних основ розвитку довільності поведінки особистості. В кінці 1993 р. його призначають заступником директора з наукової роботи новоствореного Інституту дефектології АПН України та обирають головою обєднаного профспілкового комітету Академії педагогічних наук України. З грудня 1996 р. він директор-організатор, а потім і перший директор новоствореного Інституту проблем виховання АПН України. На цих посадах розкрилися його найкращі організаторські здібності. За короткий строк Іван Дмитрович сформував керівний, науковий і обслуговуючий персонал інституту, обладнав нові приміщення лабораторій для роботи співробітників і лаборантів, створив дружний висококваліфікованийнауковий колектив. Його праці видавалися й перевидавалися в Україні, Росії, Польщі, Білорусі, Китаї. Науковий доробок Івана Дмитровичає істотним внеском у розвиток сучасної психолого-педагогічної концепції виховання. Він автор оригінальної теорії свідомого привласнення особистістю суспільно значущих моральних цінностей. І.Д. Бех активно популяризує психолого-педагогічну науку в засобах масової інформації, у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах. Його праця відзначена медаллю „В память 1500-летия Киева (1983), знаком „Відмінник народної освіти УРСР (1986), медаллю „Ветеран праці (1989), золотою медаллю „За досягнення в науці (2000), Подякою Харківського державного політехнічного університету (2000), Подякою президента обєднання „Відроджені гімназії України (2002), Почесною грамотою Міністерства України у справах сімї, дітей та молоді (2004), Почесною грамотою Федерації футболу України (2004), Подякою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2004). За вагомий особистий внесок у розвиток психологічної та педагогічної науки І.Д. Беху присвоєно в 2002 почесне звання „Заслужений діяч науки і техніки України.

Також становлення психологічної науки в Україні нерозривно повязане з іменем Григорія Силовича Костюка, який був одним із тих, хто закладав підвалини вітчизняної психології і плідно розвивав її протягом усього життя.

Г.С. Костюк народився 5 грудня 1899 р. - у селі Могильному, нині Гайворонського району Кіровоградської області. Навчався в Колегії Павла Галагана - середній навчальний заклад підвищеного типу, в Києві.

З двадцяти років Г.С.Костюк працював вчителем у рідному селі. Потім вступив до Київського вищого інституту народної освіти, який він закінчив у 1923 р. Наприкінці 20-х рр. Григорій Силович стає завідувачем експериментальної школи Наркомпроса УРСР. З 1930 р. Г.С.Костюк очолює кафедру психології Київського педагогічного інституту і відділ психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Працюючи ревно й наполегливо, він успішно поєднував педагогічну й організаторську діяльність з теоретичними та експериментальними дослідженнями. У 1935 р. йому було присвоєне звання професора психології.

Під час Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації, Г.С.Костюк завідував кафедрою педагогіки і психології педагогічного інституту в Сталінграді, у складі добровільної протипожежної дружини брав участь у порятунку будинків від фашистських запальних бомб. Переїхавши потім до Казахстану, він очолював викладацьку роботу в Об'єднаному українському університеті (який знаходився там у той час), а повернувшись у звільнений Київ, працював на тих же посадах, що і до війни.

У жовтні 1945 року був утворений Науково-дослідний інститут психології Наркомпроса УРСР (нині - Міністерства освіти України). Ініціатором його створення і беззмінним директором протягом 27 років був Г.С.Костюк. Увесь цей час він вів інтенсивну і плідну роботу з організації психологічних досліджень, підготовки психологічних кадрів, з великим успіхом продовжував викладацьку діяльність у Київському педагогічному інституті ім. О.М.Горького. У 1947 році Г.С.Костюк був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР, а в 1966 році, коли академія була перетворена на всесоюзну, став дійсним членом. Його неодноразово обирали членом Президії АПН СРСР, членом редколегії журналу "Питання психології", протягом багатьох років він очолював Українське відділення Товариства психологів СРСР. Г.С.Костюк мав почесне звання заслуженого діяча науки УРСР, був відзначений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, іншими урядовими нагородами. Десятки психологів, яким пощастило свого часу вчитися в аспірантурі і здійснювати дослідження під безпосереднім керівництвом Г.С.Костюка, на все життя зберегли найкращі спогади про нього як про прекрасного вихователя наукової зміни, людину чуйну, тактовну і разом з тим вимогливу у принципових питаннях. Чудові риси Григорія Силовича: скромність, безкорисливість, доброта в сполученні з непохитною вірністю громадянському та науковому обов'язку - здобули йому глибоку повагу в суспільстві.

Починаючи з 1924 року, Г.С.Костюком було опубліковано більш ніж 250 робіт. Багатство їхнього змісту супроводжується ясністю викладу, широта ерудиції - глибоким проникненням в сутність досліджуваних проблем, методологічна чіткість - націленістю на розв'язання актуальних практичних задач, що насамперед відносяться до сфери народної освіти.

Г.С. Костюк був вільний від професійної вузькості, він багато зробив для зміцнення зв'язків психології із соціальною практикою і з суміжними науками - педагогікою, фізіологією та ін. Згадаймо також його плідне співробітництво з видатним вченим в області кібернетики - академіком В.М. Глушковим, що знайшло втілення у спільних публікаціях з проблем програмованого навчання і в організації в НДІ психології УРСР досліджень психолого-кібернетичного профілю. Їхнім результатом стало створення ряду ефективних людино-машинних систем, розробка для них мов програмування, що мають властивість психологічної природності. Ці дослідження зробили важливий внесок у формування наукових основ здійснюваних нині робіт з комп'ютеризації навчання.

Він мав почесне звання заслуженого діяча науки УРСР, дійсного члена Академії педагогічних наук СРСР, був членом її президії, Головою Українського відділення Товариства психологів СРСР, членом редколегії журналів Вопросы психологии, Радянська школа та ін.

Перу вченого наукових праць, присвячених найбільш актуальним питанням загальної, вікової та педагогічної психології. В 1939 р. вперше в Україні був виданий підручник з психології для вищих навчальних закладів. З 20 розділів, вміщених у ньому, 16 належить авторству вченого. Цей підручник вважався одним із кращих у колишньому Радянському Союзі. Даний підручник і сьогодні прислуговується як студентській молоді, так і науковцям, котрі працюють у різних галузях психологічних знань.

Отже, на прикладі видатних психологів можемо сказати, що бути визначною людиною та великим професіоналом своєї справи - це справжній талант. І у гармонійному поєднанні це привертає до людини увагу оточуючих та веде за собою. Тому про таких людей можна говорити багато, але не слід забувати і про тих, хто поруч з нами яскраво проявляє своє «Я».

2.2 Аналіз життєвого шляху «яскравих» особистостостей

У житті кожного міста є люди, які творять його історію, своїми зусиллями, талантом і особистісними якостями вносять власну лепту в розвиток науки, культури і взагалі становлення міста. Психолог В. С. Мерлін приводить дуже образне порівняння. « Уявіть собі, - говорить він, - дві річки: одну - спокійну, рівнинну, іншу - стрімку, гірську. Плин першої ледь помітний, вона плавнонесе свої води, у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів, сліпучих бризів. Плин іншої - повна протилежність. Річка швидко несеться, вода в ній гуркоче, вирує, клекоче і, вдаряючись об камені, перетворюється в жмути піни... Щось подібне можна спостерігати в динаміці (особливостях плину) психічного життя різних людей». І той, хто бурхлива річка - яскрава особистість зі своїми думками, вчинками та поглядами на життя.

Серед таких яскравих особистостей - Ліна Олексіївна Ляшко, Ганна Андріївна Кириленко, Катерина Семенівна Ляшко та Лідія Йосипівна Мігаль.

Ліна Олексіївна Ляшко - спражній психолог. Вона - саме з тих людей, які завжди почують, підтримають і допоможуть, стримана, дипломатична, уважна та мудра, з чуйністю та повагою ставиться до кожного - як до керівника будь-якого рангу, так і до простих громадян, співробітників, студентів.

Скільки часу вона віддавала улюбленій роботі, скільки місяців працювала разом зі своїм чоловіком над створенням музею в інституті. Разом з Іваном Михайловичем вона взяла участь у підготовці випуску 26-томноїкниги, що мала назву «Історії міст і сіл Української РСР», яка витримала два видання. Зокрема, цією чудовою парою був створений історичний нарис про селище Ямпіль та довідки про села Глухівського району.

Їй долею випало чотири рази бути депутатом Глухівської міськоїРади депутатів. І за той час вона відразу проявила себе як висококваліфікований фахівець своєї справи, а моральними критеріями в її роботі були: добросовісність, творчість, вимогливість до себе та інших, справедливість.

Педагогічну діяльність цієї високоосвіченої жінки оцінили Міністерство освіти України та керівництво інституту. Підтвердженням цього є значок : «Відмінник народної освіти», медаль « Ветеран праці», багато грамот і подяк. Кожен із захопленням і повагою говорить про Ліну Олексіївну Ляшко, як про особистість, яка не просто захоплює оточуючих своєю індивідуальністю , але і привертає увагу як яскрава особистість. Про таких людей слід голосно говорити та ставити їх за приклад. Саме з цією метою ми пропонуємо у своїй роботі сценарій виховного заходу, який проводилистуденти вищого навчального закладу.

