Діяльність Ради економічної взаємодопомоги
Діяльність
Ради економічної взаємодопомоги
Тривале
існування двох протилежних соціально-економічних систем обумовило створення в
межах їх функціонування відповідних міжнародних економічних організацій. Ці
організації сприяли встановленню і розвитку міжнародних економічних відносин не
лише між країнами однієї системи, а й між країнами, які належали до різних
систем.
Незважаючи на
те, що система соціалістичних країн з відомих причин розпалася, той кращий
досвід міжнародного економічного співробітництва, який існував у межах цієї
системи, потребує свого вивчення і розумного використання стосовно сьогоднішніх
політичних і соціально-економічних ситуацій, які склалися у світі.
Відомо, що
соціалістичні країни свого часу створили Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ)
і понад 20 інших міжнародних економічних організацій. Особливо важливу роль в
організації і здійсненні міжнародного економічного і науково-технічного
співробітництва між соціалістичними країнами відіграла РЕВ. Вона була створена
у 1949 р. як організація багатостороннього економічного і науково-технічного
співробітництва та інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія,
Угорщина, В’єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина. РЕВ була
покликана сприяти через об’єднання і консолідацію зусиль країн-членів
удосконаленню співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної
інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню
економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих
питань. Ця колективна організація функціонувала 42 роки. На її рахунок можна
віднести чимало корисних справ. Так, саме вона створила такі могутні міжнародні
організації й об’єкти, як єдина енергетична система «Мир», нафтопровід
«Дружба», Загальний парк вагонів, десятки спільних підприємств машинобудування,
електроніки тощо.
РЕВ була
міжнародною організацією. А це означало, що до її складу могла ввійти будь-яка
соціалістична країна або інша країна, яка стала на шлях соціалістичного
розвитку. РЕВ співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та
іншими країнами.
РЕВ здійснювала
свою діяльність на основі Статуту і Конвенції про правоздатність, які були
підписані 14 грудня 1959 р. у Софії і набрали чинності 13 квітня 1960 р. після
ратифікації їх відповідними країнами. У своїй діяльності РЕВ керувалася такими
документами, як Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці
(1962 р.), Комплексна програма подальшого поглиблення й удосконалення
співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн РЕВ (1971
р.), Комплексна програма науково-технічного прогресу країн — членів РЕВ до 2000
р. (1985 р.) та ін.
Основними цілями
РЕВ було сприяння планомірному розвитку народного господарства країн-членів,
прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня
індустріалізації країн з менш розвинутою промисловістю, зростанню
продуктивності праці, поступовому зближенню і вирівнюванню рівнів економічного
розвитку та неухильному піднесенню добробуту народів країн — членів РЕВ (п. 1
ст. І Статуту РЕВ).
Співробітництво
країн — членів РЕВ здійснювалося на основі їх суверенної рівності (п. 2 ст. І
Статуту РЕВ), цілковитої добровільності (п. 4 ст. II Статуту).
Акти, які
приймалися РЕВ, мали свою специфіку. Якщо були рішення щодо організаційних або
процедурних питань, то вони мали обов’язковий характер для всіх країн — членів
РЕВ. А якщо ці рішення стосувалися безпосередньо економічного і
науково-технічного співробітництва, то за ними органи РЕВ приймали відповідні
рекомендації і надсилали їх урядам для розгляду. Якщо рекомендації країною
приймалися, то вони мали для неї вже обов’язкову силу.
У разі потреби
розгляд в органах РЕВ питань співробітництва міг завершуватися домовленостями
між країнами — членами РЕВ про здійснення узгоджених ними заходів (п. 4 ст. IV
Статуту).
Вищим органом
РЕВ була сесія Ради, яка проводилася не рідше одного разу на рік на рівні глав
урядів. Основним органом, який здійснював керівництво діяльністю РЕВ у
міжсесійний період, був Виконавчий комітет, до складу якого входили
представники усіх країн-членів на рівні заступників, керівників уряду. Цей
орган скликався не рідше одного разу в три місяці.
У системі РЕВ
були створені комітети з питань співробітництва в плановій діяльності, науки і
техніки та машинобудування. З метою організації економічного і
науково-технічного співробітництва у відповідних галузях було створено понад 20
комісій (з хімічної промисловості, зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових
питань та ін.).
У межах
діяльності РЕВ здійснювалась організація міжнародного співробітництва не лише з
соціалістичними країнами, а й з країнами інших соціально-економічних систем.
Більш як 20 міжнародних організацій, членами яких були держави — представники
різних соціально-економічних систем, співробітничали з РЕВ.
У червні 1991 р.
на 46 сесії РЕВ припинила своє існування. Як уже зазначалося, це зумовлено
передусім тим, що країни — члени РЕВ запізнилися з перебудовою економіки, не
спромоглися колективно стати на шлях її інтенсифікації і, врешті-решт, вирішити
назрілі соціально-економічні проблеми. Крім того, кризу РЕВ посилили нові
політичні ситуації, які склались у східноєвропейських країнах, перехід їх до
ринку.
РЕВ — це вже
сторінка минулого, історія. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що більш як
за 40 років своєї діяльності вона чимало зробила для організації міжнародного
економічного і науково-технічного співробітництва, відстоювання економічної
незалежності не лише країн — членів РЕВ, а й багатьох інших країн світу,
особливо тих, що розвиваються. Кращий досвід цієї міжнародної організації буде
вивчатися і використовуватися в міжнародній практиці.
Сьогодні дедалі
більше керівників східноєвропейських країн визнають необхідність створення
нової міжурядової економічної організації, яка б відповідала сучасним умовам,
сприяла входженню до структури світового господарства. Адже, як засвідчив
досвід міжнародного економічного співробітництва, наздоганяти західні країни
разом, а не поодинці — швидше і легше. Ось чому розпочався пошук підходів до
нових форм багатостороннього співробітництва між східноєвропейськими країнами.
Список
використаної літератури
1.
Киреенко А.П. Международная экономика:
Учеб пособие: В 2-х ч. – М.: Межд. отношения, 2000.
2.
Лук’яненко Д.Г., Поручник А.М.,
Циганкова Т.М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ, 2001. –
488 с.
3.
Новицький В.Є. Міжнародна економічна
діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
5.
Соколенко С.І Глобалізація і економіка
України. – К.: Логос, 1999. – 539 с.