Сценарій до психологічного вечору

«Яскрава особистість серед нас».Життя прожити - не поле перейти. Так говорить народне прислівя. Але чи кожне життя можна порівняти з полем і яким? Обрати правильнудорогу молодим надзвичайно важко, але є люди чий життєвий шлях може стати взірцем для інших і на подальші роки..Безхмарний липневий ранок, тихе щебетання пташок пробуджує маленьке містечко Білу Церкву від сну, яке сповнене дивовижним ароматом квітів. Веселий і теплий промінець сонця грайливо торкнувся жіночого обличчя. Враз прокинулась вона і, в сповнених материнською любовю очах, засяяла радість. Так, тепер вона знову мати... Але ж єдина думка непокоїть її… Рідна, кохана донечка… Що приготувала доля її маленькій Ліні? Які випробування в неї попереду? А відповідь на це питання дасть лише час.

Ліно Олексіївно, ми знаємо, що для Вашої мами Ви стали надією, та справжньою опорою в житті. І цей вірш, який читає Люда Дарменко, миприсвячуємо Вашій мамі.

Спасибі маминим рукам,

Що ними працювати навчена.

Спасибі маминим очам,

Що ними вперше світ побачила.

Спасибі маминій косі

Тій, що за мене посивіла

Спасибі матері, що та

Мене по правді жить навчила.

Спасибі мамі за любов,

Що в мене в серці поселилась.

Спасибі мамі за добро,

Що розлилось по моїх жилах.

Спасибі мамі - віддавала

Мені тепло усе і ласку.

Спасибі мамі за дитинство,

Яке було немов у казці.

I.Минали дні, тижні, місяці, роки… І вже не Ліночка, а Ліна Олексіївна тримає в руках дипломз відзнакою Київського університету.

II.Молода, красива, життєрадісна, сповнена натхнення і енергіївона переступає поріг Глухівського учительського інституту і відразу опинилася в студентському середовищі.

I.Спочатку вела методику піонерської роботи, вела настільки цікаво, що відразу завоювала авторитет не тільки у студентів філологічного факультету й фізико-математичного факультету але й у всього унівкрситецькрго колективу.Але зацікавила Ліну Олексіївну не просто робота зі студентами, а людська душа, те, що завжди було загадкою.

II.Палітра барв людських душ не має меж. Є люди зі злими та добрими душами, хоробрими та боязкими, веселими і сумними, старими й молодими, відвертими і хитрими, а є такі душі, що як музичний інструмент. Їх музика така чарівна і ніжна, що пронизує душу кожного, ніби бачить її наскрізь . Саме про таку душу читає віршДемідова Наталка.

Душа, як тіло, не старіє,

Вона постійно молода,

Від цього в жилах кров німіє,

Для мене справжня це біда.

Тобі лиш 20, світ щасливий,

Аби опору десь знайшов,

Зумів би землю розвернути,

І до веселки ти б дійшов.

Уже і 30, став мудрішим,

Вже землю, певно б, не чіпав,

Лиш з другом кращим, веселішим

За горизонти поспішав.

Стало за 40, як відомо,

З нуля пригоди розпочнуться.

Наснага, пристрасть, насолода

Нізвідки раз у раз беруться.

Ось 50! Велике діло!

Знов молодий, як в 20 літ,

Маєш послушне, вправне тіло

І добре ще береш ти слід.

І в 60 є купа планів -

Життю відомо, чого хоче,

Багато можна пригадати,

А в серці знов любов тріпоче.

-зовуть всі: «Діду!»

А ти, ой леле, молодий!

Душа й тепер не постаріла,

Хоч не такий вже й заводний.

В останні дні, скажуть: "Нажився!

Не помирав же молодим."

А ти на душу розізлився,

Що не порадилась з старим.

Вона на рóки не зважала,

Старіти з тілом не могла,

Із протиріч життя зіткала.

Ну як піти? Душа то молода!

I.Важкі то були часи: ще не загоїлись рани війни, у місті стоявнапівзруйнований інститутський корпус, а навпроти сяяла порожніми вікнами третя школа. Незважаючи на все це, в інституті панував високий дух творчості й гуманізму.

II.Коли на кафедрі після чергового дзвоника зявилась викладач і почала лекцію з психології, то студенти, серед яких було чимало фронтовиків у вицвілих гімнастерках, захоплено слухали кожне слово. Ліна Олексіївна образно й емоційно розкривала перед студентами найскладніші питання, будила у слухачів думки, разом з ними вирішувала проблемні ситуації такої захоплюючої науки як психологія.

I.Кожне Ваше заняття, Ліно Олексіївно, були для всіх студентів незабутньою подією, щирим запрошенням до співпраці. Ваші лекції майже неможливо було конспектувати, бо для чого відволікатись від чарівного дійства - Ваших сяючих молодих очей, зачаровуючого голосу, стрункої постаті, урочистого вигляду, внутрішньої і зовнішньої охайності, все це полонило у світ краси та мудрості.

II.Якими зачаровуючими та цікавими були Ваші заняття… Кожен день дізнавалися про щось нове, незвичайне, таємниче але таке цікаве і загадкове… Нехай так і вас зачарує своєю мелодійністю цей музичний твір, який виконає для Вас Віка Паролочка.(Пісня «Стожари»)

I.Як сказав Шекспір: «Гарне кохання, яке шукаємо, але ще прекрасніше - яке народжується без пошуків».

II.Тут, в стінах тепер уже рідного інституту, доля звела її з випускником Львівського університету Іваном Михайловичем Ляшком. Молодий викладач, якого, можна без перебільшення сказати, любили всі на кафедрі, не раз поранений у боях став надійним та мудрим другом для нашої героїні, а пізніше відкрив їй своє серце. Він уже не мислив своє майбутнє без такої простої і водночас загадкової жінки як Ліна Олексіївна. Це не проста історія кохання двох людей з високим злетом душі та почуттів.

I.Їхня любов і взаємоповага витримали перевірку десятками спільно прожитих років і спільно зробленою не однією доброю справою. Провисоке почуття кохання прочиталє вірш Гонтар Алла.

Вонаприйшланепроханайнеждана,

Іяїїзустрітинезумів.

Вонадоменевипливлазтуману

Моїхюнацькихнесміливихснів.

Вонаприйшла,заквітчанаімила,

Ірукилагіднодоменепростягла,

Ітакчарівнокликалайманила,

Такоюніжноюідоброюбула.

Іянечув,якжайвірвнебітане,

Когоостерігаєзвисоти...

Прийшлалюбовнепроханайнеждана

Нуякменізанеюнепіти?

II.Ліна Олексіївна та Іван Михайлович багато років пчіч-о-пліч прожили разом, як ось на цій фотокартці, і немало зробили для інституту в справі ідейного виховання. Вона - стала надійним помічником і другом для своїх колег, керівників, підлеглих, а він - колегою, помічником, другом, коханою людиною….Скільки часу Ліна Олексіївнавіддала улюбленій роботі, скільки місяців працювала над створенням музею в інституті. Разом з Іваном Михайловичем вона взяла участь у підготовці випуску 26-томноїкниги, що мала назву «Історії міст і сіл Української РСР», яка витримала два видання.

II.Зокрема, цією чудовою парою був створений історичний нарис про селище Ямпіль та довідки про села Глухівського району.

I.Але ж як можна працювати без натхнення? Звичайно, у цих двох людей натхненням було кохання, течарівне почуття, про яке стільки пишуть і співають.

II.І зараз наші дівчата виконають для Вас відому пісню, в якій символом кохання стала Червона рута, аби нагадати про ті чарівні миті життя… (Пісня «Червона рута»)

I.А пригадуєте Ваші слова, Ліно Олексіївно? Вони стали кредом для багатьохВаших студенів: «Психологія як наука -це передусім труд».

II.Ви працювали до самозабуття, віддавали улюбленій справі всі свої сили, ненавиділи байдикування, лінощі, легкодухість - ось принципи, які Ви несли своїм вихованцям. І ці принципи, втілені в повсякденній Вашій праці, захоплювали та надихали студентів.

I.Шановна Ліна Олексіївна, не лише Ваші студенти, а й ми пишаємось Вашою енергійністю, доброзичливістю, життєрадісністю. І наша студентка, яка також дуже енергійна, дарує вам вірш, який написала сама.

Я в спогадах вертаю знов і знов

Ті дні, коли Ви нас навчали.

Не можу я ховать любов,

До днів, де пари миттю пролітали.

І невимовний смуток їсть,

Мене з середини з'їдає.

Я хочу крикнуть ПОВЕРНИСЬ!

Та вороття уже не має...

Я вдячна Вам, в душі шукаю

Слова подяки, та дарма,

Бо слів усіх не вистачає,

Щоб розказати,що душа пережава.

І знов, і знов думки рояться,

А спогади, мов камінь душать,

Так хочеться назад податься,

Та все ж вперед іти я мушу.

Та й Ви йдете і час летить,

Студенти юні знов у ваших стінах,

А моє серце все щимить, болить,

І кров бурлить у моїх жилах,

І ностальгія ця буває серед ночі,

Стревожено торкається очей

Й думки високі, чисті, творчі,

Ті, що залишились із наших зустрічей.

Я їх беру й кладу у зошит чистий,

А потім перечитую їх знов,

І мрію, що життєвий шлях тернистий

І в ваших душах ще не стер до нас любов!

II.Не залишилась Ліна Олексіївна осторонь громадської діяльності. Чотири рази обиралась депутатом Глухівської міськоїРади депутатів. А моральними критеріями в її роботі були: добросовісність, творчість, вимогливість до себе та інших, справедливість. Так дивно, що в такій тендітній жінці поєднуються такі якості керівника, друга, порадника, психолога….Педагогічну діяльність цієї високоосвіченої жінки оцінили Міністерство освіти і керівництво інституту. Підтвердженням цьому є значок: «Відмінник народної освіти», медаль « Ветеран праці» та багато грамот і подяк.

II.Дорога Ліно Олексіївно, танцювальна група наших дівчат даруєВам танок. Сподіваємося, Вам сподобається їх чарівність.(Танець «Вінок»)

I.Минають роки, як зимові віхоли, і так ніби швидко пройшло більш сорока років праці в інституті. Але ці роки не пройшли безслідно. Ваше натхнення унаслідувало багато випускників.Троє вихованців стали ученими-психологами, захистили кандидатські дисертації: Катерина Семенівна Дрозденко,Марія Григорівна Дригус, Ніна Іванівна Головань - доктор психологічних наук..Ми відчуваємо Вашу силу і любов до учнів в очах і діях нашої Катерини Семенівни. Від імені всіх студентів ми дякуємо Вам за Вашу неоціненну працю і частинку душі, що назавжди залишиться у серці кожного з нас. (Хлопці дарують квіти).

II.Серед нас багато талановитих студентів, і один з них Ляшенко Саша хоче подарувати Вам віршОлександра Олеся.

Хібанебачите,щонебоголубіє,

Щосонцеранкамивсміхаєтьсяніжніш,

Щовсяземлявякімсьчеканнідивніммліє,

Ілегшедихає,ідивитьсяясніш.

Хібанечуєте,прищовітришепочуть,

Іякззітханнямизливаєтьсяїхсміх…

Хібанечуєте,якголубитуркочуть,

Яккраплікотятьсяіпадаютьізстріх.

Хібаневірите,щоскороденьзасвіте,

Щосонценашевжез-заобріювстає,

Щохідйогоспинитьніщонезможевсвіті,

Іцвітунашогоніщовженеобібє!

I.Ми не перестаємо захоплюватися Вами, Ліно Олексіївно. Ваш життєвий шлях, Ваші ідеї - це взірець для багатьох. Сподіваємось, що більшість з нас, студентів, зможе заслужити таку ж любов і повагу в майбутньому, як і Ви.

II.Вірш, який Ви зараз почуєте, написала Катерина Семенівна з нагоди Вашого ювілею. Його прочитають наші дівчата, а ми приєднуємось до всіх побажань.(Вірш)

I.Інна Коланійчук, дівчина з чарівним голосом, багатьох радує своїми піснями. І цю пісню вона дарує всім присутнім.(Пісня «Водограй»)

II.Сміх продовжує наше життя.А для студентів гумор - це невідємна частина їх буття. Адже ми так любимо пожартувати. Нам хочеться, щоб у всіх зараз зявилися посмішки на обличчі, бо Люда Дарменко читає гуморески.

Про Андрійка

Андрійку, - запитує у брата сестричка, - хто у вашому класі найшвидше бігає?

Якщо стометрівку, то Сергійко, а якщо в шкільну їдальню, то швидше за всіх - я.

Першокласниця <#"justify">I.Ліна Олексіївна, Вас памятають всі випускники нашого інституту, присвячуютьВам вірші, пишуть пісні, статті і … навіть сповідаються. І ось одну зі сповідей ми хочемо зачитати.

Відкритий лист Ліні Олексіївні Ляшко

З тих пір минуло сорок літ, а здається - все це було вчора... Я, першокурсниця Глухівського педінституту, уважно переписувала розклад занять на тиждень. Серед багатьох навчальних предметів особливий інтерес викликала психологія. Що є психологія, я тоді просто не знала. Але бажання пізнати, зрозуміти сутність, глибину, предмет вивчення цієї науки було дуже велике. Не знаю, чим пояснити таке захоплення. А можливо, вже тоді було якесь внутрішнє передчуття того, що в майбутньому психологія стане сенсом мого життя.Мабуть, у кожного живе в серці свій улюблений образ учителя. Моїм учителем з психології є Ви, Ліно Олексіївно. З Ваших вуст вперше я дізналася про складну, цікаву і дивовижну науку - психологію. А перше завжди незабутнє. І сьогодні, в день Вашого ювілею, мені хочеться говорити про Вас.У своєму студентстві я вдячна всім викладачам Глухівського педінституту, але Вас згадую найчастіше. Ви вразили мене своєю закоханістю в психологію, професіоналізмом, прагненням передати нам свої знання, своїм баченням світу. Ви були відкриті й щирі з нами, вболівали за те, щоб ми в майбутньому стали хорошими вчителями. На своїх заняттях завжди націлювали нас на те, щоб ми вміли глибоко розуміти багатогранність людської психіки. Видавали обгрунтовану відповідь на наші складні запитання: як створити для дитини нормальну психологічну атмосферу в школі, як оволодіти прийомами «першоїпсихологічної допомоги». Кожне Ваше заняття (лекції, практичні, лабораторні) було для нас подією, щирим запрошенням до співпошуку, співпраці. Ваші лекції майже неможливо було конспектувати, бо для чого відволікатися від чарівного дійства - Ваших сяючих молодих очей, заворожуючого голосу, стрункої постаті, урочистого вигляду, внутрішньої і зовнішньої охайності. Хочеться декілька слів сказати про таку важливу характерну рису, яка притаманна Вам, Ліно Олексіївно, - це вміння відноситися до людської особливості як до найбільшого і неоціненного багатства. Вам властиві істинна скромність, надійність і принциповість, постійна готовність допомогти і підтримати людину. Ви завжди любили з нами спілкуватися, не шкодували часу, працювали з тими, хто хотів глибше зрозуміти психологію людини.

Через усе своє життя несу любов і вдячність Вам, Ліно Олексіївно, Це Ви в своїй студентці розгледіли те зернятко, яке проросло колосом психолога. Ви прищепили мені любов до цсихології, спрямовували, підтримували, переконували, допомагали зрозуміти сутність складної, але цікавої науки. Ваша творчість наклала глибокий відбиток на всю мою подальшу наукову біографію і долю. Низький уклін Вам від мене і всіх студентів Глухівського педінституту 1964 року випуску.

Катерина ДРОЗДЕНКО

II.Ми приєднуємося до слів Катерини Семенівни і хочемо сказатитакі слова: З цієї нагоди хочеться щиро побажати міцного здоровя, обовязкового втілення в життя нових планів та задумів, успіхів у всіх починаннях!

(Співає Олександр Ланін).Слово надаємо нашій гості - Ліні Олексіївні.

Духовно розвиненій людині притаманна багатобарвна палітра емоцій, почуттів, розмаїття форм і способів їх вияву: від зворушливих, бурхливих емоційних реакцій на певні події, явища, вчинки, що стосуються доленосних людських цінностей, до їх стриманого, зовнішньо майже непомітного, однак тим не менш сильного, внутрішньо напруженого переживання. Це все проще одну яскраву особистість нашого міста Лідію Йосипівну Мігаль.

Народилася 1 серпня 1935 року в сім'ї вчителів у м. Суми. Навчившись читати, почала захоплюватись українською народною творчістю та сучасною поезією. Звідти, закінчивши школу і одержавши середню освіту 17-річною дівчиною в 1952 році, вступила до Київського державного інституту ім. Горького на російське відділення педагогічного факультету. Поряд з навчанням вже з II курсу починає працювати вчителем російської мови та літератури. У 1957 роціЛідії Йосипівні вручилидиплом про вищу освіту. Та цього їй виявилось занадто мало і в 1964-1967рр. вона закінчила Центральні республіканські заочно-стаціонарні курси іноземних мов у м. Києві, англійське відділення і почала працювати старшим лаборантом у ГДПУ.Після закінчення курсів в1967 року працювала знову таки вчителем російської мови та літературиВиступовичської середньоїшколи Овручського району Житомирської області. Пропрацювала там недовго, але плідно. Через декілька років роботи на кафедрі іноземних мов перевелась на кафедру мови та літератури, на цьому етапі вона ще вище піднялась у своїй праці і почала працювати викладачем російської мови та літератури, була куратором різних груп. Все своє життя присвятила улюбленій роботі, сама жила за принципами і дітей та студентів цьому навчала.Отримувала в нагороду лише подяки та повагу з боку інших.(Див. Додаток 1.) А кредом її життя був ось такий вірш:

Найбільше щастя - народитись в світ,

Про себе дужим криком заявити.

На ноги звестися вже в перший рік

І, стоячи, почати говорити.

Найбільше щастя - це коли в тебе

Є тато й мама, дідусі й бабусі.

Які частинку віддають себе

І є для тебе самі кращі друзі.

Найбільше щастя - пізнавати світ,

Радіти сонечку, хмаринці, що на небі,

Любить весною яблуневий цвіт

І спів пташок , бо це усе - для тебе.

Найбільше щастя - це коли знайти

До свого щастя другу половину.

Коли когось щасливим робиш ти,

І сам купаєшся у щасті без упину.

Найбільше щастя - це когось кохать,

Любити серцем і душею до безтями.

Бути готовим все йому віддать

Лише за те, щоб бути ним коханим.

Найбільше щастя - народить дітей,

Дожить до старості, побавити онуків.

Повагу й шану заслужить в людей

За роботящі і умілі руки.

Любити землю: рідну і святу,

Бути щасливим і в душі і в плоті.

Найбільше щастя - вмерти на льоту,

Віддаючись улюбленій роботі.

Не залишаємо по за увагою ще одну відому своїми досягненнями людину з великої літери, педагога від Бога і просто чудову жінку, в якій поєдналися стійкість едельвейсу, ніжність лілеї, краса троянди - це викладач кафедри педагогіки та психології Ляшко Катерина Семенівна. Це людина справи, людина з великою любовю і шаною до дитини, до студента; це ініціативна, оптимістична леді, з якою легко працювати у колективі. Вона справжній вчитель від природи. Її любили та поважали знайомі, колеги та друзі. Студенти - писали їй вірші і присвячували вечори. (Див. Додаток 2.)

У стінах ГДПУ неможна не помітити і не згадати про Ганну Андріївну Кириленко - кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки, педагог з великим стажем. Всі ці люди заслуговують на те, щоб їх поважали і памятали колеги і підопічні, друзі і вороги, знайомі і просто перехожі. Це та людина, яка свої знання і вміння передає дітям і студентам, і про це життя, життя - приклад, слід говорити голосно, щоб інші могли його гідно наслідувати. (Див. Додаток 3.)

Щоб стати взірцем для всіх і кожного треба просто бути собою, любити навколишній світ, любити життя, цінувати те, що дається тобі від народження і насолоджуватись кожною прожитою хвилиною і тоді світ біля твоїх ніг, бо саме ти твориш історію свого життя…

сценарій свято психолог особистість

ВИСНОВКИ

Отже,у своїй роботі ми розкрили поняття особистостіз точки зору психології, які вчені займалися дослідженямпроблеми розвитку та становлення особистості як у вітчизняній, так і зарубіжній психології; проаналізували, що впливає і від чого залежить формування особистості; ознайомилися з біографією видатних психологів не лише світу але і нашого міста, які стали для нас «яскравими особистостями». Стосовно цього проаналізували та доповнили зміст виховних заходів та вечорів до свят, з метою подальшого їх використання студентами на практиці.

Формування особистості - це скдадний і довготривалий процес, що триває від народження і до останніх років життя. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивіда до визначеної культури, соціально-економічного класу й унікального для кожного сімейного середовища. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.Все це в гармонійному поєднанні протягом всього життя формує неординарну, яскраву, неповторну особистість, яка стає загадкою для окремихі взірцем для кожного…

Список використаної літератури

1.Большой психологический словарь под ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко - М.: прайм-ЕВРОЗНАК,2006. - 672с.

2.Варій М. Й. Загальна психологія. Навчальний посібник / Варій М. Й.[2-ге видан., випр. і доп.] - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

3.Дрозденко К.С.Загальна психологія у практичному вимірі./ Дрозденко К.С. - К. : Професіонал, 2007. - 608 с.

4.6. Ковальов А. Г. Психологія особистості./ Ковальов А. Г. [вид. 3, переробл. і доп.] - К.,«Освіта», 1969 р.

5.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості./ Костюк Г.С. - К.: Освіта 1989 .608с. С. 109

6.Лазурський О.Ф. Очерк науки о характерах <#"justify">8.Леонтьев А.Н.Индивид и личность. Психология личности./ под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. - М.: МГУ, 1982.

9.Максименко С. Д. Загальна психологія. Навчальний посібник./ Максименко С. Д., Соловієнко В. О. -К., МАУП, 2000.- 256 с.

10.Максименко С. Д. Загальна психологія./ Максименко С. Д.,[2-ге вид., переробл. ідоп.] -Вінниця, Нова Книга, 2004.- 704 с.

11.Психологическая наука <#"justify">13.Соціальна педагогіка./За ред. А.Й.Капської. - К.:Центр учбової літератури, 2009.- 488 с.

14.Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. Посібник./ Ягупов В.В. - К.: Либідь, 2002.- 560 с.

Додаток1

Духовно розвиненій людині притаманна багатобарвна палітра емоцій, почуттів, розмаїття форм і способів їх вияву: від зворушливих, бурхливих емоційних реакцій на певні події, явища, вчинки, що стосуються доленосних людських цінностей, до їх стриманого, зовнішньо майже непомітного, однак тим не менш сильного, внутрішньо напруженого переживання. Це все проще одну яскраву особистість нашого міста Лідію Йосипівну Мігаль!

I.Доброго дня дорогі друзі! Доброго дня шановні колеги й гості! Ми сьогодні зібралися в цьому святковому залі, щоб в урочистій, святковій обстановці поговорити про неординарну, яскраву особистість,прекрасну жінку - Лідію Йосипівну Мігаль.

II.«Життя біжить - як музика дзвенить» - так говорить народне прислівя. І справді життя має мелодію і чарівну, веселу, дзвінку, і повільну, сумну, невеселу. Чарівнамузика життя Лідії Йосипівни першого разупролуналау місті Суми в найчудовішу пору року - літо1 серпня 1935 року в сім'ї вчителів. З того часу вона і намагається якомога голосніше заявити про себе, як про неординарну особистість..Ми з вами народились в прекрасний час. Лише з історичної хронічки ми дізнались про ВВВ,про розруху, голод і холод, але все ж таки ми співчуваємо тим людям, дитинство яких пройшло в той тяжкий період. Бабуся однієї з наших студентокбула сучасницею нашої героїні і саме вона часто розповідала онучці про роки свого дитинства та юності. Весь біль, всі ті переживання, що говорила бабуся, вилилися у Юлі в вірш «Моя бабуся», який вона вам зараз продекламує.

Моя бабуся

Я з бабусею своєю дружу давно-давно.

І ми,- скажу вам, - з нею в усьому заодно.

Така моя бабуся - найкраща у житті.

А руки ж у бабусі - ну просто золоті!

Вони що хочеш вміють, скрізь роблять чудеса:

То місять щось, то миють, подивишся - краса!

Так товсто мажуть пінку, так щедро сиплять мак.

Працюють без спочинку, а пестять ніжно так.

І в хаті, і на дворі пороблять все як слід.

То чистять щось в коморі, то варять нам обід.

Як смеркне - тіні дивні сплітають на стіні:

Казки такі чарівні розказують мені.

А там нічник засвітять, щоб я міцніш спала.

А рук таких у світі мабуть ніде немає!

II.Давно це було багато років тому… Ні, я не казку починаю вам розповідати, я хочу вам повідати загадкову історію життя нашої героїні. Лідія Йосипівна під час війни була в евакуації в с. Великі полянки Надошинського району Мордовської АССР, де вже там проявляла свою наполегливість, витриманість, дисциплінованість та рішучість. У 1944 р повернулася на Україну в м. Конотоп. Навчившись читати, наша героїня починає захоплюватись українською народною творчістю та сучасною поезією. Звідти, закінчивши школу і одержавши середню освіту 17-річною дівчиною в 1952 році, вступила до Київського державного інституту ім. Горького на російське відділення педагогічного факультету. Поряд з навчанням вже з 2 курсу починає працювати вчителем рос. мови та літератури. Уявляючи собі нашу героїню в цій ролічомусь згадала вірш «Студентка-практикантка». Який для вас прочитає Московченко Н.

Студентка-практикантка

Входила в класс несміло

Урок вела, краснея,

Как будто в первый раз,

И почерком несмелым

Оценки выводила,

Ведь перед ней был первуй

Ее десятый класс.

А этот класс десятый

Моложе был немного,

И эта наша Таня,

Когда вдруг проверяя

Тетради у окошка,

Она записку смятую нашла...

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Ну что теперь ей делать?

Как в класс войти обратно?

Ведь принято обачно

На письма отвечать...

И Таня написала

На листике тетрадном:

Ты подрасти немного,

Согласна подождать...

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

Вы не смотрите Таня,

Что я учусь в десятом,

И что еще гоняю

По крышам голубей,

Вы извините Таня,

Что я грубил когда-то,

А вот теперь люблю вас Таня,

Люблю вас, хоть убей.

I.Велике щастя зустріти учителя, який вчить доброті, справедливості, чесності, відповідальності, вчить, як наша героїня бути Людиною.

Пройдуть роки, століття. Невпізнаним стане життя, зникнуть різні сьогоднішні професії, але поки існує людство, збережеться на Землі високе звання - Вчитель. ( Пісня «Вчителько моя»).Настав довгожданий 1957 рік і Лідії Йосипівні вручилидиплом про вищу освіту. Та цього їй виявилосьмало і в 1964-1967рр. вона закінчила Центральні республіканські заочно-стаціонарні курси іноземних мов ум. Києві , англійське відділення. А згодом Лідія Йосипівна переступила поріг нашої установи переступила молода, дуже скромна, дуже симпатична дівчина, випускницяКиївського державного інституту ім. Горького. Правда, кликали її тоді просто Ліда. Приймали на посаду старшого лаборанта кабінету педагогіки ГДПУ . Це було у квітні1960 року..Та ось після закінчення курсів в1967 року працює знову таки вчителем російської мови та літературиВиступовичської середньоїшколи Овручського району Житомирської області. Пропрацювала там недовго, але плідно. Багатьом учням вона прищепила любов до російської мови та літератури,в якій народ передає всюсвою мудрість, всі свої надбання, скарби.

II.Справжній вчитель здатний розкрити в учневі його майбутнє - ці слова академіка І. К. Кікоїна мов би адресовані нашій героїні. Після її уроків, де не дзвінок на урок, а дзвінок з уроку був мов би смертний вирок, після якого залишалось єдине бажання, дослухати, дочитати розпочате на уроці, багато учнів ставало на тернистий, нелегкий шлях педагога. Вірш «Вчительці моїй» декламує Остапенко О.

Яке було її життя?

Недолі не скорялась.

Розумна, ніжна, чарівна -

Від інших відрізнялась.

Душа її сягла небес

У вічному пориві.

В усмішці молодість сія,

А за спиною - крила.

Ніколи не боялась праці,

Усім й усьому дала лад

І нас маленьких нерозумних

Навчила де у слові склад.

І ніби все було спокійно

та раптом все закрила ніч -

З очей на зошит сльози впали

І сум підкрався їй до пліч...

Не юна дівчина, а жінка

Роботі віддавала сили,

Чекала ласки і турботи

Та не несли до щастя крила...

На думці було лиш одне :

"Сама я винна в своїй долі",

А може рідний пригорне,

Та він лиш підсипавїй солі...

Ти - жінка не картай себе,

Але не думай просто здатись.

І щастя всеж знайде тебе.

На цеповинна сподіватись....

I.Маючи вже великий життєвий досвід вчителя російської мови та літературив1975 році наказом №26-прийнято лаборантом кафедри іноземних мов імені Сергеєва-Ценського. На початку старший лаборант, але це лише початок і ця людина не здається, а навпаки - просувається далі, і ось вона вже асистент.

II.Тана деякий час вона знову розлучається з інститутом і починає працювати вчителем англійської мови в середній школі №1. І от з тих пір приросла серцем і душеюЛідія Йосипівна до улюбленої справи. Скільки ж любові до своєї професії потрібно мати, щоб протягом стількохроків нести цю дуже не легку, важку ношу жодного разу не змінивши її й собі.

I.Цінність людини полягає в тому, які потреби в неї переважають. У нашої героїні переважають соціальні потреби над матеріальними. В неї глибоко виражена потреба в праці, спілкуванні, громадській роботі. Тому довго без інституту вона не змогла, і через деякий час вона знову повертається в інститут на своє початкове положення - лаборант кафедри іноземних мов.

II.Через декілька років роботи на кафедрі іноземних мов перевелась на кафедру мови та літератури, на цьому етапі вона ще вище піднялась у своїй праці і вже працює викладачем російської мови та літератури. Вела практичні заняття «Вступу до мовознавства».

Багато було у житті нашої героїні цікавих моментів. І ось один з них ми вам нагадаємо. Гумореска про студентів.

Екзамен

Професор:

Що швидше - звук чи світло?

Студент:

Світло

Добре, а чому?

Коли я включаю радіо, то спочатку зявляється світло, а потім звук.

Геть!!!

Заходить інший студент. Професор задає теж питання.

Відповіть:

Звук

Обгрунтуйте

Коли я включаю телевізор то, спочатку зявляється звук а потім зображення.

Геть!!!

Професор задумався. "Чи то студенти дурні, чи я не правильно питання ставлю?"

Заходить третій студент. Професор:

Ви стоїте на горі. На горі що напроти вас - гармата. З неї стріляють. Що ви помітете в першу чергу - вогонь чи грім від пострілу?

Вогонь звісно ж.

Професор з полегшенням:

І як це можна пояснити?

Це тому що очі знаходяться перед вухами

I.Минали дні, місяці, роки,а наша героїня все працює… І аж у 1976 році сталася визначна подія в особистому житті - народився син Олексій. ТаЛідія Йосипівна поряд з вихованням сина продовжує займатись педагогічною діяльність і в січні 1978 року в журналі «Початкова освіта» №1 була опублікована її стаття «Навчання орфоепії російськоїмови». Ми акцентуємо увагу на одній, але скількибуло ще статей на найрізноманітніші теми. І щоб хоч якось нагадати нашій героїні той час, коли в ній боролися материнські та службові почуття звучить пісня - «Мамина вишня».

II.Протягом багатьох років, постійно згадуючи своє студентське життя, була куратором різних груп. Віддаваладеяким ще не навченим не обтертим життям студентам свій життєвий досвід. Намагалась замінити студентам, які були відірвані від дому, від сім'ї, маму, друга та просто надавала руку допомоги у потрібний момент. Так і до цього часу вона є наставницею і порадницеюдля студентів українського відділення, де вона передає свій життєвий досвід наступним поколінням. На заняттях наша героїня з великою майстерністю застосовує і поєднує багато різних видів роботи.

Тримає голову, як королева,

Випромінює загадкове світло,

Ця жінка - вічна Ева,

Загубилася в руїнах років.

Наприкінці долі гарнішаючи,

Немов носить астральний зарік.

Ці ребуси - намиста на шиї,

Ці таємниці перснів і серг!

Цей захід з відтінком кориці,

Цих платтів немислимий колір,

І в погляді колишньої тигриці

Хижий відблиск далеких перемог.

Дихає час легкий і безтурботно,

Каплет із травневих садів молоко.

Ця жінка - вічне щось,

І мистецтво її велике!

Насилає тугу й напасти,

І кличе, і грошима смітить.

Первородна заграва страсті

Під її биополем горить.

Тільки губи стискуються горше

Над прощальною смужкою землі.

Що їй вік, раз немає його більше?

Що їй роки, коли роки пройшли?

I.Вона своєю сумлінною працею вже давно заслужилаповагу від усіх і кожного, хто хоч якось звязаний з ГДПУ ім.Сергєєва-Ценського. Нам стало відомо, що ви, Лідіє Йосипівно, дуже любите слухати українські народні вірші і співати наші енергійніпісні. Тому ми вирішили зробити вам приємне. До вашої уваги вірш Дмитра Павличка «Два кольори». Декламує Городнова Оля.

II.Багато приємних слів говорять колеги про Вас: Паданка «Хороший товариш, завжди готова допомогти своїм колегам, учбову роботу веде на належному рівні. І хоч вона і вимоглива - завжди намагається поставити себе на місце студента.» А інша колега- вчителька, в минулому ваша студентка, Гріщенко говорить: «Лідія Йосипівна була для нас всім тим, до чого ми тягнулися, прикладом для наслідування. Справедлива, доброзичлива, добросовісна до праці і від природи вона великий психолог, завжди вміє знайти підхід до кожного студента і в цьому їй допомагає те, що вона всебічно розвинута людина і в неї широке коло інтересів»

I.А зараз слово надається колишній студентці, а в наш час вже вчительці 1-3 класів середньої школиБезкоровайній О.П.

II.Лідія Йосипівна, не беручи до уваги деякі перерви, пропрацювала в нашому інституті близько 35 років, вона ветеран праці, та це ще не єдина її заслуга. Вона відмінник народної освіти, а також зразкова підлегла. Неодноразовокерівництво інституту висловлювало подяки Лідії Йосипівні івручало їй грамоти та грошові премії. За вашу сумлінну працю, за роки віддані інституту прийміть від нас найщиріші побажання.

Ще небо хмарами не вкрите

Ще так прозоро сяють роси

А вже по ліву руку - літо

А вже по праву руку - осінь

Ще очі блиску не позбулись

Ще серце жити не стомилось

А вже по ліву руку - юність

А вже по праву руку - зрілість

А час летить нестримно далі

Й душа немов би молодіє

По ліву руку всі печалі

По праву руку всі надії

Життя не зміряти літами

А щастя - то важка наука

Хай буде радість завжди з Вами

По ліву і по праву руку!!!

I.Низький Вам уклін і великий людське спасибі за те, що як рідна мати, Ви ніжно і лагідно супроводжували нас усі ці роки в світ дорослих таємниць і цікавих відкриттів. Крокувати по важкій стежці знань у всіх виходило по-різному, але для матері всі рівні. І Ви з чуйністю і розумінням вели нас до вершин, всіх як одного. Дякуємо за Вашу любов і відданість!

Слово Надається Лідії Йосиівні.

Додаток 2

I.Кожен новий день, як квітка, котра розцвітає у наших долонях. Так давайте присвятимо цей день чудовій жінці, в якій поєдналися стійкість едельвейсу, ніжність лілеї, краса троянди. Це вчитель, викладач кафедри педагогіки та психології Ляшко Катерина Семенівна. І цей вірш, який прочитає Ткачова Наталія саме про такого педагога.

Вірш «учитель»

Учителем не кожен може бути,

Не кожне серце вміє говорить...

Учитель лише той, хто вміє чути,

Окрилити, навчити і любить.

Тендітну душу ласкою зігріти

І добротою ниву засівать,

Безмежно, щиро цілий світ любити

І дітям усього себе віддать.

II.Нажаль, можливість проводити практичні заняття із психології у нетрадиційній формі, тобто у вигляді зустрічі із талановитими людьми, які все життя присвятили педагогіці, є дуже рідко. Але вона є, і про це не слід забувати, а слід якомога оптимальніше використовувати цю можливість..І ось ми сьогодні проводимо практичне заняття із курсу Загальнапсихологія на тему : «Особистість». Це заняття не просте, а незвичайне, неординарне, оскільки тема буде повністю розкрита на конкретному прикладі яскравої особистості педагога.

II.Як відомо, жовтень - це місяць, який сповнений визначних дат, важливих для викладачів і студентів ГДПІ. Адже, перша неділя жовтня - загальноприйнятийДень учителя, а 25 жовтня - ювілей 120-річчя з дня заснування нашого інституту. Залишитись байдужими до цих подій ми не могли, а тому і вирішили, ознайомлюючи присутніх із однією з цікавих тем психології, розповісти про чудову людину, сумлінного педагога - Ляшко Катерину Семенівну.

I.Це людина справи, людина з великою любовю і шаною до дитини , до студента. Про такі особистості, про таких чуйних викладачів, педагогівє багато віршів. І ось один з них прочитає Монтос Оля.

Вірш «Про учителя»

Життя пройшло у школі, між дітей.

Здається й зовсім небагато.

Мільйон питань! Мільйон ідей!

І кожен день у школі - свято!

Хто тут не жив, не працював,

Того не зможе зрозуміти.

І хто ночей не досипав,

Із-за проблем, що мають діти…

А ти учитель і творець,

Наставник ти і виконавець.

Людина просто, на кінець,

В своїй професії - всезнавець!

Тут все життя твоє пройшло

Із добрим словом і душею.

У школі всякого було,

Та серцем ти зрослася з нею.

Для тебе школа - рідний дім,

Тут помисли твої і мрії.

І слава, й сонце є у нім,

Та щирі помисли, й надії.

Тут зустрічі і світлі дні,

Наради творчі й семінари.

Урок, походи і пісні,

І злети, й доленьки удари.

Так, в школі хто не працював,

Й не падав часом від утоми,

Той щастя повного не знав,

І радість тому не відома.

А тут твоє життя пройшло

І лине пісня лебедина.

Хоч всякого в житті було,

Та ти - Учитель, ти - Людина!

Учителю, живи сто літ й неси знання у білий світ!

II.От улыбки хмурый день светлей,

От улыбки в небе радуга проснется.

Поделись улыбкою своей,

И она к тебе не раз еще вернется…

Здаєтьсязвичайна дитяча пісенька, яку всі ми добре знаємо. Але скільки в ній глибокого змісту, правди…Посмішка - це один із методів, які використовує наш викладачКатерина Семенівна, і саме за цеВас і люблять, і поважають, і довіряють… Тож нехай Ваш настрій, Ваша врода будуть вічними, як ця українська пісня.

Пісня : «Ой гарна я, гарна…»

I.Все своє життя, людина ніби піднімається по сходинках, на кожній із яких є якісь свої події, свої особливості. А давайте зараз спустимось нижче на декілька сходинок вашого життя і побачимо оту чарівну молоду Катрусю… Молодість… Кохання… Побачення… Можливо вони були і не такі, які ви зараз побачите, але вони були теж особливі!!!

II.До вашої уваги гумористична сценка«Ночь была лунявая…»

Ночь была лунявая-лунявая,

И сидела я одна у растопертого окна.

Вдруг подходит ен в ореховом пальте

С папиросою во рте.

"Не хотицца ли пройтицца по шоссе?

Там, где мельница вертицца и вобше?

Где липиндричество сияет

И фонтанчик шпинделяет?"

"Мама спят, папа свят

Мне пройтицца не велят"

"Не хотицца, как хотицца,

Я и сам могу пройтицца"

Руки в боки он подпер

И на мельницу попер.

I.За вікном витьохкує соловейко, кімната сповнена аромату бузку і черемшини, залита місячним сяйвом, а ви сидите над книжками, попереду державний екзамен у ГДПІ, а потім навчання дітей у Славутській школі Хмельницької області, робота асистента кафедри педагогіки у нашому інституті.

II.А далі свій талант і свої здібностіКатеринаСеменівна застосовувала навчаючись у Науково-дослідницькому інституті педагогіки у м. Києві. І знову ГДПІ, знову робота зі студентами на посаді асистента кафедри педагогіки. Ваша праця була серйозною, але вона ніколи не витрачала життєрадісного оптимістичного змісту, яким сповнені і чергові засідання Верховної Ради України.

Гумореска:

Звiдки в тебе така гуля? -

Пита батько сина.

Та то менi туди муха

На уроцi сіла.

Та що, мухи в вашiй школі

Є такі великі?

Та нi, то її Микола

Вдарив черевикомо!

I.Катерина Семенівна - це ініціативна, оптимістична леді, з якою легко працювати у колективі, адже не даремно вона була керівником академгрупи, відповідальною за випуск інститутської газети. Досить часто цей чудовий викладач проводитьметодичну роботу із учителями шкіл міста і району, ділиться своїм досвідом , ознайомлює і навчає новим методам, підходам до навчального процесу, до уроку, і головне - до дитини.

II.А навчати дітей сьогодні це не така вже й легка справа. Ось послухайте лишень, що розповідала наша студентка про свою педагогічну практику у школі.(Монолог молодої вчительки)

I.За Вашу наполегливу працю, зауспіхи у виховній, навчальній і науковій роботі, за активну участь у громадському життіінституту не раз Вас нагороджували грамотами і щороку Вам виносять подяки.

II.Так нагороджувало Вас керівництво інституту, а ми, студенти, в знак поваги даруємо Вам цю зустріч. Нехай програма, яку ми підготували принесе Вам радість, покращить і збадьорить Ваш настрій.

I.І нехай у Вас складеться враження про студентів, не лише як про «вільних слухачів», які вільно пропускають лекції, а й як про людей, які із вдячністю і повагою ставляться до праці педагога. Тож ця пісня у виконані Рожкової Олі звучить для Вас. (Пісня «Облака»).

II.Героїня нашої зустрічі - це особистість, яка живе життям колег, студентів, їх радощами і їх болем. Особистість, яка увесь час відчуває потребу у натхненній праці, у пошуці нових ідей, методів, нових підходів. І взагалі, талановитийучитель, схожий на давньогрецького філософа Діогена, що шукав справжню людину серед білого дня із свічкою. Ось так і педагогу, нелегко знайти нові методи проведення уроку, розвязання проблем навчання, підходів до різних учнів. І всежиття цепошук.

Питають сосни де я мешкаю,

Куди іду сумною стежкою,

Кого шукаю між деревами,

Ненача між своїми керівниками…

Для Вас «Танець із вогнями…»

I.Катерина Семенівна - це активний громадський діяч. Вона часто виступає із доповідями на республіканських та інститутських наукових конференціях. Вона і зараз керує науковою роботою студентів, виступає із лекціями перед учителями шкіл, працівниками дошкільних закладів. Це надійна людина. Керівництво інституту неодноразово обирало Катерину Семенівну на досить високі посади. Вона була і проректором по заочному відділенні, і завідуючою кафедри педагогіки і психології, і залишила у памяті колег та студентів приємні враження і теплі спогади про себе.

II.Ніби біла птаха промайнули студентські роки і перші роки Вашої педагогічної діяльності, але життя Ваше нерозривно повязане зі студентами, а студенти - це веселі, енергійні, молоді, завзяті люди і великі винахідники та раціоналізатори. Вони здатні буквально на все, звичайно, якщо захочуть і постараються. І твори вони вже пишуть по-новому: кожне речення - це дієслово і жодного іменника. Саме такий твір у дієсловах прочитає Матьоха Оксана. Твір у дієсловах…

Дієслова життя

Народився,закричав,

Посміхнувся,виростав,

Повзав,впав,устав,всміхнувся,

Грався,крокував,спіткнувся,

Бігав,плигавікатався,

Погулявіпонавчався,

Зустрічався,розлучався,

Залицявся,цілувася,

Розважався,працював,

Закохавсяісираждав,

Пропонувавіодружився,

Нупожив,нурозлучився...

Зновузалицявся,

Зусирічався,залицявся,

Розважався,працював,

Ррозважавсяістраждав,

Потімзновупрацював,

Працювавіпрацбвав...

Пропонувавіодружився,

Синузимкународився,

Нарукахносив,носив,

Виховував,ростив,учив...

Усестарівіпрацював,

Пізнішесерцелікував,

Лікувавінамагався

Зрозумівіпопрощався,

Сумувавіполежав

Іувічнийсонупав...

I.Життя швидкоплинне… Мелодійним вальсом відшуміло студентське життя. Пригадується Вам , мабуть,випускний бал у нашому інституті, коли ніжна мелодія прощального вальсу лунала,зачаровуючи вулиці міста. Віяло весняною прохолодою, а у серці розцвітала ніжна квітка і ймення їй - кохання. Слідом за мелодією вальсу випускного вечора відлунав і вальс Мендельсона.І ось Катерина Семенівна, ота молода, чарівна Катруся, - тепер хороша дружина, мати двох доньок, яких вона виростила, допомогла стати справжніми людьми.

II.То ж нагородою за щирість вашого серця, яке випромінює тепло і любов, зігріваючи нас, студентів, буде вірш А. Дементьєва «Руки мами». Читає його Мічуріна Світлана.

О руки ті!

Вони вночі не сплять,

Оберігаючи рожевий сон дитяти.

З віків у вічність проліта земля,

Нас на руках тримаючи, як мати.

З чужих країв вертаючи домів

Після далеких мандрів і розлуки,

Цілуймо руки наших матерів,

Натруджені, сумні, ласкаві руки.

Ці руки пестили, варили і пекли,

І сорочки нам шили й вишивали,

І підкидали в небо нас малих,

Щоб і в житті так високо літали,

Мов ластівята, лаштуючи в політ.

В любистковому літеплі купали.

І прикіпали руки до воріт,

Коли між люди вперше випускали.

Ніщо не вічне - вічні матері...

Уже й тоді, як нікому стрічати...

Допоки сонце сяє угорі,

Вона живе - многостраждальна мати

I.Учителі - це люди, які люблять часто повторювати, а тим паче щось жартівливе. Адже гумор - це невідємна частина нашого життя. Тому знову у нашій програмі гуморески, які читають Оніщенко Тетяна та Стеценко Світлана.

Хто старший?

Забіг увечері до хати

Знадвору збуджений Юрко,

у матері почав питати:

Хто старший - я чи кіт Мурко?

Звичайно, ти! - говорить мама.

А як же так, скажи мені, -

Малий ніяк не дійде тями, ¬

Мурко вусатий, а я ні?

Схожість

До малодих батьків зайшла сусідка:

Іванко ваш - ну, вилитий татусь!

Такий же носик, щічки і борідка ...

Можливо, - татко радо усміхнувсь.

А от і ні! .. - малесенька Катруся

Й собі з куточка голос підійма. ¬

Іванко схожий більше на бабусю,

Бо в нього в роті теж зубів нема!

II.Всім добре відомо, що не кожну людину можна назвати особистістю, а лише ту, мета життя якої підпорядкована меті суспільства. А мета життя Катерини Семенівни Ляшко - навчати, прищепити любов до знань, повагу до людей, гуманність; вчити майбутніх вчителів педагогічної майстерності..Гортаючи сторінки особової справи Катерини Семенівни можна увесь час читати схвальні відгуки колег про неї. Ганна Андріївна Кириленко пише так: «Висока вимогливість до себе - це основна риса характеру Катерини Семенівни».

II.А ось викладач Мринська … говорить,що знаєКатерину Семенівну чверть віку. «Це надійна людина. Якщо їй доручити якусь справу, то можна бути певним - буде виконано».

I.Можна знайти у особовій справіКатерина Семенівна Ляшко і слова ще однієї людини, яка присутня у цьому залі, яку ми також вітаємо із професійним святом і ювілеєм інституту - це Мосіяшенко Володимир Андрійович. Він так говорить про свою колегу: «Це досвідчений викладач, який добре володіє методикою вузівської роботи, вміє знайти підхід до дорослоїдуші людини, до душі дитини; має високий рівень відповідальності, ініціативна, хороший організатор».

II.Про такі особистості говорити годину - це надто мало.І сказати , що це просто гарна людина, чудовий викладач - означає: нічого не сказати. Необхідно відвідати її заняття, і не просто бути присутнім на них, а треба вчитися у неї всьому: так перейнятись любовю до дитини, до своєї професії.

I.Треба загорітись іскрою їїнатхнення і нести, наче Прометей, цей вогонь у серці вічно…

II.Треба відчути серцем її тепло, турботу, гордість і хвилювання за кожного з нас. Збагатитись її любовю, пересипаною барвистими словами, педагогічними цитатами, які так нам необхідні у підготовці до майбутньої професії .

I.А щоб цей день приніс вам радість, шановнаКатерино Семенівн, та залишився у вашій памяті приємнимспогадомпро недаремно пропрацьовані зі студентамироки, про нашу вдячність і шану, ми присвячуємо вам ще один номер нашої програми. Це пісня «Струна» у виконанні Ягупи Ольги та Стеценко Світлани.

II.Є різні характери, а отже є і різні особистості. Учитель - це яскрава особистість, яка повинна розуміти усі тонкощі людської душі, відноситись із розумінням до проблем іншої людини.До вашої уваги вірш «Талант»

Талант від Бога нам дається,

його не купиш за пятак,

бо він ніде не продається.

Хто скаже, що це все не так?

Талант людину прикрашає,

підносить, сили додає.

Він поступово проростає.

Говорять, в кожного він є.

Лиш працьовитих завжди любить,

в них розвивається, зроста.

Лінивий свій талант загубить -

така вже істина проста.

I.Нажаль невгамовна стрілка годинника показує, що ми свій час перебування тут використали ввесь. І остання пелюстка нашого сценарію, неначе кленовий листочок, повільно опускається на землю. А мені нічого не залишається, як попрощатися з усіма присутніми у цьому залі і передати мікрофон ведучим 28 групи.

II.Але перш ніж це зробити, михочемо подякувати усім, хто завітав сьогодні до цього святкового залу, щоб приєднатися до наших побажань.

I.І хочемо на прощання іще раз сказати Вам, Катерино Семенівно, велике спасибі за те, що ви є і те, що ви робите.

Спасибі вам за вашу турботу:

За лагідне серце, тепло і роботу,

За те, що навчаєте Сашу й Тетянку,

Миколу, Людмилу, Галину й Наталку

З світанку до вечора, з вечора до світанку!

II.Слово надається нашій винуватиці свята - К.С. Ляшко.

Додаток 3

I.Доброго дня вам, шановні присутні! Ми щиро раді бачити вас сьогодні у цьому святковому залі. Спасибі долі за те, що вона дарує нам такі чудові хвилини життя, коли ми збираємося разом. І ось сьогодні ми зібралися тут, щоб поговорити про одну з цікавих тем курсу «Загальної психології», а саме про «Особистість».

II.Питання особистості є центральним питанням у загальній психології. Великий вклад у розробку питання про особистість внесли такі вчені, як О.М.Леонтьєв, Б.Г.Ананьєв, В.С.Мерлін, С.Л.Рубінштейн та інші. З особистістю повязана потреба і мета, які підпорядковані меті суспільства. Але ми також знаємо те, що не кожну людину можна назвати особистістю. Багато праць присвячено тому, які ж риси характерні особистості і чим вона відрізняється від людини, індивіда. Однією із версій є така, що особистістю можна назватилише ту людину, яка живе заради інших, сумлінно виконує громадські доручення, яку шанують і поважають інші. І таких людей звичайно багато. Але сьогодні ми поговоримо про тих, хто живе і працює у нашому Глухівському Державному Педагогічному Інституті. Вони творять його історію, працюючи тут більше 20 років.

I.Всі ці люди заслуговують на те, щоб їх поважали і памятали колеги і підопічні, друзі і вороги, знайомі і просто перехожі. Це ті люди, які свої знання і вміння передають нам, студентам, і про це життя, життя - приклад, слід говорити голосно, щоб інші могли його гідно наслідувати. То ж нехай ця зустріч, яку ми проводимо зараз, стане традиційним знайомством із творчим шляхом викладачів, які все своє життя присвятили педагогічній діяльності, людині, яку з повним правом можна назвати Людиною з великої літери і Особистістю. Це кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки Кириленко Ганна Андріївна. Це людина, яка у своєму творчому багажі має 50 років педагогічного стажу і не збирається на цьому зупинятися.

II.Це зараз Ганна Андріївна кандидат біологічних наук, доцент кафедри психології та дошкільної педагогіки, педагог з великим стажем, а позаду… Позаду роки студентської юності, позаду випускний вечір у Фрунзенському педагогічному інституті, позаду мелодія вальсу, що линув по всьому місту, то затихаючи, то народжуючись із новою силою, позаду багато виборів, які і направили її на цей шлях учителя. Нехай цей романс «Біла акація» навіє вам приємні і теплі спогади про ті прекрасні роки дитинства, юності, свободи. На сцені Рожкова Ольга і Пасанець Вікторія з романсом «Біла акація».

I.Роки війни - це роки страшних людських втрат і страждань… А Ви, Ганно Андріївно, внесли свій посильний вклад, свою часточку добра в цю історію. У ці тяжкі для всіх часи Ви, не зважаючи на лихоліття, які несла Велика Вітчизняна війна, спершу навчались у Фрунзенському педагогічному інституті, а потім із 1944 року пішли працювати до Пржевальського педагогічного училища, де,окрім навчаючи юнаків і дівчат, Ви до того ж ще й підтримували їх морально, вчили переборювати труднощі та бути сильними. Це потребує великої сили волі та почуття підтримки і співпереживань за когось. І це у Вас, чк у справжнього педагога було присутнє.

II.А пригадуєте отідопитливі дитячі оченята, немов росинки, які наповнені теплом сонячного проміння, ті оченята, які зустріли Вас на шкільному подвірї, окутому прохолодним туманом, крізь який впевнено, наче віщуючи приємне майбутнє, пробивались перші сонячні промені того першовересневого ранку. Все це відбувалося на шкільному подвірї Шатринської середньої школи, де Ви зайняли посаду директора.Можна уявити, як легко поруч з Вами працювалося вашим колегам і як легко і затишно було на уроках вашим вихованцям, яким Ви дарували тепло і ніжність своєї душі. А діти в знак своєї вдячності, любові і шани, нерідко дарували Вам гарні вірші. То ж нехай цей вірш, який читає Манжос Олена буде символом тих років і хорошою згадкою.Вірш «Учитель»

Свята і праведна твоя дорога.

Ти справжній вчитель - це від Бога!

І ти не йдеш - летиш у світ!

Натхненна, справедлива, світла

Ти досягаєш висоти.

І ніби зірочка розквітла

Ведеш дітей в нові світи.

Ти не спиняєшся ніколи.

До нового свій робиш крок.

Душі пориви - це для школи!

Найкраще - дітям на урок!

Чарівне та інноваційне,

І світлих тисячі ідей.

Живе, чудове, емоційне -

Це все для радості дітей!

Щоб у дітей душа розквітла,

Щоб легше йшли вони у світ.

Ведеш за руку їх до світла

З маленьких літ, з маленьких літ…

Хоч й нелегка твоя дорога,

Та серце вибрало таку.

Ти є учителем від Бога,

Хоч маєш долю нелегку,

Але живеш по правді в світі

І впевнено йдеш до мети.

Живи ж сто літ у мирі й світлі

І ніби зірочка світи!

I.Ваша педагогічна діяльність не завершилась у Шатринській школі. Ваша щедрість душі, тепло серця, радісна усмішка осяювали та наповнювали життя дітей і колег-вчителів, коли Ви працювали і у Роздольницькій середній школі, і у Мізинській, і у Новгород-Сіверській, і у Дубовицькій. Ви - людина, яка весь час поповнює свої знання, багато чим цікавиться і багато знає сама. Ви, мабуть читали вірші свого сучасника Олега Шестинського. Але і студенти не сидять на місці, а полюбляють прекрасне. Нехай вірш, який прочитає Симоненко Вікторія, буде невеликою нагородою і хорошою згадкою про роки вашої наполегливої праці у цих школах.

У слові - вчитель - все життя і мрії,

Політ душі і веселковий цвіт.

Найкращі помисли, свята любов, надії,

І вчитель сам - це неповторний світ.

Він все життя з відкритою душею

Йде до людей, щоб світло донести.

Учитель сяє для усіх зорею

І відкриває їм нові світи.

Несе він людям серце на долоні,

І щиро вірить в правду й доброту.

Сьогодні в нього посивілі скроні

І долю вчитель має непросту,

Та серце в нього світле і пречисте,

Душа дитинна - пелюстковий цвіт.

Вітаєм вас сьогодні урочисто

Й шлемо гарячий і палкий привіт!

Ви працею повагу заслужили,

Турботою і вірою в життя.

Ви людські долі світлими робили,

І відкривали їм щасливе майбуття.

Ви плідно та успішно працювали

Багато років і десятиліть.

Та визнання і слави не чекали,

А працювали чесно кожну мить.

Промчали роки, навіть трохи щемно,

За горизонти молодість спливла.

Вклоняємось вам, дорогі, доземно.

Бажаємо здоровя і тепла,

Вас завжди будуть люди памятати,

Допоки й віку, за любов святу.

Бо кожному з них є про що згадати.

І щире слово, й вашу доброту.

II.Зараз весна… Вона відкрила з ніжність людські душі і серця, щоб у них назавжди ввійшли незабутні пахощі квітки кохання. Ганно Андріївно, Ви, як і всі, були молодою, юною, а юність - це пора кохання. І у вашому житті були побачення зоряної ночі, коли так гарно виспівував соловейко. Може вони були трішки і не такі, які ми пропонуємо вашій увазі, але вони звичайно були, і ми гадаємо, що навіяні цією сценкою побачення спогади, будуть для Вас приємними та життєрадісними. То ж просимо на сцену Чумак Світлану і Погуляйло Наталію на побачення з глядачами.

Жовтень все озолотив.

Золота в природі,

Стільки, скільки ти хотів

Дати при нагоді.

Ти казав, що я твоя

Чарівна русалка,

І пахтіти буду я,

Мов ота фіалка.

Здуру віддала тоді

Тобі серце й ручку,

І дізналась, що в кредит

Взяв мені обручку.

Мені листя восени

Мало для прикраси.

Де ж обіцяні мені

Персні і палаци?!

Скоро зимонька прийде,

І холодні днинки.

В магазині, що не день, -

То й взуття-новинка.

К бісу всі слова пянкі,

Милий мій юначе!

Як не купиш чобітків, -

Взимку ляжу в сплячку!

А зараз до вашої увагипісня «Струна», у виконанні Ягупи Ольги та Стеценко Світлани.

I.Роки, колиГанна Андріївна спершу навчалась, а потім працювала, даючи освіту юнакам і дівчатам, піднімаючи тим самим з руїни свою країну, були ой, якими важкими. Але вона гідно все витримала, переборовши складнощі життя. За неоціненну роботу у роки війни, за почесну працю Ганна Андріївна Кириленко була нагороджена у 1948 році медаллю «За доблесний труд в Великой Отечественной войне», а у 1966 році медаллю «За трудовую доблесть», у 1975 році - медаллю «За трудовое отличие».Ганна Андріївна працювала педагогом і у мирний час, за що наказом № 119 від 5 листопада 1960 рокуїй була винесена подяка «За добросовісне відношення до роботи».І такі подяки виносились щороку. Перечислити їх неможливо, оскільки їх понад 40. І в наш час керівництво інституту не раз оголошувало подяку Ганні Андріївні за її старанність і працьовитість, та неодноразово нагороджувало грошовими преміями і грамотами. А ще у 1974 Ганна Андріївна була нагороджена значком «Відмінних народів освіти». І до всього цього доля нагородила її чотирма дітьми,для яких вона стала найкращим другом, порадником, але перш за вселюблячою мамою, а згодом і бабусею..І також нам відомо, що Ви дуже полюбляєте українські народні пісні. Та хто ж з українців не любить цих мелодійних, душевних співанок. Тожнехай для Вас і для всіх присутніх пролунає ця повна бадьорості пісня «Ой гарна я, гарна…»у виконанні Оніщенко Тетяни та Стеценко Світлани.

II.Були свята, але ще більше було буднів. Життя йшло своїм шляхом. Минали роки, роки довгої наполегливої праці, в яку Ви вкладали частинку самої себе та своєї душі. Перегортаючи сторінки вашої особистої справи мимоволі зупиняємося на приємних рядках вашої характеристики, де написано наступне: «Ганна Андріївна Кириленко читає курси на високому науково-теоретичному рівні, проводить велику науково-методичну роботуз психолого-педагогічних курсів серед студентів і викладачів. Чесно і добросовісно виконує всі доручення, проводить велику роботу по пропаганді педагогічних знань серед вчителів міста, району та області. Морально врівноважена, постійно працює над підвищенням свого ідейного і науково-педагогічного рівня».Спасибі Вам щире і велике за вашу плідну працю, в яку ви вкладали свою радість, своє натхнення, свою вічну молодість.

Спасибі Вам ,за Вашу теплоту,

За часточку душі, яку Ви, нам віддали

І маючи своїх, не менш любили нас.

А скільки нас всього навчали...

Навчали нас, як бути нам людьми,

Як по життю робити сміло кроки.

Любити землю, шанувать батьків

І згідністю нести життя уроки.

У клін земний складає моми Вам,

За те добро ,яке Ви нас учили.

Простіть, що неслухняни мибули,

"Домашні"дуже часто не робили.

"Диктанти",що рябіли в помилках.

Писали часто ми погані твори.

Та всеж життя, ми і спит складемо-

Ва срідніне забудемо ніколи.

I.Ви запалювали своєю енергією тих, хто вас оточував. Ваша, Ганно Андріївно, щирість душіприваблювала до Вас всіх тих, хто здавалося, був соромязливим, нерішучим, невпевненим у собі.

II.Люди тягнулися до вас, як до чогось світлого, теплого, дотого єдиного вогника, який опромінює шляхи їх життя,а тепло це ішло з вашого серця і душі. Нехай цей танок, що сповнений радості, життєвого оптимізму, енергії, і разом з тим рішучості, буде згадкою про кращі роки вашого життя. На сцені Таня Боревичтанець «Тарантелла»

I.Хоча Ви і повністю віддаєтесь роботі, та у вас вистачає часу і на творчість. Вам належать 40 наукових праць. Ви вже давно працюєте викладачем, довгі роки живете життям студентів, їх турботами, їх радістю, їх смутком.

II.Та всі ми добре знаємо, що студенти не вміють довго сумувати; це люди, які не можуть бути довго пригніченими, і, навіть, отримавши «незадовільно» вони сміються крізь сльози, все ж знайшовши в цьому якийсь позитив. І ви, мабуть, теж як і ми полюбляєте студентські жарти, та й є що пригадати цікаве із власного студентського життя, чи за час, який ви працюєте з ними. Нехай на ваших обличчях знову зявиться тепла усмішка, бо вашій увазі пропонується гумореска.

Хто старший?

Забіг увечері до хати

Знадвору збуджений Юрко,

у матері почав питати:

Хто старший - я чи кіт Мурко?

Звичайно, ти! - говорить мама.

А як же так, скажи мені, -

Малий ніяк не дійде тями, ¬

Мурко вусатий, а я ні?.

I.А зараз до вашої уваги жартівлива українська народна пісня « Я сиджу над річкою» у виконанні Боревич Тетяни.

II.І знову повертаємось до педагогічної діяльності Ганни Андріївни. Крім праці у школі, ця вчителька, людина скромна, але яка заслуговує на повагу і на те, щоб бути взірцем для інших, працювала ще також у Киргизькому педагогічному інституті імені Фрунзе на посаді доцента кафедри педагогіки та психології, а також у Глухівському державному інституті, де вона працює і зараз.ТутГанна Андріївна займала теж досить вагомі посади і залишилася у згадці своїх колег як хороша людина, чудовий викладач і відданий товариш.

I.Була Ганна Андріївна і проректором по заочній освіті, і завідуючою кафедри природознавства. Далі свій творчий шлях вона продовжила на посаді доцента кафедри природознавства. Як бачите, керівництвом інституту поважало Ганну Андріївну і доручало їй досить високі посади, знаючи, що е помиляються у своєму виборі. Так у 1981 році Ганна Андріївна Кириленко була призначена на посаду декана факультету підготовки вчителів початкових класів. Хороші спогади залишила праця Ганна Андріївни у ті роки у студентських серцях і памяті викладачів-колег. Та й студенти, яких зараз навчає Ганна Андріївна, теж схвально відзиваються про неї. На наше прохання. З яким ми звернулися до студентів 1 курсу біологів розповісти про Ганну Андріївну Кириленко, вони охоче відгукнулися. І ось зараз Симонеко Вікторія розповість очима і серцем студентів-біологів про Ганну Андріївну. (Розповідь студентки)

II.Життя не так часто дарує нам подарунки. Тому сьогодні ми вирішили зробити вам свято за вашу наполегливу і корисну працю у вигляді сьогоднішнього концерту. І цей номер ми також присвячуємо вам Анно

Андріївно.І так на сцені «Кадриль»..Хоча сьогоднішню зустріч ми присвятили Кириленко Ганні Андріївні, та ми гадаємо, що ви нам пробачите і приєднаєтесь до нашого бажання зробити подарунок іще для одного викладача кафедри психології і дошкільної педагогіки, людини, що вже теж давно працює у нашому інституті, людини, яку впевнено можна назвати Особистістю - Дрозденко Катерина Семенівна - завідуюча кафедрою психології і дощкільної педагогіки.

Нехай ця пісня «Волошки», яку виконає Таня Боревич, буде нашим музичним подарунком для вас, Катерино Семенівно, і для вас, Ганно Андріївно..Ох, ці студенти! Знову вони вимагають слова, щоб розвеселити всіх вас.

Схожість

До малодих батьків зайшла сусідка:

Іванко ваш - ну, вилитий татусь!

Такий же носик, щічки і борідка ...

Можливо, - татко радо усміхнувсь.

А от і ні! .. - малесенька Катруся

Й собі з куточка голос підійма. ¬

Іванко схожий більше на бабусю,

Бо в нього в роті теж зубів нема!

I.Нажаль, як традиційно говорять, час нашого ефіру вичерпано. Наша зустріч підійшла до завершення. Ми дякуємо всім за увагу.

II.Та перш ніж попрощатися хочеться сказати вам ось такі теплі слова Ганні Андріївні:

«Пусть семя, брошенное вами,

Не пропадет, а даст плоды.

И в знак любви и уважения

Примите скромные цветы»

(Студентка урочисто вручаєГанні Андріївні Кириленко букет квітів).